Державне регулювання інтелектуальної власності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

УДК: 338.27:45.01

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 08.00.03 - “Економіка та управління національним господарством”

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

НЕВІНЧАНИЙ ІГОР СЕРГІЙОВИЧ

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності ДВНЗ “Київський національний університет імені Тараса Шевченка» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, професор Станіслав Якович Боринець, ДВНЗ «Київський національний університет імені Тараса Шевченка», професор кафедри фінансів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Мендрул Олександр Гаррійович, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», професор кафедри економіки підприємств

кандидат економічних наук, доцент Курило Людмила Ізидорівна, ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН, доцент кафедри обліку і аудиту

Захист відбудеться «20» квітня 2011 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.129.02 в Академії муніципального управління за адресою: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 33, к. 220.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії муніципального управління (01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, 33).

Автореферат розісланий “18” березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, професор Б.Т. Свєтлов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток сучасної світової економічної системи здійснюється у напрямі зростання рівня її інтелектуалізації та глобалізації, основним проявом якої є інтернаціоналізація торговельно-економічної діяльності та ліквідація митних кордонів між країнами - учасниками різних союзів. Тому, з переходом України до інформаційного суспільства, відбувається глибоке переосмислення ролі інтелектуальної власності (ІВ), яка перетворюється у механізм створення конкурентних переваг та формування потенціалу виробничо-економічних відносин на національному та міжнародному рівнях. При цьому важливим аспектом є трансформація такого потенціалу у продукт, що має попит на ринку (завдяки процесу комерціалізації).

На теперішньому етапі розвиток світової економіки значною мірою обумовлений інтенсивністю використання інтелектуальних ресурсів, в якій провідне місце належить саме інтелектуальній власності. У будь-якій галузі економічної діяльності створюються та використовуються нові результати творчої, розумової діяльності, які є власністю фізичних та юридичних осіб. Водночас важливою особливістю об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) є їх належність до нематеріальних активів та віднесення до складової суспільних відносин прав власності.

Процес трансформації інтелектуального капіталу у продукт та формування на нього прав власності постійно змінюється під впливом розвитку нематеріальної економіки. І, хоча вільні ринкові відносини важливі при відборі інноваційних продуктів, адекватних потребам суспільства, вони, проте, не здатні забезпечити державну підтримку розвитку інноваційної діяльності та регулювання процесу перетворення її результатів у товар. Тому державне регулювання - важливий важіль цього процесу. А оскільки об'єкти інтелектуальної власності - досить динамічна частина ресурсів країни, виникає необхідність постійної адаптації методичних і практичних засад державного регулювання комерціалізації інтелектуальної власності на різних етапах її відтворення, як на загальнодержавному, так і на рівні окремих економічних суб'єктів. Крім того, у зв'язку з інтеграцією України у світовий економічний простір та адаптацією до нового торговельного режиму важливим стає державне регулювання комерціалізації інтелектуальної власності у площині розробки заходів з чіткого визначення та захисту інтелектуального права власності, що має велике значення з огляду на пожвавлення процесів із залучення патентованих технологій, інвестицій до інноваційних проектів тощо.

Окремі аспекти державного регулювання інтелектуальної власності досить повно висвітлюються у працях зарубіжних і вітчизняних вчених.

Вагомий внесок у створенні теоретико-практичної наукової бази економічного програмування та прогнозування належить О. Алімову, В. Базилевичу, В. Бесєдіну, С. Бондаренко, О. Бутнік-Сіверському, М. Гуревичу, В. Дроб'язко, В. Жарову, А. Чухну та іншим авторам.

Також загальні питання проблематики інтелектуальної власності опрацювали іноземні вчені: Т. Стюарт, Дж. Гелбрейт, Г. Бромберг, В. Гойл, Г. Десмонд, А. Козирєв, Ю. Конов, Б. Леонтьєв, А. Санніков, Н. Сенніков та інші.

Однак, незважаючи на значну кількість публікацій, питання державного регулювання інтелектуальної власності в Україні потребує подальшого осмислення, що формує актуальність дослідження. Це пояснюється надзвичайно важливою роллю інтелектуального капіталу, здатного в сучасних умовах забезпечити Україні сталий економічний розвиток, що неможливе без вирішення ряду організаційно-економічних проблем створення, захисту та ефективного використання інтелектуальної власності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у межах розробки комплексної державної бюджетної науково-дослідної теми економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності та протиріччя» (номер державної реєстрації: 06БФ040-01), у частині розробки кафедрою менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка теми «Інноваційно-інвестиційні чинники формування внутрішнього ринку України». Автором дисертації в межах даної теми вдосконалено теоретичне та методичне забезпечення системи державного регулювання інтелектуальної власності в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка соціально-економічних та аналітичних моделей стимулювання розвитку і комерціалізації інтелектуальної власності для підвищення ефективності управлінських рішень та регулювання інноваційної політики України. Відповідно до мети дослідження в роботі були поставлені й послідовно вирішені такі завдання:

- визначити сутність, особливості та складові інтелектуальної власності як особливого виду власності на інтелектуальний капітал;

- дослідити провідні концепції, методичні положення та теоретичні принципи, що лежать в основі державного регулювання інтелектуальної власності промислово розвинутих країн, з метою визначення відмінних характеристик;

- визначити сутність та роль процесу комерціалізації у відтворенні інтелектуальної власності;

- запропонувати заходи державної політики регулювання ІВ з метою покращення інноваційного та інвестиційного клімату в Україні;

- адаптувати економіко-математичні методи і моделі щодо державного регулювання комерціалізації інтелектуальної власності в Україні;

- вдосконалити методичні підходи щодо оцінки вартості інтелектуальної власності, що комерціалізується, з метою їх подальшого впровадження на мікро- та макрорівнях;

- побудувати аналітичні та схематичні моделі етапів відтворення інтелектуальної власності з метою прискорення процесів комерціалізації ІВ на державному рівні;

- розробити методичний підхід оцінки економічного потенціалу об'єктів ІВ з метою визначення комерційно перспективних, ефект від впровадження яких на підприємствах України буде максимальним;

- обґрунтувати основні напрями ефективної політики розвитку та захисту інтелектуальної власності в Україні.

Об'єктом дослідження є сучасні економічні та організаційно-економічні відносини інтелектуальної власності в Україні та їх державне регулювання для стимулювання економічного зростання.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні й практичні аспекти комерціалізації інтелектуальної власності, вдосконалення її державного регулювання та підвищення вартості активів підприємств.

Розробка теоретичних питань і положень, висновків і пропозицій ґрунтується на фундаментальних положеннях теорії систем, теорії потенціалів, сучасних концепціях інноваційного менеджменту, наукових публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених з питань організаційно-економічних відносин інтелектуальної власності, чинних нормативних актах та інших документах. інтелектуальний власність комерціалізація вартість

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є система загальнонаукових і спеціальних методів: логічний та історичний (для уточнення сутності, складових та особливостей відтворення інтелектуальної власності; для уточнення сутності терміна «комерціалізація інтелектуальної власності» тощо); діалектичного та системного аналізу і синтезу (для визначення ролі й місця державного регулювання комерціалізації інтелектуальної власності); статистичного та структурного аналізу (для формалізації моделювання етапів процесу відтворення інтелектуальної власності); аналітичного моделювання, системного моделювання Альтшуллера (для оцінки вартості об'єктів інтелектуальної власності, що комерціалізується, розробки моделі оцінки економічного потенціалу використання об'єктів інтелектуальної власності та ін.).

Інформаційну базу дослідження становлять Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, Національні стандарти з оцінки вартості, інші документи та нормативні акти, методичні розробки Державного департаменту інтелектуальної власності, Державного комітету статистики України, сучасні організаційно-економічні відносини інтелектуальної власності та форми її реалізації, праці вітчизняних і зарубіжних вчених з державного регулювання інтелектуальної власності, моделювання її відтворення.

Наукова новизна роботи. Найбільш суттєвими науковими результатами дисертаційної роботи є такі важливі й нові положення:

вперше:

- упорядковано етапи комерціалізації інтелектуальної власності. Актуальність пов'язана з розглядом у науковій літературі виключно механізмів цього процесу, що визначають особливості оформлення, оцінки, обліку ІВ. Процес комерціалізації інтелектуальної власності дозволяє: формалізувати методичні підходи щодо державного регулювання інтелектуальної власності; визначити напрями взаємодії основних механізмів створення та захисту конкурентних переваг вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності; створити сприятливий інвестиційний клімат реалізації інноваційних проектів; залучити до господарського обігу підприємств значний резерв капіталу у вигляді нематеріальних активів, що в умовах інноваційної моделі розвитку сприятиме подальшій капіталізації підприємств та економіки України;

- запропоновано методичний підхід до оцінювання економічного потенціалу використання об'єктів інтелектуальної власності в Україні за допомогою тривимірної моделі вибору об'єктів інтелектуальної власності для ліцензування. Це дозволить урахувати вплив на вибір терміну дії ліцензійного договору таких факторів, як: життєвий цикл об'єктів інтелектуальної власності (наявність патентної охорони); дохід від реалізації об'єктів інтелектуальної власності; обсяг продажів об'єктів інтелектуальної власності;

удосконалено:

- регулятивні заходи побудови інноваційної моделі економіки через використання основних методів прямої та непрямої дії державного регулювання інтелектуальної власності в Україні;

- механізм схематичного вибору варіантів власного використання інтелектуальної власності або її трансферу, які визначаються системним розвитком початкової та кінцевої стадій циклу відтворення: від маркетингу наукової ідеї - до комерціалізації;

- способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності: для визначення вартості об'єктів при їх використанні (в інноваційних проектах, внесках у статутний капітал, у власному виробництві та ін.); розрахунку вартості об'єктів для обліку в якості нематеріальних активів (для їх інвентаризації, постанови на баланс, нарахування податків, амортизації);

набули подальшого розвитку:

- обґрунтування сутності інтелектуальної власності як соціально-економічної категорії, що втілюється: у об'єктивному значенні (майнових та немайнових правах, які належать автору результатів інтелектуальної діяльності); у суб'єктивному (розумінні прав власності, що пов'язуються із сукупністю широкого спектра правових норм);

- рекомендації з підвищення вартості нематеріальних активів підприємств України;

- рекомендації щодо розв'язання існуючих проблем організаційно-економічних відносин з приводу інтелектуальної власності в Україні, що передбачають виконання комплексу робіт у напрямах: розвитку нормативно-правової бази, удосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності, удосконалення організаційно-економічної діяльності авторського права і суміжних прав, удосконалення експертизи заявок на об'єкти інтелектуальної власності, підготовки фахівців.

Практичне значення одержаних результатів полягає в застосуванні методичних підходів і запропонованих моделей для державного регулювання інноваційного розвитку України, визначенні та залученні додаткових джерел і факторів економічного зростання.

Розрахунок потенціалу вартості інтелектуального капіталу при розробці інноваційної політики на державному рівні дає змогу посилити обґрунтування напрямів розвитку як виробничої сфери, так і галузей нематеріального виробництва на середньостроковий період, застосувати заходи для покращення макроекономічної і галузевої структур. Матеріали дослідження було використано та апробовано в наступних науково-дослідних роботах, що виконувалися в Департаменті фінансово-економічного забезпечення промисловості Міністерства промислової політики України, Відділом стратегічного планування у процесі підготовки інформаційно-аналітичних матеріалів, зокрема при розробці проекту «Основні напрями інноваційної діяльності у державному секторі промислового комплексу на 2010 рік» та підготовці відповідних нормативно-правових актів (довідка №01/4-2-1-1009 від 09.09.2009 р.); структурних підрозділах Головного управління транспорту виконавчого органу Київської міської ради під час розробки та впровадження проекту «Єдиний центр інтелектуального управління дорожнім рухом на автошляхах м. Києва» в рамках Програми розвитку транспортного комплексу м. Києва на період до 2010 року, спрямованої на реалізацію рішення Київської міської ради від 31.01.2008 року № 71/4543 «Про затвердження Міської цільової програми підготовки та проведення в м. Києві фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» (довідка № 063-7499 від 23.09.2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано лише ті ідеї та положення, що становлять індивідуальний внесок автора.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Принципові положення дисертації були апробовані автором на міжнародних та вітчизняних наукових й науково-практичних конференціях, а саме: IV Міжнародній науково-практичній конференції «Тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (4-6 жовтня 2007 р., м. Київ); VI Международной научно-практической конференции «Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины», (4-6 октября 2007 г., г. Алушта); V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Світові тенденції та перспективи розвитку фінансової системи України» (20-22 жовтня 2009 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції «Інвестиційні та інноваційні складові розвитку внутрішнього ринку України в умовах глобалізації» (5-6 листопада 2009 р., м. Київ).

Публікації. Основні ідеї, положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 14 наукових працях загальним обсягом 7,2 д. а., з яких 10 фахові (загальним обсягом 5,61 д. а.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку посилань. Повний обсяг дисертації складає 224 сторінки, у тому числі 21 таблиця на 21 сторінці і 21 рисунок на 20 сторінках, 21 додаток на 24 сторінках. Список використаних джерел включає 162 найменування на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету і завдання, конкретизовано об'єкт, предмет, методи дослідження, сформульовано практичне і теоретичне значення основних положень дисертації, її новизну, ступінь апробації.

У першому розділі дисертації - «Економічна сутність та генезис державного регулювання інтелектуальної власності» визначено: сутність, складові та особливості відтворення інтелектуальної власності як особливого виду власності на інтелектуальний капітал; сутність та роль процесу комерціалізації у відтворенні інтелектуальної власності; роль і місце державних важелів комерціалізації інтелектуальної власності для підвищення ефективності її використання в Україні.

Аналіз наукової літератури виявив неоднозначність поглядів на сутність категорії інтелектуальної власності та її складові. Так, у процесі вивчення теоретичних положень зроблено загальний висновок, що ІВ є особливим видом власності на інтелектуальний капітал, який нерозривно пов'язаний з процесом творчої діяльності людини та в умовах товарно-грошових відносин може відігравати роль нематеріального активу і підвищувати капіталізацію підприємства.

Стає очевидним, що суб'єктами ІВ є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, а об'єктом є результат інтелектуальної, творчої діяльності (наукові винаходи, технічні та технологічні розробки, схеми програмних засобів, літературні та мистецькі твори тощо), які підтверджені правами власності.

При цьому відносини власності визначають особливості економічних відносин у процесі формування, обміну та розподілу конкретного об'єкта інтелектуального капіталу, а законодавче врегулювання цих економічних відносин утворює право власності, яке складається з прав володіння, користування і розпорядження. Відповідно, важливою є комерціалізація ІВ як конвертація нематеріальних активів у дохід. Тобто, якщо діяльністю економічного суб'єкта є виключно інтелектуальна, то дохід, отриманий завдяки комерціалізації ІВ, є для нього основним.

Виділені теоретичні положення щодо інтелектуальної власності дозволили визначити її подвійну сутність, що втілюється в об'єктивному та суб'єктивному розумінні прав власності. Так, право ІВ в суб'єктивному значенні включає майнові та немайнові права, що належать автору результатів інтелектуальної діяльності, а об'єктивне його визначення пов'язується з сукупністю широкого спектра правових норм: авторського права та суміжних прав, права промислової власності, права на нетрадиційні об'єкти ІВ.

Складність розуміння об'єкта ІВ виявляє широту спектрів його державного регулювання. Встановлено, що першочерговим завданням державного регулювання ІВ є створення таких об'єктів інтелектуальної власності, які найбільше відповідають інтересам усіх груп економічних суб'єктів, що зацікавлені в отриманні прибутку від перетворення їх у товар. Зазначені положення окреслюють і особливості відтворення ІВ - найвища імовірність бути включеними в суспільне відтворення існує для таких її об'єктів, які знаходяться у сфері, де збігаються інтереси творців, виробників (споживачів) та держави, яка представляє інтереси суспільства.

Аналіз основних концепцій, положень і теоретичних принципів, що лежать в основі соціальних моделей промислово розвинутих країн, з'ясував їх незначну відмінність, яка полягає в різних пропорціях співвідношень між ринковими і державними важелями регулювання. Встановлено, що вільні ринкові відносини важливі при стимулюванні системи ІВ та відборі інноваційних продуктів, адекватних потребам суспільства. Проте ринкові важелі не здатні забезпечити потрібну підтримку інноваційної діяльності та ефективне регулювання процесу комерціалізації ІВ, тому необхідним є державне регулювання відповідного процесу.

Під державним регулюванням комерціалізації ІВ розуміється комплекс дій та заходів, що запроваджуються державою через відповідні органи та нормативне регулювання і державні цільові програми, з метою визначення основних економічних процесів для отримання доходів від приватних і державних об'єктів інтелектуальної власності. Отже, таке регулювання фактично передбачає стимулювання створення прав на нематеріальні активи, які відповідатимуть інтересам всіх зацікавлених груп економічних суб'єктів. Такі дії та заходи формують державну стимулюючу регуляторну політику організаційно-економічних відносин з приводу ІВ.

Виділено методи прямої та непрямої дії, за допомогою яких держава бере участь у регулюванні процесу комерціалізації ІВ. Пряма дія припускає використання адміністративних методів, а непряма - економічних. Найпоширенішими прямими методами державного регулювання по відношенню до інтелектуальної власності є державне, економічне прогнозування та бюджетно-податкове регулювання. Непрямі методи з державного регулювання, у тому числі й інтелектуальної власності, традиційно: не пов'язані із створенням додаткових матеріальних стимулів для їх реалізації; базуються на силі й авторитеті державної влади; включають заходи заборони, дозволу і примусу; передбачають організацію управління підприємствами, державного сектору економіки, державної власності.

Аналіз залежності між кількістю реєстрацій об'єктів ІВ, рівнем валового внутрішнього продукту та обсягами інвестицій у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у різних країнах світу довів, що перетворення компаній з сировинними ресурсами на компанії, що володіють сукупністю інтелектуальних продуктів, перетворює інтелектуальний капітал на один з найважливіших активів підприємств, створення яких повинно регулюватися державою.

Встановлено, що в умовах глобалізації світового ринку товарів і знань системні методи досягнення цілей економічної політики національними урядами включають: раціоналізацію втручання у ринок та виробництво у місцях, де вони неналежно функціонують; регулювання підтримки інституційних та інфраструктурних вимог для забезпечення ефективної конкурентоспроможності; підтримку комерціалізації ІВ; популяризацію підприємництва; розвиток фінансових ринків; лібералізацію ринку робочої сили. Зазначені заходи забезпечують ліквідацію відставання у розвитку наукомісткої економіки, створюючи інвестиційний клімат для кращого її освоєння, сприйняття інформаційно-комунікаційних технологій та стимулювання розвитку інституційного середовища, що підтримує інновації.

При узагальненні світового досвіду розвитку державного регулювання ІВ встановлено, що у світових масштабах формується багаторівнева система регулювання проблем, пов'язаних з інтелектуальною власністю, що характеризується: розширенням сфери її регулюючої дії; зростаючою адаптацією до міжнародних норм регулювання; посиленням концентрації на тих об'єктах охорони, що зазнають найбільшого впливу новітніх технологій; запровадженням єдиного підходу до вирішення існуючих проблем. Аналіз такого досвіду в Україні продемонстрував, що попри певну активізацію процесу входження у світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, після здобуття незалежності Україна отримала лише окремі фрагменти системи державного регулювання інтелектуальної власності колишнього СРСР, які потребують докорінної перебудови відповідно до комерційних принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного і соціокультурного простору. Саме ефективна підтримка інноваційної діяльності та комерціалізація інтелектуальної власності можуть забезпечити Україні стрімке економічне зростання.

Аналіз досвіду розвитку державного регулювання підтримки інноваційної діяльності та комерціалізації інтелектуальної власності в Україні показує, що державне регулювання інтелектуальної власності країни охоплює інституційні, економічні, політичні, гуманітарні чинники та механізми, що перебувають у взаємодії. Разом з тим державне регулювання ІВ має вирішити низку пріоритетних питань: 1) розгляд системи ІВ як окремої сфери діяльності, що потребує впорядкування організаційних та економічних відносин; 2) вирішення проблем виробництва контрафактної продукції; 3) залучення довгострокового інвестування; 4) налагодження механізмів судового та позасудового захисту прав ІВ; 5) розвиток ринкової інфраструктури і пожвавлення ринку ІВ.

У другому розділі дисертації - «Методичні підходи щодо державного регулювання комерціалізації інтелектуальної власності в Україні» здійснено: адаптацію універсальних економіко-математичних методів і моделей для підвищення ефективності комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності; вдосконалення оцінки вартості інтелектуальної власності, що комерціалізується.

Дослідження процесів становлення інтелектуальної власності в Україні виявило, що під впливом інституційних змін та макроекономічних зрушень у країні сформувалася специфічна модель трансформаційної економіки, що має такі внутрішні механізми саморозвитку та інерції, які зовсім не сприяють інноваційній активності та науково-технічному розвиткові. До цього додалися й притаманні науковій сфері внутрішні диспропорції. У підсумку негативні наслідки трансформаційного шоку для сфери науки і техніки стали в довготривалій перспективі більш вагомими, ніж ті потенційні можливості, що відкрилися з переходом до ринку. Однак ефективні інноваційні, технологічні зміни є головним фактором довгострокового соціально-економічного розвитку країни, тому необхідною є розробка комплексу інституційних, правових та економічних заходів щодо їх стимулювання для забезпечення національних стратегічних переваг і конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Сьогодні потрібні розробка та впровадження в Україні державної стимулюючої регуляторної політики організаційно-економічних відносин з приводу інтелектуальної власності.

Встановлено, що невід'ємними складовими ефективної державної стимулюючої регуляторної політики організаційно-економічних відносин з приводу інтелектуальної власності є заходи: забезпечення умов щодо формування конкурентоспроможного національного виробника інтелектуальних продуктів; введення системи стимулів інновацій; запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва; вдосконалення економічних відносин щодо комерціалізації та охорони прав інтелектуальної власності; відстоювання національних прав та інтересів на зовнішніх ринках; активізації процесу трансферу технологій. Окреслений перелік заходів має враховувати елементи національної макроекономічної політики щодо створення сприятливого інвестиційного клімату реалізації інноваційних проектів та стимули інноваційних технологічних змін, що реалізуються. Зазначене актуалізує потребу комерціалізації науково-технологічного прогресу, а саме інтелектуальної власності. Комерціалізація інтелектуальної власності через її охорону перетворює нематеріальні доходи в активи, які стають об'єктами торгівлі на ринку.

Виявлено, що характеристика відтворення ІВ заснована на моделюванні процесу її комерціалізації. Із загальних позицій ця модель може бути представлена як конструкція «виробництво - споживання». При цьому необхідність комерціалізації науково-технологічного прогресу визначила проблему виявлення новизни та значущості результатів дослідницької діяльності, становлення та розвитку вітчизняного ринку об'єктів промислової власності. Через ці причини виникає потреба у проведенні оціночної діяльності, яка має два напрями: 1) визначення ринкової чи іншої вартості об'єктів ІВ при продажу (купівлі) патентів чи ліцензій, використанні в інноваційних проектах, внесках у статутний капітал підприємств, власному виробництві, розрахунках з авторами по службових винаходах, продажу, приватизації чи злитті підприємств; 2) розрахунок вартості об'єктів ІВ у якості нематеріальних активів для інвентаризації, постановлення на баланс підприємства, нарахування податків та ін.

Встановлено, що важливою є самооцінка власного потенціалу, і в першу чергу - інтелектуального, при зіставленні його можливостей з потребами ринку. Інтелектуальний капітал має кілька елементів, на його формування і величину впливає численна група факторів, тому його інтегральна оцінка повинна відображати багатогранну економічну діяльність у цілому. Важливо зазначити, що для країн з різною спеціалізацією типовим є підхід до оцінки їх інтелектуального капіталу на основі індивідуальних показників. Для загальної оцінки вартості інтелектуального капіталу окремої організаційної структури, галузі економіки або країни в цілому доцільно застосовувати методичний підхід до ранжування рівня його інтелектуального надбання за шкалою: високий; середній; нижче середнього; не інтелектуальна країна. Позначимо, K_i (i = 1,..., n) - система показників, що характеризують інтелектуальний капітал; k_i - бар'єрне нормалізоване значення показника, що відповідає середньому рівню інтелектуальності держави. Зміна значень x_i індикатора інтелектуальності k_i відбувається в діапазоні 0 < x_i ? 1, ці значення визначаються співвідношеннями:

(1)

Тут рівень інтелектуальності по кожній складовій його інтелектуального капіталу (людського, структурного, споживчого) позначений у такий спосіб: b - високий рівень, s - середній, ns - нижче середнього, 0 - відсутній. Для визначення оптимальної структури інтелектуального капіталу існуючого або новоствореного підприємства першочергово визначається структура його складових та показники, які їх характеризують. Для цього проводиться аналіз статистичних даних підприємства, галузі, які характеризують людський, організаційний та споживчий капітал підприємства. Модель оцінки інтелектуального капіталу має вигляд:

, (2)

де: HС - людський капітал; OC - організаційний капітал; SC - споживчий капітал; wCH, wOC, wSC - ваги, відповідно, людського, організаційного та споживчого капіталу. Встановлено, що при доборі аналітичних моделей для розрахунку значень HС, OC, SC повинні бути враховані всі етапи уречевлення інтелектуального капіталу, які визначають формування інтелектуальної складової ринкової вартості інноваційної продукції.

Для визначення вагових коефіцієнтів wCH, wOC, wSC запропоновано дев'ятибальну шкалу порівняння показників (табл. 1), побудовану за методом аналізу ієрархії Сааті на основі суб'єктивних суджень експертів.

Для моделювання комерціалізації ІВ в інноваційній діяльності запропоновано виокремлювати етапи ринкових взаємин, формулювати організаційно-правові проблеми, що виникають при цих відносинах у конкретних ринкових умовах, чітко виділяти вартість інтелектуального внеску у вартість продукції.

Таблиця 1

Дев'ятибальна шкала порівняння показників

Доведено, що у зв'язку зі збільшенням розриву між ринковою вартістю компаній і вартістю їх активів у останнє десятиріччя пріоритетною є оцінка комерційної вартості ІВ або оцінка споживної вартості об'єкта, у поняття якої входять не тільки зовнішні ознаки (науково-технічний та винахідницький рівень, виробничі характеристики), але й здатність приносити додатковий прибуток. Тому обов'язковим є визначення ринкової вартості прав на об'єкти ІВ для вітчизняних суб'єктів економічної діяльності за допомогою дохідного підходу до оцінки таких об'єктів. При цьому запропоновано врахувати всі правові обмеження, що визначають ступінь правового захисту об'єкта оцінки та масштаби його використання (тим більше, що ступінь правового захисту кожного об'єкта перебуває в прямій залежності від строку його використання).

Обґрунтовано, що ефективний методичний апарат має забезпечувати оцінку вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності завдяки: селективному застосуванню порівняльного, дохідного та витратного підходів з комплексним урахуванням вихідних умов (специфіки об'єкта, мети, цільового виду вартості, інформаційної забезпеченості методів оцінки).

У третьому розділі дисертації - «Вдосконалення процесу комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності» розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення державного регулювання комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності в України.

Результати дослідження та порівняння динаміки зростання кількості заявок на патенти до Всесвітньої організації інтелектуальної власності у 2007-2010 роках в Україні, в порівнянні із динамікою цього показника у 182 країнах світу (у 2010-му), виявили, що падіння темпів зростання кількості патентів говорить про те, що останні 4 роки Україна знаходиться на стратегічно неперспективному шляху до інноваційного розвитку та комерціалізації ІВ.

Оцінка стану й основних тенденцій розвитку ринку промислової власності в Україні виявила його замкненість у національних межах і низький рівень використання національними власниками прав на об'єкти промислової власності та переваг ринку міжнародної системи охорони таких прав, що безпосередньо впливає на зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції і технології та стримує вихід на міжнародні ринки.

Розвиток процесу комерціалізації в Україні проаналізований на прикладі державної програми «Етанол», що впроваджується на нафтопереробному заводі м. Кременчук (програма передбачає розширення використання етилового спирту як енергоносія та сировини для промисловості). Комерціалізація ІВ підприємства визначена за такими критеріями: оцінка існуючого інтелектуального капіталу підприємства; ефективність сценаріїв комерціалізації; вибір стратегії інноваційного розвитку підприємства та моделювання розподілу доданої вартості. За результатами оцінки наявного інтелектуального капіталу підприємства за формулою (2) він становить: 0,402 (0,255+0,080+0,068). Вхідні дані для оцінки наведено в таблиці 2.

Відповідно, поточна структура інтелектуального капіталу є такою: 65 % - людський капітал, 19,77 % - організаційний капітал, 16,92 % - споживчий капітал. Отже, головним чинником у процесі комерціалізації є людський капітал.

Формування сценаріїв комерціалізації здійснено на основі визначення вектору оптимальних змін структури інтелектуального капіталу та коригування поточної структури відповідно до умов, у яких функціонує підприємство. Результати аналізу впливу економічних факторів на складові інтелектуального капіталу підприємства узагальнено в результативній матриці бальних оцінок системи факторів (табл. 3).

За матрицею охарактеризований вплив кожного економічного фактору на складові структури інтелектуального капіталу, у розрізі позитивного (+) і негативного (-) впливу та визначено вектор оптимальних змін у поточній структурі інтелектуального капіталу, який, відповідно, складає величину X_ij(t)={0,31; 0,38; 0,31}.

Таблиця 2

Вхідні дані для оцінки інтелектуального капіталу

У результаті встановлено, що оцінена зміна інтелектуального капіталу на величину 0,1 потребує комплексних зусиль зі збільшення людського, організаційного і споживчого капіталу на 0,031; 0,038; 0,031.

Таблиця 3

Матриця бальних оцінок системи факторів, які оцінюють потенціал складових інтелектуального капіталу

Візуальне представлення зміни значення та структури інтелектуального капіталу підприємства наведено в таблиці 4. Запропонована модель комерціалізації ІВ надала можливість отримати скориговану, оптимальну структуру К? (t_op) = {0,586; 0,242; 0,171}, що дозволяє підвищити її грошову вартість. Наведені розрахунки узагальнюють розуміння причини такої зміни та дозволяють обрати найбільш доцільну стратегію підвищення комерційної вартості інтелектуальної власності. Для коригування обраного строку дії ліцензійного договору формалізовано тривимірну модель, що враховує специфіку об'єкта ІВ як предмета ліцензії за наявності патентної охорони з використанням АВС-аналізу ранжування видів об'єктів ІВ, які визначають терміни ліцензійних договорів. Наведені розрахунки дозволяють визначити економічний потенціал впровадження інтелектуального капіталу та врахувати вплив на вибір терміну дії ліцензійного договору таких факторів, як: життєвий цикл об'єкта ІВ, дохід від реалізації об'єкта ІВ, обсяг продажів об'єкта ІВ.

Таблиця 4

Зміни значення та структури інтелектуального капіталу підприємства

Встановлено, що поряд із внутрішніми напрямами комерціалізації ІВ необхідне вдосконалення державного регулювання, адже адміністративно-правовій охороні та адміністративно-правовому захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності не властива саморегуляція. Об'єктом державного регулювання охорони прав на ІВ визначаються суспільні відносини, які виникають з приводу: створення правових норм, спрямованих на встановлення загального режиму охорони прав; визначення адміністративно-правового статусу учасників адміністративно-охоронних відносин; видачі охоронних документів; попередження порушень та припинення порушень прав; притягнення до юридичної відповідальності за порушення прав.

Виявлено, що в Україні на даний час існує дві форми захисту прав інтелектуальної власності: юрисдикційна і неюрисдикційна. При цьому аналіз результатів судових розглядів кримінальних справ і аналіз результативності захисту прав інтелектуальної власності без звернення за допомогою до компетентних органів виявляє неефективність існуючої системи захисту ІВ, що проявляється і у виявленому послабленні позицій національного патентування.

Доведено, що в Україні оптимізація системи захисту ІВ має ґрунтуватися на напрямах: удосконалення механізмів захисту прав ІВ; створення спеціальних судових органів з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності; розвитку нормативно-правової бази; удосконалення експертизи заявок на об'єкти промислової власності; участі України у здійсненні міжнародної політики з метою підвищення міжнародного іміджу нашої держави та впливу на міжнародні процеси захисту ІВ. Отже, основи регулювання інновацій, відповідно до потреб сучасного ринку, повинна закласти національна програма розвитку об'єктів ІВ.

ВИСНОВКИ

1. У процесі вивчення теоретичних положень зроблено висновок, що ІВ є особливим видом власності на інтелектуальний капітал, який нерозривно пов'язаний з процесом творчої діяльності людини та в умовах товарно-грошових відносин може відігравати роль нематеріального активу і підвищувати капіталізацію підприємства. Суб'єктами ІВ є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, а об'єктами є результати інтелектуальної, творчої діяльності (наукові винаходи, технічні й технологічні розробки, схеми програмних засобів, літературні та мистецькі твори тощо), які підтверджені правами власності. Особливість інтелектуальної власності визначається її подвійною сутністю, що втілюється в об'єктивному та суб'єктивному розумінні прав власності. Так, право ІВ у суб'єктивному значенні включає майнові та немайнові права, що належать автору результатів інтелектуальної діяльності, а об'єктивне його визначення пов'язується з сукупністю широкого спектра правових норм: авторського права та суміжних прав, права промислової власності, права на нетрадиційні об'єкти ІВ. При цьому відносини власності визначають особливості економічних відносин у процесі формування, обміну та розподілу конкретного об'єкта інтелектуального капіталу, а законодавче врегулювання цих економічних відносин утворює право власності, яке складається з прав володіння, користування і розпорядження.

2. Аналіз основних концепцій, методичних положень і теоретичних принципів, що лежать в основі державного регулювання ІВ промислово розвинутих країн, показав, що головні відмінності, які визначають характер та якість моделі державної регуляторної політики у сфері інтелектуальної власності, полягають у різниці: масштабів економіки країн; рівнів їхнього науково-технічного та технологічного розвитку; ступенів державного регулювання економічних процесів на макро- та мікрорівнях; швидкості політичних перетворень; якості інституційного устрою. Встановлено, що у промислово розвинутих країнах першочерговим завданням державного регулювання ІВ є створення таких об'єктів ІВ, які найбільше відповідають інтересам усіх груп економічних суб'єктів, що зацікавлені в отриманні прибутку від їх комерціалізації.

3. Сутність процесу комерціалізації інтелектуальної власності, що розглядається у дисертаційній роботі, полягає в конвертації наявних або перспективних нематеріальних активів у матеріальні активи (дохід). Таким чином, головна роль комерціалізації інтелектуальної власності в Україні полягає в збереженні і розширенні збуту наукомісткої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Також встановлено, що комерціалізація інтелектуальної власності дозволяє її власникам: формувати статутний капітал без залучення фінансових ресурсів; отримувати додаткові прибутки за передання прав на використання об'єктів ІВ; документально підтвердити права власності на баланс як майно підприємства; підвищувати вартість (капіталізувати) підприємства без істотних матеріальних витрат; використовувати ІВ для переуступання або визначення ціни ліцензії; надавати франшизи; конвертувати власність з метою підвищення загальної економічної ефективності бізнесу; посилити зацікавленість інвесторів у бізнесі; оптимізувати оподаткування, тощо. При цьому комерціалізація неможлива без дієвої системи захисту прав на об'єкти ІВ, яка дає творцю змогу відшкодувати всі витрати, яких він зазнав у процесі створення об'єкта ІВ, та забезпечити отримання доходу від нього в майбутньому, що стане стимулом для його подальшої творчої, інтелектуальної діяльності.

4. Запропоновано заходи державної політики регулювання ІВ, а саме: створення спеціальних судових органів з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності; розвиток нормативно-правової бази; удосконалення механізмів захисту прав ІВ; удосконалення діяльності у сфері авторського права і суміжних прав; удосконалення експертизи заявок на об'єкти промислової власності; патентно-інформаційне забезпечення та забезпечення широкого доступу громадськості до інформації, пов'язаної з набуттям прав на об'єкти інтелектуальної власності; підготовка спеціалістів з питань ІВ; поширення знань; формування в суспільстві високого рівня культури й освіти; участь України у здійсненні міжнародної політики з метою підвищення міжнародного іміджу нашої держави та впливу на міжнародні процеси захисту ІВ, що, у свою чергу, ґрунтуються на вирішенні низки таких пріоритетних питань: 1) розгляд системи відносин ІВ як окремої сфери діяльності, що потребує впорядкування організаційних та економічних відносин; 2) вирішення проблем виробництва контрафактної продукції для залучення довгострокового інвестування; 3) налагодження механізмів судового та позасудового захисту прав ІВ; 4) розвиток ринкової інфраструктури і пожвавлення ринку ІВ.

5. У результаті адаптації економіко-математичних методів і моделей для підвищення ефективності комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності сформовано: 1) модель комерціалізації ІВ, що дозволяє визначати: скориговану, оптимальну структуру інтелектуального капіталу, яка підвищує його грошову вартість та причини такої зміни; стратегію підвищення комерційної вартості інтелектуальної власності; 2) тривимірну модель вибору об'єктів ІВ для ліцензування, що враховує його специфіку як предмета ліцензії за наявності патентної охорони з використанням АВС-аналізу ранжування видів об'єктів ІВ, які визначають економічний потенціал впровадження інтелектуального капіталу та вплив на вибір терміну дії ліцензійного договору таких факторів: життєвий цикл, дохід від реалізації та обсяг продажів об'єктів ІВ.

6. Запропоновано вдосконалені методичні підходи стосовно оцінки вартості інтелектуальної власності, що комерціалізується, яку доцільно здійснювати на основі селективного застосування існуючих у світовій практиці порівняльного, дохідного та витратного підходів з комплексним урахуванням вихідних умов (специфіки об'єкта, мети, цільового виду вартості, інформаційної забезпеченості методів оцінки).

7. Побудовані в роботі аналітичні та схематичні моделі етапів відтворення інтелектуальної власності вказують на необхідність системного розвитку початкової та кінцевої стадій циклу відтворення ОІВ: від маркетингу наукової ідеї - до комерціалізації. Запропоноване прискорення процесів комерціалізації інтелектуальної власності дозволить залучити до господарського обігу значний резерв капіталу у вигляді нематеріальних активів, що в умовах розвитку інноваційної моделі сприятиме подальшій капіталізації українських підприємств та економіки країни у цілому.

8. Для комерційного застосування об'єкта інтелектуальної власності в процесі підготовки та виконання проекту реалізовано комплекс розрахунків із застосуванням методичного апарату оцінки економічного потенціалу використання об'єктів інтелектуальної власності в Україні. На основі одержаних результатів зроблено висновок: запропонований метод оцінки характеризує вплив об'єкта ІВ на вартість на передінвестиційній стадії та використовується в процесі комерціалізації; якщо об'єкт ІВ ефективний для підприємства, його слід впроваджувати у проектній діяльності, а якщо ні - слід відмовитися від подальшого використання; об'єкт інтелектуальної власності стає товаром лише тоді, коли його вартість достовірно визначена. Для коригування обраного строку дії ліцензійного договору вперше застосовано тривимірну модель вибору об'єкта ІВ для ліцензування, яка дозволяє врахувати вплив на вибір терміну дії ліцензійного договору таких факторів, як: життєвий цикл ОІВ (наявність патентної охорони); дохід від реалізації ОІВ; обсяг продажів ОІВ.

9. Виявлено, що захист прав інтелектуальної власності становить передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів щодо визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності, та здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто за допомоги застосування належних форм захисту. Очевидно, що найбільша відповідальність у забезпеченні належної якості захисту ІВ лежить на державі. Також зазначено, що в Україні на даний час існують дві форми захисту прав інтелектуальної власності: юрисдикційна і неюрисдикційна. Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів, тобто самозахист. Юрисдикційні форми застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах. Спеціальний порядок захисту прав здійснюється через органи державного регулювання. Однак аналіз результатів судових справ і аналіз результативності захисту прав інтелектуальної власності без звернення за допомогою до компетентних органів виявили неефективність існуючої системи захисту ІВ. Встановлено головні причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном. Ними є: відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном; низький рівень правової культури в країні; відсутність належних знань та інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України. Таким чином, дієву систему захисту ІВ може бути побудовано за умов: удосконалення механізмів захисту прав ІВ; створення спеціальних судових органів з вирішення питань безпосереднього захисту інтелектуальної власності; розвитку нормативно-правової бази; удосконалення експертизи заявок на об'єкти промислової власності; участі України у здійсненні міжнародної політики з метою підвищення міжнародного іміджу нашої держави та впливу на міжнародні процеси захисту ІВ.