Продовольча безпека регіону і засоби її досягнення

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Пріоритетна роль серед продуктивних сил будь-якої країни належить земельним (передусім сільсько- та лісогосподарського призначення) і водним ресурсам, які забезпечують її продовольчу безпеку. Продовольча безпека є провідною складовою економічної безпеки країни, що визначається здатністю національної економіки до розширеного відтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави. Продовольче забезпечення має глобальний характер і стосується всіх груп країн, усіх народів світу, оскільки народонаселення є головним споживачем природних ресурсів, потреби в яких з розвитком цивілізації постійно зростають.

Специфічні форми прояву загальних закономірностей становлення і розвитку продовольчої безпеки визначаються численними особливостями і факторами, найбільш суттєвими серед яких є її роль і значення у забезпеченні розширеного відтворення суспільного виробництва за рахунок провідних видів економічної діяльності, зокрема секцій: А - сільське господарство, мисливство, лісове господарство; В - рибальство, рибництво, підсекції DA - виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, яка є складовою секції D - переробна промисловість.

На регіональному рівні продовольча безпека формується як за рахунок агропромислового виробництва, зосередженого в низинній природноекономічній зоні, так і завдяки наявності значних площ полонинських, лісових угідь, зосереджених у гірських та передгірних районах Закарпатської області та їх природно-ресурсної бази.

Важливість наукової проблеми, недостатність її розробки, складні завдання щодо продовольчого забезпечення населення та підвищення конкурентоспромож-ності агропромислового виробництва на базі вирощування і виробництва екологічно чистої продукції, а також використання продукції побічного користування лісу в регіоні є підставою проведення дисертаційного дослідження відповідно до розробленої теми.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування науково-теоретичних, методичних і прикладних засад формування, розвитку і перспективного забезпечення продовольчої безпеки регіону. Для досягнення поставленої мети було окреслено наступне коло завдань:

- обґрунтувати теоретичні підходи до формування продовольчої безпеки як на національному, так і регіональному рівні;

- визначити роль і місце продовольчого забезпечення в контексті економічної безпеки країни;

- обґрунтувати соціально-економічні та природні передумови виробництва продовольчих ресурсів регіону в сучасних умовах господарювання;

- дати оцінку регіональним можливостям забезпечення виробництва харчових продуктів, напоїв за основними індикаторами продовольчої безпеки;

- здійснити системний аналіз процесу екологізації провідних видів економічної діяльності продовольчого забезпечення;

- узагальнити міжнародний досвід забезпечення продовольчої безпеки населення;

- дослідити особливості державного регулювання продовольчої безпеки та її законодавчо-правове забезпечення;

- розробити перспективні напрями нарощування виробництва продовольчої продукції.

1. Теоретико-методичні основи дослідження продовольчої безпеки

Здійснено аналіз теоретичних підходів до визначення сутності продовольчої безпеки та її роль в забезпеченні збалансованого економічного розвитку країни з метою задоволення соціально-економічних потреб населення, передусім продовольчою продукцією.

Продовольча безпека є однією з важливих складових економічної безпеки будь-якої країни, її стан визначає рівень життєзабезпеченості населення та соціально-економічного розвитку суспільства. Продовольча незалежність держави та її регіонів забезпечується тоді, коли частка власного виробництва найважливіших продуктів харчування в щорічному загальному обсязі їх споживання становить не менше 80 %.

Народонаселення є головним споживачем природних ресурсів, потреби в яких з розвитком цивілізації постійно зростають. Населення розвинутих країн має повну можливість користуватися сучасними благами цивілізації. Водночас населенню бідних країн більшість продуктів споживання недоступна. Тому вирішення продовольчої проблеми, яка існує в багатьох країнах світу, стає однією з найважливіших проблем сучасності як на глобальному, так і національному та регіональному рівнях.

Існують різні думки і щодо характеру взаємозв'язків та принципів функціонування продовольчого комплексу. З одного боку, продовольчу проблему розглядають через призму агропромислового комплексу (АПК), з іншого - через продовольчий комплекс (ПК). Регіональний продовольчий комплекс являє собою єдину систему, інтегрований механізм, що з'єднує різні елементи системи, орієнтуючи їх на загальну мету - ефективний розвиток ринку продовольства.

В умовах трансформації вітчизняної економіки продовольчу безпеку забезпечують як фізичні, так і юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України і проводять свою діяльність на підставі її законів. Продовольча безпека, як відмічено в Концепції економічної безпеки України, визначається як стан захищеності населення країни від недостатнього харчування, особливо від голоду, забезпечення достатнього харчування всім громадянам за нормальних умов та мінімально необхідного за надзвичайних обставин, наявність у державі необхідних для цього можливостей.

Існує значна кількість визначень економічної сутності продовольчої безпеки, де чітко наголошена її важливість для кожного члена суспільства. Найбільш вдалим вважається визначення, що використовується в міжнародних документах, які декларують, що продовольча безпека - стан економіки, при якому гарантується забезпечення доступу всіх жителів країни і в будь-який час до продовольства в кількості, необхідній для активного здорового життя.

Розгляд теоретичних аспектів поняття „продовольча безпека” дає можливість сформувати авторські визначення сутності продовольчого забезпечення населення, а саме: продовольча безпека держави - це спроможність національної економіки кількісно й якісно задовольняти потреби громадян у продовольстві, створювати його стратегічні запаси та забезпечувати необхідні темпи зростання виробництва продуктів харчування. Оскільки, на основі теоретико-методичних підходів з позицій класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) продовольча безпека країни включає секцію А, до якої, крім сільського входить лісове господарство, мисливство, а також секцію В - рибальство, рибництво, то у нашому трактуванні визначення поняття „продовольча безпека”, це - стан економіки, за якого гарантується забезпечення доступу всіх жителів країни і в будь-який час до продовольства за рахунок секцій А - сільське і лісове господарство, мисливство, секції В - рибальство, рибництво, а також розділу 15 секції D - виробництво харчових продуктів, напоїв та секції Р - діяльність домашніх господарств, які займаються сільськогосподарським виробництвом та виробництвом харчових продуктів, напоїв, у достатній кількості для задоволення продовольчих потреб населення.

Зарубіжні й вітчизняні науковці відмічають, що в продовольчій безпеці головною неповторною субстанцією, яка забезпечує і одержання урожаю, і виробництво продуктів тваринництва, є земля. Реальна оцінка продовольчого забезпечення окремих країн, регіонів планети і світу в цілому розпочалася лише після створення FAO у складі ООН.

Продовольча безпека України та її регіонів безпосередньо залежить від стану агропромислового комплексу, де зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих засобів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. Автор дослідження підтримує позицію науковців, що продовольчий комплекс - складна міжгалузева система, метою і результатом функціонування якої є виробництво продовольчої продукції. Водночас дискусійними є визначення категорій агропромисловий та продовольчий комплекси, оскільки продовольчий включає і ті галузі, які не входять до складу АПК, а саме: рибне господарство, соляна промисловість, розлив мінеральних вод, заготівля і переробка продукції побічного користування лісу та ін.

2. Аналіз соціально-економічних та природних передумов забезпечення продовольством населення регіону

Висвітлено результати дослідження передумов виробництва продовольчих ресурсів регіону. Детальний аналіз цих передумов здійснено на прикладі природноекономічних зон Закарпатської області. Обґрунтовано основні індикатори продовольчого забезпечення населення регіону та особливості екологізації провідних видів економічної діяльності продовольчої безпеки.

У кожному з регіонів склалися і функціонують продовольчі комплекси агропромислового виробництва, рибництва та лісового господарства відповідної спеціалізації, оскільки в одних регіонах вони можуть бути ширші за набором галузей та видів економічної діяльності, а в інших - вужчі. Розвиток продуктивних сил сприяє поглибленню регіональної спеціалізації, концентрації зусиль регіональних сфер продовольчої безпеки на виробництві тих видів продукції, для яких на території області чи району склалися найсприятливіші умови.

В процесі дослідження встановлено, що на забезпечення продовольчої безпеки Закарпатської області мають вплив найрізноманітніші природнокліматичні та економічні умови, а саме: природноекономічна специфіка регіону, вигідне географічне і геоекономічне розташування, низька землезабезпеченість і ступінь розораності, наявність значних площ полонинських, лісових угідь та їх природно-ресурсної бази, екологічний феномен та особливості соціально-економічних передумов.

Проведені автором дослідження свідчать, що Закарпатська область недостатньо забезпечена сільськогосподарськими угіддями, передусім орними землями та посівними площами, що безпосередньо впливає на самозабезпеченість регіону зерновими та технічними культурами.

В своїх дослідженнях ми дотримуємося методики Кабінету Міністрів України відповідно до постанови від 5 грудня 2007 р. № 1379, стосовно якої продовольча безпека держави та її регіонів гарантована і тоді, коли крім нарощування виробництва продуктів харчування, поліпшується їх збалансованість за поживними елементами, а відповідно і їх якість, тобто енергетична цінність (Р) і вміст поживних речовин.

Індикатори енергетичної цінності на рослинницьку і тваринницьку продукцію в регіоні вищі від аналогічного середньоукраїнського, за рахунок продукції побічного користування лісу, випасання худоби на травах енергетично цінних полонин, лісових полянах та ін.

Дослідження свідчить, що рівень самозабезпеченості в системі продовольчої безпеки притаманний двом (картопля, овочі) із семи основних видів продовольчої продукції, що вказує на недостатній рівень продовольчої безпеки в регіоні.

Пріоритетним індикатором продовольчої безпеки є диференціація вартості харчування (Д) за соціальними групами.

В Закарпатській області життєвий рівень населення значно нижчий від середньонаціонального, оскільки частка населення із середньодушовими доходами у місяць нижчими прожиткового мінімуму, в 2009 р. становила 28,7 %, а за загальними 17,2 % тоді як в Україні відповідно 30,4 та 21,4 %. Важливим індикатором продовольчої безпеки є „ємність внутрішнього ринку окремих продуктів” (Єі). Порівняльний аналіз ємності внутрішнього ринку продовольчих продуктів за 20 річний період свідчить, що в Україні у 2009 р., порівняно з 1990 р. зменшилась ємність внутрінаціонального ринку по шести видах продовольчих продуктів, а саме: хлібних продуктах, картоплі, плодах та ягодах, м'яса та м'ясних продуктів, молоку, яйцях. Водночас, у Закарпатській області за аналізований період ємність внутрішнього ринку продовольчих продуктів зменшилась тільки по чотирьох їх видах, а саме: по хлібних продуктах, картоплі, плодах та ягодах, а по молоку залишилась на рівні 2000 р.

Здійснено також розрахунки та сформовано на їх основі відповідні таблиці щодо інших індикаторів продовольчої безпеки, а саме:

· економічної доступності продуктів (Е), за яким не всі продукти доступні для населення в розрізі домогосподарств, оскільки найбільша частка сукупних витрат припадає на продовольчі товари (у 2009 р. в Україні 55 %, в Закарпатті - 57,1 %);

· достатності запасів зерна у державних ресурсах (З). В Закарпатській області запаси зернових на основі самозабезпечення нагромадити неможливо, оскільки їх виробництво на одну особу більш ніж у 4 рази менше від седерньонаціонального індикатора. Однак, потенціальні можливості України достатні, щоб на рівні всіх регіонів, в тому числі й Закарпаття, цей індикатор довести до оптимальних розмірів;

· продовольчої незалежності за окремим продуктом (Пі), який відображає частку продовольчого імпорту і-го продукту. У 2009 р. продовольча незалежність нашої країни була досягнута за всіма аналізованими видами продукції, за винятком плодів та ягід. Для Закарпатської області такий показник неможливо розробити, оскільки імпорт аналізованих видів продукції дається не в тоннах, а в доларах США. Однак, при продовольчій незалежності України забезпечується незалежність і її регіонів, в тому числі й Закарпатської області.

Сільське господарство завжди є руйнівною діяльністю щодо довкілля, і водночас воно є творенням нового довкілля, оскільки має на меті формування нових екосистем. Важливим чинником у нарощуванні продовольчої безпеки за рахунок вирощування сільськогосподарських культур є внесення мінеральних та органічних добрив, що позитивно впливає на продовольче забезпечення і негативно на екологізацію. Різке зменшення внесення як мінеральних, так і органічних добрив повинно було б негативно позначитись на рівні продовольчої безпеки України, в тому числі Закарпатської області, оскільки від їх внесення залежить врожайність сільськогосподарських культур. Водночас, 2009 р. був найбільш врожайним як для України, так і для Закарпатської області, за основними видами сільськогосподарських культур, хоча в 2009 р. було внесено в поживних речовинах за рахунок мінеральних добрив на 1 га посівної площі в Україні майже на 66 % менше, а в Закарпатській області на 80 %, а органічних добрив відповідно на 93 та 98 % менше порівняно з 1990 р. (базовим).

В екологічному плані виробництву сільськогосподарської продукції значної шкоди завдають втрата гумусу, окислення та деградація ґрунтів, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси. Площа таких земель має тенденцію до збільшення як в Україні, так і особливо в гірських регіонах Українських Карпат, в тому числі й в Закарпатській області. Дослідження свідчить, що для умов Закарпатської області слід виділити такі чинники негативних наслідків антропогенних впливів на екологію та ґрунти: наявність мережі газо-, нафто-, продуктопроводів; надпотужна мережа високовольтних ліній електропередач, енергоносії якими через територію регіону транспортуються в країни Центрально-Західної Європи; забруднення довкілля, і передусім сільськогосподарських угідь, у межах прикордонної р. Тиса внаслідок аварій на підприємствах Румунії, пошкодження та розрив трубопроводів; порушення гідрологічного режиму рік, яке посилило процеси водної ерозії, що призводить до замулювання малих річок, в результаті чого знижується природна родючість ґрунтів.

Провідними країнами світу вироблені певні критерії, за якими система землеробства може вважатися екологічно чистою: продукція рослинництва повинна бути одержана без застосування штучних добрив, гербіцидів і синтетичних фунгіцидів; тваринництва - з дотриманням зазначених вимог щодо рослинництва і без застосування будь-яких хімічних добавок.

В окремих секціях видів економічної діяльності зростає ступінь зношеності основних засобів (ОЗ). Якщо загалом по області ступінь зношеності ОЗ в 2000 р. становив 43,9, то в 2009 р. - 40,1 %. Водночас, ступінь зношеності в секції А має тенденцію до збільшення (з 51,0 до 54,0 %). Така ж тенденція, більшою мірою, притаманна секції В - рибальство, рибництво, а також підсекції DA - виробництво харчових продуктів, напоїв.

Автор дисертаційного дослідження повністю підтримує позицію провідних науковців Закарпаття В. П. Мікловди та М. І. Пітюлича стосовно формування території еколого-економічного розвитку. Вагомим аргументом на користь екологічної спеціалізації територіального господарського комплексу є наявність природно-рекреаційних ресурсів, що дозволяють сформувати потужний рекреаційний комплекс із замкнутим циклом виробництва. Нарощення обсягів виробництва зернових і зернобобових у регіоні неможливе за рахунок розширення орних земель, до того ж економічно невиправдане, тому єдиний шлях успішно конкурувати на національному ринку й у міжтериторіальному поділі праці - поступове зміщення акценту в бік виробництва екологічно чистої продукції.

Третій розділ - „Перспективні напрями забезпечення продовольчої безпеки регіону” присвячений узагальненню міжнародного досвіду, державному регулюванню та визначенню стратегічних орієнтирів продовольчої безпеки регіону.

Для промислово розвинутих країн характерним є те, що основну масу сільськогосподарської продукції виробляють великі капіталістичні ферми, а існування більшості фермерських господарств підтримується тим, що частка державних субсидій безпосередньо для них у країнах ЄС становить 50 %, у США - 35, в Японії - 75 %. Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Набуває поширення кооперація фермерських господарств, що об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні союзи, в кооперативи із забезпечення виробничих послуг, спільного використання і ремонту техніки. Сільське господарство розглядають як стратегічну галузь, що забезпечує продовольчу безпеку, і її підтримку здійснюють за рахунок бюджетних коштів. Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Країни Заходу особливо ревно захищають власне сільське госпо-дарство - і не лише субсидіями виробникам, а й високими заборонними імпортними митами, які в США, Канаді, ЄС та Японії сягають 100-200, або навіть 300 %.

Загострення дефіциту продовольства в країнах Африки та Південно-Східної Азії, а також зростання світових цін на продовольство створює сприятливі умови для України щодо експорту рослинницької продукції, зокрема зернових і зернобобових культур, для виробництва яких вона має абсолютні й порівняльні переваги на світовому продовольчому ринку. Закарпатська область не є самодостатньою у виробництві, а тим більше в експорті такої продукції. Головними видами сільськогосподарських культур є картопля, овочі, і в певній мірі фрукти, ягоди, виноград, у яких область є самодостатньою як з виробництва, так і переробки, до того ж має значний експортний потенціал.

Інструменти економічної політики стосовно підтримки сільського господарства, що належать до першої категорії, містять заходи „зеленої скриньки”, що включає заходи державної підтримки, які не впливають (або впливають несуттєво) на торгівлю й виробництво; „блакитної скриньки”, яка включає відповідні витрати, що виділяються на фіксовані сільськогосподарські площі або фіксоване поголів'я, і також не підлягають скороченню; а до другої категорії - „жовта скринька”, що включає внутрішню державну підтримку, яка впливає на торгівлю і виробництво, викривляючи їх результати у ринковому середовищі.

Членство в СОТ вимагає дотримання Уругвайської угоди про сільське господарство (УУСГ), яка передбачає: переведення всіх нетарифних бар'єрів (окрім санітарних і фітосанітарних) щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи і встановлення їх верхніх меж; поступове зниження імпортних тарифів; скорочення внутрішніх та експортних субсидій. Внутрішній ринок Закарпатської області наповнений м'ясною продукцією сумнівного імпортного походження, тому в цій справі необхідним є дотримання Угоди про санітарні та фітосанітарні заходи.

В Україні відмічені заходи регулюються законами „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” та „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”. Для імпорту продукції необхідно здійснювати жорсткий карантинний і ветеринарний контроль сертифікації відповідно до законів „Про карантин рослин” та „Про ветеринарну медицину”, а також особливо посилити екологічний контроль відповідно до постанови КМУ „Про екологічний і митний контроль”.

Досвід промислово розвинутих країн є цінним для України, оскільки державна підтримка агропромислового виробництва в них є прозорою і відкритою, а сільсько-господарські виробники рослинницької і тваринницької продукції та переробних підприємств забезпечують продовольчу безпеку своїх країн. Відмічений досвід доцільно використати й регіонам України, де безпосередньо здійснюється митний, санітарний, фітосанітарний, ветеринарний контроль. Особлива роль у цій сфері належить і Закарпатській області, оскільки її межі співпадають з державним кордоном України, повністю із Словаччиною та Угорщиною, і частково з Польщею та Румунією.

Виходячи з теоретико-методичних основ продовольчої безпеки та аналізу соціально-економічних і природних передумов продовольчого забезпечення регіону, державному регулюванню підлягають всі види економічної діяльності пов'язані з цією проблемою. Передусім це стосується двох основних видів сільськогос-подарської діяльності другої сфери АПК: рослинництва і тваринництва, а також третьої сфери цього комплексу, до якої відносяться галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції, а за методикою КВЕД це підсекція DA - виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів.

Державному регулюванню також підлягає клас 02.01 - лісівництво, лісове господарство, зокрема такі види діяльності: збирання лісових продуктів (жолудів, каштанів, моху тощо); збирання соків (березового, кленового тощо). Регуляторна роль держави повинна проявлятись і щодо секції В - рибальство, рибництво, яка пов'язана з використанням рибних запасів у морському середовищі та прісних водах з метою вилову риби чи збирання ракоподібних, молюсків та інших морських продуктів. Основи державного регулювання у сфері продовольчої безпеки є стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку України та її регіонів, а також забезпечення продовольчої безпеки населення на сучасному етапі розвитку економіки країни, які висвітлені в Законах України „Про державну підтримку сільського господарства України” та „Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.”.

Нарощування обсягів виробництва вітчизняних продовольчих товарів повинна бути пріоритетною в державному регулюванні продовольчої безпеки. Для її розв'язання необхідно, щоб зростання реальних доходів населення супроводжувалось зниженням собівартості продукції харчових виробництв на основі підвищення ефективності використання всіх видів виробничих ресурсів, докорінної реконструкції підприємств харчової промисловості, оснащення їх сучасною технікою за рахунок виробництва вітчизняного обладнання, створення нових енергоощадних технологій, що забезпечують глибоке комплексне перероблення сільськогосподарської сировини і виробництво продуктів харчування високої якості.

Визначальним напрямом підвищення ефективності аграрного виробництва і найперспективнішою сферою є залучення іноземних інвестицій у розвиток переробних галузей промисловості. Переробка сільськогосподарської сировини забезпечує втричі вищу прибутковість, ніж її виробництво.

Державне регулювання продовольчої безпеки повинно здійснюватися шляхом розробки, впровадження та удосконалення законодавчих і нормативно-правових актів, програм діяльності Кабінету Міністрів України, в тому числі довгострокових, середніх та короткострокових прогнозів, регіональних програм розвитку провідних секцій КВЕД: А - сільське господарство, мисливство, лісове господарство; В - рибальство, рибництво, підсекції DA - виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, Р - діяльність домашніх господарств, а також щорічних державних програм економічного та соціального розвитку на загальнодержавному і регіональному рівнях, складовими яких повинна бути і продовольча безпека.

Перспективні напрями нарощування виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в Закарпатській області передбачають збільшення середньорічного виробництва, передусім за рахунок двох видів економічної діяльності рослинництва і тваринництва.

Здійснені розрахунки свідчать, що із семи основних видів сільськогосподарської продукції при заданих середньорічних темпах зростання розрахованих за період 1990-2009 рр., погіршиться ситуація з показників плоди та ягоди і в деякій мірі по м'ясу. В зв'язку з цим доцільним є внести корективи щодо виробництва відмічених двох видів продукції, передбачивши збільшення виробництва плодів та ягід на період до 2015 р. на 33,7 % (що дозволить вийти на рівень періоду 1996-2000 рр.), а на період до 2020 р. відповідно на 41,2 % до попереднього (2015 р.) періоду. Відповідно задані вищі середньорічні темпи щодо виробництва м'яса (у забійній вазі), які становитимуть на період до 2015 р. - 11,5 %, а до 2020 р. - 21,5 %. Це дасть змогу на основі розширеного відтворення аналізованих двох видів продукції вийти на рівень базового (1986-1990 рр.) періоду. Виробництво зерна та картоплі в перспективі доцільно залишити на рівні середньорічного показника за період 2006-2009 рр., оскільки їх подальше нарощування обмежується недостатністю орних земель та посівних площ.

Однак, на перспективу, потрібно врахувати, що попит на продовольчу продукцію зростатиме за рахунок збільшення потоків туристів та рекреантів у регіон, що обумовлює необхідність поставки окремих видів агропромислової продукції, зокрема зернових і м'яса, з інших самозабезпечених регіонів України. За іншими видами продовольчої продукції регіон спроможний забезпечити потреби не тільки населення, але і об'єкти рекреаційно-туристичного комплексу.

Визначені перспективні напрями розширеного відтворення рослинницької та тваринницької продукції забезпечать нарощування виробництва харчових продуктів до рекомендованих норм споживання.

Стратегічні пріоритети з виробництва харчових продуктів на перспективний період, спрямовані на те, щоб узгодити виробництво і споживання до рекомендованих норм за рахунок нарощування агропромислового потенціалу регіону. Значні резерви регіон має щодо нарощування виробництва м'яса та м'ясних продуктів, а також молока, оскільки природно-ресурсна база пасовищ і сіножатей достатня для інтенсивного відтворення поголів'я великої рогатої худоби та овець. Крім того поповнити баланс у продовольчій продукції можливо і за рахунок лісових грибних і ягідних ресурсів.

Висновки

економічний продовольчий регіональний

У дисертаційній роботі здійснено обґрунтування науково-теоретичних, методичних та прикладних засад формування і забезпечення продовольчої безпеки регіону. Отримані результати дослідження дають змогу зробити такі висновки:

1. Продовольче забезпечення має глобальний характер і стосується всіх груп країн, усіх народів світу, оскільки народонаселення є головним споживачем природних ресурсів, потреби в яких з розвитком цивілізації постійно зростають. На основі теоретико-методичних підходів з позицій класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) визначено роль і місце продовольчого забезпечення в контексті економічної безпеки країни, як спроможності національної економіки кількісно й якісно задовольняти потреби громадян у продовольстві, створювати його стратегічні запаси та забезпечувати необхідні темпи зростання виробництва продуктів харчування.

2. Проведені дослідження свідчать, що Закарпатська область недостатньо забезпечена сільськогосподарськими угіддями, передусім орними землями і посівними площами, внаслідок чого недостатнім є рівень продовольчої безпеки регіону у вирощуванні й переробці зернових культур. У виробництві тваринницької продукції негативний вплив справило двократне зменшення площ кормових культур, а також ліквідація тваринницьких комплексів, що призвело до різкого зниження основних видів поголів'я тваринництва. Продовольча безпека регіону також формується як за рахунок продукції побічного користування лісу, так і наявності значних площ полонинських, лісових угідь та їх природно-ресурсної бази, що зосереджені передусім у гірських та передгірних районах природноекономічних зон.

3. У процесі дослідження здійснена оцінка регіональних можливостей забезпечення продовольчої безпеки за основними індикаторами, а саме за: енергетичною цінністю добового раціону людини; достатністю споживання окремого продукту; забезпеченістю зерновими продовольчими ресурсами; економічною доступністю продукції; індикатором диференціацією вартості харчування; ємністю внутрішнього ринку і-го продукту; індикатором продовольчої незалежності за окремим продуктом.

4. Для Закарпатської області, слід виділити такі чинники негативних наслідків антропогенних впливів на екологію та ґрунти: наявність мережі газо-, нафто-, продуктопроводів; надпотужної мережі високовольтних ліній електропередач, енергоносії якими через територію регіону транспортуються в країни Центрально-Західної Європи; забруднення довкілля, і передусім сільськогосподарських угідь, у межах прикордонної р. Тиса внаслідок аварій на підприємствах Румунії, пошкодження та розрив трубопроводів; порушення гідрологічного режиму рік, що посилило процеси водної ерозії і призводить до замулювання малих річок, у результаті чого знижується природна родючість ґрунтів. При цьому екологічно чиста сільськогосподарська продукція повинна бути одержана без застосування штучних добрив, гербіцидів і синтетичних фунгіцидів і хімічних добавок.

5. Для промислово розвинутих країн, як свідчить міжнародних досвід, характерним є те, що основну масу сільськогосподарської продукції виробляють великі капіталістичні ферми, їх функціонування підтримується за рахунок державних субсидій, які становлять у: країнах ЄС - 50 %, США - 35, Японії - 75 %. Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації, що об'єднуються у збутові, споживчі, кредитні союзи, в кооперативи із забезпечення виробничих послуг, спільного використання і ремонту техніки. Сільське господарство розглядають як стратегічну галузь, що забезпечує продовольчу безпеку, її підтримку здійснюють за рахунок бюджетних коштів.

6. В умовах ринкових відносин для будь-якої держави та її регіонів важливим чинником є стан торгово-економічних відносин із сусідніми та іншими країнами світу. У структурі зовнішньої торгівлі Закарпатської області продовольчою продукцією як прикордонного регіону провідне місце займають сусідні держави-члени ЄС останньої і передостанньої хвиль розширення (2004, 2007 р.). В цілому сальдо торгівлі регіону із сусідніми державами було позитивним як у 2004, так і в 2009 р., в той час як з країнами світу та Європи цей показник від'ємний.

7. Регуляторна роль держави здійснюється через проведення антициклічної, регіональної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, грошово-кредитної, фінансово-бюджетної, податкової, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної та ін. форм політики. Виходячи з теоретико-методичних основ продовольчої безпеки та аналізу соціально-економічних і природних передумов продовольчого забезпечення регіону, державному регулюванню підлягають всі види економічної діяльності, пов'язані з цією проблемою. Пріоритетною в державному регулюванні продовольчої безпеки повинно бути нарощування обсягів виробництва вітчизняних продовольчих товарів.

8. Перспективні напрями нарощування виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в Закарпатській області передбачають збільшення середньорічного виробництва передусім у двох видах економічної діяльності: плодоягідництві та виробництві м'яса і м'ясопродукції. Виробництво зерна та картоплі у перспективі доцільно залишити на рівні середньорічного показника за період 2006-2009 рр., оскільки подальше нарощування обмежується недостатністю орних земель і посівних площ. Щоб вийти на рекомендовані норми з виробництва м'яса необхідно відтворити поголів'я тваринництва до середньорічних темпів зростання виробництва 6,7 %, в тому числі й поголів'я овець, а щодо іншої продукції забезпечити перспективні орієнтири нарощування їх виробництва за середньорічним темпом зростання за період 1990-2009 рр.

Література

1. Ерфан В.Й. Становлення економічної власності в незалежній Україні/ В.Й. Ерфан // Країни Центрально-Східної Європи в умовах глобалізації: історико-методологічний, політико-правовий та економічний аспекти: / [Бевзюк Є.В., Вергун В.А., Виноградов Ю.Л., Грін О.О., Ерфан В.Й. та ін.]; за заг. ред. Є.В. Бевзюка, О.О. Гріна. - Ужгород, Видавництво ЗакДУ, 2010. - С. 228-235.

2. Ерфан В.Й. Продовольче забезпечення в контексті економічної безпеки країни: теоретичний аспект / В.Й. Ерфан // Країни Центрально-Східної Європи в умовах регіоналізації: історико-методологічний, політико-правовий та економічний аспекти: / [Бевзюк Є.В., Вергун В.А., Грін О.О., Ерфан В.Й. та ін.]; за ред. Є.В. Бевзюка, О.О. Гріна. - Ужгород, 2010. - С. 342-352.

3. Ерфан В.Й. Виробництво та вирощування плодів, ягід та винограду - важлива складова продовольчої безпеки / В.Й. Ерфан //Економіка: проблеми теорії та практики : Збірник наукових праць. - Випуск 264 : В 9 т. - Т. ІХ. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2010. - С. 2243-2252.

4. Ерфан В.Й. Розвиток інноваційної діяльності виробництва харчових продуктів у Закарпатській області/ В.Й. Ерфан // Збірник наукових праць Уманського державного аграрного університету; Редкол.: А.Ф. Головчук (відп. ред.) та ін. - Умань, 2009. - Вип. 72. - Ч. 2 : Економіка. - С. 80-90.

Размещено на Allbest.ru