Державна політика у сфері економіки знань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа "Інститут економіки та прогнозування національної академії наук України"

УДК 338.2:[330.34:001]

08.00.03 - економіка та управління національним господарством

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ

Корнєєва Тетяна Миколаївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України".

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Федулова Любов Іванівна, Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України", завідуюча відділом технологічного прогнозування та інноваційної політики.

Офіційні опоненти:

- доктор економічних наук, доцент Марченко Ольга Сергіївна, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри економічної теорії;

- кандидат економічних наук Мусіна Людмила Абдрахманівна, Міністерство економіки України, консультант Департаменту забезпечення роботи Міністра економіки України.

Захист відбудеться 18 березня 2010 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 у Державній установі "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий 17 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Аннотації

Корнєєва Т.М. Державна політика у сфері економіки знань. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Державна установа "Інститут економіки та прогнозування НАН України". - Київ, 2009.

Дисертація присвячена розкриттю теоретичних та методичних питань формування державної політики розбудови економіки знань. У роботі проаналізовано та узагальнено вітчизняний і світовий досвід реалізації концепції економіки знань. Охарактеризовано концептуальні напрями формування державної політики у сфері економіки знань, виходячи з яких запропоновано механізми її розвитку в суспільстві з урахуванням глобальних викликів.

Запропоновано концептуальну модель державної політики у сфері розбудови економіки знань та механізми її реалізації на макро- та регіональному рівні. Розроблено комплекс організаційно-методичних підходів до забезпечення ефективності державної політики у сфері розбудови економіки знань. Окреслено сучасні напрями реалізації ефективної державної політики економіки знань у регіональному контексті, основними з яких є створення "регіонів знань". Введено в науковий термінологічний обіг і дано тлумачення поняття "державна політика у сфері економіки знань" та уточнено зміст понять "економіка знань" та "інтелектуальний потенціал країни".

Ключові слова: економіка знань, державна політика, інтелектуальний потенціал країни, методика, концептуальна модель, регіони знань.

Корнеева Т.Н. Государственная политика в сфере экономики знаний. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Государственное учреждение "Институт экономики и прогнозирования НАН Украины". - Киев, 2009.

Диссертация посвящена раскрытию теоретических и методических вопросов формирования государственной политики построения экономики знаний. В работе проанализирован и обобщен отечественный и мировой опыт реализации концепции экономики знаний. Определены концептуальные направления формирования государственной политики в сфере экономики знаний, исходя из которых предложены механизмы ее развития в обществе с учетом глобальных вызовов.

Разработаны методические подходы, при помощи которых осуществлен комплексный анализ всей совокупности данных, характеризующих готовность Украины вступить на путь развития экономики знаний, и установлено, что экономика страны обладает существенными возможностями адаптироваться к новым условиям. Эти возможности обусловлены в первую очередь высоким образовательным потенциалом, значительными возможностями инновационного процесса и достаточно развитой материально-технической базой национальной инновационной системы.

С помощью методики статистического и сравнительного анализа определены основные параметры развития сферы науки и образования, инновационной деятельности, высокотехнологического производства и сферы ИКТ, что позволило идентифицировать границы и глубину экономических преобразований на основе использования знаний в качестве ресурса, оценить отклонение отдельных показателей с учетом соответствующих факторов влияния, отыскать резервы роста.

Определены современные направления реализации эффективной государственной политики экономики знаний в региональном контексте, основным из которых является создание "регионов знаний". Рассчитана, составлена и обоснована карта "регионов знаний" в Украине.

Предложена концептуальная модель государственной политики в сфере развития экономики знаний и механизмы ее реализации на макро- и региональном уровне. Концепция включает принципы, предпосылки, стратегические цели, направления осуществления, основные задачи и мероприятия по достижению целей по отдельным направлениям государственной политики в сфере построения экономики знаний.

Разработан комплекс организационно-методических подходов к обеспечению эффективности государственной политики в сфере развития экономики знаний.

Предложена методика оценки результативности государственной политики в сфере экономики знаний и соответствующий алгоритм ее практического применения.

Введено в научное терминологическое обращение и дано определение понятия "государственная политика в сфере экономики знаний" и уточнено содержание понятий "экономика знаний" и "интеллектуальный потенциал страны".

Ключевые слова: экономика знаний, государственная политика, интеллектуальный потенциал страны, методика, концептуальная модель, регионы знаний.

Korneyeva T.M. State Policy in the Area of Knowledge Economy. - Manuscript.

Scientific thesis on obtaining the scientific degree of candidate of economic sciences on speciality 08.00.03 - Economics and management of national economy. - State organization "Institute of the Economy and Forecasting of the National Academy of Sciences of Ukraine". - Kyiv, 2009.

Scientific thesis is devoted to development of theoretical and methodical issues of forming the state policy of knowledge economy development. This paper provides analysis and generalization of home and world experience of implementation of the knowledge economy concept. The scientific thesis also identifies conceptual directions of forming the state policy in the area of knowledge economy. Based on them the author proposes tools of the policy's development in a society taking into account the global challenges.

The author also proposes conceptual model of the state policy in the area of knowledge economy development and tools of its implementation at macro and regional levels. The complex of organizational and methodical approaches for providing the efficiency of the state policy in the area of knowledge economy development has been developed.

The author identifies modern directions of implementation of effective state policy of knowledge in a regional context, the main of which is creation of "regions of knowledge". The scientific thesis introduces and gives determination of a notion "state policy in the area of knowledge economy" and specifies the content of notions "knowledge economy" and "country intellectual potential".

Key words: knowledge economy, state policy, country intellectual potential, methods, conceptual model, regions of knowledge.

Загальна характеристика роботи

Концепція економіки знань стала в останнє десятиріччя важливим теоретико-методологічним та науково-практичним підґрунтям політики економічного зростання багатьох країн. Вона розкриває нову роль і місце інтелекту людини в суспільстві. У зв'язку з прискоренням темпів розвитку технологій доступність знань стає найважливішою умовою для участі країни у глобальній конкуренції. Особливо в умовах кризи знання залишаються тим ресурсом, що набуває значення не лише як рівень інтелектуальних можливостей, а і як економічний ресурс, що стає базисом і засобом створення та впровадження інновацій.

Актуальність теми. Термін "економіка знань" дедалі частіше зустрічається в іноземних і вітчизняних наукових дослідженнях та використовується для визначення типу економіки, де знання відіграють вирішальну роль, а виробництво знань стає джерелом зростання. У дослідженнях за даною тематикою використовуються праці представників класичної школи, які поклали початок вивченню продуктивних сил людини, зокрема Дж. С.Мілля, У. Петі, Д. Рікардо, А. Сміта та інших. Особливої уваги заслуговують праці таких представників неокласичного напряму в економічній науці і розробленні концепції людського капіталу як Г. Беккер, М. Блауг, К. Гріффін, Е. Денісон, Р. Кроуфорд, Лі Тен, Ф. Махлуп, Т. Сакайя, Т. Стюарт, У. Хадсон, Т. Шульц та інші. Помітний внесок у дослідження проблем економіки знань здійснили російські вчені О. Гапоненко, А. Докторович, В. Іванов, В. Іноземцев, В. Макаров, Б. Мільнер, В. Сергєєв та інші. Проблеми, які пов'язані з розвитком економіки знань в Україні, висвітлено у працях Ю.Бажала, А. Гальчинського, В. Гейця, Г. Задорожного, О. Лапко, Б. Малицького, О. Марченко, Л. Мусіної, В. Осецького, В. Семиноженка, І. Сокирник, Л. Федулової, А. Чухна та інших.

Створення економіки знань - це, перш за все, структурування всієї економічної системи на інтелектуальній основі, тобто розвиток потенціалу особистості. Цей потенціал, у свою чергу, є похідним від рівня доступності й якості освіти, охорони здоров'я, інформації й комунікацій, досягнень економіки, науки і культури. У розвинутих країнах асигнування в освіту, науку, культуру, охорону здоров'я в декілька разів перевищують вкладення в машини, устаткування, будівлі, споруди. Відповідно й основний приріст національного багатства визначається сьогодні, насамперед, якістю життя й умовами, створеними для розкриття людського потенціалу.

Інтелектуальна активність, виражена в спеціальних знаннях і ефективній комунікації, стає фактором не тільки створення доданої вартості, але й конкурентоспроможності, економічного розвитку окремих організацій. Для багатьох видів продукції значна частина вартості створюється на стадії не стільки матеріального виробництва, скільки маркетингу, збуту, науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), обслуговування. Знання сприяють виникненню нових видів діяльності, виробництв і галузей, стають рушійною силою відновлення наявних технологій, ключовим фактором конкурентоспроможності і добробуту населення. Відбувається прискорення виробництва нового знання. Як наслідок, економіка перетворюється в систему, що функціонує на основі обміну знаннями і супроводжується їхньою взаємною оцінкою.

Разом з тим на сьогоднішній день у теоретико-методологічному контексті економіка знань як наука про особливості, роль і місце знань у складі ресурсів, умов і результатів економічної діяльності не має достатньої повноти у змісті охоплення всіх необхідних рівнів предметної галузі, що потребує проведення відповідних досліджень.

Актуальність вибраної теми дисертаційного дослідження визначається ще й тим, що конкурентні переваги економіки, яка заснована на знаннях, можливості її модернізації визначаються накопиченим в країні і реалізованим інтелектуальним потенціалом. Саме люди з їх освітою, професійним досвідом і кваліфікацією визначають можливості і межі необхідних змін. Це тим більш важливо для української економіки, що переживає процес трансформації і стикається з інституційними пастками, котрі призводять до псевдоринкових форм і, таким чином, чинять опір на шляху до формування постіндустріального суспільства.

Однак на сьогодні цілісних наукових досліджень, присвячених комплексному аналізу тенденцій розвитку й ефективного використання інтелектуального потенціалу Україні, у тому числі на регіональному рівні, в рамках переходу до економіки знань і вироблення відповідної політики як складової державної економічної політики поки що недостатньо. Саме ці обставини обумовили вибір теми дисертації, постановку мети і завдань, структуру і логіку дослідження.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" у розрізі держбюджетної науково-дослідної теми ДР № 0107U003526 "Технологічне прогнозування в контексті формування стратегії соціально-економічного розвитку України". Автором підготовлений розділ "Роль інтелектуального потенціалу в забезпеченні соціально-економічного розвитку".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретико-методологічного обґрунтування сутності і розкриття особливостей економіки знань у країнах з ринками, що розвиваються, та формування методичних положень і практичних рекомендацій щодо розроблення та реалізації державної політики у сфері економіки знань і оцінки її результативності.

Відповідно до зазначеної мети дослідження в дисертації визначено і вирішено такі основні завдання:

§ поглибити розуміння сутності та особливості економіки знань у сучасній фазі розвитку суспільства, що трансформується в напрямі постіндустріалізації;

§ доповнити обґрунтування ролі інтелектуального потенціалу як основи формування економіки знань у перехідному періоді;

§ розкрити та обґрунтувати основні напрями державної політики у сфері економіки знань на засадах вивчення позитивного зарубіжного досвіду та можливостей його використання в Україні;

§ здійснити оцінку (ідентифікацію) процесу розбудови економіки знань в Україні;

§ запропонувати механізми організаційно-економічного забезпечення реалізації державної політики у сфері економіки знань та методичні підходи до оцінки її результативності.

Об'єктом дослідження є організаційно-економічні відносини в процесі формування та реалізації державної політики у сфері економіки знань.

Предметом дослідження є економічна природа нового формату господарюючої системи, методичні і практичні аспекти державної політики у сфері розбудови економіки знань.

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на використанні функціонально-цільових, комплексних, системних, диференційованих і морфологічних підходів; на методах діалектико-матеріалістичному, наукових абстракцій (для удосконалення понятійного апарату), аналізу і синтезу (для розроблення концептуальних засад державної політики у сфері розбудови економіки знань), порівнянь-зіставлень, узагальнень, економіко-математичних розрахунків (для оцінки рівня розвитку економіки знань). Для проведення комплексного аналізу оцінки стану розвитку складових економіки знань застосовано системи комп'ютерної обробки та аналізу інформації за допомогою програми Microsoft Excel.

Інформаційно-емпіричною базою дослідження слугували матеріали представників класичного, неокласичного, інституційного і неоінституційного напрямів розвитку економічної думки, праці вітчизняних і закордонних вчених-економістів з питань розвитку економіки знань і розроблення державних механізмів її стимулювання, а також законодавчі і нормативні документи Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, публікації з питань розвитку економіки знань, офіційні статистичні дані.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в поглибленні теоретико-методичних основ формування державної економічної політики з врахуванням особливостей економіки знань та обґрунтуванні організаційно-економічних механізмів результативності її реалізації.

Вперше:

на основі узагальнення існуючих науково-методичних підходів запропоновано концептуальне бачення моделі державної політики у сфері розбудови економіки знань та розроблено механізми її реалізації на загальнодержавному та регіональному рівнях. Основою організаційно-економічної моделі є норми, принципи, напрями, передумови здійснення, які ґрунтуються на засадах поглибленої сутності та особливостях економіки знань у суспільствах, що трансформуються у напрямі постіндустріалізації.

Удосконалено:

· понятійний апарат, а саме - запропоновано авторське визначення:

- "економіки знань" (ЕЗ) як нового типу економіки, котрий є результатом еволюційного розвитку економічних систем, а конкретно - базисом її виступає сформована національна інноваційна система, що сприяє розвитку усіх сфер матеріального й нематеріального виробництва на основі прирощення та оновлення знань, у результаті чого у складі виробленої продукції (послуги) зростає частка доданої вартості за рахунок інтелектуальної складової та змінюється характер людської праці на користь творчої та інтелектуальної діяльності. У свою чергу це є основою для формування інформаційного суспільства;

- "державної політики у сфері економіки знань" (ДПЕЗ) як сукупності організаційних-економічних та інституційних методів і механізмів впливу, задіяних у процесі створення та застосування наукових знань і технологій, що визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови економічного процесу і забезпечують розвиток інноваційної діяльності на рівні країни;

· комплекс організаційно-методичних механізмів щодо забезпечення ефективності державної політики у сфері розбудови економіки знань на засадах відповідних структурно-логічних схем (сутність та складові економіки знань, концептуальне бачення моделі державної політики економіки знань, дерево цілей реалізації державної політики розбудови економіки знань), методик (ідентифікації параметрів складових економіки знань на основі чинної національної статистичної бази, визначення "регіонів знань"), алгоритмів (оцінка результативності державної політики розбудови економіки знань), що забезпечують постановку цілей, їх реалізацію і моніторинг у загальній системі стратегічного розвитку на загальнодержавному та регіональному рівнях у суспільствах, що трансформуються в напрямі постіндустріалізації на основі використання знаннєвого ресурсу;

· теоретико-методичні положення обґрунтування вибору напрямів реалізації ефективної державної економічної політики в регіональному контексті, де, на відміну від існуючих підходів, запропоновано створення "регіонів знань" та державного фонду регіонального розвитку як складової спеціального фонду Державного бюджету України, що дозволить розробляти стратегії соціально-економічного розвитку з врахуванням інтелектуального потенціалу конкретних територій.

Отримали подальший розвиток:

· засади визначення концептуальних напрямів формування державної політики у сфері економіки знань, виходячи з яких запропоновано механізми її розвитку в країнах з ринками, що розвиваються, з врахуванням глобальних викликів;

· зміст та характеристика інтелектуального потенціалу завдяки введенню поняття "інтелектуальний потенціал країни" як сукупність здатностей досягати економічного зростання на основі застосування знань, вмінь, навичок, досвіду, пізнавальних та духовних здібностей економічно активних членів суспільства, що забезпечують динамічні темпи приросту ринкової вартості та капіталізацію суб'єктів господарювання і дозволяють отримувати інтелектуальну ренту;

· методичний інструментарій оцінки розвитку складових економіки знань за допомогою якого, на відміну від існуючих міжнародних рейтингових методик, на основі статистичного та порівняльного аналізу визначено основні параметри розвитку сфери науки і освіти, інноваційної діяльності, високотехнологічного виробництва та сфери ІКТ, що дає змогу ідентифікувати межі й глибину економічних перетворень на основі використання знаннєвого ресурсу країни та її окремих територій, оцінити відхилення окремих показників з урахуванням відповідних факторів впливу, відшукати резерви зростання.

Практичне значення одержаних результатів обумовлюється важливістю використання отриманих результатів і рекомендацій у системі управління розвитком економіки знань на державному рівні.

Розроблені та запропоновані автором напрями і заходи щодо формування передумов, організаційної структури, інституційного і правового середовища, системи інформаційного забезпечення, регулювання інноваційних процесів, фінансування і ринкової комерціалізації нововведень, а також зміст, функції окремих складових державної політики за умови врахування національних особливостей та стратегічних цілей розвитку враховані Міністерством економіки України для розроблення державної політики розбудови економіки знань на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях (довідка від 17.11.2009 р. № 3902-22/206).

Конкретні розробки і пропозиції автора щодо створення Державного фонду регіонального розвитку і способу фінансування стандартного проекту в різних організаційних утвореннях були використані при підготовці Міністерством регіонального розвитку та будівництва України проекту Закону України "Про засади державної регіональної політики". Запропоновані автором механізми формування "регіонів знань" і побудована "Карта економіки знань регіонів України" знайшли своє практичне застосування в роботі спеціалістів зазначеного міністерства (довідка від 23.11.2009 р. № 2/8-1993).

Поглиблені автором теоретичні і методичні аспекти концепції економіки знань враховані та використані при написанні підручника "Устойчивое развитие: теория, методология, практика: под ред. проф. Л.Г. Мельника. - Сумы: Университетская книга, 2009. - 1216 с.". Зокрема, в підручник включено 2 підрозділи, підготовлені Корнєєвою Т.М.: "12.3.3. Устойчивое развитие в образовании" та "12.5.2. Проблемы внедрения инноваций". Розроблені в дисертаційній роботі науково-методичні положення, а також практичні методики впроваджені як розділи курсів таких дисциплін: "Організаційно-економічний механізм екологізації виробництва" (розділ "Екологізація науково-технічного прогресу") і "Економіка сталого розвитку" (розділ "Соціальні методи забезпечення екологічно збалансованого розвитку") (довідка від 06.11.2009 р.).

Результати теоретико-методологічних досліджень використовувалися під час формування і реалізації політики соціально-економічного розвитку м. Ізюм Харківської області. Практична значимість розробки підтверджується виконавчим комітетом Ізюмської міської ради (довідка від 05.11.2009 р. № 4004). Результати досліджень дисертаційної роботи також враховані і використані Міжнародною асоціацією регіональних досліджень (м. Сіфорд, Велика Британія). Зокрема, запропоновані механізми формування регіонів знань і розроблена карта "регіонів знань" України були використані при підготовці аналітичних порівнянь регіонів знань ЄС і практичних рекомендацій для європейських консультантів (довідка від 09.11.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана автором самостійно. Особистий внесок автора полягає у розробленні та обґрунтуванні методичних підходів до формування та реалізації організаційно-економічних механізмів державної політики у сфері економіки знань. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано тільки ті ідеї та положення, що отримані в результаті індивідуальних досліджень. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних, міжрегіональних та міжвузівських науково-практичних конференціях, у тому числі: міжнародних конференціях "Розуміння і формування регіонів: просторове, соціальне та економічне майбутнє" (2009 р., м. Левен, Бельгія), "Регіони: дилеми інтеграції і конкуренції" (2008 р., м. Прага), "Регіони у центрі уваги?" (2007 р., м. Лісабон, Португалія); міжнародних науково-практичних конференціях "Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій" (2008 р., м. Суми), "Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів" (2008 р., м. Київ), "Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції" (2007 р., м. Донецьк); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Теорія і практика стратегічного управління розвитком регіональних суспільних систем" (2007 р., м. Івано-Франківськ).

Публікації. Основні результати дослідження за темою дисертації викладено у 13 наукових працях, серед яких 9 статей у фахових виданнях, 2 - у працях конференцій. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто авторові, становить 5,89 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (167 найменувань), 10 додатків, 18 таблиць, 25 рисунків. Повний обсяг роботи - 273 сторінки, у т.ч. таблиці - 15, рисунки - 14, список використаних джерел - 17, додатки - 52.

Основний зміст

знання державний конкуренція інновація

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади розбудови економіки знань" на основі узагальнення існуючих підходів викладено теоретичні і методичні аспекти концепції економіки знань, розкрито сутність та передумови її формування; обґрунтовано особливості та роль інтелектуального потенціалу у становленні нового типу економіки; проаналізовано генезис даної проблеми в роботах зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів; вказано на особливості державної політики різних країн на шляху розбудови економіки знань.

Встановлено, що до економіки знань у найширшому її змісті сьогодні відносяться чотири основні сфери: 1) НДДКР та інновації, 2) освіта і навчання, що сприяють формуванню людського капіталу, 3) високотехнологічне виробництво та 4) інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Найбільш тісний зв'язок економіки знань проявляється з інноваційними системами через зближення структур або мірою сформованості останньої, де основні чотири складових інноваційного потенціалу, а саме - потенціал освоєння знань, потенціал генерування знань, потенціал поширення знань і потенційний попит на знання - взаємодіють між собою. Розвиток економіки знань є головним результуючим фактором забезпечення високого, сталого та якісного економічного зростання. У багатьох західних країнах новий тип економіки забезпечує до 30% зростання ВВП. Задовільний вплив економіки знань проявляється в таких моментах: створення нових робочих місць, зростання експортного потенціалу, скорочення виробничих витрат, розвиток малого та середнього бізнесу, що не лише забезпечують розвиток галузей економіки, але й здатні гарантувати якісну трансформацію всього суспільного укладу.

Графічно концептуальну сутність економіки знань запропоновано відобразити за допомогою схеми (рис. 1).

Визначено основною тенденцією розвитку державної політики нового століття - розширення інтелектуальної бази прийняття оперативних і стратегічних рішень щодо науково-інноваційній підтримки конкурентних позицій економіки. Особливо енергійні кроки в цьому напрямі, як свідчить проаналізований матеріал, здійснюються в Європі. Так, керівництво Європейського Союзу оголосило про об'єднання до 2010 р. 80% інтелектуального потенціалу країн-членів ЄС у Європейському науковому просторі з метою досягти світового лідерства у науково-технологічній інноваційній сфері. У період з 2000 р. й по теперішній час періодично відбуваються тематичні саміти і форуми, на яких розглядаються та затверджуються відповідні політичні положення і заходи щодо їх здійснення у сфері розбудови та поширення економіки знань.

Рис. 1. Сутність та складові економіки знань

У другому розділі "Стан розвитку економіки знань в Україні" автором за допомогою розроблених методичних підходів здійснено детальний аналіз сукупності показників, які характеризують готовність України рухатися шляхом розвитку економіки знань, та встановлено, що економіка країни має усі можливості адаптуватися до нових умов. Ці можливості обумовлені в першу чергу високим освітнім потенціалом, значними можливостями інноваційного процесу і досить високими можливостями для розвитку матеріально-технічної бази національної інноваційної системи. Водночас своєрідним гальмом просування України у напрямі економіки знань залишаються невирішені проблеми розвитку інституційного середовища (низька ефективність державного управління і регулювання економіки, нерозвиненість венчурного підприємництва, інноваційної та технологічної інфраструктури, високі адміністративні бар'єри й ін.).

Ефективність просування відповідного суспільства та його економічної системи у напрямі розбудови економіки знань може бути виміряна за допомогою низки показників. У цілому, як показали дослідження, система індикаторів, що відображають рівень розвитку сектора підвищення попиту на знання і загалом економіки, заснованої на знаннях, ще тільки формується. Деякі показники динаміки зміни індексу економіки знань (KEI) за КАМ-методологією України та сусідніх країн Європи і країн-лідерів в 2008-2009 рр. порівняно з 1995 р. наведено в таблиці.

Зазначено, що використання концепту "економіка знань" у рамках політичних дискусій в Україні фактично не помічено. Процеси розбудови економіки знань у країні проходять на базі слаборозвиненого інституційного підґрунтя (наявність деформованої національної інноваційної системи) та носять безсистемний характер. Отже, їхня активізація значною мірою залежить від послідовної державної політики, спрямованої на перехід до моделі економічного розвитку на основі інтелектуального ресурсу, реформування сфер освіти, науки, високотехнологічного сектора економіки. На практиці неефективність державного регулювання сектора знань повинна швидко ідентифікуватися з метою подальшого усунення існуючих недоліків та переорієнтації у відповідності з виявленими в процесі проведеного моніторингу пріоритетними напрямами розвитку.

Таблиця - Динаміка індексу економіки знань (KEI) у розрізі складових в Україні, сусідніх з нею країнах і країнах-лідерах

Країна	КЕІ	Економічне сприяння	Інновації	Освіта	ІКТ
	1995	2008	2009*	1995	2008	2009*	1995	2008	2009*	1995	2008	2009*	1995	2008	2009*
Данія	9,54	9,58	9,52	9,30	9,66	9,61	9,55	9,57	9,49	9,78	9,8	9,78	9,69	9,28	9,21
Швеція	9,49	9,52	9,51	8,84	9,18	9,33	9,78	9,79	9,76	9,29	9,4	9,29	9,73	9,69	9,66
Фінляндія	9,51	9,37	9,37	9,23	9,47	9,31	9,33	9,66	9,67	9,77	9,78	9,77	9,75	8,56	8,73
Голландія	9,46	9,32	9,35	9,35	9,18	9,22	9,52	9,48	9,45	9,21	9,26	9,21	9,27	9,36	9,52
Норвегія	9,29	9,27	9,31	8,53	9,25	9,47	9,09	9,06	9,06	9,60	9,6	9,60	9,80	9,16	9,10
Угорщина	7,39	7,85	8,00	6,76	8,39	8,35	7,71	8,14	8,21	7,73	7,62	7,73	7,55	7,25	7,70
Чеська Республіка	7,64	7,83	7,97	8,07	8,23	8,17	7,15	7,60	7,78	8,23	8,11	8,23	7,73	7,39	7,70
Словацька Республіка	7,08	7,33	7,47	6,52	7,99	7,78	7,09	6,86	6,89	7,26	6,98	7,26	7,45	7,51	7,95
Польща	6,90	7,38	7,41	6,18	7,39	7,48	6,22	6,92	7,03	8,02	7,94	8,02	7,10	7,25	7,09
Болгарія	6,84	6,80	6,99	5,84	7,01	7,14	7,17	6,43	6,43	7,65	7,42	7,65	7,04	6,33	6,74
Україна	5,97	5,80	6,00	3,18	4,06	4,27	6,10	5,77	5,83	8,15	7,91	8,15	6,32	5,45	5,77
Російська Федерація	5,73	5,4	5,55	2,55	1,55	1,76	5,64	6,89	6,88	7,19	7,09	7,19	6,60	6,08	6,38
Туреччина	5,63	5,61	5,55	6,44	7,02	6,98	5,04	5,67	5,83	4,46	4,38	4,46	6,55	5,38	4,92
Молдова	5,11	5,04	5,07	3,47	4,19	4,38	4,43	4,39	4,79	6,05	6,40	6,05	5,55	5,17	5,08
Європа і Центральна Азія	6,25	6,35	6,45	4,35	5,44	5,71	6,90	6,88	6,99	6,62	6,74	6,62	7,02	6,33	6,46
* 2009 - попередні дані. Джерело: складено автором на основі даних Світового Банку: Knowledge Assessment Methodology, Updated July 2009 [Електронний ресурс]. - Доступний з: <http://web.worldbank.org/WBSITE/EXTERNAL/WBI/WBIPROGRAMS/KFDLP/EXTUNIKAM/0,,menuPK: 1414738~pagePK:64168427~piPK:64168435~theSitePK:1414721,00.html>

На основі розробленої авторської методики оцінки (ідентифікації) процесу розбудови економіки знань за даними національної статистики, здійснено комплексне дослідження стану розвитку її складових та визначено такі тенденції:

1) сфера освіти є найбільш динамічною складовою за рахунок постійного зростання чисельності студентів вищих закладів освіти та розширення її масштабів, що обумовлено як зростаючим інтересом населення до вищої освіти та підвищенням рівня її престижності внаслідок розвитку ринкових відносин. Кількісно потенціал вищої освіти в Україні відповідає потенціалу системи вищої освіти провідних країн Європи. Однак через не завжди достатній рівень якості отримуваних компетенцій та за умови відсутності відповідного інституційного середовища, налагодженої взаємоузгодженої системи безперервного навчання зазначений потенціал не спроможний суттєво впливати на економічне зростання країни на засадах інтелектуального ресурсу;

2) незважаючи на певне скорочення кількості вчених, Україна й до цього часу посідає одне з перших місць в Європі за часткою науковців у робочій силі у складі трудового потенціалу. Втім, й до тепер державі не вдалося забезпечити прогресивний розвиток наукової діяльності в країні, перетворити її в головний чинник економічного зростання на інноваційній основі, що ставить під загрозу успадкований нею величезний науково-технологічний потенціал. Збільшується дистанція між Україною і високорозвиненими країнами у сфері досліджень та розвитку як за рівнем і пропорціями фінансування, так і за інституційною структурою цієї сфери, а також її зв'язку з економікою, що загрожує не лише втраті національного знаннєвого ресурсу, але й технологічній безпеці країни і, відповідно, її конкурентоспроможності на світовому ринку;

3) у сфері інноваційної діяльності відбувається поступова деградація усіх її етапів через ігнорування сучасними знаннями у сфері загального менеджменту, державного управління, стратегічного планування, фінансового менеджменту. А загалом причиною є відсутність розуміння (чи небажання) необхідності створення економіки нового технологічного базису, в основі якого лежать новітні технології як результат втіленої системи сучасних знань. Процес упровадження нових знань у високотехнологічному виробництві має негативну тенденцію, що не дозволяє в остаточному підсумку здійснити інноваційний прорив в економічному розвитку;

4) сфера інформаційних технологій в Україні перебуває у стані активного становлення, особливо в напрямі надання ІТ-послуг (розроблення програмного забезпечення, консультування з питань інформатизації, оброблення даних, ремонт і технічне обслуговування офісної та електронно-обчислювальної техніки) через наявність національних приватних телекомунікаційних операторів та зростання їхньої кількості; зацікавленість іноземних інвесторів в ІКТ секторі економіки; проходження територією країни міжнародних транспортних магістралей і комунікаційних каналів; здійснення модернізації комп'ютерних парків і програмного забезпечення; формування мережі мобільних телефонів, що охоплює всю територію України, та її постійний розвиток; розвиток каналів цифрової комунікації тощо.

Однак через недосконалість чинної системи нормативно-правових документів, відсутність офіційно визнаної системи показників оцінки ефективності державної політики та державного управління у сфері інформатизації та розбудови інформаційного суспільства, недостатню скоординованість зусиль державного та приватного секторів економіки, неефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, відставання у впровадженні технологій електронного урядування, формуванні національних електронних інформаційних ресурсів і депозитарію та інші фактори, сфера ІКТ технологій досить повільно реалізує свій потенціал у напрямі формування нового типу економіки через взаємозв'язок із базою нових знань, втілених у технології.

Виявлено, що процес розбудови економіки знань в Україні має диференційований характер у регіональному розрізі. В багатьох регіонах параметри, котрі характеризують науковий потенціал, інноваційну діяльність, мають тенденцію до погіршення відносно середнього рівня по країні. Соціально-економічний розвиток мало залежить від підсистем генерації та розповсюдження знань через несформованість регіональних інноваційних систем. Для більш поглибленого вивчення та оцінки зазначених процесів розроблена та адаптована на практиці методика дослідження складових економіки знань на регіональному рівні. Здійснені рейтингові оцінки дозволили визначити "регіони знань". Розрахована, складена та обґрунтована карта "регіонів знань" в Україні, яка показала, що найбільш розвиненими у даному напрямі є м. Київ, Харківська та Львівська області.

У третьому розділі "Механізми реалізації державної політики у сфері економіки знань" запропоновано розроблені автором концептуальні засади державної політики формування економіки знань (рис. 2), що дозволяють на практиці використати теоретико-методичні аспекти загальних підходів та обґрунтувати заходи щодо застосування державного ресурсу як головної рушійної сили реалізації стратегії розвитку економіки на основі залучення інтелектуального потенціалу та з врахуванням досвіду провідних країн світу.

Розроблені та запропоновані напрями і заходи щодо формування передумов, організаційної структури, інституціонального і правового середовища, системи інформаційного забезпечення, регулювання інноваційних процесів, фінансування і ринкової комерціалізації нововведень, а також зміст, функції окремих складових державної політики за умови врахування національних особливостей та стратегічних цілей розвитку можуть бути основою для розроблення державної політики розбудови економіки знань на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях.

Упровадження концепції вимагатиме істотного коригування як загальноекономічної, так і науково-технологічної та інноваційної політики держави. Повинні бути освоєні новітні методи організації і проведення досліджень, створення інноваційної інфраструктури і ринку об'єктів промислової власності, визначено місце та роль інтелектуальних ресурсів суспільства у межах господарюючої системи.

Реалізація основних положень Концепції дозволить створити сприятливі економічні і соціальні умови для розвитку сфери наукових досліджень та розробок і перетворення її разом з окремими операційними процесами у сферу інноваційного бізнесу, постійного підвищення технологічного рівня виробництва і конкурентоспроможності продукції та забезпечити на цій основі розвиток професійної кар'єри і соціального достатку працівникам, зміцнення технологічної та економічної безпеки як країни в цілому, так і окремого господарюючого суб'єкта.

Обґрунтовано, що національна економічна стратегія, про необхідність розроблення і реалізації якої заявляють практично усі політики й економісти країни, повинна реалізуватись у створенні могутньої економіки знань, заснованої на максимально повному розкритті інтелектуального потенціалу регіонів у цілому і з урахуванням особливостей кожного. Створення "регіонів знань" має стати однією із стратегічних цілей державної політики України. На основі сформованих регіональних інноваційних систем (РІС), які вже сьогодні чітко проступають в знаннємістких територіальних утвореннях, такі регіони знань будуть каталізатором упровадження загальнодержавної концепції розбудови економіки знань. Їх основне значення полягає у тому, що:

1) основна парадигма створення конкурентних переваг на регіональному рівні зміщується до створення та застосування нових знань;

2) регіон досягає переваг у конкретних галузях економіки, тому що його локальне середовище є найбільш освічене, передбачливе, прогресивне та підприємливе.

Рис. 2. Концептуальні засади державної політики економіки знань

Серед механізмів державного впливу на регіональний розвиток через економіку знань (механізми реалізації інтелектуального потенціалу регіону) повинні бути: стратегії регіонального розвитку; регіональні контракти; інвестиційні проекти для отримання субвенцій; агенції регіонального розвитку; кластери та ін. Ключовим інструментом створення мережі центрів розвитку і зростання в Україні та умовою ефективності такої політики є подальша децентралізація країни і систематичне обмеження впливу політики на економічні процеси.

Оцінка результативності державної політики у сфері економіки знань має передбачати розгляд її еволюції на рівні визначення цілей, завдань і напрямів розвитку, а також оцінку спеціальних заходів. Особливо слід звертати увагу на той факт, що заходи політики визначені в широкому сенсі для врахування будь-яких напрямів державної політики у сфері економіки знань, які прямо чи опосередковано впливають на інноваційний процес у підприємницькому секторі. У роботі запропонована концептуальна схема оцінки результативності економіки знань та алгоритм її здійснення. Обґрунтовано, що комплексна оцінка результативності державної політики у сфері розвитку економіки знань повинна ґрунтуватися на визначенні існуючого стану перебігу процесу, співставленні визначених показників розвитку економіки України з відповідними показниками минулих періодів та показниками інших країн, виявленні характеру тенденцій та причин їх відхилень.

Висновки

Виконання дисертаційної роботи, спрямованої на розв'язання важливого завдання - розвитку теоретико-методологічного обґрунтування сутності і розкриття особливостей економіки знань у країнах з ринками, що розвиваються, та формування методичних положень і практичних рекомендацій щодо розроблення та реалізації державної політики у сфері економіки знань і оцінки її результативності, дало змогу дійти таких висновків.

1. Встановлено існування декількох підходів до формування сутності економіки знань (економіка, заснована на знаннях): по-перше - це частина господарства, пов'язана з процесами створення, поширення і використання знань ("сектор знань"), по-друге - це наука, що вивчає ці процеси; по-третє - економіка, у якій інноваційні процеси - виробництво, придбання, поширення і практичне застосування знань - перетворилося в головну рушійну силу соціально-економічного розвитку. Окрім того, в економічному дискурсі широко обговорюється тема концепції економіки знань як усвідомленої логіки розвитку теорій економічного зростання та визначення тенденцій і рушійних сил економічного розвитку на основі знаннєвого ресурсу.

2. Обґрунтована ключова роль інтелектуального потенціалу у розбудові економіки нового типу, де домінанти зміщуються від виробництва і споживання товарів і послуг до створення та розподілу знань і інформації, а якість економічного зростання безпосередньо залежить від якості і ступеня ефективності використання професійного досвіду, навичок і майстерності, котрі є складовими інтелектуального потенціалу суспільства. Міжнародна конкурентоспроможність економіки і соціальний розвиток будь-якої країни сьогодні перебувають у прямій залежності від потужності її інтелектуального потенціалу, темпів його зростання і, головне, ефективності його мобілізації та використання.

3. Визначено, що до основних тенденцій, які формують фундамент економіки знань і дозволяють говорити про нову роль знання у розробленні державної економічної політики відносяться: 1) перетворення знання в найважливіший фактор виробництва поряд із природними ресурсами, працею і капіталом; 2) збільшення частки сфери послуг і випереджальне зростання знаннємістких послуг для бізнесу; 3) зростання значення людського капіталу й інвестицій в освіту і підготовку кадрів; 4) розвиток і широкомасштабне використання нових інформаційно-комунікаційних технологій; 5) перетворення інновацій в основне джерело економічного зростання і конкурентоспроможності підприємств, регіонів та національних економік; 6) глобалізація знань - результати дослідницьких і наукових праць швидко стають надбанням світової економіки; 7) зростання усвідомлення в політичних і ділових колах важливості знання й інновацій для забезпечення конкурентоспроможності й економічного зростання.

4. Встановлено, що результативність державної економічної політики залежить від того, наскільки нові знання формуються в залежності від характеру завдань при реалізації планів економічного розвитку регіону і наскільки тісно взаємодіють місцеві еліти (насамперед вчені і підприємці) для обміну знаннями. Таким чином спроможність країни до забезпечення її регіонів необхідною інформацією, знаннями, створення мереж обміну знаннями та технологіями, їх розповсюдження та ефективного використання стають основними факторами стимулювання регіонального розвитку і посилення конкурентних переваг національного господарства в цілому.

5. Здійснений аналіз ідентифікації сукупності даних за розробленою авторською методикою, що характеризують готовність України вступити на шлях розвитку економіки знань, свідчить, що економіка країни має значні можливості адаптуватися до нових умов. Ці можливості обумовлені в першу чергу високим освітнім потенціалом, значними можливостями інноваційного процесу. Одним із суттєвих бар'єрів, що стримує просування України у напрямі економіки знань, залишається невирішення проблеми несформованості національної інноваційної системи, в якій би чотири складових інноваційного потенціалу - потенціал освоєння знань, потенціал генерування знань, потенціал поширення знань і потенційний попит на знання - взаємодіяли б між собою, забезпечуючи результуючу (синергетичну) дію у напрямі забезпечення економічного зростання.

6. Встановлено, що процес розбудови економіки знань має диференційований характер у регіональному розрізі. В багатьох регіонах параметри, що характеризують науковий та освітній потенціал, їхню інноваційну діяльність, мають тенденцію до погіршення відносно середнього рівня по Україні. Соціально-економічний розвиток мало залежить від підсистем генерації та розповсюдження знань через несформованість регіональних інноваційних систем.

7. Розроблено концептуальні засади державної політики розбудови економіки знань, що розвивають та поглиблюють сутність загальних напрямів та обґрунтовують заходи щодо застосування державного ресурсу як головної рушійної сили реалізації стратегії розвитку економіки на основі залучення інтелектуального потенціалу та з урахуванням досвіду провідних країн світу. Реалізація основних положень концепції дозволить створити сприятливі економічні і соціальні умови для розвитку сфери наукових досліджень та розробок і перетворення її разом з окремими операційними процесами у сферу інноваційного бізнесу, постійного підвищення технологічного рівня виробництва і конкурентоспроможності продукції та забезпечити на цій основі розвиток професійної кар'єри та соціального достатку працівникам, зміцнення технологічної та економічної безпеки як країни в цілому, так і окремого господарюючого суб'єкта.

8. Розроблено методичні підходи до оцінки результативності державної політики у сфері економіки знань, яка передбачає аналіз базових засобів її реалізації - нормативно-законодавчої бази, концепцій, цільових програм, проектів, розгляд її еволюції на рівні визначення цілей, завдань і напрямів розвитку, а також оцінку спеціальних заходів за допомогою запропонованого алгоритму, що дозволяє на практиці за допомогою загальноприйнятого аналітичного інструментарію в оперативному режимі визначати ступінь реалізації кожної складової державної політики з оцінкою ефективності вкладених ресурсів та вносити відповідні корективи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Федулова Л.І. Державна політика розбудови економіки знань: особливості в реалізації антикризової стратегії / Л.І. Федулова, Т.М. Корнєєва // Фінанси України. - 2009. - № 10. - С. 3-17. (Особистий внесок - проаналізовано міжнародний досвід державної політики у сфері економіки знань, обґрунтовано системи показників для виміру економіки знань.)

2. Корнєєва Т.М. Перспективи впровадження інноваційних кластерів в умовах побудови економіки знань в Україні / Т.М. Корнєєва // Вісник Хмельницького національного університету. Т. 2 (131). Економічні науки. № 3. - 2009. - С. 205-210.

3. Корнєєва Т.М. Роль інтелектуального капіталу у підвищенні конкурентоспроможності кластеру / Т.М. Корнєєва // Экономические инновации. Вып. 36. Українське Причорномор'я в контексті економічних альтернатив: сучасні виклики та антикризові стратегії (регіон у системі міжнародних відносин та комунікаційно-інформаційному просторі, розвиток локальних економічних систем) : зб. наук. праць. - Одеса: Ін-т проблем ринку та екон.-екол. досліджень НАН України, 2009. - С. 112-119.

4. Корнєєва Т.М. Конкурентоспроможність людського потенціалу як складова інноваційності України / Т.М. Корнєєва // Вісник Донецького університету. Серія "Економіка і право". - 2009. - Т. 1. - С. 197-202.

5. Корнєєва Т.М. Інституційні аспекти регіонального розвитку в умовах реалізації економіки знань / Т.М. Корнєєва // Вісник Хмельницького національного університету. Т. 1 (114). Економічні науки. № 4. - 2008. - С. 173-176.

6. Корнєєва Т.М. Стійкий економічний розвиток через економіку знань / Т.М. Корнєєва // Вісник Хмельницького національного університету. Т. 2 (94). Економічні науки. № 4. - 2007. - С. 152-155.

7. Корнєєва Т.М. Вплив формування і використання інтелектуального потенціалу на соціально-економічний розвиток: регіональний аспект / Т.М. Корнєєва // Экономические инновации. Вып. 29. Региональные экономические системы в экономическом, социальном и экологическом пространстве: сб. научн. работ. - Одесса: Ин-т проблем рынка и экон.-экол. исследований НАН Украины, 2007. - С. 106-113.

8. Корнєєва Т.М. Перспективи зміцнення регіонального врядування в Україні у контексті започаткованих реформ / Т.М. Корнєєва // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2006. - № 4. - С. 57-64.

9. Корнєєва Т.М. Вплив інформаційно-комунікаційних технологій на конкурентоспроможність України із врахуванням макроекономічних чинників / Т.М. Корнєєва // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2004. - № 4. - С. 89-96.

10. Устойчивое развитие: методология, теория, практика: учебник / под ред. проф. Л.Г. Мельника. - Сумы: Университетская книга, 2009. - С. 641-642; 649-650. (Особистий внесок - розроблено 2 підрозділи: "Устойчивое развитие в образовании" і "Проблемы внедрения инноваций".)

11. Корнєєва Т.М. Інформаційна економіка: наук.-метод. посіб. / Т.М. Корнєєва; Міжрегіональний гуманітарний інститут Київського славістичного університету. - К., 2005. - 16 с.

12. Корнеева Т.Н. Взаимосвязь социально-экономических показателей региона с его интеллектуальным потенциалом / Т.Н. Корнеева // Современные проблемы региональной экономики, управления и юриспруденции: труды международной научно-практической конференции. - Мурманск: Изд-во Мурм. гос. технич. ун-та, 2008. - С. 245-249.

...