Управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В АГРОПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Херсонському економічно - правовому інституті.

Науковий консультант:

доктор економічних наук, професор, академік УААН Малік Микола Йосипович, ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН, завідувач відділу розвитку підприємництва і кооперації.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, член - кореспондент УААН Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, проректор з наукової роботи;

доктор економічних наук, доцент, Іванюта Світлана Миколаївна

доктор економічних наук, професор, Коденська Марія Юхимівна, ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН, головний науковий співробітник відділу інвестицій.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Миколаївського державного аграрного університету за адресою: 54010, м. Миколаїв, вул. Карпенка, 73.

Автореферат розісланий 18 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.Ф. Клочан

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах прискорення процесів глобалізації особливої актуальності набуває проблема підвищення конкурентоспроможності всіх галузей національної економіки на основі інновацій.

Аналіз розвитку інноваційних процесів в агропромисловому виробництві України дозволяє виділити низку проблем, які гальмують підвищення конкурентоспроможності цієї галузі. Відсутня обґрунтована і дієва інноваційна політика держави. Відмова України на початку незалежності від пріоритетного науково-технологічного розвитку, відсутність системи державних пріоритетів, виключення із числа основних продуктивних сил - науки, передової освіти та інновацій є головною проблемою для прискореного розвитку економіки держави. Діюча з 1999 р. Концепція інноваційного розвитку України відразу після її прийняття була практично забута. Україна не визначилася з пріоритетними напрямами свого інноваційного розвитку. Законом України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" передбачено створити системи прогнозних досліджень і розробку на їх основі пріоритетів інноваційної діяльності.

Відсутнє системне управління інноваційним процесом з боку держави. Розподіл сфер управління цією сферою між чотирма відомствами (Міністерство економіки України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство промислової політики України, Державне агентство з питань інвестицій та інновацій України) призводить до відсутності спільних цілей і задач, нескоординованості і неузгодженості дій, розпорошень людських і фінансових ресурсів.

Наочною проблемою для розвитку інноваційних процесів в України є відсутність належної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам світового інноваційного розвитку і забезпечувала стабільну діяльність інноваційних суб'єктів. Нажаль велика кількість прийнятих законів з інноваційної діяльності не працюють.

Основним джерелом фінансування витрат на інновації є власні кошти підприємств. Приватний капітал незацікавлений вкладати кошти в інноваційну сферу у зв'язку з відсутністю чіткої системи правил і гарантій. Потреба в обґрунтуванні теоретичної та науково - методологічної бази управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві і концептуальних засад відповідних державних програм, зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.

Проблеми процесів економічного зростання знайшли відображення в працях представників класичної школи політекономії А.Сміта, Д.Рікардо. Важливий внесок в теорію інноваційного зростання зроблені Й. Шумпетером, П. Уайтом, П. Леоном. В їх наукових працях вперше обґрунтовано поняття «інновації» і розкриті основні аспекти інноваційної діяльності, як «впровадження в економічний виробничий цикл».

Розроблення теоретичних та методологічних засад управління інноваційними процесами здійснено В.Геєцем, Л.Нейковою, Д.Черваньовим. В аграрній сфері методологічні основи управління інноваційними процесами досліджувались О.Гудзинським, Б.Данилишиним, О.Дацієм, С.Іванютою, М. Коденською, П.Макаренком, П.Музикою, М.Садиковим, І.Топіхою, Л.Федуловою, А.Юзефовичем. В їх наукових працях розкрито економічні аспекти механізму управління інноваційними процесами в аграрному виробництві. Однак завдання інноваційної політики та роль держави в їх виконанні залишаються невизначеними, оскільки дотепер не обґрунтовано концептуальні підходи щодо механізму управління інноваційними процесами в аграрному секторі.

Тому розробка засад управління інноваційними процесами в аграрному секторі, формування на цій основі ефективної державної політики набуває все більшої наукової актуальності та практичного значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, результати якого відображено в дисертаційній роботі проводилися впродовж 2000 - 2008 рр., зокрема на кафедрі економічної теорії Херсонського економічно - правового інституту у 2000 - 2005 рр. Вони здійснені відповідно до плану наукової роботи інституту за темою «Інвестиційно - інноваційний розвиток регіону: проблеми, досвід, перспективи». У 2006 - 2009 рр. дослідження було продовжено у ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН за темою «Розробка теоретико - методологічних засад інституціональних та структурних трансформацій агропромислового виробництва на основі кооперації та вертикальної інтеграції» (державний реєстраційний номер 0106U006636) затвердженої на 2006 - 2010 рр.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці теоретичних та методологічних засад управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві. Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання дослідження:

визначити сутність управління інноваційними процесами, зокрема в аграрній сфері;

обґрунтувати наукові принципи управління інноваційними процесами;

визначити складові науково - технічної політики держави та механізмів її реалізації;

розкрити інституційні засади управління інноваційним розвитком;

розробити систему критеріїв оцінки інноваційного розвитку аграрного сектора;

обґрунтувати макроекономічні умови державного і ринкового механізмів управління інноваційною діяльністю в контексті сучасної економічної парадигми;

визначити податково - бюджетне регулювання інноваційної діяльності аграрних підприємств;

розробити систему оцінки інноваційних ризиків та шляхів їх запобігання;

обґрунтувати механізми залучення фінансових ресурсів для активізації інноваційної діяльності;

розробити модель кластерної стратегії інноваційного розвитку агропродовольчого комплексу;

розробити концептуальні положення інноваційного розвитку агропромислового виробництва.

Об'єктом дослідження є процеси формування та реалізації механізмів управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві. Предметом дослідження є теоретичні та метрологічні засади управління інноваційними процесами агропромислового виробництва.

Наукова гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що державна підтримка інноваційних процесів на макро -, мезо - та мікро- рівнях повинна базуватися на комплексному підході і стратегії розвитку агропромислового виробництва. Законодавчі, організаційно - адміністративні, фінансово - економічні та соціальні заходи повинні сприяти підвищенню конкурентоспроможності агропромислового виробництва на інноваційній основі.

Методологія та методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні положення економічної теорії, господарського права, сучасних теорій інноваційної діяльності, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених і практиків з проблем управління інноваційними процесами. Дослідження ґрунтується на детальному врахуванні інноваційного та аграрного законодавства.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися як загальнонаукові, так і специфічні методи наукового пізнання. В процесі дослідження комплексу проблем розвитку інноваційних процесів в агропромисловому виробництві використано абстрактно - логічний метод. При дослідженні теорій економічного зростання та інноваційного розвитку застосовувався історичний метод.

Для визначення взаємозв'язків та взаємозалежностей процесів і явищ інноваційної діяльності було використано системний підхід. Засоби та прийоми системного методу дозволили встановити вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на рівень економічного розвитку аграрного сектора.

Для реалізації поставлених завдань в дисертаційному дослідженні використовувалися наступні прийоми: традиційні статистичні - прийоми порівняння, групування, ряди динаміки, графіки; детермінованого аналізу - індексний, ланцюгових підстановок, абсолютних різниць; стахостичного аналізу - регресійний та кластерний аналіз; економіко - математичного моделювання - моделі прогнозування.

Інформаційною базою дослідження є нормативно-правові акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, загальнодержавні програми України, статистично - аналітична інформація Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики України, наукові публікації, наукова інформація із всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет, результати особистих спостережень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна роботи представлена сукупністю теоретичних та методологічних положень управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві. Найбільш суттєвими результатами є такі:

вперше:

розроблено науково - методологічні засади дослідження інноваційних процесів в аграрній сфері, які включають комплекс факторів інноваційної привабливості агропромислового виробництва та визначають рівень його конкурентоспроможності, відповідність організаційних форм інноваційних процесів з урахуванням особливостей впровадження інновацій в аграрну сферу;

запропоновано систему індикаторів управління інноваційним розвитком на макроекономічному рівні, яка забезпечує якісну оцінку інноваційних процесів та сприяє комерціоналізації інноваційних продуктів в агропромисловому виробництві у відповідності з вимогами світових стандартів;

розроблено концепцію кластерної стратегії інноваційного розвитку агропродовольчого комплексу, що дозволить оптимально поєднати інтереси всіх учасників на конкретному рівні розвитку економічної системи.

удосконалено:

теоретичні підходи до формування інноваційних процесів в агропромисловому виробництві, в основі яких є безперервне прогнозування інноваційної ситуації, динамічне попередження технологічного відставання, системне впровадження інновацій у взаємопов'язаних сферах діяльності; стратегічною метою, що полягає в забезпечені конкурентоспроможності агропромислового виробництва; порядком формування завдань та формою реалізації, зміст та ієрархічна детермінованість яких залежатиме від суспільного вибору послідовності вирішення проблем інноваційного розвитку;

методичні засади щодо організації системи інноваційних інститутів як цілісного комплексу, що забезпечує розробку, просування, впровадження та сприйняття інновацій суб'єктами аграрного сектору, а також механізм їх функціонування в конкурентному ринковому середовищі на основі синергетичного ефекту з метою їх адаптації до внутрішніх та зовнішніх змін;

трактування поняття «агроінновація» як інновацію, що відноситься безпосередньо до тих процесів, учасниками яких є людина, машина, і компонент навколишнього середовища, існування яких у природному середовищі без участі людини неможливе або можливе тільки за умови втрати базових функціональних характеристик.

дістали подальшого розвитку:

систематизація елементів науково - технічної та фінансово - виробничої сфери, як складових цілісної системи інноваційного процесу в агропромисловому виробництві;

теоретичні та практичні аспекти управління інноваційними процесами, як основного чинника підвищення конкурентоспроможності агропромислового виробництва в умовах глобалізації світової агропродовольчої системи та інтеграції світогосподарчих зв'язків;

теоретична аргументація удосконалення системи державного регулювання в контексті реалізації інноваційного розвитку агропромислового виробництва, а саме визначено зміст, сферу дії та векторну спрямованість адміністративних та ринкових регуляторів на інфраструктуру інноваційного розвитку агарної сфери;

методичні підходи щодо застосування ефективних фінансових важелів бюджетного механізму, таких як пільги (податкові, кредитні, інвестиційні, митні), дотації, компенсації при формуванні інвестиційно - інноваційної політики та напрямків державного регулювання процесів оподаткування, фінансування, кредитування та стимулювання суб'єктів інноваційної діяльності.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в розробці механізму реалізації концепції управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві, щодо забезпечення конкурентних переваг агропромислового виробництва в умовах динамічного ринкового середовища.

Прикладне значення одержаних результатів полягає у практичному використанні пропозицій щодо вдосконалення управління інноваційним розвитком агропромислового виробництва на підвищення ефективності інноваційних суб'єктів та структур.

Методологічні розробки автора можуть бути використанні при удосконаленні нормативно - правової бази функціонування інноваційних суб'єктів та інноваційної інфраструктури в агропромисловому виробництві України.

За результатами дослідження підготовлені і направлені Міністерству економіки України пропозиції щодо організації і планування науково - технічних нововведень в аграрній сфері, які будуть враховані при розробці регіональних інноваційних програм (довідка №3902-22/188 від 05.10.2009).

Результати дисертаційного дослідження прийнято до впровадження Головним управлінням економіки Миколаївської обласної державної адміністрації (довідка №2221/66-05-23/6-08 від 16.10.08) і прийнята до розробки проекту програми економічного і соціального розвитку Миколаївської області на 2009 рік. Запропоновані заходи щодо підтримки формування галузевих кластерів, формування механізму загальних витрат на проведення наукових досліджень і створення інновацій включено до Комплексної програми соціально - економічного розвитку Херсонщини 2008-2009рр. Запропоновані заходи щодо підтримки формування галузевих кластерів, формування механізму загальних витрат на проведення наукових досліджень і створення інновацій включено до Комплексної програми «Програма соціально-економічного розвитку Херсонщини (в 2000-2010 рр.) і шляхи усунення існуючих диспропорцій в розвитку Херсонської області» (довідка №362-7/598707 від 31.12.08).

Рекомендації щодо забезпечення механізму управління інноваційним розвитком на прикладі агропромислових виробництв Херсонської області прийнято до впровадження Головним управлінням економіки Херсонської обласної державної адміністрації і включена в пропозицію щодо розробки програми інвестиційно-інноваційної діяльності Херсонської області на 2005-2007 рр. (довідка №58-523-270/9-09/3 від 26.02.09р.).

Сформульовані у роботі теоретичні положення, концепція і висновки щодо пріоритетів розвитку інноваційної діяльності реалізовані через рекомендації, а саме: методика щодо формування на регіональному рівні Аграрних центрів трансферту інноваційних технологій (АЦТІТ); методика щодо формування плодоовочевого кластеру в Херсонській області, прийнято до запровадження Головним управлінням агропромислового розвитку у Херсонській області. Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі при викладенні курсів «Інноваційний менеджмент» студентам Херсонського економічно - правового інституту (довідка №356 від 27.10.2008р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження, що виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційної роботи доповідалися на науково-практичних конференціях: «Нова економіка і вища освіта» (16-17 січня 2003р. м. Донецьк); «Стратегія якості у промисловості і освіті» (1-8 червня 2007р., м. Варна); «Пріоритети національного економічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів» (20-21 листопада 2008 р., м. Київ); «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі. Проблеми науки, практики і освіти» (22-23 листопада 2007р., м. Київ); «Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації» (18-20 квітня 2008р., м. Сімферополь); «Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес» (14-15 лютого 2008р., м. Дніпропетровськ); «Актуальные вопросы развития инновационной деяльности» (14 - 16 квітня 2008); «Фінанси України» (18 - 19 квітня 2008р., м. Дніпропетровськ);«Проблеми формування нової економіки ХХІ століття» (17 - 19 грудня 2008 р., м. Дніпропетровськ); «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно - інноваційного розвитку в Україні» (23-24 жовтня 2008р., м. Київ); Всеукраїнському конгресі економістів-аграрників (лютий 2009р., м. Київ).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 46 робіт (монографія, навчальний посібник, наукові статті, тези доповідей на конференціях), загальним обсягом 46,7 друкованих аркуші, з них особисто автору належить 38,2 друкованих аркуші. У фахових виданнях опубліковано 26 наукові роботи.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків і додатків обсягом 391 с., містить 34 таблиці, 26 рисунків та список використаних джерел із 333 найменувань.

Основний зміст роботи

У першому розділі - “Теоретичні основи управління інноваційними процесами в аграрній сфері ” - викладено теоретичні аспекти управління інноваційними процесами та реалізація інноваційної політики в аграрній сфері. Це дало змогу сформулювати власний погляд на необхідність переорієнтації економічного розвитку в Україні на інноваційній основі. Головна мета інноваційного розвитку аграрної сфери -- інноваційне оновлення виробництва як підґрунтя підвищення її конкурентоспроможності.

Теоретичні основи та практика застосування категорії «інновації» привели до різноманітних визначень понять і категорій, що характеризують «нововведення», «інноваційний процес», «інноваційна діяльність». На нашу думку, науковий зміст цих категорій потребує доповнення, а саме: «інноваційний процес» - це категорія, яка виражає зміст інновацій, а «інноваційна діяльність» це форма прояву інновацій. Виходячи з запропонованого визначення, доцільно користуватися наступною схемою інноваційного процесу (рис 1.), де кінцевою ланкою цього процесу може стати інноваційна діяльність. Інноваційний процес започатковується інноваційною ідеєю вирішення певного проблемного питання в будь-якій сфері, а закінчується інноваційною діяльністю.

Центральною ланкою ланцюгової моделі інноваційного процесу є інновації. Нами було запропоновано використання симультанного підходу до визначення поняття інновацій (агроінновацій) що дозволяє органічно з'єднати різні визначення «інновації» адекватно контексту застосування.

Агроінновація - це інновація, що відноситься безпосередньо (або опосередковано, у рамках технологічного ланцюга) до тих процесів, учасниками яких є людина, машина (устаткування, інструмент та ін.), і компонент навколишнього середовища (тварина, рослина та ін.), існування яких у природному середовищі (без участі людини) неможливе або можливе тільки за умови втрати базових функціональних характеристик.

Нами розроблено класифікацію інновацій в агропромисловому виробництві за наступними критеріями: вид нововведення (конструкція або устрій, технологія, матеріал, живі організми); ступінь радикальності (базисна, поліпшуюча, псевдоінновація); ефективність (економічна, соціальна, екологічна, інтегральна); область застосування (управлінська, організаційна, соціальна, промислова); етап НТП (наукова, технічна, технологічна, конструкторська, виробнича, інформаційна); масштаб (глобальні, галузеві, локальні).

Пропонована класифікація агроінновацій ґрунтується на особливостях агропромислового виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Ланцюгова модель інноваційного процесу (власна розробка)

Досягнення інноваційних цілей неможливо домогтися без ефективного управління інноваційним процесом. Постіндустріальне суспільство вимагає нових наукових форм управління - інноваційний менеджмент, основою якого є не тільки на управління окремими складовими діяльності суб'єктів господарювання, а в цілому на управління бізнес - процесами (реінжиніринг). Необхідність застосування реінжинірингу пояснюється високою динамічністю розвитку інноваційного середовища.

Виконані дослідження дають підстави визначити основні напрями побудови системи державного управління науково - технічної діяльності. Серед них є створення: Національної Ради науки при Президентові України як дорадчо-консультативного органу влади та системи державних фондів, фундаментальних, суспільно-гуманітарних досліджень та цивільних досліджень. Безпосереднє розділення функцій фінансування та адміністрування у самих державних фондах відбуватиметься через створення незалежних спеціалізованих експертних рад за науковими галузями.

У другому розділі - “Інституційні засади формування концепції інноваційного розвитку агропромислового виробництва ” викладена методологія дослідження інституційного середовища, в якому відбувається інноваційний розвиток агропромислового виробництва та механізму правління інноваційною діяльністю з позиції теорії систем.

Взаємоузгоджень робота елементів управління інноваційною діяльністю приведе до активізації та поступового підвищення ефективності інноваційного розвитку на всіх рівнях господарювання (рис. 2). Дослідження форм і методів управління дало можливість систематизувати та пов'язати в єдиний комплекс методи та форми державного управління стимулюванням інноваційної діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності національної інноваційної політики.

Процес управління інноваціями необхідно розпочинати з розробки теорії регулювання розвитком науки і техніки на міждержавному рівні, коли відбувається активне засвоєння досвіду розвинених країн з обов'язковою адаптацією його до умов України, а також світової і вітчизняної науки та практики з урахуванням усіх досягнень і традицій. Для цього етапу характерне вдосконалення управлінських відносин, які ґрунтуються на використанні колективного інтелекту, модернізації апарату та створення системи управління, відповідних до потреб часу. Ці відносини мають бути здатними до самовідновлення і забезпечення динамічного розвитку економіки на засадах активізації людського фактору та застосування передових технологій.

Прямий вплив держави на інноваційні процеси у національній економіці виявляється в організації відповідної діяльності з визначенням стратегічних завдань і пріоритетів, розробкою концептуальних засад інноваційної політики, впровадженням державних програм з необхідним фінансовим забезпеченням тощо.

Крім того, такий вплив виявляється ще в установленні норм і правил взаємовідносин суб'єктів цієї діяльності на підставі формування відповідної нормативно-правової бази (аналізу, планування та прогнозування інноваційного розвитку; фінансування НДДКР та інноваційних проектів за рахунок бюджетних коштів; охорони прав суб'єктів інноваційної діяльності; формування інноваційної інфраструктури та єдиного технологічного простору; підготовки та перепідготовки кадрів, здатних активізувати інноваційну діяльність тощо).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2. Складові механізму управління інноваційною діяльністю (власна розробка)

Інтеграція науково-технічної сфери в процеси економічного і соціального розвитку суспільства означає формування системи інститутів, які створюють могутні стимули для генерування стабільного потоку ефективних нововведень, що сприяють утворенню нових ринків наукомісткої продукції, які здатні за-безпечувати платоспроможний попит.

Ефективна реалізація інноваційної політики значною мірою залежить від створення розвиненої інноваційної інфраструктури, яка в Україні представлена лише окремими типами інноваційних інститутів. Показовими щодо цього є технологічні парки: майже 98 % інноваційної продукції, виробленої технопарками, забезпечуються лише двома з восьми зареєстрованих. Єдина інноваційна структура агропромислового комплексу держави - технологічний парк “Агротехнопарк». ТП “Агротехнопарк» зі своїми учасниками та іноземними партнерами опрацьовує ряд проектів, у тому числі щодо будівництва біодизельних та біоетанольних заводів, енерготеплогенеруючих комплексів, когенераційних станцій для утилізації комунальних, промислових та побутових відходів, обладнання  із газифікації, термічної деструкції, анаеробної ферментації для виробництва біо- та синтезгазу, біопаливних компонентів та добрив, модернізації цукрових заводів та інших підприємств, створення агропромислових і переробних виробництв з новітніми технологіями та інше. Проте іноземний інвестор не є «панацея», необхідно створити законодавчі та нормативні акти, які б регламентували діяльність Агротехнопарку, і сприяли його розвитку за рахунок вітчизняних фінансових і організаційних структур, та дозволили досягти реального потенціалу аграрної науки і виробництва.

Бізнес-інкубатори є важливою ланкою інноваційної інфраструктури. Вони виступають як ініціативні осередки поширення знань про інноваційний бізнес, готують малі і молоді підприємства до інноваційної діяльності в ринкових умовах. Слід відзначити, що нині в Україні бізнес-інкубатори відчувають значні фінансові труднощі. Брак коштів призводить до суттєвого зменшення обсягів їх діяльності. Тому нині вкрай необхідним є збереження інноваційної природи бізнес-інкубаторів. Для поліпшення умов їх діяльності та зміцнення їх позицій у складі інноваційної інфраструктури потрібно: розширити мережу бізнес-інкубаторів на території країни; створювати бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах; розширити різноманітність послуг, які надають бізнес - інкубатори; удосконалювати пільговий режим надання послуг клієнтам бізнес-інкубаторів; зміцнити фінансову базу бізнес-інкубаторів за рахунок коштів місцевих бюджетів і коштів інвесторів (банки, консорціуми, фінансово -промислові групи, іноземні компанії, міжнародні організації), венчурних фондів зацікавлених у поширенні інноваційної діяльності.

Доступ суб'єктів інноваційної діяльності до фінансових ресурсів стає ключовим чинником в інноваційному процесі. Залежно від різних ситуацій, рис і структури суб'єктів необхідно вибирати найбільш доцільний тип фінансування. Участь венчурного капіталу є принциповим фінансовим чинником розвитку інноваційних процесів особливо для аграрних підприємств. Для венчурного капіталу, на відміну від кредиту, гарантії фірми не мають вирішального значення. Важливіше для нього наявність привабливого та реального підприємницького задуму, а також колективу менеджерів, здатного втілити його в життя

Виконані дослідження дають підставу стверджувати що в умовах світової фінансової кризи необхідно використовувати кластерну модель розвитку регіонального ринку інновацій, яка сприятиме підвищенню конкурентоспроможності регіонів. Кластерна форма організації науково-технічної та виробничої діяльності регіонів допомагає зрозуміти проблеми та стан їх економіки, забезпечити замкнутий цикл випуску, прогнозувати та реалізовувати стратегію підвищення конкурентоздатності. потенціалу регіону. Кластери узгоджуються з самим характером конкуренції та джерелами досягнення конкурентних переваг. Вони забезпечують: господарські зв'язки; розповсюдження міжгалузевих технологій; науково-технічної інформації; підвищують якість та результативність маркетингових досліджень; визначення напрямів та місць організації нового бізнесу й впровадження інновацій. Більшість учасників кластеру не конкурують між собою безпосередньо, оскільки вони обслуговують різні сегменти регіонального виробничого комплексу. Кластерні інституції сприяють залученню довготривалих інвестицій; створюють передумови до певного гальмування процесів відтоку кадрового потенціалу з наукової сфери; розвитку малого інноваційного бізнесу, розв'язанню соціально-економічних проблем депресивних територій.

На Півдні України досить перспективним є створення агропромислового (продовольчого) кластеру.

При досліджені формування продовольчого кластеру було визначено основні етапи кластерізації.

Перший етап - вибір мети. Основні критерії щодо реалізації даного етапу загальновідомі й у теоретичному аспекті.

Другий етап - вибір контекстуального елемента кластера. Контекстуальним елементом кластера є ланка, що здійснює формування всього ланцюжка галузей, підприємств і т.п.

Третій етап - етап розробка ланцюжка галузей і видів діяльності, що знаходяться у визначеній послідовності і систематизуються між собою.

Специфіку інноваційної діяльності аграрної сфери визначають особливості агропромислового виробництва: основним засобом виробництва є земля, існують природнокліматичні відмінності зон, ґрунту кожної зони вимагає певних мінеральних добрив і різних видів меліорації, сорт рослин і породи тварин пристосовують до умов певної зони, сезонність виробництва та ін..

Виходячи зі специфіки інноваційної інфраструктури в агровиробництві, слід зазначити, що вона виконує такі функції:

забезпечення інноваційної сфери в аграрному секторі всіма видами послуг;

прискорення структурно-технологічної перебудови аграрного сектора економіки;

підтримка й відтворення наукових кадрів і науково-технічного потенціалу галузі;

забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва й фінансово-кредитної сфери в розвитку інноваційної діяльності;

дифузія інновацій в усі ланки агровиробництва.

Реалізація даних функцій, на нашу думку, змінить характер і якісний рівень зв'язків аграрної науки з агропромисловим виробництвом, скоротить часовий проміжок від виникнення ідеї, до її експериментальної перевірки і початкового впровадження, сприятиме інноваційному розвитку аграрної сфери і підвищить її конкурентоспроможність.

У третьому розділі - “ Державні і ринкові механізми управління інноваційною діяльністю в аграрному виробництві ” - визначена роль держави в процесі реалізації інноваційної політики, зокрема в сфері матеріально - технічного та фінансового забезпечення, податково - бюджетного регулювання. Оперативно реагувати на поточну кон'юнктуру і використовувати результати короткострокових прогнозів намічені основні напрямки трансформації економічних важелів регулювання інноваційними процесами в аграрній сфері.

Сільське господарство належить до базових, життєзабезпечуючих галузей, стан та ефективний розвиток яких безпосередньо впливає на функціонування всієї національної економіки. В аграрному секторі працює майже чверть усіх занятих, і в ньому разом з харчовою промисловістю створюється понад 60% загальнодержавного фонду споживання та більш як 40% додаткового сальдо зовнішньо торговельного обороту країни.

На управління інноваційною діяльністю аграрного сектора впливають чинники макроекономічного середовища, які формують умови для інноваційного розвитку галузі. На наш погляд, доцільно визначити п'ять підсистем системи інновацій макросередовища аграрної сфери економіки: політично - правове середовище, міжнародне середовище, економічне середовище, екологічне середовище, соціальне середовище рис.3.

Фінансові результати, фінансовий стан аграрного сектору є узагальнюючим індикатором оцінки ситуації, яка складається в результаті господарської діяльності суб'єктів ринку, ефективності державної аграрної політики в одному із найважливіших секторів національної економіки. На жаль, заходи, які приймались на державному рівні протягом усіх років незалежності, поки що не створили стабільних передумов для поступального конкурентного розвитку аграрної економіки.



Рис. 3. Схема складових інноваційного макросередовища аграрної сфери

Механізм впливу держави на забезпечення сприятливого інвестиційно - інноваційного клімату та проведення політики технічного переоснащення складається з трьох компонентів:

створення спеціальних фінансових механізмів підтримки такої діяльності;

формування відповідної інноваційної інфраструктури;

використання непрямих методів підтримки.

Державна фінансова підтримка посідає суттєве місце серед важелів реалізації програм державної технічної політики і може здійснюватися, зокрема, у двох важливих напрямах:

пряме бюджетне фінансування інновацій (через систему державних науково-технічних програм різної направленості або спеціально створені фонди) -- порядок фінансового забезпечення інноваційної діяльності визначено розділом IV «Фінансова підтримка інноваційної діяльності» Закону України «Про інноваційну діяльність» та розділом «Фінансове забезпечення інноваційної діяльності» Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Пріоритетними для бюджетних видатків поки що залишаються галузі економіки, що перебувають у стагнації, а саме, сільське господарство, які, безперечно, відіграють вагому роль в економіці. Але необхідно зазначити, що надання таких обсягів державних видатків у ці галузі передусім здійснюється із соціально-політичних міркувань, а не з позицій забезпечення інноваційного розвитку держави (табл.1.)

стимулювання науково-технічного прогресу за допомогою механізмів оподаткування -- відповідні норми, передбачені розділом V «Особливості оподаткування та митного регулювання інноваційної діяльності» Закону «Про інноваційну діяльність»; розділом «Удосконалення механізму стимулювання інноваційного розвитку» Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

Діяльність держави полягає у доповненні тих функцій ринку, які він не-спроможний ефективно виконувати. Ринок не може забез-печити прискорення науково - технологічно - технічного прогресу у всіх галузях країни, особливо у розвитку фундаментальної науки і техніки, які вимагають інвес-тицій. Економічне регулювання аграрного ринку базується на державному протекціонізмі, що передбачає субсидії на розширене відтворення, податкове й кредитне стимулювання. Зокрема, вирішення завдань економічного стиму-лювання аграрного ринку повинно здійснюватись за такими напрямами: стимулювання продовольчої безпеки держави; встановлення науково обґрунтованих еквівалентних відносин між сільським господарством і промисловістю; підтримка доходів сільських товаровиробників на рівні, який забез-печує розширене відтворення; створення умов для широкого впровадження досягнень науково - технологічно - тех-нічного прогресу та зростання ефективності виробництва; формування єдиного економічного простору як в Україні, так і вихід на ринки близького та далекого зарубіжжя ринкового середовища, сприятливого для діяльності агротоваровиробників.

Таблиця 1 Видатки зведеного бюджету на фундаментальні дослідження та економічну діяльність

Показники	2005р.	2006р.		2007р.
	тис. грн..	%	тис. грн..	%	тис. грн	%
Видатки зведеного бюджету, всього	141537105,1	100	175234479,8	100	171797916,8	100
Видатки ЗБ на фундаментальні дослідження, всього	1272682,4	0,90	1613991,6	0,92	1774002,9	1,03
Видатки ЗБ на економічну діяльність, усього	19108978, 6	13,50	27340230,2	15,60	28967031,1	16,86
В тому числі на:
загальну економічну, торговельну та трудову діяльність	508321,8	0,36	622251,0	0,36	625832,0	0,36
сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство	4914981,5	3,47	6686736,2	3,82	7971662,3	4,64
паливно-енергетичний комплекс	3850530,3	2,72	5261916,8	3,00	8569655,2	4,99
іншу промисловість та будівництво	388447,3	0,27	587891,1	0,34	1153508,5	0,67
транспорт	5380129,5	3,80	8958974,5	5,11	7051757,9	4,10
зв'язок, телекомунікації інформатику	70181,2	0,05	99865,2	0,06	80168,9	0,05
інші галузі економіки	411261,5	0,29	726522,1	0,41	312170,8	0,18
дослідження і розробки в галузях економіки	607028,1	0,43	708880,2	0,40	922126,4	0,54
іншу економічну діяльність	2978097,5	2,10	3687193,2	2,10	2280149,2	1,33

Механізм державного регулювання економіки повинен гнучко поєднувати економічні та адміністративні важелі. При цьому треба враховувати, що економічні регулятори не позбавлені елементів адміністрування, а адміністративні регулятори можуть включати також певні економічні елементи. Відповідно до конкретних умов, одні регулятивні чинники є базовими, тобто виконують функції конструкції, інші - додаткові функції гасіння дії негативних моментів. Комплекс регуляторів державного впливу на економіку повинен передбачати оперативні адаптивні корективи залежно від конкретних змін у стратегії.

Серед економічних важелів з боку держави найважливішими є: грошово-фінансова політика (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції Національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів); податкова політика (види податків, ставки, об'єкти оподаткування, пільги); цінова політика; норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація; квоти і ліцензії; політика державних витрат; зовнішньоторговельна політика; митне оподаткування та пільги; дотації і субсидії; стимулювання поставок продукції, виконання послуг та робіт для державних потреб. До адміністративних важелів з боку держави слід віднести: прямий державний контроль за монопольними ринками; вплив на побічні ефекти ринкових процесів; роз-робку стандартів, контроль за їх виконанням; визначення та підтримку міні-мально допустимих параметрів життя населення; захист національних інте-ресів.

У четвертому розділі - “Механізм забезпечення управління інноваціями в агропромисловому виробництві ” показано основні елементи механізму забезпечення управління інноваціями в агропромисловому виробництві з урахуванням ризику та проведено аналіз механізму залучення коштів для активізації інноваційної діяльності.

Інноваційний потенціал агропродовольчого комплексу можна ви-значити, як його здатність до інноваційного розви-тку. Він характеризує можливості сприймати досягнення науки і забезпечувати на цих засадах постійне відтворення та технічне і технологічне переозброєння виробництва, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, що може задовольняти потреби споживачів. Інтенсифікація інноваційної діяльності в агропродовольчому комплексі повинна сприяти зростанню ефекту використання ресурсної складової та відповідно -- інноваційного потенціалу в цілому. Тому інноваційний потенціал є узагальнюючим поняттям виробничого і наукового потенціалу.

Найуразливіші сфери розви-тку агропродовольчого комплексу, що потребують від аграрної науки обґрунтованих розробок теоретичного і практичного рівнів. Це -- розробки екологічно безпечних технологій, які забезпечують високу продуктивність аграрного виробництва, не спричиняють негативно-го антропогенного впливу на агроландшафти, зумовленого інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, деградаційними процесами в системі використання земельних ресурсів. За останні шість років коефіцієнт впровадження наукових розробок УААН має в середньому тенденцію до зниження (з 0,87 до 0,57).

Аграрні підприємства працюють в умовах ризику і невизначеності. Однією з причин цього є те, що в сільському господарстві економічний процес відтворення тісно переплітається з природними (біологічними) процесами. Сільськогосподарська продукція виробляється за допомогою живих організмів (рослин, тварин, мікроорганізмів), які часто функціонують як засоби виробництва. Оскільки ці живі організми розвиваються за біологічними законами, то цим і зумовлюється відома залежність процесу відтворення в сільському господарстві від природних факторів, що, в свою чергу, вимагає всебічного врахування їх і глибоких знань агробіологічної науки.

В аграрному секторі можна виділити декілька видів інноваційних ризиків в залежності від їх природи та впливу:

виробничі ризики - виробництво і переробка сировини, дистрибуція;

маркетингові ризики - ціни, дистрибуція, потреби та бажання споживачів;

фінансові ризики - рентабельність виробництва, вартість фінансових ресурсів, девальвація, інфляція, тощо;

юридичні та інфраструктурні ризики - юридичні, робоча сила, зовнішнє середовище, суспільна політика.

Аналіз інноваційних ризиків і їх систематизація надають інструменти щодо управління ризиками. Для інвестора мають значення фактично лише ті ризики, які приводять до втрат чи зниження обсягів запланованого прибутку чи доходів. інноваційний агропромисловий виробництво держава

Для оцінки ступеня ризику інноваційнно - інвестиціних проектах запропоновано використовувати мінімаксний підхід. Такий підхід, безумовно, мінімізує ризик інвестора. Інструментом, що дозволяє вимірювати можливості (очікування), є теорія нечітких множин. Використовуючи такий підхід, нами було розроблено метод оцінки інноваційного ризику й новий комплексний показник оцінки ступеня інноваційного ризику.

Нехай у ході різноманітної оцінки інноваційного проекту отримані три значення показника чистої сучасної вартості інвестицій. NPV_min - мінімальне значення показника, NPV_max - максимальне значення показника, NPV_ехр - середньопередбачуване значення. Під ефективними інноваціями ми розуміємо такий стан інноваційного процесу, коли реальна; чиста сучасна вартість проекту більше нуля.

Припустимо, що виконується наступна умова NPV_min < 0 < NPV_ехр.

Тоді ступінь ризику V&М неефективності інновацій оцінюється за формулою, що ми приводимо без визначення:

де:

(1)

(2)

(3)

Ступінь ризику V&М приймає значення від 0 до 1.

Кожен інвестор, виходячи зі своїх інвестиційних переваг, може класифікувати значення V&М, виділивши для себе відрізок неприйнятних значень інноваційного ризику. Можлива також більше докладна градація ступенів інноваційного ризику. Наприклад, якщо ввести лінгвістичну змінну "Ступінь інноваційного ризику" (незначний, низький, середній, відносно високий, неприйнятний), то кожен інвестор може зробити самостійний опис відповідних нечітких підмножин, задавши п'ять функцій належності m(V&М).

Для поліпшення інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку агропродовольчого комплексу необхідно: створити відповідну інфраструктуру його фінансової підтримки, удосконалити державну підтримку агропродовольчого комплексу з дотриманням вимог COT, розширити застосування фінансово-кредитних і небанківських інвестицій, розвивати ринок страхових послуг; створити належну систему захисту прав інвесторів.

У п'ятому розділі - “Економічна ефективність управління інноваційними процесами в агропромисловому виробництві” - запропоновано принципово відмінний від існуючого підхід щодо вирішення проблем впровадження інноваційних нововведень та підвищення інноваційної активності аграрного сектору.

Розвиток аграрних підприємства в сучасних умовах можливий тільки на основі розвитку інноваційних процесів, спрямованих на істотну модернізацію агропромислового виробництва шляхом впровадження науково - технічних нововведень.

З урахуванням специфіки розвитку агропродовольчого комплексу, особливо його важливої сфери сільського господарства, діючу організацію управління інноваціями на макроекономічному рівні можна представити таким чином (рис. 5.). В умовах світової фінансової кризи визначальною компонентою інноваційної державної політики є розвиток інноваційної інфраструктури регіонів.

В 2006 році в Україні було створено загальноукраїнську мережу регіональних центрів інноваційного розвитку, загальною кількістю 10 центрів.

На регіональні інноваційні центри були покладені наступні завдання:

- проводити аналіз інноваційного потенціалу та забезпечувати наукову та іншу підтримку впровадження програм і проектів інноваційного розвитку регіону, у тому числі через механізм програмно-цільового фінансування відповідно до законодавства на конкурсній основі науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

- сприяти розвитку інформаційно-консалтингового забезпечення інноваційної діяльності та інноваційного розвитку;

- підтримувати процес становлення та розширення регіональної інноваційної інфраструктури;

- реалізовувати відповідно до законодавства України пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Центр також повинен відповідати за організацію взаємодії науково-дослідних, інноваційних підприємств, установ та організацій, органів державної влади щодо інноваційного розвитку регіону.

Проте, створені регіональні інноваційні центри не сприяли підвищенню попиту на інноваційну продукцію в агропродовольчій сфері, тому що в більшої частини підприємств аграрного сектору існує величезний дефіцит фінансових ресурсів, кадрів, складна ситуація з технікою. В такій ситуації пропонувати новітні технології немає сенсу, тому що не буде повернення інвестицій. Як правило, для таких підприємств потрібна елементарна кваліфікована допомога (проаналізувати ґрунти, підібрати необхідні добрива, рекомендувати порядок сівозмін і т.д.).

Кабінет Міністрів України
Міністерство науки та освіти України		Міністерство аграрної політики України		Державне агентство України з інвестицій та інновацій
Національна академія наук України
Українська аграрна академія наук
Регіональні інноваційні центри
Галузеві науково - дослідні інститути
Підприємства агропродовольчого комплексу всіх форм власності

Рис.5. Діюча організаційна структура управління інноваційними процесами в агропродовольчій сфері

Для прискорення позитивної тенденції попиту на інновації в невеликих групах підприємств з метою переходу до стратегії інноваційного розвитку всього агропродовольчого комплексу регіону необхідно: по-перше, вжити заходів загальноекономічної характеру, по-друге, вдосконалювати інноваційну інфраструктуру, тобто організаційне та законодавче середовище, яке забезпечує зв'язок між наукою та бізнесом. Інтелектуальні ресурси безпосередньо пов'язані з розвитком освіти, науки і виробництва, перетворюючи останні в рушійні сили соціально-економічного розвитку суспільства. Копіювання, поліпшення і використання інновацій стає не менш важливим, ніж їх винахід. Таким чином, різко зростає роль передачі технологій (трансфер технологій) - передачі науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, застосування технологічних процесів, випуску продукції.

Нами запропоновано створити в рамках регіональних інноваційних центрів при науково - дослідних або академічних закладах створити Аграрні центри трансферту інноваційних технологій (АЦТІТ). Центр трансферу - організація, яка доводить наукові розробки до готового для реалізації на ринку інноваційного продукту і його комерціалізації в аграрному секторі. Подібна спеціалізація дозволить професійно проводити відбір і обробку інноваційних проектів перед їх включенням в банк даних центру.

Основним інформаційним ресурсом Аграрного центру трансферу інноваційних технологій є банк різноманітних за призначенням аграрних технологій, які раніше були впроваджені, були рекомендовані до впровадження, або зовсім нові, тільки розроблені вченими для впровадження в умовах конкретного регіону або для інших регіонів з подібними кліматичними умовами. Отже, успіх функціонування Аграрного центру залежить від обсягу та актуальності банку інноваційних проектів.

Підприємець, який зацікавлений у придбанні інноваційних проектів, надсилає запит до АЦТІТ, включаючи в нього основні параметри інноваційного проекту: область застосування, вартість, термін окупності, можливість подальшого вдосконалення і т.д. Вибір найкращого набору інноваційних технологій для кожної проблеми (і для кожного споживача інноваційної продукції) здійснюється за допомогою багатофакторної моделі оптимізації портфеля інноваційних технологій (БМОПІТ). Проблема будь -якого потенційного споживача може бути описана як система S, що перебуває в деякому початковому стані S₀ і визначена сукупністю n кількісних і якісних параметрів x⁽⁰⁾ = (x₁⁽⁰⁾, x₂⁽⁰⁾, ..., x_n⁽⁰⁾), які зафіксували в банку даних АЦТІТ.

Паралельно в базі даних АЦТІТ накопичується інформація про наукові дослідження, які за допомогою кластерного аналізу групується по проблемним напрямам в сукупності інноваційних проектів U. Кожна інноваційна технологія UU, також характеризується як кількісними так і якісними факторами, зафіксованими в базі даних АЦТІТ (терміном окупності Т, рентабельністю N, життєвим циклом ф, сферою застосування Щ, впливом на зовнішнє середовище З), таким чином, U_J(T,N,ф,Щ,Н). Завдяки впровадженню певної інноваційної технології UU система переходить з початкового стану S₀ в кінцевий стан S_кінS_R, де S_R - область допустимих кінцевих станів. При цьому ефект від застосування кожної з реалізованих інноваційних технологій U_J(T,N,ф,Щ,Н) характеризується значеннями різних критеріїв:

W_K(U,S₀) > extr (мax або min) (4)

Підвищення сприйняття агропідприємств до нововведень - одна з головних умов науково-технічного прогресу в агро продовольчому комплексі. Для його виконання повинно бути забезпечено освоєння інноваційних форм господарювання, застосування інноваційно орієнтованого економічного механізму, підтримка та стимулювання інноваційної діяльності підприємств агро продовольчого комплексу з боку державних органів.

В якості критеріїв можуть бути обсяг прибутку, термін окупності, обсяги необхідних ресурсів праці та капіталу. Таким чином, формування оптимального портфеля інноваційних проектів для споживача відбувається з урахуванням значущості кожного з критеріїв та фінансових можливостей споживача.

Для ефективної роботи центру необхідно створити автоматизовану інформаційну систему. Процеси, що забезпечують роботу створеної автоматизованої системи, умовно можна представити у вигляді схеми, яка може складатися з блоків:

- введення інформації про потенційних інвесторів і проблеми агровиробництва та екології регіону;

- введення інформації про науково-технічний потенціал регіону;

- обробка вхідної інформації і представлення її у зручному вигляді;

- комплексний моніторинг проблем і засобів їх рішень;

...