Размещено на http://www.allbest.ru

Вим. Лист № Докум. Підп. Дата

Літера Лист Листів

у

Розроб.

Перев.

Н.Контр.

Затв.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПАРТНЕРСТВА ЯК ФОРМИ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ

1.1 Поняття бізнесу

1.2 Організаційно-правові форми підприємництва

1.3 Види партнерства. Переваги і недоліки

2. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ НА ЗАСАДАХ ПАРТНЕРСТВА НА МАТЕРІАЛАХ КОРПОРАЦІЇ «РОШЕН»

2.1 Характеристика об'єкту дослідження

2.2 Специфіка ведення бізнесу

2.3 Проблеми розвитку бізнесу

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОКРАЩЕННЯ ВЕЛИКОГО БІЗНЕСУ

3.1 Пріоритети корпорації «Рошен» у розбудові власного бізнесу

3.2 Основні заходи з удосконалення великого бізнесу на засадах партнерства

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що фірма - це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється в певних організаційних формах. Організаційною одиницею підприємництва є фірма. Вибір форми організації підприємницької діяльності в основному визначається об'єктивними умовами -- сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами та недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, з чого можна вибрати. Саме цьому доцільно дослідити які існують види партнерств і які особливості притаманні кожному виду.

Партнерство ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

Об'єктом дослідження є українська корпорація «Рошен»

Предметом дослідження є характеристика підприємницької діяльності корпорації «Рошен». підприємництво партнерство бізнес корпорація

Метою роботи є узагальнення теоретичних і практичних аспектів ведення бізнесу на засадах партнерства.

Основним завданням роботи є вивчення та узагальнення теоретико-методологічних засад з питань організаційно-правових форм підприємництва та партнерства.

Джерела, що використовувались при написанні курсової роботи: наукова та методична література, річні звіти підприємст,

Структура курсової роботи наступна: зміст; вступ; основна частина, яка складається з трьох розділів; висновки; література.

В ході написання курсової роботи нами вирішено наступні завдання: визначено організаційно-правові форми підприємництва; види партнерства та його переваги і недоліки; особливості ведення бізнесу на засадах партнерства; основні напрямки покращення великого бізнесу в Україні.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПАРТНЕРСТВА ЯК ФОРМИ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ

1.1 Поняття бізнесу

У західній економічній літературі поняття "підприємництво" має свої особливості і традиційну назву -- "бізнес". Бізнес у вузькому розумінні -- це справа, підприємництво; у широкому -- здійснення будь-якої діяльності в економічній сфері, характеристика ділових відносин у країні загалом. Бізнес -- це сукупність ділових відносин, що склалися для задоволення потреб суспільства [1, с.15]. Суб'єктами бізнесу є:

ѕ безпосередньо підприємці, тобто особи, що займаються підприємницькою діяльністю, їх ділова зацікавленість реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг тощо;

ѕ колективи підприємців і підприємницькі асоціації;

ѕ індивідуальні та колективні споживачі (так званий споживчий бізнес);

ѕ працівники, трудова діяльність яких здійснюється за найманням на контрактній або іншій основі;

ѕ державні структури, ділова зацікавленість яких зумовлена потребою у виконанні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних програм, як правило, капіталомістких.

У сучасній Україні бізнес у широкому розумінні цього поняття ще не набув системного характеру, тому його здебільшого ототожнюють з підприємницькою діяльністю. Зі становленням здорових ринкових відносин у країні з часом ситуація зміниться на краще, підставою для цього є реалізація основних принципів розбудови підприємництва в країні та надання їм правового статусу.

Оосновні принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності; залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, встановлення цін згідно з законодавством; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством; розпорядження на свій розсуд доходом після внесення платежів, встановлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому валютної виручки на свій розсуд.

Декларування зазначених принципів не є запорукою організації підприємницької діяльності в Україні. Необхідно створити сприятливі умови її розвитку, надійний і ефективний механізм реалізації та захисту.

Світовий досвід переконливо свідчить, що розвиток підприємницької діяльності та її позитивний вплив на економіку країни та добробут її громадян можливий лише за таких наявних умов:

ѕ стабільність державної економічної і соціальної політики;

ѕ позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

ѕ пільговий податковий режим;

ѕ наявність розвиненої інфраструктури;

ѕ ефективна система захисту власності, в тому числі інтелектуальної;

ѕ дебюрократизація регулювання господарської діяльності (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації).

Ці положення є завданнями стратегічного значення у розбудові Української держави.

З метою запобігання криміналізації підприємницької діяльності встановлюються певні обмеження для тих, хто бажає займатися такою діяльністю. Так, військовослужбовці, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх прав, державного арбітражу та нотаріату не мають на це дозволу

1.2 Організаційно-правові форми підприємництва

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном.

З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

ѕ державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

ѕ державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

ѕ державні комунальні підприємства, засновані на власності -адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності [4, с.154].

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності.. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності:

ѕ колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

ѕ акціонерне або інше статутне господарське товариство;

ѕ виробничий кооператив;

ѕ підприємство громадської організації;

ѕ підприємство релігійної організації;

ѕ підприємство, створене господарським об'єднанням.

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб [6, c. 60].

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, можна назвати три види приватних підприємств:

ѕ індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

ѕ сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);

ѕ приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно с спільною сумісною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності. Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності [4, c.95].

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:

ѕ звичайні (національні) спільні підприємства;

ѕ спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США) [8, c.126].

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави [5, c.354].

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії.

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих, диференційована залежно від галузей народного господарства:

у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Держава стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

1.3 Види партнерства. Переваги і недоліки

Акціонерне товариство (АТ) -- це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства [10, c.220].

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Характерні риси.

ѕ різновид господарського товариства;

ѕ поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями;

ѕ відповідальність АТ за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності;

ѕ відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

ѕ засновники -- фізичні та/або юридичні особи;

ѕ мінімальна кількість засновників -- два (за винятком випадків створення АТ на базі державних підприємств в процесі корпоратизації та приватизації, де засновником виступає одна особа -- уповноважений орган держави);

ѕ законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення АТ);

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) -- це господарське товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами [7, c.121].

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У випадках, передбачених установчими документами учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Основні риси:

ѕ різновид господарського товариства;

ѕ мінімальний розмір статутного фонду -- сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент створення товариства;

ѕ поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

ѕ відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

ѕ відсутність в учасників товариства субсидіарної майнової відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки.

ѕ наявність в учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених установчими документами товариства;

ѕ наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган -- збори учасників, виконавчий орган -- дирекція або одноособовий директор, контрольний -- ревізійна комісія;

Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) -- це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника [2, c.345].

Основні риси:

ѕ різновид господарського товариства;

ѕ мінімальний розмір статутного фонду -- сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що діє на момент створення товариства;

ѕ поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним);

ѕ наявність системи органів управління: збори учасників -- вищий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) -- виконавчий орган, ревізійна комісія -- контрольний орган;

ѕ субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється або законом (щодо довірчих товариств) або установчими документами ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до їх вкладів;

подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (в т. ч. змісту установчих документів).

Повне товариство -- це товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном [9, c.154].

Основні риси:

ѕ різновид господарського товариства;

ѕ установчий документ -- установчий договір;

ѕ відсутність законодавчих вимог до розміру та порядку формування майна, що регулюється установчим договором;

ѕ відсутність органів товариства, оскільки управління справами товариства здійснюється самими учасниками в порядку, визначеному установчим договором товариства;

ѕ можливість використання таких схем управління: а) управління здійснюється спільно всіма учасниками; б) управління доручається або одному, або частині учасників, які діють на підставі підписаного рештою учасників доручення;

ѕ повна відповідальність товариства за власними зобов'язаннями (тобто усім майном, що належить йому на праві власності);

ѕ субсидіарна солідарна відповідальність учасників товариства за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення;

Командитне товариство - це товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників) [3, c.199].

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Основні риси:

ѕ різновид господарського товариства;

ѕ наявність двох категорій учасників, як мінімум, по одному учаснику кожної категорії (повних учасників і вкладників);

ѕ обов'язковість одного установчого документу -- установчого договору;

ѕ відсутність законодавчих вимог до розміру майна і порядку його формування (ці питання регулюються установчим договором);

ѕ обмеження сукупної частки вкладників 50 відсотками майна товариства;

ѕ -відсутність органів товариства, оскільки управління справами здійснюється повними учасниками;

ѕ порядок управління справами товариства (зокрема, у тих випадках, коли в товаристві двоє і більше повних учасників) визначається установчим договором;

Партнерство має певні переваги. Об'єднання ресурсів кількох осіб дає змогу збільшити розміри підприємства, бо кожен партнер вносить додатковий капітал. Створюються умови для поліпшення менеджменту, бо, як правило, між учасниками товариства відбувається спеціалізація за різними напрямами підприємницької діяльності. Розподіляється і відповідальність за результати, що зменшує психологічний тиск відповідальності порівняно з одноосібним володінням. Позитивною рисою є і те, що учасники партнерства за деякими винятками несуть обмежену відповідальність за результати спільної діяльності.

Не позбавлена ця форма підприємництва і недоліків. Як правило, залишається обмеженість фінансових ресурсів, хоча порівняно з одноосібним володінням вони ширші. Характерні певні труднощі й в управлінні, бо, як правило, низька оперативність у прийнятті рішень, оскільки необхідна його узгодженість між партнерами. Недоліком є й непередбачувана тривалість функціонування такого підприємства, бо вихід хоча б одного учасника може призвести до припинення його діяльності.

2. ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ НА ЗАСАДАХ ПАРТНЕРСТВА НА МАТЕРІАЛАХ КОМПАНІЇ «РОШЕН»

2.1 Характеристика об'єкту дослідження

Компанія «Рошен» - один з найбільших українських виробників кондитерської продукції. Заснована у 1996 році. До складу корпорації входять чотири українські фабрики (Київська, Вінницька, Маріупольська і Кременьчуцька); дві виробничі площадки Липецької кондитерської фабрики «Ликонф» (Росія), Клайпедська кондитерська фабрика (Литва), а також масло молочний комбінат «Бершадьмолоко»», та «Литінський племзавод», які забезпечують фабрики корпорації натуральною високоякісною сировиною. Для покращення умов зберігання сировини та готової продукції корпорація ввела в експлуатацію власний логістичний центр. Загальна площа складає 60000 кв. м., з них площа складських приміщень - 57000 кв. м. Загальна місткість логістичного центру 45000 тонн, з них 20000-25000 тонн продукції і 20000 тонн сировини.

Довкола логістичного центру створено нові транспортні розв`язки, підведені три залізничні гілки і вісім залізничних під`їздів.

У приміщенні підтримується спеціальний кліматичний режим, незалежно від пори року, температура складає +18 градусів, постійна вологість - 30 -40%.

В 2013 році корпорація реалізувала свою продукцію в кількості 400 тисяч тон, що на 4% перевищує аналогічні показники 2012 року. Загальний обсяг виробництва кондитерської продукції в 2013 році склав 420 тисяч тон, що на 7% більше, ніж в 2012 році.

Корпорація «Рошен» на 24% збільшила експорт своєї продукції порівняно з 2012 роком, отже експорт склав 145 тисяч тон. Нагадаємо, що основними імпортерами продукції «Рошен» є: Росія, Казахстан, Білорусь, країни Кавказу, Середня Азія, Німеччина, США, Молдова, Ізраїль, Литва та інші країни.

У 2013 році компанія Reputation Capital провела шосте спеціалізоване дослідження вивчення рівня репутації компаній, що працюють в Україні. Дослідження "Найбільш шановані компанії України" (The Ukrainian's Most Reputable Companies) є частиною глобального проекту "Global Reputation Pulse" (The World's Most Reputable Companies), який щорічно проводитися Reputation Institute в 32 країнах. По результатам цього дослідження в 2013 році сьомий рік підряд корпорація «Рошен» посіла перше місце по рівню довіри споживачів України.

Стратегічним вектором розвитку компанії є збільшення долі на ринку шоколадних виробів країн СНД і Європи.

Основою продуктової стратегії корпорації є розвиток асортименту шоколадних цукерок за рахунок створення унікальних продуктів, яким притаманні особливі споживчі властивості.

Структуру управління корпораці «Рошен» продемонстровано на рис 2.1.

Рисунок. 2.1 - Структура управління корпорації «Рошен»

На ринках України та Росії компанія «Рошен! активно розвиває систему продажів. На сьогоднішній день загальна чисельність команди продажів складає 2000 осіб. На території Російської Федерації створено два дистрибуційні центри - в Бєлгороді та Тюмені. В найближчій перспективі - створення власної команди продажів у Казахстані та збільшення експорту у інші країни СНД.

«Рошен» випускає різні види кондитерської продукції: карамель, цукерки, драже, вафлі, борошнисті вироби. Асортимент представлений більш 150 найменуваннями.

Структура асортименту кондитерських виробів у 2013 році представлена на рис. 2.2.

Рисунок 2.2. - Структура асортименту кондитерських виробів (по групах)

Динаміку виробництва продукції в груповому асортименті представлено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1-- Динаміка виробництва продукції в груповому асортименті

Найменування продукції	Обсяг виробництва, тонни
	2011 р.	2012 р.	2013 р.
	кількість	пит. вага, %	кількість	пит. вага, %	кількість	пит. вага, %
Кондитерські вироби усього	1322	100,0	1895	100,0	2279	100,0
у т.ч. цукристі	1104	83,5	1660	87,6	2006	88,0
- карамель	659	49,9	1297	68,4	1624	71,2
- драже	87	6,6	48	2,5	30	1,3
- цукерки глазуровані	310	23,4	262	13,8	319	14,0
-цукерки неглазуровані	48	3,6	53	2,8	33	1,4
борошнисті	218	16,5	235	12,4	273	12,0

Матеріали досліджень свідчать про те, що карамель займає найбільшу частку в загальному виробництві. Це пояснюється її низькою ціною і відносно довгим терміном зберігання. А значить її закуповують великі торговельні організації України і ближнього зарубіжжя. Тому керівництву підприємства необхідно приділити особливу увагу на зниження собівартості саме карамелі.

Основні порівняльні показники представлено у таблиці 2.2

Таблиця 2.2 -- Основні порівняльні показники

Показники	Одиниця вим.	2011 р.	2012 р.	2013 р.
Обсяг реалізації	тис. грн.	4519,1	6268,3	6533,5
Чисельність працівників	чол.	291	295	300
Основні фонди	тис. грн.	4498,4	4475,6	4480,0
Оборотні кошти	тис. грн.	2941,6	3002,0	3298,0
1. Обсяг товарної продукції: -у порівнянних цінах	тис. грн.	45192,1	62684,3	65337,5
2. Витрати по випуску товарної продукції	тис. грн.	3989,0	5745,3	5880,2
3. Прибуток від випуску товарної продукції	тис. грн.	764,8	840,4	1164,1
4. Витрати на 1 грн. товарної продукції	грн.	0,88	0,92	0,90
5. Прибуток на 1 грн. товарної продукції	грн.	0,12	0,08	0,10
6. Доходи від позареалізаційних операцій	тис. грн.	44,0	92,4	100,2
7. Балансовий прибуток	тис. грн.	808,8	932,8	1264,3

У 2011 р. і 2013 р. фабрика заклала початок тенденції стабільного росту. Підприємство постійно збільшує обсяги виробництва як в натуральних показниках так і грошовому виразі та відповідно зростає і прибуток.

Загальний кадровий склад представлено у таблиці 2.3

Таблиця 2.3 -- Загальний кадровий склад

Категорія	2011 р.	2012 р.	2013 р.
	кількість	пит. вага, %	кількість	пит. вага, %	кількість	пит. вага, %
ІТП і службовці	44	15,1	45	15,0	40	13,6
Робітники виробничих цехів	228	78,4	235	78,3	235	79,7
Непромисловий персонал	19	6,5	20	6,7	20	6,8
Усього працюючих	291	100,0	300	100,0	295	100,0

Віковий склад працюючих наданий на рисунку 2.3 Видно, що на фабриці працюють люди різного віку. Це є дуже гарним стимулюючим фактором для робітників.

Кваліфікаційний склад працюючих:

з вищою освітою 27 чоловік;

із середньо-спеціальною 66 чоловік;

працівників, що пройшли спеціальне навчання курсовим методом 32 чоловік;

методом індивідуального учнівства 203 чоловік;

робітників, що володіють однієї або декількома суміжними професіями.

Плановані заходи щодо реконструкції технологічних ліній, освоєнню нового обладнання включають заходи для перепідготовки і підготовки.

Динаміка показників ефективності використання оборотних коштів корпорації «Рошен» протягом 2011-2013 рр.демонструє таблиця 2.4.

Таблиця 2.4 - Динаміка показників ефективності використання оборотних коштів корпорації «Рошен» протягом 2011-2013 рр.

№	Показники використання оборотних коштів	2011 р.	2012 р.	2013 р.	Абсолютне відхилення
					2012 до 2011	2013 до 2012
1.	Коефіцієнт оборотності оборотних коштів	0,85	1,03	1,13	0,18	0,1
2.	Тривалість одного обороту, днів	423,5	349,5	318,5	-74	-31
3.	Коефіцієнт завантаження	1,18	0,97	0,89	-0,21	-0,08
4.	Рентабельність оборотного капіталу, %	4	2,5	0,5	-1,5	-2
5.	Власний оборотний капітал, тис грн.	71238,1	84596,9	123271	13358,8	38674,1
6.	Коефіцієнт мобільності власного оборотного	1,65	2,18	4,62	0,53	2,44

Як свідчить таблиця 2.4, коефіцієнт оборотності оборотних коштів підприємства зростає протягом 2011-2013рр. Це позитивна тенденція, адже призводить також до вивільнення додаткових коштів з обороту. Також зріс коефіцієнт мобільності власного оборотного капіталу - на 2,44 за 2013 рік. Це говорить про те, що мобільність власного капіталу підприємства зросла. Така зміна відбулась головним чином за рахунок збільшення частки оборотного капіталу у власному капіталі підприємства. Таким чином, фінансовий стан підприємства оцінюється як стабільний.

2.2 Специфіка ведення бізнесу

«Рошен» в основному продає продукцію вітчизняних виробників, завдяки цьому їй удалося якісно налагодити роботу своєї мережі. Робота з вітчизняними постачальниками обумовлена тим, що більшість товарів - продукти швидкого обороту (постійного споживання). Не мало важливо і те, що, в умовах нашої нестабільної економіки закупівельні ціни не прив'язані до курсу іноземних валют, що істотно позначається на ціноутворенні в гарну сторону. Слід зазначити, що для ослаблення дії постачальників «Рошен» разом з такими партнерами холдингу як: МФ «Берізка», МК «Ювілейний», КФ «КВІТЕНЬ» розвиває власне виробництво.

Слід зазначити, що «Рошен» виступає на одному типі клієнтурного ринку: на споживчому ринку. Однак у стратегічній перспективі - вихід на міжнародний ринок. Кожному типу ринку притаманні свої специфічні риси, що продавцю необхідно уважно вивчати.

Основні споживачі «Рошен» розташовані у великих містах України і прилеглих областей. В Україні це, насамперед: Дніпропетровськ, Павлограді, Орджонікідзе, Кривому Розі, Запорожжі, Нікополеві, Дніпродзержинську, Черкасах.

Задоволення покупців ще не гарантує фірмі успіху. Питання полягає в тому, чи може фірма задовольнити покупців краще, ніж її конкурент. Вибір покупців залежить від здатності компанії створювати трохи більшу, ніж у конкурента, споживчу цінність. Це додаткова цінність виникає в результаті особливої конкурентної переваги. У цілому ефективність роботи фірми залежить від рівня задоволення покупців і здібності створювати велику в порівнянні з конкурентами споживчу цінність, фірми повинні знати своїх конкурентів також добре, як і споживачів. Знання конкурентів дозволяє фірмі передбачати їхню реакцію на різні її маркетингові ініціативи, що починаються, а також використовувати їхні слабкі сторони. Погроза появи нових конкурентів, а також міцність позиції покупців при веденні переговорів можуть істотно вплинути на привабливість галузі і прибутковість кожного з конкурентів.

Галузь складається з групи фірм, що поставляють на ринок товари, що значною мірою є взаємозамінними. Це вказує на те, що в основу визначення галузі покладений вироблений у ній товар. Реалії життя такі, що деякі галузі більш прибуткові, чим інші. Це явище не можна пояснити, тільки тим, що галузь задовольняє нестатку споживачів у більшій мері, чим інша. Існують інші фактори визначальні привабливість галузі і її прибутковість у довгостроковій перспективі, що і формують правила конкурентної боротьби. До них відносяться погрози вступу на ринок нових конкурентів і появи товарів- замінників, можливості покупців диктувати свої умови постачальникам і навпаки, а також конкурентна боротьба між існуючими учасниками. У тих випадках, коли ці сили діють досить інтенсивно можна екати, що ефективність індустрії виявиться нижче середнього рівня; там, де вплив цих факторів не настільки істотно, ефективність звичайно вище за середнє рівня.

Постачальники - тобто фірми і окремі особи, які забезпечують підприємство матеріальними ресурсами, необхідними для виробництва конкретних товарів або послуг. Постачальники можуть серйозно впливати на маркетингову діяльність підприємства. Виробництво кондитерських виробів вважається матеріалоємним: за експертною оцінкою, найбільша частка витрат (від 60% до 75%) припадає на придбання сировинних ресурсів. Питома вага імпортної сировини в собівартості продукції, особливо на підприємствах, що спеціалізуються на випуску шоколаду й шоколадних виробів, іноді сягає 60%. Кондитерська галузь використовує головним чином вітчизняну сировину: борошно, цукор, молоко, вершкове масло. Імпортуються лише ті види сировини, які в Україні не виробляються: какао-боби, фундук, арахіс, а також екзотичні жири й суміші, такі як кокосове, арахісове масло тощо. Проте, за умови кризи на борошняному або цукровому ринку в Україні, кондитери змушені купувати імпортну сировину за досить високими цінами.

Корпорація «Рошен» співпрацює з українськими постачальниками, такими як: ТОВ «Споживснаб», ВАТ «Меркурій», ТОВ «Сільхозпродукт», ТОВ «Мальва» та інші. Завдяки такій співпраці фабриці удалося якісно налагодити роботу своєї мережі. Робота з вітчизняними постачальниками обумовлена тим, що більшість товарів - продукти швидкого обороту (постійного споживання). Не мало важливо і те, що, закупівельні ціни не прив'язані до курсу іноземних валют, що істотно позначається на ціноутворенні в гарну сторону. Слід зазначити, що для ослаблення дії постачальників «Рошен» розвиває власне виробництво.

Посередники - це фірми, що допомагають підприємству в просуванні, збуті і поширенні його товарів серед споживачів. До них відносяться:

ѕ торгівельні посередники;

ѕ фірми - організатори руху товару;

ѕ агентства по наданню маркетингових послуг;

ѕ кредитно-фінансові організації.

Стратегічними партнерами «Рошен» по реалізації продукції є:

1. ТОВ “ДиАД” - м. Дніпропетровськ і Дніпропетровська область, за винятком м. Кривий Ріг;

2. ТОВ “Престиж” - Донецька область;

3. ПФ “Союз” - Харківська область;

4. ТОВ “Кримопт” - Кримська автономна республіка;

5. ТОВ “Прикарпатський торговий дім” - Івано-Франківська, Тернопільська і Чернівецька області;

6. ТОВ “Спарк” - Запорізька область;

7. ТОВ “Будінформ” - Сумська область;

8. ТОВ “Харчпак” - Житомирська область;

9. ТОВ “Ходак” - Черкаська і Кіровоградська області.

10. ТОО “Світ-ХХІ” м. Актюбінськ;

11. ПП Мостова м. Ростов-на-Дону;

12. ПБОЮЛ Кулікова А.В. м. Белгород;

13. ТОВ “Раванна” м. Санкт-Петербург;

14. ПП Пікало м. Оренбург;

15. ТОО “Світ” м. Уральськ.

Інші торгові партнери фабрики в цих регіонах працюють на умовах субдистриб'юції через стратегічних партнерів. Одним з найпоширеніших способів пошуку партнерів на зовнішніх ринках є участь у семінарах, виставках тощо. Досить часто партнери самостійно шукають підприємства на українському ринку, що може свідчити про привабливість української кондитерської продукції. Наступним за розповсюдженістю є пошук партнерів.

Корпорація реалізує продукцію через власну роздрібну мережу та через гуртових торговців-посередників. Таким чином, посередниками компанії є підприємства гуртової торгівлі і роздрібні торговці.

2.3 Проблеми розвитку бізнесу

Серед головних сировинних проблем «Рошен» на сьогоднішній день залишаються:

- невідповідна та постійно деградуюча якість вітчизняної сировини, яка не задовольняє стандартам виробників кондитерських виробів;

- нестабільність цін на сировину на українському ринку (більшість виробників кондитерської продукції негативно ставиться до підвищення цін на власну продукцію через подорожчання сировини).

Зростання ціни на сировину, а саме какао як головної складової шоколаду та шоколадних виробів, призводить до невпевненості щодо майбутнього шоколадного сегменту ринку. В «Рошен» не без підстави сумніваються, що вітчизняний ринок сприйме дорогий шоколад. Однак довго працювати в збиток фабрики теж не можуть. Кондитери очікують кроків по зміні ціни від «шоколадних» гігантів країни, хоча фахівці стверджують, що транснаціональні кондитерські компанії закуповують какао-боби на рік уперед, тобто мають менші ризики.

Головною проблемою корпорації «Рошен» є заборона експорту її продукції на російський ринок. Втративши можливість поставляти в Росію продукцію з України, тепер компанія зіткнулася з неможливістю виробляти їх усередині країни. Також, за рішенням Тверського районного суду Москви, накладено арешт на всі грошові кошти російських підприємств корпорації. Ініціатор позову - найбільший російський конкурент «Рошен»- холдинг "Об'єднані кондитери".

Ще однією з проблем є проблеми з персоналом на Вінницькій фабриці. Потужності фабрики працювали в основному на російський ринок. Після заборони експорту продукції «Рошен», керівництво змушене скорочувати персонал, таким чином позбавляючи людей роботи. В даний момент на фабриці активно шукають нові ринки збуту для своєї продукції, запускають у виробництво нові вироби і проводять реорганізацію.

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОКРАЩЕННЯ ВЕЛИКОГО БІЗНЕСУ

3.1 Пріоритети корпорації «Рошен» у розбудові власного бізнесу

Для того щоб зберігати лідерство, необхідно впроваджувати інновації, наприклад. виводити нові продукти. Ринок кондитерської продукції досить різноманітний. Продукція в будь-якому випадку буде різною. оскільки використовуються різні підходи та технології. Виробники ж поділяють для себе кондитерський ринок на 4 сегменти: шоколадні цукерки. плитковий шоколад, карамель, борошнисті вироби. Мета Рошен - зберегти лідерство по загальних обсягах виробництва і продажів кондитерських виробів в Україну, а також продовжувати лідирувати по сегментах: шоколадні цукерки (в коробках і на вагу), карамель. Борошнисті вироби. Одна зі складових збереження лідерства - постійні інновації в галузі обладнання і технологій. На сьогоднішній день Рошен - лідер за кількістю нової виведеної на український ринок. Компанія і далі має намір продовжувати послідовну комунікацію ТМ Рошен, але це будуть вже нові ролики і промоакції. На сьогоднішній день компанія домоглася лояльності до марки, стійкого іміджу марки як українського виробника кондитерських виробів високої якості. тепер планує виходити на емоційний рівень комунікації зі споживачами - перетворити Рошен в емоційний, близький українцям бренд.

Після аналізу ситуації на ринку. яка склалася на сьогодні. а також аналізу сильних та слабких сторін,можливостей та загроз можна сформулювати основні цілі діяльності компанії на найближчий рік.

Основною ціллю компанії "Рошен" є перетворення продукції підприємства в продукцію масового споживання для максимізації прибутку та збільшення обсягів реалізації.

Для досягнення поставленої цілі необхідно вирішити ряд таких задач:

- максимізація прибутку за рахунок впровадження нової рекламної стратегії; мінімізація затрат на виробництво;

- підвищення репутації компанії серед споживачів і удосконалення іміджу для підвищення привабливості товару;

- встановлення цін з урахуванням умов конкуренції та потреб компанії; забезпечення екологічної чистоти виробленої не зважаючи на те. що екологічна ситуація в деякій мірі впливає на якість;

- забезпечення подальшого контролю за екологічною чистотою виробництва продукції;

- зменшення ризиків при транспортуванні товару;

- проведення комплексу маркетингових заходів. направлених на отримання максимально можливого прибутку в існуючих умовах ринку;

- проведення рекламної компанії для залучення більшої кількості споживачів; проведення різного роду акцій для залучення більшої кількості споживачів; вивчення цільового ринку та основних потреб споживачів;

- покращення товарної політики, цінової, збутової та комунікаційної.

Найбільшою проблемою корпорації «Рошен» є заборона експорту її продукції на російський ринок. Для вирішення цього питання корпорації потрібно вирішити цю проблему шляхом переговорів, або знайти інший ринок збуту, оскільки російський ринок став ненадійним для української продукції. Потрібно взяти вектор на європейський ринок і експортувати товар у Європу. Це вирішить проблему не тільки ринку збуту, але й проблему скорочування персоналу. Разом із проблемою збуту йде проблема обладнання. Корпорація «Рошен» повинна виділити значні кошти на модернізацію свого устаткування у відповідності до європейських стандартів, щоб мати можливість експортувати свій товар на європейський ринок.

Проблему сировини можна вирішити шляхом часткового вироблення власної сировини. Маючи власні заводи з переробки і виробництва певної сировини, корпорація значно скоротить свої витрати на неї.

Щоб зменшити витрати на транспортування своєї продукції у Європу, слід збудувати свої заводи.

Все це вимагає великих коштів, але такий підхід вирішить численні проблеми корпорації «Рошен» і реалізує себе через деякий час.

3.2 Основні заходи з удосконалення великого бізнесу на засадах партнерства

В умовах глобалізації світової економіки, заснованої на ринкових засадах і приватній власності, успіх будь-якої країни залежить, в першу чергу, від конкурентоспроможності продукції національних (або транснаціональних) приватних компаній, які стають основними гравцями на міжнародних ринках. З огляду на масштаби їх діяльності, ці компанії, як правило, є представниками великого бізнесу. Саме від їх здатності підвищувати якість власної продукції, здійснювати модернізацію виробництва, запроваджувати інновації, шукати нові товарні ніші на світовому ринку зрештою залежить і конкурентоспроможність всієї національної економіки в цілому. Оскільки конкуренто-спроможність економіки України залишається низькою, це означає, що великий бізнес не виконує свої основні функції і має серйозні проблеми розвитку.

Великий бізнес в Україні представлений вертикально та горизонтально інтегрованими бізнес-групами, а також групами конгломеративного типу. Єдина спроба його інституціонального оформлення у промислово-фінансові групи виявилася невдалою через неприйнятність умов і відсутність економічної доцільності їх офіційної реєстрації. Тому в Україні великий бізнес працює в інших організаційних формах (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни). За деякими оцінками, сьогодні в економіці України існує щонайменше 14 неформальних бізнес-груп. Аналіз їх діяльності дозволяє виділити такі притаманні їм риси, як високий рівень організації, ієрархічність побудови, масштабний, міжрегіональний і міжнародний характер діяльності, величезний бюджет, наявність «парасольки безпеки» за рахунок створення структур, що забезпечують зовнішню і внутрішню безпеку. Тож можна стверджувати, що за своїм потенціалом бізнес-групи в повній мірі здатні перебрати на себе роль локомотива структурної перебудови української економіки і достойно представляти її на зовнішніх ринках. Здатні, але роблять цього, бо не мають дієвих стимулів для участі у реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва, отже цей потенціал в недостатній мірі використовується державою для досягнення стратегічних цілей економічного розвитку.

Сучасні проблеми розвитку великого бізнесу знач-ною мірою коріняться у механізмах його походження. Так само, як і в інших постсоціалістичних країнах, в Україні він виникнув не на порожньому місці, не з тривалого нагромадження капіталу ощадливими і працелюбними громадянами. Його формування стало наслідком первісного нагромадження капіталу, тобто потужних перерозподільних процесів, в результаті яких соціалістична суспільна власність перетворилася на приватну (в різних її модифікаціях) та класичну державну власність. До основних методів первісного нагромадження капіталу в Україні можна віднести приватизацію державного майна, арбітраж, нееквівалентний обмін, нецільове використання бюджетних коштів, ухилення від сплати податків, бюджетні дотації, неповернення гарантованих державою кредитів, бартерні операції тощо. Особливе значення для формування великого бізнесу мала приватизація, бо саме через неї українські бізнес-групи одержали основні виробничі активи. Переважна більшість зазначених методів (і, в першу чергу, приватизація) були засновані на порушенні закону або використанні його недосконалостей, тому великий капітал і досі сприймається суспільством як такий, що має нелегітимне походження. Зрозуміло, що використання подібних методів первісного нагромадження капіталу було б неможливим без підтримки з боку владних коаліцій і широкого розповсюдження корупційних схем «співробітництва» влади і бізнесу, що зрештою призвело до їх зрощення. Це, у свою чергу, закріпило і зробило панівною рентоорієнтовану модель поведінки українських бізнес-груп, засновану на ціннісному принципі простого утилітаризму, що передбачає прагнення економічного суб'єкта збільшувати корисність без зв'язку із своєю продуктивною діяльністю (а за рахунок доступу до дефіцитних ресурсів). Не дивно, що переважна більшість бізнес-груп сформувалася саме у тих галузях, де можливе отримання рентних доходів, ? чорній металургії і пов'язаних з нею галузях, сільському господарстві, торгівельному посередництві тощо.

Можна констатувати, що первісне нагромадження капіталу в Україні все ще не переросло у звичайне виробниче нагромадження. Найвигіднішою формою максимізації прибутків є захоплення ренти за рахунок встановлення контролю над товарними і фінансовими потоками підприємств та державними фінансами. За деякими підрахунками, рентні доходи складають 71, 7% всіх доходів суб'єктів господарювання. З огляду на це, стає зрозумілою відсутність попиту з боку бізнес-груп на такий інститут цивілізованого ринку як специфікація прав власності. В економіці України сформувалася своєрідна прикордонна зона симбіозу державних і приватних прав та відповідальності. У цій зоні номінальний власник, з одного боку, не має гарантій одержання повних вигод від формально належних йому ресурсів, а з іншого боку ? необов'язково несе усі втрати, що можуть виникати в процесі функціонування цих ресурсів. Це стосується як недержавного власника, так і держави. Існуюча інституціональна структура економіки визначає наявність різноманітних багатошарових перетоків витрат і вигод, як від держави до недержавних власників, так і навпаки. Причому для окремого власника баланс потоків вирішальним чином залежить від зв'язків у владних структурах. В той же час, така система залишається рухомою в силу реальної можливості переділу власності при змінах у владних структурах (у тому числі і позаекономічними методами шляхом рейдерських захоплень).

Рентна мотивація великого бізнесу завдає суттєвої шкоди розвитку економіки України. Саме вона обумовлює сировинну орієнтацію вітчизняного виробничого сектору та інвестування у реіндустріалізацію галузей третього технологічного укладу замість розвитку наукоємних виробництв. Інвестиції у нематеріальні активи складають лише 3,7% капітальних інвестицій, інвестиції у дослідження і розробки - лише 0,2% усіх інвестицій в основний капітал], а інноваційний прибуток підприємств ? лише 2,3% усіх їх доходів . Доки у бізнес-груп залишатиметься можливість отримання рентних доходів, вони не матимуть дієвих стимулів до впровадження інновацій. А без участі великого бізнесу, як показує світовий досвід, створення в Україні повноцінної інноваційної системи залишатиметься нездійсненною мрією

Саме рентна орієнтація є основною перешкодою на шляху побудови інноваційної системи в Україні,а не відсутність фінансування, як стверджують 44% підприємств.

Одним з найсуттєвіших джерел отримання ренти в Україні є зловживання монопольним становищем на ринку. Монопольні надприбутки складають 42, 8% доходів підприємств, причому їх питома вага у порівнянні з докризовим 2007 роком зросла майже у 1,5 рази . Підвищення рівня концентрації виробництва є необхідним і неминучим для створення потужних інтегрованих корпорацій. Фінансова криза 2008 р. тільки підсилила цей процес: за 2010 р. рівень монополізації економіки суттєво збільшився у 29 галузях (енергетика, металургія, транспортні послуги, хімічна промисловість, торгівля нафтопродуктами тощо). Тому акцент у діяльності Антимонопольного комітету має бути перенесений на боротьбу з негативними наслідками монополізації, а не самими монополіями. Це зменшить можливості отримання монопольних рентних доходів та опосередковано сприятиме переходу бізнес-груп на інноваційний шлях розвитку. Узагальнюючи викладене, можна зробити такі висновки і пропозиції:

1) потенціал українських бізнес-груп недостатньо використовується для досягнення стратегічних цілей розвитку економіки України, тому головним завданням держави стає створення необхідних стимулів (позитивних і негативних, адміністративних і економічних) для цього;

2) стимулювання має носити адресний (не вибірковий) характер, а для цього неформальним промислово-фінансовим групам потрібна інституціалізація; вона також дозволить покращити моніторинг і регулювання їх діяльності, сприятиме оптимізації їх структури, специфікації прав власності;

3) з метою зменшення можливостей отримання рентних доходів потрібно посилити контроль за ціновою поведінкою монополістів, ввести індикативні ціни на експортні операції, запровадити відкриту фінансову звітність українських компаній і банків, а також суспільний контроль бюджетних витрат та особистих доходів витрат державних службовців;

4) необхідно внести Кіпр до переліку офшорних зон, бо усі позитивні новели Податкового кодексу в сфері боротьби з нелегальним вивозом капіталу можуть виявитися недієвими; ввести заборону на інвестиційні операції з офшорними територіями;

5) на законодавчому рівні визначити пріоритетними напрямками розвитку економіки України наукомісткі галузі і розробити конкретні механізми стимулювання перетоку капіталу бізнес-груп в ці сфери діяльності;

6) запропоновані заходи будуть мати позитивний ефект тільки в умовах покращення інвестиційного клімату в економіці України, в іншому випадку тільки збільшать рівень корупції та примусять бізнес-групи ще активніше «захоплювати» державу та втручатися у політичні процеси, намагаючись взяти під контроль це «джерело небезпеки». Позбавляючи великий бізнес рентних доходів, потрібно створити чіткі, стабільні і справедливі правила його роботи в інтересах економіки України. Тільки так він перетвориться на справжній локомотив вітчизняної економіки та витягне її з «периферійної» зони світового співтовариства, в якій вона зараз знаходиться.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки.

Партнерство - ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Партнерство має свої як переваги, так і недоліки. Переваги: великий капітал, що дає змогу розширенню підприємства, розподіляється і відповідальність за результати, що зменшує психологічний тиск відповідальності, учасники партнерства за деякими винятками несуть обмежену відповідальність за результати спільної діяльності. Недоліки: обмеженість фінансових ресурсів, хоча порівняно з одноосібним володінням вони ширші, у прийнятті рішень необхідна узгодженість між партнерами, вихід хоча б одного учасника може призвести до припинення його діяльності.

...