Державне регулювання розвитку легкої промисловості України

Пропозиції щодо концепції розвитку легкої промисловості використано в роботі Головного управління промисловості і розвитку інфраструктури Донецької облдержадміністрації (довідка №1.1/989 від 10.07.2009 р.). Заходи щодо поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції та пропозиції щодо логістизації діяльності впроваджено на базі ПП «Текстиль-Контакт» (довідка № 15/560 від 14.07.2008 р. та довідка № 16/560 від 14.07. 2009 р.).

Матеріали дисертаційного дослідження було використано в навчальному процесі Донецького державного університету управління при викладанні курсів «Міжнародний маркетинг», «Товарознавство», «Маркетингова товарна політика» (довідка № 347 від 15.05.2010 р.), в навчальному процесі Донецького державного економіко-технологічного технікуму при викладанні дисциплін «Виробничий менеджмент» та «Логістика» (довідка № 44 від 10.02.2010).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною завершеною науковою працею, у якій вирішено важливе наукове завдання щодо удосконалення державного регулювання розвитку легкої промисловості. Внесок автора в колективно опубліковані роботи конкретизований у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні результати проведених досліджень, висновки і рекомендації доповідалися на науково-практичних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція «Корпорації та інтегровані структури: проблеми науки та практики» (22-23 травня 2007 р., м. Харків); Міжнародна науково-практична конференція «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (23-24 жовтня 2008 р., м. Київ); Міжнародна науково-практична конференція «Демократичне врядування: наука, освіта, практика» (29 травня 2009 р., м. Київ); Щорічна конференція професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи ДонДУУ(2006-2009 рр.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 9 наукових праць, з них: 6 - у фахових виданнях (2 - у збірниках наукових праць, 4 - у наукових журналах) і 3 роботи - в матеріалах конференцій. Загальний обсяг публікацій - 3,5 д.а., в тому числі особисто автору належить 2,21 д.а

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, викладених на 178 сторінках друкованого тексту, у тому числі 23 таблиці (наведених на 13 сторінках) і 23 рисунка (наведених на 15 сторінках). Матеріали дисертаційного дослідження містять: 12 додатків (на 25 сторінках), список використаних джерел із 191 найменування, приведений на 19 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1 «Теоретичні засади державного регулювання розвитку легкої промисловості» містить дослідження особливостей регуляторної політики в галузі легкої промисловості, зарубіжного досвіду державного регулювання розвитку легкої промисловості, а також моделей і методів державного регулювання розвитку галузі.

В роботі зазначено, що формування ринкової економіки, режимів її регулювання пов'язано з опрацюванням методів і способів аналізу процесів розвитку на макро-, мезо- і мікрорівнях. Структуру національної економіки за ієрархією розподілено на рівні, кожному з яких відповідає сформований відповідний режим функціонування і регулювання розвитку.

Встановлено, що розвиток галузі, її становище, безпосередньо впливає на загальний рівень національної економіки та сприяє підвищенню авторитету країни в системі світового господарства. Легка промисловість України є однією з найбільш соціально значущих галузей промисловості, однак її частка в загальній структурі реалізованої продукції поступово зменшується (табл. 1).

Таблиця 1. Легка промисловість в структурі реалізованої промислової продукції

Аналіз основних макроекономічних показників розвитку національної економіки і стану легкої промисловості показав, що складне становище сьогодні, - це результат прорахунків у державному управлінні як економікою в цілому, так і безпосередньо галуззю. Разом з тим, легка промисловість є пріоритетною галуззю національної економіки, що визначається наступними факторами: великою ємністю внутрішнього ринку товарів легкої промисловості (близько 40 млрд. гривень щороку); високим рівень доданої вартості (до 50%), що створюється у процесі виробництва товарів, швидким обігом капіталу; використанням таких видів сировини та напівфабрикатів вітчизняного виробництва, як шкіра, вовна, льон, хімічні матеріали; низькою енергоємністю виробництва (1-3 % валових витрат); незначним впливом на довкілля; наявністю висококваліфікованих кадрів в усіх регіонах.

В роботі підкреслюється необхідність підтримки і регулювання розвитку галузі з боку держави з метою подолання кризи, пов'язаної з переходом економіки до ринкових відносин.

Аналіз досвіду державного регулювання легкої промисловості зарубіжних країн показав, що в більшості як індустріально розвинених, так і країн, що розвиваються, розвиток легкої промисловості досяг високого рівня. Причому для останніх вона стала одним з найважливіших секторів економіки, що забезпечує зайнятість населення, приплив іноземної валюти, насичення товарних ринків (Китай, Республіка Корея, Індія, Таїланд, Тайвань).

В роботі встановлено, що для розвитку легкої промисловості розвинутих країн характерні наступні тенденції: зниження частки легкої промисловості в структурі переробної промисловості відбувається завдяки переміщенню частини виробництв до країн з більш дешевою робочою силою; збільшення світових обсягів виробництва товарів легкої промисловості відбувається завдяки впровадженню досягнень науково-технічного прогресу з одночасним скороченням чисельності зайнятих у цій галузі у високорозвинених країнах; збільшення частки країн азійського регіону у світовому виробництві товарів легкої промисловості.

Встановлено, що державне стимулювання розвитку легкої промисловості в зарубіжних країнах здійснюється через систему державних, змішаних і приватних комерційних і некомерційних організацій, важелі й механізми підтримки малого й середнього підприємництва як на рівні центральних, так і місцевих органів влади: пільгові позики на розробку нових видів продукції; фінансова допомога на безповоротній основі для розробки нових видів техніки й технологій; податкові пільги; підготовка й перепідготовка кадрів; створення інформаційних мереж; аналіз стану підприємств і розробку рекомендацій з удосконалювання їхньої діяльності; розробка і реалізація системи державних програм фінансового, технологічного, консультаційного сприяння малому підприємництву; асигнування програм підтримки малого підприємництва з бюджетів різних рівнів; заохочення приватних кредитів і інвестицій у сферу малого підприємництва шляхом забезпечення державних гарантій, страхування; орієнтація на непрямі форми підтримки малого підприємництва, які доповнюють вплив ринкових механізмів.

Аналіз зарубіжного досвіду розвитку легкої промисловості показав, що галузі належить пріоритетна роль у розвитку національних економік розвинутих держав і виходу їх на світовий ринок. Основними характеристиками галузі є перевага малих і середніх підприємств недержавних форм власності з високим ступенем оборотності капіталу. Дослідження й аналіз досвіду закордонних країн показали розмаїтість підходів до управління галуззю, а також необхідність впливу на розвиток ринкової системи державного регулювання, впровадження відповідної законодавчої бази, що підкреслює роль держави в ринковій економіці.

Автором зазначено, що сучасний стан економіки України потребує раціонального й ефективного поєднання державного і ринкового механізмів при розробці механізму стратегічного управління. Серйозним моментом в управлінні національною економікою є співіснування державної регуляторної політики й самостійності підприємств різних форм власності. Поєднання державного регулювання легкої промисловості з господарською самостійністю підприємств вимагає узгодження взаємодії всіх ланок державного апарату з підприємствами й адресним розмежуванням конкретних функцій і відповідальності між окремими рівнями в ієрархії самої державної підсистеми управління. Визначені основні форми сполучення ринкового й державного регулювання: система контрактування; матеріальна й фінансова державна підтримка легкої промисловості; змішане приватно-державне підприємництво; інвестиційна діяльність; податкове регулювання; цінове регулювання; оренда державного майна; стимулювання експортної діяльності.

Перед підприємствами легкої промисловості постає задача вибору оптимальних моделей і методів регулювання розвитку. Зазначено, що використання лише одного з методів не приводить до очікуваного результату. Обґрунтовано доцільність створення системи, яка дозволяє використовувати будь-який з них або декілька у комплексі, що надає можливість сформувати сучасну ефективну систему регулювання розвитку галузі.

У розділі 2 «Дослідження підходів до регулювання розвитку легкої промисловості на національному рівні» проведено аналіз стану легкої промисловості на прикладі Донецького регіону, досліджено тенденції і перспективи розвитку галузі в сучасних умовах господарювання й передумови формування логістичної системи управління розвитком легкої промисловості.

Аналіз стану легкої промисловості Донецького регіону дозволив визначити причини, які стримують динамічний розвиток підприємств галузі: недосконалість маркетингу і системи реалізації продукції; низька ефективність системи менеджменту; орієнтир на давальницькі схеми роботи; лібералізація внутрішнього ринку, що призвело до заповнення ринку регіону дешевим і часто неякісним імпортом; імпорт товарів за значно заниженою митною вартістю; зношеність основних фондів; технічна і технологічна відсталість виробництва; відсутність стимулів розвитку галузі.

Дослідження стану легкої промисловості Донецької області дозволило дійти висновку, що в галузі намітились позитивні тенденції, які визначають перспективні напрямки її подальшого розвитку в регіоні. Однак, незважаючи на це, ситуація в галузі залишається складною через відсутність сучасних моделей і методів управління і недостатню підтримку з боку держави.

В роботі досліджено ринок збуту продукції легкої промисловості Донецької області, що виконані на основі використання моделі Ч. Гарріса, у відповідності до якої інтенсивність ділових зв'язків між ринками знаходиться в прямопропорційній залежності від їх місткості та в зворотньопропорційній - від відстані між ними.

Згідно з наведеною в роботі методикою і для спрощення розрахунку відстані між центрами адміністративно-територіальних одиниць визначені їх координати у декартовій системі, що відраховано від західної та південної рамок картографічного джерела. Таким чином, формула розрахунку потенціалу збуту має наступний вигляд:

 (1)

де - потенціал збуту і-того ринку; - місткість і-того ринку; - місткість j-того ринку; - кількість ринків (підрозділів загального ринку); , - абсциса і- того та j- того ринку відповідно; , - ордината і- того та j- того ринку відповідно.

При розрахунку потенціалу збуту, який утворюється в центрі одиниці адміністративно-територіального розподілу власним товарообігом, відстань вважається рівною одиниці, а не нулю. Такі ж умови з метою подальшого співвідношення результатів зберігаються при розрахунку сумарних транспортних витрат () за умов обслуговування регіонального ринку з центрів одиниць адміністративно-територіального розподілу, який здійснюється за формулою:

. (2)

В Донецькій області підрозділами регіонального ринку слугують одиниці адміністративно-територіального розподілу - 28 міст та 17 районів. Як показник їх місткості було використано обсяг роздрібного товарообігу за 2009 рік (цей показник містить продаж товарів населенню за усіма каналами реалізації та складається з обсягу обігу роздрібної торгівлі).

Абсолютні значення потенціалів збуту та сумарних транспортних витрат, що отримані, з метою подальшого зіставлення перераховано у відносні відповідно до методики Гарріса. Отримані результати показали, що найбільше значення потенціалу збуту належить Донецьку. Друге місце посідає місто Маріуполь, третє - Макіївка (їх потенціали збуту менше на 68,82% та 78,90%, ніж Донецька). У цих містах здійснюється найбільший продаж товарів і послуг в регіоні. Протилежність їм становлять Дзержинськ, Красний Лиман, Сніжне, Торез, Олександрівський, Першотравневий, Великоновосілківський, Володарський райони, потенціал збуту яких складає менш ніж 4% кожний.

Встановлено, що найменші сумарні транспортні витрати притаманні м. Донецьку. Це регіональний транспортний оптимум - місце, з якого, за умов рівномірності транспортної мережі, можна обслуговувати ринок Донецької області з найменшими транспортними витратами. Найбільше значення показника має місто Горлівка. Транспортні витрати цієї одиниці адміністративно-територіального розподілу при обслуговуванні регіонального ринку на 348,71% перевищують показник регіонального транспортного оптимуму. Отже, результати досліджень дозволяють зробити висновок, що місто Донецьк є одиницею адміністративно-територіального розподілу з найбільшим потенціалом збуту та регіональним транспортним оптимумом, що свідчить про перспективи розвитку легкої промисловості в місті.

Як свідчать результати аналізу ситуації в легкій промисловості, вітчизняні підприємства мають певний конкурентний потенціал. Це дозволяє визначити комплекс факторів, наявність яких має істотний вплив на підвищення конкурентоспроможності підприємств галузі (рис.1).

Встановлено, що проблеми ринкових трансформацій відбилися на діяльності легкої промисловості особливо відчутно. Складна економічна ситуація, що склалась в галузі, пов'язана з проблемами забезпечення сировиною, необхідністю вирішення питань реструктуризації виробництва й відновлення застарілих основних фондів, низьким рівнем завантаженості існуючих виробничих потужностей, втратою ринків збуту. Сьогодення легкої промисловості характеризується наявністю конкуренції з боку імпортних дешевих товарів, які надходять із Китаю, що є наслідком лібералізації зовнішньоекономічної діяльності. Фінансові проблеми, залежність від імпортної сировини, низька інвестиційна активність спричинили різке зниження обсягів виробництва у галузі. Ці та інші аспекти в сукупності з низькою платоспроможністю населення призвели до проблем зі збутом вітчизняної продукції. Ще більше ситуацію загострив потік неконтрольованого «тіньового» імпорту. Така ситуація потребує прийняття державними органами управління ряду заходів, спрямованих на розвиток галузі.

Дослідження сучасного стану вітчизняної легкої промисловості дозволило визначити необхідність її розвитку, спрямованого на створення вітчизняного, інтегрованого у світове виробництво сучасного промислового комплексу підприємств галузі, здатного в ринкових умовах розв'язувати основні завдання соціально-економічного розвитку країни.

В роботі зроблено акцент на тому, що повільні темпи розвитку легкої промисловості, а в останній час і кризове становище, спричиняють зниження конкурентоспроможності економіки України. Системним фактором розвитку національної економіки і легкої промисловості є членство України в СОТ, що є щаблем для переходу в інший режим господарсько-економічного функціонування.

З метою підвищення ефективності інструментів державного регулювання розвитку галузі, в роботі обґрунтована необхідність формування сучасної ефективної системи управління галуззю на засадах логістики. Логістичний підхід до управління легкою промисловістю формується з комплексу традиційних функціональних підходів: ресурсного, маркетингового, збутового, виробничого та продуктового, з урахуванням стратегічних цілей, які здатні змінюватися під впливом зміни кон'юнктури ринку.

Головною перевагою логістичного підходу до управління легкою промисловістю є його спрямованість на забезпечення ефективного функціонування підприємств на ринках сировини, матеріалів і готової продукції. Використовуючи логістичний підхід і розвиваючи господарські горизонтальні зв'язки, підприємства галузі конкурують одне з одним за підвищення якості продукції та обслуговування замовників з мінімальними витратами. Отже, методи логістики виступають важелем підвищення конкурентоспроможності на товарних ринках. Передумови формування логістичної системи управління легкою промисловістю мають місце як на макро-, так і мікрорівні. Макроекономічні передумови: розвиток конкуренції, державна підтримка розвитку галузі, наявність дієвої законодавчої бази, сприятливий інвестиційний клімат, розвиток взаємодії елементів державних та регіональних організаційно-економічних систем; передумови мікрорівня: роздержавлення великої частки підприємств, розвиток малого підприємництва, впровадження маркетингових і інформаційних технологій, розвиток консьюмерізму, управління й організація потокових процесів на підприємствах галузі на основі логістики.

Обґрунтовано, що впровадження концепції і методології логістики в діяльність підприємств, формування логістичної системи управління легкою промисловістю сприятиме оптимізації потокових процесів, підвищенню конкурентоспроможності продукції та зростанню ефективності роботи галузі.

У розділі 3 «Обґрунтування напрямів удосконалення державного регулювання розвитку легкої промисловості» доведено необхідність впровадження концептуально-стратегічного підходу до розвитку легкої промисловості, надані рекомендації щодо формування державної стратегії розвитку галузі й запропоновано шляхи підвищення конкурентоспроможності легкої промисловості.

В роботі запропоновано з метою подальшого розвитку галузі впровадження концептуально-стратегічного підходу до розвитку легкої промисловості в рамках вдосконалення організаційно-економічного механізму формування і реалізації стратегії розвитку галузі. В центрі даного підходу знаходиться система заходів, яка об'єднує на концептуальній основі всі підприємства галузі в регіонах і спрямована на зростання конкурентоспроможності легкої промисловості, підвищення ефективності її роботи.

Модель розвитку легкої промисловості на основі концептуально-стратегічного підходу складається з двох етапів: поліпшення існуючої концепції розвитку легкої промисловості та розробка технологій стратегічного управління, здатних сформулювати не тільки загальні ідеї, на основі яких формуються стратегічні цілі, забезпечується механізм їх реалізації (рис.2).

У роботі зазначено, що формування державної концепції розвитку легкої промисловості доцільно здійснювати на основі дослідження, яке включає наступні стадії: статистичний аналіз ситуації в галузі, виявлення сучасного стану та перспектив розвитку; аналіз моделей і методів управління галуззю; комплексний аналіз потенціалу галузі за окремими підприємствами та регіонами. Результати проведеного дослідження ситуації в легкій промисловості дозволили сформувати основну ідею концепції її розвитку: розвиток конкурентоспроможного вітчизняного комплексу підприємств галузі, здатного забезпечити насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами та конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішньому ринку.

Концепція розвитку легкої промисловості виходить з наступних основних завдань: визначення довгострокової стратегії розвитку підприємств легкої промисловості усіх форм власності з урахуванням вимог та стандартів СОТ; удосконалення методів державного регулювання і підтримки легкої промисловості; створення умов для розвитку внутрішнього ринку і експорту вітчизняних товарів; визначення регіональних пріоритетів розвитку підгалузей легкої промисловості та їх науково-технічного забезпечення; зміцнення матеріально-технічної бази та створення умов для запровадження нових технологій і сучасного устаткування на підприємствах галузі.

В роботі зазначено, що державне регулювання і підтримка легкої промисловості являє собою систему заходів економічного, науково-технічного, правового, соціального і організаційного характеру. Метою державного регулювання галузі має стати створення умов для нормального функціонування всіх процесів, що здійснюються в самій галузі або забезпечують її роботу, задоволення потреб споживачів. Основна мета державної підтримки, як елемента державного регулювання легкої промисловості, полягає в формуванні перспективного і конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

Формування ефективних методів державного регулювання і підтримки галузі передбачає аналіз і оцінку ситуації в галузі, а також розв'язання ряду задач, які запропоновано об'єднати в групи (за елементами процесу формування регіональної промислової політики в галузі). Розгляд питань, які пов'язані з формуванням методів державного регулювання і підтримки галузі, надав змогу стверджувати, що державне регулювання легкої промисловості доцільно здійснювати як за допомогою прямих (адміністративних), так і непрямих (економічних) методів.

У роботі зазначено, що підґрунтям державного регулювання легкої промисловості України має стати орієнтир на підвищення її конкурентоспроможності на основі концептуально-стратегічного підходу, який передбачає наявність моделі комплексної стратегії зростання промислового потенціалу легкої промисловості за рахунок поєднання механізму державного регулювання розвитку галузі і активних стратегій розвитку разом з комплексом антикризових заходів в рамках самостійності підприємств на засадах логістики.

Аналіз ситуації, що склалася в легкій промисловості, дозволив викрити серйозні проблеми, які пов'язані з відсутністю чітко визначених стратегічних орієнтирів діяльності та стратегій розвитку, і довів актуальність розробки на сучасному етапі технологій стратегічного управління в рамках моделі розвитку легкої промисловості на основі концептуально-стратегічного підходу.

Доведена необхідність розробки і впровадження ефективного механізму державного регулювання розвитку легкої промисловості (рис.3), що обумовлено такими факторами: необхідність формування комплексного довгострокового соціально-економічного прогнозу розвитку галузі; створення реальної основи для спільної роботи підприємств і влади, об'єднання зусиль для конструктивного діалогу. В основу даного механізму покладена державна стратегія розвитку галузі. Реалізація даної стратегії передбачає ефективну взаємодію всіх складових промислового потенціалу, в тому числі наявність необхідних ресурсів, фінансування, наукового забезпечення, створення відповідної інфраструктури.

Визначені основні пріоритетні напрямки державної стратегії розвитку легкої промисловості: високий рівень інтеграції науки, технології і виробництва; створення рівних умов для конкуренції; впровадження світових стандартів якості продукції та сертифікації; промислова, фінансова і торговельна інтеграція капіталу; раціональне використання енергетичних і матеріальних ресурсів; використання інформаційних технологій; формування конкурентного середовища адекватного світовим вимогам і підвищення конкурентних можливостей промислового потенціалу.

Для поліпшення ситуації в галузі легкої промисловості доцільним є перехід від існуючої системи управління до системи, яка базується на застосуванні логістичної концепції. Це, з одного боку, створює передумови для формування комплексних логістичних систем, які охоплюють функціональні задачі щодо регулювання всіх потокових процесів; з іншого боку, функціональні задачі в рамках логістичної системи максимально ефективно вирішуються за рахунок системного підходу. Під логістичною стратегією підвищення конкурентоспроможності легкої промисловості запропоновано розуміти систему управлінських рішень, які визначають перспективні напрями розвитку галузі, комплекс прийомів і методів, зорієнтованих на підвищення її потенціалу і задоволення потреб споживачів шляхом інтеграції потокових процесів від постачальника до споживача з метою оптимізації витрат.

Рис. 3. Механізм державного регулювання розвитку легкої промисловості

Зазначено, що соціально-економічна ефективність моделі комплексної стратегії зростання промислового потенціалу досягається за результатами діяльності легкої промисловості України. Враховуючи той факт, що ефективність являє собою відносний показник, який відображає позитивну динаміку в розвитку суб'єкта господарювання, запропоновано згрупувати показники ефективності за блоками, відповідно до напрямків господарської діяльності (рис. 4).

Інтегрований показник ефективності розраховується як відношення сум всіх параметрів до загальної величини витрат на управлінські заходи. Якщо інтегрований показник більше одиниці, то обрана стратегія є ефективною, якщо дорівнює одиниці, то запропоновані заходи не приносять змін у роботу галузі. За умов, коли інтегрований показник менше одиниці, запропоновані заходи не є ефективними, а навпаки, спричиняють додаткові непродуктивні витрати.

Проводячи аналіз, доцільно розглядати параметри в динаміці, а також у порівнянні за різними стратегіями. Найбільш ефективною буде визнана та стратегія, за якою буде найбільший інтегрований показник. Запропонований показник дозволяє оцінити ефективність комплексної стратегії зростання промислового потенціалу галузі і складає базу для шляхів підвищення конкурентоспроможності галузі. Серед таких шляхів автором відзначені: впровадження комплексу антикризових дій, спрямованих на підвищення ефективності галузевого управління; активна державна підтримка реалізації комплексної стратегії зростання промислового потенціалу вітчизняної легкої промисловості.