Науково-методичні засади інноваційного розвитку економіки в умовах євроінтеграції України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Науково-методичні засади інноваційного розвитку економіки в умовах євроінтеграції України

Кобринчук Вікторія Вікторівна

Київ - 2009

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському національному університеті імені Лесі Українки.

Науковий керівник кандидат економічних наук

Байцим Василь Федорович,

Волинська обласна державна адміністрація, заступник голови

Офіційні опоненти: доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

Єгоров Ігор Юрійович,

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, завідуючий відділом системних досліджень науково-технологічного потенціалу

кандидат економічних наук, професор

Макаренко Ігор Петрович,

НДЕІ Міністерства економіки України,

завідуючий відділом державної

інвестиційної політики посткризового розвитку

Захист дисертації відбудеться 29 січня 2010 р. о 16-00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці НДЕІ Міністерства економіки України за адресою: 01103, м. Київ-103, бульвар Дружби народів, 28, 1-й поверх.

Автореферат розісланий 25 грудня 2009 р.

Вчений секретар Спеціалізованої

вченої ради, д.е.н., професор О.Ю. Рудченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвинені країни прагнуть досягти підвищення продуктивності і посилення конкурентоспроможності на світовому ринку високотехнологічної продукції, стабільного довгострокового економічного розвитку. Рушійну силу економічного зростання вони вбачають у використанні й удосконаленні передових технологій, а стабільність економічної динаміки намагаються забезпечити через управління інноваційними процесами, генерування та широке впровадження інновацій.

Україна також визначилася із вектором свого економічного розвитку. Впевнено вставши на шлях ринкових трансформацій основних соціально-економічних інститутів, вона наголосила на важливості переходу на інноваційну модель розвитку економіки. Разом із цим Україна визначилася і зі своїм перспективним завданням - набуттям членства в ЄС. Тому формування науково-методичних засад переводу економіки України на інноваційну модель розвитку в європейському форматі є актуальним завданням.

На поточному етапі трансформації економічної системи Україна зустріла багато труднощів та перешкод. Вони, насамперед, випливають зі специфіки, притаманній інноваційному розвиткові будь-якої економіки, а також із деяких особливостей соціокультурного розвитку українського суспільства. Виходячи із політичних реалій сьогодення треба знайти ефективні інноваційні механізми функціонування вітчизняної економіки.

Свідченням важливості вирішення цієї проблеми є зростання чисельності наукових досліджень та розробок у цій галузі економічної науки, що проводяться в достатньо широкому масштабі. Проблеми стимулювання інноваційного розвитку економіки країни ґрунтовно розглядаються в працях А. Амоши, Ю. Бажала, І. Брикової, А. Гальчинського, М. Гамана, В. Геєця, Б. Данилишина, І. Єгорова, Я. Жаліла, П. Копки, М. Крупки, В. Кузьменка, О. Лапко, І. Макаренка, Б. Малицького, В. Семиноженка, В. Соловйова, Л. Федулової, М. Якубовського та інших дослідників. Серед зарубіжних учених-економістів, які присвятили цій проблемі свої наукові праці, слід виділити Б. Верспагена, С. Глазьєва, І. Дєжину, Н. Іванову, Б.-А. Лундвалла, Р. Нельсона, М. Портера, К. Перес-Перес, С. Радошевича, Б.Санто, К. Фрімена, Й. Шумпетера та багатьох інших.

Разом із тим теоретичні, методичні та практичні підходи в сфері досліджень інноваційного розвитку економіки України, спрямованого на прискорення процесів її європейської інтеграції, характеризуються певною розрізненістю, особливо в частині, яка стосується функціонального зв'язку «інноваційна діяльність - прискорений розвиток економіки». І хоча зазначена проблема є однією з основних у процесі розбудови міцної національної економіки країн, що входять до ЄС, цей напрям економічної теорії потребує загальної систематизації та більш глибокого та детального дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з планом НДР Волинського національного університету ім. Лесі Українки, зокрема з темою «Інноваційно-інвестиційний механізм регулювання розвитку прикордонного регіону» (№ держреєстрації 0108U000402), у рамках якої автором були запропоновані заходи щодо вдосконалення механізму фінансового забезпечення інноваційної діяльності, методи активізації інвестиційно-інноваційної сфери економіки країни, а також розроблені теоретичні та методичні положення розвитку венчурних відносин.

Мета і завдання дослідження. Метою проведення дисертаційного дослідження є розроблення теоретико-методичних засад та практичних рекомендацій щодо інноваційного розвитку України в контексті її євроінтеграції.

Для реалізації зазначеної мети в роботі вирішувалися такі завдання:

- уточнити понятійний апарат, зокрема визначити економічну суть понять «інновації», «інноваційний процес», «інноваційна діяльність», «інноваційний розвиток» та «національна інноваційна система»;

- здійснити аналіз теоретичних концепцій національних інноваційних систем, визначити процеси їхньої розбудови та оцінити вплив на соціально-економічний розвиток у розвинених країнах та країнах з перехідною економікою (насамперед - країнах Центральної та Східної Європи) з метою використання досвіду в умовах України;

- розробити теоретичні підходи до дослідження процесів інтеграції нових членів у рамках ЄСФ, і особливо ролі інновацій у цих процесах;

- здійснити аналіз вітчизняної нормативно-правової бази, що має забезпечувати інноваційний розвиток країни із визначенням основних проблем і шляхів їхнього подолання;

- удосконалити оцінювання процесів інноваційного розвитку на регіональному рівні як складової інноваційної сфери України;

- визначити методичні засади інноваційної політики держави та стратегію перетворень в інноваційній сфері України, зокрема механізмів стимулювання інноваційного розвитку;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення фінансування інноваційної діяльності в Україні, впровадження венчурних форм інвестування інноваційних процесів.

Об'єктом дослідження є процеси фінансово-економічного, правового та організаційного забезпечення інноваційної діяльності в економіці України, що розглядаються в їхній взаємодії, а його предметом - теоретичні, методичні та прикладні питання регулювання інноваційного розвитку національної економіки в контексті євроінтеграційних процесів.

Методи дослідження. Теоретико-методичною основою дисертаційної роботи є загальні положення економічної теорії, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, а також чинна нормативно-правова база України. В процесі дослідження в роботі було використано як загальнонаукові, так і спеціальні методи наукового пізнання, зокрема системного аналізу та логічного узагальнення, методи індукції та дедукції - в ході визначення етапів інноваційних процесів, особливостей розвитку наукомісткої сфери економіки України під час розробки пропозицій щодо вдосконалення регулювання інноваційної діяльності; методи економічного аналізу, а саме: групування, порівняння, узагальнення статистичних показників та даних - при дослідженні стану та тенденцій розвитку інноваційної сфери національної економіки; методи математичного моделювання - при розробці моделі оцінки діяльності венчурного фонду.

Наукова новизна дослідження полягає у таких основних положеннях:

одержано вперше: інноваційний венчурний інвестування

- розроблено трикомпонентну концептуальну модель державного регулювання інноваційного розвитку економіки України. Суть цієї моделі полягає в координації пільгового оподаткування інноваційно активних суб'єктів господарювання, стимулювання процесу формування сектору венчурного капіталу та інноваційної інфраструктури, яка б була сумісною із відповідними структурами в європейських країнах, що на відміну від сучасного стану, який характеризується переважно фіскальною спрямованістю фінансових відносин в інноваційній сфері, дозволить активізувати та підвищити ефективність національної інноваційної системи;

- розроблено методичні підходи щодо визначення коефіцієнта інноваційності, економічний зміст якого полягає в можливості оцінити потенційну здатність певних регіонів чи суб'єктів господарювання провадити інноваційну діяльність та ранжувати їх за рівнем відносних показників інноваційної активності. При цьому використовуються як принципи та положення методології бенчмаркінга, що широко застосовується у країнах ЄС для оцінювання рівня інноваційної активності, так і враховуються адаптивні умови здійснення розрахунків щодо наявності відповідних даних вітчизняної статистики, що дозволить більш обґрунтовано приймати управлінські рішення щодо здійснення інновацій;

удосконалено:

- організаційно-методичні положення щодо складових елементів національної інноваційної системи, що включають такі підсистеми, як інформаційного, фінансово-економічного, освітнього, фінансово-економічного забезпечення; регулювання та координації розвитку сектору наукоємної продукції; підтримки виробничо-технологічної діяльності; сертифікації, стандартизації та контролю за якістю продукції; формування розгалуженої маркетингової мережі міжрегіонального та міжнародного рівнів, що дозволяє більш системно здійснювати регулювання інноваційної діяльності та комерціалізації її результатів;

- організаційно-методичні принципи та положення щодо системи ухвалення та контролю за виконанням рішень стосовно фінансування інноваційних програм та проектів, що полягає у необхідності, по-перше, орієнтації на визначені стратегічні напрями інноваційного розвитку, по-друге, застосування критеріїв відбору, а також світових стандартів оцінювання, аналізу та визначення потрібного обсягу фінансування інноваційної діяльності; по-третє, залучення диверсифікованих фінансових ресурсів (зокрема, на принципах державно-приватного партнерства); по-четверте, забезпечення виконавцю інноваційного проекту певної свободи дій щодо розпорядження фінансовими ресурсами та дотримання принципу неперервності надходження коштів, а також розроблення системи відшкодування прострочених термінів здійснення платежів (у вигляді системи штрафів); по-п'яте, формування дієвої системи поточного та постійного контролю за процесом витрачання бюджетних коштів. На відміну від сучасної практики реалізації інноваційних програм реалізація зазначених рекомендацій дозволить ефективно та контрольовано використовувати державні фінансові ресурси на інноваційні цілі;

- методичні положення щодо критеріїв визначення інноваційно активних суб'єктів господарської діяльності стосовно надання ним податкових та амортизаційних пільг чи державної підтримки інноваційних проектів, що полягають у необхідності: забезпечення передового технологічного рівня та здатності отримання інноваційного продукту виходячи з вимог його конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішніх ринках; реалізації цілей та завдань галузевого та технологічного розвитку, а також ресурсозбереження; нарощування наукового та винахідницького потенціалу, спроможного здійснювати проривні науково-технологічні розробки; вирішення актуальних регіональних проблем соціально-економічного розвитку. Застосування таких критеріїв дозволить приймати більш обґрунтовані рішення щодо підтримки інноваційної діяльності на державному та регіональних рівнях;

дістали подальшого розвитку:

- визначення понятійного апарату інноваційно-інвестиційної діяльності на макро- та мікроекономічному рівнях, зокрема уточнено поняття «національна інноваційна система», під яким пропонується розуміти цілеспрямовану та взаємоузгоджену систему щодо забезпечення ефективного функціонування суб'єктів інноваційної діяльності, органів державної владі, що здійснюють регулювання їх діяльності, а також приватного сектору економіки, що в сукупності дозволять реалізовувати стратегію інноваційного розвитку національного господарства та його конкурентоспроможність як на світовому, так і регіональних рівні;

- запропоновано економіко-математичну модель оцінки діяльності венчурних фондів, які займаються фінансуванням інноваційних проектів, суть якої полягає в максимізації прибутків за певний період часу щодо здійснення системи проектів із урахуванням їх обмеженого фінансового забезпечення та вірогідності отримання соціально-економічного ефекту, що дозволить здійснювати більш точні проектні розрахунки доцільності такого виду інвестування;

- розроблено комплекс практичних заходів щодо вдосконалення регулювання інноваційного розвитку на державному та регіональному рівнях, зокрема щодо формування механізмів становлення венчурного фінансування в Україні як провідної форми підтримки інноваційної діяльності; гармонізації існуючого законодавства в інноваційній сфері (обґрунтовано пропозиції, спрямовані на розв'язання існуючих протиріч у чинних нормативно-правових актах); моніторингу інноваційної діяльності тощо.

Практичне значення отриманих результатів полягає у підвищенні наукового обґрунтування теоретичних та методичних положень державного регулювання, а також необхідності практичних рекомендацій в частині створення дієвої та ефективної підтримки сектору інноваційної діяльності країни, що набуває особливого значення в контексті євроінтеграційних процесів, до яких залучається Україна. Основні результати роботи доведено до рівня конкретних наукових рекомендацій та практичних заходів, що використані Постійною комісією з питань бюджету, фінансів, цінової політики та використання майна спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області Волинської обласної ради при удосконаленні механізму фінансування інновацій, активізації інноваційно-інвестиційної діяльності та розвитку венчурного інвестування (довідка №1095/32/2-09 від 26.05.2009 р.); Волинським національним університетом імені Лесі Українки - при виконанні НДР «Інноваційний механізм ефективного регулювання розвитку прикордонного регіону» (довідка №3/2644 від 14.08.2009 р.) та розробленні і викладанні курсу «Стратегічне управління» (довідка №3/2645 від 14.08.2009 р.)

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно виконаним здобувачем дослідженням. Викладені у дисертації положення, висновки та рекомендації сформульовані особисто її автором і є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми і перспективи функціонування інноваційної системи держави в умовах глобалізації» (м. Луцьк, 2007); «Проблеми та перспективи становлення фінансової системи України» (м. Севастополь, 2007); «Проблеми розвитку ринку фінансових послуг в Україні» (м. Харків, 2007); «Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні» (м. Київ, 2008); «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій» (м. Суми, 2008); «Науково-технологічні пріоритети та їх вплив на розвиток української економіки» (м. Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані у 16 наукових працях (у тому числі 12 - одноосібних), з них 5 - у наукових періодичних фахових виданнях (3 - одноосібні). Загальний обсяг публікацій становить 3,8 друк. арк., з них особисто автору належить 3,5 друк. арк.

Структура і зміст дисертації. Дисертація включає вступ, три розділи, десять підрозділів, висновки, чотири додатки, список використаних джерел, який налічує 199 найменувань. Основний текст дисертації становить 168 сторінок, що місить 10 рисунків та 18 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Теоретичні основи визначення ролі і місця інновацій у процесах соціально-економічного розвитку» доведено, що сучасний економічний розвиток у передових країнах світу забезпечується передусім завдяки активізації використання науково-технологічних досягнень та високому ступеню інноваційності виробництва та сфери послуг. Активізація інноваційної діяльності та впровадження новітніх технологій у виробництво є важливим етапом на шляху становлення України як високорозвиненої країни світу. Згідно зі стандартами статистики науки та інновацій, що використовуються ОЕСР та іншими міжнародними організаціями, інноваційна діяльність визначена як така, що пов'язана з трансформацією ідей (як правило, результатів наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень) у новий або вдосконалений продукт, впроваджений на ринку, в новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується в практичній діяльності, або в новий підхід до надання соціальних послуг.

Розглядаючи термінологію стосовно визначення інноваційної діяльності з погляду на чинне законодавство України, можна зробити висновок про те, що у ньому не існує чіткого, логічно сформульованого та всеохоплюючого визначення інноваційної діяльності. І це попри існування значної кількості нормативно-правових актів, в яких так чи інакше декларується перехід до інноваційної моделі розвитку економіки.

У роботі обґрунтовано, що в сучасних умовах для забезпечення ефективного функціонування національної інноваційної системи (НІС) як її функціональні компоненти мають виступати такі складові (рис. 1):

1) підсистема інформаційного забезпечення інноваційного розвитку, що повинна надати суб'єктам господарювання можливість доступу до потрібних баз даних, інформаційних банків;

2) якісна підсистема освіти, спроможна забезпечити підготовку і перепідготовку кваліфікованого персоналу, який буде обслуговувати наукові інституції та інноваційні підприємства;

3) підсистема підтримки виробничо-технологічної діяльності, що полягає в продукуванні конкурентоспроможного інноваційного товару або технології;

4) підсистема контролю за якістю продукції, що передбачає наявність ефективної системи оцінювання і технічної експертизи нової продукції;

5) підсистема сертифікації і стандартизації наукомісткої продукції, яка має бути якомога більш наближеною до європейських та світових стандартів;

6) підсистема фінансово-економічного забезпечення, що формується на основі залучення інвестиційних ресурсів, а також за фінансової підтримки (прямої та непрямої) з боку держави;

7) підсистема просування інноваційних товарів та послуг, що включає розгалужену маркетингову мережу міжрегіонального та міжнародного рівнів;

8) підсистема координування, регулювання та контролю за розвитком сектору наукомісткої продукції, що забезпечує захист суб'єктів господарювання та ефективний розвиток інноваційної сфери.

Кожна із восьми зазначених складових НІС має досить чітке та важливе функціональне наповнення і спрямування, від ефективності реалізації яких залежить і вся інноваційна діяльність країни.

Вдосконалення організаційно-адміністративної системи управління інноваційною діяльністю, формування та реалізація дієвої державної політики в означеній сфері, що має базуватися на комплексних довгострокових прогнозах технологічного розвитку та структурної перебудови економіки, широке застосування ринкових інноваційних факторів є передумовою формування в країні сталої моделі інноваційного розвитку.

У контексті євроінтеграційних процесів важливого значення набуває вивчення досвіду інших країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) і, певною мірою, пострадянських країн, що мали подібні до українських стартові умови для створення власних НІС.

У другому розділі «Аналіз інноваційної сфери України в контексті процесів соціально-економічного реформування та євроінтеграції» розглянуто динаміку основних показників інноваційного розвитку та розроблено пропозиції щодо змін у системі державного регулювання інноваційної діяльності в Україні.

За 2000-2008 роки рівень впровадження інновацій промисловими підприємствами становив лише 8,2-14,3%. Для порівняльної характеристики відзначимо, що серед «старих членів» ЄС найгірші показники впровадження інновацій промисловими підприємствами мали в цей період Португалія та Греція - 29 і 26% відповідно, але навіть такі найнижчі показники є в 2,2-2,5 раза вищими, ніж відповідні найкращі показники для української економіки. Якщо ж порівнювати Україну з європейськими державами - лідерами інноваційної діяльності, то показники питомої ваги інноваційних підприємств відрізняються у 6-7 разів. І таке порівняння, зрозуміло, не на користь України. У той же час слід визнати, що порівняно із 2000 роком зростали витрати підприємств на інновації. При цьому наші розрахунки свідчать, що реальне зростання становило лише 2,45 раза, що значно менше, ніж зростання у поточних цінах, яке сягало, за офіційними даними, 6,8 раза. Відповідним чином зростали і витрати за окремими статтями інноваційної діяльності.

Важливою характеристикою інноваційної сфери є територіальний розподіл інноваційної активності. Оскільки різні області України відрізняються своєю спеціалізацією, обсягами продукції й іншими характеристиками, у роботі запропоновано застосовувати коефіцієнт інноваційності, який дозволить ранжувати регіони за відносними показниками інноваційної активності. Для цього використовуються елементи методології бенчмаркінга, що широко використовується у країнах ЄС для оцінювання рівня інноваційної активності. Слід також звернути увагу, що подібні індекси (у формі субіндексів) намагаються розраховувати і при оцінюванні індексу конкурентоспроможності окремих регіонів, але їхні значення базуються на опитуваннях окремих підприємців, а не на узагальнених даних державної статистики.

Значення коефіцієнта інноваційності (Кіннов) щодо регіонального рівня можна розраховувати за формулою

К іннов. = ( Хмах - Хі)/ Хмах (1)

де Хмах - максимальна частка інноваційно активних підприємств у регіоні, %;

Хі - частка інноваційно активних підприємств у регіонах, %.

У роботі представлено відповідні розрахунки індексу для різних регіонів (табл. 1). Отримані значення самі по собі вже дають певну узагальнену інформацію, але їх можна застосовувати і як «інноваційну компоненту» для розрахунку більш складних та загальних індексів економічного розвитку.

Таблиця 1

Характеристика інноваційної діяльності промислових підприємств України у 2005 та 2008 роках (за регіонами)

Територіальна одиниця, обл.	Частка інноваційно активних підприємств %	Коефіцієнт інноваційності	Частка інноваційно активних підприємств, %	Коефіцієнт інноваційності
	2005 р.	2008 р.
АРК	11,1	0,74	13,2	0,54
Вінницька	9,3	0,78	16,2	0,44
Волинська	9,5	0,78	11,3	0,61
Дніпропетровська	12,5	0,71	8,5	0,71
Донецька	9,6	0,77	10,5	0,64
Житомирська	12,5	0,71	11,4	0,61
Закарпатська	10,5	0,75	12,2	0,58
Запорізька	8,6	0,8	8,9	0,69
Івано-Франківська	13,7	0,7	27,9	0,01
Київська	10,0	0,77	12,6	0,57
Кіровоградська	14,3	0,67	14,6	0,5
Луганська	6,0	0,86	10,2	0,65
Львівська	6,2	0,86	12,1	0,58
Миколаївська	10,2	0,76	13,5	0,53
Одеська	13,0	0,7	11,4	0,61
Полтавська	10,2	0,76	11,2	0,61
Рівненська	4,0	0,91	11,8	0,59
Сумська	4,8	0,89	11,3	0,61
Тернопільська	11,2	0,74	16,1	0,44
Харківська	17,8	0,59	13,1	0,55
Херсонська	11,4	0,74	12,7	0,56
Хмельницька	6,5	0,85	4,2	0,86
Черкаська	9,0	0,79	11,6	0,6
Чернівецька	13,7	0,68	17,0	0,41
Чернігівська	9,6	0,84	17,4	0,4
м. Київ	43,4	0	29,0	0
м. Севастополь	8,6	0,8	5,3	0,82

Джерело: розраховано автором на основі даних Державного агентства з інвестицій та інновацій України - http://www.in.gov.ua/index.php?get=211

Як в 2005 році, так і в 2008 році найвище значення інноваційно активних підприємств було зафіксовано в м. Київ - 43,4 та 29,0% відповідно. Саме тому при розрахунку коефіцієнта інноваційності це значення було взято за Х мах. Оскільки залежність між значенням коефіцієнта інноваційності та станом інноваційної сфери в певному регіоні чи на підприємстві має обернену залежність, то чим більше значення коефіцієнта, тим гірший стан інноваційної діяльності у досліджуваного об'єкта. Отже, із проведених розрахунків видно, що в динаміці 2005 та 2008 років коефіцієнт має тенденцію до зниження, а тому можна говорити про певну активізацію інноваційної діяльності в окремо взятих регіонах України.

Слід зазначити, що для України є стабільною тенденція до зниження частки витрат на дослідження і розробки у ВВП з 1,16% у 2000 році до 0,86% у 2008 році, що свідчить про поступову втрату позицій, які Україна мала у сфері науки і технологій.

У роботі розглянуто проблеми та завдання формування стратегії соціально-економічного та інноваційного розвитку України в період незалежності та теоретичні та практичні підходи до аналізу процесів євроінтеграції та прискореного економічного розвитку. Так, після набуття Україною незалежності вітчизняним підприємствам, особливо підприємствам високотехнологічного сектору, не вдалося провести ефективне реформування, а значна частина з них просто перестала існувати. У країні неодноразово робилися спроби щодо формування та впровадження програм соціально-економічних перетворень, в яких чільне місце посідали б питання інноваційного розвитку. Але в реальності підтримка інноваційного розвитку обмежувалася здебільше методами прямого бюджетного фінансування у відносно невеликих розмірах.

Ключовою передумовою ефективного використання інновацій є наявність відповідного інституційного середовища, сприятливого для суб'єктів інноваційної діяльності. Необхідно створити умови для прискореного впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та поетапно розв'язати комплекси конкретних завдань, що дозволять розробити прозорі та зрозумілі «правила гри», нові підходи до управління суб'єктами господарювання та відповідні програми їхнього розвитку, адже на ефективність державного регулювання в період трансформаційної кризи великою мірою впливає не тільки встановлення нормативно-правової бази економіки та застосування непрямих, економічних методів впливу для всіх об'єктів регулювання, а й власне державне підприємництво, тобто безпосередній запуск механізмів ефективного управління науково-виробничими структурами та організаціями державного сектору та їх об'єднаннями, коли держава виступає як власник (співвласник) цих організацій. Зокрема, в роботі показано, що існуюча система оподаткування не стимулює інвестування в інноваційну сферу. На шляху реформування системи оподаткування прибутку фізичних і юридичних осіб Україні варто скористатися відповідним досвідом розвинених країн світу та Європи. Досить результативними є податкові заходи, що передбачають існування податкових та інших пільг, які стають імпульсом для становлення та зміцнення фінансової системи країни, розвитку фондового ринку, а також стимулюють інноваційний розвиток.

Складна ситуація спостерігається в Україні і в сфері захисту прав на інтелектуальну власність. На жаль, Україна, що задекларувала формування інноваційної моделі розвитку економіки, не має законодавчого акту щодо врегулювання відносин інтелектуальної власності та її захисту. Проблемним залишається і питання гармонізації українського законодавства у сфері інноваційної діяльності з нормативно-правовою базою ЄС. У той же час необхідно зазначити, що імплементація стимулюючих норм - навіть у вже існуючі закони в Україні - не завжди проходить легко, адже існує багато сил, що намагаються використати пільги для наукових та інноваційних організацій у власних цілях.

У третьому розділі «Шляхи удосконалення регулювання інноваційної діяльності в Україні в контексті євроінтеграційних процесів» розглянуто розвиток сучасного суспільства, що передбачає становлення економіки нового типу, визначальною характеристикою якої має стати саме інноваційний ресурс, що, в свою чергу, сприятиме ефективній реалізації інноваційного потенціалу суспільства. Якщо розглянути науково-технологічну спроможність сучасної економічної системи з погляду на світовий досвід, можна виділити декілька елементів такої спроможності:

- матеріально-технічна база для проведення досліджень і розробок;

- розгалужена мережа маркетингу та ефективний менеджмент у сфері розповсюдження і використання винаходів;

- формування і постійне вдосконалення сучасного законодавства з метою сприяння та заохочення інноваційно активних підприємств;

- реформування системи державної освіти з урахуванням потреб у висококваліфікованій робочій силі для забезпечення сталого науково-технічного поступу;

- створення системи державних інституцій для надання різноманітних послуг у сфері інноваційного підприємництва.

Перед державною інноваційною політикою постають два основних завдання: стратегічне та тактичне. Сутність стратегічного завдання полягає у формуванні такого середовища, в якому стає можливим забезпечення високого рівня життя населення та примноження національного багатства країни. Очевидним є той факт, що досягнення цієї мети відбувається через виконання тактичного завдання, яке полягає в розробленні та практичній реалізації стратегії інноваційного розвитку національної системи господарства. Враховуючи це, формування інноваційної моделі економічного розвитку в Україні залежить від вдалого розв'язання трьох головних завдань:

- становлення потужного підприємницького сектору та його «серцевини» - великих компаній та корпорацій, здатних до капіталізації та реінвестування значних обсягів фінансових у пріоритетні напрями інноваційної діяльності;

- послідовна підтримка та періодичний перегляд визначених державою загальнонаціональних пріоритетів у сфері освіти, науки і технологій;

- повноцінне входження на світовий ринок наукомістких товарів та об'єктів інтелектуальної власності.

Очевидно, що реалізація вищенаведених завдань вимагає органічного поєднання державної політики та активності незалежних економічних суб'єктів, які, діючи відповідно до власних економічних інтересів та стратегічних орієнтирів, об'єктивно сприяють розвиткові інноваційної діяльності в Україні.

Ключовим напрямом розвитку економіки України є тісна економічна і технологічна співпраця із розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України має бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволяють модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.

Вихід з кризового стану, в якому країна опинилася у 2008-2009 роках, економічне зростання та перехід на якісно новий рівень суспільного розвитку неможливі без докорінної структурної зміни концепції державного регулювання на національному і регіональному рівні. Визначальною складовою стратегії виходу з кризи має стати випереджувальний розвиток промислового потенціалу країни з його орієнтацією на інноваційно-інвестиційні чинники.

Як відомо, якщо будь-яка країна має істотні переваги перед іншими в технологічній галузі, то формально існують потенційні можливості скоротити цей розрив із відносно невеликими витратами для країн, що є «такими, що наздоганяють». Це можна зробити через придбання та адаптацію відповідних технологій, однак при цьому виникає проблема розвитку так званих «абсорбуючих якостей», тобто потенційної внутрішньої можливості для цих країн скоротити розрив.

Одним із найбільш перспективних напрямів розвитку вітчизняного фінансового ринку в сфері забезпечення грошовими ресурсами науково-технологічної діяльності є формування сектору венчурного фінансування. Воно є одним із ключових факторів позитивної динаміки регіональних інноваційних систем, оскільки забезпечує практичну реалізацію кінцевої фази інноваційного циклу - комерціалізацію інновацій. Крім того, венчурний капітал каталізує процес економічного зростання регіональних виробничих систем, створюючи сприятливі умови для результативного симбіозу нових наукових знань, фінансових технологій та методів управління. Таким чином, ефективність функціонування венчурних фондів визначає оперативність впровадження на ринок інноваційної продукції та технологічних розробок і, відповідно, рівень конкурентоспроможності національних регіонів у глобальному економічному просторі. У роботі розглянуто відповідні схеми фінансування венчурного бізнесу та шляхи вдосконалення венчурної діяльності.

У роботі запропоновано спрощену модель з метою оцінки діяльності венчурного фонду, в якій будуть максимізуватися прибутки за певний період діяльності Т за умови, що можливості фінансування є обмеженими певною величиною К (умова (1)) та хоча б один проект має вірогідність успішної реалізації вищу за 0 (умова (2)):

, (1)

, (2)

де К - загальний обсяг можливого фінансування інноваційних проектів, тис. дол. США;

Кі - обсяги фінансування і-ого проекту, тис. дол. США;

Рі - вірогідність досягнення успіху в і-ому проекті;

Ait - прибуток, отриманий у результаті реалізації і-ого проекту за час t, тис. дол. США;

Kit - витрати на реалізацію і-ого проекту за час t, тис. дол. США;

T - загальний проміжок часу, за який проводиться оцінка, міс.;

n - загальна кількість проектів, од.;

d - коефіцієнт дисконтування.

Проте в ході аналізу було виявлено, що зазначена модель у повній мірі дає уяву про складність оцінки діяльності венчурних фондів. Це передовсім зумовлено тим чинником, що венчурне фінансування передбачає поетапне інвестування інноваційних проектів.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота спрямована на розв'язання важливої економічної проблеми - обґрунтування науково-методичних засад інноваційного розвитку економіки України у контексті процесів євроінтеграції. В основу роботи покладено розуміння необхідності соціально-економічної модернізації країни, враховуючи стійкий взаємозв'язок між створенням відповідних інституційних умов для інноваційної діяльності та економічним розвитком. У роботі уточнено понятійний апарат та розкрито характерні властивості інноваційного розвитку України в умовах активізації процесів євроінтеграції.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.

1. Інтенсивне використання інновацій є джерелом і ознакою інтенсивного розвитку економіки; саме інновації в сучасних умовах є основним фактором забезпечення процесів модернізації національних господарств та високих темпів економічного розвитку. В той же час в Україні інноваційна політика має багато вад, попри численні декларації та наявність великої кількості різноманітних законодавчих актів, що стосуються цієї сфери. Вона реалізується досить повільно та неефективно, що знаходить відповідне відображення у негативних структурних перетвореннях в економіці та недостатньо високих темпах зростання.

2. Важливою перешкодою на шляху інноваційного розвитку є недосконалість відповідної нормативно-правової бази та нерозвиненість сучасних форм підтримки інноваційної діяльності, зокрема венчурного фінансування. Недоліки в інноваційній сфері гальмують процеси соціально-економічних перетворень в Україні та її інтеграції до ЄС, створюють проблеми із досягненням рівня розвинених країни світу.

3. З метою подолання вищезазначених недоліків у роботі обґрунтовано доцільність впровадження трикомпонентної концептуальної моделі державного регулювання інноваційного розвитку економіки. Сутність цієї моделі полягає у формуванні спеціалізованих механізмів національної інноваційної системи економіки України, які дозволять здійснювати координацію пільгового оподаткування інноваційно активних суб'єктів господарювання, державного регулювання процесу формування сектору венчурного капіталу та формування базової інноваційної інфраструктури, яка б була сумісною із відповідними структурами в європейських країнах.

4. Послідовне та ефективне державне регулювання сфери інноваційної діяльності на загальнонаціональному рівні має стати вагомим фактором розбудови та функціонування сучасної соціально-економічної системи. Для цього необхідно більш активно розробляти та впроваджувати сучасні системи моніторингу інноваційної діяльності, зокрема нові індикатори для оцінки інноваційної активності на національному та регіональному рівнях. У роботі запропоновано та апробовано новий індикатор - коефіцієнт інноваційності, який враховує прийняту в ЄС методологію бенчмаркінга та може розраховуватися як на регіональному рівні, так і певного кола суб'єктів господарювання.

5. Існування ефективного механізму венчурного фінансування в країні неможливе без створення венчурних фондів із залученням національного капіталу та національних кадрів, а також належного законодавчо-нормативного забезпечення. Важливою умовою розбудови механізмів венчурного фінансування є розвиток та стабільна діяльність фондового ринку, включаючи ринок цінних паперів інноваційних підприємств. Створення ринку венчурного інвестування в Україні, застосування спеціалізованих моделей діяльності венчурних фондів (одна з таких моделей запропонована у роботі) у поєднанні із оновленою та ефективною державною податковою політикою дозволить вітчизняній економіці вирішити значну частину проблем, пов'язаних із пошуком фінансових ресурсів для інноваційної діяльності, та зробити значний крок у напрямі досягнення рівня економічного розвитку, притаманного світовим лідерам, та врешті-решт посісти достойне місце у світовій спільноті.

6. Для підвищення рівня інноваційної діяльності та більш активного залучення інвестицій у підприємницький сектор необхідним є:

- прийняття нормативно-правових актів та здійснення організаційних заходів щодо активізації інвестиційної та інноваційної діяльності компаній, включаючи оподаткування за нижчою ставкою прибутків промислових підприємств, що спрямовуються на розробку та впровадження інновацій, витрат на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, введення в дію спеціального (пільгового) рівня амортизаційних відрахувань та запровадження інвестиційного кредиту (зокрема, зниження податку на прибуток від основної діяльності на частину загальної вартості інвестицій у нове та прогресивне устаткування); пільгове оподаткування інноваційних компаній на початкових стадіях створення та впровадження ними нових технологій;

- ефективне використання власних коштів підприємства (реінвестування прибутку та амортизаційних відрахувань), розширення спектра джерел для інноваційного інвестування (зокрема, створення спеціалізованих венчурних фондів і більш активне використання їхніх коштів, залучення фінансових ресурсів кредитних спілок та банків);

- впровадження нових методів аналізу інноваційної діяльності, зокрема застосування розробленого у роботі коефіцієнта інноваційності, що дозволяє порівнювати рівні інноваційної активності за областями України чи окремих підприємств.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових періодичних фахових виданнях

1. Кобринчук В.В. Проблеми розвитку механізму венчурного фінансування в умовах формування національної інноваційної системи / В.В. Кобринчук // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. - 2007. - №12. - С. 121-126.

2. Кобринчук В.В. Інноваційна політика держави як інструмент подолання кризи наукомісткого сектору національної економіки України / В.В. Кобринчук, В.Ф. Байцим // Вісник ТНЕУ. - 2007. - №5. - С. 291-295. (особистий внесок автора - розробка теоретичних питань формування та розвитку національної інноваційної системи).

3. Кобринчук В.В. Организационно-финансовый инструментарий инновационной деятельности в Украине / В.В. Кобринчук, В.Ф. Байцим // «Бізнес Інформ» (ХНЕУ МОН України). - 2007. - №12(1). - С. 51-53. (особистий внесок автора - систематизація підприємств-інноваторів).

4. Кобринчук В.В. Механізм реалізації інноваційної політики: досвід США / В.В. Кобринчук //Зб. наук. праць ЧДТУ. - 2008. - Вип. 19. - Ч. 1. - С. 83-87.

5. Кобринчук В.В. Проблеми та перспективи становлення сектору венчурного капіталу в Україні / В.В. Кобринчук // Фінансова система України. Зб. наук. праць. - Острог: Вид-во НУ «Острозька академія». - 2008. - Вип. 10. - Ч. 3. - С. 311-317.

6. Кобринчук В.В. Венчурне фінансування як один із механізмів забезпечення сталого інноваційного розвитку національної економіки / В.В. Кобринчук // Проблеми і перспективи функціонування інноваційної системи держави в умовах глобалізації: матеріали ХІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., 27-28 вер. 2007 р., Луцьк / ВДУ ім. Л. Українки. - Луцьк: Вид-во РВВ «Вежа», 2007. - С. 123-126.

7. Кобринчук В.В. Джерела фінансового забезпечення інноваційних програм та проектів / В.В. Кобринчук // Проблемы и перспективы становления финансовой системы Украины: матеріали Х Всеукр. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених, 10-13 жовт. 2007 р., Севастополь / Мін-во освіти і науки України, Севастопольський національний технічний університет. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2007. - С. 147-149.

8. Кобринчук В.В. Механізм реалізації інноваційної політики: досвід США / В.В. Кобринчук // Теорія і практика сучасної економіки: матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф., 26-28 жовт. 2007 р., Черкаси / Мін-во освіти і науки України, НДЕІ Мінекономіки України, ЧДТУ. - Черкаси: Вид-во ЧДТУ, 2007. - С. 276-278.

9. Кобринчук В.В. Проблеми використання механізму венчурного фінансування для забезпечення інноваційного розвитку України / В.В. Кобринчук, В.Ф. Байцим // Проблеми розвитку ринку фінансових послуг в Україні: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 15-16 листоп. 2007 р., Харків / Мін-во освіти та науки України, НБУ, ХДТУ. - Харків: Вид-во ХДТУ, 2007. - С. 101-104. (особистий внесок автора - пропозиції щодо розвитку інституційних умов розвитку вітчизняного сектору венчурного капіталу).

10. Кобринчук В.В. Организационно-финансовый инструментарий инновационной деятельности в Украине / В.В Кобринчук, В.Ф. Байцим // Фінансові ринки та інститути: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 7-8 груд. 2007 р., Харків / ХНЕУ Наук.-дослід. центр індустр. проблем розвитку НАН України. - Харків: Вид-во «ІНЖЕК», 2007. - С. 19-22. (особистий внесок автора - розкриття та аналіз сутності і функцій суб'єктів інноваційної діяльності).

11. Кобринчук В.В. Напрямки інноваційного розвитку економіки України / В.В. Кобринчук // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: матеріали І Міжнар. наук. конф. для студентів, магістрів, аспірантів, вчених, 20-21 лют. 2008 р., Суми / Мін-во освіти і науки України, СОДА, Сумський інститут післядипломної педагогічної освіти. - Суми: Вид-во СОІППО, 2008. - С. 154-157.

12. Кобринчук В.В. Інноваційна складова - найважливіший чинник соціально-економічного розвитку України / В.В. Кобринчук // Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє: матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. аспірантів і студентів, 16-17 квіт. 2008 р., Луцьк / Мін-во освіти і науки України, ВОДА, ВНУ ім. Л. Українки. - Луцьк: Вид-во РВВ «Вежа», 2008. - С. 86-88.

13. Кобринчук В.В. Проблеми та перспективи правового забезпечення становлення національної інноваційної системи України / В.В. Кобринчук // Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні: матеріали IV Міжнар. наук.-практ. конф., 14-16 трав. 2008 р., Київ / Мін-во освіти і науки України, КНТЕУ, УФПП. - Київ: Вид-во КНТЕУ, 2008. - С.137-139.

14. Кобринчук В.В. Фінансовий лізинг як одна із складових систем фінансового забезпечення інноваційної діяльності / В.В Кобринчук // Актуальні проблеми і перспективи розвитку економіки України: матеріали І Наук.-практ. конф. молодих науковців, аспірантів, здобувачів і студентів, 13-14 листоп. 2008 р., Луцьк / Мін-во освіти і науки України, ВНУ ім. Л. Українки. - Луцьк: Вид-во РВВ «Вежа», 2008. - С. 152-154.

15. Кобринчук В.В. Державне стимулювання інноваційної діяльності / В.В. Кобринчук // Перспективи розвитку економіки України: теорія, методологія, практика: матеріали XIV Міжнар. наук.-практ. конф., 26-27 трав. 2009 р., Луцьк / Мін-во освіти і науки України, ВНУ ім. Л. Українки. - Луцьк: Вид-во РВВ «Вежа», 2008. - С. 209-210.

16. Кобринчук В.В Проблеми правового забезпечення інноваційної діяльності в Україні та шляхи їх вирішення / В.В. Кобринчук // Науково-технологічні пріоритети та їх вплив на розвиток української економіки: матеріали наук.-практ. конф., 29-30 жовт. 2009 р., Київ / Мін-во освіти і науки України, УІНТЕІ. - Київ: Вид-во «УкрІНТЕІ», 2009. - С. 191-198.

АНОТАЦІЇ

Кобринчук В.В. Науково-методичні засади інноваційного розвитку економіки в умовах євроінтеграції України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.03 - економіка та управління національним господарством. - К.: НДЕІ Міністерства економіки України, 2009.

У дисертаційній роботі розглянуто основні теоретико-методичні засади інноваційного розвитку України на етапі процесів євроінтеграції економічної системи країни. Визначено, що основним чинником активізації інноваційної діяльності на загальнодержавному рівні є створення дієвої та ефективно функціонуючої національної інноваційної системи, яка має поєднувати в собі організаційно-правові та фінансові механізми, які б були в змозі забезпечити гармонійний розвиток інноваційного сектору економіки України.

У ході статистичного аналізу динаміки інноваційного процесу України було запропоновано коефіцієнт інноваційності, який дозволяє певним чином ранжувати регіони або промислові підприємства за рівнем відносних показників інноваційної активності.

Розроблено економіко-математичну модель, яка максимізує прибутки венчурного інвестування інноваційних проектів та програм. Модель передбачає певні сталі умови, а саме: обмежена величина фінансових ресурсів для кожного певного проекту та вірогідність успішної реалізації таких проектів хоча б в одному із випадків.

Ключові слова: інноваційний розвиток, інноваційна діяльність, національна інноваційна система, коефіцієнт інноваційності, венчурне інвестування, інноваційний проект.

Кобринчук В.В. Научно-методические основы инновационного развития экономики в условиях евроинтеграции Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.03 - экономика и управление национальным хозяйством. - К.: НИЭИ Министерства экономики Украины, 2009.

В диссертационной работе рассмотрены теоретико-методические основы инновационного развития Украины в контексте евроинтеграционных процессов. Определено, что основным фактором активизации инновационной деятельности на общегосударственном уровне является создание действенной и эффективно функционирующей национальной инновационной системы, которая должна объединять в себе организационно-правовые и финансовые механизмы, которые были бы в состоянии обеспечить гармоничное развитие инновационного сектора экономики Украины.

В работе показано, что формирование стратегии инновационного развития Украины в контексте евроинтеграционных процессов требует объединения теоретических концепций и практических рекомендаций, охватывающих проблематику трансформации экономик постсоветского типа с учетом инновационных факторов роста. Автором подчеркивается, что объединение ключевых элементов вышеупомянутых научных направлений является важной задачей, решение которой позволит найти адекватный ответ на вопросы, возникающие перед Украиной на современном этапе ее развития, и предложить соответствующие рекомендации для органов государственного управления.

В ходе выполнения исследования были проанализированы институциональные условия инновационной деятельности и динамика основных показателей инновационного развития Украины; разработаны предложения по изменениям в системе государственного управления инновационной деятельностью. На основе этого анализа были раскрыты экономические возможности по созданию льготных условий для субъектов инновационной деятельности по ее отдельным видам и подвидам в части предоставления налоговых кредитов или снижения ставки налога на часть прибыли, реинвестированной в инновационное развитие. Анализ зарубежного опыта позволяет оценить возможности распределения инновационных рисков в системе обеспечения инновационной деятельности, в частности через использование венчурных форм инвестирования и государственно-частное партнерство в инновационной сфере.

В диссертации также исследуется территориальное распределение инновационной деятельности. Поскольку разные области Украины отличаются своей специализацией, объемами выпускаемой продукции и другими характеристиками, в работе предложено применять для регионального уровня коэффициент инновационности, который позволяет ранжировать регионы по степени значений относительных показателей инновационной активности. Для этого используются элементы методологии бенчмаркинга (сравнения с лучшими значениями из совокупности), которая широко используется в странах ЕС для оценивания уровня инновационной активности. В работе показано, что предложенный индекс (в форме субиндекса) можно использовать и при оценивании индекса конкурентоспособности отдельных регионов страны.

Для оценки деятельности венчурных фондов в работе предложена экономико-математическая модель, ориентированная на максимизацию прибыли от венчурного инвестирования инновационных проектов и программ. Модель предусматривает выполнение определенных условий, включая учет ограниченности величины финансовых ресурсов и позитивную вероятность достижения целей проекта хотя бы в одном из рассматриваемых случаев.

Практическое значение полученных в работе результатов заключается в том, что основные положения диссертационного исследования могут быть использованы в сфере государственного регулирования в части создания и эффективной поддержки сектора инновационной деятельности, что приобретает особое значение в контексте евроинтеграционных процессов, в которые все активнее вовлекается Украина.

Ключевые слова: инновационное развитие, инновационная деятельность, национальная инновационная система, коэффициент инновационности, венчурное инвестирование, инновационный проект.

Kobrynchuk V.V. Scientific and methodological foundations of innovation development of Ukraine in conditions of Eurointegration. - Manuscript.

Thesis for obtaining the degree of the Candidate of Economic Sciences on specialty 08.00.03 - economic problems and management of the national economy. - К.: Scientific and Research Institute of Economics of the Ministry of Economy of Ukraine, Kyiv, 2009.

The thesis is devoted to the key theoretical and methodical foundations of economic development of Ukraine in the context of Euro integration processes of its economic system. It is determined that the main factor of the promotion of innovation activity at the state level is associated with the creation of effective and mobile national innovation system. This system has to combine organizational. Legal and financial instruments, which could provide harmonization in the process of development of innovation sector of the national economy in Ukraine.

...