Монопольне ціноутворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ В РІЗНИХ СИСТЕМАХ РИНКУ

1.1 Особливості ціноутворення на конкурентному ринку

1.2 Особливості ціноутворення на монопольному ринку. Чиста (природна) монополія

РОЗДІЛ 2. ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ

2.1 Цінова дискримінація першого ступеня

2.2 Цінова дискримінація другого ступеня

2.3 Цінова дискримінація третього ступеня

РОЗДІЛ 3.ПРАКТИКА ЦІНОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ

3.1 Сезонне ціноутворення

3.2 Знижки як метод цінової дискримінації в українській промисловості і торгівлі

3.3 Міжчасова дискримінація. Парадокс Коуза



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ В РІЗНИХ СИСТЕМАХ РИНКУ

1.1 Особливості ціноутворення на конкурентному ринку

Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси:

· значне число продавців і покупців;

· стандартизована продукція;

· незалежність дій продавців і покупців;

· об'єктивність ціноутворення, відсутність будь-якого впливу на ринкову ціну;

· інформованість покупців і продавців;

· вільний вступ і вихід з галузі.

Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є "ціноотримувачем" ("price taker"). Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, графічно має вигляд горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни (рис. 1.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Криві попиту та виторгу [9]



Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами.

Сукупний виторг - це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку. Оскільки на досконало конкурентному ринку ціна є сталою, то сукупний виторг є лінійною функцією відносно обсягу проданої продукції (рис. 1.1):

Середній виторг - це виторг від реалізації одиниці продукції. Середній виторг дорівнює ринковій ціні, а крива середнього виторгу співпадає з кривою попиту на продукцію фірми (рис. 1.1).

Граничний виторг - це зміна сукупного виторгу в результаті продажу додаткової одиниці продукції. За умови фіксованої ринкової ціни кожна додатково реалізована одиниця продукції додасть до виторгу величину, рівну ціні. Тому граничний виторг конкурентної фірми, як і середній виторг, є величиною сталою, а його крива графічно співпадає з лінією ціни, попиту і середнього виторгу (рис. 1.1).

Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об'єктивно, то основним фактором, що визначає обсяги випуску, є витрати, які зазнають впливу закону спадної віддачі. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки, і визначає, яким буде результат діяльності.

Логіка раціональної поведінки виробника підказує, що у короткостроковому періоді фірмі варто виробляти продукцію, якщо вона отримує економічний прибуток, або коли сума збитків менша, ніж постійні витрати. Відповідно фірмі варто припинити виробництво, коли збитки перевищують постійні витрати.

Якщо фірма прийме рішення виробляти продукцію, то вона повинна вибрати оптимальний обсяг випуску: у разі прибутковості фірмі потрібно знайти такий рівень випуску, який максимізує прибуток, а у разі збитковості - такий рівень, який дозволить мінімізувати збитки.

Існують два підходи до визначення оптимального обсягу:

- співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат (модель TRTC);

- співставлення граничного виторгу і граничних витрат (модель MRMC).

Моделі оптимального вибору фірми можна представити у табличній, графічній або аналітичній формі. Аналіз цих моделей дозволяє обґрунтувати загальне правило максимізації прибутку для фірми, що функціонує у будь-якій ринковій структурі.

Розглянемо процес вибору оптимального випуску за допомогою табличної моделі TRTC. У таблиці 1.1 наведені дані про обсяги виробництва продукції за тиждень, сукупний виторг від продажу продукції за ціною 35 грн. за одиницю, сукупні витрати на виробництво тижневого обсягу продукції та суму економічного прибутку, яку обчислено як різницю між виторгом і витратами.

Таблиця 1.1

Обсяг випуску од./тижд. Q	Сукупний виторг грн./тижд. TR=P·Q	Постійні витрати грн./тижд. FC	Змінні витрати грн./тижд. VC	Сукупні витрати грн./тижд. TC=FC+VС	Економічний прибуток грн./тижд. EP=TR-TC
1	2	3	4	5	6
0	0	50	0	50	-50
1	35	50	34	84	-49
2	70	50	56	106	-36
3	105	50	72	122	-17
4	140	50	90	140	0
5	175	50	112	162	13
6	210	50	140	190	20
7	245	50	178	228	17
8	280	50	230	280	0
9	315	50	290	340	-15

На нульовому обсязі, коли фірма нічого не випускає, сукупні витрати складають 50 грн. постійних витрат, тому тут виникають збитки, які дорівнюють величині постійних витрат. З нарощуванням обсягів виробництва сукупні витрати зростають нерівномірно за рахунок змінного компонента, що зазнає впливу закону спадної віддачі, а виторг зростає пропорційно обсягу випуску, чим спричиняється коливання рівня прибутку.

Розрахунки колонки 6 надають інформацію про динаміку економічного прибутку за умови нарощування фірмою обсягів виробництва. Знак мінус (-) означає збитки. За малих обсягів виробництва фірма отримує збитки, які поступово зменшуються, і на обсязі випуску 4 одиниці фірма стає беззбитковою, фірма отримує лише нормальний прибуток. Подальше збільшення обсягу випуску дозволяє одержувати економічний прибуток, який досягає максимальної величини на обсязі випуску 6 одиниць. Продовжувати нарощувати випуск нераціонально, оскільки за межами 6 одиниць сума економічного прибутку зменшується. Отже, оптимальним обсягом випуску для даної фірми буде 6 одиниць на тиждень.

Сформулюємо загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва, або загальну умову максимізації прибутку: Прибуток максимізується на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам:

MR = MC

Це правило справедливе для всіх фірм, у будь-якій ринковій структурі. Оскільки в умовах ринку досконалої конкуренції, то для конкурентної фірми загальне правило максимізації прибутку означає вибір такого обсягу випуску, за якого граничні витрати рівні ціні.

Аналітичний метод визначення оптимального обсягу випуску для максимізації прибутку базується на тому, що треба відшукати такий обсяг, для якого похідна функції дорівнює нулю. Прибуток максимізується в точці, де приріст обсягу виробництва не змінює прибутку.

Отже, умовою максимізації прибутку є: Це рівняння є рівнянням рівноваги, тому що лише у випадку (а для конкурентної фірми), фірма не буде мати стимулів до зміни обсягів виробництва, оскільки будь-яка зміна не поліпшить показників прибутку.

Проілюструємо справедливість рівняння рівноваги за допомогою табличної моделі. У таблиці 1.2 представлені розрахунки граничних показників і, а також середніх сукупних і середніх змінних AVC витрат, виконані на основі даних таблиці 1.1.

Таблиця 1.2

Обсяг випускуQ	Сукупний виторгTR	Граничний виторг MR=?TR/?Q	Сукупні витратиTC	Граничні витрати грн./од.MC=?TC/?Q	Середні сукупні витрати ATC	Середні змінні витрати AVC
1	2	3	4	5	6	7
0 1 2 3 4 5 6 7 8	0 35 70 105 140 175 210 245 280	35 35 35 35 35 35 35 35	50 84 106 122 140 162 190 228 280	>34 >22 >16 >18 >22 >28 >38 >52	- 84 53 40,7 35 32,4 31,7 32,6 35,0	- 34 28 24 22,5 22,4 23,3 25,4 28,8

Проаналізуємо співвідношення між граничним виторгом і граничними витратами (колонки 3 і 5). Перша одиниця продукції дає фірмі граничний виторг, рівний ціні (35 грн.), а граничні витрати фірми, пов'язані з її виробництвом, - 34 грн., отже, прибуток становить 1 грн. Друга одиниця додає до витрат 22 грн., а до виторгу - 35 грн. (ціна незмінна), і таким чином збільшує сумарний прибуток на 13 грн. Доки граничний виторг перевищує граничні витрати, фірмі вигідно нарощувати обсяги випуску, тому що це збільшує суму прибутку. Ця тенденція зберігається до шостої одиниці випуску включно, а вже сьома одиниця продукції додає до витрат 38 грн., що перевищує граничний виторг у 35 грн., тому прибуток зменшиться на 3 грн. Зрозуміло, що фірма припинить нарощування виробництва після шостої одиниці.

Керуючись граничним принципом вибору, фірма буде збільшувати виробництво малими приростами і так знайде саме той обсяг, який максимізує прибуток. Це буде обсяг, за якого ціна і витрати стануть приблизно рівними.

Графічна модель зводить задачу максимізації економічного прибутку до пошуку точки перетину графіків функцій граничних витрат і граничного виторгу (рис. 1.2).

Припустимо, що фірма виробляє обсяг продукції. Для цього обсягу. Тому, обмеживши випуск кількістю, фірма втрачає частину можливого прибутку в розмірі площі.

Якщо вона розширить випуск до (точка), то зможе збільшити суму прибутку. Якщо фірма буде нарощувати обсяги виробництва далі, до обсягу, а збитки величиною площі зменшать загальну суму отриманого прибутку. В цій ситуації фірма зможе збільшити прибуток, скоротивши випуск до, що відповідає точці.

Таким чином, рівновага фірми, за якої вона максимізує прибуток, встановлюється в точці перетину кривих і.



Рис. 1.2 Правило граничного випуску MR=MC [9]

Далі фірма повинна визначитись, чи варто виробляти продукцію взагалі. Рішення про доцільність виробництва фірма може прийняти лише після оцінки його прибутковості. У моделі фірма має справу з середніми і граничними величинами, тому для визначення суми прибутку треба зробити перетворення:

Рис. 1.3 Модель максимізації прибутку конкурентною фірмою MRMC

Графічно суму прибутку на оптимальному обсязі (рис. 1.4) можна визначити як площу прямокутника, висота якого дорівнює, а основа - обсягу виробництва. За даними графіка: =(35-31,7)?6,3=20,16 грн. Не завжди конкурентна фірма входить на ринок за такої сприятливої кон'юнктури, яка дозволяє їй максимізувати прибуток. Можливі ситуації, коли ціни не забезпечують прибутковості на жодному з обсягів. Дослідимо, якою буде реакція фірми на зниження або підвищення ціни продукції в короткостроковому періоді за допомогою графічних моделей та.



Рис. 1.4 Збитковість і закриття фірми [9]

Моделі на рис. 1.4 відображають типові ситуації зниження ціни, коли фірма збиткова. Графічно це означає, для всіх обсягів випуску функція сукупного виторгу розташована нижче функції сукупних витрат. Фірма повинна знайти обсяг, для якого збитки будуть мінімальними або прийняти рішення про доцільність виробництва в умовах збитковості.

Рис. 1.4.а) представляє випадок, коли фірма може знайти обсяг, який мінімізує збитки. Фірма може працювати в межах рівнів випуску, для яких лінія проходить нижче кривої, але вище кривої (між точками). Оптимальним буде обсяг, де відстань по вертикалі між сукупним виторгом і сукупним витратами найменша.

На обсязі виторг від реалізації продукції відшкодовує змінні витрати (відрізок) і частину постійних (відрізок). Величина постійних витрат рівна відстані між кривими і. Збитки будуть менші, коли фірма буде працювати, тому що, припинивши виробництво, вона матиме збитки, рівні постійним витратам (відрізок).

Рис. 1.4.б) ілюструє ситуацію закриття фірми. Крива сукупного виторгу на жодному з обсягів випуску не досягає навіть кривої змінних витрат. Немає обсягу, для якого збитки не перевищували б величини постійних витрат. Тому фірмі доцільно тимчасово призупинити виробництво. Мінімальні збитки в розмірі постійних витрат фірма одержить на нульовому обсязі, тобто, коли зовсім перестане виробляти.

Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю:

- фірма прибуткова, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;

- фірма беззбиткова, коли , що відповідає точці перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;

- фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли , існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат;

- фірма мінімізує збитки шляхом закриття, коли для всіх .

Модель показує, що рівняння рівноваги дає лише необхідну умову для вибору оптимального обсягу, але не завжди точка оптимального обсягу забезпечує максимальний прибуток. Але, керуючись правилом граничного випуску, фірма може вибрати кращий варіант з можливих ситуацій збитковості.

Від зміни ціни лінія граничного виторгу переміщується паралельно вгору або вниз, перетинаючи криву вище або нижче кривої середніх сукупних або середніх змінних витрат (рис. 1.5).

За ціною фірма випускає продукцію на обсязі (рис. 1.5.а) і максимізує прибуток в точці рівноваги. Підвищення ринкової ціни до сигналізує фірмі, що на попередньому рівні випуску граничний виторг перевищує граничні витрати, отже, з'являється можливість збільшити загальну суму прибутку, розширивши виробництво до, де нова ціна і граничні витрати знову зрівняються в точці нової рівноваги.



Рис. 1.5 Реакція фірми на зміну ціни [9]

Якщо ціна падає, то, керуючись правилом, фірма зменшує обсяги. Коли ціна впаде до рівня, економічний прибуток зникає (рис. 1.5.б). Точка рівноваги є точкою беззбитковості, а ціна - ціною беззбитковості, яка забезпечує одержання нормального прибутку.

Якщо ціна падає нижче, фірма потрапляє в ситуацію збитків. Оптимальний обсяг так само визначається за правилом і відповідає точці (рис. 1.5 в). Мінімальні збитки, як і прибутки, обчислюються за формулою, а графічно - як площа прямокутника. Фірма може залишатися в галузі до того часу, поки її збитки будуть менші за постійні витрати, тобто доки виторг покриває змінні витрати.

Однак у деяких ситуаціях фірма приймає рішення тимчасово припинити виробництво. Це буває, коли ціна спадає до рівня мінімуму середніх змінних витрат. Ціна називається критичною і визначає точку закриття (рис. 1.6 г). Якщо ціна падає нижче середніх змінних витрат, фірмі вигідніше тимчасово припинити виробництво. У цьому випадку фірма не матиме змінних витрат. Зберігаються лише постійні витрати, які утворюють збитки фірми.

Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :

- умова прибутковості; умова беззбитковості; умова мінімізації збитків шляхом виробництва; умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва; - точка закриття.

Умови прибутковості та збитковості, сформульовані за моделями та, разом з умовою рівноваги визначають короткострокову стратегію фірми на досконало конкурентному ринку.

Рис. 1.6 Короткострокова крива пропонування конкурентної фірми [9]



Крива пропонування показує обсяг продукції, який фірма може поставити на ринок за всіх можливих значень ціни. Згідно з правилом визначення оптимального обсягу випуску, фірма завжди, за будь-якої ціни, розширює виробництво до рівня, де. Отже, всі параметри виробництва належать кривій граничних витрат. Але фірма припиняє виробництво, якщо ціна впаде нижче середніх змінних витрат (рис. 1.6).

За будь-якої ціни, що перевищує мінімальне значення, оптимальний обсяг виробництва може бути визначений безпосередньо за графіком. Наприклад, за ціноюоптимальним буде обсяг випуску, він максимізує прибуток. За ціною оптимальним буде обсяг, він мінімізує збитки.

Всі точки перетину кривих і визначають співвідношення можливих цін на продукцію і відповідної кількості продукції, яку фірма запропонувала б на ринку за даними цінами. Очевидно, що висхідний відрізок кривої граничних витрат вище мінімуму середніх змінних витрат є короткостроковою кривою пропонування фірми. На рис. 1.6. вона позначена суцільною потовщеною лінією. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни підтверджує закон пропонування: з підвищенням ціни обсяг пропонування зростає.

На конкурентному ринку зустрічаються багато фірм, які взаємодіють між собою і утворюють галузевий ринок. Галузева функція пропонування визначається як сума функцій пропонування окремих фірм.

Короткострокова крива ринкового пропонування визначає обсяг виробництва галузі. Вона отримується шляхом додавання обсягів пропонування всіх фірм за кожної можливої ціни. У короткостроковому періоді число фірм в галузі постійне.

Рис. 1.6. ілюструє утворення кривої ринкового пропонування на прикладі трьох фірм, кожна з яких має різні виробничі витрати, і відповідні криві пропонування. Крива є короткостроковою кривою ринкового пропонування.



Рис. 1.7 Короткострокове галузеве пропонування [9]

Рис. 1.8 Короткострокова конкурентна рівновага фірми і галузі [9]

Ціна рівноваги на конкурентному ринку визначається взаємодією сукупного попиту на товар та сукупного пропонування, тобто спільними діями всіх покупців і продавців на ринку. Механізм утворення рівноважної ціни в галузі (рис. 1.8.а), яка складається зі 100 ідентичних фірм, та рівновагу типової фірми (рис. 1.8.б) ілюструють графіки рис. 1.8.

Фірми галузі, так само як і типова, максимізують економічний прибуток, оскільки рівноважна ціна перевищує середні сукупні витрати на оптимальному обсязі випуску.

За умови, що у витратах або в ринковому попиті не станеться жодних змін, графіки відображають ситуацію рівноваги конкурентного ринку в короткостроковому періоді.

В результаті аналізу процесу максимізації прибутку окремою конкурентною фірмою ми визначили, що крива пропонування фірми співпадає з кривою її граничних витрат. Кожна точка на кривій пропонування показує мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати кожну одиницю продукції. У той же час рівноважна ціна на ринку даної продукції дозволяє фірмі весь обсяг продати за однаковою ціною.

Рис. 1.9 Виробничий надлишок на ринку [9]

Різниця між ринковою ціною та граничними витратами фірми утворює виробничий надлишок фірми. Графічно величину виробничого надлишку фірми визначає заштрихована площа (рис. 1.9.), розміщена між кривою пропонування та лінією попиту. Виробничий надлишок інакше можна визначити як різницю між сумою виторгу та сумарними змінними витратами на обсязі Q*. Він дорівнює площі прямокутника ABCD. Виробничий надлишок у короткостроковому періоді, коли постійні витрати мають додатну величину, завжди перевищує суму економічного прибутку.

Додавши величини виробничих надлишків всіх фірм, можна визначити величину виробничого надлишку для ринку. Він показаний заштрихованою площею на рис. 1.10. Виробничий надлишок ринку - це площина, розміщена нижче лінії ринкової ціни до кривої пропонування в проміжку між нульовим та рівноважним обсягом виробництва.



Рис. 1.10 Виробничий надлишок фірми [9]

1.2 Особливості Ціноутворення на монопольному ринку

Абсолютна або чиста монополія наявна, коли лише одна фірма є єдиним виробником продукту, для якого не має близьких замінників. Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст -- це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці поняття синоніми.

2. Товар, який виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста немає прямих конкурентів на ринку товарів. Проте це не означає, що він взагалі не вступає у відносини конкуренції. Насамперед потрібно взяти до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст - це той, хто диктує ціну. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступ у галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

а) Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

б) Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

- картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

- синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

- трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак будь-який монополіст зможе зберегти своє монопольне становище лише тоді, коли вступ до цієї галузі для інших виробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь, встановлення відповідних бар'єрів - обов'язкова умова для існування чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь стосуються не тільки чистої монополії, а й олігополії чи монополістичної конкуренції, а тому заслуговують на особливу увагу.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст -- це досить велике підприємство, тому для створення гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти, що для абсолютної більшості потенційних конкурентів не під силу та й недоцільно;

б) легальні бар'єри. Це певні законодавчі норми, що регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед них є патенти (виключне право на виробництво будь-якого продукту чи використання якоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності);

в) власність на найважливіші види ресурсів. Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів, за допомогою яких виробляється продукція монополіста. Це спрацьовує тоді, коли обмеженість ресурсів абсолютна, і у них немає близького замінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякі фірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки не відповідають кодексу честі підприємця, а й у більшості країн заборонені законом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки, переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурента тощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповідне покарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку справляють вирішальний вплив на ціни та обсяги виробництва монополістом.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, зветься природною монополією. Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва QE (точка Е на рис. 1.11.) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні PE=minLRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбитково для себе виробляти лише обсяг QA за ціною PA=LRACA. При спробі демонополізації галузі, скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній QВ=ЅQA середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня PB=LRACB>LRACA, тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу QA, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

Рис. 1.11 Природна монополія [14, 94]

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.



РОЗДІЛ 2. ЦІНОВА ДИСКРИМІНАЦІЯ

Цінова дискримінація - це практика встановлення різних цін на один і той же товар для різних груп споживачів. Мета цінової дискримінації - збільшення сумарного прибутку в порівнянні з прибутком від продажу товару за єдиною ціною.

Для здійснення цінової дискримінації необхідно виконання наступних умов:

- Продавець може контролювати ціну товару;

- На ринку товару присутні різні групи споживачів, що відрізняються перевагами й еластичністю попиту за ціною;

- Споживачі не мають можливості купити товар за низькою ціною і перепродати його за високою, тобто арбітраж відсутній. Продаж різних одиниць випуску за різними цінами називається ціновою дискримінацією.

Цінова дискримінація першого ступеня означає, що монополіст продає різні одиниці випуску за різними цінами і ці ціни можуть бути різними для різних індивідів. Цей випадок іноді іменують випадком досконалої цінової дискримінації.

Цінова дискримінація другого ступеня означає, що монополіст продає різні одиниці випуску за різними цінами, при цьому кожен індивід, що купує однакову кількість одиниць товару, платить одну і ту ж ціну. Таким чином, ціни різняться для різних кількостей товару, але не для людей. Найбільш поширений приклад цього - оптові знижки.

Цінова дискримінація третього ступеня має місце тоді, коли монополіст продає випуск різним людям за різними цінами, однак кожна одиниця випуску, що продається даному індивіду, продається по одній і тій же ціні. Це найбільш поширена форма цінової дискримінації; її приклади включають знижки літнім громадянам, студентам і т.д.



2.1 Досконала цінова дискримінація або дискримінація першого ступеня

Монополіст встановлює для кожного покупця індивідуальну ціну, що дорівнює його максимальної готовності платити за товар.

Припустимо, що кожен покупець набуває одну одиницю товару або послуги у продавця, який є монополістом (лікар, адвокат і т.п.).

Якщо б, наприклад, адвокат, який захищає права громадян у суді, встановив єдину монопольну ціну Pm за свою послугу, то він мав би клієнтів у кількості Qm і отримував прибуток, рівну за величиною площі прямокутника b (рис 2). При цьому одна частина клієнтів, готова заплатити за послугу адвоката більш високу ціну, P i> P m, отримала б надлишок споживачів, рівний за величиною площі трикутника а. Інша частина клієнтів, яка не в змозі заплатити ціну P m, була б змушена відмовитися від послуг адвоката.

При єдиній монопольної ціною існували б безповоротні втрати суспільства, величину яких можна оцінити площею трикутника с.

Адвокат зміг би збільшити свій прибуток, призначаючи кожного клієнта індивідуальну ціну, що дорівнює його максимальної готовності платити за послугу.

По - перше, це дозволить йому збільшити свій прибуток за рахунок присвоєння надлишку споживачів (CS = a), готових платити високі ціни Pi > Pm.



Рис. 2.1 Графічна ілюстрація цінової дискримінації

По-друге, він розширить коло своїх клієнтів, залучаючи тих, хто раніше не міг оплатити його послуги, і встановлюючи для них ціни Pn < Pm. Прибуток адвоката зросте на величину с, раніше представляла безповоротні втрати. Найменша ціна, яку заплатить його останній клієнт і на яку погодиться адвокат, дорівнює граничним і середнім витратам одного захисту в суді: P*=MC=AC. У результаті досконалої цінової дискримінації прибуток досягне максимально можливої величини і стане рівною

р = a + b + c

Від кожної додаткової послуги монополіст-адвокат отримає приріст загальної виручки, рівний ціні цієї послуги. Таким чином, при досконалої цінової дискримінації крива попиту буде одночасно бути кривої граничної виручки. Рівновага встановиться в точці Е, де

P* = MC.



Ця рівновага буде Парето-ефективним, тому що неможливо поліпшити стан клієнтів, не погіршивши становище монополіста-адвоката, а положення останнього найбільш сприятливо.

Разом з тим ця рівновага буде відрізнятися від конкурентного. На зовсім конкурентному ринку всі споживачі платили б ціну P*, надлишок всіх споживачів дорівнював би

CS = a + b + c.

При вільній цінової дискримінації ціну P * платить останній клієнт, а монополіст привласнює весь споживчий надлишок, який існував би при досконалій конкуренції, перетворюючи його на свій прибуток. Досконала цінова дискримінація - це найбільш жорстка форма цінової дискримінації.

2.2 Цінова дискримінація другого ступеня

Цінова дискримінація другого ступеня відома також як випадок нелінійного ціноутворення, оскільки вона означає, що ціна на одиницю товару не постійна, а залежить від того, скільки товару ви купуєте. Цю форму цінової дискримінації часто використовують підприємства комунальних послуг; наприклад, ціна одиниці електроенергії часто залежить від того, скільки її купується. В інших галузях великим покупцям іноді надаються оптові знижки.

На практиці монополіст часто стимулює цей самоотбор зміною не кількості товару, як в даному прикладі, а його якості. Гарним прикладом такого роду є випадок з встановленням цін на повітряні перевезення. Авіалініями США зазвичай пропонуються два види авіаквитків. Один вид квитків - без обмежень: цей тариф без обмежень привабливий для осіб, які відправляються в ділові поїздки, оскільки їхні плани щодо поїздки можуть несподівано змінитися. Інший тариф передбачає кілька обмежень: пасажир повинен зупинятися в дорозі на суботню ніч, повинен купувати квиток заздалегідь, за 14 днів, і т.д. Наявність цих обмежень робить такий квиток менш привабливим для осіб, які відправляються в ділові поїздки, тобто для пасажирів з високою готовністю платити, проте для туристів ці обмеження все ж прийнятні. Зрештою, кожен тип пасажира вибирає той клас тарифу, який призначався саме для нього, і авіалінія отримує набагато більше прибутку, ніж при продажу кожного квитка за однаковою ціною.

Монополіст встановлює різні ціни на товар у залежності від кількості товару, що купується покупцем. Прикладом може служити застосування продавцем набору Двочастинні тарифів. Двочастинні тариф має вигляд:

T=A+PQ

Де A-акордний внесок за право придбання товару або послуги; P-ринкова ціна товару чи послуги, Q - кількість товару, що купується або послуги.

Припустимо, монополісту відомо, що попит на його товар пред'являють дві різні групи споживачів, проте він не може відокремити покупців різних груп. Тоді він може запропонувати покупцям набір, що складається з двох тарифів:

T 1 = A 1 + P 1 Q і T 2 = A 2 + P 2 Q,

при цьому A 2> A 1, P 2 <P 1 (рис. 3).

Залежно від кількості придбаного товару споживачі самі виберуть вигідний їм тариф, тобто справлять самоотбор. Очевидно, що при Q 1 <Q* вигідний перший таріф, при Q2> Q * - другий тариф, при Q * обидва тарифу рівнозначні (рис 3).

Таким чином, застосовуючи різні тарифи і залучаючи покупців різних груп, монополіст може збільшити свій прибуток в порівнянні з варіантом єдиної ціни.

Рис. 2.2

2.3 Цінова дискримінація третього ступеня

Цінова дискримінація третього ступеня є найпоширенішою формою цінової дискримінації. Її прикладами можуть служити студентські знижки в кіно або знижки літнім громадянам в аптеці. Як монополіст визначає оптимальні ціни, які слід запросити на кожному ринку?

Припустимо, монополіст може встановити приналежність людей до двох груп і може продавати товар кожній групі за різною ціною. Можна припустити, що споживачі на кожному з ринків не можуть перепродати товар. Позначимо через p 1 (y 1) і p 2 (y 2) відповідно зворотні криві попиту груп 1 і 2, а через с (y 1 + y 2) - витрати виробництва випуску. Тоді стоїть перед монополістом завдання максимізації прибутку має вигляд max p1(y1)+p2(y 2)c(y 1 + y 2) y 1, y 2)При оптимальному рішенні повинні дотримуватися рівності:



MR 1 (y 1) = MC (y 1 + y 2) MR 2 (y 2) = MC (y 1 + y 2)

Іншими словами, граничні витрати виробництва додаткової одиниці випуску повинні бути рівні граничному доходу на кожному ринку. Якби граничний дохід на ринку 1 перевищував граничні витрати, було б вигідно розширити випуск на ринку 1, і те ж саме можна сказати відносно ринку 2. Оскільки граничні витрати на обох ринках однакові, граничний дохід на них також має бути однаковий. Отже, додаткова одиниця товару повинна приносити той же самий приріст загального доходу, незалежно від того, чи продається вона на ринку 1 або на ринку 2.

Можна скористатися стандартною формулою вираження граничного доходу через еластичність, записавши умови максимізації прибутку у вигляді p 1 (y 1) [1 - 1 / | е 1 (y 1) |] = MC (y 1 + y 2), p 2 (y 2) [1 - 1 / | е 2 (y 2) |] = MC (y 1 + y 2), де е 1 (y 1) і е 2 (y 2) представляють собою коефіцієнти еластичності попиту на відповідних ринках, оцінені при обсягах випуску, що максимізує прибуток.

Тепер звернемо увагу на наступне. Якщо p 1> p 2, то ми повинні мати 1-1 / | е 1 (y 1) | <1-1 / | е 2 (y 2) |, а це в свою чергу передбачає, що 1 / | е 1 (y 1) |> 1 / |е 2 (y2)|,

Що означає|Е 2 (y 2) |> | е 1 (y 1) |. Таким чином, ринок з більш високою ціною повинен характеризуватися більш низькою еластичністю попиту. Якщо поміркувати, це цілком розумно. Еластичний попит - це попит, чутливий до ціни. Фірма, що здійснює цінову дискримінацію, буде тому встановлювати низьку ціну для групи споживачів, чутливої ??до ціни, і високу ціну для групи споживачів, відносно не чутливою до ціни. Таким шляхом вона максимізує свій сукупний прибуток.

Вище було припущення, що знижки літнім громадянам та студентські знижки - хороші приклади цінової дискримінації третього ступеня. Тепер видно, чому ці категорії населення отримують знижки. Досить імовірно, що студенти та літні громадяни більш чутливі до ціни, ніж середній споживач, і, отже, їх функції попиту у відповідному діапазоні цін більш еластичні.

Тому фірма, що максимізує прибуток, буде проводити цінову дискримінацію на їх користь. Продаж товарів наборами.

Часто фірми вважають за краще продавати товари в наборах - комплектах взаємопов'язаних товарів, пропонованих до продажу разом. Примітний приклад - набір програмного забезпечення, іноді іменований «пакетом програм». Такий набір може складатися з кількох різних інструментів програмного забезпечення - системи обробки текстів (текстового процесора), електронної таблиці і допоміжної програми представлення даних, що продаються разом. Іншим прикладом такого роду є журнал: він складається з набору статей, які могли б, в принципі, продаватися порізно. Аналогічно журнали часто продаються за допомогою підписки, яка є просто способом спільного продажу окремих випусків. Продаж товаром наборами може бути викликана економією на витратах: часто дешевше виявляється продати кілька скріплених один з одним статей, ніж кожну з них окремо.

Розглянемо деякі приклади продажів товарів наборами

у компанії Microsoft, Lotus та інших виробників програмного забезпечення увійшло в звичку продавати більшу частину своїх прикладних програм у наборах. Наприклад, в 1993 р Microsoft запропонувала пакет «Microsoft Office», що включає електронну таблицю, текстовий процесор, допоміжну програму представлення даних і базу даних, за роздрібну ціну в 750 дол (вулична ціна » зі знижкою склала близько 450 дол). У разі купівлі цих програм окремо сума, в яку обійшлися б ці прикладні програми, склала б 1656 дол Lotus запропонувала свій пакет «Smart Suite» по суті за тією ж ціною; при продажу компонентів пакету окремо вони обійшлися б у сумі 1730 дол. Ці пакети програм добре вписуються в модель продажу товарів у наборах.

Деякі люди користуються текстовим процесором щодня, а електронною таблицею - лише час від часу. У інших користувачів структури використання програмного забезпечення зворотна. Якщо ви хочете продати електронну таблицю більшому числу користувачів, ви повинні продавати її за ціною, яка буде привабливою для випадкового користувача.Аналогічна і ситуація з текстовим процесором: саме готовність платити граничного користувача визначає той рівень, на якому встановлюється ринкова ціна. Продаж двох продуктів в одному наборі дозволяє скоротити дисперсію готовностей платити, і загальний прибуток може збільшуватися.



РОЗДІЛ 3. ПРАКТИКА ЦІНОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ

3.1 Сезонне ціноутворення

Сезонне ціноутворення служить прикладом цінової дискримінації третього типу. Важливою перевагою сезонного ціноутворення служить автоматичне виключення арбітражу: турист летить до Італії або в листопаді, або в липні, з Флоренції дзвонить додому або в п'ять ранку, або в дванадцять дня, домогосподарка пере і включає електрообігрівачі (тобто використовує електроенергію) або вдень, або вночі і т.д. Всі схеми ціноутворення туристичних фірм, авіакомпаній, телефонних компаній, енергетичних компаній, що передбачають різні ціни залежно від періоду (пори року, дня і ночі, дня тижня), об'єднуватимемо в загальне поняття сезонного ціноутворення.

Для розробки оптимальної схеми сезонних цін фірмі необхідно:

* визначити попит на товар в "піковий" і "мертвий" сезони;

* визначити потужність, необхідну для задоволення попиту пікового сезону;

* визначити оптимальну схему ціноутворення, враховуючи витрати на придбання (оренду) і обслуговування потужності, необхідної для задоволення попиту в піковий сезон.

Розглянемо приклад авіакомпанії, що призначає ціни на авіаквитки в піковий і мертвий сезони. Попит на авіаквитки протягом двох сезонів описується відповідно:

PH = AH - QH

VL = AL - QL, причому АН > AL



де РН, QH - ціна і об'єм продажів квитків в піковий сезон;

VL, QL - ціна і об'єм продажів квитків в мертвий сезон.

Протягом року авіакомпанія несе два типи витрат: витрати на оренду літаків (будемо рахувати величину витрат на оренду r з розрахунку на одного пасажира) і витрати на обслуговування пасажира (контроль, багаж, харчування і т. д.) в сумі АС. На початку року авіакомпанія приймає рішення про величину потужності К, що й зумовлює суму витрат на оренду літаків. Якщо авіакомпанія обслуговує QH пасажирів в піковий і QL у мертвий сезон, її загальні витрати складають:

TC (QH, QL, К) = AC (QH + QL) + rK.

Рис. 3.1

а) Прибуток, отриманий протягом "пікового" сезону

Рис. 3.2 Сезонне ціноутворення [19]



б) Прибуток, отриманий протягом "мертвого" сезону

Відмінність між стандартною моделлю цінової дискримінації третього типу і проблемою сезонного ціноутворення полягає в тому, що якщо авіакомпанія вибирає потужність, виходячи з об'єму попиту на авіаквитки в піковий сезон (К - QH), то обслуговування пасажирів протягом мертвого сезону не вимагає додаткових інвестицій у потужності.

Ціноутворення пікового сезону включає в граничні витрати - затрати на оренду літаків. В цьому випадку оптимальний об'єм продажів і ціна в піковий сезон складають

QH* = 0,5[AH - AC - r]

PH* = 0,5[AH + AC + r].

Витрати мертвого сезону складаються тільки з витрат на обслуговування пасажирів АС. Оптимальний об'єм продажів і ціна "мертвого сезону" складають

QL* = 0,5[AL - AC]

PL* = 0,5[AL + AC].

Прибуток авіакомпанії, отриманий протягом року, що складається з пікового і мертвого сезонів, складає:

р = 0,25[АН - АС - r][АН - АС + r]+ 0,25[AL - AC].

Обмеженням цінової дискримінації у формі сезонного ціноутворення служить заміщуваність послуг у "піковий" і "мертвий" сезони.

Особливо яскраво це виявляється в діяльності телефонних компаній.

Крім того, поняття пікового і мертвого сезонів не є ззовні заданими: надаючи достатні знижки, туристичні фірми або ресторани можуть перетворити "мертвий" сезон на "піковий".

3.2 Знижки як метод цінової дискримінації в українській промисловості і торгівлі

Центр економічної кон'юнктури і Вища школа економіки в другій половині 2003 року провели обстеження цінової політики промислових підприємств України і підприємств оптової торгівлі м. Київ з метою визначити, наскільки активно вітчизняні підприємства використовують можливість цінової дискримінації за допомогою знижок. Опитування і промислових, і торгівельних підприємств показав, що значна частина продавців на українському ринку освоїла цей метод цінової політики. Близько чверті промислових і половини торгівельних підприємств систематично використовують знижки при призначенні цін різним покупцям.

Загальний стимул використання знижок у промислових підприємств-виробників і торгівельних фірм однаковий - підвищення прибутковості операцій. Але у торгівельних фірм зв'язок між гнучкою ціновою політикою і результатами діяльності прозоріший: знижки прямо пов'язані з об'ємом партії, що купується. Тому підприємства оптової торгівлі суттєво частіше надають знижки крупним покупцям.

Причини використання знижок промисловими підприємствами-виробниками набагато більш різноманітні.

По-перше, знижки (і надбавки) по відношенню до базової ціни тісно пов'язані з використовуваною формою розрахунку.

По-друге, надання і масштаб знижок залежать від терміну і суми передоплати постачань.

По-третє, важливою підставою надання знижки служить відсутність заборгованості по постачанню товару. По-четверте, знижки активно використовуються всередині вертикально або горизонтально інтегрованих структур, наприклад, фінансово-промислових груп.

Таблиця 3.1 Частота надання знижок покупцям промисловими підприємствами України [5]

Галузь промисловості	Частка підприємств, що надають знижки крупним покупцям (у %)	Частка підприємств, що надають знижки постійним покупцям (у %)	Середня величина знижки (у % від ціни)
	завжди/ часто	рідко	ніколи	завжди/ часто	рідко	ніколи
Промисловість у цілому	24	55	16	19	59	22	5,65
Хімія і нафтохімія	25	65	10	20	65	15	7,4
Машинобудування і металообробка	25	63	12	25	62	13	6,9
Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість	25	59	16	15	66	19	6,2
Промисловість будівельних матеріалів	29	57	14	24	65	11	8
Легка промисловість	21	59	20	17	65	18	6,5
Харчова промисловість	22	44	34	5	50	35	3,2

Таблиця 3.2 Використання знижок підприємствами торгівлі м. Києва

Групи підприємств / Товарні групи	Частка підприємств, що надають знижки крупним покупцям (у %)	Частка підприємств, що надають знижки постійним покупцям (у %)
	завжди	часто	рідко	завжди	часто	рідко
Підприємства оптової торгівлі в цілому	50	32	18	37	20	43
Комп'ютери і оргтехніка	75	19	6	64	22	14
Електроніка	55	29	16	40	21	39
Автомобілі	41	32	27	22	11	67
Товари народного споживання	41	32	27	28	23	49
Меблі	41	55	5	55	14	31
Металопродукція	20	50	30	5	25	70
Будматеріали	61	30	9	28	24	48



Опитування і промислових, і торгівельних підприємств показав тісну залежність між використанням знижок і активністю цінової конкуренції підприємств. Чим вище промислові підприємства і торгові фірми оцінюють ризик скорочення круга потенційних покупців із-за впровадження на ринок конкурентів, тим частіше і у більших розмірах надаються знижки.

3.3 Міжчасова дискримінація. Парадокс Коуза

Фірма, що випускає товар тривалого користування, стикається з проблемою взаємозалежності об'єму попиту і цін у різні періоди часу. Якщо сьогодні фірма продала q1 одиниць товару, то завтра ці споживачі не купуватимуть даний товар, повинен пройти якийсь час, щоб вони знову з'явилися на ринку в якості споживачів. Залишковий попит на товар фірми (завтрашній попит на товар) залежить не тільки від ціни товару в момент продажу, але й від ціни товару, яка була в перший момент часу його випуску. Але й об'єм попиту в першому періоді залежить від ціни, яку покупці чекають в майбутньому:

Qd1 = D1 (P1, P2exp), Qd2 = D2 (P1, P2).

Зв'язок між цінами і об'ємами попиту в сьогоденні і майбутньому вельми різноманітний. Об'єм продажів у майбутньому може перебувати в зворотній залежності від ціни в сьогоденні, оскільки чим нижче ціна сьогодні, тим більша кількість споживачів куплять товар, випробують його в користуванні і розкажуть іншим, тим більше буде попит на товар (при тій же його якості) завтра (ефект репутації). В цьому випадку у фірми є стимул призначити сьогодні відносно низьку ціну з тим, щоб добитися зростання залишкового попиту завтра. Об'єм майбутнього попиту може перебувати в прямій залежності від сьогоднішньої ціни, оскільки ті, хто купили товар за низькою ціною сьогодні, завтра не з'являться на ринку як потенційні покупці. В цьому випадку фірма може використовувати міжчасову цінову дискримінацію.

Фірма може призначити сьогодні високу ціну на новий товар, його куплять ті, хто оцінюють товар високо. Потім фірма може поступово знижувати ціну, захоплюючи все нові сегменти ринку, приваблюючи тих споживачів, які оцінюють товар нижче. Таким чином, до кінця існування ринку фірма може охопити продажами всіх потенційних споживачів. Прикладами застосування такої тактики є високі ціни на квитки прем'єрних спектаклів, високі ціни на книги, що видаються вперше, по відношенню до звичайних спектаклів і звичайних книг і т.д.

Проте тут виникає проблема, яку вперше помітив Коуз (вона називається "парадоксом Коуза"). Суть парадоксу полягає в наступному: якщо на ринках товарів тривалого користування покупці чекають проведення фірмою політики міжчасової цінової дискримінації, вони відмовлятимуться від придбання товарів сьогодні.

Міжчасова цінова дискримінація на ринках товарів тривалого користування приводить до знищення монопольної влади фірми. Причиною виникнення парадоксу Коуза служить вплив очікуваних покупцями майбутніх цін на об'єм попиту сьогодні. Об'єм сьогоднішнього попиту перебуває в зворотній залежності від очікуваної покупцями ціни - якщо їх втрати, пов'язані з перенесенням покупки в майбутнє, невеликі, споживачі (принаймні їх частина) вважатимуть за краще відкласти покупку товару до моменту зниження ціни.

Таким чином, проблема міжчасової дискримінації полягає в тому, що, не змінюючи ціни в часі, фірма отримує додатковий прибуток сьогодні, але втрачає залишковий попит, а змінюючи ціни, фірма отримує додаткових споживачів завтра, але втрачає додатковий прибуток із-за того, що покупці відкладають придбання товару.

Яким чином можна вирішити парадокс Коуза? Існує декілька способів, до яких на практиці вдаються фірми, що продають товари тривалого користування: ціноутворення дискримінація товар монополія

* Лізинг товару замість продажу. У разі лізингу устаткування питання міжчасової дискримінації знімається, оскільки ціна (орендна плата) фіксується в договорі лізингу і не міняється в період терміну його дії. Проте лізинг породжує проблему іншого характеру: в умовах лізингу виникає проблема морального збитку: люди, що використовують орендований продукт, менш акуратно поводяться з ним, ніж якщо вони купують його, так що фірма вимушена нести додаткові витрати по контролю за акуратним використанням устаткування, що орендується. Інакше товар, що віддається в лізинг, відносно швидко виходить з ладу.

* Фірма може переконати споживачів першого періоду, що зниження цін у подальші періоди не відбудеться. Якщо при цьому фірма дійсно дотримується такої тактики, то в довгостроковому періоді довіра споживачів і високі ціни принесуть їй додатковий прибуток. Такої тактики дотримується, наприклад, алмазний синдикат "Де Бірс". Якщо ж фірма тільки проголошує політику високих цін, але реальна ситуація вимушує її знижувати ціну товару в подальший період, то очікування споживачів щодо стабільності цін сформовані не будуть, і як наслідок, зростання попиту в перший період не відбудеться, політика фірми виявиться неефективною.

* Плановане застарівання товару. В даному випадку фірма може проводити періодичне введення нових продуктів з тієї ж продуктової групи, тоді продукт, випущений у перший період, швидко застаріває, і споживачі змушені знову платити високу ціну, хоч би і за новий продукт.

* Приплив нових споживачів з високими ціновими перевагами даного товару. Приплив нових споживачів, наприклад, відкриття нових ринків збуту, відроджує ринок товару тривалого користування, так що фірмі немає необхідності знижувати ціну в подальший період. Нові споживачі з високими ціновими перевагами створять попит на товар, навіть якщо старі покупці підуть з ринку.

Размещено на Allbest.ru

...