Соціальні видатки бюджету України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Видатки бюджету на соціальний захист населення, їх склад та призначення

В Україні видатки на соціальну сферу становлять понад 50 % зведеного бюджету, найбільшу питому вагу в яких мають видатки на соціальний захист населення. Соціальний захист - це система відносин між державою, господарюючими структурами з одного боку та з громадянами з іншого боку, у процесі яких за рахунок частини валового внутрішнього продукту утворюються й використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян. Видатки бюджету на соціальний захист населення - це видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні). Видатки на соціальний захист населення за джерелами класифікують на ті, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та видатки, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів. За метою використання видатки на соціальний захист населення поділяють на: лл1) видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю; дд2) виплати, призначенням яких є відшкодування втраченого доходу (допомога по вагітності і пологах, по догляду за дитиною-інвалідом тощо); ззі3) виплати, пов'язані з відшкодуванням втраченого здоров'я або майна (виплати компенсацій реабілітованим громадянам);4) витрати, пов'язані з наданням підтримки в облаштуванні (на утримання притулків для неповнолітніх); 5) витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян. За формами здійснення виплати на соціальний захист можуть бути грошові, безготівкові, натуральні.

Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення включають:

- виплату пенсій і допомоги;

- пільги ветеранам війни і праці;

- допомогу сім'ям з дітьми;

- інші види соціальної допомоги;

- пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу;

- дитячі заклади-інтернати;

- притулки для неповнолітніх;

- програми соціального захисту неповнолітніх;

- будинки-інтернати для пристарілих та інвалідів;

- кошти з бюджету, що передаються до Фонду соціального захисту інвалідів України;

- молодіжні програми;

- інші заклади та заходи в галузі соціальної політики.

2. Державні позики як основна форма держаного кредиту

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками (табл. 1). За правовим оформленням розрізняють:

-- державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі)

Таблиця 1 Ознаки класифікації та види державних позик

-- державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються на:

-- внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;

-- зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:

-- державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньострокові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

-- відсоткові, коли виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка.

-- безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю.

-- виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

-- ринкові, що вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

— неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними доходами) і беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).

3. Правове регламентування бюджетних відносин

У Конституції України чiтко визначено бюджетний процес. Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок: складання, розгляду та затвердження бюджетiв, iх виконання i контролю за iх виконанням, затвердження звiтiв про виконання бюджетiв, що входять до бюджетноi системи України.

Державний бюджет України затверджується законом України, а мiсцевi бюджети - вiдповiдно обласною, мiською, районною, районною в мiстi, селищною, сiльською радами (Закон України "Про бюджетну систему України" вiд 29 червня 2012 року).

Правове регулювання бюджетних вiдносин - це регулювання вiдносин, якi виникають мiж рiзними гiлками влади i управлiння при визначеннi бюджетiв держави, формуваннi доходiв i видаткiв та розподiлi і перерозподiлi коштiв мiж рiзними ланками бюджетноi системи, а також вiдносин, що виникають при проведеннi бюджетного процесу.

Бюджетно-правовим регулюванням є усi форми законодавчого або нормативного впливу держави на органи управлiння всiх рiвнiв в галузi бюджету, починаючи з затвердження державного бюджету Верховною Радою України чи прийняття рiшення мiсцевими радами про затвердження мiсцевих бюджетiв i до правовiдносин, якi виникають мiж органами управлiння i бюджетними установами та службовими особами (розпорядниками кредитiв).

У Законi про затвердження Державного бюджету та у рiшеннях мiсцевих органiв влади про затвердження мiсцевих бюджетiв встановлюються правовi норми, якi передбачають можливiсть органiв державного управлiння i бюджетних установ дiяти певним чинним, а також дозволи чи заборони. Дозвiл i заборона в галузi бюджету мають категоричний характер. Наприклад, Законом про Державний бюджет передбачається надати тiй чи iншiй областi в обласний бюджет субвенцiю в сумi 1 млн грн.; це категорична норма, вона означає, що Мiнфiн України зобов'язаний виконати цей припис i передати кошти вказаному в Законi обласному бюджетовi.

Держава, таким чином, визначає правила поведiнки державних органiв і службових осiб у процесi затвердження й цiльового використання бюджетних коштiв, а також у ходi контролю за їх надходженням, а в разi невиконання цих правил забезпечує реалiзацiю своiх прав примусово. Наприклад, та чи iнша область зарахувала в дохiд своiх бюджетiв акцизний збiр, який повинен зараховуватись у Державний бюджет. В такому разi належнi кошти примусово вилучаються з доходiв обласного бюджету i зараховуються в Державний бюджет, а службовi особи, якi допустили порушення, притягаються до вiдповiдальностi. Бюджетно-правова норма визначає права i обов'язки органiв управлiння адмiнiстративних територiй та вказує обставини, за яких учасники цих вiдносин стають виконавцями даних прав i обов'язкiв, а також передбачає вiдповiдальнiсть за невиконання цих вимог. За характером дiї бюджетно-правовi норми можна подiлити на такi, що дiють:

- на територiї України;

- на територii адмiнiстративно-територiальних одиниць (мiста, району,

селища, села).

Регулювання бюджетноi дiяльностi за допомогою правових норм надає економiчним вiдносинам державний чи територiальний захист; економiчнi вiдносини набувають при цьому сили прав i обов'язкiв, у межах яких дiють державнi органи.

Можна видiлити три особливостi бюджетно-правових вiдносин:

- вони виникають i дiють у бюджетнiй сферi дiяльностi, зумовлюються станом

економiки i пов'язанi з розподiлом валового внутрiшнього продукту;

- однiєю iз сторiн у них i держава чи мiсцевi органи влади;

- вони виникають, змiнюються або припиняються тiльки на основi законодавчих чи нормативних актiв.

Особливiстю бюджетно-правових норм є те, що вони встановлюють правила поведiнки для особливого кола суб'єктiв, якими i державнi органи влади й управлiння, з одного боку, i бюджетнi установи й органiзацii та платники податкiв i зборiв - з другого кожен суб'єкт цих вiдносин бере участь у розподiлi доходiв i видаткiв мiж бюджетами, одержаннi бюджетних асигнувань, у складаннi, розглядi, затвердженнi i виконаннi бюджету. Першими суб'єктами виступають Верховна Рада i мiсцевi органи влади, вищi центральнi i мiсцевi органи державного регулювання.

Особливе мiсце серед суб'єктiв бюджетних правовiдносин посiдають Мiнiстерство фiнансiв України та фiнансовi органи, якi в бюджетних правовiдносинах пов'язанi як з соцiально-культурними сферами, так I господарськими. Саме вони дiють вiд iменi держави та вступають в бюджетнi правовiдносини з усiма органами влади i управлiння, якi планують надходження доходiв, розподiляють видатки мiж галузями i в самих галузях.

Висновки

Зробивши висновок можна сказати, що в Україні видатки на соціальну сферу становлять понад 50 % зведеного бюджету, найбільшу питому вагу в яких мають видатки на соціальний захист населення. Видатки на соціальний захист населення за джерелами класифікують на ті, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та видатки, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу. Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками.

Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок: складання, розгляду та затвердження бюджетiв, iх виконання i контролю за iх виконанням, затвердження звiтiв про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

бюджетний соціальний державний позика

Список використаної літератури

1. «Бюджет і фінансова політика України - друге видання». Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д'яконова І. І. Київ, «Наукова думка» - 2013 р. - с. 256

2. «Місцеві фінанси України» Кравченко В. І. Київ, «Знання» - 2007 р.

3. «Формування місцевих бюджетів та обгрунтування міжбюджетних відносин //Фінанси України» Василишен М. - 2011р. - C. 125-128

4. «Актуальні проблеми економіки» Жемеренко Є. В. - 2004р. - C. 24 - 29.

5. «Концептуальні засади формування механізму міжбюджетних відносин в Україні //Фінанси України» Каун О. - 2001р. - C. 31-38

6. «Удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів. Фінанси України». - Новікова А. 2002 р. - C. 84-88

Размещено на Allbest.ru