Приватизація в Україні: історичний аспект

Размещено на http://allbest.ru

27

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

УДК 4(477) «1991/2009»: 332.025.28

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПРИВАТИЗАЦІЯ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

(кінець 1980-х-2000-і роки)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

П'ЯТА ЛЕОНІД ЛЕОНІДОВИЧ

Черкаси - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії та археології слов'ян Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор Падалка Сергій Семенович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, професор кафедри історії та археології слов'ян

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор Плющ Микола Романович, Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С.Дем'янчука, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент Мельничук Тетяна Анатоліївна, Вінницький національний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, доцент кафедри історії слов'янських народів

Захист дисертації відбудеться „22” червня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім.211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий „20” травня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На початку ХХІ століття перед Україною постали такі нагальні завдання, як активізація державотворчого процесу, інтеграція в світові та європейські соціально-політичні та соціально-економічні інституції. У цьому контексті однією з найактуальніших у суспільному розвитку виявилася проблема довершеності глибинних економічних перетворень, постановки виробничого потенціалу на рейки ринкових відносин. Україна потребує вироблення на рівні державних, громадських інститутів економічної стратегії з урахуванням цивілізаційних проблем, пов'язаних з економічними катаклізмами, сировинним марнотратством тощо.

Центральне місце у трансформаціях української економіки відіграли приватизаційні процеси. На початку 1990-х років, обравши вірну стратегію економічного розвитку - побудову ринкової економіки, влада допустилася низки тактичних прорахунків: тривалий час у суспільній свідомості зберігалася надія на ринок як засіб, який забезпечить “вихід” держави на передові позиції у світі; часто копіювалися чужі досягнення та ігнорувався досвід країн, що мали власну економічну специфіку; не враховувалися історичні традиції - зневажався і таврувався як важіль тоталітаризму економічний механізм - державне планування.

Первісне нагромадження капіталу відбулося за методами початку індустріальної доби та в умовах пресингу свідомості пересічного громадянина різного роду політичними та ідеологічними міфами. Олігархія стала реальним явищем демократії, де власність була розпорошеною і максимально зменшувалася можливість здійснення приватним власником контролю над засобами виробництва, а компетентність влади виражалась формулою “власність без влади і влада без власності”. У реальності було навпаки: конвертувалися взаємини влади, політики і власності.

Таким чином, запропонована тема дослідження має наукове і суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію підготовлено відповідно до плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук”. Тема дослідження узгоджується з перспективними напрямками комплексних (міждисциплінарних) досліджень установ Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України на 2009 - 2013 рр., схваленими Загальними зборами 2 липня 2009 р.

Об'єктом дослідження є приватизація в Україні як чинник економічних змін та складова державотворчого процесу.

Предмет дослідження - передумови, чинники, хід, економічні наслідки змін відносин власності, суспільні рефлексії, політичні моделі, дії влади.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються адміністративних кордонів сучасної України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1987 - 2010 роки. Вибір нижньої хронологічної межі (1987 р.) зумовлено першими спробами в СРСР відходу від принципу непорушності соціалістичної державної власності та створення передумов для змін інституту власності (Закон СРСР “Про державне підприємство” (1987 р.); Закон СРСР “Про оренду”, Постанова Верховної Ради СРСР “Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки” регламентували процес роздержавлення та розвитку інституту приватної власності). Верхня хронологічна межа (2010 р.) обрана з огляду на те, що саме в цей час з порядку денного суспільно-політичного життя України зійшла дискусія про необхідність легітимізувати приватизацію.

Метою роботи є комплексне висвітлення й узагальнення інституційних перетворень у майнових відносинах України, всебічний аналіз сутності чинників, тенденцій, напрямків, за якими вони розвивалися, і на цій основі визначення їхньої результативності та реального становища, в якому перебувало суспільне життя України впродовж кінця 1980-х-2000-х років.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

– з'ясувати стан наукового вивчення теми, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення, окреслити методологію дослідження;

– охарактеризувати особливості стартових умов приватизаційного процесу;

– дослідити політичні, нормативно-правові чинники приватизації;

– розкрити основні форми та економічні наслідки приватизації;

– визначити соціальні, морально-психологічні наслідки процесу зміни форм власності і власників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

– здійснено комплексний історіографічний та джерелознавчий огляд досліджуваної теми, залучено до наукового обігу низку нових документів;

– розширено і доповнено науково встановлену систему історичних фактів про хід економічних змін в Україні протягом 1987 - 2010 років;

– у загальноісторичному контексті проаналізовано стан майнового комплексу держави, що сформувався і функціонував, дію політичних і економічних, нормативно-правових чинників, які визначали приватизаційний процес (форми, принципи);

– автором запропоновано власне бачення таких проблем, як успіхи і прорахунки соціально-економічного реформування господарства України;

– з'ясовано головну функцію приватизації - основна рушійна сила в проведенні ринкових реформ та трансформацій політико-економічної і соціальної складової України;

– відтворено способи нагромадження приватного капіталу в Україні та механізми формування соціальної верстви власників;

– проаналізовано зміни у соціально-психологічному ставленні населення до здійснюваних трансформаційних перетворень.

Практичне значення одержаних результатів полягає у висвітленні місця і ролі приватизаційного процесу у соціально-економічному та суспільно-політичному житті України, що значно розширило сучасні знання з історії України. Результати дослідження сприятимуть використанню набутого досвіду для універсалізації економічних, політичних, правових, соціальних і культурних змін в Україні у плані стабільного забезпечення функціонування інститутів ринку і демократії. Нагромаджений у дослідженні матеріал, запропоновані теоретичні положення і висновки можуть залучатися до написання узагальнювальних праць та навчальних посібників із історії України, розробки спецкурсів та спецсемінарів, до проведення практичних занять, семінарів, лекційної роботи у сфері освітньої діяльності ВНЗ.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри історії та археології слов'ян Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Основні положення та висновки дисертації апробовано в доповідях автора на міжнародних і всеукраїнських конференціях: “Актуальні проблеми аграрної історії України: минуле і сучасність” - Всеукраїнська науково-практична конференція (Київ, 2010 р.); “Інститут президентства в Україні й зарубіжних країнах: становлення, розвиток та сучасні тенденції” - науково-практична конференція, присвячена річниці проведення Всеукраїнського референдуму 1991 р. та запровадженню інституту президентства в Україні (Київ, 2010 р.); “Київ у соціокультурному просторі ХІХ - ХХІ століття: національний та європейський контекст” - Всеукраїнська науково-практична конференція (Київ, 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у монографії та п'яти публікаціях, чотири з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 друкованих аркушів.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (397 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, хронологічні та територіальні межі, мету та завдання, наукову новизну, практичне значення дослідження, містяться відомості щодо структури й обсягу роботи.

Перший розділ „Стан наукової розробки, джерельна база та методологія дослідження” складається з трьох підрозділів, у яких висвітлено стан наукової розробки теми та охарактеризовано її джерельну базу, окреслено методологію наукового пошуку.

У підрозділі 1.1 „Історіографія проблеми” з'ясовано стан наукового вивчення теми, що досліджується. Зазначено, що в розвитку історіографії проблеми виокремлено два періоди: перший - з 1991 р. до кінця 1990-х років; другий період датується початком 2000-х років до сьогодення.

Упродовж першого періоду об'єкт і предмет дослідження тільки набував своєї визначеності, його вивчення пов'язувалося із загальними закономірностями розвитку української історичної науки, з процесами суспільно-політичного і соціально-економічного життя. У вітчизняній історичній науці на той час бракувало способів і методів осмислення поточних подій і явищ. Як наслідок, автори змушені були вдаватися до методологічних канонів, які базувалися на ідеї прогресу, поступального розвитку, позитивізму. Роботи підготовлені у форматі статей та посібників П. Панченком, М. Плющем, Н. Барановською, Л. Ковпак , С. Падалкою відзначалися фактологічною насиченістю, контекстивною приналежністю. Вони становлять важливу складову історіографії проблеми саме з огляду на первинність оцінок, дають можливість простежити розвиток наукового аналізу, вироблення його критеріїв, становлення концепції.

Другий етап в історіографії позначений тим, що на той час більш конкретно визначилися об'єкт та предмет дослідження, виникло й певне „державне замовлення” на написання наукових праць із історії України, яка готувалася до святкування десятиліття незалежності. Проблемі економічних процесів, з'ясуванню причин господарської кризи початку 1990-х років приділено значну увагу в узагальнювальних працях із історії незалежної України В. Литвина, М. Плюща, С. Падалки та інших. Окремі питання, співзвучні з темою нашого дослідження, побіжно висвітлено і на дисертаційному рівні у роботах Т. Безеги, Я. Дзісяка та інших.

Окремі сюжети теми, яка розглядається, висвітлено у працях юридичного, політологічного, філософського, соціологічного, економічного та інших спрямувань О. Бондаря, О. Рябченка, В. Кременя, В. Андрущенка, М. Михальченка та інших авторів.

Інтерес західних істориків, політологів до досліджуваної нами теми був і залишається високим. Це пояснюється насамперед тим, що вони перевіряють теоретичні моделі переходу від тоталітаризму до демократії у країнах, що усамостійнились після розпаду СРСР. Окремі фрагменти економічних змін у контексті становлення і розвитку державних інститутів розглянуто у працях С. Вітмор, Б. Харасиміва, А. Асмунда, Р. Фрідмана та інших.

Отже, відсутність спеціальних праць, в яких би обрана нами для вивчення тема була предметом самостійного наукового осмислення, зумовила звернення дисертанта до її вивчення.

У підрозділі 1.2 „Характеристика використаних джерел” зазначено, що основу дисертації становить комплекс різнобічних документальних матеріалів.

Відповідно до загальноприйнятої класифікації історичних джерел, залучені до дисертації джерела поділяємо на такі групи. До першої групи належить офіційно-нормативна документація: Конституція України, аграрне законодавство, інші галузеві законодавчі акти, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори, тексти виступів державних та політичних діячів, офіційно-ділова документація органів влади, програмні документи політичних партій.

Другу групу становлять документи, опубліковані окремими збірками: „Закони України”, „Офіційний вісник України”, „Збірник постанов і розпоряджень уряду України”.

Третя група - статистичні дані. До роботи широко залучено офіційні дані, вміщені у статистичних збірниках, бюлетенях, експрес-доповідях, які видавалися Державним комітетом статистики, Фондом державного майна тощо. Крім цього, опрацьовано малодосліджені дані поточного обліку Фонду держмайна, Міністерства сільського господарства і продовольства, Міністерств промислової політики.

Четверта група - соціологічні дослідження. Вони дозволили з'ясувати ставлення українського населення до економічних перетворень. Звернення до них дає змогу побачити еволюцію громадської думки щодо корупції, приватизації, приватної власності загалом, проблем паливно-енергетичного комплексу та багатьох інших питань.

П'яту групу джерел склали архівні матеріали. Під час опрацювання теми автором було вивчено документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Державного архіву Київської області, Державного архіву Чернігівської області, відомчого архіву Фонду держмайна України.

До дисертації залучено матеріали періодичних видань, які, згідно з запропонованою нами класифікацією, склали шосту групу джерел і є досить цінним джерелом, оскільки в них містяться не лише відомості про події, факти, явища з життя держави і суспільства, а й оціночні судження їх активних творців і сучасників.

Сьому групу джерел складає мемуаристика.

Характер дослідницьких студій над проблемою потребував найширшого використання інформаційних ресурсів Інтернету - восьмої групи джерел.

Отже, джерельна база дисертації є досить репрезентативною, змістовно-насиченою і дозволяє об'єктивно і достовірно проаналізувати комплекс проблем, пов'язаних із змінами відносин власності протягом 1987 - 2010 рр. в Україні.

У підрозділі 1.3 „Методологія та методи дослідження” обґрунтовано методологію дисертації. Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові методи і принципи пізнання: об'єктивності та історизму. Їхнє застосування дозволило залучити до дисертації широке коло опублікованих та архівних матеріалів, проаналізувати здобутки історіографії. Також застосовувалися методи логічного аналізу, синтезу, класифікації та узагальнення, а також спеціальні методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, системно-структурний, синхронний методи.

У другому розділі „Інституційні особливості стартових умов приватизації на рубежі 1980-х - 1990-х років”, що складається з чотирьох підрозділів, відтворено кількісні та якісні особливості майнового потенціалу України.

У підрозділі 2.1 „Перші спроби роздержавлення та загальні тенденції розвитку економіки України” з'ясовано наслідки для економіки УРСР реалізації радянської концепції єдиного народногосподарського комплексу. У дослідженні автор зазначив, що в цілому економічний потенціал України був потенційно вагомим, але, разом із тим, структурно однобоким і багато в чому немічним, оскільки повністю не задовольняв суспільних потреб. Неефективність виробництва багато в чому зумовлювалася непродуманим географічним розташуванням галузей. Радянська концепція єдиного народного господарського комплексу передбачала замкнутість процедур збуту та постачання сировинних матеріалів, виробництво значної кількості проміжної продукції, високі енергетичні витрати тощо. Підприємствам не потрібно було дбати про конкурентоспроможність власної продукції, вони були зорієнтовані на одного єдиного і завжди надійного покупця - державу.

У дисертації автор стверджує, що мала місце розбалансованість між виробництвом капітальних і споживчих благ. У виробничій структурі значною залишалася частка підприємств ВПК. Постійно зростала питома вага таких енергомістких виробництв, як паливна промисловість та металургія. Мали місце диспропорція між видобувними та обробними галузями. Зменшувалося значення машинобудування і металообробки. При зростанні важких галузей перевага надавалася продукуванню засобів виробництва. Важка промисловість була не спроможною забезпечити легку й харчову промисловість та сільське господарство новітніми обладнанням і машинами. До 80% заводів і фабрик України залежали від постачання комплектуючих вузлів і деталей з інших республік СРСР.

У дослідженні зазначено, що Україна, реально вийшовши з економічної зони СРСР, не мала статичних і стійких переваг. Серед політиків і громадян не було адекватного сприйняття потенційних можливостей України. В 1990 р. у зв'язку з цим часто цитувалися дані дослідження, проведеного фахівцями Дойче банку, які визначили Україну як лідера за рівнем підготовленості до створення ринкової економіки, прогнозували їй успіх у самостійному розвитку у разі виходу з СРСР. Однак німецькі експерти спиралися в своїх оцінках на думку ліберально налаштованих українських економістів і використовували абстрактні бальні оцінки стану тієї чи іншої сфери народного господарства.

У підрозділі 2.2 „Особливості розвитку промислового потенціалу України” відтворено інституційні основи організації та виробничі потужності промисловості. Автором вказано, що Україна на межі десятиліть мала значний виробничий потенціал. У 1990 р. його загальна вартість обчислювалася в 561 млрд. дол. США. У власності держави перебувало майже 10 тис. великих заводів і фабрик, 150 тис. інших підприємств.

Маючи значні ресурси палива і потужності енергетики, в республіці не було налагоджено надійного і безперебійного їх надходження для потреб виробництва. Паливна проблема пронизувала діяльність промислових підприємств, транспорту, життєві інтереси міста і села. Спрацьованість основних промислово-виробничих фондів набувала загрозливого стану. Виснажуючи запаси родовищ, Україна за рівнем споживання газу посідала одне з перших місць у світі. З 115 млрд. м³ спожитого газу 29% використовувалося для потреб виробництва електроенергії, 48% - промисловості, 17% - побутових потреб та послуг і 6% для експлуатації самої газової промисловості.

Автор стверджує, що чорній металургії, яка відігравала провідну роль у промисловості та всьому господарстві України, належало 15% від основних виробничих фондів промисловості. В 1990 р. республіка посідала друге місце в світі (після Японії) за виробництвом сталі, четверте - чавуну (після Японії, Китаю і США). За виробництвом сталі на душу населення - перше місце у світі (1059 кг). Водночас структура галузі була зорієнтована на переважаюче виробництво чавуну над сталлю і готовим прокатом, що завдавало значної шкоди економіці і природі України. Неперероблена залізна руда за безцінь вивозилася до європейських країн.

У дисертації розкрито успіхи і прорахунки в роботі транспортного господарства, зв'язку, а також показано роль в економіці галузей військово-промислового комплексу. Встановлено, що цією інтегральною галуззю були об'єднані 1668 промислових підприємств та організацій, на яких було зайнято 1,6 млн. робітників, спеціалістів та наукових співробітників. Підприємства та організації були згуртовані в 38 галузей та 58 підгалузей. В роботі також з'ясовано особливості розвитку легкої промисловості.

У підрозділі 2.3 „Проблеми змін в аграрних засобах виробництва” показано потенціал та діючі способи використання землі, майна у виробничих цілях на етапі загострення кризи радянського ладу.

Автор констатує, що в 1990 р. у структурі вартості основних виробничих фондів України сільському господарству належало 26%. Із загальної вартості виробничого потенціалу 561 млрд. дол. США, їхня вартість обраховувалась у 138,1 млрд. дол., тобто становила майже четверту частину. Галузь засновувалося на колгоспно-кооперативній і державні власності, була представлена 8594 колгоспами, 2630 радгоспами, 2020 міжгосподарськими підприємствами, 38 комбінатами, 29 агропромисловими об'єднаннями, 66 фірмами. У власності колгоспів і міжгоспів сконцентровувалося 70% вартості основних фондів та матеріальних оборотних засобів.

В умовах загострення кризи радянського ладу у держави посилювалося прагнення контролювати у власних інтересах форми, засоби та результати виробництва. Тотального характеру набуло одержавлення колгоспно-радгоспної системи господарювання, поглиблювалися деформації у відносинах власності. Сільське господарство поступалося промисловості як за щільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції. На рубежі 1980-х - 1990-х років в Україні вироблялося 50% загальносоюзних обсягів виробництва цукру і олії, 33% овочів, 25% картоплі, м'яса і молока.

У роботі підкреслено виняткове значення землі як найважливішого засобу виробництва. В структурі сільськогосподарських угідь високою залишалася питома вага орних земель (близько 80%). Інші площі використовувалися під багаторічні насадження (2,7%), сінокоси (5,1%), пасовиська (11,4%). Найбільше розорені угіддя були в Лісостепу (85,4%), найменше - на Поліссі (68,9%). В Україні зосереджено 8% чорноземних ґрунтів світу. Радою з вивчення продуктивних сил України НАН України землі сільськогосподарського призначення оцінені в 3,6 трильйонів доларів США. Ресурсний потенціал сільгоспугідь міг забезпечити продовольством 250-300 млн. осіб.

У 1990 р. на балансі колгоспів, радгоспів, міжгосподарських сільськогосподарських підприємств перебувало 453 тис. тракторів, 106 тис. зернозбиральних комбайнів, 296 тис. вантажних автомобілів. Практично щороку господарства отримували 36,2 тис. тракторних плугів, 22,9 тис. тракторних сівалок, 31,3 тис. культиваторів, 3,1 тис. косарок, 9 тис. зернозбиральних комбайнів, 3,7 тис. бурякозбиральних комбайнів, 3,3 тис. дощувальних машин. Хімічна промисловість поставляла 4357 тис. т. міндобрив. Україна була одним із головних регіонів СРСР з вирощування озимини, займала провідне місце в Європі за територіальною концентрацією посівних площ технічних культур. У республіці в усіх категоріях господарств вирощувалося і утримувалося 21,1 тис. голів великої рогатої худоби, в т.ч. 8,5 тис. корів, 754 тис. коней.

В Україні вироблялося на душу населення: м'яса - 86 кг, а споживання становило 68 кг; молока і молочних продуктів - 477,5 кг, споживання відповідно - 366 кг. Частка республіки в поставках м'яса й м'ясопродуктів у загальносоюзному фонді досягала 25%, молока і молочних продуктів - 21%, яєць і яйцепродуктів - 14%.

У підрозділі 2.3 „Трансформації матеріальних основ соціально-комунального господарства” автором розкрито зміни в кількісних і якісних характеристиках побутових, соціальних підприємств міста і села.

Автор констатує, що на рубежі 1980 - 1990-х років в Україні функціонував розгалужений майновий комплекс, який відповідав за задоволення життєвих потреб громадян. Житловий фонд України досягав 922,1 млн. м², з якого 436,7 млн. м² (29%) - належали державі, суспільним фондам і житлово-будівельним кооперативам, 485,4 млн. м² (71%) - перебувало в особистій власності громадян, за якістю відносився до давньої забудови. Потреби громадян у житловій площі повністю не задовольнялись.

Підприємства побутового обслуговування, що включали в себе 20 окремих підгалузей, надавали 900 видів послуг, найбільша частка з яких припадала на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів, ремонт одягу, взуття, радіотехніки. Працювало 64760 підприємств. Характерною особливістю громадського харчування початку 1990-х років було те, що значне місце посідали їдальні. В кінці 1980-х років на тлі поглиблення соціалізації побутової сфери села зміщувалася централізована система управління підприємствами побутового комплексу, утверджувалася державна ідеологема, суть якої полягала у відмінності структури побутових послуг сільського і міського населення.

Третій розділ „Політичні, економічні, нормативно-правові чинники приватизації”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, присвячено вивченню комплексу заходів, які забезпечили докорінні зміни у майнових відносинах України.

У підрозділі 3.1 „Діяльність державних органів приватизації” автор показав роль у приватизаційному процесі різних владних структур. Дисертант зазначив, що держава взяла на себе функції регулювання і контролю за процесом приватизації. На початку 1990-х років поняття „приватизація” ототожнювалося з реформуванням власності. Панувала думка про те, що чим більших розмірів й якомога скоріше приватизується державне майно, тим швидше виникне соціально-орієнтована ринкова економіка. Не враховувалося те, що процес приватизації - це лише складова частина створення такої економіки. В Україні не було ефективних методів оцінки вартості майна, яке мало приватизовуватися, бракувало і спеціалістів, які б могли це робити.

Автор зазначив, що Фонд державного майна України організаційно був вибудуваний у спосіб, який стримував його функцію із захисту державних майнових інтересів. Державні програми приватизації (ухвалені на початку 1990-х років) мали декларативні завдання, були недостатньо економічно обґрунтовані. Контрольні функції за приватизаційним процесом з боку Верховної Ради і Кабінету Міністрів України часто були малоефективними і не забезпечували дотримання суб'єктами вимог законодавства. В дисертації наведено аргументи і факти, які підтвердили висунуту автором тезу про помилковість керівництва України в справі надання приватизації статусу джерела покриття дефіциту державного бюджету, а також підпорядкуванню її політичній кон'юнктурі.

У підрозділ 3.2 „Формовияви та економічні наслідки приватизації” розкрито суть сертифікатної приватизації, механізму комерціалізації, а також відтворення змін в економіці, що відбувалися під дією процедури змін форм власності.

Дисертант зазначив, що сертифікатна приватизація, що проводилася в Україні, мала в основному соціально-політичний характер, кінцевою метою її було збагачення окремих осіб, які добре розуміли суть цієї схеми, керували її здійсненням і забезпечували для себе накопичення значних коштів. На початку 2000-х років понад 30 млн. громадян України, що отримали приватизаційні сертифікати, втратили свої права власності. Наслідком таких дій стала концентрація власності і влади в руках невеликої групи людей, існування в державі адміністративно-економічних кланів, поява олігархії. Сертифікатна приватизація була неефективною, оскільки, з одного боку, вела до розпорошення власності, а з іншого - жодною мірою не забезпечувала так звану „соціальну справедливість”, не стала засобом концентрації фінансових ресурсів, необхідних для модернізації, диверсифікації виробництва.

У дисертації автор констатує, що в Україні свої специфічні наслідки мала приватизація житла. Вона проводилась із урахуванням лише обсягів житлоплощі, що припадала на одного мешканця, не враховувала її ринкову вартість. Дотримувався принцип „хто що має, той те і отримує”. Комерціалізація побутового обслуговування не призвела до поліпшення діяльності цих підприємств.

У підрозділі 3.3 „Способи нагромадження приватного капіталу” зазначено, що в Україні процес „первісного нагромадження” зароджувався в окремих фрагментах економіки: трейдерство, банківська діяльність, де відкривалися можливості маніпулювання фінансовими ресурсами; розподіл дешевих енергетичних ресурсів тощо. Нагромадження капіталів відбувалося за умов майже повної безконтрольності підприємницької діяльності. Серед джерел надприбутків були і тіньові схеми (маніпулювання у сфері оподаткування, використання бартеру). На початку 1990-х років було винайдено чимало способів як перерозподілити і привласнити вироблені іншими товаровиробниками блага. При цьому використовувались деструктивні механізми - розукрупнення і розпорошення виробничих об'єднань, великих підприємств на окремі частини, куски з тим, аби кожний з цих фрагментів був потім демонтованим, перепрофільованим чи штучно диверсифікованим.

В роботі автор наголошує, що характер вітчизняних бізнес-груп визначався джерелами формування великого капіталу, а сам процес первісного нагромадження нівелював багато традиційних цінностей. Тіньова економіка в Україні набула величезних масштабів, надто болісно впливала на соціальну сферу. В роботі наведено факти і аргументи, які вказують на недостатньо ефективну роботу правоохоронних органів із запобігання перетіканню економіки в тінь.

У четвертому розділі „Соціальні, морально-психологічні наслідки приватизації”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, відтворено суспільне і особистісне сприйняття приватизаційного процесу.

У підрозділі 4.1 „Власники майна, капіталу та їх місце і роль у суспільній ієрархії” вказано, що першими власниками капіталів стала радянська номенклатура - суспільна група, яка усвідомила власні інтереси в процесі приватизації. В кінці 1990-х років в Україні сформувалася мережа фінансово-промислових груп. Проникнення та зближення з офіційною владою ставало потужним засобом збереження та поповнення власності. Автор зазначає, що олігархія намагалася спрямувати економічний потенціал України не в бік формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, а на затратну, перерозподільчу. Звичним явищем ставав лобізм у політиці. В роботі стверджується, що в Україні процес конверсії влади у власність відбувався у протиправних формах.

У дисертації проаналізовано місце і роль в суспільній ієрархії інституту акціонерів, власників латифундій.

Підрозділ 4.2 „Соціальна міфологія як інструмент первісного нагромадження капіталу” присвячено показу впливу на загальну соціальну обстановку і суспільні настрої культивованих владою ідеологічних міфів. На думку автора, приватизаційний процес в Україні супроводжувався культивованими в суспільне життя низкою ідеологічних міфів, мета яких випливала з т.з. „нульової концепції” - складової теоретичних пошуків шляхів і способів руху України. Заклик деяких суспільних керманичів розпочати громадянами власне життя „з чистого аркуша”, було вигідне передусім їм, оскільки при цьому вони могли претендувати на роль першовідкривачів. Майстерно сконструйований міф про необхідність ринкового реформування (попри його об'єктивну необхідність) став стрижнем у перетворенні радянської правлячої еліти з розпорядників державного майна у його юридичних власників. Рішучий кидок в „ринкову економіку” став породженням сумнівних авантюр із реструктуризації високоінтегрованої економіки. Міфологізувалась і роль капіталізму. Обрана Україною на початку 1990-х років класична неоліберальна модель раннього капіталізму призвела до безпрецедентного падіння промислового виробництва. Номенклатурний капіталізм давав змогу владній еліті отримувати надприбутки, особливо не піклуючись про зростання виробництва та продуктивності праці.

У підрозділі 4.3 „Проблема приватизації у вітчизняній громадській думці” звернуто увагу на зміни, що відбувалися в громадській свідомості та думці під впливом чинників зміни власності.

Автор зазначив, що на початку 1990-х років у свідомості багатьох українських громадян ставлення до приватної власності продовжувало існувати за інерцією радянських ідеологічних стереотипів, згідно з якими власник - експлуататор. Крім того, значна частина населення вважала, що держава, яка проголосила рівність права на власність, зобов'язана була дати кожному ще й саму власність. У більшості громадян України сприйняття особистої (приватної) власності виявилося атрофованим.

У роботі констатується, що феноменом зміни відносин власності стала загальна підтримка або принаймні відсутність протидії її роздержавленню з боку більшості громадян. Соціальна категорія власників в Україні формувалась за відмінних від Європи умовах. Практично залишалась не розв'язаною проблема легітимізації великої приватної власності.

У результаті проведеного наукового дослідження, автор виносить на захист такі висновки та положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми дає змогу констатувати, що історичний аспект приватизації в Україні до цих пір не був предметом системного і цілісного дослідження. Джерельну базу дослідження складають архівні документи, матеріали статистики, преси. Визначені методи дослідження дозволили вирішити поставлені наукові завдання, досягти мети роботи.

2. Розкрито загальні тенденції розвитку економіки України наприкінці 1980-х - початку 1990-х років. Економічна політика спочатку характеризувалася вимушеними кроками щодо змін форм власності. Цими обставинами зумовлювалося прийняття законодавчих і нормативно-правових актів, які регламентували розвиток орендних відносин, ринку, проведення роздержавлення. Українська економіка не могла повноцінно функціонувати в єдиному народногосподарському комплексі СРСР, мала деформоване географічне розташування, була застиглою в розвитку, енергетично і матеріально затратною. Принцип непорушності соціалістичної державної власності спричинив хронічні форми товарного дефіциту, деформував ринкові відносини, стримував розвиток підприємництва, особистої ініціативності тощо. Основу економічного потенціалу республіки становили дотаційні видобувні галузі.

3. На межі десятиріч республіка мала достатній виробничий потенціал. Важливу роль у соціально-економічному розвитку України відігравала паливно-енергетична галузь. Становище у цій сфері залишалось важким. В Україні реалізовувалася концепція виснаження покладів нафти і газу. Видобуток вівся екстенсивним шляхом. Мали місце труднощі й у видобутку вугілля, запаси якого були великими. Україна виробляла п'яту частину електроенергії СРСР, концентрувала майже половину атомного потенціалу. Гальмувалися процеси науково-технічного розвитку, модернізації діючого устаткування, набували гостроти проблеми захисту навколишнього середовища. Великі кошти та матеріально-сировинні ресурси спрямовувалися на потреби військово-промислового комплексу, що негативно позначалося на становищі ряду галузей легкої і харчової промисловості. Значні ресурси щороку спрямовувалися на будівництво заводів-гігантів, які ставали монополістами і зовсім не дбали про підвищення якості продукції, конкурентоздатності на зовнішньому ринку. Відсутність коштів на технічне переоснащення виробництва, зношеність діючого устаткування, відсталість технологій у багатьох галузях промислового виробництва прирікали українську промисловість на відсталість від рівня розвинених країн світу.

4. Після проголошення незалежності глибинні системні трансформації в економіці стали велінням часу. Україна в 1991 р. вимушено лібералізувала ціни і зовнішньоекономічну діяльність, в 1994 р. - сформувалися загальні контури економічної політики, в основу якої було закладено приватизацію, фінансову стабілізацію та створення ринкової інфраструктури. Приватизація була фактично єдиним блоком ринкових реформ, що динамічно реалізовувалася з 1992 р. Вона відіграла авангардну роль, створила корпоративний сектор, прошарок дрібних власників, систему фінансових небанківських посередників, ліквідувала державну монополію у виробничому та фінансовому секторах економіки.

5. Приватизація відбувалася у таких формах: перетворення державного підприємства в акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним підприємством або іншим орендарем; викуп майна державного підприємства членами трудового колективу; продаж державного підприємства за конкурсом або на аукціоні юридичним особам і громадянам. В основу української моделі було покладено приватизацію трудовим колективом шляхом оренди з наступним викупом. Механізм приватизаційного процесу виявився малодіючим. Тому хід приватизації набував то повзучих темпів, то активізувався. Приватизація ж українських стратегічних об'єктів російськими компаніями призвела до монополізації останніми нафтогазового та енергетичного ринку. Україна постала перед завданням захисту власної економічної безпеки.

6. В Україні внаслідок приватизації сформувалася верства власників, зацікавлених в отриманні доходу шляхом не випуску і реалізації продукції, а викупу майна за заниженими цінами з подальшим розпродажем високоліквідних частин підприємств. Великий бізнес надто агресивно освоював форми привласнення, значною мірою стримував розвиток середнього і дрібного підприємництва. На тлі приватизації з'явилася організована злочинність. Ставлення пересічних українців до приватної власності і приватизаційних процесів залишалося неоднозначним.

приватизаційний капітал економічний україна

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. „П'ята влада” у системі відносин: політика, економіка, право, громадянин (1990 - 2000-і роки). - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2008. - 75 с.

2. Приватизація в Україні: етапи, форми та соціально - економічні наслідки (1991-2009) // Українознавство. - 2010. - № 4. - С. 235 - 239.

3. Політичний чинник у приватизаційному процесі України (1990-2000-і роки) // Гілея. - 2010. - Випуск 42. (12). - С. 100 - 110.

4. Програмно - політичний та нормативно-правовий чинники приватизації в Україні (1991 - 2009) // Грані. 2011. - № 1 - С. 12 - 17.

5. Майновий промисловий потенціал України напередодні приватизації: кількісні і якісні характеристики. (кін. 1980 - поч. 1990 - х років) // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 6. Історичні науки: зб. Наукових праць. - Випуск 8. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. - С. 139-147.

6. Приватний капітал: способи нагромадження та проблеми соціально-економічної ефективності (1991-2009 рр.). // Проблеми Історії України: факти, судження, пошуки, збірник наукових праць // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми аграрної історії України: минуле і сучасність». Спеціальний випуск К. - 2010. - С. 293 - 300.

АНОТАЦІЯ

П'ята Л.Л. Приватизація в Україні: історичний аспект (кінець 1980 - 2000-і роки). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності: 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011. Дисертацію присвячено дослідженню глибинних змін в економіці Україні, зумовлених приватизаційним процесом. На основі всебічного аналізу чисельних історичних джерел, здобутків історіографії висвітлено комплекс суспільно-політичних і соціально-економічних перетворень. Розкрито інституційні особливості стартових умов приватизації. В окремих підрозділах з'ясовано проблеми змін у промисловості, аграрних засобах виробництва і матеріальних основах соціально-комунального господарства, що мали місце на рубежі 1980-х - 1990-х років. Обґрунтовано діяльність державних органів приватизації у процесах, пов'язаних із зміною форм власності, визначено результативність регламентуючого законодавства.

В роботі запропоновано авторське бачення таких проблем, як успіхи і прорахунки соціально-економічного реформування України. З'ясовано головну функцію приватизації як основної рушійної сили в проведенні економічних реформ. Вперше в українській історіографії відтворено способи нагромадження приватного капіталу в Україні та механізми формування соціальної верстви власників, а також проаналізовано зміни у соціально-психологічному ставленні громадян до здійснюваних перетворень.

Ключові слова: Україна, держава, влада, політика, громадянське суспільство, державотворення, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна України, економіка, приватизація, власність, власник, капітал, промисловість, сільське господарство, майно.

АННОТАЦИЯ

П'ята Л.Л. Приватизация в Украине: исторический аспект (конец 1980-х - 2000-е годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

В диссертации раскрыты общие тенденции развития экономики Украины в конце 1980-х - начале 1990-х годов. Сделан вывод, что экономическая политика сначала характеризовалась вынужденными шагами по изменению форм собственности. Этими обстоятельствами обусловлено принятие ряда законодательных и нормативно-правовых актов, которые регламентировали развитие арендных отношений, рынка, проведение разгосударствления. Украинская экономика не могла полноценно функционировать в едином народнохозяйственном комплексе, имела деформированное географическое положение, была застывшей в развитии, энергетически и материально затратной. Принцип нерушимости социалистической государственной собственности вызвал хронические формы товарного дефицита, деформировал рыночные отношения, сдерживал развитие предпринимательства, личной инициативности и т.д. В основе экономического потенциала были дотационные, добывающие отрасли.

В контексте выяснения институциональных особенностей стартовых условий приватизации исследован потенциал и причина кризисных явлений в промышленности Украины. В целом на грани десятилетий республика имела достаточный производственный потенциал. Важную роль в социально-экономическом развитии Украины играла топливно-энергетическая отрасль. Положение в этой сфере оставалось тяжелым. Украина производила часть электроэнергии СССР, концентрировала почти половину атомного потенциала. Тормозились процессы научно-технического развития, модернизации действующего оборудования, приобретали остроту проблемы защиты окружающей среды. Большие финансовые средства, материально-сырьевые ресурсы направлялись на нужды военно-промышленного комплекса, что негативно сказывалось на положении ряда отраслей легкой и пищевой промышленности.

После провозглашения независимости глубинные системные преобразования в экономике стали велением времени. Украина в 1991 г. вынужденно либерализовала цены и внешнеэкономическую деятельность, в 1994 г. - сформировались общие контуры экономической политики, в основе которой и лежали приватизация, финансовая стабилизация и создание рыночной инфраструктуры. Приватизация была фактически единственным блоком рыночных реформ, что динамично реализовывался с 1992 г. Она сыграла авангардную роль, создала корпоративный сектор, прослойку собственников, систему финансовых небанковских посредников, ликвидировав государственную монополию в производственном и финансовом секторах экономики.

Приватизация в Украине происходила в условиях, когда в процессе разгосударствления рождались тесные связи власти с бизнесом, углубилась зависимость предпринимателей от политики. Целью этих отношений было формирование мощных финансово-промышленных групп. В ходе приватизации росла отчужденность граждан от собственности, в отличие от советской практики, когда собственность закреплялась за юридическими лицами и формально через общенародную и коллективную формы с работниками. Делались попытки быстро приватизировать имущество без частного капитала.

В процессе приватизации граждане приобретали в собственность части акций (паев) акционерных, других хозяйственных обществ, а также предприятий, основанных на смешанной или коллективной собственности. Она проходила в таких формах: преобразование государственного предприятия в акционерное или другое хозяйственное общество; выкуп имущества государственного предприятия, сданного в аренду, арендным предприятием или другим арендатором; выкуп имущества государственного предприятия членами трудового коллектива; продажа государственного предприятия по конкурсу или на аукционе юридическим лицам и гражданам. Украинская модель заключалась в приватизации имущества трудовым коллективом путем аренды с последующим выкупом. Сам механизм приватизации оказался малодействующим. Поэтому приватизация то приостанавливалась, то активизировалась. Приватизация же украинских стратегических объектов российскими компаниями привела к монополизации последними нефтегазового и энергетического рынка. Украина оказалась перед задачей защиты собственной экономической безопасности.

В работе подчеркнуто, что в Украине в результате приватизации сформировался слой собственников, заинтересованных в получении дохода путем не выпуска и реализации продукции, а выкупа имущества по заниженным ценам с последующим распродажей высоколиквидных частей предприятий. Крупный бизнес слишком агрессивно осваивал формы приватизации, в значительной степени сдерживал развитие среднего и мелкого предпринимательства. На фоне приватизации появилась организованная преступность. Отношение рядовых граждан к частной собственности и приватизационным процессам оставалось неоднозначным.

Ключевые слова: Украина, государство, власть, политика, гражданское общество, образование государства, Президент Украины, Верховная Рада Украины, Кабинет Министров Украины, Фонд государственного имущества Украины, экономика, приватизация, собственность, владелец, капитал, промышленность, сельское хозяйство, имущество.

ANNOTATION

Piyata L.L. The Privatization in Ukraine: historical aspect (the end 1980 - 2000-e years). - Manuscript.

The thesis for a Candidate degree in historical sciences in the speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Cherkasy national university of the name of Bohdan Khmel'nitskogo. - Cherkasy, 2011.

The dissertation investigates the deep changes in the economy of Ukraine due to privatization process. The comprehensive analysis of numerous historical sources, historiography and achievements of other scientific areas attempt to cover all the complex socio-political and socio-economic changes. Solved institutional features of initial conditions for privatization. In some departments and analyzes changes in the industry, the agricultural means of production and material foundations of social and communal services, which leaked at the turn of 1980 - 1990's. Grounded activity of state bodies in the privatization processes associated with change of ownership, defined regulatory efficiency legislation.

The paper presents author's vision problems such as successes and failures of social and economic reform in Ukraine. Found out the main function of privatization as a major driving force in economic reform. For the first time in Ukrainian history played how accumulation of private capital in Ukraine and mechanisms of social strata owners, as well as the changes in social and psychological attitudes of citizens to the ongoing transformation of change.

Keywords: Ukraine, state, government, politics, civil society, state, President of Ukraine, Verkhovna Rada of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine, State Property Fund of Ukraine's economy, privatization, property owner, capital, industry, agriculture, property.

Размещено на Allbest.ru

...