Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 338.242.2(043.3)

СЕКТОРАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ У ФОРМУВАННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

КРИВАК АЛЛА ПЕТРІВНА

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Мандибура Віктор Омелянович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Бажал Юрій Миколайович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри економічної теорії

кандидат економічних наук, доцент, Кірєєв Станіслав Іванович, ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», провідний науковий співробітник відділу економічного зростання, структурних змін та промислової політики

Захист відбудеться 11 березня 2011 р. о 14⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90-А, ауд.203.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 12.

Автореферат розісланий «___» лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук А. Д. Залєвська-Шишак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сукупність глобалізаційних тенденцій, виражених переважно поглибленням нерівномірності світового економічного розвитку, утворенням на цій основі чіткої ієрархії країн за рівнем потужності суспільного виробництва, визначають першочерговість розв'язання питання пов'язаного із конкурентоспроможністю національної економіки.

В Україні суттєва секторальна розбалансованість її суспільного виробництва призвела до масштабних втрат конкурентних позицій на світовому та внутрішньому ринках, обумовила стрімке падіння темпів розвитку національної економіки. За цих умов нагальною необхідністю є відновлення та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, яка має здійснюватися на засадах сприяння динамічному розвитку та забезпечення ефективного використання потенціалу пріоритетних секторів господарства країни, що потребує теоретичного дослідження тенденцій, закономірностей, суперечностей зазначеного процесу та розробки практичних рекомендацій.

Встановлення та реалізація секторальних пріоритетів, обумовлені групою причин: по-перше, жодна країна, навіть найрозвинутіша, не може ставити за мету досягнення ефективної конкуренції за всім асортиментом продукції (послуг), що вона виробляє, по-друге, недосконалістю ринкових механізмів в процесі оптимального структурування національних господарських комплексів за секторальним розрізом, по-третє, обмеженістю економічних ресурсів, особливо для економік, що розвиваються.

З огляду на посилення глобалізаційних викликів зростає значимість наукового обґрунтування, відповідно до конкретного етапу соціально-економічного розвитку, секторальних пріоритетів національної економіки, що дозволяє вивести країну на вищий щабель конкурентоспроможності та посилити динамічність її розвитку. Нині на цю практику у своїй еволюції опираються більшість економічно розвинених країн, які цілеспрямовано зосереджують свої економічні ресурси - виключно або переважно - у нових високотехнологічних секторах світової економіки. В сучасних умовах це дозволяє їм не лише утримувати свої конкурентні переваги, а й нарощувати їх, завдяки ефективному впровадженню досягнень зазначених секторів у традиційних секторах.

Сьогодні мобілізація всіх наявних ресурсів в Україні здійснюється переважно навколо низько- та середньотехнологічних секторів. Їх підтримка та розвиток забезпечує близько 50 % валютних надходжень у країну. Водночас подальший перерозподіл цих надходжень йде в розріз із загальносвітовими тенденціями, утримується в тих же низько- та середньотехнологічних секторах. Наявна практика не закладає основ для економічного прориву та подальшого прогресу, не визначає перелік товарів та послуг для експорту у майбутньому, звужує можливості для придбання імпортованої продукції, що не спроможні або немає сенсу виготовляти всередині країни.

Потреба наукового обґрунтування вибору переліку та механізмів реалізації секторальних пріоритетів національної економіки з урахуванням реального рівня розвитку української економіки та обмежених економічних ресурсів, посиленням впливу глобалізаційного контексту під час формування структурної політики держави, визначає практичну актуальність теми дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Секторальна структура національної економіки з її пріоритетами на кожному з етапів суспільного розвитку викликає підвищений інтерес провідних вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед зарубіжних дослідників, які відійшли від поширеного галузевого підходу та здійснили вагомий внесок у обґрунтування методологічних підходів щодо структурування економіки за секторальним принципом, виокремлення її пріоритетних напрямів, слід назвати Д. Белла, П. Гата, П. Дікена, С. Глазьєва, Г. Зінгера, В. Іноземцева, Ф. Кене, К. Кларка, Р. Ландау, Х. Лейбенстайна, В. Леонтьєва, А. Льюіса, Р. Нурксе, Р. Рейча, У. Ростоу, Н. Розенберга, Дж. Сінглмана, Е. Тоффлера, А. Фішера, Н. Фута, А.Хіршмана, Ю. Яковця тощо.

Суттєво поглибили і збагатили знання щодо секторальних пропорцій економіки, причин та наслідків конкурентоспроможності секторів економіки, інші аспекти даної тематики праці українських науковців: В. Александрової, О. Амоші, В. Базилевича, Ю. Бажала, В. Бодрова, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Гражевської, А. Ігнатюк, П. Єщенка, Я. Жаліла, Б. Кваснюка, Ю. Кіндзерського, С. Кірєєва, В. Коломойцева, В. Ковальчука, І. Крючкової, П. Леоненка, І. Малого, В. Мандибури, І. Одотюка, В. Тарасевича, В. Точиліна, Л. Федулової, А. Філіпенка, Л. Шаблистої, Л. Шинкарук, А. Чухна, М. Якубовського та інших.

Разом з тим, недостатньо висвітленими залишаються питання секторальної структуризації національної економіки, теоретичного обґрунтування сутності сектора та підсектора економіки на загальноекономічному та галузевому рівнях, комплексного дослідження всіх секторів економіки. Нерозв'язаною є проблема принципів вибору секторальних пріоритетів та конкретних механізмів і заходів їх реалізації на практиці. Залишаються дискусійними та такими, що потребують подальших досліджень питання глибини та масштабів державного регулювання пріоритетних напрямів національної економіки. Окреслене коло проблемних питань визначило вибір теми дисертації, її мету, завдання та логіку викладу наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з комплексною темою наукових досліджень кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 06 БФ 040-01 «Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя» (державний реєстраційний номер 0106U006542). Особистий внесок автора полягає у розробці теоретико-практичних засад визначення та реалізації секторальних пріоритетів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методологічне обґрунтування системи економічних відносин, що виникають у процесі формування та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки та розробка на цій основі рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності національних економічних систем в умовах глобалізації.

Реалізація мети дослідження зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- розкрити сутність «сектора та підсектора економіки» як економічних категорій;

- з'ясувати зміст, структуру та системний взаємозв'язок секторів економіки із підсекторами суспільного виробництва;

- виявити та розкрити чинники, що впливають на динаміку темпів та пропорцій секторів економіки, об'єктивні передумови секторальних трансформацій;

- проаналізувати та оцінити вплив глобалізації на формування секторальних пріоритетів національної економіки;

- оцінити конкурентоспроможність національної економіки в контексті наявних та потенційних секторальних пріоритетів;

- здійснити обґрунтування ролі секторальних пріоритетів у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки;

- визначити систему критеріїв формування секторальних пріоритетів національної економіки;

- охарактеризувати інституційне та інвестиційне середовище реалізації секторальних пріоритетів української економіки;

- розробити рекомендації щодо формування секторальних пріоритетів в Україні і підвищення її конкурентоспроможності.

Об'єктом дослідження є система економічних відносин з приводу визначення та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки, а також механізми забезпечення цього процесу.

Предметом дослідження є процес формування секторальних пріоритетів і його вплив на підвищення конкурентоспроможності національної економіки. секторальний пріоритет економіка виробництво

Методи дослідження. У досліджені застосовано ряд загальнонаукових та специфічних методів та підходів, що визначило концептуальну єдність роботи. Зокрема, аналіз та синтез (для характеристики закономірностей динаміки становлення секторальної структури економіки та тенденцій її розвитку в сучасних умовах; впливу глобалізації та НТП на формування секторальних пріоритетів національної економіки; в процесі дослідження інституційного середовища визначення та реалізації секторальних пріоритетів у підрозділі 1.1, 1.3, 2.2, 3.1); історичний та логічний (для дослідження теоретичних поглядів на секторальну структуру економіки і пріоритетні напрями її розвитку в підрозділі 1.1); метод наукової абстракції (для обґрунтування категоріального апарату та класифікації секторів національної економіки у підрозділі 1.2); методи графічного аналізу (для наочного зображення статистичного матеріалу, окремих теоретичних та практичних положень дисертаційного дослідження у підрозділах 1.3, 2.3,
3.1 та 3.2).

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України з питань реалізації пріоритетних галузей, секторів, напрямків науки і техніки, статистичні матеріали вітчизняних та зарубіжних міністерств та відомств, матеріали всеукраїнських та міжнародних конференцій, результати наукових досліджень українських та зарубіжних учених з питань секторальної структури економіки та її пріоритетних напрямків розвитку, дані інформаційно-аналітичних бюлетенів Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства промислової політики, Міністерства аграрної політики України, річні звіти Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі, Конференції ООН з торгівлі та розвитку, Світового економічного форуму, опубліковані в пресі, спеціальних виданнях та розміщені в мережі Internet.

Наукова новизна одержаних положень і отриманих дисертантом результатів дослідження, полягає у наступному:

вперше:

– запропоновано методологічний підхід дослідження інституційного середовища формування секторальних пріоритетів, що ґрунтується на використанні системи бінарних відносин (політико-економічних, економіко-правових, морально-етичних, економіко-ідеологічних, національно-економічних та культурно-економічних), з метою виявлення їх впливу на визначення та функціонування секторальних пріоритетів національної економіки;

удосконалено:

– класифікацію чинників, що впливають на динаміку секторальної структури економіки, які на відміну від уже відомих, доповнюються такими ознаками як: джерело походження (екзогенні та ендогенні); економічний рівень (чинники мікро-, мезо-, макро- та мегарівня); характер впливу на секторальну структуру економіки (базові та другорядні), напрямок впливу (прогресивні та регресивні); спосіб виникнення (адміністративні та економічні);

– систему базових критеріїв віднесення сектора економіки до пріоритетного, а саме: конкурентні переваги продукції (послуг); мультиплікативний ефект розвитку (зростання) інших галузей від пріоритетності того чи іншого сектора економіки; рівень економічної безпеки країни; відповідність стратегічному плану розвитку країни; відповідність стадії індустріального розвитку країни; прогресивність сектора; бюджетна ефективність; соціальна ефективність;

– внутрішньосистемне структурування основних секторів економіки за напрямами кінцевого використання продукції - сектора засобів виробництва, сектора предметів споживання, сектора послуг, сектора кінцевої військової продукції - шляхом додаткового виокремлення у кожному з них внутрішніх підсекторів;

– механізм визначення та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки, що включає: аналітичне узагальнення стану національної економіки та рівня конкурентоспроможності її секторів; формування критеріїв віднесення сектора до пріоритетного; формулювання мети та завдань пріоритетного сектора; селекцію засобів та інструментів реалізації системи секторальних пріоритетів; обґрунтування ресурсного забезпечення процесу реалізації секторальних пріоритетів та джерел їх отримання; моніторинг ефективності функціонування пріоритетних секторів;

набули подальший розвиток:

– трактування економічних термінів «сектор економіки» та «підсектор економіки». Сектор економіки визначається як структурна складова національної економіки, яка на основі чітких ознак виокремлює певну сукупність видів економічної діяльності, організованих в єдину систему, які можуть функціонувати лише завдяки взаємодії з іншими видами економічної діяльності, і наявність яких обумовлена суспільним поділом праці, технологічною специфікою, економічними відносинами та механізмом господарювання, що мають місце в країні. Підсектор економіки - структурна складова сектора економіки, що за визначеними ознаками становить єдність із конкретним сектором економіки, і виробництво продукції якої спрямовується і використовується з метою функціонування інших секторів та/або для обслуговування власного сектора;

– наукове визначення можливостей і загроз процесу глобалізації на розвиток національних господарств, які полягають: в отриманні максимальної економічної вигоди країнами «ядра» та «напівпериферії», деградації господарських комплексів країн «периферії», що спонукає останніх до перегляду існуючої національної економічної політики та формуванню системи нових секторальних пріоритетів, з метою отримання переваг від участі у міжнародному поділі праці;

– пріоритетні напрями державної структурної політики в сфері згортання та розвитку секторів, з метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки, виражені такими заходами як: встановлення на законодавчому рівні норми відсотка капіталів комерційних банків, спрямованих на інвестування пріоритетних секторів економіки; законодавче визначення переліку й величини податкових пільг для пріоритетних секторів; створення держаних банків реконструкції та розвитку зі спеціалізацією на довгостроковому кредитуванні секторальних пріоритетів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні теоретичні висновки та практичні рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані у процесі розробки урядових програм та концепцій розвитку секторальних пріоритетів задля підвищення конкурентоспроможності країни.

Пропозиції стосовно вдосконалення механізму реалізації секторальних пріоритетів у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки використано Міжнародною громадською організацією «Міжнародний центр перспективних досліджень» для підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів з питання «Нова хвиля реформ нагально необхідна: цілі і пріоритети реформ», а також під час підготовки пропозицій до Української програми реформ для нового Президента України «Пропозиції для України: 2010 - час для реформ» (довідка № 17/01 від 23.02.2010).

Основні теоретичні положення та практичні рекомендації дисертаційної роботи щодо впливу глобалізації на формування секторальних пріоритетів національної економіки враховані Департаментом фінансово-економічного забезпечення промисловості Міністерства промислової політики України під час підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів з питань підвищення конкурентоспроможності підприємств промислового комплексу в умовах фінансово-економічної кризи та проекту «Пріоритетні напрямки розвитку галузей промисловості на 2010 рік» (довідка № 01/2-1-303 від 16.04.2010).

Науково-практичні висновки та аналітичні матеріали про необхідність підвищення конкурентоспроможності продукції основних секторів економіки України за всім комплексом показників використовувались Центром соціально-економічних досліджень «CASE-Україна» під час виконання проекту «Політика сусідства Європейського Союзу на Сході: економічний потенціал та майбутній розвиток» (довідка № 012-00350/10 від 07.07.2010).

Викладені в дисертаційній роботі результати дослідження щодо тенденцій розвитку секторів економіки України брались до уваги філією корпорації «Укравто» «Хмельниччинаавто» під час розробки довгострокового плану розвитку компанії (довідка № 11/10 від 11.10.2009).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною, одноосібно виконаною роботою, в якій розв'язано нове наукове завдання, що полягає у проведенні теоретико-методологічного аналізу проблем, суперечностей та закономірностей розвитку системи секторальних пріоритетів національної економіки в умовах глобалізації та розробленні практичних рекомендацій щодо підвищення на цій основі конкурентоспроможності країни. Наукові положення, висновки й пропозиції, що містяться в дисертації, отримано автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дисертаційної роботи доповідались на 11 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, а саме: «Україна: проблеми сучасних інтеграційних процесів» (м. Київ, 29-30 листопада 2007 року); «Конкурентоспроможність національної економіки» (м. Київ, 28-29 березня 2008 року); «Тенденції та перспективи розвитку податкової системи України» (м. Ірпінь, 19 вересня 2008 року); «Економічна глобалізація: сучасні тенденції розвитку світового господарства» (м. Київ, 13-14 листопада 2008 року); «Конкурентоспроможність національної економіки» (м. Київ, 27 березня 2009 року); «Формування нового світового економічного порядку» (м. Тернопіль, 14-15 травня 2009 року); «Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики» (м. Харків, 21-23 травня 2009 року); «Актуальні проблеми і прогресивні напрямки управління економічним розвитком вітчизняних підприємств» (м. Кривий Ріг, 21-22 травня 2009 року); «Інвестиційні та інноваційні складові розвитку внутрішнього ринку України в умовах глобалізації» (м. Київ, 5-6 листопада 2009 року); «Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (м. Вінниця, 11 березня 2010 року); «Актуальні проблеми конкурентоспроможності підприємств» (м. Севастополь, 22-23 квітня 2010 року).

Публікації. За основними результатами та висновками дисертаційної роботи опубліковано 18 одноосібних наукових праць загальним обсягом 6,3 д.а., з них 10 статей - у наукових фахових виданнях (5,0 д.а.), 2 статті - в наукових виданнях (0,6 д.а.) та 6 публікацій за матеріалами конференцій (0,7 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний текст дисертації становить 198 сторінок комп'ютерного тексту, що містить 14 таблиць та 11 рисунків. Робота містить 10 додатків. Список використаних джерел включає 205 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено відомості щодо їх апробації.

У першому розділі «Теоретичні підходи до аналізу секторальних пріоритетів економічного розвитку» розкрито сутнісні особливості сектора економіки, домінуючі чинники формування секторальної структури національної економіки та пріоритети її розвитку, визначено методологічні засади секторального структурування національної економіки.

Аналіз визначень сектора економіки авторами різних економічних шкіл і напрямів сучасної економічної теорії дав можливість встановити, що останній, в залежності від предмету вивчення, може вживатися у двох основних значеннях: по-перше, для позначення сукупності інституційних одиниць, що об'єднані близькими функціональними аспектами, поведінкою та призначенням; по-друге - для позначення агрегованих видів економічної діяльності, які пов'язані між собою або ж призначенням продукції, що виготовляється, або ж однорідністю сировини, що використовується і т.д.

Автором поглиблено розуміння другого значення сектора економіки й запропоновано трактувати його як структурну складову національної економіки, який на основі чітких ознак виокремлює певну сукупність видів економічної діяльності, організованих в єдину систему, що можуть функціонувати лише завдяки взаємодії з іншими видами економічної діяльності, і наявність яких обумовлена суспільним поділом праці, технологічною специфікою, економічними відносинами та механізмом господарювання, що мають місце в країні.

Сучасні наукові погляди щодо дослідження секторальної структури національної економіки та пріоритетів її розвитку умовно можна поділити на дві основні групи: перша - охоплює вивчення структури економіки на основі трьoх-, чoтирьох-, п'ятисeктoрнoї, а також більшого ступеня деталізації моделей, в межах яких пріоритетними секторами визнаються третинний, четвертинний та п'ятиринний, тобто сектори послуг різного ступеня інтелектуальної насиченості; друга - спрямована на оцінку трансформацій у секторальній структурі економіки задля характеристики процесу створення та поширення знань, індикаторами чого слугує частка стратeгічних секторів та секторів обробної промисловості за тeхнологічним рівнем. Відповідно до останнього підходу першочергового значення у більшості розвинених країн набувають такі економічні галузі як: фармацевтичне виробництво, виробництво офісного обладнання, лічильних машин та комп'ютерів, виробництво радіо-, телевізійного та комунікаційного обладнання, виробництво медичних препаратів та інструментів, точних вимірювальних та оптичних приладів, авіаційна та космічна промисловість, поштові та телекомунікаційні послуги, освіта, охорона здоров'я, соціальна допомога та інші.

Суперечність наукових поглядів щодо кількості, пропорційності, пріоритетності секторів економіки породжує потребу у чіткій класифікації. Автором запропонована класифікація за напрямами кінцевого використання продукції, відповідно до якої вся економіка може бути представлена таким набором секторів як: 1) Сектор виробництва засобів виробництва; 2) Сектор виробництва предметів споживання; 3) Сектор виробництва послуг; 4) Сектор виробництва кінцевої військової продукції.

Обґрунтовано, що практично для всіх цих секторів можлива глибша деталізація. Так, сектор засобів виробництва містить у собі підсектор засобів виробництва для виробництва предметів споживання, підсектор засобів виробництва для виробництва засобів виробництва, підсектор засобів виробництва для виробництва послуг, підсектор засобів виробництва для виробництва кінцевої військової продукції. Сектор предметів споживання включає підсектор предметів споживання для виробництва засобів виробництва, підсектор предметів споживання для виробництва предметів споживання, підсектор предметів споживання для виробництва послуг, підсектор предметів споживання для виробництва кінцевої військової продукції. Поглиблення сектора виробництва послуг виглядає наступним чином: підсектор послуг для виробництва засобів виробництва, підсектор послуг для виробництва предметів споживання, підсектор послуг для виробництва послуг, підсектор послуг для виробництва кінцевої військової продукції. Така класифікація дозволяє здійснювати комплексне вивчення національної економіки; визначати пропорції, орієнтири, а також сильні та слабкі сектори національної економіки в доволі крупному агрегованому розрізі; чітко та системно аналізувати механізм взаємодії секторів всієї економіки.

За результатами дослідження встановлено, що серед зазначених секторів вирізняється сектор виробництва кінцевої військової продукції, оскільки, на думку багатьох науковців, даний сектор економіки в односторонньому порядку пов'язаний з сектором виробництва засобів виробництва, предметів споживання та послуг. Дисертантом обґрунтовується, що існують і зворотні зв'язки. Під час конверсії напрацювання сектора з виробництва кінцевої військової продукції можуть використовуватися і у виробництві інших секторів. Відомо чимало випадків, коли накопичені ідеї військового характеру випадковим або невипадковим чином потрапляли у цивільні сектори і завдяки чому формували нові ринки та види економічної діяльності. Проте зазначений зв'язок не настільки стійкий, щоб формувати відповідні підсектори.

У дисертаційній роботі визначено, що становлення секторальної структури економіки відбувається під впливом множини чинників. Нині в науковій літературі вони групуються за такими основними класифікаційними ознаками як: за створеними умовами, за територіальним охопленням та за етапом розвитку країни. Проте для більш точного визначення причин розвитку чи, навпаки, деградації національної економіки і їх аналізу, виникає необхідність розширення класифікаційних ознак.

Автором запропоновано класифікувати чинники, що впливають на динаміку секторальної структури національної економіки, за наступними ознаками: за джерелами походження (екзогенні та ендогенні), економічними рівнями (чинники мікро-, мезо-, макро- та мегарівня), характером впливу на секторальну структуру економіки (базові (домінуючі) та другорядні), напрямком впливу (прогресивні та регресивні) та способами виникнення (адміністративні та економічні).

У другому розділі «Секторальні пріоритети як чинник підвищення конкурентоспроможності національної економіки» визначено роль секторальних пріоритетів у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки, розкрито вплив глобалізації світової економіки на секторальні трансформації господарства країни, досліджено рівень конкурентоспроможності основних секторів України.

Проведений автором аналіз тенденцій зміни секторальної структури економіки України, а також рівня конкурентоспроможності основних секторів економіки, дозволив виявити наступне: по-перше, і нині наявні ресурси в нашій державі концентруються навколо виробництва проміжного продукту. У 2009 році співвідношення між сектором з виробництва засобів виробництва і сектором виробництва предметів споживання та послуг в Україні становило близько 60 %:40 % (рис. 1), в той час як у розвинених країнах протилежна картина - 30 %:70 %.

Рис. 1 Обсяги реалізованої продукції у розрізі основних секторів економіки України за 2000-2009 рр., у % до загального підсумку

По-друге, у кожному з основних секторів вітчизняної економіки існують такі підсектори та галузі, виробники яких мають конкурентні переваги лише за окремими параметрами продукції, а саме: рівень ціни, якості, унікальність тощо, в той час як у сучасному світі конкурентоспроможність товарів будь-якого сектора визначається за комплексом показників: ціна споживання, якість, система збуту, сервісне обслуговування, продукування новинок (схильність до інновацій) тощо.

Дисертантом встановлено, що секторальні пріоритети становлять вагому складову конкурентоспроможності національної економіки за умови їх науково-практичного обґрунтування. У процесі пошуку та піднесення сектора в ранг пріоритетного виявлено слабку вітчизняну та зарубіжну наукову критеріальну базу. Тому об'єктивно особливого значення набуває потреба в удосконаленні критеріїв, за якими визначатиметься пріоритетність сектора. З метою побудови ефективної структури економіки в секторальному розрізі, автором пропонується наступний перелік критеріїв: конкурентні переваги продукції (послуг); мультиплікативний ефект розвитку (зростання) інших галузей від пріоритетності того чи іншого сектора економіки; рівень економічної безпеки країни; відповідність стратегічному плану розвитку країни; відповідність стадії індустріального розвитку країни; прогресивність сектора; бюджетна ефективність; соціальна ефективність.

У роботі доведено, що базисом у підвищенні конкурентоспроможності української економіки на поточному етапі мають стати такі сектори як: сектор засобів виробництва (у більш детальному розрізі - машинобудівний сектор), сектор предметів споживання (аграрний та харчова промисловість як його логічне продовження) та сектор послуг (освітній). Ключова значимість машинобудування для формування сталої конкурентоспроможності обумовлена історико-генетичними особливостями промисловості нашої держави, а також здатністю цього сектора бути базисом розширеного відтворення та постійним джерелом інноваційних ініціатив. Продовольча безпека країни, природно-кліматичні особливості та можливості нашої держави, сформований цілісний агропромисловий комплекс тощо, складають другу групу чинників необхідності надання пріоритету аграрному сектору у розбудові сталої конкурентоспроможності. Узагальнюючим пріоритетним сектором на шляху до підвищення конкурентоспроможності національної економіки має стати освітня сфера (рис. 2). Здатність цього сектора готувати спеціалістів для всіх галузей економіки; підтримувати кваліфікаційний рівень фахівців, що здатні генерувати інновації; розвивати навички та здібності у людини, що допомагають швидко перекваліфіковуватись на інші професії; підвищувати рівень культури виробництва та споживання; підвищувати якість життя взагалі, вирізняють його особливе значення та внесок у формування конкурентоспроможності національної економіки.

У дисертаційній роботі виявлено, що у міру посилення глобалізації досягнення ефективної структури господарства та її зовнішньої складової стає усе більш примарним, оскільки процвітання одних країн можливе лише за умови позбавлення інших таких передумов процвітання, а саме: для країн групи «ядра» та «напівпериферії» глобалізація створює наступні можливості: 1) зникнення необхідності самостійно здійснювати найменш рентабельні виробництва; 2) монополізувати провідний сегмент товарного ланцюжка; 3) забезпечувати найвищий рівень життя населення на планеті для своїх країн; 4) застосовувати принцип «ножиці цін» у взаємній торгівлі з периферією; 5) диктувати технологічні стандарти; 6) вилучати інтелектуальні ресурси з усіх країн світу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 Роль освіти у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки

Разом з тим, глобалізація допускає для цих країн виникнення таких загроз як: 1) соціальні заворушення з боку периферії (теракти, піратські захоплення людей та важливих вантажів тощо); 2) екологічні катастрофи від агресивного використання природних ресурсів, порушення важливих екосистем, що не мають національних меж. Подальше утримання провідних позицій у світовій економіці групами країн «ядра» та «напівпериферії» спонукає їх до поглиблення спеціалізації на наукоємних секторах економіки й виведення їх у ранг пріоритетних для подальшого розвитку, оскільки мультиплікатор їх приросту в п'ять разів більший, ніж аналогічний показник для аграрно-видобувного сектора.

У свою чергу для країн «периферії» глобалізація продукує такі можливості як: 1) заохочення конкуренції; 2) виграш споживачів. Загрози проявляються в наступному: 1) односторонній залежності від розвитку країн «ядра» та «напівпериферії»; 2) продажі природної ренти в обмін на інтелектуальну під час взаємної торгівлі з «ядром» та «напівпериферією. Така ситуація сприяє перегляду існуючої національної економічної політики країн «периферії» та формуванню системи нових секторальних пріоритетів. У результаті номінальними пріоритетами стають наукоємні та високотехнологічні сектори, проте реальними залишаються все ті ж сільськогосподарські та сировинні сектори. Україна, перебуваючи у зазначеній градації країн на межі з «периферією», отримує практично всі, характерні для цієї групи країн, можливості та загрози від посилення глобалізації.

У третьому розділі «Реалізація секторальних пріоритетів у підвищенні конкурентоспроможності економіки України» досліджуються шляхи удосконалення механізму використання секторальних пріоритетів в Україні, зокрема інституційні та інвестиційні складові у процесі реалізації секторальних пріоритетів України.

Дисертантом запропоновано удосконалений механізм визначення та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки, який ґрунтується на послідовному виконанні поетапних дій. Функціонування механізму забезпечується проходженням та реалізацією наступних фаз його елементів: дослідницький етап (глибоке наукове вивчення та оцінка стану національної економіки та рівня конкурентоспроможності її секторів); етап визначення системи секторальних пріоритетів (використання комплексу критеріїв віднесення сектора до пріоритетного); етап формулювання мети та завдань системи секторальних пріоритетів (кореляція мети та завдань пріоритетного сектора); етап комплектації засобів й інструментів реалізації системи секторальних пріоритетів; етап оцінки співвідношення ресурсів забезпечення процесу реалізації секторальних пріоритетів та джерела їх отримання до засобів та інструментів; етап наглядово-оціночної діяльності ефективності функціонування пріоритетних секторів.

У роботі обґрунтовано, що саме завдяки інституційно-регулятивним важелям розвинені країни долали структурні диспропорції, виводили національні економіки на передові конкурентні позиції. В Україні на даному етапі розвитку не вдалося сформувати аналогічного інституційного середовища, тобто середовища яке б сприяло розвитку секторальних пріоритетів і відповідно тим перетворенням, що характерні для розвинених країн. Для розширення й уточнення причин слабкості українського інституційного середовища формування секторальних пріоритетів, автором пропонується здійснювати його аналіз через площини систем відносин, а саме: політико-економічних, економіко-правових, морально-етичних, економіко-ідеологічних, культурно-економічних та ін. Кожен із зазначених бінарних відносин глибше та повніше розкриває вагу свого впливу на визначення та функціонування секторальних пріоритетів національної економіки.

Автором доведено, що чільне місце в реалізації секторальних пріоритетів займають інвестиційні ресурси. Це пояснюється тим, що в більшій мірі в країнах, що розвиваються дані чинники розвитку завжди обмежені. Проте їх можна віднайти, якщо налагодити механізми з їх акумуляції. Так, такий важливий інвестиційний ресурс як заощадження цілковито недооцінений в українській практиці. За підрахунками фахівців вітчизняні домогосподарства зберігають у себе вдома близько 10-20 млрд дол., у той час як потреба вітчизняної економіки у інвестиційних ресурсах коливається на рівні 40 млрд дол. Фактично, третина критично необхідних коштів для модернізації та розвитку української економіки є законсервованою.

Законодавчо закріплена норма, якою б центральні банки зобов'язували комерційні банки спрямовувати 30-35 % своїх капіталів на інвестування пріоритетних сфер економіки; створення на базі існуючих державних банків, так званих банків реконструкції та розвитку, спеціалізацією котрих була б видача довгострокових інвестиційних кредитів; законодавчо визначені податкові пільги для пріоритетних галузей, - це ті дієві інструменти у функціонуванні механізму реалізації секторальних пріоритетів, які з огляду на вдалу світову практику, можуть дати імпульс належному функціонуванню та розвитку української економіки.

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано нове вирішення наукової задачі, а саме: теоретико-методологічне обґрунтування системи економічних відносин, що виникають в процесі формування та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки та розробка на цій основі рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності національних економічних систем в умовах глобалізації. Проведене дослідження дозволило узагальнити та виокремити наступні теоретичні висновки та практичні рекомендації, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети:

1. Теоретичні дослідження секторальних пріоритетів економіки на кожному з етапів історичного розвитку дозволили виявити, що становлення того чи іншого сектора пріоритетним відбувається на базі його здатності бути джерелом багатства та конкурентоспроможності країни. На поточному етапі економічного розвитку такий принцип не є виключенням. Нині пріоритетності в більшості країн світу набули сектори різного ступеня інтелектуальної насиченості, оскільки, по-перше, надбання цих секторів поширені в традиційних секторах дозволяють підтримувати високий рівень конкурентоспроможності всієї національної економіки, по-друге, мультиплікатор їх приросту в п'ять разів більший, ніж аналогічний показник для аграрно-видобувного сектора.

2. За результатами проведеного дослідження встановлено, що термін «сектор економіки» може розглядатися з двох основних точок зору: інституціональної та діяльнісно-видової. Остання вирізняється розмаїтістю тлумачень згаданої категорії, що вимагає їх узагальнення та авторського трактування. У зв'язку з цим, пропонується розуміти під сектором економіки структурну складову національної економіки, яка на основі чітких ознак виокремлює певну сукупність видів економічної діяльності, організованих в єдину систему, що можуть функціонувати лише завдяки взаємодії з іншими видами економічної діяльності, і наявність яких обумовлена суспільним поділом праці, технологічною специфікою, економічними відносинами та механізмом господарювання, що мають місце в країні.

3. Аналіз наукових праць показав, що відсутня єдність поглядів на питання кількості, пропорційності, пріоритетності секторів економіки. Відтак, автором запропоновано їх внутрішньосистемне структурування за напрямами кінцевого використання продукції, а саме: на сектор засобів виробництва, предметів споживання, послуг, кінцевої військової продукції з додатковою конкретизацією практично у кожному з них відповідних підсекторів. Дисертантом виявлено специфіку, серед зазначених секторів, зокрема сектора виробництва кінцевої військової продукції, який, переважно, в односторонньому порядку пов'язаний з сектором виробництва засобів виробництва, предметів споживання та послуг. Доведено, що існують і зворотні зв'язки, однак вони не настільки стійкі, щоб формувати відповідні підсектори.

4. На основі узагальнення множини чинників впливу на динаміку секторальної структури національної економіки, визначено їх основні класифікаційні ознаки, такі як: джерела походження (екзогенні та ендогенні), економічні рівні (чинники мікро-, мезо-, макро- та мегарівня), характер впливу на секторальну структуру економіки (базові та другорядні), напрямок впливу (прогресивні та регресивні) та спосіб виникнення (адміністративні та економічні). Така деталізована класифікація чинників сприяє всебічному глибокому теоретично-практичному аналізу і формуванню на цій основі ефективної секторальної структури економіки та її секторальних пріоритетів.

5. Визначено критерії та ознаки, за якими сектор економіки відноситься до пріоритетного, а саме: конкурентні переваги продукції (послуг); мультиплікативний ефект розвитку (зростання) інших галузей від пріоритетності того чи іншого сектора економіки; рівень економічної безпеки країни; відповідність стратегічному плану розвитку країни; відповідність стадії індустріального розвитку країни; прогресивність сектора; бюджетна ефективність; соціальна ефективність. Цей комплекс критеріїв дає можливість надавати пріоритетності такому сектору, що розв'язує не лише економічні проблеми, а й соціальні.

6. Аналіз впливу глобалізації на секторальну будову країн світу та на вибір і реалізацію секторальних пріоритетів свідчить, що посилення інтернаціоналізації виробничих та торгівельних процесів створює все більш примарні можливості для досягнення ефективної структури господарства України та зовнішньої її складової. Всі продуктивні ресурси для виробництва продукції провідних секторів світової економіки монополізуються групою країн «ядра». Решта країн світу, у тому числі й Україна, розглядаються як постачальники їх сировини, деталей, складових, та споживачі готової продукції провідних секторів.

7. Доведено, що пріоритетними секторами на шляху до підвищення конкурентоспроможності економіки України у короткостроковому періоді мають стати: сектор виробництва засобів виробництва (у детальнішому розрізі машинобудівний), сектор виробництва предметів споживання (аграрний сектор з харчовою промисловістю як його логічним продовженням) та сектор виробництва послуг (освітній). Синхронність у розвитку зазначених секторів визначена взаємообумовленістю та їх взаємозалежністю.

8. Виявлено, що механізм визначення та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки передбачає виконання таких покрокових дій: аналіз стану національної економіки та рівня конкурентоспроможності її секторів; застосування комплексу критеріїв віднесення сектора до пріоритетного; співвідношення мети та завдань пріоритетного сектора; вибір та обґрунтування переліку засобів й інструментів реалізації системи секторальних пріоритетів; співвідношення ресурсів забезпечення процесу реалізації секторальних пріоритетів та джерела їх отримання до засобів та інструментів; контроль та оцінка ефективності функціонування пріоритетних секторів.

9. Обґрунтовано, що вагомий вплив на формування та функціонування секторальних пріоритетів національної економіки здійснюють комплекс бінарних суспільних відносин, а саме: «політико-економічних», «економіко-правових», «морально-етичних», «економіко-ідеологічних», «культурно-економічних». Доведено, що в Україні в кожній системі відносин наявні інститути мають низку вад, що спричиняють утворення та утримання суттєвих диспропорцій в секторальній структурі суспільного виробництва. Це позначається на рівні конкурентоспроможності національної економіки та створює колосальні перепони для її інтеграції у світове господарство на паритетних засадах.

10. Визначено дієві інструменти у функціонуванні механізму реалізації секторальних пріоритетів в українській практиці, а саме: законодавчо закріплена норма, якою б національний банк зобов'язував комерційні банки спрямовувати 30-35 % своїх капіталів на інвестування пріоритетних секторів економіки; створення на базі існуючих державних банків так званих банків реконструкції та розвитку, спеціалізацією котрих була б видача довгострокових інвестиційних кредитів; законодавчо визначені податкові пільги для пріоритетних галузей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Кривак А. П. Галузеві пріоритети у спеціалізації експорту національної економіки / А. П. Кривак // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. праць. К.: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, 2008. Вип. 10 (89). С. 114-117. (0,3 д. а.)

2. Кривак А. П. Формування конкурентоспроможності національної економіки в контексті інноваційної діяльності машинобудівного комплексу / А. П. Кривак // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. праць. К.: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, 2008. Вип. 11 (90). С. 75-78. (0,34 д. а.)

3. Кривак А. П. Секторальні пріоритети національних економік в умовах глобалізації / А. П. Кривак // Формування ринкових відносин в Україні: зб. наук. праць. К.: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, 2009. Вип. 2 (93). С. 75-78. (0,43 д. а.)

4. Кривак А. П. Удосконалення методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності країни / А. П. Кривак // Теоретичні та прикладні питання економіки: зб. наук. праць. К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2009. Вип. 19. С. 348-354. (0,5 д. а.)

5. Кривак А. П. Секторальні пріоритети та досягнення НТП як складові конкурентоспроможності національної економіки / А. П. Кривак // Збірник наукових праць Подільського державного аграрно-технічного університету Міністерства аграрної політики України. Кам.-Под., 2009. Вип. 17. С. 274-279. (0,51 д. а.)

6. Кривак А.П. Роль освітнього сектору в забезпеченні конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації / А. П. Кривак // Економічний простір: зб. наук. праць. Дніпропетровськ: ПДАБА, 2009. № 31. С. 99-109. (0,44 д. а.)

7. Кривак А. П. Інвестиційні джерела реалізації секторальних пріоритетів в Україні / А. П. Кривак // Інвестиції: практика та досвід: наук.-практ. журнал - К.: «ДКС центр», 2010. № 9. С. 24-27. (0,57 д. а.)

8. Кривак А. П. Інституціональні аспекти визначення та реалізації секторальних пріоритетів національної економіки [Електронний ресурс] / А. П. Кривак // Ефективна економіка. 2010. № 3. Режим доступу до журналу: http: // www.economy.nayka.com.ua (0,64 д. а.)

9. Кривак А. П. Конкурентоспроможність секторів економіки України в умовах глобалізації / А. П. Кривак // Теоретичні та прикладні питання економіки: зб. наук. праць. К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2010. Вип. 23. С. 278-286. (0,62 д. а.)

10. Кривак А. П. Теоретичні принципи секторального структурування національної економіки / А. П. Кривак // Агросвіт: наук.-практ. Журнал. К.: «ДКС центр», 2010. № 13. С. 24-27. (0,63 д. а.)

Статті у наукових виданнях:

11. Кривак А. П. Секторальні трансформації у формуванні конкурентоспроможності національної економіки / А. П. Кривак // Актуальні проблеми розвитку підприємницької діяльності в Україні: зб. наук. праць. К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2008. Вип. 8. С. 30-35. (0,33 д. а.)

12. Кривак А. П. Трансформація секторальної структури господарства і експорту України: геоекономічний чинник / А. П. Кривак // Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми: зб. наук. праць. Вінниця, 2010. Ч. 1. С. 25-29. (0,27 д. а.)

За матеріалами конференцій:

13. Кривак А. П. Роль податків у здійсненні структурних зрушень економіки України / А. П. Кривак // Тенденції та перспективи розвитку податкової системи України: наук.-практ. конф., 19 верес. 2008 р.: тези доп. Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2008. С. 106-109. (0,17 д. а.)

14. Кривак А. П. Пріоритетність машинобудівного сектора в підвищенні конкурентоспроможності України: економічний та соціальний аспект / А. П. Кривак // Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики: міжн. наук.-практ. конф., 21-23 трав. 2009 р.: тези доп. Харків, 2009. С. 100-103. (0,12 д. а.)

15. Кривак А. П. Формування секторальної структури економіки в умовах глобалізації / А. П. Кривак // Формування нового світового економічного порядку: міжнар. наук. конф., 14-15 трав. 2009 р.: тези доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2009. С. 95-97. (0,1 д. а.)

16. Кривак А. П. Формування конкурентних переваг підприємств в умовах глобалізації / А. П. Кривак // Актуальні проблеми і прогресивні напрямки управління економічним розвитком вітчизняних підприємств: всеукр. наук.-практ. конф., 21-22 трав. 2009 р.: тези доп. Кривий Ріг, 2009. Т. 1. С. 312-313. (0,11 д. а.)

17. Кривак А. П. Шляхи залучення інвестицій у секторальні пріоритети національної економіки: світовий досвід / А. П. Кривак // Інвестиційні та інноваційні складові розвитку внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: міжнар. наук.-практ. конф., 5-6 листоп. 2009 р.: тези доп. К., 2009. С. 51-52. (0,12 д. а.)