Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських землекористувань у ринкових умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еколого-економічна оцінка сільськогосподарських землекористувань у ринкових умовах

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Раціональне використання та охорона природних ресурсів є важливим фактором соціально-економічного розвитку країни. Екологічні проблеми виникають тоді, коли недоцільно використовують природні ресурси, господарську діяльність здійснюють без впровадження безпечних технологій виробництва. Гостра екологічна криза в багатьох регіонах поглиблюється й охоплює все більші території, а у майбутньому може перерости в загальну екологічну й економічну катастрофу.

Унаслідок домінування екстенсивної системи використання ресурсного потенціалу землі та ведення господарства порушилося екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних ценозів, лісових і водних ресурсів. Розвиток сталого землекористування - надзвичайно важлива проблема, що постала у результаті реформування земельних відносин в Україні.

Стале землекористування є комплексом екологічних, економічних та соціальних факторів, які гармонійно взаємодіють. Завдяки цьому утворюються сталі відносини і форми господарювання у сільськогосподарській сфері економіки держави.

Особливість сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що його ефективність може зрости лише тоді, коли землевпорядкування здійснюють на науковій основі. Комплексні пропозиції стосовно доцільності заходів щодо організації виробництва й території втілюють у життя з довгостроковим орієнтиром їхньої екологічної та економічної ефективності.

Загальноприйнято економічне оцінювання ефективності формування сталого землекористування треба проводити з урахуванням багатьох факторів, основним з яких є приріст врожаю з одиниці площі на певному проміжку часу. Але особливість такого оцінювання - недосконалість вираження екологічного ефекту від формування сталого землекористування.

Дослідженню оптимізації землекористувань і землеволодінь, їхнього раціонального використання присвячено праці таких учених, як: С.Ю. Булигін, С.Н. Волков, Д.С. Добряк, О.П. Канаш, В.М. Кривов, А.Г. Мартин, М.В. Медведєв, Л.Я. Новаковський, А.Я. Сохнич, М.Г. Ступень, А.М. Третяк та ін. Проте поряд з уже висвітленими аспектами постають нові, що потребують ґрунтовніших наукових досліджень і обґрунтувань.

Щоб оцінити рівень ефективності використання земельних ресурсів, використовують інтегральний критерій, при оцінці у сільському господарстві - це врожайність сільськогосподарських культур за певний період, виражена величиною чистого доходу в конкретному сільгосппідприємстві. Водночас залишається багато питань, які необхідно детальніше вивчити й проаналізувати у ринкових умовах. Це і визначає актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до напряму наукових досліджень ДП «Український інститут сільськогосподарських аерофотогеодезичних вишукувань» «Проведення наукових досліджень та розробка рекомендацій з удосконалення формувань системи землеволодінь і землекористувань для забезпечення конкурентоспроможності реформованих суб'єктів сільськогоспо-дарського виробництва з урахуванням регіональних особливостей» (номер державної реєстрації 0105U005683), в межах якого автором розроблені пропозиції щодо розв'язання проблем раціоналізації природокористування у контексті сталого розвитку та вдосконалення системи землеволодінь і землекористувань для забезпечення конкурентоспроможності реформованих суб'єктів сільськогосподарського виробництва.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні наукових підходів до формування екологобезпечного землекористування та його екологічного й економічного оцінювання.

Згідно із поставленою метою завданнями дисертаційної роботи було:

поглибити теоретико-методологічні засади еколого-економічної оцінки ефективності формування сталого землекористування;

удосконалити науково-методичні підходи до формування раціонального природокористування у процесі створення сталих землеволодінь і землекористувань;

розробити механізм еколого-економічної стабілізації структури угідь природно-сільськогосподарських районів;

обґрунтувати еколого-економічне вдосконалення придатності земельних угідь;

удосконалити екологічну структуру агроландшафтів землекористувань і землеволодінь, використовуючи оптимальне поєднання екологічних показників;

визначити особливості екологічного та економічного вдосконалення структури земельних угідь Лісостепової Лівобережної провінції України відповідно до природно-сільськогосподарського районування.

Об'єкт дослідження - процес удосконалення формування сталого землеволодіння й землекористування та принципи іхнього економічного оцінювання в ринкових умовах. Для апробації результатів дослідження вибрані землекористування Лісостепової Лівобережної провінції України, де набуло значного поширення нераціональне використання земель у сільсько-господарських підприємствах і значне антропогенне навантаження на довкілля.

Предмет дослідження - сукупність теоретичних, методичних та практичних положень і напрямів удосконалення оптимізації землекористувань та землеволодінь у ринкових умовах.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є: діалектичний метод пізнання, при якому процеси розглядаються в постійній динаміці й взаємозв'язку; системний підхід до вивчення економічних законів і явищ; основні положення економічної теорії, наукові праці та теоретичні розробки вчених із проблем раціонального й екологобезпечного використання земельних ресурсів.

У процесі наукового дослідження були використані такі методи: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення науково обґрунтованих підходів формування землеволодінь на засадах сталого розвитку та формування висновків); статистичний (групування середніх величин у результаті аналізу сучасного стану використання та охорони змельних ресурсів, а також екологічних показників по відповідних природно-сільськогосподарських одиницях); монографічний (аналіз сучасних умов використання сільсько-господарських земель); розрахунково-конструктивний (еколого-економічна оцінка сільськогосподарських землекористувань ринкового типу), а також метод комплексного аналізу, який дав змогу оцінити ефективність удоско-налених підходів до формування сталих землекористувань ринкового типу.

Висновки, зроблені в результаті наукового пошуку, одержані шляхом поєднання різних методик і ґрунтуються на експериментальному проектуванні із застосуванням математичного моделювання.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі й нормативно-правові акти нашої держави, статистичні дані Державного комітету статистики України та інші інформаційні матеріали державного земельного кадастру, а також спеціалізовані видання, довідкова й періодична література з теми дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Одержані результати дисертаційного дослідження, що винесені на захист, є новими. Вони визначають сукупність теоретичних, методичних і прикладних положень та висновків щодо формування сталого сільськогосподарського землеволодіння й землекористування у ринкових умовах і його еколого-економічної оцінки, а саме:

вперше:

сформульовано основні напрями подальшого вдосконалення еколого-економічної оцінки сільськогосподарських землекористувань з використанням екологічного показника перевищення розораності ґрунту та диференціального значення індексу збереження ґрунтів (ІЗГ) на основі природно-сільськогосподарського районування території;

розроблено механізм еколого-економічної стабілізації структури земельних угідь природно-сільськогосподарських районів на основі ерозійного районування з використанням індексу збереження ґрунтів;

удосконалено:

науково-методичні підходи до оцінки сучасного використання земельного фонду із застосуванням агроекологічних чинників сталості та ерозійної небезпеки території;

еколого-економічні підходи до раціонального використання й охорони земель, спрямовані на збереження природної родючості ґрунтів;

екологічну структуру агроландшафтів природно-сільськогосподарських районів шляхом застосування оптимальних показників, що забезпечують екологобезпечне господарювання новостворених агроформувань;

набули подальшого розвитку:

теоретичні засади екологічного та економічного оцінювання ефективності формування сталого землекористування, в основу яких покладено принцип придатності ґрунтів;

механізми трансформації структури угідь, що базуються на принципах екологобезпечного землекористування.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження мають практичне значення. Зокрема, вдосконалено теоретичні засади економічної оцінки ефективності формування сталого землекористу-вання з використанням показника ІЗГ; розроблено шляхи розв'язання проблеми раціоналізації природокористування у контексті сталого землекористування; визначено методичні підходи до формування екологічно сталих моделей землекористування з екологічно стійкими показниками; оцінено ступінь ерозійної небезпеки сучасного використання земельного фонду в Лісостеповій Лівобережній природно-сільськогосподарській провінції України.

Одержані наукові висновки використовуються при розробці документації із землеустрою ДП «Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (довідка від 19.10.2007 р. №55.1-527), ДП «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (довідка від 17.10. 2007 р. №70101-2752), Головним обласним управлінням земельних ресурсів Сумської області при розробці державної програми охорони земель, обласної схеми землеустрою і при розробці заходів щодо раціонального використання й охорони земель Сумського регіону (довідка від 31.10.2007 р. №469/06-04).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом запропоновано методику екологічного та економічного оцінювання сільськогосподарських земле-користувань ринкового типу на основі природно-сільськогосподарського районування й даних про втрати ґумусового горизонту ґрунту внаслідок розвитку ерозійних процесів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення наукових досліджень і висновки дисертації, їхнє практичне застосування доповідалися та обговорювалися на Міжнародних науково-практичних конференціях: «Управління земельними ресурсами в контексті сталого розвитку» (м. Київ, 2005 р.), «Екологізація сталого розвитку агросфери, культурний ґрунтогенез і ноосферна - перспектива інформаційного суспільства» (м. Харків, 2006 р.), «Розвиток земельних відносин в Україні: здобутки, стан та перспективи» (м. Київ, 2006 р.), «Екологічні, економічні та технологічні аспекти використання земельних ресурсів» (м. Львів, 2007 р.), «Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи» (м. Харків, 2007 р.), «Раціональне використання, організація управління та моніторинг земельного і лісового ресурсних потенціалів» (м. Харків, 2008 р.), «Управління використанням й охороною земельних ресурсів на засадах сталого землекористування та євроінтеграційних процесів України» (м. Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у восьми наукових працях, із них сім одноосібно. Загальний обсяг публікацій становить 2,8 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, додатків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини становить 164 сторінки. Дисертація містить 22 таблиці, 22 рисунки, 15 формул, 19 додатків. Повний обсяг її - 200 сторінок. Список використаних джерел налічує 170 назв на 16 сторінках.

Основний зміст роботи

землекористування сільськогосподарський економічний

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи еколого-економічної ефективності сільськогосподарського землекористування» висвітлено історичні та соціально-економічні передумови формування землекористувань і землеволодінь у процесі реформування земельних відносин, набуття ними ринкової цінності в контексті розвитку різних форм власності на землю.

Бажання одержувати високі врожаї сільськогосподарських культур при мінімальних витратах призвели до надмірної розораності в Україні, що у свою чергу спричинило порушення науково обґрунтованого співвідношення між орними землями й природними біоценозами. Це зумовило активний розвиток деградаційних процесів на вказаних землях та порушення екологічної рівноваги.

Екологобезпечне землекористування передбачає поступове зменшення дестабілізуючих елементів агроландшафту, ерозійних процесів і збереження ґрунтового покриву відповідно до екологічних стандартів, підвищення продуктивності праці у сфері землеробства.

Нині в Україні значного поширення набули просапні культури, особливо ріпак, соняшник, що викликало необхідність розміщувати їхні посіви на ерозійно небезпечних землях. Це спричиняє інтенсивний розвиток ерозійних процесів і призводить до погіршення екологічної ситуації в агроландшафтах.

Одним із шляхів подолання такого агроекологічного стану є перехід землекористування до науково обґрунтованого співвідношення сільсько-господарських угідь в агроландшафтах та економічно обґрунтованого прибутку, одержаного від їхнього використання, шляхом виведення з інтенсивного обробітку еродованих й інших малопродуктивних земель і впровадження відповідної нормативно-правової бази - пільг і компенсацій.

Екологобезпечне землекористування ґрунтується на створенні умов для саморегулювання й самовідновлення, але це можливо лише у тому разі, коли така система подібно до природної характеризуватиметься різноманітністю біоценозів.

При формуванні стійких агроландшафтів у процесі землеустрою необхідно підтримувати в ландшафтах ресурсовідтворні, середовищеформувальні функції, зменшуючи антропогенний тиск на них.

Під оптимізацією структури сільськогосподарських угідь слід розуміти сукупність заходів щодо знаходження оптимального варіанта землеко-ристування на рівні ландшафту з метою використання земель в еколого-безпечному режимі та врахування потреб економіки держави.

На сучасному етапі набули неабиякої актуальності заходи, які сприяють підвищенню стійкості екологічної системи. Це зменшення розораності до науково обґрунтованого співвідношення, чого досягають залуженням еродованих, дуже схилових і малопродуктивних орних земель, залісненням ділянок сильноеродованих пасовищ; організацією території, яка вписувалася б у природний ландшафт і водночас виключала б розміщення просапних культур на еродованих землях, а також на схилах крутістю понад 5⁰, збільшення лісистості та кормових угідь до екологічно обґрунтованих норм.

Економічною проблемою формування сталого землекористування є недосконалість оцінки процедури виведення непродуктивних угідь з інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Тобто економічному обґрунтуванню можуть підлягати лише ті угіддя, які дають дохід (за рахунок підвищення або зниження врожайності сільськогосподарських культур), а угіддя, які не забезпечують прямого економічного ефекту, але є екологічно важливими для агроландшафту, повинні бути законсервовані (залуження чи заліснення).

У другому розділі «Аналіз земельно-ресурсного потенціалу як об'єкта досліджень у процесі трансформування форм власності на землю в сільському господарстві» приділено особливу увагу дослідженню впливу антропогенних процесів на екологічну стійкість сільськогосподарських ландшафтів новостворених агроформувань Лісостепової Лівобережної природно-сільськогосподарської провінції України.

При проведенні аналізу виявлено, що ландшафти вказаної провінції дуже змінені людиною. За останнє століття лісистість зменшилася від 40 - 50 до 5 - 10%. У структурі земельного фонду провінції переважають сільсько-господарські eгіддя - 73% (рис. 1), що негативно впливає на стабільність агроландшафтів і свідчить про високу сільськогосподарську освоєність. Така ситуація - одна з основних причин деградації земельних ресурсів та погіршення екологічної ситуації в регіоні.

Загальна площа Лісостепової Лівобережної провінції становить 8,5 млн га, у тому числі сільськогосподарських угідь - 6,3 млн га (73%), із них рілля - 5,1 млн га (60%), багаторічні насадження - 111,3 тис. га (1,3%), сіножаті - 0,5 млн га (5,9%) пасовища - 0,6 млн га (7,1%). Ліси та інші лісовкриті площі займають 1 млн га (13%), забудовані землі - 0,3 млн га (4%), відкриті землі - 55,7 тис. га (0,65%), води - 347,6 тис. га (4,1%), інші землі - 166,4 тис. га (2%).

Унаслідок домінування екстенсивної системи використання ресурсного потенціалу землі та ведення господарства порушилося екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних ценозів, лісових і водних ресурсів. Як видно з діаграми (рис. 2), понад дві третини території провінції піддано інтенсивному сільськогосподарському освоєнню, а лісовкриті площі становлять лише 13% її загальної площі, розораність - 63%, а в деяких районах (Глухівський, Харківський, Черкаський) вона досягла недопустимого рівня - понад 70%.

При аналізі фактичного стану орних земель (рис. 3) у провінції видно, що 38% ріллі - це особливо цінні й продуктивні землі, 55% - землі середньої якості та 7% - деградовані й малопродуктивні.

Особливо небезпечних масштабів набула ерозія (табл. 1), яка негативно впливає не тільки на ґрунтовий покрив, але й на природне середовище в цілому. Хоча 83% з еродованої ріллі за ступенем небезпечності належить до слабоеродованої, але через зволікання часу може поступово перейти до сильноеродованої. На сучасному етапі площа сильноеродованої ріллі становить 21,8 тис. га.

Характеристика еродованої ріллі Лісостепової Лівобережної провінції, тис. га

Області	Загальна площа орних земель, тис. га	Еродованої ріллі, усього	У тому числі за ступенем еродованості
			слабо	середньо	сильно
Київська	369,2	6,0	4,9	0,8	0,3
Полтавська	1576,3	242,0	191,7	42,1	8,2
Сумська	1080,0	225,8	195,8	26,9	3,1
Харківська	955,4	419,9	359,4	56,0	4,5
Черкаська	300,5	22,6	15,4	2,8	4,4
Чернігівська	674,1	30,2	22,1	6,8	1,3
Разом по провінції	4955,5	946,5	789,3	135,4	21,8

Примітка. Таблиця сформована за даними Л.Я. Новаковського

За авторськими прогнозними оцінками динаміки зростання площ еродованої ріллі в 2010 році цей показник може підвищитися до 1349,8, або 27% фактичної площі орних земель провінції (рис. 4).

У третьому розділі «Сучасні підходи до економічної оцінки екологічно сталих землекористувань Лісостепової Лівобережної провінції України» розроблено шляхи поєднання трьох підходів до оптимального земле-користування - економічного, екологічного та соціального.

На нинішньому етапі економічний підхід до формування оптимального землекористування є визначальним у сільському господарстві держави. В багатьох випадках прагнення виробника сільськогосподарської продукції одержати максимальний прибуток, як правило, спричиняє погіршення екологічної рівноваги ландшафту та призводить до зниження родючості й несприятливих екологічних наслідків, погіршення умов життя населення (соціальний фактор).

Формування оптимально збалансованого сільськогосподарського природо-користування передбачає поєднання вказаних трьох підходів, що забезпечуватиме раціональне використання земельних ресурсів у певному проміжку часу.

Основну увагу при оцінці економічної ефективності слід звернути на вибір головного фактора (критерію) економічної оцінки, який глибше відображатиме розмір екологічного ефекту від формування сталих землекористувань.

Раціональне природокористування в сільському господарстві починається з організації території - створення оптимізованого агроландшафту з економічно обґрунтованим і доцільним співвідношенням сільськогосподарських угідь, лісових насаджень, земель захисного та природоохоронного призначення.

Економічна оптимізація землекористування передбачає визначення на основі показників продуктивності агровиробничих груп ґрунтів такої структури сільськогосподарських угідь, за якої досягатимуться висока продуктивність та рентабельність сільського господарства.

Економічна оптимізація була виконана у варіабельному полі, що допускає пошук оптимального стану моделі земельного фонду методами нелінійного програмування. При цьому кожне проектне рішення матиме свою кількісну оцінку, на основі суми яких буде визначено цільовий критерій оптимізації. Отже, економічна оптимізація сприятиме визначенню сукупності територіальних умов, що забезпечують використання земель із максимальним урахуванням комплексу господарських потреб.

Економічна оптимізація структури земельних угідь спирається на систему показників, які характеризують продуктивні властивості землі. Таким чином, економічній оптимізації можуть підлягати лише продуктивні угіддя, використання яких дає економічний ефект, що залежить від їхньої якості.

Економічна недосконалість структури сільськогосподарських угідь, як правило, зумовлена залученням до обігу значних площ малопродуктивних земель, які обтяжують господарюючих суб'єктів. Укладання матеріалів, праці й коштів на цих землях дає низьку віддачу, що не компенсує витрат.

З метою оптимізації структури сільськогосподарських угідь провінції та збалансованого співвідношення між екологічними показниками й економічними інтересами суспільства пропонується реалізація таких заходів: консервація деградованих і малородючих ґрунтів орних земель; трансформація деградованих лукопасовищних угідь на засадах екологічно доцільного використання та науково обґрунтованого співвідношення між орними землями й природними біоценозами (табл. 2).

Конкретний напрям економічної оптимізації землекористування визначається обраним критерієм оптимальності. Цей показник є функціональною залежністю, яка поряд із параметрами моделі даних про структуру розподілу ґрунтових відмін за сільськогосподарськими угіддями виражається матрицею відповідних економічних показників, що характеризують господарський ефект від використання ґрунтових відмін у цих угіддях.

В основі економіко-математичного моделювання у землевпорядкуванні лежить вимога створення системи організації використання ресурсів (земельні, трудові, матеріальні) для задоволення потреб у сільськогосподарській продукції населення держави.

Для вивчення ряду зв'язків (економічні, соціальні, екологічні) в проектах землевпорядкування застосовують економічне моделювання, що описує основні закономірності та процеси у вигляді рівнянь і нерівностей.

Існуюча та оптимізована структура земельних угідь ісостепової Лівобережної провінції

Угіддя	Структура, тис. га
	існуюча	оптимізована	зміни (+,-)	%
Загальна площа провінції	8522,8	8522,8	-	-
Сільськогосподарські угіддя - всього	6282,2	5961,7	- 320,5	- 3,8
У тому числі: - рілля
рілля	5114,2	3683,2	- 1431,0	- 16,7
багаторічні насадження	111,3	111,3	-	-
сіножаті	492,7	1497,5	+ 1004,8	+ 11,7
пасовища	564,0	670,7	+106,7	+ 1,3
Ліси та інші лісовкриті площі - всього	1132,0	1415,4	+283,4	+ 3,3
Забудовані землі - всього	323,4	323,4	-	-
Болота	215,6	251,7	+ 36,1	+ 0,4
Відкриті землі без рослинного покриву	55,7	55,7	-	-
Води	347,6	347,6	-	-
Інші землі	166,4	166,4	-	-

Примітка. Таблицю сформовано станом на 01.01.2008 року

Досить ефективним є алгоритм розв'язання задачі нелінійного програмування на основі квазіньютонівського методу, що використовує як цільову функцію синтетичний критерій оптимальності, а розрахунки слід виконувати на основі заздалегідь визначеної екологічно доцільної структури сільськогосподарських угідь з метою забезпечення послідовності проектних рішень.

Формально задача математичного програмування зводиться до наступного: задана цільова функція F, яка залежна від n параметрів x_i

і А_мо умов, які повинні задовольняти x_i.

Потрібно знайти такі значення x_i, що задовольняють вищенаведені умови, при яких цільова функція F досягає максимуму або мінімуму. На всі або деякі змінні x накладається умова незаперечності

Іншими словами, при виборі умов формування землекористування оцінюється нескінченна кількість зв'язків між економічними, соціальними та екологічними факторами. Але екологічний ефект можна оцінити, використовуючи тільки екологічний показник, який водночас виступатиме об'єднуваним критерієм для цільової функції оцінки економічної ефективності.

На рисунку 5 наведено класичну й ентропійну моделі економічної оцінки сільськогосподарських землекористувань у результаті фізичного закону ентропійної залежності. Стале землекористування набуває характеру сталості лише в певний умовно прогнозний період і змінює свої зв'язки «стабільності» у часі. По його закінченні сформоване стале землекористування під впливом ентропійної залежності поступово наближатиметься до «стану ентропійної рівноваги» й дістане назву «природного, екологічно збалансованого стану ландшафту». Таке розуміння дає змогу по-новому класифікувати використання й охорону земельних ресурсів у процесі ринкової формації землевпо-рядкування.

Визначивши показник ІЗГ (рис. 6) і перевищення розораності за методикою О.П. Канаша по відповідних природно-сільськогосподарських районах Лісостепової Лівобережної провінції, нами виявлена залежність. Чим нижчий індекс збереження ґрунтів (виражений у роках), тим більше перевищення розораності, що посилює ерозійні процеси.

Величина перевищення розораності відповідного району відповідає відсотковому зниженню ІЗГ у дослідному об'єкті.

Враховуючи виявлену залежність, нами пропонується формула, яка відображає вказану тенденцію:

ІЗГз= ІЗГ - (ІЗГ^хП/100%), років,

де П - величина перевищення розораності відповідного району, %;

ІЗГ - індекс збереження ґрунтів, років;

ІЗГз - зниження ІЗГ по відповідному району внаслідок перевищення розораності, років.

Використовуючи розраховані дані й беручи до уваги ймовірний змив ґрунту 10%-ї забезпеченості за рік, ми матимемо змогу визначити можливі втрати гумусового горизонту, тонн, унаслідок перевищення розораності. Ця величина може бути обчислена як добуток двох величин - площ земель, що потребують консервації, тис. га, та величини ймовірного змиву ґрунту 10%-ї забезпеченості, т/га.

Згідно з наведеною методикою гранично можливі втрати, які можуть бути через ігнорування оптимальної структури угідь у розрізі природно-сільськогосподарських районів Лісостепової Лівобережної провінції України, становитимуть 8,4 млрд грн за рік.

Із проведеного дослідження випливає можливість вираження економічної ефективності обґрунтування витрат на консервацію малопродуктивних земель та оптимізацію розораності в провінції (ВТРК).

Оперуючи поняттям повного екологічного ефекту (ПЕЕ), що є економією приведених витрат на поновлення родючості ґрунту, втрати якої призупинені, й використовуючи показник ІЗГ - індекс збереження ґрунтів, ІЗГз - зниження ІЗГ по відповідному природно-сільськогосподарському району внаслідок перевищення розораності, ЧД - чистий дохід, одержимо:

ЧД^хІЗГз - ВТРК + ПЕЕ = ЧД^хІЗГ; (5)

ПЕЕ = ЧД^хІЗГ + ВТРК - ЧД^хІЗГз. (6)

Апробуючи запропоновану методику еколого-економічної оцінки сільськогосподарських землекористувань із використанням граничних втрат ґрунту (формули 5 і 6) на модельних сільгосппідприємствах Лісостепової Лівобережної провінції України, нами одержано показники еколого-економічної оцінки агроландшафтів (табл. 3).

Ефективність формування сталих ландшафтів Лісостепової Лівобережної природно-сільськогосподарської провінції

Області	Екологічна ефективність, млн грн	Економічна ефективність, млн грн	Соціальна ефективність на 100 осіб, млн грн	Рівень рентабельності, %
Київська	1032,3	56,3	280,0	19,2
Полтавська	2486,6	213,6	170,0	12,5
Сумська	812,2	84,7	70,0	10,5
Харківська	352,2	62,8	20,0	6,5
Черкаська	2404,9	69,3	490,0	35,3
Чернігівська	1303,0	63,7	270,0	21,2
По провінції	8391,2	543,7	140,0	16,1

Примітка. У цінах 2005 року

Згрупувавши

всі три ефекти - економічний, екологічний і соціальний, можемо побачити й оцінити важливу складову ефективності кожного із них у формуванні сталих агроландшафтів Лісостепової Лівобережної природно-сільськогосподарської провінції України (рис. 7).

Висновки

1. У результаті дисертаційного дослідження сформовано принципи оцінювання ступеня ерозійної небезпеки сучасного використання земельного фонду в Лісостеповій Лівобережній природно-сільськогосподарській провінції України, які ґрунтуються на засадах природно-сільськогосподарського районування та врахуванні втрат ґумусового горизонту ґрунту внаслідок посилення ерозійних процесів, використання яких дасть змогу вдосконалити ефективність господарювання та охорону земельних ресурсів на засадах сталого розвитку й послабити негативні процеси.

2. Враховуючи стійку тенденцію до зростання еродованих площ і переважання на більшості території Лісостепової Лівобережної природно-сільськогосподарської провінції небезпечних водно-ерозійних процесів, пропонується ентропійна модель формування сталого агроландшафту, яка передбачає врахування повного комплексу агроекологічних умов, факторів та режимів, необхідних для обґрунтування комплексу заходів щодо зменшення деградації ландшафтів і захисту ґрунтового покриву від водної ерозії.

3. Оскільки використання та охорона земельних ресурсів залежать від різноманіття ґрунтово-кліматичних умов, одним із головних завдань оптимізації землекористування стає визначення оптимізованих співідношень земельних угідь, зокрема сільськогосподарських. Це може бути забезпечено визначенням придатності земель до їхнього господарського використання та комплексного аналізу сучасної структури земельних угідь з урахуванням потреб суспільства в певному виді продукції.

4. У результаті здійснення земельної реформи значно збільшилася кількість сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань на засадах приватної власності на землю, яка становить близько 50%. Проте така зміна не розв'язала еколого-економічних та соціальних питань оптимізації використання й охорони земельних ресурсів, а лише загострила ситуацію.

5. Доведено, що застосування ентропійних методів математичного моделювання потребує використання підходів до формування землекористувань на принципах сталого господарювання, а саме:

узгодження місця розташування виробництва (з урахуванням регіональних особливостей внутрішньо - та міжгалузевих відносин) з агроекологічною придатністю земель;

досягнення максимальної економії ресурсів, у тому числі й капіталовкладень, на одиницю виробленої продукції;

забезпечення максимального збалансованого поєднання екологічних пріорітетів та економічного зиску за рахунок удосконалення перерозподілу земель за формами господарювання і цільовим призначенням;

прогнозування та запобігання негативним наслідкам від нераціонального використання земель впровадженням комплексу заходів щодо охорони земельних ресурсів.

6. Проведений системний аналіз рівня використання й охорони земель, оптимального поєднання чинників прибутковості, екологічно обґрунтованої організації сівозмін та заходів щодо впорядкування ріллі свідчить про те, що раціональне природокористування в Лісостеповій Лівобережній природно-сільськогосподарській провінції потребує трансформації деградованих земель, зонування території за сільськогосподарською придатністю, підвищення продуктивності праці, поліпшення соціальної сфери.

7. Застосовуючи математичне програмування, критерій економічної оптимальності розглядається як цільова функція, що має досягти екстремального значення, а параметри моделі даних розподілу ґрунтових відмін за земельними угіддями - як її аргументи. Аналогічним чином формуються організаційно-господарські, соціальні й екологічні обмеження стосовно основних показників майбутньої структури земельних угідь та її економічних характеристик. Зокрема, цільовою функцією моделі пропонується визначати:

мінімум витрат на виробництво продукції, вирощеної в екологоста-більному землекористуванні;

мінімум витрат на формування екологостабільного землекористування;

мінімум втрат ґрунту;

максимум виходу валової продукції рослинництва з 1 га посіву при дотриманні екологічних вимог.

8. У структурі земельного фонду Лісостепової Лівобережної провінції значні площі займають ґрунти, які мають незадовільні властивості (дефльовані, засолені, солонцюваті, перезволожені тощо) - 320,5 тис. га (3,8%), що зумовлено здебільшого антропогенними чинниками. Їхнє раціональне використання потребує організаційно-господарських, меліоративних, агро-технічних і агрохімічних заходів. Консервації підлягають найбільш деградовані орні землі - 1431 тис. га (16,7%), використання яких спричиняє відчутні негативні екологічні та економічні наслідки (дуже змиті й розмиті ґрунти, хімічно забруднені, заболочені та підтоплені землі тощо); пропонується збільшення площ сіножатей на 1004,8 тис. га (11,7%), земель, відведених під пасовища, - на 106,7 (1,3%), лісовкритих площ - на 283,4 тис. га (3,3%) і виведення з ріллі заболочених земель, використання яких є економічно невигідним та екологічно небезпечним, - 36,1 тис. га (0,4%).

9. Виявши наявність деградаційних процесів у земельному фонді, які спричинені нераціональним використанням земель без урахування їхньої придатності й зональних особливостей, щорічні прямі витрати, що виступають різницею між вартістю вирощуваної сільськогосподарської продукції та витратами на її одержання, становлять понад 93 млн грн. Тому запропонована оптимізація землекористування буде об'єктивною основою для динамічної рівноваги агроланшафтів на позиціях сталого розвитку.

10. Вдосконалена структура угідь і ефективність проведення оптимізації Лісостепової Лівобережної провінції забезпечують зростання коефіцієнта екологічної стійкості агроландшафту, який становить:

11. до оптимізації 0,34 - умовно стабільна;

після оптимізації 0,66 - стабільна.

12. Запропоновані принципи організації території забезпечуються запобіганням щорічним втратам ґумусового горизонту й досягненням екологічної ефективності загальним обсягом 8,4 млрд грн. Економічний ефект від реалізації та здійснення науково обґрунтованого комплексу організаційних і еколого-економічних заходів, спрямованих на локалізацію процесів деградації ландшафтів, сягатиме 543,7 млн грн; соціальний ефект від просторово-організаційної дії - 140 млн грн.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Бутенко Є.В. Оцінка ступеня ерозійної небезпеки сучасного використання земельного фонду Лісостепової Лівобережної провінції України / Є. В. Бутенко // Землеустрій і кадастр. - 2006. - №4. - С. 57-62.

2. Бутенко Є.В. Проблеми сучасного раціонального природокористання та шляхи їх вирішення на прикладі Лісостепової Лівобережної провінції України / Є. В. Бутенко // Вісн. ЛДАУ. - 2007. - №10. - С. 135-142.

3. Бутенко Є.В. Теоретичні засади економічної оцінки ефективності формування сталого землекористування / Є. В. Бутенко // Землеустрій і кадастр. - 2007. - №2. - С. 71-77.

4. Бутенко Є.В. Теоретико-методологічне обґрунтування основ сталого землекористування / Є. В. Бутенко // Наук. вісн. НАУ. - 2006. - Вип. 104. - С. 143-149.

5. Бутенко Є.В. До питання оптимізації структури сільськогосподарських угідь на прикладі Лівобережної провінції лісостепової зони / Є.В. Бутенко // Управління земельними ресурсами в контексті стратегії сталого розвитку: круглий стіл, 25-26 лист. 2005 р., Львів. - Л.: Укр. технології, 2005. - С. 85-88.

6. Бутенко Є.В. Економічні проблеми екологізації сільського господарства в контексті сталого землекористування Лісостепової Лівобережної провінції / Є.В. Бутенко // Екологізація сталого розвитку агросфери, культурний ґрунтогенез і ноосфера - перспектива інформаційного суспільства: Міжнар. наук. конф., 3-5 жовт. 2006 р.: тези доп. - Х., 2006. - С. 195.

7. Бутенко Є.В. Критерії економічної оптимізації сталого землекористування / Є.В. Бутенко, В.М. Кривов // Екологізація сталого розвитку агросфери і ноосферна - перспектива інформаційного суспільства: Міжнар. наук. конф., 3-5 жовт. 2007 р.: тези доп. - Х., 2007. - С. 171. (Здобувачем висвітлені критерії оцінки сільськогосподарських землекористувань).

8. Бутенко Є.В. Шляхи вдосконалення раціонального використання земель Лісостепової Лівобережної провінції України / Є.В. Бутенко // Раціональне використання, організація управління та моніторинг земельного і лісового ресурсного потенціалу: Міжнар. наук. конф., 1-3 жовт. 2008 р.: тези доп. - Х., 2008. - С. 9.

Размещено на Allbest.ru

...