Размещено на http://www.allbest.ru/

2

[Введите текст]

План

Вступ

Розділ І. Ринок праці в економічній системі

1.1 Поняття ринку праці, його структура, типи і функції

1.2 Попит, пропозиція та рівновага на ринку праці

1.3 Безробіття на ринку праці, його основні форми, причини та соціально-економічні наслідки

Розділ ІІ. Державне регулювання зайнятості в розвинених країнах світу

2.1 Державна політика зайнятості в країнах з соціально-орієнтованою моделлю ринку

2.2 Регулювання зайнятості в країнах з ліберальною моделлю ринку

Розділ ІІІ. Проблеми сучасного ринку праці в Україні

3.1 Особливості формування ринку праці в Україні в період переходу до ринку в 90-х роках

3.2 Державна політика зайнятості в Україні та соціальний захист безробітних

3.3 Шляхи вирішення проблеми безробіття в Украіні в умовах сучасної економічної кризи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: Найважливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є відношення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави. Соціальний захист населення від безробіття здійснюється державною службою зайнятості в умовах поліпшення ситуації на ринку праці, що характеризується підвищенням рівня зайнятості населення і зниженням рівня безробіття.

Законодавством передбачено, що держава гарантує всім громадянам, незалежно від походження, соціального, майнового стану тощо, рівні можливості щодо вибору виду діяльності з урахуванням потреб особистих інтересів та суспільних потреб, забезпечення ефективної зайнятості через запобігання безробіттю, координацію діяльності у сфері зайнятості з іншими соціально-економічними напрямками через відповідні програми й державні органи. ринок праця безробіття зайнятість

Державною службою зайнятості - виконавчою дирекцією Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття - з метою якнайшвидшого повернення незайнятих та безробітних громадян до професійної діяльності, підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, підвищення мотивації до праці надається комплекс соціальних послуг і матеріальне забезпечення у випадку безробіття згідно з законом України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття» у рамках здійснення заходів Державної програми зайнятості населення. Крім цього єдина технологія обслуговування населення (ЄТОНН) передбачає активізацію власних зусиль безробітного в пошуках роботи, підвищення його персональної відповідальності за соціальне становище.

Метою курсової роботи є аналіз стану ринку праці в країні, виявлення основних тенденцій проблеми зайнятості та шляхів її вирішення.

Об'єктом дослідження виступає ринок праці.

Предмет дослідження: визначення ефективних форм і методів процесу щодо вирішення проблеми зайнятості в економіці країни.

Завдання:

1) Відшукати літературу для виконання курсової роботи;

2) проаналізувати формування національного ринку праці;

3) виявити основи державного регулювання ринку праці;

4) розглянути принципи державної політики регулювання зайнятості населення;

5) розкрити методи стимулювання зайнятості населення;

6) охарактеризувати концепцію змішаного регулювання зайнятості населення;

7) проаналізувати перспективи розвитку ринку праці України в умовах світової глобальної економіки;

8) підвести підсумок і зробити висновки.

Розділ І. Ринок праці в економічній системі

1.1 Поняття ринку праці, його структура, типи і функції

Ринок праці (робочої сили) - це система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім цього, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу, його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює.

Суб'єктами ринку праці є роботодавці і наймані робітники. Роботодавці - це ті, хто володіє засобами виробництва, ними можуть бути: окремі особи, підприємства, держава. Роботодавець наймає робітників на певних умовах з метою одержання додаткової вартості. Робітник в умовах ринкових відносин вільно йде у найм і продає свою робочу силу з метою отримати дохід у грошовій або іншій формі з тим, щоб задовольнити особисті потреби. Таким чином, ринок праці являє собою взаємовідносини між роботодавцями і найманими працівниками на підставі договору або контракту щодо купівлі-продажу спеціального товару “робоча сила”.

Необхідними умовами ефективного функціонування ринку праці є:

· організація єдиної, замкненої на території країни й ефективно діючої системи бірж праці;

· широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки;

· наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні.

Елементами ринку праці є: товар (який він пропонує), попит, пропозиція та ціна. Основна частина вчених-економістів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила (сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг). Отже, робоча сила є об'єктом купівлі-продажу. Купівля товару (робоча сила) називається найманням на роботу.

1.2 Попит, пропозиція та рівновага на ринку праці

На ринках факторів виробництва, як і на ринках благ, рівновага встановлюється внаслідок взаємодії попиту і пропозиції в умовах різних ринкових структур. Візьмемо як приклад ринок праці.

Розглянемо досконалу конкуренцію. Якщо на ринку панує досконала конкуренція, то ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначаються точкою перетину кривих ринкового попиту і ринкової пропозиції. Рівноважна комбінація w*, L* виражає стан повної і ефективної зайнятості.

Рис. 2. Попит і пропозиція на ринку досконалої конкуренції

У даній ситуації зайнятість повна в тому розумінні, що всі бажаючі запропонувати за існуючої ціни певну кількість праці можуть, реалізувати це бажання. Наявний обсяг трудових ресурсів може перевищувати L* і дорівнювати, наприклад, L₁. Але це означає, що існує безробіття: просто за ціни w* люди не хочуть запропонувати праці більше, ніж L*.

Зайнятість в обсязі L* є ефективною тому, що за такої зайнятості гранична виручка від граничного продукту праці дорівнює граничним витратам на працю. Це випливає із того, що в основі D_L лежать криві MRP_L окремих фірм. Якщо б певним чином вдалося умовити людей продати за існуючої ціни кількість праці L₁-L*, що залишилось, то ефективність виробництва знизилась б, оскільки доход, отриманий від додаткової кількості праці, був би меншем від затрат на їх придбання. Площа EAB на графіку показує втрати суспільства, що при цьому виникають. У ситуації, зображеній на графіку, рівноважна ціна праці перевищує ціну пропозиції всіх одиниць використаної праці, крім останньої. Внаслідок цього утворюється економічна рента, що дорівнює площі w₀Ew*. Економічна рента є різновидом надлишків виробництва (продавця), оскільки вона виникає при продажу факторів. Але оскільки ренту отримує споживач (а не фірма), то її можна трактувати як надлишок споживача

Величина економічної ренти залежить від еластичності пропозиції фактора: за досконалої еластичності пропозиції рента відсутня, а за досконалої нееластичності пропозиції вся виручка від продажу послуг фактора є рентою.

Структура заробітної плати та умов праці, що формуються під впливом ринкових сил, визначають рівень добробуту працівників та їх сімей. Не випадково, що у всіх країнах держава бере активну участь у регулюванні ринку праці.

Працю і капітал можна розглядати як безпосередньо «конкуруючі фактори виробництва». Раніше було встановлено, що фірма прагне поєднати ці фактори виробництва таким чином, щоб співвідношення граничного продукту до витрат на придбання кожної одиниці ресурсу було однаковим:

За такої умови фірма забезпечує мінімальні витрати виробництва. Прагнучи до цього, вона здійснює переливання коштів між факторами виробництва, що зумовлює відповідну зміну попиту на фактори виробництва.

Існує багато варіантів, коли фірми можуть виробляти продукт з найменшими витратами виробництва. Але можна виділити тільки єдиний рівень обсягу виробництва, за якого досягається максимальний прибуток. Як було встановлено, в такому випадку реалізується правило: MC= MR.

Ця умова на ринку ресурсів перетворюється на таке правило для кожного ресурсу:

P_L = MRP_L; P_K = MRP_K

Інакше цю умову можна записати так:

Елементами ринку праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит на робочу силу -- це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу-- це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

* попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірАіи, організації;

* стану виробництва, зокрема, особливостей технологічного процесу, розмірів і ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

* якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

* фонду заробітної плати, який може роботодавець запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні за останні роки свідчила про загострення ситуації на ринку праці. Тривала стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї. На початок 1998 р. на кожне вільне робоче місце претендувало майже 20 осіб. Починаючи з 1999 р. ситуація поступово покращувалася і вже на сьогодні такої катастрофічної картини не спостерігаєтсья, на кожне вільне робоче місце на початку 2004 р. претендувало близько 6-7 осіб.

Кон 'юнктура ринку -- це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три типи кон'юнктури:

* трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

* трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

* рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні.

Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображено на рис.

Попит на робочу силу

Чисельність зайнятих

Пропозиція

робочої сили

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча -- дефіцит працівників.

На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

1.3 Безробіття на ринку праці, його основні форми, причини та соціально-економічні наслідки

Ставлення до безробіття як до соціально-економічного явища не завжди було однозначним і з часом змінювалося. На початку XX ст., коли розміри безробіття у світовому масштабі були досить великі, вважалося, що воно є найбільшим соціальним злом, з яким держава повинна боротися всіма способами й методами. У середині XX ст. в умовах побудови суспільств із соціальною ринковою економікою сформувався новий погляд на безробіття як на соціальне явище, що через епізодичний характер не представляє серйозних проблем для держави.

Основними причинами виникнення безробіття є:

1) добровільне звільнення з метою пошуку більш сприятливого варіанта трудової діяльності;

2) спад виробництва на підприємствах;

3) зниження попиту на ряд професій та ін.

Безробіття породжується й відрізняється різною тривалістю й соціально-економічними наслідками. Залежно від цих критеріїв розрізняють: фрикційне, сезонне, структурне, циклічне та інституціональне безробіття.

Фрикційне безробіття виникає, коли частина працюючих добровільно змінює місце роботи або шукає нову роботу після звільнення. Такий вид безробіття вважається неминучим і, навіть, у деяких випадках, бажаним, оскільки ініціатива звільнення виходить від самого працівника. Крім того, значна кількість людей знаходить більш гідне застосування своїх професійних здібностей та знань, вирішуються питання підвищення рівня оплати праці, продуктивності, а отже, й більшої ефективності для суспільства за рахунок більш раціонального розподілу ресурсів праці.

Фрикційне безробіття є тимчасовим і, як правило, не перевищує одного-двох місяців. В економічно розвинених країнах такий вид безробіття перебуває на рівні 3--6 % від числа економічно активного населення.

Сезонне безробіття виникає у зв'язку з сезонним характером деяких робіт. До них належать: сільськогосподарські роботи, переробка овочів і фруктів, сплав лісу, окремі види рибальства й полювання, будівництво й видобуток корисних копалин та ін. Сезонно працюють не тільки люди, а й підприємства, окремі галузі економіки. Відмінною рисою сезонного безробіття є її порівняно легка прогностичність. За ступенем добровільності таке безробіття близьке до фрикційного.

Ще одним видом економічно виправданого безробіття є структурне безробіття. Такий вид безробіття зумовлений зміною, з одного боку, споживчого попиту на товари, а з іншого -- зміною структури виробництва, що реагує на зміну споживчого попиту. В основі цих процесів лежить науково-технічний прогрес, поява нових матеріалів, технологій, предметів споживання, послуг. Споживчий попит і структура виробництва впливають один на одного. Поява нових технологій, нових видів товарів і послуг неминуче призводить до необхідності перебудови виробництва, появи нових і відмирання деяких старих професій, перепідготовки персоналу. Структурна зміна виробництва призводить до звільнення працівників, які за своєю спеціальністю й кваліфікацією не відповідають новим вимогам виробництва. Структурне безробіття -- це в основному безробіття застарілих професій.

Істотні структурні зрушення у виробництві та складі персоналу зумовили: поява нових поколінь електронної техніки й устаткування, комп'ютеризація діяльності, розвиток автоматизації виробничих процесів, поява нових видів енергії й підприємств енергетики та ін. До структурного може бути частково віднесено безробіття, викликане конверсією підприємств військово-промислового комплексу (ВПК) в Україні. Частково, тому що переорієнтація ВПК на випуск цивільної продукції є структурною зміною, але внаслідок того, що ВПК в Україні продовжує зазнавати серйозних труднощів, подібний процес можна характеризувати як занепад галузі або її застій.

Структурне безробіття виникає не тільки через професійну невідповідність попиту та пропозиції на ринку праці, а й через їх територіальну невідповідність, коли в деяких районах виникають нові виробництва, а в інших -- ліквідуються.

Різновидом структурного безробіття є технологічне, коли в результаті науково-технічного прогресу, появи нової високопродуктивної техніки різко зростає продуктивність праці працівників, у результаті чого частина з них стає зайвою. У той же час, поява виробництв, заснованих на використанні нової техніки й технології, приводить до зростання потреби в персоналі й знижує тиск на ринок праці.

Розходження між "структурними" і "фрикційними" видами безробіття полягає у тому, що перший вид безробітних потребує обов'язкової додаткової підготовки або перенавчання, тоді як другий, за винятком осіб, які уперше шукають роботу, має всі навички для працевлаштування.

Циклічне безробіття можна характеризувати як безробіття недостатнього попиту на працю, що породжує хаос в економіці. Для безробітних в умовах економічної кризи характерні: розпач, безвихідність, готовність на жертви заради заробітку. Це найважча форма безробіття з найбільш руйнівними для людей соціально-економічними наслідками. За характером прояву розрізняють відкрите, у тому числі, зареєстроване, і приховане безробіття.

Відкрите безробіття не вимагає особливих коментарів: люди привселюдно заявляють про своє бажання працювати й активно займаються пошуком роботи. До зареєстрованого безробіття належить та частина громадян відкритого безробіття, яка зареєстрована в органах служби зайнятості населення.

Приховане безробіття характеризує стан людей, які працюють за наймом, але:

а) незадоволені роботою й підшукують інше місце основної або додаткової роботи;

б) мають більшу ймовірність втратити роботу через претензії роботодавця, незадоволеного якістю праці або іншими обставинами, і тому шукають іншу роботу;

в) зайняті неповний робочий день або перебувають в адміністративній відпустці без відповідної оплати, шукають і готові перейти на іншу роботу.

Рівень прихованого безробіття визначається спеціальними обстеженнями, а також експертною оцінкою керівників великих підприємств, органів управління, фахівців служби зайнятості населення, вчених.

Розділ ІІ. Державне регулювання зайнятості в розвинених країнах світу

2.1 Державна політика зайнятості в країнах з соціально-орієнтованою моделлю ринку (Швеція)

Методи економічної політики в Швеції передбачають активну роль держави . При цьому шведська модель виходить з положення , що держава не повинна втручатися у виробничу діяльність фірми , а активна соціальна політика держави повинна звести до мінімуму соціальні витрати ринкової економіки . Це привело до дуже великої ролі держави в Швеції в розподілі , споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні витрати , що робить можливим здійснення широкомасштабних програм з підтримки зайнятості , розвитку освіти , охорони здоров'я, тощо.

У Швеції в 80 -ті роки відбувся відхід від кейнсіанських методів стимулювання попиту ; політика зайнятості стала орієнтуватися на заходи саморегулювання ринку праці та використання непрямих методів впливу держави.

Поєднання загальних економічних заходів з підтримання попиту на робочі місця трохи нижче рівня , що гарантує роботу всім і скрізь , і активної селективної політики на ринку праці і в області капіталовкладень , спрямованої на підтримку слабких груп галузей і регіонів , є сутністю шведської моделі .

Державна активна політика зайнятості передбачає розробку програм сприяння зайнятості . Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення , в основному маргінальні групи: молодь , жінок , інвалідів , так і специфічні випадки загрози безробіття , викликані економічною або іншою ситуацією ( демографічної , політичної , стихійними лихами , т.д.).

Головний напрямок активної політики зайнятості у Швеції - це допомога в отриманні професійної підготовки та підвищення кваліфікації , яка здійснюється або за допомогою підготовки і прийняття спеціальних програм на рівні законодавчих органів , або шляхом спільної участі держави і підприємств в організації профпідготовки та перепідготовки кадрів

Основна мета перепідготовки на ринку праці - забезпечити постійну роботу для безробітних. Регулярні дослідження показують , що серед закінчили професійні курси і потім вийшли на ринок праці , приблизно 70 % отримали роботу протягом 6 місяців після завершення курсів . У свою чергу , приблизно 80 % цих людей не змогли отримати роботу в тій професійній галузі , в якій вони проходили перепідготовку .

Крім державних органів перепідготовки навчання своїх працівників здійснюють компанії безпосередньо на підприємстві. Причому в 80 -ті роки дана форма професійного навчання розширилася швидше за інших .

Всі форми освіти в Швеції повністю фінансуються з державних фондів.

Субсидії по заробітній платі виплачуються також для влаштування інвалідів на постійну роботу. Зокрема , у Швеції підприємці отримують субсидію у розмірі 90 % трудових витрат протягом першого року і 50 % у наступні три роки. Близько половини інвалідів працюють з субсидіями по заробітній платі.

У Швеції безробітні , які б хотіли організувати свій бізнес , можуть отримати фінансову допомогу.

Слід зазначити, що тільки фінансова допомога держави в організації самостійного бізнесу недостатня. Особи, які хочуть організувати своє підприємство, повинні знати, як почати справу, пройти спеціальну підготовку, отримати знання про фінансовий бік справи, маркетингу.

Розглянуті заходи державної активної політики зайнятості показують, що вона спрямована в першу чергу на допомогу тим, які без підтримки та сприяння держави не можуть працевлаштуватися і адаптуватися до роботи.

2.2 Регулювання зайнятості в країнах з ліберальною моделлю ринку (США)

Система державно- монополістичного регулювання ринку робочої сили в США формувалася під впливом історичних , політичних і економічних особливостей американського суспільства на різних етапах його розвитку. Починаючи з часів «великої депресії » 30 -х років , діяльність держави в цій області неодноразово змінювалася. Так , протягом усього післявоєнного періоду система державно- монополістичного регулювання економіки грунтувалася на кейнсіанських принципах активного державного втручання з метою стимулювання економічного зростання , збільшення соціальних витрат у державному бюджеті. У 80 -ті роки адміністрація взяла курс на заохочення приватновласницької ініціативи , зміцнення ринкового початку в господарському механізмі , зведення до мінімуму регулюючого впливу держави на виробництво , зайнятість , ціни .

Програма під назвою « Новий початок для Америки , Програма економічного відродження » передбачала загальне зниження податку на 23 %, надання великих податкових пільг корпораціям , обмеження і в перспективі мінімізація ролі бюджету в національній економіка в першу чергу за рахунок скорочення соціальних фондів , згортання державного регламентування господарської діяльності ( « дерегулювання » ) і приватизацію окремих сегментів економіки . Істотний поворот в економічній стратегії панівного класу пояснювався насамперед неможливістю одночасно боротися на двох фронтах - проти інфляції і проти безробіття . Застосовувалися різними американськими адміністраціями методи регулювання економіки на час пом'якшували одні про творіння ціною загострення інших , деформували процес накопичення капіталу . Результатом державного втручання в економіку стало поєднання низьких темпів , економічного зростання і високого рівня інфляції.

Адміністрація Рейгана висунула іншу стратегію ; регулювання , основою якої була « вивільнення частнокапиталистической ініціативи від сковували її державних послуг». Видний американський економіст Л. Лаффер вважав , що «інфляція викликається підвищенням податків». В результаті розширилися виробничі потужності , оживлялося виробництво , збільшувалася зайнятість , а разом з цим і росли доходи держави (« крива Лаффера»).

Разом з тим вже в середині 80 -х років стало цілком очевидним , що ніякого демонтажу державного втручання в економіку не відбулося. Хоча частка податкових надходжень у ВНП дещо знизилася , загальні розміри федерального бюджету і його частка в ВНП продовжували зростати. Напрямок грошово- кредитного регулювання змінилося , але проводилося воно так само активно. Бурхлива діяльність держави спостерігалася в області податково -бюджетної політики . Вважаючи необхідним послабити вплив держави на економіку і на ринок робочої сили , розглядаючи як і раніше боротьбу з інфляцією як головне завдання , адміністрація США стала разом з тим приділяти велику увагу проблемі боротьби з безробіттям . Нова політика федерального уряду в сфері зайнятості була відзначена відходом від централізованого довгострокового регулювання та перенесенням акценту вирішення цієї проблеми на місцеві органи влади. Мова, таким чином , йшла не стільки про зменшення , скільки про зміну форм державного втручання в економіку . На передній план тепер висувалися непрямі методи регулювання.

Розділ ІІІ. Проблеми сучасного ринку праці в Україні

3.1 Особливості формування ринку праці в Україні

Український ринок праці має свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Передусім, необхідно згадати про те, що у спадщину від командно-адміністративної системи СРСР наша держава отримала неефективну економіку у стані кризи, що розпочалася задовго до здобуття незалежності. Наприклад, середньорічні темпи приросту ВВП в Україні у 1961-1965 pp. становили 6,9%, у 1971-1975 - 5,6%, а у 1981-1985 - 3,3%. У 1986-1990 pp. цей показник навіть без урахування зміни цін становив 1,9%. Загалом упродовж 1961-1990 pp. середньорічні темпи приросту ВВП і національного доходу знизилися утричі.

Україна ж після розпаду СРСР отримала економіку, у якій зайнятість у сфері послуг була на 20-40% меншою, а у сільському господарстві у 3-6 разів та промисловості у 1,5-2,0 рази вищою, ніж відповідні показники у розвинутих країнах світу. Таке співвідношення між різними секторами зайнятості було зумовлене пануванням марксистської доктрини, що передбачала необхідність випереджувального розвитку засобів виробництва порівняно з предметами.

У процесі формування національного ринку робочої сили треба виділити два етапи (+ нинішній етап).

Перший етап (1991-1994) характеризували трудодефіцитна кон'юнктура, що сформувалась за часів командно-адміністративної економіки СРСР, та наявність вільних робочих місць, кількість яких у 1,5-2,0 рази перевищувала кількість зареєстрованих безробітних. Як наслідок, упродовж цього періоду вкрай низькими були рівень офіційного безробіття (0,1-0,3%) та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (0,42-0,60). Зрозуміло, що така ситуація, за умови зниження у 1991-1994 pp. реального ВВП на 40% була можлива лише завдяки фінансовій підтримці з боку уряду збиткових підприємств. Видатки державного бюджету на так звану підтримку народного господарства у 1993-1994pp. становили 11,2% та 21,4% ВВП2. Політика штучного стримування безробіття за допомогою адміністративних важелів призвела до зростання дефіциту державного бюджету (у 1994р. - 9,3% ВВП), для покриття якого уряд, зазвичай, вдавався до найпростішого методу -- емісії грошей. Такі заходи генерували високу інфляцію і, як наслідок, ціни упродовж 1992-1993pp. значно зросли.

Другий етап формування національного ринку робочої сили (1995- 2001) пов'язаний з проведенням жорсткої обмежувальної монетарної та фіскальної політики, що були спрямовані на подолання інфляції та збалансування фінансової системи. Шляхом скорочення упродовж цього періоду бюджетних видатків на фінансування економіки з 21,4 до 6,5% ВВП урядові вдалося зменшити дефіцит державного бюджету до 1,5% ВВП. У результаті середньомісячні темпи інфляції знизилися з 14,4% у 1994р. до 1,5% у 1999р. Проте такі дії не супроводжувалися структурними реформами і призвели до дисбалансу на ринку праці: кількість безробітних почала перевищувати кількість вакансій, унаслідок чого рівень навантаження на одне вільне робоче місце зросло з 1,5 осіб у 1995р. до понад 30 на початку 1999р. У цей період кількість лише офіційно зареєстрованих безробітних зросла зі 126,9 тис. осіб у 1995р. до 1174,5 тис. у 1999р. (тобто більше, ніж у 9 разів). За роки реформ (1995-2000рр.) найвищими темпами чисельність зайнятих скорочувалася у будівництві, промисловості, на транспорті, у сфері освіти, культури, мистецтва, науки та наукового обслуговування. У цей же період спостерігається посилення диференціації рівня заробітної плати та поглиблення ознак соціально-економічної кризи перехідної економіки. Але все ж таки, за цей етап було створено необхідну інфраструктуру ринку праці. Безпосередньо політику ринку праці в країні формують Міністерство праці та соціальної політики, його регіональні структури. З метою реалізації такої політики через механізм трипартизму було створено Раду національного партнерства. Проте цей орган багато в чому має декоративний характер і не забезпечує необхідну роль галузевих угод та колективних договорів. До складу інфраструктури ринку праці входять органи, які формують попит на робочу силу. Це, передусім, структури галузевих органів управління та місцеві органи влади. Неузгодженість їхньої діяльності призводить насамперед до галузевих і територіальних диспропорцій ринку праці, до формування регіонального безробіття, нераціональності існуючої структури зайнятості. Переорієнтація державної політики на повний ринок праці (регулювання освітньо-професійної підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки та ринку праці; регулювання зайнятості населення та трудової міграції; регулювання сфери безробіття) здійснюється з 1999р. - через реалізацію Указу Президента України від 03.08.99р. "Про основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року". Регулювання пропозиції робочої сили, забезпечення її належної якості здійснюють центри професійної підготовки та перепідготовки кадрів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Державний комітет України у справах національностей і міграцій, структури, діяльність яких спрямована на зростання економічної активності осіб з особливими потребами (інвалідів, жінок з малолітніми дітьми тощо).

Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Необхідно відмітити, що на ринку праці України відбувається поліпшення ситуації, що пов'язане із підвищенням економічної активності населення, в тому числі зростанням зайнятості, скороченням безробіття, зниженням чисельності економічно неактивних громадян, зокрема осіб, які зневірились у пошуках роботи. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність економічно активного населення у віці 15-70 років у І півріччі 2007 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 40,4 тис. осіб та становила 22,3 млн. осіб. Рівень економічної активності зріс з 62,2% до 62,6%.¹ Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. -- К.: Вища школа, 2003.

3.2 Державна політика зайнятості в Україні та соціальний захист безробітних

Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення державної політики зайнятості. Продуктивна зайнятість реалізується в процесі здійснення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Громадянам належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється, якщо інше не передбачено законом.

Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

· сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

· сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

· підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

· сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

· посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

· підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

· соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

· забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

· сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Маршавін Ю. Державне регулювання ринку праці України: теоретико-методологічний аспект. // Соціальний захист. - 2005. - №3 - ст.25-29

Держава гарантує працездатним особам: добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності, одержання заробітної плати відповідно до законодавства; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безоплатне сприяння у підборі підходящої роботи; професійну орієнтацію і професійну освіту відповідно до покликання, здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість відповідно до законодавства.

3.3 Шляхи вирішення проблеми безробіття в Україні в умовах сучасної економічної кризи

Феномен безробіття - найбільш гостра проблема, з якою стикається населення України. Ця проблема залишається ознакою переходу до ринкової економіки впродовж останніх років соціально-економічних претворень в Україні.

Причиною такого розповсюдженого явища є неефективність використання робочої сили у минулому і відсутність економічних умов, які б дали змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Саме тому це явище являється як економічною, так і соціальною проблемою.

Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. Згідно статистичних даних, в Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних у 2009 році зросла на 533,7 тис. населення порівняно з 2008 роком. Поступово ця кількість почала зменшуватися, тобто прослідковується тенденція зниження рівня безробіття в країні. Проаналізувавши дані з таблиці 1 можна зробити висновок, що до 2009 року, тобто до настання світової фінансової кризи, кількість безробітних була значно меншою. Це характеризувалося економічним ростом, коли велика кількість підприємств нарощувала свої виробничі потужності та використовувала в значній мірі найману працю. 2009 рік показує значний спад як показників розвитку економічного добробуту країни, так і підвищення рівня безробіття. У 2010 році ситуація дещо покращилася і кількість безробітних знизилась на 173,2 тис. працездатного населення. Нажаль, у 2011 році показники кількості безробітних знизилися на 52,9 тис., що показало не надто стрімкий спад безробіття.

Можливою причиною став новий Податковий кодекс України, а також нова пенсійна реформа, за якої велика кількість малих підприємств значно скоротила обсяги виробництва або взагалі припинила свою діяльність Попов В.Ю. Дослідження ринку праці в Україні у 1990 - 2009рр./ В.Ю. Попов // Статистика України. - 2011. - №4 - С. 39-41.

Як бачимо з таблиці 1, за останні 3 роки все ж таки прослідковується спад рівня безробіття, але на наш погляд така позитивна тенденція є дуже далекою від реальності.

Існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дозволяють обєктивно оцінювати реалії його рівня в Україні:

- неможливо врахувати осіб, які втратили надію отримати робоче місце і не стоять на обліку в службі зайнятості;

- статистика не враховує часткову зайнятість, тобто ті, хто примусово знаходяться у відпустках з ініціативи керівництва, вважаються зайнятими;

- неправдива інформація з боку безробітних. Велика кількість працівників працює без офіційного оформлення, тому майже неможливо перевірити тих, хто отримує виплати по безробіттю й задіяний в тіньовій економіці.

При цьому статистика не враховує, що саме через відсутніть роботи близько 7

млн. наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включається до складу безробітних ні 2 млн селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, хто мають тимчасові підробітки Гальків Л.І. Втрати людського капіталу: чинник безробіття/ І.Л. Гальків// Економіка і регіони. - 2009. - С.110-113.. Останнім часом також постійно загострюється ситуація з зайнятістю молоді в Україні. Питома вага молоді у загальній у загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці Попов В.Ю. Дослідження ринку праці в Україні у 1990 - 2009рр./ В.Ю.

Попов // Статистика України. - 2011. - №4 - С. 39-41.. Для підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці необхідно змінювати ставлення до людини, систему підготовки професіоналів. Покращення якості освіти - це комплекс заходів, що розвивається разом з динамічними змінами у світі. Забезпечення конкурентоспроможності освіти сьогодні потребує:

-перегляду кількості і структури закладів вищої освіти, а також навчальних

напрямів і спеціальностей, приведення їх у відповідність до потреб економічного розвитку;

-створення умов для реалізації принципу автономності вищих навчальних

закладів;

-введення моніторингу якості освіти;

-забезпечення прямого зв`язку між сферою освіти та ринком праці.

Також важливе значення має професійне навчання

кадрів на виробництві.

Ступінь негативного впливу

безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів економічної ситуації.

В результаті чого безробіття викликає такі негативні наслідки:

- масова дискваліфікація;

- посилення соціальної напруженості;

- зниження трудової активності;

- знецінення наслідків навчання;

- скорочення обсягів виробництва валового національного продукту;

- зростання витрат на соціальну допомогу безробітним;

- зниження податкових надходжень до державного бюджету Краузе О.І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України.// Актуальні проблеми економіки: Науковий економічний журнал. К., 2004. - №10 - ст.167-172.

Отже, мова йде про найгірші економічні та соціальні наслідки безробіття,

подолання яких потребує спровадження заходів із боку держави.

Основними напрямками вирішення проблеми безробіття в нашій країні на наш погляд можуть бути:

- збільшення державного фінансування програм професійного навчання;

- надання податкових пільг для підприємств з високою часткою зайнятого населення;

- збільшення фінансування заходів щодо надання ефективної підтримки пошуку робочих місць безробітним;

- преміювання підприємств, які сплачували страхові внески протягом більше,

ніж двох років, без звільнень робітників;

- надання податкових кредитів підприємствам за кожне нове створене робоче місце;

- відповідність держзамовлення на підготовку спеціалістів у відповідності із

реальним станом попиту на робочу силу ;

- стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу;

- надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

- стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так і іноземного)капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

- заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес.

Отже, запровадження вищезапропонованих заходів значно покращить ситуацію зайнятості на національному ринку праці, що сприятиме покращенню як економічного, так і соціального рівня розвитку суспільства.

Висновок

В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

На пропозицію праці може діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці росте); появу альтернативних джерел доходу у визначеної частини населення (за інших рівних умов пропозиція праці скорочується); природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя в Україні приводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвитий ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами:

1. Обсяги пропозиції товарів і послуг на ринку, цілком задовольняючий платоспроможний попит, дуже близькі чи навіть вище раціональних норм споживання на душу населення .

2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.

3. Антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність твердої конкуренції між продавцями (виробниками) за покупця (замовника).

Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги загальнодоступні. В Україні в даний час не діє жоден з названих факторів.

Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації по ряду критеріїв: формам власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення і якісний склад працівників), особливостям технології виробництва, кваліфікації зайнятих, рівню поділу й усуспільнення праці, історично сформованим формам організації і стимулювання праці, традиціям у мотиваційному поводженні трудящих.

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування, є невід'ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання повинні стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; уживання заходів по підвищенню рівня життя населення й ін.

Що ж стосується рівня заробітної плати, те очевидно, варто було б зосередиться на наступних мірах, що представляються першочерговими: перегляд мінімального розміру оплати праці як у якісному аспекті (звільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному; зміна тарифної системи, прийняття законів про державну службу і регулювання трудових відносин у приватному секторі тощо.

Список використаної літератури

1. Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. -- К.: Основа, 2005.

2. Завиновская Г. Т. Организация заработной платы в промышленности. -- К.: Вища школа, 2008.

3. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176.

4. Карагадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 2007,с.208.

5. Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. -- М.: Международные отношения, 2010.

6. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. -- К.: Наукова думка, 2002.

7. Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. -- К.: Знання, 1993.

8. Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга делового человека. -- К.: Урожай, 2005.

9. //Праця і зарплата. - №41. - 2004.

10. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. -- К.: Вища школа, 2003.

11. Гальків Л.І. Втрати людського капіталу: чинник безробіття/ І.Л. Гальків// Економіка і регіони. - 2009. - С.110-113.

12. Основні показники ринку праці (2000-2011рр) - статистична інформація - Ринок праці - [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua

13. Попов В.Ю. Дослідження ринку праці в Україні у 1990 - 2009рр./ В.Ю. Попов // Статистика України. - 2011. - №4 - С. 39-41.

14. Краузе О.І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України.// Актуальні проблеми економіки: Науковий економічний журнал. К., 2004. - №10 - ст.167-172

15. Анішина Н., Верба Д. Вдосконалення державного регулювання зайнятості молоді. // Україна: аспекти праці. -2003. - №4 - ст.14-22

16. Маршавін Ю. Державне регулювання ринку праці України: теоретико-методологічний аспект. // Соціальний захист. - 2005. - №3 - ст.25-29

17. Кулакова Г., Гнибіденко І., Лесько О., Дорошенко І. Сприяння розвитку малого підприємнцтва та самозайнятості безробітних сільських жителів. // Україна: аспекти праці. - 2004. - №7 - ст.25-31

Размещено на Allbest.ru

...