Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ТИВОНЧУК ОЛЕНА ІВАНІВНА

УДК 338:658.589:621

СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність: 08.00.04 - економіка та управління підприємствами (машинобудування та приладобудування)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі обліку та аналізу Інституту економіки і менеджменту Національного університету „Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

ПАРТИН ГАЛИНА ОСТАПІВНА,

Національний університет „Львівська політехніка”, доцент кафедри фінансів

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор

ЛАПКО ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА

Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ), завідувач кафедри фінансів

кандидат економічних наук, доцент

ХАРІВ ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ

Тернопільський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економіки підприємств і корпорацій

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка” за адресою: 79013, м. Львів, вул. Професорська, 1.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, к.е.н. Завербний А.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах жорсткої конкуренції як на міжнародних, так і на вітчизняних ринках здатність машинобудівних підприємств функціонувати та розвиватись залежить від їх спроможності створювати й впроваджувати інновації. Інноваційна діяльність є основним чинником зростання конкурентоспроможності та ефективності виробництва, розширення ринків збуту, підвищення якості та зниження витрат на виготовлення продукції. Проте вітчизняні машинобудівні підприємства, які мають достатньо високий науково-технічний, виробничо-технологічний та кадровий потенціал, володіють значною кількістю унікальних сучасних технологій та зразків продукції, продовжують розвиватись без належного використання досягнень сучасної науки. У структурі виробництва переважають низько- та середньотехнологічні продукти, залишається високим рівень його ресурсо- та енерговитратності.

Практична реалізація задекларованих принципів державної інноваційної політики, необхідність зміцнення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств за умов глобалізації економічних процесів та входження України до СОТ, потребують невідкладних заходів, спрямованих на активізацію інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, зокрема у машинобудуванні, розроблення нових та посилення дієвості існуючих форм та методів її стимулювання.

Теоретико-методологічні основи вивчення інновацій закладено такими всесвітньо відомими вченими-економістами як П. Друкер, М.Д. Кондратьєв, Б. Лундвалл, Г. Менш, Р. Нельсон, М. Портер, М.І. Туган-Барановський, І. Фішер, К. Фрімен, Й. Шумпетер. Проблематика інноваційної діяльності та її активізації досліджувалася також у працях О.І. Амоші, І.В. Алєксєєва, Л.Л. Антонюк, Ю.М. Бажала, Є.І. Бойка, О.І. Волкова, А.С. Гальчинського, В.М. Геєця, П.Н. Завліна, Н.І. Іванової, А.К. Казанцева, Д.Є. Козенкова, А.Я. Кузнєцової, О.Є. Кузьміна, О.О. Лапко, Л.Е. Мінделі, Й.М. Петровича, А.М. Поручника, В.С. Савчука, В.П. Семиноженка, Р.А. Фатхутдінова, Л.І. Федулової, П.С. Харіва, Н.І. Чухрай та інших. У роботах цих авторів розкрито сутність та значення інновацій для розвитку ринкової економіки, розроблено їхні класифікації, обґрунтовано необхідність та визначено окремі напрями та форми активізації інноваційної діяльності підприємств, такі як удосконалення фінансового забезпечення, формування інноваційної інфраструктури, розвиток інноваційного потенціалу, мотивування персоналу, який займається інноваційною діяльністю тощо.

Водночас необхідно відзначити недостатність теоретичних напрацювань щодо розкриття сутності та особливостей стимулювання інноваційної діяльності підприємств машинобудування - виду економічної діяльності, що значною мірою визначає темпи інноваційного розвитку в інших сферах національної економіки. Крім того, в економічній літературі залишаються розходження у тлумаченні основних понять, що розкривають зміст стимулювання інноваційної діяльності. Подальших досліджень потребують питання аналізування, розроблення нових та удосконалення існуючих форм та методів стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. Ці завдання зумовлюють актуальність вибору теми дисертаційного дослідження, визначення його мети і завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної теми Національного університету „Львівська політехніка” ДБ/87 ВГС „Формування та використання механізму інноваційного розвитку виробничо-господарських структур” (номер державної реєстрації № 0104U002289), затвердженої рішенням НТР Національного університету „Львівська політехніка”, протокол № 4 від 24 квітня 2003 р., а також наукової тематики кафедри фінансів „Проблеми фінансово-кредитного регулювання інноваційного розвитку виробничо-господарських структур” (номер державної реєстрації 0106U000027).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є обґрунтування теоретичних положень, розроблення методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення організаційно-економічного механізму стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення у роботі таких завдань: інноваційний діяльність машинобудівний підприємство

уточнити сутність поняття „стимулювання інноваційної діяльності підприємств”;

удосконалити класифікацію видів інноваційної діяльності підприємств та класифікацію податкових стимулів інноваційної діяльності;

дослідити інноваційний процес на машинобудівному підприємстві та розробити пропозиції щодо удосконалення його організування;

розвинути модель стимулювання працівників та інноваційних структурних підрозділів машинобудівного підприємства за їхній внесок у фінансовий результат від інноваційної діяльності;

удосконалити метод оцінювання внеску кожного учасника у фінансові результати від інноваційної діяльності машинобудівного підприємства;

розробити методичні положення з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності машинобудівного підприємства.

Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність машинобудівних підприємств.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні засади стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано такі методи та прийоми дослідження: порівняльного аналізу, синтезу, систематизації та узагальнення (для розкриття сутності й змісту базових категорій - п. 1.1, 1.2, 2.3); методи групування, абстрагування та конкретизації (для уточнення класифікаційних схем - п.1.1, 1.2, 2.1, 2.3, виокремлення етапів інноваційного процесу - п.1.1); статистичний аналіз (для дослідження стану інноваційної діяльності машинобудівних підприємств та джерел її фінансування - п.1.3, 2.2); економетричні методи та сценарний аналіз (для удосконалення моделі стимулювання інноваційних структурних підрозділів та окремих працівників машинобудівного підприємства; оцінювання вкладу учасників інноваційної діяльності підприємства; розроблення методичних положень з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності - Розділ 3).

Інформаційною базою дослідження є праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених з питань управління та стимулювання інноваційної діяльності підприємств, законодавчі та нормативно-правові акти України, дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки, Національного банку України, інших державних установ і міжнародних організацій, фінансова та статистична звітність машинобудівних підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі запропоновано теоретичні та прикладні засади удосконалення стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. Основними науковими результатами роботи є:

вперше:

розроблено методичні положення з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності машинобудівного підприємства, які ґрунтуються на сценарному аналізі, виборі стратегії розподілу прибутку та використанні кривих зростання;

удосконалено:

модель стимулювання працівників та інноваційних структурних підрозділів машинобудівного підприємства за їхній внесок у фінансовий результат від інноваційної діяльності, яка, на відміну від інших відомих методів, дає змогу здійснити динамічне оцінювання ефективності стимулювання шляхом дослідження його впливу на зростання фінансових результатів з врахуванням часового лагу;

метод оцінювання внеску учасників у фінансові результати від інноваційної діяльності машинобудівного підприємства за допомогою симультативної моделі, який дає змогу виявити залежність між фінансовими результатами від інноваційної діяльності, обсягом виробництва інноваційного продукту, витратами на його розроблення та іншими ендогенними та екзогенними чинниками; визначати витрати кожного із учасників інноваційної діяльності; точно оцінювати їхній внесок в розроблення та реалізацію інноваційного проекту;

дістали подальший розвиток:

визначення поняття „стимулювання інноваційної діяльності підприємств”, що, на відміну від існуючих підходів, розглядається як процес зовнішнього впливу на підприємства як суб'єктів господарювання та їх працівників, інших учасників інноваційного процесу, передусім суб'єктів фінансування інновацій для появи у них спонукального мотиву у здійсненні інноваційної діяльності та підвищенні її ефективності;

класифікація видів інноваційної діяльності підприємств, яка шляхом введення нових ознак (за функціональним напрямом, напрямами здійснення витрат, цілями, рівнем досягнення результатів, характером реалізації, джерелами фінансування) дозволяє повніше розкрити зміст та напрями цього виду діяльності; класифікація податкових пільг, які надаються з метою стимулювання інноваційної діяльності, що за рахунок виокремлення нових ознак (за формою надання; за податком, щодо якого надається пільга; за підтримуваним видом діяльності; за повнотою охоплення суб'єктів інноваційної діяльності; за періодом дії; за цільовим використанням вивільнених коштів) забезпечує формування комплексного підходу до стимулювання залучення коштів на інноваційну діяльність машинобудівних підприємств;

методичні рекомендації щодо організування інноваційного процесу на машинобудівному підприємстві, що, на відміну від інших підходів, передбачають паралельно-послідовне виконання інноваційних робіт та спільне прийняття рішень науково-дослідними, виробничими, маркетинговими та фінансовими функціональними підрозділами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що використання машинобудівними підприємствами запропонованих методичних рекомендацій щодо організування інноваційного процесу, моделі стимулювання працівників та інноваційних структурних підрозділів таких підприємств за їхній внесок у фінансовий результат, методу оцінювання внеску учасників у фінансові результати від інноваційної діяльності, а також розроблених методичних положень з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності дає змогу активізувати інноваційну діяльність машинобудівних підприємств та підвищити її ефективність. Запропоновані у дисертаційній роботі рекомендації щодо організування інноваційного процесу на машинобудівному підприємстві, оцінювання внеску учасників інноваційного проекту у фінансовий результат від його реалізації та розподілу прибутку між учасниками впроваджено такими підприємствами як ТОВ „Львівські автобусні заводи” (довідка № 1579/07 від 20.12.2007 р.), ВАТ „Іскра” (довідка №10/86 від 17.01.2008 р.).

Окремі положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Національного університету „Львівська політехніка” при викладанні таких навчальних дисциплін як „Інноваційний менеджмент”, „Інноваційна економіка”, „Підприємництво та менеджмент” (довідка № 68-14-760 від 10.06.2008 р.).

Особистий внесок дисертанта. Усі наукові результати, викладені у дисертаційній роботі, отримано автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті ідеї, положення, розрахунки, які є результатом особистої роботи дисертанта.

Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на наукових конференціях та семінарах, зокрема на Міжнародній науково-прикладній конференції “Менеджмент і міжнародне підприємництво” (Львів, 2001 р.); XІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура” (Чернівці, 9-10 квітня 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Економічні проблеми ринкової трансформації України” (Львів, 3-4 грудня 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми впливу фінансової системи на інноваційний розвиток економіки” (Львів, 28 березня 2003 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції „Маркетинг та логістика в системі менеджменту” (Львів, 7-9 жовтня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики” (Львів, 11-13 травня 2006 р.); Науково-практичній конференції „Обліково-аналітичне забезпечення системи менеджменту підприємства” (Львів, 20-22 квітня 2007 р.); наукових семінарах кафедри обліку та аналізу Національного університету „Львівська політехніка” (2006 р.; 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано у 20 наукових працях, з них 15 - одноосібні, 11 - у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 6,8 д.а., з яких 5,9 д.а. - особистий внесок здобувача.

Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів і висновків. Основний текст на 183 сторінках містить 24 таблиці, 20 рисунків, 12 додатків, список використаних джерел із 184 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, предмет і об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Теоретико-прикладні засади стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств” досліджено сутність та види інноваційної діяльності підприємств, запропоновано методичні рекомендації щодо організування інноваційного процесу на машинобудівному підприємстві, визначено напрями стимулювання інноваційної діяльності підприємств, проаналізовано її особливості як об'єкта стимулювання у машинобудівному комплексі України.

Сучасною економічною наукою розроблено широкий спектр визначень інноваційної термінології. У дисертаційній роботі обґрунтовано доцільність використання статичного підходу до розуміння інновацій, відповідно до якого вони є результатом інноваційної діяльності, тоді як згідно з процесним підходом поняття „інновація”, „інноваційна діяльність” та „інноваційний процес” практично ототожнюються.

Інноваційна діяльність трактується у роботі як діяльність, спрямована на створення, комерціалізацію та поширення інновацій з метою отримання економічного, науково-технічного, соціального та інших видів ефектів. Для повнішого розкриття змісту та визначення напрямів цього виду діяльності у дисертаційній роботі запропоновано класифікацію, яка дає змогу згрупувати види інноваційних робіт за такими ознаками як функціональний напрям, напрями здійснення витрат, цілі, рівень досягнення результатів, характер реалізації та джерела фінансування.

Інноваційна діяльність реалізується в інноваційних процесах. Термін „процес” вказує на організований, спрямований на досягнення певного результату характер діяльності, яка складається з певних взаємопов'язаних послідовних дій. Узагальнення наукових досліджень показало необхідність розмежовувати розуміння інноваційного процесу як економічного явища та інноваційного процесу на підприємстві. Обґрунтовано, що інноваційний процес - це послідовність робіт від проведення наукових досліджень до реалізації й поширення створених на основі нового знання інновацій, основні етапи якого показано на рис. 1.

Размещено на http://www.allbest.ru

Інноваційний процес на підприємстві визначено у роботі як комплекс взаємопов'язаних робіт від генерування ідеї до створення на її основі нового продукту (процесу) та реалізації його на ринку. Запропоновані методичні рекомендації щодо організування інноваційного процесу на машинобудівному підприємстві передбачають паралельно-послідовне виконання робіт та спільне прийняття рішень щодо переходу на наступний етап інноваційних робіт науково-дослідними, маркетинговими, виробничими та фінансовими підрозділами підприємства. Такий підхід забезпечує співпрацю, узгодженість роботи та об'єднання відповідальності функціональних підрозділів, які приймають участь в інноваційному процесі, дозволяє спільно оцінити ринкові, науково-технічні, виробничі та фінансові перспективи нового продукту (рис. 2). Так, впровадження методичних рекомендацій у ТОВ „Львівські автобусні заводи” сприяло скороченню термінів створення і впровадження інновацій, зниженню ризику, підвищенню обґрунтованості прийняття та якості виконання управлінських рішень на кожному з етапів інноваційного процесу.

На основі уточнення сутності категорій „стимул” та „стимулювання”, удосконалення класифікації стимулів у дисертаційній роботі запропоновано визначати стимулювання інноваційної діяльності підприємств як процес зовнішнього впливу на інтереси підприємств як суб'єктів господарювання та їхніх працівників, інших учасників інноваційного процесу, передусім суб'єктів фінансування інновацій для появи у них спонукального мотиву у здійсненні інноваційної діяльності та підвищенні її ефективності.

Стимулювання інноваційної діяльності підприємств здійснюється як на державному рівні, так і на рівні суб'єктів господарювання. Проведене у роботі дослідження наукових праць та діяльності машинобудівних підприємств дозволило визначити фактори впливу на інноваційну активність підприємств та сучасні особливості розвитку інноваційних процесів: зростання їхньої наукомісткості, горизонтальне поширення та збільшення гнучкості інновацій, перетворення НДДКР у ключовий вид діяльності підприємств, скорочення тривалості інноваційного циклу, глобалізація інноваційної діяльності тощо. Обґрунтовано, що основними напрямами державного стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств є вдосконалення нормативно-правової бази у цій сфері; стимулювання розвитку інноваційної інфраструктури (фінансової, виробничо-технологічної, інформаційної, кадрової, експертно-консалтингової); фінансове пряме та непряме стимулювання інноваційної діяльності. На рівні підприємства стимулювання охоплює два основні напрями впливу: підвищення економічної віддачі інновацій (оскільки у ринковій економіці важливий не сам по собі інноваційний процес, а його фінансовий результат) та стимулювання творчої активності працівників, створення умов для її розвитку.



Размещено на http://www.allbest.ru

Аналізування статистичних даних щодо інноваційної діяльності у промисловості України, зокрема у машинобудуванні, показало покращення більшості показників у 2007 р. (табл.1).

Таблиця 1

Річні темпи приросту основних показників інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України за 2002-2007 рр.

Показники	Темпи приросту за роками, %
	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Питома вага інноваційно активних підприємств	5,0	2,6	2,1	-9,8	-8,2	15,2
Питома вага підприємств, що проводили дослідження і розробки	11,9	1,1	6,3	-6,9	-8,5	3,5
Кількість освоєних інноваційних видів продукції	40,8	-76,7	-1,6	-11,4	-11,4	15,9
Обсяг фінансування інноваційної діяльності	59,3	22,7	43,9	18,1	32,0	20,4
Частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої продукції	53,8	0,0	20,6	-5,7	-18,7	5,4

Джерело: розраховано на основі даних Держкомстату України

Проте рівень інноваційної активності підприємств та результативність їхньої інноваційної діяльності залишаються критично низькими, особливо у порівнянні з показниками інноваційного розвитку економічно розвинених країн. Так, питома вага вітчизняних промислових підприємств, що впроваджували інновації, становила у 2007 р. 11,5 %, тоді як у країнах Євросоюзу близько 80 % компаній випускають нові продукти (послуги), а 10% оцінюються як високоінноваційні, оскільки понад половину їхніх доходів забезпечують інновації.

Дослідження групи інноваційно активних машинобудівних підприємств Західного регіону України показало високу частку інноваційної продукції у суб'єктів господарювання, що інвестують у інноваційну діяльність значні обсяги фінансових ресурсів (табл. 2).

Таблиця 2

Витрати на інноваційну діяльність та частка інноваційної продукції у загальному обсязі продукції машинобудівних підприємств Західного регіону України у 2005-2007 рр.

Підприємства	Показники
	Витрати на інноваційну діяльність, тис. грн.	Частка інноваційної продукції у загальному обсязі продукції, %
	Роки	Роки
	2005	2006	2007	2005	2006	2007
ВАТ „Алмазінструмент”	18	33	34	4,2	5,0	5,4
ВАТ „Дрогобицький долотний завод”	47	25	26,9	5,6	1,5	1,0
ВАТ „Дрогобицький завод автомобільних кранів”	1406,4	2462,4	3623,8	67,4	38,8	74,0
ВАТ „Львівський інструментальний завод”	23,9	42	35	0,9	1,0	26,5
ВАТ „Стрийський завод „Металіст”	200	33,3	0	65,7	63,6	29,5
ДП НВК „Полярон”	0	40000	1500	37,9	85,6	2,8
ВАТ „Дрогобицький машинобудівний завод”	113	0	26	2,0	0,4	16,7
Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування та протезування	1269	936,7	46804	2,8	3,1	11,4
ЗАТ „Завод комунального транспорту”	1822	2222,9	337,6	11,6	90,3	98,7

У роботі обґрунтовано, що основною причиною низької інноваційної активності машинобудівних підприємств є фінансові фактори: нестача власних коштів, великі витрати на інновації, тривалий термін їхньої окупності, недостатня фінансова підтримка держави тощо.

У другому розділі дисертаційної роботи „Стимулювання залучення коштів на інноваційну діяльність машинобудівних підприємств” досліджено систему фінансування інноваційної діяльності, визначено сутність, напрями та форми стимулювання залучення коштів на інноваційну діяльність машинобудівних підприємств.

Основою стимулювання інноваційної діяльності у машинобудуванні є фінансове забезпечення. У роботі досліджено форми, джерела та суб'єкти фінансування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. Встановлено, що кожна із форм фінансування (фінансування на безповоротній та безоплатній основах, залучення прямих інвестицій, кредитування, лізинг, емісія облігацій, додаткова емісія акцій, венчурне фінансування) має певні обмеження, переваги та недоліки, а їх вибір залежить від умов зовнішнього середовища, організаційно-правової форми та розмірів підприємства, особливостей його ринків, характеру державного регулювання та оподаткування, економічної та соціальної значущості реалізованих інноваційних проектів, терміну їх окупності тощо.

Дослідження системи фінансування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України, а також інноваційно активних машинобудівних підприємств Західного регіону України показало, що для переважної більшості з них власні кошти - це єдине джерело фінансування інновацій. Так, у 2005-2007 рр. виключно власні фінансові ресурси використовували такі підприємства як ВАТ „Алмазінструмент”, ВАТ „Дрогобицький долотний завод”, ВАТ „Дрогобицький завод автомобільних кранів”, ВАТ „Львівський інструментальний завод”, ВАТ „Стрийський завод „Металіст”, ВАТ „Дрогобицький машинобудівний завод”, ЗАТ „Завод комунального транспорту”, ВАТ „Іскра”. Лише Державне підприємство НВК „Полярон” та Львівське казенне експериментальне підприємство засобів пересування та протезування отримували у цей період на інноваційну діяльність кошти з державного бюджету (у 2007 р. 1,5 млн. грн. та 45,89 млн. грн. відповідно). Загалом в Україні частка власних коштів у структурі джерел фінансування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств у 2007 р. становила 77,8 %. Проте цих коштів недостатньо, особливо для реалізації довгострокових інноваційних проектів, радикальних у технологічному аспекті.

Виявлено такі причини незадовільного фінансового забезпечення інноваційної діяльності: низький рівень капіталізації прибутку підприємств та слабкість економічних стимулів його спрямування на інноваційну діяльність; нецільове використання амортизаційних відрахувань; недостатній обсяг та ефективність бюджетних видатків, відсутність фінансової підтримки через систему позабюджетних фондів; низький рівень мотивування банків та інших фінансово-кредитних установ у фінансуванні ризикових інноваційних проектів; високі процентні ставки; незацікавленість іноземних інвесторів в інвестуванні інноваційної діяльності вітчизняних підприємств; нерозвиненість лізингових відносин; відсутність інноваційно спрямованого ринку венчурного капіталу; слабкий розвиток системи інституційних інвесторів, здатних акумулювати доволі значний інвестиційний потенціал населення тощо. Недостатнє фінансове забезпечення зумовлює необхідність мобілізації усіх наявних і потенційних джерел фінансових ресурсів, диверсифікації форм та методів фінансування інноваційної діяльності машинобудівних підприємств.

Стимулювання залучення коштів на інноваційну діяльність підприємств визначено у роботі як процес цілеспрямованого зовнішнього впливу держави на економічні інтереси суб'єктів інноваційної діяльності з метою створення сприятливих умов для фінансування інноваційної діяльності підприємств. Таке стимулювання охоплює комплекс заходів, спрямованих як на підприємства, так і на фінансові установи та інших інвесторів, а також заходи, метою яких є розвиток фінансового ринку, формування сприятливого інвестиційного клімату тощо (рис.3).

Размещено на http://www.allbest.ru

Дослідження наукових праць, а також інноваційної діяльності таких вітчизняних підприємств як ВАТ „Іскра”, ВАТ „Дрогобицький долотний завод”, ВАТ „Дрогобицький завод автомобільних кранів”, ВАТ „Львівський інструментальний завод”, ВАТ „Стрийський завод „Металіст”, ВАТ „Дрогобицький машинобудівний завод” та інших показало, що серед форм стимулювання залучення коштів на інноваційну діяльність підприємств вирішальне значення мають податкові пільги.

На відміну від прямого бюджетного фінансування, податкове стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств забезпечує охоплення широкого кола суб'єктів інноваційної діяльності; збереження повної самостійності підприємств у виборі напрямів інноваційної діяльності та методів її реалізації; дає змогу оперативно коригувати умови оподаткування; не потребує прямих бюджетних витрат; пільги мають загальний характер та отримуються суб'єктами інноваційної діяльності в результаті їхніх власних зусиль (на відміну від субсидій вибраним підприємствам), що забезпечує певні соціально-психологічні переваги. Хоча поряд з названими перевагами застосування податкових пільг має і певні недоліки (наприклад, ускладнене адміністрування податків), більшість експертів позитивно оцінюють його результати.

Запропонована у дисертаційній роботі класифікація податкових пільг, що надаються з метою стимулювання інноваційної діяльності підприємств, сприяє комплексному підходу до формування системи стимулів і дає змогу диференціювати їх за такими ознаками: за формою надання (скорочення бази оподаткування, вирахування із податкових платежів, зниження податкових ставок, відтермінування сплати податкових платежів, збільшення податкового (звітного) періоду); за податком, щодо якого надається пільга (пільги з податку на прибуток, з податку на додану вартість, митні пільги, пільги з податку на доходи фізичних осіб, з майнових податків тощо); за підтримуваним видом діяльності (проведення досліджень та розробок, придбання обладнання та програмного забезпечення для інноваційних цілей, трансфер технологій, виробниче проектування, навчання працівників, співробітництво із дослідними організаціями та університетами, створення нових інноваційних підприємств тощо); за повнотою охоплення суб'єктів інноваційної діяльності (загальні та спеціальні, що встановлюються для певних категорій підприємств); за періодом дії (пільги, період застосування яких не визначено, тимчасові пільги); за цільовим використання вивільнених коштів (цільові, нецільові).

Низький рівень інноваційної активності промислових підприємств, зокрема у машинобудуванні, вимагає удосконалення системи державного стимулювання, запровадження податкових стимулів з метою формування сприятливих фінансових умов, підвищення зацікавленості підприємств у створенні та впровадженні інновацій. У роботі сформульовано основні принципи податкового стимулювання: врахування державних пріоритетів, регіональних та галузевих особливостей інноваційної діяльності; охоплення системою стимулювання всіх етапів інноваційного процесу; довгостроковий характер запровадження пільг; контроль за цільовим використанням коштів від їх отримання; узгодженість податкового законодавства; прозорість та доступність механізму надання податкових пільг, забезпечення рівності доступу до них усіх суб'єктів господарювання.

Аналіз досвіду використання податкових стимулів у розвинених країнах світу, сутності та особливостей існуючих інструментів податкового стимулювання інноваційної діяльності дозволив зробити висновок щодо необхідності запровадження в Україні інноваційного податкового кредиту. Зменшення податкового зобов'язання на суму, що становить 15-25 % поточних інноваційних витрат та витрат на придбання обладнання для виробництва інноваційної продукції стане дієвим стимулом інноваційних вкладень вітчизняних машинобудівних підприємств на всіх етапах інноваційного процесу.

У третьому розділі дисертаційної роботи „Стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств на основі використання методів розподілу фінансового результату” запропоновано модель стимулювання структурних підрозділів та окремих інноваторів машинобудівного підприємства, розвинуто метод оцінювання внеску учасників у фінансові результати від інноваційної діяльності, розроблено методичні положення з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності машинобудівного підприємства.

Одним із основних чинників активізування інноваційної діяльності на рівні підприємств є формування і запровадження дієвої системи стимулювання праці інноваційних структурних підрозділів та окремих працівників, що повинна відповідати стратегічним цілям суб'єкта господарювання та сприяти вирішенню його основних завдань. Обґрунтовано, що стимулювання інноваційної діяльності повинно базуватись на принципах комплексності, збалансованості, стабільності, справедливості, економічної доцільності, гнучкості та адаптивності. Основою стимулювання індивідуальної та колективної праці працівників, залучених до інноваційної діяльності машинобудівного підприємства, є матеріальне стимулювання. Воно передбачає встановлення посадових окладів з тенденцією до їх індивідуалізації, надбавок, спеціального преміювання, використання систем участі у прибутках, участі у власності тощо. Необхідним є також використання таких моральних стимулів як відзнаки, грамоти, гнучкий графік роботи, зміна статусу працівника, його робочого місця тощо.

В процесі інноваційної діяльності має місце часовий лаг - між етапом розроблення інноваційного продукту та етапом його реалізації на ринку та отримання прибутку. Доведено, що вплив системи стимулювання в короткостроковому періоді матиме незначний позитивний ефект порівняно з довгостроковим періодом. Для кількісного оцінювання взаємозв'язку між матеріальним стимулюванням інноваційного підрозділу та результатами інноваційної діяльності запропоновано використовувати дистрибутивно-лагову модель:

, (1)

де y_t - обсяг виробництва інноваційного продукту; Z_t - витрати на оплату праці у кварталі t; - вільний член дистрибутивно-лагової моделі, a₀, a₁, a₂, a_m - параметри моделі (вагові коефіцієнти впливу витрат на оплату праці у кварталі t на обсяг виробництва інноваційного продукту); - випадкова величина (вплив інших соціально-економічних чинників).

Така модель дає змогу здійснити динамічне оцінювання ефективності стимулювання працівників з урахуванням його впливу на результати від інноваційної діяльності. Параметри дистрибутивно-лагової моделі визначено методом послідовних оцінок. Розрахована для ВАТ „Іскра” модель має такий вигляд:

(2)

За допомогою моделі визначено, що величина витрат на стимулювання у чотири попередні планові періоди впливає на отримання запланованих результатів. Перевірка моделі на адекватність була здійснена шляхом розрахунку коефіцієнтів кореляції та детермінації. Отримані значення коефіцієнту кореляції (r=0,8477) та коефіцієнту детермінації (R²=0,7185) дозволяють зробити висновок про можливість застосовувати отриману модель для визначення обсягу виробництва інноваційного продукту залежно від витрат на матеріальне стимулювання працівників, залучених до інноваційної діяльності підприємства.

Кожен з суб'єктів інноваційного процесу (розробник інновації, виробник, інвестор, суб'єкт, який просуває інновацію на ринок) робить певний внесок та сподівається отримати відповідну винагороду. Свій вплив здійснюють й інші зацікавлені групи: менеджери, працівники, власники підприємств, споживачі, постачальники, державні органи влади, суспільство загалом тощо. Тому в дисертаційній роботі досліджено та виявлено інтереси кожної з груп з метою їхнього подальшого задоволення задля успішної реалізації підприємствами інноваційних проектів.

Оцінювання внесків учасників у фінансовий результат від інноваційної діяльності машинобудівного підприємства запропоновано здійснювати з використанням симультативної моделі. На основі встановлення залежності між фінансовими результатами, обсягом виробництва інноваційного продукту, витратами на його розроблення та іншими ендогенними та екзогенними чинниками модель дає змогу визначити витрати кожного із учасників інноваційної діяльності та оцінити їх внесок в реалізацію інноваційного проекту. Запропонована у дисертаційній роботі симультативна модель була адаптована та використана для оцінювання внесків суб'єктів інноваційної діяльності на прикладі інноваційного проекту, який реалізовувався на ВАТ „Іскра”. Параметри рівнянь (3-5) обчислені на основі показників фінансово-господарської діяльності ВАТ „Іскра” за 2003-2006 рр. Крім того, експертами були оцінені булеві змінні. В результаті проведених розрахунків симультативна модель набула такий вигляд:

Y₁ = 0,046+ 6,62x₁ - 5,39x₂ - 0,185x₃ + 0,012Y₂ - 0,004Y₃; (3)

Y₂ = 4,18 + 0,897x₄ - 0,48x₅ - 1,25Y₃; (4)

Y₃ = -0,8 - 0,77x₆ + 7,25x₇ - 6,85t, (5)

де Y₁ - фінансовий результат від інноваційної діяльності; Y₂ - обсяг виробництва інноваційної продукції; Y₃ - операційні витрати на дослідження та розробку продукту; x₁ - етап життєвого циклу продукту; x₂ - рівень конкуренції по продукту на ринку; x₃ - витрати на збут; x₄ - витрати на виробниче проектування, інші види підготовки виробництва; x₅ - операційні витрати на виробництво інноваційного продукту та витрати на сертифікацію; x₆ - витрати на оплату праці дослідникам та розробникам; x₇ - матеріальні витрати на дослідження та розробку інноваційного продукту; t - період часу.

Тестування рівнянь (3-5) симультативної моделі на F-критерій Фішера показало, що F_розр. перевищує значення F_крит., тому можна вважати отриману модель значущою. Адекватність моделі підтверджує і незначний рівень залишкової дисперсії.

Отримання частки прибутку від реалізації інноваційного проекту є дієвим стимулом для його учасників та сприяє активізації їх участі в інноваційній діяльності підприємства. У дисертаційній роботі розроблено методичні положення з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності машинобудівного підприємства (рис.4).

Реалізація першого етапу передбачає застосування сценарного аналізу щодо максимізації критерію очікуваного прибутку з та без залучення зовнішніх учасників. На другому етапі доцільно використовувати чотири розроблені стратегії розподілу отриманого від інноваційної діяльності прибутку: стратегію швидкого розвитку, стратегію мінімального розвитку, стратегію стабільної винагороди, стратегію мінімальної винагороди. Третій етап передбачає використання матриць розподілу фінансових результатів або кривих зростання. Для досліджуваного об'єкту знайдено параметри розподілу прибутку шляхом розрахунку параметрів кривих зростання. Останній етап залежатиме, насамперед, від попередніх трьох та організаційно-правової форми підприємства.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі зроблено теоретичне узагальнення та представлено нові підходи до вирішення наукового завдання - розроблення теоретичних положень та прикладних засад стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. На підставі проведеного дослідження сформульовано такі висновки:

1. Активізація інноваційних процесів у машинобудівному комплексі України є одним із вирішальних чинників розвитку вітчизняної економіки на науково-технологічній основі та підвищення її конкурентоспроможності. Низькі рівень та результативність інноваційної діяльності машинобудівних підприємств, значне відставання показників їх інноваційного розвитку від аналогічних показників промислово-розвинених країн зумовлює важливість наукових досліджень, спрямованих на вирішення завдання стимулювання інноваційної діяльності підприємств як на державному рівні, так і на рівні конкретних виробників інновацій.

2. Узагальнення підходів науковців до тлумачення термінів „інновація”, „інноваційна діяльність”, „стимулювання” дало змогу поглибити розуміння сутності та сформулювати нове визначення поняття „стимулювання інноваційної діяльності підприємств”. Запропоновані у роботі класифікації видів інноваційної діяльності та інноваційних податкових пільг забезпечують комплексний підхід до формування механізму стимулювання інноваційної діяльності підприємств, визначення його напрямів та форм.

3. Удосконалення організування інноваційного процесу на підприємстві забезпечує зростання результативності та ефективності інноваційнної діяльності. Запропоновані методичні рекомендації передбачають паралельно-послідовне виконання інноваційних робіт та спільне прийняття рішень науково-дослідними, виробничими, маркетинговими та фінансовими функціональними підрозділами. Використання методичних рекомендацій дасть змогу менеджерам машинобудівних підприємств скоротити час створення і впровадження інновацій, знизити рівень ризику, підвищити обґрунтованість прийняття та якість виконання управлінських рішень на кожному з етапів інноваційного процесу.

4. З'ясовано, що в умовах нестачі фінансових ресурсів як у держави, так і у суб'єктів господарювання, особливого значення набуває стимулювання залучення коштів на інноваційну діяльність підприємств, визначене у роботі як процес цілеспрямованого зовнішнього впливу держави на економічні інтереси суб'єктів інноваційної діяльності з метою створення сприятливих умов для фінансування інноваційної діяльності підприємств. Спрямування такого стимулювання як самі підприємства, так і на інших суб'єктів інноваційного процесу (банки, небанківські фінансові установи та інших інвесторів) дасть змогу фінансовим службам машинобудівних підприємств диверсифікувати джерела та збільшити обсяги фінансування інноваційного діяльності.

5. Дослідження існуючої в Україні системи стимулювання інноваційної діяльності підприємств виявило її низьку ефективність, недостатність використовуваних інструментів стимулюючого впливу. Зроблені у роботі пропозиції з удосконалення системи державного стимулювання шляхом запровадження податкових стимулів сприятимуть формуванню сприятливих фінансових умов, збільшенню заінтересованості суб'єктів господарювання у створенні та впровадженні інновацій. Обґрунтовано, що для забезпечення дієвості податкового стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств необхідним є дотримання таких принципів: врахування державних пріоритетів, регіональних та галузевих особливостей інноваційної діяльності; охоплення системою стимулювання всіх етапів інноваційного процесу; довгостроковий характер запровадження пільг; контроль за цільовим використанням коштів від їх отримання; узгодженість податкового законодавства; прозорість та доступність механізму надання податкових пільг, забезпечення рівності доступу до них усіх суб'єктів господарювання.

6. Для підвищення ефективності стимулювання інноваційних структурних підрозділів та окремих працівників машинобудівного підприємства систематизовано його напрями, форми та методи. Оскільки між етапом розроблення інновації, впровадженням у виробництво та нарощенням обсягів збуту й отримуваного прибутку існує часовий лаг, стимулювання інноваційних структурних підрозділів та окремих працівників необхідно здійснювати з врахуванням довгострокових результатів інноваційної діяльності. Запропонована дистрибутивно-лагова модель дозволяє кількісно оцінити взаємозв'язок між матеріальним стимулюванням працівників, задіяних в інноваційному процесі, та результатами інноваційної діяльності. Цю модель можуть використовувати менеджери підприємства для оцінювання ефективності стимулювання інноваційної діяльності з урахуванням часу та визначення необхідного рівня витрат на матеріальне стимулювання.

7. Винагорода учасників інноваційного процесу повинна залежати від їхнього внеску у фінансовий результат інноваційної діяльності підприємства. Оцінювання внеску кожного учасника запропоновано здійснювати за допомогою симультативної моделі. Використання такої моделі дає змогу менеджерам машинобудівного підприємства виявити залежність між фінансовими результатами від інноваційної діяльності, обсягом виробництва інноваційного продукту, витратами на його розроблення та іншими ендогенними та екзогенними чинниками; визначати витрати учасників інноваційної діяльності, точно оцінювати їхній внесок в реалізацію інноваційного проекту.

8. Розроблені методичні положення з формування механізму залучення та стимулювання зовнішніх учасників інноваційної діяльності машинобудівного підприємства ґрунтуються на сценарному аналізі, виборі стратегії розподілу прибутку та використанні кривих зростання. Практичне використання запропонованих положень дасть змогу менеджерам підприємства визначати доцільність залучення та оптимальний рівень винагороди зовнішніх суб'єктів інноваційного проекту.

9. Результати виконаного дисертаційного дослідження дають змогу запропонувати:

- Державному агентству України з інвестицій та інновацій використовувати сформульовані у дисертаційній роботі рекомендації щодо вдосконалення стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств на основі використання податкових стимулів під час розроблення нормативних документів з метою реалізації державної політики розвитку економіки на інноваційній основі;

- Міністерству освіти і науки України використовувати теоретичні та методологічні положення дисертації, що стосуються стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств, для підготовки фахівців з інноваційного менеджменту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях

1. Тивончук О.І. Фінансові методи стимулювання інноваційних процесів у промисловості / О.І. Тивончук // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку”. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2007.- № 576. -С.298-303.

2. Тивончук О.І. Планування та оцінювання внеску учасників у фінансові результати від інноваційної діяльності машинобудівного підприємства / О.І. Тивончук // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку”. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2007.- № 606. -С.318-323.

3. Тивончук О.І. Роль небанківських фінансових посередників у фінансуванні інноваційного розвитку / Г.О. Партин, О.І. Тивончук // Вісник Національного банку України. - 2005. - № 5. - С.46-51. (Особистий внесок автора: визначено функції небанківських фінансових посередників у ринковій економіці та їх роль у фінансуванні інноваційних процесів).

4. Тивончук О.І. Стан та перспективи розвитку механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств / Г.О. Партин, О.І. Тивончук // Регіональна економіка. - 2002. - № 3. - С. 76 - 85. (Особистий внесок автора: визначені джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств).

5. Тивончук О.І. Науково-технічний прогрес і інновації / О.І. Тивончук // Щорічник наукових праць „Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Економічні проблеми розвитку виробництва та інноваційної діяльності”. - Львів: НАН України, Інститут регіональних досліджень, 2000. - Вип. ХІХ.- С. 233-239.

6. Тивончук О.І. Пенсійні фонди як учасники фінансового ринку / Г.О. Партин, О.І. Тивончук // Фінанси України. - 2002. - №9. - С. 143- 149. (Особистий внесок автора: визначено значення недержавних пенсійних фондів як суб'єктів фінансування інновацій).

7. Тивончук О.І. Інвестиційні фонди як суб'єкти фінансового ринку та учасники інвестиційного процесу / О.І. Тивончук // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку”. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2003. - № 478. - С. 178-188.

8. Тивончук О.І. Особливості розвитку сучасних світових інноваційних процесів / О.І. Тивончук // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку”. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2003. - № 494. - С. 272-279.

9. Тивончук О.І. Фінансування інноваційної діяльності підприємств / О.І. Тивончук // Щорічник наукових праць „Соціально-економічні дослідження в перехідний період”. - Львів: НАН України, Інститут регіональних досліджень, 1998. - Вип. IV. - С.247-258.

10. Тивончук О.І. Фактори впливу на інноваційну активність виробничих підприємств / О.І. Тивончук // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів: Коопосвіта, 1998. - Том ІІ. Част.1: Проблеми перехідної економіки. - С. 186-193.

11. Тивончук О.І. Інновації як економічна категорія / О.І. Тивончук // Вісник Державного Університету „Львівська політехніка” „Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - Львів: ДУ „Львівська політехніка”, 1997. - № 319. - Вип. 2. - С. 161-165.

Додаткові публікації

12. Тивончук О.І. Податкове стимулювання інноваційної діяльності підприємств / О.І. Тивончук // Обліково-аналітичне забезпечення системи менеджменту підприємства: Наук.-практ. конф., 20-22 квітня 2007 р.: тези доповідей. - Львів: Вид-во НУ„Львівська політехніка”, 2007. - С.216-217.

13. Тивончук О.І. Організація інноваційного процесу на підприємстві / О.І. Тивончук // Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики: Міжнар. наук.-практ. конф., 11-13 травня 2006 р.: зб. тез доповідей. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2006. - С.449-450.

14. Тивончук О.І. Джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств / О.І. Тивончук // Маркетинг та логістика в системі менеджменту: V Міжнар. наук.-практ. конф., 7-9 жовтня 2004 р.: тези доповідей. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2004. - С.314-315.

15. Тивончук О.І. Розвиток інститутів спільного інвестування в Україні / О.І. Тивончук // Проблеми впливу фінансової системи на інноваційний розвиток економіки: Наук.-практ. конф., 28 березня 2003 р.: зб. тез доповідей. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2003. - С.36-38.

16. Тивончук О.І. Інституційні форми державної підтримки інноваційної діяльності в Україні / О.І. Тивончук // Економічні проблеми ринкової трансформації України: Всеукр. наук.-практ. конф., 3-4 грудня 2002 р.: тези доповідей. - Львів: Львівський банківський інститут НБУ, 2002. - С.243-244.

17. Тивончук О.І. Кошти страхових компаній як джерело інвестиційних ресурсів / О.І. Тивончук // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ: зб. наук. праць за матеріалами ХІІІ міжнародної науково-практичної конференції, 9-10 квітня 2002 р.: у 2-х ч. - Чернівці: АНТ Лтд., 2002. - Вип. ІІ. Економічні науки. - Ч. 2. - С. 362-365.

18. Тивончук О.І. Технологічні інновації і погляди на обмеженість ресурсів / І.О. Тивончук, О.І. Тивончук // Менеджмент і міжнародне підприємництво: Міжнар. наук.-прикл. конф., 2001 р.: зб. матеріалів. - Львів: Вид-во НУ „Львівська політехніка”, 2001. - С. 115. (Особистий внесок автора: розкрито сутність впливу технологічних інновацій на обмеженість ресурсів).

19. Тивончук О.І. Інновації і тенденції економічного зростання / І.О. Тивончук, О.І. Тивончук // Інноваційна діяльність в системі державного регулювання: Міжнар. наук.-практ. конф., 4-6 травня 1999 р.: зб. матеріалів. - Івано-Франківськ: ІФДТУНГ, 1999. - Ч. 1. - С.25-27. (Особистий внесок автора: розглянуто вплив інновацій на розвиток економіки).

20. Тивончук О.І. Інноваційна діяльність і підприємництво / О.І. Тивончук // Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку і регулювання: Міжнар. наук.-практ. конф., 8-10 квітня 1997 р.: тези доповідей. - Чернівці: МКП „Склавія-94”, 1997. - С. 79-81.

АНОТАЦІЇ

Тивончук О.І. Стимулювання інноваційної діяльності машинобудівних підприємств. - Рукопис.

...