Управління розвитком туристичної сфери України

Для досягнення зазначеної мети дослідження поставлено такі завдання:

- розкрити соціально-економічний зміст понять “туристична сфера” та “державне регулювання у сфері туризму”, визначити функції й структуру туристичної сфери;

- виявити особливості функціонування сфери туризму як системи та визначити фактори впливу на її розвиток;

- визначити роль, місце сфери туризму та її соціально-економічний вплив на національну економіку;

- дати оцінку сучасному стану ринку туристичних послуг, виявити тенденції та проблеми його розвитку;

- обґрунтувати заходи щодо вдосконалення діяльності туристичної сфери шляхом оцінювання ризиків;

- розробити наукові рекомендації щодо вдосконалення економічних методів регулювання державою розвитку туристичної сфери; розробити пропозиції щодо проектів державних цільових, регіональних та місцевих програм розвитку туризму.

- розробити модель розвитку туристичної сфери;

- здійснити прогнозування та визначити перспективи розвитку туристичної сфери.

Об'єктом дослідження є процес управління розвитком туристичної сфери України.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та прикладні аспекти управління розвитком туристичної сфери України.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною базою є положення економічної теорії, розроблені вітчизняними та зарубіжними вченими, теорії управління, теорії систем, теорії економічного аналізу, моделювання й прогнозування.

У ході дослідження використано загальнонаукові та конкретні економічні методи: абстрактно-логічний - для вдосконалення термінологічного апарату, авторського визначення понять “туристична сфера” та “державне регулювання у сфері туризму”, надання ознак класифікації туристичного ринку в Україні (розділ 1); статистичного та економічного аналізу - для дослідження управління розвитком туристичної сфери (розділ 2); системний - для визначення властивостей туристичної сфери та можливих наслідків впливу ризиків на її суб'єктів (підрозділ 3.3); економіко-математичного моделювання та прогнозування - при розробці моделі взаємозв'язку між факторами виробництва й результатом виробництва (підрозділ 3.2); критичного аналізу та узагальнення теоретичних досліджень - для теоретичного узагальнення одержаних результатів і формулювання висновків.

Інформаційну базу дослідження становлять Укази Президента, законодавчі та нормативні акти Верховної Ради й постанови Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств і відомств, інших органів державного та регіонального рівнів управління. При виконанні дисертаційної роботи використано первинні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Державної туристичної адміністрації України, Запорізького та Дніпропетровського обласного управління статистики, управління курортів та туризму Запорізької обласної державної адміністрації, статистичні, фактичні матеріали, опубліковані в аналітичних оглядах, монографіях і періодичних наукових виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі проведеного дослідження отримано такі результати, які становлять його наукову новизну:

вперше:

-дано авторське визначення понять “туристична сфера” та “державне регулювання у сфері туризму” з погляду соціально-економічних і правових відносин як на міжнародному, так і на національному рівнях, на базі чого визначено сутність поняття “національний туризм” та запропоновано поняття “історичний туризм” і “етнотуризм”, які, на відміну від існуючих, враховують історичні складові розвитку країни, традиції й етнічні норми;

-запропоновано використовувати допоміжний рахунок туризму (ДРТ) як базовий показник для однакового оцінювання економічного ефекту впливу туристичної сфери на розвиток економіки;

удосконалено:

-визначено основні елементи та запропоновано алгоритм розробки стратегії розвитку туристичної сфери шляхом узгодження із чинними державними програмами та стратегіями;

-оптимізаційно-рівноважну модель взаємозв'язку між факторами й результатами виробництва у туристичній сфері, яка органи державного управління можуть застосовувати для оптимізації виробництва та прогнозування обсягу від реалізації туристичних послуг;

дістало подальшого розвитку:

-аналіз загального стану туристичного ринку в Україні та запропоновано ознаки його класифікації: спеціалізація; організаційні форми туризму; рівень монополії; рівень насиченості; відкритість; життєвий цикл для здійснення економічного управління туристичною сферою на основі раціонального використання туристичних ресурсів за критерієм економічної доцільності;

-система показників, що можуть використовуватися для оптимізації управління туристичною сферою;

-досліджено взаємозв'язки між туристичною та іншими сферами економіки України для створення умов з формування багатогалузевих корпоративних систем туристичної діяльності, рекреації, комерції, торгівлі, банківської та страхової справи, здатних забезпечити комплексне обслуговування туристів;

-підходи до побудови системи розмежування повноважень щодо здійснення державного регулювання сфери туризму центрального та місцевих органів виконавчої влади шляхом внесення відповідних змін до правових актів Президента України і Кабінету Міністрів України з цих питань з позицій необхідності ліквідації дублювання повноважень державних органів виконавчої влади всіх рівнів, підвищення ефективності державного регулювання сферою туризму, забезпечення виконання облдержадміністраціями обов'язків, які випливають з вимог законодавства в туристичній сфері;

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертації результати й розроблені рекомендації становлять методичну базу з питань формування мультиплікативної моделі управління розвитком підприємств туристичної сфери України.

Окремі результати та пропозиції дисертаційної роботи знайшли практичне застосування в діяльності Головного управління культури і туризму Запорізької обласної державної адміністрації - прийняті до використання пропозиції автора щодо участі держави у регулюванні розвитку туристичної сфери (довідка № 01-39/550 від 18.03.2009 р.). Основні положення дисертації використані ФОП Волошкіна А.М. “Агенція Горящих Путівок в м. Нікополі” щодо моделювання розвитку діяльності підприємств туристичного бізнесу (довідка № 384 від 20.05.2009 р.). Основні положення дисертації використані ТОВ “Агенція подорожей “Інтурист” щодо оцінювання рівня ризику від заходів з удосконалення зовнішньоекономічної діяльності (довідка № 17/3 від 15.10.2009 р.). Основні положення дисертації використані Туристичною фірмою “САМ” (довідка від 21.10.2009 р.).

Науково-методичні розробки дисертаційної роботи використовуються при викладанні таких дисциплін: “Економіка туризму”, “Менеджмент туризму”, “Міжнародний туризм” (довідка № 575 від 17.05.2009 р.). Матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Нікопольського інституту Запорізького національного університету (довідка про впровадження № 127 від 14.04.2009 р.) при викладанні таких дисциплін, як “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”, “Транснаціональні корпорації”, “Економіка зарубіжних країн”, “Міжнародний маркетинг”, “Міжнародний менеджмент”.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто та викладені в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Дні науки” в Гуманітарному університеті “ЗІДМУ” (м. Запоріжжя, 2007 р.); “Україна - Чехія - ЄС: сучасний стан та перспективи” (Херсон - Прага, 2007 р.); “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стійке економічне зростання” (м. Донецьк, 2007 р.); “Індустрія гостинності у країнах Європи” (м. Ялта, 2007 - 2008 рр.); “Інтеграція України у світовий економічний простір” (м. Тернопіль, 2008 р.); “Економічний і соціальний розвиток України в XXI столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 2008 р.); “Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід” (м. Тернопіль, 2008 р.); “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 2008 р.); “Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід” (м. Тернопіль, 2009 р.); “Наука і вища освіта” в Класичному приватному університеті (м. Запоріжжя, 2009 р.); “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” в Запорізькому національному університеті (м. Запоріжжя, 2009 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 16 наукових публікаціях, з них 5 - у наукових фахових виданнях; загальний обсяг публікацій становить 5,15 друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Повний обсяг роботи - 195 сторінки, з яких: 15 таблиць займають 16 сторінок, 20 рисунків - 19 сторінок, список використаних джерел (214 найменувань) - 19 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання дослідження, представлено наукову новизну, зазначено практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - “Теоретичні основи управління туристичною сферою” - розглянуто основні теоретичні положення щодо розвитку туристичної сфери, визначено її роль, основні принципи розвитку, інституціональні та методичні аспекти управління з боку держави.

Туристична сфера як складова економічного комплексу країни характеризується такими властивостями й функціями: має свою індустрію виробництва та надання послуг туристам; створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію; формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності; виступає мультиплікатором зростання національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури й підвищення рівня життя населення; є сферою, в якій дешево створюються робочі місця та забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій; виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності; поєднана практично з усіма сферами, галузями й видами діяльності людини; має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

Водночас туристична сфера є однією з найприбутковіших у світовій економіці і за своєю економічною віддачею вийшла на її провідні позиції: на неї припадає близько 15% виробленого у світі валового продукту та близько 30% світової торгівлі послугами, нею закумульовано близько 7% світових капіталовкладень. Кількість міжнародних туристичних мандрівок постійно зростає (з 25 млн у 1950 р. до 800 млн у 2009 р.), відповідно, доходи від готельно-туристичних послуг також підвищуються прискореними темпами й можуть зрости від 545 млрд дол. у 2009 р. до приблизно 2 трлн дол. у 2020 р. (за припущеннями). Більше ніж у 40 країнах світу туризм є основним джерелом надходжень національного бюджету, а в 70 - однією з трьох головних статей. Наприклад, в Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35%, на Кіпрі та в Панамі - понад 50%, на Гаїті - більше ніж 70%. Жодна сфера світового господарства не працює так стабільно, як туризм. Доходи від міжнародного туризму в світовому масштабі вже перевищили надходження від експорту нафти і нафтопродуктів, електронного обладнання та автоекспорту.

Якщо оцінювати Україну, виходячи з теорії П. Ротоу, то її варто віднести до суспільства, в якому соціально-економічні умови в цілому, навіть у кризові періоди, сприяють розвитку внутрішнього та в'їзного туризму. Однак більш детальний аналіз показує, що потенціал України в цій сфері використовується лише незначною мірою. На жаль, на сьогодні ми можемо констатувати лише те, що на тлі зростання конкуренції на світовому ринку туристичних послуг і внаслідок дії ряду чинників, відставання України від провідних туристичних країн збільшується, переміщуючи її в “периферію” туристичних потоків. Незважаючи на широку “географію” туристів, які приїздять до нашої країни, їх більшу частину (78%) становлять туристи з колишнього СРСР, насамперед з Росії, Білорусі й Молдови. Щодо інших країн, найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини й Польщі. При цьому частина іноземних туристів, які подорожують у туристичних групах, досить незначна - лише 1,2%.

Поглиблення й розширення зв'язків вітчизняної туристичної сфери з туристичними сферами інших країн сприяють трансформації в національне законодавство України про туризм міжнародних стандартів. Десята Гаазька декларація Міжпарламентської конференції з туризму проголосила: “Туризм повинен плануватися державною владою, а також владою туристичної індустрії на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномену”. Результатом такого планування туристичного бізнесу в Україні стали Державні програми розвитку туризму на 2002 - 2010 р. в якій вітчизняна туристична сфера була визнана невід'ємною складовою світового туристичного процесу, а туризм розглядається як один з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Також прийнята та реалізується Програма транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства 2007-2013 рр., у рамках якої реалізується проект Євро-2012. На основі державних програм розроблені й виконуються регіональні програми та програми окремих туристичних центрів.

З інституціонального погляду державне регулювання туристичної сфери представлено Центральним органом державної виконавчої влади в галузі туризму в особі ГК МПСТ України. Крім того, створена Національна рада з туризму - позавідомчий колегіальний орган, основним завданням якого є координація діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади з реалізації політики в галузі туризму. У зв'язку цим слід підкреслити, що в Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм” відсутнє визначення такого поняття, як “державне регулювання у сфері туризму”. Такого визначення немає також і в інших нормативно-правових актах, які регулюють відносини у сфері туризму. Відповідно до норм міжнародної практики й основних принципів ВТО ми пропонуємо визначити його як організацію діяльності державних органів управління, спрямовану на забезпечення аналізу, координації та регулювання розвитку як внутрішнього, так і міжнародного туризму, планування роботи з урахуванням соціальних, економічних, пізнавальних, виховних, інформативних, оздоровчих та екологічних аспектів.

Розвиток туристичної сфери в Україні відбувається на ринкових засадах, але не у “вільному плаванні”, бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму. Важелі державного регулювання туристичної сфери в Україні поділяються таким чином:

1. Важелі прямого впливу: закони та інші нормативно-правові акти; ліцензування діяльності та державна реєстрація підприємства; державний контроль за розміщенням туристичних об'єктів і використанням історико-культурних пам'яток; інвестування об'єктів туризму світового й державного значення; генеральні плани забудови курортно-рекреаційних територій і розвитку туристичних центрів, заповідників, тематичних парків; спрощення процедури візового режиму для туристів; фінансове сприяння розвитку дитячого, молодіжного, сільського й зеленого туризму; введення стандартизації та сертифікації туристичної діяльності; контроль за дотриманням безпеки впливу туризму на екологію та здоров'я нації; запровадження фінансової гарантії відповідальності туристичних підприємств перед своїми клієнтами-туристами.

2. Непрямі важелі регулювання: державна політика розвитку туризму; індикативні плани туристичної діяльності та науково-дослідні роботи; створення сприятливих умов для залучення внутрішніх та іноземних інвестицій в індустрію туризму; підвищення доходів і збільшення вільного часу населення; входження України до світових готельно-ресторанних ланцюгів і глобальних маршрутів; підтримка ринкової конкуренції й недопущення монополізації туризму; сприяння будівництву нових, відновленню та реконструкції діючих об'єктів туристичних відвідувань; заходи розвитку масового внутрішнього туризму з виділенням соціального; стимулювання розвитку туристичної інфраструктури вздовж національних ділянок міжнародних транспортних коридорів та автомагістралей.

У ході дослідження визначена необхідність розробки такої системи заходів державного регулювання розвитку сфери туризму, яка б обов'язково враховувала специфіку регіонів. Відродження й подальший економічний та соціальний розвиток регіонів України сьогодні пов'язують, зокрема, з індустрією сільського зеленого туризму. Із сільського зеленого туризму пропонується виділити нові поняття: “етнотуризм”, як вид сільського зеленого туризму, що має ряд особливостей, серед яких: оформлення садиби та місцевості навколо неї в етнічному стилі, національна кухня, одяг обслуговуючого персоналу в етнічному стилі тощо; “історичний туризм” як вид туризму, суть якого полягає у відпочинку в господарствах, які розроблені за національним історичним стилем, або який проходить на території історичних пам'яток.

У другому розділі - “Аналіз управління розвитком туристичної сфери” - визначено місце туристичної сфери в системі управління соціально-економічним розвитком України, здійснено аналіз та оцінювання розвитку туристичної сфери в Україні, досліджено зарубіжний досвід розвитку та управління цією сферою.

На розвиток туристичної сфери в Україні впливають як позитивні, так і негативні фактори, пов'язані з політичною, законодавчо-правовою та соціально-економічною ситуацією в країні і в світі (рис. 1), що визначають цілі державного регулювання та пріоритетні напрями розвитку туристичної сфери, передбачені Законом України “Про туризм”.

Механізми економічного управління туристичною сферою повинні визначатись тим особливим місцем, яке вона займає в економічному комплексі країни (регіону). Однак вона поки що навіть не введена до загальнодержавного класифікатора галузей народного господарства (ЗК ГНГ), що ми і пропонуємо зробити.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Умови розвитку туристичної сфери в Україні

Економічне управління туристичною сферою передбачає раціональне використання туристичних ресурсів за критерієм економічної доцільності і будується на цілеспрямованих рішеннях, що приймаються на основі аналізу та багатоваріантних економічних розрахунків на майбутній період у вигляді індикативного планування, яке має характер рекомендацій загальнодержавного або регіонального рівнів. Державні програми (плани) є орієнтирами для розробки конкретних планів кожним суб'єктом туристичної сфери. Загальну модель економічного управління туристичною сферою ми представили замкнутою схемою етапів планування (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Модель економічного управління туристичною сферою

В ході аналізу запропоновано використання допоміжного рахунку туризму (ДРТ) в якості базового показника для одноманітної оцінки економічного ефекту впливу туристичної сфери на розвиток економіки. Цей метод використовується в багатьох країнах з 2000 р., його можна віднести до базових інновацій, він заснований на зборі і аналізі величезного числа статистичних даних, які раніше не бралися до уваги при оцінці туризму і його внеску в економіку кожної країни. На жаль, в Україні існуючі методики в основному, як і раніше, враховують і фіксують лише число туристів і грошові суми, що витрачаються ними на подорожі.

При стратегічному й поточному плануванні для досягнення результату пропонується використовувати два підходи: прямий і зворотний. Для розрахунків прямим методом - застосовувати кореляційно-регресійні рівняння, криві попиту, гравітаційні моделі і їх модифікації. Розрахунок за цими моделями достатньо складний, тому ми пропонуємо їх застосування в регіонах, де раніше або тривалий час не здійснювався облік. У решті випадків доцільне застосування методу експертних оцінок і коефіцієнтного методу. Для визначення об'єму попиту туристів на майбутній період ми використовували формулу:

 (1)

де - обсяг попиту в базовому періоді; - зміна чисельності населення в регіоні потенційних туристів; - зміна частки міського і сільського населення потенційних туристів; - зміна освітнього складу населення в регіоні потенційних туристів; - зростання доходів потенційних туристів; - медичні показники потенційних туристів; - зміна вікового складу населення потенційних туристів; - економічну вигоду від туризму; - зміна національного складу туристського регіону; - екстраординарні обставини в туристському регіоні; - підвищення інтересу до туристського регіону.

Зворотний процес планування, як правило, здійснюється програмно-цільовим методом. Можлива також інтеграція “прямого” і “зворотного” підходів, при якій спочатку проектується ймовірне майбутнє, а потім узгоджується із сучасними й майбутніми факторами.

Для оцінювання рівня розвитку туризму в країні або регіоні потрібно використовувати показники, які характеризують інтенсивність туристичних потоків. Ці показники виступають у двох видах: нетто- і брутто-інтенсивність туристичних потоків. Економічну ефективність туристської сфери пропонується виявляти методом експертних оцінок на основі матеріалів статистичних спостережень. Як відомо, для ефективного управління якою-небудь сферою, окрім достовірних методик по аналізу й обліку інформації, необхідне знання особливостей поведінки її суб'єктів. Для виявлення поведінкових особливості споживачів туристських послуг у роботі проаналізована дія на структуру туристського попиту загальноекономічних і соціо-демографічних чинників, а також чинників культурного порядку. Орієнтація на взаємодію реактивного, інактивного та преактивного управління визначає інтерактивний вид управління, сутність якого полягає у визначенні бажаного майбутнього й пошуку реальних шляхів його досягнення. туристичний сфера ризик перспектива

При обґрунтуванні напрямів розвитку повинні застосовуватись у взаємозв'язку два підходи. Перший підхід передбачає використання маркетингових концепцій індикативного планування, другий - спирається на цільові орієнтири, пов'язані з необхідним або можливим обсягом реалізації турпродукту. При плануванні розвитку ТС необхідно враховувати характерні риси туристичного ринку, що визначають його класифікацію (рис. 3).

У зв'язку з тим, що можливості саморегуляції системи туризму практично вичерпані, держава повинна передбачити заходи, спрямовані на стримування стихійного розвитку туризму. Оптимальний варіант управління туристичною сферою може забезпечити сталий розвиток туризму через встановлення й підтримання рівноваги між збереженням природних та історико-культурних ресурсів, економічними інтересами й соціальними потребами та розвитком туризму, а також створення, сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту. Уряд при цьому повинен забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму й вжити спеціальних заходів з підтримки індустрії туризму, особливо малих підприємств. Ця підтримка може набувати форм прямих капіталовкладень, фінансових стимулів для приватних капіталовкладень, а також витрат на рекламно-інформаційну діяльність.

При обґрунтуванні напрямів розвитку повинні застосовуватись у взаємозв'язку два підходи. Перший підхід передбачає використання маркетингових концепцій індикативного планування, другий - спирається на цільові орієнтири, пов'язані з необхідним або можливим обсягом реалізації турпродукту. При плануванні розвитку ТС необхідно враховувати характерні риси туристичного ринку, що визначають його класифікацію (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Класифікація туристичних ринків

У зв'язку з тим, що можливості саморегуляції системи туризму практично вичерпані, держава повинна передбачити заходи, спрямованні на стримування стихійного розвитку туризму. Оптимальний варіант управління туристичною сферою може забезпечити сталий розвиток туризму через встановлення й підтримання рівноваги між збереженням природних та історико-культурних ресурсів, економічними інтересами й соціальними потребами та розвитком туризму, а також створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту. Уряд при цьому повинен забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму й вжити спеціальних заходів з підтримки індустрії туризму, особливо малих підприємств. Ця підтримка може набувати форм прямих капіталовкладень, фінансових стимулів для приватних капіталовкладень, а також витрат на рекламно-інформаційну діяльність.

Отже, цілеспрямована підтримка туристичної галузі в Україні відповідала б загальновизнаним у світі міжнародним нормам.

У третьому розділі - “Напрями розвитку туристичної сфери України” -запропоновано методи й моделі прогнозування розвитку туристичної сфери; проведено оцінювання рівня ризику від заходів з удосконалення туристичної сфери; обґрунтовано та сформульовано шляхи реалізації державної політики щодо розвитку туристичної сфери України.

Для науково обґрунтованого прогнозування й моделювання туристичної сфери ми пропонуємо застосовувати достатньо відомі, але такі, що не використовуються на рівні національної економіки, в тому числі в туристичній сфері, методи й моделі. Так, взаємозв'язок між обраними факторами виробництва й результатом виробництва, в тому числі прогнозованими, можна подати у вигляді мультиплікативної моделі, що дістала назву виробничої функції Кобба-Дугласа, яка може будуватися як без урахування впливу науково-технічного прогресу (2), так і з екзогенним впливом зазначеного фактора (3).

; (2)

, (3)

де Y_Хі - результат діяльності туристичної сфери (обсяг туристичних послуг); А - вільний член, що слугує для зіставлення ресурсів з виробництвом туристичних послуг; К - витрати упредметненої праці (дохід), що спрямовується на засоби виробництва); L - витрати живої праці (чисельність зайнятих у туристичній сфері); б і в - параметри моделі, які оцінюють еластичність використання відповідних факторів виробництва.

Динамічна постановка завдання передбачає використання для визначення виробничої функції рядів динаміки. У цьому випадку її загальний вид може бути представлений таким чином:

, (4)

де t = 1,n; t - період часу, у межах якого аналізуються показники.

Алгоритм реалізації виробничої функції заснований на методиці множинного кореляційно-регресійного аналізу. На основі двофакторної індексної мультиплікативної моделі були скоректовані показники:

, (5)

де Q - обсяг виробництва туристичних послуг, грн.; Т - чисельність працівників, зайнятих у туристичному бізнесі, чол.; W - продуктивність праці, грн.;

I - відповідний індекс.

Динамічна постановка завдання на основі моделі економічного зростання дає змогу розробити прогнозні оцінки майбутніх обсягів реалізації наданих туристичних послуг. Для цієї мети на першому етапі розробляються точкові прогнозні оцінки факторів виробництва. Якщо значення факторів виробництва представлені у формі рядів динаміки, то для прогнозування підбирається адекватна модель, яка б відображала основну закономірність зміни основного компонента відповідного ряду динаміки. Паралельно в дослідженні були розраховані прогнозні оцінки майбутніх обсягів реалізації туристичних послуг за адаптивними, трендовими й авторегресійними моделями, тобто без урахування впливу факторів виробництва й тенденцій їхньої зміни. За оптимальною моделлю, а це параболічна трендова модель, прогнозні оцінки значно нижче, ніж за моделю виробничої функції. На наш погляд, отримані прогнозні оцінки можна використовувати як варіанти песимістичного (за моделлю параболічного тренда) й оптимістичного (за моделлю виробничої функції) прогнозу обсягів реалізації туристичних послуг.

Узагальнені висновки про характер розвитку туристичної сфери можна одержати за допомогою економічної нормалі, що характеризує оптимальне співвідношення темпів зростання основних економічних показників. За допомогою методу аналізу ієрархій, що є різновидом методів експертних оцінок, показники вибудувані за ступенем важливості. Представлені моделі економічного зростання обсягу туристичних послуг аналізують взаємозв'язки, що склалися в туристичній сфері Придніпровського регіону. Аналогічні моделі можуть бути реалізовані й на рівні всієї туристичної сфери.

Невід'ємним елементом процесу існування на ринку є ризик. У ході дослідження запропоновано методику оцінювання рівня ризику від заходів з удосконалення туристичної сфери та управління цим ризиком. Визначено, що цикл управління ризиками економічної діяльності включає такі етапи: ідентифікація та класифікація ризиків; аналіз і кількісне оцінювання ризиків; розробка стратегії управління ризиками; моніторинг інноваційних процесів і прийняття тактичних рішень з управління ризиками.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної сфери, можна відзначити таке. За підрахунками Всесвітньої туристичної організації, у 2001 р. за кількістю іноземних туристів Україна посідала 22-ге місце у світі (5,8 млн осіб, близько 1% від світових туристичних прибутків). За прогнозними розрахунками, в'їзний туризм в Україні у 2011 р. становитиме 12,1 млн осіб; у 2020 р. - 15,0 млн осіб. Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60% у загальних обсягах турпотоків. Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Для сталого розвитку туристичної сфери в дослідженні розроблено такі заходи: 1) формування конкурентоспроможного національного туристичного продукту через забезпечення високої якості складових туристичного продукту; 2) розвиток туристичної інфраструктури; 3) інтеграція регіональних туристичних пропозицій та продуктів; 4) розвиток підприємництва та діяльності суб'єктів туристичної діяльності; 5) розвиток провідних видів туризму; 6) гармонізація розвитку туризму на певних територіях зі стилем життя, традиціями та культурою місцевого населення з метою збереження його автентичності; 7) розроблення схеми та генерального плану розвитку туристичних територій України; 8) здійснення науково обґрунтованого туристичного районування території України; 9) удосконалення системи управління туристичним простором; 10) упровадження плати за використання туристичних ресурсів; 11) покращення туристичної доступності регіонів; 12) формування інформаційного простору сфери туризму; 13) створення єдиної системи маркетингу у сфері туризму; 14) поглиблення міжнародного співробітництва. Основним механізмом реалізації цих заходів може стати нормативно-правове, інституціональне, наукове, методичне, кадрове та фінансове забезпечення.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження автором досягнуто мету дисертаційної роботи, яка полягає в розробці теоретичних і методичних підходів, виробленні практичних рекомендацій щодо регулювання розвитку туристичної сфери України. Реалізація поставленої мети дає змогу зробити такі висновки:

1. Досліджено понятійний апарат, що застосовується у вітчизняній та зарубіжній практиці, виходячи із чого запропоновано визначення сутності понять: “туристична сфера”, “державне регулювання у сфері туризму”, “національний туризм”. Запропоновано поняття “історичний туризм” і ”етнотуризм”, які, на відміну від існуючих, враховують історичні складові розвитку країни та традиції й етнічні норми.

2. Визначено, що туристична сфера як складова економічного комплексу країни характеризується такими властивостями й функціями: має свою індустрію виробництва та надання послуг туристам; створює туристичні послуги, формує турпродукт і здійснює їх реалізацію; формує ринок туристичних послуг різного рівня комплексності; виступає мультиплікатором зростання національного доходу, валового внутрішнього (національного) продукту, зайнятості населення, розвитку місцевої інфраструктури й підвищення рівня життя населення; є сферою, в якій дешево створюються робочі місця та забезпечується високий рівень ефективності й швидка окупність інвестицій; виступає ефективним засобом охорони навколишнього середовища та історико-культурної спадщини людства, що є матеріальною основою ресурсного потенціалу туризму, який утворює специфічну сферу діяльності; сумісна практично з усіма сферами, галузями й видами діяльності людини; має переваги в інтеграційних і глобалізаційних процесах, що відбуваються у світовому просторі.

3. Аналіз показав, що потенціал України в туристичній сфері використовується лише незначною мірою. На тлі зростання конкуренції на світовому ринку туристичних послуг і внаслідок дії ряду чинників відставання України від провідних туристичних країн збільшується, переміщуючи її в “периферію” туристичних потоків, хоча Україна об'єктивно має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму внаслідок особливості географічного розташування й рельєфу, сприятливого клімату, багатого природного, історико-культурного та рекреаційного потенціалу.

4. Узагальнено головні проблеми розвитку туристичної сфери й визначено альтернативні шляхи їх вирішення. Стало очевидним, що розвиток туризму неможливий без зміни філософії управління та еволюції мислення. Практика управління туристичною сферою показує, що переважає менеджмент поточної ситуації, тобто оперативне управління з великим або меншим рівнем професіоналізму. Як правило, питання стратегічного розвитку й управління не є пріоритетними, що негативно позначається на ефективності поточного управління. Для забезпечення гармонійного розвитку туристичної сфери необхідна дієва стратегія розвитку туризму, узгоджена з наявними державними стратегіями, передусім з “Державною стратегією регіонального розвитку на період до 2015 року”.

5. Виявлено, що оптимальний варіант управління туристичною сферою може забезпечити сталий розвиток туризму через встановлення й підтримання рівноваги між збереженням природних та історико-культурних ресурсів, економічними інтересами й соціальними потребами та розвитком туризму, а також створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту. Уряд при цьому повинен забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму й вжити спеціальних заходів з підтримки індустрії туризму, особливо малих підприємств. Ця підтримка може набувати форм прямих капіталовкладень, фінансових стимулів для приватних капіталовкладень, а також витрат на рекламно-інформаційну діяльність.

6. Доведено, що широкому залученню інвестицій у сферу туризму може сприяти: проведення тендерів на право отримання земельних ділянок у рекреаційних зонах під забудову об'єктами рекреації з пайовою участю держави у сфері розвитку інфраструктури; подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг за рахунок медичних послуг (діагностика, профілактика та лікування захворювань) із широким використанням рекреаційних та лікувально-оздоровчих ресурсів; збільшення кількості санаторно-курортних закладів, готелів і створення лікувальних центрів, які надаватимуть платні послуги; запровадження стандартів якості надання рекреаційних послуг; удосконалення механізму правового регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають побутові послуги; створення збалансованої мережі об'єктів побутового обслуговування, насамперед тих, які надають соціальні види послуг. Одним з пріоритетних напрямів повинен стати розвиток транскордонного, у тому числі єврорегіонального співробітництва. Державна підтримка повинна бути спрямована на розвиток прикордонної співпраці, а також міжнародної співпраці між регіонами у сфері планування територіального розвитку

7. Виявлено, що механізми економічного управління туристичною сферою повинні визначатись тим особливим місцем, яке вона займає в економічному комплексі країни (регіону). Пропонується ввести її до загальнодержавного класифікатора галузей народного господарства (ЗК ГНГ). Економічне управління туристичною сферою має передбачати раціональне використання туристичних ресурсів за критерієм економічної доцільності й будується на цілеспрямованих рішеннях, що приймаються на основі аналізу та багатоваріантних економічних розрахунків на майбутній (плановий) період у вигляді індикативного планування, яке має характер рекомендацій (побажань) загальнодержавного або регіонального рівнів.

8. Сільський туризм здатний забезпечити економічну та демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їх соціально-економічні проблеми. Щодо сільського зеленого туризму пропонується виділити нові поняття: “етнотуризм” як вид сільського зеленого туризму, що має ряд особливостей, серед яких: оформлення садиби та місцевості навколо неї в етнічному стилі, національна кухня, одяг обслуговуючого персоналу в етнічному стилі тощо; “історичний туризм” як вид туризму, суть якого полягає у відпочинку в господарствах, які розроблені за національним історичним стилем, або який проходить на території історичних пам'яток.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у наукових фахових виданнях