Споживання, заощадження та інвестиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економічна теорія (макроекономіка)»

тема: «Споживання, заощадження та інвестиції»

2015



План роботи

Вступ

1. Функція споживання, середня і гранична схильність до споживання та заощадження

2. Поняття інвестицій

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

У роботі буде розглянуто види та теорії споживання, заощадження та інвестиції.

В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення - фінансові інвестиції. Слід відзначити, що фінансові інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб'єктів господарювання. За останні часові періоди інвестиції стали відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду.

Коли є кошти, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти кошти в час, коли така слабка стабільність?

В економічному житті суспільства явище заощадження знаходиться в досить тісному зв'язку з явищем інвестування. Заощадження є основою інвестицій. За натурально-речовою структурою доход набуває форми споживчих і капітальних товарів. Перші йдуть у невиробниче споживання, другі - у виробниче.

Для збереження перспективи долучитися до кола розвинених країн Україна потребує підтримання високих темпів економічного зростання, що неможливо без помітного збільшення інвестицій. Обсяги залучення іноземного капіталу, незважаючи на сприятливі тенденції кількох останніх років, є недостатніми. Повне ж усунення перешкод для припливу капіталу може спричиняти у вітчизняній економіці серйозні збурення з непередбачуваними наслідками.

Водночас навіть за швидкого зростання мобільності капіталу в умовах глобалізації зв'язок між рівнями національних заощаджень та інвестицій, виражений відомим парадоксом Фельдштейна-Горіоки, є достатньо стійким. Причому цей зв'язок відчутно сильніший у країнах, що розвиваються, і у країнах з середнім рівнем доходу, що пояснюють вищими ризиками, пов'язаними з наданням позик цим країнам, нижчим рівнем розвитку фінансових ринків і використанням контролю за іноземним капіталом. Країни з перехідною економікою мають обмежений доступ до ринків капіталу через притаманні їм специфічні макроекономічні та інституційні ризики. Досягнення достатньо високого рівня національних заощаджень для забезпечення прискореного розвитку і майбутнього достатку було одним з важливих завдань країн Центрально-Східної Європи у процесі їхнього приєднання до Європейського Союзу.

За цих обставин спроможність мобілізувати достатні обсяги заощаджень у вітчизняній економіці є одним із ключових чинників успішного розвитку країни. Тому особливої ваги набуває всебічний аналіз процесу формування національних заощаджень, які постають основним джерелом інвестиційних коштів і покликані підтримувати високі темпи економічного зростання в Україні. Вивчення закономірностей формування заощаджень усіх інституційних секторів, дослідження взаємозв'язків між компонентами національних заощаджень в умовах перехідної економіки України, з'ясування впливу макроекономічної політики на заоща-джувальний процес є особливо актуальними і важливими завданнями.

Ситуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі.

Споживання та заощадження відіграють визначальну роль в економіці будь-якої країни. Держави в яких інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

Споживання - це найпростіший компонент валового внутрішнього продукту, що становить 66% сукупних видатків протягом останнього десятиріччя. Які ж основні компоненти споживання? Серед його найважливіших статей - житло, транспортні засоби, продовольство та медичні послуги.

Отже, дана робота розкриває суть інвестицій, інвестиційна політика, основні шляхи залучення іноземного капіталу, основні заходи стимулювання іноземного інвестування, показує значимість функції споживання середнього і гранично схильність до споживання та заощадження, інвестиційну функцію, тощо.

інвестиційний капітал заощадження споживання



1. Функція споживання, середня і гранична схильність до споживання та заощадження

Споживання і заощадження домогосподарств безпосередньо впливає на обсяг національного виробництва, рівень цін та зайнятість населення. Це, насамперед, проявляється через функції споживання і заощадження, вперше введені Д. Кейнсом. Він вважав, що одним із найважливіших факторів споживання є так звана схильність до споживання, зумовлена основним психологічним законом, суть якого полягає в тому, що із збільшенням сукупного доходу суспільства зростає і споживання, але меншою мірою, ніж збільшується дохід. У результаті частина доходу вилучається з обігу, і на її величину, відповідно, зменшується попит на споживчі товари та послуги.

Отже, схильність до споживання виражає бажання купувати споживчі товари та послуги. Найважливішим її фактором є величина доходу, складовою якого є споживчі витрати. Між останніми та доходом в їх динаміці існує певна залежність, яка називається функцією споживання. Суть її полягає у тому, що при зростанні доходу збільшуються і споживчі витрати в абсолютному розмірі, але повільніше, ніж зростає дохід. Тому частка споживання у доході має тенденцію до скорочення.

В умовах ринкової економіки практично перед кожною людиною або домогосподарством постає проблема управління власними фінансами: витрачати чи заощаджувати? Якщо інвестувати, то в яких обсягах і куди? На жаль, населення України через недостатній розвиток фінансових ринків має досить обмежений вибір інструментів капіталізації грошових заощаджень.

Споживання - це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді.

Заощадження -- частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому.

Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи:

-- придбання дорогих товарів;

-- непередбачувані витрати;

-- витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.);

-- звичка заощаджувати кошти;

-- заощадження з метою отримання прибутку.

Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках:

-- рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби;

-- рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів;

-- У державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження -- заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Тому надзвичайно актуальним завданням у сучасних умовах є стимулювання організованих заощаджень громадян шляхом створення сприятливого економі -ко-правового середовища для розвитку небанківських фінансово-кредитних установ (страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо). Неорганізовані грошові заощадження населення -- заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень належать також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо. Масове зберігання людьми грошей у готівці (неорганізовані заощадження), незважаючи на всі звернення щодо використання раціональніших форм збереження заощаджень і підтримки національної економіки, значною мірою пояснюється природним суб'єктивним відчуттям ризику можливих збитків, яке посилюється вкрай негативним досвідом, набутим у часи гіперінфляції, сертифікаційної приватизації та фінансових пірамід.

Перед населенням постійно постає питання, в якому вигляді Доцільніше зберігати кошти. Домогосподарство усвідомлює, що зберігання коштів у банківських установах буде обтяжене депозитним ризиком. Депозитний ризик -- можливість повного чи часткового неповернення вкладів або затримка їхнього повернення через імовірне банкрутство банку. Цей ризик може бути спричинений неправильним оцінюванням та невдалим вибором банківської установи для здійснення депозитних операцій. Зниження депозитного ризику можна забезпечити низкою методів та інструментів, зокрема шляхом страхування депозитних вкладів, формуванням депозитного портфеля домогосподарства тощо.

Практика свідчить, що значна частина громадян переконана у потребі диверсифікації своїх вкладів на депозитних рахунках у кількох банках, і хоча роздрібнення вкладів населення створює певні незручності для вкладників, водночас воно дає змогу знизити ступінь депозитного ризику. У цьому контексті домогосподарство цікавлять в основному такі показники:

-- ризик можливого банкрутства комерційних банків, у яких домогосподарство зберігає чи має намір розмістити свої кошти;

-- публічний рейтинг банків, у яких домогосподарство розміщує свої заощаджені кошти;

-- ставки відсотків за депозитами.

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів щорічні витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів

Проте насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їхніх доходів, оскільки певну частку отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

Частина доходу (Y), яка не використовується на поточне споживання (С), є заощадженнями домогосподарств (Saving - S), що можна зобразити таким рівнянням:

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків в банки, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів. З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від реалізації своєї продукції. Це пояснюється тим, що, окрім платежів за ресурси, які необхідні для підтримки обсягу виробництва на поточному рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (I).

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживання (Consumption - С) - це частина використовуваного доходу, який не заощаджується:

Функція споживання - це залежність між обсягом споживання і доходом, який використовується. Дане поняття запроваджене Кейнсом і має такий вигляд:

де а - автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень або субсидій);

b - гранична схильність до споживання (МРС) - це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Функція заощадження - це залежність між обсягом заощаджень і доходом, що використовується. Має такий вигляд:

де S - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання;

(1-b) - гранична схильність до заощадження;

Y - доход;

Т -податкові відрахування.

Дослідженнями встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що й доход. Однак споживання залежить не лише від доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання.

Гранична схильність до споживання (MPC) - це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю.

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. При абсолютному зростанні споживання і заощадження відносна доля споживання все більше і більше скорочується, а доля заощаджень зростає. Згідно з основним психологічним законом, величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею:

Звідси випливають такі висновки:

- якщо MPC = 0, то весь приріст доходу буде зберігатися, оскільки заощадження -та частина доходу, що не споживається;

- якщо MPC = 1/2, це означає, що збільшення доходу буде поділено між споживанням і заощадженням порівну;

- якщо MPC = 1, то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Споживання і заощадження подібні двом дзеркалам, тобто аналогічним чином розглядається гранична схильність до заощадження (MPS).

Гранична схильність до заощадження (МРS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу [14, с. 232].

Основоположником теорії споживання є Дж. Кейнс. Основні положення теорії споживання Кейнса:

- значення граничної схильності до споживання більше нуля і менше одиниці;

- співвідношення споживання до доходу (АРС) зменшується з ростом доходу;

- головним чинником, що визначає споживання, є доход.

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих “люксових благ”, серед яких найбільшим “люксовим благом” є заощадження, а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Така закономірність відома як закон Енгеля.

Не важко помітити, що якщо С + S = Y, то ?С + ?S = ?Y.

Тоді сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження дорівнює: МРС + МРS = 1.

Звідси, МРС = 1 - МРS і МРS = 1 - МРС. Взаємозв'язок двох показників дозволив американському економістові Самуельсону сказати, що гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження - це сіамські близнюки.

Визначивши функцію споживання і заощадження, можемо тепер аргументовано довести, що центральним фактором, який впливає на їх рівні, є доход. Як правило, з ростом доходу зростають як споживання, так і заощадження населення. При цьому в умовах стабільного економічного росту MPC має тенденцію до зниження, а MPS - до зростання.

В умовах інфляції спостерігається інший процес, а саме: MPC має тенденцію до збільшення, а MPS - до зменшення. При нестабільному економічному стані, відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Окремим видом заощадження в таких умовах є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, хутро, автомобілі, дачі тощо. Окрім цих факторів на споживання і заощадження можуть впливати недоходні фактори споживання та заощадження:

- багатство. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (готівкові гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси тощо), що їх має населення. Домашні господарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше нагромаджено багатства, тим менші стимули до заощаджень;

- податки. Відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощадження. Зниження податків збільшує безподатковий доход і тому збільшує як споживання, так і заощадження. І навпаки;

- рівень цін. Зростання цін скорочує споживання і заощадження і навпаки. Цей висновок має безпосереднє відношення до аналізу багатства як фактора споживання. Зміни рівня цін змінюють реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства;

- відрахування на соціальне страхування. Збільшення цих відрахувань призведе до скорочення поточного споживання і заощадження. Але треба враховувати, що на рішення домашніх господарств стосовно споживання і заощадження впливає діюча система соціального забезпечення. Чим краще соціальне забезпечення, тим менші заощадження домашніх господарств протягом трудового життя;

- очікування. Очікування можуть бути пов'язані з майбутньою зміною цін, доходів, виникненням дефіциту тощо. Якщо ці очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що у поточному році збільшує споживання та зменшує заощадження. Очікування приросту грошових доходів у майбутньому зумовлює збільшення поточних витрат;

- споживча заборгованість. Якщо в попередній період заборгованість зросла, то в поточному періоді домашні господарства будуть змушені зменшити споживання і заощадження, аби ліквідувати минулу заборгованість. І навпаки, коли споживча заборгованість зменшилася, то поточний рівень споживання і заощаджень може зрости;

- відсоткова ставка. Зміна ставки відсотка впливає на співвідношення між поточним і майбутнім споживанням і заощадженням. Коли відсоткова ставка зростає, поточне споживання зменшується, а заощадження зростають, що збільшить майбутнє споживання, забезпечене поточними заощадженнями. Таким чином, домашні господарства заміщують частку споживання у поточному періоді збільшенням споживання у майбутньому.

Макроекономічний підхід передбачає побудову функції споживання і заощадження на рівні суспільства. Функція споживання показана на мал. 1.1.

На осі абсцис відкладений використовуваний доход. На осі ординат - витрати на споживання. Якби витрати на споживання в точності відповідали доходам, то це відображала б будь-яка точка, що лежить на бісектрисі. Але в дійсності так не відбувається. Місце перетину бісектриси і кривої споживання в точці В означає рівень нульового заощадження. Зліва від даної точки можна спостерігати негативне заощадження, тобто витрати перевищують доходи. А справа - заощадження позитивне. Величина споживання визначається відстанню від осі абсцис до кривої споживання, а величина заощадження - відстанню від кривої споживання до бісектриси.

Аналогічним чином розглядається і функція заощадження, яка є похідною від функції споживання. Функція заощадження показує відношення заощаджень до доходу в їх русі (мал.1.2.)

Точка В - це рівень доходу, коли заощадження дорівнює нулю. Нижче неї - позитивне заощадження.

Гранична схильність до споживання MPC, як відмічалось раніше відображає розмір додаткового споживання, що викликане додатковим доходом. На графіку це виражається в нахилі кривої споживання: крутий нахил означає високу MPC, а плавний нахил - низьку MPC [2, с. 119].

Економічна теорія визначає заощадження як ту частину доходу, що не витрачається на поточне споживання. Поняття заощадження здебільшого вводять під час глибшого аналізу моделі кругопотоку та розгляду ключових макроекономічних тотожностей, а далі уточнюють зміст національних заощаджень та їхніх компонентів. У сучасній макроекономіці категорія заощадження відіграє важливу роль у поясненні загальної економічної рівноваги та короткострокових коливань ділової активності, економічного зростання і впливів держави на перебіг економічних процесів.

Особливості заощаджувальної поведінки домогосподарств, відмова яких від споживання частини поточного доходу відіграє первинну роль у формуванні заощаджень в економіці, досліджує сучасна теорія споживання / заощадження. У дисертації зазначено, що ключовими етапами на шляху її становлення свого часу стали теорія міжчасового вибору споживача І.Фішера, кейнсіанська теорія функцій споживання та заощадження, теорія життєвого циклу Ф.Модільяні, гіпотеза постійного доходу М.Фрідмана, гіпотеза випадкового блукання Р.Гола. Ґрунтовний аналіз сучасних зарубіжних джерел дав дисертантові підстави для висновку, що сьогодні теорію життєвого циклу / постійного доходу (інакше - далекоглядну теорію споживання, стандартну теорію споживання / заощадження) розглядають як широкий загальний підхід, у межах якого будують багато різноманітних конкретних моделей. В основу цієї теорії покладено принцип, що з перебігом часу індивіди намагаються зберігати граничну корисність своїх видатків постійною; це відображає їхнє прагнення до зрівнювання споживання як у короткостроковому, так і у довгостроковому періодах.

Упродовж останніх років увагу більшості дослідників зосереджено на вивченні таких різновидів стандартної теорії, які враховують існування застережних заощаджень і дають змогу описати помітно ширший спектр особливостей поведінки людей упродовж життєвого циклу. Перспективними напрямами подальшого розвитку сучасної теорії споживання / заощадження вважають: моделювання рішень щодо міжчасового розподілу ресурсів індивідів паралельно з їхніми рішеннями щодо одержання освіти та розширення родини; врахування відмінностей різних видів товарів, які споживають домогосподарства; врахування відмінностей між різними видами активів, якими володіють індивіди; врахування гетерогенності домогосподарств. Загалом, поєднання теоретичного підходу життєвого циклу та постійного доходу, використання нових і повніших даних та відповідних економетричних методів їх опрацювання дає підстави сподіватися на подальший прогрес у розумінні процесів споживання та заощадження.

Незважаючи на різке зниження у роки трансформаційного спаду, у 2004 році показники валових і чистих національних заощаджень в Україні фактично повернулися до своїх рівнів початку 1990-х років. Проте у реальних величинах вони не досягли ще й 60% рівня 1990 року. Дисертант показує, що роль компонентів валових внутрішніх заощаджень як джерел інвестування вітчизняної економіки помітно змінювалася на різних етапах трансформаційного періоду. Після остаточної ліквідації у 1993 році монетарного надлишку, нагромадженого за останні роки директивно-планової економіки, приватних заощаджень стало недостатньо для нейтралізації від'ємних державних заощаджень і забезпечення процесу інвестування. У 1994-1998 роках окрім приватних заощаджень суттєву роль у фінансуванні інвестицій відігравали заощадження іноземців, а у 1999-2004 роках - державні заощадження.

Згідно з результатами регресійного аналізу, основними визнач-никами валових національних заощаджень в Україні у 1992-2004 роках були рівень заощаджень попереднього року, рівень державних заощаджень, частка суми усіх соціальних допомог сектору домогосподарств у ВВП, рівень монетизації та політичні чинники (нестабільність, спричинена проведенням виборів); див. табл.1. Тут ужито такі позначення:

X1 - частка валових заощаджень у ВВП в попередньому році, у %; X2 - відношення грошового агрегату М2 до ВВП, у %; X3 - частка суми усіх соціальних допомог включно з соціальними трансфертами в натурі сектору домашніх господарств у ВВП, у %; X4 - державні заощадження як частка ВВП, у %; X5 - змінна, що враховує вплив політичних чинників, зокрема президентських та парламентських виборів; вона набуває значення ”1” у 1994, 1998, 1999, 2002 та 2004 роках і “0” у решті випадків.

Обчислено за статистичним збірником “Національні рахунки України за 1990-2000 роки”, статистичними щорічниками України за 2001, 2002, 2003, 2004 роки, статистичним довідником “Україна у цифрах у 2005 році”.

Серйозні наслідки для процесу відтворення в Україні мало порушення гармонійності розподілу валового наявного доходу між інституційними секторами економіки, особливо у роки трансформаційного спаду. Податкова система країни у цей час була орієнтована на зростання частки використовуваних доходів сектора загального державного управління за рахунок зниження часток підприємств і домашніх господарств. Упродовж кількох років чисті заощадження сектору нефінансових корпорацій були від'ємними на рівні приблизно 10% ВВП. Ситуація помітно поліпшилася лише з відновленням в Україні економічного зростання.

Ще одним ключовим чинником згаданої динаміки заощаджень підприємств була амортизаційна політика, яка на всіх етапах характеризувалася низкою серйозних недоліків. У 1992-1994 роках унаслідок неповної індексації основних фондів амортизаційні відрахування підприємств були практично зведені до нуля. Після індексації основних фондів у 1995-1996 роках зростання обсягів амортизації штучно стримувалося за допомогою використання знижувальних коефіцієнтів. Запроваджена у 1997 році нова амортизаційна модель також недостатньо повно враховує особливості вітчизняної економіки на етапі її ринкової трансформації, зокрема проблематичність застосування методу прискореної амортизації для значної кількості підприємств. Аналіз праць провідних вітчизняних фахівців з питань амортизаційної політики дає дисертантові підстави для висновку, що найефективнішою для України може стати лібералізована система, яка враховуватиме вільний вибір власниками основного капіталу амортизаційного режиму та право на його зміну відповідно до власних інтересів у межах державного регламенту.

Аналіз державних заощаджень в Україні пов'язаний з певними методологічними труднощами. Як свідчать результати низки досліджень вітчизняних вчених, дані щодо валових заощаджень сектора загального державного управління, ймовірно, не виявляють навіть достовірної тенденції зміни заощаджень держави. Тому як показник державних заощаджень, згідно з достатньо поширеною зарубіжною практикою, дисертантом запропоновано використовувати суму дефіциту бюджету та інвестиційних видатків уряду. У межах такого підходу динаміка державних заощаджень в Україні безпосередньо визначається динамікою дефіциту бюджету.

2. Поняття інвестицій

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій еконовіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність"- з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інестиції це видатки на створення, розширення, реконструкцію, та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи- як матеріальні, так нематеріальні (іноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою інвестиції виділяють в середині країни та за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Перешкоди пов'язані із залученням іноземних інвестицій.

Україна потенційно може бути однією з провідних країн по залученню іноземних інвестицій як прямих так і портфельних. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована і в одночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої.

Проте притоку в інвестиційну сферу іноземного та приватного національного капіталу перешкоджають політична нестабільність, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення, та ще однієї дуже важливої причини корупції. Саме через корупцію і бюрократію у світі склався негативна думка про нашу державу, додамо до цього нашу систему оподаткування і ось ми маємо резутат - Україну віднесли до групи країн з найбільшим інвестиційним ризиком.

На сьогоднішній день іноземні інвестори які все ж наважуються інвестувати в нашу економіку вимагають законодавчих гарантій, великі корпорації та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстанція для вирішення суперечок, яка незалежна від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надається приєднанню України до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою та фізичними і юридичними особами інших країн.

Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як іноземних, так і вітчизняних),- постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані безперервного реформування влади, правовий режим непостійний.

Надалі на різних рівнях влади діють закони та правила, що часто суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбує іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпає вже існуючі капіталовкладення.

Пріоритетні напрямки залучення іноземних інвестицій.

Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний в тих сферах економіки активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої життєво важливої продукції.

У реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має потребу практично все агропромислове господарство України,- від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту та доведення його до споживачів. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити витрати, забезпечити більш глибоку та комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення її споживчих якостей. Через технологічну відсталість в агропромисловій сфері економіки щорічно втрачається мільйони тон м'яса, не використовується близько половини молочного білка, пропадає 40% овочів і фруктів. У величезних кількостях витрачається або нераціонально використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження втрат сільськогосподарської сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іноземного капіталу можна в короткі строки одержати значний економічний ефект, зокрема створення порівняно невеликих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швидку окупність початкових затрат при невисокому ступені ризику для іноземних інвесторів. Бажана участь іноземного капіталу й у переведені агропромислового виробництва на сучасну технологічну базу, в тому числі з використанням потужного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії.

У великомаштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру потребу паливно-енергетичні галузі що впродовж багатьох років несуть величезне навантаження не тільки щодо енергопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експорту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже уже корисним при розв'язанні ряду вузлових питань. Серед них:

-активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, зокрема нафти і газу, родовища яких відкрито в українській частині шельфу Чорного моря та в Карпатах. Відомо що чорноморськими родовищами цікавляться британська транснаціональна компанія "SHEEL" та російський "ГАЗПРОМ".І саме в даному питанні держава повинна взяти на себе роль посередника і вибрати найкращий із запропонованих варіантів.

Також держава має вирішити питання із закриттям частини вугільних шахт і реконструкції решти;

-різке зниження питомих видатків палива та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

-комплексна модернізація діючих і створення нових виробничих фондів і процесів на базі сучасної техніки та прогресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також поліпшення умов праці;

-зниження негативного впливу металургійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі застосування екологічно чистих технологічних процесів у виробництві, транспортування та сферах споживання енергоресурсів.

Основні законодавчі та інші нормативні акти України, регулюючі інвестиційну діяльність.

1. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991р., що визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

2. Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 25 квітня 1996р., визначає особливості іноземного інвестування в Україні.

3. Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” від 17 грудня 1994р.

4. Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991р., що визначає правові, економічні та соціальні умови здійснення підприємницької діяльності (у тому числі і інвестиційної сфери) громадянами та юридичними особами на території України.

5. “Порядок визначення відповідності інвестиційних проектів із залученням іноземних інвесторів вимогам та критеріям, викладеним у Державній програмі заохочення іноземних інвестицій в Україні для надання їм додаткових пільг”, затверджений наказом Агентства міжнародної співпраці та інвестицій №22 від 3 червня 1994р.

6. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992р. Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації підприємств загальнодержавної та комунальної власності.

7. “Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, затверджене Указом Президента України №55/94 від 19 лютого 1994р.

8. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991р., та інші.



Висновок

У своїй курсової я розглянув ланцюжок взаємодій «споживання заощадження - Інвестиції » і мало-помалу постарався пояснити важливість всього цього процесу. Але є завдання, які ми повинні вирішити, щоб зрівнятися з високорозвиненими країнами. Головне завдання структурної та інвестиційної політики - відновити неприпустимо скоротилося виробництво. Без інвестицій немає економічного зростання, без економічного зростання немає надій на скільки небудь серйозні інвестиції. Потрібно розірвати це замкнене коло. При раціональних продуманих підходах тільки за рахунок використання простоюють сьогодні потужностей при мінімальних інвестиціях в основний капітал можна і потрібно забезпечити 10-12% зростання промислового виробництва. Необхідно максимально використовувати несприятливу для імпорту курсову ситуацію для зменшення імпортозалежності вітчизняного споживчого ринку.

Ще в 1755 році Адам Сміт висловив широко відому думку про те, що «для переходу держави зі стану дрімучого варварства до вищих щаблях розвитку потрібно не так вже і багато умов крім внутрішнього світу, необтяжливих податків та дотримання законності ».

Давайте ж, зрештою будемо використовувати ті сировинні гроші, які знаходяться у штаб фонді, а не просто вкладати в економіку інших країн (наприклад, США). Є прислів'я: «Заритий скарб іржавіє і гніт лише в обороті золото росте». Наші гроші повинні бути в обороті нашої країни, а не інший.

«Ще одне остання оповідь, і літопис закінчено моя» - О.С. Пушкін. У кінці решт, якщо ми не знаємо що нам робити давайте візьмемо рада у країн з багаторічним досвідом.

«Ніколи не будь надто гордим, щоб обійтися без ради досвідчених консультантів з інвестицій, особливо бухгалтерів вищої категорії та повірених за податками ».



Список використаної літератури

1. Ф. Рут, А. Філіпенко “Міжнародна торгівля та інвестиції”, К., 1998.

2. Р. Бланк “Інвестиційний менеджмент” К., 1995;

3. Гойко А. Ф. “Организация рынка финансового капитала и инвестиций в Украине”. К., Будывельник.. 1995;

4. Шевчук В, Рогожин П. “Основи інвестиційної діяльності” 1997;Україна в цифрах. 1996. К., 1997.

5. Современная экономика / Под ред. Мамедова О.Ю. -Ростов-на-Дону, 1996. -С.169-176.

6. Базилевич В.Д. та ін. Макроекономіка, опорний конспект лекцій. -К.,1997.

7. Баликоев В.В. Общая экономическая теория -Новосибирск. 1997.- С.338-346.

8. Барр Раймон. Политэкономия. - М., 1995.

9. Будаговська С. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. - К., 1998.

10. Введение в рыночную экономику / Под ред. А.Я. Лифшица. -М., 1994.

11. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика - СПб, 2000.

12. Гальперин В.М. и др. Макроэкономика. - СПб, 1997.

13. Гальчинський А. Теорія грошей. - К.: Основи, 1998.

14. Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. - Дубно, 1996.

15. Долан Эдвин Дж. Макроэкономика. - СПб, 1994.

16. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроекономіка. - К.: Основи, 1996.

17. Економіка України / За ред. Б.Ф. Заболоцького. - Львів, 1997.

18. Казаков А.П., Минаев Н.В. Экономика. - М., 1996.

19. Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. - М., 1989.

20. Костюк В.Н. Макроэкономика. - М., 1998.

21. Курс економической теории / Под ред. М.Н. Чепурина. - Киров, 1994.

22. Лившиц А.Я. Инфляция: краткий курс. // Российский экономический журнал

23. Мэнкью Г. Макроэкономика. - М., 1994.

24. Основы экономической теории / Под ред. В.Д. Камаева. - М., 1996.

25. Петюх В.Н. Рыночная экономика. - К., 1995.

26. Пухтаєвич Г. О. Макроекономічний аналіз. - К., 2000.

27. Савченко А.Г. Макроекономіка. -К., 1999. - Глава 12, 1995.- Глава 13.

28. Радионова І. Макроекономіка та економічна політика. - К., 1996.

Размещено на Allbest.ru

...