Організаційні та економічні основи створення екотехнопарків як інноваційних структур сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень

УДК 001.895 + 504

Спеціальність 08.00.06. - Економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Організаційні та економічні основи створення екотехнопарків як інноваційних структур сталого розвитку

Аль-Наїф Ольга Вадимівна

Одеса-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Одеському національному політехнічному університеті

Науковий керівник

доктор економічних наук, професор Харічков Сергій Костянтинович, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Мельник Леонід Григорович, Сумський державний університет, завідувач кафедри економіки

кандидат економічних наук, доцент Лазарєва Євгенія В'ячеславівна, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, старший науковий співробітник відділу розвитку підприємництва

Захист відбудеться 19.02.2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий 17.01.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Степанов В.М.

Анотації

Аль-Наїф О.В. Організаційні та економічні основи створення екотехнопарків як інноваційних структур сталого розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06. - Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища. - Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, Одеса, 2010.

В дисертації проведено теоретичний аналіз сучасних уявлень поняття "сталий розвиток", визначено сутність та наведено класифікацію екологічних інновацій, оцінено їх роль в моделі переходу до сталого розвитку, досліджено питання екологізації інноваційної діяльності, вдосконалено структурну модель екологічного спрямованого інноваційного процесу. Досліджено світові і вітчизняні тенденції розвитку системи інноваційних структур, розроблено узагальнену схему класифікацій та схему взаємодії інноваційних структур. Сформульовано сучасне поняття екотехнопарку як організаційної форми інноваційних структур сталого розвитку, розроблено концептуальну модель екологізації інноваційної діяльності в сучасному екотехнопарку, побудовано модель взаємодії структурно-функціональних елементів в організаційно-економічному забезпеченні функціонування екотехнопарку. Систематизовано економічні та організаційно-управлінські інструменти та фінансові потоки екотехнопарку. Розроблено організаційно-економічну структуру регіонального екотехнопарку як засобу рішення екологічних проблем за напрямком екологічно чистих виробництв та ресурсо- і енергозберігаючих технологій, побудовано чотирьохрівневу структуру управління в регіональному екотехнопарку та розроблено методичні підходи до оцінки ефективності діяльності екотехнопарку.

Ключові слова: сталий розвиток, екологічна інновація, екологізація, інноваційна структура, екотехнопарк, партнерство, модель, структура, інструмент, ефект, ефективність.

Аль-Наиф О.В. Организационные и экономические основы создания экотехнопарков как инновационных структур устойчивого развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.06. - Экономика природопользования и охраны окружающей среды. - Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, Одесса, 2010.

Диссертация посвящена вопросам теоретико-методологического обоснования и разработки организационных и экономических основ создания экотехнопарков как инновационных структур устойчивого развития.

Объектом исследования являются процессы формирования и функционирования экотехнопарков, как инновационных структур устойчивого развития.

Предметом исследования является механизм организации и составляющие элементы процессов формирования и функционирования экотехнопарков. екологізація інноваційний сталий

Научная новизна полученных результатов состоит в углублении и развитии известных и обосновании ряда новых теоретических и методических положений, в комплексе определяющих концептуальные основы создания экотехнопарков как инновационных структур устойчивого развития.

В исследовании проведен теоретический анализ современного понятия устойчивого развития, а также определена сущность и представлена классификация экологических инноваций как объекта экологизации инновационной деятельности. Автором доказано, что теоретико-методологические предпосылки формирования научных понятий "устойчивое развитие", "экологические инновации", "экологизация инновационной деятельности" и "технопарки" определили содержание концепции "создания экотехнопарков как ядра экономико-организационной интеграции показателей устойчивого социально-экономического развития на региональном и локальном уровнях".

В диссертации обоснована сущность и усовершенствована структурная модель экологически ориентированного инновационного процесса, раскрывающая механизм преобразования: "новая идея-эконовация-экологическая инновация".

Выделены цели и задачи инновационных структур, их теоретико-практические аспекты. Исходя из особенностей и направлений функционирования инновационных структур, в диссертационной работе предложена система классификаций и разработана схема взаимодействия инновационных структур.

В исследовании сформулировано современное понятие экотехнопарка, как организационной формы инновационных структур устойчивого развития, разработана концептуальная модель экологизации инновационной деятельности в современном экотехнопарке и построена модель взаимодействия структурно-функциональных элементов в организационно-экономическом обеспечении функционирования экотехнопарка, суть которой заключается в активном сотрудничестве всех субъектов, активизирующегося на принципах поиска совместных направлений реализации определенных целей.

Обоснована сущность активизации формирования экотехнопарков на основе теории инновационного партнерства.

В диссертации систематизированы экономические и организационно-управленческие инструменты обеспечения функционирования экотехнопарка, как элемента инновационной экологической инфраструктуры регионального уровня. Разработана схема финансовых потоков экотехнопарка, состоящая из доходных и расходных статей.

Учитывая имеющийся научный, инновационный, интеллектуальный и технологический потенциал Одесского региона, диссертантом предложено создание регионального экотехнопарка, деятельность которого направлена на экологически чистое производство и ресурсо- и энергосберегающие технологии.

Диссертантом сформулированы концепция, миссия, цели, задачи, приоритетные направления деятельности и обоснована организационно-экономическая структура регионального экотехнопарка как одного из механизмов реализации политики сбалансированного природопользования и экологизации социально-экономического развития региона. Построена четырехуровневая структура регионального экотехнопарка по следующей схеме управления: управленческий уровень-бизнес-инкубатор-инновационно-технологический центр-бизнес-парк.

Получили дальнейшее развитие пути реализации усовершенствования региональной ресурсно-экологической политики, а именно организации и функционирования экотехнопарка как элемента инновационной экологической инфраструктуры региона, а также методические подходы к оценке эффективности деятельности экотехнопарка.

Ключевые слова: устойчивое развитие, экологическая инновация, экологизация, инновационная структура, экотехнопарк, партнерство, модель, структура, инструмент, эффект, эффективность.

Al-Naif O.V. Organizational and economic fundamentals of ecotechnoparks' formation as the innovative structures of sustainable development. - Manuscript.

The thesis for scientific degree of Candidate of Economic Sciences on the specialty: 08.00.06. - Economy of Nature and Environment Protection. - Institute of Market Problems and Economic-Ecological Researches of National Academy of Sciences of Ukraine, Odessa, 2010.

In the research theoretical analysis of existent representations of the concept of sustainable development is carried out, essence and classification of ecological innovations is given and their role in the model of transformation to sustainable development is estimated, the essence of ecologization of innovative activity is researched, the structured model of ecologically directed innovative process is improved. International and domestic trends in the development of innovative structures are studied, the generalized classification scheme and the scheme of interaction of innovative structures are worked out. The modern concept of ecotechnopark as organizational form of innovative structures of sustainable development is formulated, conceptual model of ecologization of innovative activity in a model of existent ecotechnopark is developed and the model of interaction between structural and functional elements in the organizational and economic maintaining of ecotehnopark's functioning is carried up. Economic and organizational-managerial instruments and financial flows of ecotechnopark are systematized. The organizational-economic structure of the regional ecotechnopark as a mean of solution of ecological problems in the direction of clean production and resource-and energy-saving technologies is worked out, four-level management structure of regional ecotehnopark is built and methodological approaches to assessment of efficiency of ecotehnopark's activity are developed.

Key words: sustainable development, ecological innovation, ecologization, innovative structure, ecotehnopark, partnership, model, structure, instrument, effect, efficiency.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Початок XXI століття поставив перед людством взагалі і перед Україною зокрема три найгостріших питання: підвищення ефективності виробництва; вирішення екологічних проблем; пошук інноваційних шляхів розвитку.

Сьогодні економічний прогрес суспільства в основному забезпечується на базі інновацій. Аналіз нововведень, конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку, соціально-економічного розвитку, який базується на раціональному використанні, охороні та відновленні природно-ресурсного потенціалу і збереженні здорового довкілля вимагає найшвидшого розвитку інновацій в базових галузях промисловості. Організаційною формою для цього є структури, ефективність створення яких доведена світовою практикою, які дозволяють зосередити фінансово-матеріальні ресурси на інноваційному розвитку і створюють умови максимальної реалізації інноваційного потенціалу регіону, зокрема бізнес-інкубатори, технопарки, технополіси, регіони науки.

У зв'язку з цим актуальність теми дослідження обумовлена зростанням ролі і значення інноваційної діяльності та інших виявів і форм інтеграції науки і виробництва на сучасному етапі соціально-економічного розвитку, а також пошуком конструктивних і реалістичних стратегій розв'язання екологічних проблем та підвищення ефективності виробництва на засадах сталого економічного розвитку.

Теоретичні і практичні аспекти створення та функціонування технопарків, як інноваційних структур розвитку, найбільш успішно розвиваються вітчизняними науковими школами Національної академії наук України (Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, Інститут фізики напівпровідників ім. В.Є. Лошкарьова, Інститут монокристалів, Інститут технічної теплофізики, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва, Інститут економіки і прогнозування, Інститут економіки промисловості), системи вищої школи (Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут", Київський національний університет харчових технологій, Сумський державний університет) та іншими.

Незважаючи на досить велику увагу, яка приділяється проблемам створення технопарків в Україні, існує необхідність в розробці науково-обґрунтованої теоретичної і практичної бази з формування технопарків, що мають екологічно спрямовану діяльність та орієнтовані на вирішення проблем сталого розвитку.

Прагнення вирішити ці проблеми, а також врахування багатоплановості, складності і майже відсутності будь-яких напрацювань щодо створення й формування екологічно орієнтованих технопарків, наявності низки дискусійних питань, актуальності та необхідності їх вирішення і розробки пропозицій щодо застосування, зумовили вибір теми дисертаційної роботи, визначення мети та побудову структури дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в контексті основних наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних та гуманітарних наук на 2009-2013 роки (Постанова Президії Національної академії наук України від 25.02.2009 р. № 55), Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 р. (Розпорядження Кабінету міністрів України від 17.10.2007 р. № 880-р), Державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури" на 2009-2013 роки" (Постанова Кабінету міністрів України від 14.05.2008 р. № 447).

Тема дисертаційної роботи відповідає тематиці НДР Одеського національного політехнічного університету й Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.

Наукові результати, теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи були використані при виконанні науково-дослідних робіт: "Вдосконалення управління фінансово-кредитним забезпеченням інноваційно-інвестиційного розвитку України в умовах євроінтеграції" (№ держреєстрації 0105U002898), де автором розроблено організаційно-економічну й фінансову модель екотехнопарку як інноваційної структури сталого розвитку; "Управління інноваціями у вищих навчальних закладах в контексті глобалізації освіти" (№ держреєстрації 0107U011998), де автором визначено місце вищого навчального закладу як потенційно можливого учасника у організаційній моделі екотехнопарку.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних і науково-методичних основ створення екотехнопарків як інноваційних структур сталого розвитку.

Реалізація зазначеної мети потребує послідовного вирішення таких взаємозалежних завдань:

- визначити сутність та обґрунтувати модель екологічно спрямованого інноваційного процесу;

- обґрунтувати актуальність і доцільність створення екологічно орієнтованих технопарків як інноваційних структур сталого розвитку;

- обґрунтувати і розробити модель взаємодії структурно-функціональних елементів в організаційно-економічному забезпеченні функціонування екотехнопарку з урахуванням принципів інноваційного партнерства та специфіки екологічно збалансованого розвитку;

- розробити цілісну систему економічних та організаційно-управлінських інструментів забезпечення функціонування екотехнопарку, як елементу екологічної інфраструктури регіонального рівня;

- розробити й обґрунтувати схему фінансових потоків екотехнопарку у фазі його активного функціонування;

- обґрунтувати рекомендації щодо формування регіонального екотехнопарку та пріоритетних напрямів його діяльності як системного напрямку рішення ресурсно-екологічних проблем і сталого розвитку регіону;

- розробити методичні підходи до оцінки ефективності діяльності екотехнопарку.

Об'єктом дослідження є процеси формування та функціонування екотехнопарків як інноваційних структур сталого розвитку.

Предметом дослідження є механізм організації і складові елементи процесів формування та функціонування екотехнопарків.

Методи дослідження. Розв'язання визначеної науково-практичної проблеми базується на загальнонаукових принципах проведення комплексних наукових досліджень. Теоретичну та методологічну базу дисертаційної роботи становлять ключові положення сучасної теорії економіки природокористування та охорони навколишнього середовища, сучасні теорії менеджменту, інновацій, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань організації та управління процесами екологізації інноваційної діяльності.

У роботі використано такі загальнонаукові методи економічних досліджень: логічного і якісного аналізу та синтезу (при обґрунтуванні теоретичних підходів до поняття "екологізація інноваційної діяльності"); системно-структурного аналізу та комплексного аналізу (при виявленні особливостей понять "екологічні інновації", "екотехнопарки", а також при аналізі сучасного стану інноваційних структур); порівняльного аналізу (при порівнянні світового і вітчизняного досвіду функціонування інноваційних структур, а також техніко-економічних показників технопарків); статистичні (при аналізі основних техніко-економічних показників діяльності технопарків); моделювання (при обґрунтуванні організаційно-економічних структур, економічних механізмів й фінансових потоків створення і функціонування екотехнопарків), абстрактно-логічні (теоретичні узагальнення й формування висновків).

Інформаційну базу дисертаційної роботи склали: наукові праці вітчизняних і закордонних авторів, в яких відображено фундаментальні положення економіки природокористування, теорії сталого розвитку, екологізації економіки та інноваційної діяльності, інноваційних структур, законодавчі акти Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи центральних і місцевих органів влади, аналітичні звіти, огляди і статистичні матеріали відповідних Міністерств та відомств, монографічна та періодична наукова література, результати власних досліджень автора.

Основні наукові результати дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри "Менеджмент зовнішньоекономічної та інноваційної діяльності" ОНПУ, Вченої ради ІПРЕЕД НАН України, відображені в публікаціях, а також у доповідних записках, наукових рекомендаціях.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в поглибленні та розвитку відомих і обґрунтуванні ряду нових теоретичних і методичних положень, що в комплексі визначають організаційні та економічні основи створення екотехнопарків як інноваційних структур сталого розвитку.

Найбільш значимими науковими результатами роботи є такі:

Вперше:

теоретично обґрунтовано концептуальні основи формування та функціонування екологічно орієнтованого технопарку як ядра економіко-організаційної інтеграції чинників екологічно збалансованого соціо-економічного розвитку на регіональному та локальному рівнях;

запропоновано модель взаємодії структурно-функціональних елементів в організаційно-економічному забезпеченні функціонування екотехнопарку, яка базується на домінантному запровадженні принципу взаємовигідного інноваційного партнерства інституцій-суб'єктів екотехнопарку на засадах реалізації цілей екологізації соціо-економічних систем та забезпечення їх екологічно збалансованого розвитку;

Удосконалено:

уявлення сутності та структурної моделі екологічно спрямованого інноваційного процесу, яка розкриває механізм перетворення: "нова ідея-еконовація-екологічна інновація";

систему економічних та організаційно-управлінських інструментів, зокрема регулювання фінансових потоків, забезпечення функціонування екотехнопарку як елементу інноваційної екологічної інфраструктури регіонального рівня;

Дістало подальший розвиток:

шляхи вдосконалення регіональної ресурсно-екологічної політики, а саме організації та функціонування екотехнопарку як елементу інноваційної екологічної інфраструктури регіону;

визначення передумов та концептуальне обґрунтування організаційно-економічної структури регіонального екотехнопарку як одного з механізмів реалізації політики збалансованого природокористування та екологізації соціо-економічного розвитку регіону за напрямком впровадження екологічно чистих виробництв, ресурсо- та енергозберігаючих технологій у промисловому, агропромисловому, паливно-енергетичному, транспортному, житлово-комунальному регіональних комплексах, сфері надання послуг;

методичні підходи до оцінки ефективності діяльності екотехнопарку.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретико-методичні підходи, використані в дисертації, одержані висновки та рекомендації можуть бути залучені для практичного вирішення проблеми вдосконалення інноваційної інфраструктури країни та переходу її на модель сталого розвитку.

Результати дисертаційної роботи були використані при виконанні науково-дослідних робіт "Трансформація сучасної системи організаційно-економічних відносин природокористування та забезпечення екологічної безпеки на державному та регіональному рівнях управління" (№ державної реєстрації - 0104U000576; термін виконання - 2004-2006 рр.), "Механізми та інструменти забезпечення збалансованого природокористування в локальних та регіональних економіко-екологічних системах" (№ державної реєстрації - 0107U001071; термін виконання - 2007-2009 рр.), які виконувались і виконуються у відділі економічного регулювання природокористування Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (акт впровадження № 21/249-А від 05.06.2009 р.).

Результати дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі: Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова при викладанні дисциплін: "Основи науково-технічної та інноваційної політики", "Основи менеджменту та маркетингу", "Стратегічне планування і управління", "Економіка природокористування" і дипломному проектуванні (довідка № 06.07-01-1166 від 03.07.2009 р.); Одеського національного політехнічного університету при викладанні дисципліни "Екологічний менеджмент" (довідка № 1586/02-07 від 06.10.2009 р.); Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі при викладанні дисциплін: "Менеджмент", "Маркетинг", "Макроекономіка" та дипломному проектуванні (довідка № 287 від 16.10.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати досліджень, які викладені в дисертації і виносяться на захист, належать особисто авторові. З наукових праць, опублікованих у співтоваристві, в роботі використано лише ті положення й ідеї, що є результатом особистих досліджень здобувача. Особистий внесок автора в роботах, опублікованих у співтоваристві, зазначений у переліку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи апробовані в доповідях і схвалені на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: 39-та наукова конференція молодих дослідників ОПУ-магістрантів "Сучасні інформаційні технології та телекомунікаційні мережі" (м. Одеса, 2004 р.); II Міжнародна науково-практична конференція "Сучасні технології менеджменту, маркетингу, PR: економічний, політичний, правовий та психологічний аспекти" (м. Одеса, 2004 р.); підсумкова науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України (м. Одеса, 2005 р.), підсумкова науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України (м. Одеса, 2006 р.), підсумкова науково-практична конференція професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України (м. Одеса, 2008 р.), VI міжнародна науково-практична конференція "Українське Причорномор'я в контексті економічних альтернатив: сучасні виклики та антикризові стратегії" (м. Одеса, 2009 р.), а також на наукових семінарах Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України.

Публікації. За результатами проведених досліджень автором опубліковано 9 наукових праць, загальним обсягом 5,7 др. арк., з яких особисто авторові належать 5,5 др. арк.; у тому числі 7 статей у збірниках наукових праць, 1 - у тезах і матеріалах конференцій, 1 - в інших виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи - 240 сторінок комп'ютерного тексту, у тому числі 2 таблиці на 4 сторінках, 10 рисунків на 10 сторінках, список використаних джерел - 229 найменувань на 23 сторінках, 7 додатків на 24 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено методи дослідження, практичну цінність, новизну наукових результатів, наведено результати апробації роботи.

У першому розділі "Екоінноваційні основи сталого розвитку" проведено теоретичний аналіз сучасних уявлень поняття "сталий розвиток", визначено сутність та наведено класифікацію екологічних інновацій, оцінено їх роль в моделі переходу до сталого розвитку, досліджено питання екологізації інноваційної діяльності.

У дисертації визначено, що посилення інтеграції економічних і екологічних процесів у світі привело до більш широкого розуміння поняття сталого розвитку. Аналіз відомих концепцій сталого розвитку підтверджує імперативний принцип цього явища та взаємопоєднання трьох чинників розвитку - економіки, екології і соціуму для будь-яких соціо-еколого-економічних систем або процесів, зокрема вирішення проблем раціонального природокористування та екологізації суспільного розвитку на рівні держави, регіонів, локальних систем тощо.

У роботі доведено наявність у сучасній економіці низки сприятливих процесів, які за умов належного управління ними можуть створити нові можливості для подальшого прогресу у напрямку переходу до моделі сталого розвитку. Одним з них є процес створення та впровадження наукових, технологічних й екологічних інновацій.

У роботі виокремлено сутність й наведено різні підходи до класифікації інновацій. Автором виявлено, що надані класифікації дають змогу провести прив'язку до типу інновації, сформувати економічні механізми та організаційні форми управління залежно від типу інновацій; сформувати організаційні структури науково-дослідних підрозділів та інше. Саме в такому контексті автор виокремлює створення та впровадження екологічних інновацій як фактор екологізації суспільного розвитку та переходу економіки до моделі сталого розвитку на засадах екологізації інноваційної діяльності.

Під екологічними інноваціями в дисертаційній роботі автор розуміє кінцевий результат діяльності створення, використовування та розвитку екологічних виробів або послуг, а також зміни, які провадяться в управлінні і організації виробничої діяльності, техніці і технології, освітній системі, правовій сфері, і які направлені на зниження або запобігання негативної дії на навколишнє природне середовище.

Екологічні інновації розглядаються автором як засіб розв'язання екологічних проблем і забезпечення сталого розвитку економіки країни. В дисертаційній роботі доводиться важливість екологічного чинника в інноваційній діяльності.

Сьогодні в Україні однією з кризових ситуацій, що обумовлена інтенсивним і розширеним відтворенням, виявився стан навколишнього природного середовища. Це є ще одним аргументом на користь розгляду в роботі суті екологічно спрямованих інноваційних процесів на сучасному етапі та їх ролі в рішенні задач, пов'язаних із збереженням і поліпшенням якості природного середовища.

Під екологічно спрямованим інноваційним процесом автор розуміє процес, що перетворює наукові знання в екологічну інновацію, яка здатна задовольняти нові потреби суспільства як послідовна система дій, що охоплює всі стадії та етапи створення екологічно орієнтованої новинки, товару або послуги та її подальшого застосування для вирішення ресурсних та екологічних проблем суспільства, людини та оточуючого їх середовища. Дисертантом удосконалено структурну модель екологічно спрямованого інноваційного процесу, яка розкриває механізм перетворення: "нова ідея-еконовація-екологічна інновація".

Сьогодні процеси екологізації економіки мають стати головним важелем у вирішенні економіко-екологічних проблем та забезпеченні сталого розвитку країни, а одним з найголовніших блоків механізму екологізації економіки має стати блок екологізації інноваційної діяльності.

Під екологізацією інноваційної діяльності пропонується розуміти системний і комплексний процес перманентного екологічного вдосконалення інноваційної діяльності, який має спрямовуватись на те, щоб знизити екодеструктивний вплив виробничої та споживчої сфери, сфери обігу, де основною метою є впровадження новітніх екологічно спрямованих науково-технічних досягнень.

Проведений теоретичний аналіз сучасної концепції сталого розвитку та еколого-інноваційної діяльності дозволяє стверджувати, що запровадження екологічних інновацій і внаслідок цього здійснення екологізації інноваційної діяльності стає можливим саме в рамках створення такої інноваційної структури, яка здатна об'єднувати науку, освіту, техніку і виробництво у єдину організаційно-економічну форму. Такою структурою, за аргументами автора, сьогодні має бути екологічно орієнтований технопарк.

В другому розділі "Екотехнопарки як організаційна форма інноваційних структур сталого розвитку" розглянуто сутність і класифікацію, світові і вітчизняні тенденції розвитку системи інноваційних структур і питання формування сучасної моделі екологічно орієнтованого технопарку.

Інноваційний процес охоплює багатьох учасників і має свою інфраструктуру. Звідси й множинність організаційних форм інноваційної інфраструктури, таких як бізнес-інкубатори, які допомагають реалізувати підприємницькі проекти на початковій стадії існування підприємства, технологічні парки, технополіси, регіони науки, які покликані реалізовувати складні інноваційні проекти.

У дослідженні запропоновано розглядати інноваційні структури через систему класифікацій за напрямками підтримання інноваційного бізнесу і взаємодії науки, освіти, техніки і виробництва. До організаційної форми підтримки інноваційного бізнесу дисертант відносить бізнес-інкубатори, а до організаційної форми взаємодії науки, освіти, техніки і виробництва - технологічні парки, технополіси й регіони науки.

У роботі дисертантом надано узагальнену схему класифікацій видів інкубаторів, технологічних парків, технополісів й регіонів науки і розроблено схему взаємодії інноваційних структур за таким напрямком: "бізнес-інкубатор-технопарк-технополіс-регіон науки", де чітко простежується усі відмінності між зазначеними інноваційними структурами.

В результаті аналізу світового досвіду створення інноваційних структур автором виявлено, що інноваційні структури поступово трансформуються. Так, до складу технополісів залучають технологічні парки, бізнес-інкубатори тощо.

На фоні успішного функціонування технопарків у світі наявна чисельність технопарків в Україні є недостатньою. Власне, недостатня кількість бізнес-інкубаторів та технопарків обумовлює відсутність в Україні інноваційних структур, таких як технополіси та регіони науки.

Спираючись на економіко-статистичні дані інноваційної діяльності в Україні, дисертант зробив висновок, що країна має об'єктивні передумови для створення та розвитку інноваційних структур.

Економіко-статистичні дані показали, що за 1990-2007 роки в 3,3 рази знизилась чисельність працюючих в інноваційній сфері; в 3,5 рази зменшилася кількість дослідників у технічних науках; в 14,3 разів зменшилось освоєння нових видів техніки; в 7 разів упала частка інноваційно активних промислових підприємств й всього 0,7% складає приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій.

Дисертантом також обґрунтовано, що фінансування інноваційної діяльності інноваційних структур здійснюється головним чином за рахунок власних коштів підприємств. Державне фінансування хоча і має тенденцію до збільшення, але не відіграє суттєву роль в фінансуванні інноваційної діяльності. Відсутність істотної стартової фінансової підтримки з боку держави з урахуванням українських реалій привела до того, що було прийнято модель так званого "віртуального" технопарку, або "технопарку без стін", що не вимагає значних первинних капіталовкладень.

На основі економіко-статистичних показників виконано аналіз діяльності технологічних парків та обґрунтовано їх економічну ефективність. В результаті було виявлено, що усього за 2000-2008 рр. було реалізовано 13,98 млрд. грн. інноваційної продукції, з яких понад 14 % - на експорт. При цьому понад 99 % реалізації інноваційної продукції припадає на три технопарки - Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона, Інститут монокристалів та Інститут фізики напівпровідників ім. В. Є. Лошкарьова.

Інтеграція принципів екологізації інноваційної діяльності та загальних принципів побудови і функціонування технопаркових структур формує концептуальне підґрунтя створення специфічної технопаркової структури - екотехнопарку, перш за все орієнтованої на вирішення проблем екологізації інноваційної діяльності на засадах запровадження екологічних інновацій як засобів раціонального використання та охорони природних ресурсів, ресурсо- та енергозбереження, переходу до моделі сталого розвитку.

Запровадження сформованих концептуальних положень щодо створення екологічно спрямованої технопаркової структури знаходить своє відображення у запропонованому авторському типовому визначенні екотехнопарку як науково-виробничо-освітнього комплексу, який функціонує для продукування і широкого впровадження шляхом дифузії екологічних інновацій, створення і реалізації екологічних товарів та послуг, здатних забезпечити умови ефективного рішення ресурсно-екологічних проблем суспільного розвитку та формування сучасної екологічної інфраструктури на засадах максимальної реалізації інноваційного потенціалу у новітніх екологічно спрямованих технічних, технологічних, організаційних, управлінських та інших рішеннях.

Доведено, що одним з ключових аспектів успішної діяльності екотехнопарку є грамотно збудована організаційна модель, яка регулює діяльність екотехнопарку. Автором розроблено модель взаємодії структурно-функціональних елементів в організаційно-економічному забезпеченні функціонування екотехнопарку, суть якої полягає в активній співпраці всіх суб'єктів екотехнопарку, яка активізується на засадах пошуку спільних напрямів реалізації певних цілей.

У третьому розділі "Організаційні форми та економічний механізм створення і функціонування екотехнопарку" досліджено питання інноваційного партнерства як методологічного принципу формування екотехнопарку, систему організаційних відносин, економічних та організаційно-управлінських інструментів, напрямки створення нових організаційно-економічних структур екотехнопарку у регіоні, а також запропоновано методичні підходи до оцінки соціо-еколого-економічної ефективності екотехнопарку.

Проведені дисертантом дослідження діагностики стану технопарків дозволили виявити проблеми недостатньої активності суб'єктів господарювання. Рішення цієї проблеми може бути здійснено за допомогою обґрунтування шляхів активізації формування екологічно орієнтованих технопарків на засадах теорії інноваційного партнерства.

У роботі автор запропонував таке визначення інноваційному партнерству в екотехнопарку: інноваційне партнерство - це визначений тип відносин між усіма учасниками екотехнопарку, де при впровадженні екологічних інновацій забезпечується узгодження важливих економіко-екологічних інтересів інституцій- суб'єктів екотехнопарку та споживачів його екоінноваційної продукції. Основними цілями партнерства є об'єднання творчого, науково-технічного потенціалу і використовування накопиченого досвіду провідних фахівців; переорієнтація впливу прямого втручання на узгоджену й ініціативну співпрацю; взаємна координація роботи учасників екотехнопарку.

Для більшого розуміння структури учасників екотехнопарку автором розроблено організаційну структуру учасників екотехнопарку в рамках інноваційного партнерства, де організаційним ядром структури виступає бізнес-інкубатор і стратегічним засновником - вищий навчальний заклад або науково-дослідний інститут.

Дисертантом у дослідженні розглянуто інноваційне партнерство на прикладі взаємовідносин держави й екотехнопарку; бізнес-інкубатору й екотехнопарку; вищих навчальних закладів, наукових установ й екотехнопарку; промислових наукоємних підприємств й екотехнопарку; міста й екотехнопарку.

Дисертантом визначено ключові вимоги, що пред'являються до організаційної структури екотехнопарку: прозорість, простота, відособленість, контроль, здійсненність.

Особливу увагу в системі економічних та організаційно-управлінських інструментів забезпечення функціонування екотехнопарку в роботі приділено фінансовим потокам, а також схемі, яка їх інтегрує.

Сучасні тенденції світового масштабу дають підставу для висновку, що єдиний, виключно прийнятний для України, шлях переходу до сталого розвитку полягає у оптимальному ефективному використанні всіх видів матеріальних та енергетичних ресурсів, структурно-технологічній реструктуризації виробництва, впровадженні інноваційно-технологічних рішень та розвитку екологічно чистих виробництв. Тому, враховуючи наявний науковий, інноваційний, інтелектуальний та технологічний потенціал Одеського регіону пропонується створення регіонального екотехнопарку за напрямком екологічно чистих виробництв та ресурсо- і енергозберігаючих технологій, який як нова потужна інноваційна структура зможе забезпечити оптимальний системний розвиток пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у вищезазначених сферах та одночасно взяти на себе функцію фактору переходу регіону до моделі сталого екоінноваційного розвитку.

Місія екотехнопарку - сприяння трансформації економіки регіону на інноваційний шлях розвитку на засадах сталого розвитку. Основна мета - зосередження та стимулювання зусиль регіональної економічної системи на вирішення актуальних для даної території економіко-екологічних, науково-технічних і соціокультурних задач, а також побудова системи комерціалізації наукоємних екологічно спрямованих ідей. Головною задачею регіонального екотехнопарку є діяльність щодо виконання екологічно спрямованих інноваційних проектів в регіоні.

У дослідженні автором визначено такі пріоритетні напрями діяльності регіонального екотехнопарку, які логічно виходять (чи є складовими елементами) з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та розвитку науки і техніки в Україні: розробка, дослідження, створення і впровадження нових технологій та виробничих процесів, машин і агрегатів, обладнання та його складових, приладів та устаткування, знань та інтелектуальних продуктів; впровадження та освоєння виробництва екологічно безпечних речовин, матеріалів та виробів з них і як наслідок екологічно конкурентоспроможної продукції; впровадження та вдосконалення інфраструктури виробництва і підприємництва; запровадження екологічно спрямованих організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого напряму, а також інформаційних та комунікаційних рішень.

Автором запропоновано методичний підхід до оцінки ефективності діяльності екотехнопарку з урахуванням рівней управління за такою формулою:

Eef.(ECTP) = (Vin.prod.чVst.sup.)ЧAseЧAbЧAiЧAnЧAfЧAsЧAeЧAf.inv.,

де

Eef.(ECTP) - ефективність діяльності екотехнопарку з урахуванням рівней управління;

Vin.prod. - об'єми реалізації інноваційної продукції екотехнопарку;

Vst.sup. - об'єми державної підтримки;

Ase - коефіцієнт кількості вищих навчальних закладів та науково-дослідних центрів, які тільки-но вступили до екотехнопарку відносно загальної кількості наукових організацій екотехнопарку;

Ab - коефіцієнт кількості інноваційних підприємств, які тільки-но вийшли з технологічного бізнес-інкубатору екотехнопарку відносно загальної кількості наукоємних високотехнологічних підприємств екотехнопарку;

Ai - коефіцієнт кількості найбільших промислових підприємств, які тільки-но вступили до екотехнопарку відносно загальної кількості великих промислових підприємств екотехнопарку;

An - коефіцієнт кількості знов створюваних підприємств для виробництва наукоємної продукції екологічного призначення відносно загальної кількості наукоємних високотехнологічних підприємств екотехнопарку;

Af - коефіцієнт кількості вже функціонуючих підприємств відносно загальної кількості наукоємних високотехнологічних підприємств екотехнопарку;

As - коефіцієнт кількості тільки-но створених та ззовні залучених сервісних підприємств, сприяючих оптимальному функціонуванню екотехнопарку, відносно загальної кількості існуючих сервісних підприємств екотехнопарку;

Ae - коефіцієнт кількості підприємств, які вийшли з екотехнопарку, але які спільно працюють з екотехнопарком на однієї території, відносно загальної кількості наукоємних високотехнологічних підприємств екотехнопарку;

Af.inv. - коефіцієнт кількості залучених екотехнопарком ззовні іноземних підприємств відносно загальної кількості наукоємних високотехнологічних підприємств екотехнопарку.

Блок множення коефіцієнтів (AseЧAbЧAiЧAnЧAfЧAsЧAeЧAf.inv.) й утворює ефективність управління діяльністю екотехнопарку.

Дисертантом доведено, що ефективність діяльності екотехнопарку залежить не тільки від обсягів виробництва інноваційної продукції та обсягів державної підтримки, але й від плідної взаємодії державних, наукових, промислово-виробничих, інноваційних, сервісних структур.

Соціальний ефект від діяльності екотехнопарку виявляється в: освоєнні його продукцією ринків товарів та послуг, актуальність в яких буде мати тенденцію до зростання у майбутньому; створенні перспективних наукоємних галузей, підприємств і агломерацій; освоєнні і широкому впровадженні новітніх екологічних технологій, випуску високотехнологічної продукції екологічного призначення, реальної підтримки вітчизняного розробника та виробника; оптимальному використанні потужностей наявного науково-виробничого комплексу; поліпшенні екологічної ситуації: зменшення екодеструктивного тиску на навколишнє природне середовище; покращенні виробничого потенціалу за рахунок підвищення наукової та інформаційної ємності, зниження матеріало- та енергоємності продукції та ін.

Екологічний ефект - це своєрідний прямий результат впливу нових технічних та технологічних рішень, матеріалів й речовин, продукованих суб'єктами екотехнопарку, на навколишнє природне середовище. Завдяки отриманню зазначеного екологічного ефекту можна досягнути зменшення екологічного навантаження при одночасному зниженні витрат на ліквідацію збитків від забруднення; енерго- та ресурсоємності виробляємої продукції в екотехнопарку, а також зростання ланцюгового ресурсного і екологічного позитиву у сфері використання продукованих у екотехнопарку екологічних інновацій.

Висновки

В дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-прикладного завдання щодо розробки організаційних та економічних основ створення екотехнопарку як інноваційної структури сталого розвитку.

Одержані результати дозволили зробити такі висновки:

1. В дисертації визначено сутність та обґрунтовано структурну модель екологічного спрямованого інноваційного процесу, яка розкриває механізм перетворення: "нова ідея-еконовація-екологічна інновація".

2. Автором обґрунтовано концепцію створення та функціонування екотехнопарку як ядра економіко-організаційної інтеграції чинників екологічно збалансованого соціо-економічного розвитку на регіональному та локальному рівнях. Запровадження екологічних інновацій і внаслідок цього здійснення екологізації інноваційної діяльності стає можливим саме в рамках створення екотехнопарку.

3. В роботі сформульовано критерії екологічності притаманні екотехнопарку та принципи екологізації діяльності суб'єктів екотехнопарку, які формують концептуальне підґрунтя створення екотехнопарку, перш за все орієнтованого на вирішення проблем екологізації інноваційної діяльності.

4. Дисертантом розроблено модель взаємодії структурно-функціональних елементів в організаційно-економічному забезпеченні функціонування екотехнопарку, суть якої полягає в активній співпраці всіх суб'єктів, яка активізується на засадах пошуку спільних напрямів реалізації певних цілей тобто на домінантному запровадженні принципу взаємовигідного інноваційного партнерства інституцій-суб'єктів екотехнопарку на засадах реалізації цілей екологізації соціо-економічних систем та забезпечення їх екологічно збалансованого розвитку.

5. В дослідженні систематизовано основні економічні та організаційно-управлінські інструменти забезпечення функціонування екотехнопарку, як елементу екологічної інфраструктури регіонального рівня.

6. Автором розроблено схему фінансових потоків у фазі активного функціонування екологічно орієнтованого технопарку, яка дозволяє визначити його прибуткові і витратні статті.

7. В роботі обґрунтовано організаційно-економічну структуру регіонального екотехнопарку як одного з механізмів реалізації політики збалансованого природокористування та екологізації соціо-економічного розвитку регіону за напрямком впровадження екологічно чистих виробництв, ресурсо- та енергозберігаючих технологій у промисловому, агропромисловому, паливно-енергетичному, транспортному, житлово-комунальному регіональних комплексах, сфері надання послуг.

8. Дисертантом визначено пріоритетні напрями діяльності регіонального екотехнопарку як системного напрямку рішення ресурсно-екологічних проблем і сталого розвитку Одеського регіону. Зазначені напрями є складовими загальновизнаних пріоритетів інноваційної діяльності в Україні.

9. Автором в дисертації розроблено методичні підходи до оцінки ефективності діяльності екотехнопарку, яка передбачає системне врахування не тільки обсягів виробництва інноваційної продукції, обсягів державної підтримки, фінансування екологічних інновацій, створення сприятливого інноваційного клімату та інше, але й плідну взаємодію державних, наукових, виробничих, екологічних, інноваційних, сервісних структур екотехнопарку з метою оволодіння країною повного виробничого циклу "науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи - готовий екологічний продукт".

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Маряшева О.В. Екополіс як приклад сучасних тенденцій екологізації інноваційної діяльності // Труды Одесского политехнического университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам: статті / С.К. Харічков, О.В. Маряшева. - Одеса, 2005. - Вип. 1 (23). - С. 233--237.

2. Маряшева О.В. Екополіс як системний напрямок вирішення екологічних проблем Одещини // Вісник соціально-економічних досліджень: Збірник наукових праць: статті / О.В. Маряшева. - Одеса, 2005. - № 21. - С. 156--160.

3. Маряшева О.В. Партнерство як принцип формування сучасних структур інноваційного розвитку // Вісник соціально-економічних досліджень: Збірник наукових праць: статті / О.В. Маряшева. - Одеса, 2006. - № 22. - С. 252--256.

4. Маряшева О.В. Організаційна модель взаємодії державних та приватних структур в забезпеченні функціонування екотехнопарку // Труды Одесского политехнического университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам: статті / О.В. Маряшева. - Одеса, 2007. - Вип. 1 (27). - С. 258--262.

5. Маряшева О.В. Теорія партнерства як основа формування екологічно орієнтованих технополісів // Экономические инновации: Современный инструментарий экологизации природопользования и хозяйствования: Сборник научных работ: статті / О.В. Маряшева. - Одеса, 2007. - Вип. 26. - С. 133--144.

6. Маряшева О.В. Організаційно-фінансова модель функціонування екотехнопарку на засадах інноваційного процесу // Вісник соціально-економічних досліджень: Збірник наукових праць: статті / О.В. Маряшева. - Одеса, 2008. - № 34. - С. 262--267.

7. Маряшева О.В. Фінансова модель функціонування екологічно орієнтованого технопарку // Економічні інновації : Українське Причорномор'я в контексті економічних альтернатив: сучасні виклики та антикризові стратегії (регіональна система в економічному, соціальному та екологічному вимірах) : Збірник наукових праць: статті / О.В. Маряшева. - Одеса, 2009. - Вип. 35. - С. 133--138.

8. Маряшева О.В. Спеціальні (вільні) економічні зони та території пріоритетного розвитку в країні як шлях до залучення іноземних інвестицій / О.В. Маряшева // Сучасні інформаційні технології та телекомунікаційні мережі : наук. конф., 17-19 трав. 2004 р. : тези допов. - Одеса, 2007. - С. 76.

9. Маряшева О.В. Направление и перспективы развития технополисов: мировой опыт и Украина / О.В. Маряшева // Маркет-Ревю. - 2004. - № 8. - С. 87--90.

Размещено на Allbest.ru

...