Регіональний вектор трансформаційних зрушень економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Спеціальність 08.00.05 - розвиток продуктивних сил і регіональна

економіка

УДК 332.146.2:338.242.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Регіональний вектор трансформаційних зрушень

економіки України

Реутов Віктор Євгенійович

Одеса 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень Національної академії наук України

Науковий консультантдоктор економічних наук, професор Галушкіна Тетяна Павлівна, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Мунтіян Валерій Іванович, Кабінет міністрів України, урядовий уповноважений

доктор економічних наук, професор Василенко Валерій Миколайович, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, заступник директора з наукової роботи

доктор економічних наук, професор Уманець Тетяна Василівна, Одеський державний економічний університет, професор кафедри економіки та управління національним господарством

Захист відбудеться “22” квітня 2011 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.177.01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 65044, м. Одеса, Французький бульвар, 29.

Автореферат розісланий “22” березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.М. Степанов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

регіональний трансформаційний зрушення

Актуальність теми. Характерними рисами сучасного стану регіонального розвитку України є нестабільність економічної сфери та нестійкість ринкових відносин, що виявилися в результаті проведення реформ і призвели до значних трансформаційних зрушень в структурі регіональних господарських комплексів. Незважаючи на те, що подібні процеси регіональних трансформацій проявлялися в багатьох країнах, економіці України властива певна специфіка, що зумовлюється територіальними, історичними, демографічними та іншими факторами, а також глобальністю змін, які відбуваються. Період активного формування ринкових відносин чітко показав, що без державного та регіонального регулювання трансформаційні процеси призводять до кризових і дезінтеграційних явищ, які знаходять свій прояв у надмірній централізації державної влади, відсутності належної матеріальної і фінансової основи та державної підтримки регіонального розвитку, недосконалості розмежування повноважень між різними рівнями влади на основі принципу субсидіарності. Крім того, ще не створена ефективна нормативно-правова база для забезпечення взаємного представництва інтересів центру та регіонів. Низькі темпи ринкових перетворень і незадовільний стан вирішення соціально-економічних та екологічних проблем регіонів свідчать про відсутність зваженої державної регіональної політики, що негативно позначається на економічному розвитку регіонів, призводить до поглиблення диспропорцій у територіальній структурі національної економіки та у соціальній сфері її регіонів. Все це значною мірою є наслідком трансформаційної кризи в Україні.

Вивченням основ регіонального розвитку, виявленням певних особливостей, закономірностей і формуванням на цій основі тих чи інших парадигм регіонального розвитку займалися представники різних закордонних наукових шкіл регіональної економіки: німецької, англо-американської. Теоретичне обґрунтування концептуальних підходів до різних аспектів регіонального розвитку та комплекс практичних шляхів вирішення цієї проблеми розкрито в роботах вітчизняних дослідників. В той же час складність і багатогранність питань регіонального розвитку спричиняють необхідність їхнього вивчення в системі координат, що задається різними рівнями методології дослідження.

Багато вчених зробили істотний внесок у формування системної палітри дослідження специфіки національного регіонального середовища, зокрема її ядра - регіональної економіки, механізму її функціонування й регулювання, а також аналізу їхньої специфіки й проблем розвитку в період ринкових трансформацій. У раніше проведених дослідженнях, присвячених проблемам регіонального розвитку, вже були сформовані певні теоретико-методологічні основи. Однак більшість дослідників акцентували свою увагу на окремих аспектах і проблемах регіонального розвитку. В той же час структурна перебудова економіки й трансформаційних процесів регіонального розвитку зумовили необхідність проведення комплексних і системних досліджень стану й перспектив економічного розвитку України на регіональному рівні. Крім того, недостатньо науково обґрунтована державна регіональна політика послужила причиною малоефективного розвитку економіки країни в цілому, а також низького рівня її економічної безпеки. Постійно змінюються внутрішні та зовнішні умови функціонування регіональних господарських систем. Необхідність обґрунтування нової парадигми, що детермінувала формування методології, концептуальних і методичних підходів дослідження трансформаційних процесів на мезорівні з метою реалізації трансформаційних зрушень як запоруки забезпечення сталого розвитку в регіональному вимірі у контексті забезпечення належного рівня екологічної та економічної безпеки країни, обумовила актуальність, мету, завдання та напрями дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконане дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи Кримського економічного інституту ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” на тему “Реалізація потенціалу соціально-економічного розвитку регіонів України в умовах трансформації економіко-правових механізмів господарювання” (державний номер реєстрації 0107U003053), в якій автору належить розробка стратегічних напрямів забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів України в умовах трансформаційних зрушень; Класичного приватного університету з проблеми “Організаційно-економічні засоби формування та розвитку потенціалу суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки” (державний номер реєстрації 0105U000215), в якій автору належить розробка методології дослідження, стратегії трансформації регіональних економічних систем і механізмів сталого регіонального розвитку, науково-дослідної теми Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України “Формування конкурентоспроможної економіки регіону Українського Причорномор'я з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів інноваційного розвитку” (державний номер реєстрації 0109U005904), в якій автору належить розробка методики трансформації регіональної конкурентоспроможності України на основі побудови “4-І” моделі; наукові підходи автора щодо визначення індикаторів сталого розвитку в регіональному вимірі знайшли відображення в науковому проекті “Обґрунтування вибору системи індикаторів сталого розвитку регіонів України і оцінювання сучасного стану їх збалансованості” цільової комплексної міждисциплінарної програми наукових досліджень НАН України з проблем сталого розвитку, раціонального природокористування та збереження навколишнього середовища (Інститут проблем природокористування та екології НАН України, 2010 р. Державний номер реєстрації 0110U005363).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування та розробка концептуальних підходів щодо трансформаційних зрушень як запоруки забезпечення сталого розвитку в регіональному вимірі. Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- розкрити ретроспективу теоретичних поглядів на формування концепцій регіонального розвитку та теорії трансформаційних зрушень;

- запропонувати теоретичну модель загальносистемних передумов регіональних трансформаційних зрушень;

- на основі системного підходу сформувати методологію регіонального виміру трансформаційних зрушень з урахуванням існуючих міжнародних тенденцій;

- розробити методику оцінки рівня трансформації конкурентоспроможності регіонів;

- запропонувати індикатори та методичні підходи до визначення рівня сталості регіонального розвитку;

- узагальнити когнітивні технології моделювання та побудови сценаріїв перспектив розвитку регіонів;

- виявити основні детермінанти й оцінити тенденції структурних зрушень у господарських комплексах регіонів в результаті розвитку трансформаційних процесів та їхній вплив на рівень соціально-економічного розвитку регіонів;

- удосконалити систему регіонального менеджменту на основі подолання існуючих стереотипів управління;

- визначити перспективи інноваційно орієнтованого регіонального розвитку на основі трансформації регіональної конкурентоспроможності;

- обґрунтувати систему інституціонального забезпечення регіонального розвитку на основі визначення її складових;

- оцінити рівень конвергенції та дивергенції регіонів у системі міжбюджетних відносин;

- запропонувати сценарії системних трансформаційних зрушень на основі сучасних ринкових реалій.

Об'єктом дослідження є процес формування внутрішньо- та міжрегіональних економічних відносин, орієнтованих на забезпечення збалансованих трансформаційних зрушень економіки регіонів України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та концептуальні основи трансформаційних зрушень економіки України в контексті забезпечення збалансованого розвитку її регіонів.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань були використані такі методи: діалектичний - при дослідженні закономірностей розвитку регіонів у трансформаційній економічній системі (розд.1.); синергетичний - щодо визначення структурно-функціональної ролі регіональної економіки в національно-господарському комплексі (пп. 1.1., 1.2.); якісний аналіз і метод наукових абстракцій - при обґрунтуванні понятійного апарату (пп. 1.1.-1.3.); системний і структурно-функціональний підходи - для дослідження системи державного регулювання регіонального розвитку (п. 1.3.).

В основу методології дослідження покладений діалектичний підхід до вивчення суспільних явищ і процесів, загальнонаукові та фундаментальні положення й принципи сучасної економічної теорії. Для розробки теоретико-методологічних і прикладних основ сталого регіонального розвитку використано системний підхід, який враховує динамічну функціональну залежність між станом цілого та збалансованістю його складових елементів, і сукупність методів, які забезпечують його реалізацію, а саме:

- логічного узагальнення, синтезу, аналізу та порівняння - для визначення суті, принципів, функцій і механізмів регіонального розвитку, еволюції його становлення, виділення структури, елементів, розробки системи критеріїв і показників для діагностики рівня соціально-економічного розвитку, формування пріоритетів регіонального розвитку (пп.1.1.-1.3.; пп. 2.2.-2.4.; пп.5.1.-5.4.);

- економіко-статистичні методи - для обробки статистичних даних, виявлення тенденцій, що характеризують структурні трансформації регіональних господарських комплексів, діагностики рівня соціального розвитку регіонів, визначення детермінант і рівня конкурентоспроможності регіонів (пп. 3.1.-3.3.; пп. 4.2.-4.3.);

- методи економіко-математичного моделювання - для розробки моделі сталого регіонального розвитку, побудови сценаріїв розвитку регіональних господарських комплексів, розподілу фінансових потоків за сферами пріоритетного розвитку (пп. 5.2.-5.3.);

- програмно-цільовий метод - при розробці системи показників результативності регіонального менеджменту, стимулюванні регіонів до реалізації цілей сталого розвитку, формуванні алгоритму вирішення існуючих проблем регіонального розвитку (пп. 4.2.-4.4.).

Інформаційною базою під час проведення досліджень були Закони України, законодавчі та нормативні документи, інформація Державного комітету статистики України та його регіональних управлінь, Міністерства економіки України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, праці провідних вітчизняних і закордонних учених з проблем регіонального розвитку, а також аналітичні розробки автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні та подальшому розвитку теорії трансформаційних зрушень економіки України як передумови сталого розвитку її регіонів. Найбільш суттєві наукові положення, які отримані автором особисто і виносяться на захист, полягають в наступному:

вперше:

- наведено наукове обґрунтування теорії трансформаційних зрушень економіки регіонів України в умовах сучасних ринкових відносин, яка базується на якісно новій парадигмі її розвитку та полягає в перебудові галузевої структури господарства територіально-просторового утворення в бік пропульсивних галузей економіки при створенні відповідного інституційно-правового підґрунтя, модернізації та диверсифікації виробництв і своєчасному впровадженні інновацій;

- розроблено методологію регіонального виміру трансформаційних зрушень, яка передбачає визначення понятійного апарату, комплексну систему принципів, функцій, методів і критеріїв оцінки й охоплює напрями: діагностика економічної ситуації, дослідження трансформаційних зрушень, формування стратегічних напрямів і доктринальних засад розвитку;

- наведено наукове тлумачення парадигми регіонального виміру трансформаційних зрушень в економіці країни через оцінку зрізу ланцюгових взаємозв'язків в інституціональній, інноваційній, інвестиційній, інтелектуальній та інформаційній складових регіональних господарських комплексів, які призводять до виникнення трансформаційних ефектів і видозміненої структури соціально-економічної системи, привнесення до неї нових структурних елементів, якостей і характерних рис;

- науково обґрунтовано стратегію здійснення системних трансформаційних зрушень, яка базується на визначенні концептуальних підходів, сценарію та механізмів її впровадження (нормативно-законодавчих, адміністративних, економічних, інституціональних тощо) на макро- і мезорівнях.

удосконалено:

- концептуальний підхід до визначення економічних, соціальних та інформаційних структурних складових трансформаційних процесів на регіональному рівні, що, на відміну від існуючих, базується на дворівневій системі розроблених автором індикаторів сталого регіонального розвитку на макро- і мезорівні;

- критерії та індикатори оцінки стану соціально-економічного розвитку регіонів, які враховують рівень ефективності реалізації їх економічного потенціалу, трансформацій конкурентоспроможності та сталості регіонального розвитку, а також тенденції трансформаційних процесів у регіональних господарських комплексах за умови диференціації підходів до формування ефективних механізмів їх розвитку;

- концептуальні підходи до формування ефективного регіонального розвитку, що базуються на визначенні ідеології реалізації ресурсного потенціалу регіонів, необхідності стимулювання інноваційного розвитку, вдосконалення міжбюджетних відносин та інституційного забезпечення;

- систему формування регіональних бюджетів як фінансової основи забезпечення збалансованості розвитку регіональної економіки, що передбачає визначення рівнів конвергенції та дивергенції регіонального розвитку й ефективності міжбюджетних трансфертів України в регіональному розрізі як підґрунтя зменшення регіональної асиметрії та забезпечення сталого розвитку регіонів України;

дістало подальший розвиток:

- наукові підходи щодо формування ефективного регіонального менеджменту, які, на відміну від діючих, базуються на принципах та критеріях “зеленої” (екологоорієнтованої) економіки та слугують підґрунтям для створення нової філософії управлінського мислення, принципів діяльності та подолання сформованих стереотипів;

- організаційно-управлінські механізми регіонального розвитку як сукупності управлінських дій, операцій і процедур з реалізації пріоритетів соціально-економічної політики розвитку регіону в трансформаційних умовах, з метою забезпечення формування нової парадигми регіонального розвитку - “регіонів-“4-I”-центрів”;

- концептуальна модель регіональних структурних трансформацій як підґрунтя сталого регіонального розвитку, в якій визначені передумови, характер, динаміка та регіональні особливості трансформації економіки на основі ефективного використання соціально-економічного потенціалу та диференціації підходів щодо формування пріоритетних напрямів регіонального розвитку;

- стратегія підвищення конкурентоспроможності регіону крізь призму ідеології “зеленої” економіки, базою якою є реалізація міжрегіональних і регіональних цільових програм розвитку територій з особливим статусом та впровадження на регіональному рівні інфраструктурних складових, які дають змогу мінімізувати існуючі загрози розвитку регіонів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в запропонуванні нових методологічних і методичних рекомендацій і конкретних прикладних рішень, які дали змогу сформувати ефективні механізми соціально-економічного розвитку регіону на основі формування та реалізації регіональної політики сталого розвитку. Автором запропонована комплексна оцінка сучасного стану й тенденцій трансформаційних процесів на регіональному рівні, розроблені стратегічні напрями підвищення їхньої ефективності; побудовані можливі сценарії регіонального розвитку на основі застосування когнітивних технологій моделювання з обґрунтуванням механізмів їх реалізації; визначені критерії ефективності регіональної економічної діяльності.

Результати дослідження прийняті до реалізації на практиці Міністерством економіки України (довідка № 3402-21/494 від 10.12.2010 р.), Верховною Радою АРК (довідка № 28-43/546 від 07.10.2010 р.), Радою Міністрів АРК (довідка № 01-27/3158 від 13.10.2010 р.), Міністерством економіки АРК (довідка № 48/1628-03 від 22.12.2005 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, у якій викладено авторський підхід щодо дослідження регіональних аспектів трансформації економіки України. Наукові положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, отримані автором самостійно. Особистий внесок автора в наукових працях, опублікованих у співавторстві, наведено окремо в списку опублікованих робіт. У дослідженні використано ідеї та положення, які належать безпосередньо автору.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на Міжнародних конференціях: “Досягнення та перспективи в економіці” (м. Кишинів, 2005 р.), “Особливості соціально-економічного розвитку України та регіонів” (м. Запоріжжя, 2005 р., 2006 р., 2008 р.), “Актуальні проблеми та перспективи розвитку економіки України” (м. Алушта, 2006 р., 2007 р.), “Проблеми та механізми відтворення ресурсного потенціалу України в контексті євроінтеграції” (м. Рівне, 2006 р.), “Роль соціально-економічних і гуманітарних наук у розвитку сучасної економіки” (м. Кишинів, 2007 р., 2008 р.), “Регіональний розвиток України: проблеми та перспективи” (м. Київ, КНЕУ, 2009), “Сучасна економічна теорія та пошук ефективних механізмів господарювання” (м. Сімферополь, 2010 р.), “The world financial crisis: lessons for Ukraine” (м. Київ, 2010 р.), “Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях” (м. Бахчисарай, 2010 р.), “Шляхи й інструменти модернізаційного прориву економіки України” (м. Одеса, 2010 р.), “Структурні реформи та трансформації в промисловості: перспективи і пріоритети” (м. Донецьк, 2010), на всеукраїнській екологічній конференції “Збалансований (сталий) розвиток України - пріоритет національної політики. Довкілля-2010” (м. Київ, 2010 р.).

Публікації. За результатами наукового дослідження автором опублікована 61 наукова праця загальним обсягом 110,2 друк. арк. (особисто автору належать 67,1 друк. арк.). Основні результати дослідження представлені в 9 монографіях, у тому числі одній без співавторів, загальним обсягом 93,5 друк. аркушів; 28 статтях у наукових журналах, 4 - у збірках наукових праць загальним обсягом 11,6 друк. аркушів; 18 - у тезах конференцій загальним обсягом 4,5 друк. аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, які включають 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 400 сторінок тексту. Робота містить 63 таблиці, 43 рисунки, 9 додатків на 128 сторінках. Список використаних джерел містить 425 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Еволюція теорій регіонального розвитку” систематизовано еволюційний розвиток теоретичних підходів щодо визначення сутності категорій “регіон”, “регіональний розвиток”, “трансформаційні зрушення”, дана оцінка загальноприйнятим теоріям представників зарубіжних шкіл з приводу регіонального розвитку; встановлені закономірності, принципи, функції та парадигми, розкриті національні концепції регіонального розвитку, представлені закономірності економічної системи регіонального розвитку, визначені інституціональні передумови регіональних трансформаційних зрушень.

Суть поняття “регіональний розвиток” у найбільш широкому наближенні до його трактування повинна сприйматися як безперервний процес суспільно-територіального системоутворення на основі певних закономірностей: раціонального розвитку регіональних систем, територіальної концентрації та диференціації продуктивних сил регіональних господарств. Такий розвиток слід сприймати як послідовний або революційний процес зміни явища та як багатовимірний процес зміни елементів будь-якої (у нашому випадку - регіональної) системи.

Розвиток відбувається під впливом ендогенних (внутрішньорегіональних) та екзогенних (національних, глобальних) чинників. Останні істотно впливають на еволюцію теоретичних поглядів на це складне явище. Таким чином, перша тенденція розвитку економіки регіонів при виділенні зменшення витрат виробництва у найважливішу умову конкурентної боротьби сформувала три групи теорій. Протягом XIX - на початку XX ст. найбільш актуальними були питання раціонального розміщення об'єктів господарства та розселення як бази формування ринкових зон.

Переважання у ХХ ст. тенденції диференційного розвитку змусило змінити орієнтири наукового пошуку. Тому кожна з національних шкіл регіонального аналізу на той період враховувала світові тенденції розвитку (посилення суперечностей) і ставлення держави до розвитку регіонів, в результаті чого виникли теорії зростання та незбалансованого розвитку. Перехід людства до нової парадигми розвитку на зламі століть значно вплинув на теоретичні погляди вчених.

Сталий розвиток і його раціональні обмеження у споживанні ресурсів сприяли розробці п'яти теорій (рис. 1), кожна з яких пояснює питання розвитку регіонів у сучасних умовах. У результаті сучасний розвиток слід визначати як трансформаційний.

Встановлено, що трансформаційні зрушення характеризуються піковими показниками соціально-економічного розвитку, що виникають в результаті проходження певних фаз тривалого трансформаційного процесу: трансформаційного спаду, кризи й трансформаційного підйому - та виражаються у трансформаційних ефектах - як зміни в інституціональній, техніко-технологічній і соціально-економічній складових у середньостроковій перспективі. При цьому відбуваються якісні зміні галузевої структури та територіальної організації господарства у процесі довгохвильового соціально-економічного розвитку з привнесенням інерційно-еволюційних чи, за необхідності, динамічно-революційних змін в інституціонально-правове поле.

На сучасному етапі перед економічною наукою постає завдання розвитку теорії трансформаційних зрушень національного господарства крізь призму “зеленої” (екологоорієнтованої) економіки та системи уявлень, які об'єктивно відображають тенденції та результати трансформацій, що відбуваються.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Еволюція теоретичних поглядів на регіональний розвиток (РР)

Видозміна не тільки територіальної структури та територіальної організації господарства країни чи регіону, а і його галузевої та функціональної структур, перехід на якісно новий рівень є і самоціллю, і результатом трансформаційних процесів, проявом трансформаційних зрушень, досягнення чого можливе при формування моделі трансформаційних зрушень на основі глибокого ракурсного аналізу з урахуванням інституціональних, техніко-технологічних і соціально-економічних передумов та інтересів усіх груп агентів економічної системи, що відображається в авторській моделі трансформаційних зрушень, математичним наповненням якої є функція TCh > max (+):

TCh = ѓ (TCh_IS; TCh_TS; TCh_CES), (1)

де TCh - трансформаційні зрушення; TCh_IS (transformation changes of the institutional structure) - зміни в інституціональній структурі; TCh_TS (transformation changes of the technical-and-technological structure) - зміни в техніко-технологічній структурі; TCh_CES (transformation changes of the social-and-economic structure) - зміни в соціально-економічній структурі.

Автором досліджено теоретико-концептуальні підходи щодо еволюції трансформації економічної системи в Україні та встановлено, що вона підпорядковується єдиній логіці закономірностей їх реалізації в складі декількох послідовних етапів: раптової трансформації (1991-1993 рр.), поглибленої трансформації (1994-1999 рр.), глобальних трансформаційних зрушень (2000-2010 рр.). У роботі встановлено, що на сучасному етапі започатковано 4-й етап глобальних трансформаційних зрушень - поступового розвитку “зеленої” (екологоорієнтованої) економіки, яка вже успішно почала розвиватися в країнах Заходу. Суть її як домінуючої на сучасному етапі парадигми суспільного розвитку полягає в можливості більш ефективно використовувати наявні природні блага на засадах міжрегіональної (транснаціональної) кооперації та взаємної компенсації нанесених збитків.

Водночас на тлі перетворень, яких зазнали інші країни (в тому числі країни Центральної та Східної Європи, окремі колишні радянські республіки), слід визнати, що побудована в Україні система екологічного управління є малоефективною. Крім того, вона є недосконалою, якщо оцінювати її з точки зору результативності еколого-економічних реформ. Слід зазначити, що низький рівень екологічної складової економіки України, згідно з індексом екологічної сталості, що агрегує 22 комплексних індикатори за 67 параметрами, підтверджується відповідним рейтингом міжнародних інститутів.

Досліджено, що формування напрямків розвитку регіональних господарських систем та його стимулювання залежить від глибинної комплексності й системності цього процесу. Оптимізація пріоритетних напрямків регіонального розвитку призведе до системного та збалансованого розвитку країни як єдиного національного комплексу. Вони ґрунтуються на системі теоретико-методологічних постулатів регіонального розвитку (теорій і концепцій, законів, принципів і методів) та практичних їх проявів, зокрема закономірностей, тенденцій і чинників впливу (рис. 2).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Теоретико-методологічні засади регіонального розвитку

Наведено наукове обґрунтування базових і новітніх закономірностей регіонального розвитку, які на сучасному етапі проявляються як тенденції соціально-економічного розвитку територій, досліджено принципи і чинники їх впливу.

У другому розділі “Методологія дослідження трансформаційних зрушень в регіональних господарських системах” визначена методологія проведення регіональних досліджень соціально-економічних трансформацій, запропоновано алгоритм дослідження, сформовано комплекс загальноприйнятих і нетрадиційних методів дослідження, розроблено методику дослідження трансформацій регіональної конкурентоспроможності, побудови сценаріїв розвитку регіонів і запропоновано методику побудови дворівневої моделі сталого регіонального розвитку.

Методологія економічних досліджень на регіональному рівні являє собою складне завдання з низкою принципових моментів, які лежать в основі ідентифікації суті регіональної динаміки. Це проявляється у відсутності чіткої індикативної бази для формування моделей регіонального розвитку; невідповідності ієрархічних регіональних моделей у міжнародній і регіональній економіці; наявності паралельних наукових досліджень регіональної динаміки з різною інтерпретацією результатів; розмитості регіональних об'єктів наукового дослідження у зв'язку з різним тлумаченням границь локалізації та ін. Виходячи з вищезазначеного, ціллю методології є дослідження реальних процесів, закономірностей, категорій, їхніх особливостей і тенденцій регіонального розвитку крізь призму “зеленої” економіки як домінуючої на сучасному етапі парадигми суспільної ідеології. Методологія включає: постановку гіпотези дослідження, методологічні принципи, функції, систему методів дослідження, алгоритм, критерії оцінки результатів дослідження тощо.

Структурні деформації одного рівня регіональної економічної системи проектують на інші. Практика господарювання вказує на те, що структурна цілісність регіону - основа його сталого існування в ринковому середовищі - виявилася порушеною, а внутрішні механізми функціонування - розбалансованими. Разом з тим загострилися всеукраїнські проблеми регіонів, які раніше не мали настільки принципового значення. Таким чином, гіпотеза дослідження полягає в обґрунтуванні процесів трансформацій регіональних економічних систем на основі практичної реалізації принципу єдності забезпечення економіко-екологічного розвитку регіонів і розробці стратегічних напрямків економічних трансформацій на регіональному рівні, що дозволить виявити фактори, напрями й механізми регіонального розвитку з метою підвищення добробуту та якості життя населення, забезпечення сталих темпів економічного зростання.

Однією з головних проблем регіональних досліджень є визначення впливу ринкової трансформації на соціально-економічний розвиток регіону. Крім того, в сучасних умовах розвитку процесів інтеграції, глобалізації, взаємного переплетення та проникнення не тільки національних, але й регіональних економічних систем комплексне дослідження регіональної конкурентоспроможності України на міжнародній арені, її трансформацій є вкрай важливим як у теоретичному, так і в прикладному плані. З нашої точки зору, комплексну оцінку трансформації регіональної конкурентоспроможності слід проводити за певним алгоритмом взаємоузгоджених дій, які систематизовані за блоками: підготовчий блок, основна частина дослідження та результуючий блок з елементами прогнозування подальшого розвитку регіональної системи та рівня її конкурентоспроможності.

Автором пропонується розрахунок індексу трансформації конкурентоспроможності певного регіону, що передбачає визначення основних пропульсивних галузей регіонального господарського комплексу у кожному окремому випадку за таким алгоритмом:

,(2)

де RCI_Ti (Transformation index of regional competitiveness) - індекс трансформації регіональної конкурентоспроможності i-го регіону; InvI_i (Investments index) - індекс інвестиційних процесів; InnovI_i (Innovation index) - індекс інноваційних процесів; IntlI_i (Intellectualization index) - індекс інтелектуалізації; InfI_i (Informatization index) - індекс інформатизації; 0 - початковий (базисний) період; 1 - наступний період.

Індекс трансформації регіональної конкурентоспроможності є комплексним багатовимірним показником, що охоплює чотири основні складові, які відображають кожну із зазначених стадій трансформації регіональної конкурентоспроможності, окрім початкової стадії трансформацій, на якій конкурентоспроможність регіону визначається на основі використання закладеного та виявленого природно-ресурсного потенціалу. Таким чином, запропонований індекс трансформації регіональної конкурентоспроможності відображає авторський “4-І”-тий підхід з визначення прерогативи інвестиційного (investment), інноваційного (innovation), інтелектуального (intellectualization) або інформатизаційного (informatization) розвитку конкретного регіону, що аналізується. Причому перехід на новий етап трансформацій неможливий без досягнення певного рівня регіональної конкурентоспроможності на попередньому етапі, як недоцільно переходити до завоювання міжнародних конкурентних позицій регіону, не визначившись з внутрішньонаціональними.

Розкриття генезису теоретичних переконань щодо розуміння регіональної конкурентоспроможності дозволило виявити три основні концепції: регіон як територія з експортною спеціалізацією; регіон як джерело кумулятивної дохідності та регіон як центр “знань”, - що стало науковим підґрунтям для формування автором концепції п'яти стадій трансформації конкурентоспроможності регіональної економіки на основі синтезу основних положень концепції факторів виробництва й етапів розвитку конкурентоспроможності національної економіки з виділенням трансформацій конкурентоспроможності регіональної економіки на основі використання природно-ресурсного потенціалу та чотирьох І-елементів, що нерозривно пов'язані між собою (інвестиції, інновації, інтелект, інформація) та служать основою для відкриття нової парадигми регіону - “регіон-“4-I”-центр”.

При цьому необхідно звертати увагу на те, що значна частина факторів, які впливають на розвиток регіональної економіки, перебуває за межами самого регіону. У цих умовах недостатньо розглядати окремі регіони без широкого аналізу їхніх взаємодій з економікою держави в цілому. Таким чином, необхідний комплексний аналіз, що передбачає дослідження не тільки самого регіону, але і його місця в системі національно-господарських зв'язків. Істотні результати в таких дослідженнях можуть бути отримані при використанні економіко-математичного моделювання. Модель рівня сталості регіонального розвитку може бути представлена як система двох взаємозалежностей: обсяг інвестицій в основний капітал на душу населення, обсяг виробництва валового регіонального продукту на душу населення й доходи на душу населення (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Моделювання сталості регіонального розвитку

На основі економетричного моделювання побудовані різні сценарії розвитку аналізованої системи залежно від заданих цілей і критеріїв дослідження, особливостей обраного об'єкту дослідження. Застосування когнітивних технологій дослідження та сценарного аналізу дозволяє виявити параметри системи, які слід стимулювати й удосконалювати для отримання найбільш позитивного результату функціонування всієї системи регіонального рівня.

Інформаціним базисом для проведення когнітивного моделювання розвитку регіональних господарських систем є система фактороформуючих показників (макроекономічної, демографічної, трудоресурсної та фінансово-інвестиційної стабілізації регіонального розвитку) позитивного чи негативного характеру, що визначалися експертним шляхом. Такий підхід до моделювання розвитку регіональних господарських систем дозволяє сформувати комплексне бачення проблеми та виявити основні показники, стимулювання яких приведе до досягнення найкращого сценарного варіанту розвитку з позитивною динамікою для усієї системи.

У третьому розділі “Регіональні трансформаційні процеси в економіці України” систематизовано підходи до соціально-економічного районування, визначені рівні диференціації соціально-економічного розвитку регіонів відповідно до динаміки зміни основних показників, встановлено рівень і динаміку структурних зрушень в господарських комплексах регіонів. Розкрито сутність трансформації соціальної складової регіонального розвитку, наведена оцінка взаємозв'язку між ВРП та індексом людського розвитку.

За результатами дослідження концептуальних підходів до структуризації областей України можна виділити 8 соціально-економічних регіонів, тенденції та особливості розвитку яких відбивають реальну картину регіональних трансформацій економічної системи держави (табл. 1).

Таблиця 1.Характеристика рівня соціально-економічного розвитку регіонів України, 2008 р.

Регіон	Склад регіону	Площа, тис. км2	Населен-ня, млн. чол.	ВРП на душу населення, тис. грн.,	Доходи в розрахунку на 1 чол., тис. грн.	Вартість основних фондів на 1 зайня-того, тис. грн.
Донецький	Донецька, Луганська	53,2	6,8	16,51	19,47	112,69
Придніпровсь-кий	Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська	83,7	6,2	16,78	19,48	155,25
Східний	Полтавська, Сумська, Харківська	84	5,5	14,35	18,11	260,16
Причорномор-ський	Одеська, Миколаївська, Херсонська область, АР Крим, м. Севастополь	112,5	7,0	11,51	16,28	116,16
Центральний	Київська, Черкаська області, м. Київ	49	5,8	29,48	28,32	309,46
Поліський	Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська	101,9	4,6	9,06	15,30	76,02
Подільський	Вінницька, Тернопільська, Хмельницька	60,9	4,1	8,57	15,17	87,00
Карпатський	Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька	56,6	6,1	9,21	15,13	71,73

Наслідки глибоких депресійних і стагнаційних процесів значною мірою відбилися на темпах соціально-економічного розвитку. У 2000 р. в усіх регіонах України було зафіксоване зниження обсягів виробництва ВРП у порівнянні з рівнем 1995 р. на 13% у Східному та 17% у Центральному регіонах до 43% у Поліському й 46,5% у Подільському регіонах. Для 2000 р. був також характерний максимальний рівень диференціації обсягів виробництва ВРП, що досяг 5,9 рази, а в цілому за досліджуваний період не знижувався нижче рівня в 3,8 рази.

Таким чином, соціально-економічні регіони України на тлі відмінностей за займаною площею приблизно в 2 рази, за чисельністю населення в 1,7 рази ще більше відрізняються за результатами функціонування їхніх економічних систем. Диференціація за рівнем ВРП на душу населення досягає 1:3,5, доходів на душу населення - 1:2, вартості основних фондів на 1 зайнятого - 1:4,3.

У той же час це трохи менше, ніж диференціація в обсягах виробництва валового регіонального продукту (3,8-5,9 рази), що може свідчити про недостатню ефективність використання наявної виробничої інфраструктури в Подільському й Поліському регіонах. Рівень диференціації доходів регіональних бюджетів перебував на рівні 2,2-2,7 рази, що приблизно у два рази нижче за рівень диференціації регіонів України з виробництва валового регіонального продукту - 3,8-5,7 рази.

У 2,2-2,8 рази відрізняються регіони України й за рівнем доходів регіональних бюджетів у розрахунку на душу населення. В аутсайдерах за рівнем доходів регіональних бюджетів на душу населення є Центральний регіон, що протягом досліджуваного періоду - 1995-2008 рр. перебував на 1-2 місці за обсягами виробництва валового регіонального продукту й на 5 місці за чисельністю населення. Вищевказані особливості регіонального розвитку України пояснюються застосуванням так званого бюджетного вирівнювання регіонів за допомогою міжбюджетних трансфертів. В результаті застосування бюджетного вирівнювання регіонів за допомогою міжбюджетних трансфертів виникає парадоксальна ситуація. Зусилля регіональних органів влади з поліпшення економічної ситуації в регіоні, розвитку матеріальних виробництв, підвищення рівня зайнятості й, відповідно, збільшення надходження податків у місцевий бюджет приводять насправді до зниження дотацій на вирівнювання або збільшення суми коштів, які повинні бути перераховані з місцевого в державний бюджет.

Кризові процеси в регіональних господарських комплексах привели до ряду негативних наслідків, які ще тривалий період часу будуть домінантою в соціально-економічному розвитку регіонів України. Спостерігається зниження економічного обміну між регіонами. Тісні економічні зв'язки існують лише між Донецькою, Дніпропетровською, Запорізькою та Луганською областями, в яких сконцентрована металургійна промисловість України та все необхідне для її функціонування. Інші регіони України мають значно слабкіші економічні зв'язки.

Встановлено, що показники регіональних індексів людського розвитку (ІЛР), обчислені за національною методикою, значно відрізняються від диференціації за економічними показниками регіонального розвитку, зокрема за рівнем виробництва ВРП, промислової продукції та ін. (табл. 2). Це свідчить про те, що результати економічного розвитку не направляються на соціально-гуманітарні цілі та не знаходять адекватного втілення в розвиток людського потенціалу регіонів України.

Таблиця 2. Оцінка індексу людського розвитку в регіонах України*

Регіони	2000 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2008 р. у % до 2000 р.
Донецький	0,431	0,405	0,405	0,406	0,411	95,4
Придніпровський	0,502	0,453	0,470	0,459	0,460	91,6
Східний	0,533	0,496	0,518	0,512	0,514	96,4
Причорноморський	0,524	0,488	0,499	0,486	0,510	97,3
Центральний	0,601	0,545	0,559	0,561	0,580	96,5
Поліський	0,497	0,471	0,478	0,470	0,481	96,8
Подільський	0,540	0,471	0,469	0,467	0,484	89,6
Карпатський	0,533	0,482	0,500	0,481	0,501	94,0
Різниця між max і min значеннями, %	39,4	34,6	38,0	38,2	41,1	х

^* Напівжирним шрифтом відзначені максимальні значення, курсивом - мінімальні

Найбільш низькі значення індексу людського розвитку в економічно розвинених східних регіонах України. Разом з тим, показники індексу людського розвитку вище в Подільському й Карпатському регіонах, які в кілька разів відстають від промислово розвинутих регіонів з виробництва ВРП на душу населення. Такі розбіжності, безумовно, вимагають корегування діючої регіональної соціально-економічної політики. Диференціація регіонів України за рівнем соціального розвитку є занадто високою. Це стосується практично всіх складових. Наявність значних регіональних розбіжностей у доступі населення до базових соціальних послуг вимагає розробки єдиних державних стандартів їхнього надання. Держава повинна визначити мінімальний рівень таких стандартів, здійснювати відповідну бюджетну політику, а місцеві органи влади можуть їх підвищувати.

Встановлено, що динаміка основних економічних показників у регіонах не сформувала стійких тенденцій, іноді їх значення за два роки поспіль є діаметрально протилежними. Це свідчить про слабкість економічної бази більшості регіонів, недостатність їх потенціалу розвитку. Незважаючи на низку позитивних зрушень у соціально-економічному розвитку регіонів, не спостерігається істотного зниження рівня регіональних соціально-економічних диспропорцій, які залишаються фактором збереження дезінтеграції економічних процесів.

У четвертому розділі “Механізми збалансованого розвитку регіонів України” визначені основні проблеми та перешкоди у забезпеченні сталого розвитку регіонів, сформована система ефективних механізмів регіонального розвитку, наведена оцінка ефективності інноваційного розвитку, запропоновані напрями удосконалення регіональної інноваційної системи, оцінено рівень трансформації регіональної конкурентоспроможності. Запропоновано концептуальні підходи до формування ефективних механізмів розвитку регіонів, орієнтовані на створення економічних суб'єктів, здатних реалізовувати власну стратегію соціально-економічного розвитку, на базі формування інвестиційно привабливого конкурентного простору (рис. 4).

Реалізація запропонованих механізмів повинна забезпечити: вирішення регіональних і міжрегіональних проблем розвитку на основі об'єднання фінансових ресурсів регіональних органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; формування оптимальної високоефективної структури регіональних господарських комплексів, що сприяє їхньому комплексному розвитку на основі наявного ресурсного, економічного, науково-технічного й людського потенціалів з використанням переваг і можливостей геополітичного положення регіонів; підвищення значущості та повноважень регіонів у міжнародному економічному співробітництві, активне включення регіонів у міжнародні інтеграційні процеси на основі виробничої кооперації й спеціалізації, активізацію міжрегіонального трансграничного співробітництва; удосконалення державного стратегічного програмування регіонального розвитку; науково обґрунтоване підвищення рівня децентралізації влади на основі розмежування функцій і повноважень центральних і регіональних органів виконавчої влади.

Рис. 4. Ефективні механізми регіонального розвитку

Встановлено, що подальше забезпечення економічного зростання регіональних господарських систем за рахунок використання екстенсивних механізмів розвитку та випуску продукції з низьким ступенем обробки є безперспективним. Тому переведення регіональних економік на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним і найважливішим загальнонаціональним завданням.

Для оцінки результативності проведення науково-технічних робіт та інноваційних розробок запропоновано використання коефіцієнта ефективності інноваційного розвитку регіональних господарських систем (K_inov), що розраховується як відношення обсягів реалізації інноваційної продукції (Q_{in prod}) до загального обсягу інноваційних витрат (Q_{in zatr}):

K_inov = Q_{in prod}/ Q_{in zatr}(3)

Оцінка ефективності інноваційної діяльності свідчить про негативні тенденції інноваційного розвитку більшості регіонів України (табл. 3).

Таблиця 3. Ефективність інноваційного розвитку регіонів України

Регіони	1995 р.	2000 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	Рівень
Донецький	1,36	1,32	1,63	5,28	5,00	6,50	Лідери
Придніпровський	3,37	3,63	10,09	9,44	8,97	9,13
Східний	7,88	8,62	4,16	5,48	7,18	7,64
Причорноморський	1,61	3,16	7,86	6,39	2,44	1,20	Послідовники
Центральний	2,78	7,87	3,11	2,80	2,43	3,55
Карпатський	5,76	3,67	4,75	2,50	3,23	1,89
Поліський	3,88	3,81	2,16	1,80	1,49	0,82	Аутсайдери
Подільський	3,08	5,14	3,63	0,83	1,60	0,64

У 5 регіонах спостерігається істотне зниження ефективності інноваційного розвитку. Виняток становлять лише промислово розвинуті Донецький та Придніпровський регіони.

Таким чином, переорієнтація виробничого потенціалу регіонів на використання новітніх технологій з метою подолання технологічного відставання від світових лідерів не спостерігається. Це пояснюється цілою низкою причин, головними з яких є нестача вільних оборотних коштів для модернізації виробництва й недостатньо ефективна державна політика з підтримки інновацій.

Оцінка трансформаційних зрушень за макрорегіонами дозволила виявити диспропорції в розвитку регіонально-господарських комплексів, що безпосередньо впливає на диверсифікацію їхніх зовнішньоторговельних потоків, тим самим підтверджуючи тезу про визначення пріоритетних і неперспективних галузей у межах кожного окремо взятого регіону (полюсів розвитку). Встановлено, що територіально-галузева структура господарства регіонів не є однорідною. Вектор спеціалізації господарства більшості з них спрямований на розвиток двох (двовекторні) та більше галузей економіки (полівекторні). Множинність векторів розвитку регіональних господарських комплексів, специфіка їхнього функціонування безпосередньо впливає на рівень регіональної конкурентоспроможності та її трансформації (рис. 5).

Найвищий рівень трансформації регіональної конкурентоспроможності протягом 2007 / 2008 рр. характерний для Причорноморського, Карпатського, Центрального регіонів України, що обумовлено полівекторністю їхньої видової структури. Встановлення менше трьох пропульсивних галузей у структурі господарювання та їх врахування призводить до стримування процесів трансформації регіональної конкурентоспроможності, що спостерігається у Придніпровському, Східному та Донецькому регіонах.

Рис. 5. Багатокутник трансформації конкурентоспроможності регіону (за основними “4-І”-тими складовими) за макрорегіонами України

Визначено, що певне призупинення проходження трансформаційних етапів регіональної конкурентоспроможності України у 2007 / 2008 рр. пов'язане зі зниженням показників регіональної конкурентоспроможності, яке зумовлено негативними тенденціями хвилеподібного економічного розвитку. Встановлено, що трансформація структурних зрушень економіки регіонів у бік диверсифікації пропульсивних галузей забезпечить стимулювання трансформацій конкурентоспроможності у регіональному розрізі.

У п'ятому розділі “Концептуальні підходи до формування збалансованого розвитку регіонів України” намічені перспективні напрямки трансформаційних зрушень регіональних господарських систем в контексті забезпечення їх сталого розвитку, оцінено рівень конвергенції та дивергенції регіонів в системі міжбюджетних відносин, побудована дворівнева модель сталого регіонального розвитку, визначені сценарії розвитку регіонів на основі імітаційного моделювання із застосуванням когнітивних технологій.

Інтенсивність зв'язку між збільшенням обсягів інвестицій в основний капітал у розрахунку на душу населення й збільшення виробництва валового регіонального продукту в розрахунку на душу населення різна для різних регіонів.

Проведені розрахунки коефіцієнта інвестиційної віддачі (К_іо) для регіонів України за формулою:

К_іо = D ВРП_дн / D І_oкдн(4),

де D ВРП_дн - коефіцієнт приросту валового регіонального продукту в розрахунку на душу населення, D І_oкдн - коефіцієнт приросту інвестицій в основний капітал в розрахунку на душу населення.

Показано, що в жодному регіоні України не вдалося стабільно протягом всього досліджуваного періоду забезпечити високі темпи збільшення валового регіонального приросту при менших темпах збільшенні інвестицій в основний капітал (К_іо 1). Крім того, в 5 з 8 регіонів протягом досліджуваного періоду спостерігалося зниження коефіцієнта інвестиційної віддачі на величину від 0,03 у Поліському регіоні до 0,14 у Донецькому регіоні.

...