Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Реферат

по предмету: Макроекономіка

на тему: Державне антициклічне регулювання в Україні та його протиріччя

Підготувала:

Літвінчук Ірина

Київ - 2015

Зміст

• Вступ
• 1. Сутність та методи державного антициклічного регулювання
• 2. Основи антициклічного регулювання економіки України
• 3. Застосування антициклічного державного регулювання в Україні
• Висновки
• Список використаних джерел


Вступ

У зв'язку з тим, що суспільство не може уникнути циклічних коливань, воно мусить призвичаїтись (адаптуватись) до них. Але люди не схильні покірно чекати напастей і терпляче їх переносити. Не будучи здатним упередити коливання економічної кон'юнктури, суспільство прагне обмежити їх згубний вплив, знайти засоби, які б полегшили переживання наслідків, пов'язаних із витратами макроекономічної нестабільності.

Характерною ознакою розвитку світової економіки є її циклічність, багатовимірний прояв якої виявляється у коливаннях ринкової кон'юнктури, економічних диспропорціях, інноваційно-технологічних кризах, волатильності міжнародних ринків. За цих умов аналіз та прогнозування довгострокових тенденцій світової кон'юнктури, динаміки сукупної ділової активності, механізму подовження фаз піднесення та, відповідно, послаблення глибини криз складають основу прийняття стратегічних рішень і розробки ефективної політики у сфері антициклічного регулювання.

Інтеграція України у глобальний економічний простір, вихід національної економіки зі структурної та інноваційної криз можливі лише на основі ефективної стратегії нарощення міжнародної конкурентоспроможності країни, важливим інструментом якої є антициклічне регулювання. За умов відкритості національної економіки якісне економічне зростання в Україні можливо забезпечувати за рахунок інноваційних конкурентних переваг на стадіях експансії з подальшим їх використанням у періоди рецесій та шляхом формування стратегічного запасу технологічної міцності країн, що є закономірним наслідком реалізації збалансованої антициклічної політики. У цьому зв'язку, актуальною є розробка концептуальних основ антициклічного регулювання економіки України, нагальна необхідність втілення яких у практику актуалізується за нинішньої стакфляції та війни, з руйнівними наслідками для національної економічної системи.

Фундаментальні теоретичні та емпіричні дослідження економічних циклів, механізмів антициклічного регулювання економіки країн відображені у працях таких іноземних учених, як А. Бернс , В. Зарновіц , Дж. Кейнс, М. Кондратьєв, Г. Кассель, У. Мітчелл, Г. Менк'ю, К. Ромер, Е. Хансен, Г. Хаберлер, Й. Шумпетер та ін. Такі відомі економісти, як К. Грангер, Ж. Дебре, К. Ерроу, Р.Енгл, Л. Клейн, С. Кузнець, Р. Лукас, Г. Мюрдаль, Р. Солоу, П. Самуельсон, Я. Тінберген, Дж. Тобін, Р. Фріш, М. Фрідман, Дж. Хікс, Ф. фон Хайєк, за дослідження економічних циклів та їх регулювання були нагороджені Нобелівською премією з економіки. Цю відзнаку у 2004 р. отримали також сучасні американські вчені Ф. Кідленд та Е. Прескот за значний внесок у розвиток теорії реальних бізнесциклів. Проблеми циклічної економічної динаміки та антициклічного регулювання досліджуються у роботах українських учених О. Білоруса, О. Бандури, Л. Возної, В. Гейця, С. Мочерного, Б. Панасюка, А. Поручника, А. Чухна, а також російських -- С. Глазьєва, В. Іноземцева, С. Меньшикова, Ю. Яковця та багато інших.

Разом з тим, багато аспектів цієї комплексної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими. Потребують подальшого дослідження методологічні засади антициклічного регулювання в умовах глобалізації, необхідною є розробка ефективних методів діагностики економічних циклів. Особливо актуальним є теоретичне обґрунтування ефективного механізму антициклічного регулювання економіки України в сучасних умовах волатильності міжнародних ринків.

1. Сутність та методи державного антициклічного регулювання

Сучасна українська економічна енциклопедія подає таке трактування антициклічного регулювання:

«Антициклічне регулювання економіки -- свідомі цілеспрямовані дії держави, корпорацій та наднаціональних органів щодо промислового циклу з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання».

Відповідно, антициклічна політика -- один із напрямків загальної соціально-економічної політики держави, пов'язаної з регулюванням кон'юнктури національного господарства; представляє собою систему заходів в галузі законодавства, планування, соціальної, кредитно-фінансової та податкової сферах з метою впливу на пропозицію та попит населення (споживчий попит) та підприємницького сектору (виробничий попит) .

Виходячи з цього, варто розглядати сутність антициклічного регулювання економіки країн як цілісну підсистему економічної політики урядів, наднаціональних інституцій і транснаціональних компаній, яка полягає у пом'якшенні негативних наслідків економічних циклів.

Вона здійснюється економічними, законодавчими та адміністративними методами на основі оптимального поєднання грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики з метою забезпечення ендогенної стабілізації ринкової кон'юнктури і підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн.

Типи антициклічної політики за переважаючими для кожної з них визначальними критеріями:

- внутрішня стабілізація макроекономічної рівноваги за допомогою гнучких цін і заробітної плати (неокласична концепція: К. Віксель, Г. Кассель, А. Маршал, А. Пігу, Д. Робертсон, Р. Хоутрі);

- державне макроекономічне регулювання сукупного попиту важелями грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики (кейнсіанська концепція -- Дж. Кейнс);

- саморегулювання ринкової кон'юнктури за допомогою стабілізаторів ринку та активної підтримки з боку держави із чітким обмеженням її регуляторних функцій (неокейнсіанська концепція: П. Самуельсон, Е. Хансен, Р. Харрод, Дж. Хікс);

- регулювання якісних показників економічного зростання країн, обмеження впливу монополій, дефіцитне фінансування державних видатків (посткейнсіанська концепція: Н. Калдор, Х. Мінскі, Дж. Робінсон, П. Сраффа, Дж. Тобін, Дж. Чемберлін);

- чітка регламентація функцій держави як регулятора економічних циклів з метою ендогенної стабілізації ринку (неоліберальна концепція: М. Алле, А. Лаффер, Р. Лукас, Р. Мандел, В. Ойкен, Ж. Рюеф, Т. Саржент, М. Фрідман, Ф. Фон Хайєк);

- помірне втручання держави у ринковий механізм та раціональне застосування антициклічних інструментів, забезпечення якісного інституціонального середовища в економіці країн, прогнозування економічних криз (інституціональна концепція: А. Бернс, Дж. Б'юкенен, Дж. Гелбрейт, Г. Менш, У. Мітчелл, Л. Туроу, Й. Шумпетер, К. Фрімен, Р. Хейлбронер).

Потрібно виокремити такі підрозділи державної антициклічної політики -- монетарна (грошово-кредитна) і фіскальна (бюджетно-податкова). Проблеми обмеження згубного впливу циклічних коливань не втрачають своєї актуальності донині. Держава прагне впливати на циклічні коливання у період депресивної економіки та в період буму.

Із попередніх тем нам уже відомо, що в період депресії, коли крива сукупної пропозиції (АS) горизонтальна, будь-яке стимулювання попиту з боку держави є бажаним для суспільства (рис. 1).

Це стимулювання здійснюється шляхом зміни сукупних витрат

С+I+G+ Nx

які становлять платоспроможний сукупний попит. Із рис. 1 зрозуміло, що впливаючи на сукупний попит з метою стимулювання його зростання, держава домагається збільшення обсягу виробництва і зайнятості за незмінного рівня цін.

Рис. 1

Якщо ж рівновага знаходиться на висхідному відрізку кривої АD, держава також може впливати на ситуацію.

Із рис. 2 зрозуміло, що вплив держави на сукупні витрати з метою їх зростання в період піднесення зміщує криву АD праворуч від AD0 до АD1, внаслідок чого обсяг виробництва і доходу зростає від У0 до У1, а рівень цін від Ро до Р1.

Подальше стимулювання сукупного попиту зумовлює зростання обсягу виробництва і доходу від У1 до У2, а рівня цін від Р1 до Р2.

Якщо ми порівняємо ?Y1 і ?Р1 та ?Y2 і ?Р1, то з'ясуємо, що на другому відрізку зміщення кривої АD праворуч інфляційний компонент більший ніж на попередньому. Для того, щоб визначитись, чи варто і надалі здійснювати стимулюючу політику, чи вже необхідно думати про обмеження інфляції та переходити до обмежувальної політики, необхідно знати, що для сучасного стану економіки більш вразливе: інфляція чи безробіття і невикористання виробничих потужностей.

Рис. 2

За умови, коли економіка знаходиться в умовах повної зайнятості і потенційного обсягу виробництва, будь-яке зростання сукупного попиту є інфляційним і держава має проводити обмежувальну політику. Як показано на рис. 3 для того, щоб спрямувати економіку до безінфляційного потенційного обсягу національного виробництва, держава повинна вплинути на зменшення сукупних витрат, що зрушать криву сукупного попиту від АD1 до AD0. Яким чином держава може впливати на сукупні витрати? Насамперед через зміну витрат (G) та зміну податкових ставок. Збільшення G та зменшення зміщують криву АD праворуч, тобто стимулюють сукупний попит. А зменшення G та збільшення зміщують криву АD ліворуч, тобто обмежують сукупний попит.

Рис.3

Держава має можливість впливати на циклічні коливання економіки і через грошово-кредитну політику. Розширення кредиту стимулює зростання обсягів виробництва і зайнятості, а звуження кредиту обмежує ці можливості. Тому в період буму уряд зменшує пропозицію грошей, а в період депресії -- збільшує, обмежуючи циклічні коливання економіки. Домогтися цього держава може, впливаючи на норму обов'язкових банківських резервів, облікову процентну ставку, а також через операції з цінними паперами.

Держава може впливати на циклічні коливання і через вплив на інвестиційну активність економічних суб'єктів. Засобами впливу є політика прискореної (уповільненої) амортизації, стимулювання (обмеження) житлового будівництва через надання (відсутність) пільг і т. ін.

Оцінюючи ефективність антициклічної політики, потрібно зауважити, що значною мірою державним органам влади вдається обмежити амплітуду коливань, але самі коливання стають частішими. І сама держава через інерційні процеси в економіці та через суперечності інтересів влади щодо прагнення зберегти себе при владі і намагання позитивно впливати на економіку породжує своєю діяльністю (або бездіяльністю) нові причини циклічних коливань.

Успішність державного впливу на кон'юнктурні коливання значною мірою залежить від здатності органів державної влади та управління зрозуміти, відчути і дотримуватись міри у взаєминах самоорганізаційних та свідомо організованих начал у розвитку економіки.

2. Основи антициклічного регулювання економіки України

Особливості процесу економічних трансформацій накладають свої риси на реалізацію антициклічної політики в Україні. В трансформаційній економіці, яка характеризується нестабільністю економічних відносин, низькою якістю інституціонального середовища, ендогенна стабілізація ринкової кон'юнктури є утрудненою і потребує значних витрат, пов'язаних зі створенням ринкових інститутів, формуванням привабливого інвестиційного клімату, розвитком національної інноваційної системи. Разом з тим, формування ринкових відносин в Україні, вкрай руйнівні наслідки негативного впливу на національну економіку сучасної глобальної фінансово-економічної кризи обумовлюють нагальну необхідність врахування урядом країни фактору циклічності з метою запобігання негативним її проявам у майбутньому. Тому дослідження і практичне застосування антициклічної політики є перспективним напрямком удосконалення державної економічної політики. Розробка ефективного механізму антициклічного регулювання на нинішньому етапі економічного розвитку України є потенційним інструментом стабілізації макроекономічної кон'юнктури, підвищення темпів економічного зростання, нарощення міжнародної конкурентоспроможності країни і, як наслідок, забезпечення стійкого зростання життєвих стандартів у державі.

Українськими вченими неоднозначно оцінюються перспективи антициклічного регулювання національної економіки. Так, Я. Жаліло і Д. Черніков стверджують, що «економіка України характеризується нестачею або й відсутністю «вбудованих регуляторів», які могли б автоматично здійснювати антикризове регулювання і справляти стабілізуючий вплив, спираючись на внутрішні закони економічної системи -- на фактор так званої «невидимої руки» ринку».

Таку оцінку можливостей практичної реалізації політики автоматичної стабілізації в нашій країні можна пояснити недосконалістю бюджетно-податкової системи, існуванням тривалих передавальних механізмів (внутрішніх та зовнішніх часових лагів) між здійсненням фіскальних заходів та їх реальним впливом на ділову активність.

Однак, надмірний адміністративний і податковий тиск на вітчизняний бізнес у найближчій перспективі не дозволяє сформувати в Україні ендогенний механізм стабілізації ринкової кон'юнктури, сприяє подальшій тінізації економіки країни, обмежуючи тим самим потенціал вмонтованих стабілізаторів.

На мою думку, ефективність антициклічного регулювання в Україні можна удосконалити шляхом створення чітких і прозорих «правил гри» на ринку, обмеження надмірного адміністративного втручання держави у ринковий механізм.

Заслуговує на увагу також твердження, висловлене українським економістом Б. Панасюком: «Здійснюючи регулювання економіки, важливо усвідомити, що більшість соціально-економічних процесів починають формуватися ще задовго до того, коли з'являються їх перші відчутні наслідки.

Цими процесами треба навчитися управляти, починаючи ще з того періоду, коли вони лише зароджуються, а для цього їх слід пізнавати, вивчати і спрямовувати в необхідне русло, щоб пристосувати все другорядне чи допоміжне до відповідного процесу, спираючись на науково обґрунтований прогноз його розвитку».

Цілком зрозуміло, що засади такого управління повинні базуватися на ефективній політиці антициклічного регулювання національної економіки, вихідні методологічні основи якого уже давно опрацьовані західною економічною наукою, а практичний інструментарій успішно застосовується у багатьох державах світу.

Як було досліджено, представники неокласичної та неокейнсіанської концепцій -- сучасних теорій антициклічного регулювання -- сходяться на думці, що держава здатна впливати на ділову активність у країні, застосовуючи для цього відповідний інструментарій антициклічного регулювання. антициклічний регулювання економіка

Жодні заходи короткострокової макроекономічної стабілізації не можуть вплинути на суспільне виробництво, оскільки економічні коливання зумовлені збуреннями продуктивності, внаслідок чого нееластична (як у коротко-, так і довгостроковому періоді) крива сукупної пропозиції постійно переміщується.

Ціни та заробітна плата швидко реагують на такі збурення, оскільки є гнучкими, тому зміна номінальної пропозиції грошей, урядових видатків, спрямованих на коригування сукупного попиту, не матимуть впливу на реальні обсяги виробництва.

3. Застосування антициклічного державного регулювання в Україні

Для того щоб аналізувати державне антициклічне регулювання потрібно визначитись, коли саме були цикли в історії Незалежної України. З якого періоду по який вони тривали. І що в цей час робила держава? Для цього потрібно розглянути динаміку темпів росту ВВП України.

У періоди спаду, криз, і депресій з метою стимулювання попиту, капіталовкладень, розширення зайнятості, поліпшенню загальної економічної ситуації уряд збільшує державні витрати, зменшує податки, регулює облікову процентну ставку тощо. А в період бурхливого піднесення економіки для стримування попиту всі ці заходи здійснюються навпаки. Таким чином держава запобігає надвиробництву товарів, зменшує глибину і тривалість спаду виробництва, вирівнює циклічні коливання, створює нормальні умови для функціонування бізнесу. В Україні не було періоду піднесення, адже Україна так і не змогла досягти рівня докризового стану 1990 року.

Дана діаграма дає можливість зробити виснвок, що держава активно здійснювала політику циклічногоо регулювання екноміки з 1996 по 2015р.

Починаючи з 2011 року (після прийняття Податкового кодексу) в Україні діє 135 платежів (податків, зборів та ін.) -- що є найгіршим показником у світі. Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи -- з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану

За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків.

У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії -- чотири податки, у Сингапурі -- п'ять податків.

У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії -- вісім податків. У США -- 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік.

Податок на прибуток є класичним варіантом прямого податку. З 1 січня 1995 р. основним видом прямого податку з юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, який було введено Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР

Таблиця. Динаміка об'єкту та базових ставок податку на прибуток (дохід) підприємств в Україні у 1991-2012 роках

Бачимо, що податок на прибуток України має тенденцію до зменшення. Це є позитивним фактором.

У період 2001-2004 рр. бюджетно-податкова політика України була спрямована на підтримку формування національного капіталу.

З цією метою активно застосовувалися протекціоністські інструменти фіскальної політики, зокрема численні податкові пільги та преференції компаніям, які здійснювали інвестиційно-інноваційну діяльність.

Найпоширенішими серед них були створення неконтрольованих спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку здебільшого у Східній та Південній Україні, компанії, яких отримали понад 90% податкових пільг у межах СЕЗ і ТРП, тоді коли макроекономічні показники свідчать, що активної державної підтримки потребують західні та північні регіони України.

У цей період з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції активно використовували інструмент заниження ставок податкових платежів за користування природними ресурсами України.

Здійснювали субсидування окремих галузей економіки за рахунок стримування цін та тарифів на послуги таких державних монополій, як підприємства паливно-енергетичних галузей та підприємства транспортної інфраструктури, що призводило до недофінансування їх поточних та інвестиційних витрат, збільшення рівня зношеності основних фондів та підвищення навантаження на видатки Державного та місцевих бюджетів.

Зазначені інструменти бюджетно-податкової політики сприяли підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Водночас, маючи запас штучно створеної цінової конкурентоспроможності, національний бізнес не приділяв достатньої уваги інвестиціям у якісне покращення виробництва.

До того ж, упродовж 2001-2004 рр. питома вага капітальних інвестицій у структурі бюджетних витрат була дещо вищою, ніж у 2005-2008 рр. (рис. 3), проте ці інвестиції більшою мірою були спрямовані на локальні потреби окремих галузей економіки, окремих регіонів, а інколи і суб'єктів підприємницької діяльності, що знижувало ефективність капітальних витрат державного бюджету.

Таким чином, бюджетно-податкова політика зразка 2001-2004 рр. здійснила значний внесок в економічне зростання, але вона до певної міри вичерпала свій потенціал.

Постало завдання створення моделі бюджетно-податкової політики більш ефективної, рівномірної та справедливої.

Рис. 3. Динаміка питомої ваги капітальних видатків у структурі державних видатків

Протягом 2005-2008 рр. було скасовано необґрунтовані пільги в межах СЄЗ та ТРП, оскільки система податкових відносин у межах зазначених територій була надто складною, заплутаною та допускала значні зловживання, завершилась дія спеціальних режимів інвестиційної діяльності, які поширювали податкові пільги за галузевим критерієм, були перекриті легальні схеми мінімізації сплати податків у сфері експорту-імпорту, відшкодування ПДВ для фіктивного експорту, зловживань у сфері страхування.

Регулятивні функції бюджетно-податкової політики були зміщені на другий план цілями фіскальними з метою фінансування передусім соціальних видатків, збільшення фінансування діючих та розширення кількості державних соціальних програм.

Заходи щодо скасування пільг та покращення платіжної дисципліни платників податків, підвищення низки податків, платежів та зборів, зростання тарифів на послуги державних монополій та істотного збільшення відрахування до бюджету з доходу державних підприємств спряли значному збільшенню бюджетних надходжень.

Попри значні досягнення у податковій політиці України впродовж останніх років, вона має значні стратегічні недоліки. Відомо, що в Україні фіскальний тиск вкрай високий, особливо тих податків, які можна пов'язати з виробництвом і споживанням (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка податкового навантаження на економіку України

Передусім сюди можна віднести ПДВ і нарахування на фонд оплати праці. Тому саме тепер, у післякризовий період доцільно здійснити зниження податків. Внаслідок таких стимулювальних заходів податкові надходження від економіки, яка почне працювати, зможуть компенсувати втрати щодо наповнення бюджету від зниження податкових ставок. Щоб стимулювати виробництво, потрібно знизити фіскальний тиск. Стимул при цьому отримає не тільки виробництво, але і споживання. З одного боку, зниження ПДВ спричинить зменшення цін, з іншого - послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці дасть змогу працедавцю збільшити доходи найманих працівників. Знизиться зацікавленість в тінізації господарської діяльності.

Висновки

Отже, пріоритетні заходи, які спрямовані на формування ефективного механізму антициклічного регулювання економіки України, передбачають: створення якісного інституціонального середовища в країні; організацію постійного моніторингу ділової активності, орієнтованого на попередження економічних рецесій; становлення і розбудову національної інноваційної системи шляхом розробки та реалізації стратегічних пріоритетів технологічного розвитку країни на основі довгострокових прогнозів, посилення ролі держави в комерціалізації базисних інновацій, стимулювання інноваційної активності бізнесу з метою нарощення мікро- та макроекономічної конкурентоспроможності держави; гнучке реагування монетарних важелів грошово-кредитної системи на коливання ділової активності; зменшення податкового навантаження на економіку та активізацію вмонтованих фіскальних стабілізаторів шляхом запровадження оптимальної прогресивної системи оподаткування доходів населення і прибутків підприємств; стимулювання внутрішнього попиту у державі як чинника ефективної політики автоматичної фіскальної стабілізації.

Список використаних джерел

1. Basu S., Taylor A. Business Cycles in International Historical Perspective // Journal of Economic Perspective. -- 1999. -- No. 13(2). -- Pp. 45-- 68.

2. Burns Arthur F. New Facts on Business Cycles (1950) / reprinted in Arthur F.Burns, ed., The Frontiers of Economic Knowledge. -- Princeton: Princeton University Press, 1954. -- 312 p.

3. Friedman M., Schwartz A. Money and Business Cycle // Review of Economics and Statistics. -- 1963. Vol. 45. -- Pp. 32--64.

4. Hall Robert, Feldstein Martin, Frankel Jeffrey, Gordon Robert, Romer Cristina, Romer David, Zarnowitz Victor. The NBERR's Business-Cycle Dating Procedure // Business Cycle Dating Committee, National Bureau of Economic Research. -- 2003. -- July.

5. Антонюк Л., Сацик В. Економетричні методи аналізу міжнародної конкурентоспроможності країн // Економіка України. -- 2004. -- №4. -- С. 4 6--52.

6. Антонюк Л., Сацик В. Економетричні методи аналізу міжнародної конкурентоспроможності країн // Економіка України. -- 2004. -- № 4. -- С. 46--52.

7. Антонюк Л.Л., Сацик В.І. Цикли міжнародної конкурентоспроможності країн-ключових інноваторів / кол. мон. «Управління міжнародною конкурентоспроможністю країн в умовах глобалізації». Том 1. -- К.: КНЕУ, 2006. -- С. 661--678.

8. Антонюк Л.Л., Сацик В.І. Цикли міжнародної конкурентоспроможності країн-ключових інноваторів / у кол. мон. «Управління міжнародною конкурентоспроможністю країн в умовах глобалізації». Том 1. -- К.: КНЕУ, 2006. -- С. 661--678.

9. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. -- К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. -- 1008 с.

10. Економічна енциклопедія: Утрьох томах. Т. 1 / Редкол.: ... С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2000.

11. Жаліло Я., Черніков Д. Дієвість економічної політики в контексті ринкового реформування // Економіка України. -- 2000. -- № 12. -- С. 13--23.

12. Сацик В.І. Математичний алгоритм оцінювання реальних обсягів ВВП в Україні // Матеріали VIII Міжнародної наук.-практ. конф. «Наука і освіта 2005». Том 84. Математичні методи в економіці. -- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. -- С. 67--69.

13. Сацик В.І. Методологічні засади антициклічного регулювання // Економіка: проблеми теорії і практики. Зб. наук. пр. Вип. 206. Том IV. -- Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. -- С. 1133--1138

14. Шумпетер Йозеф Алоиз. Теория экономического развития; Капитализм, социализм и демократия / В.С. Автономов (пер. с нем., англ.) . -- М. : Эксмо, 2008.863 с.

Размещено на Allbest.ru