У першому розділі - "Основи функціонування та розвитку системи державного пенсійного страхування" - визначено роль держави в процесі інституціоналізації економічних відносин; розглянуто історичні, правові аспекти пенсійного забезпечення в України та світовий досвід пенсійного страхування; проаналізовано сучасний стан та основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні.

Рівень пенсійного забезпечення по суті є показником економічного та соціального становища країни. Зниження ефективності господарювання, політичні та економічні кризи, інфляційні процеси, безробіття - все це тим чи іншим чином відображається на стані соціального захисту населення в цілому та пенсійному забезпеченні зокрема.

В умовах сучасних соціально-економічних та культурних перетворень перед усіма країнами світу постала необхідність удосконалення систем пенсійного забезпечення. Вибір національної моделі пенсійного забезпечення залежить від її спроможності протидіяти різноманітним ризикам: інфляційні процеси, несприятлива економічна кон'юнктура й інвестиційний клімат, зміна в політичній складовій суспільства, демографічні процеси тощо. Необхідно зазначити, що цілі, які постають перед окремою державою стосовно соціального захисту своїх громадян, не повинні суперечити цільовій спрямованості економічної системи - саме це дає їй змогу зберігати свою стійкість і цілісність.

В існуючому пенсійному законодавстві принцип страхування майже не реалізується і має, по суті, адміністративно-розподільчий характер. Можна виділити такі проблеми в системі пенсійного забезпечення:

недостатні надходження від сплати пенсійних внесків через низький рівень розвитку національного господарства та соціально-економічних відносин, великий розмір тіньового сектора економіки, фінансові труднощі багатьох державних підприємств і вбудовані в сучасну систему стимули ухиляння від сплати податків і обов'язкових відрахувань до соціальних фондів;

велика чисельність пенсіонерів у співвідношенні до зайнятого населення, у тому числі через надмірну для бюджету кількість пільгових пенсій, низький вік виходу на пенсію для жінок, зменшення чисельності зайнятого населення;

неефективне управління системою пенсійного забезпечення через розподіл адміністративних функцій між Пенсійним фондом і Міністерством праці та соціальної політики;

соціальна несправедливість пенсійного забезпечення, що виражена у високій ставці пенсійних внесків та низькому розмірі пенсій.

Єдиним засобом вирішення цих проблем є проведення комплексного та поступового реформування пенсійної системи України, з урахуванням як історичних особливостей України, так і міжнародного досвіду. Головним результатом реформування повинно стати встановлення прямого зв'язку між пенсійними внесками та майбутніми пенсіями.

Основною метою програми пенсійної реформи в України є створення трирівневої системи пенсійного забезпечення, яка являє собою механізм, за допомогою якого громадяни можуть відкласти кошти, зароблені у працездатному віці, для того, щоб отримувати достатній дохід у похилому непрацездатному віці. Успішне проведення пенсійної реформи потребує систематизованого підходу до її розробки та впровадження, вона не повинна йти у розріз із завданнями та потребами реального сектора економіки та національного господарства. Проведення дієвої пенсійної реформи неможливе за відсутності інституційної бази. Пенсійна реформа є одним з найважливіших аспектів у процесі загальних змін суспільства та всіх його сфер. Проведення пенсійної реформи має стати фундаментом суспільної злагоди в суспільстві. Процес проведення пенсійної реформи значною мірою є процесом політичним, оскільки ефекти від її впровадження забезпечують необхідні передумови для підтримання громадянської злагоди у суспільстві.

Перед пенсійною реформою сьогодні постає не лише завдання соціального захисту, вона має вирішити ще декілька важливих питань: мобілізація внутрішніх інвестиційних резервів економіки; активізація інвестиційної діяльності як суб'єктів господарювання, так і держави в цілому; реалізація великих складних, соціально значущих проектів; активізація інноваційної діяльності; підвищення потенціалу окремих соціально-економічних систем (області, району, регіону) і економіки в цілому; структурні зміни в галузях промисловості тощо.

У другому розділі - "Соціально-економічні передумови загальнообов'язкового пенсійного забезпечення в Україні" - проведено аналіз соціально-економічної політики держави в контексті пенсійної реформи; розглянуто проблеми демографічної ситуації в Україні та визначено соціальне навантаження на національну економіку; проаналізовано склад і структуру доходів і видатків Пенсійного фонду України.

Пенсійна реформа в Україні сьогодні є беззаперечним фактом. Актуальність та необхідність її проведення не викликає жодного сумніву. Але у зв'язку з цим виникає кілька важливих питань: які можливості має економіка для проведення цієї реформи? які можливі наслідки для національного господарства? який організаційно-економічний механізм є найбільш прийнятним? У цьому аспекті важливо провести аналіз стану та перспектив соціально-економічного розвитку України в контексті проведення пенсійної реформи.

Порушення пропорцій розвитку соціально-економічної системи спричиняє негативні тенденції в економіці, а потім і кризові явища (табл.1). У вітчизняному випадку таку ситуацію необхідно визнати як загрозливу, наслідками якої можуть бути: збільшення податкового навантаження на реальний сектор економіки для покриття потреб у соціальних платежах; додаткова емісія не забезпечених товарами грошей, а отже, і інфляція; гальмування темпів розвитку економіки.

Проведений аналіз також свідчить про те, що в Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 32% усього ВВП, і з 2002 р. спостерігається поступове зростання цього показника, що свідчить про все більше втручання держави в реальні економічні процеси. Якщо додати кошти, які держава залучає до Пенсійного фонду, то частка ВВП України, що шляхом регуляторних механізмів держави перерозподіляється централізовано, становить уже майже 48%, причому за останні роки ця цифра зросла на 11%. Головним чином це спрямовано на те, щоб створити певні соціальні стандарти в суспільстві, але ж ці стандарти мають бути наслідком високого економічного потенціалу соціально-економічної системи, показником її рівня поточного розвитку та перспектив, а не самоціллю.

Таблиця 1

Основні показники соціально-економічного розвитку України (1996-2009 рр.)

Необхідно зазначити, що державна політика стримує інвестиційні процеси. Ще відбувається у двох площинах: відсутність сприятливого інвестиційного клімату (великі економічні та, перш за все, політичні ризики); відсутність фінансових ресурсів у вітчизняних суб'єктів господарювання через зарегульованість економічних процесів з боку держави. Варто також зазначити, що і сама держава не має ресурсів для реалізації будь-якої інвестиційної політики. На разі до цього часу майже відсутні вдало завершені масштабні соціальні, інфраструктурні та інші проекти, оскільки всі кошти спрямовані державою на споживання.

Грошова та кредитна політика держави сьогодні є першопричиною інфляційних процесів в Україні - грошова маса в обігу зростає, але значного розвитку соціально-економічної системи не відбувається, оскільки грошова база зростає меншими темпами. Якщо розрахувати коефіцієнт завантаження (кількість грошей на обслуговування 1 грн), то навіть номінальний ВВП зріс з 19 копійок до 53. Цілком очевидно, що за таких умов інфляція не може бути нижчою за 10% на рік.

Важливо також зауважити, що в ситуації, яка склалася, ключовим аспектом є співвідношення середньої пенсії та заробітної плати. Чим воно ближче до одиниці, тим складніше економіці тягнути на собі соціальний баласт. На сьогодні в Україні співвідношення середньої заробітної плати до середньої пенсії становить 2,12. Більш того, за останні 10 років спостерігається суттєве зниження цього показника (табл.2). Негативні тенденції спостерігаються і в соціальному навантаженні на економіку.

Таблиця 2

Співвідношення середньої заробітної плати та середньої пенсії

На відміну від загальноприйнятого показника соціального навантаження, який не враховує кількість безробітних, пропонуємо модифікований показник:

У цьому

випадку ми бачимо дещо різні тенденції. Загальноприйнятий показник соціального навантаження має значення: на одного пенсіонера повинно припадати більше ніж три людини непенсійного віку, але в цьому випадку спостерігається негативна тенденція і цей показник постійно знижується. Модифікований показник соціального навантаження до 2009 р. має досить позитивну тенденцію, але сам по собі цей показник дуже низький, а саме: на чотирьох реально працюючих припадає три людини із соціальним навантаженням (табл.3). При цьому зайняте населення не було розділене на таке, що працює в реальному секторі економіки (отже створює додану вартість), та таке, що зайняте у сфері, яка не створює додану вартість (наприклад, армія, суди, державне управління, благодійні фонди тощо). Необхідно зазначити, що таке зростання модифікованого показника соціального навантаження пояснюється екстенсивним зростанням економіки України. Однак таке зростання має певні межі і не призводить до підвищення потенціалу соціально-економічної системи, тому максимальне значення показника соціального навантаження, яке може бути досягнуте таким чином становитиме не більше 1,5.

Таблиця 3

Модифікований коефіцієнт соціального навантаження на економіку України

Для побудови прогнозної моделі коефіцієнта соціального навантаження на основі кореляційного багатофакторного аналізу використано шість основних факторів: відсоток пенсіонерів серед населення України за різними категоріями (за віком, за інвалідністю, за втратою годувальника тощо); загальна кількість населення України; економічно активне населення; відсоток безробітних; середня очікувана тривалість життя; коефіцієнт народжуваності. Вказана модель знайшла своє відображення в такій формулі:

у = 0,143 866 - 0,0 265 663x 1 + 0,00 702 158x 2 + 0,0 262 628x 3 - 0,0

253 516x 4 + +0,0 087 5473x 5 + 0,0 000 666 066x 6, (1)

Крім того, для врахування при аналізі соціального навантаження також показника співвідношення середньої заробітної плати введемо показник Інтегрований показник соціального навантаження (ІПСН). Оскільки цільова динаміка двох складових коефіцієнтів має різну спрямованість, то інтегрований показник соціального навантаження може бути розрахований шляхом множення коефіцієнта співвідношення середньої заробітної плати та пенсії на модифікований показник соціального навантаження:

ІПСН = КСН СЗП, (2)

де ІПСН - інтегрований показник соціального навантаження;

КСН - модифікований коефіцієнт соціального навантаження зайнятого населення працездатного віку;

СЗП - співвідношення середньої заробітної плати та середньої пенсії.

Не менш важливим аспектом аналізу демографічного навантаження є необхідність порівняльного аналізу коефіцієнта демографічного навантаження та зміни показника продуктивності праці в економіці. За інших рівних обставин серед двох соціально-економічних систем меншим буде демографічне навантаження у тієї, яка буде мати більш високу продуктивність праці.

Суттєво змінилася структура надходжень до ПФУ. Частка обов'язкових внесків підприємств, установ та організацій скоротилася з 80,37 до 72,14%. Іншим важливим аспектом є те, що вітчизняна пенсійна система навантажує не громадян, а підприємства, організації та установи. Частка надходжень внесків громадян за останні роки дещо підвищилася з 6,61 до 7,99%, але це значно менше того, що дають підприємства, організації, установи. Це означає, що соціальну відповідальність держава перекладає не на тих, хто потім буде отримувати цю соціальну допомогу.

Крім того, темпи надходжень до Пенсійного фонду України значно перевищують темпи зростання економіки в цілому. Це означає, що державна політика спрямована на соціальну складову, а не на розвиток потенціалу соціально-економічної системи. Пенсійний фонд - це поточне споживання. При цьому, як показує вітчизняна практика, таке стрімке зростання можливостей до споживання не призводить до відповідного зростання пропозиції. Отже, якщо держава таким чином намагається стимулювати зростання економіки (через споживання та збільшення пропозиції як відповідь), то така економічна політика, цілком очевидно, не ефективна.

Дослідження складу, структури та динаміки витрат ПФУ дає підстави зробити такі висновки. Виплати та витрати фонду останні два роки є збалансованими, тобто ПФУ не допускає від'ємного сальдо платежів і не залучає на покриття дефіциту зовнішні джерела. Найбільша частка всіх виплат припадає на пенсійне забезпечення осіб, пенсія яким призначена згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак частка цих платежів суттєво зменшилася за останні роки з 88,34 до 76,78%, при цьому ПФУ мав різке збільшення цих платежів в абсолютному значенні з майже 52,3 млрд. грн. до 101, 9 млрд грн, отже, в 1,72 раза за три роки.

Зважаючи на досить високі абсолютні показники витрат, зауважимо що Пенсійний фонд України має лінійно-функціональну організаційну структуру управління за територіальною ознакою. Виходячи з цього, в середньому на одне регіональне управління Пенсійного фонду (обласне управління) припадає 79,6 млн грн витрат на управління.

Для оцінки ефективності управління ПФУ пропонується запровадити показники, які б показували, скільки необхідно коштів для обслуговування роботи Пенсійного фонду:

КУ = Об / АУВ, (3)

де КУ - коефіцієнт управління; Об - обіг по Пенсійному фонду (дохід або витрати); АУВ - адміністративно-управлінські витрати.

Показник відображає який обсяг коштів обслуговує 1 грн витрат на управління Пенсійного фонду.

Інший показник характеризує рівень інформаційних технологій Фонду:

КІЗ = Об / ВІТ, (4)

де КІЗ - коефіцієнт інформаційного забезпечення;

ВІТ - витрати на інформаційні технології.

Наступний показник безпосередньо прив'язаний до кількості пенсіонерів, що обслуговує Пенсійний Фонд:

КО = АУВ / КП, (5)

де КО - коефіцієнт обслуговування;

КП - кількість пенсіонерів, що отримують соціальні платежі.

Розрахункові значення для Пенсійного Фонду України виглядають таким чином (табл. 4).

Таблиця 4

Розрахунки показників ефективності управління ПФУ

Наведені розрахунки (коефіцієнт управління) свідчать про певну стабільність у частці адміністративно-управлінських витрат та поступове збільшення обігу на 1 грн (умовну) витрат на управління Пенсійного фонду.

У третьому розділі - "Методичні аспекти вдосконалення організаційно-економічного механізму розвитку системи пенсійного забезпечення в Україні" - проведено аналіз і визначено оптимальний рівень середнього розміру пенсії в умовах сучасного розвитку економіки України; розроблено організаційно-економічний механізм трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні.

Наповнення дохідної частини Пенсійного фонду України - одна з найважливіших проблем системи соціального захисту населення в Україні. Для забезпечення стабільної збалансованої макроекономічної політики необхідно прив'язати наповнення дохідної частини ПФУ до певних макроекономічних показників. Як доходну частину можна також у взяти середній розмір пенсії. Помножений на кількість пенсіонерів, він покаже необхідний рівень доходів ПФУ: х¹ - ВВП на душу населення, х² - валова додана вартість, х³ - зайняте населення, х⁴ - середня заробітна плата, х⁵ - доходи бюджету, х⁶ - кількість грошей на обслуговування 1 грн. ВВП (грошова маса), х⁷ - вартість основних засобів в економіці, х⁸ - коефіцієнт соціального навантаження.

Дослідження показують, що самі по собі запропоновані фактори є інтегральним відображенням багатьох складових, а тому дають змогу створити математичну модель, що буде відображати збалансовану державну соціально-економічну політику.

Рівняння визначення середнього розміру пенсії має такий вигляд:

Y = 2009,94 + 254,273 x 1 - 0,00617824 x 2 + 211, 203 x 3 - 1,26633 x 4 + 10,4272 x 5 - 2290,17 x 6 + (6) + 0,000473756 x 7 - 768,017 x 8

Результати досліджень, проведені у другому розділі, показують, що державна макроекономічна політика будується на досить примітивних залежностях між окремими показниками. Майже всі макроекономічні показники мають коефіцієнт кореляції близько 0,99 та односпрямовані тенденції. Але при цьому під впливом як об'єктивних так і суб'єктивних причин порушуються певні пропорції, що призводить до проблем макроекономічного характеру. Виходячи з цього можна зробити висновок, що представлена багатофакторна модель формування середнього розміру пенсії або дохідної частини Пенсійного фонду України, є нераціональною і потребує певних змін. В роботі запропоновані методичні рекомендації, щодо оптимізації державної соціально-економічної політики. З урахуванням трьох основних, а саме: оптимізація співвідношення середньої пенсії та заробітної плати, залежність середнього розміру заробітної плати та продуктивності праці, в нашому випадку ВВП на душу населення, стабілізація показнику кількість грошей на обслуговування 1 грн. ВВП (допустити збільшення цього показника на 0.1 в рік), визначено нове рівняння визначення середнього розміру пенсії:

Y = - 6587,75 + 5216,18x 1 + 0,00576672x 2 + 293,781x 3 - 81,2585x 4 +

+ 3,58228x 5 + 11063,0x 6 + 0,000253977x 7 + 553,177x 8 (7)

Необхідно зауважити, що Україна досить неоднорідна держава з економічного боку. Тому залежно від певних регіонів запропоновані рівняння будуть мати суттєві відмінності.

Зміна механізму фінансування та функціонування ПФУ та реструктуризація фінансових потоків дасть змогу суттєво змінити ситуацію. Фактично держава опосередковано активізує інвестиційну діяльність в економіці і національному господарстві за рахунок внутрішніх джерел. Кошти Пенсійного фонду - це інструмент перерозподілу і регулювання фінансових ресурсів в економіці між: споживанням та інвестиціями, галузями економіки, регіонами, народногосподарськими комплексами.

На рис. 1 зображено організаційно-економічний механізм функціонування ПФУ відповідно до трирівневої системи пенсійного забезпечення.

Всі доходи Пенсійного фонду розподіляються на два основні цільові напрями: солідарна частина, що призначена для виплат пенсій за віком, за втратою годувальника тощо, та накопичувальна частина, що забезпечує функціонування другого рівня пенсійної системи. Модель також передбачає створення під егідою Пенсійного фонду Державного інвестиційного фонду (ДІФ), в функції якого буде входити розміщення активів накопичувального фонду в реальному секторі економіки. Розміщення активів має відбуватися за тендерним принципом. Серед трьох основних критеріїв - час, ризик, вартість - необхідно вибудувати такі пріоритети: 1 - мінімізація ризику, 2 - вартість розміщення за принципом: не нижче інфляції плюс коефіцієнт нарахування відсотків (КНВ), 3 - довгострокові вкладення. Обов'язковою умовою всіх розміщень активів є їх обов'язкове страхування.

У дисертації розроблено методично-нормативні положення організаційно-економічного механізму трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні. Розрахунки середнього розміру пенсії за представленою моделлю надають можливість зробити висновок, що при закінченні активної трудової діяльності робітник буде забезпечений пенсією в розмірі майже 80% від його заробітної плати.

Висновки