Інституційні інвестори в економічній системі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

КУШНІР ТАРАС МИХАЙЛОВИЧ

УДК [330.322.1:061.27+330.101](477)

ІНСТИТУЦІЙНІ ІНВЕСТОРИ В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів - 2008

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник

кандидат економічних наук, професор

Ватаманюк Зіновій Григорович

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

Малий Іван Йосипович,

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів;

кандидат економічних наук, доцент

Рібун Любомир Володимирович,

Національний лісотехнічний університет України,

завідувач кафедри економічної теорії.

Захист відбудеться грудня 2008 року о 13.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, за адресою м. Львів, пр. Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 8 листопада 2008 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради _____________________ Стасишин А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з головних особливостей сучасної ринкової економіки є важлива роль монетарної системи, яка впливає на економічний розвиток країн та їх галузеву структуру. Одним із чільних складників монетарної економіки є інституційні інвестори, які, трансформують вільні кошти фірм і заощадження домогосподарств в інвестиції.

Активність інституційних інвесторів на ринках розвинених країн пов'язана із значним зростанням і структурними змінами ринків капіталу. Країни з перехідною економікою пішли шляхом підвищення інституціоналізації заощаджень. У більшості з них обсяги активів в управлінні інституційних інвесторів швидко зростають, що пов'язано передусім із реформуванням системи пенсійного забезпечення і зростанням популярності інвестиційних фондів. Не залишилась осторонь цього процесу й економіка України.

Додаткової актуальності цій проблемі надає й те, що саме кошти інституційних інвесторів в умовах трансформаційної економіки виступають вагомим джерелом інвестицій для реального та фінансового сектору.

Проблемам діяльності інституційних інвесторів присвячені праці багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців, серед зарубіжних варто відзначити О.Ахундова, З.Боді, Р.Габарда, Л.Гитмана, М.Джонка, А.Кейна, Р.Куна, Л.Лебедеву, А.Манела, А.Маркуса, А.Трифа, Н.Федорова, Ф.Фабоцці, У.Шарпа, О.Хмиза, та ін. З-поміж вітчизняних учених, праці яких присвячені діяльності інституційних інвесторів, зокрема інвестиційній ролі банків, аналізу інвестиційної складової страхової сфери, дослідженню інвестиційного потенціалу недержавного пенсійного забезпечення, розвитку інститутів спільного інвестування та небанківських фінансових інститутів, необхідно виділити: А.Арістову, Л.Борщ, З.Варналія, З.Ватаманюка, О.Вовчак, А.Вожжова, М.Денисенка, О.Єгорову, К.Ковалка, Ю.Коваленка, В.Ковтюха, В.Корнєєва, А.Криклія, А.Кузнєцову, Б.Луціва, Д.Леонова, І.Матвієнка, О.Морозову, Д.Навроцького, В.Осецького, Л.Позднякову, Т.Прейгер, С.Реверчука, О.Ромащенка, Р.Тиркала, Н.Ткаченко, А.Федоренка, Н.Шелудька та ін.

Однак у вітчизняній економічній літературі практично відсутнє комплексне дослідження інституту інституційних інвесторів. Зокрема, їх розглядають або відокремлено (наприклад, страхові компанії як інститути страхового ринку, недержавні пенсійні фонди як елементи пенсійної реформи і лише останнім часом як джерело довгострокових інвестицій, інститути спільного інвестування як професійні учасники ринку цінних паперів), або в сукупності при дослідженні таких понять, як ринкова інфраструктура чи кредитна система. Багато авторів послуговується терміном „інституційні інвестори”, а водночас ще немає достатньої чіткості як стосовно визначення цього поняття, так і щодо єдиної класифікації інституційних інвесторів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка „Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (номер державної реєстрації 0103U005947).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз процесів становлення, формування та функціонування інституційних інвесторів, визначення їх ролі в господарській системі України та обґрунтування практичних рекомендацій щодо подальшого розвитку системи інституційних інвесторів в економіці України. Для досягнення цієї мети у дисертації поставлено такі завдання:

- з'ясувати сутність категорії „інституційні інвестори”, чітко виділити їх види та функції у сучасній ринковій економіці;

- дослідити специфіку механізмів та інструментарію діяльності інституційних інвесторів в економіці;

- узагальнити світовий досвід функціонування інституційних інвесторів та можливості його використання в економіці України;

- з'ясувати основні етапи, тенденції, чинники та особливості процесу формування макроекономічного середовища функціонування інституційних інвесторів в Україні;

- визначити роль інституційних інвесторів банківського типу в зростанні економіки України;

- оцінити місце інституційних інвесторів небанківського типу в Україні та ступінь їхнього розвитку;

- розробити конкретні заходи, які б забезпечували дієві механізми підвищення ефективності інституційно-інвестиційної складової економіки України.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інституційні інвестори в економіці України. Предметом дослідження є особливості процесу становлення і закономірності формування системи інституційних інвесторів, чинники, що визначають їх розвиток та напрями підвищення ефективності їхньої діяльності у вітчизняній економіці.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є інституційний аналіз. Зважаючи на складність та багатогранність явищ, що виникають у процесі діяльності різних інституційних інвесторів, у роботі були застосовані різні методи наукового дослідження:

- історичного і логічного аналізу - для з'ясування комплексу чинників, що вплинули на еволюцію та розвиток інститутів системи інституційних інвесторів в умовах формування ринкової системи господарювання в Україні;

- індуктивний метод - у процесі аналізу та визначення місця інституційних інвесторів банківського і небанківського типу в системі інституційних інвесторів України;

- порівняння - для виявлення спільних та відмінних рис розвитку інституційних інвесторів у вітчизняній економіці та в економіці розвинених країн;

- теоретичного узагальнення - для визначення головних макроекономічних та інституційних чинників впливу на вітчизняну систему інституційних інвесторів;

- моделювання (в табличній, математичній та графічній формах) - для проведення кореляційного аналізу впливу інституційних інвесторів банківського типу на економічне зростання в Україні.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, звіти Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, аналітичні та статистичні матеріали Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національного банку України, Української асоціації інвестиційного бізнесу, Всеукраїнської асоціації лізингодавців, наукова монографічна література, публікації зарубіжних та вітчизняних учених у періодичних виданнях, матеріали міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій, Інтернет-сторінки, статистичні матеріали за проблематикою дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів: До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта, належать такі:

Вперше:

- на основі аналізу проблем функціонування інституційних інвесторів з обґрунтуванням їх важливості в економічній системі України запропоновано поняття „система інституційних інвесторів” як економічної категорії, що відображає сукупність взаємопов'язаних інститутів, які займають провідну роль у процесі трансформації заощаджень в інвестиції, використовуючи при цьому аналогічні механізми та інструменти; для оцінки рівня розвитку системи інституційних інвесторів запропоновано показник рівня активів інституційних інвесторів, що відображає частку активів інституційних інвесторів у ВВП країни;

- за допомогою кореляційного аналізу виявлено, що найтісніший прямий зв'язок між капітальними вкладеннями та ВВП простежується, коли лаг запізнення дорівнює 9-15 місяців. Водночас для зв'язку між приростом активів інституційних інвесторів банківського типу та ВВП лаг запізнення є дещо меншим і становить усього 6-9 місяців. Це дає підстави для висновку, що вітчизняна економіка швидше освоює інвестиції банківського сектору, ніж капітальні вкладення загалом.

Уточнено:

- визначення поняття „інституційні інвестори”, якими запропоновано вважати учасників фінансового ринку, котрі відіграють провідну роль у процесі трансформації заощаджень в інвестиції, акумулюючи кошти індивідуальних інвесторів (як правило, шляхом випуску власних цінних паперів або на довірчій основі), що використовуються для інвестування у фінансові та матеріальні активи (найчастіше в цінні папери), диверсифікуючи інвестиційні вкладення, зменшуючи, отже, ризики та отримують інвестиційний дохід;

- формулювання функцій інституційних інвесторів у трансформаційній економіці, зокрема: перетворення заощаджень в інвестиції акумулюванням коштів індивідуальних заощадників; сприяння зниженню вартості операцій з цінними паперами за одночасного зростання їх кількості (ефект масштабу); зниження трансакційних витрат; пом'якшення проблеми асиметричної інформації; диверсифікація інвестиційних ризиків; трансформація строку погашення первинних цінних паперів, в які інвестовано кошти, у різні терміни погашення посередницьких зобов'язань (розподіл ресурсів у часі); професійне управління інвестиційним портфелем; консультування учасників інвестиційного процесу;

- класифікацію інструментів інституційних інвесторів, у складі яких виокремлено: інструменти акумулювання коштів, до яких віднесено інвестиційні сертифікати, іпотечні цінні папери, страхові поліси, інші цінні папери емітовані фінансовими посередниками для акумулювання інвестиційних ресурсів, та власне інвестиційні інструменти - цінні папери, нерухоме майно, реальні активи тощо.

Набули подальшого розвитку:

- підходи до класифікації інституційних інвесторів, зокрема виокремлено низку класифікаційних ознак, за: 1) загальними характеристиками (інституційні інвестори банківського типу, інституційні інвестори небанківського типу, міжнародні інституційні інвестори); 2) функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці (соціально-орієнтовані інституційні інвестори, кредитно-ощадні інституційні інвестори, ризикові інституційні інвестори); 3) способами акумуляції заощаджень (заощаджувальні інституційні інвестори, довірчі інституційні інвестори, інституційні інституційні інвестори; 4) напрямами інвестування (ті, що інвестують переважно у цінні папери, кредитні інституційні інвестори та інші інституційні інвестори;

- аналіз етапів формування макроекономічного середовища функціонування інституційних інвесторів в економічній системі України: 1) 1991-1996 рр. - етап зародження інституційних інвесторів; 2) 1996-2001 рр. - етап законодавчого становлення системи інституційних інвесторів; 3) з 2001 року - етап швидкого зростання інституційних інвесторів небанківського типу.

Теоретична значимість роботи полягає у поглибленні наукового аналізу функціонування інституційних інвесторів в економіці України та виявлення тенденцій їх розвитку.

Практичне значення результатів дослідження полягає у розробленні рекомендацій щодо підвищення ролі інституційних інвесторів в економічній системі України та ефективності їх функціонування.

Отримані теоретичні положення, а також нові методичні підходи дисертаційного дослідження можна використовувати у навчальному процесі - при підготовці навчальних посібників, розробці спецкурсів з економічної теорії, фінансової макроекономіки, теорії фінансів.

Особистий внесок дисертанта. Усі наведені у дисертації висновки і положення наукової новизни отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ті положення, які є результатом особистої праці дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на наукових та науково-практичних конференціях, серед яких: міжнародна науково-практична конференція „Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні” (м. Львів, 25-26 березня 2005 р.); міжнародна наукова студентсько-аспірантська конференція „Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи” (м. Львів, 13-14 травня 2005 р.); міжнародна науково-практична конференція „Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів 21-22 жовтня 2005 р.); науково-практична конференція „Економіко-правові та інформаційно-технологічні аспекти національного розвитку України: сучасний стан та перспективи” (м. Львів, 23-24 лютого 2006 р.); міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція „Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми” (м. Львів 5-6 травня 2006 р.); щорічні звітні наукові конференції Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2004-2008 рр.)

Публікації. За темою дослідження опубліковано 12 наукових праць загальним обсягом 4,3 др. арк. (особисто автором 3,9 др. арк.), у тому числі: 5 статей у фахових виданнях обсягом 3,05 др. арк.

Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи - 253 сторінки, в тому числі основний зміст - 198 сторінок, 19 рисунків на 18 сторінках і 22 таблиці на 23 сторінках, 17 додатків на 24 сторінках. Список використаних джерел налічує 379 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено її значимість, ступінь розроблення в економічній літературі, сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт, наукову новизну, методологічну базу, показано теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження діяльності інституційних інвесторів” - з'ясовано сутність поняття „інституційні інвестори”, визначено їх види і функції, які вони виконують, розкрито механізми та інструменти реалізації ними інвестиційної діяльності, а також узагальнено світовий досвід діяльності інституційних інвесторів та можливості його використання в Україні.

У першому параграфі цього розділу дисертант крізь призму інституційного аналізу визначає інституційних інвесторів як формальні інститути з чітко регламентованими правилами їх створення. Проаналізовано також різні підходи до визначення суті поняття „інституційні інвестори”, попередньо з'ясувавши значення таких базових і взаємопов'язаних понять, як „фінансовий посередник” та „інвестиційний інститут”. Автор зазначає, що у сучасній економічній та юридичній літературі немає єдиного достатньо вичерпного тлумачення поняття „інституційні інвестори” і це породжує низку методологічних проблем, стосовно віднесення тих чи інших інвесторів до категорії інституційних. Спираючись на наявні тлумачення аналізованого поняття, дисертант дає більш вичерпне, на його погляд, визначення, що характеризує усі аспекти діяльності інституційних інвесторів.

Ідентифікуючи інституційних інвесторів як формальні інститути, дисертант виходить з того, що їм притаманні ті самі ознаки, що й інститутам. Головною функцією інституційних інвесторів, як і загалом інститутів, варто вважати зниження трансакційних витрат. Зокрема, наявність економії від масштабу в діяльності інституційних інвесторів пояснює їх важливість у формуванні фінансової структури. Інституційні інвестори виникають і тому, що вони мають можливості для проведення експертизи інвестиційних проектів, яка знижує трансакційні витрати.

У реферованому розділі запропоновано низку класифікаційних ознак для поділу інституційних інвесторів на різні групи залежно від способів акумуляції коштів чи шляхів їх подальшого розміщення. Втім, спираючись на вітчизняні набутки у сфері фінансової інфраструктури, автор зазначає, що подальший аналіз інституційних інвесторів у трансформаційній економіці України доцільніше проводити з позиції їх поділу на інституційних інвесторів банківського типу, інституційних інвесторів небанківського типу та міжнародних інституційних інвесторів.

У цьому параграфі дисертант також наводить широкий перелік функцій, які виконують інституційні інвестори, демонструючи цим їх перевагу над індивідуальними інвесторами.

У другому параграфі концептуальним моментом є визначення системи інституційних інвесторів як сукупності регулятивних органів і взаємопов'язаних інститутів, що використовують подібні механізми та інструменти, що під впливом низки чинників займають провідну роль у процесі трансформації приватних заощаджень в інвестиції.

Систему інституційних інвесторів можна зобразити схематично (рис. 1.).

діяльність інституційний інвестор



Рис. 1. Система інституційних інвесторів

Зважаючи на специфіку механізмів здійснення інвестицій, нескладно переконатись у тому, що група інституційних інвесторів є дещо неоднорідною як у сфері залучення ресурсів, так і у сфері їх використання. Зокрема, є група інституційних інвесторів, головна функція яких полягає в акумулюванні заощаджень приватних інвесторів, як правило, шляхом випуску власних цінних паперів або на умовах довірчого управління їх коштами. Вони, переважно, здійснюють інвестиції у різні фінансові інструменти. До цієї групи можна віднести страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди. Інша група інституційних інвесторів спрямовує свою діяльність на реальне фінансування підприємств, як за допомогою вкладень у статутні фонди (венчурні фонди), так і фінансування придбання основних фондів (лізингові компанії, іпотечні банки). Третя група інституційних інвесторів сприяє процесу інвестування через допомогу в розміщенні емітованих цінних паперів (інвестиційні банки) та надання інших послуг фінансового характеру (факторингові компанії).

Зазначено, що до головних механізмів системи інституційних інвесторів доцільно віднести: 1) механізми акумулювання заощаджень (механізм заощаджень та координації суб'єктів господарювання); 2) механізми вкладення коштів (кредитний механізм та механізм інвестування). Важлива роль у зазначеному процесі трансформації належить механізму координації суб'єктів господарювання, який, на погляд дисертанта, є дієвим за реалізації двох умов.

По-перше, існування ефективних стимулів для спрямування приватних заощаджень на фінансовий ринок. Оскільки процес трансформації заощаджень в інвестиції відбувається через фінансові ринки, то створення для домогосподарств - власників тимчасово вільних коштів (заощаджень) - стимулів для того, щоб ці кошти потрапляли до фінансових посередників, а не залишались „на руках” у населення, є надзвичайно важливим;

По-друге, створення та розвиток результативних інструментів доведення інвестиційних ресурсів до споживачів інвестиційного капіталу. З огляду на те, що інституційні інвестори, як правило, працюють із залученими коштами, що мають приносити їх власникам дохід, бажано вищий за процентні ставки за депозитами, пропонованими комерційними банками, то й інвестиційні інструменти, в які вкладаються ці кошти, мають забезпечувати відповідний рівень віддачі.

Згідно з головними механізмами системи інституційних інвесторів, запропоновано виокремлювати й дві відповідні групи інструментів інституційних інвесторів: інструменти акумулювання коштів та інвестиційні інструменти.

Для оцінки ролі інституційних інвесторів у національній економіці запропоновано використовувати показник рівня активів інституційних інвесторів (РАІІ), який можна обчислити за формулою:

(1)

де РАІІ - рівень активів інституційних інвесторів, АІІ - обсяг активів інституційних інвесторів. Значення даного показника понад 100%, на наш погляд, можна вважати високим рівнем розвитку системи інституційних інвесторів.

Оцінку за цим показником слід проводити окремо для інституційних інвесторів банківського типу та інституційних інвесторів небанківського типу. Порівнюючи значення показника за типами інституційних інвесторів, можна дійти висновку про модель організації структури фінансового ринку.

У третьому параграфі узагальнено світовий досвід функціонування інституційних інвесторів. Як результат проведеного аналізу варто відзначити зростання ролі інституційних інвесторів небанківського типу у більшості країн з розвиненою економікою.

Ступінь розвитку небанківського інституційного інвестування визначається типом моделі структурної організації фінансової системи країни. Відмінності у моделях залежать від ступеня універсалізації та спеціалізації фінансових інститутів, форм і джерел фінансування реального сектору, рівня диверсифікації інвестиційних портфелів.

Дисертант відзначає той факт, що банківсько-орієнтовану модель обрали практично всі країни континентальної Європи, у тому числі й посткомуністичні країни Центрально-Східної Європи. Водночас у США, Великобританії, країнах Південно-Східної Азії сформувалася ринково-орієнтована модель організації фінансової системи з „левовою” часткою інституційних інвесторів небанківського типу у її складі.

У другому розділі дисертації - „Формування системи інституційних інвесторів в економіці України” - проаналізовано макроекономічні передумови формування системи інституційних інвесторів, конкретизовано основні етапи її становлення, показано місце комерційних банків та інституційних інвесторів небанківського типу в інвестиційному процесі України та на підставі кореляційного аналізу визначено роль інституційних інвесторів банківського типу в економічному зростанні.

У першому параграфі реферованого розділу головну увагу акцентовано на аналізі чинників, що формують макросередовище діяльності інституційних інвесторів у трансформаційній економічній системі України. При цьому дисертант відзначає те, що ціла низка подібних інститутів створюється вперше, а наявні інститути починають працювати по-новому - відповідно до вимог ринкового способу господарювання. Під час аналізу макросередовища діяльності інституційних інвесторів значну увагу приділено спадку, який отримав вітчизняний інвестиційний ринок від директивно-планової економіки.

Аналізуючи чинники, що несприятливо вплинули на процес формування системи інституційного інвестування в економіці України у першій половині 1990-х рр., дисертант акцентує на безпрецедентному скороченні ВВП, зростанні дефіциту державного бюджету, високому рівні прихованого безробіття, катастрофічному зниженні платоспроможності більшості населення, значних темпах інфляції, зниженні інвестиційної активності економічних суб'єктів тощо. Головне джерело інвестицій - заощадження населення - у цей період були або втрачені після розвалу СРСР, або знецінені внаслідок гіперінфляції.

У процесі формування системи інституційних інвесторів в Україні у роки незалежності дисертант пропонує виокремлювати три етапи: 1) етап зародження інституційних інвесторів; 2) етап законодавчого становлення системи інституційних інвесторів; 3) етап швидкого зростання інституційних інвесторів небанківського типу.

У другому параграфі цього розділу головну увагу приділено аналізу ефективності інвестиційної діяльності інституційних інвесторів банківського типу.

На підставі поквартальних даних за 2003-2007 рр. дисертант визначив період запізнення впливу інвестицій та приросту активів банківських інституційних інвесторів на ВВП. Для цього обчислено коефіцієнти кореляції між показником ВВП та інвестиціями без запізнення та із запізненням на 3-36 місяців, оскільки вплив інвестицій на ВВП помітний через певний період (часовий лаг). Результати аналізу впливу капітальних інвестицій та приросту активів інституційних інвесторів банківського типу подано у табл. 1.

Таблиця 1. Результат кореляційного аналізу

Часовий лаг (період запізнення)	Значення коефіцієнта кореляції між приростом активів інституційних інвесторів банківського типу та ВВП	Значення коефіцієнта кореляції між капітальними вкладеннями та ВВП
без запізнення	0,068	0,785
3-6 місяців	-0,232	-0,119
6-9 місяців	0,88	0,292
9-12 місяців	0,282	0,841
12-15 місяців	0,094	0,786
15-18 місяців	-0,346	-0,292
18-21 місяць	0,644	-0,183
21-24 місяці	0,291	0,738
24-27 місяців	-0,027	0,712
27-30 місяців	-0,098	-0,111
30-33 місяці	0,118	-0,693
33-36 місяців	0,524	0,745

Як видно зі значень коефіцієнта кореляції, найтісніший прямий зв'язок між капітальними вкладеннями та ВВП простежується, якщо лаг запізнення дорівнює 9-15 місяців, помітна сильна кореляція із запізненням 21-27 місяців та 33-36 місяців, проте вона вже дещо слабша і є, на наш погляд, лише наслідком сезонного розподілу протягом року. Отже, можемо стверджувати, що найімовірніший період освоєння інвестицій в Україні становить 9-15 місяців.

Якщо ж говорити про зв'язок між приростом активів інституційних інвесторів банківського типу та ВВП, то лаг запізнення є дещо менший і становить усього 6-9 місяців. Це дозволяє зробити висновок, що вітчизняна економіка швидше освоює інвестиції банківського сектору, ніж капітальні вкладення загалом.

Для визначення ролі інституційних інвесторів банківського типу в економіці розподілимо усіх інвесторів на дві групи: власне інституційні інвестори банківського типу та неінституційні (іноземні інвестори, держава, домогосподарства). Модель, що враховує умову поділу інвесторів на дві групи, має такий вигляд:

(2)

де Qt-4- ВВП за відповідний квартал попереднього року,

Q0, a0, ai,j - параметри моделі, що підлягають оцінці за методом найменших квадратів,

I1,t-j -інвестиції за рахунок активності інституційних інвесторів у періоді t-j, виходячи з обмеження на лаг запізнення j = 1,4,

I2,t-j - інвестиції за рахунок активності інших учасників інвестиційної діяльності в періоді t-j.

Ця модель дає змогу оцінити вплив інвестицій на економіку в розрізі методів їхньої реалізації.

Параметри цієї моделі інвестиційного зростання в розрізі суб'єктів інвестиційної діяльності, знайдені за методом найменших квадратів, подані в таблиці 2.

Отримані результати істотно доповнюють попередню модель. Особливий інтерес становлять знайдені мультиплікатори, що слугують показниками ефективності інвестиційної діяльності суб'єктів економіки. Як видно з таблиці, для активів, вкладених інституційними інвесторами банківського типу, показники ефективності (мультиплікатори) вищі, ніж для інвестицій, які реалізовані за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності. Причому для активів банківських інституційних інвесторів характерні вища ефективність та швидша віддача, про що свідчить максимальне значення мультиплікатора (1,495) для лагу 9-12 місяців. Позитивний ефект інвестицій інших інвесторів виявляється пізніше - з запізненням 12 і більше місяців.

Одержана модель дає відповідь на запитання про ефективність методів інвестування в економіку країни. Вища ефективність діяльності інституційних інвесторів банківського типу видається закономірною, тому що вони є професійними учасниками інвестиційного ринку, які володіють відповідними методиками оцінки, аналізу, реалізації інвестиційних проектів; до того ж ці учасники інвестиційного ринку використовують науково обґрунтовані методики організації та управління виробництвом і бізнесом, мають можливості зниження ризику за рахунок диверсифікованості коштів, участі в управлінні тощо.

Таблиця 2. Параметри моделі інвестиційного зростання

Параметр	Значення параметра
Постійний рівень ВВП (Q0) (млн. грн.)	7466,175
Коефіцієнт авторегресії (a0)	0,862
Мультиплікатор для інвестицій інституційних інвесторів банківського типу із запізненням на 3-6 місяців	1,074
Мультиплікатор для інвестицій інституційних інвесторів банківського типу із запізненням на 6-9 місяців	1,32
Мультиплікатор для інвестицій інституційних інвесторів банківського типу із запізненням на 9-12 місяців	1,495
Мультиплікатор для інвестицій інших інвесторів із запізненням на 3-6 місяців	0,341
Мультиплікатор для інвестицій інших інвесторів із запізненням на 6-9 місяців	0,312
Мультиплікатор для інвестицій інших інвесторів із запізненням на 9-12 місяців	0,334
Мультиплікатор для інвестицій інших інвесторів із запізненням на 12-15 місяців	1,071

У третьому параграфі реферованого розділу проаналізовано діяльність інституційних інвесторів небанківського типу, сукупна частка активів яких є у 6,5 разів меншою за активи банківської системи. Серед вітчизняних інституційних інвесторів небанківського типу провідне місце займають страхові компанії, проте темпи приросту їхніх активів нині демонструють найнижчі показники. Інші елементи системи інституційних інвесторів розвиваються значно динамічніше (табл. 3), проте обсяги їх активів поки що перебувають на доволі низькому рівні.

У структурі активів інституційних інвесторів небанківського типу переважають цінні папери - 50,6%, на 2-му місці - кошти в банках та готівка у касі - 21,3%, незначна частка активів у нерухомості - 2,7%. Такий показник коштів на рахунках у банках та в касі свідчить про значні ризики для інвестицій в економіку України та значні резерви потенційних інвестицій у реальний та фінансовий сектори вітчизняної економіки.

Дослідження регіональної структури активів інституційних інвесторів небанківського типу дає підстави для висновку, що система кредитних спілок та страхових компаній практично сформована, оскільки існує доволі вагоме їх представництво у кожному із регіонів. Водночас майже 95% активів недержавних пенсійних фондів зосереджено у двох регіонах (Центральному та Східному) або в 7 областях та м. Києві, на решту ж областей та АР Крим припадає лише 5% активів усіх вітчизняних НПФ, що говорить про низький рівень розвитку цього сегменту ринку інституційного інвестування і пов'язані із ним ризики.

Таблиця 3. Динаміка активів інституційних інвесторів небанківського типу в Україні в 2004-2006 рр. (млн. грн.)*

	на 1.01.2005р.	На 1.01.2006 р.	у % до попер. періоду	на 1.01.2007р.	у % до попер. періоду
Недержавні пенсійні фонди	10,5	46,1	439,4	137,4	297,6
Страхові компанії	20012,8	20920,1	104,5	23994,6	114,7
Кредитні спілки	870,3	1939,5	222,9	3241,2	167,1
Фінансові компанії	Ї	1871,2	Ї	4824,6	257,8
Інститути спільного інвестування	1938,5	6098,9	314,6	16247,3	266,4
Лізингові компанії	1064,1	1737,8	163,3	3258,1	187,5
Всього	23896,2	32613,6	136,5	51703,2	158,5
* Обчислено за даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ), Всеукраїнської асоціації лізингу (ВАЛ).

У третьому розділі - „Перспективи підвищення ефективності діяльності інституційних інвесторів в Україні” - проаналізовано роль міжнародних фінансових організацій в активізації діяльності інституційних інвесторів в Україні, з'ясовано головні проблеми системи інституційних інвесторів і запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності інвестицій інституційних інвесторів.

У першому параграфі реферованого розділу, обґрунтовано доцільність розгляду міжнародних фінансових організацій як інституційних інвесторів. Механізм їх діяльності дуже подібний до механізму діяльності національних інституційних інвесторів. Як індивідуальні інвестори виступають держави-учасники, які вкладають свої внески до бюджету організації через випуск власних цінних паперів і розміщення їх на світовому фондовому ринку. Цей процес супроводжує надання інвестиційних кредитів у спосіб проектного фінансування або відкриття кредитних ліній для країн чи окремих юридичних осіб. Тому такі міжнародні фінансові установи як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк та ін. можна розглядати як інституційних інвесторів.

У другому параграфі заключного розділу, визначаючи головні проблеми у діяльності інституційних інвесторів, дисертант для активізації інвестиційної активності населення, підвищення його ролі у процесі трансформації заощаджень в інвестиції через інституційних інвесторів небанківського типу пропонує вжити низку заходів:

? забезпечити надійний захист прав та інтересів дрібних інвесторів шляхом:

- закріплення в законодавчому порядку норм, які гарантують можливість повернення вкладених фінансових ресурсів;

- забезпечення інформаційної прозорості діяльності інституційних інвесторів небанківського типу;

- проведення нагляду та контролю з боку державних наглядових органів за їхньою діяльністю.

Залученню додаткових коштів населення інституційними інвесторами небанківського типу сприятиме:

? створення ефективної системи податкового стимулювання інвесторів, введення принципу адресності в оподаткуванні операцій фізичних осіб з цінними паперами та їхніх доходів за вкладами у фінансові установи;

? розширення мережі небанківських інституційних інвесторів;

? усунення регіональних диспропорцій розвитку інституційних інвесторів небанківського типу з врахуванням особливостей економічного розвитку регіонів;

? інформатизація населення щодо позитивної ролі небанківських інституційних інвесторів та підвищення рівня довіри до них.

ВИСНОВКИ

1. Інституційні інвестори - це фінансові посередники, які різними способами залучають кошти індивідуальних інвесторів (як правило, акумулюють кошти індивідуальних заощадників, часто випуском власних цінних паперів або на довірчій основі), що використовуються для здійснення операцій з фінансовими та матеріальними активами (здебільшого з цінними паперами), диверсифікуючи інвестиційні вкладення (інколи надають довгострокові інвестиційні ресурси у кредит суб'єктам господарювання), зменшуючи, отже, ризики та отримують інвестиційний дохід, виконуючи провідну роль у процесі трансформації заощаджень у інвестиції.

2. З огляду на характер та особливості функціонування інституційних інвесторів, можна виокремити кілька класифікаційних ознак для поєднання їх у різні групи, зокрема, за загальними характеристиками: інституційні інвестори банківського типу, інституційні інвестори небанківського типу, міжнародні інституційні інвестори; за функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці: соціально-орієнтовані інституційні інвестори, кредитно-ощадні інституційні інвестори, ризикові інституційні інвестори; за способами акумуляції заощаджень: заощаджувальні інституційні інвестори, довірчі інституційні інвестори, інституційні інституційні інвестори; за напрямами інвестування: ті, що інвестують переважно у цінні папери (ті, що інвестують переважно у високоризикові цінні папери та ті, що інвестують переважно у низькоризикові цінні папери), кредитні інституційні інвестори, інші інституційні інвестори.

3. До основних функцій, які виконують інституційні інвестори в економіці, доцільно віднести: сприяння зниженню вартості операцій з цінними паперами за одночасного зростання їх кількості (ефект масштабу); зниження трансакційних витрат; пом'якшення проблеми асиметричної інформації; трансформація заощаджень в інвестиції акумуляцією коштів індивідуальних заощадників; диверсифікація інвестиційних ризиків; трансформація строку погашення первинних цінних паперів, в які інвестовано кошти, у різні терміни погашення посередницьких зобов'язань (розподіл ресурсів у часі); професійне управління інвестиційним портфелем; консультування учасників інвестиційного процесу.

4. До головних механізмів системи інституційного інвестування доцільно віднести: 1) механізми акумулювання заощаджень та 2) механізми вкладення коштів.

Інституційні інвестори на інвестиційному ринку виступають „акумуляторами” коштів заощадників та інвесторами цих коштів у різні фінансові та нефінансові інструменти, які, на наш погляд, доцільно розділити на дві групи: 1) інструменти залучення коштів: інвестиційні сертифікати; іпотечні цінні папери; страхові поліси; інші цінні папери емітовані фінансовими посередниками з метою акумулювання інвестиційних ресурсів (акції);

2) інвестиційні інструменти: цінні папери (акції підприємств, облігації, державні цінні папери тощо); нерухоме майно; реальні активи тощо.

5. У процесі формування системи інституційних інвесторів в Україні можна виокремити три етапи: 1) 1991-1996 рр. - етап зародження інституційних інвесторів; 2) 1996-2001 рр. - етап законодавчого становлення системи інституційних інвесторів; 3) з 2001 року - етап швидкого зростання інституційних інвесторів небанківського типу.

6. Результати кореляційного аналізу свідчать, що найтісніший прямий зв'язок між капітальними вкладеннями та ВВП простежується, якщо лаг запізнення дорівнює 9-15 місяців; помітна також кореляція із запізненням 21-27 місяців та 33-36 місяців, проте вона дещо слабша і є, на наш погляд, лише наслідком сезонного розподілу протягом року. Тому найімовірніший період освоєння інвестицій в Україні - 9-15 місяців. Якщо ж говорити про зв'язок між приростом активів інституційних інвесторів банківського типу та ВВП, то лаг запізнення є дещо менший і становить усього 6-9 місяців. Це дозволяє зробити висновок, що вітчизняна економіка швидше освоює інвестиції банківського сектору, ніж капітальні вкладення загалом.

7. Структура небанківського сектору інституційних інвесторів ще не відповідає потребам вітчизняної економіки. Обсяг активів інституційних інвесторів небанківського типу становить близько 10% ВВП. Динамічний розвиток небанківського фінансового сектору пояснюється вакуумом на ринку відповідних послуг. Розвиток небанківського сектору характеризується стрімким зростанням кількості відповідних установ - більш-менш стабільною є лише кількість страхових компаній, хоча й вона щороку зростає. Активи усіх інституцій небанківського сектору зростають надзвичайно високими темпами, окрім хіба що страхових компаній, темпи зростання активів яких є дещо нижчими, що пов'язано з кризою страхового ринку 2005 р.

8. Механізм діяльності міжнародних фінансових організацій схожий з механізмом діяльності національних інституційних інвесторів. Як індивідуальні інвестори виступають держави-учасники, які вкладають свої внески до бюджету організації через випуск власних цінних паперів і розміщення їх на світовому фондовому ринку. Цей процес супроводжує надання інвестиційних кредитів у спосіб проектного фінансування або відкриття кредитних ліній для країн чи окремих юридичних осіб. Тому такі міжнародні фінансові установи, як Світовий банк, МВФ, ЄБРР, ЄІБ та ін. можна розглядати як інституційних інвесторів.

9. Стимулювання банківського інвестиційного бізнесу є доцільне за такими напрямами: розроблення моделі організації роботи комерційних банків на ринку цінних паперів; надання інвестиційних послуг у межах фінансових супермаркетів та розвитку інвестиційних банків; активізації інвестиційної діяльності банків у секторі малого і середнього бізнесу тощо.

Для активізації інвестиційної активності населення, підвищення його ролі у механізмі трансформації заощаджень в інвестиції через інституційних інвесторів небанківського типу варто вжити низку заходів: забезпечити надійний захист прав та інтересів дрібних інвесторів через закріплення в законодавчому порядку норм, які гарантують можливість повернення вкладених фінансових ресурсів, забезпечення інформаційної прозорості діяльності інституційних інвесторів небанківського типу, проведення нагляду та контролю з боку державних наглядових органів за їхньою діяльністю; створити ефективну систему податкового стимулювання дій інвесторів, введення принципу адресності в оподаткуванні операцій фізичних осіб з цінними паперами та їхніх доходів за вкладами у фінансові установи; розширити мережі небанківських інституційних інвесторів; усунути регіональні диспропорції розвитку інституційних інвесторів небанківського типу з врахуванням особливостей економічного розвитку регіонів; здійснювати інформатизацію населення щодо позитивної ролі небанківських інституційних інвесторів та підвищення рівня довіри до них.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у фахових наукових виданнях

1. Ватаманюк З.Г., Кушнір Т.М. Розвиток інституційного інвестування в Україні // Фінанси України. - 2007. - №3. - С. 124-131.

2. Кушнір Т. Діяльність інвестиційних банків в Україні // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - 2004. - Випуск 33. - С. 372-378.

3. Кушнір Т. Еволюція діяльності іпотечних установ як інституційних інвесторів //Схід. - 2006. - № 4(76). - С. 58-62.

4. Кушнір Т. Інвестиційна діяльність міжнародних банків розвитку.// Формування ринкової економіки в Україні. Наук. Зб. ЛНУ ім. І.Франка. - Вип. 14. - 2005. - С. 186-196.

5. Кушнір Т. Накопичувальна пенсійна система США: інвестиційний аспект // Вісник Львівського університету. Серія економічна. - 2006. - Випуск 35. - С. 444-451.

в інших виданнях

6. Кушнір Т. Інвестиційні основи страхової діяльності// Науковий вісник У-ту „Львівський Ставропіґіон”. Серія економічна. - Львів: Вид-во У-ту „Львівський Ставропіґіон”, 2006. - Вип. І. - С. 104-112.

7. Кушнір Т. Діяльність страхових компаній на інвестиційному ринку/ Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 23-24 квітня 2004 р. - Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2004. - С. 182-183.

8. Кушнір Т. Інвестиційні інструменти недержавних пенсійних фондів / Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 13-14 травня 2005 р. - С. 202-204.

9. Кушнір Т. Інституційні чинники розвитку кредитних спілок в Україні /Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 5-6 травня 2006 р. - С. 117-118.

10. Кушнір Т. Інституційні умови інвестиційної діяльності фінансових посередників в економіці України/ Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 21-22 жовтня 2005 р. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. - С. 192-194.

11. Кушнір Т., Харченко Н. Кредитно-інвестиційна діяльність Європейського інвестиційного банку / Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 13-14 травня 2005 р. - С. 204-205.

12. Кушнір Т. Розвиток інститутів спільного інвестування в Україні / Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 25-26 березня 2005 року. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. - С. 58-60.

АНОТАЦІЯ

Кушнір Т.М. Інституційні інвестори в економічній системі України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 - економічна теорія та історія економічної думки. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008.

У дисертації досліджуються проблеми та перспективи розвитку інституційних інвесторів в економічній системі України. Проаналізовано основні підходи до тлумачення поняття „інституційні інвестори” та запропоновано власне визначення цього терміну. Виокремлено низку класифікаційних ознак для поділу інституційних інвесторів на групи. Розглянуто основні механізми та інструменти системи інституційних інвесторів і світовий досвід їх діяльності. Проаналізовано основні чинники та етапи формування макроекономічного середовища діяльності інституційних інвесторів в економіці України. Виявлено тісний зв'язок між динамікою активів інституційних інвесторів та ВВП, а також значні регіональні диспропорції у розміщенні активів інституційних інвесторів. Обґрунтовано доцільність віднесення міжнародних фінансових організацій до інституційних інвесторів. З'ясовано головні слабини розвитку вітчизняних інституційних інвесторів та окреслено можливі напрямки підвищення ефективності їх діяльності.

Ключові слова: інституційні інвестори, фінансовий ринок, активи, цінні папери, фінансові посередники, економічна система, інститути.

АННОТАЦИЯ

Кушнир Т.М. Институциональные инвесторы в экономической системе Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01 - экономическая теория и история экономической мысли. Львовский национальный университет имени Ивана Франка, Львов, 2008.

В диссертации исследуются проблемы и перспективы развития институциональных инвесторов в экономической системе Украины. Проанализированы основные подходы к толкованию понятия „институциональные инвесторы” и предлагается собственное определение данной категории. Выделен ряд классификационных признаков для деления институциональных инвесторов на группы. Рассмотрены основные механизмы и инструменты системы институциональных инвесторов, и мировой опыт их деятельности. Проанализированы основные факторы и этапы формирования макроэкономической среды деятельности институциональных инвесторов в экономике Украины. Обнаружена тесная связь между динамикой активов институциональных инвесторов и ВВП, а также значительные региональные диспропорции в размещении активов институциональных инвесторов. Обоснована целесообразность отнесения международных финансовых организаций к институциональным инвесторам. Выяснены главные проблемы развития отечественных институциональных инвесторов и очерчены возможны направления повышения эффективности их деятельности.

Ключевые слова: институциональные инвесторы, финансовый рынок, активы, ценные бумаги, финансовые посредники, экономическая система, институты.

ANNOTATION

Kushnir T.M. The institutional investors in the economic system of Ukraine. - The manuscript.

Thesis for a scientific degree of the candidate of economic sciences in a speciality 08.00.01 - economic theory and history of economic idea. The Ivan Franko National Univercity of L'viv, L'viv, 2008.

In dissertation problems and prospects of development of institutional investors are explored in the economic system of Ukraine. Institutional investors are jars, insurance companies, funds of pensions and investments, unions of credits, financial companies, leasings and factorings companies and others like that - execute important functions, transforming free facilities of firms and economy of households in an investment. Basic approaches are analyzed to interpretation of concept „ institutional investors” and own determination of this term, after which institutional investors are participants of financial market, which act leading part in the process of transformation of economies in an investment, is offered, accumulating facilities of individual investors (as a rule, by the issue of own securities or on confiding basis) which are used for investing in financial and tangible assets (more frequent in all in securities), diversifying the investments of investments, diminishing thus risks and get an investment profit. The analysis of different approaches to classification of financial mediators and institutional investors allowed a candidate for a degree to select the row of signs of classifications for dividing of institutional investors by groups. At research of this problem candidate for a degree grounds expedience of the use of concept „system of institutional investors” - aggregate of interdependent institutes which occupy a leading role in the process of transformation of economies in an investment, using similar mechanisms and instruments here. Also to consider basic mechanisms and instruments of the system of institutional investors and world experience of activity of institutional investors and possibility of his use in a domestic economy.

In research basic factors and stages of forming of macroeconomic environment of activity of institutional investors are discovered in the economy of Ukraine. On the basis of the conducted analysis found out close connection between growth of assets of institutional investors and growth of GDP, and also considerable regional disproportions in allocation of assets of institutional investors. Certainly, that in a domestic economy the particle of institutional investors of bank type prevails the particle of nonbank institutional investors considerably, although the dynamics of development nonbank financial a sector passes ahead bank considerably. Leading nonbank institutional investors in the economy of Ukraine are insurance companies and institutes of the common investing.

A candidate for a degree is grounds expedience of taking of international financial organizations to the institutional investors. In fact the mechanism of their activity is very similar to the mechanism of activity of national institutional investors. As individual investors come forward the states-participants which inlays the payments in the budget of organization through the issue of own securities and placing of them in the world fund market. This process accompanies the extension of credits of investments in the method of the project financing or opening of lines of credits for countries or legal individuals. That is why such international financial institutions as the World bank, International monetary fund, European bank of reconstruction and development, European investment bank and other, can be examined as institutional investors.

...