Організація системного розвитку сільських територій регіону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Проблема розвитку сільських територій існує в більшості країн світу, в тому числі високорозвинених. Однак, на відміну від України, вона в них, по-перше, вирішується вже давно, а по-друге, становленню та функціонуванню сільських території України, в тому числі Івано-Франківської області, притаманні особливі, не характерні для інших країн і регіонів риси: економічні, природні, соціальні, політичні, культурні, адміністративні тощо, які зумовлюють необхідність пошуку, розробки та реалізації стратегічних механізмів і програм розвитку. З огляду на сучасний стан українського села, робити такі кроки необхідно терміново.

В останні роки вивченню проблеми розвитку сільських територій України приділяє увагу багато вітчизняних учених В.Г. Андрійчук, І.Ф. Баланюк, А.В. Балян, О.Г. Булавка, Ю.Е. Губені, С.О. Гудзинський, М.В. Зубець, М.А. Лендєл, В.Я. Месель-Веселяк, В.П. Мікловда, В.М. Нелеп, М.К. Орлатий, О.І. Павлов, М.І. Пітюлич, І.В. Прокопа, П.Т. Саблук, М.П. Талавиря, А.М. Третяк, Л.О. Шепотько, В.В. Юрчишин та ін. Ними вже напрацьовано теоретичні положення, на базі яких можна робити певні узагальнення та проводити подальші дослідження. Проте наразі вивчення даної проблеми в Україні залишається на досить низькому рівні, на відміну країн Європейського союзу, де діють спеціальні програми спрямовані на розвиток села та сільських територій.

Організація системного розвитку сільських територій регіону передбачає комплексні дії - розробку теоретико-методологічних засад їх функціонування, ґрунтовний аналіз наявних умов та особливостей об'єкта дослідження, розробку на його основі конкретних заходів і практичних рекомендацій. У даному контексті маловивченими залишаються: теоретико-методологічні аспекти сутності, структурних елементів, принципів функціонування сільських територій регіону як цілісної системи з низкою підсистем; питання впливу зональних (фізико-географічних) особливостей на їх розвиток; роль у цьому процесі сільськогосподарських підприємств та інших суб'єктів господарювання; моделі організації системного розвитку сільських територій регіону; його оптимальна стратегія з урахуванням природно-ресурсного та виробничо-господарського потенціалу; особливості організації системного розвитку в період економічної кризи.

Вищесказане свідчить, що обрана тема дисертаційного дослідження актуальна, а її мета та завдання продиктовані як науковими, так і прикладними мотивами.

Мета і завдання дослідження. Дослідження має на меті розробку та обґрунтування теоретико-методологічних і практичних рекомендацій щодо соціально-економічного та виробничо-господарського піднесення сільських територій Івано-Франківської області.

Досягнення означеної мети зумовлює наступні завдання:

- розробку теоретичних і науково-методологічних засад функціонування та розвитку системи сільських територій регіону;

- обґрунтування структурної піраміди системи сільських територій регіону;

- з'ясування місця у становленні сільських територій регіону інтересів селян та інших громадян, які проживають і / або працюють на них;

- виявлення впливу зональних (фізико-географічних) особливостей на розвиток сільських територій досліджуваного регіону;

- визначення ролі сільськогосподарських підприємств та інших суб'єктів господарювання у розвитку сільських територій регіону;

- розробку моделі організації системного розвитку сільських територій регіону;

- з'ясування ролі диверсифікації та кооперації в розвитку сільських територій регіону;

- виявлення особливостей організації системного розвитку сільських територій регіону в період економічної кризи.

1. Теоретико-методологічні засади функціонування та розвитку сільських територій

Визначено зміст категорії “сільська територія регіону” та підкреслено її своєрідність і місце в системі інших категорій, що використовуються у дослідженнях розвитку українського села; побудовано ієрархічну структуру сільських територій регіону; виявлено та охарактеризовано їх елементи; з'ясовано функції та принципи організації й розвитку; розроблено науково-методологічні основи дослідження; обґрунтовано, що сільські території регіону є системою, та розроблено модель її функціонування.

Сільська територія регіону - це частина території області, яка знаходиться поза межами міських поселень, вирізняється цілісністю та відносною автономністю, уособлює все те, що на ній розташоване; має чітку структурну побудову, складну і багатофункціональну природну, соціально-економічну й виробничо-господарську структуру; характеризується індивідуальними природними властивостями.

Відповідно до чинної в Україні системи адміністративно-територіального устрою, можна виокремити наступні ієрархічні рівні сільських територій регіону: первинний рівень - це найнижчий щабель територіальної організації сільських територій регіону: село, селище, інше сільське поселення; адміністративний рівень - уособлює об'єднання територій первинного рівня організації під юрисдикцією сільських, селищних (міських) рад; районний (міський) рівень - представлений сільською територією району (міста); регіональний (обласний) рівень - об'єднує сільські території районів (міст).

У процесі дослідження нами виокремлено основні елементи сільських територій регіону: соціум (сільська громада, населення); підприємства, заклади, установи, організації; господарства (фермерські та господарства населення); природно-ресурсний потенціал (природні ресурси та природні умови); органи управління; екологічний стан; соціальна інфраструктура; історичні пам'ятки та культура. Елементи системи сільських територій регіону перебувають між собою у тісному взаємозв'язку. При цьому визначальним елементом сільської території регіону є соціум, а всі інші - спрямовані на максимальне забезпечення задоволення його потреб та інтересів.

Функціями сільських територій регіону є: продовольча, екологозабезпечуюча, рекреаційна, соціокультурна, ресурсно-потенціальна, демографічна, економічна, виробнича, історична, духовна, самоврядна, господарська.

Сільські території регіону мають низку рис, які виражаються через принципи їх функціонування та розвитку: відносної автономності, історичної ідентифікації, розвинутого почуття власника та господаря у селян, ієрархічності (пірамідальності), мінімального інфраструктурного забезпечення, превалювання духовного над матеріальним у житті селян, переважної зайнятості селян у сільському господарстві, малоповерхової забудови території та наявності в більшості дворів підсобного господарства, переважно агропромислового використання території, низької щільності розселення.

Сільські території регіону є цілісною системою, оскільки мають чітку структурну побудову; структурні елементи, згруповані у підсистеми; характеризуються відносною стійкістю та автономністю; мають визначену мету функціонування та інші риси, притаманні системам.

Система сільських територій регіону складається з чотирьох підсистем - соціальної, економічної, організаційно-управлінської та природно-ресурсної. Соціальна підсистема охоплює соціум (населення) соціальну інфраструктуру, сільську поселенську мережу, а також матеріальне та соціальне забезпечення селян. Основні елементи економічної підсистеми - продуктивні сили, техніко-економічні відносини, виробничі відносини (відносини власності), господарський механізм. Природно-ресурсна підсистема складається з природних ресурсів (земельних, водних, мінеральних, лісових, рекреаційних тощо) та природних умов (географічне розташування, особливості рельєфу, кліматичні та інші умови). Організаційно-управлінська підсистема сільських територій регіону являє собою сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, через які сільські громади реалізують свої функції.

На функціонування та розвиток сільських територій регіону значно впливає зовнішнє середовище через сукупність різноманітних факторів - політичних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських, нормативно-правових, екологічних. Розвиток сільських територій регіону можливий лише за умови ефективної взаємодії чотирьох підсистем - природно-ресурсної, економічної, соціальної та організаційно-управлінської - на кожному ієрархічному рівні. При цьому центром системи сільських територій регіону залишається сільська громада.

2. Сільські території регіону: їх загальнорегіональна та внутрішньозональна характеристика

Проведено всебічну структуризацію та аналіз сільських територій регіону; з'ясовано зональні (фізико-географічні) особливості розвитку сільського господарства та сільських територій; визначено роль сільськогосподарських підприємств та інших суб'єктів господарювання у розвитку села та сільських територій регіону.

До складу регіону входять: 14 районів, 15 міст (в т.ч. 5 - обласного значення), 24 селища міського типу, 477 сільських рад, 765 сільських населених пунктів. Площа земель у межах адміністративно-територіальних одиниць області становить 1392,8 тис. га, в т.ч. 127,6 тис. га - міська територія, 1265,2 тис. га - сільська територія. Кількість населення області станом на 01.12.2008 р. складає 1381,3 тис. чол., в т.ч. 594,7 тис. чол. - міське, 786,6 тис. чол. - сільське. Тобто сільська територія регіону займає 90,8 % загальної площі і на ній проживає 56,9 % всього населення. Це є свідченням надзвичайної актуальності питання організації її системного розвитку.

В результаті структуризації сільських територій регіону, було встановлено, що:

- 41,2 % сільських поселень регіону є великими (з населенням понад 1000 осіб), 37,6 % - середніми (300-999 осіб) і 21,2 % - малими (до 299 осіб). Це - свідчення стійкості його сільської поселенської мережі;

- в регіоні є 24 деградуючі поселення (в яких частка осіб пенсійного віку перевищує 50 %), 4 - занепадаючі (понад 50 чол., де частка осіб пенсійного віку перевищує 50 %, але є діти до 16 років), 52 - вмираючі (27 - до 50 чол. і 25 - де відсутні діти до 16 років). Дані поселення знаходяться в зоні найбільшого ризику: якщо не розробити та не реалізувати програми їх розвитку, протягом 15-25 років вони можуть повністю зникнути;

- сільські території регіону недостатньо забезпечені підприємствами, установами, організаціями соціальної сфери;

- регіон має переважно віддалену систему розселення (80 % усіх сіл знаходяться на відстані більше 10 км від райцентру або міста). Значна частка провінційних сільських територій (14 % знаходяться на відстані від 5 до 10 км від райцентру або міста). Для порівняння: частка приміських сіл (знаходяться на відстані від 3 до 5 км) складає всього 4 %, а супутникових (до 3 км) - тільки 2 %. Це вказує на необхідність розвитку в сільській місцевості транспорту та зв'язку; підприємств, установ, організацій соціальної сфери; заготівельно-збутових пунктів; створення нових робочих місць;

- більше половини всіх сільських поселень регіону мають власний місцевий орган управління (сільську раду) - 62 % від загальної кількості, або 477 із 765 тобто, є адміністративними одиницями. Це свідчить про високий потенціал розвитку сільських громад і місцевого самоврядування в цілому;

- через переважну більшість сіл регіону (73 %, або 556 із 765) прокладено дороги із твердим покриттям. Це - свідчення досить розвиненої в сільській місцевості мережі доріг, а отже, можна говорити про широкі перспективи розвитку сільського господарства та інших видів діяльності;

- в цілому сільські поселення регіону погано забезпечені окремими видами комунального облаштування. Особливо незадовільний стан забезпечення природним газом (в 39 % сіл його немає взагалі), а 20 сіл області не охоплені жодним видом комунального облаштування;

- питома вага сільського населення, зайнятого тільки в особистому підсобному господарстві, становить 73,8 % від загальної кількості працюючих; в освіті - 7,2 %; у сільському господарстві - 5,0 %, в інших видах діяльності - 14,0 %. Це - незадовільні показники, що свідчать про незначну кількість робочих місць загалом. Якщо не забезпечити розвиток сільського господарства, несільськогосподарських видів діяльності, депопуляційні та міграційні процеси в селі посиляться;

- стан природного середовища сільських територій регіону характеризується наступними показниками: частка сільських населених пунктів, де забруднені поверхневі води, складає 7,7 %; в яких є неорганізовані звалища промислового, побутового, будівельного та іншого сміття - 25,2 %; в яких діють станції заправки автомобілів і тракторів - 9,9 %; в яких розташовані склади мінеральних добрив і отрутохімікатів - 6,2 %.

Івано-Франківщина - унікальний регіон України, оскільки представлений у кожній із трьох фізико-географічних зон - рівнинній, передгірській та гірській. Площі сільських територій, зосереджених у кожній зоні, становлять, відповідно, 26,6 %, 61,0 % і 12,4 %.

Сільські території різних фізико-географічних зон суттєво відрізняються своїми природно-ресурсними характеристиками, які визначають їх розвиток у цілому. Зональні особливості суттєво впливають на ті сфери життєдіяльності, які залежать від природних ресурсів і природних умов (сільське господарство, зайнятість сільського населення тощо), і не відбиваються на демографічній ситуації, забезпеченості об'єктами соціально-культурної сфери тощо.

Аналіз особливостей розвитку сільського господарства в різних фізико-географічних зонах регіону виявив, що:

- рівнинна зона найпридатніша для вирощування зернових культур, цукрових буряків (фабричних), картоплі, овочів, а також для тваринництва, зокрема свинарства;

- передгірська зона найсприятливіша для вирощування озимої пшениці, плодів і ягід, картоплі та для розвитку тваринництва;

- гірська зона найбільш пристосована для розведення овець та кіз, виробництва вовни всіх видів, вирощування плодів і ягід і зовсім непридатна для вирощування зернових культур і цукрових буряків;

- у кожній із зон господарства населення працюють ефективніше за сільськогосподарські підприємства та фермерські господарства; у виробництві валової сільськогосподарської продукції частка господарств населення значно перевищує частку сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств. Пояснюється це занепадом сільськогосподарських підприємств внаслідок економічної кризи 1990-х р. та їх неефективним реформуванням.

Отже розвиток сільських територій регіону можна забезпечити шляхом розміщення на них найрізноманітніших видів виробництва з урахуванням природно-ресурсного потенціалу, а також їх ефективності на даній території. Рослинництво найдоцільніше розвивати в рівнинній зоні та частині передгірської. Сільські поселення гірської зони повинні використовувати свій природно-рекреаційний потенціал і розвивати такі сфери діяльності, як туризм, зокрема, сільський зелений; тваринництво, народні промисли тощо.

Фізико-географічні (зональні) особливості суттєво впливають на зайнятість сільського населення в сільському та лісовому господарстві і не впливають на його зайнятість в оптовій і роздрібній торгівлі, освіті, медицині, особистому підсобному господарстві.

Окрім природно-ресурсного потенціалу, на розвиток сільських територій регіону суттєво впливають сільськогосподарські підприємства та інші суб'єкти господарювання. Методом вибірки та аналізу встановлено, що існує взаємозв'язок між кількістю суб'єктів господарської діяльності (юридичних осіб, відокремлених підрозділів), розташованих на території села і, наявністю у ньому підприємств, установ, організацій соціальної сфери, а також зайнятістю населення.

Внаслідок значного скорочення кількості сільськогосподарських підприємств та обсягів виробництва ними валової продукції сільського господарства, зменшився їхній вплив на формування доходів місцевих бюджетів і зайнятість сільського населення, а також розвиток соціальної бази села. При цьому сільські поселення, де розташовані потужні сільськогосподарські підприємства, більш розвинені у порівнянні з поселеннями, які таких підприємств не мають. З огляду на це, одним із пріоритетних напрямків організації розвитку сільських територій регіону має стати відновлення сільськогосподарських підприємств, а також розвиток на селі підприємництва. Водночас необхідно розмежовувати питання розвитку сільських територій регіону та розвитку сільського господарства, зокрема агроформувань.

3. Концептуальні засади стратегії системного розвитку сільських територій регіону

Розроблено комплексну модель організації системного розвитку сільських територій регіону, здійснено теоретико-методологічне обґрунтування диверсифікації та кооперації розвитку сільських територій регіону, визначено особливості організації їх системного розвитку в період економічної кризи.

Організація системного розвитку сільських територій регіону передбачає комплекс заходів, направлених на створення умов для організації на регіональному рівні самоорганізованої моделі системного розвитку сільських територій в середньо та довготерміновій перспективі на засадах сталості, стійкості та комплексності.

Необхідною умовою розробки та реалізації моделі організації системного розвитку сільських територій регіону є: визначення мети та завдань, яких передбачається досягти; комплексний аналіз сільських територій регіону (соціальної сфери, природно-ресурсного потенціалу, рівня економічного розвитку, ефективності організаційно-управлінської підсистеми); визначення факторів, які конструктивно та деструктивно впливають на їх розвиток; розробка комплексу заходів, спрямованих на досягнення визначених мети та завдань.

Ці заходи, поділяються на дві групи: заходи системного характеру - які передбачають реформування чинної системи розвитку сільських територій регіону; локальні заходи - спрямовані на вирішення конкретних завдань (розвиток соціальної інфраструктури, сільського господарства тощо). При цьому слід відзначити, що заходи системного характеру - обов'язкова умова забезпечення розробки та реалізації локальних заходів.

Системними заходами організації розвитку сільських територій регіону є:

- реформування чинної системи управління процесами розвитку сільських територій регіону: необхідно сформувати чітку вертикаль управління розвитком сільських територій, центр якої повинен знаходитися в обласній державній адміністрації, а основа - на рівні сільської (селищної) ради;

- розробка та затвердження регіональної концепції розвитку сільських територій та агропромислового комплексу, що матиме на меті визначення концептуальних підходів, на основі яких буде розроблено конкретні заходи, визначено відповідальних за їх виконання, а також вказано джерела фінансування.

Головними засобами забезпечення системного розвитку села та сільських територій регіону є диверсифікації та кооперація.

Диверсифікацію розвитку сільських територій регіону можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на формування на існуючій природно-соціально-еколого-економічній базі оптимальної структури виробництва товарів, робіт, послуг; розширення сфер зайнятості та доходів сільського населення; урізноманітнення джерел та нарощування обсягів фінансування розвитку соціальної бази села. Диверсифікація розвитку сільських територій регіону передбачає: диверсифікацію сільськогосподарського виробництва; розвиток несільськогосподарських видів діяльності в сільській місцевості; диверсифікацію сфер зайнятості та доходів селян, джерел фінансування розвитку соціальної бази села, форм власності та господарювання, ринків збуту продукції.

Диверсифікація сільськогосподарського виробництва має на меті розвиток сільського господарства. Вона може здійснюватись у трьох напрямках: диверсифікація галузевої структури сільськогосподарського виробництва; внутрішньогалузева (продуктова) диверсифікація; диверсифікація виробників сільськогосподарської продукції. Розвиток несільськогосподарських видів діяльності в сільській місцевості має на меті створення нових робочих місць, розбудову соціальної сфери, забезпечення оптимального використання природно-ресурсного потенціалу. Диверсифікація форм власності та господарювання передбачає розвиток різних підприємств, установ, організацій за формою власності та організаційно-правовою формою господарювання. Диверсифікація сфер зайнятості та доходів селян полягає у створенні умов для отримання ними доходів від підприємницької діяльності, від продажу сільськогосподарської продукції, від власності тощо. Диверсифікація джерел фінансування передбачає, що розвиток соціальної бази має фінансуватися з різних джерел (державного бюджету, місцевого бюджету, коштів підприємств, коштів мешканців, інвестицій, кредитів тощо). Розвиток ринків збуту продукції є однією з необхідних передумов розвитку підприємництва в сільській місцевості, насамперед йдеться про сільське господарство.

Важливим засобом організації системного розвитку сільських територій регіону є кооперація - цілеспрямований процес підвищення їх соціально-економічної результативності шляхом формування сільськотериторіальних кооперативів первинного, адміністративного та районного рівнів ієрархії.

Метою кооперації розвитку сільських територій регіону є забезпечення організації їх системного розвитку. Завдання кооперації - більш продуктивне використання наявного природно-ресурсного потенціалу; ідентифікація сільськотериторіальних кооперативів на рівні району, регіону, країни тощо; розвиток поруч із сільськими поселеннями, які мають кращі умови та засоби і так званих неперспективних сіл, які мають гірші можливості для розвитку; консолідація зусиль сільських громад на досягнення стратегічний цілей; розробка програм соціально-економічного розвитку сільськотериторіальних кооперативів із формуванням чітких цілей, визначенням засобів їх досягнення, а також міри та форми участі в них окремих сільських поселень; ширші можливості для залучення інвестицій (в тому числі іноземних), кредитів банків, коштів районного (міського), обласного та державного бюджетів; створення сприятливих умов для розвитку в сільській місцевості сільського господарства та несільськогосподарських видів діяльності; покращення якості та розширення асортименту соціальних послуг (освіта, медицина, культура, побутове обслуговування тощо); підвищення якості управління сільськими територіями, зокрема на адміністративному рівні (сільської, селищної ради); створення нових робочих місць та зростання доходів селян.

Принципами такої кооперації є: неприбутковий характер сільськотериторіальних кооперативів; стратегічно-цільовий підхід до їх формування; відсутність обмежень щодо розмірів, учасників, цілей та інших ознак; добровільна участь; виконання сільськими (селищними) радами рішень ради сільськотериторіального кооперативу; визначення термінів його існування; об'єднання фінансових, матеріальних, людських та інших ресурсів з метою реалізації спільних для учасників кооперативу заходів та проектів розвитку.

Економічна криза значно впливає на організацію системного розвитку сільських територій регіону (соціальний, економічний та екологічний розвиток). При цьому її вплив диференціюється на ризики та можливості. З метою мінімізації негативного впливу ризиків необхідно розробити та здійснити комплекс заходів, направлений на їх мінімізацію. З метою використання можливостей, які відкриваються внаслідок економічної кризи, потрібно розробити механізми максимального їх використання. У зоні найбільших ризиків перебувають сільськогосподарські підприємства, менш відчутною криза буде для господарств населення.

Особливостями організації системного розвитку сільських територій регіону в період економічної кризи є: аналіз та прогнозування її впливу на різні види діяльності в сільській місцевості; розробка заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу кризи; визначення потенційних ризиків та можливостей; розробка та затвердження антикризових заходів; коригування моделі організації системного розвитку.

Висновки

економічний диверсифікація сільськогосподарський кооперація

У дисертаційній роботі здійснено теоретико-методологічне обґрунтування сутності, структури та принципів організації системного розвитку сільських територій регіону, а також розроблено практичні рекомендації щодо соціально-економічного та виробничо-господарського піднесення сільських територій регіону. Отримані в процесі дослідження наукові результати дають змогу зробити наступні узагальнення:

1. Потреба у вивченні сільських територій регіону зумовлена об'єктивною необхідністю трансформації традиційного підходу до розуміння їх сутності, функцій, структурних елементів, організаційної побудови, системи управління та інших характеристик з метою формування та реалізації ефективної регіональної політики, спрямованої на розвиток кожного сільського поселення.

2. Сільські території регіону необхідно розглядати з позицій системоутворюючої ролі нижчерівневих територій у забезпеченні функціонування вищерівневих. При цьому індикатор ефективності конкретних заходів та програм, спрямованих на забезпечення розвитку сільських територій регіону, знаходиться на первинному рівні їх структурної ієрархії - села, хутора, селища. З огляду на це, організація системного розвитку сільських територій регіону має здійснюватися, передусім, в інтересах населення, яке проживає і (або) працює на них.

3. Система сільських територій регіону складається із підсистем (соціальної, економічної, організаційно-управлінської та природно-ресурсної), які у свою чергу є підсистемами інших систем. Відповідно однією з найважливіших передумов забезпечення сталого розвитку сільських територій регіону є його організація на засадах системності. Вона краще досягається тоді, коли сільська територія розглядається як системи, що охоплює сукупність підсистем.

4. Сільські території різних зон регіону (рівнинної, передгірської та гірської) суттєво відрізняються своїми природно-ресурсними та виробничо-господарськими характеристиками. З огляду на це, при всій подібності концептуальних підходів до організації розвитку сільських територій загалом, у планах (програмах, заходах) розвитку кожної окремої сільської території потрібно враховувати всю сукупність її особливостей і використовувати сильні сторони.

5. Похідним є висновок, що розвиток конкретної сільської території регіону значною мірою залежить від її природно-ресурсного потенціалу та розвитку на ній підприємництва. У вигіднішому становищі перебувають територій, які характеризуються унікальними природними ресурсами та умовами, а також ті, де розташовано потужні сільськогосподарські та інші підприємства.

6. Головними причинами низької ефективності існуючих програм розвитку села та сільських територій є: відсутність системного підходу до організації розвитку сільських територій різних ієрархічних рівнів та єдиного ефективно діючого центру управління програмами розвитку; неповне фінансування і, відповідно, невиконання затверджених програм розвитку через недостатність реальних джерел надходження коштів; відсутність комплексної моделі системного розвитку сільських територій на рівні окремих сільських поселень, сільських рад, районів, регіонів та країни в цілому тощо.

7. Організація системного розвитку сільських територій регіону має на меті побудову моделі, яка б охоплювала всі сторони життєдіяльності: зміцнення соціальної бази (стабілізацію демографічної ситуації; підвищення добробуту селян; розвиток соціальної інфраструктури; збереження сільської поселенської мережі); економічний розвиток (розвиток сільського господарства, несільськогосподарських видів виробництва, підприємництва, збільшення зайнятості та доходів селян, доходів місцевих бюджетів, ринків збуту продукції); екологічний розвиток (стабілізацію та покращення екологічного стану сільських територій).

8. Головними засобами забезпечення сталого розвитку сільських територій регіону є диверсифікація та кооперація. З метою підвищення їх соціально-економічної результативності, доцільно використовувати дані засоби паралельно. Від глибини диверсифікації та рівня кооперації залежить повнота використання наявного природно-ресурсного та виробничо-господарського потенціалу конкретної території.

9. Сільські території регіону, як і України загалом, перебувають у вкрай важкому становищі, що постійно погіршується практично за всіма параметрами оцінювання - демографічною ситуацією, показниками розвитку соціальної бази, агропромислового виробництва, раціонального природокористування тощо. В період економічної кризи, в якій опинилася Україна, ситуація загострюється. Тому першочерговими заходами повинні бути антикризові: зокрема, необхідно прийняти регіональну антикризову програму розвитку сільських територій та агропромислового виробництва з метою забезпечення підтримки села та сільськогосподарських виробників.

Література

1. Смушак М.В. Науково-методологічні основи організації системного розвитку сільських територій України / М.В. Смушак // Економіка : проблеми теорії та практики : Зб. наук. Праць. - Вип. 209: В 4 т. - Т. I. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. - С. 247-254.

2. Смушак М.В. Системність як визначальна методологічна основа вивчення і забезпечення ефективного функціонування сільських територій України / М.В. Смушак // Економіка : проблеми теорії та практики : Зб. наук. Праць. - Вип. 215 : В 4 т. - Т. III. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2006. - С. 655-667.

3. Смушак М.В. Структуризація сільських територій Прикарпаття / М.В. Смушак // Вісник Прикарпат. ун-ту : Економіка. - 2006. - Вип. 3. - С. 49-61.

4. Смушак М.В. Сільські території як соціально-економічна категорія / М.В. Смушак // Агроінком. - 2006. - № 2. - С. 106-109.

5. Смушак М.В. Ідеологічні аспекти розвитку сільських територій / М.В. Смушак // Вісник Прикарпат. ун-ту : Економіка. - 2007. - Вип. 4. - С. 113-114.

6. Смушак М.В. Концептуальні засади зміцнення соціальної бази сільських територій / М.В. Смушак // Інноваційна економіка. - 2007. - № 4 . - С. 198-202.

7. Смушак М.В. Зональні особливості розвитку сільських територій Івано-Франківської області / М.В. Смушак // Інноваційна економіка. - 2008. - № 9. - С. 66-73.

Размещено на Allbest.ru