Основні складові мікроекономіки

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Раціональний вибір і альтернативні витрати

2. Недосконала конкуренція і її форми

3. Практичні завдання

4. Тестові завдання

Висновки

Література



Вступ

конкуренція попит олігополія ціновий

Актуальністю обраної теми є те що, знання мікроекономіки має важливе значення як у повсякденному житті пересічного громадянина, так і у веденні ним бізнесу. Для кожної людини, як споживача, так і працівника, необхідно мати деякі уявлення про те, які рішення будуть для нього раціональними, які принесуть найбільше користі, а на основі цього вибору виробник буде орієнтуватися на попит, який створює споживач.

Економічну концепцію щодо споживача як суб'єкта ринкових відносин вважають складовою мікроекономіки, вона пояснює формування попиту, розкриває його структуру, динаміку, взаємозв'язок з ціновою політикою.

Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition). Конкуренція - це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба - це динамічний процес. Он сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами. В якості засобів в конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу. Актуальність теми полягає у тому, що будь-яка країна намагається створити конкурентний клімат для підприємств, так як конкуренція є корисною і спонукає виробників покращувати якість свого товару, змінювати ціни, покращувати сервіс, тощо. Ідеальною є досконала конкуренція, але реаліями нашого часу є недосконала конкуренція, а саме олігополія, монополія і конкурентна монополія.

Метою контрольної роботи є дослідження наведених тем. А саме: дослідження раціональної поведінки споживача і альтернативних витрат, дослідження недосконалої конкуренції, розкриття сутності її форм.



1. Раціональний вибір і альтернативні витрати

З'являючись на ринку, споживач має на меті придбання певної кількості благ і послуг для того, щоб задовольнити свої потреби. Отже, він орієнтується на властивості благ, що полягають у здатності приносити задоволення та користь.

Споживачі - це ті, хто купує і використовує товари, замовляє роботи і послуги для особистих побутових потреб, не пов'язаних з отриманням прибутку. Кожний з нас є споживачем, бажаючи яким-небудь способом задовольняти свої потреби. Споживачем може виступати фірма, організація, у цілому держава.

Ціль споживача - мати максимальну корисність від споживання товарів і послуг. На шляху до цієї мети в споживача виникають певні обмеження: сімейний бюджет, ціни, асортимент пропонованих товарів і послуг. Тому споживач, як і виробник, відчуває на собі вплив обмежених можливостей. Перед ним стоїть проблема раціонального вибору.

Раціональна поведінка проявляється в тому, що люди ухвалюють рішення, щоб отримати найбільше задоволення або найповніше досягнути власних цілей.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб'єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб'єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати. [3, ст. 17]

Споживачу, зацікавленому в задоволенні своїх потреб з найменшими витратами обмежених засобів, доводиться замислюватися над наступними питаннями: на що, в першу чергу, витратити свої доходи? Як вибрати товар або послугу бажаної якості і відповідні його купівельним можливостям? Як скоротити фінансові втрати? Яким чином зберігати наявні доходи?

Раціональним можна вважати лише того споживача, який здатний усвідомити власні потреби та визначити корисність речей і послуг, якими він ці потреби задовольняє.

Раціональна поведінка споживача при виборі товару або послуги припускає, як правило, певну послідовність дій: усвідомлення необхідності покупки, пошук інформації про товар чи послугу, оцінка можливих варіантів покупки, прийняття рішення про покупку.[10, ст. 29]

Отже можна зробити висновок що, модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження - це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба - це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ або прояв необхідності мати певні блага, бажання володіти ними, відчуття недостатку, якщо бажання залишається незадоволеним.

Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб'єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки. Дійсно, для кожного з нас важливо максимізувати корисність у задоволенні сукупності потреб, тому раціональним є той споживач, який зорієнтований на досягнення найбільшої корисності від усіх споживаних речей та послуг. [7, ст.8]

У мікроекономіці існують два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці - „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... - кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:

.

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби. [4, ст. 20]

Крива сукупної корисності, представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності, представлений гістограмою та спадною кривою(Див. Рис. 1.1)

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв'язок:

ѕ сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

ѕ величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності

ѕ за від'ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ - двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока.

Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі. [8, ст.16]

В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):

ѕ порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;

ѕ транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб'єкта, ніж набір , той в свою чергу переважає привабливістю набір , то набір буде привабливішим також і за набір ;

ѕ ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.

На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.

Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З'єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, можна отримати криву байдужості. .

Крива байдужості - це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості - сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (Див. Рис. 1.2). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є «моделлю бажаного».

Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням

Форма і нахил кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня замінності благ у споживанні.

Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача. [11, ст. 18]

Як вказано, окрім мети споживача існує обмеження дій споживача, прикладом такого обмеження є бюджетне обмеження.

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів і послуг. Загальні видатки на придбання товарів і в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження:

,

де - ціни товарів, - кількості товарів.

Для графічного зображення використовують бюджетну лінію.

Всі точки, розташовані на бюджетній лінії або під нею, досяжні для споживача, всі точки над бюджетною лінією - недосяжні. Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій товарів і , видатки, на які не перевищують в сумі доходу споживача.

Бюджетне обмеження показує компроміс, на який повинен піти споживач при виборі між двома товарами: щоб одержати додаткову одиницю одного товару, він повинен відмовитись від певної кількості іншого.

Властивості бюджетної лінії:

ѕ бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

ѕ бюджетна лінія має від'ємний нахил - це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);

ѕ зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

ѕ зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

Розглянувши мету та обмеження споживача, можна проаналізувати дію цих складових і їх вплив на раціональний вибір споживача.

Кардиналістський підхід до аналізу раціонального вибору споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

За ординалістською версією раціональний вибір полягає у суміщенні «моделі бажаного», тобто кривої байдужості та «моделі можливого», тобто бюджетного обмеження і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості. [6, ст.47]

Якщо, виходячи із обмеженості благ і необхідності вибору серед альтернативних варіантів при любій економічній дії, розглянути проблему затрат, то проблеми ефективності виступають у такому вигляді. Будь-яка дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких доводиться нехтувати, заради володіння даним вибраним благом. Наприклад, покупка 1 літра молока може означати відмову від придбання буханки хліба на ті ж гроші.

Звичайно, у переважній більшості ситуацій мається більше двох можливостей вибору. У подібному положенні раціонально діючий економічний суб'єкт оцінює вигоду, одержану ним від кожного альтернативного варіанту використання даних ресурсів, і зупиняє свій вибір на тій альтернативі, вигода від здійснення якої буде максимальною. Що ж тоді втрачає раціональний економічний суб'єкт? Очевидно, що такою втратою буде найбільша вигода з тих, від одержання яких він повинен відмовитися заради вибраної, самої великої вигоди. Адже тільки знехтувавши всіма іншими альтернативами, і в тому числі найкращою із них, даний суб'єкт може реалізувати найбільш вигідний варіант економічної дії.

Отже, затратами на одержання даного блага будуть альтернативні недоодержані при цьому блага, а найвища вигода із відкинутих при даній дії вигод від альтернативних благ буде складати витрати даної дії.

Інакше кажучи, альтернативні витрати - це вигода від найкращої із нереалізованих альтернативних можливостей.

Облік альтернативних затрат при економічному виборі є одним із найважливіших принципів мікроекономічного аналізу. Наприклад, можна представити альтернативні затрати за допомогою кривої виробничих можливостей - найпростішої двосекторної економічної моделі, що відображає, що при даних запасах виробничих ресурсів і даному рівні розвитку технології їх переробки у корисні блага можна збільшити виробництво одного альтернативного блага тільки за рахунок зниження виробництва іншого. При цьому є безліч альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і відповідної структури продукції, що випускається.

При переході до випуску більшої кількості даного блага альтернативними затратами кожної додаткової кількості цього блага є додатково не вироблені кількості іншого блага - блага.

При послідовному переході до все більшого випуску даного блага ми виявимо, що альтернативні затрати зростають.

Причина зростання альтернативних затрат знаходиться у специфіці ресурсів, що використовуються. Далеко не всі з них можуть бути просто зняті з одного виду виробництва і перекинуті на інший. Раціонально діючий економічний суб'єкт спочатку використовує найбільш придатні для даного виду виробництва ресурси, а потім по мірі нарощування такого виробництва буде примушений переходити до всіх менш придатних для цього ресурсів в умовах їх обмеженості.

Таким чином, специфічні економічні ресурси тільки частково, у визначеній і все понижуючій мірі можуть бути використані для іншого, альтернативного виду виробництва. В результаті в умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні затрати будуть не уклінно зростати по мірі збільшення випуску будь-якого із альтернативних видів продукції.

2. Недосконала конкуренція та її форми

Недосконала конкуренція - це конкуренція, коли він порушується хоча один із ознак досконалої. Ринки, у яких продавці здатні впливати на ринкову ціну, називаються недосконало конкурентними.

Також недосконалу конкуренцію можна пояснити як, тип конкурентної боротьби, за якого нечисленні або взагалі одиничні економічні суб'єкти досягають переваг на ринку за рахунок встановлення контролю над ринковою ціною. Останній часто називають ринковою владою і в залежності від його ступеню недосконала конкуренція набуває виду монополії, олігополії та монополістичної конкуренції. [5, ст.56]

Олігополія.

Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, де існує декілька фірм, окремі з яких контролюють значну частку ринку.

Олігополія - це галузь, в якій велика частина продажів здійснюється декількома фірмами, кожна з яких здатна впливати на ринкову ціну своїми власними діями.

Слово «олігос» в перекладі з грецької означає мало. Особливість олігополії, як специфічного типу побудови ринку, полягає в загальній взаємозалежності поведінки продавців.

Підприємство-олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним рівнем ціни і кількістю продукції, яку воно зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки його суперників, котра, в свою чергу, залежить від прийнятого ним рішення.

Невелика кількість конкуруючих фірм у галузі приводить до їх загальної залежності. Ніяка фірма в олігополістичній галузі не насмілиться змінити свою цінову політику, не спробувавши розрахувати найбільш ймовірні відповідні дії своїх конкурентів, а це найвищою мірою невизначений фактор. Таким чином, олігополія -- це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. Такі продукти, як сталь, мідь, алюміній, цемент, технічний спирт і так далі, є стандартизованими продуктами. Інші продукти, як автомобілі, побутові прилади, комп'ютери, сигарети і т.д., є диференційованими. Саме на основі такого поділу і розрізняють два типи олігополії: стандартизовану і диференційовану.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід нових фірм до ринку.

Олігополія -- переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей в більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм.

Бар'єри входу утримують потенційних конкурентів від проникнення в галузі, в яких продавці, що займають міцне становище, отримують надприбутки. Такими бар'єрами є ефекти масштабу і низьких витрат:

- Ефект масштабу означає, що тільки великі фірми можуть вижити. Для того щоб бути в змозі пропонувати свою продукцію за ринковою ціною, фірма, яка входить на олігополістичний ринок, повинна мати можливість організувати великомасштабне виробництво. Щоб домогтися низьких витрат на одиницю продукції, будь-які знову вступають фірми повинні бути великими виробниками.

Для фірми, яка тільки починає справу, ефекти масштабу і витрат можуть бути важко переборними бар'єрами для вступу в галузь. Навіть якщо їй це вдасться, то вхід на ринок нової фірми, що має великомасштабне виробництво, шляхом величезного збільшення пропозиції може опустити ціни до рівня навіть меншого, ніж рівень довгострокових середніх витрат ефективної фірми. Таким чином, навіть якщо олігополісти, утвердилися на ринку, і отримують надприбутки, аутсайдера може і не залучати можливість входу на цей ринок. Існують і інші бар'єри для вступу в галузь. Наприклад, таким бар'єром є необхідність великих вкладень на рекламу.

ѕ Ефект злиття. Приводом для злиття можуть послужити різні причини: об'єднання двох і більше фірм дає можливість новій фірмі домогтися більшого ефекту масштабу і більше низьких витрат виробництва

Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, ніж були б у багатьох фірм. [1, ст.110]

Таким чином, можна виділити наступні типові риси олігополістичних ринків:

1. Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.

2. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

3. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

4. Існують певні бар'єри для входу на ринок.

5. Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Найважливіша риса олігополії -- це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми -- способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперниками за умови прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

В короткостроковому періоді фірми-олігополісти намагаються тримати ціну товару постійною, змінюючи при цьому обсяг випуску. Фірми розподіляють капітальні ресурси таким чином, щоб вони ділились на самостійно функціонуючі ланки, які спроможні випускати кінцеву продукцію. Тоді крива середньої змінної вартості (AVC) олігополіста має горизонтальний відрізок, де значення AVC і MC співпадають. Оскільки в межах Q1Q2 значення МС та AVC не змінюються, то на зміну попиту фірма реагує не зміною ціни, а зміною обсягу виробництва Q (Див. Рис. 2.1)



Рис. 2.1 Зображення кривої середньо змінної вартості

Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу монополії, або ж -- як іншу крайність -- боротись один з одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни -- поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Адже розмір їх прибутку залежить від обсягів випуску і цін, встановлених іншими олігополистами. Наприклад, якщо фірма-олігополіст виробить обмаль продукції, то ціна на неї буде вище, ніж в інших учасників олігополістичного ринку. Якщо, навпаки, фірма збільшить випуск настільки, що її ціни будуть нижчими за рівень цін у галузі, то це може викликати агресивну реакцію інших олігополістів. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. В обох випадках фірма стикається з загрозою. Таким чином, цінова поведінка олігополістів є взаємозалежню.

Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники ніякого виграшу не одержують. Зазвичай цінові війни недовговічні. Олігополістичні фірми спокушаються вступити між собою у співробітництво для встановлення цін і поділення ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн та їхнього неприємного впливу на прибуток.

Коли фірми не можуть змовитися, найбільш істотною проблемою олігополії стає питання вибору стратегії. Кожна фірма прогнозує попит, з яким вона може зіткнутися, і можливу реакцію суперників на свої власні дії.

Потім кожна фірма, ґрунтуючись на цьому прогнозі реакції своїх суперників, діє максимізуючи власні прибутки. Таким самим чином вона вирішує, як їй реагувати на дії своїх суперників. Немає певних загальних прогнозів щодо результатів таких взаємодій між роз'єднаними підприємствами. Ціна може приймати практично будь-яке значення в проміжку між її конкурентною і монопольним рівнями, і вона може сильно змінюватися в часі. Те, що буде відбуватися насправді, залежить від тих припущень, які кожен олігополіст робить щодо реакції інших на свої дії.

Наприклад, якщо кожен вважає, що суперники не будуть реагувати на його зниження ціни, і всі фірми орієнтуються на низькі ціни, то ціни можуть падати до конкурентного рівня. Однак якщо починається така війна цін, то, ймовірно, всі фірми змінять свої думки щодо поведінки своїх конкурентів. Тоді ціна може зростати, і навіть настільки різко, що підштовхне фірми до нового витка зниження цін.

Поведінка олігополії завжди визначається двома силами, що діють в протилежних напрямках. Перша сила - це проста зацікавленість фірм у максимізації сукупного прибутку галузі за допомогою змови і спільних дій. Олігополісти залучаються до суперництва, коли вони роблять спроби забрати справу один в одного.

Друга сила, що впливає на поведінку олігополіста, - це егоїстична зацікавленість кожного продавця в максимізації своїх власних прибутків, навіть якщо в результаті цього зменшується загальна величина прибутку галузі.

Таким чином, можливість спільних дій з метою максимізації загальної величини прибутку в галузі призводить олігополістів до спроби змови. Якщо їм це вдається, то галузь буде нагадувати монополію. Однак можливість для кожного продавця збільшити свою частку в галузевій прибутку за допомогою не заснованого на змові, але припускає суперництво поведінки може привести деякі фірми до відмови від змови або змусити їх розірвати договірні угоди. Якщо всі фірми ведуть себе незалежно, тобто не змовлялися один з одним, то всі вони будуть отримувати більш низькі прибутки, а ринкова ціна впаде до конкурентного рівня.

Монополія.

Монополії як великі підприємства, що контролюють ринок, виникли в кінці ХІХ ст. у результаті розгортання процесів концентрації і централізації капіталу.

Концентрація капіталу - це спосіб укрупнення капіталу підприємства за рахунок капіталізації додаткової вартості.

Централізація капіталу - це спосіб збільшення капіталу за рахунок поглинання або об'єднання у межах одного підприємства капіталів, які раніше функціонували як самостійні.

Картель - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі виробництва, за якого його учасники зберігають свою власність на засоби і продукт виробництва. Об'єктом домовленості стають частка випуску продукції для кожної фірми-учасниці картелю і ціна її продажу на ринку.

Синдикат - це форма монополії, за якої об'єднуються підприємства, що випускають однорідну продукцію, не втрачаючи при цьому свою власність на засоби виробництва. Продукція ж, які виробляє кожна окремо взята фірма, реалізується вже як власність синдикату через створену для цього спеціальну торгівельну організацію.

Трест відрізняється від синдикату тим, що за такого об'єднання вже викає сумісна власність групи підприємців на засоби виробництва і, відповідно, вироблену продукцію. На суму капіталу, який було передано до тресту, власники отримують акції і тим самим право на співучасть в управлінні цим об єднанням і отримання частки його прибутку. Трест, на відміну від синдиката, не обов'язково поєднує підприємства, однорідні за характером продукції, що випускається. Все частіше до складу треста входять підприємства технологічно пов'язаних між собою промисловості.

Концерн - це об'єднання ряду формально незалежних підприємств шляхом встановлення над ними фінансового контролю через головну фірму. Вона є власником контрольного пакету акцій концерну і завдяки цьому фактично володіє ним. Концерни набули широкого розповсюдження у формах, що поєднують підприємства різних галузей виробництва, але таких, що функціонально пов'язані між собою.

Конгломерат створюється через об'єднання підприємств різних галузей виробництва, які не мають виробничих або технологічних зв'язків. [2, ст.301]

Під монополією прийнято розуміти ринкову структуру, що відповідає наступним умовам:

? весь галузевий випуск постачає одна фірма;

? пропонований монополією товар є особливим в своєму роді і не має близьких замінників;

? вхід на ринок нових фірм блоковано, тому в умовах монополії відсутня будь-яка конкурентна боротьба.

Практично монополією звуться також ринки із порушеннями деяких з вищезазначених умов. Наприклад, монополіст може виробляти лише 80% галузевого обсягу, а 20% постачатимуть дрібні виробники; також може бути послаблена умова щодо відсутності замінників.

Ринок, де суворо виконуються всі умови, зветься чистою монополією. В певному сенсі чиста монополія, як і досконала конкуренція, існує скоріше як наукова модель, а не в реальній дійсності (в масштабах країни практично не зустрічається).

Одна з причин появи й існування монополії полягає в такому співвідношенні між розмірами ринку (пред'явленим попитом) та ефективною потужністю підприємства, яке вимагає існування декількох чи єдиного виробника (наприклад, автомобілебудування, енергетичне машинобудування і т.д.), на відміну від ринків продукції, ефект масштабу виробництва якої явно не виражений (наприклад, виробництво хлібобулочних виробів тощо).

Іншими причинами можуть бути природні (єдине джерело сировини), технологічні (експлуатація винаходу без передачі прав на його використання протягом визначеного часу) та інші.

Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим підприємствам представляється невигідним чи неможливим. За таких умов виробник контролює 100% пропозиції товару і, відповідно, володіє найбільш великою ринковою владою.

Як що на ринок входять інші підприємства, то монополія зникає.

Впливати на рівень ринкової ціни монополістично конкурентна фірма може тільки у короткотерміновому періоді, оскільки більш сприятливі умови для максимізації прибутків будуть стимулювати вхід у галузь нових фірм і усереднення норми прибутку.

Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.

В умовах монополії виробник здатний повністю контролювати об'єм пропозиції товару, що дозволяє йому вибирати будь-яку ціну з можливих відповідно до кривої попиту, розраховуючи при цьому одержати максимальний прибуток. Тому вибір ціни з можливих варіантів визначений величиною прибутку, одержуваного від продажу можливої кількості товару по даній ціні.

Прагнення монополіста до максимізації прибутку шляхом встановлення контролю над ціною й обсягом продажів є порушення вільної конкуренції і затвердження особливої влади на ринку. «Ринкова влада» означає здатність продавця (покупця) впливати на ціну товару.

Особливе місце займає феномен «природної монополії». До природних монополій відносяться підприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і транспортні фірми).

Як правило, подібні «природні монополії» знаходяться у власності держави або діють під його контролем. Існування природних монополій пояснюється особливим ефектом, пов'язаним з масштабом виробництва, - ефектом економії ресурсів у результаті збільшення виробництва. Відомо, що велике виробництво має переваги перед дрібним при порівнянні величин витрат при однорідному виробництві.

Внаслідок кращої технічної оснащеності і більшої потужності великого підприємства відбувається підвищення продуктивності праці, а значить, зниження витрат на одиницю продукції. Це означає більш ефективне використання ресурсів. Тому природні монополії стають бажаним явищем для суспільства, хоча монополістична природа все одно змушує регулювати їхню діяльність.

Захопити ринок і стати на ньому монополістом дуже складно, але утримати цей ринок в своїх руках ще складніше. Тому здавна монополісти навчилися зводити бар'єри на вході в контрольовані ними ринки. Саме ці бар'єри заважають проникненню на монополізовані ринки нових конкурентів і зміни там ситуації на краще для покупців.

Існує кілька типів таких бар'єрів:

1. Юридичні бар'єри. Вхід на монополізований ринок зазвичай дуже сильно може бути обмежений за допомогою юридичних бар'єрів у формі «ліцензій», «авторського права», «товарних знаків» або «патентного захисту».

2. Ліцензія - це право фірми на виняткове здійснення визначеного виду діяльності на даному ринку.

3. Авторське право контролює продаж і поширення оригінального твору в інтересах його автора (книги, музичного відтворення, програми для ЕОМ); воно дійсно протягом усього життя автора (і ще 25 років після його смерті в інтересах його спадкоємців).

4. Товарні знаки - це спеціальні символи, що дозволяють дізнаватися («ідентифікувати») товар, послугу чи фірму; конкурентам забороняється використовувати зареєстровані товарні знаки, підробляти їх або застосовувати схожі, що плутають споживача.

5. Патент - свідоцтво, яке засвідчує виняткові права автора на розпорядження створеним їм благом (технологією); якщо фірма має патент на технологію виробництва якогось продукту, то це унеможливлює виробництво даного товару іншими фірмами протягом терміну дії патенту.

Природні бар'єри. У деяких випадках народження монополії виявляється практично неминучим з суто об'єктивних причин. Такі монополії називаються природними, оскільки породжують їх бар'єри природні, тобто закономірно притаманні певному ринку. [12, ст.76]

Отже, природна монополія - галузь, в якій виробництво товару або надання послуг зосереджується в одній фірмі в силу об'єктивних (природних або технічних) причин, і це вигідно суспільству. Бувають такі монополії двох видів:

1. Природні монополії. Народження таких монополій відбувається через бар'єрів для конкуренції, зведених самою природою. Наприклад, монополістом може стати фірма, геологи якої виявили родовище унікальних корисних копалин, і фірма купила права на земельну ділянку, де розташовується це родовище. Тепер ніхто це родовище використовувати не зможе: закон захищає права власника, навіть якщо він виявився в результаті монополістом.

2. Техніко-економічні монополії. Так умовно можна назвати монополії, виникнення яких продиктовано або технічними, або економічними причинами, пов'язаними з проявом ефекту масштабу. Скажімо, технічно майже неможливо (а точніше, вкрай нераціонально) створення в місті двох мереж каналізації, підведення газу або електроенергії в квартири.

Економічні бар'єри. Такі бар'єри зводяться самими фірмами-монополістами або є наслідком несприятливої загальноекономічної ситуації в країні. До таких бар'єрів відносяться:

1. Високий рівень податків, що підриває інтерес до будь-якої комерційної діяльності взагалі;

2. Висока вартість нового обладнання, що призводить до зростання суми стартового капіталу, без якого підприємство створити неможливо;

3. Дефіцит якісної сировини, матеріалів і комплектуючих, що виник через спад виробництва в більшості галузей;

4. Відсутність у населення власних накопичень в розмірах, достатніх для початку комерційної діяльності.

До такого роду об'єктивних економічних бар'єрів додавалися бар'єри вже штучні, які зводилися самими сучасними монополістами.

Це, перш за все, різного роду асоціації, концерни, холдинги, фінансово-промислові групи, тобто об'єднання, що дозволяють монополістам успішно вирішувати завдання:

- Контролю за цінами на своїх ринках;

- Розділу ринків;

- Організації збуту;

- Купівля у постачальників більш вигідних умов придбання сировини, матеріалів і комплектуючих.

Монополісти з метою збільшення свого прибутку використовують цінову дискримінацію -- принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. При цьому відмінності в цінах не відображують відмінності у витратах, необхідних для постачання товару або обслуговування споживачів. Тому не будь-яка різниця в цінах є дискримінаційною, а єдина ціна не завжди свідчить про відсутність цінової дискримінації. Так, наприклад, ціни постачання, що повністю враховують відмінності у транспортних витратах серед споживачів, розташованих на різних відстанях від постачальника, не є дискримінаційними. Навпаки, коли постачання здійснюється самим постачальником, єдина ціна для всіх різновіддалених споживачів може розглядатися як дискримінаційна. Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов:

1. Існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів.

. Благо не можна перепродавати.

Монополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція - поширений тип ринку, найбільш близький до досконалої конкуренції. Можливість для окремої фірми контролювати ціну тут незначна.

Монополістична конкуренція - це відносно велика кількість виробників, що пропонують схожу, але не ідентичну (із погляду покупців) продукцію. На відміну від досконалої конкуренції монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, який відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові переваги».

Ринок монополістичної конкуренції характеризується наступними рисами:

? на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

? продукція різних виробників диференційована;

? вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

? виробники не взаємодіють між собою;

? існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Монополістичну конкуренцію зближують з досконалою такі риси, як: безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. [9, ст.60]

Ця неоднорідність є настільки ж сильною, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується різноманітним асортиментом товарів, характером дизайну, ергономіки, якістю упакування. Все це різноманіття відрізняється в підсумку товарними знаками

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Поведінка підприємств на ринку ближче до поведінки досконало конкурентних підприємств, ніж до поведінки олігопольного типу.

Персоніфікованість продукції надає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при встановленні цін. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою диференціації продукції.

Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє підприємству підвищувати (або понижувати) ціну на нього незалежно від конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і значною свободою входу в галузь. Щодо необмежену проникнення нових фірм на ринок є важливою характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на такому ринку, не є великими підприємствами, тому порівняно невеликий і потребується їм початковий капітал. Це сприяє вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару. Модель ринку монополістичної конкуренції описує безліч реально існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування.

На відміну від олігополістичного ринку, підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром.

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні підприємства, що займають домінуюче положення, і значна кількість невеликих по ринковій частці підприємств-аутсайдерів.

У цьому випадку для системи відносин «домінуюче підприємство-аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою -- модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції.

Останнє в значній мірі залежить від характеру продукції -- ступеню її стандартизованості чи, навпаки, можливості індивідуалізації.

Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є абсолютно еластичним, оскільки прихильні до марки покупці будуть купувати товар, навіть якщо його ціна трохи вища, ніж в аналогів. Таким чином, дуже істотним детермінантом ринкової влади в умовах монополістичної конкуренції служить не цінова політика інших продавців, а ступінь прихильності покупців конкретній марці товару.

Індикатором ринкової влади служить цінова еластичність попиту на товар підприємства. За інших рівних умов еластичність попиту тим нижча (відповідно, ринкова влада продавця вища), чим більше впевненість покупців в унікальності і значимості споживчих властивостей товару. Отже, на ринках монополістичної конкуренції саме унікальність комбінації споживчих властивостей в очах покупців -- основний фактор конкурентоздатності товару.

Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як рекламні кампанії, конкуренція сервісу, гарантійне і післягарантійне обслуговування, конкуренція асортименту (що особливо актуально для підприємств торгівлі, суспільного харчування, масових послуг та ін.), місце розташування і т.д.

Найбільш вагомим інструментом нецінової конкуренції, що робить продукцію, вироблену в умовах монополістичної конкуренції, більш дорогою, є витрати на рекламу. Якщо досконалий конкурент не витрачає кошти на рекламу через те, що її можливий ефект в значній мірі дістанеться іншим, а монополісту реклама не дуже потрібна через відсутність суперників, то для монополістичного конкурента реклама слугує одним з основних знарядь в боротьбі за існування. За рахунок витрат на рекламу він може збільшити свою долю на ринку.

3. Практичні завдання

Споживач витрачає 20 грн. на тиждень на молоко і хліб. Гранична корисність молока для нього дорівнює 20-3х, де х - кількість літрів молока. Гранична корисність хліба 40-5у, де у - кількість буханок хліба. Ціна 1л. молока складає 1 грн., а однієї буханки хліба 5 грн.

Яку кількість молока і хліба купить раціональний споживач?

Розв'язок:

- Гранична корисність молока;

- Гранична корисність хліба;

- Ціна молока;

- Ціна хліба.

=1 грн.

=5 грн.

x=3;

y=5.

Розв'язавши задачу можна зробити висновки, що раціональний споживач купить 3 літри молока і 5 буханок хліба.

На основі даних підприємства по виробництву гумових виробів (Див. Таблицю 3.1) про залежність сукупних витрат від обсягу випуску продукції в короткому періоді визначити витрати: постійні, змінні, граничні, середні сукупні, середні постійні, середні змінні. Останні 4 величини образити графічно. Розв'язок оформити у вигляді таблиці.

Таблиця 3.1 Дані про залежність сукупних витрат від обсягу випуску продукції в короткому періоді

Обсяг виробництва в од. часу (Q)	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Загальні витрати (TC)	40	80	102	118	130	144	160	180	203	234	280	348

1. TFC - постійні витрати. Постійні витрати - це витрати, які не залежать від обсягу продукції і існують навіть при зупиненні виробництва.

TFC = 40

2. TVC - змінні витрати.

TVC = TC-TFC.

3. AC - середні сукупні витрати.

AC=TC/Q.

4. AVC - середні змінні витрати.

AVC= TVC/Q

5. AFC - середні постійні витрати.

AFC=TFC/Q



6. MC - граничні витрати.

МС=?ТС/?Q

Розрахунок показників (Див. Таблицю 3.2)

Таблиця 3.2 Розрахунок показників

Q	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
TC	40	80	102	118	130	144	160	180	203	234	280	348
TVC	-	40	62	78	90	104	120	140	163	194	240	308
AC	-	80	51	39,3	32,5	28,8	26,6	25,7	25,4	26	28	31,6
AVC	-	40	31	26	22,5	20,8	20	20	20,4	21,5	24	28
AFC	-	40	20	13,3	10	8	6,7	5,7	5	4,4	4	3,6
MC	-	40	22	16	12	14	16	20	23	31	46	68

Графічне зображення середніх сукупних витрат, середніх змінних витрат, середніх постійних витрат, граничних витрат (Див. Рис. 3.1)

Рис. 3.1 Графічне зображення витрат

Функція попиту на хліб задається рівнянням Qd=16+4P; функція пропозиції хліба: Qs=14P-20

1. Побудвати графіки попиту та пропозиції, визначити рівноважну ціну (грн.) та обсяг хлібу (шт.)

2. Місцева влада занепокоївшись скрутним становищем населення розпорядилася продавати хліб по ціні, яка менше попередньої на 0,2 грн. Визначити стан ринку (дефіцит чи надлишок хліба).

Розв'язок:

1) Визначаємо рівноважну ціну і рівноважний обсяг хліба, виходячи із того, що ринкова рівновага передбачає рівність обсягів попиту і пропозиції за даної рівноважної ціни:

P=36/10=3,6 грн.

Рівноважна ціна становить 3,6 гривень.

16-4*3,6=14*3,6-2=30,4

Рівноважний обсяг хліба становить 30,4 шт.

Графік попиту і пропозиції (Див. Рис. 3.2)

Рис. 3.2 Графік попиту і пропозиції

2) Знайдемо, якою буде нова ціна на хліб (Р1) якщо виконають рішення, щодо зниження ціни на 0,2 грн.

Р1=3,6-0,2=3,4 грн.

3) Визначаємо обсяги попиту і пропозиції за новою ціною:

Qd1= 16+4*3,4=29,6

Qs1= 14*3,4-20=27,6

Qd1>Qs1, це свідчить про виникнення дефіциту хліба. Qдеф=29,6-27,6=2 Проаналізувавши, можна зробити висновок, що фіксація ціни, нижчої на 0,2 грн. призведе до дефіциту хліба.



4. Тестові завдання

1. На наведеному графіку ефект заміни відображається:

а) відрізком Q1-Q3;

б) відрізком Q3-Q2;

в) відрізком Q1-Q2;

г) відрізком Е3-Е2.

2. U= f ( - це функція:

а) граничної корисності;

б) кривої байдужості;

в) загальної корисності;

г) бюджетної лінії.

3. Віктор помітив, що він отримує 10 додаткових одиниць корисності від споживання останнього шоколадного батончика і 20 додаткових одиниць корисності від споживання останньої порції бананового морозива. Ціна батончика - 2 гривні, а ціна бананового морозива - 5 гривень. Як поступить Віктор для максимізації загальної корисності з урахуванням бюджетних обмежень?

а) споживатиме більше батончиків і менше морозива;

б) споживатиме менше батончиків і більше морозива;

в) залишить споживання без змін;

г) споживатиме більше і батончиків і морозива.



Висновки

Після виконання курсової роботи можна зробити висновки:

ѕ Раціональна поведінка споживача при виборі товару або послуги припускає, як правило, певну послідовність дій: усвідомлення необхідності покупки, пошук інформації про товар чи послугу, оцінка можливих варіантів покупки, прийняття рішення про покупку.

ѕ Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

ѕ Будь-яка дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких доводиться нехтувати, заради володіння даним вибраним благом.

ѕ Недосконалу конкуренцію можна пояснити як, тип конкурентної боротьби, за якого нечисленні або взагалі одиничні економічні суб'єкти досягають переваг на ринку за рахунок встановлення контролю над ринковою ціною.

ѕ Існують три види недосконалої конкуренції: олігополія, монополія і монополістична конкуренція.

Виконавши курсову роботу, була досягнена основна мета: було досліджено раціональну поведінку споживача і сутність альтернативних витрат, також було розкрито сутність недосконалої конкуренції,і розкрито сутність її форм.

Під час розв'язання практичних і тестових завдать було набуто практичні навички вирішування мікроекономічних ситуацій.



Література

1. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Б 17 Мікроекономіка: Навчальний посібник/За ред. Базілінської О. Я. 3 тє вид.випр. -- К.: «Центр учбової літератури», 2009. -- 352 с.

2. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л.В. Білецька, Л.В. Білецький, В.І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с

3. Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: Навчально методичний посібник. -- Київ: ЦУЛ, 2002. -- 236 с

4. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.

5. Левкина Є.В. Навчальний посібник для студентів вищіх навчальних закладів з мікроекономіки,Київ: ЦУЛ, 2010 рік.

6. Нуреев Р. М. Курс мікроекономіки: підручик для вищіх навчальних закладів. 2-е вид. -- М.: НОРМА, 2005. -- С. 44--54.

7. Пилипенко В. В. Мікроекономіка. Курс лекцій: Навч. посібник.--Суми: ВВП «Мрія», 2007. -- С. 5--18.

8. Пилипенко В.В., Н. М. Пилипенко, практикум для студентів вищіх навчальних закладів, Київ "Центр учбової літератури", 2009 рік.

9. Піндайк Р. С., Рубінфелд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський -- К.: Основи, 1996. С. 41--62.

10. С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студ. екон.

11. спец. заг. освіти: 2-е вид. У 2 Ч. та ін.; за заг. ред. С. Будаговської. -- К.: Основи, 2001. -- С.12--20.

12. Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки: Підручник. -- К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. -- С. 150--186.

Размещено на Allbest.ru

...