Розвиток відносин власності в сільськогосподарських підприємствах

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного інституту “Украгропромпродуктивність” (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 2).

Автореферат розісланий “1” червня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук А.О. Полешук.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Входження аграрного сектору економіки в ринкове середовище, приватизація землі та інших засобів виробництва, формування власника зумовлює необхідність дослідження процесів розвитку відносин власності і тенденцій використання її в сільськогосподарських підприємствах.

Нині процес приватизації у сільському господарстві практично завершено. Домінуючим агентом, який ухвалює рішення про розподіл обмежених ресурсів і напрями виробничої діяльності, став власник. Проте всі економічні, соціальні й організаційні перетворення в умовах реструктуризації організаційно-правових формувань і переходу до ринку призвели до “деформації” відносин власності в аграрних підприємствах і аграрній сфері економіки України в цілому. З одного боку, власник і господар, які з'явилися на селі, стали важливим чинником ринкових відносин: конкуренції, спонукання до підвищення ефективності виробництва та подальшого прогресивного розвитку сільського господарства. З іншого - це явище спричинило низку негативних наслідків, пов'язаних із недосконалістю законодавчої бази, непідготовленістю працівників, спеціалістів і керівників до проведення реформ, острахом нововведень, консервативним ставленням до радикальних змін, юридичною та економічною необізнаністю. Різкі зміни викликали опір працівників, які звикли працювати у звичних для них умовах. Через непідготовленість до реформ значної частини суспільства залишилися неусвідомленими їх необхідність і неминучість.

Аналіз перехідних процесів в аграрному секторі України свідчить про імітацію там елементів ринкової інфраструктури індустріально розвинених країн з використанням стереотипів поведінки адміністративної економіки. Перехід між дійсним і бажаним статусом, в силу спадкоємності розвитку, детермінації майбутнього минулим, вмістив у собі окремі елементи як сучасного, так і минулого періодів. Серед науковців ведуться дискусії щодо раціональності розподілу державної й колгоспно-кооперативної власності, масових порушень прав власників, незаконного привласнення окремими особами результатів виробничої діяльності колективів, неефективного використання власності. Вирішення цих питань зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, його наукове та практичне значення.

Проблеми власності постійно перебувають у полі зору світової та вітчизняної економічної науки. Класичні теоретичні положення про власність розробили К. Маркс, Ф. Енгельс, А. Сміт, Т. Веблен, П. Самуельсон та ін. Формування і становлення відносин власності в період ринкових трансформацій агропромислового комплексу країни досліджували П.Т. Саблук, В.В. Юрчишин, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, І.В. Прокопа, О.В. Шкільов, В.В. Зіновчук, І.В. Лазня, В.О. Рибалкін, І.Й. Малий, В.С. Савчук та ін. Проблеми державного регулювання аграрної сфери економіки та управління підприємствами в умовах ринку висвітлені у працях В.В. Вітвіцького, С.А. Володіна, М.Ф. Кропивка, О.М. Могильного, В.В. Россохи, П.П. Руснака, М.К. Орлатого, Є.І. Ходаківського, Л.О. Шепотько та ін. Питанням ефективності використання власності аграрних формувань присвячені праці В.Я. Месель-Веселяка, Ю.С. Коваленка, О.А. Бужина, О.О. Вороніна, М.І. Карлін, М.І. Геруна, М.В. Короленка, А.А. Гриценка, О.В. Приказюка та ін.

Опрацювання літературних джерел свідчить про недостатність дослідження проблем розвитку відносин власності в пореформений період. Потребують поглибленого вивчення напрями раціонального використання власності та її капіталізації в реформованих аграрних підприємствах, розподіл та привласнення результатів виробництва, управління власністю колективів та створення самоврядних виробничих підрозділів для підвищення ефективності господарювання. Невідкладним завданням є необхідність узагальнення принципових положень організації ефективних виробничих структур, побудованих на засадах кооперативної власності. Це визначає простір подальшого розгортання досліджень, спрямованих на розв'язання викладених проблем.

Обрання теми дисертаційного дослідження зумовлюється також необхідністю створення ефективного та прозорого менеджменту, побудови раціональної системи формування відносин власності, умов для результативності управлінської праці та недостатнім ступенем розробленості відповідної проблематики вітчизняною наукою. Саме на подолання зазначених недоліків й спрямоване дисертаційне дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук за програмами: “Розробити теоретико-методологічні засади організації та інформатизації управління аграрним сектором економіки країни у післяприватизаційний період” (номер державної реєстрації 0105U006354) 2001-2005 рр., в якій дисертантом розроблено методологічні засади організації управління товариствами з обмеженою відповідальністю; “Науково-методологічне забезпечення удосконалення системи управління соціально-спрямованим агропромисловим виробництвом” (номер державної реєстрації 0106U006640), де дисертантом розроблено основні положення результативності управління та методичні підходи до оцінки ефективності управлінської діяльності в сільськогосподарських підприємствах.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування теоретичних і прикладних засад розвитку відносин власності в сільськогосподарських підприємствах. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

здійснити аналіз наукової літератури та нормативно-правових актів з теми дослідження, на основі чого розкрити об'єктивний характер змісту та смислове значення категорії власності;

проаналізувати процес формування відносин власності в умовах ринкової економіки, об'єктивні й суб'єктивні засади становлення і розвитку форм власності в сільськогосподарських підприємствах;

здійснити аналіз складників та структури сільськогосподарських підприємств в умовах формування ринкових відносин;

визначити особливості розвитку відносин власності у товариствах з обмеженою відповідальністю;

розробити методику оцінки факторів, що впливають на ефективність використання власності, на основі чого, оцінити ефективність її використання в сільськогосподарських підприємствах ринкового типу;

обгрунтувати основні напрями вдосконалення відносин власності та підвищення ефективності господарювання сільськогосподарських підприємств.

Об'єктом дослідження є сільськогосподарські підприємства з більш поглибленим аналізом діяльності товариств з обмеженою відповідальністю.

Предметом дослідження є відносини об'єктів права власності, що складаються у сфері сільськогосподарського виробництва, використання, перерозподілу і привласнення результатів діяльності.

Методи дослідження. В основу методології дослідження і вирішення поставлених завдань покладено сукупність економічних методів та методик.

Методологічною основою дослідження слугували наукові дослідження щодо розвитку відносин власності в сільськогосподарських підприємствах, які відображені в працях вітчизняних і іноземних вчених, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, дані Державного комітету статистики України та Вінницького обласного статистичного управління, галузеві й регіональні програми розвитку аграрного сектору економіки.

На основі системно-аналітичного методу виконано теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених формуванню раціональної системи відносин власності. Для вирішення окремих завдань дослідження використовувалися такі методи: статистичного аналізу - для дослідження динамічних процесів розвитку сільськогосподарських підприємств, структури та ефективності організаційно-правових формувань; метод групувань - з метою визначення залежності результативних показників господарювання від найважливіших чинників впливу; проблемно-орієнтований - для наукового обґрунтування стратегічних напрямів вирішення питань управлінської діяльності; матричних розрахунків - під час визначення рівня впливу основних факторів на ефективність використання власності; економіко-математичний - для розрахунків кількісних і якісних параметрів ефективності використання власності та обґрунтування стратегій її капіталізації; порівняльний - при зіставленні рівнів управлінської діяльності на підприємствах різних форм господарювання.

Інформаційними джерелами дослідження стали звітні матеріали міністерств і відомств, окремих регіонів та підприємств різних форм власності, науково-дослідних інститутів щодо формування ефективного менеджменту, а також аналітичні огляди й науково-методичні публікації з досліджуваної проблематики в періодичній пресі.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні теоретичних положень, організаційно-правових та соціально-економічних закономірностей і особливостей розвитку відносин щодо використання власності в період її формування й становлення в аграрних підприємствах і відображена в таких наукових положеннях:

вперше:

розкрито нові аспекти прояву категорії власності в умовах перехідної економіки як сукупності матеріальних благ і виробничих відносин, виробництва (передумови) і праці (джерела), що базуються на правових засадах, забезпечують привласнення рідкісного продукту (процес переходу власності у привласнення, а привласнення у власність) та включають юридично закріплені відносини належності, володіння і розпорядження;

доведено, що подолання суспільно-розділеної власності здійснюється через становлення техніко-технологічного способу виробництва, за якого вона (власність) набуває форми всезагальної, адекватної системі суспільних відносин, де знаряддя виробництва можуть бути підпорядковані кожному індивіду, а власність - відповідно всім індивідам;

удосконалено:

класифікацію форм і відносин власності за виділеними ознаками привласнення або складом суб'єктів - індивідуальну (особисту), державну (суспільну), колективну (групову); права - приватна власність (власність громадян та юридичних осіб), державна і спільна (власність колективів та об'єднань); характеру зв'язків суб'єктів власності - уособлена (приватна), спільна;

систему виробничих і управлінських відносин у товариствах з обмеженою відповідальністю на принципах демократичного партнерства, в основу якого покладено внутрішньогосподарський механізм, що включає виділення центрів витрат і прибутку в підрозділах, ціноутворення на виробничі ресурси і продукцію/послуги, що максимально наближене до ринкового, матеріальне стимулювання за економію і відрахування за перевитрати та самоврядування виробничих колективів;

дістали подальший розвиток:

форми реалізації відносин власності в сільськогосподарських підприємствах через привласнення результатів економічної діяльності за критеріями: власник; управління; право голосу; порядок голосування; визначення господарської політики; право на одержану продукцію; право на дохід;

види кооперації на принципах усунення відносин “найманий працівник - роботодавець”, переходу до широкої демократії й самоврядування, колективного володіння і розпорядження власністю, отримання акцій на основі авансу праці, яка стає не “витратою”, а капіталом, що авансується членами кооперативу, зрівняльного ухвалення рішень (“один член - один голос”) щодо виробництва, розподілу доходів, складу правління, які обговорюються на первинному рівні й затверджуються загальними зборами.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження полягає в обґрунтуванні та розробці заходів щодо удосконалення відносин власності в аграрних підприємствах. Основні положення дисертаційної роботи доведені до рівня методичних і практичних рекомендацій, які можуть бути використані підприємствами аграрного сектору економіки.

Запропоновані методичні підходи щодо ефективного управління власністю в аграрних підприємствах розглянуті та схвалені Вінницьким обласним управлінням сільського господарства (довідка № 2/1291 від 31.07.2008 р.); заходи реструктуризації організаційно-виробничої структури і впровадження системи внутрігосподарського економічного механізму - Тростянецьким районним управлінням сільського господарства у Вінницькій області (довідка № 421 від 31.08. 2007 р.). Результати дисертаційної роботи, які мають прикладний характер, апробовані і застосовуються у СТОВ Агрофірма “Кряж-Агро-1” (довідка № 16 від 30.09. 2007 р.). Матеріали дисертації використовуються в навчальних дисциплінах “Менеджмент в АПК”; “Економіка підприємства” при підготовці бакалаврів і магістрів спеціальностей 6.050202, 7.050202 та ін. у Вінницькому державному аграрному університеті (довідка № 01965 від 254.06.2008р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом особистого наукового дослідження. Основні положення дисертації, висновки і пропозиції отримані автором самостійно. У роботі викладено авторський підхід до удосконалення системи відносин щодо розпорядження та використання об'єктів власності. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні результати досліджень, висновки і пропозиції дисертації доповідалися й обговорювалися на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці” (березень 2005 р., Державний агроекологічний університет, м. Житомир), V-й Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки АПК” (листопад 2007 р., Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра Василенка, м. Харків), V-й Міжнародній науково-практичній конференції “Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю” (квітень 2008 р., Черкаський державний технологічний університет, м. Черкаси), ІІІ Міжнародному форумі молодих вчених “Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн: стан, проблеми, перспективи” (травень 2008 р., Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Петра Василенка, м. Харків), ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції “Научно-инновационная деятельность и предпринимательство в АПК: проблемы, эффективность и управление” (травень 2008 р., Білоруський державний аграрний технічний університет, м. Мінськ), Міжнародній науково-практичній конференції “Социально-экономическое и технологическое развитие АПК: состояние, тенденции, прогноз” (червень 2008 р., Всеросійський науково-дослідний інститут економіки і нормативів, м. Ростов-на-Дону).

Публікації. Результати наукового дослідження опубліковано у 12 наукових працях загальним обсягом 4,42 д.а., підготовлених самостійно і у співавторстві, в т.ч. 6 статей у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота викладена на 240 сторінках комп'ютерного тексту та складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (231 найменування), додатків, містить 28 таблиць, 26 рисунків, 12 формул.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, її мету та завдання, теоретичну та методологічну базу дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів і висвітлення їх у наукових працях.

У першому розділі “Теоретичні основи відносин власності в сільському господарстві” розкрито сутність та економічну природу власності, досліджено процес формування і розвитку відносин власності в умовах перехідного й пореформеного періодів економіки України.

З розвитком суспільства відносини власності постійно змінюються та зумовлюють трансформацію прав і форм власності. У процесі становлення ринкової економіки категорія “власність” набула юридичного (володіння, використання, розпорядження і відчуження) та економічного змісту, що виражається у відносинах сумісно-розділеного привласнення, заснованого на сумісно-розділеній праці. З'ясовано, що ознакою пореформеного періоду економіки України стало утвердження подвійної природи власності - економічної, як привласнення в результаті виробництва та функціонування системи виробничих відносин, та юридичної, що створює умови економічного привласнення. ринковий власність економіка

Установлено, що при реформуванні власності в Україні основна увага була приділена її юридичному змісту, а економічний зміст відійшов на другий план. Проблема підвищення ефективності господарювання полягала лише в формуванні приватного власника, розподілі й перерозподілі майна (тобто володіння), в результаті чого мав з'явитися новий клас осіб, зацікавлених у його раціональному використанні. Проте виявилося, що юридичне привласнення об'єкта здебільшого не сприяє його ефективному використанню і за значимістю юридична й економічна власність, як і юридичний та економічний власник, не збігаються. Юридична власність має менш важливе значення порівняно з її економічним використанням.

Доведено, що економічний зміст власності неможливо характеризувати лише з боку розподілу. Об'єкти і суб'єкти власності, виробництво, організація процесів господарювання, розподілу, перерозподілу, обміну і споживання є єдиним цілим у досягненні економічних і соціальних результатів виробничої діяльності при різних формах власності. Саме в цьому й полягає економічний зміст власності.

В процесі виробництва, відносини власності мають розвиватися в напрямі досягнення економічного ефекту (збільшення доходів при мінімальних витратах). Економічний зміст власності проявляється в об'єкті привласнення (виробництво продукції, її якість, конкурентоспроможність, технічний рівень та стан), самому власнику, а також методах, прийомах і способах привласнення, відповідно до яких здійснюється присвоєння суб'єктом об'єкта власності.

Між виробництвом і власністю існує внутрішній зв'язок, що виражається законом власності - можна привласнити те і скільки, що і скільки вироблено. Право на привласнення продукту надається не надбудовою суспільства, не бажанням мати річ, а працею і виробництвом. Якщо людина більше привласнює, ніж виробляє, то це означає, що вона привласнює чужу працю. Лише рівновага виробництва і привласнення є внутрішнім проявом закону власності.

Розвинуте матеріальне виробництво є історичною передумовою для утвердження всезагальної власності, при якій панівною формою багатства стають здібності людей, знання, нові ідеї, що перетворюються на матеріальні блага.

Конституцією України визначено дві форми власності - публічна, що виступає у формі державної і комунальної (муніципальної), і приватна, якою визнається і будь-яка спільна, колективна власність.

При створені підприємств за класифікаційними ознаками форм власності відповідно формуються й різні виробничі відносини. Поєднання власності та праці в одній особі усуває відчуженість від засобів виробництва та результатів праці, є стимулом сумлінного ставлення до справи, підвищення ефективності та прибутковості виробництва, розширення його масштабів і збагачення власника.

Оренда землі та майна базується на договірних відносинах і передбачає розподіл результатів господарювання між юридичним та юридично-економічним або економічним власником.

Вищою формою розвитку приватної власності є колективна власність, що утворилася на основі об'єднання засобів виробництва (майнових і земельних паїв), кооперації праці в межах певного колективу. Кожний член колективу є співвласником цих засобів виробництва, що дає можливість реалізувати право на їх використання (право на працю) та участі у вирішенні господарських питань. Типовим для розвинутих країн стало таке співвідношення: 10-15 % - приватна власність на засоби виробництва, 60-70 % - колективна в різних формах (колективно-кооперативна, кооперативна, акціонерна та ін.), 10-15 % - державна.

Важливим чинником стимулювання праці є усунення відносин “найманий працівник-роботодавець” через поєднання суб'єкта праці й суб'єкта управління, перехід від відносин найманої праці до відносин самоуправління, де кожний працівник має можливість творчого підходу до підвищення результативності загальної справи. Якщо суб'єкт праці є одночасно й суб'єктом управління працею, то мотивація його діяльності буде найвищою. Самоуправління у трудових колективах передбачає не лише виплату заробітної плати працівникам, а й частку від доходу підприємства, пропорційно вкладенню у спільну справу індивідуальної праці за принципом персоніфікації доходу.

Таким чином, одним із важливих напрямів удосконалення відносин власності й економічного зростання галузі аграрного виробництва в Україні є демократизація суспільства, підтримка і розвиток різних форм виробничої самостійності та самоуправління трудових колективів, побудова управлінських відносин на ініціативі працівників.

У другому розділі “Аналіз розвитку форм та відносин власності в сільськогосподарських підприємствах” досліджується склад і структура сільськогосподарських підприємств в умовах формування ринкових відносин, розвиток відносин власності в товариствах з обмеженою відповідальністю, рівень ефективності використання власності в сільськогосподарських підприємствах, проблема привласнення засобів і результатів виробництва (розподілу прибутку підприємств, оренди землі та майна, заробітної плати, стимулювання праці).

Станом на 01.01.2006 р. в Україні було реформовано 11817 аграрних підприємств. З паюванням землі та майна і розвитком орендних відносин виникло 23903 нових організаційно-правових структур, створено базис для функціонування приватної, приватно-орендної та приватно-колективної форм власності.

У процесі трансформації земельних відносин і приватизації в приватну власність в Україні було передано 27 млн га землі, що становить половину загальної площі земель, 49,5% залишилося у державній і 0,5% - в колективній власності. Вартість майна сільськогосподарських підприємств, що підлягало розподілу, у 2000 р. становила 25,6 млрд грн (приблизно 5 млрд дол США). Станом на початок 2006 р. в оренду було передано основних засобів на суму 9,5 млрд грн, членами КСП, які самі створили господарські структури, задіяне майно становило 1,4 млрд грн, на збереженні знаходилося 2,3 млрд грн, а інша частина засобів виробництва не використовувалася, у зв'язку з чим вона поступово втрачає вартість і ліквідується. Отже, після приватизації більша частина майна залишилася поза виробничою сферою.

Дослідження проводились на статистичних матеріалах Вінницької області, що являє собою регіон лісостепової зони і знаходиться в межах Подільської височини. Площа області становить 26,5 тис. км², або 4,4 % території країни з населенням 1745,5 тис. осіб (3,7 % населення України). Географічне положення Вінниччини, її кліматичні умови та природні ресурси визначають аграрний розвиток регіону. Питома вага області в загальному виробництві валової продукції сільського господарства України у 2006 р. становила 5,9 %, у тому числі рослинництва - 6,5, тваринництва - 4,9 %.

Станом на 01.01.2007 р. у Вінницькій області було створено 2068 аграрних формувань, з яких 393 - господарські товариства, 207 - приватні підприємства, 88 - виробничі кооперативи, 1313 - фермерські господарства, 67 - державні та інші підприємства. Частка господарських товариств у загальній кількості суб'єктів господарювання становить 19 %.

Створені господарські організаційно-правові структури мають різний рівень забезпеченості земельними, матеріальними та трудовими ресурсами. З 1999-2007 рр. балансова вартість основних засобів на кінець року зменшилась від 5365 до 3357 млн грн, а їх частка в структурі основних виробничих засобів - від 87 до 82 %. Тракторний парк скоротився на 29997 од. (18,0 %), зернозбиральних комбайнів - на 680 од. (15,5), бурякозбиральних і кукурудзозбиральних - на 343 од. (15,7 %). Сільськогосподарською технікою господарства Вінницької області забезпечені на 70 %.

Встановлено, що господарські товариства мають вищий рівень забезпечення засобами виробництва, порівняно з іншими економічними суб'єктами. В середньому одне підприємство має близько 1530 га орної землі, фондооснащеність на 100 га ріллі становить 365,2 тис. грн, фондоозброєність працівників - 58,3 тис. грн (табл. 1).

Найвищі показники ефективності використання виробничого потенціалу мають групи “господарські товариства” і “приватні підприємства”. В структурі товарної продукції їхня частка становить близько 54 %.

Ефективне господарювання має забезпечувати одержання прибутку, своєчасну виплату заробітної плати працівникам, орендної плати за використання земельних ділянок (мінімальний розмір якої, за розрахунковими даними аграрних підприємств ЄС, має становити 500 євро на 1 га) та майнових паїв. Згідно з аналізом діяльності реформованих підприємств у 2006 р. кожний другий договір оренди був укладений терміном на 4-5 років, близько 30 % - на 6-10 років і 5 % - на термін понад 10 років.На початок 2006 р. у Вінницькій області було розпайовано 1191,42 тис. га землі, власниками сертифікатів стали 470624 громадянина, з яких майже 90 % здали землю в оренду новим агроформуванням. В цілому по області орендовано близько 903,2 тис. га сільськогосподарських угідь, або 96,1 %, у тому числі 857,9 тис. га ріллі. Близько 27 % землі використовували громадяни для ведення особистого господарства, товарного виробництва, городництва та садівництва.

Таблиця 1 Ефективність використання виробничого потенціалу суб'єктами господарювання за 2006 рік

Детальне дослідження формування та розвитку відносин власності проводилось на прикладі найпоширенішої і наближеної до акціонерної, а відповідно колективної форми власності організаційно-правової форми - товариств з обмеженою відповідальністю.

Установлено, що у зв'язку невідповідністю порядку розподілу прибутку згідно з положеннями бухгалтерського обліку та чинного законодавства система управління ТОВ спрямована на захист інтересів засновників. Так, законодавством передбачено права підприємств розподіляти прибуток, а права власників одержувати дохід у вигляді частини прибутку. Проте співвласники, які в більшості є також працівниками підприємств, безпосередньо не беруть участі у розподілі прибутку, тому частка кожного не визначена. У зв'язку з цим керівникам підприємств законодавчо надається можливість порушувати умови договору оренди, використовувати орендовані землю і майно у власних інтересах та власного збагачення, доводити підприємства до штучного банкрутства і привласнювати значну частину доходів із невиплаченої орендної плати за користування землі та майна. Це призводить до протистояння інтересів менеджерів і учасників товариства, незацікавленості його членів-орендодавців у підвищенні результатів виробництва, а соціальна інфраструктура села, що інтенсивно використовується сферою виробництва, залишається поза увагою суб'єктів-господарювання.

За аналізований період розмір орендної плати в господарських товариствах становив 1,5 % за використання земельного паю та 1 % - майнового паю. Виплати власникам земельних і майнових паїв здійснюються переважно у натуральній формі. Так, у 2006 р. сільськогосподарськими підприємствами в цілому було виплачено в грошовій формі 959,5 тис. грн, натуроплатою видано 5724,4 т зерна на суму 3354,1 тис. грн за ціною 585,9 грн/т, іншої продукції на суму 502 тис. грн, послугами на суму 104 тис. грн. Частка грошових виплат у загальній сумі розрахунків становила 21,7 %. При цьому було виконано лише 90 % договірних зобов'язань. Всього за оренду земельних і майнових паїв господарствами було видано сільськогосподарської продукції на суму 5,5 млн грн. Орендна плата за використання земельних і майнових паїв суттєво не впливає на формування доходів їх власників. У 2006 р. частка цих виплат у структурі доходів працівників становила лише 4,9 та 3,3 %. До того ж виплати за оренду в основному здійснюються в натуральній формі, причому ціни на продукцію, як правило, перевищують ринкові.

Значну питому вагу в сукупних доходах працівників займає заробітна плата. Відносини між роботодавцем і найманим працівником є подібними до оренди майна, яке здають на певний час у користування (наприклад, в оперативний лізинг). Роботодавця (орендаря) цікавить не повна вартість робочої сили (майна), а розмір оплати праці (орендної плати) за її використання протягом певного періоду, оскільки найманий працівник (орендодавець) залишається власником робочої сили (майна). Таким чином, у процесі діяльності в таких підприємствах виникають товарні відносини, які формують характер праці, що виробляє товар.

Починаючи з 2000 р. заробітна плата в аграрних підприємствах Вінницької області почала зростати. У 2004 р. її номінальний рівень підвищився порівняно з 1990 р. у 7,2 раза, а порівняно з 2003 р. - майже на 42 % і становив 217,7 грн. У 2006 р. відносно 2004 р. заробітна плата зросла на 58 %, а мінімального рівня і прожиткового мінімуму - на 38,5 і 9,5 % відповідно.

За 1995-2006 рр. відношення темпів зростання продуктивності та оплати праці становило 2,7:5,3 = 0,51. У товариствах з обмеженою відповідальністю таке співвідношення перевищувало одиницю лише у 2002, 2004 та 2006 р. Проте за цей період підвищився й рівень цін на продукти споживання, що випереджає зростання заробітної плати і негативно впливає на рівень життя працівників. Нині заробітна плата в селі й обсяги споживання матеріальних благ не забезпечують відтворення людського капіталу, вартість якого за 1990-2006 рр. зменшилась у 116 разів. З 2002 по 2006 рік спостерігаються зміни в структурі доходів працівників сільськогосподарських підприємств (табл. 2). За 2002-2006 рр. збільшилась частка додаткової оплати, в 2006 р. вона становила 11,2 %, що на 3,2 в.п. вище порівняно з 2002 р. Підвищилася за цей період виплата премій (на 1,1 в.п.) та інших доплат (на 0,2 в.п.). З розвитком економіки суб'єкти ринку можуть отримувати доходи з різних джерел, використовуючи при цьому свою працю, заощадження, власний капітал тощо. Нині значну питому вагу в сукупних доходах більшості населення мають доходи від праці, хоча з розвитком ринкових відносин, очевидно, будуть зростати доходи від використання власності.

Таблиця 2 Динаміка структури доходів працівників у ТОВ Вінницької області в 2002-2006 рр.

Доведено, що в аграрному виробництві зростанню доходу від використання власності сприяло раціональне використання виробничих засобів і підвищення продуктивності праці.

У третьому розділі “Напрями вдосконалення відносин власності в сільськогосподарських підприємствах” обґрунтовуються чинники, що впливають на ефективність використання власності, визначаються основні напрями удосконалення і стратегія розвитку відносин власності, перспективи підвищення рівня ефективності використання власності в товариствах з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Для оцінювання ефективності управління власністю у ТОВ виділено основні фактори впливу, здійснено їх розподіл на внутрішні і зовнішні, визначено частку впливу кожного з них на управлінську діяльність. Встановлено, що на використання власності негативно впливають такі зовнішні чинники: низький рівень відповідальності за використання виробничого потенціалу - земельних, трудових і матеріальних ресурсів - 11,9 %; невідповідність нормативно-правового забезпечення управління власністю в аграрних підприємствах - 8,5 % та низький рівень інвестиційної привабливості підприємств галузі - 8,1 %, а серед внутрішніх - низький рівень управління виробничим потенціалом сільськогосподарських підприємств - 10,8 %; високі витрати на виробництво сільськогосподарської продукції - 9,8 %, рівень використання ресурсів виробництва та капіталізації підприємства - 6,4% .

Для посилення контролю за діяльністю підприємства необхідно в установчому договорі ТОВ визначити порядок розподілу та використання результатів виробництва, врахувати інтереси власників, співвласників і найманих працівників. Пропонується вдосконалення механізму стимулювання праці, що базується на внутрішньогосподарських взаєморозрахунках. Методом стимулювання праці найманих працівників є їхня участь у розподілі одержаного прибутку.

Доведено необхідність збільшення терміну оренди використання землі. При цьому в договору оренди слід передбачити умови проведення аналізу родючості ґрунту до і після використання землі, що сприятиме збереженню якості земельних угідь. Якщо за період оренди дефіцит гумусу в ґрунті становитиме 800 кг/га, то на 1 га ріллі необхідно внести 8-16 т органічних добрив (1 т органічних добрив може забезпечити 30-50 кг гумусу). Орендар має забезпечити такий обсяг органіки або компенсувати орендодавцю втрати гумусу за собівартістю виробництва і внесення органічних добрив.

Не менш важливим видом ресурсу в процесі виробництва є робоча сила. Нарахування відповідної оплати праці працівникам сільськогосподарських підприємств є важливим стимулом до підвищення її продуктивності та результативності господарювання. При цьому мотивація розглядається як комплекс чинників, що спонукають працівників до цілеспрямованих дій використання резервів виробництва, збільшення обсягу продукції і поліпшення її якості, зростання прибутку та ефективності.

Обґрунтовано розмір заробітної плати, який має відповідати вимогам закону вартості робочої сили на ринку праці, враховувати вартість мінімального споживчого кошика працівника, стан фінансової системи країни та рівень продуктивності праці кожного працюючого. Формалізовано він описується формулою

, (1)

де - заробітна плата; - прожитковий мінімум; - міжрозрядний коефіцієнт; - річний приріст продуктивності праці, що визначається як різниця між індексами продуктивності праці в поточному і попередньому роках.

Для підвищення ефективності господарювання запропоновано застосувати апробований на підприємствах Вінницької області внутрішньогосподарський економічний механізм, який включає виділення центрів витрат (відповідальності) в підрозділах (цехах), прибутку та управління.

Самоврядність підрозділів сприяє ощадливому й раціональному використанню переданих у колективну власність і відповідальність засобів виробництва, спонукає до підвищення продуктивності праці та результативності функціонування підприємства. Надання підрозділам самостійності вирішує проблему найманої праці, виробничих відносин між найманим працівником і роботодавцем, унеможливлює порушення прав працівника, забезпечує його соціальний захист (право на щорічну оплачувану відпустку, лікарняний листок тощо) та дотримання формальних правил гри у суспільстві (права дрібних акціонерів на власність та частину виробленої продукції, на привласнення результатів виробничої діяльності тощо).

Доведено, що найкращі результати використання робочого потенціалу досягаються за умови поєднання працівника з власністю та відповідними засобами й умовами праці. Прикладом усунення суперечності між найманим працівником і менеджером, купівлі робочої сили людини та переходу від приватного до колективного володіння і розпорядження власністю є універсальна модель кооперації - Мондрагонівський кооперативний рух в Іспанії.

Особливістю такої системи господарювання є те, що нові члени кооперативу не купують його акції за готівку, а приймаються у кооператив на “основі праці”, що являє для підприємства позику праці як капіталу. Такі кооперативи не є акціонерними, оскільки фінансуються лише вкладами і вступними внесками їхніх членів. Неакціонерна форма власності обмежує частку найманої праці, забезпечує рівні права голосів членів кооперативу, а не їх акцій та власності, що дають право голосу. Продуктивність праці та рентабельність виробництва в таких кооперативах значно вища, ніж в інших підприємствах, що надає їм перевагу. Всі важливі питання щодо виробництва, розподілу доходів, складу правління директорів мають обговорюватися на первинному рівні та при прийнятті колективних рішень, які затверджуються загальними зборами, що і є прикладом демократії.

Досліджено, що для усунення прогалин у законодавстві щодо управління ТОВ слід ухвалити положення “Про захист прав міноритарних власників”, в якому зазначити, що учасники, які володіють разом не більше 10 % голосів, мають право на скликання позачергових зборів учасників для звіту про діяльність товариства. Варто наділити повноваженнями учасника товариства найманих працівників, які працюють у ньому не менше 3-х років, а також селян, які є власниками земельних і майнових паїв і проживають на даній території.

Здійснення заходів щодо врегулювання діяльності ТОВ та механізму правової відповідальності керівників за перевищення повноважень дозволить уникнути всіляких зловживань: укладення угод без згоди зборів учасників товариства, прийняття рішень не на користь підприємства та ін. З урахуванням ефективності управлінської діяльності пропонується розроблена автором посадова інструкція керівника товариства з обмеженою відповідальністю, де визначено його функції, права, обов'язки, відповідальність та ін.