Економічні засади забезпечення природно-екологічної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Важливість наукового завдання, вирішенню якого присвячена дисертація, полягає у визначенні і науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних та прикладних засад забезпечення природно-екологічної безпеки України. Значущість цього завдання пояснюється тим, що ризик виникнення природних надзвичайних ситуацій у межах території України залишається досить високим. Це обумовлено насамперед природними умовами території, на якій ймовірне виникнення широкого спектру несприятливих природних явищ і процесів. Із збільшенням кількості природних катастроф ростуть і економічні збитки. Масштаби багатьох природних катастроф є такими, що навіть високорозвинені країни зазнають значних труднощів при ліквідації їх наслідків.

Зростання техногенного навантаження на екосистему спричиняє розширення масштабів негативних природних явищ і процесів. Актуальність проблеми забезпечення безпеки населення від природних надзвичайних ситуацій обумовлена тенденціями постійного зростання втрат людей і збитків у національному господарстві.

Разом з тим потребують подальшого вдосконалення окремі питання теоретико-методологічних і прикладних засад забезпечення природно-екологічної безпеки України. Підвищення ефективності управління природно-екологічною безпекою в умовах ринкової економіки вимагає визначення нових пріоритетів розвитку суспільства, врахування їх при розробці основних напрямів економічного і соціального розвитку України та програм розвитку окремих галузей економіки.

Така ситуація вимагає розробки низки заходів, а саме: стратегії державної інвестиційної підтримки модернізації народного господарства; збільшення обсягів фінансування робіт з попередження і реагування на надзвичайні ситуації; переходу на нові принципи організації захисту населення від надзвичайних ситуацій, що передбачає гарантування комплексної безпеки, яка у багатьох випадках визначається економічними законами і політичними рішеннями.

Тому наведені положення та низка інших причин вплинули на вибір теми дисертаційного дослідження, визначили його актуальність, наукову та практичну значимість. Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні і науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних засад забезпечення природно-екологічної безпеки України та розробці шляхів підвищення ефективності управління нею в умовах ринкової економіки.

Для досягнення цієї мети дослідження були поставлені наступні завдання:

· визначити місце природно-екологічної безпеки в системі національної безпеки;

· з'ясувати сутність поняття геопросторової організації природно-екологічної безпеки;

· визначити методичні підходи до дослідження геопросторової організації природно-екологічної безпеки;

· проаналізувати динаміку і структуру природно-екологічної безпеки України та її регіонів;

· оцінити стан геопросторової організації природно-екологічної безпеки життєдіяльності населення України;

· розробити шляхи підвищення рівня природно-екологічної безпеки в умовах ринкової економіки;

· розглянути економічний механізм регулювання природно-екологічної безпеки;

· розробити прогноз природно-екологічної безпеки регіонів України до 2015 р.;

· обґрунтувати стратегію геопросторової організації забезпечення безпеки від надзвичайних ситуацій природного характеру.

1. Теоретико-методологічні основи геопросторової організації природно-екологічної безпеки

Досліджено теоретичні основи природно-екологічної безпеки, розглянуто суть надзвичайних ситуацій природного характеру та їх класифікацію, методичні підходи до вивчення геопросторової організації природно-екологічної безпеки.

Безпека людини є базовою складовою сталого людського розвитку, що широко використовується ООН як основна характеристика гуманітарного розвитку суспільства. Підвищення рівня безпеки - одна з глобальних проблем людства, безпосередньо пов'язана з його виживанням. Останнім часом поняття безпека набуває значного поширення у різноманітних проявах як у світі, так і в Україні. Складність соціально-економічної ситуації обумовлює нове сприйняття принципів громадської й особистої безпеки, стабільності суспільства, захисту держави. Розглядаючи еволюцію поняття національна безпека у світі, можна виділити певні етапи його становлення. Із середини ХХ ст. національна безпека ототожнювалась із воєнною безпекою, що включає політичну і воєнну недоторканність. Пізніше тлумачення цього терміна доповнюється економічним чинником, що висуває на передній план залежність держави від природних ресурсів. Розвиток науки і техніки, зумовлений потребами економіки, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, водночас спричинив нові загрози для здоров'я людини та навколишнього середовища. При розгляді проблеми безпеки поряд із техногенно-виробничими та антропогенно-соціальними небезпеками виділяють природно-екологічні, пов'язані з можливістю шкідливого впливу на людей природного середовища.

Усі природні небезпеки підпорядковуються певним загальним закономірностям. Зокрема, для кожного виду небезпек характерна просторова прив'язка; із збільшенням інтенсивності (потужності) небезпечного явища знижується ймовірність його виникнення; кожному виду небезпек передують певні специфічні передумови; при всій непередбачуваності природних небезпек слід наполегливо прагнути до їх завчасного виявлення. Це дає змогу у багатьох випадках вжити пасивні та активні захисні заходи.

Досліджуючи природні небезпеки, потрібно відзначити роль антропогенного впливу на їх прояв. Так, згідно з даними міжнародної статистики, походження близько 80% зсувів ґрунтів пов'язане з діяльністю людини, внаслідок вирубок лісу зростає активність селів та паводків. Небезпечні природні явища можна класифікувати за багатьма ознаками: походженням, тривалістю і регулярністю (за часом і місцем) дії, механізмами виникнення і негативного впливу на населення і господарство в межах територіальних комплексів, а також за видом робочого тіла (повітря, вода, гірська порода), характером впливу (механічним, тепловим, хімічним) та іншими.

Природно-екологічна безпека характеризує стан захищеності населення та довкілля від потенційних чи реальних небезпечних природних явищ. На території України найчастіше трапляються геологічні, метеорологічні, гідрологічні небезпечні явища, пожежі в природних екосистемах, інфекційні захворювання й отруєння людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками. Аналіз НС природного характеру, що відбуваються в Україні, свідчить про безумовну актуальність вирішення проблеми підвищення рівня безпеки. Дослідження стану рівня природно-екологічної безпеки доцільно здійснювати в геопросторовому аспекті, оскільки небезпечні природні процеси та явища формуються і проявляються не просто на поверхні певної території чи акваторії (в цьому випадку йшлося б про територіальну організацію безпеки). Це б відповідало уявленням не тільки про дво-, але й про тривимірний простір.

Просторовий фактор визначається положенням об'єкта стосовно джерела небезпеки. Він пов'язаний з локальним характером прояву джерел небезпеки, випадковим розташуванням місць реалізації багатьох джерел, послабленням впливу чинників у міру їх віддалення від осередка виникнення небезпеки. Чим ближче об'єкти й люди розташовуються до джерела небезпеки (реального або передбачуваного), тим більшою є загроза. Взаємне положення джерел небезпеки й об'єктів впливу їхніх негативних факторів може бути різним. Існує певна ймовірність того, що досліджуваний об'єкт потрапить у зону ураження або опиниться поза нею. Для об'єкта, розміщеного на певній території, можливість (загроза) піддатися впливу негативних факторів небезпечного явища залежить від місця та частоти можливого його виникнення, площі зони дії негативних факторів. Ступінь загрозливості для життєдіяльності від природних і техногенних небезпек у процесі пристосування до них людей змінюється. Загалом просторовий вплив техногенної загрози є вищим, ніж природної, оскільки у процесі освоєння нових земель, вибору місць для розселення люди вибирають менш небезпечні території. Техногенна ж небезпека прямо пов'язана з життєдіяльністю людини й тому географічно максимально наближена до нього.

Аналіз інформації щодо природних катастроф свідчить про існування закономірності зростання їх кількості і стихійних лих як у світі, так і Україні. Небезпечні природні явища і процеси можуть досягати рівня надзвичайної ситуації, спричиняти людські жертви, завдавати шкоди здоров'ю людей і навколишньому природному середовищу, значні матеріальні збитки і порушення умов життєдіяльності людей.

Виявлено, що на основі дослідження існуючих загроз, а також прогнозу імовірних, можна розробити та застосувати заходи щодо їх відвернення та пом'якшення наслідків від них у разі виникнення. Оцінку рівня природно-екологічної безпеки регіону можна здійснювати на базі використання абсолютних та відносних показників, за допомогою яких визначаються інтегральні індикатори кожного виду природних небезпек. Наступним етапом оцінки небезпечності регіону є встановлення рейтингу кожного з видів небезпек відповідно до їх розподілу за групами. Ранжирування запропоновано проводити на основі визначення агрегованого індикатора.

Інтегральний індикатор (Іr) геологічної, гідрологічної, епідемічної небезпек визначався за формулою:

, (1)

де r - вид небезпеки;

P1, P2, …, Pi , … , Pn - показники по кожному виду небезпек;

i = 1, 2, …, n;

n - кількість показників;

KN - кількість населення регіону.

Інтегральний індикатор (Іr) метеорологічної небезпеки та небезпеки пожеж у природних екосистемах розраховувався за формулою:

, (2)

де P1, P2, …, Pj, …, Pm - показники по кожному виду небезпек;

j = 1, 2, …, m;

m - кількість показників.

Агрегований індикатор (Аs) стану природної небезпеки розраховувався шляхом визначення середнього геометричного між інтегральними індикаторами по кожному виду природних небезпек за формулою:

, (3)

де Ir1, Ir2, …, Irl …, Irk - інтегральні індикатори по окремих видах природних небезпек;

l = 1, 2, …, k;

k - кількість інтегральних індикаторів по окремих видах природних небезпек.

Із проаналізованих методичних підходів до комплексної оцінки безпеки та ризиків для населення, найбільш доцільним та практичним є метод експертно-прогностичної оцінки, коли враховуються такі показники як: потенційні джерела надзвичайних ситуацій, розташовані у межах регіону; розраховані зони впливу уражуючих факторів; чисельність населення в зонах ймовірних надзвичайних ситуацій.

2. Аналіз і еколого-економічна оцінка геопросторової організації природно-екологічної безпеки

Виявлено дві особливості природно-екологічних небезпек в Україні. А саме: збереження значних масштабів дії факторів природної небезпеки і зростаюча динаміка соціально небезпечних хвороб.

Розглянуто й проаналізовано динаміку виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру та їх наслідків протягом 1997-2007 рр. Виявлено тенденцію зменшення їх кількості до 2004 р. і збільшення - в наступні роки. За статистичними даними, у 2007 р. переважна кількість НС природного характеру виникла в Херсонській, Донецькій, Чернігівській, Миколаївській областях та АР Крим, найменша - у Сумській, Хмельницькій, Тернопільській, Чернівецькій областях та м. Київ. Найбільше збитків завдали гідрометеорологічні та медико-біологічні надзвичайні ситуації. Найвищий показник кількості загиблих та постраждалих осіб - пов'язаний з НС медико-біологічного характеру.

Досліджено економіку природних надзвичайних ситуацій і катастроф, їх вплив на господарство та життєдіяльність населення України. Виявлено, що надзвичайні ситуації, які створюють найбільшу екологічну небезпеку, характерні для південного, західного та східного регіонів України. Розглянуто види збитків, які завдають НС природного характеру.

Здійснено еколого-економічну оцінку складових природно-екологічної безпеки. Серед природних факторів на території України можна виділити геологічну, гідрометеорологічну небезпеки, пожежі у природних екосистемах та епідеміологічну небезпеку. По кожному виду небезпек проведено оцінку небезпечності регіонів та встановлений їх рейтинг. Класифікацію завершено визначенням інтегрального індикатора небезпеки території, на основі якого проведено ранжирування та районування території за видами природної небезпеки.

Небезпечні геологічні процеси та явища на території України представлені зсувами, карстовими процесами, підтопленням, абразією (розмивання водою берегів морів та водосховищ), суфозією (просідання лесових порід), землетрусами. Інтегральний індикатор розрахований на основі інтегральної оцінки екзогенних та ендогенних показників геологічної небезпеки, співвіднесених до кількості населення в регіонах. Найменше значення інтегрального індикатора спостерігається у м. Київ, найбільше - у Миколаївській області. На основі проведеного аналізу регіони України об'єднано в чотири групи. До групи з найменшим геологічним ризиком віднесено міста Київ і Севастополь та 9 областей (Черкаську, Рівненську, Житомирську, Донецьку, Луганську, Харківську, Чернігівську, Київську та Сумську), де інтегральний індикатор небезпеки коливається в межах 0,23·10-3 - 1,03·10-3. Група із середнім ризиком геологічної небезпеки включає 8 областей (Дніпропетровську, Полтавську, Волинську, Запорізьку, Херсонську, Тернопільську, Івано-Франківську та Кіровоградську) відповідно 1,34·10-3 - 2,53·10-3; з високим - 3 області (Вінницьку, Хмельницьку, Львівську) - 4,12·10-3 - 6,29·10-3 та з найвищим - АР Крим і 4 області (Закарпатську, Чернівецьку, Одеську, Миколаївську) - 7,81·10-3 - 10,94·10-3.

Найнижчий інтегральний індикатор метеорологічної небезпеки має Тернопільська область, найвищий - Закарпатська. Рейтинговий аналіз дає змогу виділити 4 адміністративно-територіальні групи: І - з низьким рівнем метеорологічної небезпеки, яка включає 9 областей: Тернопільську, Волинську, Рівненську, Львівську, Житомирську, Полтавську, Сумську, Харківську та Хмельницьку, ІІ - з помірним (6 областей: Дніпропетровська, Черкаська, Вінницька, Запорізька, Кіровоградська та Херсонська), ІІІ - з середнім (5 областей: Чернігівська, Київська, Миколаївська, Чернівецька, Луганська) та ІV - з високим рівнем небезпеки (АР Крим та 4 області: Одеська, Донецька, Івано-Франківська і Закарпатська).

Особливою складовою гідрометеорологічної небезпеки є гідрологічна небезпека (повені). Найменший інтегральний індикатор гідрологічної небезпеки має Автономна Республіка Крим (0,0410-3), найбільший - Закарпатська область (69,4210-3). На основі рейтингового аналізу виділено чотири адміністративно-територіальні групи: І - з низьким рівнем гідрологічної небезпеки (АР Крим та 10 областей: Волинська, Тернопільська, Кіровоградська, Черкаська, Рівненська, Вінницька, Хмельницька, Одеська, Київська та Миколаївська), ІІ - з помірним (6 областей: Житомирська, Луганська, Чернівецька, Івано-Франківська, Полтавська та Харківська і міста Київ та Севастополь), ІІІ - із середнім (7 областей: Донецька, Львівська, Херсонська, Сумська, Дніпропетровська, Чернігівська і Запорізька) та ІV - з високим рівнем (Закарпатська область).

Пожежі в природних екосистемах. За рейтинговим аналізом мінімальний індикатор рівня пожежної небезпеки в Донецькій області - 0,61·10-3, а максимальний - у Чернігівській - 5,22·10-3. За розрахованим інтегральним індикатором усі регіони України розподілились на 4 групи: І - з низьким рівнем небезпеки у природних екосистемах (10 областей: Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, Закарпатська, Луганська, Львівська, Харківська, Чернівецька та АР Крим), ІІ - із помірним (6 областей: Івано-Франківська, Тернопільська, Херсонська, Полтавська, Кіровоградська та Хмельницька), ІІІ - із середнім (4 області: Вінницька, Черкаська, Київська, Рівненська) та ІV - з високим рівнем ризику (4 області: Волинська, Сумська, Житомирська і Чернігівська).

Ризик епідемічно небезпечних територій України аналізується на основі п'яти факторів оцінки: сибірської виразки, туляремії, лептоспірозу, правця та аскаридозу. Рейтинговий аналіз за інтегральним індикатором виявляє діапазон існування епідемічно небезпечних територій у межах від 0,08·10-2 (Донецька область) до 5,83·10-2 (Чернігівська область), що поділяє регіони країни на чотири групи: І - з низьким рівнем епідеміологічної небезпеки (АР Крим та 7 областей: Донецька, Херсонська, Луганська, Дніпропетровська, Одеська, Запорізька та Миколаївська); ІІ - з незначним рівнем (6 областей: Харківська, Кіровоградська, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Житомирська); ІІІ - із середнім (5 областей: Рівненська, Волинська, Тернопільська, Чернівецька та Полтавська); ІV - з високим (6 областей: Вінницька, Хмельницька, Київська, Сумська, Черкаська та Чернігівська).

Комплексна оцінка (ризик) природно-екологічної небезпеки України здійснювалась на основі аналізу таких складових: геологічної, гідрометеорологічної, гідрологічної, епідеміологічної небезпек та пожеж у природних екосистемах.

За рейтинговим аналізом мінімальний індикатор рівня природної небезпеки виявлений у м. Київ - 0,29·10-2, а максимальний - у Закарпатській області - 5,22·10-3. За розрахованим агрегованим індикатором усі регіони України розподілились на 4 групи: І - з низьким рівнем природної небезпеки (4 області і міста Київ та Севастополь), ІІ - із помірним (11 областей), ІІІ - із середнім (6 областей) та ІV - з високим рівнем ризику (4 області). Кількісна порівняльна оцінка природно-екологічної безпеки регіонів необхідна для управління безпекою населення шляхом розроблення рекомендацій щодо розподілу бюджетних коштів між регіонами на попередження надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків, розробку регіональних програм, направлених на підвищення безпеки життєдіяльності в найбільш небезпечних регіонах.

Визначено також вплив природної небезпеки на населення та економіку регіонів, тобто розраховано співвідношення між кількістю надзвичайних ситуацій природного походження і чисельністю населення, площею, валовим регіональним продуктом по регіонах України, та їх рейтинги за агрегованим індикатором.

Таким чином, використання запропонованої системи кількісних показників дозволяє провести порівняльну оцінку небезпеки регіонів і на цій основі уточнити районування території за небезпечністю для життєдіяльності. Викладений підхід можна застосовувати при районуванні регіонів за ступенем небезпеки.

3. Підвищення ефективності управління природно-екологічною безпекою в умовах ринкової економіки

Запропоновані шляхи підвищення рівня природно-екологічної безпеки України.

Важливою ланкою заходів щодо зниження ризиків є система попередження та екстреного реагування на загрози і катаклізми, куди входять засоби систематичних спостережень за розвитком небезпечних природних процесів (моніторинг), оперативної передачі й опрацювання отримуваної інформації й оповіщення населення. У багатьох країнах, у тому числі Україні, створюється система державного моніторингу за найбільш небезпечними процесами, зокрема за багатьма гідрометеорологічними, сейсмічними й іншими явищами. В останні роки за підтримкою ООН створюються міжнародні центри спостережень, опрацювання і передачі інформації про небезпечні явища. Все ширше для цих цілей застосовуються космічні (супутникові) технології.

Орієнтація лише на вирішення макроекономічних завдань не сприяє створенню умов для підвищення рівня природно-екологічної безпеки у країні. Дана ситуація потребує негайної розробки і впровадження концепції стратегії державної політики у сфері природно-екологічної безпеки. Необхідність вирішення одночасно кількох завдань, які б узгоджувалися зі стратегією економічного розвитку України і передбачали зниження ризиків і пом'якшення наслідків надзвичайних ситуацій, обумовлює багатовекторність такої політики. Все це зумовлює необхідність розробки стратегії державної інвестиційної підтримки модернізації народного господарства, збільшення обсягів фінансування заходів щодо попередження і реагування на надзвичайні ситуації, переходу на нові принципи організації захисту населення від надзвичайних ситуацій, що передбачають комплексність безпеки.

У межах реалізації цих пріоритетів необхідно спрямувати зусилля на вирішення таких стратегічних завдань: розробку нової ідеології протидії катастрофам і надзвичайним ситуаціям, яка повинна знайти відображення в єдиній державній цільовій програмі її реалізації; удосконалення національної політики та законодавчої бази у сфері природно-техногенної безпеки з урахуванням досягнень світового рівня; підвищення ефективності цілісної системи державного управління в галузі безпеки і національної системи сил реагування на надзвичайні ситуації; формування адекватної системи державних резервів і введення до бюджетних асигнувань на державному, регіональному і місцевому рівнях нових спеціальних позицій, що відображають одночасно показники зниження ризиків і податкові відрахування.

Досвід високорозвинутих держав у сфері гарантування безпеки показує, що вирішення проблеми попередження надзвичайних ситуацій сьогодні потребує великих матеріальних затрат, які з підвищенням рівня безпеки мають тенденцію до безпрецедентного росту. В умовах обмеженості наших ресурсів, незалежно від їх величини, важливого значення набуває завдання оцінки ефективності та оптимальності їх розподілу для зниження ризику від будь-якого виду небезпеки. Тому проблема гарантування безпеки у багатьох випадках визначається економічними законами і політичними рішеннями.

В Україні створена Єдина державна система попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, у завдання якої входить зниження ризиків і пом'якшення наслідків надзвичайних ситуацій, тобто здійснення комплексу заходів, що проводяться завчасно і спрямовані на максимально можливе зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій, збереження здоров'я людей, зниження розмірів збитків і матеріальних втрат. Ефективній стратегії безпеки і виживання в сучасних умовах відповідає такий варіант розвитку економіки, при якому практично виключається ризик виникнення техногенних і знижується до мінімально можливого ризик природних катастроф національного та транскордонного масштабів, а затрати ресурсів на ці цілі є також найменшими.

Важливу роль в удосконаленні державного управління в галузі безпеки, суттєвому підвищенні його дієвості повинна відігравати система державного прогнозування. Застосування його механізмів, посилення на їх основі регулюючої функції держави є найбільш раціональним шляхом забезпечення концентрації існуючих ресурсів та реалізації ключових завдань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій з одночасним припиненням розпорошування матеріальних, людських і фінансових ресурсів у вузьковідомчих інтересах.

Сучасний рівень функціонування економіки та складна екологічна ситуація потребують формування нових напрямів для попередження та уникнення загроз надзвичайних ситуацій природного характеру. Тому існує нагальна необхідність створення цілісної системи заходів правового, організаційного, фінансового, науково-технічного та інформаційного характерів для запобігання їх виникнення, відповідно до яких необхідно здійснювати планування і реалізацію заходів у сфері безпеки.

Ефективна реалізація державної політики щодо природно-екологічної безпеки потребує наполегливої роботи центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів рад всіх рівнів щодо вдосконалення правових та організаційних механізмів управління, впровадження необхідних попереджувальних заходів та адекватної системи реагування. Важливим елементом реалізації державної політики у сфері природної безпеки є єдина державна система попередження й ліквідації надзвичайних ситуацій. Важливе місце в реалізації державної політики займає розмежування повноважень між органами державної і місцевої влади, в тому числі у сфері гарантування природно-екологічної безпеки.

Розроблена нова стратегія боротьби з природними катастрофами. В її основу покладені принципи завчасного прогнозування і попередження катастроф замість концентрації зусиль лише на ліквідації їхніх наслідків. Майже всіма країнами світу визнано, що єдиним правильним вирішенням проблеми зменшення впливу стихійних лих є оцінка й облік ризиків.

Знаючи розміри ризику і його поширення на території, можна вирішувати відповідні завдання і розробляти ефективні заходи щодо його зниження. Це досягається, створенням систем попередження природних небезпек і зниженням уразливості людей у соціальній і матеріальній сферах.

Розглянуто економічний механізм управління боротьби з природними катастрофами, під яким розуміється встановлення загальних норм і правил забезпечення економічних стимулів чи регуляторів (страхування, ліцензування, декларування, пільги на податки, кредит, амортизацію і т.д.), які дозволяють досягти раціонального рівня ризику виникнення НС, а також організацію ефективних дій по їх ліквідації і подоланню наслідків.

Висновки

екологічний ринковий економічний геопросторовий

Внаслідок проведеного дослідження отримані нові науково обґрунтовані результати, які розв'язують важливе наукове завдання - розроблення теоретико-методологічних і прикладних засад забезпечення природно-екологічної безпеки України та її регіонів у економічному вимірі. За результатами дослідження зроблені наступні висновки та надані практичні рекомендації.

1. Територія України характеризується дуже складними умовами, що визначає полігенетичний характер стихійних лих та певні просторові закономірності їх прояву в різних географічних зонах і районах. Безпека від стихійних явищ природи - це стан захищеності особистості, суспільства і держави від небезпечних природних процесів і явищ, які відбуваються незалежно від людини. Серед надзвичайних ситуацій природного походження в Україні найчастіше виникають: геологічні, гідрологічні, метеорологічні небезпечні явища, природні пожежі, масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

2. Обґрунтовано, що рівень природно-екологічної безпеки доцільно досліджувати в геопросторовому вимірі, оскільки небезпечні природні процеси і явища формуються і проявляються не просто на поверхні певної території чи акваторії (в такому випадку ми б говорили про територіальну організацію безпеки), але і в межах інших оболонок Землі, зокрема літосфери та атмосфери. Просторовий фактор визначається положенням об'єкта стосовно джерела небезпеки. Він пов'язаний з локальним характером прояву джерел небезпеки, випадковим розташуванням місць реалізації багатьох джерел небезпеки, послабленням впливу загрозливих факторів з віддаленням від осередка їх виникнення.

3. Проведено комплексну еколого-економічну оцінку природно-екологічної небезпеки України, що свідчить про значне варіювання рівня ризику природних небезпек у різних регіонах. Кількісна порівняльна оцінка природно-екологічної безпеки регіонів необхідна для управління безпекою населення шляхом надання рекомендацій по розподіленню бюджетних коштів між регіонами на попередження надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків, розробку регіональних програм, направлених на підвищення безпеки життєдіяльності в найбільш небезпечних територіях. Комплексна оцінка природно-екологічної небезпеки України проводилась на основі аналізу таких складових: геологічної, гідрометеорологічної, гідрологічної, епідеміологічної небезпек та пожеж у природних екосистемах. За розрахованим агрегованим індикатором усі регіони України розподілились на 4 групи: І - з низьким рівнем природно-екологічної небезпеки (4 області та міста Київ і Севастополь), ІІ - із помірним (11 областей), ІІІ - із середнім (6 областей) та ІV - з високим рівнем ризику (4 області).

4. З'ясовано, що Україні притаманні дві особливості природно-екологічної небезпеки: збереження значних масштабів дії факторів природної небезпеки, котрі в цілому вирізняються своїм стабільним станом і зростаюча динаміка соціально небезпечних хвороб. Аналіз тенденцій виникнення стихійних лих та прогноз можливих небезпек показує, що на території України збережеться високий ступінь ризику виникнення масштабних надзвичайних ситуацій природно-екологічного характеру. Відмічається загострення глобальних проблем як джерела надзвичайних ситуацій. Наслідком зміни клімату може бути перерозподіл опадів на території України, збільшення кількості і сили засух, сезонний перерозподіл річкових стоків. Можливим є виникнення проблем забезпечення населення питною водою.

5. Територія України залежно від геологічної будови, геоморфологічних умов тощо схильна до ураження різними видами геологічних процесів і явищ, активізація яких може призводити до виникнення надзвичайних ситуацій геологічного походження. Україна за своїми фізико-географічними умовами не відноситься до територій з дуже високим ризиком виникнення стихійних лих. Однак погодні процеси над її територією нерідко спричиняють небезпечні явища, внаслідок яких виникають ускладнення в господарській діяльності, що, в свою чергу, можуть обумовлювати збитки. За багаторічними спостереженнями, на території більшості адміністративних областей найчастіше спостерігаються сильні дощі, сильні вітри, заморозки. Із зростанням кількості природних катастроф збільшуються і масштаби соціально-економічних їх наслідків. Це підтверджується паводком у липні 2008 року у західних регіонах України, яким завдано збитків близько 7 млрд. грн.

6. Володіючи інформацією про розміри ризику і його поширення на території, можна вирішувати важливе завдання розробляти заходи щодо його зниження. Це досягається шляхом управління природними небезпеками, створенням систем попередження і зниження уразливості людей у соціальній і матеріальній сферах.

7. Розроблено економічний механізм регулювання природно-екологічної безпеки, основні принципи його функціонування і структуру. Розроблено прогноз природно-екологічної безпеки на довгострокову перспективу до 2015 р. як основу зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру. Встановлено, що збережеться високий рівень небезпек природного походження, які дедалі частіше набувають синергетичного характеру (одне природне явище спричиняє низку інших, інколи більш катастрофічних процесів). Істотно підвищиться ймовірність того, що в зону ризику природних катастроф потраплятимуть території, насичені складними інженерними спорудами.

8. Обґрунтовано стратегію боротьби з природними катастрофами, в основу якої покладені принципи завчасного прогнозування і попередження катастроф замість принципу ліквідації їхніх наслідків. У новій стратегії визнано, що краще попередити стихійне лихо, ніж усунути його наслідки, і, що попередження є не тільки більш гуманним, порівняно з ліквідацією наслідків, але і значно дешевшим. Майже всіма країнами світу визнано, що єдиним правильним вирішенням проблеми зменшення впливу стихійних лих є оцінка й облік ризиків.

Література

1. Безпека регіонів України і стратегія її гарантування / [Данилишин Б.М., Степаненко А.В., Омельченко А.А. та ін.]: у 2-х т. - К.: Наукова думка, 2008. - Т.1: Природно-техногенна (екологічна) безпека. - С. 92-98, 103-108, 126-135, 153-161, 230-237, 245-252, 332-339.

2. Омельченко А.А. Стратегія забезпечення природно-техногенної безпеки міста Севастополь // І.О. Ілляшенко. Стратегія забезпечення природно-техногенної (екологічної) безпеки у великих містах України. - К.: ПП «Еконт», 2005. - С. 59-75.

3. Природно-техногенна й економічна безпека / [Степаненко А.В., Омельченко А.А., Костіна С.Г., Тихоновська А.Є.]. // Схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Рівненської області на період до 2015 року. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - С. 122-128.

4. Природно-техногенна й економічна безпека / [Данилишин Б.М., Степаненко А.В., Омельченко А.А. та ін.]. // Схема-прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил Житомирської області на період до 2015 року. - К.: РВПС України НАН України, 2005. - С. 113-117.

5. Омельченко А.А. Природно-екологічна безпека України та її регіонів у соціально-економічному аспекті / А.А. Омельченко // Економіка природокористування і охорона довкілля: [зб. наук. праць] - К.: РВПС України НАН України. - 2003. - С. 110 - 115.

6. Омельченко А.А. Кластерний аналіз геопросторової організації природно-екологічної безпеки України / А.А. Омельченко // Економіка природокористування і охорона довкілля: [зб. наук. праць] - К.: РВПС України НАН України. - 2007. - С.61 - 67.

Размещено на Allbest.ru