Організаційно-економічний механізм державного регулювання ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасний стан ринку праці в Україні засвідчує наявність як певних позитивних змін, так і негативних тенденцій. Розвиток ринкових відносин прискорив формування державних механізмів регулювання попиту та пропозиції на послуги робочої сили, зростання вимог до якісних параметрів відтворення людського капіталу. Разом з тим, зараз, в умовах прояву кризових явищ розвитку економіки зростає необхідність, роль та значення більш активного втручання державних інституцій в регулювання ринку праці.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування основних напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці в Україні на основі подальшої розробки теорії та практики його розвитку.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішувалися такі задачі:

- на основі аналізу існуючих підходів обґрунтувати авторське бачення сутності категорії «ринок праці», розкрити функції та особливості його регулювання за сучасних умов, виявити спільні риси та відмінності в системі суміжних категорій;

- узагальнити теоретичні положення щодо сутності організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці та обґрунтувати власне бачення його змісту;

- проаналізувати стан національного ринку праці на сучасному етапі та виявити особливості його розвитку, зокрема щодо молодіжного ринку праці та ринку праці сільської місцевості і визначити основні шляхи їх вирішення;

- обґрунтувати основні напрями удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці в Україні на основі розвитку економічних, законодавчо-нормативних, соціальних та адміністративно-організаційних важелів;

- визначити особливості впливу вимог забезпечення інноваційного розвитку на удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці в Україні.

1. Теоретико-методологічні питання державного регулювання ринку праці

Проаналізовано зміст економічної категорії «ринок праці» як зі сторони продуктивних сил, так і виробничих відносин; розглянуто зародження та особливості становлення ринку праці в Україні. Дослідивши різноманітність існуючих трактувань ринку праці, запропоновано визначити його як сферу формування попиту і пропозиції робочої сили, сукупність суспільних відносин, систему обміну, з позиції відтворювального процесу тощо. Так, ринок праці визначено як систему виробничих (організаційно-економічних і соціально-економічних) відносин між працівниками, роботодавцями і державою, які охоплюють усі фази відтворення працівника і використання його трудового потенціалу; це сфера, в якій встановлюється певне співвідношення попиту і пропозиції на послуги робочої сили, її ціни та умов праці; забезпечується узгодження інтересів працівників і роботодавців, а також відбувається державна підтримка працюючих та непрацездатних громадян, що реалізується за допомогою нормативно-правової бази і соціальних інституцій.

Обґрунтовується, що товаром на ринку праці виступають послуги робочої сили. Це пояснюється тим, що, по-перше, праця - це доцільна діяльність людини, її функціонування у процесі виробництва, яка здійснюється після укладання угоди між роботодавцем та працівником. Отже, купити чи продати працю не є можливим, оскільки її як такої ще немає; по-друге, купити чи продати робочу силу як здатність людини до праці неможливо, тому що робоча сила невіддільна від людини-працівника.

Наряду з ринком праці розглядаються й інші такі близькі за значенням ринки, як «ринок трудових ресурсів», «ринок людського капіталу», «ринок трудового капіталу», «ринок інтелектуальної праці», визначаються їх спільні риси та відмінності.

Згруповано та систематизовано функції ринку праці та визначено, що в повній мірі на сучасному етапі в Україні не виконується жодна з них. Виявлені також певні суперечливі позиції в цьому аспекті, зокрема коли функції ринку праці ототожнюють з функціями заробітної плати.

Організаційно-економічний механізм державного регулювання вітчизняного ринку праці являє собою динамічну систему, яка постійно змінюється та складається із сукупності способів, засобів досягнення раціональної зайнятості при інноваційній спрямованості із орієнтацією на забезпечення економії трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. Це система взаємопов'язаних економічних, соціальних, законодавчих, адміністративних методів, важелів, впливу на ринок праці. Проте, необхідно враховувати оптимальне співвідношення ринкових і державних методів регулювання в залежності від фаз відтворювального циклу, в тісному взаємозв'язку яких не повинно бути витіснення одного агрегату управління іншим, а навпаки, вони мають узгоджуватися і не суперечити одне одному.

Сучасний організаційно-економічний механізм державного регулювання ринку праці в Україні має забезпечувати збалансування сукупного попиту і сукупної пропозиції на оптимально рівноважному рівні. Цього можна досягти, зокрема, за допомогою системного впровадження профорієнтаційних заходів (особливо серед молоді), раціональної структурної перебудови національного господарства та з врахуванням реальної потреби робочої сили відповідних професій (спеціальностей).

На основі проведеного анкетування автором було розроблено методичні положення визначення ефективності запроваджуваних профорієнтаційних заходів за допомогою вимірювання рівня охоплення ними молоді та ступінь зміни мотивації при більш свідомому виборі нею майбутньої професії.

Також окреслені найбільш важливі компоненти системної професійної орієнтації і розглянуті основні етапи професіограми, які необхідно застосовувати при здійсненні професійної діагностики.

Негативні тенденції на сучасному ринку праці, пов'язані з світовою фінансово-економічною кризою, структурним дисбалансом між попитом і пропозицією робочої сили вимагають розробки ефективного організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці, який має впливати на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції на базі використання профорієнтаційної, бюджетної, інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, протекціоністської, соціальної, регуляторної політики, у їх взаємозв'язку, системності і єдності.

2. Сучасний рівень розвитку та питання державного регулювання ринку праці в Україні

Присвячений аналізу вітчизняного ринку праці в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки та впливу кризових явищ на його функціонування.

Закономірністю соціально-трудових відносин ринкової економіки є наявність частки незайнятого та безробітного населення у працездатному віці, що впливає на макроекономічні показники рівня зайнятості населення. За період 2001 - І півріччя 2008рр. в цьому аспекті відбулися позитивні зрушення, що проявилося у постійному зростанні рівня зайнятості. Проте, якщо проаналізувати попит і пропозицію на послуги робочої сили за професійними групами, то можна зробити висновок, що наразі відбувається перерозподіл зайнятості на користь некваліфікованої робочої сили. Це говорить про стагнацію інноваційних процесів в Україні і застосування в процесі виробництва застарілих, неконкурентоспроможних техніки і технологій, тобто структура зайнятості в нашій країні не відповідає вимогам інноваційної моделі розвитку економіки.

Сучасний ринок праці формується й розвивається на досить суперечливих позиціях: з одного боку - загострення демографічної ситуації в країні, нераціональна структурна перебудова економіки, низький рівень заробітної плати, якісна невідповідність пропозиції робочої сили попиту на неї, а з другого - в цілому сприятливий законодавчий клімат в царині розвитку форм власності, економічна самостійність суб'єктів господарювання, які безпосередньо впливають і на ринок праці.

Впродовж 2000-2007 рр. навантаження на одне вільне робоче місце скоротилося з 17 до 4 осіб, а у 2008 р. у зв'язку з кризовими явищами цей показник в Україні досяг позначки 10 осіб на вакантне місце.

Досить складна ситуація склалася на молодіжному ринку праці: неможливість повною мірою реалізувати випускниками навчальних закладів свій трудовий потенціал, невідповідність якісних і кількісних параметрів, продукованих ринком освітніх послуг вимогам ринку праці. Молодь, обираючи майбутню професію, орієнтується, перш за все, на престижність, високу заробітну плату і мало враховує потреби ринку праці. Значна кількість інтелектуального трудового потенціалу залишає вітчизняний ринок праці в наслідок неспроможності забезпечити собі і своїй сім'ї гідне існування.

Розглядається проблема трудової міграції, що останнім часом набуває особливої ваги, оскільки загрожує національній безпеці. Річ у тому, що за рахунок міграції висококваліфікованої робочої сили ми сприяємо розвитку економіки інших держав; крім того, зростають ризики життєдіяльності наших співгромадян за кордоном. З іншого боку, Європа також потерпає від нестачі трудового потенціалу та загального старіння населення, тому вона вже вдалася до кардинальних заходів, що й надалі стимулюватимуть наших співвітчизників до виїзду в інші країни (зокрема, введення в дію європейської «блакитної картки»).

В нашій країні також починає змінюватися характер потреби у працівниках та вимоги до професійно-освітньої підготовки вітчизняної робочої сили. Постала досить гостра проблема невідповідності функціонування ринку освітніх послуг потребам ринку праці. У 2008р. рівень безробіття серед населення 15-24 років був найвищим серед інших вікових груп і складав 13,3%, при середньому показнику - 5,5%. Із загальної чисельності випускників ВНЗ, що зареєструвалися у державній службі зайнятості як безробітні, майже половина навчалася за спеціальностями «банківська справа», «облік і аудит», «економіка підприємства», «правознавство», в той час як ринок праці перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами. Причому молодь з кожним роком все більше вступає до факультетів цих хоча і престижних, але необґрунтованих реальною потребою спеціальностей. Значна частина зайнятих обіймають посади, що не відповідають їхній освіті, а кожен дванадцятий працівник з вищою освітою зайнятий на роботах, які такого рівня освіти не потребують.

Проведене дослідження показало недостатній рівень охоплення молоді профорієнтаційними заходами, що проводяться несистематично, фрагментарно і в недостатній кількості. У найбільш повному обсязі ця робота на основі достовірно проведеного моніторингу регіонального ринку праці реалізується лише службою зайнятості. В загальноосвітніх школах така робота може бути направлена тільки на предметно-навчальну орієнтацію (приміром математичні, гуманітарні класи тощо). Відсутня й співпраця шкіл з підприємствами.

Аналіз стану як національного, так і регіонального ринку праці засвідчив розірваність зв'язків ринку освітніх послуг з функціонуючим ринком праці: проблематичність проходження виробничої практики студентами, відсутність інституту працевлаштування за направленням з навчальних закладів, як це існувало раніше. Результат - недостатня ефективність навчання, незатребуваність таких спеціалістів, моральні, матеріальні і часові втрати молодих фахівців, дефіцит кваліфікованих кадрів для економіки країни.

Першочерговим завданням на шляху до розв'язання проблеми дисбалансу на ринку праці має бути зміна впливу мотиваційних чинників щодо обрання майбутньої професії, орієнтація молоді на реальну оцінку ситуації на ринку праці та можливості працевлаштування по закінченню навчального закладу.

Таким чином, своєчасним і терміновим є розробка Профорієнтаційної програми на національному, місцевому та регіональному рівнях. На нашу думку, вона має складатися з таких блоків: робота з вихованцями дитячих садочків, з учнями, з батьками, з різними категоріями громадян, просвітницько-інформаційна робота та сімейне профорієнтаційне виховання.

Проведений аналіз сільського ринку праці дав підставу для висновку, що він на сучасному етапі перебуває у досить скрутному становищі: неспроможність працевлаштування робочої сили, вивільненої з колективних сільськогосподарських і державних підприємств; наявність значної частки населення непрацездатного віку, яка б змогла підняти економіку села; дуже низький рівень заробітної плати та її натуралізація, низький рівень життя переважної частини селян; наявність професійно-кваліфікаційного дисбалансу; низький рівень трудової мобільності населення; невизначеність прогнозних потреб ринку праці у фахівцях певних професій і кваліфікацій; низька інноваційно-інвестиційна активність; наявність переважно тимчасового або сезонного характеру праці в сільському господарстві; відсутність розвиненої інфраструктури та конкретних заходів щодо реалізації стратегічних орієнтирів розвитку регіонів в галузевому і територіальному розрізах тощо.

Особливої уваги заслуговує розгляд рівня безробіття в сільській місцевості. Варто зазначити, що рівень зареєстрованого безробіття не завжди відображає реальну ситуацію на ринку праці.

Рівень зареєстрованого безробіття населення працездатного віку за місцем проживання у 2002-2008 рр. засвідчує, що вже закріпилася стала тенденція того, що на обліку в центрах зайнятості чисельність безробітних серед сільського населення значно переважає міських безробітних. Разом з тим, дані показники розраховані за методологією МОП засвідчують іншу ситуацію.

Ця невідповідність у цифрах пояснюється тим, що у містах безробітні мають більші можливості працевлаштуватися самостійно, без допомоги служби зайнятості, тому вони й не поспішають зареєструватися на біржі праці. А на селі вибір роботи обмежений, і більшість безробітних не можуть обійтися без служби зайнятості. Зараз ситуація з зареєстрованим безробіттям на селі змінилася, так як згідно нововведеному законодавству безробітними не вважаються ті, хто є зайнятими в особистому підсобному господарстві.

Виявлені тенденції та структурні особливості зайнятості сільського населення в ринкових умовах дали змогу визначити напрями подальшої розробки та вдосконалення регулювання цього сегменту ринку праці, зокрема, до основних державних важелів належать такі: сприяння створенню агропромислових формувань, що включатимуть весь виробничий цикл від виробництва, заготівлі, переробки і т.д. до реалізації продукції; відкриття в селах профільних сільськогосподарських навчальних закладів, починаючи з загальноосвітніх шкіл; стимулювання підприємців до впровадження сучасних технологій в процеси агропромислового виробництва; розвиток соціально-побутової сфери на селі, що також дасть змогу розширити кількість робочих місць та задовольнити потреби населення; розвивати туристичний сільський бізнес тощо.

3. Основні напрями удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання національного ринку праці

Запропонована структура такого механізму, що спрямована на забезпечення ефективної державної політики у сфері зайнятості, орієнтованої на досягнення збалансованості попиту і пропозиції робочої сили.

У процесі розвитку ринкових відносин в Україні відбувається процес становлення організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці як органічної системи економічних, законодавчо-правових, організаційно-адміністративних і соціальних важелів, дія котрих направлена на забезпечення продуктивної зайнятості населення та підтримки рівноваги на ринку праці.

Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці спрямовані на сприяння підвищення рівня зайнятості і конкурентоспроможності населення, а також низці заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості та більш ефективного використання трудового потенціалу.

Законодавчо-правові важелі передбачають удосконалення регулювання ринку праці шляхом введення в дію Закону України «Про професійну орієнтацію населення» та низку законодавчих актів, які б надавали роботодавцю право впливати на формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили в державі.

Організаційно-адміністративні важелі механізму державного регулювання ринку праці передбачають здійснення постійного моніторингу ринку праці, прогнозування потреб, відповідальність виконавчих органів за реалізацію політики і державних програм зайнятості та професійної орієнтації населення, забезпечення сучасними інформаційно-технічними засобами ринку праці.

Соціальні важелі державного регулювання ринку праці мають бути спрямовані на подолання відчуженості від результатів праці шляхом участі персоналу у розподілі результатів виробництва, впровадження нових методів та демократизації управління на всіх рівнях, а також орієнтації на суспільно визнані світові соціальні стандарти.

Найважливішою складовою організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці є забезпечення балансу інтересів працівника і роботодавця на паритетних ринкових засадах. Можливість збалансування попиту і пропозиції робочої сили розглядається у напрямі створення навчально-виробничих асоціацій на основі трипартизму «підприємство-працівник-навчальний заклад», що дасть змогу задовольнити вимоги всіх сторін та підвищити відповідальність кожного, а також забезпечити зростання вимог до організації професійної орієнтації молоді, яка навчається. В цьому аспекті пропонується вдосконалення законодавчо-правової бази, що регламентувала б порядок проведення профорієнтаційних заходів, чітко окреслювала б їх виконавців, посилювала відповідальність за дотримання законодавства, а також законодавчо закріпила обов'язкову розробку та реалізацію Профорієнтаційної програми.

З метою посилення державного регулювання національного ринку праці нами було запропоновано методичні положення щодо розробки Профорієнтаційної програми, яка повинна базуватися на безперервній профпросвіті (починаючи з дитячих садочків) і мати комплексний, системний характер. Вона має містити такі основні послідовні заходи, як: дошкільні навчальні заклади (попереднє інформування про світ професій та їх ігрове засвоєння); загальноосвітні навчальні заклади - це робота з учнями, що передбачає проведення класних профорієнтаційних годин, бесід, лекцій, презентацій професій із запрошенням представників різних професій, екскурсій на підприємства і в навчальні заклади, знайомство з професійними династіями, проведення днів зустрічі представників центрів зайнятості та навчальних закладів, інформування учнів про роботу служби зайнятості, проведення профдіагностичного обстеження з метою виявлення їх інтересів, здібностей, нахилів шляхом індивідуального підходу і індивідуальних бесід; робота з батьками - інформування батьків про психологічні особливості підліткового віку, медичні фактори вибору професії, потреби ринку праці тощо; сімейне професійне виховання - прищеплення поваги до праці, вплив сім'ї на вибір майбутньої професії; просвітницько-інформаційна робота - створення електронного довідника на сайті загальнодержавної, обласної, міської ради та рубрики «Профорієнтація», а також розміщення публікацій, репортажів професійно-орієнтаційного напрямку у ЗМІ.

Автором запропонована модель прогнозування показників зайнятості населення на макрорівні, що ґрунтується на методах кореляцiйно-регресійного аналізу на основі стохастичної залежності, яка у матричному вигляді у загальній формі представлена наступним чином:

, (1)

де Y - показник зайнятості населення, тис. осіб; Хi - i-й фактор сформованої системи показників прогнозування зайнятості населення, , n - кiлькiсть факторів: Х1 - кiлькiсть наявного населення, млн. осіб, Х2 - рівень економічної активності населення, %, Х3 - рівень безробіття, %; Х4 - ВВП у розрахунку на одну особу, грн.; Х5 - iнвестицiї в основний капітал, млн. грн.; Х6 - індекс інфляції, %; а0, аi - коефіцієнти рівняння множинної регресії: а0 - постійна складова рівняння регресії, аi - коефіцієнти регресії, які характеризують вплив факторів; ш - стохастичне відхилення (випадкова помилка); i - індекс факторів зайнятості населення (i=1, ... , n); t - індекс часового ряду.

Прогнозування показників зайнятості всього населення здійснено по розрахунковому рівнянню регресії:

(2)

В результаті використання моделі розраховано 2 варіанти прогнозу (песимістичного та оптимістичного) розвитку показників зайнятості населення на 2012 рік. Результати аналізу за оптимістичним прогнозом виявилися такими: кількість зайнятого населення - 19,6 млн. осіб, кількість зайнятого населення з вищою освітою - 5,1 млн. осіб, кількість наявного населення - 44,4 млн. осіб, рівень економічної активності - 61,5%, рівень безробіття - 8,5%. За песимістичним прогнозом: кількість зайнятого населення - 19,3 млн. осіб, кількість зайнятого населення з вищою освітою - 4,9 млн. осіб, кількість наявного населення - 44,3 млн. осіб, рівень економічної активності - 60,5%, рівень безробіття - 9,5%.

На особливу увагу у дисертаційному дослідженні заслуговує низка заходів щодо удосконалення регулювання національного ринку праці шляхом оптимізації розвитку інноваційного підприємництва. Пріоритетними кроками на шляху до інноваційної моделі розвитку підприємництва, на нашу думку, виступають такі, як: розвиток інноваційної інфраструктури, належне ставлення до інноваторів в суспільстві, створення «науково-виробничо-технологічних ланцюжків», підвищення рівня заробітної плати працівників, генеруючих нові ідеї (вчених, дослідників, конструкторів, технологів тощо); створення маркетингових інститутів, що досліджували б особливості реалізації на ринку інноваційної продукції.

Висновки

економічний працівник професійний організаційний

У дисертації викладені теоретико-методичні основи, сучасний стан та проблеми національного ринку праці і вирішено наукове завдання щодо удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання вітчизняного ринку праці в умовах трансформаційної економіки. Результати наукового дослідження дали змогу зробити наступні висновки.

1. Розгляд понятійного апарату дозволив визначити категорію «ринок праці» як систему виробничих (організаційно-економічних та соціально-економічних) відносин між працівниками, роботодавцями і державою, які охоплюють усі фази відтворення працівника і використання його трудового потенціалу; це сфера, в якій встановлюється певне співвідношення попиту і пропозиції на послуги робочої сили, її ціни та умов праці; забезпечення балансу інтересів працівників і роботодавців, а також відбувається державна підтримка працюючих та непрацездатних громадян, що реалізується за допомогою нормативно-правової бази та соціальних інституцій. При визначенні поняття «ринок інтелектуальної праці» акцентується увага на тому, що це ринок особливої якості та підвищених вимог до працівників розумової праці, що мають носити характер інноваційного типу.

2. Сформовано структуру та уточнено зміст елементів організаційно-економічного механізму державного регулювання національного ринку праці, які складаються із сукупності способів, засобів досягнення раціональної зайнятості при інноваційній спрямованості із орієнтацією на забезпечення економії трудових, фінансових і матеріальних ресурсів. Принцип дії цього механізму має ґрунтуватися на сукупності взаємопов'язаних економічних, законодавчо-правових, соціальних, профорієнтаційних та адміністративно-організаційних важелів впливу на ринок праці. Проте, необхідно враховувати оптимальне співвідношення ринкових і державних методів регулювання в залежності від фаз відтворювального циклу, в тісному взаємозв'язку яких не повинно бути витіснення одного агрегату управління іншим, а навпаки, вони мають узгоджуватися і не суперечити одне одному.

3. Аналіз сучасного стану національного ринку праці дозволив зробити висновок, що, по-перше, він формується й розвивається в досить суперечливих умовах: з одного боку - загострення демографічної ситуації, відсутність дієвих мотиваційних чинників оплати праці, кризові явища, а з іншого - сприятливий законодавчий клімат, економічна самостійність суб'єктів ринку, розвиток різних форм власності і господарювання, які дають змогу розвиватися підприємництву та зайнятості населення. В той же час зараз відбувається перерозподіл зайнятих на користь некваліфікованої робочої сили, що гальмує інноваційні процеси в державі. По-друге, аналіз молодіжного ринку праці свідчить, що значна кількість випускників навчальних закладів не можуть працевлаштуватися за отриманим фахом внаслідок невірно обраного професійного шляху молодими людьми, роботодавці відмічають значну невідповідність якісних параметрів і кількісну незабезпеченість підприємств високоосвіченими кадрами. По-третє, ринок праці сільської місцевості також показав стагнацію інноваційних процесів, відсутність мотиваційних чинників щодо підйому економіки села молоддю, низьку інформаційно-просвітницьку базу та нерозвиненість в більшості областях сільської ринкової інфраструктури.

4. Головними напрямами організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці щодо підвищення його дієвості на найближчу перспективу мають стати: виведення профорієнтаційної роботи на найвищий щабель тактичного і стратегічного планування розвитку вітчизняного ринку праці; удосконалення законодавчо-нормативної бази щодо впровадження організації та регламентування прав і обов'язків населення і виконавчих осіб щодо проведення профорієнтаційної роботи (шляхом розробки і реалізації Закону України «Про професійну орієнтацію населення» та складання Профорієнтаційної програми у відповідності до структурної перебудови економіки); законодавчого врегулювання питань роботодавців у процесі професійного навчання та професійної орієнтації, залучення їх до підготовки навчальних програм; реального формування держзамовлення, здійснення поточного контролю знань в учбовому закладі, участі у контролі отриманих знань.

5. Аналіз стану справ зі взаємодією навчальних закладів та промислових підприємств засвідчив необхідність пошуку нових форм організації їх взаємовигідної співпраці, які би забезпечували оптимальний взаємозв'язок теорії і практики підготовки та ефективного використання людського капіталу. Обґрунтована потреба та розроблена організаційно-інноваційна модель асоціації трипартизму «підприємство-працівник-навчальний заклад» щодо забезпечення національного ринку праці найбільш затребуваними спеціалістами робітничих професій під існуючу техніко-технологічну базу конкретних підприємств. Суть її полягає в об'єднанні виробничих та навчальних організацій з метою високоякісної підготовки молодих спеціалістів для задоволення потреб у конкретних робочих місцях промислових підприємств, які входять до складу даного формування та оперативному реагуванню на інноваційні зміни під час підготовки та перепідготовки фахівців в процесі відтворення відповідних товарів і послуг.

6. На основі аналізу ринку праці в сільській місцевості та виявлення проблем, які тут мають місце, пропонується забезпечити зростання кількості робочих місць та зменшення безробіття за рахунок розвитку агропромислових формувань різних форм власності на інноваційній основі, збільшення державних асигнувань на розвиток виробничої і побутової інфраструктури на селі, відкриття відповідних профільних навчальних закладів у сільській місцевості, а також широкого розвитку сільського зеленого туризму, відродження самобутніх народних традицій привабливих для туристів тощо.

7. У зв'язку з переходом України на інноваційну модель розвитку необхідна значна трансформація структури зайнятості населення. Зокрема, запропоновано, перш за все, розвиток вітчизняного ринку праці через створення потужної мотиваційної системи до складної праці, розширення дії сучасних форм підприємницької діяльності та масштабного розповсюдження інноваційної інфраструктури, яка забезпечить підготовку висококваліфікованих працівників, що відповідатимуть новим вимогам часу. Це сприятиме підвищенню якості і конкурентоспроможності трудового потенціалу.

8. Розвиток інноваційного підприємництва розширить можливості зростання зайнятості і за допомогою підтримки держави стане потужним регулятором вітчизняного ринку праці. У зв'язку з цим пропонується розширити обсяг дії технопарків як основної організаційної форми поєднання теорії з господарською діяльністю; університетам та науково-дослідним інститутам надати право комерційного використанні результатів наукових досліджень, прикріплювати університети до технопарків і на основі державних грантів, які б надавались на конкурсній основі, підтримувати інноваційний розвиток; розширити масштаб дії бізнес-інкубаторів, вільних економічних зон, регіональних інноваційних мереж, технополісів тощо; законодавчо врегулювати весь комплекс інноваційного процесу розвитку ринку праці.

Реалізація комплексу запропонованих заходів буде сприяти впровадженню в Україні більш дієвого організаційно-економічного механізму державного регулювання ринку праці на основі інноваційної моделі розвитку.

Література

1. Чернявська Ю.Б. Теоретико-методологічні аспекти дослідження ринку праці / Ю.Б. Чернявська // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наук. праць. - Вип.12 (67) / Наук. ред. І.К. Бондар. - К., 2006. - С.155-158.

2. Чернявська Ю.Б. Функції ринку праці та національні особливості їх відтворення / Ю.Б. Чернявська // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наук. праць. - Вип.3 (70) / Наук. ред. І.К. Бондар. - К., 2007. - С.175-179.

3. Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні / Ю.Б. Чернявська // Формування ринкових відносин в Україні: збірник наук. праць. - Вип.7 (74) / Наук. ред. І.К. Бондар. - К., 2007. - С.102-106.

4. Чернявська Ю.Б. Актуальні проблеми ринку праці на селі / Ю.Б. Чернявська // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 5(83). - С.124-132.

5. Чернявська Ю.Б. Генезис інноваційної інфраструктури як чинник регулювання ринку праці / Ю.Б. Чернявська / Шляхи підвищення ефективності будівництва в умовах формування ринкових відносин: збірник наук. праць. - Вип. 19. - К.: КНУБА, 2008. - С.24-25.

6. Чернявська Ю.Б. Сучасний стан ринку праці України та заходи щодо вдосконалення його державного регулювання / Ю.Б. Чернявська // Людський капітал України: стан, проблеми, перспективи відтворення: монографія: у 2 ч. - К.: КНУБА, 2009. - Ч.1. - С.122-141.

7. Чернявська Ю.Б. Теоретичні основи ринку праці / Ю.Б. Чернявська // Тези доповідей наукової конференції молодих вчених, аспірантів і студентів КНУБА // Відп. за випуск П.П. Лізунов. - К.: КНУБА, 2006. - С.129-130.

Размещено на Allbest.ru