Політична економія

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Суть відносин власності та їх місце в системі виробничих відносин

Власність-це сукупність виробничих відносин між людьми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування та розпорядження цими заперечуючи того, що один може переважати в окремі періоди і на певних етапах розвитку людського суспільства.

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій.Разом з тим - це одна з найскладніших категорій,бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності,але і доцього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього вочевидь є те,що власність є певним відображенням певної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі,зазнає змін,існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи,форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було юридично сформованих відносин власності. Вони з'являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.Економічна думка пізніших епох категорію власності пов'язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоча це не завадило Прудону свого часу оголосити власність «крадіжкою».Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші --як основні економічні відносини, а треті --як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Отже, власність - це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей - продуктів праці. Це - ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.Власність існує також там, де існує й сукупна праця - суспільне виробництво, бо й тут, у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність - це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб'єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати, споживати.

При аналізі структури економічної системи марксистська політична економія на перше місце ставила такий термін, як виробничі, а не економічні відносини. “В процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають у виробничі відносини” (Политическая экономия: Учебник / В. А. Медведев, А. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. -- С. 43). К. Маркс, який активно використовував як термін “виробничі відносини”, так і термін “економічні відносини”, не дав чіткого їх озмежування.

Ми вважаємо, що найбільш загальною категорією є економічні відносини. Цей термін визнається економістами всіх шкіл. Що стосується терміна виробничі відносини, то його можна застосовувати при аналізі відносин і зв'язків, які виникають між людьми у сфері безпосереднього виробництва. Відносини між людьми у сфері виробництва складаються з:

1) привласнення предметів природи;

2) способу поєднання людського ресурсу із засобами виробництва; 3) відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва; 4) організаційно-економічних відносин, складовою яких є управління виробництвом;

5) відносин між людьми щодо привласнення засобів виробництва.

У сукупності ці відносини являють собою безпосередню суспільну форму продуктивних сил і спосіб їх організації та використання людьми в процесі виробничої діяльності. Соціальна визначеність виробництва проявляється в способі виробництва, або іншими словами -- в економічній формації.

Єдність і взаємодія продуктивних сил, що перебувають на певному рівні розвитку, і даного типу виробничих відносин становлять спосіб виробництва. Іншою назвою способу виробництва є економічна формація.

Продуктивні сили і виробничі відносини перебувають у взаємодії і суперечливій єдності, яка є внутрішнім джерелом розвитку суспільного виробництва. Певний характер і рівень продуктивних сил зумовлює той чи інший тип виробничих відносин.

Відносини між людьми у сфері розподілу формуються в процесі привласнення створеного продукту різними категоріями працівників: підприємцями, власниками засобів виробництва і землі, орендарями та державою (через стягнення податків).

Відносини між людьми у сфері обміну виникають у процесі купівлі-продажу товарів підприємствами, домогосподарствами, торговельними організаціями, державою.

У сфері споживання економічні відносини виникають і зав'язуються між виробниками споживчих товарів і послуг та їх споживачами.

 У сучасних умовах важливе місце в економічних відносинах належить товарно-грошовим і ринковим відносинам.

власність монополізм суспільне відтворення

Шляхи подолання монополізму в економіці України

Визначаючи поняття “монополія”, необхідно виділити в ній, в першу чергу, виняткові умови, по-друге, що ці умови можуть бути створені різними обставинами (природними, економічними, політичними) і, по-третє, вони породжують виняткове право їх власників. Отже, монополія - це виняткові умови, створені різними обставинами, які породжують виняткове право володіння, розпорядження, користування і виключного впливу на ту чи іншу сферу (господарську, політичну, природну) нашого життя. Таке широке тлумачення монополії необхідне, щоб зрозуміти особливості монополізму в нашій країні. Воно включає в себе як ринкові, так і позаринкові аспекти проблеми і дає можливість аналізувати монополістичні прояви в межах адміністративно-командної системи, характеризувати монополізм не з точки зору зовнішніх його проявів, а за суттю. Це відкидає спрощений підхід до проблеми, при якому монополізм характеризується лише певними показниками: концентрація виробництва фірмами, кількість підприємств на ринку і тощо.

Подолання наслідків монополізму - це складна і клопітка справа. Одним з найважливіших напрямів ліквідації монополії є рішуча деконцентрація виробництва, а її конкретною формою - розукрупнення більшості об'єднань і великих підприємств у всіх галузях економіки (в промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, на транспорті тощо). Деконцентрацію великих державних підприємств слід здійснювати шляхом відокремлення (відсікання) від них колишніх самостійних підприємств, філій, окремих цехів і виробничих структур, які знову повинні здобути статус самостійного підприємства.

Українська економіка відрізняється високим рівнем монополізму. Але на відміну від більшості країн світу переважний шлях формування монополізму в Україні - не укрупнення конкуруючих підприємств, а утворення монополій в результаті процесів приватизації та подальшої концентрації капіталу в межах окремих галузей. Реалізація конкурентної політики впродовж останніх років дала можливість затвердити конкурентні відносини на більшості товарних ринків України. Проте проблема монополії все ж таки не зникла і монополізація економіки України ще залишається досить високою.

Основними причинами необхідності регулювання дій монополій є відсутність у останніх стимулів для впровадження досягнень науково-технічного прогресу, придушення конкуренції, проведення цінової дискримінації.Тому на державному рівні необхідно використати такі шляхи для подолання монополізму:

1. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади повинні здійснити заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи щодо демонополізації економіки, які передбачені відповідними державними програмами.

2. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування необхідно заборонити приймати акти або вчиняти дії, які спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання - монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних об'єднань, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

3. Проти монополій треба застосовувати високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність,адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства,здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

З 1992 р. В Україні також діє закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Даний закон передбачив утворення спеціального Антимонопольного комітету України. До його компетенції входять: розробка заходів з розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства; розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства. Закон повинен стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Він дає визначення підприємства-монополіста в Україні (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%).

Таким чином, монополізм має суперечливі економічні наслідки. Однак незаперечним є те, що він підриває конкуренцію як основу ринкового саморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.

Суспільне відтворення, його багатогранність та елементи

Теорія відтворення займає важливе місце в історії економічної науки. І це не випадково.Функціонування внутрішніх законів ринкової економіки і механізму економічного регулювання проявляється насамперед в суспільному відтворенні - його типах, характері, темпах і соціальних наслідках.На всіх етапах економічного розвитку об'єктивна необхідність відтворення зумовлюється процесом виробництва матеріальних благ -економічної основи життя суспільства.Для того щоб жити і творити, треба постійно споживати матеріальні блага, а для того щоб їх споживати, необхідно виробляти суспільний продукт.

Процес виробництва, взятий не як одноразовий акт, а як безперервний процес виробництва матеріальних благ з метою задоволення потреб членів суспільства, називається суспільним відтворенням.

Отже, якщо споживання є безперервним, то й виробництво повинно постійно відновлюватися, повторюватися і відновлюватися як на мікро-, так і на макрорівні.Процес виробництва, взятий не як одноразовий акт, а як безперервний процес виробництва матеріальних благ з метою задоволення потреб членів суспільства, називається суспільним відтворенням.

Визначають три види суспільного відтворення:

звужене, тобто при зменшенні обсягів суспільного виробництва порівняно з попереднім періодом;

просте, тобто при незмінності масштабів виробництва протягом попереднього і поточного періодів; принциповим є повне використання додаткового продукту на особисте споживання;

розширене, тобто з поширенням розміру суспільного продукту порівняльно з попереднім часом при використанні частини додаткового продукту на виробниче споживання.

Політична економія досліджує суспільне відтворення як економічне:

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах ,або одиничне (індивідуальне відтворення). Відтворення на окремому підприємстві, є вихідною і необхідною ланкою всього суспільного відтворення.

Водночас суспільне економічне відтворення не є простою сумою одиничних процесів відтворення окремих підприємств. Доведено, що в суспільному відтворенні з'являються нові якісні елементи, які відсутні на рівні первинних підприємств. Так, вищим інтересом підприємства є максимізація прибутку, а суспільного виробництва -- максимізація добробуту населення. Підприємство орієнтується на ринковий попит, а суспільне виробництво на сукупний попит.

Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

- виробництва, розподілу, обміну, споживання;

- домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;

- продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

- суспільного виробництва і суспільного споживання.

Процес виробництва як основа забезпечення існування людини має постійно відновлюватися. Процес суспільного відтворення -- це постійне й безперервне відновлення результату суспільного виробництва -- продукту, а також робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, інформації, форм та методів організації праці.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:

1. відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2. відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;

3. відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

4. відтворення національного багатства;

5. відтворення споживання;

6. відтворення економічних відносин.

Найважливішим у відтворенні всіх елементів економічної системи є постійне відтворення робочої сили з високим рівнем освіти, кваліфікації, інтелекту і культури. Відтворення робочої сили полягає в безперервному відновленні та підтриманні фізичних сил і розумових здібностей людини, підвищенні кваліфікації працівників. На процес відтворення робочої сили впливає низка чинників, серед них рівень економічного розвитку країни, культурні традиції, тривалість життя тощо.

Відтворення має два види - просте і розширене. Просте відтворення - це такий процес виробництва, який відновлюється в незмінних обсягах. Це має місце за такий процес виробництва, який відновлюється в незмінних обсягах. Це має місце за таких умов, коли додатковий продукт використовується для особистого споживання власника засобів виробництва, тобто відбувається відновлення використаних для виробництва ресурсів у незмінних масштабах.

Розширене відтворення це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання. Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об'єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

Державно-монополістичний капіталізм як економічна система

Монополістичний капіталізм - це економічний лад із системою великих і надвеликих підприємств, що уклали одним з одним різного роду угоди чи союзи, і як монополії займають панівне становище в економіці та ринках недосконалої конкуренції; стадія у розвитку капіталізму.

Економічна система ринкового господарства еволюціонувала від капіталізму вільної конкуренції до монополістичного капіталізму, від панування монополій до державно-монополістичної стадії розвитку. Стихійно-ринкове регулювання доповнювалося монополістичним у вигляді внутрішньофірмової та міжфірмової координації й державним макроекономічним регулюванням.

Державне регулювання економіки було покликане, по-перше, розв'язати основну суперечність капіталістичного ладу між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення, по-друге, захистити суспільство від негативних наслідків самого монопольного панування, по-третє, забезпечити безперервний процес суспільного відтворення й уникнення кризових явищ в економіці. Основний зміст державно-монополістичних заходів полягає у забезпеченні більшої планомірності регулювання суспільного виробництва і розподілу ресурсів. Створення великомасштабних об'єднань, експансія транснаціональних корпорацій, розвиток акціонерної форми власності звичайно сприяють вирішенню суперечності між подальшим усуспільненням виробництва й індивідуалістичною формою привласнення. Однак навіть найбільші монополістичні корпорації, найпотужніші фінансові групи та міжнародні картелі не в змозі охопити своїм контролем весь ринок, внести необхідні елементи планомірності у процеси виробництва та обігу на загальнонаціональному рівні. Без участі держави неможливо забезпечити хоча б відносну пропорційність і планомірність розвитку економіки загалом та її окремих сфер, сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку.

Існує глибока якісна відмінність державно-монополістичного регулювання і державного втручання в економіку, властивого домонополістичній стадії розвитку. З виникненням монополій з'явилась необхідність активнішого втручання держави в економічне життя. Нагальною потребою стала не лише господарська координація на рівні окремих економічних суб'єктів у межах внутрішньо- та міжфірмових відносин (мікрорівень), а й здійснення узгодженої загальнонаціональної економічної політики (макрорі-вень економічної системи).

В роки Першої світової війни монополістичний капіталізм почав переростати в державно-монополістичний, виник воєнний варіант його функціонування. В цей час посилився процес концентрації фінансового капіталу, зросла роль державних монополій, втручання держави в економіку ставало дедалі частішим. Світова економічна криза 1929-1933 pp. сприяла подальшому розвитку державно-монополістичного капіталізму.

У період Другої світової війни розвиток державно-монополістичного капіталізму досяг нового ступеня, що виявилося у зростанні державних капіталовкладень у промисловість, у будівництві воєнних підприємств за кошти державного бюджету, в урядових позиках для субсидування промислових монополій, у різних формах економічного контролю з боку державних органів для забезпечення випуску воєнної продукції, розвитку державного ринку. Державний апарат ще більше переплівся з монополістичними групами фінансистів і промисловців, що сприяло утворенню розгалуженої системи державного регулювання економіки.

У післявоєнний період дедалі ширше використовувались стимулювання державою подальшої концентрації виробництва й капіталу, перерозподіл нею значної частки національного доходу, надання корпораціям військових замовлень, урядове фінансування програм розвитку промисловості і наукових досліджень, розробка програм соціально-економічного розвитку в масштабі країни.

Еволюція ринкової економічної системи переконливо довела, що ринок і регулювання не є антитезами, вони здатні до взаємодії і взаємодоповнення. Регульований капіталізм другої половини XX ст. можна класифікувати як змішану економічну систему, основні політекономічні характеристики якої такі:

1. функціонування економіки на засадах плюралізму форм власності - приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання - оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

2. розвиток державного підприємництва і формування державного сектору економіки;

3. макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;

4. розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

5. модифікація ринкового ціноутворення внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

6. державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

7. регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

8. соціалізація економічної системи капіталізму на засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

9. підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Отже, змішана економічна система базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічні процеси, яке підпорядковане завданню подальшого зростання ефективності суспільного виробництва й забезпечення безперервного і безкризового відтворення.

Література

1.Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія, Спеціальна економічна теорія.

2. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. - Новосибирск: Изд-во ЮКЭА, 1998. - 528 с.

3. Бартенев С.А. Экономическая теория. - Москва, Юрист,2002.

4. Бартенев С.А. Экономическая теория. - Москва, Юрист,2002.

5. Башнянин Г.І. Політична економія. - Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 528 с.

6. Борисов Е.В. Экономическая теория. - Москва: Юрайт, 1998. - 478с.

7. Борисов Е.В. Экономическая теория. - Москва: Юрайт, 1998. - 478с.

8. Борисов Е.В. Экономическая теория. - Москва: Юрайт, 1998. - 478с.

Размещено на Allbest.ru