Інноваційне забезпечення розвитку економіки регіону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Розроблена сьогодні в Україні на державному рівні модель інноваційного розвитку економіки потребує удосконалення механізмів її реалізації на всіх рівнях господарювання. Необхідно забезпечити інноваційний характер діяльності всіх суб'єктів господарювання, що дозволить підвищити рівень економічного розвитку в країні.

Дослідження показали, що в Україні за наявності досить високого інтелектуального потенціалу в державі існує низький рівень попиту на інновації в реальному секторі економіки. За офіційними даними на сьогодні в Україні лише 13% підприємств від загальної кількості функціонуючих впроваджують нові технології, випускають нову продукцію та надають послуги і можуть розглядатись як інноваційно активні. За таких темпів розвитку інноваційної діяльності відбуваються процеси відставання України в цьому напрямку від розвинених держав світу.

Тому орієнтиром прогресивного поступу України та її регіонів повинна стати така нова економічна реальність, де інноваційний чинник має найвагоміший вплив.

Дослідженню проблем реалізації інноваційної політики в державі, інноваційної діяльності підприємств та її фінансового забезпечення присвячено значну кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема, В. Александрової, О. Амоші, Л. Антонюк, Є. Бойка, Д. Вадлея, Ф. Валенти, О.Вовчак, Т. Воронкової, В. Гейця, Г. Гранберга, М. Давідова, М. Данько, М. Денисенка, В. Денисюка, М. Долішнього, С. Дорогунцова, М. Козоріз, С. Кірєєва, О. Лапко, Л. Мора, А. Савчука, Л. Соета, І. Сторонянської, Л. Федулової, C. Фрімена, Н. Чухрай та інших. Однак попри значні доробки в теоретичній основі досліджень інноваційних процесів, залишаються невирішеними проблеми формування системи регіонального управління інноваційною діяльністю з метою підвищення ефективності господарювання та конкурентоспроможності товарів і послуг, які виробляються в регіоні.

Недосконалість українського законодавства щодо інновацій, відсутність чітко налагоджених взаємозв'язків у національній інноваційній системі, нерозвиненість регіональної інноваційної системи зумовили необхідність проведення даного дослідження, визначили актуальність теми, мету, завдання та структуру роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних, методичних і прикладних засад інноваційного розвитку економіки регіону та розроблення організаційно-економічних механізмів забезпечення їх реалізації.

Досягнення поставленої мети зумовило постановку і вирішення таких завдань:

- розвинути суть і зміст понять „інновації”, „інноваційна діяльність”, „інноваційне забезпечення”;

- вивчити та проаналізувати зарубіжний досвід інноваційного розвитку регіону та можливості його адаптації і використання в умовах України;

- дослідити особливості державного регулювання інноваційної діяльності в регіоні;

- здійснити аналіз інноваційної діяльності в регіонах України;

- визначити та обґрунтувати доцільні форми та інструменти фінансування інноваційного розвитку регіону;

- класифікувати основні види інноваційних ризиків та механізмів управління ними;

- визначити складові та розробити механізм інноваційного забезпечення розвитку економіки регіону;

- поглибити та розвинути сутність, склад і значення інноваційної інфраструктури як чинника забезпечення інноваційного розвитку регіону.

1. Теоретико-методологічні засади розвитку інноваційної діяльності регіону

Систематизовано та уточнено понятійно-термінологічний апарат дослідження; спираючись на зарубіжний досвід, досліджено засоби та механізми інвестування інноваційного розвитку регіонів, визначено інструменти та механізми впливу адекватної інноваційної політики, сутність та фактори виникнення інноваційного ризику.

У роботі обґрунтовано, що під інновацією слід розуміти прийняття ідеї або способу дій (системи, програми, устрою, процесу, продукту, послуги), які виявляються новими для приймаючого об'єкту (регіону, муніципального утворення, підприємства, бізнес-структури). На відміну від існуючих визначень, таке трактування дозволяє віднести до інноваційної діяльності такі процеси у регіоні: освоєння нових ринків збуту; розвиток нових джерел постачання сировини та інших факторів виробництва; розвиток нових форм кадрової роботи, в тому числі способів набору, оцінки, підвищення кваліфікації персоналу; впровадження нових методів і стандартів управління; зміну структур управління; реалізацію нових або зміна стратегічних орієнтирів регіональної економічної політики; використання нових джерел отримання фінансових ресурсів; впровадження нових методів обліку; реалізацію нових форм взаємодії з «факторами» оточення - постачальниками, споживачами, конкурентами, власниками тощо. Із врахуванням цього у дисертації виділено основні групи інновацій, що різняться за такими ознаками: сфера застосування; характер потреб, що задовольняються; предмет; технологічні парадигми, що використовуються в інновації; ступінь радикальності; інтенсивність (глибина) інноваційних змін, що вносяться; причини виникнення; ступінь новизни; характер впливу на ринково-технологічні можливості фірми; масштаби розповсюдження; місце та роль в процесі виробництва; значимість; спрямованість впливу на процес виробництва.

Визначаючи інноваційний розвиток як єдиний прийнятний для України тип господарювання, в роботі проаналізовано зарубіжний досвід інвестування інноваційного розвитку регіону у найбільш розвинених країнах, зокрема, членах ЄС, США та Японії, що дозволило врахувати його при формуванні інноваційної політики регіону.

Доведено, що результативність інноваційної діяльності визначається ефективністю державного регулювання, що включає створення нормативно-законодавчої бази, визначення пріоритетних напрямів та забезпечення фінансової підтримки інноваційної діяльності, формування адекватної їй інфраструктури. За очевидної недостатності державного інвестування інноваційної діяльності, зокрема, малих підприємств інноваційної діяльності (МПІД), пропонується використання венчурного інвестування та створення інфраструктурних установ підтримки малого підприємництва в інноваційній сфері типу технопарків і бізнес-інкубаторів.

Дієвість та ефективність впровадження цих та інших заходів щодо прискорення інноваційного розвитку визначаються адекватною інноваційною політикою в регіоні. У дисертації проаналізовано засоби та інструменти інноваційної політики, окреслено принципи та напрями регулювання інноваційної діяльності, визначено особливості інноваційно-орієнтованої економіки.

Одним з основних чинників, які стримують інноваційну активність підприємств, разом з недостатніми обсягами фінансових ресурсів, нерозвиненістю і слабкою результативністю механізмів державної підтримки, недосконалістю законодавчої бази тощо, є високий ризик інвестування інноваційних проектів. У зв'язку з цим нагальною є проблема адекватної оцінки інноваційних ризиків і розробка ефективних заходів щодо їх запобігання, зниження або компенсації.

У дисертації сутність інноваційного ризику трактується як економічна категорія, що залежить від політичної, соціальної, економічної, криміногенної ситуацій і є вимірювальною величиною, кількісною мірою якої слугують імовірність несприятливого результату при вкладанні коштів у виробництво нових товарів і послуг, у розробку нової техніки й технології, що, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку, а також при вкладанні коштів у розробку управлінських інновацій, які не принесуть очікуваного ефекту.

У роботі запропоновано класифікацію інноваційних ризиків, яка передбачає їх поділ на 2 основні групи: зовнішні і внутрішні, зовнішні ризики визначаються і залежать від факторів впливу макро- і мікросередовища; внутрішні ризики (об'єктивно-суб'єктивні) визначаються особливостями підприємства. Така класифікація дозволяє найбільшою мірою враховувати вплив інноваційного ризику на результати інноваційної діяльності як на рівні підприємства, так і регіону.

2. Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку регіону

Проведено аналіз стану і тенденцій інноваційного розвитку регіонів України, визначено фінансові інструменти та організаційно-економічні чинники інноваційного розвитку регіону, здійснено оцінку його ефективності.

Наголошується, що вирішення проблеми формування економічного механізму, який дозволяє створювати і впроваджувати інновації для покращення соціально-економічного розвитку в Україні стає можливим лише за умови формування відповідних знань про основні характеристики інноваційних процесів та закономірності їхнього розвитку

На основі проведено аналізу виявлено, що сьогодні Україна практично втратила свої позиції в інноваційній сфері. Про масштаби змін свідчить той факт, що частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить приблизно 0,1% (відповідний показник у Росії - 0,3%; США - 36%). При цьому в експорті обробної промисловості України частка високотехнологічних товарів сягає лише 5%, тоді як навіть у Казахстані цей показник дорівнює 10%, в Росії - 13%, в ЄС - 17%; а світовим лідером є Сінгапур (60%).

Згідно з офіційною статистикою в Україні питома вага підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність, становить лише 10%, тоді як у США, Японії, Німеччині й Франції цей показник у середньому дорівнює 70-80%. 3а роки незалежності в Україні кількість втілених у життя технологічних нововведень скоротилась порівняно з 1990 роком майже вдвічі, причому серед останніх лише 2% відповідало світовому рівню. Крім того, в Україні простежується стійка тенденція до зменшення кількості впровадження нових прогресивних технологічних процесів.

Продукція українських підприємств оновлюється в середньому не менше, ніж раз на 5 і більше років, здебільшого зміст інновацій полягає лише в удосконаленні прототипу. У загальному обсязі інноваційних впроваджень частка справді нової продукції не перевищує 5%. За даними Держдепартаменту інтелектуальної власності України на 1 млн. грн., що витрачений на НДДКР, припадає лише 2,2 заявки на винаходи й 1,3 патенту.

До цього часу матеріально-технічна база багатьох виробничих підприємств є досить застарілою для сприйняття нових технологій, бо фізичний і моральний знос її досягає 50-70%. Слабким є і рівень маркетингової та інформаційної служб у виробництві, де лише близько п'ятої частини підприємств мають маркетингові підрозділи, і ще менше їх в науково-дослідних установах. Рівень зацікавленості підприємств у використанні інновацій підвищується повільно через недоліки у податковій системі країни та складнощі, пов'язані з ризикованістю суттєвих інноваційних заходів, а в науковій сфері недостатньо звертається увага диференційному підходу стосовно матеріального заохочення науковців для створення проривних, кардинальних з цієї точки зору, "ноу-хау". Усунення цих недоліків має забезпечити вирішальний вплив інноваційного рівня на вітчизняну економіку.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що за останні роки пріоритетним є фінансування НДДКР за рахунок замовників, частка якого у 2008 році перевищила 80% від його загального обсягу, при цьому вклад іноземного капіталу - 26,2%, що перевищує аналогічні показники у розвинених країнах (зокрема, у Великобританії на іноземні джерела припадає близько 14,3%, у Франції - 8,3%, в Італії - 3,9%, в Японії лише 0,38%).

Досліджуючи інноваційну діяльність у Львівській області за останні вісім років на фоні загальної ситуації в Україні, зроблено висновок про низький рівень інноваційної активності підприємств області, що, своєю чергою, є гальмівним чинником інноваційного розвитку регіону.

Зважаючи на те, що Львівська область є одним з головних наукових та освітніх центрів України, у роботі визначено низку заходів із активізації інноваційного забезпечення розвитку економіки регіону. Зокрема, місцевим органам влади необхідно: сформувати чітку систему пріоритетних напрямків наукових досліджень, які сприятимуть входженню області в число провідних високотехнологічних регіонів держави і створять можливості для розвитку сучасних промислових виробництв; сприяти розвитку інноваційної інфраструктури регіону та скоординувати роботу щодо створення галузевих навчально-наукових комплексів для проведення спільних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ і забезпечення підготовки висококваліфікованих фахівців.

У роботі обґрунтовано, що не менш важливим є елемент своєчасності і адресності розподілу фінансових ресурсів, від чого залежить ефективність інноваційної діяльності. Аналізуючи погляди різних авторів на фінансове забезпечення інноваційної діяльності економіки регіону, в роботі пропонується тлумачити фінансове забезпечення інноваційної діяльності загалом як комплекс інструментів (методів та важелів) впливу на інноваційну діяльність, які реалізуються в різних формах через відповідну систему фінансування. Виходячи з такого розуміння, основними складовими фінансового забезпечення інноваційної діяльності регіону є методи та форми фінансування, важелі впливу на інноваційну діяльність, джерела надходження коштів, моніторинг і контроль за фінансуванням інноваційної діяльності в регіоні.

У дисертації з'ясовано, що для фінансування інноваційної діяльності регіону можуть використовуватися такі джерела: кошти державного бюджету при здійсненні програмно-цільового фінансування; кошти муніципального бюджету; кошти місцевих позабюджетних фондів; кошти регіональних інноваційно-інвестиційних компаній; кошти регіональних венчурних фондів; довгострокові кредити Української державної інноваційної компанії; кредити комерційних банків; іноземні інвестиції; прибуток від господарської діяльності інноваційних підприємств; кошти регіональних суб'єктів господарювання, які беруть активну участь у цільовому фінансуванні інноваційних програм і проектів; випуск в обіг цінних паперів: акцій, облігацій; спонсорські та добровільні внески.

Проведений аналіз такого джерела фінансування інноваційної діяльності, як банківське кредитування засвідчив позитивні зрушення у цій сфері у Львівській області. Так, за період 2001-2008 pp., кредитні вкладення в економіку Львівської області виросли з 524,4 млн.грн. до 12824,0 млн.грн. Окрім позитивних змін, які відбулися у динаміці, покращення спостерігається і в структурі наданих кредитів. У 2008 p., довгострокові кредити перевищили короткострокові на 75 млн. грн., а їх частка в загальному обсязі наданих кредитів в економіку регіону зросла з 17,3 % у 2001 р. до 39,5 % у 2008 р.

В основному кредитами користувались інноваційні підприємства, які займалися поліграфічною діяльністю (61,7% загальної суми кредитів), харчової промисловості (26,9 %), легкої промисловості (19,7%). Частка кредитних коштів у загальному обсязі фінансування інноваційних підприємств у 2007 році порівняно з попереднім зросла на 1,9 % і склала 15,1% (41 млн. грн.).

Для підвищення результативності та ефективності банківського фінансування інноваційної діяльності у дисертації запропоновані такі заходи як: удосконалення системи надання пільгових кредитів; створення спеціалізованих інноваційних банків, а також гарантійних фондів довгострокового кредитування; надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють фінансове забезпечення інноваційних підприємств; удосконалення практики страхування кредитів; створення в банках спеціалізованих відділів і департаментів інноваційного фінансування та налагодження їх співпраці з венчурними фірмами.

Визначено, що стосовно Західного регіону України і, зокрема, Львівської області з її значною кількістю науково-дослідних інститутів, то наявні в них величезні заділи, доведені до дослідного зразка чи прототипу продукції фактично не вимагають особливої державної підтримки першої стадії венчурного фінансування, що пов'язана з переведенням наукової ідеї у форму дослідного зразка або технології.

Більш доречним і важливим постає другий етап венчурного фінансування, пов'язаний з формуванням компаній, організацією виробництва нового продукту або використанням нової технології. Проблему відсутності інвестицій, здатних сприяти розвитку венчурної діяльності на цьому етапі, пропонується вирішувати за допомогою формування на рівні регіону центрів венчурного фінансування (ЦВФ), завдання яких полягатимуть у такому: гарантування достовірності і безпеки при виконанні фінансових операцій між венчурними підприємствами і венчурними фондами; створення резервних фондів венчурного капіталу для підтримки венчурних підприємств і фінансування регіональних венчурних фондів; надання консультацій з питань організації венчурних структур, технологічних трансфертних фірм; залучення до фінансування венчурних підприємств іноземного капіталу і капіталу державних підприємств. Отримавши статус юридичної особи ЦВФ, зможе контролювати фінансові ресурси, стати реальним партнером іноземних інвесторів і венчурного капіталу.

Зроблено висновок, що намагання малих підприємств інноваційної діяльності чітко дотримуватися всіх зобов'язань перед бюджетом (з урахуванням штрафів і пені) у сучасних умовах призводить до зниження наявних оборотних коштів до критичного рівня, за яким порушується фінансова стійкість фірми, а економічна доцільність ведення виробничо-господарської діяльності стає дуже проблематичною. При відсутності чи недостатності оборотних коштів, як альтернативне джерело, можуть бути залучені особисті заощадження персоналу МПІД для закупівлі сировини і подальшої її переробки, що дозволяє вийти з кризового стану, у якому на даний час перебуває частина підприємств, і суттєво знизити залежність МПІД від зовнішніх кредитних джерел поповнення оборотних коштів.

Дослідження організаційно-економічних чинників інноваційного розвитку регіону, зокрема зарубіжного досвіду „регіоналізації” інноваційної політики, довели доцільність формування фінансово-промислових груп (ФПГ), які спроможні діяти за принципом „наука - виробництво - фінансові структури - ринок”.

Встановлено, що роль ФПГ на сучасному етапі розвитку економіки України полягає в такому: протидія спадові виробництва; формування внутрішнього конкурентного середовища і співробітництва; підтримка малого і середнього бізнесу, зниження інвестиційного ризику; здійснення структурних змін у промисловості; забезпечення соціальних гарантій працівникам і службовцям промислового комплексу.

Проведений аналіз наукової літератури виявив, що у сучасних умовах діяльність із розвитку інноваційної сфери в конкретних галузях та регіонах повинна включати не тільки діяльність центральних, але і галузевих органів влади і управління та регіональної влади, що зумовлене необхідністю виконання галузевих та регіональних замовлень. Останні мають бути реалізованими на рівні органів місцевої виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Такими замовленнями можуть бути охоплені усі види інноваційної діяльності, включаючи науково-технічні розробки, інженерну підготовку виробництва, реалізацію конкретних технічних, організаційних і інших нововведень, інноваційні проекти у складі регіональних програм науково-технічного розвитку. За допомогою системи регіональних замовлень на здійснення інноваційної діяльності з'являється можливість належного вирішення таких завдань, як своєчасна реалізація наявних інноваційних можливостей і концентрація ресурсів на їх використання, оперативне управління інноваційним процесом на регіональному рівні при мінімальному ризику від неправильного вибору того або іншого інноваційного напряму.

У роботі з врахуванням зарубіжного досвіду визначено, що найдинамічнішого розвитку набувають ті регіони, де сформувалися інноваційні кластери, як об'єднання взаємопов'язаних різних організацій (промислових компаній, дослідних центрів, наукових установ, органів державного управління тощо) на базі галузевої або територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників та споживачів, які є єдиним технологічним ланцюгом. Ці структури з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції здійснюють виробництво за пріоритетними напрямками розвитку інноваційної діяльності в регіоні, яке відповідає світовим стандартам.

Спираючись на зарубіжний досвід діяльності інноваційних кластерів, у дисертації пропонується механізм управління інноваційною діяльністю за кластерною моделлю, який включатиме у себе взаємодію інноваційно-спрямованих підприємств, організацій, бізнес-центрів, інкубаторів, науково-дослідних інститутів, інноваційно-інвестиційних компаній тощо, які, об'єднуючи свої ресурси, забезпечуватимуть безперебійність усього інноваційного процесу.

Інноваційний розвиток розглядається у дисертації як такий, що відрізняється від технічного розвитку й навіть науково-технічного тим, що містить елемент динамізму, характеризує здатність господарюючого суб'єкта розвиватися на власній основі у майбутньому.

З огляду на це проаналізовано різні методичні підходи до оцінювання ефективності інноваційної діяльності окремого господарюючого суб'єкта і регіону загалом. Оскільки стан та ефективність інноваційного розвитку регіону визначається його інноваційним потенціалом, в роботі визнано як найбільш ефективну методику, розроблену фахівцями Інституту регіональних досліджень НАН України, яку було використано при оцінці інноваційного потенціалу регіону. Проведені розрахунки рівня і динаміки інноваційного потенціалу кожного регіону України за 2006-2007 рр., засвідчили, що регіоном з найвищим показником є Київська область, а Львівська область входить у число областей із середнім рівнем інноваційного потенціалу.

Відібравши регіон з найвищим показником в якості еталонного, можна порівняти здатність до інноваційного розвитку інших регіонів і, відповідно виявити резерви зростання регіонів з низьким та середнім рівнем інноваційного потенціалу.

3. Напрями вдосконалення інноваційного забезпечення економічного розвитку регіону

Вироблено рекомендації щодо вдосконалення організаційно-економічних механізмів інноваційного забезпечення розвитку економіки регіону. Запропоновано алгоритм визначення величини ефекту від виробництва нової продукції в регіоні з урахуванням ступеня ризику, що включає в себе механізм виявлення окремих ризиків, коригування величини попередньо встановлених параметрів та можливість проведення точніших розрахунків фінансового ефекту порівняно з відомими методами при зміні значної кількості компонентів, що мають імовірнісний характер.

До основних ризиків такого виду у дисертації віднесено збільшення строків та витрат на розробку і освоєння виробництва у порівнянні з передбачуваними, зміну цін, обсягу продажу виробів, впливу інфляційних процесів, неплатоспроможність замовників, зміну податкових і митних систем, зміну величини позичкового процента, наявність виробничого браку, втрати від несвоєчасного забезпечення матеріалами з боку постачальників.

З метою оцінки можливих наслідків ризиків у роботі розроблена система управління ними. Система включає в себе виявлення окремих ризиків шляхом аналізу проектів і поліпшення їх кошторисів, коригування величини попередньо встановлених параметрів, розподілу ризику шляхом укладення субконтрактів з іншими фірмами, страхування ризиків, резервуванні коштів і плануванні спеціальних режимів при надзвичайних обставинах.

У дослідженні з метою вдосконалення управління інноваційними ризиками пропонується використання ситуаційних центрів, головним призначенням яких має стати забезпечення можливості прийняття якісних стратегічних рішень у стислий термін в умовах високої невизначеності, дефіциту необхідної даних та інформаційної конкуренції. В результаті отримуємо не лише підвищення керованості портфеля ризиків, але й появу чіткого розуміння значення нетрадиційних нематеpiальних факторів розвитку.

Реалізація інноваційної стратегії українських реформ здійснюється нерівномірно, причому в різних регіонах країни існує своя специфіка інноваційних процесів, але на регіональному рівні існують і загальні проблеми, вирішення яких забезпечує інноваційний характер регіонального розвитку. Серед таких проблем слід відзначити обґрунтування пріоритетів інноваційної діяльності з урахуванням структури економічного потенціалу регіонів та забезпечення ефективної взаємодії науки, освіти, бізнесу та місцевої влади.

Обмеженість бюджетного фінансування інноваційної діяльності вимагає застосування засобів непрямого регулювання, серед яких запровадження раціональної амортизаційної політики та використання сучасних інструментів податкового стимулювання інноваційної діяльності підприємств. Саме використання цих механізмів сприятиме нарощуванню фінансових ресурсів підприємств і, на цій основі, інтенсифікації та розширенню масштабів їх інноваційної діяльності.

Визначено, що забезпечити інноваційний розвиток регіону буде можливо за умови наявності ефективної інноваційної системи, на базі й у межах якої має бути забезпечена продуктивна взаємодія основних суб'єктів інноваційної економіки - бізнес-структур різного типу і масштабу, науково-освітніх інститутів і органів влади. При цьому першочерговою метою робіт з переводу економіки регіону на інноваційну модель розвитку має стати створення регіональної інноваційної системи (РІС) - організаційно-виробничої, експертно-консультаційної, фінансово-економічної й інформаційної структури, що забезпечує: економічний розвиток регіону за рахунок стійкого і випереджального зростання виробництва і реалізації наукомісткої продукції і науково-технічних послуг; залучення інтелектуального потенціалу регіону в продуктивну діяльність і його розширене відтворення; залучення в інноваційну сферу внутрішніх і зовнішніх приватних інвестицій. У роботі на основі досліджень вітчизняної і зарубіжної літератури запропоновано структурно-логічну схему взаємодії учасників регіональної інноваційної системи.

У дисертації на основі аналізу стану та особливостей об'єктів інноваційної структури в Україні (технопарків і бізнес-інкубаторів, інноваційних центрів), як механізмів підвищення ефективності їх впливу на соціально-економічний розвиток певного регіону пропонується державна акредитація цих об'єктів. Підкреслюючи переважання технологічних парків в інноваційній інфраструктурі, рекомендується використання таких елементів інфраструктури, як біржі (ярмарки) науково-технічних розробок, інноваційних проектів і науково-технічних інновацій, регіональні фонди венчурного капіталу, страхування інноваційних ризиків. Їх організаційно-фінансову підтримку можуть забезпечити не тільки приватні засновники, але й місцеві органи управління, що виступають у ролі як адміністративно-юридичного гаранта їх діяльності, так і їх безпосереднього засновника. Організаційний статус таких бірж повинен відповідати їх призначенню і - поряд з торговельно-обмінними угодами щодо реалізації науково-технічних нововведень - передбачати економічну стимуляцію нових пропозицій, вивчення потреб у вдосконаленні виробничих процесів, консалтингову діяльність, реалізацію аналітичних досліджень за інноваційними пропозиціями, виконання позабалансових операцій за новими проектами і видачу фінансових гарантій під їх реалізацію.

Висновки

інноваційний комерціалізація інфраструктурний

У дисертації поглиблено теоретико-методологічні засади інноваційного забезпечення розвитку економіки регіону і запропоновано алгоритм визначення величини ефекту від виробництва нової продукції в регіоні з урахуванням ступеня ризику. Виконана робота дає підстави сформувати висновки теоретичного, методологічного та прикладного характеру.

1. В сучасних умовах глобалізації, що приводить до кардинальних змін у співвідношенні чинників економічного зростання, основним завданням сталого розвитку регіону є його інноваційне забезпечення, в основі якого інтелектуальні ресурси, інноваційний потенціал, інтелектуальний капітал, процеси трансферту технологій та результатів творчої діяльності у виробництво. Виявлення факторів і стимулювання за їх допомогою інноваційних можливостей регіону, ефективне використання наукового та інноваційного потенціалу забезпечать його інтенсивний розвиток, підвищення конкурентоспроможності виробників і якість життя населення.

2. Спираючись на аналіз сутності інновацій та різні підходи до їх класифікацій, виділено наступні основні групи інновацій, що різняться за такими ознаками: сферою застосування (науково-технічні, організаційно-економічні і соціально-культурні інновації); характером потреб, що задовольняються, (інновації, які створюють нові потреби та розвивають існуючі); предметом і сферою застосування (інновації-продукти, інновації-процеси, інновації-сервіс, інновації-ринки); технологічними парадигмами, що використовуються в інновації; ступенем радикальності (базові, системні, зростаючі); інтенсивністю (глибиною) інноваційних змін, що вносяться (інновації, які орієнтовані на: регенерування первинних властивостей, кількісні зміни, адаптивні зміни, новий варіант, нове покоління, новий вид, новий рід техніки); ринковим впровадженням продуктово-технологічних інновацій; причинами виникнення (стратегічні та реактивні (адаптивні)); ступенем новизни; характером впливу на ринково-технологічні можливості фірми (архітектурні, революційні, нішеутворюючі, регулярні); масштабами розповсюдження (що застосовуються в одній галузі і у всіх або багатьох галузях); місцем та роллю в процесі виробництва (основні і доповнюючі); значимістю; спрямованістю впливу на процес виробництва та інше.

3. З'ясовано, що державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом: визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів; формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм; створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності; захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності; фінансової підтримки виконання інноваційних проектів; стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів; встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

4. Для забезпечення динамічності сучасних інноваційних процесів необхідна погоджена координація дій всіх учасників інноваційної діяльності: державних органів, науково-технічних товариств, підприємницьких структур, споживачів інноваційної продукції тощо. При цьому основним завданням щодо вирішення проблеми інноваційного розвитку регіону є визначення особливостей формування економічної ефективності розвитку трансформаційних економічних систем з інноваційною складовою, удосконалення методів оцінки економічної, соціальної та екологічної ефективності інновацій.

Заходами для активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в регіонах є: врегулювання Національним банком України переміщення фінансових ресурсів між регіонами шляхом запровадження відповідного нормативу; створення нової ланки банківської системи - спеціалізованих інноваційних банків; заснування Банку розвитку транскордонного співробітництва та Регіонального інвестиційно-інноваційного банку; створення регіональних робочих груп для активізації інноваційно-інвестиційної діяльності, які включатимуть представників регіональних (найбільших у регіоні) банків, органів місцевої влади та самоврядування; створення в регіонах фінансово-інноваційних груп.

5. Для активізації розвитку інноваційної інфраструктури у відповідності із завданням розбудови інноваційно-орієнтованої економіки необхідно: вдосконалити механізм державного регулювання процесу розвитку інноваційних структур; зосередити на вищому рівні органів влади вирішення питань про створення умов для їх розвитку і ефективного функціонування, прийняття рішень про створення національних інноваційних структур - спеціальних економічних зон і технополісів; регіоналізувати державну інноваційну політику, зокрема в частині надання повноважень регіональній та міській владам для прийняття остаточних рішень про розвиток інноваційних структур; скоординувати зусилля всіх органів державної влади на підтримку створення в Україні регіональних і технологічних мереж інноваційних структур, на сприяння їх інтеграції в європейську і світову спільноту.

6. Розроблено алгоритм визначення величини ефекту від виробництва нової продукції в регіоні з урахуванням ступеня ризику, що включає в себе механізм виявлення окремих ризиків, коригування величини попередньо встановлених параметрів та можливість проведення точніших розрахунків фінансового ефекту у порівнянні з відомими методами при зміні значної кількості компонентів, що мають імовірнісний характер.

7. Досліджено, що першорядною метою робіт з переводу економіки регіону на інноваційну модель розвитку має стати створення регіональної інноваційної системи (РІС) - організаційно-виробничої, експертно-консультаційної, фінансово-економічної й інформаційної структури. У роботі запропоновано структурно-логічну схему взаємодії учасників інноваційної системи регіону.

Використання теоретико-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо інноваційного забезпечення розвитку економіки регіону сприятиме пожвавленню інноваційної активності підприємств у регіоні, підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції і виходу на нові ринки збуту продукції.

Література

Струк З.Р. Інноваційний розвиток як запорука конкурентоспроможності економіки України / З. Р. Струк // Вісник Львівської комерційної академії: [Зб. наук. праць]. - Львів: Львівська комерційна академія. - 2004. - Вип. 15. - С.254- 260.

Струк З.Р. Інституційне забезпечення інноваційного розвитку/ З.Р. Струк //Вісник Львівської комерційної академії: [Зб. наук. праць]. - Львів: Львівська комерційна академія. - 2004. - Вип. 17. - С.73-78.

Струк З.Р. Джерела фінансування інноваційних проектів / З.Р. Струк// Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНЕУ. - Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний інститут КНЕУ.-2004. - Вип. 1. - С.187-190 (0.25д.а.).

Костак З.Р. Інфраструктурне забезпечення інноваційного розвитку: регіональні аспекти / З.Р. Костак// Соц.-ек. пробл. суч. періоду Укр.: Іннов. розв. регіон. суп. с-м.: [Зб.наук.пр.] НАН України Інститут регіональних досліджень; редкол.: Є.І. Бойко. (відп.ред.). - Львів, 2008. - Вип. 5(73) - С.403 - 409.

Костак З.Р. Вплив регіональної інноваційної політики на розвиток економіки регіону / З.Р. Костак // Науковий вісник національного лісотехнічного університету України: [Зб.наук.-техн. праць]. - Львів: Національний лісотехнічний університету країни. - 2009. - Вип. 19.4. - С.171-176.

Размещено на Allbest.ru