Реструктуризація фінансового сектору в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Спеціальність 08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

УДК 330. 8: 005. 591. 4 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ФІНАНСОВОГО СЕКТОРУ В УКРАЇНІ

Дяченко Юлія

Юріївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор Малий Іван Йосипович,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», завідувач кафедри макроекономіки та державного управління

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Диба Михайло Іванович, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», декан кредитно-економічного факультету.

кандидат економічних наук, доцент Уманців Юрій Миколайович, Київський національний торговельно-економічний університет, доцент кафедри економічної теорії та конкурентної політики

Захист відбудеться «_12_» лютого 2010 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої радиД 26.006.01 у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за адресою: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49-Г, ауд.601.

Автореферат розісланий «_11_» січня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професорА.Е. Фукс

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Необхідність теоретичного дослідження реструктуризації фінансового сектора в Україні зумовлена низкою факторів. По-перше, світова економічна криза, що охопила більшість країн світу, була спричинена розбалансуванням фінансової сфери. Прискорення науково-технологічних змін, інформаційно-інноваційна революція та утвердження мережених структур, збурення глобалізації та міжнародна лібералізація фінансових ринків радикальним чином вплинули на формування нової економіки, архітектоніку та динаміку якої економічна теорія неспроможна адекватно відобразити.

По-друге, різке збільшення обсягів спекулятивних фінансових операцій, інституційна та функціональна конвергенція функцій банківських інститутів, експансія міжнародних фінансових компаній, бурхливий розвиток небанківських кредитних установ, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, фінансового лізингу, інструментів страхування вплинули на зміну структури національної та світової фінансових систем.

По-третє, формування фінансового ринку України супроводжується радикальними змінами, які зумовлені невідповідністю ендогенних та екзогенних чинників посткомуністичних трансформацій, наявністю традиційних проблем «нових» ринків та зростанням значимості інституційних чинників, що позначилося на архаїчності та нестійкості національної фінансової архітектури.

Нагальна потреба забезпечення фінансової стабілізації в умовах економічної кризи, з одного боку, та недостатній ступінь теоретико-методологічних засад реструктуризації фінансового сектора України, з другого, зумовлюють актуальність дослідження зазначеної наукової проблеми. Особливо значимим таке дослідження є для України, в якій досить суперечливо відбувається становлення фінансових інститутів.

Аналіз фінансових питань започаткували економісти Р. Гільфердінг, Ф. Кене, К. Маркс, А. Маршал, Дж. С. Міль, Д. Рікардо, А. Сміт, М. Туган-Барановський. Вагомий внесок у теорію функціонування фінансів зробили: Г. Александер, В. Бейлі, З. Боді, Г. Габбард, Р. Мазгрейв, Г. Марковіц, О. Фаворо, М. Фрідмен, Дж. Хікс, У. Шарп та ін. Серед українських учених, які досліджували проблеми функціонування фінансової системи, можна виокремити праці В. Д. Базилевича, В. Г. Бодрова, О. Д. Василика, О. В. Гаврилюка, А. С. Гальчинського, В. М. Геєця, А. А. Гриценка, А. І. Даниленка, М. І. Диби, В. В. Козюка, В. В. Корнеєва, М. І. Крупки, І. О. Лютого, І. Й. Малого, В. І. Міщенка, А. М. Мороза, В. Є. Новицького, В. М. Опаріна, С. С. Осадця, Д. В. Полозенка, М. І. Савлука, В. Р. Сіденка, Ю. М. Уманціва, В. М. Федосова, І. Я. Чугунова, О. Л. Яременка, С. І. Юрія та ін.

Незважаючи на значний обсяг публікацій із фінансової тематики, на сучасному етапі економічної кризи особливої актуальності набуває проблема визначення адекватної залежності між випереджаючими темпами зростання обсягів фінансового сектора порівняно з реальним. У зв'язку з цим перед економічною теорією постали питання визначення сутності, ступеня розвитку та масштабності складових фінансового сектора. Унаслідок цього актуалізуються проблеми реструктуризації фінансового сектора в Україні з урахуванням трьох обставин: світовою фінансовою кризою, експансією спекулятивних фінансових операцій та суперечливістю формування фінансового сектора в посткомуністичних країнах. Важливість цілісного дослідження структурної класифікації елементів фінансового сектора в специфічних кризових умовах України зумовили актуальність вибору теми дисертації та логіку викладу її положень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дану працю виконано в рамках комплексної теми наукових досліджень відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» за темою «Сучасне постіндустріальне суспільство і шляхи його формування в Україні» (номер державної реєстрації 0107V001332). Особистий внесок автора полягає в уточненні визначення категорій «фінанси» та «фінансові інновації», розкритті сутності та структури фінансового сектора як складового елемента фінансової системи, розробці методології вартісної його оцінки та визначенні впливу на стабільність розвитку національної економіки.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виокремлення та розкриття сутності, структури і функціональної ролі фінансового сектора, визначення його вартісної оцінки та розробка підходів до його реструктуризації задля забезпечення стабільності економічного розвитку України.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

· дослідити еволюцію методологічних засад щодо функціонування фінансової системи в національній економіці, виявити здобутки наукового осмислення процесів її становлення в Україні;

· розкрити зміст і структуру фінансового сектора, його єдність і відмінність порівняно з фінансовою системою;

· дослідити процес формування фінансових інститутів в Україні;

· оцінити співвідношення фінансового та реального секторів економіки;

· проаналізувати вплив динаміки спекулятивних фінансових операцій на виникнення фінансової кризи та на необхідність реструктуризації фінансового сектора;

· узагальнити світовий досвід і показати можливості його використання для оптимізації вітчизняної фінансової структури;

· обґрунтувати предметні пропозиції щодо реструктуризації фінансового сектора в Україні та підтримки фінансових інститутів з метою протидії кризовим явищам;

Об'єктом дослідження є фінансовий сектор національної економіки.

Предметом дослідження є фінансові відносини та інститути, що відображають становлення, функціонування і реструктуризацію фінансового сектора.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дисертаційної роботи є творче осмислення здобутків вітчизняних і зарубіжних дослідників з питань фінансизації економіки. При цьому були використані такі методи: логіко-генетичний - для розкриття економічної суті та субординації фінансових категорій, наукової абстракції - в обґрунтуванні функціональної ролі фінансових операцій у розвитку економіки; класифікації та систематизації - для характеристики становлення та розвитку фінансових інститутів України, статистичного аналізу - у визначенні динаміки фінансової архітектоніки, компаративний - для оцінки результатів структурних змін фінансового сектору в інших країнах та Україні.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і закордонних учених, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти і статистичні матеріали Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Комісії з регулювання фінансових послуг; фінансове законодавство країн Західної, Центральної та Східної Європи і США, статистика та матеріали економічних досліджень Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Банку міжнародних розрахунків та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в плюралістичному теоретико-методологічному дослідженні економічної сутності, тенденцій формування, функціональної ролі та реструктуризації фінансового сектора в умовах економічної нестабільності в Україні. Найвагомішими теоретичними і практичними результатами, що характеризують наукову новизну дослідження та особистий внесок автора, є такі:

уперше:

· обґрунтовано критерії виокремлення категорії «фінансовий сектор» як відносно відокремленої «підсистеми» фінансової системи, що належить до складних типів систем, з властивими їй цілеспрямованими організуючими ознаками: метою - надання фінансових послуг; формою діяльності - фінансове посередництво; наявністю інституційних одиниць - банків, страхових і фінансових компаній, кредитних спілок, пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, бірж та торгово-інформаційних систем; функціональною мотивацією - отримання доходів завдяки мобілізації заощаджень та управління фінансовими потоками;

· доведено, що вартість економічної операції на відміну від фінансового активу, який нині використовується для обчислення, є більш достовірною одиницею виміру обсягів секторів, фінансового зокрема, і згідно з означеним підходом обґрунтовано нову формулу визначення ступеня розвитку фінансового сектора порівняно з іншими секторами економіки:

,де

FSE - ступінь розвитку фінансового сектору; Ai - сума укладених операцій в фінансовому секторі; Bj - сума укладених операцій в реальному секторі; i, j - відповідні інституціональні суб'єкти. Застосування такої формули дасть можливість економістам предметніше оцінювати співвідношення між реальним і фінансовим секторами, визначати обсяг фінансових спекуляцій та вірогідність виникнення фінансових криз.

удосконалено:

· систематизацію ознак, згідно з якими автор розкрив функціональну єдність та інституційну відмінність між фінансовим сектором і фінансовою системою національної економіки, яка включає окрім фінансового сектора бюджетну систему та фінансові ринки, що дозволило виокремити й охарактеризувати вплив кожної складової на розвиток економіки;

· визначення таких категорій, як «фінансові послуги», «фінансові посередники», «фінансові активи», «фінансові операції», «фінансові потоки» «фінансові інструменти»; окреслено їх субординацію та інституційну роль у функціонуванні фінансового сектора та його сегментації;

· секторну класифікацію за принципом поділу національної економіки на фінансовий та реальний сектори: до фінансового належать банківські (універсальні, ощадні, іпотечні, клірингові) та небанківські інститути (страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, кредитні спілки, біржі та позабіржові торговельно-інформаційні системи); до реального - сектори нефінансових корпорацій, домашніх господарств, загального державного управління, некомерційних організацій;

набуло подальшого розвитку:

· обґрунтування теоретичних підходів до визначення привабливості та виміру обсягів фінансового сектора і його структурних елементів, на рівні яких запропоновано формулу кількісного виміру з урахуванням обсягу фінансових операцій, здійснених інституційними суб'єктами, а не з обсягу їх активів;

· характеристика деформації дійсної функціональної сутності інститутів фінансового сектора, що виявляється у фетишизації та спекулятивності фінансових операцій, масштаби яких мультиплікативно зростають в умовах глобальної фінансової лібералізації, у відокремленні руху фінансових ресурсів від відтворення реального сектора економіки, в зниженні довіри до фінансового посередництва та виникненні фінансової паніки;

· систематизація чинників загострення внутрішніх суперечностей розвитку фінансового сектора економіки України, що виявилося в кредитній інфляційній експансії банківського сектора та набутті ним «лихварського характеру», нерозвиненості та фіктивності інститутів небанківського фінансового сектора (страхових та фінансовий компаній, кредитних спілок, інститутів спільного інвестування), тим самим призвело до вимивання національного фінансового капіталу та до формування усталеної тіньової системи перерозподілу фінансових ресурсів;

· структурування сучасних суперечностей розвитку фінансового сектора: зростання мобільності капіталу, поява «мильних бульбашок», створення фінансових конгломератів та стратегічних фінансових альянсів банків і страхових компаній, транскордонних фондових бірж та інститутів міжнародного фінансового посередництва, діяльність яких двояко впливає на розвиток фінансового сектора в посткомуністичних країнах: з одного боку, сприяє формуванню нових фінансових інститутів, а з другого - продукує всі неспроможності та вади капіталістичного фінансового посередництва;

· пріоритети регуляторної політики держави щодо реструктуризації фінансового сектора економіки України, серед яких виділяються макроекономічні інструменти фінансової політики, прозорість правових рамок і їх верховенство у прийнятті фінансових рішень, фінансовий інжиніринг, хеджування ризиків, підвищення ролі довіри до фінансових інститутів, реструктуризації кредитної заборгованості, фінансова підтримка та націоналізація фінансових інститутів.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні суті та тенденцій суперечливого розвитку фінансових інститутів України, визначенні причин фінансової нестабільності та напрямків реструктуризації фінансового сектора, інструментів економічної політики держави з метою подолання фінансової кризи.

Викладені в дисертаційній роботі висновки та пропозиції щодо подолання недосконалості фінансового посередництва в Україні та державної політики реструктуризації фінансового сектора були використані Міністерством фінансів України (довідка № 2554.261 від 03.04.2009 р.), подолання проблем нерозвинутості та деформації інститутів спільного інвестування і страхової діяльності - були враховані в підготовці науково-дослідних робіт «Розвиток інститутів спільного інвестування в Україні» (номер держреєстрації 0107U003807) та «Кредитні установи: проблеми та перспективи розвитку» (номер держреєстрації 0107U003810); практичні підходи до виявлення і виміру факторів, які найсильніше впливають на обсяг і якість формування страхових резервів, перерозподілу ймовірних страхових ризиків через систему коригуючих коефіцієнтів були впроваджені Моторним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ) (довідка № 6165/10 від 27.04.2009 р.).

Положення та висновки дисертації використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університеті імені Вадима Гетьмана при викладанні дисциплін «Політична економія», «Макроекономіка», «Трансформаційна економіка і економічна політика» (довідка КНЕУ імені Вадима Гетьмана від 23.04.2009).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові результати, висновки, рекомендації та пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які одержані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення та практичні результати дисертаційної роботи апробовані на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях: Науково-методичній конференції «Теоретичні та практичні підходи до впровадження нового покоління освітньо-професійних програм і навчальних планів підготовки фахівців» (м. Київ, 6-8 лютого 2007 р.); Науково-практичній конференції «Інноваційні стратегії економіки регіонів» (м. Київ, 14 грудня 2007 р.); Науково-методичній конференції «Досвід організації та активізації навчального процесу на основі впровадження інноваційних технологій» (м. Київ, 5-8 лютого 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст» (м. Вінниця, 20-22 березня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародні інтеграційні процеси і конкурентоспроможність економіки України» (м. Харків, 22 березня 2008 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність національної економіки» (м. Київ, 28-29 березня 2008 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні реформи у контексті інтеграційного вибору України» (м. Дніпропетровськ, 15-16 травня 2008 р.); Міжнародній студентсько-аспірантській науковій конференції «Стратегія формування відкритої господарської системи в Україні» (м. Львів, 16-17 травня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції «Інституціональні трансформації та соціально-економічний розвиток» (м. Київ, 22 травня 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковано в 14 наукових працях, загальним обсягом 4,4 д. а., з них 8 статей у фахових виданнях та 6 матеріалів і тез конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 191 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел налічує 212 найменувань на 20 сторінках. Дисертація містить 18 таблиць на 16 сторінках, 13 рисунків на 11 сторінках та 12 формул. Додатки викладені на 5 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано мету і завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, методологічну базу, розкрито наукову новизну, практичну значимість та апробацію одержаних результатів.

У розділі 1 «Фінансовий сектор: сутність, функції та місце в фінансовій системі» здійснено ретроспективний аналіз методологічних засад щодо визначення таких категорій, як «фінанси», «фінансові відносини», «фінансові послуги», «фінансові посередники», «фінансові активи», «фінансові операції», «фінансові потоки», «фінансові інструменти»; їх субординації та значимості у формуванні та функціонуванні фінансової системи. Для того, щоб виникли фінансові відносини, необхідна наявність грошових потоків, але ці потоки можуть і не нести явного видимого грошового вираження чи втілення.

На основі використання плюралістичного та системного підходів дисертантом виокремлено та обґрунтовано субординацію категорій «система», «підсистема», «сектор» та «сегмент», які й сформували методологічні засади розуміння сутності, функціональної ролі та структури фінансового сектора. Визначено, що фінансовий сектор є цілеспрямованою самоорганізуючою підсистемою фінансової системи і являє собою сукупність фінансових інститутів, що здійснюють певні операції з надання фінансових послуг, і пов`язаних один з одним фінансовими відносинами. Наголошено, що фінансова система включає окрім фінансового сектора бюджетну систему та фінансові ринки, зі їх власними внутрішніми структурами та специфічною функціональною роллю в розвитку економіки.

Відзначено, що фінансовий сектор як підсистема поділяється на банківський та небанківський фінансові сектори, кожний з який має власну внутрішню структуру у вигляді сегментів. До них слід віднести такі фінансові інститути, як банки, страхові компанії, кредитні спілки, недержавні і державні пенсійні фонди, біржі та позабіржові торговельно-інформаційні системи, інститути спільного інвестування, фінансові компанії (лізингові компанії, факторингові компанії тощо). Зосереджено увагу на виконанні фінансовим сектором таких функцій, як мобілізація заощаджень, управління ризиками, надання прозорого інформаційного поля для фінансових інститутів, проведення моніторингу фінансових операцій і здійснення корпоративного контролю, забезпечення спеціалізації та результативності надання фінансових послуг.

У дисертаційній праці проаналізовано недосконалість сучасної методології обчислення обсягів фінансового сектора на базі активів, яка дістала в західній літературі назву FAR (financial asset ratio), оскільки при цьому можна розрахувати лише потенціал фінансового сектора та й немає сенсу враховувати «заморожені» фінансові активи.

Дисертантом запропоновано в ролі одиниці вимірювання використовувати не фінансовий актив, а економічну операцію. Доведено, що вартість фінансової операції на відміну від фінансового активу є більш достовірною одиницею вимірювання обсягів фінансового сектора і згідно з означеним підходом обґрунтовано нову формулу визначення ступеня розвитку фінансового сектора порівняно з реальним:

Частка операцій в фінансовому секторі відносно усіх операцій в економіці країни розраховуватиметься так:

Відповідно, частка фінансового і реального секторів в сукупному ВВП визначатиметься так:

Дисертантом доведено доцільність широкого використання методології вищенаведеного підходу для визначення потенційних можливостей (привабливості) як окремих сегментів банківського та небанківського фінансових секторів, так і окремої галузі та навіть сфери діяльності. Враховуючи те, що на привабливість фінансового сектора впливають також інституційні чинники, ступінь його ресурсного потенціалу можна виразити таким чином:

де - ступінь ресурсного потенціалу фінансового сектора; Опi - реально здійснені операції; Акj - сукупність активів елементів сектора, що здійснювали зазначені операції. Розрахунки, здійсненні за даною формулою на базі статистичних даних, можуть слугувати відправною точкою визначення оптимальної структури фінансового та необхідності його реструктуризації у відповідності до потреб реального сектора економіки.

Виявлено, що причиною сьогоденної світової фінансової кризи є великий розрив між обсягами фінансового та реального секторів економіки.

Досліджуючи означену проблему, дисертант обґрунтовує необхідність

У другому розділі «Формування та реструктуризація фінансового сектора в Україні» розглянуто еволюцію поглядів відносно трактування категорії «фінансове посередництво», що є основним видом діяльності представників фінансового сектору. Досліджено інституційні засади формування фінансового сектору України. Він розвивався і продовжує розвиватись досить суперечливо. З одного боку, це викликано об'єктивними передумовами функціонування вітчизняного фінансового посередництва, з іншого боку, - розбіжністю обраних підходів щодо реструктуризації фінансового сектору і фінансової системи, різним категоріальним апаратом, що склалися у наукових колах і, відповідно, регуляторною практикою державних органів, яка на них ґрунтується. Розглянуто інституційні умови складного процесу становлення створення та функціонування банківського та небанківського фінансового секторів, їх динаміку та напрями реструктуризації задля забезпечення стабільного розвитку економіки України. фінансовий грошовий економіка кризовий

Домінуючу роль в фінансовому секторі України продовжує відігравати банківський фінансовий сектор. Пропонується утворення асоціативних консолідаційних об'єднань за участю банків між підсекторами фінансового сектору, що дозволить вирішити проблеми низької капіталізації фінансових установ та розподілення ризиків між учасниками об'єднань.

Під час дисертаційного дослідження розглянуто процеси формування, проблеми та особливості функціонування, підходи щодо реструктуризації наступних підсекторів небанківського фінансового сектору: страхового фінансового сектору, сектору кредитних спілок, пенсійного фінансового сектору, сектору спільного інвестування, біржового і позабіржового фінансового сектору, сектору фінансових компаній. Спільними підходами щодо поліпшення функціонування підсекторів небанківського фінансового сектору є: розвиток фондового ринку, розширення бази фінансових інструментів та консолідаційних відносин, нарощення капіталізації, інформування населення щодо «нових» інституцій, сприяння доступності фінансових послуг для установ та населення всіх регіонів України, забезпечення прозорості інформації щодо кожного інституціонального суб'єкту, удосконалення нормативної бази, тощо.

Відзначено, що необхідною умовою формування небанківського фінансового сектора в Україні є створення належного інституційного середовища (правової бази, підприємницької мотивації, правової культури та міжсуб'єктної довіри) а також інститутів ринкової та фінансової інфраструктури. Виявлено хаотичність розвитку вітчизняного фінансового посередництва, яка зумовлена впливом як зовнішніх (світова фінансова лібералізація та експансія), так і внутрішніх чинників (політична нестабільність, правовий нігілізм, тінізація економіки). У роботі виокремлено такі перешкоди на шляху розвитку фінансового посередництва, як: недовіра населення, загострення конкуренції з боку іноземних фінансових інститутів, низька капіталізація, нерозвинутість фінансових інструментів та фондового ринку. До гальмівних чинників формування банківського фінансового сектора України в дисертації віднесено: непрозорість структури власності, високу концентрацію кредитного портфеля, споживчу та кредитну експансії, нерозвинутість організаційної структури, високі кредитні ризики, нерезультативну систему оподаткування, нестачу довгострокових фінансових ресурсів. Загострення суперечностей розвитку фінансового сектора в умовах економічної кризи зумовлено чинниками макроекономічного характеру: економічним спадом, нестабільністю національної валюти, інфляцією, нечесною конкуренцією, відсутністю цілеспрямованої державної політики відносно розвитку фінансового посередництва, фіктивністю та спекулятивністю значної частки фінансових операцій; перетворенням страхування в сегмент виведення грошей за кордон.

Використовуючи системний підхід, у реферованому розділі розкрито зв'язок між причинами, наслідками фінансової кризи та державною політикою, спрямованою на реструктуризацію фінансового сектора (рис. 2). Автором виокремлено такі причини фінансової кризи: 1) макроекономічні, які включають недосконалість нормативно-правового поля, політичну нестабільність, утвердження мережевих структур, тінізацію діяльності, макроекономічні флуктуації, інформаційну асиметрію тощо; 2) внутрішні фінансові: утворення «фінансових пірамід», спекулятивний характер фінансових операцій, фінансову експансію та лібералізацію, нерозвинутість фондового ринку та фінансових інструментів.

Наслідки світової фінансово-економічної кризи явні як для фінансового сектора, так і для економіки в цілому. Проте дисертантка наголошує на ланцюговій реакції наслідків кризи для фінансового сектора. Зниження рівня довіри до фінансових інститутів, породження фінансової паніки, відтік капіталу спровокували зниження активності та ефективності діяльності фінансових посередників. Це, в свою чергу, спричинило низку банкрутств серед банків, страхових компаній, кредитних спілок. Виникає необхідність реструктуризації фінансового сектора як одного із шляхів виходу інститутів посередництва із кризового стану.

Виходячи із цілей та завдань, за результатами дослідження зроблено висновок щодо напрямів реструктуризації фінансового сектора. Проте, на думку автора, неоднозначну роль у даному процесі повинна відіграти держава, особливо в частині створення прозорих «правил гри» для суб'єктів фінансової діяльності, моніторингу ринку фінансових послуг, фінансової допомоги та навіть націоналізації окремих сегментів фінансового сектора.

У розділі 3 «Досвід реструктуризації фінансового сектора різних країн світу та проблеми його адаптації в Україні» проаналізовані практика функціонування фінансових секторів в розвинутих та посткомуністичних країнах, напрями фінансової реструктуризації та можливість їх застосування в Україні.

Аналіз зарубіжного досвіду функціонування фінансових секторів, зокрема у США, Великій Британії, Японії, засвідчує оптимальне поєднання співпраці на ринку фінансових послуг банківських і небанківських фінансових інститутів, що сприяє зростанню їх стійкості та конкурентоспроможності в сучасних умовах фінансової глобалізації. Виходячи з цього, автор наголошує на необхідності розвитку небанківського фінансового сектора, якому в Україні належить незначна частка, консолідації активів установ фінансового сектора та створенні універсальних фінансових інститутів.

Для створення вітчизняного інституційного поля діяльності фінансових установ, на думку автора, корисним є досвід США, зокрема використання деяких статей Закону «Про банки» 1933 року (закон Гласса-Стіголла), в якому зазначається, що комерційним банкам, які проводять депозитарні операції з клієнтами, забороняється займатися андерайтингом непершокласних цінних паперів, а також купувати акції та зобов'язання корпоративних, промислових структур, а останнім тримати в своєму інвестиційному портфелі акції банків. Такий підхід дозволяє уникнути низки ризиків як для банку, так і для його клієнтів, а також маніпулювання і лобіювання інтересів з боку інституційних суб'єктів. Це положення доцільно було б застосувати також до представників небанківського фінансового сектора. Дисертантка пропонує відійти від фіксованої процентної ставки за кредитами до такої, що «плаває» в певному адміністративно визначеному коридорі, бо ринкові механізми визначення ставки і пені, які функціонують у західних країнах, ще не набули розвитку в Україні.

У результаті комплексного аналізу функціонування інститутів небанківського фінансового сектора в Україні зроблено обґрунтовані висновки щодо напрямків їх реструктуризації. Автор наголошує на необхідності дозволити страховим компаніям виходити на ринок цінних паперів самостійно, а не через інших фінансових посередників та зняти заборону щодо прямого кредитування страховими компаніями юридичних осіб. Українська кредитна спілка не має права працювати з іноземною валютою, що загрожує їй банкрутством за умови девальвації національної грошової одиниці. Тому запропоновано дозволити працювати кредитним спілкам із системними валютами інших країн, за аналогом західних кредитних спілок, або ж робити прив'язку до означених валют при видачі кредитів своїм членам. Щодо розвитку лізингу, в Україні варто використати досвід США та Великої Британії, де широко застосовуються податкові пільги. У сучасних розвинутих країнах широко використовується практика заохочування підприємців створювати власні недержавні пенсійні фонди, що є необхідним для розвитку вітчизняного фінансового сектора.

У праці відзначено, що реструктуризація фінансового сектора в українських реаліях, яка спирається на досвід західних країн, має включати такі кроки: встановлення стабільних і прозорих «правил гри» інституційних суб'єктів фінансового сектора поряд з іншими суб'єктами підприємництва; підтримку вітчизняних фінансових посередників, сприяння процесам їх консолідації; розвиток фондового ринку; сприяння інформаційній прозорості суб'єктів фінансового сектора, забезпечення доступу до цієї інформації інших інституційних суб'єктів та населення України; створення гарантійних фондів та установ з розв'язання конфліктів; створення адекватного моніторингу за гравцями ринку фінансових інструментів та їх товарно-грошовими потоками; вдосконалення системи мікрокредитування, розвиток системи страхування ризиків фінансових установ.

За результатами проведеного дослідження з'ясовано, що реструктуризацію фінансового сектора необхідно проводити поступово, зосереджуючи увагу на ролі держави, яка полягає ось у чому: в законодавчій регламентації багатьох аспектів створення і діяльності фінансових установ, її відповідності світовим стандартам; вдосконаленні важелів оперативного втручання і регулювання діяльності фінансових інститутів, методів контролю за їх діяльністю; створенні сприятливого інвестиційного клімату; зростанні капіталізації активів установ фінансового сектора; підвищенні довіри в інвесторів до фінансових інститутів. Зазначається, що державна регуляторна політика має забезпечувати не лише гармонійне функціонування фінансового сектора, сприяючи коопераційним, консолідаційним зв'язкам між його суб'єктами, а й усієї фінансової системи, без якої сучасна економіка не може функціонувати.

ВИСНОВКИ

У дисертації сформульовано нові теоретико-методологічні підходи дослідження суперечливого процесу становлення та розвитку фінансового сектора України та обґрунтування практичних заходів щодо його реструктуризації в умовах фінансової кризи. Проведене дослідження дозволяє сформулювати низку висновків та пропозицій теоретико-методологічного та науково-практичного спрямування.

1. Виокремлено і дано визначення фінансового сектора як відносно відокремленої складової фінансової системи, що уособлює сукупність відносин фінансових інститутів, які виконують такі функції: мобілізацію заощаджень, управління ризиками та борговими зобов'язаннями, надання прозорого інформаційного поля, проведення моніторингу фінансових операцій та здійснення корпоративного контролю, забезпечення спеціалізації та результативності надання фінансових послуг.

2. На основі вивчення сутності та функціональної ролі і підпорядкованості таких категорій, як «фінанси», «фінансові відносини», «фінансова операція», «фінансова послуга», «фінансовий інструмент», «фінансовий актив», класифіковано субординацію та взаємозв'язок фінансової системи і фінансового сектора, а також його внутрішню інституціонально-організаційну структуру. Окреслено, що до фінансового сектора належать: банки, страхові компанії, ощадні і кредитні асоціації, лізингові, факторингові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, інвестиційні компанії та фонди, інститути спільного інвестування, фондові біржі, торговельно-інформаційні системи.

3. З'ясовано, що збурення в останнє десятиріччя розвитку банківського та, особливо, небанківського фінансового посередництва в більшості країн світу зумовлено прискоренням мобільності фінансових ресурсів, світовою фінансовою лібералізацією та експансією, інформаційною революцією та фінансовими інноваціями, що відкрило можливості для неконтрольованих масштабних фінансових спекуляцій, збільшенням лагу між обсягами фінансового та реального секторів економіки, внаслідок чого й настала фінансова нестабільність.

4. Обґрунтовано новий методологічний підхід до вартісної оцінки обсягів фінансового сектора, базовою одиницею виміру якого є вартість фінансової операції, а не фінансового активу, як це на сьогодні визначає методика, що отримала в західній літературі назву FAR (financial asset ratio). На підставі означеного підходу дисертантом запропоновано для застосування нову формулу визначення ступеня розвитку фінансового сектора, що дозволяє економістам більш предметно оцінювати співвідношення між реальним та фінансовим секторами, визначати обсяг фінансових спекуляцій та вірогідність виникнення фінансових криз. Дані розрахунки можна використовувати для обчислення обсягу й інших секторів, підсекторів, сегментів економіки та виявлення ступеня їх привабливості.

5. Констатовано, що необхідною умовою формування небанківського фінансового посередництва в Україні є створення сприятливого інституційного середовища (правової бази, підприємницької мотивації, правової культури та міжсуб'єктної довіри) а також чинники стримування розвитку інститутів банківського та небанківського фінансових секторів. До чинників деформації банківських інститутів віднесено непрозорість структури власності, високу концентрацію кредитного портфеля, споживчу та кредитну експансії, нерозвиненість сегментації, недосконалість системи оподаткування, нестачу довгострокових фінансових ресурсів. На загострення суперечностей розвитку небанківського фінансового посередництва мають вплив нестабільність національної валюти, інфляція, нечесна конкуренція, тінізація економіки, використання страхового ринку суб'єктами господарювання для оптимізації податкової бази та виведення грошей за кордон; низький рівень платоспроможного попиту населення.

6. Установлено, що нормативна база функціонування інститутів фінансового сектора в Україні була недосконалою, а державне регулювання охоплювало фрагментарно лише окремі сегменти небанківського фінансового посередництва (інститути спільного інвестування, страхові компанії), тоді як довірчі товариства, лізингові компанії, недержавні пенсійні фонди залишилися за межами регуляторної політики, що негативно вплинуло на їх фінансову стабільність, на зростання ризиків, на довіру населення до фінансових інститутів, на стійкість і визначеність структурних елементів.

7. З'ясовано, що необхідність реструктуризації фінансового сектора в Україні зумовлена об'єктивними причинами дисгармонійного розвитку і тяжкими кризовими періодами, до яких слід віднести зниження рівня довіри до фінансових інститутів, породження фінансової паніки, відтік капіталу з фінансової сфери, що спричинило низку банкрутств серед банків, страхових компаній, кредитних спілок. Обґрунтовано напрями реструктуризації: диверсифікацію форм власності фінансових організацій, підтримку вітчизняних фінансових посередників, сприяння процесам їх консолідації; створення гарантійних фондів та установ з розв'язання конфліктів; забезпечення адекватного моніторингу, розвитку фінансових інновацій і системи страхування ризиків фінансових операцій.

8. Аргументовано напрями державного регулювання діяльності інститутів фінансового сектора: подолання інформаційної асиметричності міжнародних фінансових ринків; стандартизацію державного нагляду за діяльністю фінансових установ; удосконалення системи антикризових заходів національних фінансових організацій; впровадження міжнародних правил та стандартів урегулювання конфліктів у сфері фінансових послуг (страхування, фінансового лізингу тощо), розв'язання проблем науково-методичного та кадрового забезпечення, сприяння фінансовому інжинірингу, запровадження дійсної процедури банкрутства, реформування системи оподаткування, які сприятимуть фінансовій стабільності та економічному розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Дяченко Ю. Ю. Проблеми капіталізації фінансів страхових компаній як інвестиційних ресурсів / Ю. Ю. Дяченко, І. Й Малий. // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. пр. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». - 2006. - Вип. 11. - С. 17-22. (0,5 д. а., з них особисто автором написано 0,2 д. а., проаналізовано питання неспроможності вітчизняного страхового фінансового сектора задовольнити існуючий в країні попит на страховий продукт).

2. Дяченко Ю. Ю. Еволюція економічної думки про фінансову систему / Ю. Ю. Дяченко // Формування ринкової економіки: Збірник наукових праць., КНЕУ. - 2007. - Вип. 18. - С. 106-113. (0,4 д. а.).

3. Дяченко Ю. Ю. Фінансовий сектор: суть та функціональна роль у сучасній економіці / Ю. Ю. Дяченко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - № 2 (81).- С. 110-115. (0,8 д. а.).

4. Дяченко Ю. Ю. Функціональна роль фондових бірж у формуванні конкурентоспроможного середовища / Ю. Ю. Дяченко, Т. О. Королюк // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. пр. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». - 2008. - Вип. 15. - С. 288-293. (0,4 д. а., з них особисто автором написано 0,3 д. а., розроблені підходи щодо оцінки конкурентоспроможності та надійності учасників біржової торгівлі, що спираються на коефіцієнти конкурентоспроможності, та дана порівняльна характеристика між фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами).

5. Дяченко Ю. Ю. Протиріччя формування фінансового лізингу в Україні як фактора інноваційного розвитку / Ю. Ю. Дяченко // Теорії мікро-макроекономіки: Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів. Київ. - 2008. - Вип. 29. - С. 50-57. (0,4 д. а.).

6. Дяченко Ю. Ю. Про питання щодо співвідношення та обчислення фінансового і реального секторів економіки / Ю. Ю. Дяченко // Економіка України. - 2009. - №3. - С 38-44. (0,4 д. а.).

7. Дяченко Ю. Ю. Історичні передумови формування банківсько-орієнтованої моделі фінансового сектору України. / Ю. Ю. Дяченко // Формування ринкової економіки. - 2009. - Вип. 21. - С. 438-446. (0,5 д. а.).

8. Дяченко Ю. Ю. Формування інтегрованих асоціативних структур на базі банківського фінансового сектору як засіб підвищення ефективності діяльності фінансового сектору України / Ю. Ю. Дяченко // Економіка підприємництва. - 2009. - Вип. 22. - С. 191-197. (0,4 д. а.).

В інших наукових виданнях:

9. Дяченко Ю. Складність фундаментального вивчення фінансового сектору економіки / Ю. Дяченко, Р. Малий // Теоретичні та практичні підходи до впровадження нового покоління освітньо-професійних програм і навчальних планів підготовки фахівців: шляхи розвитку: Зб. мат. наук.-метод. конф. 6-8 лют. 2007 р. Ч. І. - К.: КНЕУ. - 2007. - С. 354-358. (0,3 д. а., з них особисто автором написано 0,1 д. а., описано сутність і роль фінансового посередництва в сучасному економічному середовищі).

10. Дяченко Ю. Ю. Эволюционная реструктуризация банковского сектора Украины в контексте глобальных перемен / Ю. Ю. Дяченко // Институциональные трансформации и социально-экономическое развитие. Экономическая теория: научный журнал. Материалы международной научной конференции. Часть ІІ., - 2008. - №3. - С. 91-92. (0,1 д. а.).

11. Дяченко Ю. Ю. Економічні підходи відносно вигляду системи національних рахунків для полегшення вимірювань статистичних показників і подальшої реструктуризації фінансової системи / Ю. Ю. Дяченко // Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст: Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції 20-22 березня 2008 р. Том ІІІ. - Вінниця: ВІЕ ТНЕУ, - 2008. - с. 102-106. (0,3 д. а.).

12. Дяченко Ю. Ю. Реструктуризація страхового сектору як необхідна умова інтеграції економіки України до світового економічного простору / Ю. Ю. Дяченко // Міжнародні інтеграційні процеси і конкурентоспроможність економіки України: збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції. - Харків: ХНУ, 22 березня 2008. С 99-102. (0,1 д. а.).

13. Дяченко Ю. Ю. Трансформація інтересів економічних суб'єктів фінансової системи в контексті інтеграційного вибору України / Ю. Ю. Дяченко // V Міжнародна науково-практична конференція «Соціально-економічні реформи у контексті інтеграційного вибору України»: Збірник наукових праць. - Том 1. - Дніпропетровськ: ПДАБА, 15-16 травня 2008. - С. 63-66. (0,2 д. а.).

14. Дяченко Ю. Ю. Шляхи формування конкурентоспроможного банківського сектору України / Ю. Ю. Дяченко // «Стратегія формування відкритої господарської системи в Україні» Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції 16-17 травня 2008 р. м. Львів. - С. 121-122. (0,2 д. а.).

АНОТАЦІЯ

Дяченко Ю. Ю. Реструктуризація фінансового сектора в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. - ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», Київ, 2010.

У дисертаційній роботі досліджено теоретико-методологічні та практичні аспекти реструктуризації фінансового сектора. Узагальнено та систематизовано теоретичні підходи щодо визначення філософських категорій «система», «сектор», «сегмент», «елемент». Виокремлено фінансовий сектор як органічну складову фінансової системи. Доведено, що вартість фінансової операції на відміну від фінансового активу є більш достовірною одиницею виміру обсягів фінансового сектора.

Розроблено пропозиції щодо вдосконалення секторної класифікації національної економіки за принципом її поділу на фінансовий та реальний сектори. Проаналізовано причини та наслідки фінансової кризи, запропоновано напрями реструктуризації фінансового сектора. Акцентовано увагу на ролі держави в політиці реструктуризації фінансового сектора. Окреслено основні тенденції розвитку банківського та небанківського секторів в інших країнах, розкрито здобутки та помилки національної фінансової політики цих країн та можливості адаптації їх досвіду в українських реаліях.

Ключові слова: фінансовий сектор, фінансова система, банківський фінансовий сектор, небанківський фінансовий сектор, фінансова операція, фінансова послуга, фінансовий актив, фінансовий інструмент, реструктуризація.

Дяченко Ю. Ю. Реструктуризация финансового сектора в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. - ГВУЗ «Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана», Киев, 2010.

В диссертационной работе исследованы теоретические, методологические и практические аспекты реструктуризации финансового сектора. Обобщены и систематизированы теоретические подходы к определению философских категорий «система», «сектор», «подсектор», «сегмент», «элемент». Проведена сравнительная характеристика финансового сектора и финансовой системы. Сделаны выводы, что финансовый сектор является системой низшего порядка по сравнению с финансовой системой и выступает её подструктурой. При этом под финансовым сектором следует понимать совокупность банковских и небанковских финансовых посредников, связанных между собой экономическими отношениями. Исходя из теоретических концепций и опыта функционирования, проанализированы связи между финансовыми институтами, их количественные и качественные характеристики, характер деятельности. Институциональная структура финансового сектора представлена следующим образом: банки, страховые компании, кредитные союзы, негосударственные и государственные пенсионные фонды, биржи и внебиржевые торгово-информационные системы, институты совместного инвестирования и финансовые компании (лизинговые, факторинговые, ломбарды и т. д.).

Разработаны предложения по усовершенствованию секторной классификации национальной экономики путем ее деления на финансовый и реальный сектора. Отмеченная классификация, с одной стороны, является более удобной для получения достоверной картины денежных потоков в секторах экономики, а с другой, позволяет раскрыть место финансового сектора в финансовой системе страны. Обоснованы подходы для исчисления объёма и привлекательности секторов экономики, в частности и финансового. Предложенные расчеты можно использовать также для подсекторов, сегментов и элементов сектора. При этом доказано, что исчисление, которое базируется на использовании финансовых активов субъектов предпринимательства, не дает полной и адекватной картины объема сектора, так как очерчивает лишь потенциально возможную его величину. Операционный подход, предложенный автором для измерения объема финансового сектора, не включает в себя «замороженных» средств, а отражает сумму реально произведенных операций.