Ідеї економічної теорії Дж. Ґелбрейта

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Аналіз літературних праць Д. Гелбрейта

Розділ ІІ. Економічна теорія Д. Гелбрейта

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Сучасний інституціоналізм має два напрямки: консервативний, який представляють такі економісти, як А. Берлі, Д.Берхнем, У. Ростоу і ліберальний, представлений американськими вченими Д. Ґелбрейтом, Л.Туроу, Р. Хейлбронером та ін., які захищають ліберальні позиції у рішенні соціально-економічних питань.

Вони розглядають різні форми соціального управління та контролю економікою, включаючи реформи, які відносяться до великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні та регулятивні заходи, які впливають на ринкову конкуренцію, механізм ціноутворення, зайнятість, стан валютного ринку, фіскальної системи та ін.

Значне місце в організації соціального контролю надається плануванню, включаючи створення і розвиток державної системи програмування і планування. Все це об'єктивно сприяє розвитку та покращенню державних форм господарювання.

Гелбрейт (Galbraith) Джон Кеннет (р.н.-1908) - відомий американський економіст, доктор філософії, народився в Канаді.

Навчався в Торонтському університеті. Ступінь доктора філософії отримав у Каліфорнійському університеті в 1934. У 1931-1942 р.р. працював у Каліфорнійському, Гарвардському, Прінстонському університетах.

У 1941- 1943 р.р. - співробітник управління контролю за цінами. В 1943-1948 р.р.- редактор журналу «Форчун».

З 1949 року - професор Гарвардського університету, обирався президентом асоціації американських економістів. У 1961- 1963 р.р. був послом США в Індії.

Головні праці Гелбрейта: «Американський капіталізм Концепція зрівноважувальної сили» (1952), «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Начерки з теорії ризиків» (1970), «Економічні теорії та цілі суспільства» (1973) та ін.

Актуальність. Економічна теорія Дж. Гелбрейта найбільш реалістично відбиває сучасний стан та проблеми економіки, передбачає прийняття дієвих заходів на її часткове вирішення.

Мета - розкрити основні ідеї економічної теорії вченого Д. Ґелбрейта.

Задачі:

1. Проаналізувати основні літературні роботи Джона Кенета Ґелбрейта.

2. Охарактеризувати основні засади економічні теорії Джона Кенета Ґелбрейта.

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ПРАЦЬ Д. ҐЕЛБРЕЙТА.

Американський економіст Д. Гелбрейт став відомим завдяки своїм працям: "Американський капіталізм. Концепція зрівноважувальної сили" (1952), "Нове індустріальне суспільство" (1967), "Начерки з теорії ризиків" (1970), "Економічні теорії та цілі суспільства" (1973) та ін.

У першій праці Гелбрейт стверджує, що внаслідок концентрації економічної могутності в руках незначної кількості найбільших корпорацій капіталізм неспроможний здійснювати саморегулювання через механізм ринкової конкуренції і ця рушійна сила втратила своє значення.

Велика корпорація певною мірою є монопольною силою і привласнює монопольний дохід. Регулятор сучасного капіталізму -- зрівноважу вальна сила монополій-продавців і монополій-покупців, яка водночас виконує функцію досконалої конкуренції, її зростання посилює здатність економічної системи до саморегулювання, внаслідок чого зменшується необхідність у державному регулюванні, контролі та плануванні.

Тому держава, антитрестівське законодавство не повинні стримувати утворення монополій (олігополій), а навпаки, сприяти їх зростанню. Винятком може бути лише стовідсоткова монополія. Державне втручання необхідне лише тоді, коли зрівноважувальні сили перестають бути ефективними.

Зіставляючи дію монополій-продавців і монополій-покупців, Дж.-К. Гелбрейт визнав, що зрівноважувальна сила покупця зникає із перевищенням пропозицією попиту, а також у разі створення абсолютної монополії покупця (наприклад, при закупівлі державою зброї та військових матеріалів). Він також зазначає, що у таких високо-монополізованих галузях, як автомобільна, тютюнова тощо, в немонополізованих або мало-монополізованих (сільське господарство, деревообробна промисловість та ін.), а також за інфляції зрівноважувальної сили не існує. Загалом теорія зрівноважувальної сили Гелбрейта -- надто абстрактна схема, в якій правильні положення (про неспроможність ринкового саморегулювання економіки, про монополістичну природу гігантських корпорацій тощо) поєднані з нереальними проектами.

У праці "Нове індустріальне суспільство" Дж.-К. Гелбрейт розглядає корпорації як єдино можливі форми організації виробництва, діяльність яких спрямована на досягнення високої ефективності виробництва, виробництво високоякісних товарів і послуг та інші виробничі цілі. Досліджуючи еволюцію корпорації, він доходить висновку, що влада в ній поступово переходить від власників до так званої "техноструктури", до якої він зараховує широке коло осіб -- від вищих менеджерів до управляючих нижчої ланки, техніків, науковців, спеціалістів, рекламістів та ін.

Такий перехід зумовлений вимогами розвитку самої техніки і технології, необхідністю засвоєння цими категоріями працівників значної кількості різноманітної інформації. Концепція "техноструктури" є логічним продовженням ідеї Т. Веблена про поступовий перехід влади до інженерно-технічної інтелігенції, оскільки вона озброєна знаннями, необхідними виробництву і капіталістам-власникам. У теоретичному аспекті , це означає проголошення влади в сучасній корпорації атрибутом окремих елементів продуктивних сил (техніки, інформації), а в методологічному -- проповідування принципу технологічного детермінізму -- механічної залежності соціально-економічної сутності корпорацій від рівня розвитку техніки і технології. Однак науковці, техніки, спеціалісти з інформаційних систем виконують свої функції не як суб'єкти власників окремих факторів сучасного капіталістичного виробництва, а як суб'єкти процесу праці. Через підпорядкування процесу праці основній меті капіталістичного виробництва -- максимізації і привласненню прибутку суб'єкти процесу праці стають носіями найманої праці, підпорядкованої власникам корпоративного капіталу.

Водночас внаслідок визначальної ролі продуктивних сил у суспільному способі виробництва -- єдності продуктивних сил і відносин економічної власності, їх взаємодії (взаємопроникнення, взаємодоповнюваності, взаємозаперечення), техніка, інформація істотно впливають на процес еволюції власності та влади, а носії цих факторів (передусім спеціалісти вищої кваліфікації) швидше просуваються службовими щаблями, виконують ширше коло функцій, але підпорядковані середній та монополістичній буржуазії. Частина з них внаслідок зростання розмірів заробітної плати, інших виплат частково вливається до середньої, а вищі менеджери -- до монополістичної буржуазії. Однак, після того як поступові кількісні зміни зумовлюють якісні зрушення (трансформацію в середніх і великих буржуа), вони із суб'єктів окремих факторів процесу виробництва, зокрема процесу праці, стають суб'єктами відповідно середньої та великої капіталістичної власності (а отже, можуть стати власниками малих, середніх і навіть частини великих капіталістичних підприємств), а внаслідок цього -- і суб'єктами експлуатації найманої праці. Менеджери вищої ланки починають самі використовувати працю інших науковців, інженерів, техніків.

Корпоративний сектор економіки Дж.-К. Гелбрейт називає "плануючою" системою. Крім того, регулюючу діяльність у масштабі всього суспільства здійснює держава. Тому, на думку Гелбрейта, планування приходить на зміну ринковим відносинам. Водночас недостатньо аргументованими є його твердження про обмеження влади багатих, про революцію в доходах через механізм перерозподілу податків. Доказовіша теза Гелбрейта про створення у США та в інших розвинутих країнах суспільства достатку (в якому, однак, мільйони людей живуть нижче офіційно встановленого рівня бідності).

У праці "Економічні теорії та цілі суспільства" Гелбрейт гостро критикує неокласичний напрям політичної економії за консерватизм мислення щодо механізму ринкового саморегулювання економіки. Зокрема, він обґрунтовано зазначає, що аналіз неокласиками економіки як сукупності пов'язаних ринком господарських одиниць, де споживач панує над виробником, цілком відірваний від життя.

Підтримуючи позицію Кейнса, Гелбрейт водночас критикує посткейнсіанців за спроби довести, що рівновага економічної системи може бути досягнута через штучне підвищення державою сукупного попиту. Неокласичний напрям також ігнорує такі три соціальні інститути позаринкових сил, як великі корпорації, державу і профспілки. Гелбрейт заперечує тезу неокласиків про споживачів як господарюючих суб'єктів, стверджуючи, що насправді функції споживачів виконує сім'я. Головним господарюючим суб'єктом він вважає корпорацію, яка через ринок диктує умови споживачеві (протилежні ідеї висували неокласики), створює ринок на нові товари, формує попит на них, встановлює свої закони для ринку.

Аргументованою є думка Гелбрейта, що на багатьох ринках можуть панувати кілька фірм, які колективно здійснюють свою владу, -- олігополії. Але трактування корпорації як рушійної сили розвитку економічної системи однобічно характеризує рушійні сили економічної системи, оскільки проігноровано її важливі суперечності, проблеми взаємодії власності і влади.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ Д. ҐЕЛБРЕЙТА

Економічна теорія Дж. Гелбрейта досить реалістично відбиває сучасний стан і проблеми економіки й передбачає дійові міри для її часткового оздоровлення.

Його заслуга полягає у тому, що він перший серед економістів обґрунтував тезу про заміну влади ринку рішеннями менеджерів. Він дійшов до висновку, що з появою зрілої корпорації і плануючої системи змінились цілі й характер їх діяльності. Оскільки плануюча система, на його думку, народжувала нову "розумну ціль суспільства", максимізація прибутку вже не є необхідною. Дж. Гелбрейту доводилось неодноразово переглядати свої погляди щодо окремих проблем економіки й розвитку суспільства.

В 50-х роках він був переконаний, що вже у найближчий час трансформація капіталізму забезпечить вирішення основних соціальних проблем. Він писав тоді про суспільство достатку. У подальшому автор теорії індустріального суспільства вимушений був переглянути деякі положення й внести корективи у свою концепцію. У зрілій корпорації Дж. Гелбрейт побачив інструмент збереження нерівності у суспільстві й фактор зростаючої нестійкості економічної системи

Події 70-х років примусили переглянути не тільки можливості техност-руктури, але й шукати засоби оздоровлення самої плануючої системи. Дж. Гелбрейт змушений визнати, що плануюча система за відсутності державного регулювання, як правило, нестабільна. Вона піддається спадам і депресіям, які не самообмежуються, але можуть набути кумулятивного характеру. На неї впливає інфляція, яка має хронічний характер і не піддається саморегулюванню. Він вважає необхідним обмежити владу корпорацій і техноструктури, послабити тиск "бюрократичного симбіозу" військових концернів і апарату військового відомства. Реальну силу, здатну затримати негативні процеси, Дж. Гелбрейт вбачає у державі. Тільки за допомогою незалежної від корпорацій держави, на його думку, можна послабити вплив негативних процесів і забезпечити подальший розвиток системи. ґелбрейт економічний теорія техноструктура

Дж. Гелбрейт надто критично оцінює розвиток економіки, як і перспективи вирішення соціальних проблем. Він відмічає, що "надто багато людей позбавлені роботи й засобів до існування", що "наявною є волаюча нерівність у розподілі доходів", "непомірно велика частина багатства залишається невеликій купці людей". Увагу Дж. Гелбрейта все більше привертають проблеми боротьби із засиллям бюрократії. "Великі корпорації й управлінська революція призвели до бюрократизації великої частини капіталістичного виробництва", у результаті чого став очевидним "корпоративний артеріосклероз". Американський економіст відмічає також різке погіршення транспортної системи США, великий дефіцит дешевого житла, проблеми, які нагромадилися в галузі освіти, тощо.

Прихильники соціально-інституціонального напряму не сприймають концепцію Дж. Гелбрейта як досконалу. Не всі погоджуються з протиставленням плануючої та ринкової системи. Це положення викликає найбільше заперечень у багатьох економістів. Говорячи про три елементи плануючої системи (корпорація з її техноструктурою, система управління сукупним попитом, управління споживанням), Д. Сіссел віднайшов у їх взаємозв'язку глибокі протиріччя, оскільки "плануюча структура стабільна до тих пір, доки функціонує дуже складна система взаємозалежних інститутів". Він називає це "парадоксом Гелбрейта". Д. Сіссел вважає, що слабкість цієї будови в ігноруванні ринкових сил, які діють в економіці, не виключаючи із неї корпоративного сектору. Підтвердження цьому він вбачає у гострій ринковій конкуренції, що охоплює і корпорації всередині самої плануючої системи.

В останній час має місце намагання доповнити інституціоналізм за рахунок введення в його концепцію нових елементів, перегляду застарілих положень. Намітилася чергова форма синтезу. На цей раз робиться спроба поєднати положення інституціоналізму з неокласичною теорією. Наприклад, з точки зору неокласичної теорії, прибуток, який отримують від виробничої діяльності, люди розподіляють між різними товарами й послугами, які вони можуть придбати на ринку. Розподіл згідно з маржинальним, або граничним, аналізом відбувається так, щоб отримати однакове задоволення від останньої одиниці витрат на будь-який необхідний товар.

Воля покупців виражається у попиті, який і передається виробнику. Мотивація виробника, відмічає Дж. Гелбрейт, здійснюється виключно за рахунок перспективи отримання прибутку, який він намагається максимізувати за невизначений період. На перший погляд, складається враження, що сучасний ринок являє собою демократичну економічну систему, тому що він ґрунтується на волі окремих, вільних споживачів, які своїми голосами вирішують питання про виробництво тих чи інших товарів. Однак таке враження відразу розсіється, якщо врахувати, що прибутки людей далеко не однакові, адже від них, в остаточному підсумку, залежить платоспроможний попит. Існування монополій ще більше викривляє картину, оскільки вони шляхом підвищення цін на товари значно знижують попит.

ВИСНОВКИ

1. Економічна теорія Дж. Гелбрейта спрямована на розробку системи реформ, яка у змозі забезпечити розв'язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Він, як і раніше, переконаний в необхідності трансформації капіталізму, в його оновленні. Для цього, на думку американського економіста, слід забезпечити "гарантійний прибуток усім членам суспільства", значно розширити соціальні програми. Велика увага приділяється створенню системи перенавчання осіб, які втрачають роботу. Дж. Гелбрейт рішуче виступає за скорочення воєнних витрат, які завдають, на його думку, "великих збитків економічному добробуту". Ці засоби слід використати у мирному будівництві.

2. Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. Категорично заперечуючи програми монетаристів і прихильників економіки пропозиції, він закликає "звільнитися від сліпого поклоніння перед кредитно-грошовою політикою, від віри, що її магія може скеровувати й регулювати розвиток капіталізму". На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту й значним зниженням процентних ставок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агапова І. І. Історія економічних навчань: курс лекцій. - М.: Юрист, 2001.

2. Дж. Гелбрейт. «Жизнь в наше время: восспоминания», Москва: - 1986

3. Дж. Гелбрейт. «Новое индустриальное общество», Москва: - 1984.

4. Дж.Гелбрейт. Економічна наука у найближчій перспективі. - М., 1993.

5. Дж. Гелбрейт. Економічні теорії та мети суспільства. М., 1986.

6. Дж. Гелбрейт. «Общества изобилия», Москва: - 1986

7. Дж. Гелбрейт. «Экономические теории и цели общества», Москва: - 1985

8. Бартенєв С. А. Економічні теорії і школи.: Курс лекцій.--М.:Видавництво БЕК, 1996.-352с.

9. Зємцова Л. В. Історія економічних навчань: Навчальний посібник.-- Томск: вид. ТПУ, 1998-100с.

10. Корягін. Фролов. «Социальная утопия Дж. Гелбрейта: критика концепции», Москва: - 1978

11. Корягін. Фролов. «Социальная утопия Дж. Гелбрейта: критика концепции», Москва: - 1978

12. Тітова Н. Є. Історія економічних навчань: Курс лекцій.--М.: Гуманіт. вид. центр ВЛАДОС, 1997.-288с.

13. Левіта Р. Я. Історія економічних навчань: Навчальний посібник.--М.:Interstamo Publishers, 1995-72с.

14. Костюк В. Н. Історія економічних навчань.--М.: Центр, 1997-224с.

15. Романенко І. У. Історія економічних навчань. - СПб.: Вид-во Михайлова У. А., 2003. Фельдблюм У. Д. Гелбрейт -- Великий дослідник сучасного капіталізму. - М., 2004.

16. Єлецький М. Д. Історія економічних навчань. - М.; Ростов-на-Дону: Март, 2004. Історія економічних навчань / Під ред. У. Автономова. - М.: ИНФРА-М, 2000.

17. Вікіпедія.

Размещено на Allbest.ru