Інституціоналізація інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки

Катигробова Ольга Валеріївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Осецький Валерій Леонідович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Мазурок Петро Петрович,

Криворізький економічний інститут ДВНЗ „Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, директор Криворізького економічного інституту ДВНЗ „Київський Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”, завідувач кафедри політичної економії;

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник

Шовкун Інна Анатоліївна,

ДУ “Інститут економіки і прогнозування НАН України”, провідний науковий співробітник відділу технологічного прогнозування та інноваційної політики.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах зростання взаємної залежності країн інноваційний розвиток став запорукою загального прогресу. Для сучасної економіки України властивий інверсійний тип ринкової трансформації, особливістю якої є зворотна послідовність перетворень та порушення нормального розвитку подій. Непродуманий демонтаж державного сектора та заміна його нерозвиненим приватним значно ускладнюють процес становлення інноваційної економіки.

В Україні склалася неефективна інституціональна система, оскільки вона зберігає традиції централізованого бюрократичного управління. Особиста приналежність економічного суб'єкта до олігархічного клану або близькість до державної влади визначають надійність додержання виконання контрактів та успішність інноваційної діяльності в усіх сферах. Побудована на такій основі інституціональна система не сприяє політичній стабілізації суспільства, блокує природний механізм дії ринкової конкуренції і не гарантує захисту права власності. Це часто створює стимули і мотиви, які спрямовують дії економічних суб'єктів на досягнення цілей, діаметрально протилежних закладеним у програмах інноваційного розвитку. Інституції регуляторного середовища перебувають у тривалому періоді адаптації до ринку. Це об'єктивно потребує теоретичного аналізу сутності інституціоналізації інноваційного розвитку та подальшого вивчення її впливу на зміну вітчизняної економіки.

Інституціоналізація інноваційної сфери характеризує трансформацію намірів господарських суб'єктів створити сприятливе середовище для інноваційного розвитку у вигляді норм права за допомогою економіко-правової регулюючої діяльності суб'єктів влади. Важливими завданнями даного процесу є забезпечення свободи підприємництва; функціонування ринку; контроль за інституціями суспільства; розвиток правової системи.

Проблеми формування інституцій інноваційного розвитку в Україні досліджували сучасні вітчизняні економісти, зокрема З. Адаманова, О. Александрова, О. Алимов, О. Амоша, Ю. Бажал, В. Базилевич, З. Варналій, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, П. Єщенко, М. Йохна, Я. Жаліло, Б. Кваснюк, А. Кінах, В. Ковальчук, П. Мазурок, Б. Маліцький, В. Мандибура, А. Маслов, A. Мельник, В. Новицький, В. Онікієнко, В. Осецький, М. Пашута, О. Попович, В. Сизоненко, А. Ткач, Л. Федулова, А. Чухно та інші вчені. Значний внесок у розвиток світового наукового знання у сфері досліджень інноваційних процесів у трансформаційній економіці Росії зробили С. Глазьєв, Б. Кузик, А. Нестеренко, P. Фатхутдинов, Ю. Яковець та ін. Вагомий вклад у дослідження питань інновацій та інноваційної діяльності внесли зарубіжні вчені-класики П. Друкер, Н. Калдор, Г. Менш, В. Мітчерліх, Й. Шумпетер та ін.

Разом з тим, незважаючи на досить широке висвітлення особливостей створення ефективного інституціонального середовища розвитку інноваційної сфери, окремі аспекти цієї проблеми не знайшли вичерпного відображення у наукових працях. Це стосується поглиблення теоретичних засад інституціонального аспекту інфраструктури інноваційного процесу, виявлення сучасних тенденцій формування інституцій регулятивної функції держави, поглиблення уявлення про домінуючу роль людського капіталу у створенні економіки, заснованої на знаннях та інноваціях, та визначення впливу інституційних чинників на економічне зростання.

Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи викликана необхідністю обґрунтування інституціоналізації інноваційного розвитку, удосконалення та доповнення існуючих теоретичних та методологічних положень з питань регуляторної діяльності держави в інноваційній сфері, її інституціонального забезпечення та прогнозування на перспективу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з комплексною держбюджетною темою наукових досліджень економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розвиток внутрішнього ринку України в умовах глобалізації: закономірності і протиріччя” №06БФ040-01 (реєстраційний номер 0106U006542). Внесок автора полягає у визначенні концептуальних підходів до реформування державної інноваційної політики шляхом удосконалення інституціонального механізму національної інноваційної системи як основи здійснення інституціоналізації інноваційного розвитку у країні.

Мета і завдання дисертаційної роботи. Метою роботи є розробка теоретико-методологічних засад інституціоналізації сфери інновацій та обґрунтування практичних рекомендацій щодо формування інституційного механізму моделі інноваційного розвитку економіки.

Виходячи з мети дослідження, автором були поставлені та вирішені наступні завдання:

дослідити еволюцію інноваційних процесів в концепціях теорії інновацій та інституціональній економічній теорії;

визначити інституціональні особливості інфраструктури інноваційного процесу;

розкрити зміст інституціоналізації інноваційної сфери;

пояснити сутність інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку;

дослідити інституціональні проблеми регуляторної діяльності держави у сфері інноваційного розвитку;

розкрити інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України;

обґрунтувати модель інноваційного розвитку шляхом визначення ступеню впливу інституціональних чинників на економічне зростання.

Об'єктом дослідження виступає система суспільно-економічних відносин, що визначають інноваційні процеси в умовах інституційних змін.

Предметом дослідження є процес інституціоналізації інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації економіки.

Методи дослідження. У дослідженні застосовано метод системно-функціонального аналізу, в межах якого поєднуються загальнонаукові та спеціальні методи пізнання явищ і процесів у сфері інноваційного розвитку. Використання діалектичного методу дозволило проаналізувати теоретико-методологічні засади дослідження інноваційних процесів та обґрунтувати тенденції і закономірності інституціональних елементів економіки в умовах ринкової трансформації (розділи: 1, 2). Застосування методу єдності історичного і логічного дало можливість розглянути еволюцію поглядів на сутність інноваційного процесу в концепціях теорії інновацій та інституціональній економічній теорії, а також визначити місце і роль інновацій у розвитку економічної системи (п. 1.1, 1.2). За допомогою порівняльного аналізу здійснено характеристику інноваційних моделей економіки (п. 1.3). На основі системного аналізу, методу єдності абстрактного і конкретного, індукції і дедукції обґрунтовано основи інституціоналізації інноваційного розвитку (п. 2.1) та розкрито економічну природу інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку (п. 2.2). На основі структурно-функціонального підходу досліджено проблеми регуляторної діяльності держави, визначено стратегічні напрями вдосконалення інституціоналізації в сфері інноваційного розвитку та проаналізовано елементи інституціонального механізму національної інноваційної системи (п. 2.3, 3.1, 3.2). Застосування статистичних методів аналізу дозволили виявити тенденції розвитку інститутів інноваційної сфери (п. 2.1, 2.2). Використовуючи кореляційно-регресійний метод, побудовано економіко-математичну модель інноваційного розвитку в Україні, визначено вплив інституційних чинників на темп росту ВВП та обґрунтовано шляхи розвитку економіки в умовах ринкової трансформації (п. 3.3).

Методологічною основою дисертаційної роботи в цілому виступила інституціональна економічна теорія. В роботі використано її головний методологічний принцип, а саме розгляд суспільно-економічного розвитку на основі розбудови ефективного інституційного середовища взаємодії усіх господарюючих суб'єктів.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань реалізації інноваційної політики в Україні, Укази Президента України, офіційні статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані Міністерства промислової політики України, офіційні публікації Світового Банку, Всесвітнього Економічного Форуму та наукових організацій України (ДУ “Інститут економіки і прогнозування НАН України”, Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України), а також аналітичного центру “Академія”.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному, системному дослідженні теоретико-методологічних засад інституціоналізації інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації. Найвагоміші результати щодо вирішення питань, пов'язаних з удосконаленням інституціонального механізму національної інноваційної системи як основи здійснення інституціоналізації інноваційного розвитку у країні, що становлять особистий здобуток автора, характеризують наукову новизну дисертаційної роботи і виносяться на захист, полягають у наступному:

вперше:

здійснено змістовну характеристику інфраструктури інноваційного процесу як комплексу взаємопов'язаних систем: виробничо-технологічної, фінансової і системи спеціалізованих організацій підтримки і обслуговування підприємств. Це дозволило визначити порівняльні переваги американської, японської та змішаної інноваційних моделей економіки та з'ясувати особливості інституціональної структури сучасної виробничо-технологічної системи України;

побудовано модель інноваційного розвитку економіки на основі обґрунтування взаємодії інституційних елементів національної інноваційної системи. Шляхом розробки економіко-математичної моделі розраховано рівень економічного зростання країни за песимістичним, базовим та оптимістичним сценаріями розвитку. Доведено, що дана модель уможливлює визначення інституційних чинників, державна підтримка яких спроможна активізувати інноваційний розвиток у країні;

удосконалено:

концептуальні підходи до визначення інноваційних процесів в умовах інституційних змін, а саме: систематизація поглядів на розвиток інноваційного процесу за ознаками хронології, об'єкту дослідження, причиною появи інновацій та їх роллю у стимулюванні прогресу економічної системи дозволила виділити шість основних течій теорії інновацій. Це сприяло узагальненню та подоланню обмеженості теоретичних підходів щодо глибини дослідження особливостей зміни наукового інтересу до інноваційного чинника;

методологічні підходи до розмежування понять “інститут” та “інституція”, а саме: обґрунтовано, що інституції - система відносин, яка охоплює взаємодію формальних та неформальних норм і правил у вигляді стандартів поведінки, звичок, традицій, звичаїв, а також у вигляді сукупності законів, що контролюють певні соціальні відносини, виконуючи функцію регулятора суспільних явищ. Під інститутом визначено ширше поняття, що характеризує суб'єкта-носія соціально-економічних відносин, а також тривалі суспільні економічні явища, які базуються на формальних і неформальних інституціях. Розмежування категорій в теорії інновацій дозволило визначити сталі елементи інституційного середовища, що обумовлюють об'єктивний характер інноваційного розвитку, та гнучкі економічні відносини, дія яких спрямована на його управління і регулювання в економічній системі;

концептуальні підходи формування інституційного механізму національної інноваційної системи України, а саме: визначено, що чинниками його високої ефективності є рівень інтеграції в глобальну інноваційну систему, конкурентоспроможний підприємницький сектор та сучасна інформаційна інфраструктура. З позиції ролі держави у становленні національної інноваційної системи, це дозволило виокремити в інституціональному механізмі три обов'язкових складові: систему державної підтримки фундаментальних і прикладних досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування; непряме стимулювання та підтримку досліджень, інноваційного підприємництва. Теоретичні положення слугують основою розробки державної політики регулювання інноваційного розвитку;

одержало подальший розвиток:

дефініція інституціоналізації інноваційної сфери, а саме: інституціоналізацію інноваційної сфери сформульовано як процес виникнення та підготовки інституцій інноваційного процесу, визначення і закріплення соціально-економічних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у діючу систему шляхом прийняття конкретних правових актів з метою забезпечення сприятливого середовища для появи та виробництва інновацій;

шляхи подолання суперечностей інноваційного розвитку, а саме: за допомогою оцінки сучасного стану інституційного середовища обґрунтовано пріоритетні напрями інституційних змін, спрямованих на попередження і подолання деформацій у суспільстві, що суперечать інноваційним засадам розвитку. Це дало можливість сформулювати стратегічні напрями державного управління у сфері інновацій;

обґрунтування визначальної ролі домінуючого чинника розвитку, а саме: доведено, що основним ресурсом інноваційної економіки є інтелектуально розвинена людина, яка, спираючись на творче, креативне мислення, спрямована створювати нове знання, техніку, технологію, приймати нестандартні рішення, тобто продукувати інновації і бути її основним рушієм у майбутньому.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційній роботі наукові результати можуть бути використані в процесі формування та вдосконалення інституціональних засад інноваційної політики України. Розробки автора, практичні висновки та пропозиції щодо напрямків та шляхів бюджетного забезпечення інноваційного процесу та визначення основних пріоритетів регуляторної діяльності в інноваційній сфері використані відділом бюджетної стратегії Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України при підготовці бюджетних тем “Удосконалення управління бюджетними видатками на економічну діяльність” (№ ДР 0106U009170), “Бюджетна стратегія та її вплив на економічну активність” (№ ДР 0106U009171) (довідка про впровадження № 12/0413 від 11.06.2007 р.), Департаментом фінансово-економічного забезпечення промисловості Міністерства промислової політики України при розробці проекту “Прогнозу інноваційно-технологічного розвитку промисловості на період до 2015 року” (довідка про впровадження № 01/5-1-944 від 21.09.2007р.).

Основні положення і результати дисертаційної роботи були використані при навчально-методичній роботі кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності Полтавського університету споживчої кооперації України під час розробки навчальних і робочих програм з дисциплін “Інноваційний менеджмент” та “Стратегічне управління” (довідка про впровадження № 68-07-317 від 12.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеною та самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід щодо методології дослідження й формування інститутів інноваційного розвитку економіки та вдосконалення механізму їх функціонування в умовах ринкової трансформації. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та методологічні положення й результати дисертаційної роботи доповідались автором на 11 міжнародних та всеукраїнських конференціях, а саме: ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку внутрішнього ринку в умовах глобалізації”, м. Київ, 2005 р.; ІV і V Міжнародних науково-практичних конференціях студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна. Актуальні проблеми економічного розвитку в глобальному середовищі”, м. Київ, 2006 р., 2007 р.; ІІІ і IV Міжнародних науково-практичних конференціях “Методологія і практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві і регіональні аспекти”, м. Полтава, 2006 р., 2008 р.; Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми ринкової економіки України”, м. Київ, 2006 р.; ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Формування конкурентоспроможного страхового ринку України в умовах глобалізації”, м. Київ, 2006 р.; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перший крок у науку”, м. Луганськ, 2007 р.; V Міжнародній науково-практичній конференції “Економічний, соціальний та екологічний простір Українського Причорномор'я в умовах глобалізації”, м. Феодосія, 2007 р.

Публікації. За результатами наукових досліджень автором опубліковано 15 одноосібних наукових праць та 2 у співавторстві, які відображають основний зміст дисертації, загальним обсягом 6,58 д.а., у тому числі 9 статей (5,26 д.а.) у наукових фахових журналах та збірниках наукових праць, затверджених ВАК України, 8 тез доповідей і виступів на міжнародних конференціях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Основний обсяг дисертації становить 196 сторінок. Робота містить 19 аналітичних таблиць, 30 рисунків (з них 3 таблиці і 4 рисунка займають окремі сторінки). Список використаної літератури складається із 230 найменувань. До складу дисертації входять 15 додатків на 28 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено сутність стану наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету і задачі дослідження, його об'єкт і предмет, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено форми апробації та оприлюднення результатів.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади дослідження інноваційних процесів в умовах інституційних змін” розглянуто основні теоретичні погляди на інноваційний процес як процес перетворення наукового знання в інновацію, що охоплює низку послідовних взаємопов'язаних подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги і розповсюджується в господарській практиці.

Дослідження концептуальних підходів до визначення інноваційних процесів дало можливість автору обґрунтувати, що серед узагальнюючих критеріїв класифікації інноваційні теорії найбільш ґрунтовно характеризують такі ознаки як об'єкт дослідження, порядок хронології, причина появи інновацій та їх роль у стимулюванні економічного прогресу. Відповідно до них розрізняємо шість основних течій теорії інновацій: випадкові “дошумпетеровські” теорії; класичні теорії; теорії економічного зростання; теорії економічних циклів; еволюційні теорії; соціально-психологічну модель.

Незважаючи на те, що проблемам інновацій присвячено чимало праць, вивчення питань формування сучасної концепції розвитку інноваційних процесів має досить розбіжний і несистемний характер. В умовах посилення ролі інституцій в житті організованого суспільства теорія інновацій вирішальною мірою утворюється під впливом інституціоналізму, спрямованого на подолання існуючих суперечностей економічної науки.

Доведено, між інституційною системою та інноваційним розвитком існує тісний взаємозв'язок. Визначено, що з метою підвищення ефективності інноваційної діяльності доцільно здійснювати перетворення саме на рівні інституційної системи, тобто змінюючи її організаційно-функціональні основи. Дослідження показало, що частина елементів інституційної системи носить достатньо динамічний характер і слугує засобом впливу на реальний стан інноваційного процесу (наприклад, закони, нормативні акти, угоди та ін.). Ці показники автором визначено як інституції, тобто система відносин, яка охоплює взаємодію формальних та неформальних норм і правил у вигляді стандартів поведінки, звичок, рутини, традицій, звичаїв, що визначають домінуючий спосіб мислення для соціальної групи чи всього народу у економічній, соціальній, політичній або будь-якій іншій сфері; а також у вигляді сукупності законів, що контролюють певні соціальні відносини шляхом формування механізму вирішення конфліктів між господарськими суб'єктами і забезпечення законопримусового впливу, виконуючи функцію регулятора суспільних явищ.

Проте інша частина елементів інституційної системи об'єктивна і формує весь спектр надбудови економічних відносин (наприклад, ринок, конкуренція, власність та ін.), тобто слабо піддається впливу. Поняття “інститут” є набагато ширшим за власним розумінням, ніж інституція, і характеризує суб'єкта-носія економічних відносин, установу чи тривалі суспільні економічні явища, які базуються на формальних і неформальних інституціях. За своїм змістом вони є основою і водночас стимулом інноваційного розвитку.

У дисертації зазначено, що з розвитком людської цивілізації трансакційні витрати займають все більшу частку у загальних витратах, які несе економічна система в цілому. Складність математичної формалізації науково-технічного прогресу призвела до появи явища технологічної багатоукладності в економіці, що характеризується єдиним технічним рівнем складових виробництв, пов'язаних вертикальними і горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів.

Виявлено, що інноваційні “сплески”, викликані масовим перерозподілом ресурсів у новий технологічний уклад, призвели до витіснення одна одної трьох масштабних епох: доіндустріальне та індустріальне суспільство змінило постіндустріальне суспільство, визначальною ознакою якого є перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. Розвиток науки і знань спонукає до появи інтелектуальних новацій та перетворення людей на носіїв нових здібностей і потреб, для яких наука є потужним “генератором” людського потенціалу.

Обґрунтовано, інфраструктура інноваційного процесу - це складна система інститутів та інституцій економічного, нормативно-правового, організаційно-структурного характеру, які забезпечують умови ефективного здійснення кожної стадії інноваційного процесу шляхом глибокої взаємодії взаємозв'язків, що утворюють середовище продукування інновацій. Відповідно до цілей інфраструктура інноваційного процесу охоплює комплекс пов'язаних систем: виробничо-технологічну, фінансову та систему спеціалізованих організацій підтримки і обслуговування інноваційних підприємств.

На основі аналізу особливостей існуючих інноваційних структур виокремлено три інноваційні моделі економіки: американську, японську та змішану. Обґрунтовано, що формування кожної з моделей обумовлено її національними і геополітичними особливостями розвитку держави. Інституційна структура виробничо-технологічної системи в Україні формувалася у часи командно-адміністративної системи, тому у вітчизняній практиці переважний розвиток отримала форма організації НДДКР у межах науково-виробничих об'єднань. Об'єктивно доведено, що в Україні інфраструктура інноваційного процесу ще не розвинена, позбавлена системності та взаємоузгодженості, в результаті чого не здатна сприяти розвитку усіх ланок інноваційного процесу.

Таким чином, інноваційний розвиток країни великою мірою залежить від особливостей здійснення інноваційних процесів у суспільстві і потребує проведення ефективних інституційних змін у відповідності до сучасного розвитку економіки.

У розділі 2 “Тенденції і закономірності інституціональних елементів економіки в умовах ринкової трансформації” визначено особливості формування інституційних засад розвитку інноваційної сфери, а саме обґрунтовано закономірності процесу інституціоналізації, доведено роль інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку та окреслено стратегічні напрями вдосконалення інституціоналізації інноваційного процесу в економіці України.

У дисертаційній роботі сформульовано, що інституціоналізація інноваційної сфери є процесом виникнення та підготовки інститутів інноваційної діяльності, визначення і закріплення соціально-економічних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у діючу систему шляхом прийняття конкретних правових актів. Відзначено, що в результаті здійснення інституціоналізації створюється чітка статусно-рольова структура, схвалена більшістю учасників інноваційного процесу.

Інституціоналізацію інноваційної сфери як соціально-економічний процес автором розглянуто переважно у трьох різних аспектах (рис. 1).

Проведене дослідження структурних підсистем інституціоналізації інноваційної сфери дозволило проаналізувати стан розвитку інноваційного процесу: здійснено заходи лібералізації економіки, проведено макроструктурну реформу; загальна кількість наукових кадрів у 2007 р. нараховує 96,8 тис.осіб, що на 60,5 тис. осіб менше, ніж у 1996 р.; розподіл кадрового потенціалу не відповідає вимогам розвитку інноваційної діяльності та побудові інноваційної моделі. Тільки близько 14 % фахівців вищої кваліфікації, що здійснюють науково-технічну діяльність, працюють у вищих навчальних закладах, преважна частина в установах академічного профілю, 18 % у галузевих наукових організаціях і лише 0,7 % в заводському секторі. Питома вага фінансування обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП України у 2006 р. становить 1,0 % порівняно з аналогічним показником у 2003 р. - 1,24 % та 1996 р. - 1,36 %. Це є свідченням того, що сьогодні у найкращому разі наука спроможна виконувати тільки пізнавальну функцію, оскільки обсяг фінансування наукових досліджень є меншим стандартної величини (1,7 % ВВП) і недостатній для інноваційного розвитку.

Здійснений автором аналіз дозволив визначити наступні проблеми: порушення умов здійснення здорової конкуренції та посилення глобалізаційних процесів в Україні призвели до виникнення деформації інтересів економічних суб'єктів; недосконалість, розбалансованість і незавершеність інституційної системи обумовили виникнення процесів тінізації в усіх галузях економіки, зростання впливу кланово-олігархічних утворень.

На основі оцінки наслідків впливу на інноваційний розвиток неефективних інституцій визначено, що інструментом подолання істотних суперечностей у суспільстві є інституційні зміни, основні напрями яких окреслено у межах завершення приватизації в реальному секторі економіки, створення ринку цінних паперів, введення приватної власності на землю, здійснення демонополізації промисловості, забезпечення дії вільної конкуренції, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, зростання фундаментальної ролі факторів духовного, культурного, ідеологічного та політичного характеру.

Дисертантом доведено, що основною стратегією розвитку є інноваційно-інвестиційна, до головних завдань якої належать акумулювання фінансових ресурсів на наукові розробки і реалізацію масштабних інновацій, створення структурованого нормативно-правового поля в інноваційній сфері, розробка механізму стимулювання інноваційної діяльності, формування інфраструктури та інституційного забезпечення інноваційних процесів. Базові положення стратегії передбачають здійснення заходів стабілізації економіки, організаційно-економічні перетворення та соціальну направленість інституційних змін.

Таким чином, за всіх труднощів трансформаційного періоду державі вдалося зберегти свої основні наукові школи та унікальні технології, здатні забезпечувати розвиток сучасного високотехнологічного виробництва на світовому рівні. Це потенційно конкурентний капітал України, але на сьогодні він не є фундаментом інноваційного розвитку. Низький рівень інституційного забезпечення (слабке державне фінансування, недостатня інформаційна база, відплив кадрів з наукової сфери) не дають змоги подолати негативні тенденції в інноваційній сфері.

У розділі 3 “Інституційне забезпечення регуляторної діяльності держави в інноваційній сфері” розкрито зміст інституціональних проблем регуляторної діяльності держави, визначено важливі елементи інституціонального механізму формування національної інноваційної системи України і побудовано модель інноваційного зростання економіки на основі обґрунтування взаємодії інституційних елементів національної інноваційної системи.

У дисертаційній роботі ґрунтовно доведено, що неефективність заходів, спрямованих на приведення системи державного управління відповідно до вимог моделі інноваційного зростання, призводять до виникнення інституціональних проблем регуляторної діяльності у даній сфері. У процесі дослідження з'ясовано, що інституціональними перешкодами, характерними для всіх рівнів суб'єктів інноваційного процесу, є низька вартість висококваліфікованої праці, відсутність взаємозв'язку між вітчизняною наукою і виробництвом, бюрократичні принципи регулювання, недостатність конкурентних стимулів у підприємств до розвитку інноваційної діяльності, тінізація інновацій та інші причини.

Виявлено, що функціонування нової економічної системи потребує чітко скоординованого здійснення процесу інституціоналізації на рівні державного управління інноваційним розвитком у промисловості, науці і техніці. Зауважено, що важливим завданням держави стає створення та удосконалення інституціонального механізму формування інноваційної системи України, який передбачає тісну взаємодію у межах визначеного інституціонального поля наступних елементів: інституцій наукової системи, інституцій сфери виробництва, інституцій науково-технічної та інноваційної інфраструктури, державних та регіональних органів влади, суб'єктів господарської діяльності.

В основу моделі автором покладено структурні трансформації економіки, що відбуваються із врахуванням як національних особливостей та географічного положення, так і загальносвітових тенденцій науково-технічного прогресу. Відзначено, що для країни особливого значення набуває здатність переходу від інерційного зростання до інноваційного розвитку за допомогою системи інституційних чинників, які відіграють роль економічних регуляторів і стимуляторів стратегічного розвитку.

Визначено, що характер та інтенсивність інноваційних процесів залежить від двох важливих ознак - інноваційної здатності (відображає здатність економіки створювати інновації) та інноваційного сприймання (відображає ступінь можливості їх використання). На їх рівень впливає ряд інституціональних інноваційноутворюючих чинників: світовий розвиток знань, науки і техніки, який визначає вектор подальших пошукових фундаментальних та прикладних досліджень, а також інституції науково-технічної та інноваційної інфраструктури, які створюють умови для розширення комунікацій і кооперації (рис. 2)

Доведено, що факторами високої ефективності інституціонального механізму національної інноваційної системи України є рівень інтеграції в глобальну інноваційну систему, конкурентоспроможний підприємницький сектор та сучасна інформаційна інфраструктура. Визначення ролі держави у становленні інноваційної системи дозволило виокремити в інституціональному механізмі національної інноваційної системи три обов'язкових складові: систему державної підтримки фундаментальних і прикладних досліджень; різноманітні форми та джерела фінансування; непряме стимулювання та підтримку досліджень, інноваційного підприємництва.

Автором аргументовано, суб'єкти інноваційного процесу у взаємодії з інституціями інфраструктури, отримуючи підтримку з боку держави у вигляді ефективних заходів регулювання і стимулювання, сприяють здійсненню інноваційного процесу та поширенню результатів НДДКР на всіх рівнях господарської діяльності. Обґрунтовано, що в усьому світі людський фактор перетворюється на вирішальне джерело імпульсу розвитку, набуваючи рис інтелектуального капіталу нової якості, в основі якого люди - носії знання і можливостей його продукувати. Розпізнавання необхідної інформації, її обробка й аналіз, створення на основі отриманих висновків знаннєвої продукції є продуктом співпраці людей, машин, інформаційних систем та інтелектуальних ресурсів. Тобто наявність типу робітника, який отримує додаткову вартість із знань, якими він володіє, стає передумовою інтелектуалізації виробничих та управлінських процесів.

У роботі визначено ступінь впливу інституційних чинників інноваційного розвитку на економічне зростання. З цією метою розроблено економіко-математичну модель оцінки ступеня їх впливу на загальний макроекономічний показник - темп росту валового внутрішнього продукту. В результаті аналізу впливу таких факторів, як обсяг інвестицій в основний капітал на 1 грн. обсягу наукових та науково-технічних робіт; темп росту інвестицій в основний капітал; співвідношення отриманих патентів до кількості поданих заявок; питома вага експорту до обсягу ВВП; темп росту освоєння інноваційних видів продукції, доведено, Україна має реальні шанси збільшення рівня інноваційності економіки за стабільних умов.

Наслідком впровадження заходів покращання інституціонального середовища визначено збільшення темпу росту ВВП, наприклад, у 2008 р.: за песимістичним сценарієм - на 1,9 %, за базовим сценарієм - на 11,4 %, а за оптимістичним сценарієм на 20,9 % в рік.

Обґрунтовано, що вирішальними чинниками зростання темпу росту ВВП стає темп росту інвестицій в основний капітал (при зміні на 1 % індекс ВВП зростає на 0,314 %) і питома вага експорту до обсягу ВВП (при зміні на 1 % викликає зміну індексу ВВП на 0,157 %). Менш визначальний вплив мають інші фактори: при зростанні обсягу інвестицій в основний капітал на 1 грн. обсягу наукових та науково-технічних робіт темп росту ВВП збільшиться на 0,056 %; одновідсоткова зміна співвідношення отриманих патентів до кількості поданих заявок призводить до зниження загального показника на 0,04 %; темп росту освоєння інноваційних видів продукції визначає зміну індексу ВВП на 0,029 %, що є наслідком недосконалого інституційного середовища.

Результати проведеного факторного аналізу підтвердили зазначені висновки, проте з'ясовано, що вплив чинників не має чітко визначеного спрямування у різні періоди, тому особливої уваги потребує вивчення інституційних факторів зі стабільно позитивною тенденцією впливу (обсяг інвестицій в основний капітал у розрахунку на 1 грн. обсягу наукових на науково-технічних робіт) і дослідження причин нестабільного спрямування впливу таких факторів як співвідношення отриманих патентів до кількості поданих заявок, питома вага експорту до обсягу ВВП, темп росту освоєння інноваційних видів продукції. З метою утримання досягнутих конкурентних переваг зростає роль забезпечення інституційних умов для залучення інвестицій, бюджетного фінансування, трансферту технологій, лізингу, а також зміни структури експорту у бік збільшення частки високотехнологічної та інноваційної продукції.

Таким чином, шляхом впливу на основні інноваційноутворюючі фактори та створення сприятливого інституціонального середовища можна стимулювати розвиток інноваційних процесів в економіці, збільшуючи темпи росту ВВП. Водночас інноваційна здатність та інноваційне сприймання мають зворотній вплив на формування інноваційного клімату та його інституціональних елементів. Це свідчить про те, що інноваційний процес у державі набуває самовідтворювального характеру та робить можливим реалізацію інноваційної моделі економічного розвитку за рахунок здійснення інституційних змін, а також розширення постіндустріального сервісного та інформаційного сектору в економіці.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформувати висновки, які відображають вирішення нового наукового завдання, що полягає у розробці теоретико-методологічних засад процесу інституціоналізації сфери інновацій та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо формування інституційного механізму моделі інноваційного розвитку економіки.

Основою побудови в державі сучасного суспільства, спрямованого на забезпечення безперервного нарощування знань та підвищення конкурентоспроможності національної економіки, є інновації. Доведено, що важливим недоліком дослідження еволюції інноваційних процесів стала відсутність системного принципу та зосередження тільки на окремих аспектах функціонування інновацій. Поглиблення основ систематизації теорії інновацій вимагає розширення підходів до вивчення інновацій за різними ознаками. Хронологічний аспект забезпечує відстеження часової послідовності теорій, об'єкт дослідження визначає особливості підходів до визначення інновацій, причина появи висвітлює мотив виникнення новації, а роль - пояснює основне призначення та функції інновацій у стимулюванні прогресу економічної системи. інноваційний державний національний

Розмежування понять “інституції” та “інститут” дозволило обґрунтувати складові інституційної системи, що обумовлюють особливості інноваційних процесів, з точки зору їх економічної природи та здатності до змін. Визначено, що інституції віддзеркалюють систему динамічних суспільно-економічних відносин у сфері інноваційного розвитку, яка охоплює взаємодію формальних та неформальних норм і правил поведінки суб'єктів інноваційної діяльності. Виконуючи функцію регулятора суспільних явищ, інституції контролюють відносини у межах інноваційного процесу шляхом формування механізму вирішення конфліктів між суб'єктами і забезпечують ефективність інституційної надбудови суспільства. Доведено, що інститут - поняття ширшого змісту, що визначає сталі економічні явища і процеси у сфері інноваційного розвитку та характеризує суб'єкта-носія соціально-економічних відносин.

Обґрунтовано, формування ефективних виробничо-технологічної та фінансової систем, системи спеціалізованих організацій підтримки і обслуговування підприємств визначає середовище для виробництва інновацій. Дослідження інноваційних моделей економіки, відповідно до перелічених складових, дозволило визначити, що серед порівняльних переваг американської інноваційної моделі провідну роль відіграє побудова технопарків на основі поширення мережевих виробничих систем - кластерів. Японська модель передбачає будівництво своєрідних нових міст - технополісів, які сприяють збереженню та модернізації вітчизняного виробництва шляхом використання потенціалу вже існуючих наукових установ. Перевагою змішаної інноваційної моделі у країнах Західної Європи є створення інститутів інфраструктури на основі капіталу великих компаній і підтримки держави при зростанні ролі малого і середнього бізнесу.

Розвиток сучасної економіки забезпечується безперервним формуванням нових організаційних структур і інститутів ринкової макроекономіки. Доказано, що процес інституціоналізації є певним вмонтованим механізмом балансування всієї системи з метою уникнення нераціонального впливу між інституційними суб'єктами. Інституціоналізація відображає перетворення соціальних намірів у норму та формування засад економічної взаємодії шляхом їх впровадження за допомогою владних інституцій на основі засобів правового, економічного і політичного регулювання. Охоплюючи управління інноваційною сферою з економічної, організаційної, нормативної, технологічної та соціокультурної позицій, інституціоналізація сприяє створенню комплексної системи розвитку економіки на якісно новому рівні та підвищенню конкурентоспроможності на світовому ринку.

Обґрунтовано, основою побудови суспільства в умовах посилення міжнародних конкурентних відносин є подолання суперечностей інноваційного розвитку, викликаних дією неефективних інституцій. Наявність певних об'єктивних системних перешкод призводить до руйнування цілісності інноваційного процесу, з наступним уповільненням та занепадом його складових. Інституційні зміни передбачають безперервний процес кількісно-якісних і сутнісних перетворень та формування притаманних ринковій економічній системі соціальних і економічних інституцій. Така трансформація включає сукупність правових, економічних і технологічних змін, спрямованих на створення ефективної інституційно-ринкової системи суспільства на засадах інноваційного розвитку, що досягається та вимірюється поширеністю інноваційних процесів у наукомістких та високотехнологічних галузях економіки.

Розбудова національної інноваційної системи України передбачає оптимальну цілісність та адаптацію її інституційних умов до рівня глобальної інноваційної системи. Визначено, що в таких умовах важливого значення набувають гармонізація інноваційного законодавства, становлення фінансових інституцій інноваційної реструктуризації економіки, розвиток інфраструктури підтримки інноваційного процесу, що позитивно впливатиме на зародження і реалізацію кластерів радикальних інновацій та подолання основних інституційних перешкод у сфері інноваційного розвитку. Чинниками високої ефективності інституційного механізму формування національної інноваційної системи є діюча система державної підтримки інноваційного процесу, поширення різноманітних форм та джерел фінансування, що забезпечують стимулювання та високу віддачу інноваційного підприємництва в країні.

Прогрес науки, техніки й освіти підносить роль знань, які втілюються у розвиток людини і засобів виробництва. Доведено, що в епоху становлення інформаційного суспільства здатність економіки до ефективних якісних і структурних зрушень безпосередньо закладено в людині, яка є головною продуктивною силою і чинником розвитку. Наявність висококваліфікованого, освіченого, впродовж життя оновлюваного інтелектуального капіталу визначає рівень піднесення економіки в умовах інституційних змін. З'ясовано, інвестиції у людський капітал сприяють примноженню знань, що є джерелом нових ідей, поглядів, призводить до зростання продуктивності капіталу і становлення основ постіндустріального суспільства.

Посилення конкуренції на світових ринках, відкритість української економіки та об'єктивність здійснення інституційних змін виставляють вимоги щодо становлення моделі інноваційного розвитку на основі посилення впливу інституційних чинників національної інноваційної системи на економічне зростання. Це передбачає формування таких відносин між державою, науковцями та суб'єктами господарювання, які стимулюють постійне оновлення та впровадження результатів наукових досліджень в усі сфери діяльності суспільства. На основі економіко-математичного моделювання визначено, що Україна має реальні шанси збільшення рівня інноваційності економіки. Модель дає однозначну відповідь на питання про вирішальну роль збільшення фінансування наукових та науково-технічних робіт та зростання питомої ваги експорту товарів високого ступеня переробки.

Застосування рекомендованих у дисертації заходів і принципів сприятиме удосконаленню процесу інституціоналізації інноваційного розвитку в Україні. Результати проведеного дослідження створюють поле для подальших наукових пошуків, оскільки необхідність модернізації економіки на основі побудови якісно нових інституцій вимагає постійного реагування на виклики сучасності шляхом вироблення нових інноваційних ідей.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

Катигробова О.В. Інноваційний розвиток економіки України в умовах глобалізації / Катигробова О.В. // Науковий Вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. Серія “Економічні науки” - 2007. - № 1 (21). - С. 21-24 (0,55 д.а.).

Катигробова О.В. Інституціональний механізм забезпечення інноваційної діяльності в сучасній економіці / Катигробова О.В. // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 6 (150). - С. 169-172 (0,48 д.а).

Катигробова О.В. Інституціональні особливості інфраструктури інноваційного ринку / Катигробова О.В. // Экономические инновации. Выпуск 29: Региональные экономические системы в экономическом, социальном и экологическом пространстве. Сб. научн. работ. - Одесса: Ин-т проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2007. - С. 96-105 (0,68 д.а.).

Катигробова О.В. Проблеми здійснення інституційних перетворень економіки в сучасних умовах / Катигробова О.В. // Вісник Полтавської державної аграрної академії. - 2006. - № 1. - С.129-133 (0,55 д.а.).

Катигробова О.В. Регуляторні проблеми здійснення інноваційної діяльності в Україні / Катигробова О.В. // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 12 (79) / Наук. ред. І.К. Бондар. - К.: НДФІ МФ України, 2007. - С. 48-55 (0,95 д.а.).

Катигробова О.В. Розвиток інноваційних ідей в теорії інституціоналізму / Катигробова О.В. // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 221: В 3 т. Том ІІ. Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 495-502 (0,5 д.а.).

Катигробова О.В. Розвиток інноваційних процесів у сучасній економічній науці / Катигробова О.В. // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 213: В 6 т. Том ІІ. Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 353-361 (0,5 д.а.).

Катигробова О.В. Система управління інноваційною діяльністю в умовах трансформації економіки України / Катигробова О.В. // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 218: В 4 т. Том ІІ. Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 342-349 (0,5 д.а.).

Осецький В.Л. Ідеї М. Зібера в контексті інституційних реформ / Осецький В.Л., Катигробова О.В. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. - 2007. - № 96. - С. 32-35 (0,55 д.а.) (Автором визначено особливості здійснення інституційних перетворень в сучасних умовах).

За матеріалами конференцій:

Катигробова О. Проект створення міжрегіонального молодіжного бізнес-центру / Катигробова О. // Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Тернопіль 26 березня 2004 року. - Тернопіль: ІНОТ, 2004. - С. 101-102 (0,12 д.а.).

Катигробова О. В. Вплив інвестиційних ризиків на страхування венчурного капіталу / Катигробова О.В. // Збірник наукових праць аспірантів та студентів. Міжнародна науково-практична конференція “Формування нової парадигми страхування”. - К.: В-во КНУ імені Т. Шевченка, 2005. - С. 72-73 (0,12 д.а.).

Катигробова О. В. Інноваційний процес як основа економічного зростання в сучасних умовах / Катигробова О.В. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. - Вип. IV: У 3-х. част. - Ч. 2. Актуальні проблеми економічного розвитку в глобальному середовищі / За заг. ред. В. Д. Базилевича. - К.: Логос, 2006. - С. 92-94 (0,18 д.а.).

Катигробова О. В. Інституціональні аспекти розвитку інноваційної сфери України в сучасних умовах / Катигробова О. В. // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. - Вип. V: у 5-х част. - Ч. 4 / За заг. ред. проф. В. Д. Базилевича. - К.: ВЦ “Принт-центр”, 2007. - С. 35-38 (0,19 д.а.).

Катигробова О. В. Особливості інституціоналізації інноваційної сфери в ринкових умовах / Катигробова О. В. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Перший крок у науку”. Т. 3. Економічні, технічні та природничо-математичні науки. - Луганськ: Поліграфресурс, 2007. - С. 85-90 (0,3 д.а.).

Катигробова О. В. Особливості страхування інноваційних ризиків в Україні / Катигробова О. В. // Формування конкурентоспроможного страхового ринку України в умовах глобалізації: ІІ Міжнародна науково-практична конференція: Зб. наук. пр. асп. та студ. - К.: В-во КНУ імені Т. Шевченка, 2006. - С. 66-68 (0,12 д.а.).

Катигробова О. В. Управління інноваційною діяльністю в сучасних умовах / Катигробова О. В. // “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти”. Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2006 - С. 75-76 (0,12 д.а.).

Осецький В. Л. Регуляторне забезпечення системи державного управління у сфері інновацій / Осецький В. Л., Катигробова О. В. // “Методологія та практика менеджменту на порозі XXI століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти”. Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. - С. 272-274 (0,11 д.а.). (Автором обґрунтовано важливість державного управління в сфері інновацій).

АНОТАЦІЯ

Катигробова Ольга Валеріївна. Інституціоналізація інноваційного розвитку в умовах ринкової трансформації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - Економічна теорія та історія економічної думки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню теоретичних та практичних аспектів інституціоналізації інноваційного розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації. Розглянуто сутність інноваційних процесів, особливості їх ґенези в концепціях теорії інновацій та в інституціональній економічній теорії. Обґрунтовано тенденції і закономірності інституціоналізації інноваційної сфери, визначено зміст інституційних змін як основи подолання суперечностей інноваційного розвитку і запропоновано стратегічні напрями вдосконалення реалізації інноваційної політики.

Проаналізовано інституціональні проблеми регуляторної діяльності держави, розглянуто інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України. Розроблено модель інноваційного розвитку економіки, шляхом побудови економіко-математичної моделі визначено вплив інституційних чинників інноваційного розвитку на темп росту валового внутрішнього продукту.