Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 334.722.2

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Підвищення прибутковості зерновиробництва в сільськогосподарських підприємствах

08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)

Бардадим Марія Василівна

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботa виконанa в Дніпропетровському державному аграрному університеті.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НААН України Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, проректор з наукової роботи. прибутковість зерно ринок україна

доктор економічних наук, член-кореспондент НААН України Кириленко Іван Григорович, депутат Верховної Ради України;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Компанієць Вікторія Олександрівна, Інститут зернового господарства НААН України, провідний науковий співробітник лабораторії економіки.

Захист відбудеться «29» травня 2010 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 в Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий « 28 » квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Р.М. Миронова.

Загальна характеристика роботи

Вперше:

- визначено що серед внутрішніх факторів впливу на прибутковість головними є: рівень розвитку техніко-людської системи, розміри збиральних площ і менеджмент. Пріоритетним зовнішнім чинником є ринкова складова що охоплює два різних види ринків - засобів виробництва і зерна. Кожний з них впливає на прибутковість зерновиробників: перший через собівартість, другий - ціни реалізації на зерно. Ринки, суб'єктом яких є зерновиробник, розділені в просторі і часі. Спільне в них - диспаритет цін (монопольно високі і монопольно низькі);

- запропоновано здійснювати регулювання обсягів зерна державою через комплексні баланси, що на відміну від існуючих мають включати: 1) складання прогнозних балансів узгодження попиту і пропозиції з метою їх оптимізації; 2) складання звітних балансів про обсяги виробництва і використання продукції; 3) балансовий контроль відповідності попиту пропозиції, їх узгоджених чи прогнозних параметрів з метою усунення розбіжностей (дисбалансів).

Удосконалено:

визначення біопотенціалу зернового виробництва, реальні потреби в зернових України і раціональні напрями їх використання при перевищенні внутрішніх потреб. На цих засадах спростовано тезу, згідно з якою в Україні має місце продовольча безпека по зерну. Відносно “зайвого” зерна визначено, що пріоритетним з національних інтересів є його використання на корм і на цих засадах виключення імпорту м'яса та м'ясних продуктів. Важливим є істотне збільшення обсягів зерна на виробництво біоетанолу, а також і експорт зерна в міру збільшення обсягів його виробництва.

застосування балансового методу регулювання ринку зерна, який дозволяє комплексно з'ясувати важливі тенденції розвитку окремих його сегментів, виявити ризики продовольчого забезпечення населення та своєчасно застосовувати ефективні механізми регуляторного впливу держави.

Набули подальшого розвитку:

визначення оптимального рівня концентрації виробництва зерна за рахунок зосередження його виробництва в сільськогосподарських підприємствах з площами посівів не менше 1000 га. З'ясовано, що в 2008 р. в сільськогосподарських підприємствах України з площею збирання зернових більше 3000 га урожайність вища майже у два рази у порівнянні з групою господарств до 50 га;

напрями вирішення проблеми диспаритету цін щодо зерновиків на обох ринках;

сутність інфраструктури зернового ринку як сукупність видів діяльності, які обслуговують ринкову взаємодію економічних суб'єктів, процес купівлі-продажу зерна і відповідно товарно-грошових потоків;

напрями втручання держави в обмінні та розподільчі процеси на зерновому ринку через удосконалення цінової політики та бюджетної підтримки аграрного сектору.

Практичне значення одержаних результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції за результатами досліджень доведені дисертантом до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути використанні суб'єктами зернового ринку, а також при вивченні економічних дисциплін студентами вищих навчальних закладів.

Науково-методичні розробки автора та рекомендації щодо встановлення резервів та шляхів підвищення прибутковості зерновиробництва сільськогосподарських підприємств знайшли схвалення та використовувалися спеціалістами Головного управління агропромислового розвитку ОДА Дніпропетровської області (довідка № 15-738 від 22.02.2010 р.) та управління сільського господарства РДА Томаківського району Дніпропетровської області (довідка № 87 від 18.02.2010 р.) і ПСП “Агрофірма “Перше Травня” Томаківського району Дніпропетровської області (довідка № 84 від 17.02.2010 р.). Теоретичні положення та пропозиції з проблем формування інфраструктури ринку зерна, цінового паритету між його суб'єктами та державного регулювання запроваджені в навчальний процес і використовуються при викладанні дисциплін: “Економіка АПК”, “Державне регулювання аграрної економіки”, “Основи підприємництва”, “Організація виробництва в сільському господарстві” Дніпропетровського державного аграрного університету (довідка № 9-11-81 від 24.02.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною і завершеною науковою працею здобувача, в якій обґрунтовано методичні підходи до дослідження і прогнозування ринку зерна, а також визначено напрям удосконалення організаційної діяльності його суб'єктів. Основні положення, висновки та пропозиції дисертаційного дослідження є самостійною роботою автора і опубліковані в наукових працях.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися в 2007-2010 роках на наукових семінарах викладацького складу інституту економіки Дніпропетровського державного аграрного університету (м. Дніпропетровськ). Здобувач прийняв участь в міжнародних інтернет - конференціях: «Новости передовой науки - 2010» (София, секція Економіка підприємства, 2010); «Европейская наука ХХI века - 2010» (Пшемишль, секція Економіка підприємств, 2010); «Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2010» (Прага, 2010), «Эффектиные инструменты современных наук 2010» (Прага, 2010).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 2,8 ум. др. арк., з них 6 у наукових фахових виданнях. Одноосібних публікацій - 5.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (130 найменувань). Робота викладена на 180 сторінках комп'ютерного тексту, містить 19 таблиць, 3 рисунки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, методи і методологічні засади, викладено найвагоміші результати, що відображають наукову новизну, визначено практичне значення, наведено дані щодо одержаних результатів.

У першому розділі “Наукові і практичні засади функціонування й розвитку зернового комплексу України” розглянуто сутність зернового виробництва, здійснено теоретичні дослідження з питань визначення його вітчизняного потенціалу, виділено особливості функціонування за період 1991-2008 рр., визначені раціональні обсяги виробництва і структура використання зерна на перспективу.

У ході дослідження розглянуто сутність низки понять, що характеризують виробництво зерна. Обґрунтовано, що найбільш прийнятним на макрорівні є термін “зерновий комплекс”, а на мікрорівні - “зерновиробництво”. Визначено, що до загальновизнаних положень вітчизняних науковців відносяться ті з них, у яких стверджується, що Україна має один із найкращих у світі біопотенціалів (родючі землі і відносно сприятливий клімат) для продуктивного й ефективного функціонування зернового комплексу. За даними науковців, валовий щорічний збір зерна може становити 70-80 млн. т, при врожайності 50-60 ц/га. Використовується він не в повній мірі. У розрахунку на рік за період 2004-2008 рр. цей показник по Україні становив лише 27,0 ц/га, що явно не відповідає біопотенціалу українських земель.

Певною мірою більш низька врожайність зернових в Україні, ніж в інших державах, зумовлена низькою питомою вагою кукурудзи у складі зернових. Але головною причиною є технологічна й технічна відсталість, і особливо недостатнє внесення мінеральних та органічних добрив, недодержання науково обґрунтованих сівозмін тощо. З одного боку, усе це свідчить про наші потенційні втрати, а з іншого, - про великі резерви зростання обсягів зернових на засадах не екстенсивного, а інноваційно-інтенсивного розвитку. Для України з її родючими землями для забезпечення рівня врожайності, наприклад, Німеччини (60-65 ц/га), потрібні набагато менші витрати щодо добрив.

Факт зниження валових зборів зерна за часів економічної самостійності України більшість науковців оцінюють як серйозну проблему, що “не відповідає вимогам національної продовольчої безпеки”, призводить до посилення нестабільності аграрного виробництва в цілому тощо.

З огляду на це, в роботі обґрунтовується положення про те, що існуючі обсяги виробництва зерна задовольняють внутрішні потреби і є його надлишок, але немає потреби його скорочувати. Навпаки, необхідно більш повно використовувати існуючий потенціал зернового комплексу. У певній мірі проблемою є вибір найбільш раціональних напрямів використання зерна при перевищенні потреби України у ньому (25-27 млн. т). Більшість науковців вважають, що “зайве” збіжжя підлягає експорту, хоча наріжний камінь проблеми - коли та за якою ціною. І головне, за якою ціною купують зерно експортери у безпосередніх його виробників. Віддаючи належне експорту зерна Україні, в дисертації в порядку постановки порушуються питання про значне збільшення витрат зерна на кормові цілі та виробництва біопалива. Але це вже проблема, яка знаходиться поза межами зернового комплексу. Йдеться про подолання глибокої кризи в галузі тваринництва, відродження виробництва комбікормів. І тільки тоді “зайве” збіжжя можна було б експортувати.

Що стосується структури зернових, то вона залишається стабільною. Для України провідними культурами є озима пшениця, ячмінь і кукурудза на зерно. Виробники надають перевагу тим зерновим культурам, які в даних умовах є найбільш високопродуктивними. З макроекономічних позицій пропонується розширювати посіви і питому вагу жита, кукурудзи на зерно, ярої пшениці як страхової культури.

У другому розділі “Економічна ефективність виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах” зерновий комплекс аналізується в контексті його господарських одиниць, їх розмірів та ефективності, класифікуються фактори за ступенем їх впливу на прибутковість зернового комплексу.

За роки аграрної реформи істотно змінилася структура виробників зерна, їх організаційно-правові форми. В радянські часи це були: колгоспи, радгоспи і особисті підсобні господарства населення (ОПГ). На сьогодні основними секторами виробництва зерна є підприємницькі агроформування. Вони охоплюють різні організаційно-правові форми сільгосппідприємств і сільські домогосподарства (СДГ). Частка останніх у виробництві зерна зросла з 2,8 % у 1990 р. до 21,0 %. Така тенденція оцінюється науковцями неоднозначно. Оскільки в СДГ середній розмір площі землі складав у 2008 р. 1,18 га, а частка тих з них, що мали понад 5 га складала 3,4 % до загальної кількості (частка використовуваної ними землі значно вища - 40,6 %), то в роботі проведено дослідження впливу розмірів зібраної площі на урожайність у секторі сільськогосподарських підприємств (таблиця 1).

Виходячи з даних таблиці 1, в роботі зроблено узагальнюючий висновок, що в міру збільшення зібраної площі від групи до групи урожайність підвищується. Між першою й останньою - різниця майже у 2 рази (1,93). Відповідно і СДГ не мають можливості використовувати такий чинник як розміри зібраних площ. А тому позитивним є той факт, що порівняно невелика кількість агроструктур (зібрана площа більше 1000 га) в секторі сільськогосподарських підприємств 3,5 тис. (8.9 %) використовували 60,4 % зібраних площ, а їх частка у валових зборах зерна становила 66,5 % при урожайності 39,7 ц/га.

Таблиця 1 Групування сільськогосподарських підприємств України за розмірами зібраної площі, валовими зборами та урожайністю зерна у 2008 р.

Відносно сектора сільськогосподарських підприємств, то кількість тих, що мали посівну площу, складала 47,8 тис. од., зерновиробники - 39,5 тис. од. (частка останніх - 82,6 %). Питома вага зерновиробників, що мали зібрану площу під зерновими до 50 га, складала 54,6 %, в тому числі. в групі фермерських господарств до 50 га зібраної площі урожайність зерна у 2008 р становила 22,5 ц/га, а понад 1000 га - 36,8 ц/га (у 1,6 рази більше). У розрахунку на одне ФГ, що мало сільськогосподарські угіддя, площа, з якої зібрано зернові, складала 60,5 га.

Не потребує доказів той факт, що оптимальні площі землекористування дають можливість використовувати науково обґрунтовані сівозміни, економити на витратах щодо використання мінеральних і органічних добрив, забезпечити ефективне й повне завантаження техніки, яка відповідає даному етапові її розвитку, і головне - дає можливість використовувати загальноприйняті технології.

Виходячи із позитивного впливу розмірів зібраних площ під зерновими на їх урожайність, у роботі пропонується удосконалення існуючої спеціалізації СДГ, невеликих ферм та великих агроструктур. Останні мають стати основними виробниками зерна. СДГ доцільно виробляти насамперед ті види продукції, для яких рівень концентрації не має вирішального значення і котрі не потребують значних земельних площ (такі трудомісткі види аграрного виробництва як овочі, садівництво, вирощування ягід, бджільництво тощо). Зрозуміло, що примусити до цього СДГ ніхто не в змозі. Зробити це може держава через проведення відповідної, насамперед, цінової політики, тобто економічними методами.

Сільськогосподарські підприємства, що виробляють зерно, є товаровиробниками. А тому їх головна мета - одержати від реалізації зерна прибуток по можливості в максимальному розмірі.

Узагальнюючи сучасний стан прибутковості й рівня рентабельності зерновиробників, в роботі зроблено висновок, що сільське господарство у цілому і зернове виробництво зокрема знаходяться у замкнутому колі. Низька прибутковість не дає змоги здійснювати розширене відтворення на інтенсивно-інноваційних засадах. Тільки для оновлення машинно-тракторного парку аграрних підприємств на рівні технологічної потреби, необхідно щорічно купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд. грн., а в 2008 р. чистий прибуток від усієї їх діяльності в галузі сільського господарства складав лише 5,5 млрд. грн. (у середньому на рік у 2004-2008 рр. - 2,6 млрд. грн.). Звідси потенційні втрати щорічно тільки зерновиробництва 8-10 млрд. грн. Розірвати це замкнуте коло можна за рахунок найбільш повного використання усіх внутрішніх факторів, що позитивно впливають на ефективність аграрного, у т. ч. зернового виробництва. Велике значення набуває відновлення й підвищення родючості ґрунту за рахунок застосування науково обґрунтованих сівозмін, внесення добрив, сучасної системи обробітку ґрунту. Не слід недооцінювати і впровадження досягнень сучасного менеджменту з використанням бізнес-планування, маркетингу тощо. Але провідним чинником на сьогодні є рівень розвитку техніко-людської системи і застосування відповідних технологій у землеробстві.

На підставі викладеного в роботі зроблено головний висновок. Використати у повній мірі потенціал розширеного відтворення у зерновому виробництві можливо тільки за рахунок його інтенсивно-інноваційного розвитку: 1) належної технічної оснащеності; 2) впровадження на її засадах нових технологій; 3) додержання науково обґрунтованих сівозмін, внесення органічних і мінеральних добрив, засобів захисту рослин; 4) впровадження на підприємствах сучасних досягнень менеджменту; 5) виведення нових, більш продуктивних сортів зернових. І тут Україна має чималі резерви, оскільки нині техніко-технологічний і організаційний стан зернового виробництва значно поступається не тільки економічно високорозвиненим країнам, але й тому, яким Україна володіла на початку 90-х років минулого століття. Саме тому вирішення цієї проблеми надасть можливість підвищити продуктивність полів, значно збільшити урожайність. На сьогодні вона відносно низька у порівнянні із зарубіжними країнами. Проте є значні резерви і досвід передових вітчизняних підприємств, у яких урожайність становить 60-70 ц/га. Але впровадження цих напрямів у практику потребує фінансових ресурсів, які окупляться згодом. Тут, необхідно використати зовнішні чинники, головним з яких у кінцевому підсумку є ринкові ціни. Без їх належного рівня неможливе досягнення фінансової стабільності зерновиробників, забезпечення їх конкурентоспроможності і створення умов не простого відтворення зерновиробництва, а відтворення на інноваційних засадах. Адже розширення міжнародних зв'язків аграрного сектора економіки України, вступ її до СОТ, безперечно, посилять конкуренцію на внутрішньому і зовнішньому аграрних ринках. За таких умов конкурентоспроможними будуть насамперед інноваційні агропідприємства, які використовують новітні види техніки і технології, сучасний менеджмент.

У третьому розділі “Шляхи розвитку ринкової і державної складових зростання прибутковості зерновиробництва” досліджується вплив аграрного ринку на прибутковість зерновиробників та пропонуються напрями державної політики у виробництві зерна.

Виходячи з того факту, що прибуток зерновиробників визначається як різниця між його ринковою ціною і собівартістю, в дисертації ціновий чинник визначається як головний у складі зовнішніх. Його, як правило, відносять тільки до ринку зерна. В роботі ринкова складова прибутковості зерновиробництва досліджується в контексті двох видів ринків, суб'єктом яких є виробники зерна: засобів виробництва, що вони купують, і ринок зерна. Кожний з них має свої особливості, вони не співпадають у “просторі і часі”, а тому аналізуються в роботі окремо.

Ринок засобів виробництва сільгосппризначення сформований і функціонує як повноцінний. Пропозиція задовольняє попит за всіма його складовими (техніка, добрива, посівний матеріал, засоби захисту рослин тощо). Відносно зерновиробників, то проблемою є відсутність за даних цін належних коштів для купівлі необхідних їм засобів виробництва. При цьому в дисертації обґрунтовується положення, згідно з яким рівень цін засобів виробництва, які купують зерновиробники, не залежить від них. Тобто в умовах вільної конкуренції вони на них вплинути не в змозі. А сільське господарство і є тією галуззю, яка функціонує в ринковій економіці в умовах, наближених до вільної конкуренції. Водночас виробники засобів виробництва для сільського господарства функціонують в умовах, наближених до монополії чи олігополії. Завдяки цьому вони диктують ціни, а точніше продають свою продукцію якщо не за монопольно високими, то олігопольними цінами. Йдеться про так званий диспаритет цін між І та ІІ сферами АПК відносно агрогосподарств. Водночас за законами ринкової економіки вартість куплених засобів виробництва переноситься на вартість зерна (частково амортизація і повністю предмети праці як сировина) і входять у собівартість зерна. У зв'язку з цим наголосимо на одній важливій обставині щодо собівартості продукції. Вартість усіх засобів виробництва, які купує сільгосптоваровиробник, має компенсувати йому покупець його продукції. Всі інші витрати компенсуються йому за умови, що витрати виробництва здійснюються з дотриманням суспільно необхідних витрат, тобто в суспільно нормальних умовах виробництва. Відповідно зростання цін на покупні засоби і предмети праці теоретично призводить лише до зростання собівартості й цін, а виробник від цього не несе втрат. Розмір його прибутку залишається незмінним. Але це можливо за умови забезпечення еквівалентності обміну на ринку зерна, якого не існує. В дисертації він аналізується в різних аспектах. По-перше, рівня товарності зерна. В Україні він поки що невисокий - близько 50 %. Такий стан не можна оцінити однозначно. З урахуванням диспаритету цін щодо виробників зерна з боку підприємств першої і третьої сфер АПК, тобто близько половини від загального обсягу валового збору зерна, не зазнає згубного впливу останнього. Водночас низька товарність будь-якої галузі свідчить про її певну натуралізацію, неможливість використовувати відомі переваги суспільного поділу праці.

Ринок зерна, як і будь-який інший ринок - це сфера обміну, реалізації такого виду товару як зерно, сукупність актів його купівлі-продажу. З точки зору економічних суб'єктів - це відношення двох суб'єктів ринку: продавців і покупців зерна. “Первинними” продавцями зерна, зрозуміло, є його виробники, сільгосппідприємства і господарства населення. Покупцями зерна виступають різні економічні суб'єкти. Певне уявлення щодо покупців на ринку зерна дають дані про так звані “канали” реалізації зерна (таблиця 2).

Таблиця 2 Реалізація зерна за окремими каналами в Україні, у відсотках до загального обсягу реалізації

Як свідчать наведені вище дані за період 1990-2008 рр., мала місце тенденція зменшення питомої ваги реалізації таким суб'єктам ринку зерна як переробні підприємства і відповідне зростання реалізації “за іншими каналами”. За період 2000-2008 рр. з кожним роком зменшується питома вага реалізації зерна на ринку й населенню. Реалізація потоків зерна відбувається в напрямі переважної його реалізація суб'єктам, які належать до “інших каналів”. Останні - це прямі угоди купівлі-продажу між виробниками зерна і різними посередниками (трейдерами), які його купують для подальшої реалізації.

Вітчизняні науковці і фахівці неодноразово визначали не тільки згубний вплив диспаритету цін у сільському господарстві, але й напрями і засоби забезпечення еквівалентного обміну між сферами АПК, зокрема, “ліквідації” посередників на ринку зерна. При узагальненні їх в роботі виділені пріоритетні з них.

Стратегічним напрямом якщо не вирішення, то пом'якшення проблеми диспаритету цін щодо зерновиробників на “вході” і “виході”, який не потребує особливих витрат і тривало часу, є посилення конкуренції на обох ринках - засобів виробництва і ринку зерна, послаблення олігополізму і монополізму. Адміністративні методи (типу антимонопольного законодавства), регулювання цін можуть використовуватися за певних умов. Але головними є економічні напрями та важелі. В роботі виділені пріоритетні з них.

Зерновиробникам доступно взяти на себе ряд функцій, які нині виконують посередники. А це посилить конкуренцію з боку покупців зерна. Ринок зерна характеризується нерівномірністю його пропозиції впродовж року. Ціни на зерно у липні-листопаді значно нижчі від січня-травня. Цим і користуються зернотрейдери. Зерновиробники можуть об'єднуватися з метою побудови власних зерносховищ, а також безпосереднього виходу на споживачів зерна, експортувати його, тобто розвивати систему зберігання, первинної доробки та переробки зерна. У багатьох країнах Заходу ці функції виконують збутові кооперативи. В Україні це доступно і вже використовується великими агропідприємствами типу агропромислових структур, агрохолдингів, які самі організують збереження і навіть переробку зерна. Для невеликих агропідприємств доцільно спільне будівництво елеваторів, торгових домів, кооперативів тощо, з метою зберігання зернових і реалізації їх за найбільш вигідними цінами. Можливо було б і зберігати зерно на вже існуючих елеваторах. Але тарифи на них є необґрунтовано високими, оскільки більшість їх знаходяться у власності зернотрейдерів. Тривалий нееквівалентний обмін між виробниками зерна та іншими суб'єктами зернового ринку значною мірою зумовлений недосконалістю його існуючої інфраструктури. Саме цим пояснюється тінізація ринку зерна, панування на ньому посередників.

Визначено, що інфраструктура ринку збуту сільськогосподарської продукції в Україні розвинена все ще недостатньо. Рівень використання інфраструктури ринку зерна досі вкрай низький. Обсяги реалізації зерна безпосередньо його виробниками на біржах складають лише 2,1% від загального продажу. Мало укладається форвардних та ф'ючерсних угод. А вони є кращими методами вирівнювання цін на зернові. Нині збільшується роль малих і дрібних виробничих одиниць у виробництві зерна, а тому потрібна потужна мережа регіональних бірж, торгових домів, сучасна система оптових ринків, зокрема середнього і дрібного опту.

Створення й функціонування організованого і прозорого ринку зерна потребує його інформаційного забезпечення. Це дасть можливість сформувати прозорі канали збуту сільськогосподарської продукції і ринку матеріально-технічних ресурсів, запровадити моніторинг цін та кон'юнктуру ринку зерна.

У вітчизняних літературних джерелах практично загальновизнаною є теза, згідно з якою український зерновий комплекс відзначається низькою конкурентоспроможністю порівняно з продукцією інших країн-експортерів зерна. Високі конкурентні переваги інших учасників світового ринку пояснюються існуючим у них високим рівнем підтримки у виробництві (програми підтримки цін і доходів) та експорту (експортні субсидії та програми розширення експорту). Безперечно, і те, що зернове господарство України значно поступається за техніко-технологічною оснащеністю, організацією виробництва, ринковим менеджментом, внесенням міндобрив, використанням гербіцидів тощо. Знижують конкурентоспроможність зернового комплексу і такі чинники, як втрати врожаю під час його збирання (за найоптимістичнішими прогнозами, - приблизно 7 %, тоді як у Європі - близько 2 %), втрати зерна під час його зберігання (близько 7 %, тоді як у Європі - 1 %), оплата послуг і втрати зерна на державних елеваторах (14%, тоді як у Європі 7 %). Водночас увага дослідників не завжди звертається на ті чинники, що надають переваги українському зерновому комплексу: високий природний потенціал українських земель; низькі витрати оплати праці; вигідне географічне положення щодо більшості країн імпортерів зерна (їх порівняна близькість, наявність морських портів в Україні і країнах-імпортерах зерна щодо). Виграшним для України є і екологічний чинник (менше використовуються міндобрива, гербіциди та ін.).

Стосовно зростання від експорту зернових доходів тих, хто їх виробляє, то доцільним є впровадження такої схеми руху зернових від виробника до імпортера, за якої головним агентом експорту буде зерновиробник. Але практично це можливо лише при створенні ними різних об'єднань, функції яких будуть обмежуватися лише реалізацією зернових взагалі і зокрема на зарубіжних ринках. Зернотрейдери у такому разі можуть залучатися для надання агентських послуг за відповідну плату. При впровадженні такої схеми зернотрейдери не зможуть диктувати свої вимоги щодо закупівельних цін, відпадає необхідність перепродажу зерна, а відповідно і необхідність повернення зернотрейдерам податку на додану вартість.

В усіх економічно високорозвинених країнах активним суб'єктом ринку зерна є держава. Засоби і важелі, які вона використовує, відомі. В роботі визначається, що в Україні держава на сьогодні не є активним і ефективним суб'єктом обох ринків. Не розроблена програма розбудови вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, державних структур, які б створювали конкуренцію приватним підприємствам на ринках сільськогосподарської техніки, паливо-мастильних матеріалів, міндобрив тощо. Недостатньо ефективною є й політика держави на ринку зерна. Заходи, що використовує держава, як правило, недостатні за обсягами, не завжди своєчасні. Йдеться про необхідність збільшення обсягів державних закупівель зерна і прийняття його під заставу, спрощення процедури її здійснення. Закупівля зерна під заставу в Україні має стати найбільш важливим стимулом державного впливу на ринкові ціни. Адже заставні ціни встановлюються з розрахунку середньогалузевих витрат на виробництво і отримання такого прибутку, що дозволяє здійснювати як мінімум просте відтворення. Це свого роду гарантовані ціни, і продукцію під заставу виробники будуть здавати тоді, коли ринкові ціни нижчі за них. Але головне те, що виробники певний час залишаються власниками своєї продукції, а необхідні їм кошти отримують негайно. Заставні ціни - це водночас і різновид іпотечного кредиту, який надає держава агровиробникам, і зберігання їх продукції за невисоку плату до моменту сприятливого попиту на неї (коли ринкові ціни вищі від заставних державних). У крайньому разі виробники продукції можуть передати право власності на неї державі.

Держава могла б значною мірою взяти на себе функції зернотрейдерів, які зацікавлені в непрозорості умов купівлі-продажу, визначення кількості, якості продукції та цін на неї. Користуючись тим, що більшість товаровиробників не мають змоги зберігати чи переробляти свою продукцію і реалізувати її безпосереднім споживачам, вони змушують їх знижувати ціни. Держава могла б відчутно вплинути на ринок зернових, насамперед у період їх масового збору, закупивши на біржах хоча б 15-20 % валового збору і в подальшому реалізувати зерно за вигідними для себе цінами. Тобто ті прибутки, які нині привласнюють різні посередники, ошукуючи селян, могли б дістатися як селянам, так і державі. Виділені для закупівлі кошти мали б характер авансованих і практично завжди можна було б розраховувати на їх прибуткове повернення. Держава може впливати на розвиток ринку зерна через сприяння в організації та розвитку обслуговуючих кооперативів, які спеціалізувалися б на зберіганні зернових і наступній їх реалізації за вищими цінами.

Висновки

Результатом дисертаційного дослідження є виконання важливого науково-практичного завдання щодо розвитку й підвищення прибутковості зерновиробництва в аграрних господарствах. На основі узагальнення отриманих результатів запропоновано такі висновки:

1. Україна має один із найкращих у світі біопотенціалів для зерновиробництва. Як у минулому, так і тепер він займає чільне місце у галузевій структурі сільського господарства. У 2008 році питома вага зернових у валовій продукції сільського господарства становила 22,4 %, у тому числі в продукції рослинництва 34,5 %. За даними науковців, Україна може щорічно забезпечувати валовий збір зерна близько 70-80 млн. т при урожайності 50-60 ц/га. Водночас цей потенціал використовується не повною мірою. При цьому виробництво зерна зменшилося за роки незалежності. В розрахунку на рік за період 1986-1990 рр. виробництво зерна становило 47,6 млн. т, а 2004-2008 рр. - 39,3 млн. т (менше на 17,4 %) при збільшенні площ посіву зернових на 10,7 %.

2. Тенденції, що спостерігаються протягом останніх років у балансі виробництва та використання зерна, є майже незмінними за показником головних напрямів внутрішнього використання: на кормові та продовольчі цілі. Тому для потреб України достатньо 25-27 млн. тонн збіжжя щорічно. Виходячи і середньорічних валових зборів зерна 40 млн. т (а в 2008 р. - 53,3 млн. т, в 2009 р. - 50,3 млн. т), в Україні по зерну забезпечений високий рівень продовольчої безпеки. Уже нині надлишок зерна, що перевищує внутрішні потреби, складає від 15 до 25 млн. т. Поки що “зайве” збіжжя в основному експортується (у 2008 р. - 16,7 млн. або 67,3 % від обсягу реалізованого зерна). Не заперечуючи експортну орієнтацію зерна, вважаємо за необхідно приділити увагу іншим напрямам реалізації зерна. Стратегічним має бути зростання обсягів фуражного зерна як основи відродження й розвитку тваринницької галузі, засобу вирішення продовольчої безпеки щодо м'ясної і м'ясо-молочної продукції.

3. Питома вага у валовому зборі зернових, у 2008 р. складала: у сільгосппідприємствах - 79 %, в господарствах населення - 21 %, тоді як у 1990 р. - відповідно 97,2 % і 2,8 %. Тенденція до зростання питомої ваги господарств населення у загальному обсязі виробництва зерна оцінюється науковцями і фахівцями неоднозначно. Виходячи з того факту, що господарства населення є дрібними, а вплив розмірів зібраних площ в цілому на продуктивність і ефективність виробництва вагомий (урожайність зростає в міру збільшення зібраних площ - до 50 га вона складала у 2008 р. - 22,5 ц/га, а більше 3000 га - 43,5 ц/га), то виробництво зерна має зосередитися в першу чергу у великотоварних агроструктурах. В 2008 р. кількість зерновиробництв складала 39,5 тис. од., з них 21,6 тис. од. (54,6 %) мали зібрану площу під зерновими до 50 га.

4. Для усіх товаровиробників основною метою є максимізація розміру прибутку і рівня рентабельності. Останній у 2008 р. становив - 16,4 %, що на 258,7 в.п. менше, ніж у 1990 р. За період 2004-2008 рр. виробництво зерна в Україні щорічно було рентабельним. Але його рівень недостатній, зважаючи на значне скорочення кількості сільськогосподарської техніки в аграрній сфері економіки України. Відчутний її фізичний та моральний знос негативно впливає на продуктивність і ефективність використання землі й трудових ресурсів.

5. Розміри прибутку і рівень рентабельності від реалізації зерна залежать від ринкової ціни на нього і собівартості. За даної реалізаційної ціни на продукцію зниження собівартості безпосередньо провокує зростання рентабельності. Собівартість, в свою чергу, залежить від: а) рівня цін на засоби виробництва, що купуються в інших підприємствах; б) витрат на оплату праці, а також раціонального використання усіх витрат на виробництво продукції. Рівень цін покупних засобів виробництва в ринковій економіці не залежить від тих, хто їх купує. Тобто окремі товаровиробники в умовах вільної конкуренції на них вплинути не в змозі. А сільське господарство і є тією галуззю, яка функціонує в ринковій економіці в умовах конкуренції. Тому воно перебуває в цілому у вкрай несприятливій для нього ціновій ситуації.

6. Існуючий диспаритет цін щодо сільського господарства у цілому і зерна зокрема дає підстави стверджувати, що на сьогодні ринкова складова прибутковості й рентабельності є вирішальною. Йдеться про два ринки, суб'єктом яких є зерновиробники: ринок засобів виробництва, які вони купують, і ринок зерна. На першому панують монопольно високі ціни, на другому монопольно низькі. Відповідно нееквівалентний обмін є на вході і виході господарської діяльності зерновиробників. А тому більшість агроструктур є фінансово неспроможними (а 29 % їх були збитковими у 2008 р.), не здатні здійснювати розширені відтворення на інтенсивно-інноваційних засадах. Так, у найбільш врожайному для зернових 2008 р. прибуток сільськогосподарських підприємств від реалізації сільгосппродукції складав 5,5 млрд. грн., а потреба тільки для оновлення машино-тракторного парку аграрних підприємств на рівні технологічної потреби становить понад 15 млрд. грн. У цілому в зерновому комплексі склалося замкнуте коло проблем. Критичний стан матеріально-технічної бази сільського господарства знижує його прибутковість, забезпечує втрати при зборі зерна на суму 8-10 млрд. грн. Розірвати це коло можна лише за умови повного використання усіх внутрішніх факторів, що позитивно впливають на прибутковість усіх зерновиробників. Але головним і вихідним має стати зовнішній фактор - еквівалентний обмін між останніми і підприємствами першої й третьої сфер АПК.

7. Зерновому ринку притаманні усі ознаки ринку взагалі. Водночас він має особливості, зумовлені специфікою галузі. Йдеться передусім про те, що на ньому панують різні посередницькі структури. За умов, що зерновиробник отримає обґрунтовану ціну за своє зерно, наявність посередників не є для нього проблемою. Навпаки, йдеться про вигоди розвитку суспільного поділу праці. Виробникам краще продавати зерно з поля, за умови, що і зерновиробник, і посередник мають отримати середню норму прибутку на авансований капітал. На жаль, на ринку зерна посередники та й інші його покупці встановлюють низькі ціни, при одночасному зростанні цін на техніку, добрива, нафтопродукти тощо.

8. Вирішити проблему диспаритету цін щодо зерновиробників на “вході” і “виході”, виходячи із досвіду зарубіжних країн, можна за такими напрямами:

- підвищувати ефективність регулювання державою ринку зерна (вона його регулює, але недостатньо ефективно), насамперед, використовуючи для цього заставні ціни, державні закупки зерна і його експорт;

- на ринку сільськогосподарської техніки держава має використовувати для купівлі сільськогосподарської техніки кредитні важелі, лізинг тощо, розробляти і реалізувати програми вітчизняного машинобудування з використанням коштів зарубіжних інвесторів;

- розвивати інфраструктуру ринку зерна, і, насамперед, діяльність бірж, що буде сприяти розв'язанню проблеми тінізації цього ринку. Держава в умовах ринкової економіки природно прагне уникати будь-яких безпідставних, неринкових втручань в аграрний ринок. Водночас вона може стати його важливим суб'єктом і діяти на засадах ринково-підприємницького середовища;

- в інтересах національної економіки і зокрема сільського господарства держава має у тій чи іншій мірі взяти на себе функції трейдера на зерновому ринку. В таких умовах держава як об'єкт ринку створює конкуренцію приватним комерційним структурам, а авансовані кошти повернуться їй з прибутком. Тобто держава не тільки не буде використовувати бюджетні кошти, але і “заробить” їх сама.

9. Стратегічний підхід до державного регулювання зернового ринку та вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, що регулюють правовідносини на ринку зерна, можуть істотно покращити результативні показники функціонування як окремих суб'єктів зернового ринку, так і агропродовольчого сектору України в цілому.

10. На сьогодні держава вже є суб'єктом ринку зерна, але не достатньо вагомим. А тому негайно потрібне збільшення закупівель зерна, особливо у високоврожайні роки, до резервного фонду, інтервенційних, заставних та регіональних фондів його закупок.

11. Одним з найважливіших напрямів подолання диспаритету цін на ринку зерна є самостійний вихід виробників зерна на його споживачів як на внутрішньому, так і світовому ринку зерна. Найефективнішою формою тут може стати створення різних асоціацій виробників зерна (збутових кооперативів, агроторгових домів, бірж з представництвом в них зерновиробників). Такі ж асоціації можуть створюватися ними для побудови зерносховищ, переробки зерна, наприклад, на борошно. Найбільша пропозиція зерна, як відомо, припадає на липень-серпень. Абсолютна більшість агровиробників не мають можливості для його збереження із метою реалізувати при більш сприятливій ринковій кон'юнктурі. І тут держава має можливість приймати зерно не під заставу, а просто для його збереження за повну плату.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Бардадим М.В. Товарність і рентабельність виробництва зерна в Україні / М.В. Бардадим// Економіка: проблеми теорії і практики. Випуск 256. Том Х. ДНУ, 2009. - С. 2369-2378.

2. Бардадим М.В. Перспективи розвитку зернового комплексу України / М.В. Бардадим// Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. - 2010. - № 4. - С. 57-61.

3. Макаренко П.М. Технічна оснащеність зернового комплексу України: стан та перспективи розвитку / П.М. Макаренко, М.В. Бардадим// Агросвіт. - 2010. - № 5. - С. 11-14.

4. Бардадим М.В. Форми концентрації виробництва і реалізації зерна /М.В. Бардадим// Агросвіт. - 2010. - № 7. - С. 51-53.

5. Бардадим М.В. Ціни на зерно в економічних відносинах зерновиробників і зернотрейдерів / М.В. Бардадим// Агросвіт. - 2010. - № 8. - С. 50-53.

6. Бардадим М.В. Організаційно-правові форми господарюючих суб'єктів в зерновому виробництві та їх розміри /М.В. Бардадим// Економіка: проблеми теорії і практики. Випуск 259. - ДНУ, 2010. - С. 1488-1497.

В інших виданнях:

7. Бардадим М.В. Строки і канали реалізації зернових /М.В. Бардадим// Новости передовой науки - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. Икономики. Закон., София.- «БялГРАД - БГ» ООД. - 2010.- С.36-38.

8. Бардадим М.В. Біржова торгівля зерном /М.В. Бардадим// Европейская наука ХХІ века - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. - Volume 2. Ekonomiczne nauki.: Prezemysl. Nauka i studia.-2010.- C.14-17.

9. Бардадим М.В. До питання балансу зерна в Україні /М.В. Бардадим// Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. - Dil 2. Ekonomicke vedy: Praha. Publishing Hause “Education and Science” s.r.o. - 2010. - C. 24-26.

10. Бардадим М.В. Формування та розвиток інфраструктури ринку зерна /М.В. Бардадим// Эффективные инструменты современных наук - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. - Dil 2. Ekonomicke vedy: Praha. Publishing Hause “Education and Science” s.r.o. - 2010. - C. 36-40.

Анотація

Бардадим М.В. Підвищення прибутковості зерновиробництва в сільськогосподарських підприємствах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). - Дніпропетровський державний аграрний університет, м. Дніпропетровськ, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячено розробці науково обґрунтованих теоретичних і методичних засад та практичних рекомендацій щодо підвищення прибутковості й рівня рентабельності виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах. Уточнено категоріальний апарат зерновиробництва. Проведено комплексний аналіз біопотенціалу національного зернового комплексу, рівень його використання в 1990-2008 рр. Уточнено раціональні обсяги виробництва зерна на основі дослідження його балансу за 2004-2008 рр. з метою визначення найбільш ефективних напрямів використання зерна, яке перевищує сучасні внутрішні потреби. У роботі визначені основні групи зерновиробників за розмірами зібраних площ під зерновими культурами. Встановлено, що при їх збільшенні від групи до групи без винятку підвищується урожайність. Обґрунтовано необхідність зосередження виробництва зерна у великотоварних агроструктурах.

У роботі досліджена динаміка і сучасний стан прибутковості й рівня рентабельності зерновиробництва. Здійснено співставлення отриманого прибутку із нагальними потребами зерновиробників і передусім в їх техніко-технологічній переоснащеності. Визначено вплив різних факторів на прибутковість зерновиробників, виділено головні - у складі внутрішніх - розміри посівних площ і рівень техніко-технологічної оснащеності, зовнішніх - ринкові ціни на засоби виробництва і на зерно. Встановлено, що це різні види ринків, які мають для зерновиробників спільну ознаку - нееквівалентний обмін (ножиці цін).