Розвиток ефективного використання землі суб’єктами аграрного господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Зі вступом України на шлях ринкових перетворень було проголошено багатоукладність економіки, швидкими темпами відбувалося роздержавлення сільськогосподарських підприємств, їх приватизація, ліквідована державна монополія на землю. Все це зумовило необхідність реформування земельних відносин. В результаті здійснення в Україні земельної реформи сформувалося нове, більш широке коло суб'єктів господарювання, розширився спектр правових дій, здійснюваних у відношенні земельних ділянок. Внаслідок цього з'явилася нагальна потреба теоретичного та практичного рішення проблем, пов'язаних з новими земельними відносинами та ефективним використанням землі в умовах ринкової економіки. Адже від того, наскільки ефективно використовуються земельні ресурси на підприємстві залежить ефективність його господарської діяльності в цілому.

Проблема ефективного використання земельних ресурсів була і залишається однією з найактуальніших в аграрному виробництві. Її дослідженню присвячено ряд наукових робіт. Теоретичні та практичні аспекти ефективності сільськогосподарського землекористування висвітлені в наукових працях відомих вчених Це, насамперед, роботи Д.І. Бабміндри, В.А. Борисової, О.І. Гуторова, Д.С. Добряка, П.М, Макаренка, Л.Ю. Мельника, В.Я. Месель-Веселяка, Л.Я. Новаковського, П.Т. Саблука, В.М. Трегобчука, А.М. Третяка, М.М. Федорова та багатьох інших науковців.

Однак динамічність змін ситуації в агропромисловому комплексі потребує подальших досліджень зазначеної проблеми з метою пошуку напрямів вдосконалення земельних відносин та підвищення ефективності використання землі в сільському господарстві. Цим визначається вибір теми дисертаційного дослідження, визначення мети, завдань і структури роботи.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення теоретико-методологічних засад та розробка практичних рекомендацій щодо підвищення економічної ефективності використання сільськогосподарських земель.

Для досягнення цієї мети в роботі ставилися і вирішувалися такі завдання:

- узагальнити теоретичні та методичні положення визначення ефективності сільськогосподарського землекористування;

- дослідити економічні складові земельних відносин у процесі формування землекористувань сільськогосподарських підприємств;

- обґрунтувати критерії та показники для оцінки ефективності використання земельних угідь;

- провести дослідження кількісного та якісного стану, ефективності використання сільськогосподарських угідь в період ринкового реформування земельних відносин в Україні;

- визначити рівень та ефективність використання сільськогосподарських земель в різних категоріях господарств регіону;

- розробити напрями та організаційно-економічні заходи підвищення ефективності використання сільськогосподарських угідь суб'єктами господарювання на селі.

1. Теоретичні засади ефективного використання землі в сільському господарстві

Розглянуто зміст земельної власності та її вплив на ефективність землекористування; земельні відносини як основу ефективного використання землі; критерії та показники оцінки ефективності використання сільськогосподарських угідь.

Встановлено що земельну власність можна визначити як сукупність відносин між людьми з приводу привласнення земель як продукту природи й вирішального ресурсу виробництва, а також привласнення того доходу, який одержують суб'єкти земельної власності внаслідок використання землі.

З власністю на землю пов'язують ефективність землекористування. Досліджуючи сутність поняття «ефективне використання землі» встановлено, що ефективним слід вважати таке використання землі, яке забезпечує економічний результат діяльності що, характеризується відношенням отриманого економічного ефекту до затрат ресурсів, які його обумовили, а крім того, веде до підвищення рівня життя людей та сприяє покращенню екологічного стану навколишнього природного середовища, тобто це поняття відображає три аспекти землекористування: економічний, соціальний та екологічний. При з'ясуванні тотожності між поняттями «раціональне використання землі» і «ефективне використання землі» встановлено, що раціональне використання землі передбачає цільовий характер її використання, організований для конкретних умов простору і часу оптимальний спосіб використання, доцільність виробничого та невиробничого використання, економне витрачання виробничих властивостей землі, підвищення родючості ґрунтів, збереження екологічної рівноваги в природі Необхідною складовою раціонального використання землі є ефективне її використання.

Раціональне використання земель потрібно розглядати через призму дотримання відповідних принципів (правил) її використання. Узагальнивши розробки науковців, зроблено висновок, що всі принципи раціонального використання земель відображають чотири аспекти землекористування: організаційний, економічний, соціальний та екологічний.

Встановлено, що поняття «ефективне використання землі» і «раціональне використання землі» не є тотожними. Останнє з точки зору раціонального землекористування включає організаційний аспект.

В роботі визначено, що однією з найважливіших умов ефективного використання земель в сільському господарстві виступають земельні відносини. Ці відносини включають в себе відносини власності на землю, відносини, які виникають в ході земельного обороту, а також відносини, що виникають в процесі вилучення, розподілу і використання плати за землю. Побудова механізму земельних відносин в сільському господарстві повинна базуватися на наступних принципах:

- створення організаційно-правового середовища для забезпечення обороту земельної власності, її переходу до найефективніших господарів, забезпечення прийняття законів «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр»;

- формування в сільській місцевості необхідної інфраструктури, яка б регулювала оборот земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

- удосконалення методичних засад оцінки земельних ділянок;

- зняття мораторію на продаж земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства;

- завершення видачі державних актів на право власності на земельну частку (пай);

- створення системи плати за землю, адекватної умовам ведення сільського господарства при переході до ринкової економіки.

Визначено, що абсолютний економічний ефект від організації використання земельних угідь може бути виражений приростом обсягів валової продукції, чистого доходу та прибутку за рахунок освоєння, трансформації та покращення земель, проектування природоохоронних заходів, введення екологічно доцільної системи землеволодінь та землекористувань. Крім того, цей ефект може бути виражений зниженням виробничих затрат, економією (або запобіганням збитків) живої та уречевленої праці, зниженням собівартості продукції галузей, пов'язаних з використанням землі.

Відносний економічний ефект розраховують, порівнюючи отримані економічні результати та розмір капітальних вкладень. При формуванні агроландшафтів, проектуванні та введенні системи сівозмін, здійсненні комплексу меліоративних заходів цей ефект може бути розрахований як відношення приросту чистого доходу до розміру капіталовкладень.

При оцінці ефективності використання сільськогосподарських угідь в якості критерію ефективності має виступати збільшення обсягу виробництва продукції сільського господарства на одиницю затрачених ресурсів при умові дотримання екологічних вимог землекористування та підвищення родючості ґрунтів. Важливими показниками при оцінці ефективності сільськогосподарського землекористування є урожайність культур, виробництво окремих видів продукції рослинництва і тваринництва на одиницю земельної площі (сільгоспугідь, ріллі, посівів окремої культури), виробництво валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, рівень рентабельності виробництва.

2. Стан та рівень сільськогосподарського використання землі суб'єктами аграрного господарювання

Проаналізовано кількісний та якісний стан земель, визначено ефективність використання сільськогосподарських угідь різними суб'єктами аграрного господарювання.

Зміни соціально-політичного устрою України та трансформації її економіки зумовили проведення земельної реформи. В процесі її здійснення в Дніпропетровській області змінювалася структура земельного фонду за формами власності. Станом на 01.01. 2007 року розподіл земельного фонду за формами власності у Дніпропетровській області наступний: державна власність - 42%, приватна - 57,9%, колективна - 0,1%. Механізм реформування сільськогосподарських підприємств було запущено з метою створення господарських формувань, спроможних функціонувати в ринкових умовах. На базі колишніх сільськогосподарських підприємств було створено 3726 нових агроформувань. Всього розпайовано 1535,5 тис. га сільськогосподарських угідь, на одне формування припадає 412 га.

В Дніпропетровській області практично завершено первинну приватизацію сільськогосподарських угідь, яка відбувалася через безоплатну передачу земель державної власності недержавним сільськогосподарським підприємствам та паювання землі. Станом на 01. 01. 2007 року 286202 селянина набули право на земельну частку (пай). Середній розмір паю по області становить 6,1 га.

На сучасному етапі розвитку земельних відносин надзвичайно важливу роль відіграє оренда землі, яка забезпечує перерозподіл землі між землевласниками та землекористувачами. Станом на 01.01. 2007 року в регіоні всього укладено 239071 договір оренди земельної частки (паю). Як правило, договори оренди укладаються на короткі строки (1-5 років), що не сприяє раціональному використанню земель та ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому. В середньому по Дніпропетровській області плата за оренду 1 га складає 153 грн. на рік, середня орендна плата за пай становить 933 грн. В структурі орендної плати за земельну частку (пай) переважає натуральна форма оплати (75,8%).

У структурі земельного фонду Дніпропетровської області частка сільськогосподарських угідь становить 78,9%, розораність території регіону - 66,6%. Зазначені показники перевищують аналогічні в середньому по Україні, що свідчить про досить високий і необґрунтований рівень сільськогосподарського освоєння та розораності земель. Високий рівень розораності обумовив інтенсивний розвиток ерозійних процесів. На території області частка орних земель, підданих ерозії становить 43,5%. Процеси реформування залишили поза увагою проблеми якісного стану земель.

Використання земель за виробництвом валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь є найбільш ефективним в господарствах населення.

Таким чином, ця форма господарювання виявилася найбільш пристосованою до специфіки перехідного до ринку періоду. Але за своїми розмірами і рівнем технічної оснащеності господарства населення не спроможні впроваджувати у виробництво досягнення науково-технічного прогресу і тому не можуть бути пріоритетною формою господарювання.

Фермерські господарства характеризуються більш низькими показниками ефективності використання сільськогосподарських земельних угідь. В основі причин низького рівня ефективності землекористування в фермерських господарствах лежать фактори як мікро-, так і макроекономічного характеру: відсутність державної програми розвитку фермерства та його підтримки з боку держави; законодавча неврегульованість питань, пов'язаних із паритетом цін на основні види сільськогосподарської та промислової продукції; високі ставки за кредити та складнощі в їх одержанні; слабкість матеріально-технічної бази. Подолання зазначених проблем можливе лише за сприяння та підтримки держави.

На перший погляд, дані табл. 2 дають змогу зробити висновок про позитивні тенденції у використанні землі сільськогосподарськими підприємствами. Так, якщо в господарствах населення простежується тенденція зниження ефективності землекористування: в 2007 році в порівнянні з 1995 роком виробництво на 100 га сільськогосподарських угідь валової продукції в цілому по сільському господарству скоротилося на 65%, в тому числі продукції рослинництва - на 60%, продукції тваринництва - на 71,5%, то в сільськогосподарських підприємствах, напроти, спостерігається ріст ефективності землекористування. Так, в 2007 році в порівнянні з 1995 роком виробництво на 100 га сільськогосподарських угідь валової продукції сільського господарства збільшилося на 33,6%, в тому числі продукції рослинництва - на 3,6%, продукції тваринництва - на 72%.

Незважаючи на те, що в результаті аналізу ефективності землекористування було встановлено, що сільськогосподарські підприємства поступаються за деякими показниками господарствам населення, саме ця категорія господарств має значний потенціал для того, щоб підвищити ефективність землекористування і стати пріоритетною формою господарювання на селі в майбутньому.

3. Організаційно-економічні шляхи підвищення ефективності використання землі в різних формах аграрного господарювання

Розглянуто питання концентрації і кооперування виробництва, оптимізація розподілу добрив при використанні інтенсивних технологій виробництва та обґрунтування ефективності ресурсозбереження в обробітку землі сільгосппідприємств.

Встановлено, що великотоварні підприємства мають більші можливості для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу та ефективного використання ресурсів в порівнянні з дрібнотоварними. Однак, рівень концентрації виробництва має мінімальну, оптимальну й максимальну межі. Саме оптимальний рівень концентрації виробництва (за інших рівних умов) дає змогу підприємству функціонувати більш рентабельно та бути конкурентоспроможним. Напрямом пом'якшення виробничих і комерційних проблем порівняно невеликих фермерських господарств може бути кооперація, яка дозволяє використовувати переваги великого виробництва.

Важливим напрямом інтенсифікації землекористування, який дозволяє суттєво підвищити урожайність сільськогосподарських культур є внесення добрив. В умовах слабкої матеріально-технічної бази та обмежених фінансових можливостей у придбанні достатньої кількості оборотних засобів, у тому числі й мінеральних добрив, постає проблема їх раціонального використання. Нами запропонований методичний підхід оптимізації використання мінеральних добрив різними суб'єктами аграрного господарювання, який враховує вимоги сівозмін, залежності урожайності культур від рівня удобрення, виручку від реалізації продукції.

За підсумками 2000-2006 рр. було встановлено економетричні залежності між обсягами внесення мінеральних добрив під посіви сільськогосподарських культур в Дніпропетровській області та одержаними урожайностями. Прийнятні залежності урожайності від обсягів внесення добрив (понад 95% адекватності одержаних лінійних регресійних рівнянь за F-критерієм Фішера) задають формули:

- по гороху: y = 37,239x + 13,816 R2 = 0,8598

- по пшениці: y = 67,73x + 13,139 R2 = 0,8113

- по цукровим бурякам: y = 538,46x + 106 R2 = 0,9858

- по кукурудзі на зерно: y = 95,574x + 23,964 R2 = 0,9867

- по ячменю: y = 47,612x + 17,191 R2 = 0,9247

- по ріпаку: y = 41x + 4,2628 R2 = 0,8912

- по соняшнику: y = 25,221x + 9,6445 R2 = 0,9377

За одержаними залежностями в умовах обмеженого обсягу мінеральних добрив було створено оптимізаційну модель їх розподілу в типовому сільськогосподарському підприємстві з площею посівів 1000 га з врахуванням норм удобрення та виручки від реалізації продукції.

Для розглядуваного підприємства було обрано шість варіантів внесення добрив. За першим варіантом добрива вносяться в повному обсязі, передбаченому нормою, всі рослини удобрені на 100%, при цьому загальна виручка від реалізації одержаної продукції рослинництва становить 9899,9 тис. грн.

Однак, внесення необхідної кількості добрив потребує суттєвих затрат, і тому підприємства не завжди мають змогу в повній мірі забезпечити культури необхідними компонентами мінерального живлення. Таким чином, зважаючи на реалії сьогодення, в другому варіанті ми припустили, що підприємство забезпечує внесення лише половини необхідної кількості добрив: 36,5 тонн д. р. азотних, 40,5 тонн д. р. фосфорних, 37 тонн д. р. калійних. При цьому повною мірою будуть використані лише фосфорні добрива, азотних добрив буде фактично використано 34 тонн д. р., калійних - 35 тонн д. р. Згідно з результатами обчислень по математичній моделі, на 100% доцільно удобрити горох, ячмінь, ріпак та соняшник, удобрення пшениці складе 75% від норми. Виручка від реалізації продукції, одержаної за такого удобрення, буде 6313,9 тис. грн.

На підприємстві може скластися ситуація, коли при внесенні добрив надається перевага одному з компонентів. Так, одним з найнеобхідніших для рослин елементом є азот. Він відіграє значну роль в поліпшенні властивостей ґрунтів та підвищенні їх родючості. Завдяки внесенню азотних добрив не лише підвищується урожайність культур, а й покращується якість сільськогосподарської продукції (зростає вміст білку та клейковини у пшениці, підвищується вміст цукру в цукровому буряку і т. ін.). Керуючись такими міркуваннями, підприємство може обрати співвідношення добрив, в якому забезпеченість азотними добривами буде перевищувати забезпеченість фосфорними й калійними добривами. Однак, виходячи з того, що в попередньому варіанті внесений обсяг азотних добрив не був повністю використаний, дане співвідношення не має сенсу, оскільки добрива повністю використовуються лише в оптимальному, передбаченому нормою, співвідношенні. Фактичне використання внесених азотних добрив буде лімітуватися кількістю внесених фосфорних та калійних добрив. Це пояснюється дією закону мінімуму, відповідно до якого продуктивність поля перебуває в прямій залежності від необхідної складової частини поживних речовин, які ґрунт містить у найменшій (мінімальній) кількості.

Важливу роль в житті рослин відіграє також фосфор. Застосування фосфорних добрив підвищує урожайність культур, поліпшує якість продукції, а крім того, веде до прискорення дозрівання рослин та підвищує їх стійкість до захворювань. Для більшості ґрунтів характерний дефіцит фосфору. Не є винятком і зона північного Степу України, до якої відноситься Дніпропетровська область. Тому використання фосфорних добрив тут є досить ефективним. Третій варіант передбачає внесення половини норми азотних та калійних добрив і дещо більше половини норми (44 тонн д. р.) фосфорних добрив. За такого варіанту, фосфорні та калійні добрива будуть використані повністю, азотних добрив буде використано 36 тонн д. р., що на 0,5 тонн д. р. менше за обсяг внесення. Як свідчать результати математичного моделювання, подальше збільшення внесення фосфорних добрив при незмінному внесенні інших розглядуваних компонентів не матиме ефекту, оскільки фактичне використання добрив залишатиметься незмінним. При цьому варіанті на 100% відбувається удобрення гороху, пшениці, ячменю, соняшнику, на 83% удобрюється ріпак. Кукурудза на зерно та цукровий буряк залишаються неудобреними. Загальна виручка складає 6617,8 тис. грн.

Для розвитку рослин необхідний також калій. Цей елемент бере участь у нагромаджені білків, стимулює синтез і нагромадження вуглеводів, а також підвищує стійкість рослин до вилягання та ураження хворобами. Калій стимулює ферментативні процеси в рослинах, підвищує їх зимостійкість та посухостійкість. У ряді випадків калій може бути в дефіциті, у зв'язку з чим його внесення в ґрунт позитивно позначається на родючості. Однак, у даному випадку збільшення обсягів внесення калію при незмінних обсягах інших елементів, дасть такий же результат як і у варіанті 2, коли калійні добрива не були повністю використані. Таким чином, можна зробити висновок, що ефект від удобрення досягається лише за збалансованого внесення добрив, при оптимальному поєднанні усіх компонентів, збереженні між ними відповідних пропорцій.

На жаль, фактичні обсяги внесення добрив дуже далекі не лише від нормативних, а й від тих, які розглядалися в попередніх варіантах. За даними офіційної статистики, найкраща забезпеченість добривами на 1 га посівів по Дніпропетровській області в період за 2000-2006 рр. спостерігалася в 2006 році, коли на 1 га було внесено 22,4 кг д. р. азотних, 7,3 кг д. р. фосфорних та 3,8 кг д. р. калійних добрив. В четвертому варіанті ми припускаємо, що підприємство забезпечене тією ж самою кількістю добрив. Таким чином на 1000 га воно зможе внести 24,4 тонн д. р. азотних, 7,3 тонн д. р. фосфорних та 3,8 тонн д. р. калійних добрив. При цьому фактично використано буде лише по 3,8 тонн д. р. усіх компонентів, тобто даремно буде витрачено 18,6 тонн д. р. азоту і 3,5 тонн д. р. фосфору. За цього варіанту дані моделювання показують удобрення лише соняшнику, та й то на 63,3% від норми. Виручка при цьому становить 2587,3 тис. грн.

Якщо ж припустити, що загальний обсяг внесення добрив підприємством залишається приблизно такий же, як і у четвертому варіанті, але добрива вносяться в рівних частинах (по 11,2 тис. кг д. р.), то ми бачимо (варіант 5), що фактично будуть використані всі добрива. При цьому забезпечиться 100% удобрення соняшнику і 52% удобрення ячменю. Загальна виручка від реалізації складе при цьому 3455,7 тис. грн. Дані цього варіанту ще раз підтверджують висновки про необхідність дотримання науково обґрунтованих пропорцій використання поживних елементів при удобренні культур.

І, нарешті, в шостому варіанті, розглядається випадок, за якого мінеральні добрива не вносяться взагалі. При цьому загальна виручка складає 2028,3 тис грн.

В умовах недостатньої забезпеченості добривами у розглядуваному сільськогосподарському підприємстві спостерігається недоотримання виручки на 33,2-79,5%, від її можливого значення при повному удобренні. Аналогічні розрахунки було проведені і для типового фермерського господарства та господарства населення, в результаті яких встановлено, що недостатній рівень удобрення культур веде до недоотримання виручки в фермерському господарстві - на 30,9-76,9%; в господарстві населення - на 10,8%-62,3% від її можливого значення при удобренні за нормою.

Основою землеробства є обробіток ґрунту, головні завдання якого -- створення оптимальних умов для росту й розвитку сільськогосподарських культур та підвищення родючості ґрунту. Інтенсифікація механічного обробітку ґрунту з використанням потужних тракторів призвела до негативних наслідків землекористування: посилення водної та вітрової ерозії, зниження вмісту гумусу в ґрунтах та їх агрофізичної деградації. Важливим напрямом подолання зазначених проблем та їх запобігання є раціоналізація землекористування на основі ресурсозбереження. До зберігаючого землеробства відноситься технологія обробітку ґрунту за системою No-Till, яка передбачає комплекс відповідних елементів: незначне руйнування або повну відсутність руйнування верхнього ґрунтового шару, відмову від спалювання пожнивних решток, сівозміну, постійний ґрунтовий покрив, використання зелених покривних культур.

В результаті проведених розрахунків встановлено наступні переваги обробітку ґрунту та посіву за технологією No-Till в порівнянні з традиційною технологією: майже в 6 разів менша потреба в інвестиціях на придбання техніки для проведення обробітку ґрунту та посіву (економія коштів 5505 тис. грн.); зменшення приблизно в 6 разів (330,3 тис. грн.) затрат на запасні частини та ремонт; скорочення в 11 разів металоємності; зменшення майже в 13 разів енергоспоживання; скорочення в 3 рази витрат на паливо-мастильні матеріали (економія коштів в середньому 945 тис. грн. в залежності від вартості паливо-мастильних матеріалів).

Висновки

сільськогосподарський ринковий земельний

1. Земельну власність можна визначити як сукупність відносин між людьми з приводу привласнення земель як продукту природи й вирішального ресурсу виробництва, а також привласнення того доходу, який одержують суб'єкти земельної власності внаслідок використання землі.

2. Ефективним слід вважати таке використання землі, яке забезпечує економічний результат діяльності, що характеризується відношенням отриманого економічного ефекту до затрат ресурсів, які його обумовили, а крім того, веде до підвищення рівня життя людей та сприяє покращенню екологічного стану навколишнього природного середовища. Ефективне використання землі відображає три аспекти землекористування: економічний, соціальний та екологічний.

3. Раціональне використання землі передбачає цільовий характер її використання, організований для конкретних умов простору і часу оптимальний спосіб використання, доцільність виробничого та невиробничого використання, економне витрачання виробничих властивостей землі, ефективне використання землі, підвищення родючості ґрунтів, збереження екологічної рівноваги в природі. Поняття «раціональне використання» землі є більш широким, ніж поняття «ефективне використання землі» і відображає чотири аспекти землекористування: організаційний, економічний, соціальний та екологічний.

4. Раціональне використання земель потрібно розглядати через призму дотримання відповідних принципів (правил) її використання. Існуючі в науковій літературі принципи раціонального землекористування можна розділити на чотири групи: 1) принципи організаційного характеру; 2) принципи економічного характеру; 3) принципи соціального характеру; 4) принципи екологічного характеру.

5. Побудова механізму земельних відносин в сільському господарстві повинна базуватися на наступних принципах: створення організаційно-правового середовища для забезпечення обороту земельної власності, її переходу до найефективніших господарів, забезпечення прийняття законів «Про ринок земель», «Про державний земельний кадастр»; формування в сільській місцевості необхідної інфраструктури, яка б регулювала оборот земельних ділянок сільськогосподарського призначення; удосконалення методичних засад оцінки земельних ділянок; зняття мораторію на продаж земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та особистого селянського господарства; завершення видачі державних актів на право власності на земельну частку (пай); створення системи плати за землю, адекватної умовам ведення сільського господарства при переході до ринкової економіки.

6. В якості критерію оцінки ефективності землекористування має виступати збільшення обсягу виробництва продукції сільського господарства на одиницю затрачених ресурсів при умові дотримання екологічних вимог землекористування та підвищення родючості ґрунтів. Важливими показниками оцінки ефективного використання землі є урожайність культур, виробництво окремих видів продукції рослинництва і тваринництва на одиницю земельної площі (сільгоспугідь, ріллі, посівів окремої культури), виробництво валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, рівень рентабельності виробництва.

7. В процесі здійснення в Дніпропетровській області земельної реформи змінювалася структура земельного фонду за формами власності Станом на 01.01. 2007 року розподіл земельного фонду за формами власності у Дніпропетровській області наступний: державна власність - 42%, приватна - 57,9%, колективна - 0,1%. На базі колишніх сільськогосподарських підприємств було створено 3726 нових агроформувань. Всього розпайовано 1535,5 тис. га сільськогосподарських угідь, на одне формування припадає 412 га. В області практично завершено первинну приватизацію сільськогосподарських угідь. Станом на 01. 01. 2007 року 286202 селянина набули право на земельну частку (пай). Середній розмір паю по області становить 6,1 га.

8. Важливу роль в розвитку земельних відносин відіграє оренда землі. Станом на 01.01. 2007 року всього укладено 239071 договір оренди земельної частки (паю). Як правило, договори оренди укладаються на короткі строки (1-5 років), що не сприяє раціональному використанню земель та ефективній організації виробництва. В середньому по Дніпропетровській області плата за оренду 1 га складає 153 грн. на рік, середня орендна плата за пай становить 933 грн. В структурі орендної плати за земельну частку (пай) переважає натуральна форма оплати (75,8%).

9. У структурі земельного фонду Дніпропетровської області частка сільськогосподарських угідь становить 78,9%, розораність території регіону - 66,6%. Високий рівень розораності обумовив інтенсивний розвиток ерозійних процесів, що охоплюють 43,5% орних земель. Заходи, по відтворенню земель та підвищенню їх продуктивності (зрошування, внесення органічних та мінеральних добрив, рекультивація порушених земель) в області з року в рік скорочуються.

10. Використання земель за виробництвом валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь є найбільш ефективним в господарствах населення. Таким чином, господарства населення виявилися найбільш пристосованою формою господарювання до специфіки перехідного до ринку періоду. Проте господарства населення не спроможні впроваджувати у виробництво досягнення науково-технічного прогресу і тому не можуть бути пріоритетною формою господарювання на селі.

11. Найкращу тенденцію підвищення ефективності землекористування за виробництвом валової продукції сільського господарства на 100 га сільськогосподарських угідь мають сільськогосподарські підприємства. Однак зазначені тенденції пояснюються зростанням цін на сільськогосподарську продукцію, а не дійсним підвищенням ефективності землекористування, оскільки рівень рентабельності виробництва основних видів сільськогосподарської продукції рослинництва має тенденцію до зниження, а виробництво майже всіх видів продукції тваринництва є збитковим. Серйозною перешкодою на шляху підвищення ефективності землекористування сільськогосподарських підприємств є проблема диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію. Вирішення цієї проблеми не можливе без вжиття відповідних заходів з боку держави.

12. Фермерські господарства мають більш низькі показники ефективності використання земель в порівнянні з іншими суб'єктами аграрного господарювання. В основі причин низького рівня ефективності землекористування в фермерських господарствах лежать фактори як мікро-, так і макроекономічного характеру, і подолання зазначених проблем можливе лише за сприяння та підтримки держави.

13. Великотоварні підприємства мають більші можливості для впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу та ефективного використання ресурсів в порівнянні з дрібнотоварними. Однак, рівень концентрації виробництва має мінімальну, оптимальну й максимальну межі. Саме оптимальний рівень концентрації виробництва (за інших рівних умов) дає змогу підприємству функціонувати більш рентабельно та бути конкурентоспроможним. Напрямом пом'якшення виробничих і комерційних проблем порівняно невеликих фермерських господарств може бути кооперація, яка дозволяє використати переваги великого виробництва.

14. Дієвим засобом підвищення урожайності культур і відповідно ефективності використання земель в сільському господарстві є внесення добрив. Рівень удобрення культур в кінцевому підсумку впливає на виручку від реалізації одержаної продукції рослинництва. Дані математичного моделювання свідчать про те, що у розглядуваному сільськогосподарському підприємстві внесення добрив в недостатніх обсягах спричиняє недоотримання виручки від реалізації продукції на 33,2-79,5%, в фермерському господарстві - на 30,9-76,9%; в господарстві населення - на 10,8%-62,3% від її можливого значення при удобренні за нормою. Ефект від удобрення досягається лише за збалансованого внесення добрив, при оптимальному поєднанні усіх компонентів, збереженні між ними відповідних пропорцій.

15. Обробіток ґрунту за системою No-Till в порівнянні з традиційною технологією має ряд переваг як екологічного (контроль ерозії, підвищення родючості ґрунту), так і економічного (менше затрат, вище прибуток) характеру. На прикладі підприємства з площею землі в обробітку 3000 га встановлено наступні економічні переваги системи No-Till: майже в 6 разів менша потреба в інвестиціях на придбання техніки для проведення обробітку ґрунту та посіву (економія коштів 5505 тис. грн.); зменшення приблизно в 6 разів (330,3 тис. грн.) затрат на запасні частини та ремонт; скорочення в 11 разів металоємності; зменшення майже в 13 разів енергоспоживання; скорочення в 3 рази витрат на паливо-мастильні матеріали (економія коштів 945 тис. грн.).

Література

1. Лебеденко О.В. Підвищення ефективності використання землі в фермерських господарствах регіону // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 225: В 3 т. - Том ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 516-521.

2. Лебеденко О.В. До питання сутності ефективного і раціонального використання землі // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 226: В 3 т. - Том І. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 248-252.

3. Лебеденко О.В. Землеоцінка в сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 227: В 3 т. - Том ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 380-384.

4. Лебеденко О.В. Формування ринку земель в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 228: В 3 т. - Том ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С.441-445.

5. Лебеденко О.В. До питання вирішення еколого-економічних проблем землекористування в сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 230: В 3 т. - Том І. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 163-168.

6. Лебеденко О.В. Про абсолютну земельну ренту в сільському господарстві // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 231: В 9 т. - Том V. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 911-915.

7. Макаренко П.М. Відносини земельної оренди у сільському господарстві / Макаренко П.М., Лебеденко О.В. // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 231: В 9 т. - Том VІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 1365-1371.

Размещено на Allbest.ru