Вінницький національний технічний університет, завідувач кафедри менеджменту та моделювання в економіці кандидат економічних наук, доцент

Мосіюк Стефанія Іванівна

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною роботою автора. Наведені у дисертації результати наукових досліджень є особистими розробками і повністю належать автору. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати, викладені в дисертації, доповідалась на III Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Сталий розвиток аграрного сектора економіки” (м. Харків, 2004 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми суспільних трансформацій України в умовах транзитивного розвитку” (м. Житомир, 2004 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці” (м. Житомир, 2005 р.); Міжнародному Форумі молодих вчених “Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн” (м. Харків, 2005 р.); міжфакультетських науково-практичних конференціях молодих вчених Державного агроекологічного університету “Формування стратегії регіонального АПК” (м. Житомир, 2005 і 2006 рр.); Міжнародному симпозіумі “Роль соціального капіталу та локальних ініціатив у забезпеченні сільського розвитку” (м. Житомир, 2007 р.)

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у 15 наукових працях загальним обсягом 3,6 д. а., у т. ч. 6 статей у фахових виданнях обсягом 1,9 д. а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Робота викладена на 197 сторінках комп'ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (143 найменування), містить 51 таблицю, 14 рисунків і 8 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, ступінь дослідженості проблеми, визначено мету, основні завдання, предмет, об'єкт та методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих наукових результатів, подається їх впровадження в практику.

У першому розділі - “Теоретичні засади диверсифікації діяльності підприємств аграрного сервісу” - узагальнено основні підходи до визначення сутності аграрного сервісу, розглянуто його місце і роль в ринковій економічній системі, запропоновано типологію та функціональну характеристику напрямів аграрного сервісу, здійснено ретроспективний аналіз формування системи аграрного сервісу, уточнено й доповнено тлумачення диверсифікації як стратегічної орієнтації підприємств.

Співвідношення сфери аграрного сервісу та власне аграрного виробництва характеризується їх комплементарністю, яка передбачає тісний взаємозв'язок та взаємозалежність діяльності підприємств цих двох сфер. Агросервіс вивільняє основні галузі від виконання операцій з обслуговування виробництва і таким чином забезпечує їм умови для зосередження зусиль на основній діяльності; безпосередньо не створюючи кінцеву продукцію агропромислового виробництва, шляхом обслуговування основного виробництва значною мірою визначає кінцеві результати, зокрема, впливає на обсяги виробництва кінцевої продукції та його собівартість й вартість. В свою чергу, система агросервісу складається не автономно, а під впливом розвитку основного сільськогосподарського виробництва, оскільки виробничий профіль аграрних підприємств як реальних замовників послуг, ступінь їх самозабезпеченості сервісними операціями, а також платоспроможність визначають структуру агросервісних послуг.

В економічній аграрній науці існують різні підходи щодо ідентифікації сутності аграрного сервісу. На основі аналізу існуючих у науковій літературі трактувань пропонується авторське тлумачення аграрного сервісу , а саме, - як сукупності видів діяльності, що обслуговують процес виробництва та доведення до кінцевого споживача товарів аграрного походження й забезпечують ефективне функціонування процесу на всіх його стадіях (рис. 1).

Рис. 1. Місце аграрного сервісу в структурі агробізнесу

Агросервісні підприємства різних напрямів діяльності (постачання ресурсів, технологічне, фінансове, маркетингове, інформаційно-консультаційне обслуговування) відзначаються специфікою функціонування, проте ефективне управління агросервісним підприємством будь-якого напряму передбачає, насамперед, розробку та імплементацію стратегічної орієнтації підприємства з огляду на її можливості забезпечення стійкості обслуговуючого підприємства у ринковому середовищі. Нині дедалі більшої актуальності набуває диверсифікація як засіб забезпечення стійкості підприємства в умовах мінливого ринкового середовища. В контексті даного дослідження диверсифікація розглядається як комплекс аналітичних, організаційних, контролюючих заходів, спрямованих на створення, підтримку та розширення економічно вигідних напрямів діяльності підприємства для досягнення його стратегічних цілей. В цілому диверсифікація є стратегією різних рівнів планування, що представляється засобом реалізації стратегії росту, забезпечення стійкої конкурентної переваги та оптимального використання ресурсів агросервісного підприємства (табл. 1).

Таблиця 1Диверсифікація як стратегія різних рівнів планування

Вихід агросервісного підприємства до нових сфер діяльності передбачає для підприємства неабиякі конкурентні переваги (ефективне використання ресурсів, економія за рахунок масштабів, скорочення залежності від постачальників, ефект синергії бізнесів, раціональне застосування побічної продукції, розподіл інвестиційного ризику). Мотиви диверсифікації діяльності підприємства є досить різноманітними, хоча всі вони в кінцевому рахунку викликані необхідністю підвищити ринкову стійкість підприємства за рахунок можливості маневрування ресурсами. Вибір же підприємством того чи іншого виду диверсифікації власною стратегічною орієнтацією зумовлюється, зокрема, стадією життєвого циклу, на якій перебуває підприємство.

У другому розділі - “Характеристика діяльності підприємств аграрного сервісу і проблеми їх ринкової адаптації” - проаналізовано сучасний рівень та тенденції розвитку агросервісних підприємств, здійснено оцінку ефективності використання ними маркетингових інструментів, обґрунтовано необхідність диверсифікації як стратегічної орієнтації агросервісних підприємств, досліджено можливості та загрози ринку агросервісних послуг, визначено основні проблеми адаптації обслуговуючих підприємств до ринкових умов функціонування.

В процесі ринкових трансформаційних перетворень система ресурсного забезпечення та виробничого обслуговування сільськогосподарських товаровиробників зазнала якісних змін, зумовлених переходом від системи централізованого розподілу до функціонування на засадах підприємництва. Нині підприємства аграрного сервісу є найсуттєвішим джерелом задоволення потреби сільськогосподарських товаровиробників у більшості агросервісних послуг, яка характеризуються як періодична, відносно забезпечена коштами та частково задоволена. Вибірку агросервісних підприємств для аналітичної частини дослідження визначено на основі інформації обласного управління статистки в Житомирській області. За даними управління, на кінець 2007 р. кількість підприємств, що надають послуги в рослинництві, тваринництві та мисливстві зросла і становила відповідно 83, 15 та 7 підприємств (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка розвитку агросервісних підприємств в Житомирській області

В результаті дослідження визначено, що відносно мала частка обслуговуваного ринку агросервісних послуг (24,9 %) дозволяє характеризувати цей ринок як такий, що має перспективи до зростання і свідчить про значні потенційні можливості розширення пропозиції агросервісних послуг, що, в свою чергу, вимагає відповідних маркетингових зусиль від виробників цих послуг. З огляду на зазначене вище товарна політика обслуговуючих підприємств повинна вибудовуватись з урахуванням нинішнього стану ринку агросервісних послуг та потреб цільових споживачів.

З метою вивчення сучасного стану та основних проблем функціонування підприємств аграрного сервісу проведено соціологічне дослідження 150 сільськогосподарських товаровиробників та 50 агросервісних підприємств Житомирської області різних форм власності.

Встановлено, що значна частина опитаних товаровиробників (47,9 %) має потребу в агросервісному обслуговуванні, при цьому 18,1 % мають потребу в окремих послугах.

Постійну потребу аграрії відчувають у послугах із збирання (16,6 % респондентів) та зберігання врожаю (12,6 %), організації збуту (13,3 %), транспортних послугах (10 %); періодичну потребу - у постачанні сільгосптехніки та запчастин (18,6 %), ремонті техніки (17,3 %), агрохімічному обслуговуванні (17,3 %), обробітку ґрунту (16,6 %), оренді техніки (16 %), кредитуванні (15,3 %), зооветеринарному обслуговуванні (15,3 %), будівництві (12 %), інформаційно-консультаційному забезпеченні (14 %); найменшу потребу - у лізингу (8 %), послугах з меліорації ґрунтів (6,6 %), зі страхування (4 %). Потреба сільгосптоваровиробників у ресурсному забезпеченні та виробничому обслуговуванні зумовлюється, насамперед, внутрішніми чинниками, зокрема, їх економічним станом, що виявлено на основі методу крос-табуляції (табл. 2).

Таблиця 2 Взаємозв'язок економічного стану сільськогосподарських підприємств та їх потребою в агросервісних послугах

Результати, представлені в табл. 2, свідчать, що найбільша частка сільгосппідприємств (48 %) з-поміж тих, які потребують агросервісного обслуговування (47,9 %), мають задовільний економічний стан, що пов'язано із відсутністю у цієї групи підприємств власних ресурсів для задоволення потреби в тих чи інших виробничих послугах. Іншим внутрішнім чинником, що зумовлює потребу сільгосптоваровиробників у агросервісних послугах, вбачається період їх існування.

Обґрунтування причинно-наслідкової залежності між періодом існування сільгосппідприємства та наявністю у нього потреби в агросервісному обслуговуванні здійснюється на основі моделювання ситуації з дотриманням наступних умов: наявність супутньої варіації, порядок перебігу події в часі та виключення інших можливих чинників (табл. 3).

Таблиця 3 Супутня варіація між періодом існування сільгосппідприємств та наявністю у них потреби в агросервісному обслуговуванні

В даному випадку фактор-причина супутньої варіації - це період функціонування сільгосппідприємства на аграрному ринку (Х), фактор-результат - наявність потреби в агросервісному обслуговуванні (Y). Задано обмеження для часового фактора таким чином:

X=({1<X< 3}; ({3<X< 5}),

де інтервал {1<X< 3} - це кількість респондентів з періодом існування

на аграрному ринку в межах “менше 1 року” до “3 років”;

інтервал {3<X< 5} - це кількість респондентів з періодом існування на аграрному ринку в межах “від 3 років” до “понад 5 років”.

Переважна більшість респондентів (85,7 %) в період заснування та організації власної діяльності (термін існування - до 3 років) найбільше потребують агросервісного обслуговування, що зумовлено необхідністю сконцентруватися на забезпеченні успішного функціонування аграрного виробництва. Основна частина пропозиції (83,3 %) на дійсному ринку реалізується комерційними підприємствами різних організаційно-правових форм. Попри різний фінансово-економічного стан агросервісні підприємства з огляду на комерційні засади їх діяльності зорієнтовані на забезпечення якомога міцніших конкурентних позицій. В цьому контексті диверсифікація вбачається стратегічною орієнтацією, що передбачає потенційні можливості для кожного з обслуговуючих підприємств досягти стратегічних цілей функціонування на ринку агросервісних послуг.

Позитивною тенденцією відзначається процес становлення та розвитку агросервісних підприємств, враховуючи що 48,9 % респондентів визначають власну стратегічну орієнтацію як стратегію зростання, 30,6 % підприємств прагнуть підтримувати досягнутий економічний рівень розвитку, а 20,5 % респондентів, обираючи стратегію виживання, наразі вбачають за доцільне забезпечити мінімальний економічно обґрунтований рівень розвитку підприємства, що забезпечив би його актуальність на ринку. При цьому підприємствами застосовуються різноманітні види диверсифікації, а саме: концентричну (42,8 % респондентів), горизонтальну (33,3 %), конгломератну (9,5 %), вертикальну (9,5 %), географічну (4,9 %).

Проведене соціологічне дослідження дало змогу встановити, що розвиток підприємств аграрного сервісу Житомирської області стримується внаслідок негативного впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. Основними проблемами становлення й функціонування агросервісних підприємств вбачаються незначний рівень попиту на їх послуги (58,9 % респондентів) при потребі в агросервісному обслуговуванні у переважної більшості сільгосптоваровиробників (83,9 %) через дисбаланс між високими цінами та недостатньою якістю послуг агросервісних підприємств, а також відсутність на ринку агросервісних послуг відповідної пропозиції. Значна частина проблем функціонування підприємств аграрного сервісу стосується системи управління маркетинговою діяльністю, ключовим елементом якої є економічно обґрунтований вибір стратегічної орієнтації обслуговуючого підприємства.

У третьому розділі - “Напрями реалізації стратегії диверсифікації діяльності підприємств аграрного сервісу” - здійснено поваріантний прогноз розвитку агросервісних підприємств, запропоновано механізм формування та реалізації диверсифікації діяльності постачальників агросервісних послуг; визначено ключові компетенції обслуговуючих підприємств в контексті диверсифікації; запропоновано методичне забезпечення реалізації стратегії багатопрофільності підприємств; розроблено концептуальну модель формування агросервісного кластера; обґрунтовано пропозиції щодо необхідності проведення моніторингу функціонування підприємств агросервісу.

Прогнозування розвитку агросервісних підприємств Житомирської області (табл. 4) дає підстави стверджувати, що їх діяльність у близькій перспективі буде ймовірно переорієнтовано на інші, більш комерційно привабливі, напрями діяльності, особливо це стосується підприємств, що надають послуги в рослинництві й тваринництві. Підвищення показників розвитку обслуговуючих підприємств головним чином буде зумовлюватися їх здатністю адаптуватися до дії чинників зовнішнього мікро- і макросередовища, непересічного значення в процесі адаптації набуває забезпечення системності у реалізації диверсифікації підприємств аграрного сервісу.

Таблиця 4 Поваріантний прогноз розвитку агросервісних підприємств Житомирської області на 2010р.

Для диверсифікації як стратегічної орієнтації агросервісних підприємств, що виконує функції розподілу ресурсів, адаптації підприємств до зовнішнього середовища, координації та регулювання їх внутрішнього середовища, притаманні визначення нинішньої позиції підприємства в контексті його стратегічних перспектив функціонування, стратегічних варіантів розвитку, а також обґрунтування комплексу заходів з реалізації стратегії (рис. 3).

Стратегічна позиція підприємства визначає цілі та мотиви щодо його подальшого функціонування на ринку, які, в свою чергу, коректуються під впливом чинників зовнішнього середовища та узгоджуються із ключовими компетенціями підприємства. З огляду на стратегічні можливості ідентифікуються стратегічні варіанти розвитку підприємства.

Обрана ж стратегія потребує адекватного інструментарію управління змінами зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, створення умов для реалізації стратегії, розробки оптимальної організаційної структури. Принципово, що зазначені складові процесу визначення стратегічної орієнтації підприємства не перебувають у ієрархічній залежності одна відносно одної, а здійснюють взаємовплив та взаємодоповнення, становлячи цілісну систему.

Рис. 3. Механізм диверсифікації діяльності агросервісних підприємств

Агросервісні послуги як специфічний товар характеризуються неможливістю зберігання їх для наступного продажу або використання, тому для обслуговуючих підприємств ймовірним є ризик втрати потенційних споживачів через неузгодженість попиту та пропозиції на ці послуги (несвоєчасність виходу на цільовий ринок із пропозицією певних ресурсів та послуг). Мінімізація такого ризику забезпечуватиметься за рахунок дієвих функціональних, структурних та організаційних зв'язків між обслуговуючими підприємствами та цільовими споживачами в межах кластера, що дасть змогу всім суб'єктам ринку агросервісних послуг мати доступ до актуальної для кожного з них інформації, відстежувати кон'юнктуру ринку й на цій основі приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Особливість агросервісного кластера як мережі полягає у взаємній підтримці всіх учасників, що сприяє зростанню кожного з них, оскільки підприємства, що належать до різних галузей та сфер діяльності, здійснюють обмін інформацією та поширення новацій. Отже, кластер стає середовищем для ефективного використання ресурсного потенціалу підприємств. Пакет послуг агросервісного кластера зосереджуватиметься на формуванні комплексу ресурсного постачання й виробничого обслуговування сільськогосподарських товаровиробників на основі аналізу їх специфічних потреб (рис. 4).

Рис. 4. Організаційна модель агросервісного регіонального кластера

Метою створення кластера є стратегічна та оперативна підтримка агросервісних підприємств різних типів на засадах формування регіональної інформаційної мережі, що за результатами оцінки кон'юнктури ринку агросервісних послуг давала б змогу обслуговуючим підприємствам здійснити максимально точну сегментацію ринку агросервісних послуг, розробити ефективні комплекси маркетингу для кожного сегмента, а також визначити потенційні напрями диверсифікації, зокрема пов'язаної; споживачам, в свою чергу, - на основі своєчасної, повної, релевантної інформації приймати обґрунтовані рішення щодо оптимального вибору постачальників послуг.

Одним із найважливіших чинників формування сервісної мережі є застосування моніторингу як системи тривалого та дієвого спостереження за процесами формування ринку в цілому та системи агросервісних підприємств зокрема. З огляду на відсутність державної системи збору статистичних даних щодо функціонування підприємств аграрного сервісу та виключну важливість цієї інформації для втілення програм ринкових перетворень розробка системних методичних засад моніторингу діяльності агросервісних підприємств є актуальним питанням, яке потребує детальної розробки концепції моніторингу, загальної методики його проведення, програми адаптації результатів моніторингу та запровадження його до агросервісного кластера.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено, науково сформульовано та практично обґрунтовано рекомендації з удосконалення методичних підходів щодо механізму реалізації диверсифікації діяльності агросервісних підприємств.

1. Аграрний сервіс розглядається як сукупність видів діяльності, що обслуговують процес виробництва та доведення до кінцевого споживача товарів аграрного походження й забезпечують ефективне функціонування процесу на всіх його стадіях. В контексті агробізнесу, що включає процеси виробництва, зберігання, переробки, дистрибуції продукції сільськогосподарського походження, призначення аграрного сервісу вбачається в обслуговуванні всіх цих процесів, що передбачає надання широкого спектру послуг, пов'язаних із запровадженням новітніх технологій, якісним і безперебійним матеріально-технічним постачанням, маркетингом продукції, інформаційно-консультаційним супроводженням господарської діяльності сільгосптоваровиробників.

2. Встановлено, що диверсифікація - це комплекс аналітичних, організаційних, контролюючих заходів, спрямованих на створення, підтримку та розширення економічно вигідних напрямів діяльності підприємства для досягнення його стратегічних цілей. Вихід до нових сфер діяльності передбачає для агросервісного підприємства неабиякі конкурентні переваги (ефективне використання ресурсів, економія за рахунок масштабів, скорочення залежності від постачальників, ефект синергії бізнесів, раціональне застосування побічної продукції, розподіл інвестиційного ризику). Водночас диверсифікація містить й певні небезпеки для підприємства, зокрема вибір неперспективного напряму розширення діяльності, недостатня компетентність менеджерів щодо управління різноплановими бізнесами, розпорошення ресурсів підприємства, значні витрати на входження до нових ринків, тому застосування диверсифікації вимагає ретельного попереднього аналізу і економічно обґрунтованого рішення.

3. Найважливішими потенційними можливостями, якими могли б скористатися агросервісні підприємства, є потенційно велика місткість ринку, підвищення попиту на цільовому ринку, відносно низькі витрати на входження до ринку, в т. ч. зовнішньому. Вказані потенційні можливості можуть бути реалізовані насамперед за сприятливої державної політики щодо агросервісних підприємств, пільгового режиму їх оподаткування, мінімізації сезонних коливань. Водночас основною загрозою ринку агросервісних послуг для обслуговуючих підприємств як потенційних та діючих його суб'єктів, що суттєво впливає на рівень привабливості цього ринку, є зниження платоспроможності цільових споживачів - сільськогосподарських товаровиробників.

4. Значна частина проблем функціонування підприємств як суб'єктів агросервісних послуг стосується системи управління маркетинговою діяльністю підприємств, розв'язання яких лежить в площині розробки та реалізації економічно обґрунтованої стратегічної орієнтації підприємств. Головні проблеми функціонування підприємств агросервісу полягають у недостатній обізнаності споживачів про пропозицію на ринку агросервісних послуг, негативному впливі сезонності сільськогосподарського виробництва на діяльність агросервісних підприємств, значній залежності від постачальників ресурсів, занадто високій частці позикового капіталу, застарілій технології виробництва, високій плинності кваліфікованих кадрів, низькому рівні конкурентоспроможності за ціною та якістю.

5. Обґрунтовано, що диверсифікація як стратегічна орієнтація агросервісних підприємств здатна забезпечити ефективне використання наявних у підприємства ресурсів і можливість залучення необхідних, зниження ризиків спеціалізації та сезонності, оптимізацію виробничої й управлінської структури підприємства, а також розширення діяльності у традиційних для підприємства сферах та вихід до нових, комерційно привабливих ринків. Реалізація диверсифікації передбачає велику кількість потенційних можливостей для агросервісних підприємств, водночас супроводжується й значними труднощами, основними з них є суттєві витрати на освоєння нових напрямів діяльності, необхідність різнобічної фахової підготовки менеджерів, маркетологів та інших спеціалістів, небезпека обрання неперспективного напряму розширення бізнесу та (або) неадекватних заходів з реалізації визначеної стратегії, ймовірність розпорошення ресурсів підприємства.

6. Механізм управління диверсифікацією передбачає сукупність певних засобів впливу, що використовуються в наперед визначеній послідовності для формування й реалізації диверсифікаційної політики та оцінці соціально-економічного ефекту її впровадження. Методичне забезпечення реалізації диверсифікації діяльності агросервісних підприємств охоплює всі без виключення складові механізму диверсифікації й ґрунтується на основних підходах щодо визначення диверсифікації як стратегії. Ключовими дилемами диверсифікації агросервісних підприємств вбачаються вибір перспективних напрямів розширення діяльності, досягнення синергетичного ефекту або ринкової стійкості підприємства, забезпечення раціональної концентрації ресурсів в межах однієї стратегічної бізнес-одиниці, мінімізація інвестиційних ризиків. В цьому контексті визначаються галузевий, ресурсний, географічний, портфельний підходи, кожен з яких ґрунтується на мотиваційній складовій механізму диверсифікації, ключових компетенціях, що відповідають цілям розширення діяльності і є його основою, а також специфічних ризиках певного виду диверсифікації.

7. Прогнозування розвитку агросервісних підприємств дає підстави передбачати ймовірність їх переорієнтації на інші, більш комерційно привабливі, напрями діяльності, особливо це стосується підприємств, що надають послуги в рослинництві й тваринництві. Водночас згідно оптимістичного сценарію кількість агросервісних підприємств збільшиться на 47 %, обсяги реалізованої продукції на 55 %, чисельність працюючих - на 21 %. Реалізація оптимістичного сценарію розвитку системи агросервісного обслуговування відбудеться за умови забезпечення системності диверсифікації діяльності агросервісних підприємств в межах регіональних сервісних мереж.

8. Налагодження дієвих функціональних, структурних та організаційних зв'язків між обслуговуючими підприємствами та цільовими споживачами вбачається за доцільне на основі формування відповідних сервісних мереж, що передбачають координацію діяльності агросервісних підприємств різного профілю таким чином, щоб надати споживачам комплексне всебічне обслуговування, а підприємства агросервісу зможуть більш чітко структурувати власне маркетингове мікросередовище й, відповідно, застосовувати маркетингові інструменти, адекватні обраній стратегії. Оптимальною конфігурацією сервісних мереж в контексті даного дослідження вбачається агросервісний кластер з огляду на можливості використання в межах кластера переваг диверсифікації як стратегії агросервісних підприємств різних напрямів діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1.Степаненко Н. І. Маркетинговий підхід до організації аграрного сервісу / Н. І. Степаненко // Таврійський науковий вісник. - 2004. - Вип. 32. - С. 287-293.

2.Степаненко Н. І. Диверсифікація та спеціалізація як стратегічні орієнтації підприємства / Н. І. Степаненко // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету / За ред. В. Г. Ткаченко. - Луганськ: Вид-во ЛАНУ, 2004. - № 37 (49). - С. 254-258.

3.Степаненко Н. І. Види диверсифікаційної діяльності агросервісних підприємств / Н. І. Степаненко // Таврійський науковий вісник. - 2004. - Вип. 37. - С. 262-268.

4.Степаненко Н. І. Місце та роль підприємств аграрного сервісу в ринковій економічній системі / Н. І. Степаненко // Вісник Харківського національного технічного університету. - Харків: ХНТУСГ. - 2006. - Вип. 35. - С. 274-279.

5.Степаненко Н. І. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи як форма організації маркетингової діяльності сільгосптоваровиробників / Н. І. Степаненко, Швець Т. В. // Таврійський науковий вісник. - 2007. - Вип. 51. - С. 286-293. (Автором обґрунтовано зміст та основний інструментарій маркетингової діяльності кооперативів при сільських громадах).

6.Степаненко Н. І. Потреба в послугах агросервісних підприємств як основа для формування їх товарної політики / Н. І. Степаненко // Таврійський науковий вісник. - 2008. - Вип. 57. - С. 266-274.

В інших виданнях:

7.Степаненко Н. І. Особливості маркетингу агросервісних послуг / Н. І. Степаненко: збірник наук. праць за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф. [Проблеми суспільних трансформацій України в умовах транзитивного розвитку], (Житомир, 1 червня 2004 р.) / МАУП, Житомир. - Житомир, 2004. - С. 66-69.

8.Степаненко Н. І. Роль підприємств аграрного сервісу в сучасному агробізнесі / Н. І. Степаненко: матеріали Міжнар. наук.-прак. конф. студ. і молодих учених [“Сталий розвиток аграрного сектора економіки”], (Дніпропетровськ, 10-11 липня, 2004 р.) / Міністерство аграрної політики, ХНАУ. - Х.: ХНАУ, 2004. - С. 212-213.

9.Степаненко Н. І. Місце і роль кооперації в системі аграрного сервісу / Н. І. Степаненко: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. [“Динаміка наукових досліджень 2004”], (Дніпропетровськ, 5-6 квітня 2004 р.) / Міністерство аграрної політики, ДНАУ. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 64-66.

10.Степаненко Н. І. Місце та роль підприємств аграрного сервісу в ринковій економічній системі / Н. І. Степаненко: матеріали Міжнар. форуму молодих вчених [„Ринкова трансформація економіки постсоціалістичних країн”], (Харків, 19-20 травня, 2005 р.) / Міністерство аграрної політики, ХНТУСГ. - Х.: ХНТУСГ, 2005. - С. 110-111.

11.Степаненко Н. І. Методичні основи моніторингу діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів / Н. І. Степаненко, Т. В. Швець: матеріали міжфак. наук.-практ. конф. [Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці], (Житомир, 3-5 березня, 2005 р.) / Міністерство аграрної політики, ДАУ. - Житомир: Вид-во “Державний агроекологічний університет”, 2005. - С. 106-109. (Автором запропоновано основні напрями моніторингу функціонування обслуговуючих кооперативів).

12.Степаненко Н. І. Методичні засади обстеження діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів / Н. І. Степаненко, Т. В. Швець: матеріали міжфак. наук.-практ. конф. [Формування стратегії регіонального АПК], (Житомир, 12 травня, 2005 р.) / Міністерство аграрної політики, ДАУ. - Житомир: Вид-во “Державний агроекологічний університет”, 2005. - С. 132-134. (Автором обґрунтовано необхідність та основні принципи обстеження діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів).

13.Степаненко Н. І. Методичні підходи до обґрунтування стратегічної організації агросервісних підприємств / Н. І. Степаненко: матеріали міжфак. наук.-практ. конф. [Формування стратегії регіонального АПК], (Житомир, 11 травня, 2006 р.) / Міністерство аграрної політики, ДАУ. - Житомир: Вид-во “ДАУ”, 2006. - С. 95-97.

14.Климюк Л. М. Кооперативи при сільських громадах як основа формування соціального капіталу на селі / Л. М. Климюк, Н. І. Степаненко, Т. В. Швець: матеріали Міжнар. симпозіуму [Роль соціального капіталу та локальних ініціатив у забезпеченні соціального розвитку], (Житомир, 16-18 травня, 2007 р.) / Міністерство аграрної політики, ДАУ. - Житомир: Вид-во “ДВНЗ “Державний агроекологічний університет”, 2007. - С. 77-87 (Автором виявлено основні причини, що спонукають сільськогосподарських товаровиробників до самоорганізації у задоволенні потреб в агросервісних послугах, визначено джерела отримання сільгосптоваровиробниками цих послуг).

15.Степаненко Н. І. Особливості формування попиту на послуги агросервісних підприємств / Н. І. Степаненко: матеріали міжфак. наук.-практ. конф. [Формування стратегії розвитку регіонального АПК], (Житомир, 31 травня 2007 р.) / Міністерство аграрної політики, ДАУ. - Житомир: Вид-во ДВНЗ „Державний агроекологічний університет”, 2007. - С. 179-182.

АНОТАЦІЯ

Степаненко Н.І. Диверсифікація діяльності підприємств аграрного сервісу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності). Державний вищий навчальний заклад “Державний агроекологічний університет” Міністерства аграрної політики України, м. Житомир, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних, методологічних та практичних аспектів диверсифікації діяльності підприємств аграрного сервісу. На основі вивчення і узагальнення зарубіжного й вітчизняного досвіду визначено сутність аграрного сервісу, диверсифікації як стратегічної орієнтації. Ідентифіковано види, способи реалізації, переваги та недоліки багатопрофільності агросервісних підприємств. Проаналізовано сучасний рівень та тенденції розвитку підприємств агросервісу, сформульовано характеристику потреби в агросервісних послугах. Розроблено структурний профіль ринку агросервісних послуг, визначено ключові проблеми адаптації обслуговуючих підприємств до ринкових умов функціонування. Ідентифіковано основні детермінанти диверсифікації агросервісних підприємств, а також критерії перспективності нових напрямів їх діяльності.

Здійснено поваріантний прогноз розвитку агросервісних підприємств. Розроблено механізм формування та реалізації диверсифікації діяльності підприємств агросервісу. Запропоновано методичне забезпечення реалізації процесу диверсифікації, розкрито напрями забезпечення системності диверсифікації діяльності агросервісних підприємств.

Ключові слова: аграрний сервіс, диверсифікація, стратегічні орієнтації, механізм диверсифікації діяльності, агросервісний кластер, моніторинг.

АННОТАЦИЯ

Степаненко Н. И. Диверсификация деятельности предприятий аграрного сервиса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.04 - экономика и управление пре...