Основною тенденцією розвитку національних економік в умовах глобальної конкуренції є становлення і посилення ролі корпорацій. Великі корпоративні системи утворюють каркас економіки розвинених країн і світового господарства. Оскільки транспарентність корпоративних стосунків в Україні набуває первинного значення в розвитку бізнесу і подальший розвиток економіки дедалі більше ґрунтується на корпоративній моделі бізнесу, постає питання про підвищення якості корпоративного управління.

Актуальність теми. В Україні в результаті реформування відносин власності в процесі ринкових реформ сформувались великі корпорації у формі акціонерних товариств, ефективність діяльності яких значною мірою залежить від ефективності корпоративного управління. З точки зору самостійного теоретичного напряму дослідження, корпоративне управління як система взаємопов'язаних механізмів, що направлена на регулювання інтересів між різними учасниками корпоративних відносин, залишається недостатньо дослідженим не тільки в Україні, а й в інших постсоціалістичних країнах.

Найважливіший внесок в осмислення загальних питань корпоративного управління, а також у дослідження основних моделей корпоративного управління в розвинених країнах і країнах з перехідною економікою внесли учені-економісти: Дж. Акерлоф, Е. Берглоф, А. Берлі, Р. Вішни, М. Дженсен, Р. Ла-Порта, Ф. Лопес-де-Сіланес, Д. Лорш, Д. Мейєр, М. Мізруші, Р. Мінз, Д. Сейлер, Дж. Тобін, М. Хессель, М. Хілб, А. Шлейфер та ін.

В українській економічній науці питання корпоративного управління стали широко вивчатися на початку 90-х рр. XX століття. Найбільший інтерес, на нашу думку, представляють роботи таких учених, як О. Амоша, Д. Баюра, В. Геєць, В. Голіков, Ю. Гончаров, В. Дементьєв, В. Євтушевський, Т. Момот, Г. Назарова, О. Поважний, Л. Птащенко, А. Сірко, Н. Супрун, Л. Тараш, Ю. Уманців, Л. Федулова.

Питання корпоративного управління висвітлюються в роботах російських учених: А. Абрамова, С. Авдашевої, С. Аукуціонека, А. Бухвалова, В. Голікової, С. Гурієва, Ю. Данилова, Т. Долгопятової, Р. Капелюшнікова, П. Кузнєцова, І. Межераупса, А. Муравйова, Р. Радигіна, А. Рачинського, А. Сізова, Ю. Сімачева, А. Шастітко, Н. Шмельової А. Яковлєва та ін.

Водночас, у науковій літературі недостатньо уваги приділяється механізмам корпоративного управління - зокрема структурі власності, системі мотивації, інституціональній і правовій системі, особливо щодо їхнього впливу на ефективність діяльності промислових підприємств. У практичній діяльності органів державної влади України недооцінюється роль механізмів корпоративного управління в забезпеченні економічного розвитку і як наслідок - не враховується при визначенні пріоритетів державної політики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України": "Формування конкурентного середовища та прогнозування розвитку промислового потенціалу" (№ ДР 0105U007096). Особистий внесок автора - розділ "Формування ефективної системи корпоративного управління"; "Світогосподарська диспропорційність та політика економічного зростання в Україні" (№ ДР 0108U002103). Автором підготовлено підрозділ "Структура власності на промислових підприємствах в Україні".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення теоретичних засад становлення та розвитку організаційно-економічних механізмів корпоративного управління і розроблення рекомендацій щодо їхнього удосконалення з огляду на необхідність посилення впливу корпоративного управління на підвищення конкурентоспроможності промисловості.

Для досягнення поставленої мети було визначено та вирішено такі завдання:

· узагальнити наукові підходи до формування моделі корпоративного управління та основних її складових;

· уточнити сутність організаційно-економічних механізмів корпоративного управління та систематизувати сучасні методи їхнього дослідження;

· визначити тенденції зміни структури власності провідних промислових підприємств - акціонерних товариств України;

· обґрунтувати методичний підхід до оцінки впливу структури власності акціонерних товариств на показники ефективності їхньої діяльності;

· розробити рекомендації щодо вдосконалення зовнішніх та внутрішніх механізмів корпоративного управління;

· сформулювати пропозиції щодо врегулювання балансу інтересів учасників корпоративних відносин;

Об'єктом дослідження є система корпоративного управління в промисловості України.

Предметом дослідження є форми і методи регулювання корпоративних відносин.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною базою дослідження послужили фундаментальні положення теорії корпоративного управління; наукові й прикладні дослідження вітчизняних і зарубіжних учених щодо проблем корпоративного управління; законодавчі й нормативні документи, які регулюють діяльність акціонерних товариств.

У роботі використано сукупність методів і прийомів наукового пізнання, а саме: системно-функціональний метод - для узагальнення теоретичних і методологічних концепцій становлення та розвитку корпоративного управління; методи аналізу та синтезу - для цілісного вивчення предмету дослідження, єдності і взаємозв'язку його механізмів; порівняльного аналізу - при уточненні понять "корпоративне управління" і "корпоративний менеджмент"; економіко-статистичні методи (розрахунок коефіцієнтів, групування і синтезу, індексів, порівняльних оцінок) - при аналізі структури власності та оцінці її впливу на показники діяльності акціонерних товариств; графічний метод - для наочного відображення отриманих результатів.

Інформаційними джерелами дослідження були опубліковані наукові монографії та статті відповідної спрямованості, законодавчі й інші нормативно-правові акти, статистичні матеріали урядових структур, фінансова звітність акціонерних товариств, оприлюднені матеріали міжнародних організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні теоретико-методичних засад формування національної моделі корпоративного управління з урахуванням особливостей організаційно-економічних механізмів корпоративного управління та обґрунтування напрямів їхнього вдосконалення.

Вперше:

· запропоновано оцінювати ступінь концентрації власності в групі промислових підприємств, виходячи з критерію середньої частки домінуючих власників, якими є акціонери, котрі володіють найбільшим пакетом акцій серед загальної кількості акціонерів у конкретному акціонерному товаристві, що дозволило дослідити тенденції зміни структури власності промислових підприємств;

· обґрунтовано доцільність беззаперечного викупу акцій міноритарних акціонерів найбільшим акціонером, частка якого становить не менше 95%, та запропоновано методичний підхід до оцінки вартості цих акцій, що дозволить зберегти баланс інтересів міноритарних і мажоритарних акціонерів та усунути біполярність структури власності;

Удосконалено:

корпоративне управління промисловість україна

· розмежування сутності понять корпоративного управління і корпоративного менеджменту, які нерідко ототожнюються. Корпоративне управління визначено як комплексну систему, котра охоплює той сегмент управління, що регулює структуру та реалізацію влади в організації, тоді як корпоративний менеджмент зосереджений на механізмах ведення бізнесу, необхідних для управління операційною діяльністю підприємства;

· методичні підходи до виявлення зв'язку між рівнем концентрації власності на промислових підприємствах, визначеним за критерієм середньої частки домінуючих власників, і показниками ефективності їхньої діяльності, такими як: обсяг від реалізації продукції, валовий прибуток, чистий прибуток, рентабельність прудажів, рентабельність власного капіталу.

Дістали подальшого розвитку:

· напрями вдосконалення внутрішніх та зовнішніх механізмів корпоративного управління у розрізі окремих складових, що дозволить сформувати нову модель корпоративного управління, функціонування якої приведе до підвищення якості корпоративного управління та конкурентоспроможності промисловості;

· перелік пріоритетів державної політики щодо вдосконалення корпоративного управління, шляхом його доповнення такими пріоритетами як: удосконалення правового законодавства у сфері концентрації й диверсифікації бізнесу; правове регулювання з метою встановлення балансу інтересів усіх зацікавлених учасників корпоративних відносин; координація з питань корпоративного управління різних органів влади; формування моделей державного регулювання, які відповідають різним стратегіям ведення бізнесу;

· пропозиції щодо узгодження балансу інтересів учасників корпоративних відносин в акціонерному товаристві, враховуючи відмінності у трактуванні майнового інтересу міноритарних акціонерів, мажоритарних акціонерів, менеджменту та працівників підприємства.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що основні положення роботи можуть бути використані державними органами для вдосконалення організаційно-економічних механізмів регулювання корпоративних відносин.

Наукові розробки та практичні рекомендації, що представляють результати дисертаційного дослідження, були використані при підготовці науково-аналітичних матеріалів "Рейдерство в Україні: причини виникнення, схеми здійснення, механізми протидії" (від 02.04.2007 р. № 135-13/285) - використано Українським союзом промисловців і підприємців (лист від 05.04.2007 р. № 02-4-488); науково-аналітичної записки "Механізми регулювання балансу інтересів акціонерів" (від 10.06.2010 р. № 135-13/515) - використано в діяльності Міністерства економіки України для розроблення рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного законодавства, що підтверджено довідкою (від 22.06.2010 р. № 3602-25/200).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною роботою, положення якої сформульовані безпосередньо автором. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано тільки ті ідеї та положення, що отримані в результаті індивідуального дослідження. Особистий внесок у роботах, опублікованих у співавторстві, наведено у списку праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: "Україна та її регіони на шляху до інноваційного суспільства" (2006 р., Донецьк), "Фінансове забезпечення економічного і соціального розвитку суспільства" (2007 р., Дніпропетровськ), "Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія" (2007 р., Донецьк), "Трансфер технологій: від ідеї до прибутку" (2010 р., Дніпропетровськ), "Теорія і практика сучасної економіки" (2010 р., Черкаси), "Проблеми і перспективи розвитку підприємництва" (2010 р., Харків) та всеукраїнській науково-практичній конференції "Перспективи економічного розвитку України в контексті євроінтеграційних процесів" (2006 р., Чернівці).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 11 наукових працях, у тому числі 1 розділ у колективній монографії, 5 статей у наукових виданнях і 5 тез доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 6,4 д. а., з яких безпосередньо автору належить 6,0 д. а.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 190 сторінок комп'ютерного тексту, в тому числі основний зміст роботи викладено на 161 сторінці. У тексті дисертації розміщено 20 таблиць, з яких 1 на окремій сторінці; 14 рисунків, з яких 2 - на окремих сторінках та 3 додатки на 13 сторінках. Список використаних джерел налічує 143 найменування на 16 сторінках.

Основний зміст

У першому розділі "Теоретичні засади становлення та розвитку системи корпоративного управління" розкрито економічну сутність корпоративного управління та систематизовано наукові підходи до формування його моделі, дана оцінка ефективності та конкурентоспроможності промисловості, обґрунтовано методичні підходи до оцінки впливу механізмів корпоративного управління на ефективність та конкурентоспроможність промисловості, узагальнено наукові підходи до оцінки якості корпоративного управління.

На основі узагальнення різноманітних підходів щодо дослідження корпоративного управління уточнено поняття "корпоративне управління". Корпоративне управління визначено як комплексну систему внутрішніх і зовнішніх механізмів, яка спрямована на оптимізацію структури агентських відносин з метою здійснення справедливого балансу інтересів усіх учасників корпоративних відносин, забезпечення стійкого економічного зростання, ефективного інвестиційного процесу, стійкого збільшення капіталізації та вартості компанії, вирішення питань, пов'язаних із захистом прав власності та вирішення проблеми асиметричного розподілу інформації в корпорації.

Здійснено розмежування сфер дії корпоративного менеджменту (corporate management) та корпоративного управління (corporate governance). Під корпоративним менеджментом розуміється діяльність професійних спеціалістів під час проведення ділових операцій, тобто менеджмент зосереджений на механізмах ведення бізнесу, необхідних для управління діяльністю підприємства. Корпоративне управління означає взаємодію безлічі осіб та організацій, які мають відношення до найрізноманітніших аспектів функціонування компанії, і перебуває на вищому щаблі управління компанією, ніж менеджмент. Головними для корпоративного управління є механізми, що забезпечують відповідальну й прозору корпоративну поведінку та підзвітність. Функції корпоративного управління та менеджменту збігаються лише при розробленні стратегії розвитку компанії, тому що це питання одночасно відноситься до сфери менеджменту і є ключовим елементом корпоративного управління.

Аналіз моделей корпоративного управління, що використовуються у світі, виявлення їхніх переваг і недоліків дозволив зробити висновок, що існують істотні відмінності в різних країнах у підходах до вирішення однієї і тієї ж проблеми - відділення права власності від права контролю. Вирішення цієї проблеми полягає у визначенні типу моделі корпоративного управління, яка залежить від структури власності: концентрації капіталу; типу власника; числа власників і вживаних ними методів контролю. Визначено, що фундаментальним фактором формування моделі корпоративного управління є рівень концентрації структури власності (розпорошена чи концентрована). Крім того, тип моделі корпоративного управління може бути похідним від структури компанії, рівня розвитку ринку капіталу, системи представництва інвесторів в управлінні тощо. Тобто, незважаючи на прийняті ОЕСР загальні для всіх принципи корпоративного управління, можливість їхнього різного поєднання зумовлює існування моделей, що відрізняються одна від одної.

Враховуючи особливості зарубіжних моделей корпоративного управління зроблено висновок про те, що очевидні переваги однієї моделі поєднуються з особливостями інших. Вживання тієї або іншої моделі в рамках конкретної країни вимагає аналізу політичних, фінансових і правових умов розвитку. Якщо англо-американська модель формувалася в умовах сильних фінансових ринків, що не вимагають довгострокових інвестицій, то німецька модель проходила етап становлення при слабких фінансових ринках і необхідності довгострокових інвестицій у виробництво зважаючи на післявоєнну розруху. Японська модель визначалася низькою вартістю капіталу внаслідок активної участі банків у розвитку корпорацій. Таким чином, неможливе просте перенесення механізмів цих моделей на український ґрунт внаслідок того, що моделі корпоративного управління "вкорінені" в культурно-правові й інституційні структури своїх країн і не зможуть функціонувати у відриві від них. Отже, використання в Україні зарубіжного досвіду можливо лише з урахуванням української специфіки.

На основі аналізу відомих методів дослідження механізмів корпоративного управління та їхнього впливу на ефективність діяльності підприємств, об'єднань підприємств та галузей були систематизовані параметри корпоративного управління та показники для визначення ефективності діяльності й запропоновано методичний підхід, який дозволить типологізувати структуру власності української промисловості, визначити ступінь концентрації акціонерного капіталу та отримати оптимальну конфігурацію власності.

Проаналізовано значення якості корпоративного управління для української промисловості залежно від категорії інвестора. Стратегічні інвестори зацікавлені в компаніях як з високим, так і з неналежним рівнем корпоративного управління, тоді як для портфельних інвесторів якість корпоративного управління в компанії відіграє значущу роль.

Здійснено аналіз індикаторів корпоративного управління, котрі використовуються у світовій практиці. Всі методи визначення якості корпоративного управління базуються на використанні рейтингово-бальної системи. Визначено переваги і недоліки даних показників для застосування у вітчизняній економіці.

Компанії, що дотримуються принципів і високих стандартів корпоративного управління, як правило, дістають ширший доступ до капіталу в порівнянні з корпораціями, що управляються неналежним чином, і перевершують останніх у довгостроковому плані. Ринки цінних паперів, на яких діють жорсткі вимоги до системи корпоративного управління, сприяють зниженню інвестиційних ризиків, дозволяють залучати більше інвесторів, готових надати капітал за розумною ціною, і виявляються набагато ефективнішими як посередники, власники капіталів.

У другому розділі "Особливості функціонування корпоративного управління в промисловості України" досліджено особливості становлення та розвитку корпоративного управління в Україні, здійснено аналіз структури власності та її впливу на показники ефективності діяльності промислових підприємств, а також оцінку рейтингових індикаторів якості корпоративного управління, що використовуються українськими рейтинговими агентствами.

У практичному плані для виявлення впливу концентрації власності на результати діяльності українських промислових підприємств було сформовано вибірку із 80 відкритих акціонерних товариств промисловості (ВАТ-80) за 8 років (2002-2009 рр.), за рейтингом Мінпромполітики та наявністю даних у системі розкриття інформації фондового ринку. Проаналізовано статистичну та аналітичну інформацію щодо структури власності та фінансово-економічних результатів діяльності відібраних підприємств за показниками: частка домінуючого власника та групування за розміром пакету акцій (до 10%; до 25%; до 40%; до 50% до 75%; понад 75%) - впливом, який мають домінуючі акціонери на ухвалення рішень щодо діяльності товариства; дохід від реалізації, валовий прибуток, чистий прибуток, рентабельність прудажів, рентабельність власного капіталу.

Здійснено групування за типом власника: держава; юридична особа (ВАТ, ЗАТ, ТОВ); номінальний утримувач; іноземний власник; фізична особа. Акцентовано увагу на тому, що відображення товариствами номінального утримувача як власника свідчить про приховування інформації, що підлягає обов'язковому розкриттю.

Визначено ступінь концентрації власності та здійснено ідентифікацію власників акціонерного капіталу за типом власника. Встановлено, що структура власності в українській промисловості є висококонцентрованою з тенденцією до укрупнення та переважно інсайдерською. Піки зростання концентрації власності відмічаються у 2004 та 2008 рр. - середня частка домінуючих власників становила відповідно 50,2% та 55% (рис.1).

Рис.1. Динаміка рівня концентрації власності у промисловості (по відібраним підприємствам), од., %

Джерело: розраховано автором за даними Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" [Електронний ресурс]. - Доступний з: <http://www.smida.gov.ua/>.

Це пов'язано не стільки із ринковим саморегулюванням, скільки із зовнішніми механізмами впливу корпоративного управління: політичним та інституційним середовищем. Порівняно зі світовими моделями корпоративного управління, які мають висококонцентровану структуру власності (німецька та японська), виявлено суттєві відмінності вітчизняної моделі корпоративного управління, фундаментальні принципи якої базуються на централізації та збереженні концентрації володіння та контролю, тоді як класичній інсайдерській моделі притаманні принципи лояльності до клієнтів, урахування інтересів трудового колективу, корпоративна соціальна відповідальність, орієнтація на внутрішні зв'язки.

Виявлено істотне зростання кількості підприємств із домінуванням іноземного власника, особливо за період 2007-2009 рр., яка становила понад 53% від вибірки (табл.1). Причому зросла і середня частка домінуючих власників порівняно з 2002 р. майже у два рази. Однак, враховуючи походження іноземного капіталу, таке зростання відбувалося переважно за рахунок спекулятивного капіталу.

Таблиця 1

Динаміка розподілу промислових підприємств та рівня концентрації власності за типом домінуючого власника

Джерело: розраховано автором за даними Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" [Електронний ресурс]. - Доступний з: <http://www.smida.gov.ua/>.

Проаналізовано зв'язок структури власності промислових підприємств із фінансовими результатами їхньої діяльності: прямі показники - дохід від реалізації, валовий прибуток, чистий прибуток; відносні показники - рентабельність прудажів, рентабельність власного капіталу.

За допомогою методу графічного порівняння встановлено, що за період 2002-2008 рр. між середніми значеннями показників діяльності та концентрації структури власності існує пряма залежність, тобто при коливанні значення середньої частки домінуючих власників спостерігається відповідне коливання показників діяльності підприємств (рис.2). Найбільшу амплітуду реагування на коливання концентрації власності має показник чистого прибутку.

Рис.2. Порівняльна динаміка показників діяльності промислових підприємств та середньої частки домінуючих власників

Джерело: розраховано автором за даними Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України" [Електронний ресурс]. - Доступний з: <http://www.smida.gov.ua/>.

Проаналізовано індикатори якості корпоративного управління, котрі використовуються в Україні. Відмічається низьке охоплення підприємств, які проходять рейтингування для визначення рівня якості корпоративного управління, що пояснюється низькою зацікавленістю та відносною дорожнечею послуг. В Україні існують три найбільш відомі рейтингові агентства, що здійснюють оцінку якості корпоративного управління. Особливої уваги заслуговує оцінка якості корпоративного управління, здійснювана агентством "Експерт-рейтинг", яка є складовою показника інвестиційної привабливості підприємств. Серед переваг слід відмітити публічність інформації та широке охоплення підприємств. До недоліків відносяться - мала кількість показників, за якими оцінюється корпоративне управління та спрямованість оцінки на інтереси інвесторів. Ряд методик характеризуються відсутністю диференційованого підходу залежно від типу підприємств. Викликає сумнів застосування деяких показників, а також їхня перебільшена вагомість у структурі загального показника. Оприлюднення рейтингів корпоративного управління перебуває на досить низькому рівні.

Відтак доцільно було б забезпечити прозорість та доступність результатів рейтингових оцінок, а також доповнити рейтинг такими показниками: наявність фактів порушення прав акціонерів; проблеми із регулюючим органами; дотримання стандартів фінансової звітності; оцінка аудиторського висновку та частка штрафних санкцій.

У третьому розділі "Основні напрями удосконалення моделі корпоративного управління" проведено аналіз нововведень у законодавстві розвинених економік у сфері корпоративного управління, визначені пріоритети державної політики щодо вдосконалення організаційно-економічних механізмів корпоративного управління в Україні та запропоновані механізми встановлення балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

Здійснено аналіз основних нормативних актів світової практики з питань регулювання корпоративних відносин щодо реформ правотворчого процесу в ЄС, функціонування ефективного і конкурентоспроможного бізнесу в Європі, ролі та ефективності невиконавчих директорів.

Аналіз наслідків світової фінансової кризи дозволив викрити низку проблем у сфері корпоративного управління:

· Взаємозв'язок глобальних ринків. У XXI ст. національні кордони не можуть стояти на шляху потоків капіталу і, відповідно, на шляху розповсюдження фінансових криз. Порушення на одному з ринків здатні викликати серйозні збої на інших, навіть дуже віддалених ринках. Усі питання, пов'язані з ринками та їхнім управлінням, регулюванням, фінансовою звітністю та аудитом, повинні бути глобально орієнтованими.

· Нездатність ринкового саморегулювання та реагування в непередбачуваних умовах. Загальний стан ринку залежить від стану всіх його структурних частин і потоку капіталів між ними. На шляху до економічної стабільності та уникнення нових криз виникає необхідність у регулюванні ринків та регулюванні системно важливих інститутів.

· Недоліки в управлінні ризиками. Недосконалі методи ризик-менеджменту, високий рівень ризику, приховування менеджментом інформації про потенційні ризики відіграло ключову роль у чутливості підприємств до шоків.

· Невиправданою виявилася політика просування англо-американської моделі та єдиного стандарту кращої практики корпоративного управління.

На основі узагальнення виявлених проблем у контексті світового досвіду визначено такі основні напрями регулювання корпоративних відносин, які можуть бути запозичені українськими регуляторами:

· ключова роль у забезпеченні функціонування належного корпоративного управління має бути відведена контролюючим, регулюючим і правоохоронним органам;

· застосування диференційованого підходу у впровадженні та застосуванні належної практики корпоративного управління;

· запровадження обов'язкового розкриття інформації щодо прогнозних факторів ризику.

Світова фінансова криза негативно вплинула на корпоративне управління в Україні. Насамперед вона призвела до скорочення горизонту прийняття рішень, що на фоні падіння довіри між економічними агентами означає згортання інвестиційних програм та посилення опортунізму менеджменту.

Виявлено деякі наслідки кризи для корпоративного управління в Україні: знецінення ідеї публічного розміщення акцій; новий виток перерозподілу акціонерної власності; посилення лобістського тиску найбільших акціонерів; дискредитація механізму розподілу власності і контролю; зниження рівня конкуренції внаслідок заходів прямої підтримки вітчизняних виробників.

Для розбудови та вдосконалення моделі корпоративного управ-ління в Україні має бути вироблена чітка політика держави щодо по-дальшого розвитку корпоративного управління, зокрема, визначення та розмежування повноважень органів державного управління; поси-лення контролю за дотриманням прав акціонерів; підвищення рівня кваліфікації кадрів у сфері корпоративного управління. Важливим моментом у вдосконаленні моделі корпоративного управління є врахування світового досвіду, а також недоліків в організації системи корпоративного управління, які викрила світова фінансова криза.

Запропоновані напрями вдосконалення внутрішніх та зовнішніх механізмів корпоративного управління (рис.3) дозволять сформувати нову модель корпоративного управління, функціонування якої приведе до підвищення іміджу та інвестиційної привабливості підприємств української промисловості, їхньої капіталізації та вартості; оптимізації агентських відносин; посилення конкурентних позицій вітчизняного менеджменту та формування висококваліфікованого прошарку вітчизняного менеджменту; забезпечення балансу інтересів усіх учасників корпоративних відносин; організації ефективної та прозорої системи внутрішнього та зовнішнього контролю; підвищення якості корпоративного управління в країні та конкурентоспроможності національної економіки.

Враховуючи досвід ЄС, внесено пропозицію щодо обов'язкового дотримання принципів корпоративного управління, зафіксувавши цю норму як відомий принцип "comply or explain" (виконай або поясни), що вимагатиме у компанії, яка не прийме і не буде слідувати встановленим принципам корпоративного управління, обов'язкового пояснення регулятору чи інвесторам, чому компанія утримується від прийняття й наслідування загальнорозповсюдженої практики. Таке регулювання покликане посилити значення "м'якого права" - норм поведінки, що застосовуються на міжнародному рівні й не мають обов'язкового характеру.

Забезпечення балансу інтересів учасників корпоративних відносин з метою підтримки стійкості і життєздатності акціонерного товариства в цілому є одним із основних завдань корпоративного законодавства. Мають бути створені умови для активізації різних груп інвесторів, які надавали б впевненість у захищеності їхнього майнового інтересу.

Запропоновано застосування критерію пересічного акціонера - свідомої пересічної особи, що сприятиме виробленню єдиної правової політики держави по відношенню до всіх акціонерів. Єдиний для всіх акціонерів інтерес повинен бути забезпечений захистом держави.

Поведінка акціонера в свою чергу повинна оцінюватися орієнтуючись на мотиви та інтереси пересічного акціонера, що враховує права інших осіб та інтереси компанії, оскільки принцип балансу інтересів передбачає не тільки рівноправний захист усіх акціонерів, а й обмеження інтересів одних на користь інших. У світовій практиці акціонерного руху прийняття меншістю рішень, проголосованих більшістю, є фундаментальним принципом діяльності будь-якої взаємозалежної господарської групи, у тому числі акціонерів.

Для забезпечення балансу інтересів акціонерів та інших учасників корпоративних відносин державним регуляторним органам необхідно створити умови для гарантованої виплати справедливої компенсації у разі викупу акцій товариством у акціонера не нижче її ринкової вартості; у разі беззаперечного викупу акцій найбільшим акціонером у міноритарного вартість акцій має визначатися як середньозважена за певний період, але не менше вартості, визначеної незалежним оцінювачем, та не менше ціни останньої угоди; з метою підтримки підприємницького інтересу акціонерного товариства розробити нормативи щодо відрахування частини дивідендів на модернізацію основних фондів; використовуючи досвід Німеччини, в акціонерних товариствах із висококонцентрованою структурою власності запровадити обов'язкове членство у Наглядовій раді представників профспілок чи співробітників товариства.

Висновки