Протягом довгого історичного періоду економісти, історики й політичні діячі всіляко применшували роль малого бізнесу в економіці. Окрім того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств у розвиток суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх видів підприємницької діяльності, проте спочатку малий бізнес не мав особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринкова економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників, матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць через банкрутство неприбуткових підприємств.

Важливим елементом ринкової економіки є існування та взаємодія великих, середніх і малих підприємств. При цьому мале підприємництво розглядається не лише як додаток до великого виробництва, а й як самостійна форма функціонування і розвитку сучасних продуктивних сил - гнучка, життєздатна, ефективна, прогресивна.

Актуальність теми нашої роботи визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малих підприємств в сучасній соціально орієнтованій ринковій економіки, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Малі підприємства - це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Існування економічно ефективних малих підприємств дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Вагомий внесок у вивчення малого бізнесу зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: Р. Рудик, А. Гринюк, З. Воронов, С. Румянцева, Б. Варналій, В. Кредісов, М. Хурса, Г. Цегелик, В. Грушко, М. Дем'яненко та ін. Такі науковці, як О. Благодарний, О. Карпова у своїх роботах приділяють увагу аналізу окремих показників діяльності малих підприємств. Проблеми та перспективи діяльності малого підприємництва перебувають у полі зору таких українських вчених, як В. Збарський, Т. Греджева, І. Максименко, А. Чухно, Т. Меркулова та ін.

Метою нашого дослідження є розробка реального, дієвого механізму щодо перспективних шляхів розвитку малих підприємств на основі оцінки механізму фінансування малого підприємництва.

В роботі ставилися наступні завдання: з'ясувати основні засади функціонування малих підприємств в Україні; розкрити механізм фінансування даних підприємств; виявити сучасні тенденції розвитку малих підприємств; проаналізувати механізм державного регулювання розвитку підприємництва; провести аналіз проблем, що характерні для процесу фінансування діяльності та надати поради, щодо їх вирішення.

Об'єктом дослідження є малі підприємства, а предметом - особливості фінансування діяльності малих підприємств.

При написанні даної роботи було використано цілу сукупність методів наукового дослідження, які включали в себе як загальні (порівняльний, історичний) так і спеціальні (метод статистичного аналізу, зведення та групування, індексний метод, а також метод відображення результатів досліджень у графічній та табличній формі).

Інформаційну базу склали навчальні посібники та наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Розділ 1. Особливості організації фінансів підприємств малого бізнесу

Найважливішими перевагами малого бізнесу для будь-якої країни є надання численних робочих місць та значний внесок даних структур у ВВП країни. В Україні ж частка малих підприємств у ВВП та загальній зайнятості країни не перевищувала 12% та 30% у 2014 році відповідно [4].

Основні показники розвитку малих підприємств за 2011-2014 роки подано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Основні показники діяльності малих підприємств в Україні за 2011-2014 рр.

Джерело: Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні [6].

Подані дані свідчать про погіршення даного сектора економіки. Всі показники, окрім середньої заробітної плати, яка збільшилась за аналізований період на 672,94 грн., що в більшій мірі зумовлено зростанням мінімальної заробітної плати, відображають зростання негативних тенденцій. З 2011 по 2014 роки спостерігається зменшення кількості малих підприємств на 10 тис. наявного населення на 12 одиниць, зайнятих і найманих працівників майже на 5% та 4% відповідно. Також відбувається зменшення частки обсягу реалізованої продукції малими підприємствами до загального обсягу реалізації.

Таким чином, проаналізувавши вище зазначене, можна виявити ті головні фактори, які гальмують розвиток даних підприємницьких структур, зокрема це:

1) недостатня державна підтримка (фінансова, інформаційна, консультаційна);

Особливо гостро стоїть проблема фінансової підтримки, рівень якої є дуже низьким та не відповідає затвердженому державним бюджетом (табл. 2).

Таблиця 2.

Фінансування заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва

Джерело: Аналітичний звіт про стан і перспективи розвитку малого та середнього підприємництва в Україні [6].

У 2014 році малими і середніми підприємствами було залучено 111 382,9 млн. грн. капітальних інвестицій, з яких 75 247,4 млн. грн. - середніми підприємствами та 36 135,5 млн. грн. - малими підприємствами. У порівнянні з 2013 роком, обсяг залучених капітальних інвестицій збільшився на 1 1193,2 млн. грн.

У 2014 році відбулися зміни у структурі залучення капітальних інвестицій за рахунок збільшення інвестицій у великі підприємства. Так, 50 % капітальних інвестицій було спрямовано у великі підприємства, 34 % - у середні підприємства та 16 % - у малі підприємства.

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств і організацій, а також кредити банків та інші позики. Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, а саме домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Станом на 01.01.2014 фінансовий результат до оподаткування підприємств, які одержали прибуток, склав 248 035,9 млн. грн. Для середніх підприємств цей показник склав 111 313,2 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 66,2 %, а для малих підприємств - 39 794, 1 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 64,4 %.

Найбільше значення фінансового результату до оподаткування мали малі та середні підприємства, які здійснюють свою діяльність у наступних сферах: сільське, лісове та рибне господарство; оптова та роздрібна торгівля; промисловість; операції з нерухомим майном.

Повільно зростають податкові платежі від суб'єктів малого і середнього бізнесу до бюджетів усіх рівнів. Так, до Зведеного бюджету за 2014 рік від суб'єктів малого і середнього бізнесу надійшло 289 319,0 млн. грн., що на 8,6 % більше, ніж за звітний період минулого року [10].

Заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні протягом останніх років фінансуються лише у розмірі 1,8 млн. грн., що, в свою чергу, негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв'язку з цим унеможливлюється комплексне розв'язання проблем у цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу.

Вкрай ускладненою та неефективною є система технічного регулювання. Державна політика у цій сфері не враховує прагнень України до членства у Європейському Союзі. Рівень гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими стандартами залишається надзвичайно низьким і становить лише 25 відсотків. Повільне реформування у цій сфері ускладнює ефективну інтеграцію України у світовий економічний простір.

Недостатньо ефективною є й чинна система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (у тому числі й на земельні ділянки), яка сприяє виникненню адміністративних бар'єрів, що стримують розвиток господарської діяльності.

На сучасному етапі особливо важливим є питання взаємодії держави і ринку. У розвинутих країнах це питання знайшло своє вираження у формуванні моделі "змішаної економіки". Під змішаною економікою розуміють поєднання приватних підприємств, які між собою конкурують, з елементами централізованого державного регулювання. Економічний механізм такої взаємодії ґрунтується на розподілі ресурсів за допомогою ринкового механізму цін, тоді як держава коригує сукупний рівень виробництва через податкову, фіскальну грошово-кредитну та бюджетну політику, перерозподіляючи доходи задля задоволення суспільних потреб.

Слід відзначити, що державне регулювання економіки здійснюється за допомогою методів, що передбачають вплив держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх діяльності.

При визначенні сутності державної підтримки малого підприємництва слід виходити з наступного: по-перше, підтримка є складовою державного регулювання малого підприємництва.

По-друге, мале підприємництво - один із провідних факторів економічних перетворень, і його підтримка є вигідною не лише самим підприємствам, а й усій економіці та державі в цілому.

Таким чином, державна підтримка є складовою системи регулювання розвитку малого підприємництва, спрямованої на формування сприятливого для розвитку цього сектору економіки середовища і реалізується відповідними загальнодержавними, регіональними та місцевими органами влади з метою узгодження інтересів держави і малого підприємництва (рис. 3).

Рисунок 3. Механізми регулювання діяльності малих та середніх підприємств

Джерело: Проблеми державного регулювання діяльності малих підприємств [19].

Концептуальні засади промислової політики держави базуються на історично обумовленій трансформації завдання "прискореного створення ефективного власника" у конструювання спеціальних умов з "підтримки найбільшого платника податків". Транскрипцією останньої тези в контексті міжнародної спеціалізації на міждержавному рівні залишається напрямок закріплення та подальшого розвитку обраних ринкових ніш.

Метою законотворчого процесу в сфері промислової політики є забезпечення чіткої бюджетоформуючої спрямованості рішень, належного рівня економічної обґрунтованості адміністративних інструментів створення та підтримки конкурентних переваг національного товаровиробника.

Фундаментом цієї діяльності є низка базових законів, які впорядковують виробничо-комерційну діяльність окремих суб'єктів економічної діяльності. До таких законів, у першу чергу, слід віднести прийнятий та відкоригований Господарський кодекс України, Закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист економічної конкуренції", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та деякі інші. Державну політику останніх років спрямовано на вдосконалення ринкових процедур та інструментів. На перший план регламентуючої діяльності законодавців виходить коригування напрямів розвитку виробничо-фінансових організацій у бік підвищення їхнього корпоративного статусу, стимулювання привабливості розвитку специфічних інструментів управління, контролю та забезпечення стабільності, запобігання штучним процедурним ризикам, створення ефективних інструментів вирішення конфліктних питань при збереженні рівноконкурентного підходу.

Питання ефективного промислового розвитку та забезпечення дієвих пріоритетів для високовитратних, але перспективних, з державної точки зору, секторів економічної діяльності, окремих промислових груп та об'єднань безпосередньо пов'язане із створенням та продуктивним функціонуванням вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку та територій із спеціальним режимом інвестування. Очікується розробка на базі накопиченого досвіду та проведеного аналізу Довгострокової програми створення та законодавчого забезпечення зазначених об'єктів. У процесі регулювання преференцій окремим галузям промисловості або секторам економіки найбільше уваги приділяється збереженню високого рівня їх обґрунтування та прозорості критеріїв обрання.

У промисловій політиці держави особливе місце посідає сектор сприяння розвитку малого та середнього підприємництва. Причому, першочерговим завданням законотворчої діяльності є усунення перешкод у започаткуванні та веденні бізнесу, в частині адміністрування, податкового регулювання, реєстрації, ліцензування та ведення підприємницької діяльності.

Одним із пріоритетних напрямків подальшого удосконалення державної регуляторної системи є створення умов для її адаптації до європейських норм та підходів. Реалізації цього завдання призначено закони: "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про державну підтримку малого підприємництва", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", "Про споживчу кооперацію" та ін. Сприяння розвитку підприємницької діяльності включає не тільки виважену податкову політику, а й забезпечення відповідності законодавства швидкозмінним умовам господарювання. При цьому, метою адміністративного регулювання залишається стимулювання нарощування обсягів внеску до бюджету з боку підприємницького сектора.

У даному контексті важливим завданням є законодавче формування сприятливого інвестиційно-інноваційного клімату для малого та середнього підприємництва з використанням стимулюючих преференцій, податкових важелів та уповноважених органів. До законодавчих рішень, спрямованих на розвиток інвестиційної та інноваційної діяльності, державну підтримку секторів відносяться закони: "Про інноваційну діяльність", "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" та "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків".

Необхідно взяти до уваги, що державна підтримка підприємницької діяльності - це важіль концентрованого впливу на економічні умови в напрямку регламентації та фіскального контролю окремих галузей. Означеним цілям слугують прийняті та доповнені законодавчі акти: "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними", "Про металобрухт", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів", "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", "Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби", "Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої" та інші [19, c.26].

Фінансування - це отримання суб'єктом господарювання необхідних грошових фондів для здійснення господарської діяльності. В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє.

Розділ "Пасиви" балансу розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостроковими. До власних коштів належать: статутний капітал, акціонерний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування - це таке фінансування, при якому кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. В цьому випадку кошти можуть надходити із таких джерел:

1) прибутки;

2) продаж ліквідних активів;

3) скорочення оборотного капіталу;

4) кредити від постачальників;

5) дебіторська заборгованість;

6) амортизаційні відрахування.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не доводиться. Національний виробник у наш час є абсолютно незахищений від дешевого імпорту.

У 2014 році малими і середніми підприємствами було залучено 111 382,9 млн. грн. капітальних інвестицій, з яких 75 247,4 млн. грн. - середніми підприємствами та 36 135,5 млн. грн. - малими підприємствами. У порівнянні з 2013 роком, обсяг залучених капітальних інвестицій збільшився на 1 1193,2 млн. грн.

У 2014 році відбулися зміни у структурі залучення капітальних інвестицій за рахунок збільшення інвестицій у великі підприємства. Так, 50 % капітальних інвестицій було спрямовано у великі підприємства, 34 % - у середні підприємства та 16 % - у малі підприємства [29].

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій, як і раніше, залишаються власні кошти підприємств і організацій, а також кредити банків та інші позики. Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, а саме домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Станом на 01.01.2015 фінансовий результат до оподаткування підприємств, які одержали прибуток, склав 248 035,9 млн. грн. Для середніх підприємств цей показник склав 111 313,2 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 66,2 %, а для малих підприємств - 39 794, 1 млн. грн., що у відсотках до загальної кількості підприємств становить 64,4 %.

Найбільше значення фінансового результату до оподаткування мали малі та середні підприємства, які здійснюють свою діяльність у наступних сферах: сільське, лісове та рибне господарство; оптова та роздрібна торгівля; промисловість; операції з нерухомим майном [6].

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розширення виробництва.

Якщо вдало продати маловикористовувані активи (транспортні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зменшений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. В стартовій ситуації краще активи брати в оренду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обороту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем рахунків через деякий проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі необхідні короткострокові засоби. Нині часто практикуються поставки товарів "під реалізацію" на строк не більше 1 місяця. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються усталеної практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Так, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче, щоб її продукція продавалась через фірму-покупця, то вона мусить дотримуватись такою графіка оплати: Б даному випадку велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

Грошові кошти всередині фірми можуть з'явитися шляхом інкасації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської заборгованості сприяє факторинг.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. В такому випадку можна продати борги спеціалізованим закладам - факторинговим фірмам. В результаті подібної операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у вигляді авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до виплати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з божника певні проценти.

Вдаючись до послуг факторингу, бізнесмен мас можливість перетворити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і цим самим покращити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує втрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінансування виробництва.

В країнах з розвинутою ринковою економікою визначення конкретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є прерогативою держави. Амортизація с одним із найважливіших інструментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоутворення і обороту в загальнонаціональному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є метод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

При використанні першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуатації. Наприклад, обладнання з 5-річним строком служби і вартістю в 100 тис. дол. буде списуватись у розмірі 20 тис. дол. щорічно. Це є простий метод, однак він не враховує морального зношення основного капіталу в умовах НТП.

Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту частину вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак, якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості основного капіталу, то в наступні роки - до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, отримує певні фінансові вигоди:

- страхує себе від втрат внаслідок морального знецінення елементів основного капіталу.

- амортизація може принести додатковий дохід підприємцю.

- зменшуються розміри оподаткованого прибутку і, відповідно, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизаційний фонд, не оподатковуються і залишаються у розпорядженні підприємства.

- прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від інфляції.

Зовнішніми джерелами фінансування малих підприємств можуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів [8, c.56].

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій. Як правило, фінансування з допомогою позик вимагає майнового забезпечення позики (автомобіль, дім, земля, коштовності тощо). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає інвестору право на частку власності.

Отже, не треба змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій. Між цими двома формами фінансування є велика різниця. В останньому випадку не вимагається повернення грошей. Власник фірми отримав їх в обмін на повну частку участі в його фірмі. В такий спосіб власник приймає в свою фірму людей, які здатні ризикувати капіталом. їх більше цікавить потенційний дохід, ніж негайний прибуток на інвестований капітал.

В Україні фінансування малих і середніх підприємств за допомогою випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов'язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно-правова форма є типовою не для малих, а для великих підприємств. І, по-друге, процес корпоратизацїї в Україні знаходиться у зародковому стані. На різних етапах існування підприємства використовуються різні джерела фінансування.

Серед інших зовнішніх джерел фінансування можна виділити кошти родичів і друзів. Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним. Такі кошти використовуються для формування стартового капіталу або в екстраординарних випадках функціонування бізнесу. Часто - це короткострокові безпроцентні позики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.

Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього джерела фінансується близько 30 тис. фірм-початківців. В Україні це явище також існує, але у незрівнянно менших розмірах. Приватні особи, які розпоряджаються своїм капіталом, коли приймають рішення про інвестування, часто користуються послугами радників (бухгалтерів, фінансистів, технічних експертів, юристів) [7].

Банки висувають малим фірмам деякі вимоги. По-перше, дрібний власник мусить вкласти у проект 25-50% власних коштів. По-друге, банки вимагають гарантій у вигляді застави під кредит. По-третє, нерідко деякі банки призначають малим фірмам проценти, вищі від базової ставки для великих корпорацій. Короткострокові кредити можуть надаватися банками у випадку тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв'язку із витратами виробництва і обороту, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Довгострокові кредити надають дня формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на реконструкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів1, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

Банківські кредити із забезпеченням поділяються на:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

- з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами забезпечення є:

передавальні написи на векселях (індосаменти); партнер із грошового зобов'язання, тобто особа, яка разом із позичальником бере на себе зобов'язання з кредиту; гарант - особа, яка гарантує оплату векселя шляхом видачі гарантійного листа; відступлення права на оренду. Це також забезпечення як гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за це автоматично отримує орендну плату; передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику підприємцю під заборгованість дебіторів; відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит видається під депозит в банку. В цьому випадку банк бере на зберігання розрахункову книжку клієнта; використання страхових полісів. Банк видає кредит під заставу страхового поліса; передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості цінних паперів; товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну квитанцію, яка свідчить про те, що товари, що забезпечують кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються у приміщенні, яке контролюється представником банку.

В практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит - така, товарна форма кредиту, об'єктом якого можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, на які продавцем надасться відстрочка платежу.

Іпотечний кредит це кредит під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Предметом іпотеки у разі надання кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки - , які с власністю позичальника [24].

Аналіз структури вітчизняного підприємництва, як по Україні в цілому, так і по її регіонам, показує, що протягом останніх років вона залишається незмінною і левову частку складають малі підприємства (94,3 %).

Основним джерелом інвестування для суб'єктів господарювання залишаються власні кошти (59,2 %), а бюджетні та кредитні механізми підтримки підприємництва не є дієвими. Отже, розвиток інвестиційної активності суб'єктів підприємства залежить від їх прибутковості.

Реалізація економічного потенціалу малих та середніх підприємств потребує: здійснення виваженої державної політики в сфері подальшої дерегуляції бізнес середовища; розширення можливостей доступу підприємців до фінансових ресурсів; розвитку інфраструктури підтримки МСП; удосконалення системи інформаційної підтримки; розширення можливостей участі суб'єктів МСП у реалізації проектів державно-приватного партнерства; підвищення ролі місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у підтримці розвитку бізнесу [6].

Вдосконалення державної політики розвитку національного малого підприємства має передбачати перегляд Закону України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні", а саме: вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності; формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності; активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва; сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва; впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва тощо.