Інтелектуальна власність як чинник формування економіки знань

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Інтелектуальна власність як чинник формування економіки знань

Манжура Олександр Васильович

київ 2009

Анотація

Манжура О.В. Інтелектуальна власність як чинник формування економіки знань. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 -- економічна теорія та історія економічної думки. -- ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”. - Київ, 2009.

Дисертацію присвячено виявленню змісту і суперечностей інтелектуальної власності у процесі її актуалізації при формуванні економіки знань, розробці практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності реалізації інтелектуальної власності в сучасній Україні.

Підкреслено, що інтелектуальна власність у сучасному господарському розвитку стає головним фактором конкурентоспроможності, а тому значно зростає її роль при переході до економіки знань.

Обґрунтовано необхідність виокремлення первинної і вторинної реалізації інтелектуальної власності. Первинна реалізація відбувається у процесі усвідомлення людиною необхідності руху до якісно іншого стану її життєдіяльності та формуванні деякого ідеального образу цього іншого стану. Вторинна реалізація інтелектуальної власності отримує впровадження у певному проекті, котрий реалізується у сфері матеріального виробництва чи у соціальних відносинах.

Проведено систематизацію загальних ознак інтелектуального продукту. Обґрунтовано докази нераціональності протиставляння духовної та інтелектуальної власності в умовах імперативу виживання людства.

Ключові слова: інтелектуальна власність, відносини всекористування, первинна і вторинна реалізація інтелектуальної власності, інновації, структура привласнення, інтелектуально-духовний потенціал.

Аннотация

Манжура А.В. Интеллектуальная собственность как фактор формирования экономики знаний. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 -- экономическая теория и история экономической мысли. -- ГВУЗ “Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана”. -- Киев, 2009.

Диссертация посвящена выявлению содержания и противоречий интеллектуальной собственности в процессе ее актуализации при формировании экономики знаний, разработке практических рекомендаций относительно повышения эффективности реализации интеллектуальной собственности в современной Украине.

Акцентировано внимание на том, что интеллектуальная собственность в современном хозяйственном развитии становится главным фактором конкурентоспособности, а поэтому значительно возрастает ее роль при переходе к экономике знаний. Интеллектуальная собственность определяется как многомерная сложная система отношений всепользования, являющихся актуальной составляющей процессов присвоения продуктов творческой деятельности человека, направленной на развитие и реализацию своих способностей, благодаря чему накапливается и используется интеллектуально-духовный потенциал общественное развития.

Обосновано необходимость выделения первичной и вторичной реализации интеллектуальной собственности. Первичная реализация происходит в процессе осознания человеком необходимости движения к качественно иному состоянию его жизнедеятельности и формировании идеального образа этого состояния. Вторичная реализация интеллектуальной собственности находит внедрение в определенном проекте, который реализуется в сфере материального производства или в социальных отношениях. Специфическое отличие первичной реализации состоит в том, что человек-медиатор, собственно владелец получает идеальный “доход” в виде внутренней духовной удовлетворенности, развития своих интеллектуально-духовных способностей. Вторичная реализация сопровождается реальным экономическим доходом, когда продукт интеллектуальной собственности реализуется в окружающем мире через признание его общественно значимым, находит законодательное подтверждение или получает предметно-вещевое воплощение.

Доказано положения, что нарастание тенденций постиндустриального общества делает необходимым в экономическом анализе выход за рамки традиционной фундаментальной структуры человеческой деятельности, обусловленный переходом от определяющей роли материального блага к знанию как специфическому продукту-ресурсу духовного производства. Знание космополитично по своей природе, но господствующие рыночные отношения с их стоимостно-ценовыми регуляторами препятствуют реализации данной космополитичности и глобальному распространению отношений всепользования интеллектуальными благами.

Обоснован тезис о том, что в условиях крайне обостренного противоречия между техногенной и гуманитарной культурой в периодическом инновационном обновлении, являющемся общей закономерностью общества, актуализируется социокультурная составляющая как фактор качественных изменений, прежде всего на основе новых знаний, который необходимо учитывать при оценке конкурентоспособности национальной системы.

Проведена систематизация общих признаков интеллектуального продукта, которые сведены к таковым: 1) каждый интеллектуальный продукт представляет собой продукт “естественной” монополии (исключительного права) его творца, вследствие чего он есть индивидуальным по смыслу, заключает в себе неповторимую информацию; 2) имеет свойство обмениваться без полного отчуждения от своего творца; 3) может подлежать неоднократной продаже, при этом даже одновременно может быть объектом нескольких рыночных акций; 4) не исчезает в процессе использования; 5) состоит из двух частей: материального носителя и идеи, что является объектом правовой защиты (нефизическая природа интеллектуального продукта); 6) воплощает в себе постоянное разногласие: в нем заложено общественное начало -- свойство быть предметом “для других”, но, одновременно, он не является продуктом “для всех" -- для использования нужны определенные навыки и знания; 7) характеризуется незначительными расходами на тиражирование относительно расходов на его разработку; 8) подлежит высокому риску вследствие быстрого развития и изменения знаний.

Показано нерациональность противопоставления духовной и интеллектуальной собственности: они имеют одну и ту же природу -- идеальную, хотя выражают разные ипостаси отношений, формирующихся человеческим умом и сознанием. Формирование духовного состояния, в отличие от интеллектуального, происходит при широком и активном участии интеллекта, но значительную роль играют чувства, воля людей, традиции и культурные ценности, творческое начало. В экономическом плане сугубо духовные продукты являются препятствующими беспрерывной экспансии отношений купли-продажи; объекты интеллектуальной собственности в большинстве случаев содействуют получению сверхприбыли.

Раскрыто положение о том, что в условиях рыночных отношений и усиления глобальной неравномерности развития между развитыми и странами, уровень развития которых ниже, защита национальной интеллектуальной собственности в последних должна сводится не только к лицензированию и патентованию, а ее необходимой составляющей должно стать введение принципа платности “утечки мозгов” в развитые государства, на развитие которых были затрачены национальные бюджетные средства. Образовательные бюджетные затраты, понесенные этими странами, должны не только возвращаться, но и приносить определенную интеллектуальную ренту для их национального развития, которая должна рассчитываться на основе утраченного страной дохода за будущие пять-шесть лет от момента выезда специалиста в другую страну (срок обновления современных знаний в среднем составляет 6 лет).

Ключевые слова: интеллектуальная собственность, отношения всепользования, первичная и вторичная реализация интеллектуальной собственности, инновации, структура присвоения, интеллектуально-духовный потенциал.

Summary

Manzhura O.V. Intellectual property as a factor of formation of economy of knowledge. -- Manuscript.

The thesis for a Candidate degree for Economic sciences Specialization -- 08.00.01 -- The economic theory and the history of economic thought. -- SHEE “Vadym Hetman Kyiv National Economic University”. -- Kyiv, 2009.

The dissertation is devoted to define the content and contradictions of intellectual property in the process of its actualization for the formation of economy of knowledge, development practical recommendations for increasing the efficiency of realization of intellectual property in modern Ukraine.

Intellectual property in modern economic development becomes the main factor of competitiveness, and so its role grows considerably in transition to economy of knowledge.

The necessity of selection of primary and second realization of intellectual property is grounded. The primary realization takes place in the process of awareness by a man the necessity of motion to qualitatively other state of its activity and formation of some ideal image of this other state. The second realization of intellectual property finds introduction in a certain project, which is realized in the sphere of material production or in social relations. Systematization of general features of intellectual product is conducted. Proofs of irrationality of the hard contrasting of spiritual and intellectual property in the conditions of imperative of survival of mankind are grounded.

Key words: intellectual property, relations of general use, primary and second realization of intellectual property, innovations, the structure of appropriation, intellectual and spiritual potential.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Початок нового століття у світі, що глобалізується, ознаменувався формуванням економіки знань у провідних країнах, а також початком руху до такої економіки у пострадянських країнах. Цей процес ще в 60-ті роки ХХ століття був досліджений у різних соціально-економічних теоріях, але найбільш детально репрезентований Д. Беллом у концепції постіндустріального суспільства, де головним ресурсом розвитку визначено знання, а кодифікацію теоретичних знань названо радикально новим явищем, яке відіграє визначальну роль як у створенні нових знань, так і у виробництві товарів і послуг.

Знання як визначальний чинник суспільного розвитку не можуть аналізуватися у звичній для дослідження матеріального виробництва системі координат, оскільки є продуктом реалізації інтелекту людини, який має ідеальний характер, а тому потребує нових координат для розуміння й аналізу. Передусім має йтися про власність на знання як інтелектуальний продукт. Це значить, що об'єктом економічного дослідження повинні стати відносини інтелектуальної власності, яка стає визначальною складовою всього комплексу відносин власності у сучасному суспільстві.

Проте вітчизняна економічна теорія, яка здебільшого копіює неокласичний економікс, ще не зовсім переорієнтувалася на вивчення проблем духовного виробництва, заснованого на відносинах інтелектуальної власності. Звичайно, не можна говорити про те, що немає наукових досліджень у цій сфері, - просто такі роботи ще є досить поодинокими і переважно несистемними.

У різних аспектах ці проблеми розроблялися вітчизняними вченими та економістами інших країн СНД. Серед найбільш відомих авторів слід назвати О. Антипіну, Д. Богиню, У. Букович, В. Врублевського, А. Гальчинського, В. Геєця, Н. Голікову-Тінтулову, А. Гриценка, В. Довгу, В.Зинова, А. Єлисеєва, Г. Задорожного, Ю. Канигіна, С. Кара-Мурзу, Г. Клейнера, В. Костюка, В. Макарова, Б. Мільнера, А. Москвіну, Г. Олехновича, О. Олійника, Ю. Осипова, О. Панаріна, Г. Родіну, Л. Федулову, В. Хрустальову, А. Чухна та інших.

Важливі дослідження проблеми інтелектуальної власності здійснені такими відомими західними вченими, як Д Белл, П. Друкер, Р. Інглегарт, Т. Стюарт, О. Тоффлер, Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон.

Особливо слід відзначити наукове дослідження проблем інтелектуальної власності, здійснене В.Д. Базилевичем. Написаний на його основі підручник “Інтелектуальна власність” є сучасним найбільш глибоким і комплексним викладом проблем інтелектуальної власності на початку ХХІ століття.

Але, незважаючи на опубліковані праці, стверджувати, що відносини інтелектуальної власності у рамках економічної науки всебічно розкрито, ще зарано. Дослідження цієї надто складної проблеми лише тільки починають поширюватися і сприйматися науковим загалом як сфера найбільш актуальна в процесі формування економіки знань. Ще не можна стверджувати, що у повною мірою розкрито зміст відносин інтелектуальної власності, виявлено всі форми її реалізації, розглянуто характерні ознаки, а також механізми реалізації. Потребують подальших зусиль учених питання щодо визначення ціни об'єктів інтелектуальної власності, проблеми законодавчого регулювання її суспільних відносин, визначення внутрішніх суперечностей її розвитку і виявлення шляхів їх розв'язання.

Теоретичне і практичне значення наукового аналізу вищезазначених питань визначило тему дисертаційного дослідження, його мету, предмет і об'єкт, а також структуру дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з основними напрямами наукових робіт, теоретичних положень і висновків досліджень, які були проведені в межах науково-дослідної роботи “Проблеми формування ефективного господарського механізму національної економіки України” (номер державної реєстрації 0105U007039) Полтавського університету споживчої кооперації України. Особистий внесок дисертанта у розробку цієї теми полягає у підготовці окремого підрозділу “Інновація як форма реалізації інтелектуальної власності”, в якому обґрунтовано необхідність виокремлення первинної та вторинної реалізації інтелектуальної власності, що дозволяє більш глибоко розкрити сутність інтелектуальної власності та створити методологічну основу для розрізнення джерел доходів виробників і власників інтелектуальних продуктів при розробці ефективного механізму її реалізації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення економічного змісту і протиріч інтелектуальної власності у процесі її актуалізації при формуванні економіки знань, розробка науково-практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності реалізації інтелектуальної власності в Україні. Відповідно до цієї мети виділено наступні завдання дисертаційного дослідження:

- дослідити зміст відносин інтелектуальної власності як основи функціонування і розвитку суспільного виробництва при переході до економіки знань;

- уточнити визначення відносин інтелектуальної власності та її зміст і місце у комплексі відносин власності;

- показати зростання ролі інтелекту людини у процесі формування економіки знань;

- виявити властивості і характеристики інтелектуальної власності як основоположного фактора конкурентоспроможності людського капіталу у світі, що глобалізується;

- розкрити специфіку інновацій як однієї з головних форм реалізації інтелектуальної власності;

- обґрунтувати основні напрямки реалізації інтелектуальної власності щодо стратегії соціально-економічного розвитку України.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні відносини формування економіки знань, які актуалізують виробничі, суспільні процеси, засновані на реалізації інтелекту людини.

Предметом дисертаційного дослідження є відносини інтелектуальної власності та виявлення їх впливу на формування економіки знань.

Методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено систему загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Серед них -- системний метод, який дав можливість виокремити відносини інтелектуальної власності у системі власності, а також історичний та логічний, що дозволили показати актуалізацію інтелектуальної власності та її місце у фундаментальній та актуальній структурі людської діяльності у сучасному суспільстві. Використані й інші методи: структурно-функціональний при аналізі суперечностей інтелектуальної власності і розробці напрямів та шляхів її ефективної реалізації; абстрактно-теоретичний для теоретичного узагальнення і формулювання основних положень, висновків та пропозицій дисертаційного дослідження.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти вищих державних органів, що регулюють функціонування відносин інтелектуальної власності, наукова монографічна література, опубліковані вітчизняними і зарубіжними авторами наукові статті, офіційні публікації та дані Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Державного департаменту інтелектуальної власності України, матеріали Держкомстату України, експертні оцінки, статистичні дані з періодичних видань.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження, отриманих особисто автором, полягає в наступному:

Вперше:

- обґрунтована необхідність виокремлення первинної і вторинної реалізації інтелектуальної власності. Первинна реалізація відбувається у процесі усвідомлення людиною необхідності руху до якісно іншого стану її життєдіяльності та формування певного ідеального образу цього іншого стану. Вторинна реалізація інтелектуальної власності знаходить впровадження у певному проекті, який реалізується у сфері матеріального виробництва або у соціальних відносинах. Специфічна відмінність первинної реалізації полягає у тому, що людина-медіатор, тобто власник отримує певний ідеальний “дохід” у вигляді внутрішньої духовної задоволеності, розвитку своїх інтелектуально-духовних здібностей. Ця реалізація відбувається у свідомості самого медіатора. Вторинна реалізація супроводжується реальним економічним доходом, коли продукт інтелектуальної власності реалізується у навколишньому світі через визнання його суспільно необхідним, знаходить законодавче підтвердження або одержує предметно-речове втілення. Це дає більш глибоке і всебічне розуміння суті інтелектуальної власності та виступає методологічною основою розрізнення джерел доходу виробників і власників інтелектуальних продуктів

Удосконалено:

- визначення інтелектуальної власності як багатомірної складної системи відносин всекористування, що стають актуальною складовою процесів привласнення продуктів творчої діяльності людини, спрямованої на розвиток і реалізацію своїх здібностей, завдяки чому нагромаджується і використовується інтелектуально-духовний потенціал суспільного розвитку;

- систематизацію загальних ознак інтелектуального продукту, які зведено до наступних: 1) кожний інтелектуальний продукт являє собою продукт “природної” монополії (виключного права) його творця, внаслідок чого він є індивідуальним за змістом, містить у собі неповторну інформацію; 2) має властивість обмінюватися без повного відчуження від свого творця; 3) може підлягати неодноразовому продажу, при цьому навіть одночасно може бути об'єктом кількох ринкових акцій; 4) не зникає у процесі використання; 5) складається з двох “частин”: матеріального носія та ідеї, що є об'єктом правового захисту (нефізична природа інтелектуального продукту); 6) втілює у собі постійну суперечність: у ньому закладено суспільне начало -- властивість бути предметом “для інших”, але одночасно він не є продуктом “для всіх” -- для використання потрібні певні навички і знання; 7) характеризується незначними витратами на тиражування відносно витрат на його розробку; 8) піддається високому ризику внаслідок швидкого розвитку і зміни знань. Зазначений підхід дозволяє більш повно виокремити інтелектуальний продукт і його відмінності від речових матеріальних продуктів;

Дістали подальшого розвитку:

- доведення тези про те, що в умовах украй загостреної суперечності між техногенною і гуманітарною культурою у періодичному інноваційному оновленні, як загальній закономірності суспільства, актуалізується соціокультурна складова як чинник якісних змін, насамперед на основі нових знань, який необхідно враховувати при оцінці конкурентоспроможності національної системи. Дане положення розкриває значення соціокультурної складової у сучасній глобальній економіці, де ціннісно-культурна конкуренція стає імперативом розвитку, а тому її слід враховувати в економічних дослідженнях сучасності;

- докази нераціональності протиставлення духовної та інтелектуальної власності: вони мають одну й ту саму природу -- ідеальну, але виражають дещо різні іпостасі відносин, які формуються людським розумом і свідомістю. Формування духовного стану, на відміну від інтелектуального стану, відбувається при широкій і активній участі інтелекту, але значну роль відіграють почуття, воля людей, традиції та культурні цінності, творче начало. В економічному плані суто духовні продукти є такими, що шкодять невпинній експансії відносин купівлі-продажу; об'єкти інтелектуальної власності здебільшого сприяють отриманню надприбутків. Дане положення вказує на реальне протиріччя між інтелектуальним і духовним розвитком, а тому потребує врахування в сучасній економічній науці;

- обґрунтування положення про те, що в умовах ринкових відносин і посилення глобальної нерівномірності розвитку між розвиненими і країнами з нижчим рівнем соціально-економічного розвитку захист національної інтелектуальної власності в останніх повинен зводитися не лише до ліцензування і патентування, а його необхідною складовою має стати введення принципу платності “відтоку мізків” у розвинені держави, на розвиток яких були витрачені національні бюджетні кошти. Освітні бюджетні витрати, понесені цими країнами, повинні не лише повертатися, але й приносити певну інтелектуальну ренту для їх національного розвитку, яка має розраховуватися на основі втраченого країною доходу не менше ніж за майбутні п'ять-шість років від моменту виїзду спеціаліста в іншу країну (термін оновлення сучасних знань у середньому складає 6 років). Це є методологічною основою для розробки механізму оцінки втрат держави від “відтоку мізків”, який дав би можливість, у разі його введення, поповнювати державний бюджет.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення і результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем інтелектуальної власності, інновацій, економіки знань, а також при розробці соціально-економічної стратегії України щодо формування економіки знань, при вдосконаленні системи державного і регіонального регулювання економіки.

Зокрема, основні положення та висновки, розроблені автором стосовно формування стратегії інноваційного розвитку, спрямованої на становлення економіки знань щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також рекомендації відносно процесів створення та привласнення інтелектуальних продуктів, у тому числі в реальному секторі регіональної економіки, використані Полтавським державним центром науково-технічної і економічної інформації в рамках науково-інформаційного забезпечення при підготовці стратегії розвитку Полтавської області до 2015 року (довідка №1021 від 21.10.2008 р.). Результати дисертаційного дослідження використані управлінням освіти виконавчого комітету Полтавської міської ради для розробки заходів з реформування міської системи освіти (довідка №01-24-24/1756 від 21.10.2008 р.).

Основні теоретичні положення та методичні підходи, узагальнення та висновки, які містяться у дисертаційній роботі, використовуються у навчальному процесі Полтавського університету споживчої кооперації України при викладанні дисциплін “Основи економічної теорії”, “Політична економія” (довідка № 45-103/14 від 15.09.2008р.), а також у Полтавському кооперативному технікумі (довідка № 733 від 24.09.2008р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням, у якому викладені авторські розробки щодо економічного змісту та суперечностей інтелектуальної власності у процесі її актуалізації при формуванні економіки знань. Наукові положення, розробки, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження апробовано автором на Другому міжнародному симпозіумі “Соціальна економіка у світі, що глобалізується: значення і роль в реалізації імперативу виживання людства” (м. Харків, 2006 р.), науково-практичній конференції “Стратегія економічного розвитку України: тенденції, пріоритети, перспективи” (м. Харків, 2006 р.), Другій Всеукраїнській конференції “Соціально-економічні трансформації в умовах глобалізації” (м. Полтава, 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у 8 публікаціях загальним обсягом 2,4 др. аркуша. З них -- 6 у наукових фахових виданнях, 2 -- у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Структура роботи обумовлена метою і логікою дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 179 сторінок друкованого тексту. У тексті дисертаційної роботи розміщено 15 таблиць на 11 сторінках, 5 рисунків на 3 сторінках, список використаних джерел містить 187 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, показано ступінь наукової розробки проблеми та її зв'язок з науковими програмами (планами, темами), сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет дослідження, розкрито методи дослідження, визначено основні положення наукової новизни і практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи дослідження інтелектуальної власності в системі виробничих відносин” розглядаються відносини власності як основа функціонування і розвитку суспільного виробництва; досліджуються зміст, суперечності, актуалізація відносин інтелектуальної власності в сучасному світі, а також визначається роль інтелекту людини у процесі формування економіки знань як нового суспільного феномену.

Розвиток сучасного суспільного відтворення, різке поширення економічної глобалізації у світі пов'язані зі значним зростанням нематеріальних чинників виробництва, зміною ролі людини у системі господарства. У соціально-економічній літературі цей процес здебільшого називається як становлення постіндустріального суспільства, де інформація, що практично миттєво передається на будь-яку відстань, почала грати роль провідного чинника економічного розвитку як окремих країн, так і світового господарства.

Здійснене нами дослідження щодо виявлення змісту й основних характеристик сучасного розвитку дало змогу довести теоретичне положення про те, що наростання тенденцій постіндустріального суспільства робить необхідним в економічному аналізі вихід за рамки традиційної фундаментальної структури людської діяльності, що зумовлений переходом від визначальної ролі матеріального блага до знання як специфічного продукту-ресурсу духовного виробництва. При цьому саме знання, а не просто інформація стає тим чинником, який дозволяє виробляти не лише нову техніку та нові технології, але й визначає головне місце людини у процесі освоєння навколишнього середовища, перетворює людину на серцевину виробничих процесів, які, згідно з принципами постнекласичної науки, розглядаються як людинорозмірні комплекси. Знання космополітичне за своєю природою, тобто воно може миттєво розповсюджуватися в усьому світі, ним може користуватися кожна людина, котра має відповідну освіту. Знання є продуктом людського інтелекту. Найбільш характерна ознака цього продукту полягає у можливості його всекористування, коли у процесі використання не відбувається його знищення, а лише зростає кількість людей, які оволодівають новими знаннями. Проте пануючі ринкові відносини з їх вартісно-ціновими регуляторами перешкоджають реалізації даної космополітичності та глобальному поширенню відносин всекористування інтелектуальними благами.

Розвиток людського суспільства супроводжується змінами у відносинах власності, що відбувалися у зв'язку зі змінами основного засобу виробництва. Ми проаналізували цей процес і довели, що в період формування економіки знань (а саме ця тенденція виступає зараз як найбільш фундаментальна в економічній сфері розвитку суспільства) головним пріоритетом стає розвиток і реалізація відносин інтелектуальної власності, яку по-різному визначають окремі її дослідники. Зваживши на всі їх аргументи, ми вдосконалили визначення інтелектуальної власності. Вона розуміється як багатомірна складна система відносин всекористування, що стають актуальною складовою процесів привласнення продуктів творчої діяльності людини, спрямованої на розвиток і реалізацію своїх здібностей, завдяки чому нагромаджується і використовується інтелектуально-духовний потенціал суспільного розвитку. Таке визначення інтелектуальної власності акцентує увагу на трьох моментах: по-перше, у цій формі власності актуалізуються відносини всекористування; по-друге, у центр уваги висувається творча діяльність людини та її продукти, що мають первинну нематеріальну форму, а потім уже втілюються у матеріальні чи інші зразки і речі; по-третє, головним механізмом сучасного розвитку стає нагромадження і використання інтелектуально-духовного потенціалу суспільного розвитку, на що повинна орієнтуватися кожна держава та її соціально-економічна політика.

У сучасній соціально-економічній літературі поряд з категорією інтелектуальної власності отримує поширення термін духовної власності. У дисертаційному дослідженні ми надали докази нераціональності протиставляння духовної та інтелектуальної власності, що зустрічається в окремих сучасних авторів. При цьому виходимо з того, що духовна та інтелектуальна власність мають одну й ту саму природу -- ідеальну, хоча виражають дещо різні іпостасі та відносин, які формуються людським розумом і свідомістю. Формування духовного стану, на відміну від інтелектуального, відбувається при широкій і активній участі інтелекту, але значну роль відіграють почуття, воля людей, традиції та культурні цінності, творче начало. Тобто тут акцент робиться на тих аспектах, які пов'язані з духовною сферою розвитку людини і суспільства. В економічному плані, коли панує цілераціональність, а ціннісна раціональність розглядається як певна перешкода економічній ефективності та одержанню високих прибутків, суто духовні продукти є такими, що шкодять невпинній експансії відносин купівлі-продажу, пануванню економічної цивілізації. Об'єкти інтелектуальної власності, які розглядаються переважно поза ціннісною системою координат, здебільшого сприяють отриманню надприбутків, а тому й більш високо ціняться з точки зору прибутковості. В умовах розв'язання проблеми виживання людства самого лише розвитку інтелекту недостатньо: він має бути запліднений духовними цінностями, а знання повинні використовуватися для блага людини.

Ці та ряд інших викладених у роботі положень дозволили нам охарактеризувати економіку знань як сучасну основу суспільного розвитку, показати, що визначальним ресурсом у ньому стає знання, а людина як основний генератор і користувач знаннями повинна мати гідні умови для свого всебічного розвитку, отримання якісної сучасної освіти, освоєння культури і соціальних досягнень.

Зараз ООН та інші міжнародні організації оцінюють стан окремих країн щодо становлення в них економіки знань. Найбільш розвиненими у цьому плані є Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія і Фінляндія (“Європа-5”). Досить показово, що за цим індексом жодна з країн “великої вісімки” не ввійшла в першу п'ятірку країн світу, де найбільш високо розвинутий знаннєємний сектор національної економіки.

За індексом інтелектуальних активів Україна знаходиться на 44 місці та має наближені показники до середньоєвропейських індикаторів щодо майбутніх інтелектуальних активів суспільства. При цьому окремі індикатори є найнижчими (охоплення населення засобами телекомунікацій і пресою). За індексом перспективності розвитку Україна займає 41 місце. Це її положення зумовлене високим рівнем корупції (індикатор свободи від корупції -- 2,3 за десятибальною шкалою), низькими витратами на дослідження та інноваційний розвиток країни, незначним рівнем державної підтримки охорони здоров'я, середнім значенням кількості дітей на одного вчителя у початковій школі.

За індексом якості розвитку Україна займає 26 місце. Із загальної оцінки місця України в рейтингу К-суспільств можна зробити такі основні висновки. По-перше, у країні проводиться значна робота щодо майбутнього інтелектуальних активів розвитку, але в ній існує великий дефіцит знання “як співіснувати”, тобто проблеми соціальної справедливості повинні стати актуальною сферою діяльності уряду. По-друге, Україна має майже трикратне відставання від Європи-5 за витратами держави на дослідження та інновації. Це закладає досить виразну і зростаючу тенденцію щодо майбутнього відставання нашої країни від розвинених держав в економіці, науці та технологіях. Тим самим виникає реальна тривога за процес формування економіки знань у найближчій перспективі. По-третє, Україна майже вичерпала себе як постачальник дешевої робочої сили з переважно низькотехнологічною й енергозатратною промисловістю.

Показники України щодо формування економіки знань і вказані висновки мають стати імпульсом для глибокого і всебічного осмислення нинішніх і стратегічних пріоритетів розвитку України. В епоху становлення суспільства знань слід переосмислити ту систему координат, у якій необхідно розвивати національне господарство, та спрямовувати кошти державного бюджету саме на розвиток тих пріоритетних галузей, що формують знання, інновації, загальну культуру населення.

У розділі 2 “Роль і основні напрями реалізації інтелектуальної власності в умовах становлення економіки знань” доведено, що інтелектуальна власність у сучасному господарському розвитку стає головним фактором конкурентоспроможності, а тому значно зростає її роль при переході до економіки знань; розкривається сутність інновації як провідної форма реалізації інтелектуальної власності; досліджується роль інтелектуальної власності в реалізації стратегії економічного розвитку України на початку ХХІ століття.

У процесі детального дослідження відносин інтелектуальної власності та специфіки її реалізації у сучасних умовах ми дійшли висновку, що процес створення і реалізації цієї форми привласнення суттєво відрізняється від привласнення матеріальних об'єктів, а тому обґрунтували необхідність виділення у внутрішній структурі первинної і вторинної реалізації інтелектуальної власності та розкрили необхідність і зміст такого виокремлення. Первинна реалізація відбувається у процесі усвідомлення людиною необхідності руху до якісно іншого стану її життєдіяльності та формуванні деякого ідеального образу цього іншого стану. Вторинна реалізація інтелектуальної власності знаходить впровадження у певному проекті, котрий реалізується в сфері матеріального виробництва чи у соціальних відносинах. Наприклад, для успішного розвитку сучасної держави чи суспільства в цілому набуває особливої значимості ідея і теорія економіки знань: вона надає нового поштовху для подальшого розвитку і повинна практично реалізовуватися через проведення відповідної державної політики для підвищення добробуту країни та її народу. Специфічна відмінність первинної реалізації полягає у тому, що людина-медіатор, власне власник отримує ідеальний “дохід” у вигляді внутрішньої духовної задоволеності, розвитку своїх інтелектуально-духовних здібностей. Ця реалізація відбувається у свідомості самого медіатора. Вторинна реалізація супроводжується реальним економічним доходом, коли продукт інтелектуальної власності реалізується у навколишньому світі через визнання його суспільно необхідним, знаходить законодавче підтвердження або одержує предметно-речове втілення.

Внутрішня структура відносин інтелектуальної власності та специфіка її реалізації накладають значний відбиток на характеристику продуктів духовного виробництва як об'єктів інтелектуального привласнення. У дисертації розкрито ознаки-характеристики інтелектуальних продуктів, що запропоновані різними дослідниками. Виходячи з такого аналізу, а також із нашого розуміння інтелектуальної власності та процесу її реалізації, ми вдосконалили систематизацію загальних ознак інтелектуального продукту. Нами зведено ці ознаки до наступних: 1) кожний інтелектуальний продукт являє собою продукт “природної” монополії (виключного права) його творця, внаслідок чого він є індивідуальним за змістом, містить у собі неповторну інформацію; 2) має властивість обмінюватися без повного відчуження від свого творця; 3) може підлягати неодноразовому продажу, при цьому навіть одночасно може бути об'єктом кількох ринкових акцій; 4) не зникає у процесі використання; 5) складається з двох частин: матеріального носія та ідеї, що є об'єктом правового захисту (нефізична природа інтелектуального продукту); 6) втілює у собі постійну суперечність: у ньому закладено суспільне начало -- властивість бути предметом “для інших”, але одночасно він не є продуктом “для всіх” -- для використання потрібні певні навички і знання; 7) характеризується незначними витратами на тиражування порівняно з витратами на його розробку; 8) підлягає високому ризику внаслідок швидкого розвитку і зміни знань.

Розгортання глобалізаційних процесів, коли транснаціональні корпорації прагнуть стати основними “гравцями” світової господарської системи, показало не лише загострення конкурентної боротьби, але й призвело до того, що у цій боротьбі значним чинником стає культура, яка впливає як на формування потреб населення у окремій країні чи регіоні, так і зумовлює характер і напрям самих інноваційних перетворень. При цьому чітко вимальовується тенденція, згідно з якою першочергова увага приділяється саме техніко-технологічному астекту, а загальний культурний, освітній, моральний рівень людства знижується, що веде до однобічного розвитку економіки, який підриває засади людського життя.

Ґрунтовний аналіз цих процесів дозволив нам довести тезу про те, що в сучасних умовах поширення неоліберальної глобалізації вкрай загострилася суперечність між техногенною і гуманітарною культурою у періодичному інноваційному оновленні як загальній закономірності розвитку сучасного суспільства. Тому актуалізується соціокультурна складова як чинник якісних змін, насамперед тих, котрі повинні відбуватися на основі нових знань, чого потребує постнекласична наука і подальша господарська практика реалізації імперативу виживання людства. Мова має йти не лише про наявність цієї суперечності, а й про те, що її слід ураховувати при оцінці конкурентоспроможності національної системи, яка залежить від якості освіти і культурного рівня як виробників, так і споживачів.

Інтелектуальна власність проявляється перш за все як інтелектуальний потенціал, що має ефективно реалізуватися, інакше він морально старіє і втрачається, а країна недоодержує тієї частки національного багатства, що могла б стати джерелом прискореного процвітання нації. У цьому плані мова повинна йти насамперед про інновації та національні інноваційні системи, які дозволяють оптимально реалізовувати потенціал об'єктів інтелектуальної власності.

Суспільний розвиток протягом кількох останніх десятиліть характеризувався виникненням принципово нового сегмента сучасного господарства, а саме -- інноваційної системи, що генерує весь зростаючий потік інновацій, котрі відповідають динамічно мінливим суспільним потребам, а часто й формують їх. Саме цей сегмент надає економічному розвитку новий, інноваційний характер. Під інноваційною системою, як правило, розуміють специфічну сукупність інститутів, які забезпечують перебіг інноваційних процесів у межах країни, або сукупність взаємозалежних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів. Головне тут те, що країна повинна цілеспрямовано створювати умови для відтворення і реалізації інновацій, оскільки періодичне інноваційне відновлення є загальною закономірністю суспільства в цілому та всіх складових його систем. Ця закономірність пояснюється трьома обставинами. По-перше, будь-яка система має свій потенціал розвитку, життєвий цикл, і перехід від фази до фази вимагає часткового відновлення. По-друге, саме суспільство має загальну тенденцію до росту й ускладнення, збільшення обсягу й диференціації структури потреб. Щоб їх задовольнити, кожна система повинна вдосконалюватися або уступати своє місце іншій системі, здатній задовольнити ці потреби. По-третє, природне середовище, що оточує суспільство також піддане змінам, і суспільство із властивими йому системами має перетерпіти зміни, щоб адекватно відреагувати на ці зовнішні виклики.

Вважаємо, що до даних пояснень необхідно також додати й соціокультурну складову як фактор неминучості якісних змін, що у сучасному світі істотно впливає на необхідність суспільних трансформацій. Суспільству, у якому розвитку техніки віддається пріоритет перед гуманітарними цінностями, загрожують духовна деградація й ризик самознищення. Без розвинутої гуманітарної культури різко знижується моральний імунітет людства, його здатність вчасно розпізнавати й припиняти сили зла.

Під впливом цих основних факторів суспільство як на національному, так і на планетарному рівні змушене постійно оновлюватися, що відображається в його динамічному циклічному розвитку, де загасання й спади суспільного відтворення змінюються новими інноваційними циклами внаслідок свідомої активності людини. За великим рахунком, ідеться про розвиток і реалізацію людської культури в ході господарювання. Фундаментальні зрушення відбуваються тільки тоді, коли спостерігаються значимі для самої людини зміни змісту її власної діяльності, які усвідомлюються як внутрішні мотиви насущних перетворень щодо формування якісно іншого майбутнього. У такому разі ритм змін стає основною формою людського існування, буття.

У цьому плані важливо показати той внутрішній момент, на якому базується кардинальна трансформація відносин власності при переході до високотехнологічного інноваційного виробництва. У сучасній економіці, що формується як економіка знань, основним джерелом одержання доходу повинні ставати знання й здібності людей, що утворять індивідуалізовану форму власності. Це підтверджується зростаючим попитом на ринку праці на тих осіб, які крім вищої освіти, володіють іноземними мовами й комп'ютерною грамотністю, вміють працювати з інформацією, можуть генерувати нові ідеї і знання.

У формуванні нового суспільства із властивої йому економікою знань і подальшою інтелектуалізацією праці спостерігається процес становлення масової альтернативної людини духовного виробництва -- фахівця, професіонала, покликаного активно втілювати досягнення науки і культури, що швидко розвивається. Інноваційна діяльність такої особистості являє собою процес самореалізації й саморозвитку, інновація стає як самоціллю і змістом її існування. В інноваціях відбувається самореалізація власника знань, яка вимагає своїх або позикових фінансових ресурсів. Тут на перший план виходить індивідуальна (або приватна) власність, що міцно окреслює межу прийняття рішень, сферу індивідуальної влади над виробничими можливостями, процесу самореалізації особистості. Але інновація зводиться до того, що ця сфера прийняття рішень значно розширюється, якщо фахівцеві високого класу передається чужа власність в оренду або трастове управління для забезпечення більш високої ефективності її використання. Тому для сучасної економіки досить характерний безперервний перехід майнових прав (елементів пучка прав власності) у руки тих, хто здатний заплатити за них вищу ціну, розраховуючи на подальше більш ефективне використання цієї власності.

Такий порядок часто веде до того, що спостерігається “відтік мізків” у інші країни. Нами обґрунтовано положення про те, що в умовах ринкових відносин і посилення глобальної нерівномірності розвитку між розвиненими і країнами з нижчим рівнем соціально-економічного розвитку захист національної інтелектуальної власності в останніх повинен зводитися не лише до ліцензування і патентування, а його необхідною складовою має стати введення принципу платності “відтоку мізків” у розвинені держави, на розвиток яких були витрачені національні бюджетні кошти. Освітні бюджетні затрати, понесені цими країнами, мають не лише повертатися, але й приносити певну інтелектуальну ренту для їх національного розвитку, котра повинна розраховуватися на основі втраченого країною доходу за майбутні п'ять-шість років від моменту виїзду спеціаліста в іншу країну (термін оновлення сучасних знань у середньому складає 6 років).

Україні для подальшого успішного розвитку слід свідомо і цілеспрямовано формувати у себе національну економіку знань, а також створювати належні умови для ефективної реалізації інтелектуальної власності. Перші приклади успішної конкуренції на вітчизняному ринку інтелектуальних продуктів уже. Так, на українському комп'ютерному ринку повністю сформувалися свої локальні бренди, п'ятірка з яких контролює половину вітчизняного ринку персональних комп'ютерів (ПК): ПК українського бренду не відрізняється за якістю від західного, а інколи і перевершує його, особливо за оперативністю реагування на зміни ринку. При цьому відрадно усвідомлювати, що середній рівень наших користувачів вищий за рівень західних.

Розвиток інтелектуального ринку потребує великих інвестицій як у сферу освіти і науки, так і в галузі високих технологій. Проте зараз на кожного українця припадає у 50 разів менше інвестицій, ніж на європейця, що, звісно, не сприяє поширенню новітніх тенденцій становлення освітнього суспільства й економіки знань у нашій країні. Тому у стратегічному плані надзвичайно важливим стає вироблення дієвого механізму фінансування інтелектовідтворюючих сфер суспільного виробництва.

Ще однією важливою проблемою у сфері реалізації інтелектуальної власності, яку потрібно вирішувати у найближчий час, є проблема створення нових технологій, інновацій на основі винаходів. Відомо, що у світі 75% усього економічного ефекту від виробничого використання винаходів забезпечується дуже невеликою їх кількістю (приблизно 3-7%). Це означає, що останні 25% ефекту припадають на частку 93-97% винаходів. Слід відзначити, що результативність тієї чи іншої винахідницької діяльності можна визначити лише “постфактум”. У свою чергу, відношення кількості започаткованих розробок до кількості розробок, що завершуються процесом впровадження їх результатів у виробництво, складає приблизно 100:30, тобто лише 30% розробок завершується впровадженням. В Україні цей відсоток ще менший. Водночас потрібно визнати, що існує дуже багато українських винаходів, які змогли б різко зменшити витрати енергії та ресурсів, підвищити продуктивність праці й ефективність суспільного виробництва. Держава повинна цілеспрямовано діяти щодо підтримки розвитку винахідництва (саме воно є основою інноваційних рішень і технологій) і широкого впровадження винаходів у процес виробництва. Без такої практичної діяльності розмови про інноваційний розвиток залишаються порожнім звуком. Потрібно провести ревізію тих розробок, що “покриті шаром пилу на полицях”, з метою практичного використання того, що може забезпечити економічний ефект. Разом з тим слід всебічно стимулювати рух винахідників, створити ефективну систему їхньої винагороди і впровадження кращих винаходів, що сприятиме науково-технічному прогресу і формуванню національної економіки знань.

Отже, інтелектуальна власність стає найбільш важливим стратегічним ресурсом економічного розвитку України. Економічна наука має глибоко і всебічно досліджувати це й складний соціально-економічний феномен.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розкритті змісту, суперечностей інтелектуальної власності в процесі формування економіки знань та розробці практичних рекомендації щодо підвищення ефективності реалізації інтелектуальної власності в сучасних умовах. На основі загальної концепції дослідження в дисертаційній роботі зроблено такі висновки:

1. Інтелектуальна власність стає найбільш значимим чинником сучасного суспільного розвитку, оскільки подальший прогрес людства пов'язаний саме з виробленням нових ідей, знань. У процесі глобалізації виграє той, хто не просто зрозумів, що настала ера економіки знань, а й реально перетворює свою економіку на економіку знань. Така необхідність викликана двома основними чинниками: кількісним зростанням людства і зменшенням наявних для задоволення потреб людини ресурсів. Через вироблення нових знань, які потім реалізуються у новій техніці і технологіях, можливо вирішити ці дві надзвичайно складні проблеми.

2. Разом з тим стає зрозумілим, що потрібні кардинальні зміни у соціальних відносинах, коли реалізація імперативу виживання людства розглядається як першочергова проблема збереження життя. У цій ситуації вже явно не достатньо лише технологічного підходу до економічного розвитку: відносини експлуатації, безмежне розширення дії відносин купівлі-продажу, що вже давно вийшли за межі економічної сфери, і не можуть бути надійними орієнтирами і способами сучасного розвитку. У цих умовах швидко зростає соціальна роль інтелектуальної власності, яка знаменує собою перехід до таких відносин, де практично немає відчуження, бо продукти інтелектуального виробництва не відчужуються так, як це відбувається з матеріальними продуктами. Ідеї, знання передаються іншим людям у використання, але водночас вони залишаються у тих, хто їх створив, тобто починають панувати відносини всекористування, хоча і в умовах товарно-грошових відносин.

3. З огляду на ці міркування, запропоновано змістовне тлумачення інтелектуальної власності як багатомірної складної системи відносин всекористування, що стають актуальною складовою процесів привласнення продуктів творчої діяльності людини, спрямованої на розвиток і реалізацію своїх здібностей, завдяки чому нагромаджується і використовується інтелектуально-духовний потенціал суспільного розвитку. Розкрито основні і найбільш загальні суперечності інтелектуальної власності, які в реальному житті конкретизуються і розгортаються в цілу систему суперечностей з приводу привласнення об'єктів інтелектуальної власності. Розглянуто найбільш актуальні проблеми накопичення і реалізації інтелектуальної власності, на яких, на наш погляд, слід зосередити увагу у процесі подальшого розвитку українського суспільства.

При цьому ми виходили з кількох основоположних моментів, які необхідно враховувати: по-перше, економічна політика, в основі якої не лежить випереджальний розвиток сфери освіти і науки, не є перспективною і тягне країну назад; по-друге, знання стають головною умовою випуску конкурентоспроможних товарів і послуг, а тому господарський механізм повинен всіляко сприяти створенню відповідних економічних умов для вироблення і впровадження конкурентоспроможних технологій у виробництво; по-третє, розвиток інтелекту не може відбуватися поза духовним розвитком, коли цінності людського життя, людських взаємин відтісняються на задній план і наростає процес деградації суспільства; по-четверте, виживання і розвиток можливий лише при реальному впровадженні моделі національного інноваційного розвитку, через яку відбувається ефективна реалізація інтелектуальної власності.