Управління витратами підприємства ВАТ "Самбірагротехмаш"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

• 1. Інформаційне забезпечення управління витратами підприємства

1.1 Характеристика організаційної та виробничої структури підприємства

• 1.2 Документування операцій з виробництва продукції
• 1.3 Формування витрат в галузі, до якої належить досліджуване підприємство
• 2. Загальна оцінка витрат підприємства і аналіз собівартості продукції
• 2.1 Застосування методів управління аитратами підприємства
• 2.2 Функціональні методи управління витратами
• 2.3 Дослідження впливу структури витрат на формування результатів операційної діяльності підприємства
• Висновок
• Список використаної літератури
• Додатки
• витрати підприємство виробництво галузь

• Вступ
• Будь-яке підприємство, незалежно від форм власності, є економічно самостійним, а це передбачає зіставлення результатів його діяльності та витрат ресурсів на її здійснення. Для ефективної організації обліку необхідно застосовувати економічно обґрунтовану класифікацію витрат за визначеними ознаками. Це допоможе не тільки краще планувати і враховувати витрати, а й точніше їх аналізувати, а також виявляти певні співвідношення між окремими видами витрат і обчислювати ступінь їх впливу на рівень собівартості і рентабельності виробництва.
• У процесі своєї виробничої діяльності підприємство проводить безліч фінансово-господарських операцій і постійно несе витрати, пов'язані з їх проведенням. Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретної операції (із конкретним об'єктом витрат), інші - мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому.
• Згідно з П(С)БО 1 та 3, - витрати виробництва - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу» (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу між власниками). Таким чином, витрати пов'язані з простим та розширеним відтворенням основних та оборотних засобів, виробництвом і реалізацією продукції, наданням послуг, виконанням робіт, вкладанням коштів у ринкові фінансові інструменти, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.
• Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.
• Низка методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях. Наслідком цього процесу стала поява досить великої кількості робіт, присвячених питанням аналізу, обліку, планування, контролю собівартості.
• Об'єктом дослідження є ВАТ “Самбірагротехмаш”. ВАТ “Самбірагротехмаш” співпрацює з відомими в місті Самборі підприємствами: СПД "Демчина", ТзОВ"ІМВО", а також є одним із головних підпиємств по виробництву металевих конструкцій, ремонту та діяльності автомобільного транспорту.

• 1. Інформаційне забезпечення управління витратами підприємства

1.1 Характеристика організаційної та виробничої структури підприємства

Планування та управління економічною діяльністю підприємства тісно пов'язані між собою такі загальні функціями виробничого менеджменту: вибір цілей, визначення ресурсів, організація процесів, контроль виконання, координація роботи, коректування завдань, мотивація персоналу, оплата праці тощо. У їх виконанні беруть участь багато категорій персоналу - керівники всіх рівнів управління, економісти-менеджери, плановики-виконавці та ін.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 1 Загальна схема структурного апарату управління

Згідно цієї схеми (схема 1) - головним органом управління ВАТ “Самбірагротехмаш” є Загальні збори акціонерів. Їм підпорядковується Спостережна Рада. А Загальні збори та Спостережна Рада підзвітні Ревізійній комісії. Діяльність Голови правління та членів правління підзвітна та регулюється Спостережною радою. Голові правління підпорядковані його перші заступники - Виконавчі директори. На нижчому рівні йдуть їм підпорядковані помічники та заступники зі своїми функціональними підрозділами, які вже виконують конкретно спеціальні функції.

Отже, управління компанією здійснюється на багатьох рівнях, звідси можна сказати, що централізація управління в Товаристві дуже слабка. Тобто управління в ВАТ “Самбірагротехмаш” організовано за децентралізованою системою управління.

Що стосується економічної служби підприємства, то її функції здійснюють планово - економічний відділ, при допомозі фінансового відділу, головного бухгалтера, бухгалтера та інших важливих в цій сфері систем. Планово-економічний відділ має свого начальника, та складається з освідчених працівників - економістів.

1.2 Документування операцій з виробництва продукції

Одним із завдань для продуктивної діяльності підприємства є організація раціональної системи обліку витрат, понесених у виробництві продукції. При організації і веденні обліку витрат виробництва надзвичайно важливе значення має документування цих витрат, оскільки первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій, що забезпечує достовірність бухгалтерської інформації.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -- безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи -- це письмові свідчення, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Рух первинних документів у бухгалтерському обліку регламентується графіком документообігу.

Роботу зі складання графіка документообігу організовує головний бухгалтер. Графік документообігу затверджується наказом керівника підприємства, установи. Ним встановлюється на підприємстві раціональний документообіг, тобто передбачається оптимальне число підрозділів і виконавців для проходження кожним первинним документом, визначає мінімальний термін його перебування в підрозділі.

Графік документообігу оформлюється у виді схеми чи переліку робіт зі створення, перевірки й обробки документів, що виконуються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв'язку і термінів виконання робіт.

Відповідальність за дотримання графіка документообігу, а також відповідальність за своєчасне і доброякісне створення документів, своєчасну передачу їх для відображення в бухгалтерському обліку і звітності, за вірогідність даних, що містяться в документах, несуть особи, що склали і підписали ці документи.

Контроль за дотриманням виконавцями графіка документообігу на підприємстві здійснює головний бухгалтер.

Відпуск матеріалів із складу у виробництво на ВАТ "Самбірагротехмаш" здійснюється на підставі лімітно-забірних карт (форма № М-8), а також накладної-вимоги (форма № М-11), що складається виходячи з потреби в матеріалах і їх залишків на складі.

Дані про наявність матеріалів на складі на початок і кінець звітного періоду, а також про їх відпуск у виробництво, відображаються в матеріальному звіті. Форми матеріального звіту, акту витрат матеріалів у виробництві і виробничого звіту про рух готової продукції затверджуються керівником організації у формі наказу про облікову політику підприємства (організації).

Звіт представляється щомісячно матеріально відповідальною особою (як правило, завідуючим складом) з доданими до нього усіма документами, що стали підставою для здійснення записів у звіті.

Витрати матеріалів у виробництві оформляються „Актом витрачання матеріалів у виробництві”. Виготовлені і здані на склад готові вироби відображаються у виробничому звіті.

Витрати на заробітну плату займають вагому частину у структурі витрат на виробництво. При документації витрат, пов'язаних з оплатою праці, з'ясовують правильність норм виробітку, розцінок. Облік робочого часу ведеться в табелі обліку робочого часу (додаток А). Дані з табелів обліку робочого часу узагальнюються у відомостях нарахування заробітної плати (додаток Б), дані якої є підставою для включення витрат на оплату праці до собівартості продукції.

Відпуск матеріалів у виробництво оформляється накладною (додаток В). В кінці місяця згідно виданих накладних складається Звіт на розхід матеріалів за місяць (додаток Д).

Для узагальнення інформації з кожного бухгалтерського рахунка на підприємстві ВАТ «Самбірагротехмаш» ведеться Оборотно-сальдова відомість (додаток Е). Оборотно-сальдова відомість містить дані про залишки (сальдо) усіх рахунків і субрахунків, використаних підприємством і відображених у ній як на початок, так і на кінець періоду. Залишки за рахунками (сальдо) на початок періоду вказуються в лівій частині Оборотно-сальдової відомості, а на кінець періоду - у правій. Дані про залишки на початок місяця на рахунках і субрахунках (початкове сальдо) беруться з аналогічної Оборотно-сальдової відомості за попередній період. Причому залишок (сальдо) на кінець попереднього періоду повинен дорівнювати залишку на початок наступного та в цілому по Оборотно-сальдовій відомості й окремо по кожному рахунку чи субрахунку.

На основі бухгалтерських записів, підтверджених відповідними первинними документами за синтетичними рахунками на підприємстві ВАТ “Самбірагротехмаш” складається Баланс (додаток Д). Перед складанням балансу звіряють дані на аналітичних рахунках з даними на відповідних синтетичних рахунках - звіряються початкові та кінцеві сальдо та обороти за звітний період.

Статті Балансу повинні бути узгодженими та дорівнювати залишкам на аналітичних та синтетичних рахунках у Головній книзі (додатки Е, Ж) на кінець звітного періоду.

Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Звітним періодом для складання Балансу, як і всієї фінансової звітності, календарний рік.

Отже, для кращого відображення здійснених операцій на підприємстві ВАТ «Самбірагротехмаш» до синтетичних рахунків відкривають аналітичні рахунки за різними видами товарів чи послуг, що дає змогу здійснювати обліковий процес краще як для зовнішніх так для внутрішніх користувачів.

Таким чином, документування процесу виробництва на ВАТ "Самбірагротехмаш" забезпечує правильність і достовірність даних бухгалтерського обліку, які в подальшому використовуються для складання фінансової звітності.

1.3 Формування витрат в галузі, до якої належить досліджуване підприємство

Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює різноманітні види витрат (матеріальні, нематеріальні, грошові, трудових ресурсів), що пов'язані з простим і розширеним відтворенням основних і оборотних коштів, виробництвом і реалізацією продукції, наданням послуг, виконанням робіт, вкладанням коштів у ринкові фінансові інструменти, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо. Відповідні витрати підприємства, зумовлені такими операціями, поділяються на операційні, фінансові та інвестиційні.

Операційні витрати - це витрати, пов'язані з основним видом діяльності підприємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт).

Інвестиційні витрати - це витрати, що виникають під час довгострокового вкладення підприємством капіталу з метою отримання прибутку (капітальне будівництво, розширення й розвиток виробництва, придбання довгострокових цінних паперів тощо).

Фінансові витрати - це витрати, що включають сплату відсотків іншим юридичним та фізичним особам за отримані від них фінансові кошти у вигляді кредитів і позик, посередникам під час розміщення на первинному ринку цінних паперів акцій, облігацій, витрати внаслідок власної емісії тощо.

Найбільшу частку в усіх витратах підприємства мають операційні витрати (схема 2 ):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Схема 2 Схема витрат підприємства

Витрати на виробництво включають витрати матеріальних і трудових ресурсів, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Наприклад, витрачені сировина і матеріали, енергія, спожита на технологічні цілі, амортизація виробничого обладнання, заробітна плата основних робітників із нарахуваннями на неї тощо.

До адміністративних витрат підприємства відносять витрати на заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу й нарахування на неї, витрати на утримання та амортизаційні відрахування за основними засобами і нематеріальними активами загальногосподарського призначення, витрати на комунальні послуги і послуги зв'язку, на охорону, юридичні, аудиторські послуги тощо.

Витрати на збут включають витрати підприємства на заробітну плату працівників відділу збуту із нарахуваннями на неї, утримання й амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, що безпосередньо пов'язані з реалізацією продукції, витрати на утримання складів готової продукції, фірмових магазинів, комісійні торговим агентам, витрати на рекламу, маркетинг тощо.

До інших операційних витрат відносять витрати підприємства на плату за орендоване майно, собівартість реалізованих виробничих запасів, витрати на покриття сумнівних та безнадійних боргів дебіторів підприємства, суми втрат від знецінення запасів, нестач і псування матеріальних цінностей тощо.

Операційні витрати підприємства, відповідно до їх економічного змісту, групуються за такими загальноприйнятими економічними елементами:

-Матеріальні витрати.

-Витрати на оплату праці.

-Відрахування на соціальні потреби.

-Амортизаційні відрахування.

-Інші витрати.

Матеріальні витрати включають вартість витрачених у виробництві сировини та матеріалів, що були придбані «на стороні», вартість палива та енергії всіх видів, що були витрачені як на технологічні цілі, так і на обслуговування виробництва (опалення, освітлювання тощо). Із суми витрат матеріальних ресурсів виключається вартість повернених із виробництва відходів (залишків сировини, матеріалів, які втратили повністю або частково свої споживчі властивості вихідного продукту і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням).

До витрат на оплату праці належать витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, включаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результати, стимулюючі та компенсаційні виплати, а також витрати на оплату праці позаштатних робітників, зайнятих в основній діяльності.

У відрахуваннях на соціальні потреби відображаються обов'язкові відрахування на соціальне страхування (до Пенсійного фонду, Фонду страхування на випадок безробіття, Фонду страхування від нещасного випадку на виробництві тощо). Величина цих відрахувань встановлюється в законодавчому порядку і визначається у відсотках від суми витрат підприємства на оплату праці.

До елементу амортизація основних фондів відносять суму амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів підприємства, що визначається за їх балансовою вартістю та встановленими нормами амортизації.

Усі інші витрати, що не ввійшли до наведених вище елементів витрат, відображаються в елементі інші витрати. Це витрати на страхування майна, винагороди за винахідництво, оплата робіт із сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, послуг аудиторської та консалтингової фірм, митні збори та платежі, комунальний податок, податок із власників транспортних засобів, плата за використання природних ресурсів тощо.

Інформація про витрати підприємства необхідна під час визначення фінансового результату діяльності підприємства, планування, аналізу, обґрунтування прийняття економічного рішення, контролю за рівнем витрат.

Для вирішення цих проблем витрати підприємства класифікуються за певними ознаками.

З метою визначення фінансового результату діяльності підприємства операційні витрати класифікуються: на вичерпані й невичерпані, витрати на продукцію і витрати періоду; прямі й непрямі; основні й накладні.

Для визначення фінансових результатів підприємства слід розуміти різницю між вичерпаними та невичерпаними витратами. Фінансовий результат - це різниця між доходами та витратами звітного періоду.

Невичерпані (неспожиті) витрати - це засоби, ресурси, що були придбані, є в наявності і, як очікується, повинні принести дохід у майбутньому. У балансі вони реєструються як активи. Якщо ці засоби (ресурси) були витрачені для одержання доходів і втратили здатність приносити дохід надалі, то вони переходять до розряду вичерпаних, що відображається на рахунках витрат. Наприклад, витрати на виробництво продукції, призначеної для продажу, якщо ця продукція ще не реалізована і зберігається на складах, реєструються в балансі як невичерпані. Якщо ж дані товари продані, то ці невичерпані витрати повинні бути віднесені до вичерпаних (спожитих). Це відображається в кошторисі витрат, понесених у результаті реалізації товарів. Вичерпані витрати показуються у звіті про фінансові результати.

Не всі витрати підприємства безпосередньо пов'язані із виробництвом. Відповідно розрізняють витрати, що можуть бути віднесеними на продукцію, та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, що безпосередньо пов'язані із виробництвом продукції: витрачена сировина і матеріали, заробітна плата із нарахуваннями на неї, амортизація виробничого обладнання.

До витрат періоду належать витрати, що безпосередньо не стосуються виробництва і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. До таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження тощо, тобто всі операційні витрати, крім витрат на виробництво.

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного типу продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції. Якщо на підприємстві виробляється один тип продукції, то всі його витрати на її виробництво є прямі. Коли ж виробляється кілька типів продукції, то є такі витрати, які неможливо прямо віднести до виробництва якогось одного типу продукції. Ці витрати називаються непрямі.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат. Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху - прямі витрати щодо цього цеху, але не є прямими витратами щодо окремих типів продукції, яку виробляють у цьому цеху.

З метою визначення собівартості продукції виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні.

На підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами. Виробничі витрати традиційно поділяють на основні й накладні.

Основні витрати - це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати охоплюють три групи витрат:

-прямі матеріальні витрати;

-прямі витрати на оплату праці;

-інші прямі витрати.

До прямих матеріальних витрат належить вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути прямо віднесені до певного виробу. Наприклад, дерево, що використовується для виготовлення столу, є частиною продукту і, таким чином, класифікується як основний матеріал. І навпаки, матеріали, що використовуються для ремонту верстата, за допомогою якого виробляється безліч різних столів, належать до допоміжних матеріалів. Останні не можуть розглядатися як приналежність якогось одного типу продукту, тому що вони дають можливість виготовляти кілька типів товарів.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві продукції. Витрати на оплату праці інших категорій працівників, які забезпечують або обслуговують виробничий процес, належать до виробничих накладних витрат. Прикладом витрат на виробничий персонал є заробітна плата робітників, що беруть участь в операціях зі складання готових виробів, або операторів верстатів (машин і механізмів), зайнятих у виробничому процесі. На противагу цьому платня середнього управлінського персоналу або заробітна плата штатного персоналу складу не може бути упредметнена у виготовленому продукті, тому її відносять до витрат на невиробничу робочу силу.

Інші прямі витрати - це всі інші прямі витрати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці. Наприклад, амортизація або платежі за оренду спеціального виробничого обладнання, нарахування на заробітну плату робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві продукції (відрахування на соціальні потреби).

Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного типу виробу. В Україні такі витрати називають загальновиробничими. Прикладами таких витрат є допоміжні матеріали, непряма заробітна плата, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація та страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг тощо.

Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно до обраної бази.

Базою можуть бути: кількість продукції, кількість годин роботи основних робітників, машино-години, прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні витрати. На основі обраної бази обчислюється ставка розподілу накладних витрат.

Ставка розподілу накладних витрат (Кр.н.в) - це відношення суми накладних витрат до загальної величини бази їх розподілу:

де НВ - загальна сума накладних витрат, грн;

Б - загальна величина базового показника (штук, годин, машино-годин, гривень).

Сума накладних витрат, що приходиться на певний тип продукції (НВ_пр) визначається за формулою

де Б_пр - величина базового показника, що стосується певного типу продукції.

Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі становлять конверсійні витрати.

Конверсійні витрати - це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

Невиробничі витрати охоплюють: витрати на управління, дослідження і розробку, збут продукції та інші функції бізнесу. В Україні у фінансовому обліку вони згруповані у три статті: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Склад виробничих і невиробничих витрат визначає П(С)БО 16 “Витрати”.

Під час прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати. Релевантні витрати - це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Наприклад, якщо керівник фірми має вибрати, або викупити торгове приміщення або взяти його в оренду, то вартість торгового приміщення і сума оренди будуть релевантними витратами, а вартість торгового обладнання і зарплата продавців - нерелевантними.

Під час планування та аналізу витрати підприємства поділяють на одноелементні та комплексні.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинні. Наприклад, витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька елементних витрат. Наприклад, витрати на утримання та експлуатацію устаткування містять кілька елементів витрат: витрати сировини і матеріалів, заробітна плата робітників, які обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних витрат також відносять загальновиробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та інші витрати.

Під час прийняття рішень щодо обсягів виробництва необхідний розподіл витрат на змінні та постійні.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт). Наприклад, при збільшенні (зменшенні) обсягів перевезень автомобільним транспортом автоматично зростають (скорочуються) витрати на паливо, мастильні матеріали, заробітну плату водіїв, нарахування на заробітну плату водіїв (відрахування на соціальні потреби). Таким чином, вони - змінні витрати, оскільки залежать від зміни обсягів перевезень. При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зростають зі збільшенням обсягів виробництва.

До постійних відносять такі витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції, їх обсяг змінюється лише із часом. Наприклад, сума витрат на орендну плату за приміщення зростатиме не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням тривалості оренди. До постійних витрат також можна віднести такі: витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд загальногосподарського призначення, адміністративно-управлінські витрати тощо.

Постійні витрати мають місце за будь-якого обсягу виробництва продукції.

Співвідношення постійних та змінних витрат називають структурою витрат підприємства. Знання структури витрат підприємства необхідне під час обґрунтування вибору проектних і планових рішень.

Маргінальні витрати - це витрати підприємства на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Середні витрати визначають, скільки в середньому витрат приходиться на виготовлення одиниці продукції. Із зростанням обсягів виробництва частка постійних витрат, що приходиться на одиницю продукції, зменшується. Таким чином, зменшуються і витрати на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Однак таке зменшення витрат при випуску кожної додаткової одиниці продукції обмежене потужністю діючого обладнання підприємства, що визначає максимально можливий обсяг виробництва.

Розглядаючи варіанти рішень, слід зважати не лише на дійсні (реальні), а й на альтернативні витрати.

Дійсні витрати - це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Альтернативні витрати - це вигода, яка втрачається коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Наприклад, у разі подальшого зберігання застарілих запасів підприємство не лише витрачатиме кошти на їх зберігання, а й позбавляється можливості розмістити на складі потрібні матеріали.

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників вирізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати - це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або впливати на них.

Неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них.

Практичний розділ витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера. Одні й ті самі витрати можуть бути контрольованими з боку начальника цеху одного підприємства та неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства. Якщо не класифікувати витрати відповідно до цих категорій, то буде досить важко дати оцінку управлінської діяльності менеджера.

Прикладом традиційно контрольованих витрат із позицій начальника цеху є основні матеріальні витрати й основна зарплата, а неконтрольованих - амортизація верстатів.

Класифікація витрат виробництва у промисловості за ознаками

Ознаки	Витрати
1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)	витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції	витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат	одноелементні, комплексні
4. За видами витрат	витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами віднесення вартості на продукцію	витрати прямі, непрямі
6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат	витрати змінні, постійні
7. За календарними періодами	витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання	продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції	витрати на продукцію, витрати періоду



2. Загальна оцінка витрат підприємства і аналіз собівартості продукції

На ВАТ "Самбірагротехмаш" для обліку витрат та калькулювання собівартості продукції використовують позамовний метод. На підприємстві собівартість виготовленої продукції визначає за даним замовленням. Собівартість визначають одразу після закінчення виробницва. На ВАТ "Самбірагротехмаш" на основі замовлення відкривають окремий аналітичний рахунок для обліку витрат, та кожному замовленню присвоюють номер (код). Для узагальнення витрат використовують картку обліку витрат на замовлення, в якій накопичуєть витрати за весь час виконання замовлення.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

Позамовний метод обліку витрат - система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.

Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення. Бухгалтерія повинна відкрити картку виробничого замовлення, тобто видати замовлення виробничим підрозділам на виконання операцій або їх стадій.

Після виконання замовлення в калькуляційну картку вноситься сума прямих і накладних витрат. Метод розподілу накладних витрат має бути передбачений в обліковій політиці підприємства.

Для визначення собівартості окремих замовлень попередньо необхідно здійснити розподіл загальновиробничих витрат на основі відповідної бази (величини заробітної плати, кількості відпрацьованих годин, обсягу діяльності або величини прямих витрат).

При позамовному методі обліку витрат суттєвою проблемою є розрахунок величини накладних витрат та вибір бази їх розподілу. Слід звернути увагу на умовність процесу розподілу накладних витрат. Адже, вибираючи ту чи іншу базу розподілу, заздалегідь визначається фінансовий результат діяльності, що може стати причиною необ'єктивного визначення рентабельності замовлень.

Основним джерелом аналізу собівартості продукції за елементами витрат є кошторис виробництва, який складається на рік, а потім може коригуватися залежно від зміни виробничої ситуації. Кошторис, за яким аналізується виробнича собівартість товарної і валової продукції,поданий в табл.

Кошторис виробництва - це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами (табл. 1, рядки 1-5).

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

покупні напівфабрикати (штампування, відливки, поковки та ін.);

виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу. Кошторис виробництва зображено в таблиці 1.

Таблиця 1

Кошторис виробництва на ВАТ "Самбірагротехмаш"

Елементи витрат	Сума, тис. грн.
	звіт за минулий рік	план на наступний рік
1. Матеріальні витрати	17259,9	22520,1
2. Заробітна плата	1816,1	2306,4
3. Відрахування на соціальні потреби	711,9	904,1
4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів	2362,3	3000,1
5. Інші витрати	2286,5	2303,9
6. Витрат на виробництво - усього	9400	10000
7. Витрати, які не включаються у виробничу собівартість продукції	400	450
8. Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додасться)	-	+300
9. Зміна залишків резерву майбутніх платежів (приріст додасться, зменшення віднімається)	+10	-
10. Собівартість валової продукції	9010	9250
11. Зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додасться)	+50	-200
12. Виробнича собівартість товарної продукції	8960	9450
13. Позавиробничі (комерційні) витрати	340	350
14. Повна собівартість товарної продукції	9300	19800

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

Проведемо аналіз собівартості продукції підприємства та її структури. Собівартість продукції, як синтетичний показник, відображає всі сторони господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку.

Таблиця 2

Аналіз собівартості товарної продукції ВАТ "Самбірагротехмаш"

Період	Обсяг виробництва продукції, тис. грн.	Собівартість усієї продукції, тис.грн.	Собівартість на 1 тис. грн. виробленої продукції, тис.грн.
		разом	у т.ч.	разом	у т.ч.
			постійні	змінні		постійні	змінні
І квартал	1920,82	1544,92	420,46	1138,61	0,80	0,22	0,59
ІІ квартал	1813,23	1612,32	420,46	1188,28	0,89	0,23	0,66
ІІІ квартал	2011,95	1487,43	420,46	1096,24	0,74	0,21	0,54
ІV квартал	2084,49	1750,13	420,46	1289,84	0,84	0,20	0,62
Всього	7830,5	6394,80	1681,83	4712,97	3,27	0,86	2,41

За даними таблиці 1 можна дійти висновку, що загальна сума постійних витрат (1681,83 тис. грн.) є сталою для всіх обсягів виробництва. Абсолютна її величина не змінюється зі зростанням обсягів виробництва продукції, проте постійні витрати на одиницю продукції змінюються обернено пропорційно до зростання обсягу виробництва. Так, випуск продукції у ІІ кварталі відносно І кварталу зменшився в на 5,6% (1813,23/1920,82*100-100 = 5,6), а постійні витрати на одиницю продукції зросли на 4,5% (0,23/0,22*100%-100% = 4,5).

Аналіз структури собівартості за елементами передбачає визначення питомої ваги окремих елементів витрат у загальній сумі витрат і оцінку їх зміни за звітний період.

Для наочності використовується аналітична таблиця, у якій перераховуються елементи витрат і відображається їх абсолютна величина та питома вага. Ці дані наводяться окремо: батові (минулого, звітного періоду, прогнозні), фактичні та зміна цих показників за період, що аналізується.

Проаналізуємо структуру собівартості підприємства за елементами (табл. 3).

Таблиця 3

Аналіз витрат ВАТ "Самбірагротехмаш" за елементами

Елементи витрат	Сума, тис. грн..	Структура витрат
	2009 р	2010 р	Відношення	2009р.	2010 р.	Відношення, +/-
			+/-	%
Оплата праці	1325,7	1756,5	430,8	132,5	11,6	18,7	7,1
Відрахування на соціальні заходи	497,9	665,9	168,0	133,7	4,4	7,1	2,7
Матеріальні витрати	5842,0	4640,8	-1201,2	79,4	51,2	49,3	-1,8
У тому числі:							0,0
сировина і матеріали	115087,4	51048,8	-64038,6	44,4	19,7	11,0	-8,7
паливо	28625,8	12530,2	-16095,6	43,8	4,9	2,7	-2,2
електроенергія і т.д.	14020,8	6497,1	-7523,7	46,3	2,4	1,4	-1,0
Амортизація	231,5	262,9	31,4	113,6	2,0	2,0	0,0
Інші витрати	3521,2	2082,7	-1438,5	59,1	30,8	30,8	0,0
Повна собівартість	11418,3	9408,8	-2009,5	82,4	100,0	100,0	0,0
У тому числі:
змінні витрати	8663,1	4713,0	-3950,1	54,4	75,9	75,9	0,0
постійні витрати	2755,2	1681,8	-1073,4	61,0	24,1	24,1	0,0

Як видно з табл. 3, витрати підприємства за 2010 р. знизились на 2009,5 тис. грн., або на 17,6%. Відбулося зниження показників всіх видів і особливо матеріальних витрат (на 20,6%), в результаті зниження обсягу виробництва продукції.

Дещо змінилася і структура витрат: збільшилася частка витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи і амортизації основних засобів у зв'язку з інфляцією, а частка матеріальних витрат зменшилася.



3. Застосування методів управління випратами на підприємстві

3.1 Функціональні методи управління витратами

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, вдосконалювання технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції для ВАТ "Самбірагротехмаш" є розширення спеціалізації й кооперування. На спеціалізованих підприємствах, яким являється ВАТ "Самбірагротехмаш", з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції ВАТ "Самбірагротехмаш" забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці скорочуються витрати праці на одиницю продукції, а отже, зменшується й питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при рості продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку й відповідно їм розцінки за виконану роботу. Збільшення вироблення може відбутися й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку й розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку й розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно - постійні витрати (амортизація устаткування, утримання будинків, цехового й загальнозаводського апарату й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється залежно від виконання плану виробництва. Звідси - чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

З ростом обсягу випуску продукції на ВАТ "Самбірагротехмаш" прибуток збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але й внаслідок збільшення кількості випущеної продукції, що. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума прибутку.

Будь-яка діяльність супроводжується витратами, які утворюються у процесі формування та використання ресурсів для досягнення мети підприємства. Останнім часом дедалі більше уваги приділяють економії та оптимізації витрат торговельного підприємства, оскільки в умовах ринку управління витратами ставить за мету досягнення такої величини, що дасть змогу розширити їх можливості у збільшенні обсягів товарообігу та прибутку за високої якості обслуговування покупців. Отже, витрати торговельного підприємства становлять сукупність затрат живої та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі, тобто є за своєю суттю собівартістю послуг торговельного підприємства щодо доведення товарів від виробника до споживача та зміною форм вартості (перетворення товарів на гроші).

Підприємства торгівлі, на відміну від промислових, не можуть вживати заходів щодо мінімізації витрат, не враховуючи при цьому можливе зниження стандарту обслуговування споживачів. І як наслідок, можливе падіння обсягів товарообігу та величини прибутку. На наш погляд, показником, який характеризує найдешевший з можливих варіантів використання наявних ресурсів у разі досягнення максимального обсягу товарообігу за умови досягнення високої якості обслуговування покупців, є оптимальний рівень витрат. Він поєднує в собі як технологічну, так і економічну ефективності використання факторів торгівля.

3.2 Дослідження впливу структури витрат на формування результатів операційної діяльності підприємства

Для визначення точки беззбитковості кожного виду продукції необхідно визначити величину маржинального доходу на одиницю (3.1).

СМі = Ci - Zvi, (3.1)

СМі=

де CMi - маржинальний дохід на одиницю і-го виробу;

Ci - ціна за одиницю і-го виробу, грн.;

Zvi - змінні витрати на одиницю і-го виробу, грн.

Знаючи маржинальний дохід на одиницю і-го виробу та загальні постійні витрати можемо розрахувати точку беззбитковості.

Точка беззбитковості - це обсяг реалізації (діяльності), при якому доходи дорівнюють його витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю (3.2.).

Оb = Pvі / CMі, (3.2)

де Об - беззбитковий обсяг реалізації, тис.грн;

Pvі - загальні постійні витрати і-го виробу, грн.

Для визначення впливу на валовий прибуток зниження обсягу реалізації продукції можна використати запас міцності (3.3). Це величина, на яку запланований (або фактичний) обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації.

Запас міцності = Обсяг реалізації - Точка беззбитковості (3.3)

Поряд з абсолютним значенням показника запасу міцності широко використовують коефіцієнт запасу міцності. Він є виміром ризику нерентабельної роботи підприємства (3.4).

КЗП = Запас міцності / Обсяг реалізації (3.4)

Значення цього коефіцієнта знаходиться в межах:

- ? < КЗМ > +1 (3.5)

Від структури витрат залежить величина відхилення прибутку при зміні обсягу діяльності підприємства. Механізм впливу зміни співвідношення постійних і змінних витрат на суму та рівень прибутку підприємства називають операційним левериджем (операційним важелем, виробничим важелем, або виробничим левериджем). Використовуючи операційний леверидж, можна управляти прибутком підприємства за умов зміни обсягу реалізації продукції на основі оптимізації співвідношення його постійних та змінних витрат. Ефект операційного левериджу пояснюється так: що менша питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, то коефіцієнт маржинального доходу має нижче значення і що меншим є значення коефіцієнта маржинального доходу, то меншою буде зміна операційного прибутку в разі зміни обсягу реалізації продукції підприємства.

Розрахунок структури витрат операційної діяльності та операційного левериджу подано в табл. 4

Таблиця 4

Розрахунок впливу структури витрат на формування результатів операційної діяльності підприємства

№ з/п	Показник	Попередній рік	Звітний рік
1	Дохід від реалізації, тис. грн.
2	Чистий дохід від реалізації продукції, тис. грн..
3	Сума змінних операційних витрат, тис. грн.
4	Рівень змінних операційних витрат, % до обсягу реалізації
5	Маржинальний прибуток (Пм), тис. грн.
6	Сума постійних операційних витрат, тис. грн.
7	Операційний прибуток (По),тис.грн.
8	Темп приросту чистого доходу від реалізаціїпродукції (? Д), %:
9	Темп приросту операційного прибутку (? По), % :
10	Частка постійних витра у загальній сумі операційних витрат, %
11	Коефіцієнт операційного левереджу (Кол = Пм:По)
12	Ефект оперційного левереджу (Еол = Кол * ?Д)

3.3 Управління витратами за центрами відповідальності

Оцінювання діяльності центрів відповідальності має базуватись на:

- аналізі відхилень бюджетних і фактичних показників витрат, доходів і фінансових результатів;

- аналізі не фінансових показників діяльності центру.

При цьому аналіз витрат має грунтуватися на поділі їх на постійні і змінні, прямі і непрямі, контрольовані і неконтрольовані. Результати розрахунків доцільно оформити у вигляді табл. 5.

Таблиця 5

Результати діяльності центру відповідальності

№ з/п	Показники	Сума, грн	Відхилення
		бюджетні, скориговані на фактичний обсяг	факт.	грн.	%
1	2	3	4	5	6
1	Дохід
2	Змінні витрати
3	Маржинальний прибуток (п.1-п.2)
4	Постійні прямі витрати, контрольовані керівником підрозділу
5	Фінансовий результат, що контролюється керівником підрозділу (п.3-п.4)
6	Постійні витрати, що не контролюються керівником цього підрозділу
7	Фінансовий результат діяльності підрозділу без урахування загальних операційних витрат підприємства (п.5-п.6)
8	Загальні операційні витрати підприємства, розподілені між центрами відповідальності
9	Операційний прибуток підрозділу(п.7-п.8)



Висновок

Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.

В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції.

Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності робити підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін кон'юнктури ринків збуту продукції.

На підприємстві ВАТ "Самбірагротехмаш" використовують позамовний метод обліку витрат на виробництво, що дає змогу краще вести облік використаних матеріалів на виробництво, та визначити собівартість виготовлення тої чи іншої продукції, що в подальшому вплине на прибуток підприємства.

Нажаль, на даному підприємстві не запрваджена автоматизована форма ведення обліку, що б пелегшила роботу працівникам, зменшила велику кількість помилок що спостерігаються під час заповнення документів, та було б значне зменшення зловживань, як з боку працівників так і з боку керівництва.



Список використаної літератури

1. Форма №1 «Баланс».

2. Форма №2 «Звіт про фінансові результати».

3. Андросюк К.В. Происхождение видов…многогранное понятие "экономики знаний" [Електронний ресурс]: http://www.iteam.ru/publications/human/section_55/article_3527/.

4. Гриньов А.В. Концептуальні засади стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства / А.В. Гриньов // зб. наук. пр. “Економіка: проблеми теорії та практики”. Дніпропетровськ. 2009. Випуск 154. С. 131 - 141.

5. Ефимов В.В. Управление знаниями: учеб. пособие. Ульяновск: УлГТУ, 2009. 111 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://window.edu.ru/window_catalog/files/r2640...