Державне регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРУКТУРНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Спеціальність: Управління державною економікою

Кахович Олена Олександрівна

КИЇВ, 2010 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вихід економіки України з кризи вимагає кардинального перегляду основ державного управління, а також структурної трансформації як національної економіки в цілому, так і зміни структури інвестицій в окремих її галузях.

Попередні механізми капіталізації національних заощаджень були зруйновані, тоді як нові, адекватні сучасним принципам ринкової економіки так і не склалися повністю. Втрата державного контролю за інвестиційними процесами, пасивна участь у них державних органів призвели до некерованості й неефективності процесу розподілу інвестицій з погляду формування сучасної структури економіки та її функціонування на інноваційних та інвестиційних засадах.

У даних умовах зростає потреба в державному регулюванні процесу структурно-інвестиційних перетворень в економіці України, її стабілізації, які значною мірою залежать від кардинальної зміни структурно-інвестиційної політики на макро-, мікро- і мезорівні.

Вагомий внесок у дослідження проблем структурної перебудови економіки зробили вітчизняні та зарубіжні вчені, а саме: О. Алимов, С. Біла, Д. Бондаренко, М. Бутко, О. Веклич, Н. Волков, В. Геєць, Б. Данилишин, О. Дацій, С. Єрохін, К. Жадько, О. Кондрашов, Б. Кваснюк, Н.Кричигина, І. Крючкова, А. Льюїс, Г. Марковіц, А Мартинов, М. Міллер, В. Папп, Ю. Пащенко, Г. Рейніс, Р. Соболь, О. Суходоля, Л. Туроу, А. Федорищева, Ф. Хайек, В. Чижова, А. Чухно, У. Шарп, Ч. Шультц та ін.

При всій важливості проведених досліджень подальшого розвитку потребують такі питання, як: встановлення можливостей державного регулювання структурно-інвестиційної політики і пріоритетних напрямів її розвитку, опрацювання методичних підходів до розробки стратегії структурно-інвестиційної політики держави у взаємозв'язку з можливим станом інвестиційного циклу, удосконалення системи державного регулювання структурно-інвестиційної політики, розробка принципів формування структурно-інвестиційної політики, розробка стратегії підвищення ефективності реалізації структурно-інвестиційної політики. Необхідність узагальнень теоретичних засад і розробки практичних пропозицій щодо удосконалення державного регулювання структурно-інвестиційної політики зумовили вибір мети та завдань дисертаційної роботи. Дисертаційна робота виконана відповідно до наукової теми Академії муніципального управління «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (номер державної реєстрації 0108U008164). Внесок автора полягає в удосконаленні системи державного регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методичне обґрунтування та розробка практичних пропозицій щодо удосконалення державного регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні.

Для досягнення поставленої мети було визначено та вирішено наступні завдання:

- проаналізувати стан досліджень теорії та практики формування державної структурно-інвестиційної політики й визначити її особливості, що враховуються сучасною науковою галуззю «Державне управління»;

- визначити сутність структурно-інвестиційної політики на основі дослідження структурних та інвестиційних зрушень;

- дослідити особливості системи структурно-інвестиційної політики держави в сучасних умовах;

- встановити можливості державного регулювання структурно-інвестиційної політики на регіональному рівні та пріоритетні напрями її розвитку;

- розробити та обґрунтувати методичний підхід до розробки стратегії структурно-інвестиційної політики держави у взаємозв'язку з можливим станом інвестиційного циклу;

- проаналізувати інституційне та нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні;

- проаналізувати структурно-інвестиційні зрушення в національній економіці;

- визначити засоби та розробити принципи формування структурно-інвестиційної політики в Україні;

- розробити підходи до стратегії підвищення ефективності реалізації структурно-інвестиційної політики.

Об'єктом дослідження є структурно-інвестиційні зрушення в економіці України.

Предметом дослідження є система державного регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні.

Методи дослідження. У процесі роботи застосовувалися: абстрактно-логічний - для узагальнення теоретичних засад державного регулювання структурно-інвестиційної політики, аналізу і синтезу - для дослідження державного регулювання структурно-інвестиційної політики, декомпозиції - з метою розробки практичних пропозицій щодо удосконалення державного регулювання структурно-інвестиційної політики, монографічний, порівняльний та ін.

Нормативною базою роботи є Конституція України, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Дослідну базу дисертації становили статистичні дані Державного комітету статистики України, Дніпропетровського обласного управління статистики, матеріали первинного обліку та статистичної звітності промислових підприємств Дніпропетровська, наукові й аналітичні розробки автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному.

Вперше: розроблено та обґрунтовано методичний підхід до розробки стратегії структурно-інвестиційної політики держави у взаємозв'язку з можливим станом інвестиційного циклу, а саме: в зростаючій стадії інвестиційного циклу та його найвищій точці повинна здійснюватись стратегія стабілізації держави, у спадній стадії інвестиційного циклу та в найнижчій точці - антикризова стратегія держави.

Удосконалено:

- систему державного регулювання структурно-інвестиційної політики в сучасних умовах шляхом обґрунтування її цілей на двох рівнях (розвиток виробничих та технологічних ринків, інституціональної структури економіки, удосконалення галузевих і міжгалузевих пропорцій) та завдань (формування механізмів селекції ефективних стратегій підприємств, сприяння процесам виникнення та закріплення інституцій - асоціацій, холдингів, формування інституту стратегічних власників);

- принципи формування структурно-інвестиційної політики, а саме: орієнтація на попит при виділенні прямих державних інвестицій, селективна підтримка об'єктів інвестиційного призначення, реалізація пріоритетних напрямів у межах державних програм, законодавча забезпеченість інвестиційної діяльності, ресурсозабезпечення та ресурсозбереження, гарантія національної безпеки, поєднання інвестиційної активності та інноваційної спрямованості, диференційованість структурно-інвестиційної політики;

- стратегію відбору інвестиційних проектів шляхом введення двох принципів: перший - розширення діапазону пріоритетів відбору інвестиційних проектів у часі, другий - пропорційність співвідношення в інвестиційній програмі швидкоокупних та стратегічних проектів, що забезпечить підвищення ефективності державного регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні.

Набули подальшого розвитку:

- тлумачення сутності структурно-інвестиційної політики як системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом інвестування відповідних галузей, регіонів і підприємств на основі суспільних та індивідуальних потреб з урахуванням прогресивних зрушень;

- процес формування регіонального структурно-інвестиційного розвитку в межах оцінки можливостей державного регулювання структурно-інвестиційної політики і векторів її розвитку в напрямах формування інвестиційного потенціалу регіону, розвитку страхування недержавних інвестицій, на відміну від прямого використання бюджетних коштів, забезпечення державних гарантій на місцях, закріплення позицій національних виробників на світовому та внутрішньому ринках.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження використані при підготовці Програм стабілізації та регіонального розвитку Дніпропетровської області в напрямах: створення економічних стимулів та інституційного режиму для заохочення й ефективного використання інвестицій, формування динамічної інформаційної інфраструктури та конкурентного інвестиційного сектора (довідка №9-2/189 від 15.01.2010 р.).

Пропозиції щодо підвищення ролі державного управління в структурних трансформаціях та розробки інвестиційної стратегії економічного розвитку використані Міністерством промислової політики України (довідка №81-725/1-5 від 10.01.2010 р.).

Запропоновані в дисертаційній роботі теоретичні положення використані в навчальному процесі Академії муніципального управління при розробці програм навчальних курсів з державного управління та державного регулювання економіки, економічної теорії, інституціональної економіки (довідка №145 від 23.01.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею. Усі результати, сформульовані висновки, методичні положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях автора.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень пройшли обговорення та знайшли схвалення на науково-практичних конференціях: «Євроiнтеграційний вибір України та проблеми макроекономіки» (Дніпропетровськ, 2007), «Актуальні проблеми економічної безпеки та митної політики України» (м. Дніпропетровськ, 2008), «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (м. Київ, 2009), «Фінансово-бюджетна політика в контексті соціального розвитку регіонів» (м. Дніпропетровськ, 2009), «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (м. Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 17 наукових працях, загальним обсягом 6,8 обл. - вид. арк., у тому числі у 8 статтях в наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Її викладено на 198 сторінках, з яких 176 с. - основна частина, у т.ч. 25 рисунків розміщено на 20 стор. та 4 таблиці на 4 стор. Додатки розміщено на 3 стор. Список використаних джерел із 190 найменувань розміщений на 18 стор.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан питання, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів, наведено дані щодо апробації одержаних результатів та їх опублікування.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи державного регулювання структурно-інвестиційної політики» проаналізовано стан досліджень теорії та практики формування державної структурно-інвестиційної політики й визначено її особливості, що враховуються сучасною науковою галуззю «Державне управління», досліджено структурні та інвестиційні зрушення, які є основою формування структурно-інвестиційної політики, досліджено особливості системи структурно-інвестиційної політики держави в сучасних умовах, встановлено можливості державного регулювання структурно-інвестиційної політики на регіональному рівні та пріоритетні напрями її розвитку.

Вітчизняні вчені погоджуються з тим, що структурний розвиток України не відповідає найважливішим загальносвітовим тенденціям, і наголошують на необхідності виправлення даних невідповідностей.

Д.О. Бондаренко визначає структурно-інвестиційну політику через пряму участь держави в інвестиційній діяльності.

Л. Туроу стверджує, що структурно-інвестиційна політика окреслює загальні контури стратегії, направленої на максимізацію економічного зростання та протистояння іноземній конкуренції.

Необхідність державного регулювання структурно-інвестиційної політики підтримують багато вчених, а саме: С.О. Біла. В.Є. Геєць, О.М. Кондрашов, А.А. Чухно. Зокрема, О.О. Беляєв, А.С. Бебело, М.І. Диба виступають прибічниками активної структурно-інвестиційної політики, визначаючи низку її пріоритетів, серед яких інтенсивна підтримка конкурентоспроможних на світовому ринку галузей та виробництв, налагодження виробничої та соціальної інфраструктури.

М.П. Бутко збалансований розвиток національної економіки розглядає через ефективне використання наявних внутрішніх та залучення зовнішніх ресурсів, причому вчений наголошує на необхідності структурної перебудови шляхом пріоритетного розвитку тих галузей і підприємств, які зможуть виробляти конкурентоспроможну продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

О.В. Коломицева наголошує на необхідності структурної перебудови національної економіки в регіональному розрізі.

Б.М. Данилишин та В. Чижова одним з визначальних факторів структурної перебудови національної економіки визначають активізацію науково-інноваційної діяльності. Відомі зарубіжні вчені, такі як А. Льюїс та Г. Рейніс, наголошують на необхідності послідовних змін в економічній, індустріальній та інституціональній структурах. Г. Марковіц, У. Шарп, М. Міллер, Ф. Хайек оптимальну структуру економіки вбачають у діяльності фінансових ринків та регулюванні грошово-кредитного механізму.

Сучасний стан розвитку вимагає кардинального перегляду державного управління, а також всеохоплюючої структурної трансформації як національної економіки в цілому, так і зміни структури економіки окремих галузей, регіонів та підприємств. Потрібне досягнення відповідності між структурою економіки і структурою інвестицій.

Для сучасної економічної системи України з інституціональної точки зору по відношенню до формування структурно-інвестиційної політики характерні наступні ознаки:

- держава безпосередньо та опосередковано залишається найбільшим економічним агентом. Вона контролює виробничі ресурси: землю, надра, частину виробничих потужностей у промисловості на державних підприємствах та підприємствах змішаної форми власності;

- інституціональний вакуум. Деякі ринкові інститути взагалі не представлені в сучасній економіці України чи представлені дуже слабко: приватна власність на землю, надра та їх ринковий обіг, функціонування фондового ринку, ринкові санкції за неефективність (банкрутства).

Сучасна економічна система України включає суперечливий набір інститутів. До того ж наявні ринкові інститути розвинуті недостатньо, що, в цілому, негативно впливає на формування структурно-інвестиційної політики. Слабкість ринкових інститутів породжує гостру інвестиційну кризу, без подолання якої неможливий вихід із загальної кризи.

Кризовий стан інвестиційної сфери викликаний незавершеністю реформ відносин власності, виходом держави з інвестиційної сфери та низькими інвестиційними можливостями недержавної фінансової системи.

Для переходу економіки України до стійкого зростання необхідним є проведення активної державної структурно-інвестиційної політики як на державному, так і на регіональному рівні.

Структурно-інвестиційною політикою є система заходів, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом інвестування відповідних галузей, регіонів, підприємств на основі суспільних та індивідуальних потреб, з урахуванням прогресивних зрушень у науці, техніці та нових технологій. Досліджено систему державного регулювання структурно-інвестиційної політики в сучасних умовах.

Структурно-інвестиційна політика є одним з найбільш проблемних напрямів економічної політики, адже вона пов'язана з активними заходами та діями держави. Визначено цілі структурно-інвестиційної політики двох рівнів: цілі першого рівня - розвиток виробничих, технологічних ринків й інституціональної структури економіки: створення соціально-орієнтованої, високоефективної та конкурентоспроможної ринкової економіки, що динамічно розвивається в умовах тісних світогосподарських зв'язків, забезпечення економічної невразливості та економічної безпеки. Цілі другого рівня - удосконалення галузевих і міжгалузевих пропорцій: захист трансакційних виробництв, що переживають тривалі кризи, та державна підтримка національних лідерів у нових наукоємних галузях.

Головні завдання державного регулювання структурно-інвестиційної політики мають містити: формування інструментів селекції ефективних стратегій підприємств, у першу чергу, за рахунок розвитку цивілізованого інституту ринку, розвитку конкурентного господарського середовища, стимулювання технологічних нововведень, сприяння процесам виникнення та закріплення інституцій - асоціацій, холдингів, формування інституту стратегічних власників. Перспективною і загальновизнаною є форма ФПГ, яка дозволяє уникнути тривалого процесу консолідації контрольного пакету акцій, має чітко визначені та значні пільги для реалізації стратегії групи, створюється під регіональні чи державні гарантії.

Сучасна структурна політика на рівні регіонів України заснована на новій парадигмі їх саморозвитку з урахуванням інтересів та покладанням відповідальності на місцеві органи влади. Визначено необхідність державного регулювання процесу структурно-інвестиційних перетворень в Україні, стабілізації її економіки, які значною мірою залежать від кардинальної зміни структурно-інвестиційної політики на макро-, мікро- і мезорівні. Можливість подолання кризи в даний час все більше пов'язана зі значним нарощуванням інвестиційної активності не стільки в центрі, скільки в регіонах, зі створенням передумов для ефективного використання та регулювання інвестицій.

Визначено, що процес формування регіонального структурно-інвестиційного розвитку в межах оцінки можливостей державного регулювання структурно-інвестиційної політики має містити наступні елементи. Перший - розробка структурно-інвестиційної концепції регіону. Другий елемент - це розробка напрямів структурно-інвестиційної політики. Серед основних положень структурно-інвестиційної концепції регіону виокремлено наступні: реалізація спеціального комплексу заходів, що спрямований на спонукання до інвестицій підприємств реального сектора економіки, підтримка підприємств за рахунок засобів централізованих інвестицій шляхом кредитування на платній, поворотній та конкурсній основі, розширення практики спільного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів із залученням іноземного капіталу, посилення структурно-інвестиційної спрямованості бюджетної політики із дотриманням принципу розумної достатності на інших напрямах витрат, розвиток системи необхідних гарантій щодо забезпечення надійності внесків населення, послідовне зміщення акцентів політики приватизації з фіскальних завдань поповнення дохідної частини бюджету на реструктуризацію виробництва та підтримку перспективних інвестиційних проектів.

Визначено напрями структурно-інвестиційної політики, до яких належать: вибіркове часткове фінансування проектів, що пройшли експертизу і відібрані на конкурсній основі, страхування ризиків недержавних інвесторів, встановлення пільг інвесторам з метою стимулювання децентралізованих капітальних інвестицій, збільшення частки зовнішньоекономічних ресурсів у регіональних інвестиціях.

У другому розділі «Аналіз державного регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні» розроблено та обґрунтовано методичний підхід до розробки стратегії інвестиційної політики держави у взаємозв'язку з можливим станом інвестиційного циклу, проаналізовано інституційне та нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні, проаналізовано структурно-інвестиційні зрушення в національній економіці. На основі аналізу досвіду зарубіжних країн визначено, що в сучасних умовах посилюються процеси децентралізації. З урахуванням кризових умов розвитку України, для оцінки інвестиційного клімату кожного окремого регіону при проведенні структурно-інвестиційної політики пропонується визначати стадію інвестиційного циклу. Пропонується розрізняти наступний стан інвестиційного циклу.

У межах аналізу зарубіжного досвіду державного регулювання структурно-інвестиційної політики виокремлено наступні найбільш характерні типи відтворення в регіоні. Розширений тип відтворення свідчить про сприятливий інвестиційний клімат. Звужене відтворення значно складніше оцінити однозначно, адже воно може мати тимчасовий характер. Деградаційний тип відтворення свідчить про низьку ефективність використання ресурсного потенціалу.

Запропонована стратегія структурно-інвестиційної політики та відповідні заходи держави. При розширеному відтворенні в зростаючій стадії інвестиційного циклу і його найвищий точці слід застосовувати стратегію стабілізації. При звуженому відтворенні у спадній стадії циклу і деградаційному відтворенні в найнижчій точці інвестиційного циклу треба застосовувати антикризову стратегію держави.

Проведено аналіз основних інститутів, що забезпечують інвестиційну діяльність в Україні, а саме: Національного банку України, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державного агентства України з інвестицій та інновацій. Визначено, що важливу роль в організації управління інвестиційним процесом в Україні відіграють і недержавні організації.

Встановлено, що нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні, незважаючи на значну кількість ініціатив, все ще залишається недосконалим. Насамперед, це визначається частими змінами та великою кількістю законодавчих актів та нормативних документів, виданих різними органами та гілками влади, що суттєво ускладнює орієнтування користувачів. Визначено, що неврегульованими залишаються питання виділення та обігу землі, зокрема наявність мораторію на продаж землі, що зумовлює відсутність в Україні ринку землі як такого, а також нормативних і адміністративних перешкод із виділенням земельних ділянок під інвестиційні проекти. Потрібно реформувати дозвільну систему з питань полегшення процедур, пов'язаних із початком та закінченням підприємницької діяльності, спрощення механізму отримання дозволів і ліцензій та зменшення їх кількості до необхідного мінімуму, забезпечення чіткості та прозорості системи перевірок. Система нарахування та стягнення податків і зборів в України є ускладненою і накладає помітне навантаження на підприємницьку діяльність. Фондовий ринок в Україні перебуває лише на початковій стадії розвитку. Наявні його елементи ще не об'єднані у стабільно діючу систему, відсутня надійна та сучасна клірингова система, система розкриття інформації, неврегульовані деякі аспекти діяльності акціонерних товариств, що уповільнює прихід стратегічних та портфельних інвесторів на ринок. Визначено, що скорочення інвестиційної діяльності в Україні призвело до падіння місткості внутрішнього ринку, суттєво погіршило його кон'юнктуру, а не інвестування економіки, в цілому, створює негативний мультиплікативний ефект, що має наслідком додатковий спад виробництва. З'ясовано, що ринкові форми інвестування розвинуті дуже слабко. Банки вкладають свої кошти здебільшого в проекти з незначним терміном окупності, кредити призначаються на поповнення нестачі власних оборотних засобів, а проекти з реконструкції підприємств, оновлення основних фондів, кредитні організації їх не цікавлять, бо вони потребують внесків на довгострокову перспективу. Таким чином, інші групи інвесторів не в змозі повністю компенсувати згортання діяльності держави у цій сфері, оскільки капіталомісткі проекти, які, як правило, бере на себе держава, є непривабливими з погляду окупності для окремо взятих інвесторів.

Встановлено, що деформації в структурі економіки, насамперед у галузевій, зумовили перерозподіл інвестиційних засобів на користь експорто-орієнтованих галузей за рахунок інших, орієнтованих на внутрішній ринок. Найбільшу частку традиційно займає гірничо-металургійний комплекс - 53%, на машинобудування припадає лише 22% інвестицій.

Відбувається деградація виробничого потенціалу та, як і раніше, зберігається низька частка високотехнологічних підприємств. У реальному секторі економічної системи України відбувається збільшення частки ресурсо- й енергоємних галузей, посилюється паливно-енергетична й сировинна орієнтація промислового виробництва.

Низькою залишається частка видів промислової діяльності, які зорієнтовані переважно на випуск продукції кінцевого споживання. Виявилося, багато підприємств реального сектора не в змозі сприйняти додаткові інвестиційно-фінансові вливання, насамперед, через відсутність ефективних інвестиційних проектів. Загальний рівень зносу основних засобів промисловості становить 61,9%, що потребує постійного інвестиційного «живлення». Рівень рентабельності більшості промислових підприємств нижчий від вартості банківських кредитних ресурсів, що звужує можливості реалізації процесів модернізації виробництва. Встановлено, що промисловий комплекс має сировинну спрямованість, це наочно відображається в зміні товарної структури зовнішньої торгівлі, найбільшу питому вагу в якій традиційно займає металургійна промисловість.

Більшість продукції промисловості є неконкурентоспроможною на світовому ринку й експортується переважно на традиційні ринки країн СНД та країн «третього світу».

У третьому розділі «Удосконалення державного регулювання структурно-інвестиційної політики України» визначено засоби державного управління структурно-інвестиційною політикою, розроблено принципи формування структурно-інвестиційної політики, розроблено стратегію підвищення ефективності реалізації структурно-інвестиційної політики.

Визначено, що структурно-інвестиційна перебудова економіки потребує створення системи управління даним процесом в межах визначення засобів її реалізації на ринковому, виробничо-технологічному та інституційному структурних рівнях.

При визначенні засобів здійснення структурно-інвестиційної політики в системі державного управління запропоновано враховувати: соціально-економічну політику держави, зовнішньоекономічну політику держави, фінансову політику (податково-бюджетну і фінансово-кредитну), політику раціонального природокористування і охорони довкілля.

Структурно-інвестиційна політика визначає не лише орієнтири і пріоритети для створення більш ефективної структури, але й містить ефективні методи впливу на процес руху від старої структури до нової, являючи собою кумулятивний підсумок: по-перше, оптимізації структурних аспектів економічного зростання, які дозволяють використовувати структурно-інвестиційну політику як інструмент досягнення оптимальних для сучасного рівня розвитку макропоказників функціонування національної економіки, по-друге, аналізу і оцінки наслідків не лише сформованих, але й передбачуваних структурних змін в умовах функціонування економічної системи і їх врахування в практиці державного управління, по-третє, формування відповідного економічного середовища і системи відтворення, максимально орієнтованої на підтримку пропорційності та рівноважного стану економіки. Розроблено наступні принципи формування структурно-інвестиційної політики, дотримання яких дозволить забезпечити соціально-орієнтований напрям розвитку національної економіки:

- принцип селективної підтримки об'єктів інвестиційного призначення. В умовах гострої обмеженості ресурсів необхідно здійснювати селективну підтримку, причому не окремих галузей, а окремих груп машин й обладнання, інвестиційне призначення слід орієнтувати на освоєння тих інновацій, які формують ядро п'ятого технологічного укладу, а також на першочергову підтримку інноваційних проектів за тими напрямами, за якими держава займає провідне місце;

- принцип орієнтації на попит при виділенні прямих державних інвестицій передбачає, що основою для надання, збільшення або зменшення обсягу прямих державних інвестицій має бути попит на продукцію, що виробляється на основі пріоритетних технологій;

- принцип реалізації пріоритетних напрямів у межах державних програм. Кожний пріоритетний напрям повинен реалізуватися в державних програмах. Централізація державних коштів у бюджеті сприяє нарощуванню інвестиційного потенціалу економічного розвитку, адже приватний власник неспроможний ефективно регулювати обсяги поточних інвестицій;

- принцип законодавчої забезпеченості інвестиційної діяльності. Недостатнє законодавче забезпечення інвестиційного процесу є однією з основних причин, що стримують надходження інвестицій в економіку. Найважливішою правовою проблемою є проблема гарантій прав власності, особливо реального забезпечення приватної власності. Неприйняття проектів законів, зокрема «Податкового кодексу України», «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про іноземні інвестиції», «Про акціонерні і пайові інвестиційні фонди», «Про захист прав громадян на ринку цінних паперів», «Про концесійні угоди, укладені з українськими та іноземними інвесторами», в яких зроблено акцент на приватних інвестиціях, а також передбачаються важливі нормативи, що регулюватимуть відносини власності, - перешкоджає залученню інвестицій. Невідкладним питанням є опрацювання і прийняття «Стимулювання інвестицій в економіку України» як важливого документа, що визначатиме напрями виходу економіки країни з інвестиційної кризи й активізації інвестиційної діяльності;

- принцип ресурсозабезпечення та ресурсозбереження передбачає необхідність підтримки як на державному, так і на регіональному рівнях інноваційно-інвестиційних проектів освоєння ресурсозберігаючих технологій, переробки відходів, створення екологічних об'єктів і систем екомоніторингу;

- принцип гарантії національної безпеки. Важливим чинником економічної безпеки України має стати кредитно-фінансовий сектор, нормальне функціонування якого є визначальним у процесі нагромадження капіталу й структурних реформ, технологічних змін та економічного зростання. Для підвищення рівня інвестиційної безпеки держави доцільно створити у структурі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України єдиний банк даних щодо іноземних інвестицій на вітчизняних підприємствах і запропонованих їм інвестиційних проектів. Крім того, потрібна інфраструктура державного стимулювання інвестицій, яка забезпечить проектування й експертизу інвестиційних проектів, надання надійних банківських гарантій страхування ризиків при реалізації виробничих програм і відповідне інформаційно-консалтинговий супровід;

- принцип поєднання інвестиційної активності та інноваційної спрямованості. Система державного регулювання України має ґрунтуватися на поєднанні інвестиційної активності, породжуваної ринком, та інноваційної спрямованості держави, здатної забезпечити структурну перебудову на інноваційних засадах;

- принцип диференційованості структурно-інвестиційної політики передбачає необхідність розробки типових схем структурно-інвестиційної політики до відповідних фаз розвитку економіки. У фазі кризи держава має надавати підтримку перспективним виробництвам і спрямовувати інвестиції на розвиток інфраструктури. У фазі пожвавлення з'являється потреба в підтримці базисних інновацій. У фазах піднесення і стабільного розвитку необхідно мінімізувати пряме втручання держави в інвестиційний процес, реалізовувати заходи запобігання інвестиційному «перегріву» економіки.

Дотримання запропонованих принципів при формуванні структурно-інвестиційної політики дозволить забезпечити утвердження соціально-орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку національної економіки. Визначено, що головною формою реалізації інвестиційної політики є інвестиційні програми, які містять інформацію про інвестиційні проекти з вказівкою обсягів капітальних інвестицій, тривалості інвестиційного циклу, ефективності.

З'ясовано, що основними завданнями інвестиційної політики держави стають безпосередня її участь у капітальних інвестиціях і формування сприятливого середовища для зростання інвестиційної активності, надання підтримки підприємствам «життєзабезпечення», об'єктам соціальної сфери заохочення приватних інвестицій у пріоритетні сфери розвитку виробництва. Господарська практика висуває проблему вибору кращого варіанта інвестиційних вкладень. Встановлено, що в регіоні порядок управління інвестиціями являє собою двоповерхову схему розгляду і відбору інвестиційних проектів, і має ряд недоліків: по-перше, відсутня чітко виражена схема управління інвестиціями, яка комплексно відображала б взаємодію регіональних інститутів влади і економічних суб'єктів інвестиційної діяльності, по-друге, в чинних програмних документах Дніпропетровської області з питань інвестування чітко не означена стратегія відбору проектів, по-третє, відсутня єдина схема розрахунку ефективності інвестиційних проектів, по-четверте, не розв'язується проблема складного пошуку інвестора, який має довгострокові інвестиційні ресурси, які необхідні економіці регіону, по-п'яте, чинні критерії та пріоритети часто ускладнюють процедуру відбору інвестиційних проектів й іноді мають неформалізований характер. Стратегію відбору інвестиційних проектів пропонується будувати на основі двох принципів: перший - розширення діапазону пріоритетів відбору інвестиційних проектів у часі в міру накопичення інвестиційного потенціалу. Застосування першого принципу відбору інвестиційних проектів дозволить сформувати інвестиційний потенціал області шляхом здійснення переважно короткострокового інвестування і внаслідок цього максимізувати кількість проектів інвестиційної програми. Другий принцип - пропорційність співвідношення в інвестиційній програмі швидкоокупних та стратегічних проектів - дещо доповнює перший принцип. При формуванні інвестиційних програм для підвищення ефективності реалізації структурно-інвестиційної політики України необхідно визначити співвідношення короткострокових і довгострокових інвестиційних проектів на кожному етапі реалізації структурно-інвестиційної політики регіону.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретико-методичне обґрунтування і удосконалення державного регулювання структурно-інвестиційної політики в Україні. На підставі отриманих результатів дослідження сформульовані наступні висновки:

1. Проаналізовано стан досліджень теорії та практики формування державної структурно-інвестиційної політики, що створюють підстави для переосмислення підходу до оцінки державного регулювання структурно-інвестиційної політики. Наявні публікації зарубіжних та вітчизняних учених висвітлюють переважно загальноприйняті на сучасному етапі теорії структурного розвитку як в цілому економіки України, так і окремих її галузей, а також є теоретичною основою більшості моделей прямої участі держави в інвестиційній діяльності без урахування діалектичного взаємозв'язку максимізації економічного зростання та протистояння іноземній конкуренції в сучасних економічних умовах. Цим зумовлюється необхідність подальших досліджень з виявлення тенденцій державної структурно-інвестиційної політики в аспекті еволюційних процесів економічної конкуренції з урахуванням теоретичних здобутків і практичного досвіду зарубіжних країн;

2. Визначено, що для переходу економіки України до стійкого зростання необхідним є проведення активної структурно-інвестиційної політики як на державному, так і на регіональному рівні. Структурно-інвестиційна політика в сучасних умовах має визначатися як система заходів, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва шляхом інвестування відповідних галузей, регіонів і підприємств на основі суспільних та індивідуальних потреб, з урахуванням прогресивних зрушень в науці, техніці та нових технологіях;

3. На підставі досліджень системи державного регулювання структурно-інвестиційної політики в сучасних умовах встановлено, що вона безпосередньо пов'язана з умовами державного регулювання економіки. Визначено цілі структурно-інвестиційної політики двох рівнів: розвиток виробничих та технологічних ринків й інституціональної структури економіки, удосконалення галузевих і міжгалузевих пропорцій. Головними її завданнями є: формування механізмів селекції ефективних стратегій підприємств, сприяння процесам виникнення та закріплення інституцій - асоціацій, холдингів, формування інституту стратегічних власників;

4. Визначено, що процес формування регіонального структурно-інвестиційного розвитку в межах оцінки можливостей державного регулювання структурно-інвестиційної політики і вибору напрямів її розвитку має містити наступні елементи. Перший - розробка структурно-інвестиційної концепції регіону. Другий елемент - це розробка напрямів структурно-інвестиційної політики. Реалізація такої політики дозволить сформувати інвестиційний потенціал регіону, буде сприяти розвитку страхування недержавних інвестицій, на відміну від прямого використання бюджетних коштів, забезпечить державні гарантії на місцях, закріплення позицій національних виробників на світовому та внутрішньому ринках;

5. Проведений аналіз досвіду зарубіжних країн свідчить про посилення процесів децентралізації. В цих умовах початковим елементом формування структурно-інвестиційної політики держави є розробка її стратегії у взаємозв'язку зі станом інвестиційного циклу. В зростаючій стадії інвестиційного циклу та його найвищій точці визначено розширений тип відтворення, за якого повинна здійснюватись стратегія стабілізації держави. У спадній стадії циклу при звуженому відтворенні та в найнижчій точці інвестиційного циклу в умовах деградаційного розвитку повинна здійснюватись антикризова стратегія держави;

6. На основі проведеного аналізу інституційного та нормативно-правового регулювання інвестиційної діяльності встановлено, що важливу роль в організації управління інвестиційним процесом відіграють як державні інститути, так і недержавні організації. Визначено, що нормативно-правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні, незважаючи на значну кількість ініціатив, все ще залишається недосконалим. Відзначаються часті зміни, велика кількість законодавчих актів та нормативних документів, що суттєво ускладнює орієнтування користувачів. Це накладає помітне навантаження на підприємницьку діяльність та розвиток фондового ринку в Україні. Відсутня надійна та сучасна клірингова система, система розкриття інформації, неврегульовані деякі аспекти діяльності акціонерних товариств, що уповільнюють вихід стратегічних та портфельних інвесторів на ринок;

7. Визначено, що економіка України структурно розбалансована. Особливо деформованим в сучасних кризових умовах є промисловий комплекс, диспропорції якого зумовлюють деформації в структурі інвестицій. Встановлено, що перекоси в структурі національної економіки, насамперед у галузевій, зумовили перерозподіл інвестиційних засобів на користь експорто-орієнтованих галузей за рахунок інших, орієнтованих на внутрішній ринок. У реальному секторі економічної системи України відбувається збільшення частки ресурсо- й енергоємних галузей, посилюється паливно-енергетична й сировинна орієнтація промислового виробництва;

8. Визначено, що структурно-інвестиційна перебудова економіки потребує створення системи управління даним процесом у межах державної структурно-інвестиційної політики шляхом визначення способів її реалізації на ринковому, виробничо-технологічному та інституційному структурних рівнях. Відповідно до цього принципами формування структурно-інвестиційної політики України повинні стати: орієнтація на попит при виділенні прямих державних інвестицій, селективна підтримка об'єктів інвестиційного призначення, реалізація пріоритетних напрямів у межах державних програм, законодавча забезпеченість інвестиційної діяльності, ресурсозабезпечення та ресурсозбереження, гарантія національної безпеки, поєднання інвестиційної активності та інноваційної спрямованості, диференційованість структурно-інвестиційної політики. Дотримання цих принципів дозволить забезпечити утвердження соціально-орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку національної економіки;

9. Запропоновано принципи, на яких має будуватися стратегія відбору інвестиційних проектів у межах інвестиційної програми регіону. Першим принципом є розширення діапазону пріоритетів відбору інвестиційних проектів у часі в міру накопичення інвестиційного потенціалу. Другим є пропорційність співвідношення в інвестиційній програмі швидкоокупних та стратегічних проектів. Застосування цих принципів дозволяє сформувати інвестиційний потенціал регіону шляхом здійснення переважно короткострокового інвестування і внаслідок цього максимізації кількості проектів інвестиційної програми. У довгостроковій перспективі пропонується визначати співвідношення короткострокових і довгострокових інвестиційних проектів на кожному етапі реалізації структурно-інвестиційної політики держави. З розвитком економіки України частка довгострокових інвестиційних проектів повинна збільшуватись.

інвестиційний держава економіка

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кахович О.О. Державне управління інвестиційними ресурсами в Україні / О.О. Кахович // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» (зб. наук. пр.) / (За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка). Вип. 1/2010. Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2010. - С. 196-204.

2. Кахович О.О. Забезпечення ефективності приватного власника в умовах оптимальної структурно-інвестиційної політики / О.О. Кахович // Економіка та держава. - 2010. - №4. - С. 105-107.

3. Кахович О.О. Зарубіжний досвід державного регулювання структурно-інвестиційної політики / О.О. Кахович // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №2. - С. 59-63.

4. Кахович О.О. Застосування системного підходу при розробці структурно-інвестиційної політики регіону // (Електронний ресурс) / О.О. Кахович // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2009. - №3.

5. Кахович О.О. Особливості формування структурно-інвестиційної політики України / О.О. Кахович // Економіка та держава. - 2009. - №11. - С. 178-181.

6. Кахович О.О. Підвищення ефективності реалізації структурно-інвестиційної політики / О.О. Кахович // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №3. - С. 7-11.

7. Кахович О.О. Система управління регіональною інвестиційною політикою / О.О. Кахович // Економіка та держава. - 2010. - №3. - С. 111-113.

8. Кахович О.О. Структурно-інвестиційна політика в системі державного регулювання економіки на етапі становлення і розвитку ринкового господарства / О.О. Кахович // Науковий вісник Академії муніципального управління: Серія «Управління» зб. наук. пр. / За заг. ред. В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка. Вип. 4 (6). Державне управління та місцеве самоврядування. - К.: ВПЦ АМУ, 2009. - С. 239-247.

9. Кахович О.О. Конкурентоспроможність регіону: сутність та складові / О.О. Кахович // Економіка: проблеми теорії та практики (зб. наук. пр.) Вип. 248: в 6 т. - Т. ІІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. - С. 498-503.

10. Кахович О.О. Комплексний підхід до державної структурно-інвестиційної політики / О.О. Кахович // Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіонів України: всеукр. наук. практ. Інтернет-конф.,16-26 листопада 2009 р.: тези допов.: у 2 т. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2009. - Т. І. - С. 187-189.

11. Кахович О.О. Маркетингове управління конкурентоспроможністю регіону / О.О. Кахович // Materialy IV Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji „Naukowym progres na robiezy tysiacleci - 2008”. - Tym 3. Ekonomiczne nauki. Przemysl: Nauka i studia - str. 8-10.

12. Кахович О.О. Необхідність активізації міжрегіональної економічної інтеграції / О.О. Кахович // Митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі: міжнар. наук. практ. конф., 27 березня 2009 р.: тези допов. - Дніпропетровськ: АМСУ, 2009. - С. 161-162.

13. Кахович О.О. Необхідність ефективного менеджменту в умовах НТП / О.О. Кахович // Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління: міжнар. конф., 24-27 березня 2004 р.: матеріали конф. - Київ: Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2004. - С. 48-49.

14. Кахович О.О. Процес формування структурно-інвестиційної політики / О.О. Кахович // Інституційна природа ринкових трансформацій: міжнар. наук. практ. конф., 15-16 жовтня 2009 р.: матеріали конф. - Чернівці: ДрукАрт, 2009. - С. 43-45.

15. Кахович О.О. Регіональна політика як інструмент захисту економічних інтересів держави / О.О. Кахович // Актуальні проблеми економічної безпеки та митної політики України: міжнар. наук. практ. конф., 17 жовтня 2008 р.: матеріали конф. - Дніпропетровськ: АМСУ, 2008. - С. 165-168.

16. Кахович О.О. Структурно-інвестиційна політика як функція або самостійний напрямок державного регулювання економіки / О.О. Кахович // Стратегія економічного розвитку країн в умовах глобалізації: всеукр. наук. - практ. конф., 26-27 листопада. 2009 р.: матеріали конф.: у 4 т. - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2009. - Т. 2. - С. 49-51.

17. Кахович О.О. Територіальний маркетинг: поняття та необхідність / О.О. Кахович // Євроiнтеграційний вибір України та проблеми макроекономіки: міжвузів. наук. практ. конф., 13 грудня 2007 р.: тези допов. - Дніпропетровськ: ДУЕП, 2007. - С. 63-65.

Размещено на Allbest.ru