Державно-приватне партнерство як сучасний механізм залучення інвестицій в інфраструктурні галузі України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Спеціальність 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Державно-приватне партнерство як сучасний механізм залучення інвестицій в інфраструктурні галузі України

Авксєнтьєв Максим Юрійович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Науково-дослідному економічному інституті (НДЕІ) Міністерства економіки України (м. Київ).

Науковий керівни

академік НАН України, доктор економічних наук, професор

Данилишин Богдан Михайлович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ), голова

Офіційні опоненти

доктор економічних наук, професор

Панченко Євген Григорович,

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет ім. В. Гетьмана» (м. Київ),

професор кафедри міжнародного менеджменту

кандидат економічних наук Черевиков Євген Леонідович,

ДУ «Інститут економіки та прогнозування

НАН України» (м. Київ),

старший науковий співробітник

відділу управління економікою

Захист відбудеться 27 травня 2010 року о 14:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, 5-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, Київ, бульвар Дружби Народів, 28, 1-й поверх.

Автореферат розіслано 26 квітня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.е.н., професор О.Ю. Рудченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для України розбудова інфраструктури має особливо важливе значення, адже велика частка її об'єктів потребує негайної реновації та залучення нових технологій. Варто зазначити, що, маючи великий транспортний потенціал, Україна не повністю його використовує через брак сучасної інфраструктури. За даними Світового банку, протягом 1994-2008 рр. Україна залучила 8 млрд. доларів США приватних інвестицій в інфраструктуру, тоді як країни-сусіди - значно більше: Туреччина - 36, Польща - 31, Угорщина - 27 млрд. доларів США.

Розвиток державно-приватного партнерства (ДПП) може сприяти залученню приватного капіталу до інфраструктурних галузей України, що, в свою чергу, покликано допомогти в досягненні головного завдання термінових антикризових заходів Кабінету Міністрів України у сфері оздоровлення державних фінансів, а саме: зменшення дефіциту державного бюджету. Поки що механізми ДПП не набули в Україні широкого розповсюдження. У більшості випадків практика співпраці з приватними партнерами в сегменті послуг, що традиційно надаються державним сектором, обмежується сферою утилізації твердих побутових відходів, тоді як залучення приватних партнерів до великих проектів має негативний досвід.

Питання необхідності модернізації інфраструктурних галузей України розглядалося в наукових роботах багатьох вчених та практиків. Так, вагомий внесок у дослідження проблем інфраструктури України зробили О. Бордун, Б. Данилишин, Б. Додонов, О. Никифорук, Є. Панченко, М. Погребняк, І. Розуптенко, М. Скринько, С. Сонько, П. Суголов, А. Ягода та ін. Серед іноземних авторів питання залучення приватного капіталу до реалізації інфраструктурних проектів досліджували в своїх роботах В. Варнавський, А. Ізагіре, Д. Кайрукі, В. Кутарі, Мануель Н. Роджер, Ц. Харріс, М. Хаускамп, М. Хумпрейс та ін. Проблеми розвитку ДПП в Україні досліджували В. Беседін, О. Єгорова, І. Крейдич, В. Мотриченко, О. Навроцька, В. Островецький, В. Пилипів, В. Ребок, Є. Черевиков та інші.

Однак, незважаючи на активні наукові пошуки в згаданих напрямах, комплексне дослідження науково-методичних засад залучення приватних партнерів до реалізації інфраструктурних проектів в Україні не здійснено. Вищезазначене зумовлює актуальність і практичну цінність дисертаційної роботи, її основні цілі та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з планами НДР НДЕІ Міністерства економіки України, зокрема з темою «Формування механізму антикризового регулювання та визначення напрямків посткризового розвитку економіки України»

(№ держреєстрації 0110U002378), а також Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України з темами «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні», (№ державної реєстрації 0107U004762) та «Іституціоналізація інновативно-інноваційної діяльності трансформації економіки регіонів»

(№ державної реєстрації 0108U009957), у межах яких розроблено пропозиції щодо розбудови інфраструктури як важливого напряму посткризового розвитку економіки України.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка науково-методичних положень та практичних рекомендацій щодо запровадження ДПП як механізму залучення інвестицій в інфраструктурні галузі України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

систематизувати понятійний апарат та методологічну базу дослідження сфери функціонування механізмів ДПП;

визначити умови застосування, переваги, недоліки та основні принципи використання моделей ДПП;

розробити систему заходів інституційного характеру, спрямовану на підвищення ефективності залучення приватних партнерів до будівництва та експлуатації інфраструктурних проектів;

визначити головні умови, які впливають на розвиток ДПП;

надати пропозиції щодо покращення державного регулювання сфери використання механізмів ДПП;

розробити методичні положення та практичні рекомендації для ініціаторів проектів ДПП в Україні з метою підвищення якості реалізації таких проектів;

розробити методичні положення та практичні рекомендації з протидії ризикам, які виникають при реалізації інфраструктурних проектів.

Об'єктом дослідження є використання механізмів ДПП для розвитку інфраструктури в Україні, а його предметом - теоретичні, методичні та практичні питання щодо запровадження механізму ДПП для залучення приватного капіталу до інфраструктурних галузей.

Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження є положення, позиції, гіпотези і висновки сучасної науки, викладені в наукових працях щодо принципів механізму співпраці держави та приватного бізнесу при реалізації інфраструктурних проектів. Методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичні методи наукового пізнання, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів. У процесі дослідження було використано методи системного аналізу та логічного узагальнення, які дозволили вивчити існуючі практичні розробки побудови сфери державного регулювання залучення приватних компаній до суспільно-необхідних проектів. Статистичний аналіз показників реалізації інфраструктурних проектів у різних країнах світу дозволив довести ефективність використання ДПП як механізму, що дає можливість розширити інструментарій реалізації політики уряду в рамках реформування інфраструктурних галузей. Метод експертних оцінок дозволив виявити основні чинники, від яких залежить розвиток сфери функціонування ДПП.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі здійсненого комплексу наукових досліджень отримані результати, які можна кваліфікувати як нові положення:

одержано вперше: інвестиція інфраструктурний партнер будівництво

методичні положення щодо реалізації проектів ДПП в Україні, котрі дозволять підвищити ефект від залучення приватних інвестицій до таких проектів. Використання даних положень, котрі містять порядок основних завдань та необхідних заходів, що мають бути здійснені ініціаторами проектів ДПП, допоможуть уникнути поширених помилок, які було виокремлено під час аналізу вітчизняного досвіду, а також значно зменшити проектні ризики;

обґрунтування пропозицій щодо створення єдиного державного органу, відповідального за консолідацію політики щодо ДПП в Україні із зазначенням його підпорядкування, функцій, повноважень, структури та завдань. Створення такого органу дозволить підвищити ефективність залучення приватних партнерів до інфраструктурних проектів;

удосконалено:

понятійний апарат у сфері ДПП, зокрема, уточнено зміст поняття «державно-приватне партнерство», в якому, на відміну від загальноприйнятих підходів, ключовим є визначення цього явища як поєднання вмінь та можливостей держави і приватних інститутів для надання суспільно-необхідних послуг, за якого партнери домовляються ділити ризики та прибутки/збитки спільного проекту. Крім того, уточнено структуру моделей ДПП та принципи використання цих механізмів;

методичні положення щодо протидії ризикам, які притаманні проектам ДПП. Ці положення включають у себе групування ризиків за фазами ймовірного настання, рекомендації щодо їх адекватної оцінки, розподілу та уникнення, дозволяють якісно та кількісно оцінити ризики, а також обрати найбільш ефективний механізм протидії їм;

дістало подальший розвиток:

визначення економічного потенціалу ДПП та обґрунтування необхідності залучення приватних партнерів для розбудови в Україні інфраструктурних галузей. Цей механізм, на відміну від сучасної практики бюджетного фінансування в умовах кризи та посткризового розвитку, дозволить скоротити бюджетний дефіцит, збільшивши при цьому споживання всередині країни шляхом реалізації суспільно-необхідних проектів;

уточнення переліку умов інституційного характеру, які позитивно впливають на розвиток державно-приватного партнерства. Це дозволить зосередитися на реформах нормативно-правового середовища та сфери державного регулювання ДПП в Україні, які сприятимуть розвитку цієї сфери та підвищать інтерес приватного сектору до такого роду проектів;

система заходів, спрямованих на розбудову єдиної державної політики розвитку ДПП в Україні, яка має забезпечити послідовність проведення реформ у сфері залучення приватних партнерів до інфраструктурних галузей України та, відповідно, збільшити такі інвестиційні надходження.

Практичне значення отриманих результатів. Викладені в дисертаційній роботі наукові результати спрямовані на підвищення ефективності системи залучення приватних інвестицій до інфраструктурних галузей України. Основні пропозиції та висновки роботи використано департаментом інвестиційної та інноваційної діяльності Міністерства економіки України при підготовці проекту Закону України «Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні» (реєстраційний номер 3447; довідка про впровадження № 3905-25/17 від 26.01.2010); Донецькою обласною радою - при розробці Регіональної цільової програми «Забезпечення підготовки і проведення фінальних частин чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Донецькій області» (довідка про впровадження № 87-31 від 09.02.2010), при роботі над НДР Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка про впровадження № 01-11/146), НДЕІ Міністерства економіки України (довідка № 4/100 від 26.03.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним завершеним дослідженням. Висновки та пропозиції належать особисто автору, є його внеском у теорію та практику розвитку економіки та управління національним господарством.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію та отримали позитивне схвалення на двох міжнародних науково-практичних конференціях - «Щорічний міжнародний інвестиційний самміт Донецької області» (м. Донецьк, 2008), «Енергоефективність-2009» (м. Донецьк, 2009) та всеукраїнській конференції «Науково-технологічні пріоритети та їх вплив на розвиток української економіки» (м. Київ, 2009).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п'ять одноосібних статей в наукових періодичних фахових виданнях загальним обсягом 2,41 др. арк. та тези доповідей на науково-практичній конференції обсягом 0,2 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, 16 додатків, списку використаних джерел (144 найменування). Робота викладена на 159 сторінках, містить 5 таблиць та 5 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Сутність та особливості розвитку моделей державно-приватного партнерства» досліджено науково-методичні основи ДПП, особливості використання цих технологій в умовах економічної кризи та досвід їх реалізації в країнах, що розвиваються.

Доведено визначальну роль інфрастурктури для розвитку економіки, а також її ключове місце в антикризових програмах різних країн світу. Головним інструментом цих програм є реновація інфрастурктури, що має забезпечити короткострокові переваги у вигляді збільшення внутрішнього споживання та такі довгостокові цілі, як підвищення ефективності економіки та зменшення витрат на утримання галузі.

В умовах економічної кризи та дефіциту державних бюджетів більшості країн світу це питання буде вирішальним з точки зору довгострокових наслідків антикризових програм. Відповідно до цього наведено позиції спеціалістів, які представляють різні економічні школи та відстоюють різні теорії, в тому числі теорію дефіцитного фінансування. З урахуванням цього зроблено такі висновки:

1) фінансування інфрастурктурних проектів за рахунок емісії може призвести до таких негативних наслідків як інфляційні процеси;

2) залучення зовнішніх фінансових ресурсів виправдано лише в тих випадках, коли прибуток від реалізації проектів покриє витрати на обслуговування кредиту;

3) зменшення прямих іноземних інвестицій в умовах кризи змушує шукати інші шляхи залучення капіталу;

4) реалізація інфраструктурних проектів залежатиме від ефективності використання коштів та якості управління.

Доведено, що механізми ДПП можуть стати ключовим інструментом реалізації багатьох інфраструктурних проектів, котрі входять до антикризових програм. Реалізуючи ці проекти за допомогою моделей ДПП, уряд підвищує споживання всередині країни без зростання видатків державного бюджету. Іншою позитивною рисою такої співпраці є підвищення ефективності проектів, адже приватний сектор в більшій мірі орієнтується на результативність у порівнянні з державним. Отже, ДПП - сучасний механізм, який може забезпечити реалізацію складних суспільно-корисних проектів завдяки поєднанню ресурсів держави та приватних партнерів.

На основі вивчення наукових матеріалів дослідження сфери державно-приватного партнерства зроблено власний аналіз методологічної бази та понятійного апарату, сформований фахівцями країн - флагманів розвитку таких проектів у світі. Проаналізувавши точки зору різних фахівців та інституцій, можна визначити ДПП як поєднання вмінь та можливостей держави і приватних інститутів для надання суспільно-необхідних послуг, за якого партнери домовляються ділити ризики та прибутки спільного проекту.

У роботі встановлено, що основною економічною ціллю ДПП є підвищення ефективності реалізації проекту. Доповідь транспортного департаменту США вказує на те, що при впровадженні проектів за допомогою механізмів ДПП збільшення фактичних витрат над планованими в середньому сягає 3,6%, тоді як при традиційних методах реалізації перевищення складає 12,4%. Як показує світова практика, використання диференційованого підходу до розподілу прибутку (performance-based contracting) може зекономити до 40% вартості проекту. Так само тривалість періоду реалізації проектів за традиційних методів збільшувалася в середньому на 30,7% від запланованого, а при використанні ДПП - всього на 7,1%.

Існують різні типи проектів ДПП та варіанти їх структуризації. Детально проаналізовано структуру моделей ДПП, яка використовується Світовим банком. Головною ознакою цієї структуризації є поділ моделей ДПП за ступенем втручання приватного партнера.

Доведено, що вирішальним фактором успіху реалізації інфраструктурного проекту є своєчасна ідентифікація ризиків, пов'язаних з ним. Якщо ризик встановити заздалегідь, то його можна вчасно передати стороні, яка здатна розробити план ефективної протидії йому. Існують різні способи боротьби з ризиками, які виникають під час реалізації проектів ДПП. Аналіз сучасних методик дав змогу розробити структурно-логічну схему протидії ризикам під час реалізації проектів ДПП.

У дисертаційній роботі здійснено аналіз досвіду використання моделей державно-приватного партнерства в країнах, що розвиваються, та інституційних заходів урядів, направлених на підтримку ДПП. Процес розвитку ДПП в країнах, що розвиваються, можна поділити на три етапи:

1) 1990-2001 роки, 2) 2002-2007 роки та 3) починаючи з 2008 року і по теперішній час. Перший етап характеризувався стрімким розвитком ДПП у світі та розширенням географії використання цих технологій. На другій фазі ДПП набуло зрілості, зокрема державні органи влади розробляють нові засади та умови залучення приватного партнера, тоді як приватні компанії еволюціонують у вимогах щодо більш збалансованого розподілу ризиків у проектах. Третій етап характеризується зміною основних правил залучення приватних партнерів до інфраструктурних проектів: разом зі збільшенням урядових видатків, у першу чергу, у сфері реновації інфраструктури, змінилася роль держави, яка стала активніше виступати в ролі інвестора в більшості проектів.

Здійснення аналізу ефективності інституційних заходів, спрямованих на підтримку ДПП, потребує порівняння інституційних умов різних країн у розвитку цієї сфери. Даний аналіз показав залежність якості залучення приватного капіталу до проектів інфраструктури від двох основних факторів: розвитку законодавчої бази та наявності єдиного державного органу контролю сфери ДПП.

У другому розділі «Аналіз розвитку сфери ДПП в Україні» досліджено економічні, нормативно-правові та інституційні умови розвитку державно-приватного партнерства в Україні, а також досвід реалізації такого роду проектів.

Як показує аналіз, у розвитку проектів ДПП вирішальну роль відіграють інституційні умови, а саме: розвиток нормативно-правової бази та наявність державного органу влади, відповідального за консолідацію урядової політики у сфері залучення приватних компаній до інфраструктурних проектів

Вищезазначене вказує на те, що аналіз цієї сфери в Україні є ключовим елементом розв'язання наукової проблеми. Здійснення такого аналізу виявило низку проблем:

1) слабкість державної політики у сфері ДПП, яка спричинена відсутністю єдиного органу, відповідального за цю сферу в Україні;

2) застарілість основних нормативно-правових актів, які стосуються ДПП;

3) неузгодженість нових законодавчих ініціатив із вже існуючими юридичними нормами.

Проведене дослідження доводить, що нормативно-правова база в Україні має стати гарантією прозорості, надійності та тривалості стосунків між представниками державного і приватного секторів у рамках партнерських програм.

Аналіз українського досвіду реалізації проектів ДПП свідчить про низькі показники залучення приватного капіталу до інфраструктурних проектів. У період з 1994-го по 2008-й рік Україна залучила 8 млрд. дол. США приватних інвестицій у проекти, пов'язані з інфраструктурою. Цей показник є значно меншим, ніж аналогічні показники країн-сусідів, що вказує на невикористаний потенціал цього напряму.

Доведено, що для обчислення можливих масштабів залучення приватного капіталу до інфраструктурних проектів в Україні можна використовувати різні підходи. Але слід зазначити, що проведення відповідних розрахунків обмежується вузькою статистичною базою та недостатнім розвитком інформаційних технологій, які ускладнюють доступ до необхідної інформації.

Потенціал ДПП з точку зору проектів «Євро-2012» можна оцінити сумою 74 млрд. грн. приватних інвестицій, які мають бути залучені відповідно до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (табл. 2). Головною сферою застосування ДПП, відповідно до цієї програми, може стати галузь освіти, зокрема будівництво, реконструкція та переоснащення готелів, гуртожитків та прилеглих до них територій в Києві, Донецьку, Львові, Дніпропетровську, Одесі, Харкові та Київській області, куди має бути спрямовано 32% усіх витрат. Транспортна галузь (аеропорти, автомобільні дороги та залізничний транспорт), складає ще 49% зазначеної програми.

Таблиця 2

Джерела фінансування проектів Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частиничемпіонату Європи 2012 року з футболу

Джерела фінансування	Обсяг фінансування
	2008	2009	2010	2011	2012
Державний бюджет	3 091,57	3 301,24	24 099,03	27 740,42	6 318,70
Місцеві бюджети	384,72	442,15	1 075,56	1 398,24	282,85
Інші джерела	9 718,11	15 730,69	22 782,02	24 589,14	1 884,68
Всього	13 194,40	19 474,08	47 956,61	53 727,80	8 486,23

Джерело: складено автором за даними державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

У 2009 році Міністерство транспорту та зв'язку України підготувало 205 інвестиційних пропозицій в галузях транспорту та зв'язку на загальну суму 38 749 млн. дол. США (табл. 3).

Таблиця 3

Інвестиційні пропозиції в галузях транспорту та зв'язку України

на 2009 рік

Галузь	Кількість пропозицій (шт.)	Загальна сума (млн. дол. США)
Авіаційна	62	10 038
Залізнична	63	4 564
Морського та річного транспорту	40	6 927
Дорожнього господарства	7	8 977
Автомобільного транспорту	23	40
Зв'язку та інформатизації	10	8 203
Всього	205	38 749

Джерело: складено автором за даними Міністерства транспорту та зв'язку України.

Як видно з наведених даних лише в галузях транспорту та зв'язку потенціал державно-приватного партнерства в Україні вимірюється десятками мільярдів доларів США, адже більшість проектів, що увійшли до цього переліку, передбачає використання моделей ДПП. Якщо враховувати ще дві галузі інфраструктури, які входять до базових розрахунків Світового банку щодо ДПП, то загальний потенціал такого механізму в Україні становить 62,6 млрд. дол. США.

Іншим методом, що доводить значний потенціал ДПП в Україні, є порівняння масштабів використання цих моделей з іншими країнами світу. Розрахунки Світового банку вказують на необхідність витрачання в середньому 7,6% ВВП на рік на підтримання та оновлення інфраструктури для нормального розвитку економіки. Виходячи з цього визначено щорічні потреби України в інвестиціях в інфраструктуру. Як показує аналіз іноземного досвіду Індія реалізовує 40% усіх інфраструктурних проектів за рахунок приватного капіталу. Враховуючи те, що за атласним методом групування країн, який використовує Світовий банк, Україна та Індія знаходяться в одній групі, зазначений показник цієї країни можна взяти за орієнтир. З урахуванням цього обчислено щорічний потенціал приватних інвестицій в інфраструктурні проекти в Україні (табл. 4).

Наведені розрахунки показують щорічний «ринок» для моделей ДПП, який досі залишається вільним. З точки зору державних фінансів проведене дослідження вказує на невикористані можливості полегшення бюджетного тягаря. Це є особливо актуальним, адже серед основних проблем, що найбільш суттєво впливають на розвиток економіки у 2010 році, уряд України виділяє збільшення рівня боргових зобов'язань на тлі зростання вартості запозичень.

Таблиця 4

Потенціал приватних інвестицій в інфраструктурні галузі України

(млрд. грн.)

Показник	Роки
	2008	2009	2010
ВВП	948,10	914,70	1083,10
Необхідні інвестиції в інфраструктуру	72,06	69,52	82,32
Можливий обсяг приватних інвестицій в інфраструктуру	28,82	27,81	32,93

Джерело: складено автором.

Крім того, моделі ДПП надають можливість досягти головного завдання термінових антикризових заходів Кабінету Міністрів України у сфері оздоровлення державних фінансів, а саме: зменшення дефіциту державного бюджету 2010 року та покриття його за рахунок неемісійних джерел.

Незважаючи на значний потенціал, у більшості випадків в Україні практика співпраці з приватними партнерами в сегменті послуг, що традиційно надаються державним сектором, обмежується сферою утилізації твердих побутових відходів. Проаналізовано позитивний досвід компанії «Грінко», який характеризується збільшенням якості наданих послуг та використанням інноваційних технологій у цьому секторі.

Вивчено досвід реалізації двох найбільших проектів ДПП в Україні: автодороги Львів-Краковець та угоди про розподіл продукції з Vanco International Ltd. Критичний аналіз цих проектів дає змогу охарактеризувати їх як невдалі. Слід зазначити, що причини невдачі обох проектів однакові:

великі політичні ризики, які були спричинені більше політичною, ніж економічною природою прийняття рішень при проведенні тендерних процедур по цих проектах;

неякісні тендерні процедури, що дозволили обрати приватних партнерів, можливості яких не повністю відповідають вимогам укладених угод;

відсутність консультанта з досвідом реалізації складних інфраструктурних проектів із залученням приватних інвестицій;

відсутність єдиної державної політики у сфері ДПП в Україні під час реалізації цих проектів.

Аналіз інших проектів ДПП в Україні (зокрема, таких, як концесія на водопостачання в Луганській області) звертає увагу на те, що саме фаза тендерного відбору приватного партнеру є найбільш слабким місцем проекту та суттєво здійснює визначальний вплив на його подальшу долю.

У третьому розділі «Удосконалення державного регулювання сфери ДПП в Україні» наведено пропозиції щодо реформ, реалізація яких підвищить ефект від залучення приватних коштів у вітчизняні інфраструктурні проекти. Важливим елементом відповідних реформ має стати систематизація потреб та можливостей України у сфері інфраструктури. Розробка «єдиної стратегії інфраструктурної реновації України» - системне завдання, вирішення якого дасть змогу розпочати реалізацію довгострокових реформ у різних галузях, спрямованих на їх реновацію за максимально ефективною моделлю. Ця модель має переспрямувати зусилля держави у сфері інфраструктури з «пожежного» вирішення поточних проблем, що є економічно неефективно, до концепції стратегічної розбудови інфраструктури. Однією з цілей такої стратегії є поєднання інфраструктурних потреб двох рівнів: державного та регіонального.

Результати аналізу досвіду реалізації проектів ДПП в Україні показали гостру необхідність у консолідації зусиль держави у цій сфері. Розроблено рекомендації щодо побудови моделі державної підтримки розвитку ДПП в Україні, основні характеристики цієї моделі та принципи її побудови. Ключовим елементом зазначеної моделі має стати Центр з розвитку ДПП при Кабінеті Міністрів Україні, котрий організує ефективне управління портфелем інфраструктурних проектів у межах «єдиної стратегії інфраструктурної реновації України». Правильне виконання функцій Центру має забезпечити сферу залучення приватних партнерів до інфраструктурних проектів в Україні такими необхідними умовами для розвитку, як: кваліфікований персонал, стандартизована база для аналітичної роботи, єдині правила реалізації проектів, досвід використання ресурсів, засади інформаційної політики щодо ДПП в Україні тощо.

Здійснений аналіз вказує на типові проблеми, які супроводжують проекти державно-приватного партнерства в Україні. Для допомоги у їх вирішенні наведено рекомендації щодо уніфікації процесів, які стосуються проектів ДПП в Україні, для підвищення ефективності та надійності цих проектів, зокрема систематизовано основні проблеми, з якими можуть стикатися ініціатори проектів ДПП на всіх етапах реалізації проектів, а також доповнено шляхи їх подолання. Відповідно до наданих рекомендацій, життєвий цикл проекту ДПП слід поділяти на шість фаз, а саме: «початок проекту», «підготовка ТЕО», «залучення приватного партнера», «надання послуг», «спорудження» та «закінчення проекту». У рекомендаціях детально описано ключові аспекти діяльності ініціаторів на всіх фазах реалізації проектів (рис 1).



Рис 1. Життєвий цикл проекту ДПП в Україні та функції проектної комісії

Зокрема, детально описано діяльність проектної комісії, органу, який тимчасово створено з представників державного органу ініціатора проекту, Центру з розвитку ДПП, консультанта, представників приватного партнера (на етапі реалізації проекту).

Важливою складовою впровадження проектів ДПП є ефективна протидія ризикам, які можуть виникнути під час реалізації таких проектів. Проведений аналіз сучасної методології протидії ризикам в проектах ДПП дозволив розробити власні пропозиції щодо групування ризиків за ймовірністю їх настання під час певних фаз реалізації проекту (рис 2).

Рис 2. Групи ризиків проекту ДПП та фази їх ймовірного настання

Джерело: складено автором.

Управління ризиками пропонується здійснювати у певній послідовності дій, а саме: ідентифікація ризику, його класифікація, попереднє вивчення, оцінка, моделювання ситуації, розробка програми протидії ризику, аналізу результатів та узагальнення досвіду для розробки типових рекомендацій протидії ризику (рис. 3). Останній елемент цієї схеми належить до макрорівня, а його реалізація є важливою ланкою розвитку ДПП як механізму, адже саме ця фаза протидії ризикам має створити аналітичне підґрунтя інституційної пам'яті сфери ДПП в Україні.

Відповідно до цієї схеми, після ідентифікації ризику його необхідно класифікувати та віднести до однієї з чотирьох вищезазначених груп. Потім ризик необхідно вивчити, для цього можна використати різні методи, наприклад: вивчення схожих прикладів, використання SWOT-аналізу або методу мозкового штурму.

Рис 3. Управління ризиками в проектах ДПП

Джерело: розроблено автором.

Оцінку ризику в проекті ДПП можна здійснювати різними способами, але важливо використовувати кількісні та якісні методи оцінки рівня загрози. Точність цього етапу є дуже важливою з точки зору ефективності протидії ризикам.

За допомогою моделювання ситуації необхідно обрати одну або кілька програм протидії ризикам, а саме: уникнення ризику, переведення або зменшення. Уникнення може застосовуватися до перших двох груп ризиків: соціально-політичних та корпоративних. При правильній розробці угоди про ДПП внутрішньокорпоративного конфлікту можна повністю уникнути. Так само прозора реалізація проекту може нівелювати соціальну та політичну напругу навколо нього. При реалізації інфраструктурних проектів операційно-технологічних та комерційних ризиків неможливо уникнути повністю. Для цих груп ризиків необхідно застосовувати методи зменшення та переведення до того з партнерів, хто може краще їм протидіяти. Аналіз результатів діяльності щодо протидії ризикам дасть змогу оцінити ефективність використаних підходів у конкретних випадках.

Важливим елементом зменшення політичних ризиків у проектах ДПП є залучення до проекту консультанта з правом дорадчого голосу в проектній комісії, який має відповідати певним вимогам та характеристикам. Перелік рекомендованих консультантів має бути затверджений Центром з розвитку ДПП. Подібну практику вже використовує Національний банк України для поліпшення якості аудиту банківських установ.

Використання зазначених рекомендацій при реалізації проектів ДПП в Україні має значно підвищити ефект від залучення приватних компаній до інфраструктурних проектів.

ВИСНОВКИ

Дисертація спрямована на вирішення важливої проблеми - запровадження механізму ДПП як дієвого інструменту залучення інвестицій для ефективної реалізації проектів розвитку інфраструктури. Проведене дослідження узагальнює накопичений досвід та розвиває наукові положення і практичні рекомендації, що спрямовані на покращення інституційного регулювання сфери ДПП. Виконане дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Зважаючи на необхідність підвищення рівня розвитку сфери ДПП в Україні, особливу увагу приділено теоретичним питанням формування моделей державно-приватного партнерства, зокрема - систематизації та удосконаленню понятійного апарату. Поглиблено і доповнено зміст поняття “державно-приватне партнерство”, в якому, на відміну від загальноприйнятих підходів, ключовим є визначення цього явищайого як поєднання вмінь та можливостей держави і приватних інститутів для надання суспільно-необхідних послуг, за якого партнери домовляються ділити ризики та прибутки спільного проекту.

Розглянуто структурування ДПП за різними ознаками, вивчено методології протидії ризикам. Це в подальшому було використано при здійсненні аналізу, розробці методичних та практичних рекомендацій щодо реалізації проектів ДПП в Україні.

2. Як показав досвід багатьох країн, основою антикризових програм часто стають проекти інфраструктури, реалізація яких має забезпечити зменшення безробіття та збільшення ефективності економіки в цілому. В умовах кризових явищ та дефіциту державного бюджету особливої ваги набуває процес фінансування цих проектів. Зважаючи на це, обґрунтовано необхідність залучення приватних партнерів для розбудови інфраструктурних галузей в Україні в умовах кризи та посткризового розвитку, уточнено основні принципи та засади використання моделей ДПП.

3. Аналіз розвитку моделей ДПП в багатьох країнах світу свідчить про їх залежність від інституційних умов та вказує на ключові елементи моделі державної підтримки цієї сфери. Зокрема, порівняльний аналіз розвитку ДПП в країнах Європи свідчить про особливу вагу двох чинників, а саме - розвинену нормативно-правову базу та наявність єдиного державного органу, відповідального за розвиток сфери ДПП. Це підтверджує необхідність реформування сфери державно-приватного партнерства в Україні.

4. Узагальнення досвіду реалізації проектів ДПП в Україні свідчить про недостатню увагу до цієї сфери з боку уряду, а розрахунки підтверджують наявність значного економічного потенціалу використання таких моделей. Відповідно до цього, запропоновано систему заходів, спрямованих на розбудову єдиної державної політики щодо розвитку ДПП в Україні, яка має забезпечити послідовність проведення реформ у сфері залучення приватних партнерів до інфраструктурних галузей.

5. Для реалізації запропонованої стратегія розвитку ДПП в Україні доцільне заснування єдиного державного органу, відповідального за консолідацію політики у цій сфері із зазначенням його підпорядкування, функцій, структури та завдань. Створення такого органу, як показує світовий досвід, дозволить збільшити ефективність залучення приватних партнерів до проектів інфраструктури.

6. Аналіз розпочатих проектів ДПП в Україні свідчить про недостатню підготовку ініціаторів проектів та їх обізнаність в цій сфері. Для вирішення цієї проблеми розроблено практичні рекомендації для ініціаторів проектів державно-приватного партнерства, виходячи з життєвого циклу проекту ДПП та зазначенням основних завдань, а також необхідних дій для успішного завершення проекту.

7. Важливим фактором, що впливає на успіх проекту ДПП, є боротьба з ризиками, які виникають під час реалізації проекту. В Україні поки що не існує чіткої методології, на базі якої можливо створити схему боротьби з ризиками. Відповідно до цього розроблено методику протидії ризикам під час реалізації проектів ДПП. Ця методика включає групування ризиків за фазами їх настання та рекомендації щодо правильної оцінки ризиків, їх розподілу та уникнення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях

1. Авксєнтьєв М.Ю. Державно-приватне співробітництво - міжнародний погляд /М.Ю. Авксєнтьєв// Економіка та регіон. Науковий вісник Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка. - 2009. - №4 (23). -С. 67-71.

2. Авксєнтьєв М.Ю. Аналіз розвитку механізмів державно-приватного партнерства в країнах, що розвиваються у період з 1990 по 2001 рр. /М.Ю. Авксєнтьєв// Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. праць. - Вип. 11 (102) / наук. ред. І.К. Бондар. - К.: НДЕІ, 2009. - С. 143-150.

3. Авксєнтьєв М.Ю. Моделі інституційної підтримки державно-приватного партнерства в світі та в Україні /М.Ю.Авксєнтьєв // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. праць. - Вип. № 3 (106). / наук. ред.

І.Г. Манцуров. - К.: НДЕІ 2010. - С. 49-54.

4. Авксєнтьєв М.Ю. Консолідація державної політики щодо ДПП в Україні /М.Ю. Авксєнтьєв // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2009. - №3 (31). - С. 369-372.

5. Авксєнтьєв М.Ю. Рекомендації щодо реалізації проектів ДПП в Україні /М.Ю. Авксентьєв // Економічний простір: збірник наукових праць. - 2010. - №33. - С.5 - 14.

У матеріалах науково-практичних конференцій

6. Авксєнтьєв М.Ю. Основні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні /М.Ю. Авксєнтьєв // Науково-технологічні пріоритети та їх вплив на розвиток української економіки: матеріали науково-практичної конференції / Науково-практична конференція «Науково-технологічні пріоритети та їх вплив на розвиток української економіки» (Київ, 29-30 жовтня 2009р.) - К.: УкрІНТЕІ, 2009. - C. 209-214.

АНОТАЦІЇ

Авксєнтьєв М.Ю. Державно-приватне партнерство як сучасний механізм залучення інвестицій в інфраструктурні галузі України - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, Київ, 2010.

Дисертацію присвячено розробці науково-методичних і практичних питань залучення приватних інвестицій до інфраструктурних галузей України за допомогою механізму державно-приватного партнерства. У зв'язку з цим розкрито його економічну сутність і структурні складові; удосконалено понятійний апарат; уточнено методичний інструментарій ефективної моделі протидії ризикам; досліджено зарубіжний досвід організації та функціонування цієї сфери. Запропоновано методичні підходи до формування стратегії протидії ризикам, які з'являються під час реалізації проектів ДПП. Здійснено комплексний аналіз ефективності інституційних заходів урядів різних країн з підтримки розвитку сфери ДПП. Запропоновано систему заходів, спрямованих на розбудову єдиної державної політики щодо розвитку ДПП в Україні, яка має забезпечити послідовність проведення реформ у сфері залучення приватних партнерів до інфраструктурних галузей України. Розроблено практичні рекомендації для ініціаторів проектів державно-приватного партнерства, які враховують специфіку життєвого циклу проекту ДПП, містять перелік основних завдань та необхідних дій для успішного завершення проекту.

Ключові слова: інфраструктура, приватні інвестиції, державно-приватне партнерство.

Авксентьев М.Ю. Государственно-частное партнерство как современный механизм привлечения инвестиций в инфраструктурные отрасли економики Украины - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - Научно-исследовательский экономический институт Министерства экономики Украины, Киев, 2010.

Диссертация посвящена разработке научно-методических и практических вопросов привлечения частных инвестиций в инфраструктурные отрасли Украины с помощью механизма государственно-частного партнерства (ГЧП). В связи с этим рассмотрена его экономическая сущность и важнейшие особенности; приведены разные варианты структуризации моделей ГЧП.

Важным элементом развития методологической базы изучения данной сферы является улучшение понятийного аппарата. Уточнен смысл понятия государственно-частное партнерство; рассмотрены разные модели противодействия рискам в проектах ГЧП.

Исследован зарубежный опыт реализации проектов ГЧП. Проведённый анализ дал возможность выделить два основных фактора, влияющих на развитие сферы государственно-частного партнерства, а именно: наличие единой государственной политики и современной нормативно-правовой базы. Развитие этих направлений позволяет увеличить присутствие частного капитала и технологий при реализации инфраструктурных проектов, и таким образом увеличить эффективность проектов.

Опыт реализации проектов ГЧП в Украине дает основания утверждать о необходимости реформ в данной сфере. В диссертации предложено объединить усилии государства и местных органов власти в области реформирования инфраструктуры. «Единая стратегия инфраструктурой реновации Украины» позволит правительству объективно оценить потребности капиталовложений в инфраструктуру всех уровней, а также максимально эффективно распределить имеющиеся в наличии ресурсы.

Государственно-частное партнерство должно играть ключевую роль в реализации стратегии развития инфраструктуры. Для этого необходимо консолидировать государственную политику в данной сфере и подчинить ее единым принципам и подходам. Это позволит обеспечить последовательность отношения государства к проектам инфраструктуры.

Опыт реализации проектов ГЧП в Украине свидетельствует о недостаточном внимании, которое уделяет государство данной сфере. Для решения этой проблемы предлагается создать единый орган, отвечающий за развитие сферы ГЧП в Украине. Обоснованы основные принципы создания Центра по поддержке ГСП в Украине, его задачи и структура.

Разработаны практические рекомендации по реализации проектов ГЧП, которые основаны на мировом опыте, а также учитывают особенности реализации таких проектов в Украине. Описаны действия инициаторов проектов ГЧП на каждой из фаз жизненного цикла проекта. Представлены методические подходы по борьбе с рисками, которые учитывают группировку рисков относительно фаз жизненного цикла проекта, в соответствии с чем разработаны восемь стадий противодействия этим рискам.

Ключевые слова: инфраструктура, частные инвестиции, государственно-частное партнерство.

Avksientiev M.Y. Public-private partnership as modern tool of investment attraction to infrastructure sectors of Ukraine. - Manuscript.

Candidate dissertation in Economic Sciences on specialty 08.00.03 - Economy and management of national economy. - Economic Scientific Research Institute of the Ministry of Economy of Ukraine, Kyiv, 2010.

The dissertation is devoted to the development of scientific and practical problems of investment attraction to infrastructure sectors of Ukraine with the help of Public-private partnership (PPP). Regarding to this its economic essence and structure have been disclosed; conceptual aid has been developed; methodological instruments of risk resistance has been specified; international experience of organization and functioning of this sphere explored. Methodological approaches to risk resistance have been formed and proposed. Complex analysis of different counties institutional activities affectivity has been provided. Author has proposed the system of actions aimed to provide the united policy regarding PPP in Ukraine, which has to secure reforms in investment attraction to infrastructure sectors of Ukraine. The practical recommendation for PPP projects initiators has been developed on a basis of PPP project life cycle. Recommendation includes main tasks and actions needed for successful project realization.

Key words: infrastructure, private investments, public-private partnership.

Размещено на Allbest.ru

...