Підвищення ефективності функціонування особистих селянських господарств в умовах становлення ринкових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підвищення ефективності функціонування особистих селянських господарств в умовах становлення ринкових відносин

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

У вступі розкрито актуальність теми дисертаційної роботи, її зв'язок з науковими програмами, визначені мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, відображена наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наведені дані що до їх апробації.

У першому розділі дисертації «Теоретичні і методологічні основи розвитку особистого селянського господарства як інституту господарської діяльності» досліджені етапи генезису селянського подвір'я в історичній ретроспективі. Узагальнено досвід взаємодії селянських господарств з іншими формами організації аграрного виробництва і сільського способу життя в різні періоди історії України. Здійснено аналіз теоретичних і методологічних принципів і підходів, застосованих владними структурами при прийнятті управлінських рішень відносно селянського подвір'я, а також результати їх реалізації.

Історичною особливістю вітчизняного селянства є дуалізм колективних й індивідуальних способів господарювання і форм життєдіяльності сільського населення, які з нього виходять. В межах таких форм органічно поєднувались специфічні інститути, найбільш важливим з яких було присадибне господарство, яке виступало невід'ємним атрибутом способу життя окремї родини.

Владні структури разом з самими селянами були зацікавлені в наявності присадибного господарства, оскільки воно давало можливість окремій родині самостійно забезпечувати себе необхідними засобами існування у прийнятній для всіх формі. Більш того, «українська парцела» виконувала ряд соціальних функцій, сприяючи, перш за все, залученню до праці дітей, людей похилого віку та інших частково працездатних категорій населення.

Основними особливостями розвитку індивідуального селянського господарства в українських землях у складі дореволюційної Російської імперії кінця XIX - початку XX століття були наступні:

органічний взаємозв'язок індивідуального способу виробництва з колективним (общинним);

індивідуальне селянське господарство на етапі розпаду общинного землевласництва і становлення основ капіталізму було надзвичайно життєздатним;

практика аграрних перетворень початку XX століття підтвердила важливість наявності присадибного господарства всіх категорій сільського і навіть частини міського населення.

Не менш багатий теоретичний, методологічний і практичний досвід у розвитку особистого селянського господарства накопичено в радянський період української історії.

Встановлено, що періоди, які характеризувалися штучним скороченням подвір'я, призводили до негативних економічних і соціальних результатів. Нав'язане «зверху» знищування присадибного господарства призводило до втрати сільськими мешканцями звичного способу життя, що болісно відбивалось на всьому агропромисловому комплексі і на житті країни в цілому. У той же час курс, направлений на збереження і підтримку селянського подвір'я, сприяв стабілізації всього комплексу виробничих відносин як на селі, так і в місті.

Особливо суттєву роль в забезпеченні населення продуктами харчування відіграли підсобні господарства у Велику Вітчизняну війну. Розвиток особистого сектору у воєнні роки став не лише доцільним, а й перетворився на важливу стратегічну задачу держави. Роль подвір'я, що складало 1-2% сільськогосподарських угідь в країні, набувала стратегічної значущості. Питома вага особистих підсобних господарств у загальному виробництві сільськогосподарської продукції перевищувала 80-85%.

У роки післявоєнного становлення особисте підсобне господарство було однією з особливостей, яка значною мірою характеризувала спосіб життя вітчизняного селянства. У наступні роки виробництво значної частини продуктів харчування господарствами населення значною мірою продовжувало вирішувати продовольчу проблему країни в цілому.

Узагальнені висновки розгляду теоретичних і методологічних основ розвитку особистого селянського господарства в історичній ретроспективі полягають у наступному:

особливістю присадибного господарства протягом історичного розвитку було його споживче призначення, яке складалося в забезпеченні життєдіяльності селянської родини;

у різний історичний час, особливо під час смут і війн, селянське господарство значною мірою компенсувало зменшення обсягів сільськогосподарської продукції в інших секторах аграрного виробництва;

наявність особистого селянського господарства створювала засади для залучення до праці у найсприятливіших формах дітей, старих та людей з частковою працездатністю. У цьому проявлялась вагома складова соціальної значимості селянського подвір'я;

у період найважливіших для держави реформ особисте селянське господарство не ліквідувалось, а лише змінювало свої окремі функції.

Другий розділ дисертації «Сучасний стан і тенденції розвитку особистого селянського господарства в Автономній Республіці Крим» присвячений аналізу сучасних виробничо-економічних і соціальних функцій селянського подвір'я, а також особливостям їх взаємозв'язків і тенденціям розвитку.

Дослідження системи виробництва, обміну і споживання в особистому селянському господарстві дозволяє встановити його головні виробничо-економічні функції, до яких у першу чергу належить можливість особистого сектору на порівняно невеликій території виробляти значну кількість продукції. У табл. 1. на підставі даних офіційної статистики наведена частка особистих селянських господарств АР Крим у загальному об'ємі виробництва деяких видів сільськогосподарської продукції регіону.

Таблиця 1. Питома вага ОСГ у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції в АР Крим

Наведені дані свідчать про значний виробничий потенціал особистого сектору. Однак специфічною особливістю господарств населення при цьому є їх традиційна споживча направленість. Переважна кількість виробленого (приблизно 90%) призначається, перш за все, для внутрішнього споживання.

Протягом всієї історії розвитку індивідуального сектора товарність його продукції була незначною. Приблизно лише кожна десята частина виробленого селянським подвір'ям реалізувалась. Однак в останні роки інтерес до збільшення товарності продукції значно підвищився. Це сприяло розширенню забезпечення продовольством населення міст, а також зростанню доходів сільських мешканців. Інтерес до отримання додаткового прибутку від зайнятості в ОСГ обумовлений багато в чому тим, що тут селянська родина може будувати свої економічні і соціальні плани, спираючись у першу чергу на власні можливості. Ця обставина робить виробництво на подвір'ї справою дуже стабільною по відношенню до інших форм організації праці на селі. Проведені соціологічні дослідження, результати яких представлені в табл. 2., дозволили встановити, якою мірою ОСГ впливає на структуру доходів його власників.

Таблиця 2. Ступінь впливу ОСГ на структуру доходів його власників

У період спаду громадського аграрного виробництва значення особистого сектору в порівнянні з іншими формами господарювання на селі різко підвищується. Даний факт крім іншого обумовлений можливостями ОСГ не тільки виробляти значний обсяг сільськогосподарської продукції, але й переробляти її, а також зберігати вироблене з максимальним ступенем ефективності.

Підсумком розгляду економічних функцій особистого селянського господарства є висновок про те, що головна з них полягає в створенні сприятливих і адекватних для сільського способу життя умов відтворювання робочої сили.

Соціальні та економічні функції ОСГ знаходяться в постійній взаємодії. Однак на даний час соціальні функції ОСГ та їх роль вивчено не в повній мірі. Результати проведених соціологічних досліджень значною мірою дозволили вирішити цю проблему.

Найважливішою соціальною функцією селянського подвір'я є те, що воно дозволяє залучити до трудової діяльності величезну кількість людей, не зайнятих у громадському виробництві: пенсіонерів, школярів та інші категорії населення з частковою працездатністю. (Тільки 7% з числа опитуваних сільських пенсіонерів не бажають або неспроможні утримувати присадибне господарство). ОСГ позитивно впливає на трудове виховання і професійну орієнтацію молоді, сприяє формуванню у нового покоління господарського ставлення до землі і природи. (Лише близько 10% сільських школярів негативно ставляться до необхідності працювати на подвір'ї, в той час як абсолютна їх більшість оцінюють подібну роботу позитивно).

ОСГ суттєво впливає на міграційні процеси в сільській місцевості, сприяючи закріпленню людей на селі. Це зміцнює кадрову стабільність колективів сільськогосподарських підприємств. (Кількість охочих поїхати з сільської місцевості серед мешканців багатоповерхових будинків складає 52%, серед мешканців домівок з подвір'ям - 7%).

Наявність у селянської родини власного подвір'я є фактором, що сприяє також вирішенню інших, не менш важливих соціальних проблем, таких як збереження здоров'я населення, зниження рівня конфліктності в родинах сільських мешканців. (Сільські діти, що мешкають в домах міського типу, хворіють набагато частіше за дітей, що мешкають в домівках з подвір'ям).

Поділ економічних і соціальних функцій ОСГ є відносним. На практиці вони взаємообумовлені. Важливіша особливість такого взаємозв'язку полягає в тому, що ця форма господарювання «де-факто» завжди була тісно інтегрована в систему громадського виробництва. Показовими при цьому є результати опитування сільських мешканців про їх ставлення до перспектив розвитку ОСГ в межах аграрної реформи, що представлені в табл. 3.

Таблиця 3. Ставлення сільських мешканців до перспективи розвитку ОСГ, %

Представлені дані (див. табл. 3.) свідчать про те, що практично все сільське населення (приблизно 90%) виступає за подальший розвиток особистого селянського господарства. До них належать ті, хто пов'язує своє життя з діяльністю в реформованих колективних сільгосппідприємствах, а також ті, хто готовий перейти на ринкові принципи організації праці. Більшість сільських мешканців (більш 65%) висловлюють прагнення розширити своє присадибне господарство і отримати додатковий земельний пай.

Аналіз економічних і соціальних функцій селянського подвіря показує його високу значущість у розвитку сучасного сільського способу життя. Інститут ОСГ, як і багато років тому, впливає практично на всі сфери життя сучасного селянства. Великі потенційні можливості і низький рівень їх реалізації дозволяють зробити висновок, що ОСГ має значні резерви економічного і соціального зростання.

У третьому розділі «Першочергові шляхи підвищення ефективності особистого селянського господарства в умовах ринкових відносин» визначено основні чинники підвищення ефективності ОСГ в сучасних умовах і напрямки його подальшого розвитку.

Першочерговим кроком щодо підвищення ефективності функціонування ОСГ повинні стати заходи, направлені на удосконалення системи державного управління і підтримки цього інституту. В даний час система державного менеджменту ОСГ досі знаходиться в стадії становлення. Відсутні ефективні механізми впливу на його розвиток.

У дисертаційній роботі обґрунтована необхідність створення системи державного менеджменту в АР Крим, що включає республіканський і районний рівні, а також рівень сільських населених пунктів. Доцільним при цьому є формування самостійних організаційних структур індивідуальних виробників, за допомогою яких можна здійснити ефективну державну підтримку особистого сектора на місцях. У зв'язку з цим розроблено організаційно-управлінську модель асоціації особистих селянських господарств.

Створення на державному рівні сприятливих умов для розвитку ОСГ може стати підґрунтям для відновлення всіх основ селянської життєдіяльності, надати можливість для переходу до нових форм господарювання і якісного перетворення старих.

Проведені в межах дисертаційної роботи дослідження дозволили виявити ряд резервів ОСГ і шляхів їх використання, основні з яких полягають в наступному:

у взаємовигідних формах інтеграції і кооперації з організаціями системи громадського виробництва;

у розвитку горизонтальних коопераційних зв'язків між окремими селянськими подвір'ями;

у механізації праці особистого сектора, яка призводить до суттєвого підвищення продуктивності праці, скорочення витрат часу;

у створенні системи соціально-економічного захисту і моральній підтримці працюючих на селянському подвір'ї, що також призводить до збільшення можливостей використання ОСГ у життєдіяльності людей, які мешкають не лише в сільській місцевості.

Одним з основних складників комплексу заходів щодо підвищення ефективності функціонування ОСГ у сучасних умовах є науково-математичне забезпечення його розвитку. Ключовим кількісним критерієм, що характеризує значущість ОСГ у структурі аграрного виробництва України і дозволяє порівнювати підсумки господарської діяльності ОСГ і підприємств громадського сектора, є показник продуктивності.

Стандартний підхід до розрахунків продуктивності для порівняння підсумків діяльності різних типів господарств визначається відношенням вартості валової сільськогосподарської продукції (тваринницької та рослинницької) до площі земель, що використовується для виробництва даного обсягу продукції:

і , (1)

де ВП_сгп і ВП_гн - показники валової продуктивності сільськогосподарських підприємств і господарств населення відповідно;

СВ_сгп і СВ_гн - вартості валової сільськогосподарської продукції сільськогосподарських підприємств і господарств населення відповідно;

ПЗ_сгп і ПЗ_гн - площі земель, на яких вироблений обсяг відповідної валової продукції сільськогосподарських підприємств і господарств населення.

Для більш наочного порівняння продуктивності особистих селянських господарств і сільськогосподарських підприємств також може бути використаний показник перевищення валової продуктивності ОСГ порівняно з валовою продуктивністю сільськогосподарських підприємств:

, (2)

де p_пр - перевищення показника валової продуктивності селянських господарств населення порівняно з валовою продуктивністю сільськогосподарських підприємств;

ВП_сгп і ВП_гн - показники валової продуктивності сільськогосподарських підприємств і господарств населення відповідно.

При цьому, не дивлячись на досить широке розповсюдження подібних порівнянь, останні мають певну недосконалість. З одного боку, значні обсяги продукції тваринництва господарств населення виробляються з використанням кормових ресурсів, що вирощуються сільськогосподарськими підприємствами. З іншого боку, є принципові розходження між якісними і вартісними характеристиками земель, на яких здійснюється господарська діяльність ОСГ і сільськогосподарських підприємств. Існує також ряд інших аспектів визначення продуктивності, що потребують диверсифікаційного підходу до її розрахунку.

У зв'язку з цим автором запропонована методика, яка базується на методі експертних оцінок, що дозволяє враховувати такий аспект виробничої діяльності, як значимість того чи іншого виду сільськогосподарської продукції при розрахунку продуктивності різноманітних типів господарств не тільки з точки зору ринкової вартості, а й з точки зору забезпечення продовольчої безпеки населення країни.

Суть підходу полягає в наступному. На першому етапі групі експертів пропонується проранжирувати види сільськогосподарської продукції, що використовуються у переліку даних офіційної статистики, за ступенем їх значимості з точки зору розглянутого параметру (забезпечення продовольчої безпеки). На другому етапі пропонується вибрати для кожного виду продукції відповідний коефіцієнт, який відображає перевищення ступеня його значимості з точки зору розглянутого параметру над тим видом продукції, якому присвоєно мінімальний ранг. Далі отримані коефіцієнти застосовуються у розрахунковій формулі показника, названого автором факторно-ранговою продуктивністю:

, , (3)

де ФРП_{сгп і} ФРП_гн - показники факторно-рангової продуктивності сільськогосподарських підприємств і господарств населення відповідно;

СВ_{і сгп} і СВ_{і гн} - вартість валової продукції і-го виду сільськогосподарських підприємств і господарств населення відповідно;

К_{r і} - ранговий коефіцієнт сільськогосподарської продукції і-го виду;

ПЗ _{і сгп} і ПЗ _{і гн} - площа земельних угідь, необхідних для виробництва продукції і-го виду сільськогосподарських підприємств і господарств населення відповідно.

Дана методика була апробована автором в Автономній Республіці Крим, де експертами виступили керівники колективних сільськогосподарських підприємств і співпрацівники міністерства сільського господарства автономії. Підсумки опитування представлені в табл. 4.

м

Таблиця 4. Результати ранжирування різних видів сільськогосподарської продукції

Далі за формулою 2. було розраховано перевищення показника факторно-рангової продуктивності ОСГ у порівнянні з факторно-ранговою продуктивністю сільськогосподарських підприємств. Перевищення показника факторно-рангової продуктивності ОСГ виявилось меншим за перевищення показника його валової продуктивності. Це пояснюється тим, що в структурі валової продукції сільськогосподарських підприємств значну частку займають зернові культури, які з точки зору забезпечення продовольчої безпеки отримали максимальний ранговий коефіцієнт.

Показник факторно-рангової продуктивності, запропонований автором, носить характер достатньо умовний і більшою мірою є якісною характеристикою, ніж кількісною. Застосування цієї методики для оцінки продуктивності особистих селянських господарств порівняно з іншими виробничо-економічними формами служить підставою для наступного висновку: особисті селянські господарства населення є високопродуктивними; значення ОСГ у виробництві сільськогосподарської продукції при становленні ринкових відносин є суттєвим.

Висновки

Виконане дослідження дозволяє зробити загальний висновок про те, що особисте селянське господарство є важливим інститутом сільського способу життя, роль і значення якого в сучасних умовах значно зростає. Підсумком дисертаційної роботи стали наступні висновки теоретичного, науково-методичного і прикладного характеру:

1. У ході визначення специфіки розвитку особистого селянського господарства на різних етапах вітчизняної історії встановлено, що соціально-економічне значення ОСГ визначалось в різні періоди неодноманітно. У більш сприятливі часи це був інститут, що забезпечував, як правило, інтереси лише одного селянського подвір'я. У складні періоди війн, смут, економічних і соціальних криз ОСГ значною мірою компенсувало загальне падіння виробництва сільськогосподарської продукції, суттєво впливаючи на всю структуру господарського життя. ОСГ у формі присадибних ділянок, городів, садів виступало як потужний резерв виробництва основних продуктів харчування. Політика штучного зменшення особистого сектору показала, що нічого, окрім шкоди вона не приносила.

2. Аналіз функцій сучасного особистого селянського господарства дозволив зробити висновок про існування двох їх основних груп: економічних і соціальних. Безпосередньо до виробничо-економічних функцій ОСГ віднесені можливості особистого селянського господарства на порівняно невеликих площах виробляти значні обсяги сільськогосподарської продукції. На даний час сільські мешканці АРК за рахунок продукції, що вироблена в ОСГ, задовольняють свої потреби в основних продуктах харчування на 4/5. Встановлені також економічні межі товарності ОСГ, яка при сучасних умовах складає більш 15% від продукції, що виробляється. Виконані розрахунки також показують, що є реальна можливість збільшення об'ємів основних видів продукції ОСГ більш ніж у 2 рази.

3. Проведений порівняльний аналіз статистичних показників діяльності ОСГ з іншими формами господарювання на селі підкреслює виключну значимість виробничо-економічних функцій даної форми організації праці. На площах сільськогосподарських угідь, що порівнюються з площею фермерських господарств і уступають у декілька разів по площі землям інших видів підприємств загального сектору, особисті селянські господарства населення виробляють об'єм валової сільськогосподарської продукції у грошовому виразі, що порівнюється, а в окремі останні роки перевищує відповідні показники всіх інших форм господарювання.

4. Разом з виробничо-економічними функціями обґрунтовані роль і значення соціальних функцій ОСГ, які глибоко інтегровані в усю систему сучасного сільського способу життя. В ОСГ створюються умови для залучення до трудової і соціально значимої праці мільйонів людей, що з тією чи іншої причини не зайняті у громадському виробництві. Встановлено, що ОСГ позитивно впливає на трудове виховання і професіональну орієнтацію молоді. Наявність особистого сектору впливає на міграційні процеси сільських мешканців, сприяє закріпленню людей на селі. Соціальні й економічні функції ОСГ органічно пов'язані і взаємообумовлені. В останні роки простежується зростання їх значення і ролі в процесі сучасних перетворень агропромислового комплексу. З усіх інститутів господарського життя на селі за останні двадцять років тільки ОСГ не знизило обсягів випуску сільськогосподарської продукції. Привертає увагу той факт, що чим більш поглиблюється криза, тим ефективніше проявляються виробничо-економічні і соціальні функції ОСГ.

5. Розглядаючи зміни місця і ролі особистого селянського господарства під час переходу до ринкових відносин, були досліджені його зв'язки з розвитком колективних сільськогосподарських підприємств і фермерства. Встановлено, що в умовах сучасної аграрної реформи саме повсюдне розширення ОСГ, побудова системи його інтеграційних і кооперативних зв'язків з іншими формами виробництва сприяє скорішому переходу до нових способів організації праці. Розширення особистого сектору сприймається позитивно всіма категоріями населення, а головне, воно не тільки не перешкоджає, а й сприяє здійсненню аграрних перетворень, направлених на відродження кращих традицій вітчизняного селянства. Це може стати одним з найефективніших шляхів досягнення цілей аграрної реформи.

6. Експериментальні дослідження можливості використання резервів ОСГ в інтересах удосконалення сільського способу життя, виконані автором у ряді сільських населених пунктів АР Крим, показали, що з усіх основних напрямків розвитку індивідуального тваринництва і рослинництва спостерігається готовність сільських мешканців до збільшення виробництва. Проведені соціологічні дослідження також переконливо продемонстрували, що особисте подвір'я селян здатне в даний час суттєво збільшити обсяги виробництва продукції навіть при незначній допомозі з боку державних структур, що є особливо актуальним в умовах економічної кризи.

7. Встановлено, що система державного управління і підтримки ОСГ на рівні кримського регіону потребує якісного вдосконалення за наступними напрямками: надання допомоги в організації виробництва, зберігання і збуту виробленої продукції, а також матеріально-технічної, ветеринарної та інших видах допомоги. Для виконання відповідних державних програм в АРК фактично відсутній організаційно-економічний механізм їх реалізації. Автором розроблений ряд рекомендацій зі створення такого механізму. Обґрунтована його управлінська модель, яка включає: створення відповідних організаційних структур на республіканському рівні; впровадження системи управління ОСГ на рівні сільських районів; реалізацію системи організаційних і агромаркетингових заходів безпосередньо на рівні самих селянських господарств. Запропоновані заходи щодо удосконалення державного управління ОСГ дозволяють створити ринковий механізм самоорганізації і здійснення ефективного менеджменту сектору аграрної економіки, що розглядається.

8. Як першочерговий крок на шляху до підвищення ефективності ОСГ обґрунтовується розвиток інтеграційних і коопераційних зв'язків. На репрезентативному соціологічному матеріалі доведено готовність сільських мешканців до розширення виробництва в ОСГ на основі кооперації та інтеграції з існуючим агропромисловим комплексом. Виявлені найбільш ефективні інтеграційні форми розвитку ОСГ, серед яких найбільш суттєвими є: включення ОСГ до системи історично складених виробничих відносин; створення кооперативних форм взаємозв'язку, переважно у сфері зберігання і реалізації виробленої продукції; розширення кооперативних зв'язків між самими селянськими господарствами.

9. У контексті основних напрямків розвитку ОСГ в сучасних умовах становлення ринкових відносин доведено необхідність наукового забезпечення розвитку сектору економіки, що розглядається. Обґрунтовано положення про те, що застосування математичних методів в управлінні селянським господарством сприяє систематизуванню його економічних і соціальних функцій, розвитку ОСГ в межах провідних інноваційних досягнень аграрного менеджменту. У зв'язку з цим запропоновано економіко-математичну модель розрахунку продуктивності селянського господарства, а також дана оцінка іншим математичним підходам моделювання сучасного розвитку ОСГ.

Проведені дослідження особистого селянського господарства призвели до основного висновку про те, що грамотне використання його потенціалу може дати суттєві результати без особливих матеріальних та інших витрат. Розширення ОСГ, надання йому всілякої підтримки - це один з найбільших оптимальних шляхів поетапного переходу до більш великих індивідуальних господарств і фермерства, відродження селянських традицій і навичок, удосконалення і розвитку всіх сторін сільського способу життя.

Список опублікованих праць за темою дисертації