Становлення та розвиток корпоративного сектора в національному господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України

Академія муніципального управління

УДК [338:334.722.8.012.36] (477)(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук

Становлення та розвиток корпоративного сектора в національному господарстві

08.00.03 Економіка та управління національним господарством

Кавтиш Оксана Петрівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економіки і підприємництва Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор Круш Петро Васильович завідувач кафедри економіки і підприємництва, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Євтушевський Володимир Андрійович завідувач кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету Київський національний університет ім. Тараса Шевченка корпоративний національний ринковий

кандидат економічних наук, професор Довгань Людмила Євгеніївна заслужений викладач НТУУ «КПІ», Відмінник освіти України, Національний технічний Університет України «Київський політехнічний інститут»

Захист відбудеться «17» лютого 2010 р. о 15:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.129.02 Академії муніципального управління за адресою: 01042 ГСП, Київ, вул. Івана Кудрі, 33.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління за адресою: 01042 ГСП, Київ, вул. Івана Кудрі, 33.

Автореферат розісланий «14» січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к.е.н., проф. Б.Т. Свєтлов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Теоретичний аналіз становлення ринкової економіки в умовах здійснення системних інституційних перетворень в економіці України передбачає дослідження цілого комплексу нових для вітчизняної науки і практики суб'єктів господарювання, серед яких домінуюче положення займає корпоративний сектор.

Як свідчить практика розвинених ринкових економік корпоративний сектор виступає іманентною складовою сучасних економічних систем, розкриваючи закономірності їх еволюції та розвитку. Долаючи протиріччя, закладені в основу корпоративних відносин, корпорації здатні забезпечувати налагодження та стійкість не лише власне корпоративної взаємодії, а й активного співробітництва між корпоративним та некорпоративним бізнесом, підвищувати господарську активність виробництва, вносити стійкість в господарську систему, підвищувати конкурентоздатність національного господарства на міжнародному ринку, а також виступати партнером органів державної влади у розробці та реалізації стратегій модернізації економіки на інноваційній основі. Досвід розвинених держав щодо застосування корпоративної форми господарювання було застосовано у реалізації економічних реформ в Україні. Результатом стало формування масштабного корпоративного сектора національного господарства. Проте й на сьогоднішній день його функціонування не дало в Україні очікуваного економічного та соціального ефекту. Зростання економіки, що спостерігалось протягом останніх кількох років, було забезпечене переважно за рахунок екзогенних кон'юнктурних чинників, а не завдяки корпоративним трансформаціям. Означений стан формування та розвитку корпоративних відносин в національному господарстві проявляється досить неоднозначними результатами на всіх рівнях його функціонування.

Проблема становлення та розвитку корпоративного сектора, корпоратизації сучасних економічних систем відноситься до найбільш обговорюваних, але, водночас, і малодосліджених не лише у вітчизняній, а у й зарубіжній економічній науці. При розгляді сутності корпоративних відносин уваги, зокрема, заслуговують ґрунтовні праці таких зарубіжних вчених, як А. Сміт, К. Маркс, Дж. Міль, А. Маршал, Дж. Кейнс, Й. Шумпетер, Дж. Гелбрейт, О. Вільямсон, Е. Мейсон, Р. Коуз, М. Портер, Я.Функ, Д. Ходжсон, Р. Нельсон, С. Уінтер, Х. Демсец, Т. Веблен, Гж. Колодко та ін. Серед вітчизняних науковців, що займаються питаннями корпоратизації та становлення корпоративних відносин в країнах з трансформаційною економікою, інституціоналізації корпоративних відносин в національному господарстві, слід відзначити праці В. Геєця, В. Голікова, В. Євтушевського, Л.Довгань, П. Єщенка, І. Малого, С. Мочерного, О. Пасхавера, Л. Федулової, А. Мірошника, О. Горняка, Л. Доленка, А. Поважного, А. Сірка, С. Соколенка, О. Вакульчик, М.Чечетова та ін.

Проте, враховуючи результати впроваджуємих реформ щодо корпоратизації національного господарства, слід відзначити, що не вирішеними залишаються низка серйозних питань та проблем, які вимагають подальшого наукового обґрунтування трансформаційних процесів, дослідження і систематизації теоретико-практичних та методичних аспектів удосконалення корпоративного сектора національного господарства, що й обумовило вибір теми, визначення мети, завдань та змісту дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконано в рамках науково-дослідних робіт НТУУ «КПІ» факультету менеджменту та маркетингу, кафедри економіки і підприємництва «Розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки» (2007 - 2008, № держреєстрації 0107U002277), «Підприємництво як чинник розвитку інноваційно-інвестиційної моделі економіки України» (2008 - 2009, № держреєстрації 0108U009338), «Проблеми управління та регулювання національною економікою» (2008 - 2009, № держреєстрації 0108U009340), «Корпоративні трансформації в структурі національної економіки України» (2007 - 2008, № держреєстрації 0108U009339), які виконуються в рамках тематичного плану фундаментальних наукових досліджень НТУУ «КПІ», узгоджених з Міністерством освіти та науки України на 2007 - 2009 роки (довідка №116 від 03.06.09), міжнародним проектом «Fostering Regional Innovation and Development through Anchors and Networks: A Cross Regional Comparison in an Evolving. International Context» (Grant agreement no.: 225546) (довідка № 140 від 11.06.09). У вказаних роботах усі завдання щодо обраних об'єкту та предмету дослідження вирішено автором особисто.

Об'єктом дослідження є процеси формування, структура і закономірності розвитку корпоративного сектора в економічних системах сучасності.

Предметом дослідження є особливості становлення, структура і тенденції розвитку корпоративного сектора в національному господарстві України в умовах ринкових трансформацій.

Метою дисертації є дослідження сутності, структури і ролі корпоративного сектора в національному господарстві, виявлення основних закономірностей його розвитку, а також визначення на цій основі науково обґрунтованих шляхів оптимізації структури корпоративного сектора в умовах ринкових трансформацій.

Для досягнення поставленої мети у дисертації вирішувались наступні завдання:

· узагальнити та дослідити основні підходи до аналізу національного господарства шляхом виокремлення в ньому агрегованих структурних підсистем - секторів і на цій основі визначити критерії виділення корпоративного сектора як самостійної повноцінної ланки в його структурі;

· проаналізувати еволюцію корпоративних форм бізнесу у країнах з ринковою та трансформаційною економіками з виділенням сутнісних рис цих форм;

· визначити передумови, етапи та особливості становлення корпоративного сектора в національному господарстві України;

· дослідити та проаналізувати сучасний стан та тенденції розвитку корпоративного сектора національного господарства;

· визначити роль корпорацій у структурі національної економіки та на цій основі обґрунтувати можливі форми участі корпоративних утворень у реалізації стратегії соціально-економічного розвитку національного господарства;

· запропонувати практичні рекомендації та пропозиції щодо підвищення ефективності мікроекономічного стану вітчизняних корпорацій та покращення макроекономічного розвитку національного господарства.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Системний та історичний підходи сприяли осмисленню об'єктивного історичного процесу зародження й розвитку корпоративної форми господарювання; методи індукції й дедукції, конкретного й абстрактного, фундаментального принципу розкриття внутрішніх суперечностей - для дослідження сутнісних аспектів структури та діяльності корпоративного сектора, тенденцій його розвитку в ринковій та трансформаційній економіках, проблем саморозвитку та інституціонального урегулювання корпоративних відносин в умовах здійснення ринкових трансформацій; методи моделювання - для побудови та комплексного відображення сучасної моделі корпоративних відносин в Україні; методи аналізу й синтезу, логічний підхід дозволили визначити інноваційну складову діяльності корпоративного сектора як об'єднуючу ланку для більш оптимальної реалізації інтересів розрізнених суб'єктів економіки; статистичний метод сприяв дослідженню реальних процесів, а також кількісно-якісних змін в структурі корпоративного сектора національного господарства; метод порівнянь та аналогії дав можливість здійснити комплексне порівняння моделей корпоративного сектора в різних економічних системах сучасності.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступних основних положеннях:

вперше:

· розроблено теоретико-методичний підхід щодо необхідності виділення корпоративного сектора в секторній структурі національного господарства. Він базується на твердженні, що сектор національного господарства представлений певною сукупністю економічних суб'єктів, об'єднаних не лише за спільністю соціально-економічних відносин, а й за додатковими ознаками (способи формування, масштаби діяльності, галузева специфіка, форми і способи взаємодії з іншими суб'єктами, ринкова концентрація, функції сектора в економіці та ін.), що формуються в результаті комбінацій взаємозв'язків між базовими інститутами суб'єктів господарювання (власність, управління, праця, влада) та економічним середовищем;

удосконалено:

· визначення поняття «корпорація» як іманентного суб'єкта корпоративних відносин, що представляє собою акціонерне товариство або інтегровану корпоративну структуру переважно з організаційно-правовою формою акціонерного товариства, покликаного реалізувати соціально-економічні функції виробничого, комерційного, науково-дослідного чи іншого не забороненого законодавством характеру діяльності для задоволення власних та суспільних потреб;

· визначення поняття «корпоративний сектор економіки» як великої частини економіки, суб'єктами якої виступають акціонерні товариства та інтегровані корпоративні структури, що у процесі поєднання рис ринкового саморегулювання та індикативного довгострокового планування і ієрархії на принципах синергії набувають власних ознак, закономірностей розвитку і господарської діяльності в системі національного господарства;

· теоретико-методичні підходи щодо визначення особливостей і шляхів формування корпоративного сектора економіки у різних економічних системах на основі виділення вихідних умов корпоратизації економіки та ступеню зовнішнього втручання у процес корпоратизації з боку держави та інших екзогенних чинників;

дістали подальшого розвитку:

· визначення й конкретизація поняття трансформаційної економіки за часовими та просторовими рамками, орієнтирами у пошуку змін, загальному характері інституційних перетворень, ступеню конфліктності системи, пріоритетах економічних реформ з метою визначення вихідних умов, причин та особливостей формування моделі корпоративного сектора національного господарства та виділення її основних характеристик;

· конкретизація місця і ролі корпоративних структур бізнесу у реалізації стратегії соціально-економічного розвитку України на інноваційній основі за принципом динамічної взаємодії між суб'єктами секторів національного господарства, де в основу реалізації стратегії закладені принципи корпоративізму як найбільш адекватні для здійснення таких змін.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації було практично впроваджено у роботу Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» (довідка № 12/1130 від 26.05.09). Її результати застосовуються у навчальному процесі при викладанні курсів «Національна економіка» та «Економічна теорія» (довідка № 117 від 03.06.09). Практичні рекомендації було використано Радою по вивченню продуктивних сил України при Національній Академії Наук України як складова частина «Дослідження проблем модернізації національного господарства в контексті світових тенденцій сталого розвитку» (державні реєстраційні номери 0106U005193 (39), 0106U005261 (48)) (довідка № 01-11/424 від 10.09.09), а також Міністерством промислової політики при проведенні аналітичної роботи та розробці заходів щодо вдосконалення структурної політики України (довідка № 01/4-2-1472 від 13.11.09).

Висновки дисертаційної роботи конкретизують і обґрунтовують нові положення в сучасній теорії корпоративних відносин, теорії економічного зростання, національної економіки, макро- і мікроекономічної науки. Матеріали роботи можуть бути використані органами виконавчої влади при обґрунтуванні заходів щодо регулювання діяльності вітчизняних корпорацій, розробці політики соціально-економічного розвитку України, аналізу секторної структури вітчизняної економіки, а також як навчальний матеріал при викладанні економічних курсів та підготовці навчально-методичної літератури з державного регулювання економіки, корпоративного менеджменту, економічної теорії, мікро- та макроекономіки, курсу «Корпоративне управління» тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладені результати авторських розробок щодо особливостей становлення та розвитку корпоративних відносин в національному господарстві. Наукові положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані особисто автором на основі вивчення, аналізу та узагальнення теоретичного та практичного матеріалу та опубліковані в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи були викладені на 12 науково-практичних конференціях: «Науково-технічний розвиток: Економіка, технології, управління» /НТУУ «КПІ», 2003 р./; «Сучасні проблеми управління» /НТУУ «КПІ», 2005 р./; «Формування та проблеми розвитку підприємництва в економічних системах» /НТУУ «КПІ», 2005 р./; ««Науково-технічний розвиток: Економіка, технології, управління» /НТУУ «КПІ», 2006 р./; «Формування та проблеми розвитку підприємництва в Україні» /НТУУ «КПІ», 2006 р./; «Сучасний стан та проблеми інноваційного розвитку держави» /Волинський державний університет ім. Л.Українки, 2006 р./; «Міжнародне науково-технічне співробітництво» /НТУУ «КПІ», 2007 р./; «Науково-технічний розвиток: Економіка, технології, управління» /НТУУ «КПІ», 2007 р./; «Економічна складова сталого розвитку» /НТУУ «КПІ», 2007 р./; «Сучасні проблеми розвитку підприємництва в Україні» /НТУУ «КПІ», 2007 р./; «Розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки» /НТУУ «КПІ», 2008 р./; «Науково-технічний розвиток: Економіка, технології, управління» /НТУУ «КПІ», 2008 р./.

Публікації. Основні положення роботи викладені у 29 публікаціях, в тому числі участь у двох колективних монографіях, 11 статтях у фахових виданнях (7 одноосібних), 4 в інших виданнях, 12 друкованих тезах доповідей. Загальний обсяг публікацій, що належать автору, складає 8,91 друк. арк.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел обсягом 209 позицій і містить 11 рисунків, 16 таблиць, 13 додатків. Загальний обсяг роботи - 159 сторінок комп'ютерного тексту.

Основні положення дисертації

У Вступі подано загальну характеристику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми та актуальність дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну і практичне значення роботи, наведено дані щодо апробації одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження розвитку корпоративного сектора економіки» основна увага приділяється розгляду сутності та структури корпоративного сектора в різних економічних системах та специфічних характеристик для його виділення у секторній структурі національного господарства поряд з приватним, державним секторами, сектором домогосподарства і закордон.

Дослідження показало, що корпоративний сектор у розрізі окремих підходів до визначення його сутності та специфіки у структурі сучасної економіки не носить системного, комплексного характеру і відображає переважно його мікроекономічну складову, що не дозволяє виділити його в окрему агреговану підсистему національного господарства. Лише незначне коло праць присвячене макро- та мезоекономічним характеристикам корпоративних відносин.

На наш погляд, розгляд корпоративного сектора у структурі сучасної економіки доцільно проводити з точки зору поділу економіки на агреговані підсистеми на основі визначення низки вихідних критеріїв, що дозволить не лише встановити і означити сутнісні ознаки корпоративних відносин, а й здійснювати комплексне динамічне порівняння секторної структури національного господарства загалом. Основними підходами для аналізу поділу економіки на сектори автор визначив: класичний, макроекономічний та інституціональний. Проте, оскільки кожен з означених підходів пояснює сутність поділу національного господарства на сектори за окремими розрізненими ознаками, автор синтезує їх основні положення, що дає можливість сформулювати критерії для визначення секторної структури економіки, яка виділяється шляхом агрегування суб'єктів господарювання, об'єднаних спільністю певних критеріїв. До таких за доцільне, на наш погляд, відносити:

1. загальні критерії:соціально-економічні відносини - суб'єкти та об'єкти власності, типи та форми власності, сукупність прав власності;

2. додаткові критерії, що формуються в результаті комбінацій взаємозв'язків між базовими інститутами суб'єктів господарювання та економічним середовищем: основні способи формування сектора; масштаби діяльності суб'єктів певного сектора; галузева специфіка діяльності суб'єктів сектора; структура сектора з урахуванням організаційно-правової форми його суб'єктів; форми та методи взаємодії з іншими суб'єктами ринку; аналіз закономірностей розвитку та функціонування сектору (форми та методи прояву); ринкова концентрація сектора; взаємовідносини з іншими підсистемами суспільства; функції сектора в національній економіці; наявність економічної влади; Ni. Де, Ni - це група додаткових характеристик, що можуть додаватись у процесі аналізу сектора відповідно до мети дослідження і дозволяють ґрунтовно проаналізувати еволюцію внутрішньої структури секторів економіки та особливості економічного розвитку національної господарської системи.

З метою комплексного аналізу корпоративного сектора національного господарства за обраними критеріями автор поєднує економічний та економіко-правовий підходи з урахуванням історико-генетичного їх розвитку у країнах з розвиненою та трансформаційною економіками, тобто уточнює визначення корпорації та корпоративного сектора національного господарства як економіко-правових категорій та явищ соціально-економічної реальності.

Результати дослідження дають можливість визначити, що корпоративний сектор економіки за своєю структурою складається з акціонерних товариств (публічних та приватних згідно Закону України «Про акціонерні товариства») та інтегрованих корпоративних структур, що у своїй основі мають корпоративний капітал, здійснюють свою діяльність на принципах корпоративізму і найчастіше формуються за організаційно-правовою формою акціонерних товариств або застосовують подібну систему управління корпоративним капіталом.

Він характеризується можливістю швидкої концентрації та більш раціонального розподілу традиційних та унікальних ресурсів компаній у межах корпоративної ієрархії (внутрішньокорпоративний ринок) за рахунок асоційованої власності (власність корпорації), розподіленої серед суб'єктів корпоративних прав (акціонерна власність), поєднання ринкової та економічної влади, найманої праці з правом на участь в управлінні, більш високого рівня самостійності через інтеграцію з іншими суб'єктами національного господарства, а також поєднання родових функцій підприємств з нетрадиційними для них (частина функцій державного сектора та сектора закордон). Корпоративний сектор набуває можливості у процесі діяльності та розвитку раціонально поєднувати риси ринкового саморегулювання, індикативного довгострокового планування, а також ієрархії на принципах синергії, реалізуючи при цьому власні сутнісні ознаки, закономірності розвитку і саму господарську діяльність в системі національного господарства. За рахунок цього корпорації також змінюють технічний прогрес та суспільно-політичні процеси сучасних економік, що призводить до появи масштабного ринку корпорацій і пошуку умов для реалізації нових потенційних можливостей бізнесу і забезпечення стійкості господарської системи загалом. У загальному вигляді його структуру в системі національного господарства зображено на рис. 1.

Структура та функції корпоративного сектора у країнах з трансформаційною економікою та розвинених економічних системах є різними. Це пов'язано зі ступенем зрілості (трансформації) як самих економічних систем, так і їх структурних елементів, вихідних закономірностей, за яких відбувається їх становлення та розвиток, а також переважаючих способів формування корпоративних відносин. Так, зокрема, у країнах з ринковою економікою корпоративний сектор формувався переважно еволюційним шляхом. На сьогодні він пропорційно представлений первинними, вторинними і третинними інтегрованими структурами бізнесу (в залежності від ступеню інтеграції та рівня економічної системи), що носять переважно диверсифікований, багатогалузевий характер, беруть активну участь у реалізації соціально-економічних функцій, не притаманних сектору домогосподарства та приватному сектору.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Місце корпоративного сектора в секторній структурі національного господарства

У країнах з трансформаційною економікою на початкових етапах їх становлення об'єктивно не було сформовано тих умов, які б давали можливість розвиватись корпоративному бізнесу відповідно до загальноцивілізаційних тенденцій. Тобто їх становлення відбувалось переважно за рахунок вимушених, а не еволюційних форм «корпоративного будівництва». Відповідно, корпоративний сектор трансформаційних економік перебуває лише на початкових стадіях свого становлення і має структуру квазікорпоративного сектора, в якій переважають акціонерні товариства та первинні інтегровані корпоративні структури, що найчастіше не виходять за рамки національного господарства і не можуть забезпечувати їм ті конкурентні переваги, що й корпорації у розвинених державах.

На сьогоднішній день можна визначити, що в більшості країн світу корпорації формуються змішаним способом, який базується на поєднанні рис еволюційного та вимушеного і дає можливість більш широко та ефективно застосовувати особливості корпоративного бізнесу у процесі розвитку національних господарств та економічної системи загалом.

У другому розділі «Аналіз інституціоналізації та розвитку корпоративних відносин в національному господарстві» основна увага приділена питанням визначення причин та етапів становлення корпоративних відносин в Україні, а також формулюванню засад побудови національної моделі корпоративного сектора економіки.

Відсутність системного підходу до інституційного забезпечення засад господарської системи України призвела до неоднозначності у виборі критеріїв секторального структурування економіки, де важко прослідкувати межі та особливості кожного з секторів. Тому автор здійснював аналіз корпоративного сектора України за обраними ним критеріями.

У ході дослідження автором було визначено, що корпоратизація стала одним з ключових елементів проведення загальної системної трансформації економічної підсистеми в діалектичній єдності з радикальним інституційними перетвореннями інших підсистем суспільства, що стало наслідком наростання та загострення конфліктності у самих цих підсистемах. Ця трансформація представляє собою подолання інституційної нерівності з метою пошуку нової рівноважної точки в інституціональному просторі на основі формування нового інституційного каркасу соціально-економічної системи. Результатом таких змін повинно було стати формування більш ефективних форм політичних, економічних, соціальних та культурних організацій в національному господарстві.

В Україні трансформаційний процес пройшов у три етапи: 1) початковий етап (1991 - 1998 рр.); 2) етап формування базових інтегрованих корпоративних структур (ІКС) (з 1999 року); 3) етап інтеграційних перетворень (відбувається зараз). Проте очікуваних результатів від проведення корпоратизації у повному обсязі національна економіка досягти не спромоглась, що, на наш погляд, пов'язано з переважанням у поведінці суб'єктів національного господарства та влади рентоорієнтованої моделі трансформації, яка в своїй основі мала як запозичені від командно-адміністративної системи господарювання вади, так і власне набуті у процесі здійснення реформ. Результатом даного процесу стало формування переважно квазікорпоративних відносин в економіці України. А незначні зрушення у динаміці корпоративного розвитку все ще залежать переважно від зовнішньої кон'юнктури.

На сьогоднішній день можна констатувати, що за кількісними показниками структура корпоративного сектора відповідає показникам розвинених економік. Так, зокрема, в країнах з розвиненою економікою доля корпоративного сектора в загальній кількості суб'єктів господарювання становить 2,5 - 3,5 %. В Україні вона встановилась на позначці 2,98 % (табл. 1).

Таблиця 1 Динаміка питомої ваги корпоративного сектора у загальній кількості підприємств в Україні у 2002 - 2009 рр.

Джерело: складено за даними [74; 165]

Скорочується частка корпоративних структур бізнесу у долі державних корпоративних прав, уповільнюються темпи приватизації та корпоратизації, «корпоративне будівництво» відбувається переважно змішаним способом, що спричинено більш систематизованим проведенням економічних реформ та уповільненням трансформаційних процесів. Проте динаміка розподілу суб'єктів корпоративного сектора економіки за їх організаційно-правовими формами свідчить, що переважаючу більшість у ньому складають акціонерні товариства (понад 84%), а доля інтегрованих корпоративних структур (ІКС) є незначною (менше 16%), що не відповідає загальним закономірностям розвитку корпоративних відносин в країнах з розвиненою економікою, де переважаючими у структурі корпоративного сектора є фінансово-промислові групи (ФПГ), асоціації, конгломерати, некласичні холдинги, транснаціональні корпорації (ТНК), консорціуми, а також нові за формою і змістом метакорпорації у формі кластерів, мереж тощо.

За галузевими ознаками спостерігається наступна тенденція: найбільша кількість корпоративних структур протягом трьох останніх років сформувалась у галузі торгівлі, ремонту автомобілів, побутових приладів та предметів особистого вжитку та у сферах переробної промисловості, операцій з нерухомим майном, орендою та наданням послуг підприємцям, а найменше у сферах освіти та державного управління, охорони здоров'я та надання соціальної допомоги. Найбільш концентрованими залишаються корпорації, задіяні у галузях переробної і видобувної промисловості. Серед галузей, в яких представлені невеликі корпорації, переважають молочна промисловість, видавнича справа, Інтернет-послуги, автомобільний транспорт, галузі високих технологій, фармацевтика тощо.

Стабільно низькою є зацікавленість корпоративного бізнесу у реалізації інноваційно-інвестиційної складової як для забезпечення власної конкурентоздатності, так і на рівні конкурентоспроможності держави, що викликано як причинами власне внутрішньо корпоративного характеру, так і досить недосконалою стратегією та тактикою реалізації загальнонаціональних програм інноваційно-інвестиційного розвитку України. Зокрема, найбільші вітчизняні корпорації здійснюють фінансування переважно у інновації ІІІ - IV технологічного рівнів. Лише 8,5% промислових підприємств в своїй діяльності в 2008 р. використовувало інновації. І їх кількість зменшується в умовах економічного зростання. Якщо в 2000 р. підприємств, що впроваджували інновації було 1491 (14,8%), то у 2008 р. їх кількість зменшилась до 1088 (10,8%). А науково-технічна діяльність України концентрується в секторах низьких та середніх технологій (продукція військово-промислового комплексу, гірничої металургії, деревообробної промисловості тощо). Проте, все ж з поміж інших суб'єктів національного господарства у процесі підвищення інноваційної активності провідні позиції займають саме корпоративні структури бізнесу.

Нестабільність та неструктурованість корпоративного сектора, відсутність як власне корпоративної, так і загальнонаціональної стратегії його розвитку особливо проявилась в умовах світової фінансової кризи та загальної структурної кризи в національному господарстві. Відповідно, з урахуванням теоретичного та практичного досвіду становлення корпоративних відносин в національному господарстві України можна визначити, що загальна модель корпоративного сектора тяжіє до негативного прояву основних її складових як на мікро-, так і на макрорівні і до цього часу не набула яскраво виражених національних особливостей або ж переважаючих особливостей класичних моделей корпоративних відносин. З метою покращення основних складових національної моделі корпоративних відносин автором запропоновано стратегію удосконалення процесу корпоратизації з урахуванням кола основних суб'єктів його реалізації за рахунок комплексної послідовності, активної взаємодії між суб'єктами національного господарства та колегіальності у вирішенні існуючих проблем.

У третьому розділі «Корпоративний сектор у системі пріоритетів економічного розвитку національного господарства» основна увага приділяється питанням участі корпорацій у реалізації стратегії соціально-економічного розвитку національного господарства як інституціонального чинника становлення потужного корпоративного сектора, а також налагодження основних каналів взаємодії між корпоративними та некорпоративними суб'єктами економіки.

Аналіз пріоритетів розвитку національного господарства в історичному розрізі дає підстави автору визначити, що за роки незалежності вони пройшли еволюцію від орієнтації на нарощення кількісних складових економічних реформ на інвестиційній основі до формування доктрини довгострокового економічного розвитку на основі моделі нарощення інноваційно-інвестиційного потенціалу і форвардної стратегії на випередження у розрізах структури національного ринку, галузевих особливостей, рівнів економічної системи та функціональної ролі у даному процесі суб'єктів господарювання з метою закладення реальних засад становлення постіндустріального суспільства.

Практика господарювання розвинених країн на основі інноваційно-інвестиційної стратегії свідчить, що її досягнення в переважній більшості відбувається за рахунок формування національних інноваційних систем (НІС) з корпоративним ядром, оскільки саме корпораціям притаманні ті способи і форми макроекономічної взаємодії, за рахунок яких відбувається прискорене системне і динамічне налагодження взаємозв'язків між структурними елементами економіки. Дослідження показало, що до основних таких форм доцільно відносити: організаційну структуру, інститути корпорації, корпоративну культури, корпоративну стратегію розвитку, моделі корпоративного управління, формування метакорпорацій, довгострокове контрактування, корпоративне лобіювання, корпоративну політику, формування унікальних компетенцій компанії, що здатні забезпечувати взаємоузгодженість стратегії внутрішньо корпоративного розвитку та цілей інших суб'єктів національного господарства шляхом впливу на: попит, ціну, пропозицію, конкуренцію, прибутки, рух ресурсів, інститути та інституції економіки.

У роботі визначено, що з метою актуалізації дійсної ролі корпоративного сектора національної економіки та реалізації його функціональної спрямованості в НІС за доцільне переглянути складові господарського механізму, який акумулює ці блоки проблем. Це, на думку автора, можливо зробити за умови системної інституціоналізації корпоративного бізнесу національного господарства (формування інституційного механізму узгодження інтересів корпоративних та некорпоративних суб'єктів національного господарства з урахуванням його прояву на макро- та мікроекономічному рівнях). З метою розкриття сутності інституційного механізму узгодження інтересів суб'єктів корпоративних відносин з інтересами суб'єктів національного господарства автор розуміє під ним частину господарського механізму регулювання економіки, що представляє собою основні форми, методи та інструменти регулювання корпоративних відносин у системному їх поєднанні і вплетені у систему загальнонаціональних пріоритетів розвитку, а також вдосконалення взаємодії між суб'єктами господарювання національної економіки. Основні напрями удосконалення механізму регулювання корпоративних відносин, а також впровадження інституційного механізму узгодження інтересів суб'єктів національного господарства мають реалізуватись у правовій та організаційно-управлінській формах. Структуру даного механізму зображено на рис. 2.

З метою реалізації означеного механізму доцільно першочергово реалізувати ряд конкретних заходів. Вони у своїй сукупності є мотиваційними аспектами удосконалення корпоративного сектора національної економіки України.

Їх реалізація має виходити з двох ключових аспектів: мотиватори (впроваджуємі заходи) мають бути направлені, по-перше, на формування мотивів для удосконалення самої структури регулятивних органів; а, по-друге, формуючи загальні мотиви для удосконалення корпоративних відносин зі сторони держави, враховувати наявність (її необхідність) саморегулятивних аспектів реалізації корпоративної діяльності (див. рис. 2).

У роботі зазначається, що в результаті задіяння означених елементів інституційного механізму буде забезпечено: виконання принципів корпоративного законодавства, прийнятих світовою практикою; підвищення ефективності управління державними корпоративними правами через уповноваженого з державних корпоративних прав з забезпеченням його мотивації до виконання покладених на нього обов'язків; функціональну розмежованість та підпорядкованість державних органів з корпоративного регулювання та внутрішньої структури органів корпорацій (можливість врегулювання корпоративних конфліктів та спорів за принципами колегіальності, необхідного представництва та балансу інтересів різних зацікавлених сторін корпоративних відносин); залучення доходів фізичних та юридичних осіб до більш раціонального акумулювання та перерозподілу корпоративного капіталу через фондовий ринок, інститути корпоративного інвестування, інвестиційні банки тощо та самостійні операції фізичних осіб на ринку цінних паперів (один з податкових інструментів забезпечення активності ринку корпоративного капіталу); підвищення активності корпоративного капіталу за рахунок формування національних та регіональних інноваційних систем з корпоративним ядром (один з інструментів раціонального перерозподілу корпоративного капіталу національного господарства та інструмент підвищення ефективності взаємодії між структурними ланками економіки України); завершення розбудови структури та інфраструктури корпоративного ринку та саоморегулятивних інструментів фондового ринку; налагодження каналів виходу корпоративного капіталу національного господарства на міжнародний ринок та залучення корпоративного капіталу нерезидентів до корпоративного ринку України. Окреслені автором напрямки і заходи щодо удосконалення корпоративного сектора національного господарства виступають вагомою частиною основних напрямків промислової та структурної політики держави через: можливість удосконалення механізмів ринкової самоорганізації та формування повноцінної системи органів та установ, що здійснюють регуляторну політику у сфері розвитку промислових секторів в Україні; включення в експертні ради при міністерствах керівників та менеджерів провідних профільних підприємств з метою активізації участі промислового комплексу у реалізації стратегій його ефективного розвитку (колегіальність у прийнятті рішень владою та бізнесом); ревізію та ідентифікацію потужних ефективних / неефективних корпоративних структур бізнесу за профільними секторами промислового комплексу з метою виявлення конкретних проблем та заходів щодо їх усунення; формування системи моніторингу діяльності корпоративного бізнесу у галузях національного промислового комплексу з метою виявлення проблем соціального, економічного, екологічного та іншого характеру; підтримку експортоорієнтованої стратегії розвитку промисловості України; оновлення основних виробничих фондів корпоратизованих підприємств у пріоритетних секторах промисловості; формування ефективного кадрового потенціалу підприємств насамперед за рахунок вивчення та застосування провідних корпоративних практик з управління персоналом підприємства, а також за рахунок комплектації кадрового резерву в органах державної влади за напрямками промислового комплексу національного господарства тощо.

Рис. 2. Інституційний механізм узгодження інтересів корпоративних та некорпоративних суб'єктів національного господарства

Висновки

У дисертації представлено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-теоретичної і науково-практичної проблеми - сутність та структура корпоративного сектора в сучасних економічних системах, а також особливості та характер його становлення в умовах ринкової трансформації національного господарства.

Основні наукові і практичні результати зводяться до наступних:

1. Дослідження сутності корпоративних відносин та становлення на їх основі корпоративного сектора економіки ускладнене неусталеністю та дискусійністю понятійно-категоріального апарату, і, насамперед, розуміння сутності категорії «сектор економіки» та його вихідних характеристик як фундаментальних понять економіки, без яких явище корпоративізму не може бути досліджено та проаналізовано комплексно і системно. Відповідно, з метою визначення сутності корпоративного сектора як наукової категорії та явища соціально-економічної реальності автором на основі узагальнення та модифікації існуючих підходів розроблено теоретико-методичний підхід щодо виділення корпоративного сектора в секторній структурі національного господарства, за яким вихідними характеристиками секторів економіки визначено загальні (класичний підхід) та додаткові (синтез макроекономічного та інституційного підходів). Такий підхід дає можливість автору більш точно визначити і обґрунтувати сутність корпоративних відносин та корпоративного сектора у структурі сучасних економічних систем, а також окреслити специфіку реалізації в ньому системи загальних економічних відносин у своїй єдності та взаємообумовленості з урахуванням динамічної взаємодії і рівноправності (соціально-економічних, техніко-економічних та організаційно-економічних).

2. На основі означено підходу до розуміння сутності категорії сектор економіки та застосовуючи міждисциплінарні теоретичні і методичні доробки вітчизняних та закордонних вчених було визначено, що корпоративний сектор за своїми сутнісними ознаками та особливостями прояву в національному господарстві є повноцінним сектором і представляє собою велику частину економіки, що у процесі поєднання рис ринкового саморегулювання та індикативного довгострокового планування і ієрархії на принципах синергії набуває власних ознак, закономірностей розвитку і господарської діяльності в системі національного господарства.

3. Суб'єктами корпоративного сектора виступають корпорації, що в наслідок застосування не лише механізмів адаптації до умов господарської діяльності, а й за рахунок вироблення власної системи поведінки на ринку набувають різноманітних форм та модифікацій в сучасній економіці. Первинним їх елементом виступають акціонерні товариства, за принципами яких формуються сучасні інтегровані корпоративні структури, мережеві і кластерні організації, що відображають собою рух та еволюцію не лише корпоративної форми організації бізнесу, а й національного господарства, загалом економічної системи сучасності.

4. Дослідження показало, що у різних господарських системах корпоративний сектор має різні особливості формування та подальші тенденції розвитку. Так, зокрема, у країнах з ринковою економікою корпоративні відносини формувались переважно еволюційним шляхом і є на сьогодні сталими і динамічними, а в країнах з трансформаційною економікою - вимушеним і лише на останніх етапах починає застосовуватись еволюційних підхід. Ці особливості витікають з самої сутності соціально-економічних відносин в країнах з трансформаційною економікою і пов'язані з проведенням радикальних інституційних змін, що характеризуються значними часовими та просторовими рамками, якісно новими орієнтирами у пошуку змін, загальним характером інституційних перетворень, високим ступенем конфліктності системи, розрізненими пріоритетами економічних реформ на всіх рівнях національного господарства.

5. В Україні корпоративний сектор економіки як економічна і правова категорія не набув свого належного оформлення, що в більшій мірі і визначає прогалини та недоліки проведення процесів приватизації та корпоратизації. Так, не зважаючи на формування в національному господарстві масштабної кількості корпоративних структур (2,98 % від загальної кількості суб'єктів господарювання), вони не набули тих якісних сутнісних ознак, що характеризують корпоративні відносини в розвинених країнах. І на сьогодні корпоративні відносини характеризуються низьким рівнем корпоративної та загалом бізнес-культури та етики, вони є нестійкими за фінансово-економічними показниками, мають виражені галузеві диспропорції і характеризуються переважно низьким рівнем участі у реалізації стратегії та програм соціально-економічного розвитку національного господарства, участі у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах, тяжінні до монополізації ринкової частки, рентоорієнтованою поведінкою. Досить часто вони носять виражений політико-економічний характер і відображають ситуацію нелегітимного використання владних важелів окремими суб'єктами корпоративного сектора. Лише незначне число корпоративних суб'єктів господарювання у своїй практиці застосовує принципи та правила міжнародної практики корпоративних відносин у процесі здійснення своєї діяльності.

6. Формування і розвиток зрілих форм корпоративних відносин, на наш погляд, має відбуватись в рамках розробки та реалізації комплексної стратегії соціально-економічного розвитку національного господарства на інноваційно-інвестиційній основі, що вихідним має принцип активної взаємодії та партнерства, взаєморозвитку та взаємопідтримки між суб'єктами національного господарства. При цьому організації корпоративних відносин має відводитись значне місце, оскільки саме корпорації здатні впроваджувати в практику господарювання нові життєздатні форми та способи взаємодії між господарюючими суб'єктами, владою, суспільством на принципах синергії, підтримки інноваційного та інвестиційного процесів, забезпечуючи становлення національної інноваційної системи як основи сучасних розвинених національних господарств.

7. З метою впровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку національного господарства на принципах корпоративізму, удосконалення форм ринкової взаємодії між корпоративними та некорпоративними суб'єктами економіки, на наш погляд, за доцільне здійснювати поступове вдосконалення важелів та елементів господарського механізму: його правової та організаційно-управлінської складової (інституційний механізм). З урахуванням специфіки корпоративного сектора автором запропоновано розглядати вказані складові на мікро- та макрорівнях їх прояву зі сторони легітимної влади держави та зі сторони самих корпорацій (самогенез) з системним урахуванням інтересів більшості суб'єктів національного господарства.

8. Серед першочергових заходів (мотиваційних аспектів) удосконалення корпоративних відносин, автор визначає основні правові та організаційно-управлінські рекомендації макро- та мікроекономічного характеру. Вони стосуються як загальних питань кодифікації та удосконалення корпоративного законодавства, так і засад побудови внутрішньої нормативної основи його реалізації. Ряд рекомендацій стосується розподілу повноважень між органами державного регулювання корпоративних відносин. Окремі рекомендації стосуються питань прийняття нормативно-правових актів щодо корпоратизації національного господарства, активізації ролі корпоративного сектора в реалізації стратегії соціально-економічного розвитку економіки України, становлення єдиного ринку капіталів, стимулювання інвестиційної активності фізичних та юридичних осіб у формуванні корпоративного капіталу національного господарства. Результатом їх впровадження має стати вдосконалення не лише правових інструментів регулювання корпоративних відносин, а й організаційно-управлінських та фінансово-кредитних.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1) Круш П.В., Кавтиш О.П. Корпоративне регулювання в системі координуючих механізмів функціонування та розвитку сучасних змішаних систем / П.В. Круш, О.П. Кавтиш // Корпоративне регулювання в системі координуючих механізмів функціонування та розвитку сучасних змішаних систем// Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - 2004. - Вип. 194. - Т. 1. - С. 207 - 217. Особистий внесок здобувача: визначено, що корпорації на сьогоднішній день набувають тих специфічних ознак, що дозволяють їм виступати частиною господарського механізму і визначати пріоритети розвитку національного господарства.

2) Круш П.В., Кавтиш О.П. Проблеми класифікації корпоративних утворень та визначення їх ролі в економічній системі суспільства / П.В. Круш, О.П. Кавтиш // Продуктивні сили і регіональна економіка: Зб.наук.пр.: у 2 ч. / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2006. - Ч.1. - С. 103 - 109. Особистий внесок здобувача: означені підходи щодо класифікації корпоративних форм бізнесу, визначено, що акціонерні товариства виступають їх первинною ланкою і основою формування сучасних інтегрованих надфірмових утворень у формі метакорпорацій, мереж, сіток.

3) Круш П.В., Кавтиш О.П. Проблеми міжнародного регулювання діяльності корпорацій / П.В. Круш, О.П. Кавтиш // Теорії мікро-макроекономіки. - 2007. - Вип. 26. - С. 125 - 134. Особистий внесок здобувача: досліджено, що корпорації виступають одним з потужних суб'єктів і регуляторів економічних відносин на міжнародному рівні.

4) Кавтиш О.П. Теоретико-методологічні підходи до аналізу моделей корпоративного управління / О.П. Кавтиш // Економічний вісник НТУУ «КПІ». - 2007. - № 4. - С. 322 - 325.

5) Кавтиш О.П. Шляхи формування корпоративних утворень в економічних системах сучасності / О.П. Кавтиш // Актуальні проблеми економіки. - №1 (67). - 2007. - С. 4 - 12.

6) Кавтиш О.П. Місце і роль корпорацій в економічних системах сучасності / О.П. Кавтиш // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - 2007. - Вип. 220. - Т.2. - С. 364 - 375.