вперше:

обґрунтовано теоретичні засади сталого економічного розвитку на основі дослідження його сутності, умов, принципів і чинників, що дало змогу сформувати стратегію сталого розвитку мезоекономічних систем в трансформаційній економіці;

розроблено теоретико-методологічне забезпечення засад функціонування мезоекономічних систем на базі ефективного використання природно-ресурсного, промислового та інвестиційного потенціалів, що сприятимє їх сталому розвитку;

уточнено:

понятійний апарат концепції сталого розвитку, за рахунок уточнення понять „сталий розвиток”, „стале зростання економіки”, „сталість економічної системи”, що дало змогу адаптувати його до мезоекономічного рівня;

поняття „мезоекономічної системи” на базі обґрунтування положення про необхідність переходу від дворівневої до багаторівневої системи економічного аналізу, що дало змогу його визначити як сукупність соціально-економічних підсистем середнього рівня, які об'єднано за певними параметрами;

класифікацію факторів, що впливають на сталість розвитку соціально-економічних систем різних рівнів, на основі системи обґрунтованих критеріїв, що дало змогу ранжирувати їх за силою впливу;

удосконалено:

методику оцінки рівня сталості економічної системи на основі уточнення вагової оцінки окремих факторів сталого розвитку в підсумковому інтегральному показнику для країн з трансформаційною економікою, що адаптована для застосування на мезорівні економіки;

дістало подальшого розвитку:

оцінка ступеня впливу глобалізації на розвиток окремих національних держав на базі дослідження сутності, проявів, загроз глобалізації, що дало змогу визначити її позитивні і негативні наслідки для функціонування мезоекономічних систем.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані в дисертаційній роботі положення, узагальнення, висновки та рекомендації мають теоретичне і практичне значення. Комплексне дослідження сталого розвитку мезоекономічних систем є базою розробки та впровадження регіональної політики у процесі стабілізації економіки, формування базису довгострокового розвитку.

Теоретичні висновки і прикладні рекомендації схвалено і впроваджено на регіональному та виробничому рівнях, а саме при обґрунтуванні довгострокової стратегії розвитку Луганської і Донецької областей, при формуванні довгострокової діяльності держпідприємства „Добропіллявугілля”.

Окремі теоретичні здобутки використовуються у навчальному процесі при викладанні економічної теорії та спецкурсів з проблем сталого та регіонального розвитку в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецькому державному інституті штучного інтелекту.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного дослідження, що підтверджує список опублікованих праць. Висновки і пропозиції, які містить робота, отримано автором самостійно і опубліковано у відкритому друку. Аналітична частина роботи виконана на базі використання офіційних статистичних даних і економічної інформації, збір та обробка якої здійснювалися автором самостійно. Особисто автором оброблено велику кількість фактичного матеріалу; запропоновано використання у науковому обігу нових понять, надано авторські уточнення визначень сталого розвитку, мезоекономічних систем тощо, визначено передумови та принципи сталого розвитку, класифіковано наукові підходи щодо визначення сутності сталого розвитку; удосконалено модель переходу економіки до сталого розвитку та методика оцінки сталого розвитку системи; запропоновано стратегію сталого розвитку реального сектору мезоекономічних систем.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження, висновки, рекомендації та пропозиції обговорювалися і були схвалені на конференціях різних рівнів, а саме на 8 міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції „Стратегія інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні” (Донецьк, 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Управління підприємством: проблеми та шляхи їх вирішення” (Ялта, 2007р.); Міжнародній науково-практичній конференції „ Україна на шляху інноваційного розвитку економіки, суспільства, особистості” (Краматорськ, 2007р.): VII Міжнародній науково-практичній конференції „Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки” (Донецьк, 2007 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції „Інноваційно-інвестиційна модель розвитку національної економіки” (Донецьк, 2008р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Стратегія інноваційного розвитку економіки та соціальної сфери України” (Ласпі, Автономна республіка Крим, 2008 рік); Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми сталого розвитку: економічне зростання та соціалізація” (Донецьк, 2008р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції „Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки” (Донецьк, 2008р.); на Х Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів і молодих вчених „Інноваційні стратегії підвищення конкурентоспроможності та забезпечення економічної безпеки регіонів України” (Донецьк, 2008р.) та 3 щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького державного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського за підсумками наукової роботи за 2007-2009 роки.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 14 наукових праць, з них 6 статей у фахових виданнях, 8 тез доповідей за матеріалами конференцій, загальним обсягом 6,03 д.а., з них особисто автору належить 5,73 д.а. мезоекономічний реформування інвестиційний

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури з 208 найменувань, 3 додатки. Роботу викладено на 170 сторінках, матеріали ілюструють 4 таблиці та 3 рисунки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, стан її поточного наукового опрацювання, сформульовано мету і задачі, визначено предмет і об'єкт, методологію дослідження, наукову новизну, доведено теоретичну і прикладну значимість одержаних результатів.

Перший розділ „Теоретичні засади концепції сталого розвитку” присвячено аналізу поглядів та підходів щодо визначення сутності концепції сталого розвитку та її понятійного апарату. В ході поглибленого вивчення було здійснено угрупування різних концептуальних підходів.

Так, в одних визначеннях превалює сприйняття сталого розвитку з позиції екологічних функцій біосфери з урахуванням і на основі яких повинні існувати економічна та соціальна системи. Інші науковці сприймають проблему сталого розвитку дещо ширше. В цих визначеннях першочергову роль відведено соціально-економічному розвитку, а другорядна - екології: людина повинна максимально задовольнити свої потреби із мінімальним навантаженням на природу. На основі системного підходу, який передбачає урахування наступних моментів: по-перше, історичного розвитку системи „природа - суспільство” та можливих перспектив динаміки її стану, по-друге, можливість передбачення і управління розвитком на основі наукових винаходів та розробок, автором сформульоване власне визначення сталого розвитку. Сталий розвиток - це тип розвитку складної, багатокомпонентної системи, який передбачає не тільки підтримку системи в стані динамічної рівноваги, але і її цілеспрямований розвиток на основі використання наукових та технічних досягнень в напрямку забезпечення стабільного і ефективного функціонування в інтересах сучасного та майбутнього поколінь.

Необхідно розмежовувати поняття сталого зростанням економіки і її сталого розвитку. Стале зростання економіки є напрямом зростання в межах певних коливань в його темпах, які мають позитивні значення та кількісний вимір. Сталий розвиток економіки припускає не тільки позитивні, але і нульові, і мінусові значення зростання економіки, та припускає якісне перетворення всієї економіки, її перехід на якісно новий рівень. Таким чином, стале зростання економіки є основою її сталого розвитку.

Водночас, стале зростання економіки, її сталий розвиток не можна ототожнювати з процесом сталого розвитку суспільства в цілому, який включає в себе не тільки економічні параметри, а й коло соціальних, культурних, науково-технічних, освітніх та інших характеристик розвитку, хоча в його основі лежить, звичайно, процес сталого розвитку економіки.

Перехід економіки до стабільного стану уособлює сукупність таких процесів: процес приведення економіки в стало-рівноважний стан, що виражається в зниженні темпів падіння виробництва, фіксації його на певному рівні, нарощуванні обсягів виробництва на новій технічній і технологічній основі з урахуванням реальних потреб суспільства; процес формування бази для зростання ефективності суспільного виробництва і позитивного вирішення проблем соціального характеру; процес розвитку, зорієнтований на людину, на розвиток особистості.

Не зважаючи на різноманітні погляди вчених на процес стабілізації економіки, все ж таки треба зазначити, що в цілях більш глибокого розуміння його сутності необхідно із загального змісту процесу стабілізації економіки виділити його субстанцію. Такою субстанціональною складовою цього процесу є процес приведення економіки в стало-рівноважний стан з внутрішньою потенцією довготривалого економічного зростання. Це обумовлює створення механізму саморуху системи економічних відносин, що забезпечує реалізацію динамічної пропорційності в розвитку господарського комплексу. Такою внутрішньою потенцією довготривалого економічного зростання мають стати структурна перебудова економіки та її реального сектору - промисловості.

Таким чином, процес подолання кризи економіки й її перехід до сталого розвитку логічно може бути виражений у вигляді такої послідовності: структурна перебудова економіки і реструктуризація її промислового сектора - стабілізація економіки на цій основі - її стале зростання - сталий розвиток суспільства в цілому (рис. 1).

Методологічні принципи, які можна використовувати при дослідженні трьох взаємопов'язаних процесів: структурної перебудови економіки, її стабілізації, сталого розвитку - як єдиного та багатогранного процесу - можуть бути такими: принцип обумовленості процесів структурної перебудови економіки регіону, її стабілізації і зростання регіональної економічної спроможності; принцип органічної цілісності вказаних вище процесів; принцип взаємозв'язку процесів реформування економіки на макро- і мезорівнях (у вказаних аспектах); принцип факторівреалізації процесів структурної перебудови економіки, її стабілізації і сталого розвитку - на макрорівні, інтегровані і мезорівні; принцип оптимального поєднання економічного і адміністративного управління і економічного регулювання в процесі реалізації структурної перебудови економіки, подолання її кризового стану і переходу до сталого розвитку; принцип використання інституційних підходів в реалізації цього триєдиного процесу; принцип диференціації акторівпереходу до сталого розвитку економіки мезоекономічних систем, що передбачає передбачає побудову структурної ієрархії складових, визначення найбільш значущих з них в певній групі, впровадження алгоритму дій щодо сталого розвитку в практику господарювання.

Рис. 1. Схема моделі переходу кризової економіки до сталого розвитку

Усі складові економіки відрізняються інтенсивністю розвитку. Будь-який розріз економіки - галузевий, територіальний, за формами власності, за розміром підприємства тощо - мають відмінності у темпах і якості зростання. В сучасних умовах порушено збалансованість між підсистемами економіки - інноваційні процеси відстають від виробничих, інвестиції не відповідають рівню заощаджень тощо.

Така економіка не здатна до відтворення, і все це свідчить про низьку ефективність чинних ринкових та адміністративних інституціональних механізмів збалансованого розвитку підсистем. Виділення мезоекономічних систем дозволяє визначити критичні точки та точки зростання, які потребують концентрації ресурсів, що є шляхом досягнення сталого розвитку.

Мезоекономічні системи розглядаються як сукупність соціально-економічних підсистем середнього рівня, які об'єднані за ознакою природно-ресурсного потенціалу для забезпечення тісної взаємодії держави, бізнесу та інституціональних структур в умовах трансформації економіки та її сталого розвитку. Пріоритетною, з позиції розробки стратегії стабілізації та сталого розвитку економіки, є сфера реального сектору, яка включає технологічну сферу (енергетичну, воєнно-економічну, науково-технічну галузі); інвестиційну сферу; продовольчу сферу, тому що не може існувати фінансовий сектор економіки в умовах скорочення реального сектору. Саме це є вирішальним аргументом при виборі напрямів стабілізаційних заходів.

Принципи сталого розвитку, які повинні мати відображення в стратегії розвитку держави, регіону, окремого міста - це: відмова від практики орієнтації процесу розвитку тільки на традиційні економічні показники; отримання максимального прибутку не може більше розглядатися як рушійна сила розвитку; різка різниця у рівнях життя населення є неприпустимою; необхідність поступової заміни невідтворюваної сировини відтворюваною; ліквідація громадських заворушень та міжнаціональних конфліктів.

Основою сталого розвитку є забезпечення рівноважного стану економічної системи будь-якого рівня, і на останній можуть впливати різні фактори, які ми пропонуємо означити як „фактори сталого розвитку” - це реальні фактори, які з різною силою впливають на рівноважний стан системи, що може сприяти зміцненню або послабленню її сталості.

В основу розробки методики оцінки рівня сталості економічної системи покладено систему показників, що використовується Економічною радою ООН. Вона вдосконалена за рахунок обґрунтування вагової оцінки окремих показників в загальному інтегральному коефіцієнті сталості, що дозволяє адаптувати її до умов функціонування країн з трансформаційною економікою. Тому що і резерви, і засоби досягнення сталого розвитку різняться в розвинених країнах та в країнах, що розвиваються (трансформаційних), а отриманий результат залежить від обраної бази для порівняння, яка має бути адекватною характеристиці системи. Вагова оцінка показників змінена на основі дослідження сили впливу факторів сталого розвитку на стабільність економічної системи.

Традиційно, при дослідженні процесів і явищ, в науці використовуються дворівневі системи (макро- і мікрорівень економіки). Вважаємо за необхідне перехід до багаторівневої системи, яка повинна включати мезоекономіку.

Це обумовлено посиленням диспропорцій територіально-регіонального розвитку; превалюванням недержавного сектору економіки, що супроводжується втрачанням важелів впливу центру на соціально-економічний розвиток регіону; неоднозначним впливом глобалізації на розвиток реальної економіки (експорто-, або імпортозалежний регіон).

При виокремленні мезоекономічних систем пропонується використовувати низку підходів від кластерних критеріїв, до територіальної єдності. На наш погляд, характерною ознакою мезоекономічної системи є природно-ресурсний потенціал.

Розмежовані за таким підходом системи дозволять: обґрунтувати перспективи розвитку пріоритетних галузей; виділити угруповання найбільш потужних і перспективних підприємств; створити єдині інвестиційні програми; розробити дієві екологічні заходи на основі врахування специфіки реального сектору мезоекономічної системи.

У другому розділі „Мезоекономічні чинники стабілізації, економічного зростання та сталого розвитку” проведено дослідження природно-ресурсного потенціалу промислової, сільськогосподарської та рекреаційної мезоекономічних систем, що дало підстави стверджувати про наявність найбільшої кількості проблем саме у промислових районах.

З огляду на це, саме вони потребують формування стратегії сталого розвитку, оскільки відіграють значну роль у сталому розвитку національної економіки. На прикладі Донецької області було з'ясовано, що кризові явища, які спостерігаються в національній та світовій економіці в промислових регіонах проявилися сильніше, оскільки були посилені негативними процесами, які мали місце у промисловості, яка є експортнозалежною.

Таким чином, було виявлено необхідність структурної трансформації реального сектору економіки та застосування дієвих заходів щодо пожвавлення інноваційної, інвестиційної та підприємницької активності. Але слід зазначити, що наявні природні ресурси й промисловий потенціал області є достатнім для стабілізації й пожвавлення економіки.

Оптимізація структури промисловості області, підтримка малого й середнього підприємництва, поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків й інтеграційних процесів, розширення економічної самостійності та місткості внутрішнього регіонального ринку дало б можливість створення умов сталого розвитку мезоекономічної системи в цілому.

Дослідження особливостей функціонування промислових мезоекономічних систем (на прикладі Донецької області) дало змогу зробити низку висновків: відбулося гальмування темпів розвитку промисловості та сільського господарства; виникли складності у фінансовій сфері; зросла залежність від імпорту товарів;скоротився обсяг інвестицій; погіршився екологічний стан, збільшилися обсяги забруднень оточуючого середовища. Серед позитиву: зменшилася кількість безробітних (на наш погляд, це статистична помилка) та почали витрачатися кошти на охорону навколишнього середовища (табл. 1).

Отже, наочним є висновок: Донецька область, як мезоекономічна промислова система, має яскраво виражений нестабільний стан, який характеризується наявною тенденцію до його погіршення і підкреслює необхідність вживання низки заходів щодо його стабілізації та стимулювання економічного зростання при прямуванні до сталого розвитку.

Таблиця 1

Основні показники розвитку Донецької області 2000-2008р.

Застосування запропонованої методики визначення рівня сталості мезоекономічної системи підтвердило попередні висновки - стан економіки має тенденцію до погіршення, рівень сталості скоротився практично у 2 рази (табл. 2).

Таблиця 2

Рівень сталості мезоекономічної системи

Першочерговими завданнями при реалізації сталого розвитку мезоекономічних систем (на прикладі Донеччини) повинні стати:

удосконалення податкової політики та бюджетного процесу (реструктуризація державних витрат і скорочення бюджетного дефіциту);

поступова реорганізація існуючих підприємств (поетапний процес переходу на нові умови господарювання, що стимулюються державою та передбачають чітке розмежування прав і відповідальності власників);

реформування природних монополій на регіональному рівні (цінове регулювання, контроль за обґрунтованістю витрат, поетапне припинення практики перехресного субсидування);

інвестиційна політика (удосконалення нормативно-правової бази, видача гарантій інвесторам, посилення ролі амортизаційних відрахувань в інвестиційному процесі);

промислова політика (структурна перебудова економіки шляхом ліквідації неефективних виробництв і стимулювання технологічного оновлення);

підтримка малого і середнього підприємництва (введення спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності, створення умов для використання недовантажених потужностей великих підприємств);

поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків (розвиток експорто-орієнтованих виробництв, контроль за якістю і безпекою ввезених товарів);

розвиток місцевих фінансових ринків і ринків цінних паперів (створення системи страхових і гарантійних фондів, розвиток ринку термінових контрактів).

В результаті дослідження було виявлено, що на досягнення сталого розвитку мезоекономічних систем в сучасних умовах впливають глобалізаційні процеси. Зроблені теоретичні узагальнення досліджених категорій дали підставу говорити про сумісність принципів та цілей глобалізації та сталого розвитку мезоекономічних систем.

Так, принцип глобалізації, пов'язаний із „еколого-економічними межами зростання” повністю відповідає реаліям сталого розвитку мезоекономічних систем - орієнтація на підтримку екологічно безпечного розвитку, оптимізацію співвідношення між виробництвом і споживанням, подолання соціальної нерівності. Принцип детермінізму несе певні протиріччя між глобалізацією і сталим розвитком мезоекономічних систем, оскільки одним з постулатів сталого розвитку на цьому рівні є - об'єднання для досягнення головної мети - безпечного екологічного розвитку, а дискретність політичного простору і часу робить недосяжною мету сталого розвитку мезоекономічних систем- соціальна рівність і партнерство. Відмова жорстких безкомпромісних технологій вирішення будь-яких конфліктів - це спільний принцип глобалізації і сталого розвитку, коли загальні проблеми вирішуються не „силою”, а в процесі досягнення консенсусу на основі взаємних поступок. Отже, виявлені протиріччя, з одного боку, є двигуном розвитку, а з іншого - сферою формування загроз для подальшого розвитку, циклічних коливань, криз.

У третьому розділі „Стратегія реалізації сталого розвитку і функціонування мезоекономічних систем” автором проаналізовано підходи щодо розробки стратегій сталого розвитку і функціонування мезоекономічних систем, запропоновано напрями і механізми розвитку реального сектору економіки мезоекономічних систем, досліджено шляхи пожвавлення інвестиційної активності та роль міжрегіональних відносин у забезпеченні сталого розвитку.

Стратегія сталого розвитку мезоекономічних систем є основою регіональної економічної політики і містить цілі, напрями, пріоритети, завдання щодо реалізації сталого розвитку території. Мезоекономічні стратегії та програми розвитку мають різні терміни реалізації, масштаби та завдання, проте узгоджують та збалансовують загальнодержавні та територіальні інтереси.

Таблиця 3 демонструє відмінності традиційної політики регіонального розвитку та мезоекономічної політики, яка спрямована на досягнення сталого розвитку.

Таблиця 3

Порівняльна характеристика регіональної і мезоекономічної політики

Для мезоекономічних систем запропоновано стратегію нарощування виробничого потенціалу, зокрема для Донецької області при формуванні економічної політики значне місце посідає розвиток реального сектору економіки.

До переліку заходів реалізації стратегії розвитку реального сектору економіки Донецької області доцільно віднести:

забезпечення пріоритетного розвитку і модернізацію обробної промисловості та високотехнологічних галузей;

закладення основ постіндустріальних сегментів нової економіки; масовий випуск технічно складної продукції;

формування інноваційної інфраструктури;

заснування Банку розвитку, іпотечних установ, страхових й пенсійних фондів, інноваційно-стабілізаційного фонду з метою фінансування програм; надання пріоритету глобальній конкурентоспроможності;

створення умов, стимулів і механізмів пріоритетної концентрації фінансів у сегментах реального сектору економіки;

залучення до інноваційних процесів капіталу іноземних банків; розробку стимулів і механізмів перетворення заощаджень населення в довгострокові інвестиції;

залучення до інвестиційних процесів коштів інституціональних фондів; розробку інструментарія, який запобігає надмірному відтоку вітчизняного капіталу за межі України;

сприяння взаємодоповненню і сталому партнерству малого бізнесу й великих корпорацій; сприяння процесам транснаціоналізації українського корпоративного капіталу;

формування законодавчих засад і механізмів захисту прав власності; розвиток реальних партнерських відносин між державою й великим бізнесом; залучення капіталу на основі вигідних замовлень і контрактів до реалізації державних програм; стимулювання національного капіталу до участі в інноваційних перетвореннях; децентралізацію системи влади.

Вирішальним моментом при реалізації стратегії сталого розвитку мезоекономічних систем є пошуки джерел фінансування, яке в сучасних умовах стає можливим завдяки залученню інвестицій.

В дисертації проаналізовано проблеми фінансування розвитку промисловості. Запропоновані напрями підвищення інвестиційної привабливості Донецької області спираються на виявлені в результаті аналізу джерела, і вони мають знайти відображення у інвестиційній політиці, яка б враховувала її специфіку.

Доведено, що міжрегіональні відносини як всередині країни, так і з прикордонними областями сусідніх країн є однією з умов сталого розвитку мезоекономічних систем. Зокрема, покращенню становища Донецької області у цій сфері сприятимуть запропоновані заходи щодо міжрегіонального співробітництва.

Втілення принципу субсидіарності у стосунках між державою та областями також сприяє поширенню можливостей щодо забезпечення сталого розвитку мезоекономічних систем.

ОСНОВНІ ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ