Організаційно-економічні засади інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Проблеми раціоналізації землекористування особливо актуалізувалися в останній час, коли аграрна сфера зазнала масштабних інституціональних трансформацій. Значною резонансністю відзначаються заходи щодо реформування відносин власності на земельні ресурси, впровадження перспективних організаційно-правових форм аграрного природокористування, вдосконалення системи фіскального регулювання залучення земельноресурсного потенціалу в господарський оборот. Виникла необхідність формування системи інституціонального забезпечення землекористування, що дасть можливість у постмораторний період створити умови для справедливого перерозподілу земельної власності й уникнути соціальних антагонізмів на селі.

Принципового значення набуває завдання розробки нових організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення перспективних форм сільськогосподарського землекористування, які залучатимуть земельні ресурси у продуктивний господарський оборот і сприятимуть їх перманентному відновленню та відтворенню. Варто забезпечити відповідність організаційно-технічних, фінансово-економічних, інституціонально-правових та соціально-психологічних факторів вимогам інституціоналізації вільного обороту сільськогосподарських земель, щоб створити прозорий і регульований земельний ринок на регіональному рівні.

На порядок денний постало завдання формування нової моделі економічного стимулювання відтворення та охорони земельноресурсного потенціалу, що спонукатиме землевласників і землекористувачів до використання новітніх технологій землеробства, вживання ними науково обґрунтованих агротехнічних заходів, заліснення та залуження малопродуктивних земель. Потребують додаткових обґрунтувань заходи, пов'язані зі створенням спеціалізованих фінансово-кредитних установ (земельних банків), які будуть відігравати основну роль у системі перерозподілу сільськогосподарських земель у постмораторний період.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в розробці організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування. Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:

- визначити сутність, місце і роль земельних ресурсів як основного фактору сільськогосподарського виробництва у системі суспільного відтворення;

- провести ідентифікацію факторів деградації земельноресурсного потенціалу України;

- розробити методичні підходи до аналізу результативності функціонування інституціоналізованих організаційних форм сільськогосподарського землекористування;

- вдосконалити наукові підходи виявлення переваг і недоліків, а також перспектив розвитку інституціоналізованих організаційних форм сільськогосподарського землекористування;

- обґрунтувати необхідність приведення системи перерозподілу земельної власності у відповідність з інституціональними передумовами вільного обороту сільськогосподарських угідь;

- розробити перспективні напрями формування інституціонального механізму сільськогосподарського землекористування;

- запропонувати концептуальну модель інституціоналізації регіонального земельного ринку;

- обґрунтувати доцільність інституціоналізації нових форм фінансового забезпечення відтворення та охорони сільськогосподарських земель.

1. Теоретичні засади інституціональних перетворень у сільськогосподарському землекористуванні

Розглянуто сутність земельних ресурсів як основного засобу виробництва в сільському господарстві, проаналізовано сучасний стан інституціонального забезпечення земельних відносин в Україні, розкрито інституціональні засади реформування відносин власності в сільськогосподарському землекористуванні.

Надзвичайна резонансність перегляду засадничих моментів земельних відносин вимагає розробки нових організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення землекористування, щоб усунути ряд «вузьких місць», пов'язаних зі справедливим перерозподілом земельної власності, екологізацією залучення земельних ресурсів у господарський оборот, формуванням перспективних організаційно-правових форм аграрного природокористування.

Узагальнюючи існуючі підходи щодо обґрунтування ролі і значення землі в системі суспільного відтворення, можна стверджувати, що земельні ресурси - це фактор життєдіяльності та основний засіб сільськогосподарського виробництва, які забезпечують просторові та територіальні передумови соціально-економічного розвитку і господарської самодостатності національної економіки. З огляду на це, питання раціонального використання та охорони земельних ресурсів мають стати пріоритетними напрямами не лише економічної, а й екологічної політики.

Враховуючи багатофункціональну спрямованість земельноресурсного потенціалу, розробка ефективних регуляторних підойм раціоналізації землекористування має базуватися на розумінні окремих характеристик земельних ресурсів і, відповідно, форм їх прояву. Це дасть можливість застосовувати ті важелі, що перетворюватимуть реальну цінність земельних ресурсів у повноцінний фактор товарно-грошових відносин. Особливо це актуально для сільськогосподарського землекористування, де земельні ресурси є засобом виробництва і базою розширеного відтворення. Дослідженням установлено, що внаслідок непослідовності проведення окремих етапів земельної реформи вона зводилася до змін суто структурного характеру як щодо суб'єктів землеволодіння, так і характеру землекористування.

Результати досліджень засвідчили, що сприяти забезпеченню системи противаг між цілями землевласників, землекористувачів та держави може відповідне інституціональне забезпечення як сукупність методів, засобів та заходів, спрямованих на демонтаж інститутів командно-адміністративної системи, що за своїм змістом не можуть бути вмонтовані в ринкову систему господарювання, вдосконалення інституціональних форм прикладання капіталу, які виникли в перехідний період, формування нових економічних інститутів, що мають забезпечити перетворення пріоритетів аграрного природокористування в чинник соціально-економічного піднесення.

Використання системного підходу в дисертаційному дослідженні дало змогу згрупувати основні фактори деградації земельноресурсного потенціалу. Ці фактори є взаємозалежними, і така взаємозалежність породжує мультиплікативний ефект, який проявляється в структурних та системних деформаціях аграрного природокористування. Особливо деструктивний вплив на процеси землекористування здійснюють інституціональні фактори, а саме: відсутність сучасної системи земельного кадастру, недостатня інституціональна впорядкованість комунальної форми власності на окремі категорії земель, розмитість прав і повноважень представницьких органів щодо охорони та відтворення земельних ресурсів, нерозвиненість грошово-кредитних та фінансово-банківських інститутів, що опосередковують оборот сільськогосподарських угідь, системна розбалансованість окремих організаційно-правових форм аграрного природокористування (сільськогосподарські кооперативи, колективні підприємства, господарства громадян).

На основі теоретичних узагальнень наслідків проведення земельної реформи було встановлено, що чи не найрезонанснішим питанням є впорядкування відносин власності на земельні ресурси, оскільки земля, особливо для селян на даному етапі розвитку продуктивних сил, виступає запорукою виживання та господарської самодостатності. Попередні етапи земельної реформи так і не створили сприятливих інституціональних передумов для узаконення купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення.

2. Оцінка основних тенденцій інституціональних змін у сільськогосподарському землекористуванні України

Досліджено ефективність використання земельноресурсного потенціалу аграрної сфери України, проаналізовано функціонування інституціоналізованих організаційних форм сільськогосподарського землекористування, проведено оцінку зрушень у структурі землекористування та землеволодіння.

Оцінка зрушень у земельному фонді України засвідчила, що за період 2001-2006 рр. спостерігається тенденція до зменшення площі сільськогосподарських угідь. Якщо у 2001 році вона становила 41,8 млн. га, то у 2006 році зменшилась на 0,15 млн. га і склала 41,65 млн. га. Це пов'язано з подальшим продажем колишніх сільськогосподарських угідь, що знаходяться біля крупних міських агломерацій, громадянам, які в дуже багатьох випадках змінюють цільове призначення цих земель. На значних територіях і надалі триває стихійне заліснення, що змушує переводити ці землі до категорії земель лісового фонду. Деякою мірою це вже зумовлено й цілеспрямованими діями держави щодо організованого заліснення малопродуктивних та залуження осушених земель, які внаслідок деформації і демонтажу гідротехнічних споруд, що їх обслуговували, втратили свою придатність для ведення сільськогосподарського виробництва.

Використовуючи дані про розміри посівних площ за період із 1950 по 2005 роки, дисертантом був побудований тренд і зроблено прогноз величини посівних площ на 2010-2015 роки.

Екстраполяція даних за попередні роки свідчить про те, що у 2010-2015 роках величина посівних площ становитиме відповідно 23,5 і 20,7 млн. га, що значно нижче від показників 2000 та 2005 років, які становлять відповідно 27,2 та 26,0 млн. га. Це дає підстави зробити висновок про те, що загальна тенденція, яка яскраво проявляється з 1980 року, а особливо з 1996 року, і полягає у скороченні величини посівних площ, збережеться й у 2010 та 2015 роках. За таких умов виникають передумови для збільшення площ інших категорій земель (пасовища та сіножаті), що сприятиме зміцненню стійкості сільськогосподарських угідь і забезпечить вирівнювання окремих секторів аграрної сфери.

Одним з чинників указаних вище тенденцій є те, що на відміну від інших природних ресурсів (наявність інституціонально оформлених ресурсних платежів) фіскальне регулювання сільськогосподарського землекористування у чистому вигляді відсутнє.

Податковим регулятором використання земель сільськогосподарського призначення є фіксований сільськогосподарський податок, який є синтетичним фіскальним інструментом, адже включає, крім плати на землю, ряд фінансових важелів, які стосуються не безпосередньо масштабів залучення земельних ресурсів у господарський оборот, а результатів господарської діяльності сільгоспвиробника.

Не спостерігається чіткої залежності між величиною фіксованого сільськогосподарського податку та розміром посівних площ за період з 2002 по 2007 роки (рис. 3). Так, у 2007 році величина посівних площ становила 26,1 млн. га, що на 2,6% менше відповідного показника 2004 року. На цьому фоні надто контрастно виглядає зменшення величини фіксованого сільськогосподарського податку. Так, у 2007 році сума надходжень фіксованого сільськогосподарського податку становила 133,0 млн. грн., що у 2,9 рази менше рівня 2004 року. Ці дані свідчать про те, що за аналізований період не спостерігається прямої залежності між зміною посівних площ і зміною надходжень фіксованого сільськогосподарського податку. Отже, фіксований сільськогосподарський податок не є ефективним ресурсним платежем, оскільки прямо не пов'язаний з масштабами освоєння сільськогосподарських земель.

У дисертації доведено, що часткова парцеляція землеволодіння внаслідок ліквідації колективних сільськогосподарських підприємств і розпаювання сільськогосподарських угідь вплинула на спеціалізацію аграрних адміністративних районів, не завжди супроводжується дотриманням необхідних агротехнічних вимог щодо раціонального використання, відтворення та охорони земель.

Все це призводить до порушення науково обґрунтованих сівозмін, непропорційного використання мінеральних та органічних добрив, застосування екологодеструктивних способів обробітку ґрунту, посилення процесів засолення та окислення ґрунтів, водної і вітрової ерозії, що вже у найближчій перспективі позначиться на врожайності основних сільськогосподарських культур та екологічній стійкості агроландшафтів.

Має місце стала тенденція зменшення кількості сільськогосподарських підприємств і збільшення числа одноосібних господарств. Це означає, що відбувається подальше подрібнення землекористувань і землеволодінь, руйнація цілісних земельних масивів, згортання традиційних та науково обґрунтованих атрибутів невиснажливого землекористування (сівозмін, парів, безплужного обробітку ґрунту), натуралізація ведення сільськогосподарського виробництва.

Про територіальну асиметрію землеволодіння і землекористування свідчить факт дисперсності в забезпеченні господарств землями, які були надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Найбільша кількість одноосібних господарств має місце в областях Карпатського, Подільського та Поліського економічних районів, зокрема у Тернопільській (184 тис.), Волинській (141 тис.), Хмельницькій (140 тис.), Чернівецькій (115 тис.), Івано-Франківській (109 тис.), Закарпатській (96 тис.). Причиною цього є те, що саме в цих областях найперше почали проявлятися стагнаційні процеси в аграрній сфері.

На основі проведених досліджень було виявлено переваги та недоліки найбільш поширених організаційно-правових форм землекористування, а також обґрунтовано перспективи їх розвитку з огляду на інвестиційно-інноваційний потенціал, систему державної підтримки аграрного виробництва, можливість трансформації в мобільніші форми, доступність інфраструктурного та кредитного забезпечення і здатність задовольняти потреби сільських поселень. Визначальним при цьому має бути створення однакових інституціональних умов для організаційно-правових форм, які функціонують в аграрній сфері і не порушують природоохоронного та земельного законодавства. В іншому випадку й надалі матиме місце стала тенденція зменшення кількості сільськогосподарських підприємств і збільшення числа одноосібних господарств.

Підсумовуючи результати аналізу ефективності використання земельноресурсного потенціалу аграрної сфери, функціонування інституціоналізованих організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування, зрушень у структурі землекористування та землеволодіння, можна стверджувати, що завданням земельної політики на найближчу перспективу мають стати реформування власності на земельні ресурси та екологізація землекористування. Зняттю мораторію на вільний оборот сільськогосподарських угідь має передувати вдосконалення інституціонального забезпечення землекористування через поліпшення організаційно-технічних, фінансово-економічних, інституціонально-правових і соціально-психологічних умов сільськогосподарського землекористування.

3. Удосконалення інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування

Обґрунтовано організаційно-економічні заходи формування інституціонального механізму сільськогосподарського землекористування, запропоновано напрями інституціональної перебудови системи регулювання сільськогосподарського землекористування на регіональному рівні, розкрито інституціональні засади вдосконалення фінансово-економічного забезпечення раціоналізації сільськогосподарського землекористування.

Передумовою ефективного використання регулятивних заходів, що сприятимуть раціоналізації землекористування, є формування інституціонального механізму землекористування, що є симбіозом традиційних та нових інститутів, які вже вмонтовані або ж вмонтовуються в інституціональне середовище використання земельних ресурсів. Даний механізм має включати ту критичну масу базових формальних та неформальних інститутів, які в умовах ринкової економіки здатні безперешкодно залучати земельні ресурси у сферу товарно-грошових відносин. Такими базовими інститутами виступають: організаційні форми підприємництва, ринкові правила і норми, багатоманітність форм власності, система стимулювання раціонального землекористування та система органів управління земельними ресурсами.

Створити умови для ефективного відновлення, відтворення та охорони земельних ресурсів шляхом реалізації поодиноких реформаційних заходів дуже проблематично. Потрібен цілий комплекс заходів, що забезпечить інституціональну перебудову всієї системи регулювання сільськогосподарського землекористування на регіональному рівні.

Враховуючи незворотність змін у сфері земельних відносин, що стосуються фундаментальних основ володіння, користування та розпоряджання сільськогосподарськими угіддями, і необхідність усунення соціальних антагонізмів та екологічних негативів унаслідок тіньового й нецільового розподілу найбільш ліквідних складових земельного фонду, на порядок денний вийшла проблема формування принципово нової моделі інституціоналізації регіонального земельного ринку.

Регіональний земельний ринок має включати ті інститути, які на принципах платності, конкурентності та строковості забезпечуватимуть капіталізацію земельної складової продуктивних сил, концентруватимуть необхідні для реалізації землеохоронних проектів фінансові ресурси, впливатимуть на взаємовідносини між власниками сільськогосподарських угідь і землекористувачами-орендарями.

Принципового значення набуває проблема виходу на земельний ринок тих інститутів, які вже давно працюють на ринку земельної нерухомості у країнах розвиненого капіталізму. Це агентства земельної нерухомості, проектні організації, страхові, ріелторські та нотаріальні компанії. Комерційний інтерес таких структур дасть можливість сформувати конкурентне середовище на земельному ринку, а повноваження Земельної інспекції, Земельної палати спрямовуватимуть його у правове русло, ретельно відслідковуватимуть податкову базу земельного оподаткування, порушення природоохоронного законодавства та законодавства про земельний кадастр і землеустрій.

Основне завдання запропонованої схеми регіонального земельного ринку полягає в найефективнішому перерозподілі земельної власності при збереженні існуючого формату земельних відносин без різких коливань на кшталт зняття мораторію на вільний оборот сільськогосподарських угідь як одноразового акту. Для цього необхідно у найближчій перспективі прийняти Закони України «Про Національний земельний банк» та «Про Національний земельний фонд», де буде узаконено виключне право Земельного банку купувати сільськогосподарські угіддя у їх власників і забезпечувати капіталізацію цих угідь через різноманітні форми бізнесової діяльності - оренду, заставу та концесію. Продаж накопичених земельних ділянок за ринковою ціною проводиться лише на Земельній біржі з дотриманням усіх класичних вимог біржової торгівлі. Важливим моментом вдосконалення інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування є формування фінансових фондів відтворення сільськогосподарських земель.

земельноресурсний інституціоналізований економічний сільськогосподарський

Висновки

На підставі проведених досліджень в дисертаційній роботі вирішено наукове завдання щодо розробки організаційно-економічних засад інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування.

Відповідно до загальної мети і конкретних завдань, які були поставлені в роботі, результати дисертації сформульовані в наступних висновках:

1. Доведено, що одним з головних чинників раціоналізації сільськогосподарського землекористування є досконале інституціональне забезпечення, яке являє собою сукупність методів, засобів та заходів, спрямованих на трансформацію інститутів командно-адміністративної системи, вдосконалення інституціональних форм, що виникли в перехідний період, формування нових економічних інститутів, що мають забезпечити ефективне залучення земельних ресурсів у господарський оборот.

2. Обґрунтовано, що земельні ресурси - це фактор життєдіяльності та основний засіб сільськогосподарського виробництва, які забезпечують просторові і територіальні передумови соціально-економічного розвитку та господарської самодостатності національної економіки. Відправним пунктом при виборі пріоритетів їх перманентного відновлення, відтворення та охорони і диференціації інструментів системи економічного регулювання мають бути результати ідентифікації факторів деградації земельноресурсного потенціалу України, яка базується на врахуванні впливу зовнішнього і внутрішнього середовища на процеси сільськогосподарського землекористування.

3. Встановлено, що найрезонанснішим питанням у спектрі інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування є впорядкування відносин власності на земельні ресурси, оскільки вони для переважної більшості селян виступають джерелом отримання матеріальних благ та основою мінімального рівня господарської автономії. Характерною рисою реформування відносин власності стала часткова парцеляція землеволодіння внаслідок ліквідації колективних сільськогосподарських підприємств та розпаювання сільськогосподарських угідь, яка вплинула на спеціалізацію аграрних адміністративних районів, що призвело до порушення науково обґрунтованих сівозмін та посилення екологодеструктивних процесів.

4. Розроблено методичні підходи аналізу результативності функціонування інституціоналізованих організаційних форм сільськогосподарського землекористування, які базуються на використанні картографічного методу, що дозволяє встановити взаємозв'язок між темпами приросту валової продукції сільського господарства та кількістю окремих організаційних форм сільськогосподарського землекористування в розрізі адміністративно-територіальних одиниць України. Результати такого аналізу дозволять виявити найбільш раціональні форми підприємницької діяльності в окремих регіонах, які найефективніше використовуватимуть потенціал сільськогосподарських земель.

5. Удосконалено наукові підходи виявлення переваг та недоліків, а також перспектив розвитку інституціоналізованих організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування, які враховують специфіку мораторного періоду та стан інфраструктурного забезпечення перерозподілу земельної власності. Принциповим моментом є створення однакових інституціональних умов для різноманітних організаційно-правових форм землекористування і усунення різного роду дискримінаційних заходів, що сприятиме припиненню подрібнення землекористувань та землеволодінь.

6. Обґрунтовано необхідність приведення організаційно-технічних, фінансово-економічних, інституціонально-правових та соціально-психологічних факторів перерозподілу земельної власності у відповідність з інституціональними передумовами вільного обороту сільськогосподарських земель, щоб не допустити заниження реальної цінності земельного капіталу в умовах значної пропозиції сільськогосподарських земель у разі зняття існуючих обмежень.

7. На основі результатів досліджень сучасного стану інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування й оцінки основних тенденцій інституціональних змін в аграрній сфері було розроблено організаційно-економічні засади інституціонального забезпечення сільськогосподарського землекористування, які передбачають використання базових інститутів та нових інституціональних форм трансформації земельних відносин.

8. Розроблено концептуальну модель інституціоналізації регіонального земельного ринку, яка дозволяє забезпечити взаємодію традиційних інститутів ринку земельної нерухомості, громадських організацій, фінансово-кредитних установ та державних органів управління земельними ресурсами. Така модель ринку забезпечить систему противаг між інтересами землекористувачів, територіальних громад та органів управління земельними ресурсами.

9. Встановлено, що центральною ланкою запропонованого регіонального ринку земель виступить земельний банк, який має забезпечувати розподіл коштів, накопичених у фондах розвитку земель, на реалізацію проектів закупівлі державою еродованих і малопродуктивних земель, викуп земельних ділянок у неефективних власників, пільгове кредитування перспективних форм землеробства та проривних ґрунтоохоронних заходів.

Література

1. Крисак А.І. Інституціональні трансформації та фінансово-економічне регулювання землекористування в Україні: / М.А. Хвесик, В.А. Голян, А.І. Крисак - Київ: Кондор, 2007.- 522 с.

2. Крисак А.І. Суперечності та пріоритети використання земельних ресурсів як основного територіального базису національного господарства / А.І. Крисак // Агросвіт. - 2008. - №20. - С. 12-16.

3. Крисак А.І. Актуальні проблеми розвитку організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування / А.І. Крисак // Агросвіт. - 2008. - №3. - С. 10-15.

4. Крисак А.І. Інституціональні передумови формування регіонального ринку сільськогосподарських земель / А.І. Крисак // Економічні науки. Серія: Регіональна економіка: - Луцьк, 2008. - Вип. 5 (17). - С. 212-220.

5. Крисак А.І. Реформування відносин власності як складова земельної реформи: проблемні моменти та інституціональні обмеження / В.А. Голян, А.І. Крисак, Ф.М. Крисак // Агросвіт. - 2008. - №5. - С. 4-12.

6. Крисак А.І. Еколого-економічні проблеми землекористування в Україні / В.А. Голян, А.І. Крисак // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №1 (67). - С. 117-124.

7. Крисак А.І. Реформування відносин власності у землекористуванні: суперечності та перспективи / А.І. Крисак, В.А. Голян, М.А. Демидюк // Економічні науки. Серія: Економічна теорія та економічна історія: [зб. наук. праць ЛДТУ / відп. ред. Герасимчук З.В.]. - Луцьк, 2007. - Вип. 4 (15). - С. 247-259.

Размещено на Allbest.ru