Стратегії забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

СТРАТЕГІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність: Економіка сільського господарства і АПК

Євчук Людмила Анатоліївна

МИКОЛАЇВ, 2010 РІК



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Конкурентоспроможність економічних суб'єктів є неодмінною передумовою забезпечення ефективності їх функціонування в умовах сучасного підприємницького середовища, що постійно розвивається. Сільськогосподарське виробництво, через ряд галузевих особливостей, відрізняється великою консервативністю організаційних аспектів. Проте науково-технологічний прогрес, глобалізаційні процеси в економіці відхиляють можливість статичних умов господарювання й посилюють актуальність забезпечення динамічної конкурентоспроможності.

Україна має багаті природні ресурси, які в поєднанні з іншими факторами створюють сприятливі передумови для успішного функціонування сільськогосподарського виробництва. Тож кризовий стан галузі вказує на неправильний підхід до господарської діяльності. Світовою практикою доведено, що ефективність сільськогосподарських виробників значною мірою визначається державною підтримкою та протекціонізмом галузі. У більшості робіт концентрується увага саме на макроекономічних заходах щодо вирішення проблеми. Фактори мікросередовища висвітлені вибірково: за окремими галузями, підприємствами, підходами. Незважаючи на широкий спектр питань, охоплених дослідженнями, недостатньо опрацьованими залишаються питання комплексного підходу до розроблення заходів мікрорівня, що стосуються формування стійких позицій конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Низький їх рівень викликає необхідність застосування нових підходів у веденні діяльності, і в першу чергу до менеджменту, до розробки стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Усе зазначене обумовило вибір теми, формулювання мети і завдань дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною плану наукових досліджень Миколаївського державного аграрного університету за напрямом «Забезпечення економічного зростання і конкурентоспроможності суб'єктів аграрного сектора економіки» (номер державної реєстрації 0106U005793), де автором обґрунтовано концепцію забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств через механізм стратегічного менеджменту. Дослідження, результати яких відображено у дисертації, виконано в межах науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за темою «Соціально-економічне моделювання розвитку сільського господарства і захисту внутрішнього ринку продовольства у контексті вимог Уругвайської Угоди у рамках СОТ» (номер реєстрації 0108U004427), у рамках якої автором розроблено стратегічні засади конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних і прикладних засад та опрацювання практичних пропозицій щодо розробки стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Поставлена мета передбачає виконання наступних завдань:

- розкрити сутність та особливості функціонування конкурентного середовища в сільському господарстві;

- уточнити понятійний апарат теорії конкуренції;

- систематизувати та уточнити методологічні підходи до розробки і формулювання стратегій підприємств у розрізі їх груп та видів;

- обґрунтувати зміст раціонального продуктового портфеля сільськогосподарського підприємства та методологію його формування;

- обґрунтувати концептуальні підходи до формування сільськогосподарськими підприємствами конкурентних переваг та забезпечення конкурентоспроможності;

- обґрунтувати методологічні аспекти вибору стратегічних альтернатив для формування ефективного стратегічного набору сільськогосподарського підприємства, що забезпечує його конкурентоспроможність;

- дослідити теоретичні та методологічні аспекти оцінки і формування конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств;

- здійснити оцінку сучасного рівня конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, виявити тенденції змін факторів, що його формують для обґрунтування важелів організаційно-економічного механізму забезпечення стійких позицій конкурентоспроможності сільськогосподарських виробників;

- обґрунтувати методику оцінки та дослідити на її базі стратегічні позиції сільськогосподарських виробників на аграрному ринку для виявлення їх потенційних можливостей підвищення конкурентоспроможності заходами мікрорівня;

- узагальнити концептуальні підходи до управління реалізацією стратегічних планів з метою забезпечення розвитку та підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств;

- розробити комплекс стратегічних напрямів забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Об'єктом дослідження є процес формування стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних, методичних і прикладних аспектів формування стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження стали основні положення економічної теорії, теорії конкуренції, стратегічного менеджменту, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики вдосконалення економічних відносин між суб'єктами аграрного ринку, методики стратегічного планування. Завдяки застосуванню системного підходу обґрунтовано необхідність формування стратегічного набору сільськогосподарського підприємства як сукупності взаємоузгоджених, взаємодоповнюючих стратегій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробленні теоретико-методологічних засад і концептуальних підходів до формування стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Основу наукової новизни результатів дослідження становлять такі положення...

Уперше:

- розроблено концепцію забезпечення стійких позицій конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств через упровадження механізму стратегічного менеджменту. Концепція розглядає стратегічний менеджмент як організаційну основу розвитку підприємств, джерелом фінансування є вертикальна інтеграція;

- розроблено модель формування багатопродуктового портфеля сільськогосподарських підприємств на базі концепції ланцюга збільшення цінності. Рух уперед/назад за ланцюгом (стратегії прямої та зворотної вертикальної інтеграції) визначає можливість входження підприємства до вертикально інтегрованих структур. Пересування вверх/вниз за ланцюгом обґрунтовують наповнення продуктового портфеля додатковими галузями й підрозділами через вибір оптимальних варіантів диверсифікації, в першу чергу таких, що забезпечують синергетичний ефект;

- обґрунтовано алгоритм вибору сільськогосподарськими підприємствами основного стратегічного напряму функціонування. Залежно від рівня фінансової стійкості, напряму розвитку підприємства та рівня його управлінського потенціалу пропонується обирати один з трьох типів загальних стратегій (зростання, стабільності, скорочення) або призначають антикризові стратегії.

Удосконалено:

- дефініцію «конкурентоспроможності підприємства», яка на відміну від існуючих визнає, що характеристику конкурентоспроможності підприємства можна розглядати лише по відношенню до економічного суб'єкта, діяльність якого спрямована на створення (звершення);

- методику SWOT-аналізу щодо оцінки зовнішнього середовища економічних суб'єктів, що доповнена третім видом оцінки - «нейтральні фактори зовнішнього середовища»;

- організаційно-економічний механізм забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, що базується на застосуванні сучасних прогресивних інноваційних технологій діяльності у кожній функціональній сфері господарювання (матеріально-технічне постачання, виробництво, маркетинг, фінанси, управління персоналом).

Дістали подальшого розвитку:

- оцінка особливостей конкурентного середовища в сільському господарстві, яка на відміну від існуючих трактувань вказує на відсутність конкуренції між виробниками. У той же час має місце великий тиск покупців сільськогосподарської продукції та постачальників матеріально-технічних засобів;

- методологічні підходи до оцінки конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, в основу яких покладено функціональну залежність від дії комплексних факторів: рівня менеджменту та фінансового стану підприємства, а також конкурентоспроможності продукції. Для діагностики фінансового стану доцільно одночасно користуватися кількома методиками, що дозволить уникнути помилок у результатах оцінок;

- модель формування сільськогосподарськими підприємствами конкурентних переваг, що доповнена стратегією продажу продукції успішному покупцю. Укладення сільськогосподарськими виробниками угод лише з успішними партнерами забезпечує: стабільність попиту, можливість планування діяльності, гарантію збуту продукції та отримання коштів тощо. Процес формування сільськогосподарськими підприємствами стійких конкурентних переваг репрезентує зміст стратегії зниження олігопольно-монопсонічного тиску постачальницько-збутових структур;

- методологічні аспекти розробки ефективного стратегічного набору сільськогосподарського підприємства, що базуються на дотриманні послідовності вибору груп стратегій: загальні, продуктово-товарні, конкурентні, ресурсні, функціональні.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що в сукупності вони створюють теоретичну, методологічну та методичну базу для практичного забезпечення високих позицій конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, є особистим надбанням автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї, які є результатом особистої праці здобувача. Внесок автора у спільно опублікованих роботах відзначено окремо в наукових працях.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на: міжнародній науково-практичній конференції «Аграрна політика України в період вступу в СОТ: ефективність, якість і безпека» (Київ, 2002 р.), міжнародному симпозіумі «Міжрегіональні проблеми екологічної безпеки» (Суми, 2003 р.), міжнародному науковому семінарі «Аграрні ринки і торгівля: стан та перспективи країн Вишеградської четвірки та України» (Київ, 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Організаційно-економічні проблеми забезпечення продовольчої безпеки в умовах економічної кризи» (Кам'янець-Подільський, 2009 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в одноосібній монографії «Управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств» обсягом 17,0 обл. вид. арк. у колективній монографії «Забезпечення конкурентоспроможності і економічного зростання в регіональному АПК», в якій автору належить 2,7 обл. вид. арк.

Основні положення дисертаційної роботи викладено в 54-х наукових публікаціях, з яких 33 - у наукових фахових виданнях, з них 30 - одноосібно. Загальний обсяг наукових публікацій становить 43,2 облік. вид. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 515 сторінок, основний зміст викладено на 384 сторінках. У дисертації міститься 40 таблиць, розташованих на 34 сторінках, 47 рисунків, що розміщуються на 25 сторінках, 20 додатків (67 сторінок). Список використаних джерел має 439 найменувань і викладений на 40 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств» досліджено особливості конкурентного середовища аграрного ринку, методологічні підходи до оцінки конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції та підприємств, обґрунтовано фактори їх формування, розкрито концептуальні засади упровадження на сільськогосподарських підприємствах механізму стратегічного менеджменту.

Конкурентне середовище в сільському господарстві характеризується відсутністю конкуренції між виробниками, великим тиском на них покупців продукції та постачальників матеріально-технічних засобів, що негативно впливає на економічне становище і функціонування сільськогосподарських товаровиробників. Стійкість суб'єктів діяльності до протистояння тиску чинників галузевої конкуренції визначається їх конкурентоспроможністю.

Під конкурентоспроможністю підприємства автор вбачає його здатність успішно функціонувати у довгостроковій перспективі, займаючись діяльністю, спрямованою на створення (звершення). Історія доводить, що суб'єкти, дії яких ґрунтуються на руйнуванні, не будуть довго існувати.

В основі формування конкурентоспроможності лежить володіння об'єктом конкурентними перевагами, джерелом яких є інновації.

Подана в дисертаційній роботі авторська концепція забезпечення стійких позицій конкурентоспроможності передбачає впровадження на сільськогосподарських підприємствах механізму стратегічного менеджменту. Епоха інтуїтивного, ситуаційного, спонтанного управління скінчилася. Стратегічний менеджмент є організаційним джерелом розвитку підприємства, джерелом фінансування - вертикальна інтеграція.

Модель стратегічного менеджменту і стратегічного планування прийнятна для кожного підприємства, незалежно від галузі, розміру та фінансового стану (крім кризового). На успішно працюючому підприємстві це забезпечить утримання позицій і досягнення вищого економічного ефекту. Більшість сільськогосподарських підприємств не використовує сучасні методи управління, робить ставку на операційну ефективність, що загрожує існуванню їх у перспективі. Тому операційна ефективність має бути метою похідної поведінки підприємства, визначеної на підставі розроблених стратегічних планів.

Підприємство не може успішно функціонувати, спираючись на одну стратегію. Необхідним є формування стратегічного набору - множини стратегій, що діють комплексно, системно, чинять мультиплікативний вплив на економічний суб'єкт. Стратегічний набір включає в себе альтернативи основних видів стратегій: загальні, конкурентні, продуктово-товарні, ресурсні, функціональні. Кожне підприємство, залежно від своїх позицій, формує індивідуальний стратегічний набір (тобто обирає свою множину стратегій), розробляє стратегічний план функціонування, ефективність якого визначається успішністю реалізації. Запроваджені стратегії повинні періодично оцінюватися за результатами реалізації. Будь-яка стратегія з часом стає об'єктивно непродуктивною і має бути замінена іншою.

Методологічні підходи до формування конкурентоспроможності об'єктів ґрунтуються на дослідженні її поточного рівня. Діагностика має проводитися на підставі вивчення показників у динаміці з екстраполяцією значень на перспективу. Для аналізу використовують систему багатьох показників, неприпустимим є вибір лише декількох із них. Конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції забезпечується її собівартістю, ціною реалізації, характеристикою параметрів якості та їх відповідністю запитам споживачів. Дослідження рівня конкурентоспроможності продукції доцільніше проводити за інтегральним показником, який ґрунтується на вимірі її нормативних, технічних та економічних параметрів. Комплексними факторами формування конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств розглядаються рівень його менеджменту та фінансового стану, а також конкурентоспроможність продукції. Функцію від дії вказаних факторів методологічно доречно використовувати як індикатор оцінки конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств:

Рпідпр = f (Рф ? Рмен ? Рпрод)

Де:

Рпідпр - рівень конкурентоспроможності підприємства;

Рф - рівень фінансового стану підприємства;

Рмен - рівень менеджменту на підприємстві;

Рпрод - рівень конкурентоспроможності продукції підприємства.

У другому розділі «Методологічні засади формування ефективних стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств» подано загальні методологічні підходи до формування ефективного стратегічного набору підприємства, розкрито концептуальні основи формулювання альтернатив загальних стратегій, методологію моделювання продуктового портфеля, основні засади формування конкурентних переваг та розробки забезпечувальних стратегій сільськогосподарських підприємств. Методологічною основою розробки ефективного стратегічного набору підприємства є дотримання послідовності вибору груп стратегій (рис. 1). Вихідними у формуванні стратегічного набору виступає група загальних стратегій. Відбір стратегічних альтернатив усіх груп стратегій здійснюється за принципами поставленої мети.

Рис. 1. - Поетапна модель формування ефективного стратегічного набору сільськогосподарського підприємства (джерело: розробка автора):

Загальні стратегії (що класифікуються як стратегії зростання, скорочення, стабільності) визначають напрям розвитку підприємства. Обґрунтовано, що стратегія стабільності може обиратися лише на певний термін і лише фінансово стійкими сільськогосподарськими підприємствами, що працюють за сучасними технологіями виробництва продукції. Стратегії зростання для сільськогосподарських підприємств передбачають збільшення їх розмірів, наповнення продуктового портфеля додатковими видами діяльності та продукції, а також перехід на нові засади менеджменту, що забезпечують якісний розвиток підприємства. Саме стратегії зростання (через концентрацію, інтеграцію, диверсифікацію) мають стати пріоритетними для сільськогосподарських підприємств і слугуватимуть підставою забезпечення їх конкурентоспроможності.

В умовах слабкого фінансового стану багатьох вітчизняних сільськогосподарських підприємств, низького рівня забезпеченості виробничими ресурсами, відсутності власних та важкодоступності зовнішніх джерел фінансування, вертикальна інтеграція є для них джерелом забезпечення фінансовими ресурсами, і як наслідок - джерелом розвитку. Встановлено, що найбільш раціональним підходом до організації вертикально інтегрованої структури є об'єднання під єдиною власністю. Співпраця на договірних засадах рідко приносить позитивні результати. У сучасних умовах конкурентоспроможність сільськогосподарським виробникам може забезпечити лише об'єднання з фінансово та організаційно сильним економічним суб'єктом.

Стратегії скорочення (скорочення підрозділів, галузей, витрат, «збирання врожаю», ліквідація підприємства) репрезентують собою попередній етап застосування стратегій зростання. На практиці сільгоспвиробники часто діють, спотворюючи ідею раціонального скорочення, що веде їх до неефективності господарювання, зменшення ринкової вартості підприємства та банкрутства. Завдання продуктово-товарних стратегій полягає у формуванні продуктового портфеля підприємства - набору видів діяльності підприємства, включаючи виробничу й невиробничу сфери. У дисертаційній роботі автором методологічно обґрунтовано, що раціональний портфель сільськогосподарського підприємства має бути багатопродуктовим, що забезпечує виконання ним таких функцій: зниження підприємницького ризику, фінансування поточної діяльності, постачання й закріплення кадрів, забезпечення зайнятості населення, покращення соціального облаштування сільських територій, збільшення ринкової вартості підприємства. Реалізації більшості з них сприяє внесення до продуктового портфеля тваринницьких видів продукції.

Виступаючи за багатогалузевість діяльності, автор не заперечує спеціалізацію та раціональність її поглиблення.

Сільськогосподарське підприємство може бути вузькоспеціалізованим, але з багатогалузевим виробництвом.

Інші галузі матимуть невелику питому вагу в структурі виручки господарства, або взагалі не будуть товарними, проте їх функціонування дозволить забезпечити названі переваги.

На вищих етапах розвитку економіки можливим буде перехід до вузькоспеціалізованого монопортфеля.

Інструментом формування багатопродуктового портфеля розглядається ланцюг збільшення цінності. Об'єктом цінності для сільськогосподарського підприємства є прибуток, а також дохід, що цілорічно стабільно надходить.

На базі загальної концепції ланцюга збільшення цінності автором розроблено модель формування ефективного багатопродуктового портфеля сільськогосподарських підприємств (рис. 2). Рух уверх і вниз за горизонтальним ланцюгом збільшення цінності (стратегії диверсифікації) обґрунтовує для сільськогосподарських підприємств доповнення продуктового портфеля іншими галузями рослинництва і тваринництва, що є суміжними для основного виробництва, а також допоміжних і обслуговуючих підрозділів.



Рис. 2. - Модель формування багатопродуктового портфеля сільськогосподарських підприємств (джерело: розробка автора):

Необхідним для стратегічного розвитку сільськогосподарського виробництва є відродження об'єктів соціальної інфраструктури сільських територій. Просування вперед/назад за ланцюгом визначає доцільність формування продуктових вертикалей, тобто пряму та зворотну інтеграцію. Сільськогосподарські виробники, як найбільш слабка ланка ланцюга, не можуть бути ініціаторами інтеграційного об'єднання.

Частіше цю роль виконують фінансово сильні підприємства сфери переробки сільськогосподарської продукції та постачальники ресурсів. Формування сільськогосподарськими підприємствами багатопродуктового портфеля може гальмуватися проблемою обмеженості фінансових ресурсів, вирішення якої знаходиться в площині застосування традиційних і в той же час ефективних технологій. Найбільш доступним для відокремлених господарюючих суб'єктів шляхом доповнення продуктового портфеля є стратегії диверсифікації діяльності.

У третьому розділі «Сучасний рівень конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств» дано оцінку фінансового стану сільськогосподарських підприємств, рівня їх менеджменту, а також конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції через дослідження її вартісних показників і моніторингу якості, узагальнену оцінку рівня конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. Діагностика виявила високу ймовірність банкрутства сільськогосподарських підприємств Миколаївської області, зумовлену нестійкістю і несприятливістю умов зовнішнього середовища аграрного сектора, а також незадовільним рівнем менеджменту багатьох господарств. Використовуючи за аналізу різні методики, автор доходить висновку про їх недосконалість, надання необ'єктивних оцінок щодо стану українських сільськогосподарських підприємств. Тому для уникнення помилок у результатах розрахунків доцільно одночасно користуватися кількома методиками.

Моніторинг фінансового стану сільськогосподарських підприємств довів, що в економіці спрацьовує біологічний закон природного відбору: слабкі суб'єкти діяльності гинуть, залишаються лише сильні. Через банкрутства слабких господарств рівень фінансового стану сільськогосподарських підприємств Миколаївської області за останній період поліпшився, проте загроза для позицій залишається. За результатами 2003-2005 років 36,7% сільськогосподарських підприємств Новоодеського та Очаківського районів Миколаївської області мали незадовільну оцінку їх фінансового стану і 46,7% - задовільну. За 2006-2008 роки на «задовільно» оцінено стан на 41,2% господарств і 58,8% дістали оцінку «добре».

Для підвищення об'єктивності аналізу було використано методику рейтингової оцінки фінансового стану, що дозволяє уникнути труднощів за тлумачення значення великої кількості використаних показників. Дослідження виявили ідентичність результатів рейтингових оцінок та моніторингу ризику банкрутства досліджуваних сільськогосподарських підприємств, що підтверджує прийнятність використання даних методик.

Зовнішній ринок цікавить, в основному, фуражне українське зерно. Відсутність там попиту на українську пшеницю високих класів та твердих типів є наслідком слабкої маркетингової роботи зерно-експортерів. Інтерес вітчизняних борошномельних підприємств до сировини 4-го і 5-го класів обумовлений низьким рівнем доходів кінцевих споживачів, що викликає необхідність здешевлення собівартості борошна. На підприємства, що займаються зберіганням та переробкою зерна у Миколаївській області, частка пшениці 4-6 класів, що надійшла у 2007 р. складала 42,7%, у 2008 р. - 55,9%, у 2009 р. - 60,3%.

У молокопродуктовому підкомплексі в умовах недовантаження виробничих потужностей більшість переробників не звертають увагу на якість молока. Вагома частка української молокосировини згідно з європейськими стандартами не може перероблятися на харчові продукти. У 2008 році в державний стандарт в Україні було введено ґатунок «Екстра». За період, що минув (останні два роки), молоко такого ґатунку на переробку в Миколаївській області не надходило. Частка молока вищого ґатунку, що надійшло на молокопереробні заводи Миколаївської області від сільськогосподарських підприємств за 2007-2009 роки складала 56,0-59,7%. Більше 40,0% молокосировини мала низький рівень якості. Недбалість аграріїв щодо якості може обернутися для них втратою покупців, які будуть у більших обсягах закуповувати імпортне сире чи сухе молоко, а також увозити готову молочну продукцію. Рейтингова методика дослідження конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств виявила великий розмах варіації у значеннях рейтингових оцінок господарств, що засвідчує різний рівень їх конкурентоспроможності.

У четвертому розділі «Стратегічні позиції учасників аграрного ринку» досліджено фактори зовнішнього середовища сільськогосподарських виробників, проведено аудит елементів їх сукупного потенціалу, з використанням методології стратегічного аналізу дано оцінку стратегічних позицій сільськогосподарських підприємств.

У дисертаційній роботі подано розгорнуту характеристику факторів зовнішнього середовища сільськогосподарських виробників. Діагностовано високий ступінь нестабільності українського аграрного ринку.

Встановлено відсутність об'єктивних сприятливих умов для розвитку та забезпечення стійких конкурентних позицій суб'єктів галузі за явища глобалізації. Оцінка внутрішнього середовища виявила низький рівень та незадовільний стан ресурсів, якими володіють і використовують у своїй діяльності сільськогосподарські підприємства, а також неповне та неправильне їх використання. Дослідження складових елементів потенціалу українських сільськогосподарських підприємств показало, що вони не в повній мірі використовують наявний у них сукупний потенціал. Як початковий етап стратегічного планування обґрунтовано місію та мету діяльності сільськогосподарських підприємств. Місія сільськогосподарських підприємств, як виробників сільськогосподарської продукції, полягає у повному забезпеченні населення продуктами харчування належного рівня якості, діяльність зосереджується на всіх видах продукції, умови виробництва для яких є сприятливими, розвиток сільськогосподарського сектора стимулюватиме соціальний розвиток сільських територій, забезпечить зростання добробуту сільських трудівників.

Мета діяльності сільськогосподарських підприємств полягає у виробництві сільськогосподарської продукції: обсягом, достатнім для повного забезпечення населення продуктами харчування, а також формування експортного потенціалу країни, якістю, що за параметрами відповідає вимогам стандартів, видами - всіма, природно-кліматичні та економічні умови для виробництва яких є сприятливими, собівартістю, що забезпечує ефективність діяльності достатню для розвитку підприємства та задоволення інтересів засновників.

Новим для суспільства та сільського господарства цільовим орієнтиром функціонування окремих сільськогосподарських підприємств стала максимізація їх вартості. Кінцевою метою власників таких підприємств є продаж бізнесу й отримання в результаті доходу, що в кілька разів перевищує вкладені кошти. Стратегічний аналіз позицій сільськогосподарських підприємств проведено з використанням методики SWOT-аналізу. Доведено, що в умовах слабких фінансово-економічних позицій більшості господарств та недостатнього рівня освіченості їх менеджерів на перших порах доцільно застосовувати прості моделі стратегічного планування. Фрагмент результатів SWOT-аналізу поданого в роботі, де фактори відранжовані за ступенем значимості їх впливу по низхідній. Установлено можливості та загрози зовнішнього середовища сільськогосподарських підприємств, їх сильні, слабкі та нейтральні сторони. Загальноприйнята методика аналізу зовнішнього середовища доповнена автором третім видом оцінки - нейтральні фактори. Залежно від розвитку тенденцій аграрного ринку вони можуть переходити до можливостей або загроз.

Діагностовано більшу кількість факторів загроз зовнішнього середовища сільськогосподарських підприємств, ніж існуючих у ньому можливостей. Множина сильних сторін сільськогосподарських підприємств є меншою за перелік слабких сторін, що в сукупності пояснює високий ступінь ризику та кризовий стан аграрного виробництва. Установлено тимчасовий характер сильних сторін сільськогосподарських підприємств, що мають бути основою їх стратегічного розвитку. Неправильне застосування та невикористання сприятливих можливостей підприємницького оточення створить загрозу ефективності функціонування господарюючих суб'єктів. Розроблено матрицю залежності сильних сторін сільськогосподарських підприємств від можливостей зовнішнього середовища, що їх забезпечують, а також загроз, які можуть їх знищити. Виявлено, що кожна сильна сторона забезпечується підтримкою 1-2-3 можливостей зовнішнього середовища, а також потерпає від протистояння комплексу загроз, посилення дії яких здатне нівелювати стійкість підприємств. На підставі кореляційно-регресійного аналізу досліджено щільність зв'язку між макроекономічними факторами та потенціалом підприємств (рис. 3).

Рис. 3. - Функції впливу можливостей та загроз зовнішнього середовища на стійкість сильних сторін сільськогосподарських підприємств Миколаївської області (джерело: розрахунки автора на підставі даних Головного управління статистики у Миколаївській області):

Дослідженнями встановлено, що загрози чинять більший вплив на суб'єкти господарювання, ніж можливості зовнішнього середовища, проте ступінь впливу є незначним. Тому ставка сільськогосподарських підприємств на власні сили у поєднанні з факторами мікрорівня є підґрунтям розвитку галузі й забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Підтримка факторів макрорівня значно поліпшить їх позиції.

У п'ятому розділі «Управління реалізацією стратегічних планів забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств» обґрунтовано критерії та алгоритм вибору стратегічного напряму розвитку сільськогосподарських підприємств, сформульовано заходи зниження ризику загроз зовнішнього середовища, подано зміст стратегічних заходів забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, розглянуто організаційні інструменти реалізації стратегічних планів. Сформована множина альтернативних стратегій, визначених при розробці стратегічного набору підприємства, потребує їх опрацювання для відбору найбільш оптимальних, найбільш ефективних стратегій.

Основою обґрунтування стратегій економічних суб'єктів є їх розподіл на стратегічні групи.

Як критерій поділу сільськогосподарських виробників на стратегічні групи використано їх фінансову стійкість. Методологічно доведено, що рівень рентабельності, як універсальний комплексний показник, значення якого формується мультиплікативною дією множини факторів, є індикатором фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств.

Належність до виду стратегічної групи вважається вихідним етапом вибору стратегічного напряму розвитку підприємства.

Обґрунтовану поетапну модель формування ефективного стратегічного набору доповнено розробкою алгоритму вибору типу загальних стратегій відповідно до фінансової стійкості підприємства, напряму його розвитку, рівня управлінського потенціалу.

Фінансово стійкі підприємства (з групи високорентабельних та прибуткових), що працюють на засадах простого чи розширеного відтворення, мають потенційну можливість обрати будь-який тип. Частіш за все вони зупиняються на стратегіях стабільності та зростання.

Підприємства з групи прибуткових і високорентабельних, де динаміка розвитку засвідчує тенденцію скорочення діяльності, мають працювати за антикризовими стратегіями.

Прибутковим підприємствам, в яких позитивний знак рентабельності зумовлений збігом сприятливих обставин, за відсутності яких фінансова стійкість стане сумнівною, найбільш оптимальними будуть стратегії скорочення або антикризові.

Рис. 4. - Алгоритмічна модель вибору стратегічного напряму розвитку сільськогосподарського підприємства (джерело: розробка автора):

Збиткові підприємства мають слідувати стратегіям скорочення, у тому числі й через їх ліквідацію. Це прискорить процеси укрупнення господарств і стане в перспективі важелем підвищення їх ефективності. Збиткові підприємства, вищий менеджмент яких спроможний вирішити проблему кадрів та фінансового забезпечення, застосовують антикризові стратегії. За неспроможності власників та менеджерів «проблемного» підприємства провести ефективну антикризову стратегію, раціональним буде його продати, що несе в собі економічну, організаційну, фінансову, соціальну та психологічну доцільність. Розвиток підприємства новим власником забезпечить створення робочих місць, надходження доходів до бюджету, зняття психологічної напруги, соціальний розвиток сільських територій.

Установлено, що окремі загрози зовнішнього середовища не можуть бути знижені лише комплексом заходів мікрорівня. Підтримка макрорівня є необхідною. Це доводить, що самостійно, без підтримки та захисту держави сільськогосподарським виробникам досягти високих конкурентних позицій на аграрному ринку, який все більше вбирає риси глобалізаційних процесів, дуже складно. Використовуючи результати оцінок зовнішнього та внутрішнього середовищ сільськогосподарських підприємств, розроблено матрицю конкретних стратегічних дій забезпечення конкурентоспроможності сукупного гіпотетичного підприємства Миколаївської області, що ґрунтується на заходах мікрорівня. В дисертаційній роботі автором було поставлено завдання формулювання саме такої групи заходів. Проблема державної підтримки сільського господарства достатньо досліджена іншими вченими. Останнім часом світова спільнота все більше актуалізує проблему соціальної відповідальності бізнесу, яка, поряд з його економічною ефективністю, має розглядатись авторами стратегічних планів розвитку підприємств не як два протилежних напрями дій, між якими роблять вибір, а разом, у комплексі, доповнюючи та підтримуючи одна одну.

Ефективність розробленого стратегічного плану залежить від правильного вибору стратегічних альтернатив, їх реалізації та дій лідера підприємства. Успішність впровадження підприємством стратегій визначається чітким послідовним дотриманням правил їх реалізації. Ключову роль у такому процесі відіграє керівник підприємства. Успішність розроблених стратегічних планів визначається правильністю їх реалізації та ефективним застосуванням інструментів управління стратегіями: цілей, політики, тактики підприємства, його організаційної структури та корпоративної культури, системи планування і контролю, мотивації персоналу. В роботі обґрунтовано підходи до раціонального добору та використання вказаних інструментів, що визначають результативність функціонування підприємства. Стратегічне планування розвитку економічних суб'єктів передбачає систематичну їх адаптацію до умов зовнішнього середовища відповідно до визначених цілей стратегічного розвитку та мети підприємства. Трансформація перспективних планів має відбуватись у комплексі з внесенням змін до програми поточних дій.



ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретико-методологічні узагальнення та комплексний емпіричний аналіз, на основі яких запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо обґрунтування стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств. За результатами дослідження сформульовано такі висновки:

1. Мультиплікативна дія низки об'єктивних та суб'єктивних чинників сформувала низький рівень конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, суб'єктивні фактори обумовлені низьким рівнем їх сукупного потенціалу, об'єктивність позицій спричинена несприятливими умовами оточуючого середовища для розвитку галузі. Розроблена автором концепція забезпечення стійких позицій конкурентоспроможності передбачає впровадження на сільськогосподарських підприємствах механізму стратегічного менеджменту. Стратегічний менеджмент розглядається як організаційна основа розвитку підприємств, джерелом фінансування визнається вертикальна інтеграція;

2. Конкурентне середовище в сільському господарстві характеризується відсутністю конкуренції між виробниками, що зумовило формування негативних процесів у галузі. Відсутність суперництва між господарюючими суб'єктами, здатність ринку поглинути всю вироблену сільськогосподарську продукцію нівелювали бажання у багатьох виробників забезпечувати конкурентні переваги. У той же час має місце прояв таких чинників галузевої конкуренції як тиск покупців сільськогосподарської продукції та постачальників матеріально-технічних ресурсів. Стратегічним аналізом виявлено більший ступінь впливу загроз зовнішнього конкурентного середовища на функціонування сільськогосподарських виробників, ніж його можливостей. Сформульований автором перелік заходів зниження негативного впливу загроз передбачає дії мікро- та макрорівня. Вчасне правильне використання сприятливих факторів середовища аграрного ринку забезпечить вищі позиції конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств, які мають на це потенційні можливості. Нейтральні фактори зовнішнього середовища (оцінкою яких автором доповнена загальноприйнята методика SWOT-аналізу) на даний час не впливають на функціонування сільськогосподарських підприємств, проте за зміни обставин можуть перейти до категорії можливостей або загроз;

3. Методологія дослідження конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств ґрунтується на визначенні величини інтегрального показника, розрахованого як функція від дії факторів, які її формують: рівня фінансового стану підприємства та його менеджменту, а також конкурентоспроможності продукції. Встановлено, що об'єктивність результатів оцінок фінансового стану забезпечується одночасним використанням за аналізу декількох методик. Конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції має оцінюватися за її вартісними параметрами (собівартість, ціна реалізації) та відповідністю рівня якості запитам споживачів і вимогам стандартів;

4. Під конкурентоспроможністю підприємства автор розуміє здатність підприємства успішно функціонувати у довгостроковій перспективі, займаючись діяльністю, спрямованою на створення (звершення). Суб'єкти господарювання, дії яких мають руйнівний характер, продукують негативні для суспільства наслідки, не можна вважати конкурентоспроможними, не зважаючи на показники їх економічної ефективності. Конкурентоспроможність продукції розглядається як здатність останньої задовольняти потреби споживачів, а також забезпечувати її виробнику ефективний збут;

5. Методологія формування ефективного стратегічного набору сільськогосподарського підприємства базується на збереженні черговості етапів визначення стратегічних альтернатив груп стратегій: загальні стратегії, продуктово-товарні стратегії, конкурентні стратегії, ресурсні стратегії, функціональні стратегії. Відбір стратегічних альтернатив усіх груп стратегій здійснюється за принципами отримання максимального синергетичного ефекту та досягнення підприємством поставленої мети. Нами розроблена алгоритмічна модель вибору загальних стратегій, що включає критерії: ступінь фінансової стійкості сільськогосподарського підприємства, встановлений напрям його розвитку, рівень управлінського потенціалу. Належність до певної стратегічної групи, відповідно до вказаних критеріїв, визначає вибір між стратегіями: стабільності, зростання, скорочення, антикризових;

6. Як основний тип загальних стратегій, що забезпечують конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств, розглядаються стратегії зростання. Найвищий ефект приносить органічне поєднання на одному підприємстві всіх трьох видів зростання: через концентрацію, диверсифікацію, вертикальну інтеграцію. Фінансово слабкі суб'єкти мають дотримуватися заходів антикризових стратегій або стратегій скорочення. Власникам таких підприємств варто розглянути доречність їх продажу, що відповідає й інтересам суспільства. Ініційований новим власником розвиток господарства сприятиме рішенню низки економічних проблем та покращенню соціальних умов сільських територій;

7. Доведена практикою раціональність великотоварного виробництва обумовлена спрацюванням у сільському господарстві ефекту масштабу і останнім часом доповнюється перевагами формування інтеграційних продуктових вертикалей та диверсифікації діяльності. Більшість успішних виробників сільськогосподарської продукції підвладні мультиплікативному впливу різновидів стратегій зростання, що й забезпечує синергетичний ефект та високі позиції конкурентоспроможності. Тому конкурентоспроможність дрібним розрізненим сільськогосподарським товаровиробникам забезпечить лише об'єднання з фінансово та організаційно сильним інтегрованим економічним суб'єктом. Тільки деякі окремі малі підприємства спроможні будуть утримати стійкі позиції, в яких вищий менеджмент представлений сильними лідерами; економіка аграрний ринок

8. Дослідженнями встановлено, що багатогалузевість діяльності забезпечує сільськогосподарському підприємству вищий рівень конкурентоспроможності у порівнянні з монопродуктовим виробництвом. Нами на базі ланцюга збільшення цінності розроблена модель формування багатопродуктового портфеля сільськогосподарського підприємства, що передбачає обґрунтування його галузевої структури (видів діяльності та продукції). Як інструменти наповнення продуктового портфеля розглядаються стратегії вертикальної інтеграції та диверсифікації і принцип синергетичного ефекту. При цьому питання поглиблення спеціалізації в сільськогосподарському виробництві не позбавляються актуальності. Додаткові галузі можуть складати малу часку в структурі товарної продукції підприємства чи не бути товарними;

9. Забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств базується на формуванні ними конкурентних переваг, модель яких передбачає виробництво якісної продукції за низького рівня витрат. Нижньою межею якості мають стати вимоги державних стандартів, розмір витрат не повинен перевищувати суму, що на 30% нижча ціни біржового оптового ринку. Запропонована автором стратегія формування конкурентних переваг через продаж сільськогосподарської продукції лише успішному покупцю гарантуватиме збут, його стабільність, отримання доходу. У сільському господарстві стратегії формування виробниками конкурентних переваг забезпечують також зниження олігопольно-монопсонічного тиску постачальницько-збутових структур;

10. Діагностика комплексних складових факторів конкурентоспроможності сільськогосподарських виробників виявила: низький рівень менеджменту господарюючих суб'єктів у сільському господарстві, недостатні позиції їх фінансового стану та низьку конкурентоспроможність виробленої продукції, що в сукупності констатує низький рівень конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств;

11. Дослідження довели, що узагальнений зміст стратегій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств полягає у застосуванні сучасних прогресивних інноваційних технологій діяльності на кожній стадії кругообігу капіталу та у кожній функціональній сфері господарювання. Як джерело фінансування прогресивних технологій, в умовах слабкої фінансової забезпеченості сільськогосподарських виробників, розглядається вертикальна інтеграція. Відокремленим дрібним сільськогосподарським товаровиробникам, що через ментально-психологічні та організаційні бар'єри ухиляються від інтеграційних процесів;

12. Розроблене автором поле стратегічних дій забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств ґрунтується на заходах мікрорівня й дає можливість окремому виробнику скласти індивідуальну програму дій відповідно до рівня його сукупного потенціалу, визначених цілей, принципу синергетичного ефекту;

13. Управління реалізацією стратегічних планів передбачає формування відповідної організаційної структури, корпоративної культури, системи мотивації, контроль за процесом реалізації та її результатами, адаптацію стратегічних планів до динамічних умов зовнішнього середовища та цілей підприємства. Ефективність реалізації стратегічних планів визначається якістю самих розроблених планів і якістю їх реалізації;

14. Забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств в умовах глобалізації економіки вимагає не лише заходів економічного розвитку, а й соціального облаштування сільських територій, бо світова спільнота останнім часом все більше актуалізує питання соціальної відповідальності бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу і його економічна ефективність мають розглядатись авторами стратегічних планів розвитку підприємств разом, у комплексі, доповнюючи та підтримуючи одна одну;

15. Західні моделі економіки є мало прийнятними для України через відмінності соціально-економічного середовища. За низького рівня розвитку української економіки доречним буде глибше вивчення та застосування досвіду східних моделей розвитку, що ґрунтуються на використанні простих, але не менш ефективних прийомів менеджменту.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Євчук Л.А. Стратегічне управління конкурентоспроможністю сільськогосподарських підприємств: (монографія) / Л.А. Євчук. - Миколаїв: Вид-ць Прокопчук Т. Ю., 2010. - 340 с.

2. Забезпечення конкурентоспроможності і економічного зростання регіонального АПК / (Апостолова Т.В., Бурковський І.Д., Євчук Л.А., Лагодієнко В.В. та ін.), за ред. І.І. Червена, Л.А. Євчук. - Миколаїв: Миколаївський державний аграрний університет, 2005. - 440 с. (Особистий внесок автора: розділ 1. - С. 6-71).

3. Євчук Л.А. Взаємовідносини сільськогосподарських підприємств у сфері реалізації продукції як причинно-наслідковий чинник забезпечення їх конкурентоспроможності / Л.А. Євчук // Збірник наукових праць Уманського державного аграрного університету. - 2009. - Вип. 71. - Ч. 2. - С. 175-183.

4. Євчук Л.А. Вплив спеціалізації на фінансовий стан аграрних підприємств / Л.А. Євчук // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2006. - №4. - С. 72-80.

5. Євчук Л.А. Вступ України до СОТ: необхідність та очікувані наслідки / Л.А. Євчук // Економіка АПК. - 2003. - №7. - С. 156-160.

6. Євчук Л.А. Деякі аспекти організації оптової реалізації сільськогосподарської продукції та необхідність агропромислової інтеграції / Л.А. Євчук // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 1999. - №1. - С. 15-18.

7. Євчук Л.А. Дисбаланс цінності людського капіталу аграрного виробництва / Л.А. Євчук // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства. - 2007. - №55. - С. 67-72.

8. Євчук Л.А. До проблеми підвищення якості продукції аграрних підприємств / Л.А. Євчук // Агроінком. - 2007. - №9-10. - С. 8-11.

9. Євчук Л.А. Задачі менеджменту в успішному розвитку аграрного виробництва / Л.А. Євчук // Вісник Сумського університету. - 2006. - №3-4.

10. Євчук Л.А. Конкурентоспроможність: продукції, підприємства, держави / Л.А. Євчук // Вісник аграрної науки Причорномор'я. - 2003. - №1. - С. 25-29.

11. Євчук Л.А. Інформація як інструмент прийняття управлінських та стратегічних рішень на мікро- й макрорівнях / Л.А. Євчук // Економіка: проблеми теорії та практики. - 2009. - Вип. 256. - Т. 5. - С. 1210-1215.

12. Євчук Л.А. Конкурентоспроможність аграрного виробництва через призму конкурентоспроможності аграрної продукції / Л.А. Євчук // Вісник ХНАУ. - 2006. - №8. - С. 110-114.

13. Євчук Л.А. Моделювання стратегічного набору сільськогосподарських підприємств на базі загальних стратегій / Л.А. Євчук // Інноваційна економіка. - 2009. - №4. - С. 91-95.

14. Євчук Л.А. Необхідність та загрози іноземного інвестування аграрного виробництва / Л.А. Євчук // Вісник ХНАУ. - 2007. - №8. - С. 129-133.

15. Євчук Л.А. Окремі аспекти співпраці аграрних підприємств з фінансовими партнерами / Л.А. Євчук, В.В. Людаєв // Економіка АПК. - 2006. - №11. - С. 59-65. (Особистий внесок автора: оцінка організаційно-економічного механізму взаємовідносин сільськогосподарських підприємств з постачальниками фінансових ресурсів).

16. Євчук Л.А. Окремі випадки прояву та методи формування конкурентноздатності продукції / Л.А. Євчук // Економіка і держава. - 2004. - №11. - С. 32-35.

Размещено на Allbest.ru

...