Інституційна динаміка фінансового сектору економіки в умовах ринкової трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Інституційна динаміка фінансового сектору економіки в умовах ринкової трансформації

Олійник М.В.

08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Харків - 2010

Вступ

Актуальність теми дослідження. Досвід ринкової трансформації останніх двох десятиріч в таких регіонах, як Балтія, Центральна та Східна Європа, СНД свідчить про суттєво різні результати цього процесу в окремих групах країн, а також про те, що на ефективність ринкової трансформації найсуттєвіший вплив справляла та продовжує справляти інституційна складова. Не зменшуючи ролі та методологічного потенціалу інших теоретичних шкіл, ми вважаємо, що саме методологія інституціоналізму виявилась найбільш придатною та найбільш прийнятною для дослідження процесу формування ринкової економіки у вищезазначених країнах.

Але, хоча у багатьох країнах, в тому числі в Україні, на сьогодні ринкові перетворення виявились фактично заблокованими (а отже, залишаються невизначеними подальші перспективи реформ), суттєва різниця в результатах ринкових перетворень поки що не знайшла свого задовільного теоретичного пояснення. В умовах зростаючого (і далеко не завжди позитивного) впливу глобалізації на внутрішній соціально-економічний розвиток таке блокування ставить під загрозу саме існування держави і потребує вжиття енергійних заходів щодо взяття під належний контроль та нейтралізації відповідних негативних тенденцій.

Це є особливо важливим в умовах зростання невизначеності та ризиків здійснення економічної діяльності у зв'язку з неконтрольованим розростанням фінансового сектору економіки та його відривом від потреб реального сектору, що особливо болісно вплинуло саме на економіку транзитивних країн в ході світової фінансової кризи 2007-2008 рр. Україна повною мірою зазнала значних втрат від цієї кризи саме внаслідок інституційної аморфності фінансового сектору національної економіки.

Таким чином, проблематика розблокування ринкових перетворень в Україні в умовах посилення інституційної нестабільності фінансового сектору економіки суттєво актуалізувалась, і тому методологія інституціоналізму має повніше використати свій потенціал.

Ступінь наукової розробки проблеми. Інституційні підвалини формування та розвитку економічних систем обґрунтовано вважаються базовою проблемою економічної теорії та господарської практики. Окремі аспекти інституційної динаміки у різні періоди досліджувались у працях таких класиків, як Дж. Коммонс, М. Кондратьєв, Ф. Ліст, К. Маркс, К. Менгер, Ф. Хайєк, Й. Шумпетер та ін. Роль власне інституційних чинників у господарському розвитку суспільства глибоко розкрили Т. Веблен, Г. Мінз, У. Мітчелл та ін. Сучасні інституційні дослідження представлені роботами Д. Ачемоглу, Г. Беккера, Дж. Б'юкенена, Дж. Гелбрейта, А. Грайва, Т. Еггертссона, Д. Канемана, Р. Коуза, Д. Норта, Е. Остром, Г. Саймона, О. Уільямсона, М. Фогеля, Р. Нельсона та інших відомих вчених далекого зарубіжжя.

Аналіз проблем розвитку інституційного середовища економіки знайшов також належне віддзеркалення в роботах українських економістів С. Архієреєва, В. Гейця, А. Гриценка, В. Дементьєва, В. Мандибури, І. Малого, Ю. Павленка, О. Прутської, Р. Пустовійта, В. Соболєва, В. Тарасевича, О. Чаусовського, О. Яременка та інших авторів. В російській економічній науці окремі аспекти цих питань розглядають Г. Клейнер, А. Нестеренко, Р. Нурєєв, О. Олєйник, В. Полтерович, В. Радаєв, В. Тамбовцев, Л. Тимофєєв, А. Шастітко та ін.

Окремо варто зазначити, що останнім часом спостерігається значна активізація досліджень проблематики розвитку саме фінансового сектору економіки та його окремих інституційних сегментів українськими економістами - як теоретиками, так і фінансистами. Цьому присвячені праці В. Базилевича, В. Бодрова, О. Василика, А. Гальчинського, Ю. Дяченко, І. Каракулової, В. Корнєєва, Т. Кричевської, І. Лютого, Т. Меркулової, В. Міщенка, С. Міщенко, О. Мозгового, А. Мороза, С. Науменкової, Ю. Прозорова, В. Федосова, І. Чугунова, С. Юрія та багатьох інших авторів.

В той же час, інституційна школа економічної науки за допомогою свого власного методологічного інструментарію ще не сформувала адекватного уявлення щодо реальних механізмів функціонування та розвитку фінансового сектору економіки, його інституційного середовища, а відтак, і щодо шляхів впливу суспільства на підвищення ефективності взаємного впливу реального та фінансового секторів.

Значною мірою це обумовлено тим, що фінансові і взагалі економічні інститути розглядаються переважно як соціальні феномени, без належного розкриття складної діалектики взаємодії біологічного та соціального у життєдіяльності сучасної людини, а також впливу глобалізації та інформатизації суспільства на співвідношення віртуальної та реальної складових економічної активності. Крім того, для значної частки наявних досліджень фінансового сектору характерним є переважання нормативного аналізу над позитивним, внаслідок чого поза межами цих досліджень залишається чимало реальних та суттєвих чинників інституційної динаміки фінансового сектору.

Усе вищезазначене визначило необхідність комплексного дослідження теоретичних і практичних аспектів інституційної динаміки фінансового сектору економіки в умовах ринкової трансформації та обумовило вибір теми даного дослідження, його логіку, структуру та наукові результати.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планової теми НДР кафедри економічної теорії Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна “Інституційна динаміка в умовах ринкової трансформації економіки України” (№ держ. реєстрації 0107U000688). Особисто дисертантом підготовлено пропозиції щодо удосконалення інституційного середовища фінансового сектору трансформаційної економіки, включаючи зміни в регуляторній політиці в Україні, спрямовані на подолання інституційних диспропорцій розвитку цього сектору.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності проблеми інституційної динаміки фінансового сектору трансформаційної економіки в умовах глобалізації та враховуючи недостатню її теоретичну розробку, дисертант визначив метою дисертаційної роботи розкриття основних чинників цієї динаміки та їхній вплив на економічне зростання в умовах ринкової трансформації з позицій не тільки нормативного, але й позитивного підходів. Відповідно до цієї мети було поставлено наступні завдання:

1. Дослідити складну природу соціальних інститутів, їх зв'язок з психолого-біологічними засадами людської життєдіяльності та у зв'язку з цим - можливості існуючих наукових підходів до розкрити змісту категорії «економічний інститут».

2. Розглянути основні наукові підходи до змісту фінансового сектору економіки та їх методологічний потенціал для дослідження його інституційного устрою.

3. Виявити роль неекономічних чинників інституційної динаміки фінансового сектору в умовах ринкової трансформації.

4. Розкрити вплив державного регулювання фінансового сектору транзитивної економіки на економічне зростання.

5. З'ясувати роль імпорту фінансових інститутів на оптимізацію інституційного середовища транзитивної економіки.

6. Оцінити ефективність нормотворення у фінансовому секторі транзитивної економіки та напрями її підвищення.

7. Розкрити потенціал взаємозаміщення інститутів в процесі розвитку інституційного середовища у фінансовому секторі транзитивної економіки.

8. Розробити науково обґрунтовані пропозиції з удосконалення механізму регуляторного впливу держави на інституційне середовище фінансового сектору економіки в умовах глобалізації та підвищення ризиків економічної діяльності у ньому.

Об'єкт дослідження - фінансовий сектор економіки транзитивного типу.

Предмет дослідження - соціально-економічні відносини з приводу формування та застосування інститутів фінансового сектору в процесі господарської діяльності економічних суб'єктів в умовах ринкової трансформації.

Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання, як єдність логічного та історичного підходів (для уточнення уявлень щодо способів взаємодії формальних та неформальних інститутів), сполучення абстрактного та конкретного (для розкриття протиріч інституційної динаміки фінансового сектору трансформаційної економіки), кількісний і якісний підходи (для розкриття потенціалу взаємозаміщення фінансових інститутів в процесі реалізації їх функцій), графічний метод (для визначення потенційних інституційних станів суспільства), статистичного спостереження (для оцінки ефективності імпорту фінансових інститутів), єдність аналізу і синтезу (для розкриття змісту інституційного устрою фінансового сектору трансформаційної економіки), еволюційно-інституційний підхід і метод логічного моделювання (для удосконалення системи критеріїв класифікації економічних інститутів), експертної оцінки (для обґрунтування різних типів помилкових уявлень щодо чинників соціально-економічної динаміки).

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає у наступному:

Вперше:

1. Розкрито зміст інституційного устрою фінансового сектору економіки, як багаторівневої системи взаємопов'язаних елементів, що забезпечують синергетичний ефект функціонування фінансового сектору шляхом оптимального поєднання економічних інтересів усіх його суб'єктів, об'єднаних цільовою функцією впорядкування руху фінансових потоків, спрямованого на збалансований розвиток фінансового та реального секторів економіки: власне фінансові інститути (гроші, кредит, податки, ліквідність, цінний папір тощо); інститути-організації, що функціонують у фінансовому секторі та безпосередньо забезпечують цей рух (банки, небанківські фінансово-кредитні установи, інститути фондового ринку); держава, яка встановлює формальні правила і норми взаємодії економічних суб'єктів у фінансовому секторі та контролює їх дотримання усіма учасниками; сукупність відповідних формальних правил і норм; загальні неформальні інститути (довіра, сталість, транспарентність, соціальна пам'ять, тіньова економіка, очікування, звичаї, традиції, помилкові уявлення, корупція, мережа, ієрархія тощо).

2. Виявлено і розкрито протиріччя між необхідністю належної регламентації господарської діяльності у фінансовому секторі економіки і рентоорієнтованою поведінкою розробників регуляторної політики та обґрунтовано позитивний (в інтересах професійних учасників фінансового ринку і суспільства в цілому) і негативний (в інтересах державної бюрократії) способи його розв'язання.

Удосконалено:

3. Класифікацію інститутів, як засіб пізнання інституційної динаміки фінансового сектору в умовах ринкової трансформації, на основі запровадження власної системи критеріїв (за суб'єктами формування та імплементації - інститути, створювані державою (публічні) та створювані на основі самоорганізації соціуму (непублічні); за ступенем впливу на впорядкування взаємодії економічних суб'єктів - формальні та реальні; за ступенем суспільного визнання - офіційні та тіньові; за роллю у відповідній інституційній підсистемі - базові та забезпечуючі; за ступенем затребуваності - затребувані та незатребувані; за ступенем реалізації - діючі та недіючі; за ступенем своєчасності виникнення - передчасні, своєчасні та запізнілі; за роллю у міжінституційній взаємодії - активні та пасивні).

Дістали подальшого розвитку:

4. Характеристика взаємодії формальних та неформальних інститутів фінансового сектору шляхом доповнення відомих способів взаємодії (модифікація формальними інститутами неформальних, легітимізація неформальних інститутів у формальні та деформалізація формальних інститутів з їх перетворенням у неформальні) таким, як модифікація неформальними інститутами формальних, та виділення на цій основі трьох рівнів тісноти міжінституційної взаємодії - сильного, помірного та слабкого.

5. Розуміння причин та наслідків виникнення та поширення у суспільстві помилкових уявлень щодо чинників соціально-економічної динаміки шляхом доповнення дійсно помилкових уявлень, об'єктивно обумовлених недостатньою обізнаністю одних економічних суб'єктів, помилковими уявленнями, що свідомо розповсюджуються іншими економічними суб'єктами та впроваджуються ними у суспільну свідомість з метою консервації інформаційної асиметрії задля збереження ними доходів, отримуваних завдяки використанню цієї асиметрії.

6. Обґрунтування обмежених можливостей щодо ефективного імпорту інститутів фінансового сектору у трансформаційну економіку завдяки врахуванню сильного негативного потенціалу вітчизняних неформальних інститутів щодо пристосування імпортованих інститутів до корупційних потреб державної бюрократії у забезпеченні регуляторної ренти.

7. Уявлення щодо сукупності потенційних інституційних станів фінансового сектору економіки на основі використання кривої інституційних станів та обґрунтування висновку, що розвиток інституційного середовища фінансового сектору супроводжується, з одного боку, збільшенням можливостей взаємозаміщення фінансових інститутів у виконанні ними базових функцій, а з іншого боку, зростанням ймовірності виникнення негативних наслідків від такого взаємозаміщення завдяки збереженню інституційної невпорядкованості в інших секторах та сферах суспільно-економічного життя.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони дозволяють уточнити наукові уявлення щодо природи та ролі інститутів фінансового сектору в умовах ринкової трансформації економіки, а також щодо каналів інституційного впливу фінансового сектору економіки на реальний сектор. Це, у свою чергу, покликане сприяти подоланню спрощених поглядів на потенціал інституційного впливу на економічне зростання та завищеної оцінки позитивного впорядковуючого впливу інститутів на сталість транзитивної економічної системи в умовах глобалізації.

Результати дослідження можуть бути використані у викладанні курсів «Економічна теорія», «Інституційна економіка», «Перехідна економіка», «Державне регулювання економіки» у вищих економічних навчальних закладах, а також при розробці спецкурсів з проблем розвитку фінансово-кредитної системи, фондового ринку, удосконалення регуляторної політики для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів.

Практичні рекомендації, обґрунтовані у висновках до дисертації, можуть знайти застосування в процесі удосконалення державної регуляторної політики в цілому та стосовно фінансового сектору економіки і окремих його сегментів.

Особистий внесок здобувача у статтю [1], наведену у переліку опублікованих праць за темою дисертації, написану у співавторстві з науковим керівником, полягає у наданій розширеній характеристиці способів взаємодії формальних та неформальних економічних інститутів.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження доповідалися на 6 наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції "Міжнародні інтеграційні процеси і конкурентоспроможність економіки України" (Харків, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Стабілізація соціально-економічного розвитку і міжнародної співпраці: проблеми та шляхи вирішення» (Харків, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики» (Харків, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Сучасні проблеми інтеграційних економічних процесів в Україні та світі» (Харків, 2009), 5-й міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми міжнародних транспортних коридорів та єдиної транспортної системи України» (Коктебель, 2009), V науково-практичній конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин та туристичного бізнесу» (Харків, 2009).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 7 наукових праць обсягом 3,24 д.а., в тому числі 5 статей у фахових наукових виданнях загальним обсягом 2,94 д.а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, 16 додатків, списку використаної літератури з 257 джерел. Загальний обсяг дисертації - 265 сторінок, у тому числі обсяг основного тексту - 199 сторінок комп'ютерного тексту. Дисертація містить 53 таблиці і 2 рисунки. Обсяг додатків - 44 сторінки.

1. Основний зміст роботи

У вступі показано актуальність теми дослідження, розкрито ступінь її наукової розробки, поставлено мету і завдання дослідження, описано методи дослідження, наведено його основні наукові результати, розкрито їх теоретичну та практичну значимість.

У першому розділі - «Методологічні засади дослідження інституційної динаміки фінансового сектору економіки» - послідовно розглядаються сутність та функції економічних інститутів, логіка формування та розвитку інституційного середовища фінансового сектору економіки, а також вплив ментального чинника на інституційний устрій цього сектору.

Дисертант при цьому виходив з необхідності врахування єдиної біосоціальної природи людини при дослідженні економічних інститутів, розвиток яких відбувається не тільки під впливом суспільних потреб, але й внаслідок дії психологічних та підсвідомих чинників, що визначають людську поведінку та можуть час від часу суттєво актуалізуватись, одночасно послаблюючи вплив соціальних зв'язків на впорядкування діяльності господарюючих суб'єктів. При цьому економічна поведінка людей далеко не завжди є раціональною та ефективною, а отже, впорядковуючий потенціал інститутів не можна переоцінювати, з огляду на дію неформальних інститутів, які також справляють суперечливий вплив на стан та динаміку економічної системи.

Врахування складної природи інститутів виявило необхідність удосконалення існуючих підходів щодо їх класифікації. В процесі дослідження дисертант дійшов висновку про недостатність у сучасних умовах традиційного поділу інститутів-норм на формальні та неформальні, оскільки цей поділ не охоплює усієї сукупності інститутів, що реально існують, діють або можуть виникнути в економіці, і тому можливість суспільного (у тому числі і державного регуляторного) впливу на інституційну динаміку за таких умов буде обмеженою, а отже, і неефективною. Запропонована дисертантом багатокритеріальна класифікація інститутів, сформульована у п. 3 новизни, дозволяє більш адекватно відображувати економічні реалії у теоретичних моделях ринкової трансформації і тим самим зменшувати ймовірність помилкових рішень при визначенні пріоритетних напрямів інституційного розвитку суспільства.

Дисертантом також було обґрунтовано необхідність виокремлення фінансового сектору трансформаційної економіки в окрему інституційну підсистему, оскільки сучасний фінансовий сектор - як на глобальному, так і на національному рівнях - значною мірою відірвався від потреб реального сектору, що призвело до особливо сильних негативних наслідків саме для країн, в яких відбувається ринкова трансформація. У цій підсистемі, внаслідок високого рівня віртуалізації взаємодій господарюючих суб'єктів, контрольованість та передбачуваність результатів їх діяльності є суттєво нижчою, ніж у реальному секторі, хоча при цьому вплив фінансового сектору на загальну економічну рівновагу є набагато значнішим, ніж реального, і тому ціна помилок при прийнятті управлінських рішень є набагато вищою. У дисертації було проаналізовано наявні науково-практичні підходи до визначення змісту та структури фінансового сектору економіки і констатовано певні суперечності між науковими підходами до розуміння його сутності та практикою його фіксації (вимірювання) діючою системою СНР та КВЕД.

Досліджуючи інституційну динаміку фінансового сектору, дисертант дійшов висновку про необхідність розрізнювати поняття «фінансові інститути» та «інститути фінансового сектору». Такий підхід надав можливість розкрити зміст інституційного устрою фінансового сектору економіки, сформульований у п. 1 новизни. З огляду на це стало можливим дослідити інституційну динаміку фінансового сектору як процес постійних кількісних та якісних змін усіх елементів його інституційного устрою, кожний з яких є відносно автономним у своєму розвитку, що потребує системного підходу до удосконалення фінансового сектору, зокрема, врахування взаємного впливу усіх його складових. Відповідні дані щодо динаміки інституційних одиниць фінансового сектору української економіки наведено у табл. 1. Офіційні статистичні дані свідчать про високий динамізм розвитку фінансового сектору економіки України. За нашими розрахунками, кількість підприємств, що здійснюють фінансову діяльність в Україні, протягом 2000-2009 рр. зросла з 11,9 до 18,6 тис. одиниць, збільшившись майже у 1,6 рази, а їх частка у загальній кількості підприємств зросла з 1,3 до 1,5%, у валовій доданій вартості за 2001-2008 рр. - з 1,55% до 4,42%, тобто майже втричі. Загальна кількість зайнятих у фінансовому секторі економіки України за 2000-2007 рр. зросла з 166,1 до 344,4 тис. осіб, збільшившись майже у 2,1 рази. Протягом 2000-2008 рр. кількість найманих працівників у цьому секторі збільшилась з 146 до 339 тис. осіб, або у 2,33 рази, а частка у загальній кількості найманих працівників - майже у 2,8 рази, при тому, що у більшості видів економічної діяльності за ці роки відбулось значне скорочення кількості найманих працівників. Фінансовий сектор є одним з найпривабливіших в Україні за рівнем середньомісячної заробітної плати: протягом 1995 - 2004 р., а також у 2007 р. рівень заробітної плати тут був найвищим в Україні, а у 2005 - 2006 та 2008 - 2009 рр. фінансовий сектор поступився цим рівнем лише авіаційному транспорту.

Особливістю інституційної системи країн, які перебувають у стані ринкової трансформації, є значно вищий вплив неформальних норм та правил на економічну поведінку людей, ніж в країнах з розвиненою ринковою економікою. Досліджуючи способи взаємодії формальних та неформальних інститутів, дисертант доповнив існуючу класифікацію цих способів таким способом, як модифікація неформальними інститутами формальних (п. 4 новизни), який має суттєвий вплив на динаміку інституційного середовища саме у трансформаційних країнах і завдяки якому виникають численні мутації інституційного середовища в цих країнах, окремі з яких проаналізовані у дисертації.

Одним з негативних проявів аномально високого впливу неформальних інститутів є надмірне розповсюдження помилкових уявлень щодо чинників соціально-економічної динаміки, уточнене розуміння природи та наслідків розповсюдження яких наведено у п. 5 новизни.

На жаль, в деяких країнах, які долають сьогодні наслідки панування адміністративно-командної системи, процес ринкових перетворень загальмувався в результаті захоплення держави представниками олігархічних кланів, які прибрали до себе більшу частину колишньої державної власності на основі непрозорої приватизації державного майна. Фактична приватизація держави, що відбулась в процесі приватизації державного майна, призвела до інституційної розбалансованості в усіх сферах суспільного життя, що значно підвищило ризики та непередбачуваність результатів господарської діяльності економічних суб'єктів.

Таблиця 1. Кількість інституційних одиниць фінансового сектору в Україні у 1991-2009 рр. (на кінець року)

Додатковий негативний вплив на цю розбалансованість справляє зростаючий рівень відкритості національних економічних систем під тиском глобалізації. Тому подальше дослідження проблематики взаємодії інститутів фінансового сектору трансформаційної економіки має бути спрямованим на розкриття головних чинників, які визначають цю взаємодію.

Аналізу цих чинників присвячено другий розділ дисертації «Основні чинники інституційної динаміки фінансового сектору економіки в умовах ринкової трансформації», в якому послідовно розглянуто вплив формування системи державного регулювання фінансового сектору, імпорту фінансових інститутів, олігархічно-корупційного переродження системи державного регулювання економіки, а також взаємодії інститутів, яка породжує суперечливий ефект їх взаємозаміщення.

Логіка дослідження в цьому розділі базувалась на тому, що формалізація правил економічної поведінки у суспільстві в цілому, включаючи економіку та її фінансовий сектор, є головним чинником становлення інституційної сталості останнього, передбачуваності його розвитку та зменшення трансакційних витрат до найбільш прийнятного рівня. Це є тим більш важливим, що за умов ринкової трансформації інверсійного типу формування нової системи формальних правил та норм вимагає повної заміни попередньої інституційної системи, створеної та зорієнтованої на вирішення принципово інших завдань.

З цього випливає, що побудова ефективної системи формальних правил і норм, які найліпшим чином відповідають принципам ринкової організації та економічної свободи, має бути головним завданням перехідної держави у галузі законотворчої діяльності. Якщо держава не виконує цієї функції належним чином, то усі прогалини формального нормативного регулювання фінансового сектору неминуче заповнюються різноманітними квазі-нормами (підзаконними актами або неформальними, здебільшого корупційними та криміналізованими, механізмами), які орієнтовані та реалізацію інтересів не суспільства, а окремих соціальних груп (перш за все, державної бюрократії), домінуючим мотивом нормотворчої діяльності яких є отримання ренти від експлуатації своєї нормотворчої дільниці. На цій основі було сформульовано п. 2 новизни.

Тривале збереження цієї ситуації сприяло формуванню сталих корумпованих зв'язків олігархів з найвищими державними посадовцями, що стало запорукою перетворення значної частини законотворчого процесу у закріплення монопольного становища олігархічних кланів у відповідних сферах господарської діяльності, включаючи фінансовий сектор. Тим самим процес формалізації правил та норм господарської діяльності відірвався від потреб суспільства та став засобом забезпечення отримання економічної та політичної ренти правлячої верхівки. З цього випливає необхідність максимально можливого зняття можливостей для отримання ренти «від місцеволодіння».

За таких умов, на думку дисертанта, є підстави для висновку, що навіть імпорт фінансових інститутів, який в науковій літературі розглядається як один з ефективних шляхів швидкого подолання інституційної невпорядкованості, перестає виконувати цю функцію, оскільки він перетворюється державною бюрократією на черговий засіб отримання ренти від експлуатації імпортованих інститутів. Це стало підґрунтям для висновку, сформульованого у п. 6 новизни.

В процесі дослідження дисертант також дійшов висновку, що в умовах викривлення та деформацій механізму нормоутворення на фінансовому ринку, пов'язаних із олігархізацією механізму державного регулювання, суттєвих негативних змін зазнає також потенціал взаємозаміщення інститутів фінансового сектору. В дисертації обґрунтовано висновок, що цей потенціал може бути як негативним, так і позитивним, а кінцевий баланс його прояву в інституційному середовищі залежить від ступеню адекватності системи формальних правил та норм суспільним потребам. У зв'язку з цим дисертантом було сформульовано п. 7 новизни.

У висновках підведено загальні підсумки дослідження та сформульовано практичні рекомендації, що випливають з нього.

Висновки

Проведене дослідження надало можливість отримати сукупність наукових висновків та результатів, які дозволити вирішити актуальне наукове завдання розкриття механізму та напрямків інституційної динаміки фінансового сектору трансформаційної економіки у сучасних умовах.

Відмінність авторського підходу від традиційних підходів у дослідженні інституційної динаміки трансформаційної економічної системи полягає у викладенні позитивної теорії інституційної динаміки фінансового сектору замість наголосу на нормативному баченні. Під позитивним аспектом дисертант розуміє врахування реальних модифікацій дії традиційних механізмів інституційного впорядкування господарської діяльності економічних суб'єктів.

У будь-який економічній системі діюче інституційне середовище не є нейтральним до економічного зростання. Воно може як стимулювати зростання, так і гальмувати його, призводячи навіть до спотворення ринкових механізмів та їх подальшої деградації.

Глобалізація світогосподарських процесів та спричинене нею посилення відкритості національних економічних систем суттєво підвищили вразливість внутрішньої економічної діяльності для впливу зовнішніх інституційних негараздів, оскільки до внутрішньої економічної стагнації, викликаної невпорядкованістю інституційного середовища, додаються негативні наслідки втрати конкурентоспроможності національної економіки внаслідок тривалого збереження та посилення негативного впливу інституційних аномалій.

З цієї точки зору особливого значення набуває висновок дисертанта щодо розуміння формального економічного інституту не як засобу повного впорядкування взаємодій господарюючих суб'єктів, а лише як механізму, що формує тенденцію до такого впорядкування, оскільки певну частину впорядковуючих елементів, на думку дисертанта, треба залишити за інститутом самоорганізації господарюючих суб'єктів, роль якого в умовах небувалого ускладнення механізмів організації економіки суттєво зростає і продовжуватиме зростати у майбутньому. Цей висновок дозволяє більш реалістично оцінювати регуляторний потенціал держави, і в той же час не ставати на позиції абсолютизації регуляторного впливу на інституційну динаміку та можливості забезпечення повної керованості економіки з боку держави.

З огляду на отримані в дисертації наукові результати виникає необхідність структурних змін інституційного устрою, зокрема, механізму взаємодії формальних та неформальних економічних інститутів в українській економіці з метою усунення диспропорцій та мутацій, які в ньому накопичились протягом останніх 10-15 років.

По-перше, це стосується відновлення реального наповнення конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. В тій частині, яка стосується проблематики цього дослідження, це наповнення пов'язане з більш чіткою законодавчою регламентацією обмежень, система яких виключала б взаємний перетин функцій кожної гілки влади та можливість взаємного привласнення цих функцій. Однією з головних причин такого привласнення є відсутність механізму санкцій за його допущення, тобто, за втручання однієї гілки влади до компетенції іншої.

Замість цього, як показало дослідження, головна тенденція розвитку механізму санкцій за невиконання норм і правил полягає у їх постійному посиленні відносно суб'єктів господарювання при фактично повній безкарності державної бюрократії за впровадження корупційних регуляторних актів.

У зв'язку з цим необхідно доповнити Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення низкою статей, що передбачали б відповідальність державних службовців за розробку та прийняття регуляторних актів, що не відповідають приписам Конституції України та законів України. Матеріальна відповідальність за такі порушення має бути порівнянною з розміром річної заробітної плати чиновника, який став розробником незаконного акту або санкціонував його прийняття, а кримінальна відповідальність має передбачати можливість застосування до таких осіб міри покарання у вигляді позбавлення волі з подальшою пожиттєвою забороною обіймати посади державного службовця.

По-друге, необхідно змінити статус Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, який у нинішньому вигляді не виключає можливості відомчого тиску з метою «проштовхування» незаконних нормативно-правових актів корупційної направленості з боку інших відомств, які мають аналогічний статус в ієрархії органів державної влади. Тому цей статус Держпідприємництва необхідно підняти до статусу спеціального органу державної виконавчої влади, підконтрольного Кабінету Міністрів України, але керівництво цього органу має призначатись та звільнятись спільним рішенням уряду та незалежного органу, що пропорційно представляє інтереси різних «вагових категорій» бізнес-спільноти країни - дрібного, середнього та великого бізнесу.

По-третє, одночасно необхідно законодавчо забезпечити формування правових засад розвитку самоорганізації господарюючих суб'єктів, з метою переходу від декларативних механізмів саморегулювання, що містяться в існуючому законодавстві, до гарантування реального залучення спільнот господарюючих суб'єктів до розробки та прийняття не тільки підзаконних нормативно-правових актів, але й до розробки законів України. Одним з елементів такого механізму могло б стати надання права законодавчої ініціативи таким бізнес-спільнотам.

Нарешті, по-четверте, стосовно фінансового сектору економіки, наше дослідження показало, що одним з найважливіших чинників генерування інституційних диспропорцій та аномалій у сучасній українській економіці є відсутність належної координації розвитку фінансового сектору економіка внаслідок його «розтягування» та сфери впливу декількох регуляторних органів. У зв'язку з цим ми вважаємо за доцільне забезпечити у Законі України «Про Кабінет міністрів України» відповідну норму про наявність у складі Кабінету Міністрів України посади віце-прем'єра з питань розвитку фінансового сектору, головним завданням якого є координація діяльності усіх державних органів, що здійснюють регуляторну політику відносно фінансового сектору економіки, з гарантіями невтручання до компетенції цих органів, визначеної чинним законодавством.

соціальний фінансовий інституційний життєдіяльність

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Воробьев Е. М., Соболева М. В. Влияние неформальных экономических институтов на конкурентоспособность национальной экономики // Бизнес-информ.- 2008.- № 5.- С. 20-22 (0,28 д.а.) Дисертантом розкрито вплив неформальних економічних інститутів на конкурентоспроможність національної економіки).

2. Олійник М. В. Нормотворення у фінансовому секторі економіки та його ефективність // Вісник НТУ «ХПІ». Серія «Технічний прогрес та ефективність виробництва».- Вип. 35.- Харків: НТУ «ХПІ», 2009.- С. 170-179 (0,43 д.а.).

3. Олійник М. В. Класифікація економічних інститутів, як засіб пізнання трансформаційної економічної системи // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - № 869. - Х.: ХНУ, 2009.- С. 45 - 53 (0,82 д.а.).

4. Олійник М. В. Вплив помилкових уявлень на економічну динаміку в умовах ринкової трансформації // Вісник економіки транспорту і промисловості: зб. наук. праць Укр. держ. акад. залізничн. транспорту.- 2009.- № 28.- Харків, 2009.- С. 48-53 (0,68 д.а.).

5. Олійник М. В. Інституційна динаміка фінансового сектору в умовах ринкової трансформації економіки України // Проблеми системного підходу в економіці: електронне наукове видання Національного авіаційного університету.- 2009.- № 4.- К.: Нац. авіац. ун-т, 2009.- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2009_4/Oliynyk_409.htm (0,73 д.а.).

6. Соболєва М. В. Інституційні чинники підвищення конкурентоспроможності національної економіки // Міжнародні інтеграційні процеси і конкурентоспроможність економіки України: зб. наук. праць міжнар. наук.-практ. конф.- Х., 2008.- С. 54-56. (0,15 д.а.)

7. Олійник М. В. Посилення тенденції самоорганізації економічних суб'єктів у фінансовому секторі економіки під впливом глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу: Матеріали V наук.-практ. конф. молодих вчених 11 грудня 2009 р.- Харків: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2009.- С. 97-100 (0,25 д.а.).

Размещено на Allbest.ru