Механізм валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

2. МЕХАНІЗМ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Сучасний механізм валютного регулювання склався на основі Ямайського договору, який характеризується плаваючими валютними курсами та принципом поліцентризму в структурі побудови всієї валютної системи.

Валютне регулювання здійснюється на трьох рівнях:

- міждержавному;

- регіональному;

- національному.

Що стосується міждержавного рівня, функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовим співтовариством на Міжнародний валютний фонд (МВФ), який керується у своїй діяльності статутом Фонду та спільно прийнятими країнами-учасницями постановами та угодами.

Статутом МВФ визначено, що метою цієї організації є:

- забезпечення співробітництва з міжнародних валютних проблем;

- сприяння стабілізації валют;

- створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків;

- досягнення рівноваги і платіжних балансів країн-учасниць.

Відповідно до Статуту МВФ має виконувати такі функції:

1 стежити за розвитком міжнародної валютної системи та забезпечувати її ефективне функціонування;

2 здійснювати аналіз виконання кожною країною спільних зобов'язань.

У 1992 р. у члени МВФ були прийняті країни колишнього СРСР, у тому числі й Україна. У результаті фактично завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, проведеного цією важливою міжнародною організацією. Зараз її членами є практично всі (за невеликим винятком) країни світу. [10]

Рішення про створення МВФ було прийнято Бреттон-Вудською конференцією в 1944 р. Угода про МВФ після відповідної ратифікації країнами-учасницями набрала чинності в грудні 1945 р.

У статті IV Статуту МВФ відзначається: "Фонд повинен стежити за розвитком міжнародної, валютної системи і забезпечувати її ефективне функціонування".

МВФ також має здійснювати аналіз виконання кожною країною-членом загальних зобов'язань. Статутом МВФ передбачено, що країни-учасниці, вступаючи у Фонд, добровільно зобов'язуються співпрацювати з ним і між собою в питаннях стабілізації валютних відносин.

У вирішенні цього комплексу завдань першочергова увага приділяється системі заходів щодо регулювання валютних курсів, які забезпечують найсприятливіші умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць, зниження валютного ризику, кон'юнктурної невизначеності та ін. У Статуті МВФ зазначається, що "Фонд стежитиме за політикою країн-членів у сфері валютних курсів".

У квітні 1977 р. директорат МВФ у межах своїх повноважень щодо спостереження за політикою у сфері валютних курсів визначив три загальні принципи, якими повинні керуватися країни - учасниці Фонду.

По-перше, кожна країна - член Фонду повинна не допускати такої маніпуляції валютними курсами, що дала б їй змогу отримати несправедливі конкурентні переваги над іншими країнами.

По-друге, обов'язком кожної країни є здійснення валютного регулювання, спрямованого насамперед на відвернення руйнівних наслідків, викликаних короткостроковими коливаннями обмінних курсів.

По-третє, при проведенні політики регулювання валютного курсу повинні враховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валютах яких здійснюється інтервенція.

МВФ має можливість активно впливати на країни-учасниці у питаннях виконання ними відповідних вимог валютного регулювання. Для цього використовуються стабілізаційні програми і механізм взаємних консультацій.

Стабілізаційні програми пов'язані з наданням кредитів на фінансування тимчасових дефіцитів платіжних балансів окремих країн. У встановленому порядку кредит надається в іноземній валюті в обмін на національну валюту терміном на 3-5 років в обсязі 25% квоти автоматично. Понад цей ліміт надання кредитів супроводжується вивченням Фондом економічної ситуації в країні і вимогами проведення жорстких заходів стабілізаційного характеру.

Відмова країни, що хоче одержати кредит, виконувати рекомендації Фонду фактично закриває їй доступ до світового ринку капіталів. Нині 55 країн - учасниць Фонду беруть участь у здійсненні таких стабілізаційних програм.

Регіональний рівень пов'язаний з існуванням регіональних об'єднань, в межах яких проводиться узгодження валютних політик держав-членів, або здійснюється спільна валютна політика. У цьому випадку спільне валютне регулювання спрямоване на розвиток торгівельних відносин всередині інтеграційного об'єднання, на вільне переміщення факторів виробництва, а також сприяє зниженню впливу зовнішніх факторів на коливання обмінних курсів країн регіонального об'єднання. Прикладом може бути ЄС, країни-члени якого проводили спільну стабілізаційну політику щодо національних валют, на основі цього встановили їх співвідношення (паритети), а також ввели в обіг спільну грошову одиницю.

Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни з урахуванням принципів та рекомендацій, встановлених МВФ та регіональними союзами.

Валютне регулювання в Україні в сучасних умовах спрямоване на підтримку стабільності української валюти, нейтралізацію різких коливань валютних курсів, оскільки стабільність валютного ринку має забезпечити й стимулювати розвиток зовнішньоекономічних зв'язків країни та її економіки в цілому.

Зміст валютного регулювання конституюється чинним законодавством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обороті та в міждержавних розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні валютними ресурсами, права й обов'язки громадян і юридичних осіб у питаннях володіння, користування і розпорядження валютними цінностями, напрямки валютного контролю і відповідальності за порушення валютного законодавства та ін. [13]

Механізм валютного регулювання на національному рівні являє собою систему контролю за припливом і відпливом іноземної валюти в країну і з країни.

З цією метою урядом приймаються постанови щодо валютного регулювання з різноманітними обмеженнями. Як правило, уряд приймає постанови, які:

а) вимагають від окремих осіб або фірм, що одержують іноземну валюту, передати або продати її уряду;

б) нормують запаси іноземної валюти. Підприємець, що бажає здійснити платежі за кордон в іноземній валюті, може потрапити під обмеження обсягу валюти, що не дозволить йому купити за рубежем стільки товарів, скільки він хотів би. Тому українська фірма, що бажає експортувати свої товари за кордон, повинна знати про всі чинні постанови з валютного регулювання в Україні та в інших країнах, оскільки вони можуть відбитися на її спроможності поставляти товари або одержувати платежі з цих країн.

При цьому головним інструментом формування ефективного валютного регулювання виступають валютні інтервенції, здійснювані НБУ.

Основним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво впливають на розвиток як внутрішніх господарських процесів, так і на зовнішньоекономічні позиції тієї чи іншої країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух короткочасного та довгочасного капіталу, розміри заборгованості, платіжний баланс тощо.

Здійснення валютного контролю й регулювання покладене на такі державні органи: [10]

1. НБУ є головним органом валютного контролю, що здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, що не віднесені до компетенції інших органів.

2. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами й нерезидентами через їхні банки.

3. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями.

4. Міністерство зв'язку здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів за межі України.

5. Державний митний комітет України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

3.1 Перспективи розвитку валютного регулювання в Україні

зовнішньоекономічний валютний регулювання експортний

Світовий досвід свідчить, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються, як правило, за активної регулюючої участі держави та активного контролю уповноважених органів за валютними операціями.

Світовий досвід переконує, що країни, які застосовують жорсткий режим валютного контролю, часто досягають протилежного результату.

За останні роки відбулося становлення вітчизняної банківської системи, яка відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, створенні відповідної інфраструктури, посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в державі.

Згідно з даними, які представила Тимчасова робоча група з доопрацювання Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2006 - 2010 роки, в Україні на сучасному етапі спостерігається тенденція економічної стабілізації і зростання, що знайшло відображення у позитивній динаміці основних макроекономічних показників: валового внутрішнього продукту, обсягів промислового виробництва, сільського господарства та інших. Цьому сприяла і відносна фінансова стабілізація, яка характеризувалася помірною інфляцією, стабільністю національної грошової одиниці. Стимулюючими чинниками також були:

- створення сучасного банківського законодавства, яке здебільшого або повністю відповідає законодавству Європейського Союзу та сучасній міжнародній практиці;

- перехід банківської системи на систему обліку, що базується на Міжнародних стандартах фінансової звітності;

- запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб;

- створення національної платіжної системи на основі передових комп'ютерних технологій;

- створення та постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

Такі передумови загалом позитивно впливають на функціонування та розвиток банків України, про що свідчить зростання ключових показників їх діяльності: капіталу; зобов'язань, в тому числі вкладів населення; активів, зокрема кредитного портфелю тощо. Все це сприяє посиленню ринкової орієнтації банківського сектору, його поступовому наближенню до кращої світової практики банківської діяльності. Однак, на разі участь банківської системи у розвитку економіки держави залишається недостатньою.

У зв'язку з цим основними цілями подальшого розвитку банківської системи України є:

- забезпечення стабільного функціонування банківської системи шляхом зменшення чутливості окремих банків та всього банківського сектору до зовнішніх потрясінь, підвищення його стійкості та надійності, попередження локальних і виключення можливості системних банківських криз;

- зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, в тому числі іноземних;

- підвищення ефективності виконання функцій фінансового посередника шляхом збільшення спектра, якості та обсягів банківських послуг для реального сектора економіки та населення;

- попередження використання банківських установ в недобросовісній діловій практиці, в тому числі з метою легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Безпосередня підтримка розвитку банківської системи через використання інструментів та механізмів грошово-кредитного та валютного регулювання проводиться Національним банком України в межах монетарного стимулювання розвитку економіки в цілому і спрямовується на:

- підвищення ресурсної бази банків;

- покращення структури активів і пасивів банків;

- збільшення обсягів кредитування банками економіки;

- стимулювання інвестиційної спрямованості діяльності банків;

- зниження ціни кредитних ресурсів;

- скорочення процентних ставок за банківськими кредитами;

- вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;

- створення умов для розширення використання національної валюти у міжнародних розрахунках, зокрема, з країнами СНД.

Враховуючи високій ступінь відкритості економіки України та її вразливість до різноманітних внутрішніх і зовнішніх шоків, що ускладнює можливість достовірного передбачення наслідків упровадження тих або інших заходів, здійснення НБУ будь-яких дій з монетарного стимулювання розвитку банківської системи відбуватиметься з додержанням принципів поступовості, передбачуваності та прозорості, за рахунок:

- уникнення різких або раптових змін умов функціонування грошово-кредитного ринку;

- зрозумілості суті тих або інших дій Національного банку України для учасників ринку;

- попереднього обговорення найпринциповіших рішень щодо регулювання грошово-кредитного ринку з представниками фінансових та ділових кіл.

Поступова лібералізація чинної системи валютного регулювання здійснюватиметься з урахуванням ситуації на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках для створення умов щодо розширення спектру операцій банків і їх клієнтів на валютному ринку і розглядатиметься Національним банком не лише як засіб поліпшення якості механізмів та процедур валютно-курсової політики, а й у контексті дій щодо формування більш досконалого трансмісійного механізму грошово-кредитної політики.

Лібералізаційні дії Національного банку України на валютному сегменті грошово-кредитного ринку супроводжуватимуться заходами щодо підвищення дієвості облікової ставки як інструменту впливу на економічні процеси. Облікова ставка буде встановлюватись Національним банком на позитивному відносно інфляції рівні. В цілому процентна політика НБУ спрямовуватиметься на сприяння зниженню відсоткових ставок за кредитами банків для підвищення їх доступності більшій кількості суб'єктів господарювання. Наслідком цього має стати розширення обсягів кредитування банками реального сектору економіки з відповідним позитивним впливом на процеси економічного зростання.

3.2 Шляхи підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями

Валютний контроль - важлива складова економічної політики держави. Він сприяє стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцніла. У ситуації, що склалася в Україні, валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком політики твердої процентної ставки, оскільки свобода руху капіталів та спекулятивні операції можуть призвести до зменшення обсягу валютних резервів, до криз у валютній сфері та девальвації національної грошової одиниці.

Унаслідок високого рівня відкритості вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

Нині визначальною для вітчизняної економіки є проблема відпливу валютних коштів. Відплив капіталу - явище, властиве не лише для України. Провідні країни Заходу неодноразово стикалися із цією проблемою. Особливість вітчизняного варіанта полягає не лише в мотивах відпливу, каналах вивезення ресурсів і макроекономічних наслідках, а, насамперед, у специфіці первинного нагромадження капіталу (шляхом тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів) і намаганні суб'єктів господарювання стабілізувати рівень доходів за спаду виробництва та несприятливих умов для ведення бізнесу: важкого податкового тягаря, криміналізації економіки, низького рівня гарантії безпеки бізнесу, недобудованості ринкової інституційної та правової бази. Становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер загалом та внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відстає від темпів їх лібералізації. Внаслідок прогалин у законодавстві капітал із країни стали вивозити у легальних або легалізованих формах.

В Україні сформувалась організована мережа економічних суб'єктів, які господарюють, „спеціалізуючись” на використанні „сірих” схем переказу валютних коштів за межі України та формально прикриваючись зовнішньоторговельними контрактами (фактично - фіктивними угодами). Такий стан речей значною мірою є наслідком вільного доступу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок. Нині, через десять років роботи в умовах лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, стають очевидними негативні сторони практики вільного, необмеженого виходу на зовнішній ринок. Власне кажучи, це дає змогу організувати широкомасштабний відплив валютних ресурсів із країни.

Одним із найважливіших завдань органів валютного контролю у сфері зовнішньоторговельних операцій суб'єктів господарювання є питання повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994р. встановлено 90-денний термін находження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється лише за наявності ліцензії Національного банку. Недотримання зазначених норм тягне за собою застосування штрафних санкцій до резидентів-порушників.

Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, можна зазначити, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можна сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне - посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають з вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

У своїй статті „Стан та можливі напрямки вдосконалення системи валютного контролю в Україні” Є.Григоренко та О.Макаренко пропонують такі шляхи вирішення проблеми [15].

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість „фірм-одноденок”, необхідно запровадити ліцензування зовнішньоекономічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

Це досить кардинальна пропозиція щодо вдосконалення системи валютного контролю в Україні. Так, справді, добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування може дати значний ефект щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, але такі заходи значно знизять товарообіг України та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Ще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності - використовування факторингу. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із „сумнівними” або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

Відплив капіталу за межі країни може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями).

Перевірки валютних операцій свідчать про наявність кількох типових схем виведення капіталу.

Створення „поганої” дебіторської заборгованості за експортно-імпортними операціями строком понад три місяці.

У цьому разі для виведення капіталу використовуються переважно „фірми-метелики”, які зникають з місця реєстрації після проведення кількох операцій. Попередня оплата здійснюється на користь нерезидента, котрий має банківські рахунки насамперед у Латвії, де валютний контроль відсутній, банки не надають інформацію про клієнтів і не потрібні знання іноземної мови.

Слід зазначити, що дебіторська заборгованість понад три місяці виникає переважно за операціями, які не мають на меті виведення капіталу. Ненадходження виручки або невиконання нерезидентом зобов'язань поставки здебільшого пов'язані з абсолютно легальними причинами, і ця заборгованість ліквідується протягом наступних одного-двох місяців.

Сплата підвищених відсотків за позиками, отриманими від нерезидентів.

Прибутки від здійснення експортно-імпортних операцій накопичуються доміцильованою фірмою, а потім залучаються у господарський обіг України як позика від нерезидента. Обережні позичальники обмежуються реальними ринковими процентними ставками, які в Україні й так досить високі.

При цьому в Україну повертається не весь раніше виведений капітал. Залежно від прийнятного ступеня ризику та доходності власники інвестують його у різні види вкладень.