Економічні основи соціальної політики держави в умовах ринкової трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.КАРАЗІНА

УДК 338.22.01:364

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Хао Хайбінь

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат економічних наук, професор Лісовицький Володимир Миколайович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри бізнесу і підприємництва

кандидат економічних наук, доцент Шиловцева Надія Василівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України, декан економічного факультету

Захист відбудеться „20” березня 2009 року о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61002, м.Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 2-12.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий „19”лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.М. Соболєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується якоюсь парадоксальністю, що виражається в тому, що процес глобалізації в її неоліберальній формі обертається валом наростання найгостріших реальних соціальних проблем, але при цьому усе могутніше звучить і розуміння зростаючої ролі соціальної сфери в життєдіяльності людини. Якщо цей парадокс трансформувати в галузь економічної науки, то слід зазначити, з одного боку, її кризовий стан, про який вперше почали говорити в 70-80-ті роки ХХ сторіччя нобелівські лауреати В. Леонтьєв, К. Ерроу, Дж. Хікс й інші; з іншого боку - виділення й посилений розвиток тих підходів і теорій, які виходять за межі власне економічної проблематики, усе більшою мірою орієнтуючись на дослідження соціальної сфери життєдіяльності людини, від стану якої все в більшій мірі залежить цілісний розвиток людства.

В цьому плані представляється, що цілком праві ті економісти-дослідники, які ставлять, насамперед, питання про необхідність корінного оновлення методологічного арсеналу економічної науки, за допомогою чого тільки й можна знайти відповіді на найскладніші виклики сучасності, які ставить швидко мінлива реальність. Ці виклики стосуються, по суті, усього спектра вихідних методологічних постулатів, на принципах яких будується фундамент економічної теорії, її основні структурні конструкції. Головне зрушення, на якому необхідно зосередити увагу дослідників, у тому, що якщо за звичною схемою існуючих наукових канонів індустріального суспільства соціальне детермінується економічним, то зараз усе більшою мірою стає очевидною неадекватність цієї взаємозалежності. У постіндустріальному суспільстві економічна й соціальна сфери фактично помінялися місцями. Сьогодні економіка сама собою стала безпосередньою складовою соціальної сфери, що не тільки поглинає її результативну основу, але й визначає більшу частину енергетичного потенціалу, її ресурсну базу, межі росту й розвитку.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Кардинальна зміна в реальності вимагає глибокого осмислення й ґрунтовного перегляду проблеми взаємодії економічної й соціальної політики суспільства, що трансформується, визначення їхнього змісту й впливу на подальший розвиток. Більшу роботу в цьому напрямку провели вчені, які безпосередньо займаються дослідженням проблем соціальної політики в умовах переходу до ринкових відносин. Насамперед, варто виділити таких вчених-економістів як Д. Богиня, О. Бойко, В. Геєць, Н. Гриценко, Е. Гонтмахер, Б. Данілішин, М. Кім, А. Колот, К. Микульський, Ю. Пахомов, П. Савченко, Г. Тарасенко, Н. Тихонова, С. Тютюнникова й ін., у публікаціях яких досліджені самі різні аспекти розвитку соціальної сфери, напрямки й форми реалізації соціальної політики, економічні підстави її проведення.

Але аналіз опублікованих наукових праць показує, що в руслі зміни взаємозалежності економічного й соціального (економіка стає складовою соціальної сфери) актуальними перед економічною теорією стають проблеми переосмислення підстав застосування в економічному аналізі фундаментальної й актуальної структури людської діяльності; розуміння ефективності соціальної політики й ролі в її забезпеченні рівня освіченості й стилю мислення тих, хто її розробляє й реалізує; обґрунтування оптимальних форм її проведення з урахуванням наявних у країні економічних можливостей; корінних змін у соціально-трудовій сфері під впливом процесів глобалізації; особливостей соціальної політики і її економічних підстав у різних країнах, де здійснюються ринкові трансформації. Дослідженню цих проблем присвячена дисертаційна робота.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планових науково-дослідних робіт Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна «Особливості формування соціального ринкового господарства України в умовах глобалізації» (№ ДР 0103U004258) і «Соціальна економіка як визначальний пріоритет ринкового реформування в Україні» (№ ДР 0106U002230).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення економічних основ реалізації соціальної політики держави в умовах ринкових реформ у різних країнах.

Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

уточнити розуміння змісту соціальної політики й напрямку її реалізації в умовах ринкової трансформації;

виявити методологічні основи дослідження економічних основ проведення соціальної політики;

розкрити роль держави і її керівників у розробці й забезпеченні як економічних підстав, так і пошуку форм оптимальної соціальної політики;

показати напрямки впливу процесів глобалізації на соціально-економічну політику транзитивних країн;

виявити особливості соціально-трудових відносин як найважливішої сфери, що забезпечує й реалізує соціальну політику;

дослідити національні особливості економічних основ проведення соціальної політики в транзитивних країнах, зокрема в Україні, Росії й Китаї;

розробити практичні рекомендації в сфері проведення ефективної соціальної політики в умовах становлення ринкових відносин у різних країнах. соціальний політика економічний трудовий

Об'єктом дисертаційного дослідження є система суспільно-виробничих відносин, що складаються в умовах ринкової трансформації, покликаних забезпечити підвищення добробуту всього населення країни.

Предметом дисертаційного дослідження стало визначення економічних підстав для проведення ефективної соціальної політики в транзитивних країнах.

Методи дослідження. Методологія дослідження заснована на використанні принципів постнекласичної науки в соціально-економічній сфері й соціокультурного підходу для уточнення змісту й ефективної реалізації соціальної політики відповідно до наявних в окремих країнах економічних основ соціальних перетворень. Широко використовувалися метод сходження від абстрактного до конкретного (при визначенні економічних основ соціальної політики через використання понять фундаментальної й актуальної структур людської діяльності); метод єдності історичного й логічного (при дослідженні трансформації взаємозалежності економічного і соціального); структурно-функціональний підхід (при визначенні напрямків і форм ефективної соціальної політики і її економічних основ); порівняльний аналіз (для порівняння результативності соціально-економічних трансформацій у різних країнах); системний підхід при обґрунтуванні практичних рекомендацій зі створення надійних основ сучасної соціальної політики й ін.

Інформаційною базою дослідження є роботи вітчизняних і закордонних економістів, інституціоналістів, психологів, дослідників проблем удосконалення соціальної політики, звіти науково-дослідних установ, міжнародних організацій, громадських організацій, що спеціалізуються на питаннях економічного розвитку та конкурентоспроможності, а також дані статистики, матеріали періодичних видань і мережі Інтернет.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в наступному.

Вперше:

1. Доведено, що в умовах ринкової трансформації економічними основами соціальної політики держави при ії суттєвій підтримці стає актуалізація таких її провідних компонентів як продуціювання знань, які стають одним з основних засобів виробництва; приватна власність, яка поряд з інщими формами власності дозволяє ефективно вирішувати проблеми матеріального добробуту; механізм конкуренції у поєднанні з соціальним партнерством.

2. Обґрунтовано, що ефективність соціальної політики держави в суспільстві, що трансформується, значною мірою залежить від світогляду (культури й цінностей) вищих посадових осіб держави, що відображає протиріччя економізму й соціальної справедливості, пошук форм вирішення якого визначає коридор можливостей соціальної політики.

3. Показано, що створення економічних основ соціальної політики в КНР ґрунтується на вмілому вирішенні суперечності між масовою некваліфікованою робочою силою і глобальною тенденцією переходу до економіки знань шляхом проведення змістовної реформи освіти на ринкових засадах, що дозволяє водночас вирішувати різнорівневі проблеми: подолання бідності населення, забезпечення його соціальної безпеки й значного розширення можливостей економічного розвитку на освнові п'ятого і шостого технологічних укладів.

Дістали подальшого розвитку:

4. Положення, що найбільш ефективними формами реалізації підвалин для проведення оптимальної соціальної політики КНР в умовах ринкових реформ є цільові національні програми комплексного розвитку окремих сфер суспільного відтворення або певних територій (державно-приватне партнерство) і цільові акції соціального партнерства місцево-регіонального рівня для вирішення актуально значимих соціально-економічних проблем обмеженого масштабу.

5. Обґрунтування, що історичний перехід до соціально-трудових відносин обумовлений, з одного боку, підвищенням ступеня соціальних ризиків у суспільному розвитку; з іншого боку - поглибленням розуміння людиною важливості соціальної складової у його життєдіяльності. Перший момент проявляється як реальний процес створення держав «загального благоденства» і соціально орієнтованого ринкового господарства; другий полягає в актуалізації соціальної економіки як теоретичної науки про умови забезпечення якості життя через розвиток суспільного відтворення як людино розмірного комплексу.

6. Докази, що одним з суттєвих факторів бідності як у світі, що глобалізується, так й у постсоціалістичних суспільствах, що трансформуються, є небажання космополітичних еліт, насамперед суб'єктів глобалізації, втілювати у господарську практику принципи соціально справедливого перерозподілу доходів, що базується на теорії ринкового фундаменталізму, який ігнорує соціально-етичні аспекти взаємозалежного розвитку людського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення й висновки дисертації полягають в тому, що в ній науково обґрунтовані нові теоретичні положення, які можуть бути основою для подальшого дослідження соціально-економічної сфери в процесі ринкової трансформації, де вирішення соціальних проблем суспільства стає визначальним.

Положення, висновки й рекомендації дисертаційної роботи можуть бути використані при вивченні економічної теорії, соціально орієнтованих навчальних дисциплін, для вдосконалення системи державного й регіонального управління, визначення ефективних напрямків і форм при розробці й реалізації соціальної політики в суспільствах, що трансформуються.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження апробовані автором на наукових конференціях: Другому міжнародному симпозіумі «Соціальна економіка в світі, що глобалізується: значення й роль у реалізації імперативу виживання людства» (м. Харків, 2006), Науково-практичній конференції «Стратегія економічного розвитку України: тенденції, пріоритети, перспективи» (м. Харків, 2006) та Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації» (м. Полтава, 2007).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у 5 наукових працях загальним обсягом 2,7 д.а., 4 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях (2,5 д.а.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Загальний обсяг дисертації - 185 стор., у тому числі основний обсяг (вступ, основна частина, висновки) - 172 стор. Дисертація містить 13 таблиць. Список використаних джерел містить 166 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані його мета і завдання, визначені об'єкт і предмет дослідження, викладені наукова новизна отриманих результатів, їх практична значущість і апробація.

У першому розділі «Теоретичні основи дослідження соціальної політики держави в умовах ринкової трансформації» розкрито теоретичні підходи до дослідження соціальної політики в умовах переходу до ринкових відносин. Розрізняють ліберальну, соціал-демократичну й патерналістську моделі соціальної політики. Особливість ліберальної моделі полягає в тому, що держава забезпечує права особистості й правовий захист господарської діяльності при мінімальній підтримці населення. Суть соціал-демократичної моделі зводиться до того, що держава повинна регулювати певні сектори економіки й захищати найбільш нужденні верстви населення. Патерналістська модель зводиться до регулювання державою переважної частини економіки й наданню їм підтримки всім верствам населення. При цьому ліберальна й патерналістська моделі розглядаються як протилежності, а соціал-демократична модель як така, що поєднує в собі достоїнства двох перших моделей.

Залежно від ролі держави змінюються й суб'єкти соціальної політики: при ліберальній моделі ним стає суспільство, представлене економічно активним населенням; при соціал-демократичній - суспільство й держава; при патерналістській - держава. Це зовсім не свідчить, що із соціальної політики виключаються всі інші суб'єкти, але зазначені є основними.

Результати обстежень населення Росії про перевагу тієї або іншої моделі соціальної політики показують явну перевагу патерналістської моделі соціальної політики. Сьогодні багато хто почали більш глибоко розуміти, що вони втратили в соціальному плані від руйнування радянської системи соціального захисту населення.

Вибір моделі соціальної політики визначається реальними економічними можливостями, які складаються в процесі функціонування конкретної економічної системи й залежать від того, які компоненти фундаментальної структури людської діяльності стають актуальними в той або інший період економічного розвитку. Розмаїтість критеріїв дозволяє виділити комплекс взаємозалежних таких компонентів, але їхнє ефективне використання вимагає змістовної характеристики їхньої взаємодії на різних рівнях господарювання.

У сучасних умовах провідними компонентами-основами соціальної політики є знання як основний засіб виробництва; приватна власність, що дозволяє ефективно вирішувати проблеми матеріального добробуту, а також механізм конкуренції як певний тип суспільного зв'язку різних суб'єктів господарської діяльності.

При цьому досить важливо, займаючись науковим пошуком більш ефективних шляхів і засобів соціальної політики, звернути увагу на широкі можливості розвитку суспільства й економіки за допомогою іншого механізму взаємодії суб'єктів діяльності - соціального партнерства. Досвід США показує, що соціальне партнерство зовсім не суперечить функціонуванню ринкових відносин, але при вирішенні конкретних соціально-економічних проблем дає більш значимі соціальні результати їхнього вирішення. Тому варто всіляко вивчати можливості соціального партнерства й більш широко використовувати його в умовах ринкової трансформації економіки й проведенні сучасної соціальної політики.

В другому розділі «Економічні основи сучасної соціальної політики держави в умовах становлення ринкових відносин» акцент зроблений на обґрунтуванні положення про те, що економічні основи соціальної політики створюються завдяки цілеспрямованій діяльності держави. Зрозуміти таку її роль можна на основі аналізу актуалізації різних компонентів фундаментальної структури людської діяльності в ході природньо-історичного процесу розвитку суспільства. Зміна таких компонентів, їхня актуалізація залежить від змісту тих завдань, які встають перед людським суспільством у ході його розвитку на якихось тривалих історичних етапах. Для виділення таких компонентів ми використали різні критерії, які у своїй сукупності дозволяють говорити про характерну специфіку розвитку людської діяльності на окремому етапі. Як такі компоненти нами виділені: а) за критерієм основного засобу виробництва - праця, земля, капітал і знання; б) за критерієм власності - приватна й державна власність: в) за критерієм зв'язку суб'єктів діяльності - панування й підпорядкування (конкуренція) і кооперація й рівноправність (соціальне партнерство). Різне співвідношення даних компонентів дозволяє зрозуміти й виявити напрямок основних зусиль держави по створенню економічних основ для проведення сильної соціальної політики.

Сьогодні особливу значимість набуває питання про ефективність соціальної політики держави в суспільстві, що трансформується, де відбуваються ринкові перетворення. Тут проблема зводиться до того, щоб, зберігаючи позитивні механізми соціального захисту населення, які були створені в умовах соціалізму, створити нові форми й механізми оптимальної соціальної політики.

Дослідження господарських форм, які дозволяють досягати найбільш значимих соціальних результатів, показало, що в теперішній період найбільш ефективними формами реалізації економічних основ для проведення оптимальної соціальної політики в умовах ринкових реформ є цільові національні програми комплексного розвитку окремих сфер суспільного відтворення або певних територій (державно-приватне партнерство) і цільові акції соціального партнерства місцево-регіонального рівня за рішенням актуально-значимих соціально-економічних проблем обмеженого масштабу. Такий досвід накопичений у Китаї, а також поширюється в сучасній Росії. Він дозволяє об'єднувати зусилля й ресурси для вирішення найбільш гострих соціальних проблем у країні й дає досить позитивні результати. В інших країнах варто вивчати й творчо застосовувати такий досвід, з огляду на специфіку даної країни, її ресурсно-кліматичний потенціал, ментальність народу й ін.

Оскільки головний акцент в економічному забезпеченні ефективної соціальної політики завжди пов'язаний із трудовою діяльністю людини, незалежно від форми прояву, у дисертації показано, що історичний перехід до соціально-трудових відносин обумовлений, з одного боку, підвищенням ступеня й значимості соціальних ризиків у суспільному розвитку; з іншого боку - поглибленням розуміння людиною важливості соціальної складової (соціального багатства) у його життєдіяльності. Перший момент проявляється як реальний процес створення держав «загального благоденства» і соціально орієнтованого ринкового господарства; другий складається в актуалізації соціальної економіки як теоретичної науки про умови забезпечення якості життя через розвиток суспільного відтворення як людинорозмірного комплексу. При цьому варто підкреслити, що зараз, коли матеріальні блага створюються в достатній кількості для задоволення нормальних потреб всіх жителів планети, на перше місце висувається проблема соціальна - справедливого розподілу створюваного. Як її вирішувати - завдання виникаючої соціальної економіки.

У цьому зв'язку досліджувалася проблема бідності, що загострюється як у світі в цілому, так й у багатьох транзитивних країнах. Така ситуація багато в чому пояснюється тим, що в останні десятиліття почав агресивно проявлятися дух жадібності й користолюбства, корисливості, що породжує невидиму раніше майнову диференціацію, що висуває на перший план питання про необхідність скорочення розриву між багатими, що заможніють, й бідними, що убожіють. У роботі доведено, що основною причиною бідності як у світі, що глобалізується, так й у постсоціалістичних суспільствах, що трансформуються, є небажання космополітичних еліт, насамперед суб'єктів глобалізації, уводити в господарську практику принципи соціально справедливого перерозподілу доходів, що базується на теорії ринкового фундаменталізму, що штучно ігнорує соціально-етичні аспекти взаємозалежного розвитку людського суспільства. Вирішення даної проблеми, що стала однією з найбільш гострих, що породжує безліч соціальних ризиків, повинне погоджуватися зі зростанням значимості моральних цінностей у людському розвитку. На це вказують багато хто з прогресивно мислячих політиків й учених, але еліта не сприймає всієї глибини й складності ситуації й продовжує ігнорувати етичні принципи функціонування суспільства, уникає відповідальності за стан справ.

Результативність роботи зі створення ефективних економічних умов для проведення науково обґрунтованої політики залежить від безлічі факторів. Але проведений аналіз показав, що ефективність соціальної політики, яка проводиться в різних країнах, значною мірою залежить від світогляду (культури й цінностей) вищих посадових осіб держави, які відповідальні перед суспільством за проведення соціальної політики й підвищення добробуту всього народу кожної країни. Цей світогляд відображає реальне протиріччя економізму й соціальної справедливості, у ньому корениться той або інший шлях його вирішення за допомогою розробки й реалізації мір соціально-економічної політики держави. Саме пошук форм вирішення зазначеного протиріччя визначає коридор можливостей соціальної політики, її ефективність. Там, де державні керівники не схильні перебільшувати роль економізму як ідеології ринкової трансформації, а орієнтуються на пріоритет соціальної справедливості ринкових реформ, успіхи в проведенні соціальної політики й підвищення добробуту народу в наявності. Яскравим прикладом тут можуть служити КНР, В'єтнам, а також соціальна політика, що проводиться в останні роки в Росії.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів, що спостерігається в Україні, у соціальній політиці необхідно акцентувати увагу насамперед на соціальному захисті економічно активного населення, не знижуючи рівня захищеності соціально уразливих верств. Це пояснюється тим, що створюючи нові робочі місця й втягуючи у виробництво населення працездатного віку, держава може вирішувати одночасно кілька завдань: підвищувати рівень доходу тих, хто стає працівником; розширюється податкова база й зростають відрахування від доходів, що збільшилися, що дозволяє більше коштів направляти на вирішення соціальних проблем; у людей з'являється стимул підвищення своєї кваліфікації, зростає прагнення до одержання нових знань, що досить важливо в умовах становлення економіки знань.

У третьому розділі «Особливості економічного забезпечення соціальної політики Китаю при переході до соціально орієнтованого ринкового господарства» розкрито сучасні проблеми створення економічних основ для проведення успішної соціальної політику в Китаї. Аналіз стану справ у Китаї дозволив обґрунтувати положення про те, що розвиток економічних основ соціальної політики в КНР засновано на вмілому вирішенні протиріччя між масовою некваліфікованою робочою силою й глобальною тенденцією переходу до економіки знань за допомогою проведення змістовної реформи освіти на ринковій (платній) основі, що дозволяє реально одноразово вирішувати різнорівневі проблеми: подолання бідності всього населення країни, забезпечення його соціальної безпеки й значного розширення можливостей економічного розвитку на базі п'ятого і шостого технологічних укладів.

Високорезультативна соціальна політика китайської держави обумовлена ще й особливостями проведеної фінансової політики, суть якої полягає в тому, що в китайській економічній моделі домінує винятково національний інтерес. Зовнішній світ лише використовується в національних цілях. Поступки вимогам ззовні змушені, а аж ніяк не викликані прагненням до ринкового господарства західного зразка. Фінансова система орієнтована на те, щоб забезпечити факторний розвиток відтворювального процесу. Це проявляється в тому, що іноземні інвестори, що вклали у виробництво гроші, машини, технології, можуть повернути капітал і прибуток тільки у вигляді зробленого товару: за законом про підприємства за участю іноземного капіталу 70 % товарів повинні обов'язково вивозитися із країни й лише 30 % можна продати за юані на внутрішньому ринку. Інакше кажучи, фінансова політика уряду Китаю сприяє встановленому порядку, що за межі країни вивозиться в основному поновлюваний ресурс упредметненої праці нинішнього покоління китайських працівників; ті ж фактори, які сприяють розвитку виробництва - продуктивний капітал, відшкодування його убулі від амортизації, а також нагромадження - залишаються в Китаї.

Ринкова трансформація китайської економіки, проведена КПК і китайським урядом, показала правильність обраного курсу здійснення реформ, спрямованих на розв'язання найгостріших соціально-економічних проблем китайського суспільства. Сама модель господарських реформ була розроблена самостійно китайським керівництвом, виходячи з наявного рівня розвитку китайської економіки, національної культури й урахування тенденцій глобалізації світової економіки. Тому механізми ринкових перетворень споконвічно були орієнтовані на морально-соціальні цінності китайського народу, на поступовість, поетапність і послідовність проведених перетворень. При цьому завжди був присутній науковий підхід, розроблені китайськими вченими наукові теорії соціалістичної ринкової економіки й принципів державного керування багатоукладним економічним розвитком у ході ринкової трансформації. Він став основою прийняття й реалізації ефективних рішень, які здійснювалися з метою підвищення рівня життя всього китайського народу. Зараз же спостерігається переорієнтація на вирішення завдань підвищення якості життя на основі переходу до інтенсивного економічного розвитку.

Про широкомасштабності стратегічних завдань Китаю в новому столітті свідчать орієнтовні показники економічного й соціального розвитку, які наведені в таблицях 1, 2, 3.

Таблиця 1 - Очікувані показники економічного розвитку Китаю до 2050 р. Ли Цзинвэнь, Чжун Чанбяо, Гэ Синцюань. 21 шицзидэ цзинцзи фажань чжаньлюэ (Економічна стратегія Китаю у 21-му сторіччі). - Пекін, 2002. - С. 154. (Китайською мовою).

Таблиця 2 - Фактори економічного зростання Китаю 21 шицзи чудэ чжунго цзинцзи (Китайська економіка у 21-му сторіччі). - Пекін, 2001. - С. 303 (Китайською мовою).

Таблиця 3 - Передбачувана зміна структури споживання населення КНР (у відсотках) 1996-2050 нянь. Чжунго цзинцзи шэхуэй фачжан чманьлюэ: цзосян цзинцзи сянь дайхуадэ

(1996-2050 рр. Стратегія соціально-економічного розвитку Китаю: на шляху до модернізації). - Пекін, 1997. - С. 107. (Китайською мовою).

Дані таблиць свідчать про неспроможність тверджень багатьох західних і російських економістів про те, що сучасний економічний ріст Китаю має винятково екстенсивну природу. Державна стратегія розвитку Китаю, що опирається на науковий підхід і наукові розробки китайських економістів, чітко орієнтована на підйом у сфері освіти, на науковий і культурний розквіт, зростання національної самосвідомості, забезпечення підвищення якості життя всьому китайському народу.

ВИСНОВКИ

Кінцевою метою економічного розвитку є підвищення рівня і якості життя населення країни. Соціальна політика транзитивної держави стає найважливішим компонентом стратегії розвитку, що задає цільовий вектор її розробки й практичної реалізації. У той же час економічний розвиток виступає як підстава реалізації соціальної політики, тому що створює для неї умови, насамперед у вигляді фінансових і матеріальних ресурсів.

У транзитивних суспільствах одним з найбільш актуальних питань є вибір моделі соціальної політики, що у найбільш загальному вигляді визначається двома моментами: стратегічною орієнтацією держави й наявністю в неї ресурсів для вирішення соціальних проблем, а також очікуваннями населення, що роблять запит на певну модель соціальної політики.

Економічне забезпечення соціальної політики багато в чому визначається тим, як будуються соціально-економічні відносини в країні, які в них закладені пріоритети, як функціонує ринок праці, що покликано створювати умови для реалізації кожним працездатним членом суспільства свого трудового, інтелектуального, професійного потенціалу. У сфері соціально-трудових відносин завжди є внутрішні протиріччя, для вирішення яких держава й інші господарюючі суб'єкти повинні створювати відповідні умови. Специфіка форм вирішення даних протиріч визначається соціально-економічною специфікою країни. Приміром, для України важливо зберігати й накопичувати досить високий освітній і трудовий потенціал населення, створювати умови для ефективної його реалізації; для Китаю, де більшість населення пов'язана з фізичною працею і його освітній й інтелектуальний потенціал невисокий, стоять завдання розвитку системи освіти, підвищення науково-технічного потенціалу і його реалізація в процесі сучасного виробництва.

Найважливішим напрямком активної соціальної політики в сучасних умовах стає соціальний захист економічно активного населення, що своєю діяльністю створює основи для матеріального благополуччя націй, для розв'язання завдань підвищення якості життя всього населення країни. Ясно, що в перехідний період проблема якості життя трохи відсувається на другий план у силу руйнування в пострадянських країнах потужних механізмів соціального захисту, заснованих на патерналіських принципах. Але саме через створення надійних механізмів попередження й подолання соціальних ризиків для працездатного населення одночасно вирішує й завдання підвищення якості життя. Держава повинна сформувати інституціональні й інфраструктурні умови для реалізації діяльнісного потенціалу працездатної частини населення, що відповідає як стратегічним, так і тактичним завданням розвитку національного господарства в умовах глобалізації.

Основні форми соціального захисту економічно активного населення в перехідній економіці доцільно підрозділяти на два види: соціально-ліберальні конструкції для тих, хто адаптувався до ринкових відносин, і державно-соціальна підтримка працівників і потенційно працездатних громадян. Критерієм такого розподілу може виступати ступінь адаптації/неадаптації до ринкових умов й, відповідно, соціального статусу працездатного населення в соціально-економічній структурі суспільства. Якщо ті, хто адаптувався до ринкових умов, можуть самостійно реалізовувати свій потенціал, то ті, хто не адаптувався або для яких ця адаптація представляє певні труднощі, вимагають особливої соціальної підтримки з боку держави.

Найважливішою сферою соціальної політики держави стала сфера освіти, тому що сам процес переходу до ринкових відносин збігся з формуванням економіки знань, що повинні створювати й суспільства, що трансформуються. Освіта є процесом нагромадження найбільш значимого сьогодні виду капіталу - людського, котрий приносить віддачу лише реалізуючись у праці. Освіта підвищує рівень соціальної активності людини й реалізація в трудовій сфері для нього стає найбільш важливою життєвою цінністю. Високоосвічені громадяни мають більше можливостей для трудової самореалізації, за допомогою чого в сучасних умовах створюється національне багатство. Тому щодо соціального захисту економічно активного населення заходи щодо одержання сучасної освіти стають пріоритетом номер один у проведенні як соціальної, так й економічної політики.

Новий імпульс економічному розвитку Китаю в найближчі роки дав ХVII з'їзд КПК, що пройшов у жовтні 2007 року. Він сконцентрував увагу на формуванні інноваційної моделі наступного розвитку Китаю. Констатувавши, що «народ, що жив в умовах дефіциту одягу й продовольства, досяг у середньому заможного рівня», з'їзд поставив ряд завдань. Увага сконцентрована на тому, що «необхідно правильно регулювати відносини між ефективністю й справедливістю, але при останньому приділяти ще більше уваги справедливості. Варто поступово збільшувати частку доходів населення в розподілі національних доходів, підвищувати частку винагороди за працю при початковому розподілі. Спеціально підвищувати доходи низькооплачуваних категорій людей, поступово підвищуючи як норму засобів на подолання бідності, так і на норму мінімальної заробітної плати. Готовити умови для того, щоб ще більше людей одержували доходи від майна. Створювати рівність шансів, поліпшувати порядок розподілу й поступово усунуть тенденцію збільшення розриву в розподілі доходів». Голова партії Ху Цзіньтао заявив, що, виходячи зі зрослих можливостей економіки (на частку Китаю доводиться близько 30% світового економічного росту), варто переглянути колишню мету - з 2000 до 2020 року в чотири рази збільшити обсяги виробництва. Тепер партія зосереджує на тому, щоб у чотири рази збільшити ВВП на душу населення, а не загальний обсяг ВВП.

Розвиток економіки й розв'язання соціальних проблем розглядається в тісному зв'язку з розвитком культури. У сучасну епоху культура стає усе більш важливим джерелом цементуючих і творчих сил нації й одночасно усе більш важливим фактором конкуренції в сукупній державній моці», а тому, ми повинні підвищувати «м'яку» міць держави в особі культури, для того щоб гарантувати основні культурні права й інтереси народу, тому що культура розглядається як «невичерпна рушійна сила безперервного розвитку й згуртованої боротьби китайських націй».

Таким чином, проведене дослідження ще раз підтвердило правоту нобелівських лауреатів М. Алле, Г. Мюрдаля й А. Сена в тому, що ринкові механізми не можуть стояти вище суспільного блага; розвитком може бути тільки такий економічний ріст, що супроводжується поліпшенням становища більшості населення; цінності й етика, культурні традиції й моделі стають сьогодні найважливішими складовими розвитку. Але в той же час зараз поки панує погляд, відповідно до якого економіка фактично поставлена вище соціуму. При цьому ідеологія ринкового фундаменталізму забуває про те, що економіка завжди повинна бути засобами забезпечення соціального добробуту й стабільності суспільства. Вихід бачиться в тому, що етичні принципи повинні бути повернуті в економіку, тому що від цього залежить майбутнє або небуття людства, вирішення тих найгостріших соціальних проблем, які накопичені людством і продовжують розширюватися.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Хао Хайбинь. Роль социальной политики государства в переходном обществе // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія економічна. - 2004. - №. 634. - С. 57-59.

2. Хао Хайбинь. Социальная политика в транзитивном обществе // Социальная экономика. - 2004. - № 1-2. - С. 139-147.

3. Хао Хайбинь. Особенности социальной политики КНР в современных условиях // Социальная экономика. - 2005. - № 3-4. - С. 125-138.

4. Хао Хайбинь. О выборе модели социальной политики в рамках стратегии экономического развития в транзитивных странах начала ХХІ века // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія економічна. Стратегія економічного розвитку України: тенденції, пріоритети, перспективи. - 2006. - С. 113-116.

Тези доповідей:

5. Хао Хайбинь. Об экономических основах социальной политики государства в условиях рыночной трансформации // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації. Матеріали Другої всеукраїнської науково-практичної конференції. Том 1. - Полтава: Скайтек, 2007. - С. 162-164.

АНОТАЦІЯ

Хао Хайбінь. Економічні основи соціальної політики держави в умовах ринкової трансформації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2008.

Доведено, що економічні основи соціальної політики держави з'являються як актуалізація різних компонентів фундаментальної структури людської діяльності в ході розвитку суспільства. Ефективність соціальної політики держави значною мірою залежить від світогляду вищих посадових осіб держави, що відображає протиріччя економізму й соціальної справедливості. Найбільш ефективними формами проведення оптимальної соціальної політики в умовах ринкових реформ є цільові національні програми комплексного розвитку окремих сфер суспільного відтворення або певних територій і цільові акції соціального партнерства місцево-регіонального рівня.

Розвиток економічних основ соціальної політики в КНР засновано на вирішенні протиріччя між масовою некваліфікованою робочою силою й глобальною тенденцією переходу до економіки знань.

Ключові слова: соціальна політика, соціальне партнерство, фундаментальна структура людської діяльності, економізм.

АННОТАЦИЯ

Хао Хайбинь. Экономические основы социальной политики государства в условиях рыночной трансформации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина, Харьков, 2008.

Конечной целью экономического развития является повышение уровня и качества жизни населения страны. Социальная политика транзитивного государства становится важнейшим компонентом стратегии развития, что задает целевой вектор ее разработки и практической реализации. В то же время экономическое развитие выступает как основание реализации социальной политики, так как создает для нее условия, прежде всего в виде финансовых и материальных ресурсов.

В транзитивных обществах одним из наиболее актуальных вопросов является выбор модели социальной политики, которая в наиболее общем виде определяется двумя моментами: стратегической ориентацией государства и наличием у нее ресурсов для решения социальных проблем, а также ожиданиями населения, которые делают запрос на определенную модель социальной политики.

Экономическое обеспечение социальной политики во многом определяется тем, как строятся социально-экономические отношения в стране, какие в них заложены приоритеты, как функционирует рынок труда, что призвано создавать условия для реализации каждым трудоспособным членом общества своего трудового, интеллектуального, профессионального потенциала. В сфере социально-трудовых отношений всегда есть внутренние противоречия, для решения которых государство и другие хозяйствующие субъекты должны создавать соответствующие условия. Специфика форм решения данных противоречий определяется социально-экономической спецификой страны. Например, для Украины важно сохранять и накапливать высокий образовательный и трудовой потенциал населения, создавать условия для эффективной его реализации; для Китая стоят задачи развития системы образования, повышения научно-технического потенциала и его реализации в процессе современного производства.

Важнейшим направлением активной социальной политики в современных условиях становится социальная защита экономически активного населения, которое своей деятельностью создает основы для материального благополучия наций, для решения задач повышения качества жизни всего населения страны. Ясно, что в переходный период проблема качества жизни немного отодвигается на второй план в силу разрушения в постсоветских странах мощных механизмов социальной защиты, основанных на патерналистских принципах. Но именно через создание надежных механизмов предупреждения и преодоления социальных рисков для трудоспособного населения одновременно решается и задача повышения качества жизни. Государство должно сформировать институциональные и инфраструктурные условия для реализации потенциала трудоспособной части населения, что отвечает как стратегической, так и тактической задачам развития национального хозяйства в условиях глобализации.

Основные формы социальной защиты экономически активного населения в переходной экономике целесообразно разделять на два вида: социально-либеральные конструкции для тех, кто адаптировался к рыночным отношениям, и государственно-социальная поддержка работников и потенциально трудоспособных граждан. Критерием такого распределения может выступать степень адаптации/неадаптации к рыночным условиям и, соответственно, социального статуса трудоспособного населения в социально-экономической структуре общества. Если те, кто адаптировался к рыночным условиям могут самостоятельно реализовывать свой потенциал, то те, кто не адаптировался или для которых эта адаптация представляет определенные трудности требуют особой социальной поддержки со стороны государства.

Важнейшей сферой социальной политики государства является сфера образования, так как сам процесс перехода к рыночным отношениям совпал с формированием экономики знаний. Образование является процессом накопления наиболее значимого сегодня вида капитала - человеческого, который приносит отдачу лишь реализуясь в работе. Образование повышает уровень социальной активности человека и реализация в трудовой сфере для него становится наиболее важной жизненной ценностью. Высокообразованные граждане имеют больше возможностей для трудовой самореализации, с помощью чего в современных условиях создается национальное богатство. Поэтому относительно социальной защиты экономически активного населения мероприятия по получению современного образования становятся приоритетом номер один в проведении как социальной, так и экономической политики.

Проведенное исследование подтвердило, что рыночные механизмы не могут стоять выше общественного блага; развитием может быть только такой экономический рост, который сопровождается улучшением положения большинства населения; ценности и этика, культурные традиции и модели становятся сегодня важнейшими составляющими развития.

Ключевые слова: социальная политика, социальное партнерство, фундаментальная структура человеческой деятельности, экономизм.

SUMMARY

Hao Haibin. Economic bases of social policy of the state in the conditions of market transformation. - the Manuscript.

The thesis to stand for the degree of Candidate of Sciences in Economics, speciality - 08.00.01 - Economic theory and history of economic thought. V.N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2008.

It is proved, that economic bases of social policy of the state appear as actualisation of different components of fundamental structure of human activity in society process. Efficiency of social policy of the state appreciably depends on outlook of the supreme officials of the state that displays the contradiction economism and social justice. The most effective forms of carrying out of optimum social policy in the conditions of market reforms are target national programs of complex development of separate spheres of public reproduction or certain territories and target actions of social partnership of regional level.

Development of economic bases of social policy in the Peoples Republic of China is based on the contradiction decision between the mass not qualified labors and the global tendency of transition to economy of knowledge.

Keywords: social policy, the social partnership, fundamental structure of human activity, economism.

Размещено на Allbest.ru