Антиінфляційна політика в системі макроекономічного регулювання в умовах ринкової трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антиінфляційна політика в системі макроекономічного регулювання в умовах ринкової трансформації

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сьогоднішній день інфляція - один із найбільш болючих та небезпечних процесів, які негативно впливають на фінанси, грошову та економічну систему в цілому. Особливо сильного її впливу зазнають країни з перехідною економікою. Хоча деякі з них уже досягли певної стабільності, але її легко можна порушити, використовуючи недоцільну економічну політику. Відомо, що повністю викорінити інфляцію в ринкових умовах майже неможливо, і тому можна говорити лише про регульовану інфляцію, що реально тільки за умови систематичного, точного прогнозування інфляційних процесів.

До сих пір залишаються недостатньо вивченими та дискусійними питання впливу інфляції на економічний розвиток в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки, а також питання щодо способів антиінфляційного регулювання в транзитивній економіці. Дослідження досвіду боротьби з інфляцією в країнах з розвиненою ринковою економікою має велике значення при створенні антиінфляційної програми, але механічне перенесення зарубіжної практики на вітчизняні умови є малоефективним, оскільки не враховує національної специфіки. Останнім часом розглядаються питання щодо запровадження в практику управління інфляцією такого методу, як інфляційне таргетування.

Важливість відзначених проблем та необхідність їх теоретичного обґрунтування обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та її структуру.

Ступінь наукової розробки проблеми. Основи макроекономічного регулювання були закладені Дж.М. Кейнсом у 30-х рр. ХХ ст. Наступним кроком у дослідженні даної проблеми став розвиток неокейнсіанської макроекономіки. Серед його представників можна відзначити Р. Харрода, Е. Хансена. В 70-х рр. ХХ ст. у зв'язку із посиленням нестабільності економічного розвитку сформувався новий погляд на макроекономіку. Цей напрямок - посткейнсіанство, його представляли такі вчені, як П. Девідсон, Д. Робінсон та інші.

Сучасні тенденції інфляційних процесів та пов'язані з ними проблеми грошово-кредитного регулювання досліджують Б. Моджон, К. Рогофф, М. Чікареллі, Х. Вагнер і В. Бергер розглядали вплив глобалізаційних процесів на ефективність заходів, що застосовуються центральними банками на макрорівні. Питанню взаємозв'язку між бюджетною політикою та розвитком інфляційних процесів присвячені роботи Б. Агевлі, Г. Бека, А. Вебера, В. Едельберга, Л. Катао, М. Терронза, А. Ханни.

У вітчизняній науковій думці категорію макроекономічного регулювання та проблеми антиінфляційної політики розглядають С. Науменкова, С. Панчишин, Д. Стеченко та інші дослідники. Розвиток антиінфляційної політики в економічній системі України у 90-х рр. та її особливості досліджували О. Барановський, Я. Жаліло, О. Мельник та інші автори. Більш повний аналіз формування та проведення монетарної політики в Україні проводили Н. Гребенюк, О. Дзюблюк, І. Альошина та інші. Природу та механізм інфляційних процесів на території країн пострадянського простору розглядають такі учені як О. Гальчинський, В. Геєць, М. Голдстейн, А. Головнін, А. Гриценко, А. Ілларіонов, С. Кораблін, Л. Красавіна, Л. Лідерман, О. Мельник, В. Міщенко, В. Найдьонов, О. Петрик, Н. Райская, А. Улюкаєв, О. Яременко та багато інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках планової теми НДР кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Інституційна динаміка в умовах ринкової трансформації економіки України» (№ держ. реєстрації 0107U000688). Дисертанту належить розробка рекомендацій з подолання інституційних чинників інфляції в трансформаційній економіці України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи виступає виявлення ефективності антиінфляційної політики в трансформаційній економіці, а також розробка рекомендацій щодо підвищення результативності антиінфляційного регулювання в Україні.

Досягнення даної мети передбачало вирішення наступних завдань:

- уточнити місце антиінфляційної політики в системі механізмів державного макроекономічного регулювання;

- узагальнити теоретичні концепції інфляції, а також напрямків антиінфляційної політики з урахуванням особливостей її реалізації в умовах ринкової трансформації;

- дати оцінку ефективності існуючих антиінфляційних програм в країнах з різними економічними системами;

- розкрити особливості інфляційних процесів в Україні та їх еволюцію в процесі економічних трансформацій;

- виявити основні етапи антиінфляційної політики в Україні;

- визначити пріоритети регулювання інфляції в сучасній економіці України.

Об'єкт та предмет дослідження. Об'єктом дисертаційного дослідження виступає система макроекономічного регулювання в умовах ринкової трансформації економіки. Предметом дослідження являються інструменти та методи здійснення антиінфляційної політики та їх ефективність.

Методи дослідження. У роботі використана сукупність загальнонаукових та спеціальних методів і підходів. А саме, системний метод - для визначення чинників, які здатні істотно обмежувати вплив антиінфляційного регулювання на рівень інфляції у країнах з перехідною економікою; основні статистичні методи: порівняння, табличний, графічний - з метою виявлення специфічних особливостей трансформаційної економіки, які мають враховуватись при формуванні та удосконаленні антиінфляційної політики; метод теоретичного порівняння й узагальнення - під час розкриття місця антиінфляційної політики в системі макроекономічного регулювання; історичний метод - для виділення етапів антиінфляційної політики в Україні, а також під час розкриття процесу еволюції антиінфляційної політики в трансформаційній економіці.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали праці класиків вітчизняної та закордонної економічної думки з проблем інфляції та регулювання інфляційних процесів. Інформаційною базою дослідження і практичним матеріалом для аналізу й висновків, сформульованих у дисертаційній роботі, стали дані Держкомстату України, Національного банку України.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто здобувачем, полягає у наступному.

Уперше:

1. Систематизовано чинники, які здатні істотно обмежувати вплив антиінфляційного регулювання на рівень інфляції у трансформаційній економіці:

- відсутність досвіду проведення антиінфляційної політики на початковому етапі ринкової трансформації, некритичне перенесення зарубіжного досвіду регулювання інфляційних процесів без врахування особливостей національної економіки;

- відірваність від відтворювального процесу, слабкий зв'язок із завданнями економічного зростання та розвитку реального сектора економіки;

- високий рівень монополізації економіки, що підриває основи адекватного формування і функціонування конкурентних механізмів та структур;

- формальний підхід при розробці та реалізації основних заходів грошово-кредитної політики (обумовлений відсутністю належних обґрунтувань щодо: шляхів утримання прогнозованого значення інфляції в умовах постійного зростання цін на енергоносії, динаміки адміністративно регульованих цін, обсягів та структури бюджетних витрат), який веде до недосягнення поставлених цілей;

- неузгодженість дій уряду та центрального банку під час проведення монетарної та фіскальної політики.

Удосконалено:

2. Уявлення щодо місця антиінфляційної політики в системі механізмів державного макроекономічного регулювання, яке визначається не тільки її безпосереднім управляючим та корегуючим впливом на темпи економічного зростання та інфляції, але й опосередкованим впливом на макроекономічну стабільність через посилення або послаблення довіри до заходів антиінфляційної політики та їх результативності.

Дістали подальшого розвитку:

3. Періодизація та розкриття змісту етапів антиінфляційної політики в трансформаційній економіці України за критеріями застосованих типів фіскальної та монетарної політики:

- перший (1991-1994 рр.). Становлення антиінфляційної політики в умовах стагфляції та розбалансування державної макроекономічної політики після проголошення державної незалежності;

- другий (1995-1999 рр.). Жорстка монетарна та обмежувальна фіскальна політика, наслідками яких стало падіння інфляції у поєднанні з натуралізацією економічних відносин, виникненням широкомасштабної платіжної кризи, як додаткового гальма економічного зростання;

- третій (2000-2006 рр.). Виважена монетарна політика з відновленням тенденції до економічного зростання в умовах відносної цінової стабільності та помірної інфляції за сприятливої світової кон'юнктури та відсутності структурних реформ в поєднанні з нейтральною фіскальною політикою;

- четвертий (з 2007 р.). Перехід до більш жорсткої монетарної політики в поєднанні зі спробами соціалізації держбюджету під впливом внутрішньої політичної нестабільності, зовнішніх чинників та світової фінансової кризи, наслідком чого стало послаблення регулюючого впливу макроекономічного регулювання на інфляцію та її прискорене перетворення з помірної у галопуючу.

4. Виявлення особливостей трансформаційної економіки, які мають враховуватись при формуванні та удосконаленні антиінфляційної політики:

- відсутність твердої залежності інфляції від динаміки грошової маси в обігу, внаслідок чого пряма обмежувальна монетарна політика перетворюється у непрямий фактор інфляції, оскільки активізує зовнішні запозичення комерційних банків і змушує центральний банк вдаватись до валютних інтервенцій з метою викупу завезеної банками валюти;

- значна питома вага готівки в структурі грошової маси, що в умовах розростання тіньової економіки негативно впливає на регуляторний потенціал монетарної влади;

- наявність в економіці особливого - інституційного - монополізму, пов'язаного з рентоорієнтованою поведінкою державної бюрократії, який потребує розробки особливих заходів щодо демонополізації з метою усунення інституційних факторів зростання інфляційного потенціалу;

- підвищена чутливість економіки країни до зовнішніх шоків в умовах зростаючої відкритості, що посилює необхідність проведення більш автономної та гнучкої монетарної політики щодо використання її головних важелів;

- неефективна взаємодія формальних та неформальних інститутів при розробці та проведенні макроекономічної політики, обумовлена аномально високим впливом неформальних інститутів (зокрема, корупції) на прийняття макроекономічних рішень та наявними прогалинами в законодавстві, що унеможливлюють швидку реакцію фіскальної та монетарної влади на негативний вплив неформальних інститутів.

5. Обґрунтування необхідності підвищення антиінфляційної ефективності монетарної політики шляхом переходу від фіксованого або умовно-фіксованого до реально гнучкого обмінного курсу на основі зменшення залежності національної економіки від зовнішніх шоків, підвищення стійкості структури внутрішнього споживання через розвиток реального сектора (зростання питомої ваги вітчизняних товарів в обсязі кінцевого і проміжного споживання та розвитку високотехнологічних виробництв).

6. Змістовне розкриття внутрішньої логіки еволюції антиінфляційної політики, яка полягає у поступовому переході від безпосередньої боротьби з високою інфляцією шляхом грошових реформ та активного державного регулювання через управління попитом та доходами до боротьби з інфляцією через опосередкований вплив на грошову масу або обмінний курс чи інфляційне таргетування, яке засноване на визначенні прямих орієнтирів щодо інфляції та прийнятного рівня інфляції, як мети грошово-кредитної політики.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробці рекомендацій щодо вдосконалення методів регулювання інфляції на сучасному етапі економічного розвитку України. Отримані наукові результати можуть бути використані органами державного управління та регулювання монетарної сфери в процесі обґрунтування й прийняття рішень щодо проведення антиінфляційних заходів.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані в учбовому процесі при викладанні курсів «Економічна теорія», «Макроекономіка», «Перехідна економіка», «Інституційна економіка», «Державне регулювання економіки» для студентів економічних вищих навчальних закладів, для розробки відповідних спецкурсів з проблем державного регулювання економіки в умовах ринкової трансформації, антиінфляційного регулювання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи та її результати доповідалися на 4 наукових конференціях: IV Міжнародній науково-практичній конференції «Новини наукової думки» (Прага, 2008), 13-х Ліберманівських читаннях «Економіка України на сучасному етапі» (Харків, 2008), II Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми трансформаційної економіки» (Кривий Ріг, 2009), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Економічне відродження України» (Київ, 2009).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 3,9 а.а., в тому числі 6 статей у наукових фахових виданнях загальним обсягом 3 а.а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Дисертація викладена на 190 сторінках комп'ютерного тексту і містить 13 таблиць на 12 сторінках та 5 рисунків на 5 сторінках. Список використаних джерел включає 201 найменування.

Основний зміст роботи

інфляція макроекономічний політика

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, ступінь її дослідження в економічній літературі, сформульовані мета та завдання дослідження, визначені об`єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення його результатів.

У першому розділі - «Методологічні основи дослідження антиінфляційної політики» - послідовно розкриваються необхідність, методи та наслідки макроекономічного регулювання, аналізується розвиток теорії інфляції як багатофакторного процесу та обгруновуються теоретичні основи антиінфляційного регулювання економіки.

Ринкова саморегуляція економіки відбувається протягом усього періоду розвитку ринкової економічної системи. Однак історичний досвід свідчить про те, що держава постійно в певній мірі змушена втручатись в економічні процеси, які відбуваються в національній економіці. Адже в процесі її розвитку ринковий механізм поступово втрачає здатність до самостійної макроекономічної координації. Відповідно, зростає роль держави і об'єднань економічних суб'єктів в макроекономічному регулюванні. Але, на жаль, держава не може забезпечити в економіці ефекту саморегулювання. У зв'язку з чим на сьогодні для отримання позитивного ефекту необхідно поєднувати регулювання з центру (державне макроекономічне регулювання) із механізмом ринкової конкуренції (саморегулювання економіки).

Важливим індикатором негараздів в економіці є інфляція, яка характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. В умовах металевого грошового обігу інфляційні явища виникали в результаті порушення закону грошового обігу - заміни металевих грошей неповноцінними монетами або паперовими грошима. Отже, можна стверджувати, що інфляційні процеси виникають з появою неповноцінних грошей, а з переходом суспільства до паперово-грошового обігу інфляція стає невід'ємним елементом механізму макроекономічної координації.

Сучасну ж інфляцію не можна розглядати лише як грошовий феномен. Її джерела знаходяться не лише в економічній, але й в соціально-політичній сфері, в суспільному устрої життя, в індивідуальній і суспільній психології сучасного суспільства.

Сьогодні інфляція - незмінний супутник економічного життя, а неконтрольована інфляція - одна з основних проблем державного регулювання. Адже значний рівень інфляції впливає на функціонування усіх сфер життя. Оскільки основне завдання макроекономічного регулювання - це досягнення рівноваги в економічній системі, що включає стабільний рівень цін, природний рівень зайнятості і національного виробництва, то антиінфляційна політика, що проводиться урядом та Центральним банком, виступає складовим елементом макроекономічного регулювання.

Антиінфляційна політика автором розглядається не тільки в якості частини стабілізаційних заходів на макроекономічному рівні, які безпосередньо направлені на запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні, але й ще в якості чинника, який може опосередковано впливати на макроекономічну стабільність через посилення або послаблення довіри до заходів антиінфляційної політики та їх результативності. Саме послідовна антиінфляційна політика сприяє посиленню довіри економічних агентів до заходів, які проводяться урядом та Центральним банком, робить їх очікування більш раціональними та створює в цілому більш сприятливе середовище для досягнення цілей макроекономічної стабілізації та довгострокового економічного зростання.

Дисертантом розглянуто два основні напрямки антиінфляційної політики: монетаристський та кейнсіанський. Головна відмінність між цими двома підходами полягає в тому, що прихильники монетаристської концепції відводять державі в цій сфері пасивну роль, тоді як кейнсіанці вважають за необхідне активне втручання держави. Вивчення світового досвіду показує, що сьогодні здебільшого відбувається певний синтез цих двох напрямків. Адже, реалізація ефективної антиінфляційної політики залежить від стану національної економіки та головних причин розвитку інфляційних процесів.

У другому розділі - «Основні напрями антиінфляційного регулювання в економіці» - розглянуто кейнсианський та монетаристський підходи до антиінфляційного регулювання, причому монетаристський підхід розкрито через аналіз таргетування грошової маси, валютного курсу та інфляції.

Досліджуючи антиінфляційну політику у світі, дисертант прослідив її логічну еволюцію. В антиінфляційних заходах відбулись значні зміни, розпочинаючи від початкових простих заходів, заснованих на безпосередній боротьбі з високою інфляцією (шляхом грошових реформ та активного державного регулювання через управління попитом та доходами), до боротьби з інфляцією через опосередкований вплив на грошову масу або обмінний курс чи інфляційне таргетування, яке засноване на визначенні прямих орієнтирів щодо інфляції та прийнятного рівня інфляції, як мети грошово-кредитної політики.

З 30-х і аж до кінця 70-х рр. XX сторіччя в західній економічній теорії панувало кейнсіанське вчення. Даний підхід особливо широко застосовувався після II Світової війни, що дало змогу швидко відновити національні економіки, але водночас призвело до значного зростання цін. Це, в свою чергу, дало імпульс для розвитку протилежного напрямку - монетаризму.

Монетарний напрямок включає в себе три основні складові: управління грошовою масою, управління валютним курсом, інфляційне таргетування.

У 1970-х рр. основним завданням було зниження високої інфляції, тому в якості номінального якоря спочатку виступали грошова маса або обмінний курс національної валюти, як головні чинники інфляції в умовах високих темпів зростання цін.

Політика жорсткого монетаризму (а також притаманні їй соціальні, інвестиційні, структурні проблеми) у 90-і рр. ХХ століття багатьма центральними банками була визнана неефективним підходом до монетарного управління. В зв'язку з цим на початку 90-х рр. до практики грошово-кредитного регулювання промислово розвинених країн увійшов новий режим - інфляційне таргетування, заснований на використанні прямих орієнтирів по інфляції. В даний час інфляція як ціль грошово-кредитної політики набула вельми широкого поширення в світі, ставши найбільш використовуваним номінальним якорем грошово-кредитної політики.

В процесі аналізу антиінфляційної політики, яку реалізують країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою, автором було з'ясовано, що на різних етапах ними були використані усі існуючі на сьогоднішній день засоби контролю інфляційних процесів. Здебільшого вони керувались досвідом розвинених країн. Особливо активно використовувались стабілізаційні програми, засновані на політиці фіксованого курсу.

Але, незважаючи на усі переваги, які надає даний вид політики на початковому етапі переходу до ринку, цей напрямок має бути лише тимчасовим заходом. Досвід ринкових перетворень показує, що після досягнення певної макроекономічної стабілізації плаваючий курс є більш вигідним для економіки, тому що фіксація курсу може викликати підвищення інфляції, зростання грошової маси, що може загрожувати міцності фінансової системи і навіть довести її до краху, оскільки припливи капіталу викликають зростання банківських депозитів і надлишкове зростання банківських кредитів.

Водночас необхідно пам'ятати, що для цих країн характерні значні темпи інфляції, високий рівень доларизації, недостатній рівень розвитку фінансового та валютного ринків, що ускладнює підтримку плаваючого валютного курсу. У зв'язку з цим країнам з перехідною економікою та країнам, що розвиваються, необхідно суміщати завдання зниження рівня інфляції з регульованим «плаванням» обмінного курсу, використовувати політику «полегшеного таргетування».

Стратегія інфляційного таргетування, завдяки створенню відповідних умов, допомогла країнам з перехідною і ринковою економіками досягти значних успіхів в управлінні інфляцією і стимулюванні економічного зростання. Сьогодні у країнах з перехідною економікою, з огляду на дію низки несприятливих чинників (недостатній розвиток фінансово-кредитної системи, наявність структурних диспропорцій в економіці, високий рівень доларизації), перехід до політики інфляційного таргетування повинен відбуватися поетапно, з урахуванням конкретних умов і особливостей соціально-економічного розвитку відповідної країни.

Проте не слід забувати, що в країнах з перехідною економікою, де ринкове середовище перебуває у стані формування, неможливо ефективно регулювати інфляційні процеси тільки грошовими інструментами. Таким чином, ефективна політика дезінфляції повинна спиратися не лише на зважену монетарну політику, яка має суміщуватись з ефективною фіскальною політикою. Не менш важливими чинниками виступають розвиток конкуренції, інститутів її підтримки і здешевлення, і взагалі реформування усього інституційного середовища, включаючи ефективну взаємодію формальних та неформальних економічних інститутів.

У третьому розділі - «Особливості інфляції та антиінфляційної політики в умовах ринкової трансформації економіки України» - послідовно розглядаються особливості інфляційних процесів, основні напрямки антиінфляційної політики та її ефективність в Україні. Дисертантом було проведено аналіз основних причин розгортання інфляційних процесів в економіці України упродовж періоду її незалежності та виявлено основні етапи проведення антиінфляційної політики.

Дисертант дійшов висновку, що інфляція в Україні має складну природу та знаходиться під впливом багатьох чинників. Одні з них справляють вплив у довгостроковому періоді, інші - на короткому відрізку часу. Впродовж всього пострадянського періоду склад чинників, які визначають поведінку індексу цін, характер їх впливу на інфляцію, постійно змінюється.

Аналізуючи розвиток антиінфляційної політики, яка проводилась в Україні, а також беручи в якості головних критеріїв, на основі яких відбувається розмежування, зміни у монетарній та фіскальній політиках, автор виділяє 4 таких етапи:

1) 1991-1994 рр. Цей період можна охарактеризувати як етап становлення антиінфляційної політики, оскільки, на той час уряд разом із НБУ не мали безпосереднього досвіду управління інфляційними процесами. Держава керувалася здебільшого експансивною фіскальною політикою, застосовувалася практика фінансування Національним банком дефіциту бюджету, що за своєю суттю було прямим кредитуванням уряду. Недосвідченість влади у проведенні монетарної політики вилилась у значний економічний спад, який проявився у прискореному згортанні виробництва і зростанні цін, наслідком чого стала гіперінфляція

2) 1995-1999 рр. Розпочинаючи з кінця 1994 р. Україна активно співпрацює з МВФ. І вже у жовтні цього ж року була прийнята Програма економічних реформ, яка передбачала, зокрема, зменшення бюджетних видатків і бюджетного дефіциту, лібералізацію цін з метою скорочення бюджетних дотацій і у перспективі запровадження фіксованого курсу гривні. Даний етап характеризувався жорсткою, обмежувальною монетарною та фіскальною політикою. Рівень інфляції вдалось знизити до 20% в середньому. Але гальмування інфляції супроводжувалось одночасним зростанням натуралізації економічних відносин, наслідком чого стала широкомасштабна платіжна криза, яка перетворилася на додаткове гальмо економічного зростання.

3) 2000-2006 рр. Протягом цього періоду проводилась виважена монетарна політика, було відновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилась цінова стабільність, рівень інфляції мав тенденцію до поступового зниження. Однак, зберігався значний інфляційний потенціал у зв'язку із м'якою фіскальною політикою. Розпочинаючи з 2003 р., бюджетні кошти здебільшого спрямовувались до соціальної сфери, а не використовувались для розвитку економіки. Враховуючи те, що структура бюджетних витрат може справляти інфляційний вплив на економіку, якщо у ній соціальні виплати переважають над інвестиційними (що безпосередньо і спостерігається в Україні), то фіскальну політику можна охарактеризувати як проінфляційну, слабо продуману.

4) З 2007 р. У зв'язку із зростанням цін, яке спостерігалось ще з 2006 р., розпочинаючи з другої половини 2007 р. НБУ проводить більш жорстку монетарну політику. Зміни, які відбулись в монетарній політиці з метою зменшення рівня інфляції та досягнення фінансової стабільності, практично не торкнулись фіскальної сфери. Отже, четвертий період характеризується більш жорсткою монетарною політикою, але, одночасно, спостерігається значна активність бюджетної політики, тобто дії уряду та НБУ у цій сфері були слабо узгоджені. Даний етап відзначається посиленням невизначеності в економіці, значним зростанням цін (у 2007 р. рівень інфляції становив 16,6%, у 2008 р. - 22,3%, у 2009 р. - 12,3%), збільшенням кількості безробітних, зниженням темпів виробництва.

З урахуванням виділених етапів, дисертант дійшов висновку, що істотними бар'єрами на шляху реалізації ефективної антиінфляційної політики виступають: значна відірваність її від економічних реалій (скорочення інфляційного потенціалу неможливо добитися лише в результаті змін в грошово-кредитній політиці центрального банку); неузгодженість дій у цій сфері уряду та НБУ; формальний підхід до розробки та реалізації основних заходів грошово-кредитної політики; відсутність курсу на демонополізацію економіки, що підриває основи адекватного функціонування ринку та інше.

Досліджуючи країни з трансформаційною економікою, автор відмічає, що під час формування оперативного плану антиінфляційних дій необхідно враховувати ряд особливостей, характерних саме для них. До таких слід віднести: високий рівень концентрації і централізації в багатьох галузях економіки; монополізм, наявність безпосередніх комерційних інтересів з боку органів державного регулювання економіки, поєднання ними державних і комерційних функцій.

Автор доводить, що сьогодні, у зв'язку із значною відкритістю вітчизняної економіки, Україні необхідно переходити до більш автономної монетарної політики. Мається на увазі перехід від фіксованого обмінного курсу до більшої його гнучкості. Курсове таргетування вже зіграло свою позитивну роль на етапі становлення національної грошової одиниці. Але в зв'язку з високим рівнем доларизації економіки і традиційною орієнтацією населення на оцінку стабільності грошової одиниці за обмінним курсом, він залишається важливою метою монетарної політики. Тому сьогодні грошово-кредитна політика повинна орієнтуватись на досягнення двох основних цілей: зниження рівня інфляції та підтримання керовано-плаваючого обмінного курсу.

Перехід від фіксованого обмінного курсу до більшої його гнучкості стане можливим лише із зменшенням залежності української економіки від зовнішніх шоків і підвищенням стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання питомої ваги вітчизняних товарів в об'ємі кінцевих і проміжних продуктів, розвиток високотехнологічних виробництв, які менше залежать від цінових чинників. Високий рівень залежності від кон'юнктури світового ринку створює для розвитку української економіки серйозні труднощі і проблеми.

Стратегія довгострокового зниження інфляції переважно пов'язана із розвитком немонетарних інструментів Сьогодні формування конкурентного середовища, перш за все, пов'язане з вирішенням питань демонополізації економіки і забезпечення дієвого захисту прав власності, що дасть змогу поліпшити інвестиційний клімат в державі. Необхідно звернути увагу на нерівномірний розвиток окремих галузей економіки, наприклад, в Україні можна виділити сільське господарство та легку промисловість. Підтримка цих галузей дасть можливість наповнити споживчий ринок, зменшити залежність від імпорту, і таким чином зменшити інфляційний вплив зовнішнього чинника на економіку.

Висновки

Висновки і узагальнення дисертаційного дослідження розв'язують актуальне наукове завдання з визначення місця антиінфляційної політики в системі макроекономічного регулювання в умовах становлення глобального економічного простору, а також обґрунтування рекомендацій щодо підвищення ефективності антиінфляційного регулювання в трансформаційній економіці. Отримані результати дозволяють зробити наступні методологічні та науково-практичні висновки:

1. Інфляція як економічне явище характеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможності грошей. З розвитком і ускладненням ринкових відносин змінюється і характер інфляційних процесів. Якщо в умовах металевого грошового обігу інфляційні явища виникали в результаті порушення закону грошового обігу - заміни металевих грошей неповноцінними монетами або паперовими грошима, то сучасну інфляцію не можна розглядати виключно в якості грошового феномену, оскільки сьогодні її джерела знаходяться не лише в економічній, але і в соціально-політичній сфері, в суспільному устрої життя, в індивідуальній і суспільній психології сучасного суспільства.

2. Реалізація ефективної антиінфляційної політики вимагає від уряду розробки програми, яка б визначала мету, завдання і способи її реалізації. На успішність боротьби з інфляційними процесами значний вплив має довіра суб'єктів господарювання до владних інститутів. Антиінфляційну політику слід розглядати частину стабілізаційних заходів на макроекономічному рівні, яка, крім безпосереднього управляючого та корегуючого впливу на темпи економічного зростання та інфляції, ще й опосередковано впливає на макроекономічну стабільність через посилення або послаблення довіри до заходів антиінфляційної політики та їх результативності.

3. Актуальність регулювання інфляційних процесів у світі змінюється в залежності від стану національних економік. Починаючи з другої половини ХХ століття, вирішення цієї проблеми стає основним пріоритетом діяльності центральних банків, а також знаходиться у центрі уваги урядів усіх держав. В процесі свого розвитку антиінфляційна політика значно еволюціонувала: від простих грошових реформ; активного її державного регулювання шляхом управління попитом та доходами; до боротьби з інфляцією через вплив на грошову масу або обмінний курс і аж до інфляційного таргетування на сьогодні, яке засноване на визначенні прямих орієнтирів щодо інфляції та визначення бажаного рівня інфляції як мети грошово-кредитної політики.

4. В трансформаційній економіці інфляційні процеси мають свій особливий характер, який не завжди відповідає усталеним поглядам в західній економічній теорії. У зв'язку з чим необхідно враховувати ряд особливостей антиінфляційного регулювання, які обумовлюють його обмежений вплив на рівень інфляції в країнах з перехідною економікою. Серед них можна відмітити: відсутність досвіду проведення антиінфляційної політики на початковому етапі ринкової трансформації, пряме перенесення зарубіжного досвіду регулювання інфляційних процесів без врахування особливостей національної економіки; відірваність від відтворювального процесу, слабкий зв'язок із завданнями економічного зростання; відсутність спрямованості курсу на демонополізацію економіки, що підриває основи адекватного формування й функціонування ринкових механізмів і структур; формальний підхід при розробці та реалізації основних заходів грошово-кредитної політики; неузгодженість дій уряду та центрального банку під час проведення монетарної та фіскальної політики.

5. На інфляцію в Україні впливає велика кількість факторів. Протягом усього пострадянського періоду характер їх впливу постійно змінювався. Останнім часом у національній економіці інфляція витрат переважає над інфляцією попиту. Хоча остання також має місце, але в меншій мірі впливає на економіку. Наприклад, вона може бути пов'язана із зростанням інфляційних очікувань з боку населення або з розширенням соціальних виплат в передвиборчий період, і як результат - викликати значне підвищення споживчого попиту.

6. В Україні необхідно переходити до більш автономної монетарної політики, а саме, від фіксованого обмінного курсу до більшої його гнучкості. Така необхідність викликана зростанням відкритості вітчизняної економіки. Але ефективно реалізувати цей перехід можливо лише за умови: зменшення залежності української економіки від зовнішніх шоків; підвищення стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання частки вітчизняних товарів в об'ємі кінцевих та проміжних продуктів; розвитку високотехнологічних виробництв, які в меншій мірі залежать від цінових факторів. Високий рівень залежності від кон'юнктури світового ринку створює для України серйозні складності й проблеми.

Перелік опублікованих праць за темою дисертації

1. Сухань В.А. Факторы современной инфляции в Украине / В.А. Сухань // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - №755. - Харків: ХНУ, 2007. - С. 34-38.

2. Сухань В.А. Взаимосвязь между дефицитом бюджета и инфляцией в Украине / В.А. Сухань // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - №802. - Харків: ХНУ, 2008. - С. 50-54.

3. Сухань В.А. Эволюция антиинфляционной политики в современных условиях / В.А. Сухань // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - №851. - Харків: ХНУ, 2009. - С. 43-49.

4. Сухань В.А. Эффективность антиинфляционного регулирования в Украине, пути его повышения / В.А. Сухань // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць Дніпропетровського нац. ун-ту. - №248. - У 5 томах. - Том V.-Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. - С. 975-982.

5. Сухань В.О. Антиінфляційна політика в системі макроекономічного регулювання / В.О. Сухань // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць Дніпропетровського нац. ун-ту. - №250. - У 7 томах. - Том VII. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2009. - С. 1637-1645.

6. Сухань В.О. Становлення та розвиток антиінфляційної політики в Україні / В.О. Сухань // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Економічна серія. - №869. - Харків: ХНУ, 2009. - С. 58 - 63.

7. 7. Сухань В.О. Світовий досвід таргетування інфляції та можливості його використання в Україні / В.О. Сухань // Вчені записки Харківського ін-ту управління. - Серія «Наука і практика регулювання». - №26: Матеріали 13 Ліберманівських читань «Економіка України на сучасному етапі» 5 листопада 2008 р.: тези доп. - Харків: ХІУ, 2008. - С. 80-84.

8. Сухань В.О. Антиінфляційна політика та сучасні проблеми регулювання інфляції / В.О. Сухань // Новости научной мысли: материалы IV Межд. научно-практ. Конф. 27.10-05.11.2008 г. - Praha: Publishing House «Education and Science» s.r.o., 2008. - С. 39-43.

9. Сухань В.О. Антиінфляційна політика в умовах значної відкритості економіки України / В.О. Сухань // II Всеукр. наук.-практ. конф. «Проблеми трансформаційної економіки» 24-25 квітня 2009 р.: тези доп. - Кривий Ріг: КФ ДВНЗ «ЗНУ», 2009. - С. 234-236.

10. Сухань В.О. Інфляція та антиінфляційна політика в Україні / В.О. Сухань // Матеріали VI міжнар. наук.-практ. конф. «Економічне відродження України» 22 травня 2009 р.: тези доп. - К.: ТОВ «Дорадо-Друк», 2009. - С. 144-147.

Размещено на Allbest.ru