Трансформація господарств населення в умовах аграрних перетворень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа

“Інститут економіки та прогнозування НАН України”

УДК 338.24:631.115.11

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Трансформація господарств населення в умовах аграрних перетворень

08.00.03 - економіка та управління

національним господарством

Беркута Тамара Василівна

Київ - 2010

Робота виконана в Державній установі “Інститут економіки та прогнозування НАН України”.

Науковий керівник доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Прокопа Ігор Васильович, Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, головний науковий співробітник відділу економіки і політики аграрних перетворень

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Осташко Тамара Олексіївна, Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, головний науковий співробітник відділу секторальних прогнозів та кон'юнктури ринків;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Коновалов Іван Васильович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, провідний науковий співробітник відділу форм господарювання.

Захист відбудеться 18 лютого 2010 р. о 14 годині 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи “Інститут економіки та прогнозування НАН України” за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “14” січня 2010р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.

Загальна характеристика роботи

Господарства населення - органічна складова аграрного сектора економіки. Вони виконують ряд важливих економічних і соціальних функцій, значення яких особливо зросло в період аграрних перетворень і економічної кризи.

Актуальність теми дослідження. В умовах ринкових трансформацій на тлі стрімкого спаду загальних обсягів сільськогосподарської продукції господарства населення не допустили скорочення і забезпечили зростання виробництва ряду її видів, тим самим у черговий раз довівши свою стійкість і здатність до розвитку. Вони є вагомим джерелом наповнення продовольчого ринку країни і місцем прикладання праці сільського населення, частиною сільської економіки і сільського способу життя. Разом з цим через ряд специфічних особливостей виробництва і реалізації продукції їхня роль і місце в національній економіці оцінюються не однозначно.

Питанням функціонування і розвитку господарств населення в різні періоди їхнього існування присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених: П. Березівського, В. Горкавого, В. Дієсперова, В. Збарського, З. Калугіної, І. Коновалова, П. Макаренка, М. Маліка, П. Мельника, В. Месель-Веселяка, О. Онищенка, Т. Осташко, В. Островського, О. Попової, І. Прокопи, П. Саблука, І. Свиноуса, Н. Тарасової, В. Узуна, О. Чаянова, Л. Шепотько, О. Шпичака, А. Шульського, В. Юрчишина.

Погляди вчених і практиків щодо майбутнього господарств населення розбіжні, поширена думка про безперспективність їх подальшого розвитку. Часто висновки стосуються всього особистого сектору без врахування його надзвичайної неоднорідності: на одному полюсі перебувають аматорські форми господарювання, а на іншому - товарно зорієнтовані, спеціалізовані особисті господарства, які за обсягом виробництва не поступаються фермерським. Отже, існує необхідність диференційованого підходу до оцінки процесів, які відбуваються в середовищі господарств населення в процесі аграрних перетворень, виокремлення груп і типів господарств за різними ознаками та обґрунтування на цій основі напрямів, шляхів і заходів щодо їх подальшого розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах виконання науково-дослідних робіт відділу соціально-економічних аспектів розвитку АПК Об'єднаного інституту економіки НАН України (2004-2005рр.) „Формування економічного і соціального середовища ефективного розвитку АПК” (№ ДР 0104U000485); відділу економіки і політики аграрних перетворень Державної установи „Інститут економіки і прогнозування НАН України” „Сільський розвиток на сталій основі: теорія і методологія, індикатори оцінки, практика реалізації” (№ ДР 0106U004943), „Дослідження особливостей територіальної диференціації зайнятості в аграрному секторі та розробка пропозицій щодо її регулювання у контексті сільського розвитку (№ ДР 0107U012200), „Аналіз політики Європейського Союзу в галузі агропромислового комплексу та проведення досліджень щодо системи управління аграрним сектором в Європейському Союзі” (№ ДР 0108U004953). В межах зазначених НДР автором обґрунтована закономірність функціонування малих форм господарювання в сільському господарстві та необхідність їх державної підтримки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є оцінення характеру і напрямів трансформації господарств населення як складової частини аграрного сектора економіки України і обґрунтування рекомендацій щодо їхнього включення в систему державного регулювання.

Для досягнення мети були поставленні і розв'язані такі завдання:

– визначити зміни в соціально-економічній природі і функціях особистого сектора сільського господарства, зумовлені процесом еволюції сімейного типу господарювання в умовах аграрних перетворень;

– оцінити диференціацію господарств населення за найбільш характерними ознаками і розкрити чинники, що її зумовлюють;

– виявити причини, які стримують трансформаційні процеси в особистому секторі сільського господарства у напрямі становлення в ньому формувань підприємницького типу;

– оцінити розмежування господарств населення за характером виробничої діяльності;

– обґрунтувати місце господарств населення в організаційній структурі аграрного сектора в процесі його подальших перетворень та в системі державного регулювання;

– визначити основні напрями і засоби активізації кооперативних процесів у секторі господарств населення;

– обґрунтувати пропозиції щодо стимулювання трансформації частини особистих селянських господарств у формування підприємницького типу.

Об'єкт дослідження - аграрні перетворення в національному господарстві, які зумовили зміни в характері та потенціалі сільськогосподарської діяльності домогосподарств.

Предмет дослідження - трансформаційні процеси в особистому секторі сільського господарства та чинники, що на них впливають.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження стали положення сучасної економічної теорії, законодавчі та інші нормативно-правові акти, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань функціонування та розвитку сімейних селянських господарств. Для розв`язання поставлених завдань застосовувались загальнонаукові та спеціальні методи: діалектичний і абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків); індукції і дедукції (при зборі, систематизації, обробці інформації, осмислені проблеми); системного аналізу і синтезу (при визначенні місця та ролі господарств населення в системі національної економіки); монографічний (дослідження соціально-економічної природи, функцій господарств населення та їх трансформацій в процесі ринкових перетворень); порівняльного аналізу (при співставленні показників); соціометричний (анкетне обстеження і вибіркове опитування сільських жителів); статистико-економічний (групування, дослідження динаміки економічних параметрів, табличне і графічне відображення отриманих результатів).

Інформаційною базою дослідження були матеріали Державного комітету статистики та Міністерства аграрної політики України, обласного та районних управлінь статистики Хмельницької області, дані анкетних обстежень господарств населення, науково-аналітична інформація мережі Internet.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів роботи, які визначають її наукову новизну, належать такі:

вперше:

· виокремлено як визначальну ознаку трансформаційних процесів у секторі господарств населення їх істотну диференціацію за розмірами та характером діяльності, наслідком чого стало формування господарств товарного спрямування, і доведено, що становлення у цьому секторі підприємництва потребує доповнення вітчизняної аграрної політики відповідними цільовими настановами і системою стимулюючих заходів;

· визначено частку господарств населення, які за обсягом реалізованої сільськогосподарської продукції (один зі світових критеріїв) можуть бути прирівняні до фермерських господарств: в Україні до них можна віднести приблизно четверту частину сільських домогосподарств;

удосконалено:

· інтерпретацію двоїстого характеру господарств населення: в доповнення до існуючих характеристик показано, що вони є складовою сектора домогосподарств як суб'єкта макроекономіки, мета якого - забезпечувати відтворення трудового потенціалу, і одночасно аграрного сектора національного господарства, призначенням якого є виробництво сільськогосподарської продукції;

· методологічні підходи до організації обслуговуючих кооперативів в особистому секторі сільського господарства шляхом урахування рівня розвитку (коефіцієнта) соціального капіталу їх членів;

дістали подальшого розвитку:

· трактування сутності господарств населення як сімейної форми господарювання в аграрному секторі, яка була, є і в оглядовій перспективі залишиться його органічною складовою, що зумовлено багатофункціональною природою, багатоукладним характером і багатоцільовим призначенням сільського господарства, необхідністю поєднання великих, середніх і малих форм господарювання;

· визначення рівня та чинників диференціації господарств населення за територіальною ознакою, ресурсною забезпеченістю і характером виробництва (споживчий, товарний, змішаний); встановлено, що її великий розмах зумовлений відмінностями в умовах господарювання в регіонах, районах і селах та в продуктивності великих і малих господарських формувань; розмірами і складом сімей, їх доступністю до виробничих ресурсів і мотивацією до розширення виробництва; вибором виду трудової діяльності, схильністю до самостійної чи найманої праці, підприємницькими здібностями селян;

· обґрунтування пропозиції щодо залучення частини особистих селянських господарств, члени яких не мають іншого місця роботи, до системи загальнодержавного пенсійного страхування.

Практичне значення отриманих результатів. Наукові розробки автора щодо активізації трансформаційних процесів в особистому секторі сільського господарства використані при розробленні Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 р. (довідка від 15.10.2007 № 17-2/233); підготовці доповідної науково-аналітичної записки „Досвід Російської Федерації щодо організаційно-правового забезпечення розвитку сільського господарства і сільських територій в сучасних умовах”, надісланої ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України” Міністерству аграрної політики України (лист Департамента розвитку сільських територій Мінагрополітики від 14.04.2009 р. № 17-5/45).

Окремі результати знайшли практичне застосування в діяльності Головного управління агропромислового розвитку в Хмельницькій області (довідка від 05.06.2009р. № 02-01/1163), управління економіки Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації (довідка від 11.06.2009 р. № 246/0118), Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (довідка від 09.06.2009 р. № 12593/10/13-026), Бедриковецької сільської ради Городоцького району Хмельницької області (довідка від 05.06.2009 р. № 100), у навчальному процесі Подільського державного аграрно-технічного університету при викладанні дисциплін „Економіка підприємства”, „Економіка галузей АПК”, „Потенціал підприємства” (довідка від 09.06.2009 р. № 75-01-306/1).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Подільського Державного аграрно-технічного університету (2000-2008 рр.), Міжнародних Форумах молодих вчених „Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи” (м. Харків, 2005) та „Ринкова трансформація економіки: стан , проблеми, перспективи” (м. Харків, 2007), науково-практичній конференції „Організаційно-економічні проблеми забезпечення продовольчої безпеки в умовах економічної кризи” (м. Кам'янець-Подільський, 2009).

Публікації. За результатами наукового дослідження автором опубліковано 9 одноосібних праць, у тому числі 7 статей у фахових виданнях і 2 - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 2,5 друкованих аркушів.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 225 сторінок комп'ютерного тексту, в тому числі основний зміст роботи викладено на 178 сторінках і включає 11 рисунків та 27 таблиць (в тому числі 12 таблиць і 4 рисунки розміщені на 16 сторінках). Робота містить 4 додатки на 12 сторінках. Список використаних джерел складається зі 191 найменування на 19 сторінках.

Основний зміст

У першому розділі “Господарства населення в системі національної економіки” розкрито соціально-економічну природу і сутність господарств населення, трансформацію їх виробничих та соціальних функцій в умовах становлення ринкової економіки. При цьому трансформація розглядається як зміна істотних рис цих господарств (наприклад, набуття приватної власності на землю й інші засоби виробництва, переміна зайнятості з „додаткової”, „підсобної” на основну тощо), їх функцій та ролі в економічній системі.

Поряд із сільськогосподарськими підприємствами усіх організаційно-правових форм, у вітчизняній економіці господарства населення виділені в окрему категорію виробників сільськогосподарської продукції. До них відносяться особисті селянські господарства, виробники продукції на землях, виділених для будівництва і обслуговування житлових будинків і господарських будівель, колективного й індивідуального садівництва і городництва, фізичні особи - підприємці в галузі сільського господарства. На основі ретроспективного аналізу показано що як сімейна форма організації сільськогосподарського виробництва господарства населення мають глибокі історичні корені. Ця форма господарювання існувала в епоху феодалізму, набула розвитку при капіталізмі, збереглася за командно-адміністративної системи і залишається вагомою складовою аграрного сектора в ринковій економіці.

У структурі національної економіки господарства населення відносяться до сектора домогосподарств і уособлюють їх сільськогосподарську діяльність, яка в контексті мети функціонування домогосподарств (забезпечення відтворення трудового потенціалу суспільства) спрямована на самозабезпечення продовольством, а також задоволення інших споживчих потреб за рахунок коштів від реалізації виробленої продукції (рис. 1). Приналежність господарств населення до сектора домогосподарств і аграрного сектора економіки підтверджує двоїстість їхнього характеру як середовища одночасно трудової і споживчої діяльності, виконувачів важливих виробничих і соціальних функцій.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Класифікація господарюючих суб'єктів в аграрному секторі національної економіки

В умовах постсоціалістичних аграрних перетворень виробнича функція господарств населення значно посилилась. Внаслідок різноспрямованої динаміки виробництва у 1991-2000 рр. у сільськогосподарських підприємствах (-74 %) і особистому секторі (+15 %) співвідношення між ними у структурі валової продукції сільського господарства змінилося від 69:31 до 34:66. У 2001-2007 рр. обсяг виробництва в сільськогосподарських підприємствах за вагомої державної підтримки зріс на 33,6 %, у господарствах населення (які не мали цієї підтримки) - на 3,7 %, їхні частки у валовій продукції сільського господарства у 2007 р. становили відповідно 40 та 60 %. При цьому господарства населення виробляли 82 % молока, 52 % - м`яса, 90 % - картоплі і овочів, 86 % - ягід; підвищилась їх частка й у виробництві зернових, соняшника, цукрових буряків (до 13-22 %).

Зазначеному сприяло насамперед збільшення обсягів землекористування господарств населення з 2,7 млн га 1990 р. до 15,7 млн га (37,7 % від загальної площі) у 2007 р.; ними утримується 65 % великої рогатої худоби (ВРХ), 78 % корів та 59 % свиней. Щільність поголів'я ВРХ у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь у них більша, порівняно із сільськогосподарськими підприємствами, в 2,5 раза, корів - у 4,8, свиней - у 1,9 раза. Незважаючи на те, що лише 12 % сільських домогосподарств мають той чи інший технічний засіб (трактор, комбайн, плуг, культиватор тощо), понад 70 % цих господарств використовують для обробітку землі трактори.

Трансформація соціальних функцій господарств населення пов`язана з перетворенням їх у місце прикладання праці більшої частини сільських жителів, які свого часу були зайняті в колгоспах і радгоспах, інших підприємствах і організаціях (у т.ч. у містах). Це значною мірою допомогло їм вижити у кризові 1990-ті роки. За розрахунками, у 2007 р. в господарствах населення було зайнято приблизно 2,4 млн осіб, що становило 2/3 загальної кількості працівників галузі. Разом з цим зайнятість в особистому секторі сільського господарства не формалізована. Попри те, що відповідно до Закону України „Про особисте селянське господарство” члени цих господарств за певних умов визнаються зайнятими, облік їх трудового стажу не ведеться і вони не мають гарантованих прав на пенсійне забезпечення і соціальне страхування.

Детально досліджено динаміку надходжень домогосподарств від сільськогосподарської діяльності. Вони складаються з вартості спожитої продукції, виробленої в особистих господарствах, та грошових доходів від її продажу. У структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств у 1995 р. частка цих надходжень досягала 57 %, у 2000 р. - 48 %. У 2001-2007 рр. їх обсяг у поточних цінах збільшився у 2 рази. Але внаслідок ще вищих темпів зростання доходів від оплати праці та пенсій непрацюючих членів домогосподарств частка згаданих надходжень у 2007 р. знизилася до 24,5 %. Водночас у цілому по сектору господарств населення відбувалося послаблення функції продовольчого самозабезпечення громадян і посилення функції товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Доходи від продажу сільськогосподарської продукції у 2001-2007 рр. збільшились у 3,5 раза, а вартість спожитої продукції у 1,5 раза; з урахуванням ж індексу споживчих цін на продовольчі товари фізичний обсяг сільськогосподарської продукції власного виробництва, реалізованої домогосподарствами в зазначений період, зріс в 1,8 рази, а спожитої на місці зменшився на 27 %.

Дослідження показало, що всередині сектора господарств населення відбувається процес розшарування: одна їх частина припиняє виробництво певних видів продукції (зокрема тваринницької, а також овочів, фруктів, ягід), інша - нарощує це виробництво з метою продажу, в т.ч. для задоволення попиту на них тих селян, котрі припинили їх виробництво. В групах сільських домогосподарств із вищим рівнем добробуту вищі й надходження від сільськогосподарської діяльності завдяки більшим доходам від реалізації виробленої продукції.

У другому розділі “Диференціація господарств населення в процесі аграрних трансформацій” досліджено територіальні особливості розвитку особистого сектору сільського господарства в умовах формування ринкової економіки, розшарування господарств населення за рівнем забезпеченості виробничими ресурсами та за характером виробництва (споживчий, товарний, змішаний).

Територіальну диференціацію сектора господарств населення розкрито на рівні регіонів, адміністративних районів та поселень. Міжрегіональні відмінності проявляються як у темпах розвитку сектора в трансформаційний період, так і за його місцем (вагою) в аграрній економіці регіонів. При зростанні обсягу валової продукції сектора в середньому у 2005-2007 рр. порівняно з 1990 р. по Україні в 1,3 рази в Житомирській і Чернігівській областях ріст не перевищив 2 %, а в Харківській, Донецькій, Херсонській, Кіровоградській, Чернівецькій, Закарпатській областях сягнув 1,5-1,7 разів. Стосовно частки господарств населення у валовій продукції сільського господарства, то вона коливалась у 2007 р. від 38 % у Черкаській та Київській областях до 95,9 % - у Закарпатській. При цьому у 8-ми регіонах вона була меншою 55 %, у 7-ми - в межах 55,1-65,0, у 4-х - 65,1-75,0 і у 6-ти - більшою 75 %. Регіони з меншими частками особистого сектора в аграрній економіці розташовані у центральній, східній та південній частинах України, з більшими - у північній та західній.

За результатами аналізу основних характеристик господарств населення у виділених групах регіонів встановлено, що від групи до групи зростають не лише їхні частки у землекористуванні і поголів'ї худоби, але й перевищення продуктивності (вихід валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь) господарств населення над продуктивністю сільськогосподарських підприємств. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що міжрегіональні особливості розвитку господарств населення стали наслідком соціально-економічних чинників, які визначали потребу домогосподарств у самозабезпеченні сільськогосподарською продукцією і отриманні грошових доходів від її продажу; дії природно-кліматичних умов, які впливають на галузеву і продуктову структури виробництва; ринкової кон'юнктури тощо, а також того, що в процесі формування нової організаційної структури сільського господарства різниця між продуктивністю господарств населення і сільськогосподарських підприємств повніше використовувалась в тих регіонах, де вона була вищою на користь перших.

Внутрішньорегіональна диференціація в секторі господарств населення розкрита на прикладі Хмельницької області. Різниця між середніми розмірами землекористування цих господарств по районах становила 1,8 раза, щільності ВРХ - 2,2, щільності свиней - 3,1 раза. Це пов'язано в основному з відмінностями у місцерозташуванні районів відносно ринків збуту та в природно-кліматичних умовах господарювання. В районах, що прилягають до обласного центру та інших промислово розвинутих міст, менші розміри землекористування, вищі щільність поголів'я худоби та оснащеність господарств технічними засобами, що свідчить про більші інтенсивність і продуктивність господарювання. На поселенському рівні відмінності у розвитку особистого сектора за різними ознаками ще більші і зумовлені тими ж чинниками, що діють на районному рівні, а також демографічними особливостями, інфраструктурною оснащеністю сіл, їх статусом.

Диференціація окремих господарств населення за забезпеченістю основними виробничими ресурсами досліджувалась за матеріалами обстеження (шляхом анкетування) домогосподарств в Городоцькому районі Хмельницької області. Розмах варіації домогосподарств становить: за чисельністю їх членів - від 1 до 5 і більше осіб, розміром землекористування - від 0,07 до 7,12 га (визначальна роль тут належить наявності приєднаних земельних часток), за кількістю сільськогосподарських тварин - від їх відсутності до утримування 3 корів чи 13 голів свиней. Із 202 обстежених господарств 22 мали трактор, 6 - вантажний автомобіль, 38 - мотоцикл, 53 - легковий автомобіль (використовується також для перевезення кормів, виробленої продукції тощо).

Аналіз характеристик домогосподарств з різним рівнем забезпеченості переліченими ресурсами дає підстави для наступних висновків. В частині трудозабезпеченості перспективи розвитку має 21 % домогосподарств, де є представники 3-х поколінь селян (працездатні, старше працездатного віку, підлітки) - їх участь у спільному веденні господарства сприяє формуванню сталих відносин між поколіннями, налаштованості на розширення господарства, збереженню традицій. Можливості товарного виробництва мають 19 % господарств, які обробляють понад 2 га земельних угідь, а також 8 % господарств, які мають від 1 до 2-х га землі. Характерно, що в них вищий, порівняно з іншими, рівень забезпеченості технічними засобами та найвища частка тих, що заявили про намір розширювати діяльність. Серед обстежених господарств 27 % утримувало дві і більше корів, 46 % - дві і більше голів свиней (в тому числі 7,4 % - три і більше голів). Господарства, що утримували зазначену кількість тварин, найчисельніші за складом, у них більші, ніж у інших, розміри землекористування.

Водночас в процесі анкетування виявлено, що переважна більшість господарств не мають наміру збільшувати виробництво, у т.ч. 38 % заявили про те, що зведуть його до мінімуму, і лише 5,4 % планують розширити діяльність. Це контрастує з частками домогосподарств, які мають трудові, земельні й інші ресурси, достатні для нарощування виробництва. Варто зазначити, що й іншим домогосподарствам не закрито доступ до ресурсів, зокрема земельних, оскільки значна їх частина здає свої земельні паї в оренду. Отже, стримуючим фактором розвитку господарств населення є не обмеженість виробничих ресурсів, а недостатня мотивація до їх використання і нагромадження з метою нарощування виробництва. Цей висновок підтверджується аналізом причин, якими пояснюють власники господарств скорочення чисельності (небажання збільшувати) поголів'я тварин. Серед них незначну роль відіграють відсутність потрібних приміщень, молодняка тварин та нестача кормів, вагомішу - стан здоров`я селян, і найбільшу (на неї послалося 52,7 % респондентів) - відсутність перспектив виробляти продукцію (рис. 2). Останнє пов'язано з пануючою в суспільстві думкою про безперспективність малих форм господарювання на селі, сформованою під впливом реальної практики реалізації аграрної політики у трансформаційному періоді.

Диференціація господарств населення за характером виробничої діяльності визначалась з використанням даних про вартість реалізованої ними продукції, які містяться в офіційних матеріалах обстеження умов життя домогосподарств. За цим показником виділені групи домогосподарств, які у 2007 р. мали різний розмір доходу від продажу сільськогосподарської продукції (таблиця). Метою групування було виокремлення господарств, які можуть бути прирівняні до фермерських, а також оцінювання часток тих, що мають переважно товарний, переважно споживчий та змішаний характер виробництва сільськогосподарської продукції.

Як видно із таблиці 16,4 % сільських домогосподарств (VІ гр.) у 2007 р. реалізували продукції на суму більше 5040 грн, що за існуючим на той час курсом валют перевищувало 1 тис.дол. США.У Сполучених Штатах це нижня межа ідентифікації фермерських господарств, отже, якщо орієнтуватися на даний критерій, то зазначену групу можна віднести до господарств підприємницького типу. Їх коло можна розширити, якщо врахувати, що співвідношення долара США і гривні за паритетом купівельної спроможності істотно (за окремими розрахунками приблизно вдвічі) менше від офіційного курсу. Тоді до господарств підприємницького типу можна долучити ще 6,3 % домогосподарств з обсягом реалізації 3781-5040 грн (Vгр.) і щонайменше половину із 7,9 % господарств із обсягом реалізації 2521-3780грн (ІVгр.).

У ІV-VІ групах домогосподарств значно вищі, ніж в інших, показники середніх надходжень від продажу продукції на одне господарство, частки цих надходжень в грошових доходах та в сукупних ресурсах, а також частки доходу від продажу продукції в сумарних надходженнях від сільськогосподарської діяльності. Особливо виділяється VІ група, де виручка від продажу сільськогосподарської продукції становить 40,4 % грошових доходів, а її частка в сумарних надходженнях від сільськогосподарської діяльності домогосподарств - 72,7%. Беручи до уваги те, що в структурі грошових доходів сільських домогосподарств значне місце належить пенсіям непрацездатних членів сім`ї і оплаті праці працюючих, такі показники можна вважати переконливою ознакою товарного характеру їх сільськогосподарської діяльності. Вагомою ознакою цього ж є частки доходу від продажу продукції у розмірі 23,1 % в грошових доходах та 55,7% в сумарних надходженнях від сільськогосподарської діяльності у V групі господарств. З іншого боку - відсутність згаданого виду доходу в домогосподарствах І групи дає підставу однозначно охарактеризувати їх сільськогосподарську діяльність як споживчу.

Детальніший аналіз даних таблиці дає підстави вважати, що принаймні половина домогосподарств ІІ групи тяжіє до господарств споживчого характеру так само, як частина господарств ІV групи - до господарств товарного спрямування.

сільський господарство кооперативний

Таблиця. Характеристики груп сільських домогосподарств України з різним рівнем доходу від продажу сільськогосподарської продукції, 2007 р.

Джерело: розраховано за даними вибіркового обстеження Держкомстату України умов життя домогосподарств.

З урахуванням цього частку господарств переважно споживчого характеру можна оцінити на рівні 47-50 %, товарного спрямування (і відповідно підприємницького типу) 26-27 % і змішаного характеру 23-27 %. Чинниками диференціації господарств населення за характером виробництва є в основному життєві потреби і орієнтири членів сім`ї, вибір ними виду трудової діяльності, схильність до самостійної чи найманої праці, підприємницькі наміри і здібності.

У третьому розділі “Умови і напрями подальшого розвитку господарств населення” обґрунтовано місце малих форм господарювання в організаційній структурі аграрного сектора, розглянуто роль кооперації в подальшій трансформації господарств населення, визначено необхідність включення їх в систему державного регулювання та запропоновано напрями підтримки розвитку.

Доведено перспективність функціонування, поряд з великими і середніми, малих форм господарювання в сільському господарстві, що зумовлено особливостями галузі і підтверджується досвідом інших країн. У сільськогосподарському обороті разом з великими земельними масивами використовуються невеликі ділянки; виробництво ряду продуктів потребує значних затрат і «компактного» застосування ручної праці; малі форми господарювання добре зарекомендували себе в органічному землеробстві; у сільському господарстві, як ні в якій іншій сфері економічної діяльності, надто важливим є статус вільного підприємця, поєднання в одній особі (сім`ї) суб`єкта господарювання, власника засобів виробництва і отриманої продукції та працівника; у цій галузі сама природа ставить бар`єр збільшенню розміру підприємств.

У світі дедалі більше усвідомлюється роль малих господарських формувань в аграрному секторі у виробництві суспільних благ - розширенні економічної бази розвитку сільських спільнот, підтриманні агроландшафтів, зменшенні ризиків щодо якості і безпечності продуктів харчування тощо. У зв`язку з цим здійснюється політика підтримки розвитку малих і середніх фермерських господарств, оплачується продукування ними суспільних благ.

Зроблено висновок, що в умовах подальших аграрних перетворень господарства населення розвиватимуться у таких напрямах. Частина обмежиться виробництвом продукції для власних потреб, зберігаючи по суті підсобний характер сільськогосподарської діяльності. Частина домогосподарств, у яких виробництво сільськогосподарської продукції залишатиметься вагомим джерелом доходів і формою зайнятості їх членів, може вибрати шлях диверсифікації діяльності. Ще одна частина розширюватиме сільськогосподарське виробництво з метою отримання прибутків, тобто трансформуватиметься у формування підприємницького типу. Усі ці напрями розвитку господарств населення мають бути предметом державного регулювання і підтримки.

Успішний розвиток малих форм господарювання в аграрному секторі у більшості країн забезпечується завдяки їх кооперуванню у різноманітних сферах - від забезпечення господарств засобами виробництва до реалізації їх продукції. Цьому сприяє законодавче врегулювання відносин держави з кооперативними організаціями, діяльність державних інституцій, субсидування, пільговий режим оподаткування кооперативів. В Україні ж кооперативний рух в сільській місцевості не набув поширення і до останнього часу практично не підтримувався державою, хоча приклади успішної організації і діяльності обслуговуючих кооперативів є у більшості регіонів. У 2008 і 2009рр. здійснено ряд практичних кроків щодо вдосконалення нормативно-правової бази обслуговуючої кооперації та її підтримки. Проте державне сприяння кооперуванню малих формувань в аграрному секторі потребує посилення.

Розвиток кооперативного руху в особистому секторі вітчизняного сільського господарства стримується нерозвиненістю людського і соціального капіталів на селі, зокрема нерозумінням селянами важливості та ефективності кооперування, низькою налаштованістю на співпрацю. Подолання цих перешкод вимагає розгортання відповідної просвітницької і дорадницької діяльності, організаційної роботи в сільських громадах, створення на всіх рівнях управління й самоврядування найсприятливіших умов для поширення кооперативного руху.

У роботі обґрунтовано пропозиції щодо створення заготівельно-збутового молочарського кооперативу в Городоцькому районі Хмельницької області. Серед іншого запропоновано враховувати рівень довіри між потенційними членами кооперативу на основі визначення коефіцієнту соціального капіталу. Останній розраховується шляхом підсумовування індивідуальних коефіцієнтів (рівнів) довіри учасників кооперування один до одного і порівняння отриманої суми з певним мінімальним критерієм, при якому гіпотетично кооператив міг би ефективно функціонувати.

Господарства населення нині практично не охоплені засобами державного регулювання, за формальної рівності з іншими господарськими формуваннями щодо участі в окремих програмах підтримки аграрного сектору вони не мають до неї реального доступу. Розширення цього доступу вимагає урахування специфіки малих форм господарювання у механізмах надання підтримки та у розвитку ринкової інфраструктури. Окрім залучення малих господарських формувань до програм державного субсидування аграрного сектору, для них слід запроваджувати спеціальні форми підтримки: стимулювання розвитку кооперації, диверсифікації діяльності зайнятих у них осіб, фінансування заходів зі збереження агроландшафтів і навколишнього середовища тощо (рис. 3).

У вітчизняних умовах вагомим заходом підтримки малих форм господарювання могло б стати заохочення їх до ідентифікації і реєстрації як підприємницьких формувань. При цьому варто розширити можливості реєстрації фермерського господарства (на базі ОСГ) не лише як юридичної, але й як фізичної особи - підприємця.

Стимули до легалізації та реєстрації особистих селянських господарств як підприємницьких формувань повинні переважати втрати від оподаткування доходів та позбавлення різних трансферів, які отримують нині сільські домогосподарства. Реєстрація господарства як підприємницького формування може бути однією з умов отримання субсидій за окремими програмами підтримки аграрного сектора.

Доцільно використати досвід фінансової підтримки малих форм агрогосподарювання в Росії, де запроваджено: компенсацію частини витрат на сплату відсотків за кредитами, наданими селянським господарствам та сільськогосподарським кооперативам; стимулювання розвитку мережі сільськогосподарських споживчих кооперативів; створення системи земельно-іпотечного кредитування. Особливістю пільгового кредитування малих форм господарювання тут є те, що вони можуть вкладати кредитні кошти у будь-який напрям аграрного і позааграрного виробництва.

Важливим напрямом стимулювання господарств населення до трансформації у підприємницькі формування може бути субсидування їх участі у системі державного пенсійного страхування. Така форма підтримки виробників сільськогосподарської продукції активно використовується у багатьох країнах світу, зокрема Німеччині, Франції. В Україні у 2005-2009 рр. практикувалася виплата з державного бюджету компенсації. Пенсійному фонду втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов`язкове пенсійне страхування. Цей захід варто поширити на членів ОСГ, які зареєструвалися суб'єктами підприємництва, та на новостворені на базі ОСГ фермерські господарства; він може мати обмежений термін дії.

Розрахунки показують, що сума коштів, необхідних для даного виду підтримки, не перевищуватиме обсягів, наданих сільськогосподарським підприємствам.

Отже, трансформаційні процеси в середовищі господарств населення, які об'єктивно зумовлюють їх диференціацію за різними ознаками, потребують пильнішої уваги органів влади, відповідальних за реалізацію державної аграрної політики, і повнішого спрямування у загальне русло аграрних перетворень.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення трансформаційних процесів, які відбулися в секторі господарств населення в умовах аграрних перетворень, обґрунтовано шляхи подальшого розвитку цих господарств і залучення їх до системи державного регулювання. На основі проведених досліджень зроблено такі наукові і практичні висновки.

1. Господарства населення у вітчизняній економіці є формою організації аграрного виробництва, що склалась в процесі еволюції сімейного типу господарювання і в умовах ринкових перетворень утвердилась в статусах особистого селянського господарства, присадибного господарювання, колективного й індивідуального садівництва і городництва, та охоплює фізичних осіб - підприємців, котрі провадять свою діяльність у галузі сільського господарства. Водночас вони є складовою домогосподарств як суб'єктів ринкової економіки, основне завдання яких полягає у відтворенні трудового потенціалу суспільства, і уособлюють їх сільськогосподарську діяльність.

2. За новітніх аграрних перетворень господарства населення набули рис, що засвідчують становлення їх як повноцінного сектора сільського господарства: розширили землекористування; у процесі приватизації майна отримали технічні засоби і поступово нарощують їхню кількість; упродовж тривалого періоду не допускали зменшення поголів'я худоби; забезпечують виробництво більше половини валової продукції галузі. Трансформація соціальних функцій проявилась у перетворенні цих господарств у місцеприкладання праці більшої частини зайнятих у сільському господарстві, забезпеченні вагомої частки загальних доходів сільських домогосподарств. Разом з цим статус зайнятих в особистих селянських господарствах, як основній складовій господарств населення, остаточно не врегульований; посилилось розшарування сімей, що займаються сільськогосподарською діяльністю, за рівнем доходів та якістю життя.

3. У трансформаційний період відбулась істотна диференціація господарств населення за територіальною ознакою, забезпеченістю виробничими ресурсами, характером виробництва (споживчий, товарний, змішаний). Це зумовлює необхідність диференційованого підходу до регулювання розвитку господарств населення на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, з урахуванням наявності різних типів господарств і цілей (перспектив) їх розвитку.

4. Територіальна диференціація господарств населення проявляється на рівні регіонів, адміністративних районів та поселень. Міжрегіональні відмінності за часткою особистого сектора у вартості валової продукції сільського господарства перевищують 2 рази. Аграрне виробництво з меншими частками господарств населення характерне для східних, південних та центральних областей, а з більшими Ї північних та західних. Це зумовлено складною взаємодією природно-кліматичних та соціально-економічних чинників, які визначали розвиток сільського господарства у трансформаційний період, зокрема регіональними відмінностями у продуктивності малих і великих форм сільськогосподарського виробництва.

Диференціація господарств населення на рівні адміністративних районів за середніми показниками землекористування і щільності поголів'я тварин досягає в областях 2 і більше разів й зумовлюється переважно місцерозташуванням відносно ринків збуту та особливостями природно-кліматичних умов господарювання. На поселенському рівні диференціація ще більша і визначається, окрім згаданих чинників економіко-географічного характеру, ще й демографічною структурою населення, інфраструктурною оснащеністю та господарським статусом сіл.

5. Господарства населення істотно різняться між собою за забезпеченістю виробничими ресурсами Ї трудовими, земельними, наявністю сільськогосподарських тварин, технічних засобів. Це пов'язано з розміром та складом сімей, доступністю їх до виробничих ресурсів та включеністю в процес сільськогосподарського виробництва. Поряд із цим розрив між великими і малими господарствами зумовлений також низькою мотивацією до нагромадження ресурсів з метою розширення виробництва.

6. Розмежування господарств населення за характером виробничої діяльності Ї споживчий, товарний, змішаний Ї достатньо достовірно відображається показником надходжень від реалізації виробленої продукції, який міститься в матеріалах офіційних обстежень умов життя домогосподарств. Встановлено, що майже в половині сільських домогосподарств сільськогосподарська діяльність має переважно споживчий характер, у чверті Ї змішаного типу і приблизно чверті Ї переважно товарний. До господарств переважно товарного спрямування віднесено ті, які за обсягом реалізованої сільськогосподарської продукції відповідно до існуючих у світі критеріїв можуть бути прирівняні до фермерських господарств; у них наявні передумови трансформації у господарства підприємницького типу. Основними чинниками диференціації господарств населення за характером виробництва є схильність до самостійної чи найманої праці, життєві орієнтири членів домогосподарств, вибір виду трудової діяльності, підприємницькі здібності.

7. Особисті селянські господарства, зокрема з товарним характером виробничої діяльності, не заінтересовані в отриманні статусу формувань підприємницького типу, оскільки це не дає їм ніяких переваг, водночас накладаючи зобов'язання щодо реєстрації, звітності, оподаткування тощо. Важливою причиною гальмування трансформаційних процесів в особистому секторі сільського господарства у напрямі становлення в ньому підприємництва є несприятливе економічне середовище функціонування малих форм господарювання, сформоване значною мірою чинною системою державної підтримки аграрного сектора.

8. Господарства населення, як малі форми господарювання, повинні зайняти належну нішу в організаційній структурі аграрного сектора в процесі його подальших трансформацій. Це зумовлено багатофункціональною природою сільськогосподарської діяльності домогосподарств, у яких виробництво аграрної продукції найповніше поєднується з продукуванням суспільних благ (продовольча безпека, економічний розвиток сільських територій, збереження агроландшафтів, тощо); орієнтованістю на виробництво найрізноманітніших видів продукції, зокрема трудомісткої; поширенням органічного землеробства, необхідністю в диверсифікації сільськогосподарської діяльності. Як неодмінна складова аграрного сектора, малі форми господарювання мають бути охоплені державним регулюванням і підтримкою, що практикується у більшості країн світу; першочерговими завданнями тут є: стимулювання господарств населення до реєстрації суб`єктами підприємницької діяльності, повніше залучення їх до програм державного субсидування, запровадження виплат за продукування суспільних благ, підтримка розвитку обслуговуючої кооперації та включення осіб, зайнятих лише в особистих селянських господарствах, до системи державного пенсійного страхування.

9. Обов'язковою умовою подальшого розвитку господарств населення є активізація в їх середовищі кооперативних процесів. Окрім державної підтримки кооперування, важлива роль у цьому належить розвитку ініціативи сільських жителів через популяризацію в суспільстві кооперативної ідеології, поширенню дорадницької діяльності, формуванню кооперативної політики та відповідної законодавчої бази і особливо - розвитку соціального капіталу сільських громад. У процесі формування кооперативів доцільно враховувати думку їх потенційних членів щодо довіри один одному і на цій основі визначати коефіцієнт соціального капіталу як критичну умову майбутнього успішного функціонування кооперативу.

10. Узагальнення міжнародного досвіду засвідчує, що потужним напрямом державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції є субсидування їх участі в системі державного пенсійного страхування. Ця форма підтримки апробована і в Україні через компенсацію Пенсійному фонду втрат від застосування платниками сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов'язкове пенсійне страхування. Застосування її до осіб, які не мають іншого місця роботи, окрім особистого селянського господарства, служитиме вагомим стимулом легалізації і реєстрації особистих селянських господарств як суб'єктів підприємництва.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Беркута Т.В. Господарства населення в аграрному секторі Хмельницької області /Т.В. Беркута // Зб. наук. праць Подільського державного аграрно-технічного університету /. - 2004. - вип. 12. - С. 275-279.

2. Беркута Т.В. Диференціація господарств населення за наявністю виробничих ресурсів / Т.В. Беркута // Економічні та соціальні аспекти розвитку АПК і сільських територій: [зб. наук. праць / НАН України. - Об`єднаний ін-т економіки; редкол.: І.В. Прокопа (відп. ред.) та ін.] - К., 2005. - Вип. 2. -С. 73-82.

3. Беркута Т.В. Зайнятість в господарствах населення: проблеми визначення і формалізації /Т.В.Беркута // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства: серія „Економічні науки”. - Харків: ХНТУСГ, 2007. - Вип. 50. - С. 38-42.

4. Беркута Т.В. Кооперація - важлива умова розвитку і трансформації господарств населення / Т.В. Беркута // Зб. наук. праць Подільського державного аграрно-технічного університету /. - 2009. - вип. 17. - Т. 3. - С. 168-172.

5. Беркута Т.В. Малі форми господарювання як органічна складова аграрного сектора / Т.В. Беркута // Агроінком. - 2008. - № 11-12. - С. 46-50.

6. Беркута Т.В. Регіональні особливості сільськогосподарського виробництва у господарствах населення /Т.В. Беркута // Економіка АПК. - 2008. - №11. - С. 19-25.

7. Беркута Т.В. Трансформація соціально-економічних функцій господарств населення в умовах аграрних перетворень / Т.В. Беркута // Зб. наук. праць Подільського державного аграрно-технічного університету /. - 2009. - вип. 17 - С. 306-311.

8. Беркута Т.В. До питання про чисельність і статус зайнятих працівників в особистих селянських господарствах / Т.В. Беркута // Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи: матеріали Міжнародного Форуму молодих вчених, (Харків, 19-20 квітня 2007 р.), / [редкол.: Д.І. Мазоренко (відп. ред.) та ін.]. - Харків.: ХНТУСГ. - 2007. - С. 12-13

9. Беркута Т.В. Особисті селянські господарства як середовище розвитку малого підприємництва в аграрному секторі / Т.В. Беркута // Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн: матеріали Міжнародного форуму молодих вчених. У двох томах. Т.1., (Харків, 19-20 травня 2005 р.), / [редкол.: Д.І. Мазоренко (відп. ред.) та ін.]. - Харків.: ХНТУСГ. - 2005. - С. 38

Анотація

Беркута Т.В. Трансформація господарств населення в умовах аграрних перетворень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, Київ, 2009.

Розкрито сутність господарств населення як форми сімейного типу господарювання, трансформацію їх виробничих і соціальних функцій в умовах сучасних аграрних перетворень. Оцінено диференціацію господарств населення за територіальною ознакою, наявністю виробничих ресурсів і характером виробництва (споживчий, змішаний, товарний), встановлено чинники, що її зумовлюють. Обґрунтовано місце малих форм господарювання в організаційній структурі аграрного сектора та напрями підтримки їх розвитку. Висвітлено роль кооперації в подальшій трансформації господарств населення.

Ключові слова: домогосподарства, господарства населення, особисті селянські господарства, диференціація, кооперування, регулювання.

Аннотация

Беркута Т.В. Трансформация хозяйств населения в условиях аграрных преобразований. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством - Государственное учреждение “Институт экономики и прогнозирования НАН Украины”, Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию трансформационных процессов, происходящих в личном секторе сельского хозяйства в условиях современных аграрных преобразований, дифференциации хозяйств населения по ряду характеристик, обоснованию направлений государственного регулирования их развития.